На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Динамка зростання клькост нститутв спльного нвестування в Україн та основн характеристики їх дяльност. Аналз нормативно-правових документв, як регулюють дяльнсть С. Напрямки покращення нвестицйної стратегї С на зарубжному досвд.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 06.07.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ

«Розробка інвестиційної стратегії інституту спільного інвестування»


3

Вступ

Здійснення глибокої структурної перебудови економіки України вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, активізації інвестиційної діяльності, консолідації всіх джерел інвестування. Економічне зростання, яке спостерігається в Україні, може бути закріплено тільки прискоренням інноваційних перетворень шляхом залучення додаткових інвестицій у наукомісткі технологічні галузі виробництва. З огляду на масштаби економічних реформ, що мають бути здійснені в Україні в процесі структурної перебудови, необхідні значні фінансові ресурси, які не в змозі надати державний бюджет і внутрішні джерела фінансування підприємств. У цих умовах ефективним механізмом, що забезпечує акумулювання і перерозподіл інвестиційних ресурсів шляхом емісії й обігу цінних паперів, повинен виступати національний фондовий ринок.
Сформульовані в роботі теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на праці як вітчизняних так і іноземних вчених, які досліджували питання діяльності фінансових посередників та інститутів спільного інвестування на ринку цінних паперів. Насамперед, це роботи Г. Андрощука, Л. Антонюк, О. Батури, А. Бондаренко, Є. Задорожного, В. Новікова, С. Покропивного, А. Поручника, І. Софіщенко І. Назарчука, Н. Кузнецової, В. Колесника, Е. Крока та А. Фрідмана.
Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування.
Ринок цінних паперів являє собою велику сукупність суспільних відносин з приводу цінних паперів. Ринкова взаємодія в цій сфері великою мірою залежить від того, наскільки ефективно на ньому працюють інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, що здійснюють залучення в економіку вільних коштів населення, та інші фінансові посередники, які опосередковують рух капіталів від інвесторів до емітентів. В свою чергу ефективність діяльності цих фінансових інститутів безпосередньо залежить від їх правового регулювання, встановлення чіткого правового режиму діяльності інвестиційних фондів та компаній на ринку цінних паперів. Складність вирішення цієї задачі пов'язується з відсутністю досвіду правового регулювання нових економічних відносин, що складаються на ринку цінних паперів. Але й ті декілька років становлення фондового ринку виявили багато злободенних питань, які потребують негайного законодавчого врегулювання, з урахуванням власного і особливо досвіду країн з розвинутою ринковою економікою.
Саме недосконалість чинного законодавства, що регулює діяльність інвестиційних фондів та компаній, а також наявність значних недоліків у їх практичній діяльності переконливо свідчать про актуальність обраної теми як в теоретичному, так і в практичному аспектах.
Предметом дипломного дослідження є господарсько-правові відносини, які виникають при здійсненні інвестиційними компаніями діяльності по спільному інвестуванню, а також при здійсненні інвестиційними компаніями в якості торговців цінними паперами діяльності по випуску цінних паперів, комісійної та комерційної діяльності по цінних паперах.
Об'єктом дослідження є особливості діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній на ринку цінних паперів в Україні.
Метою дослідження є визначення поняття та видів інститутів спільного інвестування, аналіз правового режиму та особливостей їх господарської діяльності, а також виявлення недоліків та розробка основних напрямків вдосконалення діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній на ринку цінних паперів.
Основними завдання дипломного дослідження були наступні:
1. В 1-му розділі:
- проаналізувати динаміку зростання кількості інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні та основні характеристики їх діяльності;
- провести аналіз нормативно-правових документів, які регулюють діяльність ІСІ, а також проблеми та перспективи їх розвитку в майбутньому;
- розглянути специфічні особливості формування інвестиційної стратегії розвитку інституту спільного інвестування та наукову дискусію вчених стосовно питань інвестиційної стратегії ІСІ.
2. У 2-му розділі:
- провести ґрунтовний, комплексний аналіз досліджуваної проблеми формування інвестиційної стратегії ІСІ на прикладі конкретного фонду ВАТ ЗНКІФ «Синергія»;
- провести аналіз структури інвестицій ІСІ ВАТ ЗНКІФ «Синергія» в цінні папери, та проаналізувати портфель, розглянувши рівень доходності та ризику цінних паперів, в які ІСІ вкладав свої активи за останні 3 роки;
- проаналізувати ефективність вкладання коштів окремих ІСІ в динаміці 3 років та по можливості порівняння кількох ІСІ.
3. У 3-му розділі:
- на базі зарубіжного досвіду (як далекого зарубіжжя США, ЄС, так і близького Росія, Україна, Угорщина, Болгарія) визначити напрямки покращення інвестиційної стратегії ІСІ, виявити ефективні фінансові інструменти, які можуть забезпечити ліквідність та диверсифікацію активів ІСІ.
Дослідження проблем діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має не лише важливе наукове значення, воно також може бути корисним і в практичних справах, зокрема в справі державно-правового та інституційно-правового регулювання цієї сфери відносин.
Методологія дослідження: в роботі використовуються наступні методи: історичний, аналітичний, раціональний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний, статистичний, метод порівнянь.
Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в обґрунтуванні наступних висновків:
1. Існування інститутів спільного інвестування в Україні та успішне застосування ними загальноприйнятих в світі інвестиційних стратегій з реальним обігом та виплатою інвестиційних дивідендів інвесторам - є нове та об'єктивне явище в сучасній Україні після невдалого досвіду «фінансово-інвестиційних пірамід» (1993-1999 років).
2. Інвестування коштів в інвестиційні сертифікати ІСІ в Україні на сучасному етапі відродження промисловості та реального зростання випуску продукції є в 7-10 разів дохідніше, ніж традиційне інвестування в банківські депозити (рівень річної дохідності 10-14%), оскільки фонди інвестують кошти в акції первинних виробників, де прибутковість реалізується набагато вище ніж дохідність фінансових посередників.
3. Залучення масового інвестора в ІСІ в Україні потребує створення умов, які б стимулювали індивідуальних інвесторів до участі в інвестиційному фонді. Йдеться передусім про створення механізмів гарантування прав учасників інститутів спільного інвестування, що може бути забезпечено:
- розвитком відкритих інвестиційних фондів;
- переведенням інвестиційного сертифікату в вільно обертаємі цінні папери організованого фондового ринку (біржові індексні фонди).
1. Теоретико-методичні засади розробки інвестиційної стратегії інституту спільного інвестування
1.1 Становлення та розвиток інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні
У другій половині ХХ ст. в економіці розвинених країн відбулися радикальні зміни. Вони були пов'язані з бурхливим нарощенням інвестицій і портфельних, зокрема. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виник єдиний міжнародний фінансовий ринок. До традиційного набору фінансових інструментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємств, державні облігації) додався постійно зростаючий список нових «похідних» інструментів, таких як депозитарні розписки, форвардні контракти, ф'ючерси на товари, опціони, варіанти, фондові індекси, свопи на відсоткові ставки тощо. Ці інструменти дозволяють реалізувати складніші і тонкіші стратегії управління дохідністю та ризиком фінансових угод, що відповідають індивідуальним потребам інвесторів, вимогам керуючих активами, спекулянтів та гравців на фінансовому ринку.
Українська економіка переживає суперечливий, але водночас надзвичайно цікавий період. Неоднозначність визначається не тільки політичними перипетіями, але й цікавими економічними перетвореннями, на які, з одного боку Україна вже чекала довгий час, а з іншого, сучасні економічні процеси матимуть вплив на розвиток бізнесу і економіки України у тривалій перспективі. На розвиток української економіки працюють не лише закордонні надходження, але й власні, українські активи, відбувається наближення сфери надання фінансових послуг і управління активами до класичного західного зразка та започатковано розвиток системи недержавних пенсійних фондів.
Діяльність зі спільного інвестування вважається надзвичайно привабливим і конкурентним бізнесом, суть якого полягає в наданні професійних послуг щодо управління коштами інвесторів.
Розвиток інвестиційних компаній у багатьох країнах світу пов'язаний з подальшою концентрацією їх діяльності. Функціонування інвестиційних компаній у різних країнах світу, їх становлення та розвиток цілком залежить від темпів та напрямків зростання національних фінансових ринків. Так, на розвиток вітчизняних інститутів спільного інвестування негативний вплив мають недостатній рівень розвитку Українського фінансового ринку та несприятливий інвестиційний клімат.
В розвинених країнах ринку спільного інвестування скоро виповнитися 200 років, а в Україні базовий закон, що визначає роботу інститутів спільного інвестування (ІСІ), був прийнятий тільки в 2001 році, а діяльність недержавних пенсійних фондів (НПФ) почалася тільки з кінця 2003 року. Перші компанії по управлінню активами (КУА) і перші інвестиційні фонди отримали ліцензії в кінці 2003 - початку 2004 р., а НПФ - лише в 2005 році.
