На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Особливост функцонування промислових пдприємств у постндустральному суспльств. Основн категорї та поняття нновацйної дяльност органзацї. Визначення можливостей дентифкацї та напрямкв удосконалення управлння нтелектуальною власнстю.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 20.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
ЗМІСТ
    вступ
    1. Теоретичні основи необхідності управління інтеллектуальним капіталом промислових підприємств
      1.1 Особливості функціонування промислових підприємств у постіндустріальному суспільстві
      1.2 Основні категорії та поняття інноваційної діяльності підприємства
      1.3 Суть та зміст інтелектуального капіталу підприємства
    2. аналіз використання інтелектуальної власності на підприємствах України
      2.1 Основні принципи діяльності ЗАТ "Сватове-АГРО"
      2.2 Визначення можливостей ідентифікації інтелектуальної власності на підприємствах України
    3. Основні напрямки удосконалення управління інтелектуальною власністю підприємств
      3.1 Оцінка діяльності співробітників підприємств
      3.2 Організація формування інтелектуального капіталу підприємства
      3.3 Оцінка інтелектуального капіталу в контексті вартості підприємства
    4. Охорона праці та навколишнього середовища
      4.1 Загальні положення
      4.2 Управління охороною праці
      4.3 Промислова санітарія
      4.4. Організація безпечних умов на робочому місці
      4.5 Пожежна безпека
      4.6 Охорона навколишнього середовища
    Висновки
    Список джерел інформації

вступ

Інформатизація та інтелектуалізація суспільства обумовлюють відповідні зміни в господарюванні, що характеризуються розвитком нематеріального сектору економіки, розширенням сфери застосування комунікаційних систем, зростанням питомої ваги витрат на інформацію та знання в собівартості більшості видів продукції. Інтелектуальний капітал як фактор виробництва поступово набуває все більшого значення у порівнянні з землею, працею та фінансовими ресурсами.
У постіндустріальному суспільстві досягнення конкурентних переваг українськими підприємствами як на вітчизняному, так і на зарубіжному ринках можливе лише за умови ефективного використання інтелектуальних ресурсів, впровадження сучасних наукомістких технологій, розробки якісно нової продукції, створення інновацій. Ці обставини вимагають розробки науково обґрунтованих методик оцінки, формування та розвитку інтелектуального капіталу.
Інтеграція України до Європейського Союзу обумовлює необхідність впровадження в практику вітчизняних підприємств як досвіду розвинених країн з більш ефективного використання в процесах виробництва інтелектуальних ресурсів, так і розробки власного методологічного та методико-практичного інструментарію формування інтелектуального капіталу.
До питань управління інтелектуальною власністю підприємств, зокрема, належать: визначення змісту та складу інтелектуального капіталу підприємства, розробка науково-обґрунтованих методик щодо його оцінки та формування, оцінка реального стану використання нематеріальних активів підприємствами України та деякі інші.
Метою дослідження є узагальнення і розвиток теоретичних основ, а також розробка рекомендацій з управління інтелектуальною власністю підприємства.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі було поставлено і вирішено наступні завдання:
- визначення на основі узагальнення результатів економічних досліджень та аналізу тенденцій розвитку суспільства значення інтелектуального капіталу та інтелектуальної власності в системі факторів виробництва в постіндустріальному суспільстві;
- узагальнення теоретичних підходів щодо визначення поняття "інтелектуальний капітал підприємства";
- узагальнення концептуальних підходів до оцінки інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та організацій;
- аналіз рівня використання інтелектуального капіталу на підприємствах України;
- аналіз структурних складових інтелектуального капіталу: інформації, знань і компетентності, визначення їх відмінностей та особливостей як факторів сучасного виробництва;
- розробка основ організації формування інтелектуального капіталу підприємства;
- розробка підходів щодо прогнозування ринкової вартості інтелектуального капіталу підприємств.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НЕОБХІДНОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Особливості функціонування промислових підприємств у постіндустріальному суспільстві


Перехід суспільства до постіндустріальної стадії свого розвитку виявив значні суперечності в системах господарювання більшості розвинених країн. Якщо в індустріальному суспільстві спроможність підприємства досягти економічного успіху визначалася власністю на матеріальні та фінансові фактори виробництва й ґрунтувалась на багатстві в традиційному фінансовому його розумінні, основним критерієм якого виступали гроші, то в постіндустріальному - як на окремому підприємстві, так і в суспільстві в цілому виникає нове розуміння багатства, пов'язане з його поступовим відторгненням від традиційних критеріїв - грошей і власності.
Так, починаючи з 1982 року, витрати підприємств приватного сектору США на купівлю засобів виробництва індустріальної епохи - верстатів, двигунів, турбін, вантажно-розвантажувальних механізмів, обладнання для сфери послуг, нафтової та будівельної галузей, а також сільського господарства - більш-менш стабільно притримуються рівня 110 млрд. дол.
Водночас витрати на придбання інформаційної та телекомунікаційної техніки швидко зростають. Якщо в 1982 р. на купівлю комп'ютерів та телекомунікаційного обладнання американські компанії витратили 49 млрд. дол., тобто менше половини від витрат на традиційні засоби виробництва, то в 1987 р. ця сума підвищилась до 86,2 млрд. дол. та продовжує швидко зростати.
У 1991 р. витрати на придбання інформації та інформаційних технологій становили 112 млрд. дол. і таким чином перебільшили витрати на придбання основних фондів. Останні склали 107 млрд. дол. та практично не змінилися в 1996 р. при збільшенні інформаційних витрат до 212 млрд. дол. в цьому ж році [1].
Як зазначив Т. Стюарт [2], саме 1991 рік став першим роком інформаційного (постіндустріального) століття. Саме з цього часу витрати на обладнання, збір, обробку, аналіз та розповсюдження інформації почали перевищувати витрати на машини, верстати, турбіни та інші засоби індустріальної епохи.
Перехід суспільства до постіндустріальної фази свого розвитку характеризується відповідними змінами в системі факторів виробництва, зростанням значимості одних та зменшенням ролі інших, інтелектуалізацією виробництва, збільшенням питомої ваги інформаційних витрат в собівартості продукції, розвитком нематеріального сектору та ін.
Однак багато питань, пов'язаних з упровадженням заходів щодо збільшення рівня інтелектуаломісткості діяльності вітчизняних підприємств, залишаються невирішеними. Це обумовлює необхідність не тільки повного та детального розгляду інтелектуального капіталу в якості фактора виробництва, а й вирішення проблем його оцінки, формування та розвитку.
Загальновідомо, що виробничими ресурсами чи факторами виробництва називаються матеріальні та духовні цінності, які необхідні для виробництва товарів (речей і послуг).
Новому суспільству властива відповідна система цінностей, яка обумовлює цілком нове розуміння пріоритетності факторів виробництва та поступовий їх перерозподіл порівняно з індустріальною епохою (рис. 1.1).
Як видно з рис. 1.1., у сучасних умовах успіх у бізнесі базується вже не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на розробці новітніх технологій, своєчасному одержанні необхідної інформації, продукуванні ідей. Тобто прибутковість та стабільність діяльності підприємств в умовах постіндустріального суспільства багато в чому залежить від використання в процесах виробництва інформації та знань.
Рисунок 1.1 - Піраміда цінностей в бізнесі [3]
П. Самуельсон при викладі своєї теорії капіталу розподіляє фактори виробництва на три групи: природні ресурси, ресурси людської праці та капітальні блага як головний фактор, що "опосередковує" перші два види ресурсів для того, щоб використати їх в якості факторів виробництва для подальшого виготовлення споживчих та інших товарів та послуг [4].
Із розвитком суспільства роль та значимість складових промислового капіталу поступово змінювалась, і в ХХ ст. як наслідок інформатизації та глобалізації суспільства вирішальними факторами досягнення підприємствами економічного успіху виявились інформація та знання, втілені в інтелектуальному капіталі підприємства.
Технологічні зміни обумовили і зміни в характері праці сучасного працівника та його становищі. В умовах постіндустріального суспільства вдосконалення технологій змінює працю, трансформуючи її в діяльність щодо використання, створення та збагачення знань. Якщо К. Маркс розглядав працівника підприємства з позицій найманого робітника, то тепер в дослідженнях провідних економістів сучасний співробітник займає позицію інвестора інтелектуального капіталу, а персонал підприємства розглядається в якості людського капіталу.
Загальне визначення людського капіталу дає Г. Беккер, який характеризує його як наявний у кожного запас знань, навичок, мотивацій [5].
Таким чином людський капітал можна визначити як сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, що цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, впливає на зростання доходів (заробітків) даної людини.
Під людським капіталом слід розуміти економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.
Стосовно підприємства представляється доцільним визначити людський капітал як сукупність знань, практичних навичок, інноваційних рис характеру, мотивацій і творчих здібностей всього персоналу підприємства, які можуть використовуватися протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг.
У розвинених західних країнах завдяки теорії людського капіталу інвестиції в людину вже давно стали розглядатися як джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж "звичайні" капіталовкладення. Можна виявити динаміку зміни структури сукупного капіталу в країнах Заходу (рис. 1.2).
Рисунок 1.2 - Динаміка структури сукупного капіталу в країнах Заходу
Як видно з рис. 1.2, наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. в загальному обсязі капіталу питома вага людського капіталу не перевищувала 0,2, а в 1913 р. піднялася майже до 0,3. Але й ці пропорції різко змінилися у другій половині ХХ ст. і особливо за останні два десятиріччя у зв'язку з інформатизацією суспільства та пов'язаними з нею змінами в технологіях виробництва товарів та послуг, набуттям людиною вирішальної ролі в процесі створення споживчих вартостей та самому характері діяльності сучасних підприємств. Зміни, які відбуваються на сучасному етапі, позначаються і на структурі собівартості більшості товарів та послуг: велика частина пов'язаних з ними витрат припадає на підготовчий період (НДДКР) та формування людського капіталу.
У країнах Заходу питома вага накопичених інвестицій у людський капітал у сукупному фонді їх капіталізованих витрат на розвиток піднялася, за мінімальними оцінками, до 0,6 у 1973 р. і 0,7 у 1997 - 1998 рр.
Така поведінка інвесторів, що вкладають кошти в розвиток людського фактора, цілковито пояснюється викладками лауреата премії пам'яті А. Нобеля з економіки 1992 р. Г. Беккера, які свідчать про те, що в США віддача вищої освіти знаходиться на рівні 10 - 15%, що перевищує показники прибутковості для більшості фірм [6].
Таким чином, перерозподіл факторів виробництва, що відбувається на сьогодні, та поступове зростання значення інтелектуального капіталу в системі факторів виробництва обумовлює необхідність визначення методологічних засад його формування.
У розвинених країнах підприємства поступово опановують практику управління інтелектуальним капіталом. Однак в Україні ще не створені передумови для перетворення інформації в загальний виробничий ресурс, а проблеми оцінки та формування інтелектуального капіталу залишаються невирішеними як на рівні підприємства, так і на державному рівні.
Вирішення цих проблем можливе завдяки опануванню та розвитку методичних засад провідних економічних теорій, оскільки просте застосування західних підходів до сучасних проблем управління вітчизняними підприємствами неможливе за умови розриву господарських зв'язків, перерозподілу прав власності та ін. Ці та інші перетворення економіки України характеризуються істотними протиріччями, що виникають в результаті взаємодії між ринком та іншими інститутами, що забезпечують координацію дій як окремих індивідуумів, так і господарюючих підприємств.
В неокласичній економічній теорії поведінка підприємства описується з застосуванням виробничої функції та зводиться до максимізації прибутку, а ринок стає в якості універсального механізму розподілу обмежених ресурсів між альтернативними напрямами їх використання. Представники цієї школи тривалий час намагалися точно описати дії індивідуумів, які здійснюють раціональний вибір ресурсів у будь-якій ситуації за їх обмеженості відповідно до закону попиту-пропозиції.
Ця теорія побудована на припущенні про обмеженість ресурсів. Конкуренція в неокласичних моделях - це досконалий механізм ціноутворення, який має здатність забезпечувати найвищу ефективність використання ресурсів та максимізацію суспільного добробуту. В цьому контексті права власності повністю і безкоштовно визначені, щодо інформації, то вважається, що її можна безкоштовно і легко здобути.
Перевірка цих припущень на практиці показала недосконалість неокласичного підходу, оскільки структура сучасного ринку не відповідає умовам досконалої конкуренції. Ринкова інформація розподіляється далеко не рівномірно; вибір і поведінка учасників угод не завжди підпорядковані вимогам раціональності. значні проблеми з'явились за дослідження особливостей використання в процесах виробництва таких ресурсів, як інформація та знання.
Ресурсам постіндустріального суспільства не властива обмеженість та рідкісність, вони не мають речовинної форми, тому для вирішення питань їх використання в процесах виробництва вітчизняними підприємствами необхідне застосування методологічних засад інших напрямків економічної теорії. Однією з них є інституціональна економіка.
Розвиваючи інституціональний напрям, нова інституціональна економічна теорія чи "теорія трансакційних витрат" досліджує проблеми впливу інститутів на ефективність використання обмежених ресурсів та економічне зростання, вводить поняття специфічності активів, інформаційних та трансакційних витрат. Інформаційні витрати пов'язуються з пошуком та отриманням інформації про умови угоди та ситуації на ринку, трансакційні - з укладанням та здійсненням цієї угоди.
нова інституціональна економіка акцентує увагу не тільки на резервах та можливостях посилення якості взаємодії інститутів та індивідів за рахунок інформаційних та трансакційних витрат, але й враховує існування когнітивних обмежень, здатності індивідів та організацій одержувати, переробляти та використовувати зростаючі обсяги інформації та знань.
Оскільки із розвитком інформатизації та комп'ютеризації знання почали застосовувати до трудової діяльності, це змінило сам характер виробництва. Таким чином було створено матеріальні передумови для перетворення інформації та знань у загальний виробничий ресурс, який поступово стає більш значущим порівняно з землею, працею та фінансовими ресурсами.
Розвиток економіки та суспільства в цілому, підвищення ролі та значимості науки та технологій в виробництві товарів та послуг сприяють більш повному проникненню інформації та знань в усі сфери діяльності людини. Здобуття інформацією та знаннями властивостей капіталу, перетворення цих ресурсів постіндустріального суспільства в особливий фактор виробництва досягається завдяки інтелектуальній діяльності людини на підприємстві, яка поступово замінює собою працю в її традиційному розумінні.
Ці обставини вимагають нового підходу до розуміння тих загальноекономічних процесів, які відбуваються в суспільстві, обумовлюють необхідність детального аналізу сутності та змісту інтелектуальної діяльності, її впливу на процеси формування інтелектуального капіталу, визначення його складу, суті та змісту.

