На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Праця як важлива унверсальна категоря, її властивост та форми. Елементи прац та їх роль в процес її реалзацї. Соцально-економчна роль прац в сторичному розвитку, її змст характер на сучасному етап. Можлив мотиви стимули до прац.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 08.08.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва

1. Поняття і сутність категорії “праця”

Праця є важливою і універсальною категорією, вивченням якої займаються всі галузі людського пізнання, адже місце праці визначається її значенням для існування і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому. Результатом процесу праці є виробництво споживчих вартостей. Люди з допомогою знарядь праці впливають на предмети природи, створюють продукти, необхідні для їх життя.
Аналіз процесу матеріального виробництва показує, що праця - це перш за все процес, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою.
Широко відоме твердження про те, що саме праця створила людину і вона є джерелом усякого багатства. Але зміст процесу праці не може обмежуватися механічним поєднанням людини і предметів природи. Між людьми завжди були і залишаються тісні зв'язки з приводу організації праці, розподілу, обміну та споживання результатів їх спільної діяльності. Люди так чи інакше працюють один на одного, а тому їх праця, зв'язки і відносини, що виникають при цьому, набувають суспільної форми.
В науковій літературі є декілька підходів до визначення економічної категорії “праця”. Праця - це цілеспрямована діяльність людей щодо створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому. Інші вчені економісти вважають, що праця - це цілеспрямована діяльність людини, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Або є ще таке визначення: праця - це діяльність людини щодо створення життєвих благ, при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений цілеспрямований характер.
Працюючи, людина використовує свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.
Наведені визначення дозволяють зробити висновок, що праця - це складна соціально-економічна категорія, яка є не просто взаємодією людини і природи, працею взагалі, а суспільною формою праці.
Процес праці можливий лише при наявності трьох основних елементів - предмета праці, знаряддя праці та працівника.
Кожний з названих елементів відіграє свою роль у процесі праці.
Предмет праці - те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчі вартості. До засобів праці відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю - основний засіб праці, виробничі будівлі, споруди, транспортні засоби і комунікації тощо. Засоби і предмети праці разом становлять засоби виробництва.
Розвиток предметів і засобів праці є лише необхідною умовою для здійснення процесу праці, а вирішальним елементом цього процесу є людська праця, тобто сама людина, яка постійно удосконалюється, збагачує свої знання, досвід, виробничі навички. Це дає змогу їй удосконалювати засоби праці і самих людей. Кожне покоління людей передає наступному поколінню весь обсяг знань і виробничого досвіду. Цей процес відбувається безперервно по висхідній лінії.
Суспільна форма праці передбачає відповідні зв'язки і відносини між людьми, які змінюються залежно від економічного устрою суспільства. Такі відносини отримали назву - виробничі відносини, що складаються між людьми об'єктивно, тобто незалежно від їхньої волі та свідомості.
Між продуктивними силами суспільства і виробничими відносинами повинна існувати відповідність. Але продуктивні сили внаслідок науково-технічного прогресу зростають і змінюються значно швидше, ніж виробничі відносини і на певному етапі соціально-економічного та історичного розвитку суспільства між ними виникає невідповідність, суперечність, що призводить до конфлікту, який вирішується шляхом соціальних революцій. Основна мета і призначення соціальних змін - привести у відповідність виробничі відносини з характером розвитку продуктивних сил. При цьому змінюються відносини між людьми, тобто змінюється суспільна форма праці, суспільний устрій праці.
Суспільна форма праці виражає собою не лише економічні, а й соціальні відносини між людьми в процесі їх спільної праці.
Пізнання різних сторін соціальних відносин людей, у тому числі і відносин, пов'язаних з працею, вивчення законів та закономірностей процесу праці, механізму їх дії і форм їх прояву дозволяє виявити у соціальних явищах і процесах на виробництві причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності, забезпечити системний підхід до вивчення і розв'язання проблем праці.
Праця і робота - поняття не рівнозначні, і їх не можна ототожнювати. Праця - це явище суспільне, яке притаманне тільки людині. Як неможливе життя людини поза суспільством, так і не може бути праці без людини і поза суспільством.
Робота - це поняття фізичне, вона може виконуватись і людиною, і твариною, і машиною. Праця вимірюється робочим часом, а робота - фізичними одиницями.
2. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку

Становлення праці та її удосконалення відбувалось на протязі багатьох тисячоліть разом з розвитком самої людини і суспільства. Цей процес триває і сьогодні.
В первісно-суспільну епоху, коли в умовах палеоліту з'явилась сучасна фізична людина, склалась і родова громада, яка нараховувала 40-50 членів і функціонувала майже в повній залежності від природного середовища. До цього часу люди вже навчились добувати і зберігати вогонь, застосовувати примітивні знаряддя різноманітного призначення з дерева, каменю та костей, поступово переходячи від бродячого (кочівного) життя до осідлості.
Спільна діяльність людей в той час практично співпадала з процесом праці і направлялась переважно на добування їжі.
Перехід від привласнюючого господарства до виробничого супроводжувався зростанням чисельності людей і появою більших поселень. Поряд з вирощуванням культурних рослин і розведенням тварин люди освоювали різні ремесла.
Зміна характеру господарства і змісту роботи тягла за собою і нові можливості для розвитку праці.
Зростаюча результативність трудових зусиль і розподіл занять створювали передумови для отримання додаткового продукту. Можливість виробляти більше, ніж необхідно для виживання, поява додаткового продукту і підвищення цінності людської робочої сили привели до розкладу родових відносин і визначили великий суспільний розподіл праці.
На зміну родовому устрою приходило рабство - історично перша форма примусової праці і експлуатації.
Але використання рабів як робочої сили в сільському господарстві, ремісництві, будівництві мало свої межі. Воно залишалось вигідним лише до тих пір, доки раби виконували прості трудові операції, і бажаний результат досягався їх прямим примушенням до роботи. З ускладненням знарядь праці, удосконаленням агрономії і ремісничої справи вже не приходилось розраховувати на високу віддачу навіть спеціально вивчених рабів.
Намагання зацікавити невільників матеріально вели до відмови від безпосереднього вилучення додаткового продукту. Виділення рабам земельних ділянок з умовою здавання господарям частини вирощеного врожаю, передача в оренду ремісничих майстерень і торгових лавок свідчили на ділі перехід до іншого соціально-економічного укладу - феодального. Відкривався більший, ніж в умовах рабовласності, простір для розвитку продуктивних сил. Безпосередньо виробник міг самостійно займатись землеробством, скотарством чи ремеслом. Ведучи своє господарство він, на відміну від раба, отримував деяку особисту зацікавленість в результатах роботи, деякий стимул до того, щоб на ділі проявити ініціативу і винахідливість. Тому праця селян і ремісників, не дивлячись на феодальний тягар, була вдвічі продуктивнішою рабських зусиль.
Одним з найважливіших періодів в розвитку праці став Новий час, який обчислюється з середини XVII і до початку XX століття. Тоді людство піднялось на ступінь капіталізму, який замінив феодалізм. Історія Нового часу підтверджує ту закономірність, що капіталізм як господарський уклад, як суспільний устрій базується повністю на взаємодії особистої власності і найманої робочої сили.
Історично новий засіб виробництва починався з того, що той чи інший власник капіталу давав роботу одночасно багатьом найманим робітникам в одному і тому ж процесі праці. При спільній роботі витрачалось менше засобів виробництва, досягалась їх економія; колективна робота підсилювала суперничество (змагання), що також позитивно відображалось на продуктивності праці.
Розширення мануфактурного виробництва підготувало вступ капіталізму в наступну стадію його розвитку - крупну фабрику. Використання різноманітних машин і механізмів кардинально змінювало технологію, сам процес виробництва. Машинна індустрія вела до звуження функцій безпосереднього робітника, ставила його в залежність від техніки, в положення живого придатку до механізмів, що в кінцевому разі закріплювало владу капіталу над працею, підпорядкування найманого робітника володарю капіталу.
З розширенням і укріпленням індустріального виробництва відбувалось об'єднання раніше розрізнених малих та середніх капіталів, виникали акціонерні товариства, більш голосніше заявив про себе банківський капітал. Отримав права громадянства і термін “підприємець”. Роль стимулятора капіталів виконувала конкуренція.