В Україні відчувається реальний інтерес суспільства до спільного інвестування. Завдяки цьому високі темпи створення КУА, ІСІ, НПФ майже не знижуються, незважаючи на проблеми наповнення інститутів надійними активами, незадовільний стан з регуляцією фондового ринку, низьку корпоративну культуру.
Вже сьогодні кількість інвестиційних та пенсійних фондів та компаній з управління активами можна порівняти з їхньою чисельністю в країнах з більш розвиненою економікою, де значно раніше почалися процеси спільного інвестування.
В Україні у середньому на один інвестиційний фонд припадає близько 7,5 млн. дол. США, то в Росії - більше 9 млн. дол. США, Польщі - більше 117 млн., США - більше 1116 млн. (для зручності порівняння об'єми фондів представлені в одній валюті) (табл. 1.1)
Таблиця 1.1. Середній розмір фонду спільного інвестування в різних країнах за 2005 р.
Країна
Середній розмір фонду, млн. дол. США
США
1116,4
Франція
175,6
Німеччина
275,8
Польща
117,7
Росія
9,4
Україна
7,4
Порівнюючи ситуацію в Україні і Росії, де інститути спільного інвестування мають історію вдвічі більшу за українську, слід зазначити, що в Росії за останні 10 років створено 444 фонди, а в Україні за 3 роки - 328. Водночас валовий внутрішній продукт Росії перевищує ВВП України майже в 10 разів. Тобто за кількістю ІСІ в розрахунку на одиницю ВВП ми вже можемо обігнати Росію.
Поки що не стало належним стимулом в перерозподілі вкладень населення між банками і ІСІ більш висока прибутковість ІСІ. На думку Генерального директора УАІБ Є. Григоренка, для цього є кілька причин. В країні, де завжди існували банки, але не було класичних інституційних інвесторів, у населення склався певний стереотип недовіри до невідомого інституту. Крім того, в пам'яті людей живе страх «трастових скандалів» початку 90х років. В цій частині перерозподіл доходів населення між депозитними внесками і ІСІ в Україні дуже сильно відрізняється від розподілу засобів в інших країнах. (див. табл. 1.2). Так, якщо в США вартість чистих активів в півтора разу перевищує розміри депозитних внесків населення, у Франції - на 18%, якщо в Німеччині активи ІСІ складають 40% суми депозитних внесків, Польщі - 16%, Росії - близько 3%, то в Україні - менше 0,1%.
Таблиця 1.2. Порівняння чистих активів ІСІ та депозитів фізичних осіб в різних країнах світу станом на 01.01.07 р.
Країни
ВЧА, млн. дол. США
Депозити фізичних осіб, млн. дол. США
Відношення ВЧА інвестиційних фондів до банківських депозитів фізичних осіб
США
8905174,0
5927879,3
150,23%
Франція
1362671,0
1152089,1
118,28%
Німеччина
296787,0
763331,7
38,88%
Польща
17652,0
112696,4
15,66%
Росія
8280,0
91710,0
2,64%
Україна
9,6
14495,4
0,066%
Динаміка розвитку інвестиційних і пенсійних фондів по їх видах, свідчить, що в країні за короткий проміжок часу вдалося збудувати достатньо широкий спектр послуг на ринку спільного інвестування, орієнтовану на різних інвесторів, їх схильність до ризику. Для України з її населенням, розміром економіки та рівнем заощаджень, наявність більш ніж 460 ІСІ семи різних видів, з яких більше 50 може працювати з населенням, близько 80 НПФ трьох видів, біля 220 КУА - в цілому дозволяє задовольнити потреби і населення, і юридичних осіб в спільному інвестуванні. При цьому динаміка виходу на ринок нових інститутів спільного інвестування фактично не знижується і далі.
1.2 Нормативно-правове забезпечення діяльності ІСІ
Особливістю розвитку та функціонування інститутів спільного інвестування в Україні є те, що вони переважно були створені для обслуговування процесів сертифікатної приватизації. Пік активної діяльності інвестиційних фондів та компаній припав на 1997-1998 рр. - період найбільш активної приватизації державних підприємств. Переважна більшість діючих на той час інститутів спільного інвестування - це закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній.
Все це базувалося на Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України (1994 рік).
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди почали створюватися в Україні після того, як Указом Президента України від 19 лютого 1994 року було затверджене Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Положенням було встановлено організаційно
-правові форми підприємництва, які мали діяти у сфері інвестиційного посередництва, передусім - під час «сертифікатної» приватизації державних підприємств. Зокрема, Положенням було визначено такі поняття, як:
- інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім інших видів діяльності може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення;
- відкритий інвестиційний фонд - фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов'язанням перед учасниками щодо їх викупу;
- закритий інвестиційний фонд - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їх викуп;
- взаємний фонд інвестиційної компанії - філіал, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування;
- інвестиційний керуючий - торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом. Положення передбачало, що учасникам інвестиційних фондів в обмін на приватизаційні майнові сертифікати видаватиметься інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.
На інвестиційну та фінансову діяльність інвестиційних фондів законодавством встановлювались обмеження, покликані забезпечити інтереси інвесторів. Інвестиційним фондам заборонялося брати кошти в борг - у формі банківських кредитів або випуску облігацій, або розрахунків векселями (крім випадків використання банківського кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів). На інвестиційні фонди поширювався порядок, згідно з яким вони не могли володіти більше ніж 10% цінних паперів одного емітента 7 або формувати понад 5% своїх активів з цінних паперів одного емітента (крім державних цінних паперів), а цінні папери в активах інвестиційного фонду повинні були становити не менше 70%. Особливістю формування інвестиційних фондів в Україні було те, що права засновників і учасників фонду чітко розділялися. Учасники інвестиційного фонду в обмін на приватизаційні майнові сертифікати отримували інвестиційні сертифікати. Законодавством було встановлено, що номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.
Окрім заснування інвестиційних фондів у вигляді окремих юридичних осіб, передбачався альтернативний порядок здійснення спільного інвестування. З цією метою інвестиційна компанія мала право заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компанія одержувала інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд.
На кінець 2000 р. в Україні функціонувало близько 250ти інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основною функцією цих інститутів у попередній період (1994-2000 рр.) була акумуляція коштів (в основному приватизаційних майнових сертифікатів) переважно дрібних інвесторів та здійснення їх наступного інвестування (здебільшого через центри сертифікатних аукціонів) в акції акціонерних товариств, створених на базі колишніх державних підприємств у процесі приватизації, та управління інвестиційним портфелем.
Однак перехід країни до ринкових відносин вимагав створення фондів нового зразка, що дозволило посилити роль інститутів спільного інвестування в інвестиційних процесах в Україні, створити надійний і в той же час більш простий механізм залучення коштів юридичних та фізичних осіб, забезпечити їх діяльність відповідно до світової практики та стандартів. Тобто, в таких умовах ринку інвестору слід було запропонувати таку фінансову послугу, в якій він має потребу, відмінну від того, що його пропонують конкуренти, зрештою, послугу кращу за якістю у порівнянні з конкурентами.
15 березня 2001 року Верховна рада України прийняла Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди») №2299ІІІ [1]. Цей Закон визначає Інститути спільного інвестування як окрему організаційно-правову форму діяльності, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів та нерухомість. Основними організаційними формами інститутів спільного інвестування є корпоративні та пайові інвестиційні фонди. Відмінності цих форм полягають у тому, що інвестор корпоративних інвестиційних фондів потенційно має можливість впливати на процеси, що відбуваються у фонді.
Одна з привабливих сторін інститутів спільного інвестування полягає в тому, що вони бувають різних видів, що дозволяє інвестору вибрати об'єкт інвестування під власні можливості та вимоги.
Згідно ст. 4 Закону №2299ІІІ, інститути спільного інвестування можуть бути [1]:
- відкритого, інтервального та закритого типів;
- строковим та безстроковим;
- диверсифікованим та недиверсифікованим (в залежності від механізмів формування і структури активів).
Учасниками механізму спільного інвестування є інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.
Інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який веде діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.
Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).
Інвестиційні фонди можуть бути строковими чи безстроковими: строковий фонд створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого такий фонд ліквідується або реорганізується; безстроковий фонд створюється на невизначений термін.
Інвестиційні фонди поділяються на фонди відкритого, інтервального та закритого типу:
- інвестиційний фонд вважається фондом відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання в будь-який час на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами). Дивіденди за цінними паперами інвестиційного фонду відкритого типу не нараховуються і не сплачуються. Активи відкритого фонду повинні бути диверсифіковані згідно з вимогами законодавства. При проведенні відкритої підписки на акції відкритого фонду не менше 10% активів повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на спеціальних депозитних рахунках;
- інвестиційний фонд вважається фондом інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання на вимогу інвесторів викупити цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами), протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Дивіденди по цінних паперах такого фонду не сплачуються. На такі фонди поширюються вимоги щодо диверсифікації активів та ліквідності, встановлені для фондів відкритого типу;
- інвестиційний фонд вважається фондом закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язання викуповувати цінні папери, емітовані цим фондом (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації чи ліквідації. Фонд закритого типу може бути лише строковим.