1.2 Основні категорії та поняття інноваційної діяльності підприємства


В останні десятиліття відбуваються радикальні зміни не тільки у співвідношенні факторів виробництва (частка нематеріальних факторів у балансовій вартості компаній досягла 30 і більше відсотків, а частка чистих активів у їхній ринковій оцінці опустилася сьогодні до неправдоподібно низького розміру навіть для фірм, що не належать до найбільш високотехнологічних галузей [7]), але й у самому характері діяльності людей.
Індустріальну епоху характеризували такі суспільні відносини, коли засоби виробництва були власністю певної частини суспільства, а інша - набагато більша частина - була позбавлена засобів виробництва та змушена продавати свою робочу силу, створюючи для власників засобів виробництва додану вартість.
В умовах постіндустріального суспільства матеріальна складова в структурі життєвих благ суттєво поступається першістю інформаційній. Остання спроможна додавати властивостей капіталу будь-яким умовам виробництва.
Капітал є фундаментальною категорією ринкової економіки, що базується на використанні найманої праці, це не річ, а виробничі відносини, що втілені в речах, та додають цим речам специфічного суспільного характеру.
Розглядаючи процес відтворення капіталу, К. Маркс зазначав, що "...просте відтворення неминуче перетворює після закінчення більш-менш тривалого періоду будь-який капітал у накопичений капітал, чи капіталізовану додану вартість... а продукт робітника безупинно перетворюється не тільки в товар, але й у капітал, - у вартість, що висмоктує силу, що створює вартість, у життєві засоби, що купують людей, у засоби виробництва, які застосовують виробники" [8]. Він зазначав, що в процесі споживчого виробництва робоча сила не тільки відтворюється, але й удосконалюється, розвивається. Відбувається свого роду "накопичення" продуктивної сили праці, творчих здібностей людини, причому більшою мірою саме розумових здібностей. Результатом розвитку фізичних і розумових здібностей є розвинена робоча сила, здатна до кваліфікованої праці. Складність і якість праці є характеристиками самої робочої сили. Розвинена робоча сила виявляється в складній праці, хоча може реалізовуватися й у простій праці. Але проста робоча сила ні за яких обставин не може виявити себе в складній праці. Тобто ще в ХІХ ст. К. Маркс звертав увагу на таку особливість робочої сили, як її здатність до відтворення та вдосконалення; накопичення продуктивної сили кваліфікованої праці та творчих здібностей людини, що в процесі створення додаткової вартості набувають властивостей капіталу.
Отже, якщо для індустріальної епохи характерна була праця як "діяльність, що спрямована на розвиток людини й перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага" [9], то в умовах постіндустріального суспільства її замінює "інноваційна, творча праця - особливий вид діяльності, у процесі якої людина зайнята тільки створенням нового в науці, мистецтві, економіці та інших сферах" [9].
Праця в своєму новому вигляді інтелектуальної діяльності передбачає різні ступені її інформаційної насиченості. Під цією насиченістю в даному випадку варто розуміти частку зусиль щодо переробки інформації в загальних трудових зусиллях, яка, по суті, й визначає ступінь інтелектуалізації праці.
Зростаючі обсяги інформаційних ресурсів в процесах виробництва товарів та послуг в постіндустріальному суспільстві сприяють новому розумінню капіталу в якості фактора виробництва. Капітал, якщо мати на увазі його речовинну форму, за суттю являє собою інформацію, а капітал у грошовій формі - накопичену інформацію про його речовинну форму. Праця набуває економічного змісту лише тоді, коли її суб'єкт - робоча сила - є носієм інформації (кваліфікована праця) або ж переносником інформації у випадку простої некваліфікованої праці.
Таким чином, творча праця в формі інтелектуальної діяльності є основним джерелом створення додаткової вартості та особливим фактором виробництва в постіндустріальному суспільстві. Інтелектуальна діяльність є кінцевим етапом розвитку еволюції ролі людини в економічному житті. Основні етапи становлення концепції інтелектуальної діяльності представлені в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 - Етапи становлення концепції інтелектуальної діяльності
Період
Категорія
Уявлення про роль і місце людини в економічному житті
Концепція управління
ХІХ ст. -
60-ті рр. ХХ ст.
Робоча сила
Людина як носій здібностей і рис, які можуть продуктивно використовуватися в процесі праці
Управління трудовими ресурсами (Human labour management)
30-ті рр. ХХ ст. - сьогодення
Персонал
Людина як пасивний об'єкт зовнішнього управління, планово-облікова одиниця
Управління персоналом (Personnel management)
70-80-ті рр. ХХ ст. - сьогодення
Людські ресурси
Людина як невідновлюваний ресурс - елемент соціальної організації, фактор підвищення ефективності суспільного виробництва
Управління людськими ресурсами (Human resource management)
Початок
90-х рр. ХХ ст. - сьогодення
Людський капітал
Людина - об'єкт найефективніших вкладень і суб'єкт, який перетворює їх на продуктивні здібності з метою подальшої реалізації в процесі виробництва
Соціальний менеджмент (Social management)
Кінець 90_х рр. ХХ ст. - сьогодення
Інтелектуальна діяльність
Людина з її творчими можливостями - головне джерело нововведень та створення потенціалу прибутковості
Менеджмент знань (knowledge management)
Як видно із табл. 1.1, із плином часу істотно змінюється уявлення про ті якості людини, які використовуються у виробничих процесах. Ці зміни значною мірою впливають на систему мотивації сучасного працівника. Основним мотивом діяльності стає самореалізація, прагнення до отримання знань, пошуку нових можливостей творчості. У постіндустріальному суспільстві відбувається перетворення самого характеру праці, яка традиційно була спрямована на створення матеріальних цінностей. її місце займає інтелектуальна діяльність людини, яка ґрунтується на сукупності наукових знань, духовних і культурних цінностях і не підлягає тій регламентації, що звичайно характерна для праці в традиційному розумінні.
Відмінність традиційної праці від інтелектуальної діяльності вимагає повного теоретичного опрацювання та детального розгляду сутності та змісту останньої, аналізу її структури.
З інтелектуальною діяльністю так чи інакше пов'язані всі процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві. Такі процеси є результатом свідомої, цілеспрямованої та науково обґрунтованої діяльності, погляди на пояснення якої змінювалися та продовжують змінюватися із розвитком науки. Суть так званого діяльнісного підходу до проблем перетворення інтелектуальних ресурсів в інтелектуальний капітал полягає в аналізі діяльності як засобу цього перетворення.
При всьому своєму різноманітті діяльність людського індивіда є системою, включеною до системи суспільних відносин. Вона сформувалася на основі біологічної поведінки, тобто з появою свідомості і можливостей вільної постановки цілей в рамках людських відносин ця біологічна поведінка трансформується в діяльність. Наявність цих програм і дозволяє говорити про перехід від поведінки як системи дій, спрямованих на підтримку біологічного існування, до діяльності як специфічно людської формі активного ставлення до світу [10].
Поряд з цим напрямком дослідження проблем діяльності ще з кінця ХІХ ст. набуває розвитку її трактування з позицій соціальних наук. Розглядаючи в якості основного з регуляторів діяльності культуру, соціологія відкриває шлях до цілісного способу бачення тієї чи іншої сфери соціальної реальності.
Істотний внесок у розвиток цього напрямку зробив М. Вебер, який виділив окремі види соціальної дії: цілераціональну, орієнтовану на мету, способи та побічні результати дій; ціннісно-раціональну, коли людина свідомо визначає напрямок своєї поведінки та послідовно планує орієнтацію на нього; афективну, яку обумовлено афектами та емоційним станом індивіда, та традиційну, тобто засновану на тривалій звичці [11]. Такий підхід дає можливість узагальнено пояснити різні соціальні явища з єдиної теоретичної позиції.
Багатофункціональність поняття діяльності, слід розглядати в п'яти аспектах:
- діяльність як пояснювальний принцип, що виражає універсальну характеристику людського світу;
- діяльність як предмет об'єктивного наукового вивчення конкретної наукової дисципліни;
- діяльність як предмет управління - те, що належить до організації в систему функціонування і (або) розвитку на основі сукупності фіксованих принципів;
- діяльність як предмет проектування, тобто виявлення способів та умов оптимальної реалізації певних видів діяльності;
- діяльність як цінність, тобто розгляд місця, яке посідає діяльність у різних системах культури.
Оскільки для економічної науки певний інтерес становить практична діяльність, основні види якої наведено на рис. 1.3.
Як видно з рис. 1.3, практична діяльність поділяється на матеріально-виробничу, сутністю якої є перетворення природи, та соціально-перетворювальну, сутність якої - перетворення суспільства.
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що в широкому розумінні діяльність є універсальною характеристикою суспільства і людини, способом існування соціальної дійсності. При цьому під сенсом людської діяльності треба розуміти процес цілеспрямованого використання або перетворення тих чи інших факторів зовнішнього середовища для існування та розвитку. З цього визначення випливає, що необхідною умовою людської діяльності є цілеспрямованість відтворювального процесу, тобто цей процес можливий лише за наявності заданої людиною мети і здійснюється відповідно до цієї мети.
Рисунок 1.3 - Види практичної діяльності
Узагальнення вищенаведених підходів до розуміння проблем діяльності дозволило автору виділити її сутнісну структуру (рис. 1.4).
Рисунок 1.4 - Сутнісна структура діяльності
Як видно з рис. 1.4, як інтелектуальна діяльність, так і трудова, мають два основні аспекти - соціально-перетворювальний та матеріально-виробничий. У подальшому дослідженні автором розглядається останній.
Для визначення рівня інтелектуалізації матеріально-виробничої діяльності необхідно розробити її цільову структуру. Ототожнюючи діяльність з активністю, він зазначає, що можливо виділити три відмінних один від одного її типи: інстинктивну діяльність людини на ранніх етапах її прогресу; власне працю (labour) та творчу діяльність (creativity, чи creative work) як заперечення праці. Причому перший вид заснований на взаємодії біологічного типу, другий - на безпосередньому досвіді перетворення матеріального світу, третій - пов'язується з формуванням системи цінностей і прагнень людини, не обумовлених однозначно факторами матеріального порядку.
На відміну від праці, творчість є більш високим та досконалим типом діяльності; її спонукальний мотив пов'язаний із внутрішніми потребами особистості, прагненням до самореалізації, до примноження своїх здібностей і талантів, можливостей і знань.
Таким чином, цільова структура матеріально-виробничої діяльності матиме наступний вигляд (рис. 1.5).
Рисунок 1.5 - цільова структура матеріально-виробничої діяльності
Запропонована на рис. 1.5 цільова структура діяльності, на нашу думку, може бути основою для оцінки рівня інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та організацій, а також визначення її впливу на процеси формування інтелектуального капіталу.
Для цього, в першу чергу, потрібно здійснити оцінку цілей діяльності співробітників підприємств. За даними такої оцінки методами статистичного аналізу можна змоделювати зв'язки між окремими цілями та виявити специфічні характеристики для кожної групи співробітників. Застосування такого підходу на практиці дозволить розробити найбільш оптимальні методи управління діяльністю співробітників, створити на підприємствах необхідні умови для реалізації цілей та прагнень людей.
Праця як фактор виробництва в постіндустріальному суспільстві поступово трансформується в інтелектуальну діяльність. У сучасній економіці інтелектуальна діяльність людини в процесах виробництва є одним із найважливіших засобів перетворення на підприємствах інтелектуальних ресурсів у капітал. Це обумовлює об'єктивну необхідність вирішення проблем її використання в процесі відтворення інтелектуального капіталу підприємства.
Визначення сутності, змісту та аналіз структури інтелектуального капіталу підприємства дозволить виявити напрямки його формування, розробити методичні рекомендації щодо його оцінки та розвитку.

