На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Характеристика економчної рол об'єднань пдприємств. Корпоративн форми органзацї бзнесу. Англосаксонська, нмецька японська модел корпоративного управлння. Керован змнн господарського механзму корпорацй. Стратегчне планування дяльност.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.02.2011. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Курсова робота
ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
План

1. Економічна роль об'єднань підприємств
2. Корпоративні форми організації бізнесу
3. Принципи побудови корпоративних об'єднань
4. Види корпоративних об'єднань та їхня структура
5. Керовані змінні господарського механізму корпорацій
1. Економічна роль об'єднань підприємств

Однією з основних вимог до економічного управління є ефективне управління розташовуваними накопиченими промисловими активами, підвищення економічної ефективності їхнього господарського функціонування, шляхом трансформації окремих економічних агентів (підприємств і далі окремих часток господарств) в ефективніші тісно пов'язані між собою економічні системи.
Світовий досвід свідчить про те, що створення економічних систем (об'єднань) з окремих взаємозалежних господарських об'єктів приносить додатковий економічний ефект (названий синергетичним), завдяки виникненню між елементами створених систем керованої відповідності між економічними цілями розвитку системи й розподілом наявних у ній ресурсів (усіх видів активів).
Законодавство України забезпечує формування різних типів об'єднань підприємств.
Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів влади, що мають право формувати об'єднання підприємств відповідно до чинного законодавства.
Господарське законодавство визначає види об'єднань підприємств в Україні. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Господарське об'єднання може бути сформоване за ініціативою підприємств на добровільних засадах незалежно від їхнього виду.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, яке може бути утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках рішенням міністерств чи органів місцевого самоврядування.
Господарські об'єднання можуть утворюватися як асоціації, консорціуми, корпорації, концерни та інші об'єднання.
Організаційно-господарською одиницею сучасного бізнесу є підприємство, організація, компанія, установа. Основними ознаками, що відрізняють організаційно-правову форму від інших, є:
· форма власності на капітал, що використовується у господарській діяльності;
· межі правової відповідальності;
· спосіб розподілу прибутку;
· форма управління суб'єкта господарювання;
· кількість учасників об'єднання, що створюється.
При створенні об'єднання підприємств виникає можливість доцільного перерозподілу активів, використання так званого синергетичного ефекту для максимізації прибутків як різних сфер бізнесу, так і сумарного прибутку створеної економічної системи.
Світовий економічний розвиток на сьогодні характеризується прискоренням темпів економічних процесів, широким впровадженням високих технологій, складністю планування й управління економічним розвитком, вимагає скорочення термінів створення нових видів продукції й технологій. Повний цикл відновлення базових моделей у світовій промисловості за останні 20 років скоротився в 2-3 рази. Конкуренція між країнами й підприємствами показує, що окремі підприємства, зазвичай, програють у конкурентній боротьбі з більшими за активами компаніями. Великі ж об'єднання витісняють дрібніші підприємства з ринків товарів і послуг завдяки тому, що швидше створюють нову продукцію, освоюють новітні технології, їхня продукція має вищу якість, добре організоване післяпродажне обслуговування, нижчі ціни.
Однак питання формування, організації й управління об'єднаннями підприємств, що запізнилися в побудові ринкової інфраструктури, виявилися недостатньо розробленими, особливо в частині створення й впровадження прикладних методів корпоративного управління, що мають істотні особливості порівняно з методами керування підприємством.
Вибір організаційно-правової форми підприємства може залежати від низки чинників:
· відповідальності;
· потреб у фінансових коштах;
· управлінських здібностей підприємця або команди меиеджерів;
· можливостей зміни власника;
· режиму оподаткування;
· передбачуваної тривалості існування підприємства або компанії.
Так, на сьогодні більшість підприємств України не охоплено ні корпоративним, ні ефективним галузевим управлінням, і потребують реструктуризації. Внаслідок цього й багатьох інших факторів, що ініціює економічна криза, спостерігається низька ефективність господарської діяльності підприємств, брак фінансових ресурсів для економічного розвитку й виходу із кризи.
Як показує світовий і вітчизняний досвід, функціонування окремого підприємства істотно залежить від багатьох зовнішніх факторів, на які окреме підприємство дуже слабко може впливати й практично буде не в змозі їх змінити в потрібний час і в необхідному напрямку.