Інвестиційний фонд може бути диверсифікованого або недиверсифікованого виду. Фонд вважається диверсифікованим, якщо 1) кількість цінних паперів одного емітента в активах фонду не перевищує 10% загального обсягу їх емісії; 2) загальна сума пакетів цінних паперів одного емітента, які містять кількість, більшу ніж 5% загального обсягу емісії на момент їх придбання, не перевищує 40% вартості чистих активів фонду; 3) активи фонду не менше ніж на 80% складаються з грошових коштів, ощадних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик, державних цінних паперів, а також цінних паперів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.
Диверсифікованим фондам забороняється:
- тримати на поточних і депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітованих комерційними банками, більше ніж 30% загальної вартості активів фонду;
- володіти цінними паперами одного емітента на суму, яка перевищує 5% загальної вартості активів фонду;
- володіти державними цінними паперами в сумі, що перевищує 25% загальної вартості активів фонду;
- володіти облігаціями органів місцевого самоврядування в сумі, що перевищує 10% загальної вартості активів фонду;
- володіти облігаціями українських емітентів (крім комерційних банків) на суму, що перевищує 20% загальної вартості активів фонду;
- володіти акціями українських емітентів-резидентів України (крім комерційних банків) на суму, що перевищує 40% загальної вартості активів фонду;
- володіти цінними паперами, доходи за якими гарантовано урядом іноземної держави, на суму, що перевищує 10% загальної вартості активів фонду;
- володіти акціями та облігаціями, емітованими нерезидентами, які котируються на організованих фондових ринках іноземних держав, на суму, що перевищує 20% загальної вартості активів фонду.
Якщо фонд не відповідає переліченим вище вимогам щодо диверсифікації активів, він вважається недиверсифікованим.
Законом встановлено також загальні обмеження щодо формування активів, які стосуються всіх інститутів спільного інвестування. Таким інститутам забороняється володіння: 1) цінними паперами, емітованими компанією з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором (аудиторською фірмою) цього інституту спільного інвестування та пов'язаними особами; 2) цінними паперами, емітованими нерезидентами, які допущені до котирування менше ніж на двох організованих фондових майданчиках; 3) акціями чи інвестиційними сертифікатами інших інститутів спільного інвестування; 4) векселями та ощадними сертифікатами на суму понад 10% вартості активів інституту спільного інвестування.
Венчурними вважаються недиверсифіковані фонди закритого типу, які здійснюють виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи яких більше ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не котируються на торгах фондової біржі або торговельно-інформаційної системи. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (в тому числі конвертованими) та договорами позики. Надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду не дозволяється. Учасниками венчурного фонду можуть бути лише юридичні особи.
Залежно від організаційної форми інвестиційні фонди поділяються на корпоративні та пайові.
Корпоративний інвестиційний фонд - це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства відкритих акціонерних товариств і здійснює виключну діяльність зі спільного інвестування. Правовстановлюючими документами при створенні корпоративного інвестиційного фонду є статут і регламент. Статут корпоративного інвестиційного фонду, крім стандартних положень, передбачених Законом України «Про господарські товариства» [5] для відкритих акціонерних товариств, має також містити відомості про його тип (відкритий, інтервальний чи закритий) та вид (диверсифікований, недиверсифікований). У регламенті корпоративного інвестиційного фонду обов'язково наводиться інформація щодо:
- умов, за яких може бути проведена заміна компанії з управління активами або зберігача, та порядку проведення такої заміни із зазначенням дій, спрямованих на захист прав акціонерів;
- порядку визначення вартості чистих активів та ціни розміщення (викупу) акцій;
- розміру винагороди та/або покриття витрат, пов'язаних із діяльністю фонду, що можуть бути сплачені компанії з управління активами фонду;
- порядку розподілу прибутку;
- порядку та строків викупу корпоративним інвестиційним фондом своїх акцій на вимогу інвесторів;
- напрямків інвестицій (інвестиційна декларація);
- мінімальної вартості договорів (угод) щодо активів фонду, укладених компанією з управління активами, які підлягають затвердженню спостережною (наглядовою) радою фонду.
Регламент корпоративного інвестиційного фонду затверджується засновниками одночасно зі статутом. Зміни до регламенту затверджуються загальними зборами акціонерів. Регламент і зміни до нього підлягають реєстрації в державній комісії з цінних паперів і фондового ринку. Відкрита підписка на акції проводиться після реєстрації фонду в реєстрі інститутів спільного інвестування. Корпоративні інвестиційні фонди інтервального або відкритого типу після реєстрації в реєстрі розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію. Особливістю розміщення (відкритої підписки на акції) корпоративного інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу є те, що на відміну від відкритих акціонерних товариств термін відкритої підписки не обмежується.
У процесі діяльності корпоративним інвестиційним фондам забороняється випуск облігацій та боргових цінних паперів (векселів); отримання кредитів на суму, що перевищує 10% активів фонду; розміщення акцій за цінами, нижчими за вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію. Грошові кошти корпоративного інвестиційного фонду зараховуються на його власний рахунок у банку. Управління активами корпоративного інвестиційного фонду здійснює компанія з управління активами, яка зобов'язана діяти від імені та в інтересах корпоративного інвестиційного фонду на підставі договору про управління активами. Такий договір укладається на термін, що не перевищує трьох років, і його дія може бути продовжена тільки за рішенням загальних зборів акціонерів фонду.
Особливості управління такими фондами полягають у тому, що правління в корпоративному інвестиційному фонді не обирається. Загальні збори акціонерів обирають членів спостережної (наглядової) ради, яка здійснює контроль за діяльністю компанії з управління активами. Засідання наглядової ради мають проводитися не рідше одного разу на квартал. Наглядова рада також уповноважена законом укладати та розривати договори з компанією з управління активами, зберігачем, затверджувати договори з реєстратором, незалежним аудитором фонду та оцінювачем майна.
З досвіду інших країн відомо, що в разі колективного інвестування захистити кошти інвесторів від несумлінного використання чи помилок компанії з управління можна лише шляхом розподілу довіри між двома особами - виконавцем (компанією з управління) та незалежним контролером (спеціалізованим зберігачем). В Україні додатковий контроль зобов'язаний здійснювати зберігач фонду. Зберігач має виконувати розпорядження компанії з управління активами, якщо вони не суперечать законодавству або регламенту. Зберігач має контролювати діяльність компанії з управління активами щодо порядку розрахунку вартості чистих активів, розміщення та викупу цінних паперів інвестиційного фонду, використання прибутків, отриманих інвестиційним фондом. Про результати перевірки зберігач надає інформацію спостережній (наглядовій) раді корпоративного інвестиційного фонду в порядку, встановленому договором.
Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам за правом спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
Пайовий інвестиційний фонд створюється компанією з управління активами. Для створення такого фонду компанія з управління активами повинна розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі та організувати продаж інвестиційних сертифікатів фонду шляхом відкритої підписки або шляхом їх приватного розміщення.
Термін відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому компанією з управління активами.
Згідно з законодавством пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Грошові кошти пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами в банку окремо від власних коштів компанії з управління активами та коштів інших пайових інвестиційних фондів.
Функціонування пайового інвестиційного фонду регулюється виключно регламентом (такий фонд працює без статуту).
На відміну від корпоративного інвестиційного фонду інвестори пайового фонду не набувають прав, установлених законом для акціонерів. Замість поняття «акціонер» використовується поняття «учасник». Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду.
Фактично пайовий інвестиційний фонд є інвестиційним портфелем, сформованим компанією з управління активами від свого імені за рахунок коштів учасників, тобто фактично має місце довірче управління коштами, сплаченими за інвестиційні сертифікати. При цьому довірче управління має не індивідуальний характер, як у класичних трастах, а є колективним. Право власності на інвестиційний портфель належить учасникам фонду на правах колективної власності лише частково - а саме як право володіння. Право розпоряджатися активами фонду з певними обмеженнями, встановленими інвестиційною декларацією, передається компанії з управління активами.
Укладаючи договори, предметом яких є активи пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково інформує третіх осіб.
Учасники пайового інвестиційного фонду, кошти спільного інвестування якого залучені шляхом приватного розміщення інвестиційних сертифікатів, мають право створювати спостережну (наглядову) раду для нагляду за виконанням інвестиційної декларації, зберіганням активів фонду, веденням реєстру власників інвестиційних сертифікатів, проведенням аудиторських перевірок діяльності та оцінки майна фонду.
