Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Проектне планування як систематизован та формалзован зусилля усєї органзацї, спрямован на розробку стратегй, оформлення їх у вигляд стратегчних планових документв рзного типу, органзацю виконання цих стратегчних планв, проектв програм.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 13.08.2008. Сдан: 2008. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
    План
    1. Дайте визначення проектного планування. 2
    2. Наведіть приклади різних видів проектів. 3
    3. Вкажіть для кожної з наведених нижче ситуацій причини, які призвели до неї, і побудуйте причинно-наслідкові діаграми. 13
    Список використаної літератури 17
    1. Дайте визначення проектного планування.
    Загалом під проектним плануванняv розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту при використанні різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування [3, 51].
Проектне планування -- це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм [4, 90].
Перед тим, як почати розгляд моделі реалізації інвестиційного процесу на підприємстві потрібно, насамперед, погодити питання щодо цілі, або, можливо, цілей фірми з точки зору саме інвестора, а не менеджера-розпорядника коштів. У економічній теорії за основу береться твердження згідно з яким ціллю фірми є створення максимально можливої величини багатства для акціонерів. Беручи це до уваги, можна стверджувати, що будь-яке інвестиційне або фінансове рішення, яке вважається за таке, що може збільшити вартість долі акціонера у фірмі - є прийнятним [2, 64].
Слушно зауважити, що зазначена ціль може істотно різнитися від думок багатьох керівників-практиків. В останні роки широке розмаїття цілей проголошувалося різними підприємствами (в залежності від економічної ситуації у країні або галузі у цілому, або на фірмі зокрема): від традиційної цілі максимізації прибутку, включаючи дохідність на акцію, до обсягу продажу, добробуту найманих робітників, задоволення потреб керівництва, виживання та підвищення добробуту суспільства. Реалізація цілей інвестування у виробництво передбачає формування сукупності ізольованих або взаємозв'язаних інвестиційних проектів. Систему взаємозв'язаних інвестиційних проектів, що мають спільні цілі, єдині джерела фінансування і органи управління називають інвестиційною програмою.
2. Наведіть приклади різних видів проектів.
Підготовка і аналіз реальних інвестиційних проектів суттєво залежать від того, якого саме роду ці інвестиції, тобто на вирішення якого з завдань що стоїть перед підприємством вони спрямовані. З цієї точки зору усі можливі різновиди інвестиційних проектів можна (з певним ступенем умовності ) звести у наступні групи [1, 87].
1. Інвестиційні проекти, що мають на меті підвищення ефективності. Метою таких проектів є насамперед створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни обладнання, підвищення кваліфікації персоналу, переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва.
2. Інвестиційні проекти з розширення виробництва мають на меті розширення можливостей випуску товарів для вже сформованих ринків в рамках існуючих виробництв.
3. Інвестиційні проекти з створення нових виробництв забезпечують створення абсолютно нових підприємств, де планується виробляти товари (або надавати послуги), що раніше підприємством не випускалися, або ж дозволять підприємству вийти на нові для нього ринки з товарами що вже випускаються.
4. Інвестиційні проекти реалізація яких задовольнить вимоги органів державного управління. Необхідність у реалізації таких проектів виникає у випадку, коли підприємство стикається з необхідністю задовольнити вимоги влади стосовно екологічних стандартів, безпеки продукції або ж інших умов функціонування, які не можуть бути забезпеченими лише за рахунок удосконалення процесів, видів, типів, форм і методів управління.
Такого роду класифікація реальних інвестиційних проектів обумовлена різним рівнем ризику, що асоціюється з кожною групою проектів. Залежність між типом інвестицій і рівнем їх ризику визначається ступенем ймовірності помилки у передбаченні можливої реакції ринку на зміну результатів функціонування підприємства після завершення процесу інвестування.
У рамках такого підходу організація нового виробництва, що має на меті випуск нового для ринку продукту, асоціюється з найвищим ступенем невизначеності, у той час як підвищення ефективності (мінімізація витрат) на виробництві товару, що вже був сприйнятий ринком, несе мінімальну загрозу негативних наслідків інвестування. Аналогічним чином, з низьким рівнем ризику асоціюються інвестиційні проекти пов'язані з задоволенням вимог державних органів управління.
