На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Еволюця розвитку економчної категорї «каптал», особливост використання капталу в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.12.2012. Сдан: 2012. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Еволюція розвитку економічної категорії «капітал» 5
Розділ 2. Капітал як економічна категорія 10
2.1. Сучасні класифікації капіталу 10
2.2. Форми капіталу та його органічна  будова 17
РОЗДІЛ 3. Особливості використання капіталу в Україні 20
3.1. Етапи формування національного  капіталу 20
3.2. Інтелектуальний капітал в Україні 22
3.3. Допуск іноземного капіталу в  українську економіку 25
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31
ДОДАТКИ 33
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Динаміка  та  особливості  соціально-економічних  процесів  в  Україні 
потребують підвищення рівня  ефективності функціонування суб'єктів  господарської діяльності. Капітал, що поряд з іншими видами економічних  ресурсів  забезпечує  виробничий  процес,  у  ринкових  умовах  перетворюється  на один з основних визначальних чинників ефективності господарювання. Від їх правильного формування, величини і раціональної структури значною  мірою залежать темпи росту виробництва  продукції і національного доходу країни. Визначаючи можливості підприємств  щодо  виготовлення продукції,  капітал  сприяє  вирішенню  різноманітних  економічних  завдань: наближенню  виробництва до потреб попиту; комплексній  раціоналізації виробничої діяльності; економії матеріальних та трудових затрат у сфері виробництва[9, с.118].
Капітал – економічна клітина  кожної соціально-економічної ринкової системи,і врешті, її вирішальна категорія.
Навіть на перший погляд зрозуміло, що капітал – це всеохоплююча, універсальна і багатоаспектна категорія. Не випадково Карл Маркс назвав свою багатотомну працю «Капітал». Яке  б явище в дійсності не розглядалось, обов’язково стикаємось із цим поняттям. Капітал взаємообумовлює всі відношення без виключення.          Тема курсової роботи: «Економічна роль капіталу в сучасному суспільному розвитку».         Мета роботи: систематизувати, закріпити та розширити здобуті теоретичні знання, ознайомитися з новими методами дослідження і аналізу економічних категорій, зробити власні науково-обгрунтовані висновки щодо вибраної теми.
Об’єкт курсової роботи: капітал  як динамічна категорія, яка постійно змінюється й удосконалюється.
Предмет дослідження: роль капіталу в суспільному розвитку, яка виражається  безпосереднього через форми  та функції капіталу.
Завдання курсової роботи:
    прослідкувати еволюцію вищезазначеного поняття;
    проаналізувати багатоаспектність «капіталу» як економічної категорії;
    виокремити основні класифікації капіталу;
    ознайомитися з органічною будовою капіталу;
    дослідити особливості використання капіталу в Україні.
Для вирішення поставлених  завдань у курсовій роботі використовувалися  такі методи дослідження: абстрактно-логічний і системно-структурний аналіз – при визначенні та уточненні сутності поняття «капітал»; порівняльний аналіз і групування –при дослідженні сучасних класифікацій капіталу; факторний аналіз –  при визначенні особливостей використання капіталу в Україні.         Інформаційну базу курсової роботи склали: зібрані, опрацьовані й
узагальнені особисто матеріали  економічних досліджень, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних  та зарубіжних авторів, наукова література,яка  має безпосередній зв'язок з темою  роботи.     Актуальність теми зумовлена визначальним місцем  капіталу в суспільстві, як унікального регулятора економічної системи.    Питанням вивчення сутності капіталу займались такі вчені, як О.Д. Ва-
силик, О.М. Загородна, В.М. Івахненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова,  В.О. Мец,  Є.В. Мних,  В.М. Опарін,  П.Я. Попович,  І.Д. Фаріон,
С.І. Шкарабан,  Ю.Ф. Брігхем,  О.П. Зуділін,  В.В. Ковальов,  М.Н. Крейніна,
А.Д. Шеремет та  інші. Незважаючи на  їх значний науковий вклад  у цю сфе-
ру, питання категорії "капітал"  залишається найбільш дискусійним,  вимагає
подальших досліджень.

