Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Поняття людського фактора та його значення в дяльност сучасного пдприємства. Фактори, що забезпечують успшне управлння персоналом. Зароджування та основн етапи розвитку соцальної психологї, використання її принципв в управлнн пдприємством.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 18.06.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Роль людського фактора і соціальної психології в менеджменті

Тривалий час при розв'язанні проблем народного господарства домінував технократичний підхід, коли наголос робився на матеріальних (об'єктивних) умовах виробництва, на механізації виробничих процесів, насичені підприємств сучасною технікою та ін.
У той же час непоодинокі випадки, коли в управлінській діяльності зовсім не враховувався або лише частково враховувався людський фактор.
Об'єктивні умови, розвиток комерційного (господарського) розрахунку, прогресивна система стимулювання і т. п. не визначають остаточно успіх діяльності людей. На практиці раціональна технічна організація, нова техніка і технологія забезпечують повну віддачу лише за таких умов, коли враховується самопочуття працюючих, їхня задоволеність умовами праці, інші морально - психологічні аспекти. Тобто в полі зору менеджера завжди повинен бути «людський фактор», який за змістом є ширшим у порівнянні з такими категоріями, як «робоча сила», «трудовий потенціал», «трудові ресурси» та ін.
Поняття «людський фактор» за своїм змістом близьке поняттю «суб'єктивний», в основі якого лежать політичні, ідеологічні і соціальні характеристики, тоді як перше пов'язане з вирішенням соціально - психологічних проблем, активізацією численних соціально - психологічних якостей окремої людини і цілих трудових колективів. Значення людського фактора зростає у зв'язку з ускладненням демографічної ситуації і зменшенням приросту працездатного населення внаслідок стійкої тенденції до зниження народжуваності. Зрозуміло, що зменшення трудових ресурсів супроводжується підвищенням вимог до їх продуктивного використання.
Все це свідчить про те, що для успішного управління необхідно керуватися не тільки економічними законами, а соціологічними, знаннями про людину, про закономірності її діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову діяльності і поведінки, про її можливості і здібності, про психологічні відмінності між людьми, про їхню групову взаємодію. У зв'язку з цим заслуговують на увагу моделі «гуманізації праці і управління», як правильно організувати двосторонні взаємовідносини менеджерів і робітників, як реалізувати концепцію «співучасті в управлінні» тощо.
У теорії менеджменту можна виділити два підходи до розв'язання проблеми покращення використання людського фактора: формально-організаційний і соціально-психологічний, що доповнюють один одного, формально-організаційний це удосконалення структури апарату управління, розробка різних нормативних актів, посадових інструкцій та інших адміністративних і правових документів, а також створення формалізованих і неформалізованих алгоритмів і процедур прийняття управлінських рішень, розробка системи стимулювання, винагороди і стягнень, автоматизації деяких управлінських операцій і т. п. Тут мова буде йти головним чином про соціально - психологічні аспекти активізації людського фактора, про можливості і шляхи найбільш ефективної мобілізації інтелектуальних і емоційних ресурсів та резервів працівників.
Важливою умовою ефективного використання людського фактора в менеджменті є добра обізнаність керівників і спеціалістів з основами загальної і соціальної психології, що дасть змогу знати і розуміти: особистість, її структуру і направленість (психологічна структура особистості, її потреби, (інтереси, світогляд і ідеали); психологію міжособових відносин поняття група, колектив, взаємовідносини людей в групах, махові соціально-психологічні явища); психологію діяльності (знання, уміння, навички і звички); психологічні процеси (сприйняття, відчуття, пам'ять, мислення, уявлення); індивідуально-психологічні особливості особистості (здібності, характер, темперамент).
Психологія наука про закономірності розвитку і форм психічної діяльності людини (груп людей), її психічних процесів, станів і властивостей. Психологія розкриває закони виникнення, розвитку і перебігу психічних станів (піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, смуток і т. п.), психічних властивостей і якостей особи (направленість, темперамент, характер, здібності, майстерність).
