На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Елементи загальної культури державної управлнської дяльност. Сучасн вимоги до апарату державного управлння, їх правовий характер. Значення пдвищення длової культури, компетентност, високого професоналзму службовцв для ефективност управлння.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 10.03.2010. Сдан: 2010. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


11
Реферат з державного управління
Професіоналізм, культура та дисципліна управлінської діяльності
Управлінська діяльність - це суб'єктивна діяльність людей, для якої вирішальне значення мають соціально-політичні й матеріальні умови життя суспільства. Вона обумовлюється науково-технічними можливостями, оптимальністю та масштабністю соціальних цілей і значною мірою залежить від соціального досвіду, рівня культури, компетентності та свідомості людей.
Оскільки безпосереднім виявленням управлінської діяльності є, врешті-решт, праця людини по управлінню, то визначальним фактором ефективності управлінської діяльності виступає людина. Від якісного складу апарату управління, ступеня кваліфікації, інтенсивної і професійно організованої праці залежать і результати його роботи.
Значення організаторської функції кадрів апарату управління посилюється в міру ускладнення процесів, що відбуваються в економіці, соціальній і суспільно-політичній сферах. За цих умов зростають і вимоги до рівня кваліфікації, професійної компетентності цих кадрів - визначальної складової механізму управління.
Будь-яка безпосередньо суспільна, або сукупна, праця, що здійснюється у відносно великих масштабах, потребує організації управління.
Воно виникає із самої природи процесу суспільної праці, а управлінська діяльність - специфічний вид суспільної праці, котра виступає як загальна соціальна функція і здійснюється групою осіб за допомогою спеціально створеного апарату управління. Трудова діяльність цієї категорії осіб відокремлена від трудового виробничого процесу, вирізняється своїм характером, функціональним змістом і справляє значний вплив на виробничі та інші соціальні процеси не безпосередньо, а через трудові колективи й окремих виконавців. Управлінська праця є безпосереднім виявом управлінської діяльності лише людського суб'єкта - працівників, які здійснюють функції управління, тобто це цілеспрямована (свідома) праця людей як суб'єктів управління.
Управлінська праця забарвлюється соціально-політичною і психофізичною специфікою особи працівника, тому що праця - це певною мірою вираз його індивідуальності, віддзеркалення суто особистих якостей. Водночас управлінська праця, як і будь-яка інша, вимагає від працівників апарату певних здібностей, досвіду, майстерності, навичок, уміння і насамперед - уміння приймати ефективні рішення.
Тому професіоналізм, культура управлінської праці - це організованість, дисциплінованість, освоєння наукових досягнень, оволодіння мистецтвом управління окремою особою або колективом співробітників, які здійснюють управлінські функції.
Свідоме управління є цілепокладаючою діяльністю людей, пов'язаною з реалізацією їхнього інтересу, зумовленого матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства, метою суспільного виробництва. Мета виступає тут як функція потреб, котрі, будучи об'єктивними за своєю природою, усвідомлюються суб'єктом і реалізуються в його діяльності. У своїй сукупності все це визначає мету, форми й методи управління й управлінської праці. При цьому кожному типові соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свої цілі, зміст, форми й методи управління і відповідні вимоги до працівників апарату управління.
У радянській літературі з питань управління, в тому числі автором цієї монографії, стверджувалося, що соціальне управління ніколи не може піднестися над класовими інтересами суспільства, воно завжди відповідає об'єктивно зумовленим соціальним цілям і завданням певних управлінських систем. Тому не технічні проблеми, не форми й методи управління, якими досконалими б вони не були, а лише проблеми економічні й політичні визначають сутність управління. І далі, управління як соціальне явище (його принципи, форми й методи) пов'язане із системою суспільних відносин не лише безпосередньо через реальні управлінські процеси, котрі складаються, зрештою, з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано - через ідеологію, певні форми знань, різні оргаиізаційно-управлінські доктрини, теорії й концепції, тобто на формування організаційно-управлінських відносин справляють вплив не лише матеріальні відносини, а й суспільна свідомість і передусім класова, політико-правова й організаційно-управлінська.
Звідси випливає, що за соціалістичних умов абсолютного панування державної власності вирішального значення набуває організуюча діяльність держави, змінюються не лише масштаби, а й сама природа управління, метою якого є забезпечення «повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства».
Соціалістичне управління вважалося найбільш раціональним, ефективним, компетентним, чітким і організованим, хоча це явно не відповідало реальній дійсності. У командно-адміністративній системі управління, як у фокусі, відбилися політико-економічні та соціально-моральні вади соціалізму. Універсальна бюрократизація радянського суспільства охопила всі нюанси професійної діяльності, викликала глибоку перебудову політичної системи, громадянське суспільство було поставлене на служіння державному апарату, а життєві можливості індивіда перебували у повній залежності від кар'єри, яка конструювалася за бюрократичними нормами. Радянський досвід підтвердив, що бюрократизм породжується не функціональними особливостями управління, а його соціально-політичними й економічними вимірами.