1.3 Суть та зміст інтелектуального капіталу підприємства


У постіндустріальному суспільстві саме високий рівень розвитку інтелектуального капіталу дає можливість підприємству ефективніше використовувати матеріальний та фінансовий капітал. Вирішення проблем формування інтелектуального капіталу підприємств в умовах інтеграції України до Європейського Союзу є одним з найважливіших завдань сучасного управління на всіх рівнях.
Як економічну категорію капітал трактують по-різному: як створені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів та послуг; як суму накопичених матеріальних благ; як певні суспільні відносини.
капітал в перекладі (латинською capitalis, французькою, німецькою, англійською capital) означає основний, головний, головна перевага. В початкових працях економістів капітал розглядається як основне багатство, головна перевага, грошова сума, яка приносить дохід її власнику.
Із розвитком суспільства в економічній думці це первинно абстрактне та узагальнене поняття капіталу поступово трансформувалося відповідно до умов господарювання. категорія "капітал" у кожній новій формі набувала рис, адекватних економічній парадигмі свого часу.
Так, якщо меркантилісти розуміли під капіталом різного роду багатство, тобто золото, гроші та різні скарби, то фізіократи в якості капіталу розглядали землю та авансовані в неї кошти.
В класичній політекономії категорію "капітал" розглядають як засіб виробництва, призначений для подальшого виготовлення товарів. Представники цього напряму дослідження зосереджували увагу на сфері виробництва.
Так, А. Сміт зазначав, що капітал існує як у сфері обігу, так і у сфері виробництва, а основна його якість - це здатність приносити доход своєму власникові [12]. Його послідовник Д. Рікардо характеризував капітал як ту частину багатства держави, що застосовують у виробництві та, крім того, вона складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та інших засобів, необхідних для того, щоб привести в рух працю. Кількість капіталу може зростати одночасно із підвищенням його вартості [13]. У визначенні Ж-Б. Сея капітал - це сума цінностей й послуг, що підтримується виробництвом та за участю якої створюється всякий новий доход. При цьому розмір капіталу визначається його міновою цінністю [14].
В якості накопиченої цінності капітал характеризується як раніше накопичені запаси продуктів минулої праці і економічних благ на певний період часу. з цих позицій капітал виступає в якості дискретної величини, тобто як економічна цінність, особливий економічний ресурс, що накопичено в суспільстві на певну дату. Як основна відмінність капіталу багатьма вченими зазначається його здатність приносити дохід. Він зазвичай виступає в формі відсотка, що одержує власник капіталу. Таким чином, капітал - це засіб формування майбутнього добробуту його власників і цінність, що постійно зростає.
Додержуючись цієї думки, К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю зазначають, що капітал - це створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів та послуг; товари, які безпосередньо не задовольняють потреби людини; інвестиційні товари, засоби виробництва [15].
Як прибічник неокласичної економічної школи, кейнсіанець Д. Хайман розуміє під капіталом ресурс тривалого використання, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів та послуг, а І. Фішер - дисконтований потік доходу [16].
Але найбільш повно та детально категорію "капітал" розглянуто в марксистській теорії. Тут капітал - це не просто сума матеріальних й виробничих засобів, вартість, що приносить додаткову вартість, а ще й певні суспільні відносини, які належать до певної історичної формації.
Як видно із вищенаведених підходів до розгляду суті та змісту капіталу, еволюція цього поняття досить тривала. Із розвитком економічної думки ця категорія набувала нових ознак, і наприкінці ХХ ст. "капітал" стали пов'язувати не тільки з грошима й засобами експлуатації, але і з певними спроможностями людини.
Як наслідок об'єктивних змін, пов'язаних із соціалізацією та інформатизацією суспільства, виникла категорія людського капіталу, а згодом й інтелектуального. Останній є економічною категорією та належить до категорії "капітал", тому що:
- є джерелом одержання доходу;
- являє собою ресурс тривалого користування;
- може використовуватися для приросту виробництва майбутніх благ;
- є об'єктом для інвестування, тобто його формування, подібно до накопичення фізичного чи фінансового капіталу, вимагає відволікання коштів від поточного споживання заради одержання додаткових доходів у майбутньому;
- може фізично зношуватися, вимагає витрат на "ремонт" і утримання;
- може застарівати ще до того, як відбудеться його фізичний знос;
- навички і здібності, які набуваються як індивідом, так і підприємством, накопичуються у вигляді запасу та можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті.
Щодо безпосереднього суб'єкта ринкової економіки, а саме - підприємства, категорія інтелектуального капіталу розроблена ще недостатньо. Для повного та детального її визначення, по-перше, необхідно визначитися з поняттям "підприємство". В широкому сенсі слова воно тотожне поняттю організація.
При цьому в сучасній економічній думці саме соціальна складова підприємства набуває пріоритетного значення.
Узагальнюючи вищенаведене, можна сказати, що підприємство слід розглядати як соціальну спільність, що поєднує групи людей, які свідомо об'єдналися для реалізації своїх інтересів у взаємодії з ринком. Оскільки в постіндустріальному суспільстві ця взаємодія набуває все більшого інтелектуального змісту, то для подальшого дослідження категорії "інтелектуальний капітал підприємства" доцільно визначитися з поняттям інтелекту.
Інтелект - це складне поняття, тому в сучасній науковій думці не існує єдиного підходу до визначення його суті та змісту.
Узагальнення вищенаведених підходів до визначень понять "капітал", "інтелект" та "підприємство" дозволило створити схему логічного обґрунтування змісту поняття "інтелектуальний капітал підприємства", наведену на рис. 1.6.
Застосування запропонованого підходу до визначення суті та змісту інтелектуального капіталу підприємства (рис. 1.6) дозволить більш ефективно здійснювати управління ним, вирішувати проблеми його оцінки та формування.
Оскільки формування капіталу - це процес оптимізації обсягу й структури капіталу та забезпечення його залучення на підприємство з різних джерел, то для розробки методичних основ формування інтелектуального капіталу підприємства необхідно, в першу чергу, визначити його структурний склад.
Зазвичай під інтелектуальним капіталом розуміють наукові кадри, кваліфікацію персоналу, заводські марки, товарні знаки, деякі види нематеріальних активів, занесених до бухгалтерської звітності, спроможність підприємства використовувати нові технології, зв'язки з клієнтами і постачальниками та інше.
Однак на сьогодні структура інтелектуального капіталу чітко не визначена. Його можна поділити на:
-
торгову марку (awareness or brand equity) - це репутація, традиції, імідж, зовнішній вигляд та інші фактори, які спонукають людей купувати речі, додаючи їм додаткової цінності;
- знання - це освіта, навчальні курси, отримані навички, досвід, які допомагають людям працювати чи приймати рішення, додаючи цінності продукції, виробленій з використанням інтелектуальної власності.
Інтелектуальний капітал у загальному випадку характеризує систему знань, вмінь, документів та відносин, які можуть стати джерелом доходу для людини чи організації.
Пропонується розглядати інтелектуальний капітал у трьох аспектах:
- у якості фактора виробництва (ресурсний склад);
- з точки зору відносин власності (об'єкти права інтелектуальної власності);
ІНТЕЛЕКТ
КАПІТАЛ
ПІДПРИЄМСТВО
Здатність здобувати і використовувати знання для пристосування до навколишнього світу й вирішення проблем
Економічна цінність, особливий ресурс, що використовується у виробництві з метою одержання доходу
Система виробничих відносин, що володіє власними ресурсами та орієнтована на задоволення потреб суспільства
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
Сукупність здібностей та знань, яка використовується у виробництві з метою одержання доходу та має економічну цінність
Економічна цінність, особливий ресурс, що використовується у виробничій системі, орієнтованій на задоволення потреб суспільства з метою одержання доходу
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
Сукупність здібностей та знань, які мають економічну цінність та використовуються у виробничій системі, орієнтованій на задоволення потреб суспільства, з метою створення інноваційного потенціалу та одержання доходу
Рисунок 1.6 - Схема логічного обґрунтування змісту поняття "інтелектуальний капітал підприємства"
- як об'єкта володіння, ідентифікації та оцінки (нематеріальні активи підприємства).
З урахуванням вищенаведеного структура інтелектуального капіталу матиме наступний вигляд (рис. 1.7).
Визначення структури інтелектуального капіталу підприємства (рис. 1.7) дозволить оцінити вплив окремих структурних елементів інтелектуального капіталу на процес його формування.
Рисунок 1.7 - Структура інтелектуального капіталу підприємства
На сучасному етапі інтелектуальний капітал є основною рушійною силою суспільства та головним фактором забезпечення конкурентоспроможності та прибутковості діяльності підприємств. Ці обставини вимагають розробки нових науково обґрунтованих методик, які б дозволили українським підприємствам перейти до впровадження стратегії формування інтелектуального капіталу. При цьому основна увага повинна бути приділена
повному та детальному розгляду й вирішенню проблем оцінки та аналізу таких його складових, як інформація, знання та компетентність.
У сучасних умовах прискорення науково-технічного прогресу інформація та спеціалізовані знання стають вирішальними факторами в досягненні економічного успіху. як наслідок цих об'єктивних змін важливого значення набуває інтелектуальний капітал підприємства. Використання запропонованого підходу до визначення сутності та змісту інтелектуального капіталу підприємства дасть змогу ефективніше управляти ним.
Наукове осмислення проблематики інтелектуального капіталу має велике практичне значення для України, якій необхідне економічне грамотне коректування курсу політичних реформ на шляху інтеграції з Європейським Союзом. Підвищення рівня інтелектуало- та наукоємності суспільного виробництва можливе за умови розробки відповідної політики уряду, удосконалення законодавчої, нормативної та правової бази.
Для вироблення вірного політичного курсу необхідно відповідним чином оцінити інституційні аспекти вдосконалення державного регулювання процесів інтелектуалізації виробництва, визначити економічні умови та фактори збільшення частки інтелектуальних ресурсів в структурі собівартості продукції.
Послідовна реалізація політики, спрямованої на пріоритетний розвиток інтелектуальних складових бізнесу, сприятиме розвиткові та модернізації виробництва, підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Тому необхідна переорієнтація концепції управління підприємствами, яка в Україні й досі орієнтується на максимальне використання виробничих потужностей та накопичення матеріальних активів, на концепцію підвищення ролі інноваційної складової, продукування нових інформаційно-комунікативних технологій, формування та розвитку інтелектуального капіталу. Основною проблемою при цьому виявляється сприйняття керівництвом та провідними фахівцями вітчизняних підприємств першочергової ролі інтелектуального капіталу для здобуття конкурентних переваг.

