На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Реалзаця функцй менеджменту на пдприємств. Методика розробки органзацйної структури транспортного пдприємства. Етапи розробки визначення типу органзацйної структури. Розрахунок клькост управлнцв за функцональними напрямками функцями.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 11.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство Освіти та Науки України
Національний Транспортний Університет
кафедра економіки менеджменту та права
КУРСОВА РОБОТА
за дисципліною: Основи менеджменту
Виконав
студент групи ЛГ-ІІІ-2 :
Казарінов Т.О.
Київ 2008
Вступ
На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій. Як у народному господарстві так і на транспорті відбувається безупинне удосконалювання чинних організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності промислового виробництва. Сучасна економічна реформа в Україні, яка здійснюється у напрямі ринкових перетворень, докорінно змінює характер, принципи та процес управління. Суттєво змінюються й вимоги до професійного та кваліфікаційного рівня управлінських працівників (менеджерів).
Організаційна структура управління -- це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарата управління. У широкому розумінні задача менеджерів полягає в тому, щоб обрати ту організаційну структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї. Найкраща структура -- це та, яка найкращим чином дозволяє підприємству ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників і таким чином задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей із високою ефективністю.
В даний час накопичений значний досвід теоретичного обґрунтування еволюції організаційних структур управління. Розроблені й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Основні розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований для розв'язання конкретних задач, в іншому -- як соціальний організм, що чуйно реагує на потреби членів трудового колективу, у третьому -- як складна соціально-економічна система і т.п.
Дана тема є актуальною практично для кожного підприємства. За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.
1.1 Реалізація функцій менеджменту на підприємстві
1.1.1 Планування
1.1.1.1 Характеристика транспортної галузі
Вигідне географічне положення України на шляху основних транзитних потоків між Європою та Азією, наявність незамерзаючих чорноморських портів, розвинутої мережі залізниць, автомобільних доріг, трубопроводів у широтних та меридіональних напрямах створює всі необхідні передумови для збільшення обсягів транзиту вантажів.
Через Україну пролягають потужні трансконтинентальні трубопровідні магістралі: газопроводи "Союз" (з Уралу в країни Європи) та "Уренгой - Ужгород" (із Західного Сибіру в країні Європи), а також нафтопровід "Дружба" (Західний Сибір - країни Європи). За 2002 рік через територію України пройшло 181,6 млн. т транзитних вантажів, серед яких переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, бітумні речовини та мінеральний віск (до 84,6% у загальному обсязі транспортування). Серед видів транспорту провідну роль відіграє трубопровідний (58,6% загального обсягу транзиту), залізничний (26,6%) та морський (13,6%) транспорт.
Інтенсивно використовується повітряний простір. Річна кількість транзитних польотів літаків іноземних авіакомпаній за останні п'ять років зросла на 31%.
50 міст світу зв'язані з Києвом прямим авіаційним сполученням. Найбільші аеропорти: Бориспіль, Сімферополь, Донецьк, Одеса, Львів, Харків. Повітряні рейси виконують 19 українських авіакомпаній, найбільші з яких "Аеросвіт", "Міжнародні авіалінії України". Регулярні польоти до Києва виконують 33 іноземні авіакомпанії.
Серед послуг, які надавалися Україною країнам світу в 2002 році, найбільшу питому вагу становили саме транспортні послуги - 83,5% (3,4 млрд. доларів США), з них 57,1% - трубопровідного, 14,2% - морського, 13,4% - залізничного та 7,8% - повітряного транспорту.
В Україні налічується 18 морських торговельних, 4 рибних та 13 річкових портів, якими переробляється 128,7 млн. т вантажів. У вантажопотоці, що проходить через українські порти, переважають експортні вантажі (50,5%) і транзитні (35,6%). Основні морські порти України: Іллічівськ, Південний, Маріуполь, Одеса, Рені, Херсон, Миколаїв. Основна внутрішня річкова магістраль - Дніпро. Для експортно-імпортних операцій використовується також Дунай. Морськими і річковими портами надаються послуги майже 24,5 тис. суден, з яких 11,3 тис. - закордонні та іноземних фрахтувачів.
