На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Боснйська вйна

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 15.12.2012. Сдан: 2012. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Боснійська війна або Війна в Боснії і Герцеговині (босн. rat u Bosni i Hercegovini, agresija na Bosnu i Hercegovinu, хорв. rat u Bosni i Hercegovini, серб. рат у Босни и Херцеговини, грађански рат у Босни и Херцеговини) це загальноприйнята назва міжнародного військового конфлікту на території Боснії і Герцеговини, який тривав з 6 квітня 1992 р. до 14 вересня 1995 р. міжСербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснією і Герцеговиною з другого та Республікою Хорватією з третього. Ця війна часто йменується боснійцями і як Агресія проти Боснії і Герцеговини та Громадянська війна в Боснії і Герцеговині. Боснія і Герцеговина офіційно висунула звинувачення проти Сербії і Чорногорії за геноцид перед Міжнародним судом. Суд 21 лютого 2007 р. оприлюднив ухвалу, у якій зробив висновок, що війна мала міжнародний характер.
Офіційним початком війни  вважається 6 квітня 1992 року, коли зазнала  нападу столиця боснійців — Сараєво, хоча фактично війна почалася 1 квітня 1992 р., коли воєнізоване формування «Сербська добровольча гвардія» під орудою відомого в Європі злочинця Желька Ражнатовича на прізвисько «Аркан» за наказом начальника сербської державної служби безпеки Йовіци Станішича перейшло сербсько-боснійський кордон і, атакувавши місто Бієліна, скоїло першу різанину боснійців [1][2].
Припускається, що в майже чотирирічній війні загинуло від 100 000 до 200 000 осіб, тоді як більш ніж два мільйони жителів були змушені покинути свої домівки. За останніми даними, у війні загинуло близько 94 000 мешканців, а 1,8 мільйона людей було переміщено. Війну спричинено складним поєднанням загальнополітичної, суспільної і безпекової кризи в країні, якою обернувся кінець холодної війни і падіння соціалістичного ладу в Югославії. Війна закінчилася підписанням мирної угоди в Дейтоні 21 листопада 1995 року.

 Хід війни


[ред.]Сербська навала
Наміром ЮНА було оволодіти  територією Боснії і Герцеговини  в короткий час, найімовірніше, до кінця літа 1992 року. Тому розпочато загальний наступ у чотирьох головних напрямах: Сараєво, долина річки Сава, долина річки Дріна і Герцеговина.
[ред.]Сараєвський напрям
Метою ЮНА було оволодіння столицею і захоплення всіх державних установ. Сербські напіввійськові утворення долучилися до втілення в життя цього плану ЮНА. Вони почали зводити в місті барикади з наміром розколоти його навпіл. У той самий час у місті почали діяти чисельні снайпери з метою посіяти паніку і паралізувати міське життя. Патріотична Ліга відреагувала зведенням контрбарикад та розбиттям сербських загороджень і, таким робом, зуміла очистити ядро місто та установити внутрішні комунікації. Коли ЮНА частково вийшла до заздалегідь підготовлених позицій навколо міста, почався невибірковий артобстріл самого міста. Начальник штабу Армії Боснії та Герцеговини Сефер Халілович у серпні 1992 року підрахував, що під час сербської облоги Сараєво на довколишніх горах розміщувалися 450 артилерійських гармат усіх можливих калібрів, близько 120 танків, 200 бронетранспортерів і маса зенітних установок.
Підрозділи ЮНА, прорвавшись, намагалися 2 травня 1992 року захопити центр міста і будівлю Президії Республіки Боснії і Герцеговини, але в запеклій сутичці були відкинуті. У той день президент Ізетбегович потрапив у полон в аеропорту Сараєво. У післяобідні години того самого дня сили оборони БіГ оточили казарму ЮНА в центрі міста. Телебачення Сараєво встановлює зв'язок з Ізетбеговичем, і президент повідомляє міжнародній громадськості, що він — заручник сербських сил. Члени Президії Республіки Боснії і Герцеговини (Еюп Ґанич іСтепан Клюїч) спробували підбадьорити світову громадськість після викрадення президента. Після переговорів боснійської та сербської сторін за посередництва UNPROFOR досягнуто домовленості про обмін Ізетбеговича на командувача Другого військового округу генерала Мілутіна Kуканяца та виведення ЮНА з повним озброєнням з міста за наказом останнього. При відході колона військових була атакована боснійським вояками, які влаштували засідку на вулиці Доброволячка, у причетності до чого суд Сербії звинувачує, зокрема, Еюпа Ґанича. Тоді було вбито 42 югославські солдати і офіцери, 73 військовослужбовця було поранено, а 215 взято в полон.
