На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Формування плану реалзацї з урахуванням дослджень ринку, життєвого циклу продукцї детермнантв попиту. Планування реклами, збуту продукцї. Економчна характеристика ВАТ Швейно-торгове пдприємство МАЯК, пдвищення обсягв випуску продукцї.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2011. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

Вступ

1. Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві

1.1 Виробнича програма підприємства

1.2 Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту

1.3 Планування реклами

1.4 Планування збуту продукції

2. Техніко-економічні характеристики швейного підприємства ват „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”

2.2 План з обсягу виробництва та реалізації продукції на 2009 рік

2.3 Аналіз плану реалізації продукції

3. Пропозиції щодо підвищення обсягів випуску продукції

3.1 Резерви збільшення випуску та реалізації продукції

3.2 Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищення

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Планування кожного промислового виробництва має свою специфіку. Разом з тим усім їм притаманне те, що в них однакові основні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми (обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріально-технічного постачання), планування витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції, планування реалізації продукції та її рентабельності.

У річних планах швейних підприємств показують тільки зведені дані щодо продукції промислових виробництв у натуральному чи вартісному обчисленні, її товарну частку, собівартість, виручку від реалізації, прибуток і рентабельність. Ці дані беруть з попередньо розроблених планів промислових підрозділів. Основну ж роботу з планування діяльності промислових виробництв виконують під час складання планів (госпрозрахункових завдань).

Виробнича програма -- це провідний розділ плану промислового підрозділу; він є базою для розробки всіх його наступних розділів -- матеріально-технічного постачання, плану з праці й заробітної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку. У виробничій програмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукції швейних виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержану як зі своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних -- і в квартальному розрізі.

Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробки максимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва з окремих видів продукції, виражає ступінь використання виробничих потужностей підприємства.

1. Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві

Визначаючи обсяги промислових виробництв враховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини та її реалізації, потреби населення в послугах швейного характеру, можливості заготівлі тари, забезпечення транспортними засобами, запаси корисної сировини.

Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництва промислової продукції, так і асортименту справляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції.

На вибір асортименту швейних виробів впливає ще багато факторів: необхідність зменшення сезонності у використанні робочої сили та обладнання, можливості сировинної бази, ступінь забезпеченості тарою, спеціями тощо. Проте другим за значенням фактором, що визначає асортимент продукції, є кон'юнктура ринку. Зокрема оптові покупці надають перевагу тому, хто має більший асортимент продукції.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:

(1)

де - обсяг виробництва і-го виду продукції в натуральних одиницях;

- обсяг поставок (обсяг продажів) і-го виду в натуральних одиницях;

- запаси готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду в натуральних одиницях.

Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються з їх фактичної величини на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду, тобто:

(2),

де - середній термін зберігання і-го виду продукції на складі, днів;

Д - тривалість планового періоду, днів [2, 64].

План поставок пов'язаний з показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному виразі. Залежність вказаних показників і порядок їх розрахунку може бути виражений формулою:

(3)

де ОПпі - обсяг (план) поставки готової продукції і-го найменування споживачам;

РПпі - обсяг (план) реалізації продукції;

- Зві - змінна залишків відвантаженої, але не оплаченої продукції на початок і кінець планового періоду;

Гпі - план випуску готової продукції і-го найменування;

- ЗГсі - зміна залишків готової продукції на складі на початок та кінець планового періоду.

Термін постачання визначається на основі укладених договорів з підприємствами і організаціями, споживачами. Для цього в договорах повинні бути визначенні конкретні умови постачання: повний асортимент, кількість та термін постачання по бажаній позиції, спеціальні вимоги до якості продукції; обсяги партій і періодичність їх постачання; способи транспортування продукції.

Для узагальнюючої характеристики виробничої діяльності швейного підприємства, окремих галузей та промисловості в цілому визначається обсяг продукції у вартісному виразі. Основними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному виразі та ціни.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Товарна продукція - це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. В обсяг товарної продукції включається готова продукція, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт власного підприємства, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства, роботи пов'язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входять в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції ( ) визначають за формулою:

(4),

де Ni - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці - гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

n - кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві;

Р - вартість робіт та послуг на сторону, грн [3, 52].

Товарна продукція планується у діючих і порівняльних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу продажу, у порівняльних цінах товарна продукція визначається для розрахунків динаміки та обсягу виробництва, інших показників.

Роботи і послуги невиробничого характеру не включаються в товарну продукцію (наприклад, капітальний ремонт будівель, послуги транспорту підприємства і науково-дослідні та проектні роботи стороннім споживачам тощо).

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності та визначають за формулою:

(5),

де - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

- вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.