Компанії з управління активами є спеціалізованими компаніями з управління активами інститутів спільного інвестування, що здійснюють виключно цей вид діяльності. Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється. З метою захисту прав акціонерів або учасників інвестиційних фондів законом встановлено обмеження та вимоги щодо діяльності таких компаній.
Компаніям з управління активами не дозволяється:
- витрачати кошти інвестиційних фондів на цілі, не передбачені проспектом емісії цінних паперів цих фондів, або безоплатно відчужувати активи таких фондів;
- отримувати кредити на користь і за рахунок фонду в сумі, що перевищує 10% вартості чистих активів такого фонду, або на термін більший, ніж три місяці, при цьому кредити можуть отримуватися лише з метою викупу акцій або інвестиційних сертифікатів, випущених фондом.
Статтею 31 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [1] встановлено, що винагорода компанії з управління активами встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інститутів спільного інвестування. Положення про склад і розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами її функцій та відшкодовуються за рахунок активів інститутів спільного інвестування, затверджується Державною комісією з цінних паперів і фонд управління активами в банку окремо від власних коштів компанії з управління активами та коштів інших пайових інвестиційних фондів.
1.3 Основні засади розробки інвестиційної стратегії ІСІ
Традиційний підхід в інвестуванні, що переважав до появи сучасної теорії портфельних інвестицій, мав два суттєві недоліки. По-перше, в ньому основна увага приділялася аналізу поведінки окремих активів (акцій, облігацій). По-друге, основною характеристикою активу в ньому була виключно дохідність, тоді як інший фактор - ризик - не отримував чіткої оцінки при інвестиційних рішеннях. Нинішній рівень розробки теорії портфельних інвестицій долає ці недоліки. Таким сформованим підходом, фактично, завершився тривалий період (ще з кінця 20х років ХХст.), який названий у фінансовій теорії первинним етапом розвитку теорії інвестицій.
Сучасна теорія портфельних інвестицій бере свій початок з невеликої статті Гаррі Марковіца «Вибір портфеля» (1952) [68]. У ній він запропонував математичну модель формування оптимального портфеля цінних паперів, а також ним були приведені методи побудови таких портфелів за певних умов. Розглянувши загальну практику диверсифікації портфелю, він показав, як інвестор може знизити ризик портфелю шляхом вибору некорельованих акцій.
У інвестора існує n можливостей використання засобів, кожна з яких принесе відповідно 1,2,……,n гривень доходу в розрахунку на 1 гривню вкладень. Найбільш істотною проблемою для ухвалення рішення є те, що величини I у загальному випадку випадкові, тобто яким саме буде доход, заздалегідь невідомо.
Головним припущенням, що прийняв Гарри Марковиц, аналізуючи цю задачу, було те, що для інвестора при оцінці альтернативних рішень, важливими є тільки два параметри кожного з них: перший з них - очікувана прибутковість інвестицій:
I = E*I (1.1)
де: Е - математичне чекання,
а другий - стандартне відхилення прибутковості, як показник, що характеризує ризик прийнятого рішення:
i = D *I (1.2)
де D - дисперсія.
Іншим, не менш важливим припущенням, є наступне: інвестор не обов'язково повинний вибрати якесь одне рішення, він може вибрати будь-яку комбінацію можливих інвестицій, розподіляючи своє багатство по різних напрямках вкладень (диверсіфікуючи інвестиції). Сформовану в такий спосіб комбінацію інвестицій - називають інвестиційним портфелем.
Основною заслугою Г. Марковіца є запропонована у статті теоретико-імовірнісна формалізація поняття дохідності та ризику. В його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їхньою очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей. Очікувана дохідність портфеля цінних паперів визначається як середнє значення розподілу ймовірностей, а ризик - як стандартне відхилення можливих значень дохідності від очікуваного.
Вплив портфельної теорії Г. Марковіца значно посилився після появи в кінці 50х - на початку 60х років праць Дж. Тобіна з аналогічних тем [59]. Тут слід відмітити деякі відмінності між підходами Г. Марковіца і Дж. Тобіна. Підхід Г. Марковіца лежить у руслі мікроекономічного аналізу, оскільки він акцентує увагу на поведінці окремого інвестора, який формує оптимальний, з його точки зору, портфель на основі власної оцінки дохідності й ризику вибраних активів. До того ж початково модель Г. Марковіца стосувалася в основному портфеля акцій, тобто ризикових активів.
Дж. Тобін також запропонував включити в аналіз безризикові активи, наприклад, державні облігації. Його підхід є, по суті, макроекономічним, оскільки основним об'єктом його вивчення є розподіл сукупного капіталу в економіці на дві його форми: готівкову (грошову) і неготівкову (у вигляді цінних паперів).
При комбінації ризикованих і безризикових інвестицій, якщо існує ставка прибутковості, перед інвестором постає задача розподілу інвестицій між деяким ризикованим активом (портфелем активів) з очікуваним доходом і стандартним відхиленням , і безризиковим вкладенням засобів по ставці , причому .
Нехай xp - частка багатства, вкладена в ризикований напрямок, x0 - частка, інвестуєма по безризиковій ставці. Позначимо прибутковість загального портфеля через :
. (1.3)
Ризик (стандартне відхилення прибутковості) загального портфеля буде дорівнює (з огляду на, що стандартне відхилення константи дорівнює нулю):
(1.4)
Акцент у працях Г. Марковіца робився не на економічному аналізі вихідних постулатів теорії, а на математичному аналізі їхніх наслідків та розробці алгоритмів розв'язку оптимізаційних задач. У підході Дж. Тобіна основною темою стає аналіз факторів, що змушують інвесторів формувати портфелі активів, а не тримати капітал в якійсь одній, наприклад готівковій, формі. Крім того, Дж. Тобін проаналізував адекватність кількісних характеристик активів і портфелів, що складають вихідні дані в теорії Г. Марковіца. Можливо, тому Дж. Тобін одержав Нобелівську премію на дев'ять років раніше, ніж Г. Марковіц (1990).
З 1964 р. появляються нові праці, що відкрили наступний етап в інвестиційній теорії, який пов'язаний з так званою моделлю оцінки капітальних активів, або САРМ (з англ.: capital asset pricing model). Учнем Г. Марковіца У. Шарпом була розроблена модель ринку капіталів [69]. Формулюючи її, він розумів, що абсолютно надійних акцій або облігацій не буває. Всі вони тією чи іншою мірою пов'язані з ризиком для корпорації: вона може отримати великий дохід або залишитися без нічого. Розвиваючи підхід Г. Марковіца, У. Шарп поділив теорію портфеля цінних паперів на дві частини. Перша - систематичний (або ринковий) ризик для активу акцій, друга - несистематичний. Для звичайної акції систематичний ризик завжди пов'язаний зі змінами вартості цінних паперів, які обертаються на ринку. Іншими словами, дохідність однієї акції постійно коливається біля середньої дохідності всього активу цінних паперів. Цього ніяк не уникнути, бо діє сліпий механізм ринку.
Несистематичний ризик пов'язаний з впливом усіх інших факторів, специфічних для корпорації, яка випускає в обіг цінні папери. Визначивши спеціальні коефіцієнти реакції цін акцій чи облігацій на зміни ринкової кон'юнктури (знамениті «альфа» і «бета» [50]), У. Шарп розробив формулу розрахунку порівняльного ступеня ризику цінних паперів на основі «лінії ефективності ринку позикового капіталу»:
1. Для визначення потрібної норми прибутку акції використовується модель оцінки капітальних активів (САРМ):
(1.5)
де - К - потрібна норма прибутку акції, %
Rf - ринкова безризикова норма прибутку, %
(KmRf) - ринкова премія за ризик;
Кm - потрібна норма прибутку середньої акції або «ринку», %
- бета-коефіцієнт ризику акції, в частках одиниці
*(Km - Rf) - премія за ризик акції, %
- бета-коефіцієнт ризику акції розраховується за формулою:
(1.6)
де величини у та уm характеристики ризику індивідуальної акції та «середньої» акції ринку цінних паперів.
При цьому реальною моделлю функціонування цінних паперів є твердження, що підвищеному ризику повинна відповідати і підвищена норма очікуємої прибутковості цінного паперу.
