На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття трудового права України як галуз права. Мсце трудового права в систем права України. Система трудового права України в сучасних умовах. Загальн положення трудових вдносин. ндивдуальн та колективн трудов вдносини.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 06.08.2007. Сдан: 2007. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


28
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра правового
регулювання економіки
КУРСОВА РОБОТА

„СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТРУД”
Керівник роботи
Викладач М. В. Грузд
Студентка 2 курсу 6 групи
ф-ту економіки і права С. С. Мартиросян
Харків - 2006
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.
МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 4
2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8
2.1. Загальні положення трудових відносин 8
2.2. Індивідуальні трудові відносини 11
2.3. Колективні трудові відносини 13
3. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО
ТРУДОВОГО ПРАВА 18
3.1. Основні законодавчі акти України, які регулюють трудові відносини 18
3.2. Гарантії дотримання законодавчих акті 24
ВИСНОВОК 27
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28
ВСТУП
Акт проголошення незалежності України, прийняття Конституції обумовили необхідність подальшого зміцнення правової основи державного й громадського життя в умовах переходу до ринкових відносин. Невід'ємною частиною цієї основи є заходи щодо вдосконалювання законодавства, практики його застосування, підвищенню рівня правової культури громадян і посадових осіб.
Трудове законодавство є найважливішою складовою частиною системи законодавства України, воно складається із численних нормативних актів різних рівнів - як законодавчих, так і підзаконних. Своєрідність методу правового регулювання трудових відносин проявляється й у широкому договірному регулюванні соціально-економічних відносин, що виникають при організації праці й створенні належних умов праці й побуту. Такі відносини мають безліч особливостей на галузевому й регіональному рівнях, де діють угоди по соціально-економічних питаннях, а також на виробничому рівні, де приймаються колективні договори. Ці акти не тільки сприяють реалізації основних трудових прав і воль, але й дозволяють урахувати інтереси конкретних колективів трудящих.
У системі нормативних актів, що регулюють трудові відносини, головним, безумовно, є Кодекс Законів про працю. Він закладає основи реалізації конституційних положень про права й волі людини в області праці, установлює гарантії трудових прав в області робочого часу й часу відпочинку, охорони праці й створення безпечних умов праці, охорони заробітної плати, визначає особливості правового регулювання для окремих категорій трудящих (неповнолітні, жінки, інваліди й ін.). Роль його в регулюванні трудових відносин важко переоцінити, так само як і неможливо допустити, щоб Кодекс не виконував своє основне призначення - бути основою системи регулювання відносин у сфері праці. Коментований Кодекс був прийнятий більше тридцяти років тому, і за ці роки в нього були внесені численні зміни й доповнення.
1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА. МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні пра-ва. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в орга-нізовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайня-ти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.
Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:
1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог тру-дящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максималь-не розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;
2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «анти робітниче законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спря-мованість на скасування раніше проведених поступок.
Соціальний і анти робітничий види законодавства не ста-новлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають анти робітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.
Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши пра-цівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при яко-му працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар -- робочу силу.
У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до-помогою цивільного права, нормами, що відносились до сво-боди умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його нази-вав законодавець, -- договір про найом послуг, розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар -- робоча сила.
Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяєть-ся лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунен-ня підданства, і що в разі виникнення спору зі слу-гою перевага в показаннях надається хазяїнові.
Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітни-че право», термін більш широкий, тому що він охоплював пра-цю не тільки робітників, а й людей розумової праці.
В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законо-давство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють тру-дові відносини в суспільному виробництві.
Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Тру-дове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн -- «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився до-сить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст -- регулюван-ня праці.
Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.
Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівни-ком, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник -- робітником («синій комі-рець»).
Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб ство-рювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, нала-годжувати і настроювати систему машин, здійснювати конт-роль за процесом виробництва, що завершується без його без-посередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).
Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують та-рифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відпо-відних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розу-мовою.
Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «пра-цівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Тер-міни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.
Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Зако-ном України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відпо-відно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.
Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це -- чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій пра-цівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.
Трудове право тісно пов'язане з Іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове пра-во, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї си-стеми галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.
2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
2.1. Загальні положення трудових відносин
Система галузі права взагалі -- це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених право-вих норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права України становить структуру взає-мозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспіль-них відносин -- трудові відносини. Ця сукупність норм пере-важно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, ство-рює певну систему правових норм.
Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє пра-вильно застосовувати ці норми на практиці.
