Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


Реферат/Курсовая Пдстави мжнародно правової вдповдальност

Информация:

Тип работы: Реферат/Курсовая. Добавлен: 26.09.2014. Год: 2012. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
Вступ………………3
Розділ 1. Поняття і зміст міжнародно – правової відповідальності………...4
1.1. Джерела права інституту міжнародно – правової відповідальності………...4
1.2.Суб'єкти міжнародно – правової відповідальності………6
1.3. Поняття, елементи та види міжнародних правопорушень………...9
Розділ 2.Підстави міжнародно – правової відповідальності……….18
2.1. Юридичні підстави міжнародно – правової відповідальності………...18
2.2 . Фактичні підстави міжнародно – правової відповідальності………19
2.3.Процесуальні підстави міжнародно – правової відповідальності………..20
2.4.Підстави для звільнення від міжнародно – правової відповідальності………………..21
Висновки………………...23
Список використаної літератури……….25
















Вступ

Тема даної курсової роботи пов’язана з відповідальністю суб’єктів міжнародного права. Вона є дуже важливою і не менш актуальною. Це можна пояснити тим, що в світі існує система суверенних держав, взаємовідносини між державами здійснюються головним чином і переважно на основі угод між ними. Таким чином, добровільно погоджені умови їх взаємин, що підлягають обов'язковому виконанню, загальні або конкретні юридично обов'язкові правила їх взаємної поведінки. Сукупність таких правил і становить основний зміст сучасного міжнародного права.
Недотримання цих норм породжує міжнародно – правову відповідальність.
Відповідальність суб'єктів міжнародного права пов'язана із суворим дотриманням міжнародного правопорядку, боротьбою за збереження і зміцнення миру, забезпеченням міжнародного співробітництва.
Мета даної роботи – продемонструвати та довести, що відповідальність є важливим засобом відновлення та забезпечення правопорядку, регулювання міжнародних відносин.
Для реалізації цілей, робота поділена на два розділи:
    Поняття та зміст міжнародно – правової відповідальності;
    Підстави міжнародно – правової відповідальності.
В роботі було використано методи аналізу й синтезу, а також метод структурного аналізу.
В цілому, робота дає можливість розглянути причини, наслідки та обставини відповідальності суб’єктів міжнародного права.





Розділ 1. Поняття та зміст міжнародно-правової відповідальності

Під міжнародно – правовою відповідальністю у літературі розуміють юридичний обов'язок суб'єкта – правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, завданої іншому суб'єкту міжнародного права в результаті вчиненого правопорушення. В забезпечення виконання норм міжнародного права важливу роль відіграє інститут відповідальності. Відповідальність у міжнародному праві являє собою оцінку міжнародного правопорушення і суб'єкта, який його вчинив, з боку світового співтовариства і характеризується застосуванням певних заходів до правопорушника. Зміст правовідносин міжнародно – правової відповідальності полягає у засудженні правопорушника і в обов’язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення.

1.1. Джерела права інституту міжнародно-правової відповідальності

Відповідальність – один з найдавніших інститутів міжнародного права. Історія міжнародних відносин свідчить про його постійне практичне застосування й удосконалення. Однак, правові норми цього інституту до цих пір не кодифіковані, і тому він грунтується, як правило, на застосуванні
звичайно – правових норм, що склалися на базі прецедентів та судових рішень. Цим же пояснюється достаток теоретичних досліджень інституту міжнародно – правової///відповідаль ості.1………...
Вважається, що в міжнародному праві склався загальний принцип, згідно з яким міжнародно – протиправне діяння суб'єкта тягне його міжнародно – правову\\\відповідальн сть.….………….…….
Деякі норми загального характеру, що регулюють питання відповідальності, закріплені в міжнародних договорах, а також підтверджені в резолюціях ООН та інших міжнародних організацій.
Статті 39, 41 і 42 Статуту ООН встановлюють процедури реалізації відповідальності за вчинення міжнародних злочинів проти міжнародного миру і безпеки.….……………….
З 1972 року діє Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами. Учасники Конвенції зобов'язалися відшкодовувати шкоду, заподіяну космічним об'єктом на поверхні Землі, повітряному судну в польоті і космічного об'єкту іншого суб'єкта міжнародного
права.
Проголошується міжнародна відповідальність за порушення ряду міжнародних договорів, серед яких необхідно відзначити Міжнародну конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року і Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року.
Особливе місце в міжнародному праві займають питання відповідальності фізичних осіб, які виступають від імені держави і вчиняють дії, які кваліфікуються як військові злочини і злочини проти людства.
Визначення поняття агресії, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1974 році, встановлює, що агресивна війна є злочином проти міжнародного світу, а агресія тягне за собою міжнародну відповідальність.2









