На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя дловодства в Росйськй мперї, в перод освти розвитку централзованої, багатонацональної держави до Великої жовтневої революцї. Зародження документування в епоху феодальної роздробленост. Загальне наказове та колезьке дловодство.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 17.03.2011. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



webkursovik.ru/
Європейський університет
кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності
Курсова робота
на тему:
Становлення та розвиток діловодства з IX по XIX ст.
Виконала:
студентка ІІ курсу, групи № 222
заочної форми навчання
Давиденко Олександра Олександрівна
Київ-2009
Зміст
1. Історія діловодства в дореволюційній Росії (до Великої жовтневої соціалістичної революції). Діловодство в епоху феодалізму.
1.1 Зародження діловодства; документування до утворення централізованої багатонаціональної російської держави (ІХ - ХV ст.)
1.2 Документування в період феодальної роздробленості
2. Діловодство в період освіти і розвитку централізованої, багатонаціональної російської держави (наказове діловодство XV - XVIII ст.)
2.1 Загальне наказове діловодство
2.2 Спеціальне документування
3. Діловодство в Російській імперії XVIII ст.: Колезьке діловодство
3.1 Загальне колезьке діловодство
3.2 Спеціальні системи документування
Висновок
Список використаної літератури
1. Історія діловодства в дореволюційній Росії (до великої жовтневої соціалістичної революції). Діловодство в епоху феодалізму
1.1 Зародження діловодства. документування до утворення централізованої багатонаціональної Російської держави (IX-XV ст.)
Виникнення російської писемності і документування.
Питання про час виникнення писемності на Русі давно цікавить істориків. Для відповіді на це питання використовуються відомості, що містяться в письмових джерелах (літописах, вістях іноземців), письмові документи, що дійшли до нас, а також археологічні і лінгвістичні джерела.
Так, в літописі передається вміст договорів Київської держави з Візантією, князів Олега в 911 р. і Ігоря в 944 р. Договірні стосунки з греками, згідно зі свідченнями літопису, були і раніше: у 876 р. був відновлений договір з греками. Договори полягали і з іншими народами, наприклад, князя Володимира з волжськимі болгарами, про якого згадує літопис від 985 і 1006 рр.
У договорі 911 р. згадується про вживання росіянами письмових заповітів, в договорі 944 р. про постачання російських кораблів, що вирушали до Візантії, грамотами.
Арабський письменник Ібн-Фадлан в своїй книзі про подорож на Волгу (920 921 рр.), розповідаючи про похорони знатного русява, відзначає, що на могилі була розміщена дошка з ім'ям померлого. Ібн-ель-Недін у вигадуванні "Каталог книг", розповідає, що в 987 р. він бачив російський напис.
Болгарський письменник початку X ст.- Хоробрий свідчить про те, що слов'яни задовго до кирилиці користувалися "межами і резамі". До XI ст історична наука відносить виникнення такого чудового письмового пам'ятника російського права, як "Російська правда" (1030 1040 рр. "Правда Ярослава", 1054 1074 рр. -"Правда Ярославічей"). З XI ст починається російське літописання. Від XI ст. до нас дійшли такі пам'ятники російської писемності, як Остромірово євангеліє (1056 1057 гг), та збірки (збірки повчальних статей 1073 1076 рр.), пам'ятник староруської епіграфіки Тмутараканськнй камінь, з написом про вимір ширини Керченської протоки (1068 р.).
Від XII ст. збереглися - дарована грамота на землю, виробництво суду, збір дані, дана великим князем Мстиславом Володимировичем (сином Володимира Мономаха) спільно з сином князем новгородським Всеволодом Новгородському монастирю Юрьеву (біля 1130 р.). Іншою справжньою грамотою XII ст. є вкладна грамота Варлаама Хутинського (у миру багатого новгородського боярина Олексія Михайловича), що є записом дарування землі, городів, рибних ловів заснованому Варлаамом недалеко від Новгорода Хутинському монастирю.
Від XII ст до нас дійшли в копіях: грамота новгородського князя Всеволода Мстіславича, дана їм церкви Івана Предтечи на Опоках, якою встановлювалися привілеї купців, що торгували воском (близько 1134-1135 рр.); статут Всеволода Мстіславича "Про церковні суди і торгівельні мірила"; статут новгородського князя Святослава Олеговича (1137 р.) про доходи новгородської єпископії і ін.
Чудові знахідки археологічної експедиції проф. А. В. Арциховського в Новгороді в 1951-1955 рр. поповнили число прадавніх пам'ятників російської писемності.