2. аналіз ВИКОРИСТАННЯ інтелектуальноЇ ВЛАСНОСТІ на підприємствах україни

2.1 Основні принципи діяльності ЗАТ "Сватове-АГРО"

Підприємство ЗАТ "Сватове-АГРО" утворилося в 2002 році на базі підприємства ВАТ "Сватовський комбінат хлібопродуктів", що своїми коріннями пішов у давнину.

Мельзавод Сватовського комбінату хлібопродуктів був побудований в 1913 році підприємцем Пономарьовим. У будинку було встановлено 4 вальцевих верстати швейцарської фірми "Бюллер" і три розсіви. Продуктивність млина становила 15-20 тонн за добу. Будинок був побудований з розрахунком на подальше розширення виробництва, але війна, що почалася в 1914 році, з Німеччиною не дала такої можливості. З таким устаткуванням і продуктивністю млин був націоналізований в 1917 році. Крім цього млина в місті Сватове був ще один млин, що належав підприємцеві - німцеві по національності, що в 1919 році, коли німецькі війська, що окуповували територію Сватівського району, були змушений під натиском військ революції піти, спалив її. Після він відновлений не був, і від млина залишилося тільки приміщення стайні, у якій був обладнений сільгоспмлин, що працював до 1950 року, потім він був демонтований в житловий будинок, у якому в сьогодення функціонує дитяча поліклініка.

У роки відбудови народного господарства після громадянської війни млин був реконструйований, було встановлено 5 розсівів рамного типу й 5 вальцевих верстатів виробництва Усть-Катавського машинобудівного заводу. Мельзавод працював у різні роки на пшеничних, житньому помолах, на виробленні ячного, просяного борошна аж до початку Великої Вітчизняної війни. Продуктивність млина коливалася від 30 до 130 тонн за добу.

Основний розвиток і розширення мельзавода відбулося в результаті декількох етапів реконструкції після вигнання німецько-фашистських загарбників і в ході відновлення й розвитку народного господарства в післявоєнні роки. На початку 50-х років у процесі реконструкції на млині були замінені вальцеві верстати Усть-Катавського заводу, що працювали на підшипниках ковзання й мали ручний механізм привалу й відвала вальців на вальцьові верстати Воронезького машинобудівного заводу імені Леніна з підшипниками кочення й механічних механізмів провалу й відвалу вальців. Було встановлено 7 вальцевих верстатів 1000 х 250 мм і 6 розсівів рамного типу ЗРМ. В 60-і роки в ході реконструкції були замінені дерев'яні перекриття на залізобетонні, установлені додатково один вальцевий верстат типу ЗМ 1000 х 250 мм і два вальцевих верстати ЗМ 800 х 250 мм і один розсів ЗРМ. Продуктивність млина була доведена до 230 т одногатункового 85% млива. В 70-і роки була зроблена надбудова зерноочисного відділення, замінені розсіви ЗРМ на ЗРШ-6, на контролі борошна були встановлені два розсіви ЗРШ-4 і продуктивність млина була доведена до 255 тонн за добу на одногатунковому мливі з відбіром 12,5% борошна першого сорту. У різні роки млин працював на 2-х гатунковому 78% мливі з виходом 49% борошна 1-го сорту й 29% борошна 2-го сорту при плановій продуктивності 155 тонн за добу. Найвища продуктивність при цьому мливі склала 174 тонни зерна за добу. Найвища продуктивність досягнута при роботі на одногатунковому мливі з відбором борошна 1-го сорту 258 тонн зерна за добу. В 1986 році мельзавод переведений на двухгатунковий млив 75% з виходом борошна 1-го сорту 45% і борошна 2-го сорту 30% з добовою продуктивністю 195 тонн зерна за добу.

В93-1994 роках була зроблена реконструкція мельзаводу з переоснащенням на відтворене високопродуктивне встаткування із продуктивністю 130 тонн за добу й відбіром борошна високих сортів 75% пшеничного млива.

Згідно наказу № 68 від 29.01.1999 року Регіонального відділення фонду державного майна України по Луганській області Сватовський комбінат хлібопродуктів перетворився у відкрите акціонерне товариство "Сватовський комбінат хлібопродуктів".

Згідно протоколу засідання правління ВАТ і рішення Наглядацької Ради було ухвалене рішення про участь ВАТ "Сватовський КХП" у створенні ЗАТ "Сватове-АГРО". ЗАТ "Сватове-АГРО" зареєстровано райдерж-адміністрацією 04.04.2002р.

ЗАТ "Сватове-АГРО" включає промислову й хлібоприймальну діяльність. Промислова діяльність - мельзавод пшеничного сортового 75% млива продуктивністю 130 тонн зерна за добу. При ньому є два зернових склади, два склади для зберігання борошна в тарі й склад безтарного зберігання борошна. На території мельзаводу є цех по випічці хлібобулочних виробів. Випічка хліба на місяць при максимальному завантаженні - 32 тонни.

Хлібоприймальна діяльність включає дві виробничі ділянки.

Виробнича ділянка № 1 (м. Сватове) займається підготовкою продовольчого зерна й насінного матеріалу для господарств району й області. Є кукурудзо-калибровочний цех по переробці кукурудзи, продуктивність - 1000 тонн каліброваної кукурудзи в сезон.

Виробнича ділянка № 2 (с. Кузьомівка) займається заготівлею продовольчого зерна.

Виробництво хлібобулочних виробів на підприємстві здійснюється з лютого місяця 1999 року. Виробнича потужність розрахована на виробництво 2 тонн хлібобулочних виробів у добу, випічка виробляється з борошна власного виробництва.

Реалізація продукції виробляється по вільних оптово-відпускних цінах без обмеження рівня рентабельності. На підприємстві випікається хліб з борошна вищого гатунку, 1-го сорту й 2-го сорту й здоба булочна з борошна вищого сорту.