Валову продукцію можна також обчислювати за формулою:

(6),

де ВО - валовий оборот підприємства;

ВЗО - внутрішньозаводський оборот підприємства [7,54].

Валовий оборот підприємства () - це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот підприємства () - це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

Реалізована продукція () - це продукція, яка відвантажується споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства - постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:

(7),

де - залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

- залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція на відвантаження, що зберігається у покупців відповідно на початок та кінець планового періоду, грн.

Виробнича програма - це саме та кількість продукції, яку потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (план реалізації).

Обсяг чистої продукції підприємства ( ) обчислюється за формулою:

(8),

де - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

- сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція - це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП):

(9).

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (), який визначається як добуток показників нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду () і кількості виготовлених виробів і-го виду ():

(10),

(11),

де - зарплата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду, грн.;

- виробничі витрати цеху на одиницю виробу і-го виду, грн.;

- загальновиробничі витрати на одиницю виробу, грн;

- прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається за формулою:

(12),

де - кількість виробів в натуральних одиницях;

- собівартість одного виробу, грн.;

- тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

- коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу, який визначається за формулою:

або (13),

де - сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

- собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

- одноразові витрати на початок циклу виготовлення продукції, грн.;

- поточні витрати на виробництво, грн [6, 45].

До складу незавершеного виробництва входять вироби та комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній обробці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.

Зміна залишків незавершеного виробництва в складі валової продукції планується при значному збільшенні обсягу виробництва в плановому періоді порівняно зі звітним, знятті з виробництва окремих видів продукції, створенні запасу при переході на випуск нових виробів із значною тривалістю виробничого циклу. Забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення.

Обсяг незавершеного виробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обігових коштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той же час, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність. Тому величина незавершеного виробництва повинна підтримуватись на оптимальному рівні.

Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. В масовому виробництві на величину незавершеного виробництва продукції впливають наступні фактори: число робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.

Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві () визначається за формулою:

(14),

де - кількість робочих місць;

- кількість одночасного оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.;

- кількість деталей (напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт.;

- величина транспортної партії, шт.;

- собівартість виробів (напівфабрикатів), грн.;

і=1,2,3...........т - кількість виробів (напівфабрикатів) [6, 59].

В серійному виробництві швейного підприємства нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників.

(15),

де - нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду по цеху, дільниці серійного типу виробництва;

- плановий випуск і-го виробу в натуральному виразі;

- кількість днів в плановому періоді;

- собівартість і-го виробу, грн.;

- тривалість виробничого циклу виготовлення виробу;

- коефіцієнт наростання затрат в виробництві по і-му виробу, що характеризує ступінь його готовності.

Коефіцієнт наростання затрат являє собою відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:

або (16) [8, 64].

1.1 Виробнича програма підприємства

Важливим розділом поточного плану швейного підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

- повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

- перспективний план виробництва продукції і послуг;

- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

- державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

- заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді [7, 53].

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція [8, 34].

Планування виробничої програми швейного підприємства в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли.

Виробнича програма кожного цеху швейного підприємства обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць [14, 54].

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

В поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

- встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

- збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів передбачених планом інновацій;

- термін введення в дію нових потужностей та обладнання;

- забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

- підвищення серійності (масовості) виробництва;

- числа робочих днів в кожному кварталі;

- можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

- зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити їх новими;

- сезонності і змінності роботи;

- сезонності збуту продукції.

В масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

1.2 Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту

Маркетинг являє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов'язаних із процесом реалізації продукції підприємства. Сюди входить:

- вивчення споживача;

- дослідження мотивів його поведінки на ринку;

- аналіз власного ринку підприємства;

- дослідження продукту (робіт, послуг);

- аналіз форм і каналів збуту (реалізації) продукції;

- аналіз обсягу товарообігу підприємства;

- вивчення конкурентів, форм і рівня конкуренції;

- дослідження рекламної діяльності;

- визначення найбільш ефективних способів просування товарів на ринку;

- вивчення «ніші» ринку - області виробничої чи комерційної діяльності, у якій підприємство має найкращі можливості (в порівняні з потенційними конкурентами) по реалізації своїх порівняльних переваг для збільшення товарообігу [8, 76].

Служба маркетингу на підприємстві - спеціальний підрозділ, основними завданнями якого є:

- комплексне вивчення ринків і перспектив їх розвитку, виявлення незадоволених потреб у товарах і послугах, пристосування виробництва до вимог споживачів;

- вивчення діяльності конкурентів, стратегії і тактики їх впливу на покупців (реклами, цінової політики, інших методів конкурентної боротьби), формування попиту і стимулювання збуту, планування і здійснення збутових операцій, забезпечення умов для стійкої реалізації товару; ринкова організація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Керівники служби маркетингу та його співробітники повинні вміти вибирати вигідні ринки, аналізувати ринкову ситуацію, готувати рекомендації щодо випуску нових товарів і давати прогнози ринків, розробляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти основні вимоги до товару, його асортименту, визначати цінову і збутову політику підприємства і контролювати їх здійснення.