З часом позначились і інші тенденції. Найбільш суттєві з них - це об'єднання крупних капіталів в картелі, синдикати, трести, концерни. Монополії захоплювали значну частину виробництва і збуту тих чи інших товарів, що змінювало і форми конкуренції.
Розвиток капіталізму, досягнення ним зрілих форм знаходило відображення в суспільній свідомості, давало поживу набиравшим силу соціальним напрямкам науки. Підвищений інтерес викликали мотиви працелюбства і проявлення ентузіазму у людей. Вчені багатьох країн з повагою відносились до праці, її призначення.
ХХ століття відзначається крупномасштабними явищами. Воно наклало свій відпечаток на роль праці в житті людей, ще більше активізувало підприємницьку, інноваційну діяльність. На початку століття індустріальний розвиток як основний напрямок економічного зростання уособлювали величезні підприємства універсального типу з багатогалузевою предметною спеціалізацією, із закінченим циклом виробництва визначених видів товарної продукції. Ці обставини стимулювали розробку проблем наукової організації праці (НОП) і раціонального управління крупним виробництвом. Серед тих, хто закладав фундамент НОП, виділяються імена Ф. Тейлора, Г. Енерсона, А. Файоля. Їх ідеї склали основний зміст початкового етапу становлення наукового менеджменту. Вони вважали, що необхідно обов'язково врахувати і кваліфікацію і зацікавленість робітників, і умови праці, і задоволення людей роботою, яку вони виконують. Але в їхніх концепціях переважав технократичний підхід до трудового процесу, головна роль відводилась машинам, а не людині.
На характері праці, формах і масштабах підприємництва відобразився також вступ капіталізму. в нову стадію розвитку, яка відзначалась перепадами в економіці і зайнятості, пануванням і гострою конкуренцією монополій, кризовим станом капіталізму внаслідок першої світової війни і Жовтневої революції в Росії.
Була здійснена спроба перейти до виробництва і розподілу на комуністичній основі, що ввергло Росію в “військовий комунізм”. В кінці кінців уряд визнав безуспішність і помилковість військово-комуністичних методів господарювання. Була запропонована нова економічна політика, яка з одного боку, означала відмову від спроби силовими методами “ввести соціалізм”, а з другого - була підтвердженням того, що неможливо будувати нове суспільство лише на революційному обов'язку одних і державному примушуванню інших. Перемогла думка: будь-яку конкретну справу, яка направлена на виведення країни із господарської розрухи і на зростання економіки, необхідно будувати не на ентузіазмі безпосередньо, а з допомогою ентузіазму, опираючись на особистий інтерес, на зацікавленість кожного, на господарський розрахунок.
Необхідно підкреслити, що російські науковці, розроблюючи основи наукової організації праці, раніше своїх західних колег указали на технократичну обмеженість тейлоризму і випередили появу в США управлінської школи “людських відносин”. Вони опирались на досягнення психології і соціології і виходили з того, що старанно розраховані трудові операції і навіть відносно висока винагорода ще не гарантує підвищення продуктивності. Успіх справи багато в чому залежить від змісту і умов роботи, особливо від “психологічного клімату” і міжособистих відносин в тій чи іншій соціальній групі. В основу треба брати спілкування, взаємовідносини і взаємодію працюючих.
В подальшому, коли визначились перші результати науково-технічної революції (НТР), техніка і технологія виробництва, зміст, умови і форми організації праці, функціонування капіталу знову зазнали відчутних змін. Розвиток НТР привів до якісних зрушень в продуктивних силах, у всій соціально-економічній структурі індустріально розвинутих країн, а разом з ними і у світовому суспільстві. Поява нових джерел енергії і матеріалів з раніше заданими властивостями, оснащення підприємств новітньою складною технікою і технологією, удосконалення організації праці, розвиток електронної автоматизації, формування небачених раніше інформаційних ресурсів - такі головні чинники, які змінили роль робітника в системі суспільного виробництва, і вимоги, які ставляться до праці, і саме виробництво.
На сьогодні чітко утвердився погляд на працю як на свідому доцільно направлену діяльність, докладання людьми розумових і фізичних зусиль для створення корисних продуктів, виробництва речей, надання послуг, накопичення і передачі інформації, спрямованих на задоволення своїх матеріальних і духовних потреб як на основну форму життєдіяльності окремої людини і суспільства в цілому, як вихідна умова соціального існування, розвитку всіх сторін суспільного життя.