При формуванні оптово-відпускної ціни на вироблену продукцію застосовувалися відпускні ціни згідно виписаних накладних.

Загальнозаводські й загальноцехові витрати розраховувалися з фактичних витрат за попередній рік.

Оптово-відпускні ціни змінювалися в основному через збільшення вартості сировини.

Продукція реалізується споживачам міста й району. У зв'язку з тим, що ринок перенасичений борошном, її виробництво різко знизилося. Для стабільної роботи млина підписують договори на переробку зерна на давальницьких умовах з товаровиробниками й комерційними структурами.

Діяльність ЗАТ "Сватове - АГРО" спрямована на надання послуг сільгоспвиробникам по прийому, зберіганню, сушінню, очищенню й відпустці зернових і олійних культур для господарств району та області, а так само на виготовлення борошна й випічку хлібобулочних виробів, реалізованих за оптимальними цінами з високою якістю.

Цілі підприємства:

1) удосконалення технологій по наданню послуг;

2) підвищення якості продукції й виконуваних послуг;

3) пошук альтернативних постачальників сировини;

4) зниження витрат на основне й допоміжне виробництво;

5) підвищення кваліфікації персоналу підприємства;

6) одержання прибутку й використання його в інтересах підприємства;

7) максимізація прибутку та мінімізація витрат;

8) оптимізація поставок товару;

9) укладання договорів з підприємцями на довгострокову перспективу;

10) забезпечення максимальної якості та економічності виробництва;

11) забезпечення ефективного виробництва;

12) застосування новітніх технологій;

13) дотримання правил нормативних документів;

14) дотримання вимог природоохоронних нормативних документів і законів України про захист і зниження шкідливого впливу від діяльності підприємства;

15) дотримання договірних зобов'язань з постачання продукції та послуг;

16) забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції;

17) дотримання вимог охорони праці.

2.2 Визначення можливостей ідентифікації інтелектуальної власності на підприємствах України