Так, експедиція 1951 р. при розкопках на Неревськом кінці знайшла десять грамот, написаних на бересті, з яких одна датується XI ст, а інша XI-XII ст. Обидва документи представляють приватні листи новгородців (з останніх грамот одна, також лист, відноситься до XIII ст, а сім до XIV ст). Ще багатшими є знахідки експедиції в подальші роки.
Як вказує проф. А. Арциховський, знайдені грамоти не представляють якого-небудь архіву. Вони знайдені на ділянці розкопаної новгородської вулиці, де грамоти були кинуті або загублені. Насиченість розкопок берестяними грамотами, по висновку А. Арциховського, така, що можливість нових знахідок грамот при подальших роботах може ймовірно обчислюватися тисячамі.
Приведені дані свідчать про те, що писемність в цей період використовувалася і як засіб запису і як засіб обміну кореспонденцією (листування), що вона була покликана задовольнити зростаючі потреби державного і приватного життя, що ускладнюються. Розвиток виробництва, класових стосунків, зміцнення держави, зростання внутрішніх і зовнішніх економічних зв'язків, з'явилися тими рушійними силами, які мали вирішальне значення для поширення документування і листування. Введення християнства, діяльність церковних місіонерів, зокрема, Кирила і Мефодія, грали допоміжну роль в цьому процесі, допомагаючи впорядкуванню окремих елементів писемності, створенню кадрів писарів. Зародження писемності і її розвиток - тривалий процес, пов'язаний з діяльністю багатьох людей, впродовж довгого історичного періоду, а не винахід однієї особи. У феодальній державі застосовується документування правових стосунків, перш за все, в цілях зміцнення прав і привілеїв панівного класу феодалів. Охорона приватної власності (даровані, вкладні грамоти, письмові заповіти), зміцнення влади феодальної держави і окремих феодалів, їх прославляння (літописи, написи на могилах), використання релігії (церковна література) як ідеологічна зброя закабалення народних мас, - все це ланки єдиного ланцюга розвитку у документування в даний час. Писемність проникає і в приватне життя. І тут на перше місце висувається документування феодальних стосунків, а також торгівельних зв'язків (листування).
1.2 Документування в період феодальної роздробленості
Документування в цей період продовжує розвиватися, у зв'язку з потребами нових державних утворень, що виникли в результаті дроблення Російської держави, в їх стосунках: один з одним із державами іноземців.
Від XIII-XIV ст. до нас дійшла велика кількість письмових пам'ятників, що показують, що документування і листування знаходять все більше вживання.
У нових центрах державного життя - Галицько-Волинською, Новгородській і Володимирській (Ростово-суздальськой) землях створюються нові письмові пам'ятники права (Псковська і Новгородська судні грамоти, статутна грамота Двінськая). Нові стосунки між князівствами, що виникли через феодальну роздробленість, документуються в договорах великих і питомих князів (договори Новгорода і ін.). Феодальні права закріплюються в духовних грамотах московських питомих і великих князів, в дарованих і статутних грамотах, представлених рядом різновидів.
Розвиток феодальних стосунків фіксується у великому числі приватно-правових актів, серед них: вкладні, дані, купчі і їх різновиди на землю і інше майно; кабала позикова, застави, служиві на позику грошей, рухомого і нерухомого майна, житлові і життєві записи на термінове особисте наймання, повні (пізніше доповіді) грамоти на продаж в рабство, картомні грамоти на наймання майна, відпускні грамоти при відпустці на свободу і цілий ряд інших. Ряд різновидів актів були створені при документуванні діяльності церковних установ. До приватних актів відносяться і духівниці.
Розширення вживання документування в даний період створює серйозні передумови його спеціалізації. Так, виникає документування з метою обліку фінансових і господарських операцій окремих феодалів.
Усе більш певних форм набуває документування зовнішніх стосунків. Накопичення традицій в області документування приводить до створення усе більш стійких формулярів тих або інших різновидів документів. Встановлюється форма до прийоми засвідчення документів підпису, скріплення, друк. З'являються спеціальні особи, що займаються документуванням (дяки, подьячие).
Поширюються образотворчі прийоми документування (малюнки, плани, креслення). Зокрема необхідно відзначити документальне значення російських мініатюр. З'являються підлоги і фальсифікація документів, як наслідок наростання класових протиріч.
Обставини, що викликали розширення сфери застосування документування, пояснюють і зміни в його техніці.
Так, потреба в прискоренні листа у зв'язку з розширенням вживання документування веде від статуту до напівстатуту, і кінець-кінцем і скорописи. Якщо раніше документи писалися на пергамене, то тепер розширюється вживання паперу як дешевшого і доступнішого матеріалу для листа.
У даний період відомі документи у вигляді окремих листів, зошитів, книг, а також стовпців - груп окремих документів.