До зазначених зовнішніх факторів належать: енергетичні ресурси, обсяг і якість необхідних для випуску продукції матеріалів, сировини, можливість їхньої переробки в напівфабрикати, комплектуючі частини й деталі, елементи транспортної і складської інфраструктури, фінансові ресурси для одержання додаткових оборотних коштів, інвестиції у розширення й реконструкцію підприємства, у відновлення технології. Стан цих некерованих факторів може істотно змінюватися в часі, що впливає на виробничу діяльність підприємства.
Однак те, що практично незручно сформувати окремому середньому підприємству, з успіхом може бути організовано об'єднанням підприємств за участю фінансових організацій.
Так, наприклад, нафтовий концерн (об'єднання багатьох різнорідних підприємств) здатний організувати й профінансувати весь ланцюг необхідних робіт: розвідку нафтових родовищ, нафтовидобуток, транспортування нафти й її переробку, продаж на внутрішньому ринку нафтопродуктів через мережу власних заправних станцій, а на зовнішньому ринку - через систему збутових філій. Що не вдається здійснити окремому підприємству, може бути реалізовано об'єднанням підприємств завдяки координації спільних дій, централізації керівництва, концентрації наявних фінансових ресурсів.
Отже, централізоване управління корпорації: маркетингу, планування діяльності, організації виробництва й збуту продукції, постачання всіма видами ресурсів - знижує сумарні витрати підприємств, збільшує їхню прибутковість, забезпечує скоординоване науково-технічну співпрацю підприємств, обмін технологіями, швидше впровадження й освоєння науково-технічних досягнень, надання фінансової допомоги для розширення виробництва й освоєння нових ринків збуту.
Таким чином, створення механізму ефективного корпоративного управління підприємствами забезпечує максимізацію прибутків усіх сфер бізнесу об'єднання, стійке функціонування підприємств, підвищує їхню безпеку при зміні зовнішніх умов ринку. Цим пояснюється зростання масштабів корпоративного об'єднання підприємств у всіх розвинених країнах світу.
2. Корпоративні форми організації бізнесу

Перші зразки акціонерних компаній, які раніше називалися корпоративними, з'явилися за часів Середньовіччя. Це були міста, що мали право на самоврядування, університети й чернечі ордени. Їхньою особливістю було те, що, маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. З XV ст. у Великій Британії англійський суд визначив унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності (в США ця особливість була юридично закріплена в 1886 р.) [ 2, с. 16 ].
Початок систематичної розробки корпоративного управління, як окремого підрозділу економічних досліджень, було покладено публікацією монографії А. Берлі та Г. Мінза «Сучасна корпорація та приватна власність» (1932 р.). Автори сформулювали відому тезу про розділ (деконцентрацію) власності та контролю.
Процес деконцентрації власності в управлінні компаніями полягав у тому, що породжував кількість складних проблем і негативно відбивався на їхній економічній ефективності. Дослідники вважали, що капітал США протягом кількох десятиріч надто «розпорошений» серед великої кількості дрібних акціонерів. Наслідком такого стану на економічному ринку було те, що інтереси менеджерів не збігалися з інтересами акціонерів. Власники ж компанії були зацікавлені, щоб прибуток повернувся до них у вигляді дивідендів; інтереси менеджерів, в основному, зводилися до збільшення власних привілеїв у формі вищої оплати праці чи пільг. Стан справ у корпорації без тиску на менеджерів з боку акціонерів розглядався власниками як повна влада менеджерів. При дослідженні 200 (на той час) найбільших американських нефінансових корпорацій, підрахували дослідники, 44% менеджерів (88 компаній із 200) не мали зацікавленості у прибутку корпорації. Ці 88 компаній володіли 58% активів з 200 фірм, що досліджувалися; з них тільки в 11% фірм один власник мав вагому кількість акцій компанії. Дослідники визначили їх як фірми, що контролювалися менеджментом. Таким чином, діяльність найнятих менеджерів в умовах розширеної акціонерної власності стає безконтрольною, а наслідком такої ситуації є можливість нехтування інтересами акціонерів. За А. Берлі і Г. Мінзом, сучасна корпорація мала вигляд «гігантської» фірми з великою кількістю дрібних акціонерів і мінімальною чисельністю менеджерів, які мали б право на прийняття рішень розпоряджатися власністю компанії на власний розсуд.
Вивчаючи інституціональні механізми, які були здатні упорядковувати роботу менеджерів, враховуючи інтереси власників, дослідники виявили такі важелі в управлінні компанією:
· контроль за діяльністю менеджменту з боку ради директорів;
· голосування за дорученням, що дозволяє дрібним акціонерам поєднувати свої зусилля, та отримувати більшість голосів на загальних зборах;
· запровадження стимулюючих систем винагород керівництва вищої ланки (включаючи опціони на викуп ними акцій за умови досягнення корпораціями високих економічних результатів);
· запровадження в бізнес-школах етичних норм, орієнтованих на захист інтересів акціонерів;
· можливість притягнення менеджерів до судової відповідальності за неякісне виконання своїх обов'язків;
· моніторинг з боку банків, що виступають у ролі кредиторів корпорації [1, с.34].