Тим часом, доки президент  Ізетбегович перебував у неволі, член Президії Республіки Боснії і  Герцеговини Фікрет Абдич учинив спробу захоплення влади. Задум Абдича провалився, після чого він перебрався в Західну Боснію.
Лінія фронту в районі Сараєво  остаточно встановлюється у квітні і травні 1992 р., залишаючись практично незмінною (внутрішнє кільце облоги) до самого кінця війни.
[ред.]Долина річки Дріни
Метою ЮНА було захоплення місцевості уздовж усієї течії Дріни, перервання сполучення між Боснією і Герцеговиною та Санджаком і етнічні чистки серед боснійського населення в басейні річки протягом від Бієліни до Фочі. Верхів'я Дріни малонаселене, а в східній Герцеговині проживає переважно сербське населення, так що на південь від Фочі не було значних воєнних цілей. Сербські сили загарбали Бієліну, Зворник, Вишеград і Фочу, в той час як Сребрениця і Горажде втримали оборону, а наприкінці літа, місцеві сили Армії Боснії та Герцеговини зуміли звільнити значну територію і пробитися до річки Дріна, а місцями вийшли і до державного кордону.
[ред.]Долина Сави
Території під контролем  сербських сил протягом конфлікту.
Тут дії ЮНА спрямовувались на оволодіння місцевістю вздовж Сави та басейном цієї річки, встановлення безпечного коридору, який би пов'язав суходолом західні частини Боснії і Герцеговини (області Баня-Лука і Добой) і порубіжні області (krajine) Хорватії, вже контрольовані сербами, з Сербією. Залучені з цією метою великі механізовані та бронетанкові з'єднання вели важкі бої ціле літо. Північна частина басейну Сави, прилегла до річки, перебувала під контролем ХРО, широко підтримуваної хорватською армією шляхом матеріально-технічного забезпечення фронту і участю великими з'єднаннями. Але головну проблему оборони на цій ділянці фронту становило існування двох ліній командування — політичної та військової. Хоча логіка війни вимагала рішучої оборони і перекриття коридору в напрямку Країни, що прискорило б і падіння Країни у Хорватії, а частини хорватської армії і ХРО були достатньо оснащені і мотивовані, щоб успішно виконати таку операцію, проте політичний аргумент переважив і хорватську армію було виведено з боснійської частини басейну Сави, услід за чим сербські сили окупували і цю частину Боснії.
Південна частина басейну Сави (міста Ґрадачац, Брчко) лишалась під контролем армії Боснії і Герцеговини. Літо 1992 року пройшло в запеклих наступах і контрнаступах, але кінцевий результат для сербської сторони був сприятливим. Серби проводили наступальні дії у три етапи. У квітні і травні вони зайняли міста Босанскі-Шамац (17 квітня 1992 р.) і Брчко (7 травня 1992 р.), у червні захопили міста Дервента (7 червня 1992 р.),Модрича (10 червня 1992 р.) і Оджак (13 червня 1992 р.), а остаточний злам оборони стався 6 жовтня 1992 року, коли серби окупували Босанський Брод. У проміжках між сербськими наступами відбувалися контрнаступи військ Хорватії і ХРО, у ході яких їм, нібито, вдалося просунутись до м. Добой, але тоді їх зупинили політичні директиви. На своєму відрізку фронту армія Республіки Боснії і Герцеговини відзначилася успіхом в обороні Ґрадачаца. Менш відомий факт, що частини армії Боснії і Герцеговини до 1993 року тримали лінію фронту у передмістях Брчко приблизно за кілометр від річки Сави. У північній стороні долини річки Сава під контролем ХРО утримався тільки анклав поблизу Ораш'є, де місцеве керівництво виступило проти рішення про відхід.