За січень-лютий 2007р. підприємствами транспорту перевезено 136,6 млн. т вантажів, що на 13,7% більше, ніж за січень-лютий 2006р. ткм.
Перевезення вантажів залізницями порівняно з січнем - лютим 2006р. зросло на 19,5%, у т.ч. відправлення вантажів - на 15,0%.
Вітчизняний морський та річковий торговельний флот збільшив перевезення вантажів на 32,7%, у цілому замовникам доставлено 2,3 млн. т вантажів.
Підприємствами автомобільного транспорту (з урахуванням перевезень фізичними особами-підприємцями) за січень-лютий 2007р. перевезено 20,8 млн. т вантажів, що на 42,3% більше порівняно з січнем-лютим 2006р., та виконано вантажообіг у обсязі 3,7 млрд. ткм, який зріс за цей же період на 22,4%.
Магістральними трубопроводами транспортовано 37,0 млн. т вантажів, що на 7,1% менше, ніж за січень-лютий 2006р. Перекачка газу зменшилася на 13,0%, аміаку - на 9,1%, транспортування нафти зросло на 19,4%. Транзит нафти зріс на 28,9%, а газу та аміаку скоротився відповідно на 9,9% та на 10,6%.
За січень-лютий 2007р. пасажирським транспортом перевезено 1,3 млрд. пасажирів, виконано пасажирську роботу в обсязі 20,0 млрд. пас. км, що відповідно на 0,7% та на 1,3% більше порівняно з січнем-лютим 2006р. Залізничним транспортом за січень-лютий 2007р. відправлено 68,5 млн. пасажирів, що на 1,7% більше, ніж за січень-лютий 2006р. Відправлення пасажирів зросло на Південно-Західній залізниці на 1,4%, Придніпровській - на 3,7%, Південній - на 3,4%, Донецькій - на 1,0% та Львівській - на 0,7%. На Одеській залізниці відправлення пасажирів знизилося на 1,1%. Послугами автомобільного транспорту (з урахуванням перевезень фізичними особами-підприємцями) скористалися 0,6 млрд. пасажирів, що на 6,0% більше, ніж за січень-лютий 2006р. Перевезення пасажирів автотранспортом фізичних осіб-підприємців зросло на 9,8%. Перевезення пасажирів морським транспортом за січень-лютий 2007р. знизилися на 41,2% порівняно з січнем-лютим 2006р. Підприємства м. Севастополя, які виконують 94,0% загальних обсягів морських перевезень пасажирів, зменшили перевезення пасажирів на 43,5%. Закордонні морські перевезення пасажирів зросли на 64,0%. Підприємства Автономної Республіки Крим, які виконують 94,0% всіх морських закордонних перевезень, збільшили перевезення пасажирів за січень-лютий 2007р. на 54,8%. Перевезення пасажирів річковим транспортом у січні-лютому 2007р. порівняно з січнем-лютим 2006р. зросли у 3,0 рази. Авіаційним транспортом перевезено 0,6 млн. пасажирів, що на 20,3% більше порівняно з січнем-лютим 2006р. Міським електротранспортом за січень-лютий 2007р. перевезено 587,2 млн. пасажирів, що на 4,5% менше, ніж за січень-лютий 2006р.
1.1.1.2 Стратегічне планування
Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.
Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміну в організації в достатній мірі. Точніше кажучи, процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі управлінські функції.
Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей.
Стратегічній план повинен розроблятися швидше з точки зору перспективи всієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих підприємствах фундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш поєднувати особисті плани зі стратегією організації.
Стратегічній план повинен влаштовуватися величезними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.
Стратегічній план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, в тій же година, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.
Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів годині, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію.
1.1.1.3 Цілі автотранспортного підприємства
Першим і, можливо, найістотнішим рішенням при плануванні буде вибір цілей організації.
Рис.1. Розробка цілей.
Загально фірмові цілі формулюються і встановлюються на основі загальної місії організації і певних цінностей і цілей, на які орієнтується вище керівництво. Щоб внести істинний внесок в успіх організації, цілі повинні володіти рядом характеристик.