Із розвитком технологій в розвинених країнах Заходу в фінансовому відношенні спостерігається зменшення суми коштів, які авансуються на такі фактори виробництва, як сировина, матеріали та робоча сила, а отже, внаслідок цього відбувається скорочення оборотного капіталу підприємств. При цьому основний капітал збільшується за рахунок накопичення нематеріальних активів, інших об'єктів інтелектуальної власності та відповідного розвитку організаційних знань, хоча це збільшення поки що не завжди можна точно оцінити.
Для розробки методичного забезпечення процесів формування інтелектуального капіталу на підприємствах України необхідно визначити стан використання його складових.
Як вже зазначалося, з точки зору відносин власності до інтелектуального капіталу підприємства належать об'єкти права інтелектуальної власності.
До інтелектуальної власності належать права, які відносяться до літературних, художніх та наукових творів, виконавської діяльності, винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, до захисту від недобросовісної конкуренції, а також інші права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.
Всі об'єкти інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи: об'єкти промислової власності, на які державою видаються офіційні охоронні документи, і авторські твори, які охороняються авторським правом.
об'єкти авторського права регламентуються Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року та Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року) [13].
Об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування, які визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20.03.1883 року (перерозглянута 14.07.1967 року) [15].
Згідно із законодавством України до об'єктів промислової власності належать:
- винахід - технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності) [17];
- корисна модель - нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою [17];
- промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Від корисної моделі промисловий зразок відрізняється тим, що право на корисну модель охороняє технічну сутність виробу, тоді як право на промисловий зразок охороняє зовнішній вигляд виробу [17];
- знак для товарів та послуг - це знак-позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб [18] Права на об'єкти промислової власності охороняються державою і підтверджуються офіційними охоронними документами - патентами, ліцензіями та авторськими свідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чи свідоцтва забезпечує патентовласнику монопольні права на використання його промислової власності, причому це практично єдиний вид монополії, що заохочується й охороняється державою. Динаміка надходження та використання об'єктів промислової власності в Україні за 2006 та 2007 роки наведено на рис. 2.1, 2.2.
Рисунок 2.1 - Надходження та використання об'єктів промислової власності за 2006 рік
Рисунок 2.2 - Надходження та використання об'єктів промислової власності за 2007 рік
Як видно з рис. 2.1, із запатентованих об'єктів промислової власності реально в 2006 році було використано більше половини. У 2007 році (рис. 2.2) було отримано приблизно однакову кількість охоронних документів України на об'єкти промислової власності порівняно із 2006 роком, однак реально використано на підприємствах було половину цих об'єктів. Ця тенденція свідчить про те, що значна частина досліджень та розробок залишається незадіяною на підприємствах. Тобто, підприємства недоотримують дохід від впровадження запатентованих об'єктів промислової власності.
Також можна простежити динаміку розподілу інноваційних витрат у промисловості (рис. 2.3).
Рисунок 2.3 - Динаміка інноваційних витрат у промисловості
З рис. 2.3 можна зробити висновок про те, що авансування коштів підприємствами України в процеси наукових досліджень, а також в придбання таких об'єктів інтелектуального капіталу, як права на патенти, ліцензійне використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо, перебуває на досить низькому рівні порівняно із вкладеннями в основні засоби виробництва, де простежується тенденція до зростання.
Як свідчить аналіз даних наведених на рис. 2.4, таке становище обумовлено тим, що фінансування процесів науково-технічних робіт із коштів держбюджету знаходиться на низькому рівні, а власних коштів у підприємств недостатньо.
Рисунок 2.4 - Динаміка фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні за джерелами фінансування
Як видно з рис. 2.4, недостатнє фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок внутрішніх джерел на вітчизняних підприємствах частково покривається коштами вітчизняних та іноземних замовників.
Іншою, але не менш важливою, є проблема відображення інтелектуального капіталу підприємства в бухгалтерській та фінансовій звітності. Вона обумовлена як невідповідністю вітчизняного законодавства вимогам часу, так і слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів, які відображаються в бухгалтерській звітності в статті "нематеріальні активи".
Згідно з чинним законодавством нематеріальні активи (НМА) - це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку [19].
До нематеріальних активів належать довгострокові вкладення (інвестиції) у придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, а також інших аналогічних майнових прав, що визнані об'єктом права власності підприємства і приносять дохід.
До інших аналогічних майнових прав належать права на місце на товарній, фондовій біржах, до вартості якого входять всі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для самого підприємства.
Визнання, оцінка та облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта відповідно до П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".
Згідно з П(С)БО 8, нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Не належать до складу нематеріальних активів вкладення в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних продуктів з метою подальшого продажу.
Визнання НМА в обліку та звітності здійснюється за такими критеріями:
як активу взагалі:
- існує вірогідність одержання підприємством майбутніх економічних вигід;
- може бути достовірно визначена його ціна;
- як необоротного активу:
- утримується протягом терміну понад 12 міс. чи одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 міс.;
- як нематеріального активу:
- відсутність матеріальної форми;
- немонетарний актив;
- можливість ідентифікації (відокремлення від підприємства).
В обліку та фінансовій звітності НМА поділяються за такими ознаками:
- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
- права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
- права на знаки для товарів i послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
- авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
- гудвіл;
- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;
- інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, на використання економічних та інших привілеїв тощо) [16].
Гудвіл (ділова репутація) - це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною ціною як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг) та нових технологій [19].
У Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженому наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій, гудвіл трактується як комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології [18].
За іншим визначенням, гудвіл: це - умовна вартість ділових зв'язків фірми, "ціна" накопичених нематеріальних активів фірми (престиж торгових марок, досвід, нові технології, ділові зв'язки, стійка клієнтура, панівна позиція на ринку тощо); грошова оцінка різниці між ціною діючого підприємства та реальною вартістю його основного капіталу; потенційний дохід, який може отримати покупець тієї чи іншої фірми від використання загальної суми її активів за винятком її зобов'язань.
На рис. 2.6 наведено розрахунок за даними, поданими в додатку А, питомої ваги 82 вітчизняних підприємств (із них - 33 по Харківській області) за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності.
а) по Україні в цілому б) по Харківській області
Рисунок 2.6 - Питома вага підприємств за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності за загальною кількістю
Як видно з рис. 2.6, сьогодні приблизно 20% українських підприємств не відображують нематеріальні активи в бухгалтерській звітності, а більша частина цих активів заноситься в досить узагальнену статтю "інші нематеріальні активи". Але навіть на тих підприємствах, де нематеріальні активи ідентифіковано, досить високий їх відсоток (приблизно 30%) також заноситься в статтю "інші". Особливу увагу слід звернути на те, що проведений розподіл підприємств (за даними, наведеними в додатку Б і додатку В) на прибуткові, нестабільні та збиткові показав, що на останніх нематеріальні активи відображаються значно слабше (рис. 2.7).
а) по Україні в цілому
б) по Харківській області
Рисунок 2.7 - Питома вага підприємств за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності окремо за категоріями: прибуткові, нестабільні та збиткові
Діаграми (рис. 2.7) свідчать про взаємозв'язок прибутковості та ступеня використання нематеріальних активів на підприємствах.
Однак на тих підприємствах, де все ж таки НМА ідентифікуються та відображаються в бухгалтерській звітності, вони становлять досить незначну частку порівняно з основними засобами (ОЗ) у загальному підсумку балансу. У табл. 2.1 і табл. 2.2 подано показники, які характеризують співвідношення НМА та ОЗ у підсумку активу балансу на підприємствах України. Розрахунок виконано за даними, наведеними в додатку Б і додатку В.
Таблиця 2.1 - Частка НМА та ОЗ в підсумку активу балансу на підприємствах України, де ідентифіковано НМА
Код за ЄДРПОУ
Частка НМА в підсумку
активу балансу, %
Частка ОЗ в підсумку
активу балансу, %
01.01.2006 р.
01.01.2007 р.
01.01.2006 р.
01.01.2007 р.
195452
0,134
0,054
63,131
36,430
204889
0,004
0,003
73,914
69,219
209740
0,242
0,252
59,748
54,167
213747
0,277
0,572
68,096
70,683
217596
0,000
0,040
38,249
42,064
223214
0,000
0,024
60,547
56,647
225644
0,006
0,010
52,152
48,058
232822
0,002
0,002
50,509
43,579
293628
0,525
0,163
69,208
48,091
306644
0,000
0,001
68,166
56,765
333919
0,000
0,254
55,883
45,269
377265
0,037
0,025
39,301
37,231
383231
0,387
0,445
31,339
34,494
1548734
0,000
0,271
45,209
40,500
3481879
9,117
0,001
22,901
21,048
4012017
10,933
10,455
65,312
58,867
5669819
0,189
0,185
30,493
33,875
5757966
0,156
0,162
68,974
66,901
5761620
0,354
0,385
55,197
60,802
5768473
0,034
0,043
14,670
14,126
5808853
0,001
0,001
48,212
45,090
14312482
8,571
8,806
87,757
87,988
19377807
1,246
1,355
84,004
85,002
30377900
0,015
0,026
78,132
89,266
Таблиця 2.2 - Частка НМА та ОЗ в підсумку активу балансу на тих підприємствах України, де НМА відображено в статті "інші"
Код за ЄДРПОУ
Частка НМА в підсумку
активу балансу, %
Частка ОЗ в підсумку
активу балансу, %
01.01.2001р.
01.01.2002 р.
01.01.2001 р.
01.01.2002 р.
152253
0,053
0,066
54,315
49,648
152431
0,004
0,005
42,726
46,846
165669
0,003
0,002
57,029
46,666
186520
0,033
0,024
48,356
45,807
191477
0,066
0,050
70,219
69,138
203826
0,020
0,027
68,404
60,117
204234
1,391
1,049
24,685
11,440
206115
3,776
4,630
69,925
58,242
213121
0,000
0,004
71,792
69,360
213799
0,000
0,010
72,625
73,469
213807
0,125
0,112
57,918
50,698
214505
0,000
0,003
64,303
31,482
214534
0,000
0,008
42,228
32,046
218325
0,003
0,286
64,834
59,248
218615
0,346
0,278
58,804
53,039
222373
0,123
0,084
36,562
40,039
227258
0,000
0,000
52,696
44,102
231610
0,008
0,007
53,398
48,414
236004
0,050
0,052
77,151
77,946
236010
0,061
0,147
18,309
28,174
236027
0,062
0,048
56,354
63,285
240265
0,239
0,245
43,135
32,739
310456
0,075
0,000
80,489
88,801
333612
0,718
0,569
66,694
65,335
373215
0,061
0,414
60,175
61,301
379896
0,033
0,028
51,181
42,736
381870
0,047
0,017
63,962
56,729
482329
0,025
0,139
42,909
39,232
4012307
0,000
0,026
54,734
66,038
4880386
0,206
0,103
7,801
5,376
5389942
0,118
0,160
67,132
68,803
5393091
0,119
0,068
68,585
35,092
5405575
0,002
0,001
58,231
69,971
5762269
0,024
0,016
29,331
26,457
5786152
0,004
0,004
70,714
70,123
5808787
0,026
0,275
52,229
48,835
5838512
0,009
0,004
25,355
11,203
14311614
0,003
0,000
54,001
45,043
30291808
0,034
0,006
72,907
80,119
30320498
0,000
0,003
20,355
17,951
30590422
0,000
0,033
34,948
25,594
32239527
0,000
0,000
39,386
28,098
Як видно з табл. 2.1, табл. 2.2, тільки на одному із 66 підприємств України (Київському заводі шлакобетонних блоків) частка Нма в підсумку активу балансу перевищує 10%, ще на п'яти ("Дніпронафтопродукт", заводі "Вимпел", Донецькому заводі мостових конструкцій, АТЗТ ХЛФЗ "Червоний хімік", "ОРГХІМ") - перевищує 1%. На інших підприємствах та організаціях вартість, яка припадає на НМА, ніяк не впливає на підсумок активу балансу. Це свідчить про те, що керівництво вітчизняних підприємств не приділяє належної уваги відображенню інтелектуальних ресурсів у бухгалтерській та фінансовій звітності. На 16 підприємствах (із тих 82, що було проаналізовано в роботі) НМА не відображуються взагалі.
Визначити питому вагу окремих категорій НМА в загальній кількості ідентифікованих можна за допомогою методу контент-аналізу, суть якого полягає в трансформації текстової інформації в кількісні показники. Такі розрахунки по Україні в цілому та по Харківській області наведено на рис. 2.8 і рис. 2.9 відповідно.
Як видно з рис. 2.8 і рис. 2.9, найчастіше в балансі вітчизняних підприємств відображається три категорії НМА: права на знаки для товарів і послуг, авторські та суміжні з ними права, інші нематеріальні активи.
Ідентифікація та занесення нематеріальних активів в бухгалтерську звітність дає можливість підприємствам зменшити прибуток, що оподатковується, шляхом їх амортизації.
Рисунок 2.8 - Питома вага НМА за категоріями в загальній кількості ідентифікованих НМА по Україні в цілому
Рисунок 2.9 - Питома вага НМА за категоріями в загальній кількості ідентифікованих НМА по Харківській області
Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється згідно з пп. 25 - 30 П(С)БО 8 протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.
Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріальних активів амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості (з урахуванням індексації). Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.
НМА залежно від джерела надходження розподіляються на:
- виготовлені власними силами;
- придбані за грошові кошти;
- придбані в обмін на інші активи;
- придбані в якості вкладу в статутний фонд;
- одержані внаслідок об'єднання підприємств;
- одержані безоплатно;
- придбані за рахунок грошових коштів цільового фінансування.
У процесі здійснення своєї господарської діяльності підприємство може самостійно створити нематеріальний актив. При цьому для створення таких активів підприємствам необхідно проводити відповідні дослідження та розробки.
Згідно з П(С)БО 8, дослідження - заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань [16].
розробка - застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання [16].
Як свідчать розрахунки, що здійснено за даними дослідження [186, с. 358-359], основну частину прибутку від наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств), по Україні в цілому надає використання прикладних розробок (рис. 2.10).
Рисунок 2.10 - Динаміка прибутку від наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств), за видами робіт
Як видно з рис. 2.10, фундаментальні й прикладні дослідження та науково-технічні послуги вносять значно меншу частку в сукупний валовий дохід держави.
Окрім складного становища підприємств та незначних (порівняно з розвиненими країнами) надходжень коштів до бюджету, недостатнє фінансування наукових досліджень пояснюється тим, що існуюча на сьогодні система бухгалтерського обліку не дозволяє розглядати процеси наукових досліджень та розробок в якості об'єкта для інвестицій.
Згідно з П(С)БО 8 не визнаються активами, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, витрати на:
- дослідження (належать до операційних витрат);
- підготовку та перепідготовку кадрів (адміністративні витрати);
- рекламу та просування продукції на ринку (витрати на збут);
- створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини (адміністративні витрати);
- підвищення ділової репутації підприємства (адміністративні витрати);
- вартість видань (витрати на збут);
- створення торгових марок, товарних знаків (витрати на збут).
Тобто якщо витрати на придбання комп'ютерів і програмного забезпечення можуть розглядатися як збільшення активів компанії, то витрати на наукові дослідження, навчання й підвищення кваліфікації персоналу розглядаються як одноразові витрати, що знижують прибуток у звітному періоді.
У провідних західних компаніях вкладення в розвиток інтелектуального капіталу вже давно почали перевершувати вкладення в основні фонди та цінні папери, вартість нематеріальних активів у таких компаніях постійно збільшується і на сучасному етапі перевищує вартість матеріальних у декілька разів. Але розмір цих активів найчастіше має якісний, а не кількісний характер, що становить певні труднощі при складанні бухгалтерської звітності. Ці так звані "інтелектуальні активи підприємства" при всій їхній значимості часто виявляються недооціненими, хоча саме вони в сучасних умовах стають головним джерелом економічного зростання.
Посередньою оцінкою інтелектуального капіталу може бути перевищення капіталізацією промислових та сервісних компаній їх балансової вартості. Однак, хоча цей показник характеризується стійким зростанням у всіх постіндустріальних країнах (так, за період з 1973 до 1993 року середнє співвідношення ринкової ціни компанії та її бухгалтерської оцінки для американських корпорацій збільшилося з 0,82 до 1,692, а для високотехнологічних компаній - до 2,09), він незначною мірою і дуже умовно відбиває зрушення, які відбуваються в укладі економічного життя постіндустріального суспільства [82, с. 6].
Значною мірою це обумовлено самим предметом оцінювання. У процесі оцінки інтелектуального капіталу виникають певні труднощі. Такі його складові, як інформація та знання, є ресурсами, що значно відрізняються від традиційних: природних, фінансових, технічних, які відображаються в балансі підприємства в грошовому еквіваленті. На відміну від цих матеріальних активів, нематеріальні або не піддаються кількісній оцінці, або мають досить приблизну ціну.
У загальному випадку вартість інтелектуального капіталу обчислюється як різниця між вартістю діючого підприємства і вартістю його матеріальних активів [224]. Якщо ціна продажу підприємства виявляється вищою за балансову вартість, то ця різниця і складає ціну інтелектуальних активів - прав інтелектуальної власності, доходів, очікуваних від патентів, колективних знань співробітників компанії, їхніх досвіду й інтуїції, засвоєної ними інформації, зв'язків зі споживачами та ін., а також надбавки за придбання прав на управління підприємством. Ця різниця на Заході найчастіше становить більше половини купівельної ціни компанії. Однак найчастіше ринкова вартість інтелектуального капіталу підприємства не відповідає дійсній цінності його інтелектуальних активів.
Особливості структурних складових інтелектуального капіталу викликають труднощі при складанні бухгалтерських та фінансових звітів, обумовлені невідповідністю вітчизняного законодавства вимогам часу, слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів, які відображаються в звітності в статті "нематеріальні активи", недостатньою розробкою методичних рекомендацій щодо їх ідентифікації та оцінки. Це вимагає розробки власного інструментарію оцінки й аналізу інтелектуального капіталу підприємства.
Вирішення цієї проблеми дозволить виявити дійсну вартість інтелектуального капіталу, який на сьогодні має набагато більше значення порівняно з матеріальним і фінансовим капіталом у забезпеченні процесу створення нових цінностей, довгострокової конкурентної переваги підприємства і динаміки зростання прибутку на майбутнє.
Оскільки в сучасних умовах науково-технічного прогресу інтелектуальна діяльність тією чи іншою мірою здійснюється на кожному підприємстві, її результати повинні відбиватися в фінансовій звітності. Як наслідок такої діяльності інтелектуальний капітал незабаром стане головним критерієм оцінки вартості підприємств, тому що тільки рівень його розвитку спроможний відобразити динаміку організаційної стабільності і процесу створення нових цінностей.