Найбільш заохочувальним заходом було надання менеджерам фондових опціонів, які приносили б тим більшу вигоду, чим вищою була ціна акцій компаній у довготерміновому періоді. Проте, така заохочувальна система могла призвести до фальсифікації фінансової звітності топ-менеджерами, які досягли позитивної реакції фондового ринку. Ситуація з недобросовісними звітами про фінансові досягнення компанії склалася в США - Енергетична компанія «Enron» (грудень 2001 р.), телекомунікаційна компанія «World Com»(2001 р.), що спричинило прийнятій закону Сарбейніса-Окслі (у 2002 р.), він посилював персональну відповідальність у компанії за прийняття рішень. Так звані «дисциплінуючі механізми» сприятимуть зменшенню ризику менеджирального опортунізму в середині компанії й формуватимуть етичні норми ведення бізнесу.
У 90-х рр. XX ст. науковцями А. Шляйфером та Р Вішні були проведені дослідження корпоративного управління світових економік, і виникла нова точка зору з даного приводу. Виявлено, що системи корпоративного управління США, Японії, Німеччини є рівноцінними: кожна модель має свої переваги й недоліки, а кінцеві результати їхнього функціонування приблизно однакові. Спостереження показали, що економічні моделі протягом тривалого часу вдосконалювалися і змінювалися, і кожна пройшла свій шлях без спроб запозичення структур інших моделей.
Дослідниками Дж. Франксом і К. Майером визначено основні особливості організації корпоративного сектора в США, Німеччині, Японії. Ключовими ознаками моделей є:
1. Англосаксонська модель корпоративного управління;
· домінування ринку капіталів, контроль з боку аутсайдерів;
· орієнтація на інтереси акціонерів.
2. Німецька і японська моделі корпоративного управління;
· домінування банків, контроль з боку інсайдерів, орієнтація на інтереси стейкхолдерів.
У XX ст. з'являються нові форми організації бізнесу, зокрема, холдинги та фінансово-промислові групи. Початок глобалізації як масштабного історичного процесу, виявляється у виникненні й розвитку транснаціональних корпорацій (ТНК), які стали чи не найефективнішою формою організації спільного бізнесу й виробництва.
Більшість дослідників процесів формування українського корпоративного підприємництва (Ю. Архангельський, І. Бачан, Т. Бень, В. Будкін, В. Голіков, В. Гош, В. Євтушевський, І. Жадан, І. Лазня, Л. Мамичевата ін.), підтримуючи однакову точку зору вважають, що важливою проблемою у процесі побудови корпорацій є створення ефективної системи корпоративного управління. Складність проблеми відображається у розбіжностях поглядів дослідників на сам зміст поняття «корпоративне управління».
Поширеним є трактування корпоративного управління як механізму контролю акціонерів над корпоративним менеджментом із метою максимального задоволення інтересів інвесторів.
Корпоративне управління розуміється як асоціація співвласників акцій, які створили товариство з метою задоволення своїх інтересів, шляхом організації виробництва та реалізації товарів і послуг. За такого підходу відбувається ігнорування того факту, що активними суб'єктами корпоративного підприємництва є не тільки акціонери, а й власники інших, необхідних для його успішного функціонування й розвитку капіталів. По-друге, однобічно акцентується увага на відповідальності менеджменту й персоналу перед акціонерами й ігнорується відповідальність акціонерів перед підприємством як соціально-економічною організацією, перед персоналом, місцевою громадою, суспільством загалом.
Формування корпоративного сектора в Україні здійснювалося переважно через приватизацію - перетворення з початку 1990-х років діючих підприємств на акціонерні товариства. Структура таких підприємств була далеко не ідеальною, і вони перебували в стадії реорганізації.
Така діяльність отримала назву «реструктуризації». Під реструктуризацією розуміли процеси перебудови (розукрупнення) окремих підприємств, формування на місці цілісних юридичних осіб декількох суб'єктів господарювання з конкретно визначеними функціями. Водночас, відповідно до чинного законодавства, створення дочірніх підприємств, філій та представництв мало затверджуватися на загальних зборах більшістю - 3/4 голосів.