РОЗДІЛ 1. Еволюція розвитку економічної категорії «капітал»

Сучасна економічна наука  розглядає «капітал» як складну та багатогранну категорію, еволюція якої віддзеркалює історичний процес розвитку природи, динаміки, структури та форм руху товарного виробництва. Поняття «капітал» в історичному контексті постійно уточнюється і збагачується[1, с.23].      Поняття "капітал», що  є предметом цього дослідження, походить  від латинського "capitalis", що означає – головний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філософську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. Він розумів тут діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, отримання прибутку, вкладення та нагромадження капіталу. Зокрема, у своїй праці "Політика" Аристотель  зазначав: "У мистецтві нагромадження статків, оскільки вони нагромаджуються в торговій діяльності, ніколи не буває межі, оскільки метою тут є безмежне багатство та володіння грошима. Всі, хто займається грошовим обігом, прагнуть збільшити свої капітали до безмежності" [12, с.25-26].             Наукову базу для пізнання капіталу як категорії була закладена в другій половині XVII століття представником класичної політичної економії англійським економістом У. Петті.       Першими ученими, у працях яких з’являється згадування про капітал була школа меркантилістів.  Основними її представниками можна назвати У.Стаффорд, Де Сантус, Г.Скаруффі. Виходячи з підходу представників школи меркантилізму,  можна стверджувати,  що в даному випадку капітал уособлюється в конкретному приватному господарстві і аналізується в процесі його обігу.           З розвитком економічної думки починають з’являтися нові підходи до визначення поняття «капітал». Люди починають замислюватися по накопичення багатства.  В даний час з’являється нова школа економічної думки – школа фізіократів. Основними представниками даної школи були: Ф.Кене,  Дюпон де Немур,  аркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів’єр, Жан Тюрго та інші [4, с. 33].             Головна теза яку висловлювали представники школи фізіократів заключалася в аналізі виробничих відносин.  Згідно з цією тезою частина капіталу,  яка була отримана у виробничому процесі не витрачалася,  а заощаджувалася для майбутнього використання у виробництві.     Головним ідеологом школи фізіократів можна назвати Франсуа Кене, який, на відміну від представників школи меркантилізму, в капіталі вбачав не конкретну грошову суму,  а ті засоби виробництва,  які власник може отримати за гроші. В дослідженнях Ф.  Кене вперше всловлюється передбачення,  що капітал можна розподілити на дві частини: перша – «щорічні витрати»,  які характеризують ту частину капіталу,  яка необхідна для виробництва продукції (сировина,  матеріали)  та інша – «первісні аванси»,  які представляють собою ту частину капіталу, яка авансується у виробництво на тривалий час (перш за все необхідний інвентар для виробництва продукції) .У висунутій Ф.  Кене гіпотезі вперше простежується думка розгляду капіталу як рухомої величини.  Згідно з його твердженням капітал,  який функціонує у двох формах –  виробничій і невиробничій,  постійно змінюється. Ф. Кене вперше звернув увагу, що капітал можна розподілити на основний і оборотній[17, с. 112].     Разом з тим,  послідовник Ф.Кене Адам Сміт не підтримував його концепції,  вважаючи, що капітал являє собою частину майна власника. А.  Сміт стверджував,  що частину неактивного капіталу власник використовує на засоби виробництва, однак їх не можна розглядати в якості капіталу (їх не можна виразити у грошовій формі). Таке трактування капіталу згідно з підходом меркантилістів.  Таким чином,  А.  Сміт є послідовником ідей, що капітал являє частину багатства,  яка виражається у сумі грошових коштів,  поділяв капітал на дві частини,  одна з яких приносить грошовий дохід, а інша – забезпечує отримання цього доходу. Адам Сміт розглядав капітал як частину майна людини, з якого він розраховує витягти прибуток. Давид Рікардо називав капіталом знаряддя праці і «навіть у первісному стані суспільства... мисливцю потрібний для його промислу деякий капітал» — зброя, без якої не можна «вбити ні бобра, ні оленя». Неокласики успадкували такий підхід, та найвидатніший з них — Альфред Маршалл — головною рисою капіталу вважав його здатність створювати дохід. Ця здатність зумовлена продуктивністю капіталу як чинника виробництва[18, с. 113].  Інший етап економічної думки розвивається у 19  столітті.  Його основоположниками були К.  Маркс та Ф.  Енгельс і він отримав назву «марксизму».  На фоні зміни соціалістичної,  соціал-демократичної та демократичної думки, марксисти розглядають капітал не як вічний ресурс, а як ресурс, що використовується у виробничих відносинах, де і створює свою вартість [9, с. 78].           На думку Маркса,  капітал не є сумою матеріальних та виробничих засобів. Він розглядає капітал, як засоби виробництва, що перетворилися на капітал,  які смі собою не являюь капітал. Навідміну від меркантилістського підходу, Маркс не ототожнював капіта з золотом або сріблом.     Важливим здобутком К. Маркса був розгляд капіталу як самостійно зростаючої вартості, що функціонує у виробничому процесі. Згідно з даним підходом,  капітал проходить три стадії:  виробничу,  грошову і товарну, перетворюючись з однієї в іншу, він і створює нову вартість.   Представниками іншої школи економічної думки – маржиналізму – які внесли значний вклад у розгляд капіталу,  були Сей,  Сеніор,  Бастіа, Мілль. Дані вчені при розгляді капіталу багато в чому базувалися на поглядах представників класичної школи. Жан-Батист Сей в своїх роботах розглядав капітал, як засіб створення нової вартості. В своєму «Трактаті політичної економії», він визначив капітал як суму цінностец,  за рахунок яких підтримується виробництво та створюється будь-який інший дохід.  Разом з тим,  навідміну від інсувавших на той час підходів, Ж-Б. Сей вважав,  що у процесі створення нової вартості рівноправно приймають участь праця,  капітал та природа.  Одночасно,  Сей віддавав перевагу тим підприємствам,  які комбінують ці фактори виробництва з метою створення нового ефекту[13, с.178].          Численні трактування капіталу, у тому числі й екзотичного характеру, свідчать лише про багатогранність, складність і суперечливість категорії «капітал», її економічний зміст, конкретні форми змінюються разом з якісними змінами, що відбуваються і у продуктивних силах, і у виробничих відносинах. Сучасне суспільство, що у розвинених країнах кваліфікується як постіндустріальне, народжує нові теорії вартості і капіталу. Інформаційна ера, на думку економістів, що досліджують закономірності розвитку сучасного суспільства, народжує інформаційну теорію вартості. Знання і накопичена інформація, а не праця виступають джерелом вартості. Теодор Стоньєр вважає, що «інструменти і машини, будучи упредметненою працею, суть у той же час — упредметнена інформація. Ця ідея справедлива стосовно капіталу, землі і будь-якого іншого чинника економіки, у якому упредметнена праця».            У 90-ті pp. XX ст. активно розробляється теорія людського капіталу. Вона безпосередньо пов'язана з формуванням якісно нового етапу соціально-економічного розвитку сучасного суспільства і розробкою нової концепції суспільної динаміки. У центрі концепції — людина, яка дедалі більше у багатих країнах перетворюється із засобу на мету суспільного виробництва. Залишається вона й головною продуктивною силою, а отже, об'єктом економічної діяльності, об'єктом інвестицій[7].      Періоди розвитку економічної теорії та визначення капіталу представлені в Додатку А.         В сучасній економічній теорії капітал нерідко визначається як ресурс, який створюється з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Це типовий зразок пустопорожнього мудрування. Тут дійсно втрачений зміст і специфіка даної категорії. А якщо ще раз глянути на ретроспективу, мимоволі доходиш до висновку: по суті за багато років мало що змінилося.