Виникають певні традиції відносно створення документа, пройденого стадію чернетки, варіантів або редакцій, беловіка.
Рукописне розмноження документів у вигляді "списків", копій стає усе більш визначеним і досконалим. З'являються копійні книги, що представляють новий крок в документуванні, оскільки в ці книги заносяться всі документи в цілях їх обліку і охорони. Все частіше удаються до опису документів як для їх обліку, так і наведення довідок.
Виникають і відомі навики в організації документів в первинні комплекси - діла.
Розвитку документування і листування в Російській централізованій державі і його установах передував, таким чином, тривалий період накопичення і узагальнення значного досвіду, ще не закріпленого в законодавчому порядку, але який мав великий вплив і на подальший розвиток російської писемності і діловодства.
2. Діловодство в період освіти і розвитку централізованої багатонаціональної Російської держави (наказове діловодство ХV-ХVIII ст.)
2.1 Загальне наказове діловодство
Створення російської централізованої багатонаціональної держави, центром якої стало Московське князівство, у величезній мірі розширює кордони вживання документування і листування. Виникає система органів державного управління наказів в центрі, наказових хат на місцях.
Утворення централізованої держави з'явилося результатом суспільно-економічного розвитку країни, що знайшов своє вираження в подальшому розширенні феодального господарства, в зростанні товаро-грошових стосунків, посиленні зв'язків між феодальними господарствами і містом, в розвитку ремісничого виробництва, в зміцненні економічних зв'язків між окремими областями країни, що привело в XVII ст. до концентрації "невеликих місцевих ринків в один всеросійський ринок" (Ленін). Велике значення в створенні централізованої держави мав його захист від зовнішніх ворогів.
Роль держави в цих умовах зростає, його діяльність посилюється, від його апарату управління потрібна робота по певній системі.
Накази, як державні установи, виникли з особистих доручень великого князя, які він давав у зв'язку з тими або іншими завданнями державного управління, своїм довіреним особам - боярам і дякам. Поступово ці доручення стали вимагати для свого виконання створення спеціального апарату, особливих установ, що отримали назву "наказів", відали певними галузями державного управління. Так поступово виникли такі центральні установи як Розряд (Розрядний наказ), Маєтковий, Посольський і ряд інших наказів. Розряд відав комплектуванням і формуванням війська, враховував ратних людей, встановлював їм посадові оклади, а також керував місцевим управлінням. У Маєтковому наказі було зосереджено забезпечення дворян і дітей боярських маєтковими землями. Посольський наказ відав закордонними справами.
Накази, що спочатку відрізнялися недостатньою визначеністю функцій (їх налічувалося до п'ятдесяти), поступово перетворилися на центральний державний апарат, за допомогою якого держава здійснювала свої функції.
Документування в цих умовах неминуче повинне було перетворитися на систему, яка в окремих випадках будувалася вже не лише на традиціях, а і вказівках закону. Усередині наказів продовжується подальша диференціація функцій, створюється бюрократія служивого. Процес документування і листування поступово зосереджується в руках особливого апарату дяків і подьячих, число яких безперервно зростає; бюрократія служивого грає усе більш видну роль в житті держави.
В результаті розширення об'єму документування і листування при виробництві справ в наказах складається наказове діловодство як система документування діяльності наказів. У цій системі видне місце займає і листування.
У зв'язку із здійсненням внутрішньої функції держави посилюється законодавча діяльність і її документування. Судебник Івана III (1497 р.) представляв вже акт кодифікування правових стосунків. Є припущення існування Судебника Василя III (письмовий пам'ятник, що не дійшов до нас), що послужив основою Судебника 1550 р. Цей останній дає вже певну систему російської мови. Окрім судебників, законодавчий матеріал містили укази пануючи і вироки Боярської думи. З указів пануючи, стосовно діяльності окремих наказів, в останніх складалися указні книги, що служило доповненням до судебників.
У 1649 р. Земським собором був затверджений визначний пам'ятник російського права "Соборне укладення", що з'явилося результатом великої роботи кодифікування. Укладення, відрізняючись багатством вмісту, свідчить і про високий рівень документування. Нові законодавчі акти після видання укладення отримали назву "Нововказанних статей".
Сфери застосування документування і склад документів в наказах визначався характером діяльності останніх. Але поряд з особливостями документування діяльності окремих наказів, в них здійснюються загальні норми діловодства, застосовуються єдині прийоми і техніка документування.
Як же велося діловодство в наказах?
На чолі наказів стояли судді з думних чинів, а при них дяки, як товариші, яких, дивлячись по масштабом діяльності наказу, могло бути декілька. Дяки і керували поточною діяльністю наказів, у тому числі і діловодством. Наступний розряд наказових чинів складали подьячие: "старі", "середньої руки" і "молодшие". Подьячие вели роботу під керівництвом дяків.
