На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

Работа удаленно 

Закажи нужную тебе работу

'

 

Результат поиска


Наименование:


курс лекций Лекции по "Лингвистике"

Предмет:

Не определен

Год сдачи:

2011

Объем (страниц):

Уникальность по antiplagiat.ru:*

Дата публикации:

19.09.2012

Описание (план):


      Лекція
      Тема: КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА
      ТА  ЛІНГВОКОНЦЕПТОЛОГІЯ 

      План
      1.   Предмет. об'єкт,  витоки когнітивної лінгвістики.
      2.   Завдання, принципи й напрями когнітивної лінгвістики.
    3. Проблема категоризації в когнітивній лінгвістиці. Прототипна                   семантика.
      4.    Принципи і проблеми  когнітивної семантики.
      5.    Проблема структур репрезентації знань. Когнітивне моделювання.
      6.   Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття.
      7.    Проблема концепту  в сучасній лінгвістиці.
      8.    Методика концептуального аналізу 

      1.  Предмет, об'єкт, витоки когнітивної лінгвістики.
      Когнітивна лінгвістика - галузь мовознавства, яка вивчає мову як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямована на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою світу дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду. Об’єктом когнітивної лінгвістики є мова як експонент  когнітивних структур і процесів свідомості, а предметом -- співвідношення когнітивних механізмів свідомості з природною мовою і її мовленнєвою реалізацією.
      Становлення когнітивної лінгвістики як окремої  галузі мовознавства відбулося на Міжнародному симпозіумі навесні 1989р. у Дуйсбурзі (Німеччина), організатором якого був Р. Дірвен. На цьому симпозіумі започатковано видання журналу «Когнітивна лінгвістика» і створено Міжнародну асоціацію когнітивної лінгвістики. До цього часу ця галузь була представлена індивідуальними дослідженнями американських учених. У 1975 р. з'явився термін «когнітивна граматика» у статті Дж. Лакоффа і
Г. Томпсона «Представляємо когнітивну граматику». У 1987р. американський когнітолог Р. Ленекер опублікував перший том «Основ когнітивної граматики». У Європі в середині 90-х р. р. було створено перші підручники з когнітивної лінгвістики.
      У СРСР перші паростки когнітивної лінгвістики з'явилися спочатку у
вигляді аналітичних оглядів і перекладів англомовних першоджерел із цієї
проблематики. У 1996 р. у Росії видано «Краткий словарь когнитивных терминов» за ред. О. Кубрякової, який визначив перспективи когнітивних досліджень у Росії та країнах пострадянського простору. Не всі лінгвісти цих країн сприйняли когнітивну лінгвістику як науку. П. Паршин розглядав програму когнітивної лінгвістики як інверсію традиційної психолінгвістики, тобто як пояснення лінгвістичної реальності психологічних гіпотез. В Україні когнітивна лінгвістика почала розроблятися у 90-ті р. р. В україністиці лише на початку XXI ст. когнітивна лінгвістика почала розроблятися в ракурсі ономасіології й лінгвоконцептології.
      Когнітивна лінгвістика як мовознавча галузь грунтувалася на теоретичному доробку когнітивної науки, яка зародилася у США після другої світової війни. Виникнення когнітивної науки саме в цей період було зумовлене нагальною потребою створення потужних обчислювальних машин. Відомий фізик Р. Опенгеймер, директор американського Інституту фундаментальних досліджень у Принстоні, для обговорення проблем впливу людини на розв'язання окреслених завдань запросив відомих психологів, кібернетиків, мовознавців, фахівців із теорії інформації та математичного моделювання, які визначили необхідність вивчення пізнавальних процесів людини. «Днем народження» когнітивної науки Дж. Міллер вважає один із симпозіумів середини 50-х р. XX ст. Із теорії інформації математичного спрямування, що констатував «вибух» цікавості до процесів мислення, дослідження мисленнєво-мовленнєвих процесів. Перший центр когнітивних досліджень було організовано у Принстонському університеті у 1960 р. психологами Дж. Міллером і Дж. Брунером.