Сучасне проектне фінансування бере свій початок з відомого продукту банківського бізнесу - погашення кредиту виробленою продукцією. На початку 30-х років ХХ сторіччя перші механізми подібного роду були задіяні при розробці нафтових родовищ в США. В 70-і роки у зв'язку з геологорозвідкою та початком широкомасштабної розробки нафтогазових запасів у Північному морі схеми проектного фінансування почали застосовуватися в Європі. Так, кошти, необхідні для розробки родовищ нафти, надавалися банком в кредит під нафтові запаси. З початком добування нафти позичка погашалася з отриманих від продажу доходів. Фінансовий ризик банку, при цьому, полягав у ймовірній недостатності нафтових запасів для погашення основного боргу та процентів по ньому. Згодом фінансування за типом проектного дало поштовх розвитку енергетичних галузей та сировинної промисловості: розробка рудників, будівництво електростанцій, нафтопереробних заводів, тобто тих галузей та напрямків які відчували потребу у значних вкладеннях. Це суттєво вплинуло на поведінку банків, що зайняли активну позицію на фінансовому ринку. Вони відшукували прибуткові проекти для кредитування з метою їх фінансування без регресу або з обмеженим регресом на позичальника, беручи на себе підвищені ризики. До 80-х років енергетичні та сировинні проекти, особливо розробка нафтових родовищ складали основу портфелю проектного фінансування фінансово-кредитних установ. Проте падіння цін на нафту та газ, з одного боку, знецінило визначений напрямок роботи банків, а з іншого - спонукало до розвитку та поширення проектного фінансування на інші сфери та галузі, серед яких особливо виділилися високотехнологічні галузі, гірничодобувна та інші галузі мінерально-сировинної промисловості, туристичний бізнес та індустрія розваг (готелі, казино, аквапарки тощо).
З іншого боку - світова криза заборгованості країн, що розвиваються, яка почалася в 1982 році призвела до скорочення кредитування країн, що розвиваються під суверенні гарантії. Середньо- та довгострокове кредитування платіжного балансу таких країн комерційними банками фактично припинило своє існування.
Високі темпи економічного зростання, характерні для розвитку світового господарства в першій половині 90-х років, обумовили велику потребу у формах проектного фінансування. Понад усе така потреба була характерна для ринків країн, що розвиваються. До світової фінансової кризи 1997-1998 років лідерами на світовому ринку проектного фінансування були країни Південно-Східної Азії. В 1996 році в Гонконгу було реалізовано 36 інвестиційних проектів обсягом 19,3 млрд. дол. США., в Індонезії - 72 проекту обсягом 14,1 млрд. дол., в Таїланді - 31 проект обсягом 9,4 млрд. дол. Всього в 1996 році в азіатських країнах було профінансовано 400 інвестиційних проекти обсягом більше 86,2 млрд. долл. Ця частка становила більше, ніж в країнах європейського та американського континентів.
В кінці 90-хроків азіатські країни втратили першість на світовому ринку проектного фінансування, та лідерами знову стали США та західноєвропейські держави [5, 124]. Проте останніми роками азіатські країни та східноєвропейські країни, знову прагнуть забезпечити високі темпи економічного зростання за рахунок залучення іноземних інвестицій. Це відноситься перед усім до таких азіатських країн, як Китай, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, а також до східноєвропейських країн, де темпи інвестування за останні 2-3 роки стали помітними на загальносвітовому фоні.
За даними журналу „Project and Trade Finance” наприкінці 90-х років у всесвітньому масштабі було укладено 897 угод інвестиційних проектів на умовах проектного фінансування на загальну суму більше, ніж 225 млдр.долл.
В міжнародній практиці отримали широке розповсюдження такі методи та інструменти фінансування інвестиційних проектів, як:
· боргові зобов'язання в формі цінних паперів, що випускаються корпораціями та інвестиційно-фінансовими інститутами (в тому числі транснаціональними); державних облігацій; облігацій, що випускаються регіональними та муніципальними органами (включаючи облігації з фіксованими ставками та термінами); цінних паперів, забезпечених активами компанії-позичальника; облігації з більш низьким статусом у порівнянні з іншими фінансовими зобов'язаннями емітента тощо;
· різноманітні цінні папери міжнародних фінансових ринків (в тому числі, єврооблігації, євроноти та єврокомерційні папери), а також похідні від них фінансові інструменти (перш за все опціони та свопціони), доходи за якими не оподатковуються;
· кредитні лінії та банківські кредити („старші” та субординовані, забезпечені та бланкові, авальні, акцептно-рамбурсні, контокорентні, ролл-оверні, револьверні, синдиковані, „стенд-бай” тощо);
· різновиди лізингу, операції факторингу та форфейтингу;
· гарантії, в тому числі, умовні гарантії, непрямі гарантії, гарантії виконання контракту, гарантії завершення проекту та інші види гарантій;
· зобов'язання, підкріплені прямими гарантіями третіх осіб; різні комбінації зовнішніх та внутрішніх зобов'язань, обмін ними;
· специфічні контракти (зобов'язання) на продаж майбутньої продукції типу „take and/or pay”, толлінгові, „пропускні” (throughput) та інші компенсаційні угоди;
· структурування фінансування проектів на основі дочірніх („кептивних”) компаній, спеціалізованих філіалів, спільних підприємств, спеціальних проектних компаній, трастових фірм та венчурних фондів, стратегічних альянсів, партнерств тощо.
