Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Завдання нструментального господарства пдприємства. Технчне обслуговування виробництва. Планування та забезпечення потреби в нструмент та основних засобах. Оцнка ефективност органзацї обслуговування виробництва нструментом на ТОВ СП РосанПак.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Економічний факультет
Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Операційний менеджмент” на тему:

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ІНСТРУМЕНТОМ І ТЕХНОЛОГІЧНИМ ОСНАЩЕННЯМ

Львів - 2010
ВСТУП

Тема “Організація обслуговування виробництва інструментом і технологічним оснащенням” є актуальною в наш час, тому що сучасне промислове підприємство використовує у своїй діяльності велику кількість різноманітного інструмента і технологічного оснащення.

З метою виконання будь-якого виробничого процесу засоби виробництва оснащуються інструментами, оснасткою, приладами та ін. Дуже важливо для підприємства організувати обслуговування виробництва інструментом і технологічною оснасткою якнайкраще, оскільки значення інструментального господарства підприємства визначається тим, що його організація істотно впливає на ефективність основного виробництва.

Правильна організація обслуговування виробництва інструментом і технологічною оснасткою дозволяє отримати значний економічний ефект та скоротити витрати інструменту.
Від правильної організації інструментального господарства у значній мірі залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність його роботи і рентабельність.
Дана тема є актуальною ще й тому, що основним завданням інструментального господарства промислового підприємства є своєчасне забезпечення робочих місць високоякісним інструментом з мінімальними витратами, а це відіграє значну роль у виробництві, оскільки дозволяє уникнути простоїв обладнання та виробничого процесу в цілому.
До того ж своєчасне забезпечення робочих місць необхідним і якісним інструментом сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, успішному виконанню планових завдань.
Організація обслуговування виробництва інструментом і технологічною оснасткою дозволяє вирішити цілий ряд задач (наприклад, визначення потреби і планування забезпечення підприємства в різноманітних видах інструментів і оснастки; проектування і виготовлення спеціальної оснастки; забезпечення підприємства покупним оснащенням; нормування витрат інструмента; виготовлення інструмента нових прогресивних конструкцій та ін.), а це, в свою чергу, покращує організацію виробництва на підприємстві в цілому.
Об'єктом дослідження обрано організацію ТОВ СП “ РосанПак ”, щоб проаналізувати обслуговування виробництва інструментом і дослідити механізм забезпечення потреби в ньому.

Предметом цієї роботи є інструмент, який є одним із найважливіших факторів роботи підприємства, оскільки покликаний забезпечувати безперебійне виробництво якісної продукції.

Інформаційною основою дослідження є праці вітчизняних економістів, українські статистичні матеріали, офіційні статистичні матеріали, тощо.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг 43 сторінки, включаючи 4 рисунка, 21 позицію у списку використаних джерел.

У першому розділі, “Теоретичні основи організації обслуговування виробництва інструментом і технологічним оснащенням”, описано сутність інструментального господарства, його завдання та структуру.

У другому розділі, “ Аналіз обслуговування виробництва інструментом і технологічним оснащенням на ТОВ СП “РосанПак”, проаналізовано основні аспекти процесу забезпечення СП “РосанПак»інструментами і технологічним оснащенням.

І в третьому розділі, “ Шляхи удосконалення обслуговування виробництва інструментом і технологічним оснащенням в організаціях ” визначено основні шляхи вдосконалення.

Розділ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ІНСТРУМЕНТОМ І ТЕХНОЛОГІЧНИМ ОСНАЩЕННЯМ

1.1 Сутність, завдання та структура інструментального господарства підприємства
Виготовлення продукції або надання послуг потребує використання певного інструменту, оснащення, пристроїв, які визначені технологією виготовлення виробів. На підприємствах, де виробляють складну і трудомістку продукцію, номенклатура інструменту, що застосовується, досягає десятків тисяч найменувань. Для забезпечення виробництва необхідними компонентами на підприємствах створюються інструментальні господарства.
Інструментальне господарство підприємства - це сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, зберіганням і видачею в цехи та на робочі місця [10, с.95]. Поняття технологічного оснащення (інструменту) поширюється на всі види різального (різці, фрези, свердла, шліфувальні круги, протяжки, зубила і т. д.), вимірювального (скоби, пробки, штангенциркулі, мікрометри тощо) та слюсарно-складального (ключі, викрутки, молотки і под.) інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої, що сприяють безпосередньому виготовленню продукції.
Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що пов'язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням інструменту, коливаються в межах 8-15 % від собівартості продукції; запас їх становить до 30-40 % від загальної суми виробничих оборотних фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві досягають 25-30 % вартості обладнання, у великосерійному - 10-15 %, у дрібносерійному й одиничному - близько 5 %.
Основними завданнями інструментального господарства підприємства є:
* визначення потреби в інструменті;
* планування потреби в придбанні і виготовленні інструменту;
* виробництво інструменту прогресивних конструкцій;
* забезпечення інструментом виробничого процесу і технологічної підготовки виробництва нових виробів;
* організація раціональної експлуатації та технічний нагляд за інструментом;
* ремонт та оновлення інструменту;
* організація обліку і зберіганняння;
* аналіз ефективного використання інструменту;
* удосконалення організації і використання.
Ці завдання характерні для всіх підприємств незалежно від особливостей виробництва [10, с.96].
Організаційно-виробнича структура інструментального господарства залежать від типу і масштабу виробництва, номенклатури, складності інструменту і загальної кількості працюючих (рис. 1.1). На великих машинобудівних підприємствах може бути кілька інструментальних цехів різних видів залежно від частки калібрувально-заготівельних, ливарних, ковальських, механічних і складальних цехів. Заточувальні та відновлювальні дільниці організуються тільки у великих цехах, в інших випадках вони входять до складу інструментального цеху.
Інструментальне господарство на підприємстві створюється для централізації управління і здійснення робіт по забезпеченню виробництва технічною оснасткою (інструментом, приладами, штампами, моделями, прес-формами й іншими пристроями і механізмами), її збереженню, експлуатації та ремонту [18,с.127].
До інструментального господарства на великих заводах належать інструментальний відділ (ІНВ), інструментальні цехи, центральний інструментальний склад (ЦІС), центральний абразивний склад, заводська лабораторія техніки вимірювання, інструментальне господарство виробничих цехів, зокрема, інструментально-роздавальні комори, заточувальні та ремонтні відділення в цехах, абразивні майстерні, пункти універсально-збірних пристроїв (рис.1.1) [13,с.125].
Рис. 1.1 - Типова схема організації інструментальної служби
Керівництво інструментальним господарством на великих підприємствах здійснює начальник інструментального відділу, який підпорядковується головному інженерові заводу чи його заступникові з підготовки виробництва. На середніх та невеликих підприємствах створюють бюро інструментального господарства чи інструментальні групи, керівники яких підпорядковуються головному технологу заводу, а також виконавців з основних напрямів інструментального господарства.
Для підприємств із корпусною (блоковою) виробничою структурою організується спеціальне інструментальне виробництво (наприклад, інструментально-штампувальний корпус), до складу якого входять інструментальний і штампувальний цехи та всі підрозділи, що характерні для ІНВ.
Основні завдання діяльності ІНВ полягають у плануванні придбання, проектуванні, виготовленні та своєчасному забезпеченні підприємства стандартним і спеціальним інструментом.
На підприємствах використовуються наступні методи організації інструментального господарства: централізований, децентралізований, змішаний. При централізації створюється інструментальний відділ підприємства, до складу якого входять інструментальні цехи, ділянки, відділення і склади, які забезпечують усі підрозділи підприємства необхідним інструментом. На дрібних підприємствах таку централізацію може виконувати група інструментального господарства або окремі виконавці. При децентралізації кожний цех підприємства самостійно забезпечує своє виробництво необхідним інструментом. При змішаному методі організації відбувається перерозподіл робіт між підрозділами інструментального господарства: виготовлення інструмента здійснює інструментальний цех, його утримання і розподіл - центральний інструментальний склад (ЦІС), а ремонт і відновлення - цехи основного і допоміжного виробництва [3,с.181].
