На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

Работа удаленно 

Закажи нужную тебе работу

'

 

Результат поиска


Наименование:


Реферат Концепцї походження держави Київська Русь та її назви. Перш княз, їх зовншня та внутршня полтика. Розквт Київської держави за часв Ярослава Мудрого. Державний лад, господарство, торгвля. Початки полтичного розпаду держави. Володимир Мономах.

Предмет:

История

Год сдачи:

2008

Объем (страниц):

Уникальность по antiplagiat.ru:*

--

Дата публикации:

15.05.2008

Описание (план):


Реферат
з курсу «Історія України»
на тему
«Київська Русь та її місце
в історичній долі українського народу»
План
1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви.
2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика.
3. Розквіт Київської держави. Ярослав Мудрий. Державний лад, господарство, торгівля.
4. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.
5. Авторський погляд.
1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви

Проблема походження Київської Русі вже давно цікавить дослідників. Вчені не можуть дійти одностайної думки щодо цього питання, тому й виник ряд концепцій, присвячених йому. Широкого розповсюдження набула норманська теорія, за якою скандинавам належала визначальна роль у творенні Київської держави, та антинорманська, за якою цю роль відповідно відіграли слов'янські чи наближені до них народи. Існує ще хозарська теорія, однак вона не настільки актуальна. Прихильники цих теорій і донині полемізують між собою, постійно знаходячи нові аргументи на підтримку своєї версії.
Ще професор Санки-Петербурзької академії наук Т.З. Байер в 1735 році у своєму трактаті висловив думку, що давньоруське слово з літописів - «варяги» - це назва скандинавів, які запровадили державність Русі Анохин Г.И. Новая гипотеза происхождения государства на Руси // Вопросы истории. - 2000. - №3. - с. 51.. Шукаючи відповідний термін в північним мовах, однак, Байер знайшов тільки єдине приблизно схоже слово - «верінг'яр». Це слово згадується в давньоскандинавських джерелах для позначення «найманих охоронців візантійських імператорів», які, як правило, називали себе «русами» за походженням, а не «норманами» чи «свеями», тобто прямо ніяк не засвідчували свою причетність до Скандинавії.
Тим не менше, саме Байер започаткував норманську теорія походження державності на Русі Там же, с. 51.. І в XVIII, і в наступні століття його гіпотеза знайшла підтримку в ерудитів як з числа німецькомовних вчених в Росії та за кордоном (Г.Ф. Міллер, А.Л. Шльоцер, І.Е. Тунман, Х.Ф. Хольманн, К.Ф. Рафн та інші), так і серед російськомовних (Н.М. Карамзін, В.О. Ключевський, М.Н. Погодін, А.А. Шахматов, В.А. Брим тощо).
В результаті обговорення цієї теорії сформувалися дві школи, що схилялися до полярних точок зору: норманська та антинорманська. При цьому серед антинорманістів є вчені, які погоджуються з тим, що варяги - це скандинави, і одночасно стверджують, що вони не принесли державність Русь, а лише мали деяку політичну роль як найманці при князівських дворах і були асимільовані слов'янами Там же, с. 51..
А.І. Попов, розкритикувавши ці тези, назвав «безплідними» суперечки норманістів і антинорманістів. Не даючи нових аргументів, він стверджує, що слово варяг має скандинавське походження саме через те, що варяги приходили на Русь з північногерманських земель і ставали тут найманими воїнами Там же, с. 52..
І норманісти, і антинорманісти посилаються на Лаврентіївський літописний список Там же, с. 52.. При цьому більшість антинорманістів, як і всі норманісти, погоджуються на тому, що варяги і руси - скандинави.
Байер і його послідовники трактують події з Лаврентіївського літопису таким чином, що слов'янські та фіно-угорські племена Приільменья, не зумівши досягнути порядку своїми силами, призвали з-за Балтійського моря найманих скандинавських князів з дружиною Там же, с. 53..
