На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

Помощь студентам 

Работа дома! Много заказов.

Работа авторам

 

Результат поиска


Наименование:


реферат Економчн звязки україни з Туреччиною

Предмет:

Не определен

Год сдачи:

2011

Объем (страниц):

Уникальность по antiplagiat.ru:*

Дата публикации:

12.07.2012

Описание (план):


     Міністерство  аграрної політики України
     Житомирський  агроекологічний університет 
 

     кафедра зовнішньоекономічної
                                        діяльності підприємств 
 
 

     Наукове дослідження
     з дисципліни міжнародні економічні відносини
     на  тему: « Економічні зв`язки України з Туреччиною» 
 
 
 
 
 

          Виконала :
          студентка III курсу III групи
                  спец. «Менеджмент ЗЕД»
                 Петренко Ю.А.
                       Перевірила:
                     кандидат економічних наук
                          Черниш О.В. 

Житомир – 2011 

     ЗМІСТ 

  Вступ
1.Розвиток економічної співпраці України і Туреччини в рамках Організації     Чорноморського економічного співробітництва
2. Основні параметри двосторонньої економічної співпраці між Україною і Туреччиною
3. Співпраця в інвестиційній сфері
4. Співпраця в сфері енергетики
5. Торгівельно-економічна співпраця на рівні регіонів
    Висновок
    Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
     Україна та Туреччина належать до одного геоекономічного  простору, що охоплює так званий Великий Чорноморський регіон  - регіон, який поступово інтегрується в глобальну економіку та є стратегічно важливим з точки зору свого географічного розташування та ресурсного потенціалу. В той же час, безсумнівно, існують вагомі перешкоди на шляху до економічного розвитку країн регіону, ефективного розвитку інтеграційних процесів в ньому – ситуація, яку турецькі дослідники влучно назвали «економічним благословенням versus геополітичне прокляття».1
     Я розглянула сучасний стан торгівельно-економічного співробітництва між Україною і Туреччиною як спільний знаменник декількох факторів: співпраці цих країн в економічній сфері на широкому інституційному тлі, у багатосторонньому форматі – перш за все, Організації  Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та двосторонньому форматі в наступних сферах, що, на наш погляд, є показовими для цієї співпраці: співпраця в інвестиційній сфері та сфері енергетики, науково-технічне співробітництво та торгівельно-економічна співпраця на рівні регіонів.
     Україна та Туреччина – два активних гравця одного геоекономічного простору Чорноморської системи міжнародних відносин. Економічні відносини між ними динамічно розвиваються, Турецька Республіка є перспективним партнером для України. Швидкий економічний розвиток країни робить її привабливою для співпраці.  
 
 
 
 
 

     1. Розвиток економічної співпраці України і Туреччини в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва
      Українсько-турецька співпраця розвивається як у двосторонньому, так і багатосторонньому форматах. Основним інструментом економічної взаємодії України і Туреччини в багатосторонньому форматі (так само як і для інших країн регіону) є Організація Чорноморського економічного співробітництва. Після завершення холодної війни та появи нових незалежних держав на посткомуністичному просторі Туреччина намагається скористатися новими геополітичними реаліями та стати керманичем інтеграційних процесів в Чорноморському регіоні. Саме з цією метою й була запроваджена ОЧЕС.
     На  сучасному етапі обидві країни об’єднує бажання найбільш ефективним чином скористатись перевагами економічної співпраці в рамках ОЧЕС, а також в деякій мірі змінити матрицю розвитку регіону – від регіону, що є об’єктом гри інших акторів в збалансовану систему міждержавної взаємодії, яка не обмежується вирішенням лише суто економічних питань сьогодення, але й намагається займатись також менеджментом й інших питань м’якої безпеки, у тому числі гуманітарного та політичного характеру.   За словами українського вченого Парахонського Б., ОЧЕС був шансом для Туреччини позбавитись статусу «європейського маргіналу» на противагу статусу «регіонального центру тяжіння».2
     Зараз найбільш важливими економічними партнерами України по ОЧЕС є Росія та Туреччина. Український експорт у Туреччину у 2005 р. становив 2426.00 млн. дол. США, імпорт - 565.00 млн. дол. США (для порівняння – експорт в Росію становив 7069.00 млн. дол.. США, імпорт -13615.00 млн. дол. США; експорт в Румунію (третього по обсягам торгівлі економічного партнера України в ОЧЕС складав 820.00 млн. дол. США, імпорт - 110.00 млн. дол. США). Для Туреччини таким партнерами є Росія, Румунія та Україна відповідно.
     У разі реалізації проектів ОЧЕС, можна  прогнозувати не тільки значну інтенсифікацію зокрема українсько-турецької співпраці  в економічній сфері, але й  зростання інвестиційної привабливості регіону, більш тісну економічну взаємодію всіх його країн. Безумовно, існує великий потенціал співпраці в рамках цього регіонального об’єднання. Отже, інтеграція в рамках ОЧЕС може слугувати підсилюючим елементом, несучим фундаментом двосторонньої співпраці; вона надає необхідний інституційний форум для обговорення проблем українсько-турецької кооперації.            
 