Учасниками міжнародної системи проектного фінансування виступають міжнародні та регіональні фінансово-кредитні інститути, багатосторонні агенції розвитку та агенції по гарантіям інвестицій, транснаціональні та багатонаціональні корпорації, транснаціональні банки, крупні міжнародні страхові асоціації-синдикати, національні уряди, національні агенції експортно-імпортного кредитування та страхування, а також національні кредитори та інституційні інвестори (фінансово-промислові групи, інвестиційні та пенсійні фонди, холдинги, банки чи їх об'єднання, фінансові, інвестиційні, страхові, лізингові компанії, фонди венчурного капіталу та спеціально створені вен чури-інвестори цільового призначення тощо).
В наш час проектне фінансування виступає однією з широко розповсюджених форм залучення та організації інвестицій в реальний сектор економіки як в промислово-розвинутих, так і в нових індустріальних країнах та тих, що розвиваються. За схемою проектного фінансування реалізується сьогодні значна кількість проектів із загальним обсягом фінансування кожного до 100 млн.долл. Враховуючи те, що загальний обсяг запозичень на світових ринках капіталу в кінці 90-х років склав 1250 млрд.долл., можна передбачити, що одна п'ята частина ресурсів міжнародних ринків позичкового капіталу обслуговує проектне фінансування [6, 89].
Для успішного виконання крупних проектів (як правило, міжнародних) використовуються різні комбінації видів боргового та дольового, зовнішнього та внутрішнього фінансування, гарантій та організаційних структур, а також різноманітні схеми проектного фінансування типу „будуй-володій-експлуатуй” (BOO = 'Build, Own and Operate'), „будуй-експлуатуй-передай право власності” (BOT = 'Build, Operate and Transfer') чи комбіновані схеми „будівництво-придбання прав власності-експлуатацій-передача прав власності та отримання дивідендів” (BOOT = `Build, Own, Operate and Transfer') та інші схеми фінансування, в процесі реалізації яких здійснюється суміщення фінансування з обмеженим регресом та фінансування під державні гарантії.
Класичним прикладом використання проектного фінансування (з обмеженим регресом на позичальника) для крупного інвестиційного проекту є проект „Євротунель”. Інвестиційна стадія проекту (будівництво тунелю завдовжки 50 км під проливом Ла-Манш між Великою Британією та континентальною Європою) завершилася в 1993 році. Вартість проекту - 60 млрд.франц.фр. Це перший випадок реалізації крупного інфраструктурного проекту, на основі приватного капіталу навіть без залучення державних гарантій. Для реалізації такого проекту була створена спеціальна проектна компанія, акціонерний капітал якої в розмірі 10 мілрд.франц.фр. був мобілізований за рахунок емісії франко-британських цінних паперів. Проектній компанії був наданий міжнародний кредит в сумі 50 млрд.франц.фр. (основний кредит - 40 млрд.франц.фр. та резервний кредит на умовах „stand-by” - 10 млрд.франц.фр.). Гарантами по кредиту виступили 50 міжнародних банків. Кредитором виступив банківський синдикат у складі 209 банків. Кредит надавався на умовах обмеженої відповідальності позичальника, та погашення його передбачається лише за рахунок надходжень від доходів по проекту. За ризики по основному кредиту (термін погашення 18 років) передбачається виплата маржі в розмірі 1,25% річних понад базову ставку в період до завершення будівництва об'єкту , 1% річних після введення об'єкту в експлуатацію; 1,25% річних після 3-х років функціонування об'єкту в тому випадку, якщо не будуть виконані умови кредитної угоди за показниками окупності проекту. Крім того, банки-кредитори поставили умову, щоб кошти проектної компанії (акціонерний капітал) були значною мірою використані на початковій стадії робіт, а використання кредитів передбачалося на наступних стадіях.
Важлива роль в реалізації проекту „Євротунель” відводиться договору концесії, в розробці якого брали активну участь банки-кредитори. В договорі було обумовлено „право заміни”, що дозволяє кредиторам передавати концесію від компанії-позичальника - у випадку її неспроможності виконувати свої фінансові зобов'язання - іншому концесіонеру. В процесі реалізації проекту до функцій кредиторів належали: контроль процесу створення компанії-позичальника (тобто компанії-концесіонера); підготовка засновницьких документів, склад акціонерів, дирекція, розміщення акцій. Кредитна угода за проектом вступила в дію лише після підписання основних договорів та угод (концесії, підряду на будівництво, про банківські гарантії, з питань експлуатації об'єкту тощо). Ряд зобов'язань за ризиками по кредитній угоді були покладені на компанію-позичал и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.