Збережену давніми літописами оповідь про призвання союзом північно-західних племен варязького конунга Рюрика з братами залишається ще багато в чому загадковою для дослідників. Російські вчені XVIII та XIX ст. ставилися до цієї оповіді з повною довірою Фроянов И.Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов // Вопросы истории. - 1991. - №6. - с. 3.. Вони дискутували лише стосовно питання етнічної приналежності прибульців, не сумніваючись у достовірності самих подій, про які літопис розповідав під 862 роком. Поступово, однак, складалася думка, що в оповіді про призвання відбито й багато реалій початку ХІІ ст., коли складався літопис. А. Шахматов, до якого приєднується і Б. Рибаков, написав ряд робіт, у яких доводив, що оповідь про призвання варягів - це пізня вставка, скомбінована шляхом штучного поєднання кількох північноруських переказів, що підлягали глибокій переробці літописців Фроянов И.Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов // Вопросы истории. - 1991. - №6. - с. 3..
Прихильник слов'янської концепції Б. Рибаков стверджує, що фраза з Сильвестрової редакції «Повісті временних літ» (1116 р.) про призвання варягів на Русь («І від тих варяг прозвалася Руська земля Новгород…») не є достатньою підставою для ототожнення варягів з Руссю Рыбаков Б.А. Новая концепция предыстории Киевской Руси: Тезисы // История СССР. - 1981. - №2. - с. 40.. Він вважає, що іноземці-варяги асоціювали Новгород з Руською землею, а самі новгородці завжди називали Руссю тільки Київ і Київщину.
Про третю редакцію цього літопису Рибаков пише, що вона єдина містить явні проварязькі вставки, але він пояснює це тим, що літописець помилився, зрозумівши фризів на Північному морі як Русь, і тим, що людина, яка здійснювала редакторську роботу над літописом, була пов'язана родинними узами з рядом королівських домів Північної Європи, у тому числі з варязьким (шведським) Там же, с. 41.. Вчений стверджує, що тенденційність невдало вставлених пасажів, створених у 1118 р., з приводу подій майже трьохсотрічної давності, не дозволяє вважати їх підставою для побудови наукової гіпотези. Скандинавських джерел, що дозволили б ототожнити варягів з Руссю, за словами Рибакова, немає. У вирішенні питання про походження Русі він вважає головним географічний принцип. Ця думка перекликається з думкою Г. Анохіна, котрий стверджує, що при розгляді версії про призвання варягів, яких призвали саме в Новгород, має сенс проаналізувати дані про екологічні особливості новгородським земель Анохин Г.И. Новая гипотеза происхождения государства на Руси // Вопросы истории. - 2000. - №3. - с. 54.. Крім екології, дослідник покладається також на дані ряду інших наук, зокрема археології та ономастики.
За словами Г. Анохіна, вивчення відповідної антропонімічної літератури дозволяє зробити висновок, що імен Синеус и Трувор (Трувол), якими в літописі називаються брати Рюрика, у скандинавів не було. Тому деякі норманісти так тлумачать текст літопису: Рюрик прийшов з «синехюс» і «тру вор» (скандинавські слова - «свій рід» і «вірна дружина»). Але й ім'я «Рюрик» зустрічається у скандинавських іменниках настільки рідко, що сучасні антропонімічні довідники відсилають нас до цього ж «Рюрика легендарного в Новгороді», нічого не знаючи про нього зі скандинавських джерел, а при згадці про саме призвання його до Новгороду посилаються на літопис Нестора Там же, с. 53..
М. Брайчевський також піддає сумнівам етнічну належність Рюрика і його роль у давньоруській історії Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - с. 94.. За його словами, деякі дослідники вважають Рюрика вихідцем з Данії, але вчений не виключає, що він міг походити з венедських ободритів, - в їхніх землях відоме торговельне місто Рерик, і в хроніці ХІ ст. німця Адама Бременського ім'я Рерик виступає як друга назва поморських слов'ян-ободритів.
За хозарською теорією, Руська земля розвивалася і міцніла під патронатом Хозарії, а поляни були не слов'янами, а різновидом хозар Там же, с. 97.. Київська же їх гілка була спадкоємницею роду легендарного полянського князя Кия, який заснував Київ у VIIIст. Проте ця теорія не підтверджується археологічними даними і вона має зовсім небагато прихильників порівняно з норманською.