Основними представниками сучасної школи є Бланк І.О., Грачбов О.В., Ковальов В.В.,  Воробйов Ю.М., Стоянова О.С.,  Балабанов І.Т.,  Лук’яненкоІ.Г., Школьник І.О. та ін. [9, с.115].       Отже, наукове пізнання капіталу невід’ємно від історичної еволюції економічної думки. Виділяються три основних погляди на формування капіталу: капітал як грошовий фактор; матеріально-речовинне трактування капіталу; капітал як виробничі відносини.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Розділ 2. Капітал як економічна категорія

Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласненням частини чужої неоплаченої праці[10, с. 325].       
2.1. Сучасні класифікації капіталу  
Як будь-яка економічна категорія «капітал» класифікується за певними речовими ознаками,які  виражають загальну сутність цього поняття[2, с. 227]. За належністю підприємству розрізняють власний і залучений капітал.  Власний капітал є:   
- основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства;  
- джерелом погашення збитків підприємства;    
- показником, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демонструє, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників)[5, с. 313].         Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.
1. Вкладений капітал — це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).  
2. Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства[7]. 
Функції власного капіталу:         1. Фінансування діяльності на довгостроковий та поточний період у вигляді інвестицій у необоротні та оборотні активи на постійній основі, тобто коштами, що завжди і необмежено довго знаходяться в розпорядженні підприємства.           2. Гарантування майнового захисту прав власників підприємства (в акціонерних товариствах - учасників) на частину статутного капіталу.  3. Захист прав кредиторів, які здатні звернути свої вимоги на майно підприємства в межах власного капіталу і особливо в частині його статутного фонду.            4. Розподіл доходів за результатами фінансового року між власниками підприємства шляхом розкриття структури інвестованих власниками і прирівняних до них коштів із метою визначення частки кожного власника, яка направляється на виплату дивідендів.       5. Розподіл майна підприємства між власниками у випадку ліквідації підприємства шляхом розкриття структури інвестованих власниками і прирівняних к власним коштів при визначенні частки кожного власника.  6. Визначення ступеня влади кожного з власників щодо прийняття рішень з управління підприємством. Що більша частка власника у статутному капіталі (що більшим пакетом акцій він володіє), то вищий ступінь його впливу на підприємство.       7. Визначення самостійності підприємства. Що вища питома вага власного капіталу у загальному капіталі, то незалежніше підприємство у прийнято рішень.           8. Компенсація понесених збитків від поточної діяльності резервами створеними з нерозподіленого прибутку.       9. Фінансування ризику господарської діяльності з найбільш ризикованих операцій, з яким погоджуються власники підприємства і не погоджуються кредитори[16, с. 124-128].
До складу залученого капіталу входять:
      короткострокові і довгострокові зобов’язання;
      кредиторська заборгованість.
Різновидом залученого капіталу виступають облігаційні позики (кошти, які одержані внаслідок проведення емісії облігацій). Вони можуть переходити з групи залученого до групи власного капіталу шляхом конвертації облігацій  в акції. Таким змінюється співвідношення між власними і залученими коштами.       Співвідношення між власними і залученими коштами – один з важливих фінансових показників діяльності підприємств. Його вагомість в тому, що підприємство може досягти значних результатів при використанні різних складових капіталу. Застосування комбінованих джерел формування загального капіталу значно підвищує результативність діяльності підприємства[6, с. 111].            З точки зору особливостей обороту продуктивний капітал розпадається на основний і оборотний.           Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює своєї натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.).    Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила). Правда, робоча сила не переносить свою вартість на продукт, вона створює нову вартість.              Поділ капіталу на основний та оборотний властивий лише продуктивному капіталу. Грошовий і товарний капітали функціонують лише в сфері обігу і тому на основний і оборотний не поділяються.   Не слід змішувати поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний з його поділом на постійний і змінний.      Поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний обумовлюється відмінностями обороту його складових частин.  Оборотний капітал – це капітал, авансований на сировину, матеріали, паливо і купівлю робочої сили. Основний же капітал – це капітал, авансований на засоби праці. Тобто, це поняття вужче, ніж поняття постійний капітал[7]. 