      Когнітивна  наука поставила перед собою завдання дослідження пізнання (когніції) і пов'язаних із ним процесів і структур, хоч це завдання певною мірою вже реалізували такі галузі науки, як філософія, логіка, психологія.
      На  думку О. Кубрякової, когнітивна наука  стала «парасольковою» галуззю, яка інтегрує різні дисципліни з метою вивчення процесів, пов'язаних із знаннями та інформацією.
      Головним  джерелом когнітивної лінгвістики й науки вважається комп'ютерна наука і її лінгвістична галузь, спрямована на розробку автоматизованих методів зберігання, обробки, переробки й використання лінгвістичних знань й інформації, репрезентованої знаками природної мови. Одним із завдань комп'ютерної галузі мовознавства є реконструкція знань про мову й у мові, яка б забезпечувала автоматизацію інтелектуальних функцій і когнітивної діяльності людини, автоматизоване породження мовлення та його комп'ютерну обробку й розпізнавання. Становлення комп'ютерної лінгвістики відбувалося практично одночасно з виникненням когнітології, у 50-ті р. р. XX ст., на базі комп'ютерної науки  і структурно-математичної лінгвістики. У 1956 р. виник термін «штучний інтелект», який пов'язав когнітивну здатність людини з можливостями комп’ютера.
      Другим, не менш вагомим джерелом когнітивної лінгвістики була когнітивна психологія — галузь експериментальної психології, спрямована на вивчення пізнавальних процесів людини: сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, планування діяльності, навчання і т. ін. Не відкидається й особлива роль психолінгвістики, проблеми якої виявилися дотичними когнітивній психології.
      На  початку свого становлення когнітивна психологія, як і когнітивна наука, перебувала під впливом комп'ютерної науки і теорії зв’язку, що призводило до ототожнення людської пам'яті, процесів пізнання з роботою комп'ютера, до висновків щодо можливості формулювання всіх психологічних теорій у вигляді комп'ютерних програм. Обмеженість психологічних досліджень лише комп'ютерним моделюванням процесів пам’яті, пізнання, ігнорування чинників реальності, культури, недостатня екологічна валідність наблизили когнітивну психологію до старої інтроспективної психології XIX ст.
      Сучасна когнітивна психологія  є постачальником  експериментальних фактів до когнітивної науки і спрямована також на розв'язання лінгвістичних
завдань, зокрема, на експериментальну перевірку будови ментального лексикону, пояснення когнітивного механізму породження, сприйняття й розуміння мовлення; визначення ролі мови в пізнавальних процесах тощо.
      Третім джерелом когнітивної лінгвістики став генеративізм -- уявлення про мову як породжувальний механізм, ментальну репрезентацію граматики окремого (ідеального) мовця. Когнітивна лінгвістика розвиває й положення Н. Хомського про те, що вона повинна бути присвячена вивченню людської мовної здатності (компетенції), яка є однією із найвизначніших пізнавальних (когнітивних) здатностей.
      В. Дем'янков сформулював відмінність  когнітивної лінгвістики від генеративізму таким чином: «генеративна теорія постулює положення про те, що мовна система не залежить від загальних когнітивних механізмів, а головним завданням когнітивної лінгвістики є дослідження мови з метою розуміння загальних когнітивних механізмів» [1992, 57]. О. Кубрякова, на відміну від В. Дем'янкова, наголошує на тому, що генеративна граматика постала не лише як перший науковий напрям, який серйозно підійшов до питань, як представлена мова в голові людини і які ментальні структури складають мовну здатність людини.  