1.2.Суб’єкти міжнародно – правової відповідальності

Суб'єкт міжнародного права – це носій міжнародних прав і
обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного
права, або приписами міжнародно-правових актів; або особа
поведінка якої прямо регулюється міжнародним
правом і яка вступає (може вступати) у міжнародні публічні
(міжвладні) відносини.3
Насамперед суб'єктами міжнародного правопорушення можуть бути держави як основні суб'єкти міжнародного права. У зв'язку з цим виникає питання про міжнародно – правову відповідальність членів федеративної держави. Прийнято вважати, що за правопорушення, вчинене членом федерації, несе відповідальність сама федерація, навіть якщо компетенція федерації не поширюється на питання, що відносяться до міжнародного правопорушення.
У деяких випадках поряд з федеративною державою відповідальність несе і сам член федерації. Йдеться про випадки, коли він виступає на міжнародній арені як суб'єкт міжнародного права і є безпосередньо міжнародним правопорушником.
Суб'єктами міжнародного правопорушення можуть бути і міжнародні організації. На практиці склалися певні норми, пов'язані з відповідальністю міжнародних організацій перед своїми посадовими особами і службовцями. Вона також може нести відповідальність перед державами, що є чи не є її членами, за неправомірне діяння органів цієї організації, наприклад за збиток, нанесений у результаті її військових чи політичних дій. Відповідальність міжнародних організацій виникає з порушення ними міжнародних зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел права. Це передбачається за Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.; Конвенцією про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами 1972 р.4
У випадку матеріальної відповідальності міжнародних організацій треба мати на увазі, що їх засоби складаються з внесків держав – членів, тому можливі два варіанти: 1) встановлення солідарної відповідальності організації і держав – членів; 2) установлення відповідальності самої організації. У першому випадку всі претензії про відповідальність пред'являються організації та державам – членам. У другому ж претензії пред'являються організації безпосередньо, а вона вже сама вирішує питання про розподіл тягаря відповідальності між своїми членами.
Окремі особи також можуть притягатись до міжнародно-правової відповідальності, зокрема міжнародної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини. Така відповідальність була передбачена в Статуті Міжнародного військового трибуналу для покарання головних військових злочинців європейських країн 1945 p. й у Статуті Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р. Вони включали до злочинів злочин проти миру, воєнні злочини і злочини проти людяності. Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб передбачається також у Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 р. й у Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р.
Такі акти передбачають міжнародну кримінальну відповідальність фізичних осіб у двох формах: у формі відповідальності перед міжнародним карним судом, створюваним ad hoc, як це було на Нюрнберзькому і Токійському процесах, і у формі відповідальності перед національним судом, що передбачено нормами міжнародного права, як це має місце в Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього і Женевській конвенції про захист жертв війни.
Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини найчастіше настає за умови, що їхні злочинні діяння пов'язані зі злочинною діяльністю держави. При цьому держави, винні в здійсненні злочину, несуть міжнародну відповідальність, а фізичні особи – міжнародну кримінальну відповідальність. Здійснення особою злочинних діянь на виконання наказу не звільняє її від кримінальної відповідальності. Для покарання таких осіб застосовується як міжнародна, так і національна юрисдикція. Офіційний статус особи також не звільняє її від кримінальної відповідальності.
У міжнародному праві немає терміну давності щодо відповідальності за міжнародні злочини. Конвенція про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 року вказує, що представники державної влади і приватні особи, винні в здійсненні зазначених злочинів і співучасті в них, несуть відповідальність незалежно від часу здійснення злочину.
Крім Нюрнберзького і Токійського трибуналу, рішеннями Ради Безпеки ООН були створені ще два Міжнародних трибунали: у 1993 році для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року, і в 1994 році для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні злочини, вчинені на території сусідніх держав у період з 1 січня по 31 грудня 1994 року.
Також прийнято статут Міжнародного кримінального суду для покарання осіб, винних у вчиненні злочинів проти миру і безпеки людства. Якщо за відповідною угодою не створено спеціального міжнародного суду, держава, на території якої знаходиться злочинець, зобов'язана передати його суду або видати іншій державі, на території якої було здійснено злочин.5