Таблиця 1. Відмінності між  основним і оборотним капіталами за Адамом Смітом[7]
Основний капітал
Оборотний капітал
«Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника».
Складається:
- «із  будь-якого роду корисних машин  і знарядь праці, що полегшують  і зменшують працю»;
- з  усіх «дохідних будівель, таких  як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі  з усіма потрібними будівлями:  стайнями, коморами та ін.»;
- «поліпшення  землі - усього того, що з вигодою  витрачене на розчищення і  приведення її до стану, найсприятливішого  для обробітку та окультурення»;
- «набутих  і корисних здібностей усіх  мешканців або членів суспільства».
«Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів».
Складається:
- «із  грошей, за посередництва яких  обертаються і розподіляються  серед споживачів інші три  частини обігового капіталу»;
- «запасів продовольства, якими володіють м'ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»;
- «матеріалів,  цілком сирих або більш-менш  оброблених, що призначені для  виготовлення одягу, предметів  обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі...»;
- «виробів, що вже виготовлені й закінчені,  але ще перебувають у руках  торговця або фабриканта і  не продані чи не розподілені  серед вдповідних споживачів».

Постійний капітал існує  у формі різноманітних засобів  виробництва (верстати, машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, сировина, паливо тощо), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на новостворений  продукт.        Постійний капітал — частина фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.   Інша частина затрат капіталу, яка авансується на придбання робочої сили, у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто не тільки відтворює свій власний еквівалент, а й створює надлишок.     Західні та деякі вітчизняні економісти стверджують, що вартість і додаткову вартість формує не тільки робоча сила (праця як окремий фактор виробництва), а й постійний капітал. Насправді єдиним джерелом вартості є праця у її різновидах. Але натепер ні змінний, ні постійний капітали, будучи відокремленими один від одного, неспроможні створювати вартість і додаткову вартість. При їх взаємодії виникає нова продуктивна сила (синергічний ефект), а головну роль у її створенні відіграє праця, оскільки саме вона надає руху засобам виробництва. Тому основну частину додаткової вартості повинні привласнювати безпосередні працівники, у тому числі зайняті управлінською працею, а власники засобів виробництва теж мають право на привласнення незначної частини додаткової вартості[4, с. 56].  Змінний капітал — частина капіталу, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки синергічному ефекту додаткову вартість.       К. Маркс уперше поділив капітал на постійний (с) і змінний (V). Змінний капітал у вигляді номінальної заробітної плати належить до поточних затрат виробництва капіталіста[10, с. 322].       За організаційно-правовою формою залучення капітал буває: індивідуальний, колективний і суспільний.     Індивідуальний капітал – сукупність відносин економічної власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних підприємств у всіх сферах суспільного виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.         Індивідуальний капітал виникає із зародженням капіталістичного способу виробництва (на початку XVI ст.) і є найважливішою соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму (до кінця XIX ст.). Таку ж роль частково виконували державний капітал, індивідуальна трудова власність. Становлення і розвиток індивідуального капіталу супроводжується підпорядкуванням лихварського й торговельного капіталів, що набули певного поширення за феодалізму. Тому повніше сутність індивідуального капіталу розкривається у взаємодії власників приватних капіталістичних і державних підприємств, окремих акціонерних компаній тощо[15, с. 121].        Пайови?й капіта?л — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.          Для обліку пайового капіталу, тобто вартості основних і оборотних запасів підприємства, по яких воно розпайоване (акціонерні товариства, приватні орендні підприємства тощо) призначено рахунок 41 “Пайовий капітал”. По кредиту відображається збільшення, а по дебету – зменшення пайового капіталу.          Цей рахунок також застосовується для обліку пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, кредитної спілки та інших підприємств, передбачених засновницькими документами[3, с. 98].    СУСПІЛЬНИЙ КАПІТАЛ— сукупність індивідуальних капіталів у переплетенні їх та взаємозв'язку, яка виражає соціально-економічні відносини експлуатації найманих робітників класом капіталістів. Рух суспільного капіталу, здійснюваний безпосередньо у сфері виробництва і у сфері обігу, характеризує процес його відтворення. Оборот суспільного капіталу складається з усієї сукупності оборотів взаємозалежних індивідуальних капіталів, між якими точиться гостра конкурентна боротьба. Щоб здійснити процес відтворення і обороту всього суспільного капіталу , потрібна, перш за все, реалізація сукупного суспільного продукту. Кругооборот суспільного капіталу включає поступове проходження ним трьох фаз, у процесі якого він набуває по черзі грошової, виробничої і товарної форм. Відокремлення кожної з них і зосередження суспільного капіталу в руках різних капіталістів зумовлює появу позичкового капіталу, промислового капіталу і торгового капіталу. За вартістю суспільний капітал складається з постійного капіталу, змінного капіталу і додаткової вартості. Поступовий рух суспільного капіталу, конкуренція між індивідуальними капіталами призводять до зростання органічної будови капіталу. Через механізм переливання капіталів і діяння тенденції норми прибутку до зниження закону суспільного капіталу розподіляється між галузями і сферами нар. господарства. На монополістичній стадії розвитку капіталізму конкуренція ще більше посилюється. Кредитною, податковою та грошовою політикою вона регулює процес відтворення всього суспільного капіталу, однак це не усуває криз, циклічного характеру відтворення суспільного капіталу, суперечностей капіталізму[7].