      2. Завдання, принципи й напрями когнітивної лінгвістики.
      Когнітивна  лінгвістика розглядає мову як пізнавальне  знаряддя кодування та трансформації знань, однак мова є не лише внутрішньою здатністю людини, а й надана людині ззовні та створена незалежно від конкретного індивіда. Тому когнітивна галузь мовознавства отримує два головних вектори досліджень. Перший пов'язаний із вивченням індивідуальних особливостей когніції людини й використання з цією   метою   природної   мови,   другий   орієнтований на   реконструкцію віртуальної колективної свідомості носіїв мови, їхньої здатності до пізнавальної й мовленнєвої діяльності.
      Головними завданнями когнітивної лінгвістики є: 1) аналіз природи мовної компетенції людини; 2) опис організації внутрішнього лексикону, вербальної пам'яті людини; 3) пояснення когнітивної діяльності людини у процесах породження, сприйняття й розуміння мовлення, комунікативній діяльності; 4) установлення співвідношення мовних структур із когнітивними тощо.
      Об'єктом  уваги представників когнітивної  лінгвістики насамперед була когніція -- пізнавальний   процес,   результатами   якого   є   набуття   досвіду, отримання знань шляхом сприйняття світу за допомогою органів чуття, а також мовної інтерпретації та переінтерпретації.
      Дослідники  розглядають складний нейропсихофізіологічний  механізм когніції людського мозку  як такий, що будується на функціональній асиметрії правої й лівої півкуль, які мають свою спеціалізацію (ліва півкуля забезпечує вербальну комунікацію, логічне мислення, а права відповідає за цілісність зорового сприйняття, породження емоцій, невербальну комунікацію), а також на взаємодії двох півкуль.
      У сучасній нейрофізіології й нейропсихології  першочерговим завданням є розроблення  не стільки проблеми функціональної асиметрії півкуль головного мозку, скільки з’сування принципів їхньої взаємодії. Дослідження такої взаємодії для лінгвістівє важливим, зважаючи на її реалізацію в мовленнєвій діяльності людини. Чимало сучасних нейрофізіологів вважають, що права півкуля відповідає за сферу прагматики, а власне лінгвістичні знання (фонологія, морфологія, семантика, синтаксис), очевидно, є прерогативою лівої півкулі.
      Когнітивізм кваліфікується одночасно як перший етап розвитку когнітології і як один із принципів когнітивної лінгвістики, згідно з яким людська когніція (пізнавально-мисленнєва діяльність) уподібнюється комп’ютерним операціям із символами, обчисленню. Як стверджують когнітивісти, тип обробки даних, релевантний для розуміння пізнавальних процесів, містить операції над символами. Когнітивізм як принцип став підґрунтям конструктивної когнітивістики З. Пилішина, у якій обстоюється цілковита паралельність діяльності мозку й комп'ютера при застосуванні ними різних семіотичних систем репрезентацій знань.
      Альтернативою когнітивізму став другий етап когнітивних досліджень  -- конекціонізм (від англ. сonnection - зв'язок), що розглядається і як дослідницький принцип, згідно з яким структури знань є адекватними нейрофізіологічному устрою людського мозку. Конекціонізм характеризується аналізом мисленнєвої діяльності на підставі конекцій (зв'язків) нейронної мережі мозку.
      Конекціонізм  представляє всі форми знання у вигляді сітки вузлів і зв'язків між ними. Вузли у різних конекціоністських моделях представлені поняттями, пропозиціями, фреймами. Одночасність й інтерактивність переробки інформації, на думку представників конекціонізму, значно прискорює когнітивні процеси й оптимізує їхню продуктивність. Активація може передаватися від одного вузла до іншого й одночасно блокувати інші фрагменти мережі, гасити непотрібну чи неактуальну інформацію.
      Конекціонізм  спрямований передусім на моделювання  нейрофізіологічних механізмів роботи людського мозку. З огляду на це тісний звя'зок нейронів і їхня паралельна взаємодія зумовлює створення субсимволів когніції, а на їхній основі - конвенційних символів, зокрема, мовних знаків.
      Принцип конекціонізму критично розглядається прибічниками модуляризму. Модуляризм є одним із принципів когнітивного моделювання структур зберігання, обробки, переробки й використання мовних знань і передбачає наявність у мовленнєвому механізмі людини ряду незалежних й автономно працюючих систем обробки вихідної інформації -- модулів. Кожний модуль як когнітивна система має специфічну, притаманну лише йому структуру. Модулі автономні, кожний із них відповідає за певну функцію сприйняття. Так, один модуль розпізнає обличчя, інший - слова. Базовим у модуляризмі є положення про подільність свідомості людини на комплекс субсистем.
      Модуляризм має нейрофізіологічне пояснення на підставі локалізаціоністської концепції афазії (О. Лурія, Т. Ахутіпа й ін.), згідно з якою певні ділянки нейронної мережі мозку відповідальні за виконання конкретних когнітивно-перцептивних і мовленнєвих завдань. Дж. Фодор виділяє дві підсистеми мозку: вертикальну (зір, слух, мову у вигляді семантичного й синтаксичного аналізу) і горизонтальну (пропозиції, здоровий глузд). Рішення кожного модулю після переробки специфічної для нього інформації передається центральній переробній системі (процесору), де інформація від різних модулів корелюється й розподіляється за етапами обробки.
      На  думку А. Фармера, модульність виявляється в рівневій організації мови. Відповідно до цього, мова розглядається як комплекс підсистем, що виконують кожна свою функцію при породженні мовлення. Однак ці підсистеми не можуть бути універсальними, адже вони репрезентують особливості відповідної мови.
      Альтернативним   модуляризму   є   принцип   холізму,  що   передбачає розгляд людської свідомості як цілісної функціональної системи, у якій мова є епіфеноменом когніції, однією з підсистем, підпорядкованою спільним когнітивним законам. Холізм виходить із принципу паралельності (одночасності) переробки інформації, отриманої від різних джерел, і її взаємодії.
      Принцип холізму є базовим для багатьох представників когнітивної семантики, які постулюють ізоморфізм значення й концептуальних одиниць людського мислення. Р. Ленекер у своїй семантичній теорії когнітивної граматики також керується принципом холізму, дотримуючись положень про єдність різних мовних рівнів, зокрема, про неавтономність граматичних
структур, аналіз яких обов'язково передбачає врахування їхньої семантичної значимості, а опис семантичних структур потребує цілісного пізнавального підходу.
      Вибір окреслених вище принципів впливає на загальну концепцію дослідників когніції та репрезентації її результатів у природних мовах.
      Сьогодні  когнітивна лінгвістика активно інтегрується із традиційними й новими галузями мовознавства, результатом чого є виникнення її перспективних напрямів, як-от: когнітивної фонетики, когнітивної семасіології й ономасіології, когнітивних аспектів граматики (морфології та синтаксису), стилістики.  
 