     2. Основні параметри двосторонньої економічної співпраці між Україною і Туреччиною
     Значна  доля договорів між Україною та Туреччиною присвячена регулюванню економічної взаємодії цих країн. За два десятиліття співпраці в цілому була сформована ґрунтовна нормативно-правова база цієї співпраці.
     Однією  з перших угод, що заклала підвалини  нормативно-правової бази співпраці  України і Туреччини в економічній сфері стала Угода, підписана 4 травня 1992 р. Урядом України і Урядом Турецької Республіки, про торговельно-економічне співробітництво (набула чинності 7 березня 1995 р.).
     Згідно  з цією угодою, сторони домовились розширювати торговельно-економічні відносини «на довгострокових, стабільних і збалансованих     засадах». Втіленням такої політики стало надання країнами одна одній режим найбільшого сприяння  у  відповідності до системи мита та митних зборів кожної країни, пов'язаних з імпортом та експортом, створення  українсько-турецької міжурядової економічної комісії для сприяння виконання домовленостей і для підготовки рекомендацій урядам  щодо подальшого розширення двосторонніх економічних і торговельних зв'язків.
     Важливим  звершенням на шляху до усунення бар’єрів у двосторонній торгівлі стало також підписання Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно (ратифіковано 16 січня 1998 р.).
     Спільний  план дій між Кабінетом Міністрів  України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва  від 2 квітня 2004 р. приділив окрему увагу  зміцненню економічного виміру двосторонніх відносин, удосконаленню транзитного  потенціалу обох країн та              співробітництву в галузі енергетики.  Цей план дій став практично дорожньою картою двосторонньої співпраці між Україною і Туреччиною, «рамковою» угодою, яка окреслила ключові сфери докладання зусиль.
     Що  стосується показників обсягів торгівлі між країнами, за даними Державного комітету статистики України, експорт товарів у Туреччину у січні-листопаді 2009 р. становив 1893515,3 тис.дол.США (що становить 42,7% показника відповідного періоду 2008 р.), а імпорт - 848391,0 тис.дол.США (46,4 %). Таким чином, Україна має сальдо торгового балансу з Туреччиною 1045124,2 тис.дол.США.3 Ці показники свідчать також про значний негативний вплив світової кризи на розвиток двосторонніх торгівельно-економічних відносин між країнами, яка призвела до зменшення об’ємів торгівлі практично вдвічі. Адже в результаті кризи та послідуючого введення Україною 13%-вої надбавки до діючих ставок ввізного мита на перелік товарів некритичного імпорту у лютому 2009 р. товарообіг між двома країнами (як і взагалі з іншими країнами) значно скоротився. Незважаючи на те, що це рішення було відмінене та залишалось у силі стосовно холодильників та легкових автомобілів, за даними посольства Туреччини в Україні, мало негативний ефект на двосторонню торгівлю.
     Найбільшу питому вагу українського імпорту з Туреччини складають (по низхідній): транспортні засоби, трактори, велосипеди, мотоцикли; полімерні матеріали, пластмаси; ядерні реактори, котли, машини, апарати і механічні пристрої; плоди i горiхи; цитрусовi; вироби із заліза та сталі; електроприлади та деталі до них; мінеральні палива і мастила; килими та інші полотна; сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент; папір та картон; ексклюзивні тканини, мережива, гобелени, вишивка; мило та мийні засоби; одяг трикотажний та текстильний, аксесуари, тощо. Водночас експорт України в Туреччину включає в себе (також по низхідній): залізо та сталь; добрива; масла