На відміну під загальної психології, яка вивчає мотиви поведінки особи, механізм, покладений в основу її діяльності, нам'яті, мислення, свідомості і інше, соціальна психологія (включаючи психологію менеджменту) розглядає поведінку різних соціальних груп і окремих осіб у цих групах, вплив навколишнього середовища на психіку людей, їхні відносини між собою, а через відносини на результати їхньої діяльності, Соціальна психологія вивчає специфічні психологічні явища: стан, процеси і властивості, які притаманні групам людей, окремим особам, що включилися в колективну діяльність, психологічні властивості різних соціальних груп суспільства, а також вплив колективу і всього соціального оточення на психологію особи і її поведінку.
Історіографія історико-психологічних учень пов'язує появу перших наукових поглядів про психологію з великими цивілізаціями, що склалися за декілька тисячоліть до нашої ери: єгипетської, китайської та ін.
Поряд із Сократом, Буддою і Христом на розвиток психології людського спілкування глибокий вплив здійснив китайський філософ Конфуцій, що жив більше двох з половиною тисяч років тому. Він заповів систему етичних норм чесність, бережливість, вірність обов'язку, милосердя, пошана до старших, несприйняття доносів, схильність до конформізму та ін. Не втратив актуальності і інший заповіт китайського мудреця: «Ніколи не чини щодо інших так, як не хочеш, щоб вони чинили щодо тебе».
Роботи давньогрецьких філософів (Платон, Арістотель, Демокріт) були присвячені головним чином душі. З іменем Гіппократа (близько 460 377 рр. до н.е.) пов'язано вчення про чотири типи темпераменту, які і нині використовуються в психології.
Ідеї і відкриття грецьких філософів і вчених знайшли своє продовження в арабських країнах, зокрема в роботах Ібн-Сіна (Авіценна), який у своєму «Каноні» обстоював ідею про залежність психіки від мозку, а не від першопочатку. ібн-СІн одним з перших провів цікаві дослідження у сфері вікової психології. В Історію психології увійшов відомий нині в усьому світі експеримент з двома баранами, яким давались однакові корми, але неподалік біля одного з них був прив'язаний вовк. Від переживань цей баран став худнути, а потім і загинув.
Психологічна думка епохи Відродження пов'язана з ученням великого іспанського араба Ібн-Рошда, його поглядами на співвідношення між пасивним і активним розумом (нусом). Іншими іспанськими мислителями були лікар Перейра, котрий висунув учення, що поведінка тварин управляється не душею, а зовнішнім впливом і їх тілесними слідами, і лікар, що вперше в історії психології розробив цілу систему пояснень індивідуальних відмін між людьми у зв'язку з вимогами різних видів професійної діяльності.
Розвитку психологічних учень в ХVII-ХVIII ст. сприяли роботи англійських філософів Френсіса Бехона (1561 1626), То-Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), французського філософа, математика, фізика і фізіолога Рене Декарта (1596 1650), нідерландського філософа Бенедикта Спінози (1632 1677), німецького філософа Готфріда Лейбніца (1646-1716) та ін. Предметом дослідження цих учених були природа психічного, сенсорно-асоціативні процеси, спонукальні сили поведінки людини, психофізіологічні проблеми, рефлекторна природа поведінки. Над останньою проблемою продуктивно працювали видатні російські вчені: Іван Сєченов (1829-1903) творець російської фізіологічної школи, обґрунтував рефлекторну природу свідомої і несвідомої діяльності, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами; Мечников (1845 1916) один із основоположників порівняльної патології і ембріології, сформулював фагоцитарну теорію імунітету; Іван Павлов (1849 1936) творець вчення про вищу нервову діяльність, лінію психологічної активності, закономірності утворення умовних рефлексів; Володимир Бєхтерєв (1857 1957) засновник рефлексології, автор фундаментальних праць по дослідженню особистості на основі комплексного вивчення мозку фізіологічними, аналітичними і психологічними методами.
Помітний внесок у психологію здійснив своїми фундаментальними працями Клод Гельвецій (1715-1771), який стверджував, що свідомість і пристрасність є головною рушійною силою у розвитку суспільства, а навколишнє середовище здійснює вирішальний вплив на формування особистості, зумовлює інтереси індивіда.
Розвиток загальної психології супроводжувався відбрунькуванням в самостійні вчення, а потім наукові дисципліни і науки: військова психологія, вікова, космічна, педагогічна, психометрія, психологія праці, управління, політична, соціальна психологія та ін., а всього 40 видів психології.