Перебудови зазнали також внутрішні служби підприємств, які не отримали права юридичної особи, але які набували нової якості через запровадження жорсткої самоокупності, - так звані центри прибутків і центри витрат, центри фінансової самоокупності та інші форми, які намагалися пристосуватися до потреб ринковоїтрансформації економіки.
Національна корпоративна культура Європи на сьогодні є продуктом багатовікової історії підприємництва й може слугувати основою для розвитку механізму корпоративної культури України, але ж система корпоратизації нашої держави не може повторювати шлях інших країн і стабілізуватися за невеликий період, тому вона розвивається у досить жорстких умовах розподілу капіталу.
Вітчизняна законодавча база досить довгий час чітко не визначала категорію «дочірнє» або «залежне» підприємство. Це змушувало створювати підрозділи підприємства на власний розсуд та обґрунтовувати законність їх існування перед державними контролюючими органами. Судово-арбітражна система не забезпечувала об'єктивне й компетентне своєчасне вирішення різнопланових корпоративних конфліктів, розтягуючи в часі вирішення термінових питань. Усе це й донині гальмує розвиток корпоративної системи в Україні.
Доведено, що у рамках корпорації може функціонувати ціла система окремих підприємств, а може існувати жорстка система управління за принципом лінійно-штабної системи, де рівень прийняття всіх важливих рішень концентрується на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи в корпораціях спрямовувалися на дроблення підприємств шляхом створення окремих юридичних осіб, але при цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, який існував у вигляді цінних паперів, оскільки застосування таких схем не передбачало розподілу акцій між новими суб'єктами господарювання. Для акціонерного товариства вигідність створення окремих підприємств пояснюється їхньою самостійністю й повною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалася з метою проведення через них найвигідніших господарських операцій, особливо тоді, коли основне виробництво відшкодовувало за свій рахунок усі збитки.
Сучасні моделі корпоративної організації поділяються на системи:
- «інсайдерів» та - «аутсайдерів»,
У системі інсайдерів власність зосереджується у невеликої частини акціонерів, контроль здійснюється всередині корпорації.
Акціонерами можуть бути сім'ї, приватні особи, фінансові інститути, органи управління, альянси, конгломерати. Елементи зовнішнього управління не впливають на стратегію керівників. Із розширенням компанії певні повноваження передаються робітникам та іншим дрібним акціонерам.
У системі аутсайдерів менша концентрація власності, контроль над підприємством здійснюється ззовні.
Системи аутсайдерів сприяють швидкому зростанню фінансових ринків і тому забезпечують більш відкритий і рівномірний розподіл інформації, більшу увагу до захисту акціонерів, особливо дрібних.
Активне корпоративне управління не стимулюється, оскільки забезпечується більша концентрація власності. Відмінності між моделями «аутсайдерів» та «інсайдерів» наведено в табл. 1.1.
На ефективність корпоративного управління також впливають походження законодавства і традиції країни, де воно здійснюється.
В Україні, як і в інших країнах колишнього СНД, відбувається інтенсивне формування інтегрованих корпоративних структур, основною організаційно-правовою формою яких є акціонерні товариства. Особливістю українських інтегрованих корпорацій є те, що вони сформувалися на базі виробничих комплексів радянського періоду, оскільки до розпаду СРСР мав найвищий рівень галузевої інтеграції, тоді як у розвинених країнах увесь великий бізнес функціонував за принципом міжгалузевої інтеграції, злиття банківського і промислового капіталів.
У результаті всі українські корпоративні структури - це завершені виробничі ланцюжки, але мають незавершену структуру фінансового блоку.
Діяльність інтегрованих корпоративних структур (ІКС) характеризується нестабільністю прав власності, оскільки нерідко ті права, що формально зафіксовані, є недостатньою підставою для реалізації їхнім власником.
Аналіз статистичних даних початку XXI ст. свідчить, що корпоративні структури займають провідні позиції в економіці розвинених країн. Так, у Великій Британії з 2001 року по 2005 рік кількість об'єктів корпоративного типу зросла на 16,7% від загальної кількості об'єктів господарювання, у США - на 27,2%, в Японії, Німеччині та Франції - відповідно на 19,4 і 17,8%, що зумовлено глобалізацією економічної системи, насамперед, через експансію транснаціональних компаній на ринки країн постсоціалістичного табору. Не останню роль у ситуації, що склалася на економічному ринку, відіграє також і банківська сфера, яка здійснює акціонування корпоративних капіталів, що створює базу для постійної діяльності біржових систем цих країн.