 
 

      3. Проблема категоризації  в когнітивній лінгвістиці.
        Прототипна семантика.
      Категоризація є механізмом виведення у структурах мислення, який передбачає об'єднання предметів і явищ у відповідні класи як рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини. Категоризація пов'язана з усіма когнітивними системами й операціями (порівнянням, ототожненням, аналогією) [Кубрякова]. Саме когнітивна наука вперше поставила питання про катетеризацію досвіду людини з огляду на процеси вивчення когніції. Р. Фрумкіна розглядає категоризацію крізь призму її ролі у процесах згортки інформації й концептуалізації невичерпного різноманіття світу. Дослідження категоризації важливе щодо розуміння операцій індивідуальної та колективної свідомості, для вивчення способів зберігання, обробки та використання знань. Проблема категоризації понять завжди була прерогативою логіки і філософії.
      Домінантою теорії категоризації тривалий час був класичний погляд, що представляє цей процес як підведення певних речей під класи на підставі спільноті їхніх дійсних ознак і характеристик. Категорії розглядалися як логічні конструкти, виникнення яких зумовлене наявністю тотожних ознак для всіх її рівноправних членів. Згідно з таким підходом, категоризація не залежала від нейрофізіологічних, психологічних, культурних особливостей суб'єктів категоризації, їхнього сприйняття, образності, уяви, раціонального чи ірраціонального підґрунтя.
      Перегляд  класичної теорії категоризації  був зумовлений новим принципом  умовності виділення категорійних класів, до яких залучаються не завжди однопорядкові одиниці. Новий напрям аналізу категоризації започаткував Л. Вітгенштейн, який підґрунтям цього процесу вважав наявність часткового повторення спільних ознак у членів класу за принципом «родинної схожості».
      Новий сенс до теорії категоризації був внесений розробленою у
70-ті р. р.  XX ст. теорією прототипів, або прототипною семантикою (її фундатором є американська дослідниця Е. Рош). Основним поняттям цього підходу є прототип - мисленнєвий корелят найкращого зразка певного класу об'єктів, згідно з концепцією «родинної схожості» Л. Вітгенштейна; або найбільш типовий цілісний представник певної категорії, вибір якого пов'язаний із дослідом людини, виробленим шляхом її пізнавальної діяльності, й особливостями її мислення. Прототип є центральним членом категорії, елементом-генератором, і підведення нових членів під цю категорію здійснюється на підставі зіставлення із прототипом (індивідуальним, етнічним, універсальним).
      На відміну від класичної теорії категоризації, яка визначала категорії як множини, утворені елементами зі спільними ознаками, об'єктивно наявними у світі, прототипна семантика розглядає ментальну процедуру категоризації як результат особливостей сприйняття світу, моторної активності, культури, притаманної мові метафоричності, метонімічності й образності.
      Теорія  прототипів грунтується на понятті  типовості не лише певної сукупності ознак, а й ступеня значнмості таких ознак для віднесення того чи іншого об'єкта до відповідної категорії.
      У російській психолінгвістиці прототипний підхід розробляється
Р. Фрумкіною.  