1.3.Поняття,елементи та види міжнародних правопорушень

Міжнародні правопорушення — це протиправна дія чи бездіяльність держави, що порушує її міжнародні зобов'язання. Обов'язковим є існування сукупності юридично обов'язкових приписів, міжнародно-правових актів, на підставі яких певний варіант поведінки держави кваліфікується як міжнародне правопорушення.6
З метою вироблення однакових підходів до кваліфікації правопорушень подібного виду держави укладають спеціальні конвенції чи групу конвенцій. Ще з 1954 року ООН розробляє Кодекс міжнародних злочинів, який включає протиправні дії, які завдають шкоди світовому співтовариству і які передбачені міжнародними угодами.7
У теорії міжнародного права загальновизнаним є розподіл міжнародних протиправних дій, що стосуються інтересів держав і всього міжнародного співтовариства, на кілька груп:
1) найтяжчі міжнародні злочини;
2) особливо небезпечні міжнародні правопорушення (злочини міжнародного характеру);
3) ординарні міжнародні правопорушення (делікти).
Перша група злочинів — міжнародні злочини, або злочини протии людства, включають злочини проти миру, проти людяності, воєнні злочини, геноцид, екоцид, апартеїд, агресивну війну.8
Їх ознаки чітко сформульовані у міжнародних договорах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права. Зокрема, це стосується Статуту Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу (ст. 6) і Статуту Токійського міжнародного військового трибуналу (ст. 5). При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні принципи міжнародного права.9
Воєнні злочини — порушення законів або звичаїв війни, вбивства, жорстокість, вивезення на примусові роботи чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивство або жорстокість до військовополонених, вбивства заручників, грабунок суспільної або приватної власності, безпідставні руйнування місті сіл, не викликані військовою необхідністю спустошення.
Злочини проти людяності — вбивства, винищення, поневолення, депортації та інші жорстокі дії, вчинені проти цивільного населення або переслідування на політичному, расовому або релігійному ґрунті, коли такі дії вчинені на виконання злочинів проти миру або воєнних злочинів.
Геноцид – дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом вбивства членів цієї групи, спричинення тяжкої шкоди їх здоров'ю, насильницької перешкоди дітонародженню, примусової передачі дітей, насильницького переселення або створення інших умов, розрахованих на фізичне знищення членів цієї групи.
Апартеїд – крайня форма расової дискримінації (розрізнення) і сегрегації (політика відділення «кольорового» населення від білого), що здійснюється відносно окремих національних і расових груп населення. Апартеїд виражається в позбавленні чи істотному обмеженні політичних, соціально-економічни і цивільних прав, територіальній ізоляції і т.п.
Екоцид - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, здатних викликати порушення екологічної рівноваги, екологічну катастрофу. В останні роки в міжнародному праві екоцид визнається міжнародним злочином.
Злочини проти миру -1) підготовка, планування, початок або ведення агресивної війни, або війни, яка порушує міжнародні договори, угоди чи гарантії; 2) участь у змові або розробці загального плану з метою вчинення дій, згаданих у попередньому пункті. Наприклад укладення пакту Молотова-Ріббентропа між радянською Росією та фашистською Німеччиною.10
Друга група злочинів — злочини міжнародного характеру — це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, вчинені індивідами чи групами осіб, що зазіхають на нормальні відносини між суб'єктами міжнародного права. Дані правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини і, на відміну від останніх, відповідальність за їхнє здійснення несуть не держави, а тільки фізичні особи.11
До злочинів міжнародного характеру відносять:
• злочини проти стабільності міжнародних відносин (тероризм, захоплення заручників, найманство, викрадення літаків, зазіхання на дипломатичних представників, незаконне радіомовлення);
• злочини, що завдають шкоди економіці й соціальному розвиткові держав (викрадення творів мистецтва, дії проти навколишнього середовища, знищення і пограбування розкопок та ін.);
• злочини, що посягають на особисті права людини (рабство, работоргівля, торгівля жінками і дітьми, поширення порнографії, тортури);
• злочини, які скоюють у відкритому морі (піратство, зіткнення суден, ненадання допомоги на морі, забруднення моря шкідливими речовинами);
• злочини, які скоюють у районі воєнних дій (стосовно цивільного населення, військовополонених, поранених, хворих).12
Міжнародний тероризм (від лат. "терор" - політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими заходами) – суспільно небезпечне в міжнародному масштабі діяння, що може призвести до загибелі людей, порушуючи нормальну дипломатичну діяльність держав та їх представників, ускладнюючи здійснення міжнародних контактів, зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами.13 Суб'єктами злочину є окремі фізичні особи, злочинні групи або злочинні організації, всі члени яких повинні нести відповідальність як співучасники злочинів. Норми міжнародного кримінального права зобов'язують держави видавати терористів тим державам, на території яких вчинені теракти, або судити їх за своїми законами.
Біоцид – міжнародний злочин проти людства, спрямований тільки проти людини й інших живих істот, являє собою умисне і масове знищення людей і живої природи за допомогою зброї масового знищення.
Найманство – набір, фінансування, навчання найманців, а також прирівнюється вступ громадян на службу в цій якості та участь їх в бойових діях. Найманцями є особи, спеціально завербовані для участі у збройному конфлікті, які керуються бажанням отримати матеріальну винагороду.14
Необхідність їх покарання в кримінальному порядку встановлена в «Основних принципах правового режиму комбатантів, що борються проти колоніального й іноземного панування і расистських режимів» 1973 р., Женевських конвенціях 1949 р. Передбачається, що міжнародна небезпека найманства полягає в підриві стабільних відносин між державами, при цьому найманці є знаряддям в руках реакційних, протиправних, колоніальних і расистських режимів. Якщо найманців засилає держава, то такі дії можуть бути кваліфіковані як агресія зі всіма витікаючими для такої держави і найманців наслідками.