Сутність економічної  категорії «капітал» можна розкрити аналізуючи внутрішню структуру  капіталу підприємства ВАТ «СумБуд»(Див. Дод. Б).

2.2. Форми капіталу та його органічна будова   

Форм капіталу багато, тому, що він  постійно змінює свою форму. Капітал  виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування  найманих робітників, то у формі  готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових  на продаж у яку б форму капітал  не прибирався, він завжди є засобом  експлуатації, засобом виробництва  його власником додаткової вартості.     Капітал існує у трьох основних формах: грошовій, продуктивній і торгівельній. Грошовий капітал є першою формою капіталу. Його функція полягає в тому, щоб створити умови для поєднання факторів виробництва (робочої сили і засобів виробництва)[2, с. 284].       Продуктивний капітал бере участь у створенні нової вартості. Капітал стає продуктивним тільки тоді, коли сприяє зростанню вартості.
Розвинуте капіталістичне виробництво  не може обійтись без торгівлі. Її найчастіше використовує торговий капітал. Торговий капітал – це відособлена товарна  форма промислового капіталу. Він  виконує дві функції – реалізує вироблені товари і втілену в  них додаткову вартість і постачає капіталістів виробництва засобами виробництва. Функціонуючий торговий капітал прибирає дві форми –  форму циркулюючого капіталу і форму  витрат обігу. Циркулюючий капітал  – капітал, що авансується на придбання  товарів для продажу. Після реалізації товарів він повертається і знову  використовується на придбання нової  партії товарів для продажу.
Витрати обігу – це безповоротні затрати торгового капіталу. Вони поділяються на дві частини –  на чисті і додаткові витрати  обігу.
Чисті витрати обігу – затрати  торгового капіталу, пов’язані з  перетворенням товарної форми в  грошову і навпаки, тобто власне з реалізацією чи придбанням товарів.
Додаткові витрати обігу пов’язані  з продовженням процесу виробництва  товарів у сферу обігу. Це –  затрати на транспортування товарів, на їх розфасовку, пакування, збереження товарного знаку.
Додаткові витрати обігу відшкодовуються  за рахунок збільшення вартості товару, чисті – за рахунок додаткової вартості. В сфері торгівлі додаткова  вартість не виробляється, тому немає  власного джерела прибутку. Та торговий капітал має приносити прибуток. Його джерелом є додаткова вартість, якою поступається капіталіст виробництва  на користь торгового капіталіста[1, с. 232-233].          Органічна будова капіталу,  вартісна будова капіталу, тобто відношення постійного капіталу ( з  ) до змінного ( v  ), визначуване його технічною будовою і що відображає зміни технічної будови. Виражає суспільну сторону виробництва — наявність капіталістичних виробничих стосунків. Технічна будова капіталу — відношення маси засобів виробництва до живої праці. воно залежить від особливостей даної галузі, підприємства, рівня економічного розвитку країни. Одним з економічних показників, що відображають технічну будову капіталу, є капіталовооруженность праці — відношення основного капіталу, в постійних цінах, до зайнятих. Цей показник протягом тривалого історичного періоду розвитку капіталізму постійно зростав, але в 20 в зростання його різко сповільнився. Так, з 1869 по 1919 капіталовооруженность праці в оброблювальній промисловості США зросла більш ніж в 4 рази, з 1919 до початку 70-х рр. — всього на 55%. Уповільнення темпів зростання капіталовооруженності праці пояснюється перш за все тим, що науково-технічна революція створює умови для відносного здешевлення одиниці виробничої потужності устаткування, а також для зменшення долі пасивних елементів основного капіталу (виробничих будівель і споруд). На уповільнення зростання технічної будови капіталу впливає також зменшення матеріаломісткості продукції завдяки ефективнішому використанню сировини, напівфабрикатів і пр. матеріалів. У зв'язку з цим зростання продуктивності праці не супроводиться відповідним збільшенням переносимої на продукт вартості предметів праці[11, с. 67].  К. Маркс з'ясував, що зростання органічної будови капіталу (у вартісному виразі це відношення постійного капіталу до змінного, тобто є причиною створення відносного перенаселення, або промислової резервної армії праці. Він формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, який установлює пряму залежність між зростанням суспільного багатства й функціонуючого капіталу, з одного боку, та збільшенням злиденності робітничого класу, поширенням безробіття — з іншого[8, с.349-350].
В Україні сільське господарство відіграє важливу роль в економіці. На теперішній момент сільське господарство є однією з найбільш перспективних
експортноорієнтованих галузей економіки. Для збільшення ролі на міжнародному ринку українським аграріям потрібно пропонувати конкурентоспроможну продукцію, як за якістю, так і за ціною. Це можливо лише за умови підвищенн ефективності використання ресурсів та підвищення продуктивності праці в сільському господарстві. Важливим чинником цих процесів є підвищення рівня технічного забезпечення сільського господарства та запровадження новітніх технологій. Ці процеси неможливі без підвищення ефективності відтворення основних засобів у сільському господарстві. Тому проблема відтворення основного капіталу у сільському господарстві є досить актуальною[2, с. 55].
Отже,сучасний погляд розглядає капітал  як економічну категорію,яка  вбирає у себе багато сторін, що здаються іноді  непримиренними. Але ці протиріччя тільки на перший погляд носять антагоністичний  характер, і йдеться не про те, щоб ці погляди примирити . Класифікаційна система явно це підтверджує.  