      4. Принципи і проблеми  когнітивної семантики.
      Когнітивна   семантика   є   напрямом   когнітивної  лінгвістики,   який розглядає значення як ментальне явище, пов'язане зі способами отримання, збереження й обробки інформації людським мозком. Представниками когнітивної семантики є Дж. Лакофф, Ч. Філлмор,
К. Бругман й ін. Головними положеннями когнітивної семантики можна вважати такі: 1) семантика природних мов є конвенційним результатом категоризації й концептуалізації світу представниками певного етносу та культури; 2) генератором значень висловлень є людина як носій когніції;
3) той самий  факт дійсності може отримати різні семантичні відповідники; 4)висловлення, породжені з однієї глибинної синтаксичної структури, можуть бути семантично не відповідними; 5)значення має концептуальну природу та грунтується на прототипній категорії; 6)опис семантичної структури здійснюється шляхом її представлення як мережі значень, пов'язаних на підставі деталізації та зсуву (метонімічного й метафоричного перенесення); 7) механізм метафори має когнітивне підґрунтя і є використанням знаків однієї предметної сфери на позначення іншої.
      Однією  із провідних концепцій когнітавної  семантики є теорія американського когнітолога Р. Ленекера, розроблена у 1976 р. і спершу названа просторовою граматикою, що надалі отримала назву когнітивної граматики. Термін «когнітивна граматика» використовується й у широкому розумінні -- галузі когнітивної лінгвістики, що вивчає когнітивне підґрунтя граматики.
      Когнітивна граматика Р. Ленекера ґрунтується на специфіці категоризації і схематичній концептуалізації людиною дійсності. Синтаксичні явища дослідник пояснює не трансформаційними переміщеннями, а семантикою предикатів та їхньою дистрибуцією. Когнітивні граматисти швидше вважають, що граматика мови постачає мовцеві інвентар символічних ресурсів, серед них схематичні шаблони, які надають стандартні зразки для збірки складних символічних структур.
      Когнітивна граматика розглядає зміст лексичної одиниці як мережу смислів, серед яких виділяється прототип. Граматичні одиниці, як і лексичні, є символічними. Семантика висловлення аналізується на підставі предикації, такі предикації можуть пов'язувати кілька концептуальних сфер (доменів). Набір доменів, відносно яких визначаються семантичні ознаки, є концептуальною матрицею. Однак для опису значення важливим є взаємний зв'язок між доменами та з’ясування того, як забезпечується доступ до них [Жаботинская 2004]. 

      Другою  не менш поширеною концепцією когнітивної семантики є теорія ментальних просторів, що представляє ментальний простір як гіпотетичне середовище мислення й концептуалізації, що відображає уявний стан справ і не проектуеться на об'єктивний світ, але актуалізується в умовах пізнавальної взаємодії суб’єкта зі світом, зокрема, у процесі породження або сприйняття повідомлення. Ментальні простори не закладені в пам’яті й виникають у процесі дискурсивної діяльності. У процесі розгортання дискурсу ментальні простори підлягають постійній модифікації, між ними встановлюються різні зв'язки: часові, просторові, гіпотетичні, причинно-наслідкові тощо.
      Термін «ментальний простір» належить концепції когнітивної семантики Ж. Фоконьє. Дослідник розмежовує поняття ментальних просторів і когнітивних моделей, як складників перших, які його структурують й описуються в термінах фреймів.
      Ментальні простори є підґрунтям загального механізму  міркувань як розподілу знань.
      Теорія  інтеграції претендує на універсальність і ґрунтується на наявності у людини образного мислення, яке зумовлює встановлення зв'язку між ментальними просторами, що, на перший погляд, видається неможливим. Прихильники концепції ментальних просторів кваліфікують її вагомість для пояснення проблем побудови значення, референційно непрозорих контекстів, пресупозиції.
      Ставлення лінгвістів до теорії інтеграції не є  однозначним.
      До  когнітивної семантики умовно можна  віднести й концепцію семантичних примітивів, визначених емпіричним шляхом представницею польсько-австралійської лінгвістичної школи А. Вежбицькою. Підґрунтям концепції послужили принципи вроджених ідей і самодостовірності свідомості, яка здійснює категоризацію та класифікацію світу речей.
      Сучасні дослідження в галузі когнітивної семантики є різноманітними. Потужну течію формують наукові праці, виконані в аспекті теорії концептуальної метафори Дж. Лакоффа і М. Джонсона. Вивченню підлягають механізми метафоризації.  