Перетворення професійного управління на політико-бюрократичне різко знизило вимоги до якісних характеристик службовців, віддаючи переваги не професійним, а політичним оцінкам, що стало однією з головних причин нездатності радянської системи управління ефективно вирішувати загальні завдання розвитку суспільства.
З проголошенням самостійного державного розвитку й переходом економіки до ринкових відносин в Україні розпочався процес оновлення всього суспільного життя, в тому числі сфери управління. Цей процес виявився важким і суперечливим. Ускладнення виникли в організації управління й управлінської праці. За умов загального безладдя й хаотичного розвитку подій, що сталися після розпаду СРСР, і відсутності продуманої концепції державного будівництва колишній адміністративний апарат, номенклатурна бюрократія прагнуть зберегти й зміцнити свій політичний й економічний статус. Внаслідок цього збільшується кількість чиновників, створюються дедалі нові виконавчі, управлінські структури. Знизилися якісні характеристики управлінців, особливо державного апарату, де все рельєфніше проступають некомпетентність, схильність до поверхових, популістських рішень і дій. Виявилося ще одне соціальне негативне явище - зрощення державної та комерційної бюрократії з організованою кримінальною злочинністю.
Це неприродне явище для демократичних перспектив нашої держави, але, на жаль, апарат управління дедалі наполегливіше заявляє про свої претензії на особливу роль у суспільному розвитку.
За слабкої законодавчої влади й недосконалого місцевого самоврядування спостерігається процес гіперболізації ролі управлінських структур. Апарат дедалі частіше діє від імені виборних органів влади і навіть президента, або використовуючи його. Будучи безконтрольним і професійно не підготовленим ефективно діяти, він виявляє некомпетентність, формалізм, безвідповідальність, байдужість, низьку виконавчу дисципліну, однак досить активний у досягненні особисто значущих цілей. Апарат став зосередженням масової безликості й посередності. Все це призводить суспільство до хаотичного стану, який можна ще назвати організованою анархією, коли деформована не лише економіка, а й особливою мірою моральна атмосфера в суспільстві й духовне здоров'я народу. У цей період непевності нездарні й безпринципні люди обіймають командні посади, формується бюрократичне соціальне середовище, що породжує суспільну пасивність, безвідповідальність і бездумну слухняність.
При цьому не можна не враховувати, що апарат завжди має тенденцію до збільшення своєї чисельності. Вона пов'язана почасти з тим, що те можна з абсолютною точністю відокремити необхідні функції від тих, без яких можна обійтися. Апарат управління, прагнучи до найповнішого виконання завдань, що стоять перед ним, може надмірно розширити свої функції й вийти за межі реальних суспільних потреб. Тому необхідні постійний контроль за розвитком апарату управління і вжиття заходів щодо його скорочення.
За цих умов особливо важливими стають питання культури державної служби, компетентності, високого професіоналізму службовців, етико-правові аспекти їхньої діяльності, моральна чистота й відлові діяльність за виконання своїх службових обов'язків. Лише професійно грамотне виконання управлінських функцій дасть змогу добитися відчутних результатів в управлінні. У зв'язку з цим має змінюватися й склад управлінського персоналу: підвищуватися питома вага висококваліфікованих спеціалістів, організаторів, працівників, які володіють не лише спеціальними знаннями й навичками, а й наукою управління. Тому відокремлена суспільним поділом праці функція організації зусиль багатьох виконавців на досягнення єдиних цілей залишається прерогативою професіоналів, які здійснюють свою діяльність в організаційно-структурних рамках апарату управління.
Необхідно дотримуватися правильного співвідношення суспільно-державної демократії та професійного управління. Це досягається, з одного боку, шляхом підвищення компетентності й діловитості, оперативності й розпорядливості управлінського органу й професійних службовців, а з іншого - публічності й підконтрольної їхньої діяльності, відповідальності й суворого дотримання законності, підвищення загальної й ділової культури. Лише дотримання цих вимог може зробити управлінський професіоналізм досить демократичним.
Хаотичний стан і ускладнення в усіх сферах нашого соціального життя ставлять надзвичайно високі вимоги до управлінської діяльності. Щораз переконуємося, що управлінська праця надзвичайно важлива для сучасного суспільства. Тут, як і в інших сферах трудової діяльності людини, відбувається інтенсивний процес диференціації, спеціалізації, виділення нових видів і форм управлінської роботи.
У суспільстві перехідного періоду, де інтенсивно розвиваються принципово нові політичні, соціальні й економічні процеси, не лише підвищуються роль і вимоги до управління, передусім до державного апарату управління, а й суттєво зміцнюється зміст цієї діяльності, трансформується склад об'єктів державного управління. У зв'язку з радикальною зміною форм власності розширюється сфера правових відносин, отже, зміцнюється правова основа функціонування державного апарату і його відносин з громадянами. У апараті управління з'явилися нові органи й структурні підрозділи. Водночас змінилися функції діючих органів і їх структурних підрозділів, проводиться перекваліфікація і підвищення кваліфікації співробітників державного апарату управління, відновлюється його матеріально-технічна база, удосконалюється технологія діяльності апарату управління.