Для раціонального розміщення і зберігання інструменту використовують класифікацію інструментів. Під класифікацією розуміють розподіл всіх наявних на підприємстві інструментів на певні групи за найбільш характерними ознаками. Для індексації інструменту широке розповсюдження отримала десяткова система, у відповідності з якою весь інструмент розбивають на десять класів. Клас характеризує вид обробки або метод отримання заготовки. В свою чергу клас ділиться на підкласи, підкласи - на групи, підгрупи і види. Підклас відображає характер операцій, що використовуються; група - характер обладнання, на якому використовується даний інструмент, підгрупа - окремі елементи операції, вид - форму інструменту. Якщо в нормалях відсутнє позначення інструменту, то на підприємстві розробляються номенклатурні цінники, в які вносять позначення, коди, необхідні відомості, а також ціну. При їх складанні передбачається можливість внесення в нього нових нормалей або типорозмірів інструменту, для цього використовують резервні номера [10,с.96].
За характером використання розрізняють [18,с.128]:
* спеціальні інструменти;
* універсальні інструменти.
Спеціальним називається інструмент, застосовуваний на даному підприємстві для виконання визначеної операції або виготовлення конкретних деталей (виробів).
Універсальним називається інструмент, застосовуваний на всіх підприємствах даної галузі (підгалузі) виробництва при виконанні операцій певного роду.
За призначенням інструмент класифікується на:
* обробний;
* контрольно - вимірювальний;
* технологічну оснастку.
Правильна організація експлуатації інструмента передбачає [3,с.182]:
1) технічний нагляд за його експлуатацією;
2) забезпечення своєчасної заточки, ремонту і відновлення;
3) розробку заходів щодо поліпшення методів експлуатації і підвищення його стійкості.
Ефективним способом продовження терміна експлуатації інструмента є його відновлення. Ефективність визначається тим, що витрати на виконання операцій щодо відновлення значно нижче вартості нового інструмента. Досвід підприємств показує, що в ряді випадків відновлений інструмент не поступається по стійкості новому, оскільки для відновлення використовуються більш міцні матеріали, чим при його виготовленні. На передових машинобудівних підприємствах до 40% потреби в інструменті покривається за рахунок його відновлення і ремонту.
1.2 Технічне обслуговування виробництва
Будь-яке виробництво і більшість послуг залежать від наявності і правильного функціонування необхідного обладнання. Відмова обладнання може призвести до зниження обсягів випуску, втрати розташування покупців, марної трати матеріалів і простою потужностей через ненормальну роботу, а в критичних випадках - до травм і навіть смерті. Всі ці наслідки тягнуть за собою великі витрати. Підрахувати їх нескладно, хоча величина залежить від складності ситуації. Зупинка одного верстата в серійному виробництві буде, звичайно, спричиняти незручності, але навряд чи істотно позначиться на графіку роботи через наявність відносно великих запасів, у той час як така ж поломка в середовищі "точно - вчасно»призведе до повної зупинки виробництва. Точно так само відмова двигуна на вантажівці, що перевозить молоко, що становлять собою менш серйозну несправність, ніж поломка на пасажирському авіалайнері [4,с.281].
Правила технічного обслуговування де-факто існують у всіх організаціях, оскільки відмова відбувається завжди і їх доводиться усувати. Тому цілком резонно буде вивчити пов'язані з цим ризики і затрати і формально сформулювати технічну політику. Чим більше у організації обладнання, тим вищі втрати у випадку несправності, тим більший рівень безпеки повинен дотримуватися, тим кориснішою буде така політика.
Ціль політики технічного обслуговування заключається в мінімізації сумарних витрат внаслідок поломок і витрат на підтримку працездатності обладнання.
Існує два основних підходи до технічного обслуговування: реакційний і профілактичний.
Реакційний підхід до технічного обслуговування полягає в наступному: не втручатися, поки не зломиться. Іншими словами, він пов'язаний з усуненням неполадок, в той час як профілактичне обслуговування направлене на їх запобігання. Профілактичне технічне обслуговування також називають плановим, що не зовсім правильно, оскільки ретельного планування потребують два підходи. Очевидно, що реакційний підхід непридатний до критичних додатків. У всіх інших випадках вибір методу технічного обслуговування визначається відносною величиною витрат.
Відмова обладнання приводить до наступних затрат:
1. Затрати у вигляді втрати частини виробничої потужності;
2. Затрати у вигляді втрати матеріалів: у вигляді пошкодження, якщо поломка значна, у вигляді збільшення відходів, якщо поломка приводить тільки до погіршення роботи або у випадку змушеного зберігання швидкопсувних продуктів;
3. Затрати, пов'язані із зміною план-графіків, щоб інші виробничі ділянки могли працювати;
4. Вартість ремонту;
5. Вартість хорошого розташування, якщо поломка зачіпає покупців.