У наказах створювалася певна послідовність проходження документів, а також їх оформлення. На документах, що поступають в накази, ставилася дата їх здобуття. Коли потрібно дяк робив позначку: "виписати", тобто навести довідку. Далі проводилася підготовка справи до доповіді. В результаті обговорення ухвалювався вирок наказу і складався у відповідь документ.
Проекти документів по вказівці дяка складалися старими подьячимі, після чого дяк "чорнив" (виправляв) документ. Правлені документи, що представляли чернетки, переписувалися молодими подьячими начисто, а чернетка залишалася як відпустка. Поправки при "чорнінні" робилися в тексті, а коли не вистачало місця, на звороті аркуша. Вставки і поправки розмічалися "крижами" і тому подібне знаками.
Вивірений з чернеткою белової екземпляр, як "справленний" засвідчував своїм підписом - справа внизу на оборотній стороні, - подьячий, що "справив" документ. Остаточно підготовлений беловік документа "приписувався", тобто підписувався дяком або подьячим "з прописом".
"Припис", на відміну від "справи", що означала відповідальність за відповідність беловіка чернетці, свідчила про відповідальність за вміст "приписаного" документа. Підпис дяка або подьячего з "приписью" ставився по слову або складу підпису - по склеюваннях. Цар і бояри документи не підписували. Не підписувалися і чернетки. Підписи на лицьовій стороні документів в рядок з останнім словом зустрічаються рідко.
В цілях охорони документів в стовпцях застосовувалася "скріплення" підпис дяка, подьячего "з приписью", розтягнута по складах на місцях, де склеювалися стави стовпця. Книги скріплялися по листах. Значення скріплення мала нумерація цифрами (буквами слов'янської азбуки).
У наказах отримала розвиток столбцовая форма діловодства, що представляє своєрідний вигляд документациоїной техніки. Суть цієї техніки полягала в наступному. Текст документа писався на вузьких смужках паперу (15 або 17 см), оборотна сторона використовувалася для адреси, резолюції і інших "послід".
Якщо документ писався на декількох листах, то вони склеювалися по вузькому краю в стрічку, інколи дуже великої довжини (напр. Укладення 1649 р. мало в довжину близько 309 м), що скачувалася в сувій - "стовпець" (інакше "стовп", а маленькі свити "стовпики"). Стовпці, склеєні з декількох документів, представляли більш менш правильно сформовані первинні комплекси.
Правильно сформовані стовпці (поділа) починаються ініціативним документом (чолобитною, пам'яттю і т. д.), за яким слідують інші документи, що відносяться до виробництва у даній справі (мови розпитів, казки, виписи і т. д.). Всі ці документи зазвичай слідують в хронологічній послідовності. У інших випадках документи підклеювалися у міру їх накопичення, без попереднього угрупування у справах. Інколи ознакою угрупування служила назва різновиду документів.
Розвиток наказів, як відомо, ускладнив їх структуру. У крупних наказах з'явилися столи і повитья, які очолювали старі подьячие. Процес проходження документів за цих умов став складнішим і тривалішим. "Виробництво справ" і, тим самим, "діловодство" стало ареною багаточисельних зловживань наказової бюрократії служивого, підготувавши грунт для пишного розквіту бюрократизму в подальший період.
Накази в стосунках один з одним, з воєводами на місцях і з органами губної і земської самоврядності широко застосовували листування. Між собою накази зносилися "пам'ятами". Пам'яті ("наказні") давалися воєводам при від'їзді до місця служби. Формою письмового звернення до урядових установ були чолобитні, що мали формуляр, що склався. У чолобитних виклад суті справи перемежається багатократним вживанням досить обширного царського титулу.
Таким чином, в наказовому діловодстві застосовувалися форми документування, що вже визначилися (укази пануючи, вироки Боярської думи, указні книги, облікова документація і ін. листування, необхідне в управлінській діяльності держави).
У період, що вивчається, розвиток документування вже досяг рівня, коли можна говорити про певні вимоги, що передвиявляються як до окремих документів, так і до їх організації. Так, наприклад, згадуване Укладання 1649 р. відрізняється відомою систематичністю свого викладу. Це знайшло віддзеркалення в розділенні цього документа на 25 глав і 967 статей. Визначеність форми властива багатьом обліковим документам, зокрема, все частіше застосовується графлення в цілях чіткішої систематизації записів. Склалися формуляри ряду документів (чолобитні, відписки, накази, статейні списки і т. д.).