1. По-перше, цілі повинні бути конкретними і вимірними. Виражаючи свої цілі в конкретних вимірних формах, керівництво створює чітку базу відліку для подальших рішень і оцінки ходу роботи.
2. Конкретний горизонт прогнозування являє собою іншу характеристику ефективних цілей. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі тимчасові проміжки. Довгострокова мета має горизонт планування приблизно рівний п'яти рокам. Короткострокова мета в більшості випадків представляє один з планів організації, який потрібно завершити в межах долі. Середньострокові цілі мають горизонт планування від одного до п'яти років.
3. Мета повинна бути досяжною, - щоб служити підвищенню ефективності організації.
4. Щоб бути ефективними, множинні цілі організації повинні бути взаємно підтримуючими - дії і рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не повинні заважати досягненню інших цілей.
Цілі будуть значущою частиною процесу стратегічного управління тільки в тому випадку, якщо вище керівництво правильне їх сформулює, потім ефективно їх інституціоналізує, інформує про них і стимулює їх здійснення у всій організації. Процес стратегічного управління буде успішним в тій мірі, в якій вище керівництво бере долю в формулюванні цілей і в якій мірі ці цілі відображають цінності керівництва і реалії фірми.
1.1.1.4 Місія організації
Основна загальна мета організації - чітко виражена причина її існування - означається як її місія. Цілі виробляються для здійснення цієї місії. Місія деталізує статус фірми і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях. Формулювання місії організації повинне містити наступне:
1. Задача фірми з точки зору її основних послуг або виробів, її основних ринків і основних технологій. Простіше кажучи, якою підприємницькою діяльністю займається фірма?
2. Зовнішнє середовище по відношенню до фірми, яка визначає робочі принципи фірми.
3. Культура організації. Якого типу робочий клімат існує всередині фірми? Якого типу людей залучає цей клімат?
Щоб розробити ефективну стратегію, фахівцеві зі стратегій варто відповісти на ряд базових питань. Roth й Washburn стверджують, що процес розробки стратегії пов'язаний з пошуком відповідей на десять основних питань, що виходять за межі SWOT-аналізу:
1. Який саме продукт пропонує на продаж ваша фірма?
2. На яких споживачів, і на який ринок розрахована ваша продукція?
3. Чому покупці мають потребу в пропонованому вами обслуговуванні?
4. Хто ваші основні конкуренти? Яка їхня частка ринку?
5. У чому виявляються головні сильні сторони ваших конкурентів?
6. Які основні слабкі сторони ваших конкурентів?
7. Які технічні альтернативи вашого продукту (послуги)?
8. У чому виявляється сила вашої фірми?
9. У чому виявляється її слабість?
10. У світлі відповідей на попередні питання, які стратегії варто застосувати, щоб найбільш повно використати ваші сильні сторони й скористатися перевагою слабкості ваших конкурентів?
Отже, в інтересах розробки адекватної стратегії стратег повинен знайти відповіді на дані питання, з огляду на результати галузевого аналізу, ресурси фірми, а також беручи до уваги стратегічні цілі. Roth й Washburn додають до цього, що відповіді на ці питання можуть служити для фахівців зі стратегій вказівками, що допомагають в їхній практиці.
1.2 Використання методів менеджменту на підприємстві
Поділ праці -- це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва й галузі.
Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища. По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці. По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами -- в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.
По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.
Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важливим процесом розвитку ринкової економіки.
Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша - це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.
Рівні управління. Великі організації мають потребу у виконанні дуже великих обсягів роботи. Це вимагає розподілу праці на горизонтальну й вертикальну.
Горизонтальний принцип поділу праці - це розміщення робітників на чолі окремих підрозділів, відділів. Вертикальний принцип поділу праці - це створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.
Робітників поділяють на три категорії:
1. Робітники нижчої ланки (операційні працівники). Сама численна категорія. Вони здійснюють працю та контроль за виконанням виробничих завдань, за використанням ресурсів (сировини, устаткування, кадрів). До молодших робітників відносяться лінійний працівник, токар, швачка, майстер, завідувач лабораторією і т.п. Робота робітників нижчої ланки є найрізноманітнішою, характеризується частими переходами від одного виду діяльності до іншого. Ступінь відповідальності працівників нижчої ланки не дуже висока, іноді в роботі присутня значна доля фізичної праці.