У менеджменті особливе місце займає соціальна психологія, творцями якої вважаються французькі вчені Габріель Тард (1843-1904) і Густав Лсбоп (1841-1931) та англо-американський психолог Вільям Мак-Даугалл (1871 1938). Розглядаючи через призму психології суспільні відносини, Г. Тард вважав, що основними соціальними процесами є конфлікти, пристосування, наслідування, за допомогою яких індивід засвоює норми і нові цінності. На відміну від Г. Тарда, Г. Лебон при поясненні соціальних явищ на перше місце ставив зараження процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту. В. Мак-Даугалл є творцем так званої гормичної концепції у психології.
Однією з визначних постатей на науковому небосхилі XX ст. був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд, праці якого суттєво змінили погляди на людську психіку, причини душевних конфліктів і колізій. У своїх працях «Тлумачення сновидінь», «Я і воно», «Психологія має і аналіз людського «Я» та ін. 3. Фрейд пояснював розвиток і структуру особистості ірраціональними, антагоністичними свідомості факторами і розвив учення про психічне життя як передсвідоме, несвідоме і свідоме. На його думку, в основі поведінки людини, її історії і культури лежить глибинна рушійна сила захопленість, яку він назвав «лібідо» сексуальна захопленість.
Пошук загальних закономірностей психіки, які поширюються на всі її сторони, на всі явища здійснювали Макс Вертгаймер (1880-1944), Вольфган Келср (1887-1967) і К. Каффка (1886 1941). Гештальтисти висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів), первин них стосовно своїх компонентів. Такий підхід сприяв розвитку знань про психічні процеси, розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу.
Своєрідну психологічну теорію джерел активності людини розробили один із засновників гештальтизму, творець теорії поля К. Левін і його послідовники: Р.Ліпштт, Л. Фестінгер і ін.
У 20-х роках XX ст. виник біхевіористський напрям у психології, творцем якого вважається американський психолог Джон Уотсон (1878 1958). Уотсон та інші біхевіористи оголосили предметом психології не психіку, а єдину поведінку, яка розглядалася як сутність ефекторних, переважно моторних (рухомих) реакцій, спостерігаються із зовні і описуються схемою «стимул-реакція». Сама ж свідомість і психіка кваліфікувались ними як фіктивні поняття. Звідси випливало дещо звужене трактування завдань психології дослідження поведінки живої істоти, адаптується до її навколишнього середовища (фізичного і соціального).
Пізніше творець «динамічної психології» Роберт Вудвертс (1869-1962) змінив біхевіористську формулу «стимул-реакція» на більш змістовну формулу опосередкованого детермінізму W S Ow R W, яка розшифровується як «навколишній об'єкти організм, що володіє певною ситуаційною і цільовою обстановкою дія видозмінений світ». Характерною ознакою розглянутих теорій і наукових течій і, що, більшість їх авторів у тій чи іншій мірі ігнорувала соціальну природу психіки людини.
Засновник французької соціологічної позитивістської школи Еміль Дюркгейм (1858 19І7) проголосив необхідність роз-су соціології, спрямованої на вивчення різних соціальних фактів. Учений розглядав суспільство як реальність, яку не можна звести до сукупності індивідів і відводив визначальну роль у суспільстві «суспільній свідомості». Поділ праці і солідарність він розглядав як основу суспільства, а соціальний конфлікт - як патологічне явище.
Ідея про соціальну зумовленість інших явиш людської психіки і поведінки одержала розвиток у роботах Шарля Блонделема (Ї876-1939). Моріса Гальбвахса (1877-1945), П'єраЖане (1859-1947) та ін.
Представники «персонологічного» напряму у психології (В. Штерн, Г. Олпорт та ін.) зробили спробу подолати «атомістичний» підхід до свідомості, дослідження ізольованих психічних функцій і перейти до вивчення цілісного психічного життя людини та сфери її мотивів, що сприяло плодотворній розробці проблем особистості. У теорії Абрахама Маслоу (1908 1970), що розкрив мотиваційну сферу людини, висунуто ідею про ієрархічну побудову мотивів, де основними, базовими потребами людини є фізіологічні спонукання, потреби в безпеці і захисті, любові, пошані і самоактуалізації.
Погляди А. Маслоу одержали свій розвиток у теорії існування, відносин і зростання Клейтона Алдерфера, двофакторній теорії Фредеріка Херцберга, теорії зустрічних потреб Девіда Мак-Клелленда, теорії Х та У Дугласа МакГрегора та ін.