тваринного і рослинного походження; мінеральні палива і мастила; неорганічні хімічні речовини; органічні та неорганічні сполуки; деревина та вироби з деревини; деревне вугілля; зернові культури; алюміній та вироби з алюмінію; насіння і плоди олійних рослин, промислові рослини, солома, корм для тварин; залишки від харчової промисловості, продукти тваринного походження; руди, шлаки і зола; пластик та вироби з пластику; органічні хімічні речовини; сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, тощо. Легко помітити, що український експорт носить здебільшого сировинний характер.
     Серед українських компаній, які здійснюють експорт своїх товарів до Туреччини, можна назвати “Індустріальний союз Донбасу”, Завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВО ім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” та інші.5 
     Важливо відмітити, що з метою нарощувати темпи співпраці, усвідомлюючи потенціал співпраці були створені дієві інститути спеціального призначення - як урядові, так і неурядові. Слід відмітити створену Міжурядову українсько-турецьку комісію з торговельно-економічного співробітництва. Активно діє і Українсько-турецька ділова рада. З 2004 р. працює Турецько-українська асоціація бізнесменів (навіть дві альтернативні інституції – TUID та UTIAD). Активно діє в Україні, як і в інших пострадянських країнах, Турецьке Агентство з співпраці та розвитку (ТІКА), яке, разом із задачами культурного та гуманітарного характеру, пріоритетною метою декларує допомогу країнам пострадянського простору в транзиті до ринкової економіки, шляхом фінансування окремих проектів, вкладу в підготовку спеціалістів тощо.6
     Актуальним  питанням двостороннього порядку денного  є питання створення зони вільної торгівлі між Україною та Турецькою Республікою, ініційоване згаданою Міжурядовою українсько-турецькою комісією з торговельно-економічного співробітництва. Була досягнута домовленість з турецькими партнерами, що дана угода має покривати такі питання як тарифні, нетарифні бар’єри та технічні бар’єри у торгівлі; інструменти захисту у торгівлі; санітарні та фітосанітарні заходи; послуги, інвестиції та рух капіталів; правила походження, державні закупівлі; права інтелектуальної власності; врегулювання суперечок; конкуренція, митниця і спрощення процедур торгівлі.7 За даними Міністерства економіки України, зараз проект Угоди опрацьовується центральними органами виконавчої влади та профільними асоціаціями виробників України.8
     На  думку українських товаровиробників, укладення угод про вільну торгівлю з Туреччиною може призвести до неконтрольованого  зростання демпінгового імпорту  з та через неї на територію  України. Тому з метою упередження небажаного реекспорту на територію України Міністерство економіки України має прийняти заходи для мінімізації можливих негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з цією країною.9
     Серед основних проблем торгівлі між Україною і Туреччиною можна вважати той факт, що високотехнологічна продукція складає мізерну частку українського експорту у Туреччину (менше 1 %). Переважають товари з малою доданою вартістю. На жаль, приклади експорту наукоємних українських товарів – такі як постачання газокомпресорних станцій Сумським НВО ім. Фрунзе та компанією «Мотор Січ», вітроелектростанцій – Дніпропетровським «Південмашем», залізничних цистерн – Маріупольським «Азовмашем» - все ще поодинокі. Крім того, незначною є торгівля послугами.10  Видається, це найбільш ургентні проблеми двосторонньої співпраці. 
 