Сьогодні триває пошук нових форм інтеграції, які б дали змогу зміцнити і впорядкували відносини власності та виробничо-фінансові стосунки. Звертаючись до досвіду розвинених країн, можна дійти висновку, що не існує однакової структури, яка б розв'язала всі ці суперечності. Водночас у процесі еволюції форм інтеграції в країнах Західної Європи і США стали переважати холдинги і мультидивізійні структури. Однак у кожній із цих структур триває постійний пошук оптимального співвідношення й функціонуванню її частини з метою підвищення ефективності діяльності всієї інтегрованої корпорації.
Таблиця 1.1 Характеристика моделей корпоративного управління
СИСТЕМА АУТСАЙДЕРІВ
СИСТЕМА ІНСЛЙДЕРІВ
Контроль ринків капіталів і зовнішній контроль
Універсальний банківський контроль, внутрішній контроль за власністю
Власність закріплено за і дрібними акціонерами (акціонери пасивні)
Концентрація власності, активні акціонери
Акціонерна демократія, конкуренція інтересів і контрактні рішення
Довгострокова співпраця акціонерів
Однорівневі корпоративні ради, у яких влада належить інсайдерам
Дворівневі корпоративні ради, взаємне володіння акціями, пірамідальні схеми, холдингові структури
Важливі елементи:
· ліквідність для акціонерів;
· ефективна система захисту дрібних акціонерів;
· прозорість, доступ до інформації;
· сильний захист прав кредиторів;
· якісні процедури банкрутства;
· активніші ринки цінних паперів.
Важливі елементи:
· участь робітників управління;
· правила управління за довірою;
· активна участь універсальних банків у фінансових рішеннях;
· активні власники уважніше
· спостерігають за керівництвом,
· контроль інсайдерів;
· переважає сімейне володіння.
Щоб вирішити проблеми інтеграції українських підприємств, необхідно, по-перше, визначити, на якому етапі розвитку перебувають корпоративні структури в Україні, по-друге, розробити оптимальну структуру вітчизняних інтегрованих корпорацій за сучасних умов і, по-третє, визначити напрям їхнього подальшого розвитку.
Нині в Україні зареєстровано приблизно 36 тисяч акціонерних товариств, переважна більшість яких перебуває у фінансово-економічній скруті. В Україні процес створення корпоративних структур і його динаміка залежать передусім від їхньої відповідності інтересам держави. Це знайшло своє відображення в обтяжливій процедурі реєстрації, що включає обов'язкову вимогу участі в реалізації державної програми розвитку за відсутності будь-яких пільг із боку держави.
3. Принципи побудови корпоративних об'єднань

Однією з основних умов менеджменту корпоративних об'єднань є ефективне управління розрізненими накопиченими промисловими активами, підвищення економічної ефективності їхнього господарського функціонування шляхом трансформації окремих економічних агентів.
Світовий досвід свідчить про те, що створення економічних систем та об'єднань з окремих взаємозалежних господарських об'єктів приносить додатковий економічних ефект (названий синергетичним) завдяки виникненню між елементами створених систем керованої відповідності між економічними цілями розвитку системи й розподілом наявних у ній ресурсів (усіх видів активів).
У підприємствах (у кожному окремо), які входять до системи, є нестача одних активів і надлишок інших. При створенні об'єднання підприємств виникає можливість доцільного перерозподілу активів, використання при цьому синергетичного ефекту для максимізації прибутків як різних сфер бізнесу, так і сумарного прибутку створеної корпоративної економічної системи.
Створення корпоративних об'єднань є важливим напрямком підвищення економічної ефективності, необхідною економічною потребою для розвитку економіки будь-якої країни. Однак питання формування раціональних корпоративних об'єднань, економічного управління корпораціями, які запізнилася в розбудові ринкової інфраструктури, виявилися недостатньо розробленими, особливо в частині створення і впровадження прикладних методів корпоративного управління, які мають істотні особливості порівняно з діючими методами управління. Внаслідок цього спостерігається низька ефективність господарської діяльності підприємств, нестача фінансових ресурсів для економічного розвитку й виходу країни з кризи.
Шляхом створення раціонально сформованих корпоративних об'єднань можна буде домогтися доцільнішого розподілу й використання для розвитку виробництва наявних ресурсів, підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Виходячи з вище сказаного, необхідно відзначити завдання для корпорацій при розробці заходів з підвищення ефективності їхнього управління:
· надання, певної уваги особливостям функціонування корпорацій, економічним відносинам всередині них, методам корпоративного управління;
· зосередження керівництва корпорацій на ретельному плануванні обсягу продукції, цін, норм прибутку, зниженні витрат;
· надання належної у и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.