Крім цього, вивід станка з експлуатації для ревізії також пов'язаний з втратами, включаючи:
1. Затрати у вигляді втрати виробничої потужності під час ревізії;
2. Затрати на проведення ревізії;
3. Вартість терміну корисного використання замінних компонентів.
Можна припустити, що чим частіше проводиться ревізія, тим менша ймовірність відмови під час експлуатації. В деяких випадках є смисл проводити ревізію як можна рідше або не проводити взагалі, що означає, що реакційний підхід може бути більш вигідним.
При малих масштабах діяльності планування практично не потрібне. Якщо ломиться друкарська машинка або текстовий процесор, найпростіше подзвонити до найближчого дилера і замовити заміну. В довгостроковій перспективі це дасть велику вигоду, ніж спроби заключити договір на обслуговування дешевої техніки або техніки в невеликих кількостях. З іншого боку при великих масштабах виробництва окремі ділянки можуть мати потребу у власних технічних відділах і цілком очевидно необхідна буде налагоджена система постачань запчастин.
Запасні частини можуть зберігатися в запасі на самому підприємстві, і тоді до них застосовуються всі методи, проте всі вони мають один великий недолік: деякі деталі можуть ніколи не використовуватися. Затрати на зберігання запчастин будуть більші ніж на зберігання основних і допоміжних матеріалів, тому що розходи у зв'язку зі старінням в даному випадку будуть більші. Друга відмінність стосується втрати у випадку дефіциту, тобто відсутність необхідної запасної частини в запасі. Це напряму зв'язано з втратою виробничої потужності на час, доки доставлять потрібну деталь. Тому якщо до запасних частин будуть застосовуватись традиційні методи управління запасами, спочатку потрібно провести новий розхід затрат. Деякі постачальники обладнання пропонують альтернативу : вони гарантують доставку необхідних запчастин з визначеним рівнем сервісу протягом короткого періоду часу - як правило , за 24 години. Вибір цього варіанту, також, визначається розходами. Чи не перевищать втрати в зв'язку з добовим простоєм затрати на зберігання запасних запчастин в запасі?
В деяких галузях, таких як авіаперевезення, питання про зберігання запчастин набуває особливого значення. Найпростіший спосіб повернути до ладу літак зі зламаним двигуном - це поставити новий. Вартість запасного двигуна, звичайно, велика, але простій лайнера в ремонті обходиться не дешевше . Авіакомпанії не застосовують класичну теорію управління запасами; замість того вони витрачають значні кошти на розробку спеціальних імітаційних моделей для оптимізації зберігання основних комплектуючих для ремонту.
Якщо компанія вибирає шлях зберігання запасів, то вона може істотно скоротити витрати за рахунок стандартизації обладнання. Наприклад, всі станки можуть куплятися в одного виробника, що дозволить зберігати один комплект запчастин, а не кілька, а також полегшить роботу технічної служби і тим самим зробить ремонт більш скорішим і дешевшим.
В критичних сферах будь-які затримки можуть бути недопустимі, тому слід в тій чи іншій формі передбачити резервні запаси. На виробництві це звичайно означає наявність збиткових потужностей. Якщо відомо, що для роботи потрібно шість токарних станків, закуплено може бути сім, так якщо в випадку поломки зразу знайдеться заміна. Цей підхід володіє двома недоліками: по-перше, затрати на зміст додаткового обладнання, по-друге, ризик одночасних поломок, коли з ладу виходить зразу декілька станків. Ніяка кількість резервних потужностей не дасть 100 % гарантії непереривної роботи. Якщо ймовірність відмови одного станка рівна 0,01(1%), то ймовірність відмови зразу двох станків становить 1 із 10 000, трьох - 1 із 1 000 000 і так дальше. Ризик помітно знижується, але ніколи не дорівнює нулю.
При розробці систем, в яких безпечність має критичне значення , може застосовуватись дублювання. Наприклад, в американських космічних «шаттлах»стоїть по три одинакові системи наведення, так що якщо одна вийде з ладу, на політ це не вплине.
Резервування потужностей застосовується не тільки при реакційному підході до технічного обслуговування, але і при попередженні також, оскільки раптові поломки можливі і там , і там.