3. Основні напрямки Удосконалення управління ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Оцінка діяльності співробітників підприємств


У постіндустріальному суспільстві здійснюється перехід від економіки речей до економіки знань, і головне місце в новій суспільній системі відносин відводиться творчій, інтелектуальній діяльності. Ці перетворення перш за все стосуються інформаційно насичених, наукомістких галузей, де широко використовуються інноваційні ідеї, новітні технології. В результаті об'єктивних змін в суспільстві інтелектуальний капітал підприємства знайшов реальність існування в бізнесі. Зміни умов промислової діяльності в постіндустріальному суспільстві обумовлюють зміни в системі цінностей та прагнень людини. Набутий співробітниками підприємств запас знань, які доцільно використовуються в процесах виробництва, перетворює звичайну працю в інтелектуальну діяльність, але методики визначення рівня її інтелектуалізації відсутні.
Тривалий час у процесі аналізу економічних явищ вважалося, що дії людини раціональні, спрямовані на досягнення певних результатів, а людина, керуючись переважно економічними мотивами, спочатку вибирає для себе цілі, які вона хотіла б реалізувати, а вже потім засоби їхньої реалізації. Але виявилося, що є такі дії, які регулюються соціальними нормами і не націлені на результат, а в поведінці більшості людей набагато більше невизначеності й схильності до помилок, ніж логіки й раціональної дії.
Перехід сучасного суспільства до постіндустріальної сфери свого розвитку обумовив істотні зміни в прагненнях сучасної людини. Основною метою діяльності поступово стає не стільки досягнення матеріального добробуту, скільки самореалізація, пошук нових можливостей до творчості, тобто проста діяльність поступово перетворюється в інтелектуальну. знання та прагнення людини до їх здобуття, засвоєння, обробки та реалізації стають найважливішою умовою розвитку сучасного господарства.
Застосування інтелектуальної діяльності до виробничих процесів сприяє перетворенню інтелектуальних ресурсів у капітал. Тому визначення видів і цілей діяльності співробітників, на нашу думку, може стати основою для створення організаційного забезпечення процесу формування інтелектуального капіталу підприємства.
Для визначення рівня інтелектуалізації діяльності на основі цільової структури матеріально-виробничої діяльності було виділено можливі цілі діяльності людини на робочому місці: досягнення цілей організації, які повністю поділяються (Ц1); звичка (Ц2); бажання заробити гроші (Ц3); цікаве спілкування на роботі (Ц4); самоствердження (Ц5); кар'єра (Ц6); реалізація своїх творчих можливостей (Ц7); бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості (Ц8).
Оцінка цілей діяльності здійснювалась спеціалістами та менеджерами трьох підприємств: Стройгідропривід, Укрелектромаш та Гідропривід (м. Харків) та двох організацій: Мост-Інвест та Укрндігаз (м. Харків). Всього було опитано 133 особи за спеціальною анкетою (додаток Г).
Спочатку було розподілено результати відповідей респондентів за характером їхньої виробничої діяльності: промислові підприємства та організації аналізувалися окремо. Далі було вилучено із загальної кількості опитуваних всіх тих, хто не зміг визначитися з відповіддю на питання, тобто некомпетентних респондентів (15 осіб та 2 особи відповідно). Після цього методами багатовимірного статистичного моделювання були впорядковані вектори відповідей кожного з опитуваних.
Розподіл компетентних респондентів за групами на промислових підприємствах та в організаціях має приблизно однакову структуру. На підприємствах першу групу складають 47 осіб (52% від загальної чисельності), другу - 43 особи (48%). В організаціях респонденти розподілилися на рівні групи. Слід зазначити, що першу групу склали респонденти, відповіді яких мають нижчі оцінки, а другу - більш високі.
Специфіка відповідей респондентів може бути доведена порівнянням результатів двовходового об'єднання за середніми оцінками, тобто кластерізацією як за спостереженнями, так і за змінними, цілей діяльності людей при виконанні роботи в кластерах на промислових підприємствах та в організаціях.
Виділення особливостей кожної групи співробітників системи управління підприємствами та організаціями досягається за допомогою процедури факторного аналізу характеристик двох кластерів. Результати такого аналізу наведено в табл. 3.1.
Як видно з табл. 3.1, на промислових підприємствах перший та другий фактори першого кластера описують по 26% дисперсії, а їхня структура показує, що люди, які увійшли до цієї групи, працюють заради грошей, хочуть цікавої роботи та самоствердження. При цьому вони не хочуть не працювати та працюють не заради звички, а заради кар'єри. За змістом третього фактора можна зробити висновок, що в цій групі люди працюють не стільки заради реалізації цілей підприємства, скільки заради реалізації своїх творчих можливостей.
Аналіз навантажень першого фактора на цілі діяльності за другою групою (22% дисперсії) на промислових підприємствах свідчить про те, що люди, які увійшли до неї, вважають, що їм, як і в першій групі, властиве цікаве спілкування, однак реалізація творчих можливостей має для них більш суттєве значення. Другий та третій фактори описують приблизно однакову дисперсію та свідчать про те, що для цієї групи властиво працювати заради цілей організації та для самоствердження. Найбільший інтерес виявляє те, що люди, які увійшли до другого кластера, як на промислових підприємствах, так і в організаціях, за наявності можливості не хочуть працювати в традиційному розумінні праці.
Таблиця 3.1 - Навантаження факторів на цілі діяльності людей у процесі виконання роботи
Цілі діяльності
Промислові підприємства
Організації
1 кластер
2 кластер
1 кластер
2 кластер
Ф1
Ф2
Ф3
Ф1
Ф2
Ф3
Ф1
Ф2
Ф3
Ф1
Ф2
Ф3
Досягнення цілей організації, які повністю поділяються (Ц1)
-0,811
0,804
-0,915
0,801
Звичка (Ц2)
-0,786
-0,774
0,827
Бажання заробити гроші (Ц3)
0,823
-0,710
Цікаве спілкування на роботі (Ц4)
0,830
0,828
Самоствердження (Ц5)
0,761
0,772
0,825
0,899
Кар'єра (Ц6)
0,753
0,800
0,875
Реалізація своїх творчих можливостей (Ц7)
0,717
0,748
0,857
0,851
Бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості (Ц8)
-0,810
0,877
-0,763
0,714
Дисперсія характеристик, що описується фактором, %
26
26
19
22
20
19
28
24
22
29
24
23
В організаціях наявні певні відмінності. Так, перший фактор першого кластера описує приблизно 28% дисперсії і свідчить про те, що люди, які увійшли до цієї групи, працюють заради цілей організації та реалізації своїх творчих можливостей. Аналіз навантажень другого та третього факторів показує, що основні цілі діяльності цих людей - самоствердження та кар'єра, а бажання заробити гроші, звичка та можливість не працювати не можна розглядати як цілі діяльності взагалі, оскільки їх навантаження має негативне значення.
Люди, які в організаціях склали другу групу, працюють, в основному, заради самоствердження та кар'єри (29% дисперсії). Вони також поділяють цілі організації, мають певну звичку до праці та хочуть реалізувати свої творчі можливості.
Як показав аналіз відповідей службовців та менеджерів промислових підприємств та організацій, люди, які мають постіндустріальні цілі діяльності (кластер 2), становлять досить високий відсоток: 41% - на промислових підприємствах та 46% - в організаціях.
В результаті обробки вищенаведеного статистичного матеріалу було виділено агреговані показники - фактори, подані на рис. 3.1 та 3.2 на підприємствах та в організаціях відповідно.
Серед виділених факторів є загальні (які визначають декілька показників) та характерні (які визначають лише одну змінну). На рис. 3.1 в першому кластері всі фактори загальні, а в другому - два загальних, а один - характерний. На рис. 3.2 розподіл факторів за кластерами на загальні та характерні такий самий, але смислове навантаження факторів суттєво відрізняється. За набором виділених показників було сформульовано найменування визначальних факторів.
1 кластер 2 кластер
Рисунок 3.1 - Схема взаємозв'язку вихідних показників з факторами діяльності людей при виконанні роботи (промислові підприємства)
Так, перший фактор першого кластера (рис. 3.1) суттєво впливає на показники Ц3, Ц4 та Ц5, тому виділений фактор можна визначити як традиційну працю. Другий фактор позитивно впливає на показник Ц6 та негативно - на Ц2 й Ц8. Сполучення таких показників можна інтерпретувати як фактор інноваційної кар'єри. Третій фактор позитивно впливає на показник Ц7 та негативно - на Ц1, тому його можна визначити як егоїстичну творчість.
Перший фактор другого кластера (рис. 3.1) суттєво впливає на показники Ц4 та Ц7, тому його можна інтерпретувати як творчу співпрацю. Другий фактор визначається показниками Ц1 та Ц5, тому його можна визначити як характеристику єдності з організацією. Третій фактор - характерний, він відповідний вихідному показнику - Ц8 - "бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості".
1 кластер 2 кластер
Рисунок 3.2 - Схема взаємозв'язку вихідних показників з факторами діяльності людей при виконанні роботи (організації)
перший фактор першого кластера (рис. 3.2) суттєво впливає на показники Ц1 та Ц7, тому виділений фактор можна визначити як характеристику творчості заради спільної мети. Другий фактор позитивно впливає на показники Ц5 та Ц6, а негативно - на Ц3. Сполучення таких показників можна інтерпретувати як постіндустріальну систему цінностей. Третій фактор негативно впливає на показники Ц2 та Ц8, тому його можна визначити як "прагнення до змін".
Перший фактор другого кластера (рис. 3.2) суттєво впливає на показники Ц5 та Ц6, тому його можна інтерпретувати як самоствердження в кар'єрі. Другий фактор визначається показниками Ц1, Ц2 та Ц8, тому його можна визначити як роботу з примушення. Третій фактор - характерний, він відповідає вихідному показнику - Ц7 - "реалізація своїх творчих можливостей".
Як видно з рис. 3.1 і рис. 3.2, лише ті люди, які увійшли до складу першого кластера в організаціях мають чітко визначену постіндустріальну мотивацію, тісно пов'язану з творчістю, яка є основою інтелектуальної діяльності.
Саме інтелектуальна діяльність дозволяє людині вилучати та використовувати у виробничих процесах нову інформацію. Ця нова інформація, реалізована в процесі такої діяльності, стає реальним джерелом одержання додаткової вартості. Однак результат використання одержаної інформації безпосередньо залежить від кваліфікації співробітника.
Підвищення кваліфікації, розвиток творчої особистості на підприємствах досягається завдяки впровадженню програм навчання. Навчання сприяє підвищенню рівня інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та відповідно є одним із напрямків формування інтелектуального капіталу підприємства.
На інтерес до навчання, тобто ступінь зацікавленості співробітників у кінцевих результатах навчання, значною мірою впливає моральний клімат, що склався на підприємстві, особистісні якості, а головне - ступінь необхідності в реальній роботі одержуваних у процесі навчання знань і навичок.
Залежно від індивідуальних здібностей, навчання відбувається частково інтуїтивно, частково шляхом спостереження, засвоєння традицій, розумінням на основі логічних висновків і передачі досвіду. До перерахованих факторів і складових процесу навчання нам видається доцільним додати як найважливіший фактор рівень початкових знань людини, яка навчається, тому що за нестачі початкових знань людина просто не зможе сприйняти необхідну для навчання і розвитку інформацію.
Форми навчання та його організація повинні відповідати встановленим цілям навчання чи підвищення кваліфікації керівників і фахівців. Програми навчання повинні бути складені з урахуванням конкретних особливостей структури персоналу підприємства й актуальних завдань його розвитку. основна проблема полягає в тому, що керівника чи фахівця важко, а іноді й неможливо, відірвати від роботи для навчання на тривалий термін.
Зміст програм навчання для різних категорій персоналу повинен визначатися аналізом їхньої професійної діяльності. У ході аналізу складаються посадові інструкції і визначаються знання, уміння та навички, необхідні для успішного виконання відповідних професійних завдань.
Потреба у навчанні різних категорій персоналу підприємства обумовлюється вимогами до роботи, інтересами підприємства, індивідуальними характеристиками співробітників. На потребу в отриманні нових знань і розвитку тих чи інших професійних навичок впливає вік, робочий досвід, рівень освіти і здібностей, статус співробітника.
Навчання передбачає як одержання додаткової інформації, так і встановлення нових понятійних структур. Шляхом навчання людина набуває навички пізнання, формує структурні рамки сприйняття. Процес навчання - це дещо більше, ніж просте накопичення фактів, воно сприяє розвитку когнітивних схильностей, набуттю інтелектуальних і практичних навичок пізнання, які, трансформуючись у майстерність, дозволяють застосовувати аналітичні й практичні правила без свідомого міркування й обдумування.
Навчання включає загальну підготовку та підготовку за місцем роботи. Остання характеризується подальшим поглибленням, розширенням та доповненням раніше здобутої кваліфікації.
У ході загальної підготовки співробітник отримує знання і навички, що можуть знайти застосування на різних підприємствах. Загальна підготовка опосередковано оплачується самими працівниками, які, прагнучи до підвищення кваліфікації, погоджуються на більш низьку в період навчання заробітну плату. Адже якби фінансування такої підготовки відбувалося за рахунок підприємств, то вони кожного разу при звільненні цих співробітників позбавлялися б своїх вкладень, втілених в їхній особистості.
Однак для ефективної діяльності підприємства однієї загальної підготовки співробітників виявляється недостатньо. Підприємство повинне розробляти і постійно оновлювати власні програми систематичної підготовки і перепідготовки за місцем роботи.
Виробнича підготовка наділяє працівників знаннями і навичками, що становлять інтерес лише для того підприємства, на якому вони були отримані. Вона фінансується здебільшого самими підприємствами, на які надходить і основний доход від неї.
Серед витрат, пов'язаних із навчанням працівників, можна виділити прямі, непрямі та витрати заміщення. Ці витрати є витратами в тому розумінні, що вони могли б призначатися для випуску поточної продукції замість того, щоб направлятися на збільшення потенціалу співробітників.
Прямі витрати включають витрати на пошук, відбір, оформлення і попереднє навчання співробітників. До структури цих витрат включаються: заробітна плата, витрати на навчання й підвищення кваліфікації працівників, відрахування на соціальне страхування, виплати матеріальної допомоги, забезпечення техніки безпеки, оплата відпусток, виплати у зв'язку з інвалідністю, соціальне забезпечення, медичне обслуговування тощо. До прямих витрат можуть бути віднесені витрати на оплату викладачів і допоміжного персоналу, навчальні матеріали, оренду приміщень.
До непрямих витрат навчання належать: витрати, пов'язані з необхідністю звільнення співробітників від роботи на період їх участі в навчальній програмі (як правило, із збереженням зарплати); альтернативна вартість часу інструктора і/або керівника; низька, порівняно з нормою, продуктивність самого новачка на початку роботи і його колег, пов'язаних з ним технологічно. Крім того, навчання чи підвищення кваліфікації одних працівників часто обертається додатковим навантаженням на інших. Цим працівникам протягом деякого часу доводиться виконувати не тільки свою роботу, але і роботу відсутніх.
Витрати заміщення - це сьогоднішні витрати, необхідні для заміни співробітника, який працює, на іншого, здатного більш ефективно виконувати ті ж функції. витрати заміщення складаються з витрат на прийняття на роботу нового фахівця, його навчання і витрат, пов'язаних із звільненням з попереднього співробітника. Витрати звільнення можуть включати і прямі виплати співробітнику, який звільняється, і непрямі витрати, пов'язані з простоєм робочого місця під час пошуку заміни, зниженням продуктивності праці співробітника з моменту ухвалення рішення про звільнення.
Хоча використання початкових витрат чи витрат заміщення дозволяє певною мірою оцінити вартість людського капіталу підприємства, така оцінка досить умовна. Так, два працівники, на прийняття на роботу і підготовку яких були витрачені однакові кошти, можуть згодом мати зовсім різну продуктивність, а тому й різну цінність для організації.
Обсяг витрат і тривалість підготовки частково залежать від обраного типу виробничої підготовки. У літературі наводяться такі основні види виробничої підготовки: самонавчання, перекваліфікація, підвищення кваліфікації, стажування, навчання в групі, робота з наставником.
Самонавчання - це самостійне навчання співробітника з метою підвищення та розвитку знань за індивідуально обраною програмою.
Перекваліфікація - перенавчання співробітника з метою підготовки його до роботи для нового виду діяльності.
Підвищення кваліфікації - професійне навчання співробітника з метою поглиблення та вдосконалення його знань, отриманих шляхом формальної освіти або через практичний досвід.
Підвищення кваліфікації та перекваліфікація - цільове, конкретно спрямоване навчання, кінцева мета якого - забезпечення підприємства достатньою кількістю працівників, чиї професійні якості повністю відповідають виробничо-комерційним цілям підприємства.
Стажування є корисним засобом активізації творчого потенціалу працівників і перегляду старих підходів до роботи. Воно використовуються для того, щоб навчати співробітників навичкам і знанням, необхідним для виконання нової для них роботи шляхом спостереження над тим, як працюють досвідчені фахівці.
Робота з наставником - це форма організації занять під керівництвом фахівця, яка заснована на самостійній навчально-пізнавальній діяльності. Ця форма навчання характеризується тим, що наставник звичайно виконує всі завдання з навчання своїх підопічних, не залишаючи основної роботи.
На рис. 3.3 наведено результати проведеного дослідження щодо обраної системи навчання співробітниками підприємств та організацій.
а) на підприємствах
б) в організаціях
Рисунок 3.3 - Обрана співробітниками система навчання
Як видно із рис. 3.3, основними формами бажаного навчання співробітники обрали комбінацію з таких форм: самонавчання (індивідуальне навчання) за заданою програмою (навчання без відриву від виробництва) та підвищення кваліфікації (навчання з відривом від виробництва).
Вибір методів навчання повинен визначатися цілями навчального процесу, можливостями підприємства, розміром навчальної групи, рівнем кваліфікації викладача і бюджетом коштів, що виділяються на ці цілі. При виборі методів навчання варто враховувати: особливості об'єкта навчання, завдання і специфіку предмета вивчення, професійні можливості особи, яка виступає в якості суб'єкта навчання. Зміст, форми і методи навчання повинні відповідати цілям і інтересам підприємства, а також враховувати потреби співробітників в одержанні необхідної інформації, набутті та розвитку нових знань і навичок.
Із розвитком суспільства звичайна праця трансформувалась в інтелектуальну діяльність людей щодо виробництва, розвитку, засвоєння, збереження, поширення і практичного використання інформації та знань, втілених в інтелектуальному капіталі підприємства. У розвинених країнах інтелектуальний капітал як економічна категорія є об'єктом пильної уваги науковців та управлінців. Але на вітчизняних підприємствах ще не приділяють належної уваги його формуванню та розвитку.
Сучасна концепція управління, яка використовується на багатьох підприємствах і орієнтована на одержання прибутку шляхом максимального використання зношених виробничих потужностей та встановлення монопольних цін, потребує від керівників підприємств суттєвого переосмислення та обумовлює необхідність створення нової власної концепції управління, розрахованої на перспективу, яка за сучасних умов повинна орієнтуватися на розвиток знань та інтелектуальних здібностей співробітників. Перехід українських підприємств до стратегії формування та розвитку інтелектуального капіталу дозволить забезпечити потенціал прибутковості завдяки створенню й поширенню інновацій. Оскільки інтелектуальний капітал - це ті знання, використання яких надає підприємству конкурентну перевагу, то його формування, в першу чергу, повинно базуватися на розвитку знань співробітників підприємств.
3.2 Організація формування інтелектуального капіталу підприємства