Межі відомої системи мають бути відмічені і відносно угрупування документів в первинні комплекси. Так, серед матеріалів наказів, зокрема, стовпців, немало первинних комплексів, сформованих по певних ознаках; по наочно-питальний, номінальному, кореспондентському, хронологічному, географічному. Серед стовпців можна зустріти комплекси документів, що мають характер справ, що дають послідовне виробництво з того або іншого питання. Часто при угрупуванні викорстовуються декілька ознак. Але незрідка стовпці все ще представляють конгломерати документів, без якої-небудь системи. Як свідчать описи документів, що дійшли до нас, останні часто складалися в скрині, короби в повному безладі.
Кажучи про столбцову форму діловодства, не слід випускати з уваги, що в цей період досить умілий і з повним успіхом користувалися для запису зошитами і книгами, в яких застосовувалися ті ж прийоми засвідчення, що і в стовпцях (скріплення і т. п.). Більш того, книжкові форми є древніми прийомами документаційної техніки.
У наказовому діловодстві налагоджується і організація архіву. Документи описувалися і враховувалися. Зокрема, в розписних списках, що складалися при зміні воєвод, поряд з іншими цінностями за списком передавалися і документи.
Складалися і спеціальні описи документальних матеріалів. Чудовий пам'ятник представляє "Опис царського архіву", який служить джерелом вивчення і питань історії розвитку документування. З "Опису царського архіву" ми дізнаємося про види документів, про розвиток образотворчого документування - про креслення і карти, що зберігалися в "Царському архіві" і не дійшли до нас.
До описів документальних матеріалів вже в ХVII ст складалися для наведення довідок про документи покажчики, зокрема, особистих імен ("азбуки"). У описах робилися відмітки друкарень про місце зберігання документів.
Якщо в наказах і місцевих установах з діловодством була пов'язана велика група чиновництва, що формується, то його резервами за межами урядових установ, були так звані "площадкові подьячие". Виникнення цього інституту, що розвинув активну діяльність не лише в Москві, але і в ряду інших міст, є зайвим свідоцтвом поширення документування серед населення, що вдягається ряд своїх дій в письмову форму. Головні напрями вживання документування: закріплення феодальних стосунків, захист власності, документування господарської діяльності, листування.
Укладення 1649 р. вводить ряд норм про порядок письмового оформлення різних договорів, у тому числі про вживання кріпосної форми письмового складання актів і про участь в цьому площадкових подьячих.
Історія діловодства в XVI - XVII вв. не обмежується стінами наказів. Діловодство велося в місцевих установах.
Створення в другій половині XVI ст в наказових, губних і земських хат, заміна намісницького управління воєводським свідчили про зміцнення влади на місцях. Воєводи на місцях діяли на підставі наказів, губні і земські хати на підставі статутних грамот.
Діловодство наказових хат, що був канцеляріями воєвод, як свідчать документальні джерела, що дійшли до нас, представляє певну систему.
Так, Верхотурськая наказова хата отримувала з наказів укази пануючи, вироки Боярської думи, наказні пам'яті і ін. і слала в центр відписки. Тут регулярно складалися розписні і кошторисні списки, велися книги по обліку грошей і хлібних запасів. У наказову хату поступали чолобитні людей служивих, селян, людей посадників; по цих чолобитних виносилися ухвали. У документальних матеріалах Верхотурськой наказової хати, що збереглися, відбивалися всі сторони життя цього краю.
Розглядаючи документальні матеріали XV - XVII вв. як спосіб і форму документування різних сторін суспільного і приватного життя, в основу класифікації цих матеріалів можна покласти певні області документування.
Такими областями, де в даний період застосовувалося документування, були: документування загальної і спеціальної діяльності органів влади і управління феодальної держави і документування феодальних стосунків.
Документування феодальних стосунків виражалося в створенні цілого ряду різновидів документів.
Земельні стосунки і права феодальної власності оформлялися такими документами, як даровані грамоти (вотчинні, маєткові, пільгові, заповідні, обільні, несудимі), праві і безборонні грамоти, - в яких фіксувалися феодальні права і привілеї.
Майнові і правові стосунки між феодалами фіксувалися в купчих і їх різновидах (посильних, запродажних, меновних), в картомних (на наймання майна), ділових, окремих (на розділ майна), вкладних і даних (на передачу майна церкви), грамотах (пізніше записах).
Відношення феодальної залежності оформлялися кабалою (позиковими, заставами, служіламі), порядними, позиковими, оброчними записами (стосунки особистої залежності), житловими і життєвими записами (особисте наймання на термін) і ін.
Діяльність церкви документувалася в таких адміністратівно-розпорядчих актах як окружні і статутні грамоти. А також грамоти, що видаються членам кліра, - благословенні, показні, звільнювальні і ін.