 

РОЗДІЛ 3. Особливості використання капіталу в Україні

Однією з особливостей сучасного розвитку як країн з  високорозвиненою економікою, так і  країн, що розвиваються, є розуміння, що формування капіталу у різноманітних  його формах є важливим джерелом економічного зростання.          Різноманітність форм утворення, нагромадження та функціонування капіталу пояснює Існування широкого трактування капіталу. Щоб отримати кількісні оцінки капіталу України, спочатку спробуємо проаналізувати Його матеріально-речову структуру. Будемо виходити з того, то виробничий І невиробничий капітал в натуральній формі представляється вартісними формами активів підприємств у складі основних та оборотних фондів (засобів)[20, с.7].
3.1. Етапи формування національного капіталу  
Доісторичні часи.  На моє  глибоке переконання, командна економіка  була спотвореним типом ринкової економіки, а не її протилежністю. Ринкові  відносини існували завжди, але були обмежені адміністративним впливом. Там, де цей вплив був недостатній  або де він поєднувався з особистим  економічним інтересом, ставався прорив у вигляді підпільних цехів, чорного  ринку, появи "валютників" тощо. Владні структури та одержавлені підприємства теж мали своє неофіційне господарство, за рахунок якого дозволяли собі жити краще за інших. Тіньовий сектор командної економіки був першим джерелом розвитку капіталізму в  Україні.   Перший етап – 1986-1991 роки.  Першими легальними капіталістичними утвореннями в СРСР, у тому числі й в Україні, були кооперативи. Вони майже не платили податків і почали створювати справжній ринковий бізнес, що викликало страшенне невдоволення у населення і влади. Доля кооператорів тих часів склалася по-різному: одні поступово перетворилися на відомих українських банкірів, комерсантів і бізнесменів, інші ведуть бізнес за кордоном, декому ж не пощастило - вони стали жертвами бандитів та держави. У ці роки почали створюватися також і центри науково-технічної творчості молоді, які стали основою так званого "комсомольського бізнесу". Багато українських бізнесменів вийшли з лав адміністраторів Комуністичної спілки молоді, навчилися не просто заробляти гроші, але й перетворювати їх на капітал, який дає постійні прибутки. Нарешті, на хвилі перебудови постали орендні підприємства, кмітливі керівники яких поступово приватизували майно та доходи від діяльності умовно державних підприємств, котрими вони керували реально. При державних підприємствах виникали малі та спільні підприємства, які вже реально створювали грунт для накопичування капіталу.   Другий етап – 1992-1995 роки.  Побудова ринкової економіки стала офіційною державною політикою. Закони про приватизацію, господарські товариства, підприємництво, банки і банківську діяльність, зовнішньоекономічну діяльність та інші створили правові умови для розвитку капіталізму в Україні. Як відомо, в 1991 році ще не було легальної приватної власності взагалі. Тож легальне накопичення первинного капіталу розпочалося лише тоді, коли зрушив процес відходу від соціалізму і переходу до капіталізму. Якими шляхами просувався цей процес і звідки взялися перші капітали? Перше джерело капіталів - це державна власність: хто біля якої державної власності найближче стояв, той і робив ту державну власність своєю приватною. За допомогою кишенькових посередницьких фірм гроші потрапляли в кишені тих, хто їх утворював. У ті роки відбувався шалений розпродаж ресурсів, накопичених за радянських часів. На хвилі гіперінфляції розвивався також новий банківський сектор. Одночасно виникли малий бізнес, "човники", розквітла базарна торгівля. Це були золоті роки для авантюрного капіталу, коли звичайні люди з підприємницькою жилкою могли, як здавалося, на порожньому місці здійснювати операції, що приносили 1000% прибутку завдяки грі на різниці в цінах. Багато товарів можна було дуже дешево купити і дорого продати. Люди, схильні до підприємницького ризику, дійсно могли нагромаджувати капітали.   Третій етап – 1996-1998 роки.  Цей етап характеризується зростанням масштабів державного втручання в економіку, формуванням державно-приватних холдингів, які взяли під контроль ринки електроенергії, газу, нафти, металу. Нові прибутки за рахунок цінової різниці давали бартерні операції, спекуляції державними облігаціями, ухилення від податків через офшори. Новоявлені капіталісти зрозуміли, що потрібно переходити до більш легальних засобів захисту своєї власності, насамперед великої приватної власності, й прискорення її розвитку саме за допомогою важелів держави. Четвертий етап - 1999-2002 роки.  Розвиток капіталізму в Україні на цьому етапі характеризується завершенням розподілу ринків між крупним капіталом і забезпеченням стабільності влади. Це період злиття державного інтересу з інтересами власників великих капіталів, так званих олігархів, які особисто або через посередників представлені у вищих органах законодавчої та виконавчої влади. Можна вважати, що сьогодні завершилася концентрація капіталу, хоча конкурентна боротьба між різними групами капіталу триває завжди, перманентно породжуючи як цивілізовані суперечки через судові позови, так і "розборки" із застосуванням силових методів, переважно вже з використанням державних інститутів. Власне, для кожного капіталіста важливо не втратити свій капітал, постійно його поповнювати за рахунок контролю над грошовими потоками. Якщо в середині 90-х років боротьба велася за право безкоштовно користуватися державними матеріальними та фінансовими ресурсами, то сьогодні йде боротьба за право контролювати та інвестувати в сфери, які ще мають економічну рентабельність та дають можливість зберегти й примножити капітал[14].