Довгий час протистояння норманської і антинорманської шкіл були деякою мірою зумовлені національною приналежністю їх прибічників та мало дещо заангажований характер. Впродовж ХІХ - першої половини ХХ ст. дискусії послідовників скандинавської і автохтонної концепцій походження Давньоруської держави втратили патріотичний підтекст, перемістившись у наукову площину Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 26.. Проте з 40-х років ХХ століття у Радянському Союзі «варязька проблема» знову набула ідеологічного забарвлення, але це тривало тільки півсторіччя.
Нині норманістами (в сенсі визнання скандинавського походження і слова Русь, і династії київських князів роду Рюриковичів) є більшість фахівців, тож з їхніх гіпотез про коріння етноніма «руси» варто розпочати побіжний огляд точок зору на це питання. Слово Русь, згідно з такою версією, пов'язується з давньоскандинавським коренем roр, засвідченим у давньошведських поняттях roрer - гребля, судноплавання, roрslaghin - округ, що поставляє в ополчення одне весельне судно, ruрі - морських похід на весельних суднах тощо Там же, с. 26.. Імовірно, що першим передавачем самоназви скандинавських мореплавців стала людність узбереж сучасної Фінляндії та Естонії, де шведів, котрі почали з'являтися тут з середини першого тисячоліття, називали по-естонському Rootsi, по-фінському Ruotsi. Інше коріння слова Русь бачить відомий орієнталіст і історик Омелян Пріцак, виводячи його від кельтського етноніма Rut(h)eni, який у німецьких діалектах поступово трансформувався. Історичними носіями назви Ruzzi, за Пріцаком, були фризькі кіпці, що вели трансєвропейську торгівлю і, змішавшись зі скандинавами, утворили на Волзі політичне об'єднання, котре згодом слов'янізувалося і розвинулося в Державу Русів Там же, с. 27..
На противагу германській (скандинавській) етимології існує припущення про зв'язок слова Русь з іракомовними мешканцями одного з регіонів Середнього Подніпров'я, присутність яких засвідчена у місцевих гідронімах Рось, Роська, Росава тощо, гіпотетично похідних від іранського ruxs/roxs - світлий Там же, с. 27.. Носієм етноніма рос [рус, русь] могла виступати котрась із сарматсько-аланських, згодом слов'янізованих, племінних груп, що входила до антського союзу племен. З іншого боку, російський мовознавець Олег Труба сов припускає, що слово Русь відображало ще дослав'янську і до тюркську регіональну традицію називати Північне Причорномор'я «білою, світлою стороною», чому відповідав би індоарійський корінь russ.
Врешті, є прибічники слов'янської етимології слова Русь, прив'язаної до праслов'янського кореня rud/rus із значенням світлий, русий Там же, с. 27.. На можливість творення етноніма від такої основи, як вважають, вказує назва річки Русса, що впадає в озеро Ільмень. За гіпотезою Бориса Рибакова, який археологічні знахідки антських скарбів у Подніпров'ї ідентифікував як «старожитності русів», східнослов'янське плем'я з такою назвою мешкало на цих теренах уже в VI-VIII ст., доказом чого може служити згадка народу Hros сирійським письменником VI ст. Захарією Ритором. Однак більшість вчених вважає, що «народ Hros» був навіяний есхатологічним сюжетом з «Книги пророка Єзекіїля» про народи-чудовиська, які виступлять під берлом антихриста. Крім того, за ще одним варіантом слов'янської версії, носіями назви Русь могли бути ругії (Rugi) - слов'янське населення о. Рюген на Балтиці, чиїх ватажків нібито запрошували для оборони міста мешканці торгового Новгорода.
Важко сказати, яка з теорій походження Київської Русі та її назви є найбільш вірогідною, адже всі вони супроводжуються досить вагомими, на мій погляд, аргументами. Оскільки більшість дослідників спираються на літописи й ономастичний (топонімічний, гідронімічний, антропонімічний тощо) аналіз, вони ризикують хибно інтерпретувати ці джерела, адже, по-перше, кожний сприймає їх по-своєму, а по-друге, документальні джерела далеко не завжди рефлектують дійсність. Складність тлумачення стосується також археологічних джерел, хоча самі вони, на мій погляд, є більш об'єктивними. Однак вивчати будь-яке історичне питання, зокрема питання про походження Руської держави, ватро та основі обох груп джерел. Все одно, навряд чи дослідники коли-небудь дійдуть згоди в цьому питанні, якщо вони настільки по-різному можуть тлумачити одне й те саме джерело.
2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика

Найпершими князями Київської Русі вважаються Аскольд і Дір. Однак щодо ідентифікації цих персонажів існує величезний різнобій думок. Спираючись на свідчення різноманітних джерел, історики дебатують кілька гіпотез. Перша - що варяги Аскольд і Дір жили в різний час: Дір, котрий власне і був хаканом русів, згаданим у «Бертинських анналах», - умовно між 838-859 роками, а Аскольд - між 860-883 роками. Друга - що «Русь Діра», якого арабський географ Масуді називає «першим серед царів слов'ян», сформувалася у першій третині ІХ ст. на базі полянського союзу племен, а сам Дір, імовірно, був останнім племінним князем з династії Києвичів, що утрималася, аж доки не була витіснена варягом Аскольдом (за іншим варіантом цієї ж гіпотези, Аскольд теж іще не був варягом). Природно, що першої теорії дотримувалися норманісти, а другої - антинорманісти, оскільки питання про походження перших київських князів безпосередньо пов'язане з питанням про походження самої Русі. Врешті, третя - що Аскольд і дір були сучасниками і співправителями, аналогом чого є побутування схожої моделі влади у тодішніх південних сусідів Русі мадяр, а також в Хозарії, де водночас правили два царі - «найбільший», тобто власне цар по крові, та його «заступник». Згідно з цією гіпотезою Дір міг бути «найбільшим царем», а Аскольд - його «заступником» Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 29..
У часи Аскольда (за літописом, між 862-882 роками) Держава Русів охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян. Решта ж сіверян, як і племена на північ від Києва, платили данину хозарам, а з півдня федератами Хозарії лишалися уличі й тиверці разом зі своїми ще південнішими сусідами - кочовими мешканцями степової смуги між Дніпром і Дністром мадярами, союзом племен угро-фінського походження. Аскольд не вступав в конфлікт з могутньою Хазарією, однак титул хакана [кагана], під яким його згадують тогочасні візантійські та арабські джерела, опосередковано засвідчує претензії першого руського князя в Києві на харизматичну («царську») владу Там же, с. 29.. За Аскольда було здійснено кілька досить гучних грабіжницьких походів на Візантію. Особливого розголосу набув похід руських дружин під проводом Аскольда на Константинополь у 860 р. Незважаючи на відносну невдачу цього походу, він відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Облога Царгорода стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких творах: із посиланням на «летописанье греческое» «Повість временних літ» відзначає, що від цього часу «начася прозывати Руска земля» Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - с. 98.. Тобто відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією східнослов'янської держави. Певною мірою русько-візантійський договір зумовлював активність Русі на Сході. Так, похід на Абесгун відповідав практичним інтересам русичів, але разом із тим розглядався і як виконання ними союзницьких зобов'язань щодо Візантії, Яка тоді воювала з Арабським халіфатом. Крім того, із походом на Візантію 860 р. історики пов'язують першу спробу впровадження заходами князівської влади християнства на теренах Руської держави Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 24.. Однак Н. Яковенко стверджує, що це хрещення не вплинуло на руський народ, залишившись особистою справою князя та частини його дружини Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 29..