      5. Проблема структур  репрезентації знань.
        Когнітивне моделювання.
      Одним  із  головних  завдань  когнітивної лінгвістики  є  «дослідження
структур представлення  знань і способів концептуальної організації знання у процесах породження та сприйняття мовлення» [Кубрякова].
      Структури репрезентації знань є умовними та спрощеними моделями свідомості, які представляють різнопланову інформацію, набуту на підставі різних пізнавальних психічних механізмів людини в її взаємодії з навколишнім світом.
      На  одному з конгресів когнітологів у Стокгольмі (1999 р.) Дж. Лакофф наголосив на необхідності застосування в когнітивній лінгвістиці теоретичного та прикладного доробку нейронаук.
      Підґрунтям  поняття метальних репрезентацій є раціоналістська філософія часів античності й Середньовіччя. Ще Платон розглядав Логос як раціональне, а Ейдос - як позараціональне у психіці безсвідомого.
      Особливої ваги проблема репрезентації знань  набула у процесі становлення комп'ютерної науки, адже проблема моделювання штучного інтелекту потребувала символьного запису його структур, а інтелектуальна діяльність людини була ототожнена з операційною роботою ЕОМ. Діяльність
мозку   людини   прирівнювалася   до   комп'ютації,  а найкращим   засобом
комп'ютації,   на   думку   когнітивістів,   могла   бути   природна   мова,   тому репрезентації знань  здебільшого описувалися як символьні  структури.  
      Криза когнітивної науки на етапі комп'ютерного когнітивізму була дещо послаблена розробками у 80-ті р. р. конекціоністських моделей, які представляли структури репрезентації знань у вигляді мережі вузлів і зв'язків. Ф. Джонсон-Лерд виділив три види ментальних репрезентацій: перцептуальні образи, пропозиційні структури й ментальні моделі. Перші відповідають зоровому сприйняттю світу й залежать від ракурсу спостерігача. Другі записані мовою логіки в мисленні й можуть відображати реальний та уявний світ, є переважно вербалізованими. Ментальні моделі перебувають у довгочасній пам'яті, відповідають структурі представленої сіпуації й інтегрують інформацію всіх сенсорних систем і загальне знання про те, що є можливим у навколишньому світі.
      У науковій літературі наявні різні підходи до моделювання структур репрезентації знань. Найбільш поширеним є пропозиційний. Пропозиція (від лат. propositio - основне положення) як структура репрезентації знань про певну ситуацію (подію). Пропозиція є терміном логіки, уведеним англійським філософом і логіком Б. Расселом із метою логічного структуруванння атомарнтх речень, що складаються із предиката й аргументів і є базою наших знань про світ. Термін був транспонований до логічного аналізу мови, згодом - до семантичного синтаксису й відмінкової граматики.
      У лінгвістиці пропозиція або ототожнювалася з логічним судженням або з реченням, що поставило її в залежність від семантичних теорій речення.
Український мовознавець  І. Вихованець витлумачував пропозицію як «семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій», який «становить стабільне семантичне ядро, об’єктивну семантичну константу речення, яка відображає структуру ситуації події» [1992, 121-122].
      Пропозиція  розглядається як базова одиниця  когнітивного моделювання,  природа  якої підтверджена експериментально таи співвідноситься   із   принципами   організації   нам'яті. Приміром,
Ю.    Караулов    наголошує на    універсальності пропозиційної стуктури як елемента всіх ментальних процесів.
      Дискусійним питанням є н
и т.д.................


Скачать полный текст работы


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.


наш партнер www.allbest.ru