3.2. Інтелектуальний  капітал в Україні

Тенденції розвитку світової економіки переконливо свідчать, що в Україні не може бути іншого шляху  прогресу,  ніж  формування  економіки,  заснованої  на  знаннях,  тобто  економіки  інтелектуально- нноваційного типу. Ігнорування цієї обставини може призвести до витіснення країни з ринку високотехнологічної продукції. Серед визначальних факторів прогресу, зокрема, природних ресурсів, інтелектуального капіталу, виробничого (технологічного) потенціалу особлива роль належить саме  інтелектуальному потенціалу, який здатний не лише генерувати технологічні інновації, але й ефективні системи менеджменту, що забезпечують приток у країну високотехнологічних ідей та ноу-хау. Крім того, інтелектуальний капітал, на відміну від фінансового, має тенденцію і можливість стрибкоподібного приросту, що робить його головною особливістю нашого часу [19, с. 37-38].
Інтелектуальний капітал  – один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу  й  одночасно  відтворює  характерні  лише  йому  особливості.  Дане  поняття  є одним  з  найбільш  неоднозначних  за  своїм  науковим  тлумаченням,  характеризується складністю,  багатогранністю  й  різноманіттям  проявів.  Аналіз  наукових  джерел  та законодавчої бази з даної проблематики дозволяє виділити три підходи до трактування поняття «інтелектуальний капітал»[4, с. 111].
Інтелектуальний капітал  є особливим ресурсом, який, за визначенням  Л. Едвінсона та М. Мелоуна, складається з людського та структурного капіталу. Людський капітал - це людина з її інтелектом, кваліфікацією, вміннями та навичками, здатністю до творчості.
Найбільш прийнятним є  визначення, сформульоване Д. Клейном та Л. Прусаком: «інтелектуальний капітал – це інтелектуальний матеріал, який формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінного майна».
Розвиток людського інтелектуального капіталу є одним із ключових компонентів стратегії конкурентоспроможності в сучасній економіці. Побудова сучасної економіки, де людський та інтелектуальний капітал, високоосвічена і висококваліфікована робоча сила стають найважливішими чинниками конкурентоспроможності країни, включає не лише реформу освіти і збільшення інвестицій у цей сектор, а також реформування управління та здійснення довгострокових інвестицій у систему охорони здоров'я й охорони навколишнього середовища[11, с.55].
Інтелектуальний капітал  в умовах жорсткої конкуренції з  його залучення, як і капітал фінансовий, спрямовується туди, де вищі відсоткові ставки, тобто загальний рівень і якість життя. Для того, щоб втримати його в Україні, необхідно значно підвищити витрати на освіту й науку, заохочувати науково-дослідницьку та інноваційну діяльність.
Хоча Україна все ще утримує провідні позиції в деяких науково-виробничих сферах (космонавтиці, авіабудівництві, суднобудівництві, зварювальних технологіях), але в багатьох галузях (інформатиці, електроніці, біотехнології) значний потенціал, який накопичувався роками, сьогодні втрачений. Виникає реальна необхідність розробки і введення нових механізмів управління науковою діяльністю й інвестування масштабних технологічних змін з метою забезпечення стабільного росту наукових досліджень, реагування на світові науково-технічні досягнення та вироблення стратегії на їх випередження[7].
Розвиток науки та інноваційної діяльності передбачає пріоритетність розвитку національної системи освіти. Тому в багатьох країнах витрати на розвиток освіти посідають одне з пріоритетних місць у структурі державних витрат. Так, у більшості розвинутих країн вони становлять 5-6% НІШ (у Швеції -7,8%, Данії - 8.2%).
Для покращення умов формування та розвитку інтелектуального капіталу, необхідно вирішити такі проблеми:
    Реформування фінансування системи освіти (обсяг державного фінансування слід визначити відповідно до кількості учнів і студентів).
    Надмірна централізація управління (місцеві адміністрації повинні перебрати на себе відповідальність за розвиток освіти у своїх регіонах).
    Низька оплата праці вчителів (потрібно забезпечити вчителя зарплатою, вищою за середню по країні).
    Недостатній контроль якості (потрібно проводити контроль якості Ні тільки знань учнів, а й учителів).
    Модернізація навчальних закладів.
    Забезпечення доступу до освіти (необхідно створити неперервну систему освіти).
    Проблеми вищої освіти (забезпечити самоврядування вузів та створити серел них конкурентні умови).
Програма розвитку України має відповідати реаліям XXI ст. - часу глобальної економіки, панування найновіших технологій та інформаційно-комунікаційних мереж, випереджувального накопичення інтелектуального потенціалу.            Таким чином, економічне зростання країни залежить від інтелектуалізації всіх сфер діяльності. Інтелектуальний капітал є необхідною умовою розвитку України. Державна політика повинна бути спрямована на накопичення інтелектуального потенціалу та створення умов для перетворення його в інтелектуальний капітал[20, с.31-32].