Короткий огляд історії документування в XV - XVII вв. дозволяє зробити деякі загальні висновки. Документування в цей період особливо інтенсивно розвивається у зв'язку з діяльністю централізованої Російської держави, що створила систему центральних і місцевих органів. У центральних установах держави - наказах поступово створюється система документування, що отримала назву наказового діловодства. У наказовому діловодстві виховуються кадри чиновництва, культивуючого в наказах бюрократичні порядки. Поза стінами урядових установ великого значення набуває діяльність інституту площадкових подьячих. Створюються усе більш стійкі форми документів, прийоми їх складання. Розширюється вживання листування, службовці для здійснення управлінської діяльності держави. З'являються окремі законодавчі вказівки про порядок документування, у тому числі про складання приватних актів. Техніка документування спрямована на його прискорення, здешевлення (скоропис, вживання паперу). Отримує подальший розвиток образотворче документування (креслення, карти). Документи все частіше враховуються, описуються, краще охороняються. Створюються архіви, де документи піддаються у ряді випадків більш менш правильному угрупуванню і систематизації.
2.2 Спеціальне документування
діловодство документування наказовий колезький
Поряд із загальним діловодством, в період, що вивчається, поступово зароджуються і системи спеціального документування. Так, документування діяльності Розрядного наказу, що відав людьми служивих, дає цілий ряд специфічних видів документів. З діяльністю Маєткового наказу, що відав дворянськими і церковно-монастирськими землями, зв'язана поява документації статістіко-економічного характеру. У зв'язку з фінансовою діяльністю наказів створюються системи документування в області бухгалтерського обліку. У судових наказах процес документування відбивався у рішеннях суду і судових справах. Діловодство Посольського наказу, з діяльністю якого пов'язано здійснення зовнішніх стосунків, мало свої специфічні особливості, що характеризують російську дипломатичну документацію цього періоду.
Спеціальні види документування, приймаючі усе більш певні і виразні форми і що складалися в системи, можна відзначити для таких областей як: а) організація озброєних сил;
б) діяльність суду;
в) зовнішні стосунки;
г) облік.
Серед документів по організації озброєних сил відзначимо боярські книги - іменні списки бояр, окольничих, думних дворян, думних дяків, стольників, стряпчих, дворян московських, початкових людей, дяків в наказах. У книгах вказувалися маєткові і грошові оклади і зміни в службовій діяльності. У боярські списки вносилися поіменно люди служивих московських чинів. У списки жителів записувалися поіменно дворяни, зобов'язані по черзі знаходиться в Москві для різних доручень ("мешканці").
Десятні представляли іменні списки городових дворян і дітей боярських, таких, що складалися при розборі (розбірні десятні), верстанні (верстальні десятні) і роздачі грошової платні (роздавальні десятні). Окрім цього відзначимо ті, що застосовувалися в озброєних силах:: полкові і сотенні списки; городові, засічні, строїльні книги; накази полковим воєводам, списки останніх та інші.
В процесі документування судової діяльності створювалися грамоти (праві, судні і ін.), судові вироки, чолобитні, доручні записи, мови розпитів, обшуків і казки.
У складі документації по зовнішніх стосунках застосовувалися договори (хресні і докончальні), акти оголошення війни - замітні, розмітні, доладні грамоти, небезпечні і проїжджі грамоти (на проїзд на території держави).
Російські посли, прямуючи в іноземну державу, отримували накази, пам'яті, віруючі грамоти. Про свою діяльність посол докладав уряду статейним списком, що представляв звіт посла по статтях наказу. Статейні списки, як правило, не пересилалися, а представлялися особисто при поверненні з-за кордону.
Розвиток обліку господарської діяльності (бухгалтерський облік) і різних сторін і явищ соціально-економічному життю (статистичний облік), привело до поступового створення систем документування і в цих областях.
У даний період застосовувалася проста система обліку господарської діяльності. У самий початковий період розвитку обліку велася зазвичай одна облікова книга, в якій відбивалися всі господарські операції. У облікових книгах не було графління і виділення тих, що підлягають підрахунку цифр в стовпець.
Але вже в XV - XVI ст. для окремих видів операцій заводяться самостійні книги. Так, грошові операції записуються в прибутково-видаткових книгах грошової казни; для обліку мит на внутрішніх митницях заводяться митні книги; для обліку урожаю - змолотні, для обліку хліба - прибутково-видаткові книги хлібних запасів і так далі.
Поступово в книгах для зручності підрахунку цифри виписуються стовпцем, з'являється графління, ліві сторінки книги відводяться під прибуткові операції, а праві під витратних.
Через розширення торгівельних зв'язків, коли операції здійснювалися на стороні, а не в самому господарстві, коли потрібно було мати докази їх здійснення, - з'являються виправдувальні документи (розписки, розписи і ін.) в здобутті грошових і матеріальних цінностей.