[ред.]Герцеговина
В умовах, коли сили ЮНА відрізали південь Хорватії і тримали Дубровник в оточенні, метою ЮНА було відрізати Мостар з півдня і напрямком Столац — Чапліна — Меткович оволодіти східним берегом Неретви і, ймовірно, її дельтою та вийти до моря. Сербські сили у ході наступу (24 — 28 квітня 1992 р.) зуміли оволодіти східною частиною Мостара і пробитися до Чапліної. Там їх було зупинено втручанням хорватської армії і відтіснено на схід від Столаца. У боях було визволено лівий берег Неретви в межах Мостара, а ЮНА відступила на південний схід від міста. Визволення Мостара було світлим моментом боротьби в Герцеговині і прикладом, що тільки злагоджені дії можуть привести до успіху.
У воєнних операціях влітку і восени 1992 року встановилася лінія фронту, яка істотно не змінилася до кінця 1994 року. Хоча сербські джерела стверджували, що армія Республіки Сербської контролювала близько 70% території, Сефер Халіловіч зазначав, що армія Республіки Боснії і Герцеговини і ХРО з квітня по вересень 1992 року визволили 58% державної території. Точні дані не з'ясовано. Найсуттєвішим здобутком армії Республіки Сербської були густонаселені промислові області Баня-Лука і Добой з перевагою міського населення. Територія південно-західної Боснії (від Дрвара до Лівна) малолюдна і слаборозвинена і раніше відома як демографічна чорна діра БіГ не мала достатньої кількості корінного населення для функціональної оборони. Басейн річки Дріна має важливе значення через гідроенергетичний потенціал Дріни і великі запаси корисних копалин, але вигнання більшості боснійського населення позбавило його людських ресурсів. Східна Боснія і Східна Герцеговина це гірські місцевості, лісові масиви і карстові зони, вони теж малонаселені і слабо розвинені. Тільки захопивши більшість боснійської частини басейну Сави, Республіка Сербська якісно розширила свою територію.
Сербським силам не вдалося  втілити свій основний задум — швидко загарбати територію Боснії і Герцеговини і якісно забезпечити найважливіші шляхи сполучення з так званоюКраїною в Хорватії. Таким чином, восени 1992 року після захоплення м. Яйце, вони перейшли до стратегічної оборони, яка триватиме до кінця війни.
[ред.]Боснійсько-хорватський конфлікт
Армія Республіки Боснії і  Герцеговини провела до серпня 1992 року повну мобілізацію і налічувала 168 500 вояків без сил ХРО та МВС БіГ. Головними проблемами були відносини з ХРО та створення єдиного командування, яке б об'єднувало і узгоджувало військові дії. Ця проблема стоятиме гостро до кінця війни, хоча весь досвід ведення воєн говорить, що військові успіхи можливі там, де є скоординовані дії.
Конфлікт між боснійцями і хорватами, зокрема на просторах Герцеговини і центральної Боснії, почався ще з 1992 року. Крім того, слід особливо відзначити сутички та інциденти в містахМостар, Прозор і Кіселяк, а також ліквідацію командувача ХОС Блажа Кралєвича з боку спецпідрозділу ХРО.
Наприкінці квітня 1993 р., протистояння між боснійцями і хорватами переросло у тотальну війну міжнародного характеру. У той час у м. Травник ХРО вимагала, щоб боснійська армія роззброїлась і розпустилась, посилаючись на план Оуена-Венса, за яким Травник було включено в «хорватський край». ХРО зажадала виведення всіх нехорватських сил з цього краю. Впродовж декількох тижнів у квітні і травні 1993 р. після сербської відмови від плану Венса-Оуена стало очевидним, що міжнародне співтовариство нездатне здійснити мирний план а, отже, і запобігти повсюдній хорватсько-боснійській війні, у якій настав істотний політичний і військовий поворот: керована боснійцями армія Республіки БіГ почала перехоплювати ініціативу. Третій корпус цієї армії намагався обрізати трикутник не підвладної уряду БіГ території в центральній Боснії, який простягався від Тузли на північному сході до Сараєво на південному сході і до Мостара на південному заході. Тогочасна територія, контрольована урядом Республіки Боснії і Герцеговини зводилася до групи ізольованих анклавів навколо містТравник, Зеніца, Тузла, Біхач, Сараєво, і анклавів у східній Боснії. Жоден з цих анклавів не міг протриматись без постійної міжнародної допомоги, перш за все доправлення гуманітарної допомоги, чому перешкоджали сербські або хорватські сили, які перекривали підступи до них, взявши їх в облогу.