3.3. Допуск іноземного капіталу в українську економіку

Іноземний  капітал  в  економіці  України  поки  що  не  відіграє визначальну  роль.  Протекціоністська політика,  знижуючи  конкуренцію  з  боку  іноземного  капіталу,  дозволила  українському  капіталу опановувати  доходні  галузі  та  види  діяльності[2, с.280]. 
Загальні аспекти,що необхідно  враховувати при формуванні в  Україні механізмів регулювання  присутності в економіці іноземних  інвесторів:
1) Історично склалося  так, що в Україні відсутнє  системне регулювання допуску  іноземного капіталу в національну  економіку. Це, з одного боку, відкриває  можливість застосування «ручного»  регулювання процесу в корпоративних  інтересах наближеного до влади  великого українського капіталу, з другого – створює реальні  ризики для забезпечення національних  інтересів безпеки. У зв’язку  з цим, невідкладним завданням  для України є розробка стратегічної політики держави та формування необхідної інституціональної бази (закони й органи) в інвестиційній сфері у частині регулювання присутності іноземного капіталу.       Регулювання допуску іноземних інвесторів в українську економіку має базуватися на суспільно визнаній концепції системи національних інтересів безпеки.
2) За оцінками, в Україні рівень визначення національних інтересів безпеки буде дещо завищеним порівняно з розвиненими країнами, що мають значну практику лібералізації економіки. Певну роль у цьому відіграють існуючий менталітет населення та наявні політичні переваги. Крім того, необхідно враховувати й ризики, пов’язані зі слабкістю української держави, її регуляторної системи. Функціонування продуктивнішого іноземного капіталу може супроводжуватися негативними наслідками, з якими держава буде неспроможною впоратися (або держава не зможе примусити нейтралізувати їх). Ідеться про можливі дії інвесторів з міркувань конкурентної боротьби на світовому ринку: закриття окремих виробництв, що може завдати шкоди внутрішньому ринку або призвести до масового безробіття на окремій території; зниження технологічного рівня національного виробництва або розміщення в країні екологічно «бруд! них» видів виробництв тощо.
3) Стосовно країн, що  розвиваються (країн з перехідною  економікою),
світова практика припускає  наявність перехідного періоду. З урахуванням підвищених ризиків, такий перехідний період у формуванні ліберальної інвестиційної політики, безумовно, необхідний для України. Тільки в цьому випадку можна  розраховувати на те, що адаптація  до нових стандартів відбуватиметься  без болісного для суспільства  ривка, а також будуть пом’якшені негативні наслідки від присутності  іноземного капіталу в політичній, соціальній та економічній сферах. Головна вимога – чітке публічне визначення підходів і тривалості перехідного  періоду, публічність і прозорість у застосуванні регуляторів у  цій сфері. При цьому має бути цілковите розуміння того, що слід прагнути мінімізувати обмеження вільної конкуренції між капіталом різних країн, оскільки будь!які перешкоди в його русі завдають шкоди економічній ефективності.
4) Україна історично вже  пройшла той етап, коли залучення  іноземного капіталу було життєво  важливою складовою відродження  національної економіки. В країні  на цей час нагромаджено вітчизняний  капітал, що починає активно  експортуватися. Тому розвиток систем  преференцій для масового залучення  іноземного капіталу не є актуальним  для України, преференції доцільно застосовувати тільки вибірково й адресно відповідно до обраної стратегії економічного зростання країни.
5) Формально інвестиційне  законодавство України забезпечує  іноземним інвесторам національний режим господарювання та рівні з національними інвесторами умови інвестування. Проте для України усе ще проблемою залишається втілення у реальну практику проголошених ліберальних принципів. Це потребує ліквідації всіх положень у правовому регулюванні й процедурах, що уможливлюють здійснювати неформальну фільтрацію за ознакою іноземного капіталу.
6) За існуючого низького  рівня адміністративної культури  й довіри суспільства до влади,  традиційної корумпованості чиновництва  для України є необхідним запровадження  чітко регламентованої в законодавчому  плані й максимально публічної  системи прийняття рішень. Для  частини особливо важливих об’єктів  слід передбачити високий рівень  прийняття рішень, навіть до Верховної  Ради. Для нейтралізації можливості  прийняття волюнтаристських рішень  доцільно використовувати конкурентні  способи відбору інвесторів із  застосуванням чітких, зрозумілих  і доступних для формального  порівняння критеріїв при оцінці  інвестиційних пропозицій. В країні  має існувати система оскарження  рішень державних органів.   Законодавство, що регулює присутність іноземного капіталу в українській економіці, формально має досить ліберальний характер. З 2000 р. для іноземних інвесторів у країні було запроваджено національний режим господарювання. Регулювання присутності іноземного капіталу в українській економіці передбачається тільки за критерієм національної безпеки, що в цілому відповідає світовим стандартам.        Відсутність конкретних правових регламентів, з одного боку, уможливлює застосування «ручного» обмеження допуску іноземного капіталу за досить невизначеним критерієм «національної безпеки», з другого – створює реальні ризики для національної безпеки, оскільки окремі стратегічні сфери української економіки залишаються поза державним контролем[11, 56-58].
Отже, розвиток науки, технології, інформаційних послуг, нагромадження та підвищення ефективності усіх форм капіталу — мають на сьогоднішній день стати тими пріоритетними завданнями, які можуть забезпечити формування інформаційно-індустріального суспільства, що забезпечить зростання виробництва та добробуту населення у майбутньому.
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ


и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.