Так інтерпретація - бета-коефіцієнт ризику акції є наступною:
в = 1 - означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому;
в < 1 - означає, що індивідуальна акція має ступінь ризику, нижче тієї, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому;
в > 1 - означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику вище тієї, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому;
Ринкова безризикова норма прибутку Rf в разі врахування інфляційних процесів (трендова характеристика ринку ЦП у часі) представляється в вигляді:
(1.7)
де RRf - реальна або безінфляційна норма прибутку;
ІР - інфляційна премія, яка змінюється згідно з прогнозованим рівнем інфляції;
Модель САРМ (формула 1.5), використовуючі опорні терміни безризикової ставки доходності по державним цінним паперам, бета-коефіцієнт відносної чутливості систематичного ризику, дозволяє розраховувати очікуєму доходність індивідуальних цінних паперів. При цьому бета-коефіцієнт виступає в ролі індикатора перерахування відносного підвищеного чи зниженого ризику у додаткову доходність (збитковість) індивідуальних цінних паперів відносно доходності «середніх» акцій ринку, виділяючі категорії:
- безризикові державні папери (в = 0);
- «середня акція» ринку цінних паперів (в = 1);
- індивідуальна акція (в = VAR);
Показник (KmRf) в формулі моделі САРМ має наглядну інтерпретацію, яка представляється у підвищеному доході ринкових ризикових цінних паперів Кm відносно доходності безризикових (державних) цінних паперів ринку Rf (Рис. 1.1)
Рис. 1.1. Графічна інтерпретація моделі «Ризик - Доходність цінних паперів» (САРМ) - лінія ринку цінних паперів [50]
Важливим моментом систематичного ризику є те, що збільшення кількості акцій чи облігацій не спроможне ліквідувати його. Однак зростаюча купівля цінних паперів може призвести до усунення несистематичного ризику. Звідси виходить, що вкладник не може уникнути ризику, пов'язаного з коливанням кон'юнктури фондового ринку. Завдання, що стоїть при формуванні портфеля паперів, полягає у зменшенні ризику шляхом придбання різних цінних паперів. І робиться це таким чином, щоб фактори, специфічні для окремих корпорацій, врівноважували один одного. Завдяки цьому дохідність портфеля наближається до середньої для всього ринку.
Висновки У. Шарпа стали відомими як моделі оцінки довгострокових активів, котрі базуються на передбаченні, що на конкурентному ринку очікувана премія за ризик змінюється прямо пропорційно коефіцієнтові «бета». Іншими словами, цей економіст розвинув положення Г. Марковіца в плані вибору оптимальних інвестиційних портфелів і його науковий внесок в портфельну теорію стисло сформульований в наступних принципах:
1. Інвестори віддають перевагу високо очікуваній дохідності інвестицій і низькому стандартному відхиленню. Портфелі звичайних акцій, які забезпечують найвищу очікувану дохідність за даного стандартного відхилення, називаються ефективними портфелями.
2. Якщо ви хочете знати граничний вплив акції на ризик портфеля, то ви повинні враховувати не ризик акції самої по собі, а її внесок у ризик портфеля. Цей внесок залежить від чутливості акції до змін вартості портфеля. Чутливість акції до змін вартості ринкового портфеля позначається показником «бета». Значить, «бета» вимірює також внесок акції в ризик ринкового портфеля.
3. Якщо інвестори можуть брати позики або надавати кредити за безризиковою відсотковою ставкою, тоді їм слід завжди мати комбінацію безризикових інвестицій і портфель звичайних акцій. Склад такого портфеля акцій залежить тільки від того, як інвестор оцінює перспективи кожної акції, а не від його відношення до ризику. Якщо інвестори не мають якоїсь додаткової інформації, то їм слід тримати такий же портфель акцій, як і в інших, - інакше кажучи їм слід тримати ринковий портфель цінних паперів.
Зараз модель Г. Марковіца використовується в основному на першому етапі формування портфелю активів при розподілі інвестованого капіталу по різних типах активів: акціях, облігаціях, нерухомості, тощо. Однофакторна модель У. Шарпа використовується на другому етапі, коли капітал, інвестований у певний сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, що складають вибраний сегмент (тобто по конкретних акціях, облігаціях, тощо).
Основним результатом САРМ стало встановлення співвідношення між дохідністю і ризиком активу для рівноважного ринку. При цьому важливим виявляється той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повинен враховувати не «увесь» ризик, що зв'язаний з активом (ризик за Г. Марковіцем), а тільки частину його, що названа систематичним, або недиверсифікованим ризиком. Ця частина ризику активу тісно пов'язана з загальним ризиком ринку в цілому і кількісно представлена коефіцієнтом «бета», введеним У. Шарпом у його моделі. Інша частина (так званий несистематичний, або диверсифікований ризик) ліквідується вибором відповідного (оптимального) портфеля. Характер зв'язку між дохідністю і ризиком має лінійну залежність, і тим самим звичне практичне правило «велика дохідність - означає, великий ризик» отримує точне аналітичне виведення.
Класична портфельна теорія пройшла три етапи свого розвитку. Перший етап - первинний - розробка математичних основ для портфельної теорії. Наступні два - це сучасна теорія портфельних інвестицій: другий етап - створення теорії ринкового портфеля у працях Г. Марковіца, Дж. Тобіна, У. Шарпа; третій етап - формування на основі теорії ринкового портфеля теорії оптимального портфеля у працях Ф. Модільяні, М.Міллера, Ф. Блека, М. Скоулза, Р. Мертона.
М. Скоулз і Ф. Блек здійснили подальший прорив у цій галузі, розробивши метод визначення вартості опціону, що не потребує використання конкретної величини премії за ризик. Це, проте, не означає, що премії за ризик немає: просто її включено у ціну акції. Саме цю ідею обоє вчених вперше обгрунтували у праці «Ціноутворення на опціони і пасиви корпорацій» (1973 р.). У цей період вони тісно співпрацювали з Р. Мертоном, який також займався проблемою оцінки опціонів. Він вніс ряд пропозицій, що покращували згадану статтю. Зокрема, погоджуючись з припущенням безперервності здійснення операцій з опціонами і акціями, запропонував підтримувати між ними таке співвідношення, яке є повністю безризиковим. Він придумав важливе узагальнення, згідно якому ринкова рівновага не є обов'язковою умовою для оцінки опціону, будучи достатньою умовою для неї, якщо не існує можливостей здійснення арбітражних операцій.
Основні висновки, до яких прийшли автори сучасної теорії портфельних інвестицій можна сформулювати наступним чином:
а) Ефективну множинність містять ті портфелі, які одночасно забезпечують і максимально очікувану дохідність за фіксованого рівня ризику, і мінімальний ризик при заданому рівні очікуваної дохідності;
б) Передбачається, що інвестор вибирає оптимальний портфель із портфелів, що складають ефективну множинність.
в) Оптимальний портфель інвестора ідентифікується з точкою зіткнення кривих байдужості інвестора з ефективною множинністю.
г) Диверсифікація звичайно приводить до зменшення ризику, оскільки стандартне відхилення портфеля у загальному випадку буде меншим, ніж середньозважені стандартні відхилення цінних паперів, що складають портфель.
Співвідношення дохідності цінного паперу і дохідності на індекс ринку відоме як ринкова модель.
д) Дохідність на індекс ринку не відображає дохідності цінного паперу сповна. Непояснені елементи включаються у випадкову погрішність ринкової моделі. У відповідності з ринковою моделлю загальний ризик цінного паперу складається із ринкового ризику і власного ризику.
е) Диверсифікація приводить до усереднення ринкового ризику. Диверсифікація може значно знизити власний ризик.
Таким чином можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна теорія портфельних інвестицій:
1. Ринок складається з кінцевого числа активів, дохідності яких для заданого періоду вважаються випадковими величинами.
2. Інвестор в стані, наприклад, виходячи з статистичних даних, отримати оцінку очікуваних (середніх) значень дохідностей та їхніх попарних коваріацій - ступенів можливості диверсифікації ризику.
3. Інвестор може формувати різні допустимі (для даної моделі) портфелі. Дохідності портфелів є також випадковими величинами.
4. Порівняння портфелів, що вибираються ґрунтується тільки на двох критеріях - середній дохідності та ризику.
5. Інвестор не схильний до ризику в тому сенсі, що з двох портфелів з однаковою дохідністю він обов'язково віддасть перевагу портфелю з меншим ризиком.
6. Центральною проблемою в теорії портфельних інвестицій є вибір оптимального портфелю, тобто визначення набору активів з найвищим рівнем доходності за найменшого чи заданого рівня інвестиційного ризику. Такий підхід «багатомірний» як за числом залучених в аналіз активів, так і за врахованими характеристиками.
У процесі управління портфелем фінансових інвестицій вирішуються такі завдання:
- забезпечення надійності вкладень;
- підвищення дохідності інвестицій;
- збільшення ринкової вартості вкладень;
- забезпечення ліквідності фінансових інвестиці На надійність фінансових інвестицій впливають систематичні (ринкові) і несистематичні (портфельні) ризики. Незважаючи на те, що в умовах політичної нестабільності й спаду виробництва систематичний ризик фінансових вкладень дуже високий, засобів захисту від нього практично не існує. І навпаки, портфельний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації та страхування. До специфічних методів внутрішнього страхування фінансових ризиків можна віднести формування спеціального страхового резерву з високонадійних цінних паперів.
Збільшити дохідність фінансових інвестицій можна шляхом умілого маневрування між ризиком і дохідністю цінних паперів, включення в інвестиційний портфель тих цінних паперів, норма поточної дохідності яких прийнятна для інвестора і відповідає меті формування його портфеля.