Кримінальне переслідування найманців здійснюється двома шляхами. По-перше, за кримінальними законами держави, на території якої вони вчинили злочин. По-друге, кримінальне переслідування здійснюється спеціально створеними військовими трибуналами або іншими міжнародними судами, якщо найманці вчинили злочин на території декількох держав.15
Фальшивомонетництво – злочинами визнаються всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, їх збут, ввезення в країну, добування для себе, обманні дії з виготовлення, отримання або придбання предметів, призначених для виготовлення або зміни грошових знаків, а також замах і співучасть в їх здійсненні.
Підробки векселів, банківських документів, знаків поштової оплати й інших цінних паперів визначаються злочинними діяннями у двосторонніх договорах і нормах національного законодавства.16
Незаконний обіг наркотичних засобів розповсюджений у всьому світі. Тільки в системі ООН діють Комісія ООН з наркотичних засобів, Міжнародна рада з контролю за наркотичними засобами, Програма ООН з контролю за наркотичними засобами і Фундація ООН з боротьби із зловживаннями наркотиками. В1961 р. прийнята Єдина конвенція про наркотичні засоби, що замінила більше десяти договорів у цій сфері, перелічує 18 кримінально караних діянь, пов'язаних з незаконним виробництвом, купівлею-продажем і транспортуванням наркотиків (культивування, виробництво, виготовлення, пропозиція з комерційною метою, розподіл, купівля, продаж, доставка на будь – яких умовах, перевезення, маклерство тощо). Конфісковані наркотики підлягають знищенню або переробці в ненаркотичні або використовуються в медичних і наукових цілях (окрім героїну). За них встановлюються покарання у формі позбавленні волі і т.д.
Наркологічними властивостями володіють і психотропні речовини, що в основному штучно створені препаратами, що здійснюють вплив на психічні функції людини. У Конвенції про психотропні речовини 1971 р., згодом Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. встановлено заходи контролю і санкції за всі форми їх незаконного обігу, а також конфіскацію доходів і майна винних.17
Рабство – положення чи стан особи, відносно якої здійснюються деякі чи всі повноваження, властиві праву власності.18 На сьогодні рабство заборонено Конвенцією про рабство 1926 р., Додатковою конвенцією про відміну рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, схожих із рабством 1956 р., законодавством всіх країн світу, однак на планеті ще до цього часу утримуються в протизаконному рабстві багато людей.
Як злочини кваліфікуються не тільки самі рабство і работоргівля, але і діяння осіб, які сприяють захопленню інших в рабство, перевезення рабів, каліцтво, таврування людей, обмін невільників і т.п. Зокрема, злочинами визнаються:
1. Викрадення і продаж дітей з метою використання їх як безкоштовної робочої сили, позбавлення власного імені та основних прав людини. Злочином вважається передача за винагороду батьками або опікунами своїх дітей в служіння спроможним особам.
2. Використання в домашньому рабстві жінок шляхом видачі їх заміж за винагороду без права відмови, передача на таких же умовах заміжньої жінки іншим особам або у спадок.
3. Боргова кабала у вигляді праці боржника, не зарахованого в погашення боргу і не обмеженого тривалістю роботи і характером самої праці.
4. Кріпосний стан землекористувача, при якому користувач зобов'язаний згідно із законом, звичаєм або угодою жити і працювати на землі, належній іншій особі, і виконувати певну роботу для такої особи або за винагороду, або без такої і не може змінити свій стан.
5. Примусова і обов'язкова праця, регульована рамками національного законодавства, допускається тільки за вироком суду, в суспільних цілях при ліквідації стихійних лиха, аварій, катастроф, а також на військовій службі.19
Тортури - це «будь-яка дія, якою якій – небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь – якої причини, заснованої на дискримінації будь – якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди». Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.
Норми про заборону тортур включені в Загальну декларацію прав людини (ст. 5), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р. (ст. 7), Конвенції про боротьбу з геноцидом, апартеїдом, рабством, Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Конвенцію ООН проти тортур й інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р.
Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, - передбачено як у міжнародному праві, так і національним законодавством.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека міжнародного судноплавства, а також власність або життя, здоров'я, воля і гідність особи. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна.20
У складі правопорушення розрізняють об'єктивні і суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад міжнародно-протипра ного діяння держави. Ст. 3 проекту статей про відповідальність держав визначає: «Міжнародно – протиправне діяння держави в наявності в тому випадку, коли:
а) яке – небудь поводження, що полягає в дії чи бездіяльності, може, відповідно до міжнародного права, приписуватися державі;
б) таке поводження являє собою порушення міжнародного зобов'язання цієї держави».21
Загальний склад міжнародного правопорушення містить у собі наступні елементи:
а) об'єкт протиправного діяння;
б) протиправне поводження держави, що виражається в діяннях її органів;
в) шкода, що є наслідком протиправного поводження держави;
г) причинний зв'язок між протиправним поводженням держави і шкідливими наслідками, що наступили. Кожний з цих елементів присутній у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак свідчить про те, що в поводженні держави мається склад міжнародного правопорушення.
Отже, проблеми міжнародно – правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відобразити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.22