Цілком очевидно, що без чітко організованого, злагодженого, кількісно оптимального і підконтрольного державній владі й народу апарату управління неможлива демократична правова держава. Існує взаємозв'язок апарату й суспільної системи, яку він обслуговує: чим досконаліша система, тим ефективніше працює апарат. І навпаки. Вони один одного наче каталізують. Проте, коли апарат розбухає і проникає в усі суспільні осередки, узурпує владу, перетворюючись в авторитарно-бюрократичні структури, посилюється корозія підвалин суспільства, а зрештою - його розвал.
Сучасні вимоги до апарату державного управління - це передусім вимоги до його кадрів. Які кадри службовців, такий і апарат управління. Сьогодні від управлінських кадрів очікують високої громадянської зрілості, глибоких спеціальних і юридичних знань, здатності забезпечити предметність, конкретність і оперативність в управлінні, тобто високого професіоналізму. За умов послаблення стримуючих ідейно-моральних принципів не менш важливі вимоги, що ставляться до моральних якостей працівників апарату управління. Моральна атмосфера суспільства підірвана грубим бюрократичним всесиллям, корисливістю, кар'єризмом, протекціонізмом, корупцією. З'явилася своя, доморощена мафія, яка зміцнює свої позиції в економіці й державному апараті, окремі ланки якого й посадові особи зв'язані із злочинним світом. Усе це підриває основи громадянського суспільства. Ми переживаємо епоху, в якій політика ніяк не може очиститися від бруду. З'являється дедалі більше людей, які, не досягнувши успіху в своїй професійній діяльності, кинулися у політику й на керівні посади. Не маючи ніякої підготовки до цього, вони енергійно руйнують і розкрадають те, що є надбанням усього народу, створюючи сприятливі умови для криміналізації державного управління.
З переходом до ринку виникає глибша соціальна поляризація. Замість колишньої соціалістичної номенклатурної еліти з'являється бізнесова капіталістична аристократія. Вимальовується прошарок управлінців, схильних до авторитаризму і здатних звести нанівець демократичні реформи.
У цих умовах для ефективної і якісної управлінської діяльності потрібно підвищити професійний і моральний рівень працівників апарату управління. Вони мають поєднувати високу професійну компетентність із умінням організувати справу, бути достатньо діловитими, перспективно мислячими, енергійними, наполегливими й ініціативними у роботі.
Ці вимоги до якостей державних службовців сьогодні мають правовий характер, оскільки вони виходять із основних принципів державної служби, встановлених Законом України «Про державну службу»: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліна; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Професіоналізм виступає основною якісною категорією державного службовця, визначає результативність роботи і його кар'єру.
У своїй сукупності ці вимоги мають відбивати потенціал творчих сил, професійних здібностей державних службовців і характеризувати їхнє уміння повніше використовувати в своїй практичній діяльності передові управлінські знання й досвід, прогресивні методи, прийоми, раціональні форми й організаційно-технічні засоби управління. На жаль, якісний склад державних органів та апарату й ефективність їхньої роботи на краще не змінилися, хоча для цієї групи працівників зазначеним законом встановлено найвищу оплату праці й інші привілеї.
Відповідність управлінських кадрів вимогам, що ставляться до них суспільством, найяскравіше відбиває така науково-практична категорія управління, як культура праці апарату управління.
Культура управління - поняття складне й багатогранне. Воно значною мірою виражає суттєві вимоги до управління. Незважаючи на те що управління є об'єктивною функцією, воно культурно зумовлене, чутливе до цінностей, традицій, звичок даного суспільства, пише П. Друкер.
Оскільки поняття «культура» виражає досягнутий людством на певному історичному етапі рівень розвитку суспільства і людини, виражений у типах і формах організації й діяльності людей, то тим самим культура державного апарату управління є однією з форм виявлення культури даного суспільства як історичної цілісності й елементом її загального поняття, що свідчить про закономірність уживання даного терміна для характеристики рівня організації процесу державного управління.
Поняття культури управління охоплює матеріальні й духовні форми культури, впроваджувані й використовувані в управлінні, процес створення і реалізації їх в управлінській практиці, рівень духовного розвитку і відповідні знання людей, зайнятих в управлінській сфері, уміння й навички, необхідні для виконання своїх функцій.
Управлінська культура може бути визначена і як комплекс уявлень про систему цінностей і цілі дій організації, шляхи і засоби їхнього досягнення, правила і норми ділової поведінки, що визначають характер, зміст і методи виконання прийнятих управлінських рішень.
У комплексі тих визначень обов'язково присутній і термін «культура управлінської праці». У літературі не надається визначення загальноприйнятого поняття цієї управлінської категорії, але сутність і зміст її характеризується передусім умінням працювати творчо, ініціативно, професійно з постійним пошуком раціональніших методів і прийомів, широким використанням досягнень науки й техніки, високою якістю й максимальною ефективністю. Ці вимоги за своєю природою й сутністю є моральними, організаційними, економічними, психологічними, науково-технічними, а якщо вони набрали правової форми, то мають юридичний характер. Жоден вид праці не є таким сутт и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.