Ринкова вартість портфеля цінних паперів залежить від загальної кон'юнктури фондового ринку, а також від співвідношення між попитом і пропозицією окремих фондових інструментів. Відповідно до теорії асиметричної інформації ринкова ціна цінних паперів компанії зростає у випадку, коли інвесторам надходить інформація про збільшення обсягів її інвестиційної діяльності, збільшення величини дивідендів, підготовку до наступного випуску акцій тощо.
Забезпечення ліквідності фінансових інвестицій є важливою передумовою інфляційного захисту вкладень та їх своєчасної трансформації у грошові активи. Ліквідність за облігаціями та ощадними сертифікатами пов'язана з періодом їх погашення, а за акціями та інвестиційними сертифікатами залежить від попиту на фондовому ринку. Для підтримки високої ліквідності інвестиційного портфеля потрібно більш детально оцінювати інвестиційні якості цінних паперів і включати в портфель лише ті інструменти, ліквідність яких не викликає сумніву.
Таким чином, основна мета управління фінансовими інвестиціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів відповідно до обраного типу інвестиційного портфеля.
Під інвестиційним портфелем розуміють сукупність інструментів, відібраних для вкладення коштів відповідно до стратегічних настанов інвестора.
Залежно від мети інвестиційної діяльності можна виділити портфель доходу, портфель росту і портфель мінімізації пов'язаних з інвестуванням ризиків.
Портфель росту передбачає орієнтацію інвестора на збільшення його ринкової вартості шляхом включення фінансових інструментів, ринкова ціна яких має тенденцію до постійного (або стабільного) зростання. Зрозуміло, що ризик, пов'язаний з таким портфелем, дуже високий.
Портфель доходу формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи. Такий портфель також є досить ризиковим.
Портфель мінімізації ризиків формується за рахунок тих фінансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний інфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.
Класифікацію типів інвестиційного портфеля за різними ознаками наведено на рис. 1.2.
Рис. 1.2. - Класифікація інвестиційного портфелю
Портфель мінімізації ризиків формується за рахунок тих фінансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний інфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.
Залежно від міри досягнення мети інвестування інвестиційний портфель може бути:
- збалансований (сформований з фінансових інструментів, які повністю відповідають меті його формування);
- не збалансований (включені в портфель інструменти суперечать меті його формування);
- розбалансований (портфель, який раніше був збалансованим, але через зміну ринкової кон'юнктури перестав відповідати меті інвестування).
Залежно від обраної стратегії інвестування інвестиційний портфель може бути агресивним (високоризикованим), зваженим (поміркованим, або середньоризикованим) та консервативним (низькоризикованим).
Зменшити портфельні ризики можна за рахунок диверсифікації інвестиційного портфеля за видами цінних паперів, їх емітентами, строками погашення, галузями та регіонами. В практиці міжнародного фінансового менеджменту при здійсненні диверсифікації портфеля цінних паперів за строками їх обігу найбільшого поширення набули два альтернативні методи:
Ступінчатий метод (метод «драбини») полягає у рівномірному розподілі інвестицій між цінними паперами різного терміну. Вивільнені кошти від короткострокових фінансових інструментів вкладаються у більш довгострокові цінні папери. В результаті забезпечується простота регулювання і контролю, зменшується сума інвестиційних ресурсів в обороті. До недоліків ступінчатого методу слід віднести неможливість швидкого внесення змін у структуру інвестиційного портфеля. Відповідно виникає ризик упущеної вигоди від гри на курсових різницях цінних паперів.
Полярний метод (метод «штанги») полягає у концентрації інвестицій у цінні папери полярного терміну. Основна частина коштів вкладається у цінні папери з дуже коротким строком (з метою забезпечення ліквідності) і цінні паперів з дуже довгим строком (для забезпечення доходу), і лише незначна частина інвестиційного портфеля формується за рахунок середньотермінових фінансових інструментів.
Цілі інвестування визначаються виходячи з тих зобов'язань, які взяв на себе фінансовий посередник перед індивідуальними інвесторами. Крім того, визначаючи інвестиційні цілі, фінансовий посередник має враховувати інвестиційні ризики, оскільки між ризиком і доходом існує прямо пропорційна залежність. З урахуванням прийнятих зобов'язань та законодавчо встановлених обмежень щодо складу інвестиційного портфеля фінансовий посередник визначає види фінансових інструментів, з яких складатиметься інвестиційний портфель, та потенційну частку кожного з них. Крім того, інвестиційна політика має містити основні принципи формування та управління інвестиційним портфелем (або тактику інвестиційного менеджменту).
Загальним для всіх типів фінансових посередників принципом інвестиційної політики є диверсифікація, тобто таке комбінування елементів портфеля, за якого досягається мінімізація ризику при заданому рівні доходу. Тож диверсифікація як стандарт інвестиційної політики є чинником зменшення інвестиційних ризиків.
Сучасною економічною наукою гіпотеза про ефективність ринку трактується як припущення про наявність відповідності між курсом кожного цінного папера, який (курс) фактично склався, та його інвестиційною вартістю. При цьому, інвестиційна вартість цінного паперу може розглядатися як тотожна його справедливій вартості, під якою розуміють вартість папера на даний момент з урахуванням перспективної оцінки рівня ціни попиту на нього та доходів за ним в майбутньому, розраховану добре інформованими та здібними аналітиками. Відповідно, під ефективним ринком слід розуміти такий, на якому ціна на кожен цінний папір завжди дорівнює його інвестиційній вартості, тобто за якого вся суттєва інформація про ринок цілковито й миттєво відображається в ринкових цінах.
Тож якщо інвестиційний менеджмент схиляється до гіпотези про ефективність фінансових ринків, інвестиційні рішення слід приймати виходячи із загальноприйнятої оцінки ризику та дохідності, не здійснюючи пошуку неправильно оцінених паперів. Відповідно, замість аналізу цінних паперів, потреба в проведенні якого відпадає, слід вести лише моніторинг ринку, щоб мати можливість вчасно пристосовувати початково сформований портфель до ринкових параметрів. Такий підхід до управління портфелем іменується пасивною портфельною стратегією або просто - пасивним управлінням.
Концепція ж активного управління портфелями фінансових інвестицій базується на протилежному твердженні: ринки капіталів не є достатньо ефективними, а, отже, пошук неправильно оцінених цінних паперів є виправданим. Саме аналіз цінних паперів і має забезпечувати пошук таких паперів. Таким чином, використання фінансового аналізу в інвестиційному процесі пов'язується зі сприйняттям ринку як такого, що не є ефективним, та застосуванням активної портфельної стратегії.
Обґрунтовуючи доцільність проведення фінансового аналізу, як правило, наводять два основні аргументи: перший зводиться до твердження, що для формування портфеля, який би відповідав інвестиційним запитам інвестора, необхідне знання окремих характеристик цінних паперів, другий пов'язується зі сприйняттям ринку як такого, що має низьку міру ефективності (про що йшла мова на початку цього розділу), та, як наслідок, виправданості зусиль щодо пошуку неправильно оцінених фінансових активів.
Визначення характеристик цінних паперів передусім зводиться до оцінок потенційних ризиків та очікуваних дохідностей цінних паперів. Однак при цьому, якісна та кількісна оцінка параметрів означених характеристик може здійснюватися із застосуванням різних аналітичних методів та із використанням різної інформаційної основи.
Інерційні стратегії - поведінкові стратегії, застосовуються з метою формування портфеля фінансових інвестицій прихильниками технічного аналізу. Полягають у придбанні тих фінансових інструментів, які нещодавно виросли у ціні (оскільки вважається, що вони продовжуватимуть зростати і надалі внаслідок інерційного зростання попиту на них), і продажу тих, які нещодавно впали у ціні (оскільки вважається, що попит на них інерційно буде зменшуватися та, відповідно, зменшуватиметься і їх курс).
Протилежно спрямовані стратегії - поведінкові стратегії, що застосовуються для цілей формування портфеля фінансових інвестицій прихильниками технічного аналізу. Полягають у діях, протилежних тенденціям, що в даний час панують на фондовому ринку: інвестори, які дотримуються цих стратегій, купують цінні папери, яких інші намагаються позбутися через несприятливий рух курсу цих цінних паперів, а продають ті цінні папери, які зростають у ціні та, як правило, переважно купуються більшістю інших інвесторів; доцільність застосування протилежно спрямованих стратегій пояснюється тим, що, як вважається, реакція більшості інвесторів на інформацію призводить до тимчасового завищення (заниження) ціни на фінансові інструменти, яка з часом має повернутися до справедливого рівня.