Разом з тим праця - це засіб самоствердження і самовираження особистості, реалізація її досвіду, інтелектуального і творчого потенціалу, нормального достоїнства. Не підлягає сумніву, що будь-яке дійсне досягнення цивілізації є успіх праці.
Підприємливість за своєю соціальною суттєвістю знаходиться в прямому і нерозривному зв'язку з працею, є пусковим механізмом у господарських справах, розвитку ринкової економіки. Підприємництво сьогодні сприймається як різновид трудової діяльності, яка потребує призвання, одержимості, організованості, здатності до нововведень, готовності йти на виправданий умовами ринку ризик.
Людський чинник визначає науково-технічний і соціальний прогрес. Проста і ємна формула „продуктивність - від людини” точно відображає головну умову ефективної роботи успішно працюючих підприємств. Імперативом сучасного прогресу є всебічний розвиток людського потенціалу. Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал - найефективніші. У Західній Європі цей компонент забезпечує близько 75% приросту національного багатства. У цьому ж контексті особливого значення набуває стимулювання малого інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту від науково-технічного винаходу до масового виробництва. Однією з найнагальніших є проблема суттєвого підвищення вартості робочої сили. Якщо вона низька, як це має місце в нашій країні, то технічні нововведення запроваджувати у виробництво немає потреби. Цю ситуацію потрібно за будь-яких умов виправити.
В Японії в роботі з персоналом пріоритет віддається трудолюбству працівників і задоволенню їх різносторонніх потреб, інтересам справи і вибору складних виробничо-технічних завдань.
В Радянському Союзі також вживались заходи щодо реформування економіки з метою підняти її ефективність. При цьому не залишалися без уваги і питання стимулювання праці.
З середини 50-х років робились кроки вбік відновлення заінтересованості основної маси трудівників в результатах господарювання, посилення матеріальних стимулів до праці. Визнавалось необхідним збільшити оплату, упорядкувати організацію і нормування праці, підтримувати винахідників і раціоналізаторів в їх прагненні сприяти науково-технічному прогресу, ввести елементи соціального планування. Але як і раніше основні надії покладались на ентузіазм, соціалістичне змагання. Докладались зусилля до того, щоб надати масовий характер руху за комуністичне відношення до праці.
У другій половині 60-х років була розпочата ще одна реформа господарювання, організації і оплати праці. Вона була націлена на те, щоб поєднати єдине державне планування з госпрозрахунком підприємств, централізоване галузеве управління з місцевою ініціативою, безумовну єдиноначальність із підвищенням ролі трудового колективу, загальне економічне стимулювання з матеріальною винагородою робітників за індивідуальні трудові показники. Але задумане не було доведено до кінця, цільові програми виявились нереалізованими. Стимулювання виробництва і праці було зорієнтовано як і раніше, переважно не на інтенсивний, а на екстенсивний розвиток економіки. Тому країна виявилась нездібною повністю використати науково-технічні досягнення для покращення життя людей.
В 1985 р. черговий раз було взято курс на реформи, на те, щоб добитися прискорення соціально-економічного розвитку країни, досягнути нового якісного стану суспільства і покращити на цій основі умови життя людей. Але і на цей раз прогнози не відбулись. Дуже скоро виявилась ілюзорність мети перебудови, положення справ в економіці і соціальній сфері продовжувало погіршуватись. Різко упав інтерес людей до праці. До того ж Радянський Союз в 1991 р. розпався на 15 самостійних держав.
Україна, рухаючись по шляху до ринку, до соціально орієнтованої ринкової економіки здійснює свою програму реформ. Видне місце в ній займає утвердження вільного підприємництва і життєвоспроможної моделі трудових відносин. Історичний досвід учить, що цього можна досягнути тільки при піднесенні трудолюбства і ділової підприємливості, зацікавленості кожного в результатах роботи і господарювання, при пошуках, знаходженні і використанні колективами, суспільством, державою нездоланних стимулів до творчої праці.
Динаміка економічного зростання України свідчить про те що, упродовж 2000 - 2002 років ВВП зріс на 27,4%, обсяги п и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.