Головним пріоритетом  Третього корпусу було надання каналів  зв'язку між розсіяними територіями  в районі Вітеза. Боснійська армія почала наступ на хорватські села на пагорбах над тамтешньою долиною. До початку літа, армія Республіки БіГ забезпечила свого роду шлях, який обходив заглибину Вітеза з тилу і сполучав Травник з Зеніцею і далі з Тузлою. У м. Горний Вакуф саме сплинув тримісячний строк перемир'я, досягнутого після найбільшого на той час наступу хорватських сил на середину міста і довколишні села. Тому у липні 1993 року напади відновилися, триваючи до лютого 1994 року. З обох сторін коїлися військові злочини, грабежі та підпали майна.
На самій межі охопленої  конфліктом території розташовувалось  м. Вареш з відносною хорватсьою більшістю перед війною, де боснійцям і хорватам вдавалося уникати протистояння ціле літо 1993 р. до самого розколу всередині хорватського народу. Місцеве керівництво виступало за подальше співробітництво з боснійцями, обстоюючи інтерес пробоснійських кіл, але ситуація погіршилася з прибуттям підрозду ХРО з м. Кіселяк у жовтні 1993 р. Місцевого хорватського міського голову і начальника поліції було на короткий час взято під варту і потім відсторонено від посад, було призначено нового голову громади. Боснійських чоловіків забрано в неволю, вчинено напади на будинки боснійців. Протягом декількох днів майже все цивільне боснійське населення втекло на південь, до села Дабравіна. Між тим, хорвати не могли і не хотіли захистити Вареш, передовсім тому, що місто не вписувалось у їхні територіальні плани. Як тільки вони оволоділи містом, почалися приготування до евакуації населення в Герцеговину. Шляхи до відходу пролягали через сербську територію, та це не становило проблеми з огляду на співробітництво ХРО м. Кіселяк з сербами, але боснійське село Ступні Дол за два кілометри від Вареша являло собою проблему. Тим часом, 22 жовтня 1993 р. Франьо Туджман скликав нараду в Президентському палаці, де, зокрема, був присутній Янко Бобетко, на якій президент Хорватії виклав своє бачення території Герцег-Босни по лінії міст Новий Травник — Вітез — Бушовача через розв'язання питання Мостара і Горного Вакуфа.
У ніч на 23 жовтня 1993 р. після безперестанного цілоденного бомбардування села Ступні Дол, бійці хорватських підрозділів увірвалися в село, після чого скоїли розправу над населенням. Безчинства щодо цивільних осіб і майна тривали декілька днів, до ранку 3 листопада 1993 р, після чого і хорватським громадянам було наказано зібратися на вулицях для евакуації. Так понад 10 000 осіб утекло протягом однієї ночі.
Коли війна завирувала, уряд США почав чинити тиск на Загреб. Призначений з цією метою президентом Клінтоном посланник Чарльз Редман мав завдання переконати Туджмана забути про територіальні домагання у Боснії. Американці висловили позицію, що в противному разі Хорватія втратить підтримку у визволенні третини своєї території, що перебувала під сербським контролем. Ініціативу щодо припинення конфлікту підтримала і Німеччина, що вже раніше схилилася на бік Хорватії. Рада Безпеки 3 лютого 1994 р. встановила Хорватії двотижневий строк для виведення частин своїх регулярних військ з Боснії, погрожуючи в разі невиконання ультиматуму наслідками у вигляді санкцій, яких уже зазнала Сербія. Тиск дав свої плоди. У наступні кілька днів боснійську та хорватську делегації було запрошено у Вашингтон, де було підписано Угоду про боснійсько-хорватську Федерацію, а Хорватії, у свою чергу, було обіцяно військову та економічну допомогу.
[ред.]Операція «Буря»
Докладніше: Операція "
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.