Природно, що для окремого, конкретно взятого підприємства, у відповідності зі специфікою його діяльності, ступінню значимості кожного з елементів маркетингу по ступеню їхньої значимості для успіху підприємства в конкурентній боротьбі, досягнення високих фінансових результатів постійно змінюється в часі у всіх галузях в залежності від зміни структури виробничих витрат і характеру економічного середовища, у якому діє підприємство.

Робота по організації реалізації починається з вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень:

- виявляються потреби ринку;

- інформуються потенційні клієнти про їх потреби, а також товари та послуги, що задовольнять їх потреби;

- визначаються ціни на продукцію та прогнозуються власні ціни.

При виявленні потреб ринку необхідно скласти уявлення про загальний попит на ринку.

Попит - це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть та в змозі придбати.

Формування попиту - дії підприємства, метою яких є повна інформованість потенційних покупців про товар, його особливості, технічний рівень, економічні параметри, ціни, додаткові послуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову надійність самої фірми-продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту - реклама. Особлива важливість формування попиту при виході підприємства на ринок, де воно раніше не виступало і його товар невідомий покупцям, а також при виході на ринок з новим товаром, про споживчі властивості якого покупці не мають інформації.

Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна товару (за інших рівних умов), тим більша його кількість, яку покупці хочуть та можуть придбати і навпаки.

План збуту такої продукції розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеля інших замовлень, договорів, які укладаються між виробниками і споживачами. При плануванні збуту цієї продукції необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу товару буде вироблятися та реалізовуватись така продукція.

Життєвий цикл товару - це концепція, що визначає послідовність періодів існування товару, період часу, протягом якого товар продається на ринку. Життєздатність товару включає декілька стадій: розробка, впровадження, зростання попиту, зрілість (насичення), спад. На кожній стадії товар по-різному рекламується, продається, має різну ціну. Крім того, необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу буде вироблятися та реалізуватися така продукція.

Найістотніша детермінанта - ціна товару. Цінова еластичність попиту - ступінь зміни обсягу збуту продукції в залежності від динаміки цін на неї. Еластичність попиту різна для різних товарів і залежить від їх новизни, особливостей виробництва і споживання, рівня конкуренції або, навпаки, монополізації ринку, включаючи доступ на ринки.

Існують ще ряд факторів, які впливають на величину попиту: якість товару, упаковка, реклама товару, ціна взаємозамінних товарів, доходи покупців; діяльність продавців, торгових агентів, сервісне обслуговування, канали поширення тощо.

Особливу увагу слід звернути на такий параметр як якість товару. Підвищення якості продукції - довгий процес, який потребує удосконалення технології виробництва, закупки нового обладнання та ін. Тому підприємство, яке виробляє продукцію вищої якості, одержує перевагу у часі, яка використовується для розширення своєї частки на ринку і збільшення обсягу збуту.

Місцезнаходження підприємства - важливе у роздрібній торгівлі, магазини зосереджують частіше на житлових масивах, у місцях, які зв'язують місце роботи і проживання покупців. Це дозволяє реалізувати більшу кількість товарів.

Використання товарного асортименту як параметра впливу на збут - це включення в асортимент торгового підприємства товарів, не характерних для його спеціалізації. Це веде до збільшення кількості покупців, покупок і, як результат, до збільшення обсягу збуту.

Додаткові параметри впливу на збут також мають велике значення для збільшення обсягів збуту продукції. Діяльність продавців і торгових агентів - це робота, яка проводиться з покупцями у місцях проживання споживачів, при обслуговуванні по телефону, на замовлення тощо. Така діяльність збільшує кількість покупців і обсяг збуту товару.

Закінчується робота по плануванню збуту складанням портфеля замовлень. В ринковій економіці портфель замовлень формує відділ маркетингу підприємства самостійно. Як правило, портфель замовлень складається із трьох розділів:

- поточних замовлень, що забезпечують ритмічну роботу підприємства в даний період;

- середньострокових замовлень на 1-2 роки;

- перспективних замовлень, біля двох років [9, 57].

Найважливішим фактором, що визначає рівень і рентабельність продажів, є відповідність асортименту і номенклатури продукції запитам споживачів. Під номенклатурою розуміють укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством за видами, типами, ґатунками, фасонами, малюнками.