2. Робітники середньої ланки. Вони контролюють роботу працівників нижчої ланки і передають оброблену інформацію для працівників та керівників вищої ланки. До даної ланки відносяться: завідувачі відділом, виконроби, декан і т.д. На працівників середньої ланки лягає істотно велика частка відповідальності.
3. Робітники вищої ланки. Сама нечисленна категорія. Вони відповідають за розробку й реалізацію стратегії організації, за прийняття особливо важливих для неї рішень.
До працівників (керівників) вищої ланки відносяться: президент компанії, міністр, ректор і т.д. Робота керівника вищої ланки є дуже відповідальною, тому що фронт роботи великий, а темп діяльності напружений. Їхня робота, в основному, полягає в розумовій діяльності. Вони постійно повинні приймати управлінські рішення.
Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема, тих, які обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.
Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.
Економічною формою поділу праці є спеціалізація.
Спеціалізація -- це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.
Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.
Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.
Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність товарного обміну між членами суспільства.
Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалізації, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва. Як зауважують американські економісти Стенлі Брю і Кемпбел Макконел в своїй «Економікс», «людина, яка береться за все, може бути досить яскравою особистістю, але вже продуктивністю праці вона явно не відзначається». Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв?
ь По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.
ь По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу -- людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.
ь По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.
ь По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.
ь По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості.
Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні наслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу -- закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.
Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.
Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. «Страйки докерів або водіїв вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до нестачі товарів», -- зазначають Кемпбел Макконел і Стенлі Брю.
Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.
Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.
1.3 Мотивація
Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.
Найпершим і найбільше поширеним методом був метод покарання і заохочення, так називана політика «батога і пряника». Цей метод використовувався для досягнення бажаних результатів і проіснував досить довго в умовах адміністративно-командної системи. Поступово він трансформувався в систему адміністративних і економічних санкцій і стимулів. Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях, незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи (по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.
З підвищенням ролі людського чинника з'явилися психологічні методи мотивації. У основі цих методів лежить твердження, що основним чинником, що модифікує, є не тільки матеріальні стимули, але і нематеріальні мотиви, такі, як самоповага, визнання з боку навколишніх членів колективу, моральне задоволення роботою і гордість своєю фірмою. Такі методи мотивації базуються на вивченні потреб людини, тобто усвідомленого відчуття нестачі в чим-небудь. Відчуття нестачі в чим-небудь має цілком визначену ціль, що і служить засобом задоволення потреб. Вивчення потреб людини привело до появи двох глобальних теорій мотивації.
Таблиця 1
Назва теорії мотивації
Короткий зміст, особливості застосування
Обґрунтування можливості застосування на підприємстві
Елементи системи матеріального стимулювання праці, в яких знаходить відображення теорія мотивації
Теорія мотивації А. Маслоу
Предметом психології є поводження, а не свідомість людини. У основі поводження лежать потре6и людини, що можна розділити на п'ять груп: в самовиразі, в повазі, в спілкуванні з людьми, в безпеці, фізіологічні.
Застосування цієї теорії дає можливість підвищити ефективність роботи працівників за рахунок задоволення потреб працівника у самовиразі, в повазі, в спілкуванні з людьми, в безпеці, фізіологічних потреб.
Доплати, надбавки, преміювання.
Теорія мотивації Фредерика Герцберга
Перша група чинників (гігієнічні чинники) зв'язана із самовираженням особистості, її внутрішніми потребами. а також із навколишнім середовищем, у якому здійснюється сама робота. Друга група чинників мотивації зв'язана з характером і сутністю самої роботи. Керівник тут повинний пам'ятати про необхідність узагальнення змістовної частини роботи.
Чітке вираження того, що хоче керівник від підлеглого дає можливість покращити атмосферу в колективі і дає можливіть працівникам працювати з більшою віддачею.
Доплати, надбавки, преміювання.
Теорія чекань В. Врума
Необхідність у переважанні підвищення якості праці і впевненості в тому, що це буде відзначено керівником, що дозволяє працівнику реально задовольнити свою потребу.