В. Власов припускає, що через спробу поширити християнство в Руській державі, яка наразилася на труднощі, проти князя почала назрівати змова, бо не всі у князівському оточенні зрозуміли далекоглядність зовнішньополітичних заходів Аскольда і не всі наділені владою русини погодилися з ними Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 24.. За свідченням літописця, який вважав Діра та Аскольда варязькими воїнами, безпосередню причетність до тієї змови мав рід варязького князя Рюрика, який тим часом сидів у Новгороді. Саме на підтримку Рюрика, як припускають дослідники, сподівалися змовники. Однак він помер у 879 р., тому, щоб завершити наміри, заколотники заручилися підтримкою Рюрикового родича Олега, який був опікуном малолітнього князя Рюрика - Ігоря і, відповідно, мав повноваження правити від імені княжича Там же, с. 25..
Всі дослідники погоджуються в тому, що саме Олег убив Аскольда в 882 році (про це свідчить літопис). Погоджуються також у тому, що Олег прибув до Києва із Новгорода. Однак довкола постаті Олега суперечок не менше, ніж довкола постатей його попередників Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 29.. Зокрема неясно, чи Олег справді був родичем ладозько-новгородського князя і опікуном малолітнього Рюрикового сина Ігоря, чи самозванцем. За літописною версією, власне він відкрив генеалогічний ланцюг київських князів, осівши в Києві та оголосивши місто столицею своїх володінь: «се буде мати градам руським» Там же, с. 29.. Ті, хто вважає Аскольда нащадком полянського князя Кия, твердять, що внаслідок змови прибічними Олега поклали край правлінню династії Києвичів Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 25..
За свідченням літописця, Олег княжив у Києві 30 років, виявивши хист мудрого володаря і талановитого полководця. Він прагнув віднайти нових способів посилення влади. Адже, здобувши Київ силою, Олег зіткнувся з непокорою місцевих князівств, які визнавали законною владу Аскольда. На початку свого правління князю довелося воювати з деревлянами і сіверянами Там же, с. 25.. Підкоривши їх, новий київський князь почав розширювати межі своїх володінь. У 885 р. він приєднав землі радимичів, пішов у похід проти уличів та тиверців. На початку Х ст. Олег домовився про участь у його військових походах князів хорватів, тиверців і волинян. До складу Київської держави увійшли також племінні союзи словенів і кривичів. Крім того, Олег підкорив і північні неслов'янські народи, зокрема мерю, весь, чудь Там же, с. 25..
Об'єднуючи землі навколо Києва, Олег діяв доволі розважливо. Так, встановивши зверхність над сіверянами, він наклав на них легку данину Там же, с. 25.. До того ж приєднані Олегом племінні союзи були здебільшого данниками хозарів, але Олег поклав цьому край, завоювавши ці племена.
Мудрістю були позначені стосунки київського князя із сусідніми володарями. Із варязькими воєводами він уклав мирну угоду, внаслідок якої впродовж тривалого часу київські князі залучали варязькі дружини до спільних військових походів Там же, с. 25.. Олег розважливо уникнув протистояння з племенами угрів, які близько 898 р. підійшли до Києва. Князь дав їм змогу безборонно пройти повз свої землі, і вони покочували далі.
Досить тривалий час (протягом 15 перших років князювання) Олег уникав збройних сутичок із Візантією - за думкою В. Власова, він збирав сили для рішучого й вельми важливого для Руської землі походу Там же, с. 26..
Такий похід проти Візантії Олег і справді здійснив у 907 р. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 26.. Велику цінність для істориків має наведений у «Повісті временних літ» текст та візантійцями. Умови угоди оцінюються як вигідні для Русі. Умови договору 907 р. були уточнені в 911 р. - після нового Олегового походу Там же, с. 26.. Ця нова угода встановила правові норми у важливих справах, що стосувалися русько-візантійської торгівлі. Участь руської дружини у візантійських військових походах, які П. Толочко пов'язав із договором Аскольда 860 р., М. Грушевський відносить саме до цих угод, підписаних Олегом Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 433.. Укладення угод з Візантією мало велике значення, адже це підтвердило міжнародне визнання Руської держави.