3. Співпраця в інвестиційній сфері
  У травні 1997 р. було ратифіковано Угоду між Україною та Турецькою Республікою про взаємне сприяння та захист інвестицій, що стало необхідним законодавчим підґрунтям для інтенсифікації співпраці інвестиційній сфері. 
     За  даними Міністерства економіки України, станом на 1 липня 2007 р. в Україні зареєстровано 424 підприємства з турецькими інвестиціями на суму 101,7  млн. доларів США. Найбільше турецьких інвестицій припадає на обробну промисловість (48,8%), будівництво (19%), торгівлю транспортними засобами та послуги з ремонту (15%), фінансову діяльність (10%), сільське господарство (3%).11 Статистичні дані про кількість та розподіл турецьких інвестицій в українську економіку пропонуються у Додатку Г.1. Щодо регіонального розподілу турецьких інвестицій, безперечними лідерами по кількості турецьких підприємств є м. Київ, Одеська, Херсонська області, АРК, щодо кількості інвестицій – м. Київ, Київська, Дніпропетровська, Одеська області, АРК (див. Додаток Г.2).
     За  даними українського посольства в Туреччині, турецькі інвестиції в Україні становять  близько 143 млн. дол. США., близько 600 підприємств з турецькими інвестиціями діє в Україні. Найбільш крупними турецькими компаніями, що діють на українському ринку, є: “Евйап”, “Бета”, “Ефес”, “Тюрксель”, “Айгаз”, “Текнотес”, “Віта-Україна”, “Ата і Колінз”, “Улькер” тощо.12 Турецька компанія «Улькер», що діє в Україні, у 2009 р. отримала звання кращого експортеру року.13 Водночас кількість українських підприємств на турецькому ринку є досить незначною.14
     Існують великі перспективи розвитку двосторонньої  співпраці в галузі транспорту шляхом залучення турецьких інвестицій. Найближчим часом планується підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-поромного сполучення  між Україною і Турецькою Республікою. Обговорюється можливості залучення турецьких партнерів до участі в проектах з розбудови транспортно-дорожнього комплексу України (проекти будівництва та експлуатації Великої кільцевої автомобільної дороги навколо Києва на умовах концесії і нової автомобільної дороги Львів-Краковець, будівництва пасажирського вокзального комплексу на станції Дарниця в Києві тощо), залучення турецької вантажної бази в рамках мультимодальних перевезень з використанням поїздів комбінованого транспорту «Вікінг» та «Зубр».15 За Угодою, підписаною між Кабінетом Міністрів України і Урядом Турецької Республіки, про співробітництво в галузі залізничного транспорту (7 травня 2005 р.) сторони надають одна одній  необхідну  допомогу з метою подальшого розвитку залізничних перевезень  між країнами та вживають необхідних  заходів  щодо  вдосконалення  міжнародних  залізничних пасажирських і вантажних перевезень.16 