Значення облікових книг мають розписні списки, що складалися при передачі міста одним воєводою іншому, кошторисні списки і книги, що містять припущення по доходах і витратах, платежніци для обліку вступу податків і ін.
При системі простого обліку, таким чином, велися одна або декілька книг, на підставі яких, проте, не можна було отримати загальних результатів господарської діяльності. Це виявилося можливим лише при подвійній системі обліку шляхом складання балансу підприємства - особливої таблиці про стан господарства на певне число, з вказівкою джерел засобів і їх розміщення.
Потім, що в російському законодавстві, включаючи і Укладення 1649 р., немає вказівок про ведення обліку. Лише у Новоторговом статуті 1667 р. міститися вказівки про облік про облік торгівельних операцій, особливо при веденні торгівлі з іноземцями.
Книгами, які можна розглядати як книги статистичного обліку, були писцові, переписні, дозорні, книги приправ. Особливо важливе значення мають писцові книги. Вони містили найчастіше опис міста з повітом, що відноситься до нього. При опису міста наголошувалися його зміцнення, церкви і монастирі, вулиці, лавки, населення (по вулицях і слободі), міські землі. При опису повіту вказувалися села, лагодження, пустки, населення. Писцові книги складалися в цілях обліку і опису податних сил, перевірки прав користування землею і закріплення цих прав. Після закріпачення селянства писцові книги мали значення кріпосних документів, Валові описи міста і повіту, унаслідок їх дорожнечі, вироблялися рідко, через 20 і більше років.
Дозорні книги, представляли записи результатів перевірки скарг населення дозорцями, коли та або інша місцевість піддавалася розоренню (у наслідку воєн, епідемій і т. д.).
Переписні книги містять загальні подвірні переписи населення, які були зроблені в 1646 і 1678 рр.
Книги приправ представляли списки з пісцових, дозорних і інших книг і документів XVI ст, які довалися писарям XVII ст Для довідок.
Всі ці книги містять коштовний первинний статистико-економічний матеріал.
У наказовому діловодстві, таким чином, поряд із загальною системою документування поступово розвиваються і складаються системи спеціальної документації. Ці системи є віддзеркаленням подальшого розвитку виробництва і ускладнення економічного і суспільного життя. Спеціалізація документування стає об'єктивною необхідністю. Ця необхідність зумовила і подальший розвиток спеціальних систем документування в подальший історичний період.
3. Діловодство в російській імперії XVIII ст.: колезьке діловодство
3.1 Загальне колезьке діловодство
Перехід від самодержавства XVII ст ".с боярською Думою і боярською аристократією." до самодержавства XVIII ст ".с його бюрократією, станами служивих.", привів до створення в XVIII ст Абсолютній монархії, чиновницько-дворянській імперії.
Перетворення уряду Петра I, направлені на зміцнення національної держави поміщиків і торговців, торкнулися самих різних сторін державної діяльності. Значне місце в цих реформах приділене реорганізації державного апарату - вищого, центрального і місцевого. Крупні зміни відбуваються і в області постановки діловодства.
Реформа державного апарату в першій чверті XVIII ст Привела до створення системи нових установ: Сенату, Синоду, колегій і місцевих канцелярій. У цих установах, під впливом подальшого суспільно-економічного розвитку і зміцнення держави. Вживання документування продовжує безперервно розширюватися.
У відмінності від попереднього періоду, коли діловодство в наказах грунтувалося на канцелярських традиціях, в державних установах петровського часу і всього XVIII ст Форми і вживання документування все рішучіше визначаються законодавством.
Реформи центрального і місцевого управління значно збільшили кадри бюрократії, роль якої в роботі державного апарату безперервно підвищується. Бюрократія стає однією з основних опор самодержавства. Російський абсолютизм характеризує ".самовластіє чиновників і поліції і безправ'я народу".
Робота державної машини Російської імперії, що розрослася, вимагала впорядкування діловодства, розробки закінченої системи норм, регулюючих постановку документування в державних установах.
У 1699 р. Петро вводить, за пропозицією "прібильщика" Олексія Курбатова, гербовою папір. У 1700 р. Опубліковані укази про відміну столбцової форми діловодства і заміну стовпців - зошитами. У тому ж році іншим указом введена кріпосна форма здійснення актів. Цей обов'язок покладався на Ратушу і Велику московську митницю. За площадковими подьячимі було залишено писання чолобитних, а декілька пізніше був встановлений інститут "кріпаків подьячих", що представляли систему російського нотаріату.