Розділ 2. Підстави міжнародно – правової відповідальності
Відповідальність настає за наявності певних підстав, що розуміються в двох значеннях – на основі чого і за що виникає відповідальність.
Підставою міжнародно – правової відповідальності суб'єкта міжнародного права є вчинення ним міжнародного правопорушення.
Міжнародне правопорушення – діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права, яке порушує міжнародні договори або звичайні норми і завдає іншому суб'єкту, групі суб'єктів або всьому міжнародному співтовариству матеріальні або нематеріальні збитки.…..………..
Підставами міжнародної відповідальності є передбачені міжнародно-правовими нормами об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють юридичні, фактичні і процесуальні підстави міжнародно – правової відповідальності.
Між ними існує тісний зв'язок. З одного боку, якщо право не з – тримає обов'язки певних дій чи заборони, то не може йтися про правопорушення і, отже, про відповідальність. З іншого – якщо в поведінці суб'єкта немає ознак правопорушення, то постановка питання про відповідальність також виключається.23

2.1.Юридичні підстави міжнародно – правової відповідальності

Під юридичними підставами розуміють міжнародно – правові зобов'язання суб'єктів міжнародного права, відповідно до яких те чи інше діяння оголошується міжнародним правопорушенням. Іншими словами, при міжнародному правопорушенні порушується не сама міжнародно-правова норма, а зобов'язання суб'єктів додержуватися міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних підстав відповідальності ширше, ніж коло джерел міжнародного права.24
Під юридичною підставою відповідальності розуміють договір, закон чи інше джерело права, у силу чи на підставі якого суб'єкт може бути притягнутий до відповідальності. Нормативною підставою міжнародної відповідальності є міжнародно – правові акти, що встановлюють міжнародні зобов'язання, порушення яких може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. До них також відносять міжнародний договір і міжнародний звичай, рішення міжнародних судів, рішення міжнародних (міжурядових) організацій, що за статутом цих організацій обов'язкові для держав – членів, а також односторонні міжнародно – правові акти держав. Останні встановлюють обов'язкові правила поведінки для даної держави у формі декларацій, заяв, нот, виступів посадових осіб тощо.25
и т.д.................


Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.