Заохочення з боку керівництва дає працівникам додатковий стимул до виконуваної ними роботи. Робота виконується на вищому рівні.
Доплати, надбавки, преміювання.
Теорія справедливості
Ефективність мотивації оцінюється працівником не по визначеній групі чинників, а системно з обліком оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.
Адекватна оцінка керівництвом виконаної роботи працівниками стимулює їх до виконаня роботи на високому рівні і поваги до керівництва.
Доплати, надбавки, преміювання.
Теорія мотивації Л. Портера - Э. Лоулера
Теорія побудована на сполученні елементів теорії чекань і теорії справедливості. Суть її в тому, що введені співвідношення між винагородою і досягнутими результатами.
Чим краще і швидше виконана робота, тим більша винагорода очікує на працюючих. Така постановка питання створює атмосферу конкуренції серед працівників. Що прихводить до підвищення показників виконання роботи.
Доплати, надбавки, преміювання.
1.4 Контроль
Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню. Контролювання -- вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо. Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності,передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.
Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).
Контроль -- чинник управління економічними суб'єктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо Об'єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:
- складністю технологічних процесів в організації;
- невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури
- організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);
- динамізмом науково-технічного розвитку;
- ймовірністю виникнення кризових ситуацій;
- особливістю глобалізації;
- доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;
- тиском з боку конкурентів;
- боротьбою за ринки збуту товарів тощо.
Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.
Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої функції, він повинен:
- базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях;
- відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності;
- орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;
- відповідати основному для організації виду діяльності;
- забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій;
- бути простим і зрозумілим;
- бути економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).
Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. В кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Певні працівники, які перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші, щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати об'єктивну інформацію, вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан у людей, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці втягнутих у конфлікт людей. Тому контроль потребує вивіреного, делікатного використання з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його реалізацію.
Таблиця 2
Види контролю
Характеристика процесу контролю для кожного виду
Зворотній зв'язок
Оцінка впливу на посадодві особи і підрозділи підприємства
Служби і посадові особи, які відповідають за результати контролю
Фінансовий контроль
Постає як система спостережень, перевірок, досліджень ефективності функціонування та розвитку фінансових ресурсів.
Правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхідності у корективах тощо.
Він зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших суб'єктів управлінських рішень.
Фінансовий відділ
Виробничий контроль
Полягає в порівнянні показників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень.
Основними критеріями при цьому є строки виготовлення, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, аналіз витрат виробництва. За періодичністю виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і зовнішніх операціях підприємств.
Допомагає узгоджувати плани і наявну ситуацію на виробництві.
Виробничо-плановий відділ
Контроль маркетинговий
Це комплекс дій та заходів, пов'язаних із перевіркою рівня реалізації маркетингової концепції підприємства.
Основними критеріями при цьому є ефективність рекламної кампанії, рівень конкурентоспроможності продукції, якість після продажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо.
Узгодження промо-акцій з бюджетом і продуктами, що виробляються.
Маркетинговий відділ
Попередній контроль
здійснюють на вході в систему організації на основі встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.
Допомагає визначити чи „туди ми йдемо”.
Згідно алгоритму, якщо відповідь „так” продовжуємо рухатись у заданому напрямі.
Керівництво підприємства
Поточний контроль
Реалізується в процесі виробничо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості: управлінська необхідність; наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця; використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації; націленість на всі види діяльності організації.
Поточний аналіз ринку, сприйняття поточних потреб і імплементування їх у виробництво.
Здатен кардинально змінити політику компанії, якщо на етапі попереднього контролю було обрано не той напрям.
Керівництво
Завершальний контроль
Здійснюють на виході із системи організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації,забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).
Допомагає визначити зроблені помилки і їх проаналізувати, аби у майбутньому уникати.
Допомагає уникнути певних помилок у майбутньому.
Керівництво та відділ стратегічного планування
1.2 Використання методів менеджменту на підприємстві
Управління -- складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи досягнення їх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим виникає запитання: «як найбільш раціонально досягти мети?». Отже, виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, що забезпечують дося и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.