     4. Співпраця в сфері енергетики
       В енергетичній сфері політика Турецької Республіки є досить амбітною. В стратегії розвитку Туреччини до 2023 р. зазначається що Туреччина повинна стати енергетично незалежною країною, що не імпортує нафту та газ, а має власну самодостатню енергосистему. Після запуску у 2006 р. нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан турецькі позиції на енергетичному ринку значно посилились, що дозволило Туреччині прогнозувати, що Джейхан перетвориться в «енергетичний центр Європи».17 
     Згідно  з останнім Стратегічним планом розвитку енергетичної галузі Туреччини, до 2014 р. планується почати будівництво атомної  електростанції та завершити реалізацію газопроводу Набукко, до 2013 р. – завершити будівництво теплової електростанції потужністю в 3 500 Мвт, до 2015 р. – збільшити виробництво електроенергії за допомогою енергії вітру до 10000 Мвт. Також планується зменшити турецьку залежність від російського газу та зменшити на 50% його імпорт.18 В квітні 2010 р. Туреччина презентувала першу в світі морську електростанцію – енергосудно "Karadeniz Powership Dogan Bey", що буде пришвартовано в порту Ум-Каср в Басре та задовольняти потреби в електроенергії жителів регіону.19
     Наведені  дані підтверджують тезу про те, що Україну та Туреччину єднає важливість диверсифікації джерел енергопостачання як основного завдання національної безпеки, зменшення залежності від енергоносіїв інших країн.20 Усвідомлення цієї необхідності є тією платформою, на якій може розвиватись кооперація України і Туреччини в енергетичній сфері.
     Найбільш  перспективними сферами співробітництва  в галузі  енергетики обидві країни визначили: виробництво, передача та розподіл електроенергії; реалізація інвестиційних  проектів на своїй території, а також  у третіх країнах; експлуатація, технічне обслуговування та реконструкція електричних станцій і мереж; наукові дослідження, проектування та будівництво в галузі енергетики; створення виробничих і технологічних центрів, лабораторій та інших закладів; взаємний обмін фахівцями для передачі знань і досвіду; організація взаємовигідних семінарів, конференцій, тематичних виставок; підготовка кадрів; інформаційний обмін з питань мирного використання ядерної енергії; використання транзитних газопроводів  і підземних газосховищ.21
     У червні 2005 р. між Державним комітетом ядерного регулювання України та Державним агентством Турецької Республіки з питань атомної енергетики був підписаний Меморандум про взаєморозуміння щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання, який набрав чинності у вересні того ж року. Згідно з цим Меморандумом сторони здійснюють співробітництво у таких галузях: регулюючий контроль  над  безпечним  використанням  атомної енергії; аварійна готовність і кризове реагування; дослідження з безпеки, що стосуються питань ліцензування та нагляду за ядерними установками; безпека та захист ядерних установок; безпека та збереженість радіоактивних джерел; організація та проведення аналізів безпеки при  перевезенні ядерних матеріалів; безпека перевезень радіоактивних матеріалів; безпека радіоактивних відходів; розробка, застосування і перегляд вимог з безпеки; авторизація діяльності та установок, що підпадають під регулюючий контроль; фізичний захист ядерних матеріалів та ядерних установок  та запобігання незаконному обігу ядерних та радіоактивних матеріалів; облік і контроль ядерних матеріалів; радіаційний захист; контроль якості устаткування, що впливає на безпеку ядерних установок; створення і розвиток системи  інститутів науково-технічної підтримки органів з регулювання ядерної та радіаційної безпеки; навчання і перепідготовка фахівців органів з регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Співробітництво здійснюється шляхом: обміну інформацією, базами даних, комп'ютерними програмами; проведення консультацій та експертних нарад; обміну досвідом та фахівцями; забезпечення консультативних та інших послуг; організації семінарів, симпозіумів та конференцій, навчальних програм; реалізації спільних дослідних проектів з безпеки.22
     Саме  в енергетичній сфері потенціал конфліктності двосторонніх відносин є найбільшим, оскільки обидві держави є конкурентами щодо транспортування енергоносіїв. Характерно, що після подій зими 2008-2009 рр., коли були проблеми з постачанням газу до Євросоюзу через українську територію, Європейський Союз став активно лобіювати маршрути, які йдуть в обхід як Росії, так і України. У зв’язку з цим Туреччина розглядається як природний партнер для ЄС.23 В той же час, на нашу думку, ще рано пророкувати, як це роблять деякі експерти, що Україна «програла боротьбу за нову архітектуру трубопроводів у Чорноморському регіоні».24 За умови належної енергетичної стратегії наша держава має шанс максимізувати всі свої переваги в енергетичній сфері, при цьому контролюючи потенційні протиріччя з Турецькою Республікою.
     Таким чином, важливим пунктом порядку  денного для України і Туреччини  є реалізація зусиль про переведення  задекларованих цілей співпраці  в енергетичній сфері в більш  конструктивну площину реальних дій та проектів. 
 