Коли вартісна функція досягає мінімуму або коли критично важлива безпека, ціль технічного обслуговування заключається в мінімізації ризику поломок або відмов до як можна більше низького розумного рівня. Це досягається шляхом проведення регулярних ревізій загалом де це можливо, з діагностичним контролем. Найголовніше при цьому - правильно визначити частоту і рівень ревізії для кожного виду обладнання. Наприклад малі перевірки або діагностика можуть проводитись раз в тиждень, великі технічні огляди - раз в рік. Для цього необхідна програма технічного обслуговування, яка забезпечує перевірку всього обладнання через визначені інтервали. Результати кожної перевірки фіксують для контролю. Такий профілактичний план не повинен заважати нормальному виробництву товару або послуги. Як правило , дані заходу враховуються при календарному плануванні, як і другі види виробничої діяльності. Дані про частоту ревізії збираються шляхом огляду і реєстрації стану компонентів обладнання і частоти поломок. В деяких випадках для знаходження надмірної напруги або зносу можуть застосовуватись шаблони. Якщо на виробництві застосовують статистичний контроль процесів, то збільшені частоти переналагоджень може свідчити про необхідність ревізії.
Індикатором найбільшої ймовірної частоти ревізії може послужити динаміка інтенсивності відмов протягом терміну експлуатації даного виду обладнання. Для більшості продуктів і систем вона має вигляд U- подібної кривої. Висока частота поломок на початку експлуатації може бути викликана дефектними або неправильно влаштованими компонентами, помилки при монтажі обладнання або недосвідченістю операторів. Після усунення цих недоліків спостерігається період стабільно низького числа відмов. Ближче до закінчення терміну експлуатації через знос їх частота знов росте. Знизити інтенсивність поломок на початковому етапі можна шляхом обкатки продукту, в кінці - заміни його на новий. В іншому випадку необхідно збільшити частоту ревізій і діагностичних перевірок на початковій і кінцевій стадії експлуатації продукту/системи.
1.3 Планування та забезпечення потреби в інструменті та основних засобах
Забезпечення інструментом планується у визначеній послідовності, для чого необхідно встановити:
1) номенклатуру використовуваного інструмента;
2) витрати його по кожному типорозміру;
3) запаси або оборотний фонд по підприємству в цілому.
Номенклатура універсального (стандартного) інструменту встановлюється: за картами застосовності - у серійному і масовому виробництвах, за картами типового оснащення робочих місць - в одиничному і дрібносерійному виробництвах. Номенклатура спеціальних видів інструменту визначається за картами технологічних процесів.
Потреби підприємства в оснащенні розраховуються, виходячи з обсягу виробництва, номенклатури оснащення, яка визначена в технологічній документації, а також норм витрат.
Потреба підприємства в інструменті певного виду на плановий період часу розраховується за формулою:
Іпл = Івитоф (1.1)
Іпл = Івит + Іофк - Іофп (1.2)
де Іпл - кількість інструменту на плановий період, шт.;
Івит - кількість інструменту, що витрачається за плановий період, шт.;
Іоф - оборотний фонд інструменту;
Іофк - норматив оборотного фонду інструменту на кінець планового періоду;
Іофп - фактична кількість інструмента на початок планового періоду.
Витрата інструменту розраховується за методами: статистичним; за нормами оснащення робочих місць; за нормами витрати (розрахунковий).
При статистичному методі фактична витрата інструменту за минулий період співвідноситься з певною величиною товарної (валової) продукції в грошовому виразі або на 1000 годин роботи устаткування тієї групи, на якій використовується відповідний інструмент. Кількість необхідного інструменту коректується з врахуванням організаційно - технічних заходів по підприємству, в яких пропонуються напрямки скорочення його витрат. Такий метод розрахунку недостатньо точний, тому його, як правило, використовують лише в одиничному і дрібносерійному виробництвах, а також в тих випадках, коли важко визначити період служби інструменту [10,с.97].
За нормами оснастки робочих місць розрахунок інструменту ведуть за наступною формулою[10,с.98]:
n = pi Tn / Tф, (1.3)
де, Ipi - кількість інструменту, що одночасно знаходиться на і-тому робочому місці;
Тп і Тф - плановий і фактичний терміни служби інструменту до повного його спрацювання;
с - кількість робочих місць.
Найбільш точним є метод розрахунку за нормами витрати. Під нормою витрати інструмента розуміється його кількість, яка необхідна для обробки однієї деталі (одного виробу) або виконання визначеного обсягу роботи. Ці норми встановлюються для кожного типорозміру інструмента.