Стратегії змінної середньої - поведінкові стратегії, застосовувані з метою формування портфеля фінансових інвестицій прихильниками технічного аналізу, що полягають у придбанні таких фінансових інструментів, курс яких на момент закриття організованого ринку значно різниться від усередненого курсу цих же цінних паперів за попередній відносно довготривалий період: якщо співвідношення поточного курсу закриття до курсу закриття за довготривалий період є більшим від одиниці, то вважають, що є сенс здійснити купівлю відповідного інструмента, якщо ж співвідношення поточного курсу закриття до курсу закриття за довготривалий період є меншим від одиниці, то таке співвідношення розцінюють як сигнал про доцільність продажу фінансового інструмента.
Стратегії розриву лінії ринку - поведінкові стратегії, застосовувані з метою формування портфеля фінансових інвестицій прихильниками технічного аналізу, що полягають в обранні фінансових інструментів з найвищими та найнижчими курсами за відносно тривалий період та пошуку «сигналів»: «сигнал» на покупку фінансового інструмента надходить тоді, коли курс закриття є вищим від найвищої ціни за цей день, за умови, що курс на момент закриття попереднього біржового дня був нижчим від найвищої ціни в той день, і навпаки, «сигнал» на продаж виникає, коли курс на момент закриття ринку є нижчим за найнижчу ціну, що була зафіксована у цей день, за умови, що попереднього дня курс на момент закриття був вищим, ніж найнижча ціна, що мала місце того дня.
Формування інвестиційних портфелів базується на обраній у рамках вибору інвестиційної політики інвестиційній стратегії.
При виборі інвестиційної стратегії інвестиційний менеджмент в Україні має враховувати такі особливості сучасного стану фондового ринку:
- неефективність і неліквідність фондового ринку. Велика маржа між ціною придбання і продажу акцій свідчить про неліквідність ринку. З теоретичного погляду ринок є неефективним, тобто ціни акцій на ньому можуть суттєво відхилятися від реальної ціни (як правило, є «заниженими»). Але застосування в таких умовах активного управління є принаймні проблематичним. Це пов'язано з тим, що попит на акції формується так званими «стратегічними» інвесторами, тобто тими, які прагнуть придбати контрольні пакети акцій. Такі операції є прибутковим бізнесом професійних торговців цінними паперами, які організовують скуповування акцій «під замовлення», тобто за дорученням і за кошти «стратегічного» інвестора. Акції розглядаються насамперед як інструмент контролю за підприємствами, а не як фінансовий інструмент чи об'єкт інвестування. У таких умовах ринок не піддається статистичному прогнозуванню;
- ненадійність і недостатня достовірність фінансової звітності емітентів. Зокрема, можливості щодо прогнозування прибутку та дивідендної політики відкритих акціонерних товариств у сучасних умовах оцінюються як незначні. Прогнозування майбутнього курсу акцій за таких обставин є проблематичним. Основним інструментом активного менеджменту в таких умовах може бути використання конфіденційної інформації, тобто методу, який відійшов на другий план у розвинутих країнах з ефективними ринками.
Проведений в 1 розділі аналіз показує:
1. Класична портфельна теорія інвестицій пройшла три етапи свого розвитку. Перший етап - первинний - розробка математичних основ для портфельної теорії. Наступні два (1952-1990) - це сучасна теорія портфельних інвестицій: другий етап (1952-1975) - створення теорії ринкового портфеля у працях Г. Марковіца, Дж. Тобіна, У. Шарпа; третій етап (1975-1990) - формування на основі теорії ринкового портфеля теорії оптимального портфеля у працях Ф. Модільяні, М.Міллера, Ф. Блека, М. Скоулза, Р. Мертона.
2. Гарна якість законодавства про інвестиційні фонди і їхні численні характеристики роблять українські інвестиційні фонди одним з найбільш дешевих, надійних і простих способів здійснення портфельних інвестицій в Україні.
3. Інвестування через фонд дозволяє істотно заощадити як грошові, так і адміністративні і тимчасові ресурси за рахунок відсутності необхідності постійного оформлення договірних взаємин з контрагентами, реєстраторами і/чи зберігачами цінних паперів кожної операції з цінними паперами.
4. Активи фонду диверсифіковані вкладанням у велику кількість цінних паперів, що значно знижує ринковий ризик. Навіть великим корпораціям не завжди під силу здійснювати щоденний моніторинг ринку і подій у компаніях з портфеля і проводити постійну переоцінку і, за необхідності, перегляд портфеля з 20-40 емітентів, як це робить фонд.
2. Аналіз ефективності інвестиційної стратегії ІСІ - Закритого Інвестиційного Фонду ВАТ ЗНКІФ «Синергія»
2.1 Обґрунтування створення ВАТ ЗНКІФ «Синергія»
Станом на 30 червня 2007 року, за даними УАІБ, в Україні існувало 651 інвестиційних фондів (табл. 2.1) [72]:
Таблиця 2.1. Розподіл інвестиційних фондів в Україні за видами станом на 30.06.2007 р.
Вид ІСІ
Кількість
Відкриті ІСІ
13
Інтервальні ІСІ
30
Закриті диверсифіковані
3
Закриті не диверсифіковані (невенчурні)
84
Венчурні
521
Всього
651
За станом на 31.12.2006 р. загальна сума активів ІСІ складає 1,38 млрд. грн., сума чистих активів ІСІ - 1,18 млрд. грн. (табл. 2.2).
Таблиця 2.2. Розподіл активів фондів ІСІ за станом на 31.12.2006 р. [72]
Назва активу
Загальна сума активів (млн. грн.)
Відсоток від загальної суми активів
Державні цінні папери
30,58
2,22
Акції
412,01
29,88
Облігації
336,80
24,43
Векселі
28,85
2,09
Банківські депозитні рахунки
368,80
26,75
Ощадні сертифікати
18,00
1,31
Інші активи
183,84
13,32
Усього
1378,88
100
За станом на 31.12.2006 р. загальна кількість паперів фондів, що знаходяться в обігу - 102 млн. штук.
Найбільша кількість цінних паперів ІСІ, що знаходяться в обігу, розміщена:
а) серед фізичних осіб, у тому числі:
- серед резидентів - 58,76 млн. штук, або 57,61%;
- серед нерезидентів - 0,01 млн. штук, або 0,01%;
б) серед юридичних осіб, у тому числі:
- серед резидентів - 23,78 млн. штук, або 23,31%;
- серед нерезидентів - 19,45 млн. штук, або - 19,07%.
Серед емітентів можна виділити підприємства, акції яких були найбільш розповсюдженими в активах інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) станом на 30.09.2006 р. (табл. 2.3).
Перелік емітентів, акції яких були найбільш розповсюдженими в активах інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) станом на 30.09.2006 р. [72]
Серед емітентів облігацій можна виділити таких, облігації яких були найбільш розповсюдженими в активах інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) станом на 30.09.2006 р. (табл. 2.4).
Таблиця 2.4. Перелік емітентів, облігації яких були найбільш розповсюдженими в активах інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) станом на 30.09.2006 р. [72]
Кількість ІСІ, в активах яких перебувають облігації зазначених емітентів
Найменування емітента
Вид цінних паперів
Тип цінних паперів
10
Галнафтохім
Облігації підприємств
іменні процентні
7
Міністерство фінансів України
Облігації державні внутрішні
іменні процентні
7
Міністерство фінансів України
Облігації державні внутрішні
на пред'явника процентні
7
Укртехнофос
Облігації підприємств
іменні процентні
7
Запорізька міська Рада
Облігації місцевих позик
на пред'явника процентні
У власності інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній знаходились цінні папери 3 256 емітентів. Інвестиційний портфель інститутів спільного інвестування на 92,8% складався з акцій, 5,15% - з векселів і тільки 2,05% - з інших фінансових інструментів.
За станом на 31.12.2006 р. інститути спільного інвестування здійснювали свою діяльність у 7 областях України. Найбільша кількість інститутів спільного інвестування зосереджена в м. Києві - 54.
Загальна сума активів інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів), за станом на 31.12.2006 р., становила 1,38 млрд. грн., з яких: 1,28 млрд. грн. (або 92,7%) - активи закритих недиверсифікованих фондів. Порівняно попереднім періодом загальна сума активів збільшилась на 332,09 млн. грн.
Досліджене в дипломній роботі відкрите акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія» - ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя» зареєстроване 20.03.2003 р. Печерською районною у м. Києвi державною адмiнiстрацiєю (облiковий реєстрацiйний №37506) iз статутним фондом 2 500 000 грн.
Таблиця 2.5. Обґрунтування створення фонду «Синергія» [71]
Мета та основні напрямки інвестування
Максимальне зростання капіталу шляхом середньострокових інвестицій в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку
Номер та дата свідоцтва про внесення до ЄДРІСІ
№8 від 21 квітня 2003 року
Код за ЄДРІСІ
132008
Основні активи
Акції українських компаній
Статутний фонд
в т.ч. початковий
7 280 000 грн.
2 500 000 грн.