В умовах постіндустріального суспільства, коли основним джерелом цінностей стають інформація, знання, творчість та людська уява, а не такі традиційні фактори успіху, як фінанси, сировина та матеріали, дешева робоча сила, наявні концепції управління підприємствами потребують істотного доопрацювання та вдосконалення. Інтелектуалізація діяльності підприємств на сучасному етапі економічного розвитку суспільства вимагає розробки нових методичних підходів до впровадження на практиці стратегії формування інтелектуального капіталу.
Для організації цього процесу автором пропонується використовувати методологію структурного аналізу і проектування SADT (Structured Analysis and Design Technique), основна ідея якої - побудова деревоподібної функціональної моделі підприємства.
У загальному розумінні організація - це сукупність процесів чи дій, спрямованих на виконання поточних та перспективних планових завдань. Тому для організації формування інтелектуального капіталу підприємства необхідно визначити склад і структуру процесів усередині підприємства.
Для визначення порядку внутрішнього переміщення інформації треба спроектувати функції (процеси) формування інтелектуального капіталу (з їхніми входами та виходами). Це досягається шляхом розробки моделі IDEFO (цей стандарт моделювання на основі SADT значно розповсюджений у США та прийнятий у якості стандарту в кількох міжнародних організаціях, в тому числі в НАТО та МВФ) [20].
Контекстна IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства матиме такий вигляд (рис. 3.4).
Рисунок 3.4 - Контекстна IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства
Декомпозицію контекстної IDEFO моделі формування інтелектуального капіталу підприємства наведено на рис. 3.5.
Опис блоків А1 - А6 функціональної моделі формування інтелектуального капіталу підприємства, наведеної на рис. 3.5, подано нижче.
А1. Планування цілей в сфері формування інтелектуального капіталу підприємства.
Стратегія формування інтелектуального капіталу підприємства повинна базуватися на отриманні, створенні, поширенні і розвитку знань, використання яких надає підприємству конкурентну перевагу.
Для розробки стратегії пропонується використовувати трирівневу структуру цілей в сфері формування інтелектуального капіталу підприємства. Кожний з цих трьох рівнів розглядається як сукупність цілей (табл. 3.2).
Рисунок 3.5 - IDEFO модель формуван и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.