 
 

     5. Торгівельно-економічна співпраця на рівні регіонів
       Розвиток співпраці між Україною і Туреччиною на рівні регіонів є важливим доповненням матриці двосторонньої співпраці. На даний момент існують серйозні проблеми в площині реалізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів, пов’язані перш за все спорадичним та безсистемним розвитком українського регіоналізму, відсутністю досвіду регіональної політики. Водночас вже й за таких умов серед держав, що активно інвестують у південні регіони України, активно вирізняється саме Туреччина. Вона виділяється серед інвесторів у промисловість (харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів, будівництво, легку, хімічну та нафтохімічну промисловість), торгівлю. Загалом, реальний потенціал співпраці на регіональному рівні набагато більший, таким чином на порядку денному двосторонньої співпраці – вихід на новий рівень економічної співпраці регіонів.25   
     На  прикладі Одеської області можна  простежити динаміку розвитку торгівельних відносин. Станом на 2006 р. по об’єму експорту Туреччина займала перше місце  серед партнерів області (23,2% товарного експорту області), по імпорту товарів – друге місце (10,4%). Характерно, що експорт області в Туреччину на 95,5% складався з продукції Одеського припортового заводу – карбамід (58,8%) , аміак (36,6%), а імпорт з Туреччини -  з цитрусових (близько 21%), текстиль і вироби з текстилю (19,7%), товари, придбані в портах (17%), мінеральні продукти, механічні й електричні машини, полімерні матеріали и пластмаси.26
     Активно розвиваються побратимські зв’язки  між містами України і Туреччини, областями та вілайетами. За 20-річний період були підписані наступні угоди: Угода між Міською радою м. Алушта та Мерією м. Сіноп про встановлення дружніх зв’язків (17 травня 1991 р.), Протокол між Міською радою м. Бахчисарай та Мерією м. Джейхан про побратимські зв’язки (6 травня 2007 р.), Протокол між Міською радою м. Бахчисарай та Мерією м. Кастамону про побратимські зв’язки (28 серпня 2002 р.), Угода між РДА Бахчисарайського району та Мерією міста Бурса про побратимство (18 лютого 2010 р.), Угода між РДА Бахчисарайського району та Мерією району Ускюдар м. Стамбул про побратимство (17 січня 2008 р.), Угода між Міською радою м. Білгород-Дністровський та Мерією району Еміньоню м. Стамбул про дружбу, співробітництво і встановлення побратимських відносин (19 березня 2003 р.), Угода між Міською радою м. Вінниця та Мерією м. Бурса про торговельно–економічне, науково-технічне та гуманітарне співробітництво (9 березня 2004 р.), Угода між Виконавчим комітетом Ленінського району м. Дніпропетровськ та Мерією району Ґазіемір м. Ізмір про дружні зв’язки (21 лютого 1997 р.), Договір між Міською радою м. Євпаторія  та Мерією м. Сіліфке про співробітництво в торговельно-економічній, науково-технічній і гуманітарно-культурній сферах (22 травня 2005 р.), Протокол між Міською радою м. Іллічівськ та Мерією району Бейоглу м. Стамбул про встановлення дружніх відносин (18 червня 2002 р.), Меморандум між Київською міською державною адміністрацією та Мерією м. Анкара про дружбу та співробітництво (10 лютого 1993 р.), Протокол між Міською радою м. Одеса та Мерією міста Стамбул про укладення побратимських відносин (2 листопада 1997 р.), Протокол між Одеською ОДА та Губернаторством провінції Мугла про наміри щодо розвитку співробітництва (22 лютого 2008 р.), Угода між Одеською ОДА та Губернаторством провінції Стамбул про торговельно–економічне, науково-технічне та гуманітарне співробітництво (26 липня 2002 р.), Угода між Міською радою м. Саки та Мерією м. Фетхіє про співробітництво (8 травня 2008 р.), Угода між Севастопольською міською державною адміністрацією та  Мерією м. Ізміт про торговельно-економічне, науково-технічне та гуманітарне співробітництво (5 лютого 2002 р.), Протокол між Міською радою