Асортимент продукції - склад і співвідношення окремих видів виробів у продукції підприємства, галузі виробництва або в будь-якій групі товарів.

Асортимент товарів - набір різних товарів, їх видів і різновидів, об'єднаних за будь-якою ознакою. Розрізняють виробничий і торговий асортимент.

Виробничий асортимент - набір товарів, який виробляється промисловістю і сільським господарством, відображає спеціалізацію промислового і сільськогосподарського виробництва і формується в залежності від цієї ознаки.

Торговий асортимент - набір товарів, які пропонуються для продажу населенню в роздрібній торгівлі.

Асортиментна позиція - це конкретна модель, марка чи розмір продукції, що продає підприємство. Набір взаємозалежних товарів, називається асортиментною групою. Номенклатура чи товарний асортимент включає всі асортиментні групи, пропоновані підприємством до продажу.

При плануванні номенклатура чи товарний асортимент можуть характеризуватися: різноманітністю (виходячи з кількості пропонованих асортиментних груп чи номенклатурних позицій); глибиною (виходячи з кількості позицій у кожній асортиментній групі); порівнянністю (виходячи зі співвідношень між асортиментними групами з погляду спільності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін).

Різноманітний асортимент при плануванні дозволяє орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати покупки в одному місці. Одночасно він вимагає вкладення ресурсів у різні категорії продукції, що пов'язано із деякими складностями.

Глибокий асортимент може задовольняти потреби різних купівельних сегментів ринку в одному товарі, максимізувати використання місця в торгівельних точках, перешкоджати появі конкурентів, пропонувати діапазон цін і стимулювати підтримку дилерів. Однак він також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію і реалізацію товарів. Крім того, у процесі планування і виготовлення продукції можуть виникнути труднощі у диференціації між схожими асортиментними позиціями.

1.3 Планування реклами

У здійсненні розробки плану реалізації товару вирішальне значення має його стимулювання, яке може привабити покупців і підтримувати привабливість до товару чи фірми високою споживчою цінністю і репутацією для споживачів товарів та послуг. У цьому особливу роль відіграє комунікаційна політика підприємства, і зокрема, планування реклами.

Комунікаційна політика - це комплекс заходів щодо забезпечення інформованості споживачів та посередників, інших контактних аудиторій про фірми або її товари з метою просування товарів. До комунікаційної політики входить реклама, засоби стимулювання збуту, персональний продаж, робота із засобами масової інформації, організація участі в ярмарках та виставках, фірмовий стиль, упаковка тощо.

Цілями комунікаційної політики можуть бути:

- збільшення обсягів продажу;

- зменшення товарних запасів;

- виведення на ринки нового товару;

- створення певного іміджу фірми або його удосконалення та ін.

Основними інструментами комунікаційної політики є:

- реклама;

- стимулювання збуту;

- персональний продаж;

- пропаганда.

Реклама (фр. reclame, від лат. reclame - вигукую, кричу) - має декілька значень:

- повідомлення про конкретний товар, послугу;

- вид комунікативного зв'язку між виробником і споживачем;

- комерційна (що обслуговує сферу ринкового обміну) пропаганда споживчих властивостей товару (послуг) з метою стимулювання його продажу, яка містить вибіркову інформацію про товар і яка формує певне уявлення покупця про товар [11, 64].

З економічної точки зору реклама - це оплачена форма не персональної презентації та просування товарів і послуг із чітко визначеним джерелом фінансування.

Для реалізації маркетингових цілей застосовують такі види реклами:

Інформаційна реклама застосовується переважно з метою створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства).

Переконуюча реклама проводиться на етапі збільшення випуску продукції з метою переконання споживачів у перевазі певної марки товару. Часто набуває форми порівняльної реклами (переконує у необхідності здійснення покупки, викладає переваги товару).

Нагадувальна реклама використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар (нагадує про товар, місце його продажу).

Підкріплююча реклама після купівлі запевнює покупців товару у правильності вибору.

Престижна реклама створює певний імідж підприємства.

Засобами поширення реклами підприємства є:

- преса (газети, журнали, книги, довідники);

- друкована реклама (листівки, плакати, каталоги, проспекти, візитні картки і т. і.);

- зовнішня реклама (великогабаритні плакати, електрифіковані і світлові панно з нерухомими, що біжать чи запрограмованими написами, просторові конструкції тощо);

- реклама на транспорті (усередині і зовні транспортних засобів, на зупинках, залізничних і автовокзалах, аеро - і морських портах);

- екранна реклама (кіно- і телереклама, слайди);

- радіореклама.

Планування рекламної кампанії передбачає наступні послідовні етапи:

- визначення цілей та об'єктів рекламної кампанії;

- визначення цільової аудиторії р и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.