Витрата інструмента для планового періоду визначається за формулою [3,с.183]:
Ів =в поз Впі , (1.4)
де, Нв - норма витрати інструмента на одну деталь (виріб);
Впі - плановий обсяг випуску і-ої продукції в натуральному вимірі, шт.;
поз - кількість інструмента, одночасно задіяного на обробці даної деталі;
с - число найменувань деталей (виробів), оброблюваних даним інструментом.
У масовому і серійному виробництві норма витрати інструмента розраховується за формулою:
Нв.і = [ 1/Тз (1-Кв)]м.і , (1.5)
де, Тм.і - норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції при обробці даної деталі (виробі) цим інструментом, год;
Тз - норма зносу інструменту ( час його роботи до повного зносу), год;
Кв - коефіцієнт, що враховує випадкову витрату інструменту (приймається рівним 0,05 - 0,10);
е - число операцій, при виконанні яких застосовується даний інструмент.
Розмір Тз визначається за формулою:
Тз = (Кпт + 1) • Тс , (1.6)
де , Кпт - число переточувань даного інструмента по ріжучій крайці;
Тс - час роботи інструмента між двома переточуваннями (стійкість інструмента), год.
У одиночному і дрібносерійному виробництві норма витрати інструмента встановлюється на 1000 год роботи з кожного типу устаткування за формулою:
Нв.і = 1000 Кз.у Кд.м. Кв.о / Тз (1.7)
де, Кз.у - плановий коефіцієнт завантаження устаткування;
Кд.м. - коефіцієнт, що характеризує частку машинного часу роботи з інструментом даного типорозміру;
Кв.о - коефіцієнт одночасності використання інструментів.
Для безперебійного функціонування виробничого процесу необхідно мати визначену кількість інструмента, тобто обіговий фонд. Обіговий фонд інструменту по підприємству встановлюється на всі його види і типорозміри. В склад обігового фонду включають наступну оснастку: ту, що одночасно знаходиться на всіх робочих місцях (Орм); придатну до роботи, що знаходиться в запасах на центральному інструментальному складі та цехових інструментально-роздавальних складах (Ок); оснастку в ремонті (Орем).Розрізняють цеховий і загальнозаводський обіговий фонд. Цеховий обіговий фонд визначається за формулою [10,с.98]:
Оц = Орм крем . (1.8)
Для поповнення запасів інструментами в ЦІС використовується дві системи планування: “ максимум - мінімум ” і на замовлення [3,с.184].
Загальнозаводський обіговий фонд регулюється по системі “ максимум - мінімум ”, суть якої заключається в тому, що запаси інструменту на центральному інструментальному складі постійно підтримуються на заданному рівні, який забезпечує безперервне постачання цехів шляхом своєчасної періодичної подачі замовлень на виготовлення чи придбання оснастки. При цьому встановлюється мінімальний (Отіп) і максимальний (Отах) запаси оснастки. Мінімальний запас має характер страхового і використовується у випадках, що не передбачені нормальним ходом виробничого процесу. Розрахунок запасів проводиться за формулою:
мінімальний
Отіп = Рс Тмп , (1.9)
максимальний
Отах = Рс Тп , (1.10)
де, Рс - середньодобові витрати оснастки;
Тмп - тривалість періоду термінового постачання (виготовлення) чергової партії оснастки;
Тп - тривалість періоду постачання наступної партії інструменту на склад.
Для підтримання запасу оснастки на мінімальному рівні визначають запас, що відповідає точці замовлення (Отз), тобто, рівень запасу, при якому необхідно подавати заявку. Точка замовлення повинна бути вищою мінімального запасу на таку кількість оснастки, яку можна виготовити або привести за період виконання замовлення. Запас, що відповідає точці замовлення визначають по формулі:
Отз = Отіпс Тз , (1.11)
де, Тз - період виконання замовлення.
Графічне зображення зміни запасів в центральному інструментальному складі по системі “максимум - мінімум”.
При зниженні запасу до точки замовлення центральний інструментальний склад подає заявку в інструментальний відділ або бюро. Така система поповнення запасів використовується для універсальної та спеціальної оснастки, що використовуються в значних обсягах.