Східні походи Олега залишилися маловідомими, тому що про них майже не збереглося згадок. Але такі походи мали місце і, як і візантійські, припадали на останні роки правління князя. М. Грушевський припускає, що північна билина про похід Вольги Святославича на Індійське царство - це свідчення саме одного зі східних походів Олега, а саме каспійського Там же, с. 436..
Після смерті Олега в 912 р. київський стіл посів Ігор, якого літопис називає сином князя Рюрика Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 26.. М. Грушевський однак вважає, що смерть Олега могла мати місце пізніше (у 914 чи 915 р.), до того ж зазначає, що між Олегом і Ігорем між княжити Дір Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 437.. Однак ця думка здається мені маловірогідною, оскільки за свідченням багатьох джерел правління Діра відбувалося набагато раніше. Внутрішня політика його була зорієнтована на зміцнення залежності від Києва підвласних слов'янських народів Там же, с. 437.. Як і Олегові, Ігорю довелося зіткнутися з непокорою князів підвладних племен. Найзатятішими в боротьбі проти влади Рюриковичів виявилися деревляни. У 914 р. Ігор приборка деревлян і наклав на них данину, більшу за Олегову Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 26.. Не хотіли визнавати Ігореву владу і уличі, з якими він три роки вів боротьбу, після чого вони залишили обжиті місця й відступили у межиріччя Південного Бугу та Дністра. Зброю І гор застосував і проти тиверців. Ці військові заходи відповідали вимогам тогочасних реалій, коли право на володарювання найчастіше доводилося силою. Виявом відносин між володарем та підлеглими було полюддя - тобто щорічний об'їзд князем підвладних йому територій та збір данини Там же, с. 26..
Зібравши данину - здебільшого то були сільськогосподарські продукти та мисливська здобич, князь прагнув вигідно її продати. Грішми і заморським крамом він розраховувався з найманими воїнами і своїми дружинниками. Отже, повернувшись до Києва, князь незабаром відправляв купців до Константинополя, з яким умови угоди Ігорю довелося поновлювати - він також здійснював військові походи до Візантії Там же, с. 27.. Перший (941 р.) був невдалим. Човни русичів наразилися на «грецький вогонь» візантійців. Ця невдача спонукала Ігоря до нового походу, що відбувся в 944 році і закінчився підписанням мирної угоди, про яку оповідає «Повість временних літ» і візантійські джерела. Вона була написана у двох примірниках, один з яких зберігався в Києві, інший - в Константинополі. Війському допомогу Візантії, що її здійснювали русичі, В. Власов пов'язує саме з цією угодою, а не з угодами Аскольда і Олега, стверджуючи, що саме ця обставина пояснила похід Ігоря на Закавказзя в тому ж році Там же, с. 27..
У зовнішній політиці Ігор мусив зважати не лише на візантійців, а й на печенігів - тюркомовний кочовий народ, який вперше наблизився до кордонів Русі в 915 р. Щоправда, великого клопоту державі за час Ігоря вони ще не завдавали, почавши дійсно дошкуляти Русі за Ігорового сина Святослава Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 27..
Існує багато легенд про смерть князя Ігоря. Суть їх зводиться до того, що його вбили деревляни під час чергового збору данини. Одні це пояснюють тим, що данина була надто висока, і через це деревляни повстали проти князя, інші - що древлянські князі вважали себе не нижчими за київських і мали на меті посісти їх місце, а збір данини був приводом для виступу; я ж думаю, тут має місце комплекс причин. На мій погляд, вбивство Ігоря справді могло бути підготовлене заздалегідь, однак, як суголосно кажуть дослідники, Ігор встановив данину вищу, ніж Олег, тому це також мало зіграти свою роль. Так чи інакше, деревляни вбили Ігоря в 945 році (однак М. Грушевський бачить можливість подовжити його життя до 947 чи 948р. Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 446.).