м. Сімферополь та Мерією району Тепебаши м. Ескішехір про побратимські зв’язки (3 лютого 2007 р.), Протокол між Районною державною адміністрацією Солом’янського району м. Київ та Мерією району Бакиркьой м. Стамбул про торговельно-економічне, науково-технічне та гуманітарне співробітництво (23 січня 2002 р.), Угода між Міською радою м. Судак та Мерією м. Ескішехір про співпрацю (16 жовтня 1998 р.), Угода між Міською радою м. Судак та Мерією району Мамак м. Анкара про співпрацю (27 липня 2008 р.), Угода між Сумською ОДА та Губернаторством провінції Мугла про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво (3 листопада 2000 р.), Угода між Харківською ОДА та Губернаторством провінції Ізмір про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво (22 серпня 2008 р.), Меморандум про співпрацю між Міською радою м. Южне та Мерією м. Кемер (20 травня 2008 р.).27
     Найбільш  активно регіональна співпраця  розвивається між Києвом та Анкарою, Одесою і Стамбулом, Херсоном і Зонгулдаком, Сумами і Муглою. Таке співробітництво  охоплює різні сфери та здійснюється на рівні обласних, районних та міських адміністрацій.28
     Крім  того, українські і турецькі міста  співпрацюють в рамках Міжнародного Чорноморського клубу - неурядової громадської  організації у складі 26 міст з 8 країн  Чорноморського басейну і Середземномор’я  та 2 невизнаних державних утворень (Абхазії та Придністров’я). Україна представлена у Клубі дев’ятьма містами: Одеса, Миколаїв, Севастополь, Іллічівськ, Херсон, Южний, Маріуполь, Ялта, Феодосія, Туреччина – трьома: Трабзон, Самсун, Ізміт. МЧК був створений у 1992 р. задля інтеграції між країнами Чорноморського регіону, координації соціально-економічного, екологічного, культурно-освітнього розвитку в Чорноморському регіоні. Безпосередніми завданнями організації є: посилення зв’язків між містами та регіонами Чорноморського басейну; створення засад для реалізації спільних інвестиційних проектів в області економіки, екології, туризму та культури; розвиток вільного підприємництва і торгівлі; покращення екологічного стану Азово-Чорноморського басейну, більш раціональне використання його природно-ресурсного потенціалу тощо.29
     Проаналізовані  питання регіональної співпраці  відкривають цілий прошарок нереалізованих можливостей двостороннього співробітництва. Головний засіб ліквідації цих перешкод автор вбачає у посиленні регіонального компоненту зовнішньої політики України, що сприятиме розвитку українських регіонів у дусі парадигми європейської інтеграції - «Європа регіонів». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок
    Україна і Туреччина є близькими сусідами і стратегічними партнерами в  багатьох галузях промисловості, торгівлі, економіки взагалі. У цей час українсько-турецькі відносини можуть бути прикладом для інших країн. Турецька Республіка є одним з найбільших торговельних партнерів України, а товарообіг між двома країнами має стабільну тенденцію до збільшення. Економічне співробітництво між двома країнами має значний потенціал, інтерес до України турецьких інвесторів постійно підвищується. Турецькі компанії активні в секторі виробництва хімічних товарів і миючих засобів (компанія "Олівія-Бета").
    Туреччина є другим найбільшим партнером України  за обсягами експортних поставок. Про це свідчать дані малюнка 1.
    

    Рис.1. Структура експортних поставок України  за територіальною ознакою  у 2007 році
    Аналізуючи  структуру експортних поставок в 2007 році слід зазначити провідну позицію Туреччини, що склала 7%. Туреччина поступається тільки Росії, чиє беззаперечне лідерство доводить 26% українського експорту в цю країну. 
 
 

      Таблиця 1
Основні показники торгівлі між Україною та Туреччиною (млрд. дол. США)
Показники/Роки 2006 рік
и т.д.................


Скачать полный текст работы


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.