Значний обсяг наукових досліджень із психології і соціології здійснено в колишньому СРСР, особливо у післясталінськнй період. Глибоко вивчались потреби людини, мотиви поведінки, внутрішні двигуни особистості, установки, ціннісні орієнтації, емоції. Розроблено психологічну теорію трудової діяльності (А.М. Леонтьєв, С.П. Рубінштейн), теорію функціональних систем (А.К. Анохін), різні аспекти пізнавальної та комунікативної діяльності працівників (Є.С. Кузьмін), концепцію активності у колективі (А.В. Петровський). Одними із піонерів відродження соціології стали професори В.О. Ядов і Т.І. Заславська. Д.Н. Узнадзе і його послідовники розробили основи вчення про установки готовність людини до певної діяльності в об'єктивній ситуації, що склалася.
Нині в Україні функціонують Інститут психології ім. Г.С. Костюка та Інститут соціології Національної академії наук, що вивчають громадську думку з соціально-економічних питань. Періодично скликається з'їзд товариства психологів. Для координації і концентрації досліджень різних наукових інститутів створено Раду міжвідомчого Центру наук про людину.
Для теорії практики менеджменту найбільш актуальними є соціально-психологічні проблеми формування та діяльності трудових колективів, сумісництва людей у групах, поліпшення соціально-психологічного мікроклімату, мистецтво контакту керівника з підлеглими, вимоги до їхніх соціально-психологічних якостей у різних умовах навколишнього середовища, організація системи впливу з урахуванням особливостей людей, створення внутрішньої структури й механізму розвитку та виявлення мотивів поведінки тощо.
На практиці використання знань з психології і соціології здійснюється через соціально-психологічні методи управління. Ці методи ґрунтуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними процесами, психічними властивостями людей для досягнення поставлених цілей.
Соціальна психологія та інші науки, що займаються вивченням діяльності людей, розрізняють поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність».
Людина - це родове поняття, біологічна істота, що належить до класу ссавців і є вищим ступенем розвитку живих організмів на Землі. ЇЇ відмінність полягає в націленості свідомістю, високо розвинутим мозком, у здатності виробляти знаряддя праці і використовувати їх для впливу на навколишній світ.
Індивід (від лат. individum неподільне) людина як одинична природна істота, представник виду hgmg sapiens, що наділений індивідуально своєрідними рисами (задатки, захоплення та ін.). Одночасно індивід виступає як окремий представник людського суспільства (соціальна істота, що оволодіває власною поведінкою і психологічними процесами).Індивіду властиві найбільш загальні характеристики: цілісність психофізіологічної організації, стійкість у взаємовідносинах з навколишнім світом, активність.
Особистість це свідомий індивід (одиничний представник людського роду), що займає певне становище (має певний статус) у суспільстві, поза яким людина може стати особистістю. Особистість реалізує себе на чотирьох рівнях функціонування: біологічному (людина-природа), психологічному (людина - людина), соціальному (людина суспільство) і інформаційному (людина - ноосфера).
Індивідуальність це особистість з її неповторним своєрідним поєднанням психологічних особливостей, що проявляється в інтелектуальній, вольовій і емоційній сферах. Індивідуальність продукт соціального розвитку. Відомий російський вчений І.І. Мечников писав: «Чим вище організована суспільна істота, тим більш виражена в ній індивідуальність» (Мечников Й.Й. Этюды оптимизма. - М., 1909. -196). У завдання менеджера входить сприяння розвитку індивідуальностей, створення для цього належних умов.
Найважливішою умовою ефективного впливу учасників виробничого процесу І використання їхніх потенціальних можливостей є вивчення і врахування індивідуальних особливостей кожного окремого працівника і всього трудового колективу.
Об'єктом детального вивчення насамперед має стати психологічна структура особистості, куди входять: спрямованість, індивідуально-психологічні особливості особистості, її темперамент, характер, уміння здійснювати саморегулювання, психічні процеси, рівень підготовки. Компонентом структури особистості є спрямованість містке поняття, що включає різні властивості особистості: її потреби й інтереси, ідейні і практичні установки. Для менеджера важливо знати, які саме з цих особливостей виявляються більшою мірою, бо це визначає психічну діяльність особистості, її схильність до певного виду занять.
Спрямованість особистості характери и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.