Початок діяльності
20 березня 2003 року
Завершення терміну діяльності
20 березня 2006 року
Згiдно Закону України «Про iнститути спiльного iнвестування» органами корпоративного iнвестицiйного фонду є загальнi збори акцiонерiв та спостережна (наглядова) рада. Iнтереси фонду представляє КУА (ВАТ «КIНТО»).
Джерелом фiнансування ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя» є кошти спiльного iнвестування: кошти, залученi вiд iнвесторiв IСI, доходи вiд здiйснення операцiй з активами IСI та доходи, нарахованi за активами IСI.
Інвестиційні обмеження встановлені чинним законодавством для недиверсифікованих корпоративних фондів, а також додаткові:
- Загальна сума коштів, направлених на венчурне фінансування та в нерухомість, не повинна перевищувати 20% загальної вартості активів;
- Фонд не може придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більше ніж 10% загальної вартості активів Фонду.
Таблиця 2.6. Акції фонду в обігу [71]
Характеристика
Прості іменні; документарна форма
Номінальна вартість
10 000 грн.
Кількість випущених акцій
728 шт.
Свідоцтво про реєстрацію випуску акцій
№226 від 07.10.05
Обіг акцій
Підлягають вільному обігу на ринку
Викуп акцій здійснюється Фондом після закінчення терміну його діяльності за ціною, що визначається, виходячи з вартості чистих активів.
Дивідендна політика - весь прирощений капітал і надходження від активів Фонду автоматично реінвестуються. Дивіденди на акції Фонду не нараховуються та не сплачуються.
Еталон ефективності - ставка рефінансування, що встановлена Національним банком України («запланований прибуток»).
Таблиця 2.7. Операційні витрати Фонду (непрямі витрати інвестора) [71]
Винагорода Компанії з управління активами Фонду (винагорода за управління)
Щомісячно у розмірі 1/12 від 2,5% (тобто 2,5% за рік) від вартості чистих активів; перерахунок за результатами фінансового року
Премія Компанії (стимулююча винагорода)
Після закінчення терміну діяльності Фонду у розмірі 15% від суми прибутку Фонду за весь період діяльності понад «запланований прибуток»
Інші витрати: послуги зберігача, брокера, аудит, нотаріальні і т. д.
Фактично понесені, але не більші 5% середньорічної вартості чистих активів
Компанія з управління активами - ВАТ «КІНТО» (перереєстрована під цією назвою 08 січня 2003 року, попередня назва - ВАТ «Інвестиційна компанія «Київське інвестиційне акціонерне товариство»). Ліцензія ДКЦПФР на здійснення діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування та пенсійних фондів серії АВ №020507, строк дії ліцензії до 27.01.2011 р.
Структура акціонерів фонду ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя»:
- 53% - фізичні особи (переважно топ-службовці)
- 47% - юридичні особи
- 80% - вітчизняні інвестори
- 20% - зарубіжні інвестори
Структура активів ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя»:
- не менше 70% акцій українських компаній;
- не більше 30% депозитних вкладів та боргових цінних паперів (облігацій)
В табл. 2.8 наведені основні результати управління активами інвестиційних фондів компанією «КІНТО» [71]:
ІФ «Класичний» за 2006 рік
- ІФ «Народний» за 2006 рік
- ІФ «Достаток» за 2006 рік
- ІФ «Синергія Ріал Істейт» за 2006 рік
- ІФ «Синергія Бонд» за 2006 рік
- ІФ «Синергія-2» за 2006 рік
- ІФ «Синергія-3» за 2006 рік
21.03.2006. Загальними зборами акцiонерiв ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя» прийнято рiшення про припинення дiяльностi Товариства шляхом його лiквiдацiї, у зв» язку з закiнченням строку дiяльностi Фонду [71].
Основні результати діяльності ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя»:
- період діяльності20 березня 2003 р. - 20 березня 2006 р.
- Керуючий активами фонду: Ботте Віктор Олександрович
- ріст вартості чистих активів в розрахунку на акцію: +699,38% (з 10 000 грн. до 79 937,60 грн.)
- Середньорічна доходність фонду: 99,8%
На дату ліквідації (23 травня 2006 року):
- Чисті активи фонду - 59,81 млн. грн.
- Валові чисті активи/акція - 82 153,75 грн./акцію
- Премія КУА - 7,45 млн. грн. Сума виплати акціонеру - 71 922,46 грн./акція
- Доходність акціонера - 619,2% (1159 днів)
- Середньорічна доходність акціонера (з врахуванням 13% податку на доход та комісійних) - 79,3%
В Додатку А представлені показники динаміки росту балансу та фінансових результатів діяльності фонду ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя» у 2003-2006 роках [72].
Максимальна доходність акцій в портфелі ВАТ «ЗНКIФ «Синергiя» на момент ліквідації (статутного закриття фонду) [71]:
- Азовсталь - 2451,7% (217 днів)
- Сумське машинобудівельне НВО ім. Фрунзе - 873,9% (267 днів)
- Київобленерго - 691,5% (189 днів)
- Полтавський ГЗК - 683,8% (138 днів)
- Нижньодніпровський трубопрокатний завод - 567,1% (253 дні)
Таблиця 2.8. Основні показники управління активами інвестиційних фондів компанією «КІНТО» станом на 01.01.2007 року [71]
2.2 Вибір інвестиційної стратегії та аналіз основних показників діяльності інвестиційного фонду ВАТ ЗНКІФ «Синергія»
Мета діяльності ВАТ «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія» полягала в максимальному зростанні капіталу шляхом довгострокових інвестицій в акції українських компаній, що мали потенціал росту вищий за середній по ринку. Відповідно до інвестиційної політики Фонд може бути класифікований як фонд «росту».
ВАТ «КІНТО» як компанія з управління активами, виходячи з мети фонду, дотримувалась стратегії активного менеджменту, що передбачає прийняття рішень щодо купівлі або продажу цінних паперів на основі економічного, фінансового та ринкового аналізу. Головним чинником при виборі тієї чи іншої акції був потенціал зростання її ціни. При формуванні інвестиційного портфелю КУА ВАТ «КІНТО» орієнтувалася на найбільші українські емітенти - енергетичні, хімічні, нафтові та металургійні компанії а також підприємства машинобудування та телекомунікаційного сектора. Популярність цих акцій на фондовому ринку і порівняно високий рівень їх ліквідності надають можливість більш оперативно керувати інвестиційним портфелем Фонду.
Зважаючи на стан українського фондового ринку, коли не можливо математично оцінити ризиковість вкладень в цінні папери окремих емітентів, КУА з метою диверсифікації дотримувалась принципу збалансованого (рівномірного) вкладення грошових коштів в ті чи інші цінні папери.
При керуванні активами Фонду використовується стратегія пасивного ядра - більша частина портфелю, «купується і тримається», з рештою здійснюється активне керування.
Сигналом для прийняття рішення щодо купівлі \ продажу служить відповідно:
- купівля - ціна акції на ринку не перевищує 40% «справедливої» ціни (оцінювальна вартість акції компанії з урахуванням її фінансових та виробничих показників);
- продаж - ціна акції на ринку досягає 90% «справедливої» ціни.
Більш «агресивна» частина портфелю може складатися з акцій, що мають потенціал зростання, не допущених до торгів на організованих ринках, а отже, менш ліквідних невеликих і середніх підприємств (включаючи акції, що набуваються у ході первинного публічного розміщення, акції закритих акціонерних товариств), незалежно від галузі, а також із вкладень, спрямованих на реалізацію венчурних проектів, і в об'єкти нерухомості.
Такі інвестиції, крім привнесення додаткової диверсифікованості, будуть здатні принести доход, що перевищує рівень доходу по акціях, по яких здійснюються публічні торги.
«Консервативна» частина портфеля дозволяє зменшити сукупні транзакційні витрати по моніторингу портфелю. Мета стратегії активного керування - ґрунтуючись на аналізі ринку в цілому, окремих галузей економіки і компаній зокрема, забезпечити ефективність інвестицій вищу за середню, виходячи з того, що український фондовий ринок далекий від поняття «мінімально ефективного».
Впливу короткострокових коливань ринку, так само як і рівню поточного доходу (дивідендам), особливої уваги не приділяється, оскільки поточний доход в умовах українських реалій не відображає внутрішню вартість властиву акціям тієї або іншої компанії, і не є чинником, що впливає на ріст курсової вартості конкретної акції.
Інвестиційна стратегія фонду ВАТ ЗНКІФ «Синергія» була викладена в інвестиційній декларації [71] та складалася з наступних положень:
1. Мета діяльності Фонду полягає в максимальному зростанні капіталу шляхом середньострокових інвестицій в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку.
2. Активи Фонду можуть складатися із:
- цінних паперів українських емітентів;
- грошових коштів, в тому числі в іноземній валюті;
- інших активів, дозволених чинним законодавством України.
3. Щодо складу активів Фонду встановлюються наступні обмеження та забо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.