Трудове право України поділяється на дві частини: загаль-ну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, кла-сифікують суб'єктів трудового права, визначають правове ста-новище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів, кла-сифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особливу частину складають норми, що регулюють певні еле-менти трудових відносин, порядок виникнення, зміни та при-пинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові.
Функція права -- це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті сус-пільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, ос-кільки передумовою прискорення соціального розвитку є са-мовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.
Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право ак-тивно впливає на виробництво і тим самим виконує економіч-ну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізу-ються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.
Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи праців-ника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах тру-дового колективу та громадських організаціях.
Соціальна функція трудового права є основною і характер-ною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юри-дичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в Федеративній Рес-публіці Німеччини оголошено про створення Соціального ко-дексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціаль-ної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу».
До соціальної функції трудового права тісно примикає іде-ологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спря-мованість на справедливе регулювання трудових відносин і ви-ховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.
Норми трудового права містять правила належної поведін-ці працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.
Громадянином визнається фізична особа, яка володіє пев-ним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактич-ного порядку, що характеризують цю особу як учасника юри-дичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта криміналь-ного, житлового, сімейного, трудового права.
Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення тру-дового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадя-нин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замі-нює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнад-цяти років.
Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Зако-ну України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іно-земців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Ук-раїну для працевлаштування.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або зай-матися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами Ук-раїни, мають рівні з ними права і обов'язки.
Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Та-кий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використан-ня праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування ви-дається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.
Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або зай-матися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до за-конодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства Ук-раїни.
2.2. Індивідуальні трудові відносини
Індивідуальні трудові відносини виникають з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці відносини, як правило, носять позовний характер, є спорами про право.
За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих відносин:
1) в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;
2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;
3) в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальни-ми нормами.
Другу значну групу становлять колективні трудові відносини, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-економічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декількох підприємств. Предметом таких відносин можуть бути розбіжності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавства.
Третю групу становлять причини організаційно-господарсь-кого характеру. Розрив економічних зв'язків, відсутність у дос-татній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зай-нятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини на-селення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.
Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здо-ров'я, культури.
Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану під-приємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інве-стицій.
Причини, що породжують трудові спори в сфері застосу-вання праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунен-ня. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє.
Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують та-кож приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. При-водом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спо-ром існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.
Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Поло-женням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положен-ням-від 31 січня 1957 р.
Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 -- 242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті -- відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240' і 241'.
Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по тру-дових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, за-водський, місцевий комітет профспілки був виключений з чис-ла органів, що розглядали трудові спори.
Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 р., комісії по трудових спорах створю-вались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим колективом, обов'язково по трудовому спору виносили рішен-ня по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним орган.
Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судей, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників на-вчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини.
Порядок розгляду спорів з приводу встанов-лення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП.
2.3. Колективні трудові відносини
В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України „Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року, розділом ІІ „Колективний договір” КЗпП.
Згідно з діючим законодавством , ко-лективний договір - це угода, що укладається власником підприєм-ства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілко-вий комітет чи інший представницький орган на проведення ко-лективних переговорів і укладення договору, -- з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно-син, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особ-ливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також пи-тань, що не урегульовані чинним законодавством.
Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удоско-налення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працю-ючих.
Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників.
Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від форми власності на засоби виробництва.
Укладенню колективного договору передують колективні переговори між сторонами колективного договору. Від імені трудового колективу переговори повинен вести орган, який одержав на це повноваження. Відповідно до прак-тики, що існувала в минулі роки, таким органом виступав проф-спілковий комітет підприємства. Але право вести колективні переговори може надаватись й іншим представниць-ким органам, наприклад раді трудового колективу, страйково-му комітету, якщо трудовий колектив висловився за надання їм таких повноважень. Такі повноваження надаються загаль-ними зборами трудового колективу або конференцією його членів шляхом голосування.
Якщо на підприємстві є кілька професійних спілок чи інших об'єднань або інших уповноважених колективом представниць-ких організацій, усі вони повинні сформувати спільний пред-ставницький орган для ведення переговорів і укладення колек-тивного договору.
Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є укладення колективних угод. Поняття «колективна угода» в за-конодавстві України з'явилося порівняно недавно з прий-няттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузево-му, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Та-рифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.
Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соці-ально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оп-лати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інте-ресів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укла-дення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких перего-ворів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих пра-цівників зайнято в державному секторі економіки, тому інте-реси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.
Право пре и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.