Правити землями, що були підпорядковані Києву, після смерті Ігоря стала його дружина Ольга Там же, с. 446.. Про державні заходи княгині відомо небагато, хоч володарювала вона 20 років. Проаналізувавши легендарні розповіді літописця й авторів життєписів Ольги як святої, зіставивши їх зі свідченнями чужинців, історики дійшли висновку, що княгиня передусім прагнула владнати внутрішньодержавні справи Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 27.. З її регентства в традиції перераховувалося два факти: війна з деревлянами та її хрещення. Війна Ольги з Деревлянами після їх повстання і вбивства Ігоря була правдоподібним першим визначним актом її правління Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 447.. Ця війна закінчилася значним обмеженням старої древлянської автономії - Ольга гідно помстилася за свого чоловіка.
Інша серія фактів з житті Ольги оброблена легендою - це її подорож до Константинополя і хрещення Там же, с. 449.. Як свідчить «Повість временних літ», Ольга їздила до Візантії насамперед для того, щоб прилучитися там до християнської церкви. Очевидно, під час цього візиту велися переговори і про торгівельні проблеми Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 28.. Після повернення додому, княгиня заходилася поширювати християнське вчення на Русі, передвіщаючи майбутнє охрещення Київської держави. Однак, очевидно, її заходи не досягли тоді успіху, оскільки масове хрещення русичів сталося вже за правління Володимира Великого. Як зазначає В. Власов, Ольжин син Святослав не став християнином не через своє запекле язичництво, а тому, що язичником хотіли бачити його впливові можновладці, дружинники, на яких він спирався під час свого правління Там же, с. 28.. Отож, задумане Ольгою хрещення було ще не в часі.
Руську державну систему Ольга тримала сильною і владною рукою Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - с. 458.. Ця система не ослабла і не розвалилася в часи між Ігорем і Святославом, коли останній, як тільки фактична влада перейшла до нього в 957 р., міг вирушати в далекі походи, що вимагало стабільності державної машини. Йому не довелося гаяти нас на приборкування неслухняних племен - з рук матері він прийняв повністю упорядковану державу.
Отже, Святослав воював з іншими державами протягом усього свого правління, прагнучи силою зброї утвердити Київську державу на міжнародній арені. Розпочав князювання він походами на Оку та Волгу в 964-965 рр., маючи на меті підкорити Хозарський каганат Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 29.. Поставлену мету Святославові вдалося реалізувати. Падіння Хозарії сприяло подальшому об'єднанню східнослов'янських племен, оскільки вдалося позбутися зазіхань хозарських володарів на землі в'ятичів і сіверян. Проте ліквідація Хозарської держави відкрила шлях на захід кочовим племенам Сходу, що створило для Русі постійну нову небезпеку. Печеніги зуміли блокувати торговельні шляхи на схід і стали господарями південноруських степів. Печенізька загроза нависла над Придніпров'ям і безпосередньо над Києвом Там же, с. 29..
Наступна зовнішньополітична акція Святослава - походи на Балкани, що були спричинені прагненням зміцнити позиції Русі на Дунаї. В результаті першого балканського походу в 967-968 рр. було захоплено Нижнє Подунав'я Там же, с. 29.. Князь зробив своєю резиденцією місто Переяславець, що розташовувалося при впадінні Дунаю в Чорне море. Однак посилення позицій Київської держави на Дунаї непокоїло Візантію, тому імператорський уряд таємно направив посольство до Болгарії з пропозицією проти Русі; крім того, вдалося и т.д.................


Скачать полный текст работы


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.


наш партнер www.allbest.ru