Для інструмента , потрібного в незначній кількості, застосовується система планування “ на замовлення ”, при якій відповідно до потреби заздалегідь дається замовлення на виготовлення (постачання) визначеної кількості інструмента. На основі розрахованої потреби підприємства в інструменті розробляється програма його виготовлення в інструментальному цеху і складаються заявки на придбання зі сторони.
Інструментальне господарство значно впливає на підвищення технічного і організаційного рівня виробництва: забезпечує точне дотримання технологічного процесу, і як наслідок цього, є умовою передбаченої якості продукції; сприяє підвищенню коефіцієнта використання устаткування, визначає продуктивність праці [3,с.186].
В організації і плануванні промислового господарства на промислових підприємствах є значні резерви по підвищенню ефективності інструментального виробництва. До них відносять:
* централізація і спеціалізація виробництва інструменту і стандартної технологічної оснастки;
* створення нових виробничих потужностей по їх виробництву;
* стандартизація і уніфікація спеціальної технологічної оснастки, її вузлів, деталей і заготовок, розширення використання універсально - складальних приспособлень, універсально - налагоджувальних приспосіблень, агрегатних, переналагоджувальних приспосіблень тощо;
* використання прогресивних систем і методів забезпечення робочих місць інструментом і оснасткою;
* розширення обсягів робіт по централізованому відновленню і ремонту інструменту та оснастки на підприємствах;
* організація роботи центрального інструментального складу і цехових інструментальних складах на основі автоматизації складських операцій, створення спеціалізованих складів інструменту і технологічної оснастки;
* широке впровадження передових систем оперативно - виробничого планування і обліку в організації інструментального господарства;
* удосконалення форм контролю і технічного нагляду за станом інструменту і оснастки та дотримання правил їх експлуатації.
Розділ 2. АНАЛІЗ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ІНСТРУМЕНТОМ І ТЕХНОЛОГІЧНИМ ОСНАЩЕННЯМ НА ТОВ СП РосанПак”
2.1 Загальна характеристика забезпечення підприємства інструментами та основними засобами
Підприємство “ РосанПак ” засноване 2 лютого 1998 року за підтримки відомого канадського виробника пластикової упаковки. Починаючи з маленького колективу, фірма розрослася до великого сучасного підприємства, ставши лідером в галузі пакування на ринку України [20].
Діяльність “ РосанПак ” неодноразово була відзначена на престижних виставках, таких як: “ПакУкраїна”, “Світ морозива та холоду Росії ”, “Світ морозива та холоду України ”, “РосУпак”, “RigaFood”, “Moldexpo», “TaroPak”, “AllPack”, “BalkanPak”, “Modernpak”, “Fudapest»та багатьох інших. Підприємство відмічено найвищими відзнаками, такими як: “Лідери 21 сторіччя”, “Обличчя міста”, “Інвестор року”, “Європейська якість”, “Вища проба”, “Кращий вітчизняний товар року”, “Фірма, що створила протягом року найбільшу кількість робочих місць”, “Лідер галузі у номінації “Чистий прибуток”, “Краща компанія СНД”, “Експортер/імпортер року” та отримало сертифікат системи управління якістю, яка відповідає вимогам ДСТУ ISO 9001-2001. У лютому 2008 року підприємство отримало Європейський сертифікат відповідності на продукцію, що виготовляється. Завойовуючи ринок споживачів, “ РосанПак ” створив широку мережу продажу по всій Україні. Підприємство має своїх представників в Києві, Дніпропетровську, Черкасах, Полтаві, Житомирі, Одесі, Донецьку, Харкові, Сімферополі, Луганську, а також має представників в Росії - компанія “БігорПак»(м. Москва) та Білорусії - компанія “ Мегапак ” (м. Мінськ). Через розгалужену мережу дистриб'юторів підприємство “ РосанПак ” реалізовує свою продукцію і в інших країнах світу, зокрема в Казахстані, Туркменістані, Швеції, Молдові, країнах Балтії, Польщі, Німеччині. Загалом на даний час продукція підприємства експортується у більш ніж 20 країн Європи та Азії.
Сьогодні, фактично, немає жодної галузі харчового виробництва, в якій би не використовувалась упаковка підприємства. Продукцію “ РосанПак ” використовують для фасування тортів, рулетів, драже, яєць, готових страв, напівфабрикатів, цукерок, морожених фруктів, морозива, молокопродуктів, а також і серед виробників товарів промислового призна и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.