Вказівки по питаннях документування зустрічаються в значному числі законодавчих актів, особливо присвячених реформі державного апарату. У знов створених установах - Сенаті і колегіях - розробляється цілий ряд спеціальних інструкцій по діловодству.
Але лише з виданням 28 лютого 1720 р. Генерального регламенту ("Генеральний регламент або статут, по якому державні колегії, також і все оних канцелярій, що належать до них, і контор служителі, не лише в зовнішніх і внутрішніх установах, але і у відправленні свого чину подданнейше поступати мають"), в державних установах в законодавчому порядку була оформлена система документування, що отримала назву колезького діловодства. Норми по веденню діловодства, вказані Генеральним регламентом, з деякими змінами, зберегли свою силу до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Виявилася надзвичайна живучість канцелярських традицій і канонів, встановлених регламентом, нездатність царського бюрократичного апарату до реформ в області діловодства. Останнє поступово перетворилося на своєрідний обряд, жерцем якого було чиновництво, розподілене Табелью про ранги по рівнях ієрархічної бюрократичним сходам в суворому порядку.
У Генеральному регламенті дається закінчена система норм по документуванню внутрішньо діяльності колегій і їх листування з іншими установами. Даються і закінчені організаційні форми документування, яке покладене на спеціальний апарат - канцелярії.
Який же порядок діловодства передбачав Генеральний регламент в колегіях.
Петро зрадив велике значення дорадчому порядку розгляду і вирішення справ, вказуючи, що те, що "все краще влаштувало через ради буває". У Генеральному регламенті є спеціальна (Ii-ая) глава "Про перевагу колегій", в якій особливо підкреслюється, що колегії повинні працювати в суворій відповідності з указами пануючи і Сенату, причому царські "укази в Сенат і в колегії, також і з Сенату в колегії відправляти письмово, бо як в Сенаті, так і колегіях словесні укази ніколи відправленими бути не належать".
Регламент детально визначає склад колегії і обов'язку її членів президента, віце-президента, радників, асесорів, а також порядок її роботи, зокрема, порядок ведення засідань.
Детально визначений склад і порядок роботи канцелярій, в штаті яких були секретар, нотаріус, реєстратор, актуаріус, канцеляристи, копіїсти, перекладачі (для письмових переведень), товмачі (для усних переведень) і вахмістр. Президент колегії мав особистого секретаря.
Робота в колегії була посадою присяги і всі чини колегії давали урочисту письмову або усну присягу служити "вірою і правдою" під страхом страшного царського суду.
Центральною фігурою в колезькій канцелярії був секретар. Над ним лежала відповідальність за постановку діловодства, підготовку справ до засідань, доповідь справ на колегії, зберігання друку. Секретар повинен був добре знати закони і в доповідях у справах робити обов'язкові заслання на відповідне законодавство.
При "вступі" документів до колегії секретар повинен був позначати на отриманому документі (у верхньому правому кутку) номер і дату його здобуття, що мало значення при визначенні черговості слухання справ.
Від того, як підготував секретар справу до слухання, на які статті закону послався, як зробив доповідь інколи залежало і вирішення справи колегією.
Обов'язки нотаріуса полягали в документуванні засідань колегії, складанні протоколів по певній формі. Зверху протоколу позначалася дата засідання, рік і число. Потім вказувалися присутні на засіданні члени, а далі наступний текст протоколу. До протоколу вносилися "виписки або вміст" як всіх отриманих указів, листів, реляцій, меморіалів і т. д.. так і "відпущених" в результаті вирішення колегії документів. Передбачалося ведення просторових і коротких протоколів залежно від важливості справ, право на внесення до протоколу особливих думок, обов'язковості підписання протоколів всім складом колегії.
У колегіях в першу чергу повинні були слухатися справи державні, а серед них "інтересниє" (тобто пов'язані з інтересами казни), і тільки тоді поділа "приватні" (приватні).
З особливою ретельністю в Генеральному регламенті були розроблені питання реєстрації документів "отриманих" і "відпущених". Основна мета обліку документів полягала в їх охороні. Одночасно реєстраційні журнали представляли і систему довідкового апарату як для- контролю виконання, так і для наведення довідок про отримані або відправлені документи. Відоме значення реєстрація документів мала і для їх систематизації, оскільки реєстрація певних груп документів (напр., указів пануючи і Сенату) вироблялася в спеціальних журналах, у зв'язку з чим ці документи групувалися особливо.
Реєстрація супроводжувала документи протягом всього процесу виробництва справ, і після того, як виробництво закінчувалося, справи враховувалися в архіві.
Окрім секретаря, зобов'язаного ставити на всіх листах, що "приходять, і доношеніях номери і на них числа, коли подані, приписувати", на особливий "чин реєстраторський" (колезького реєстратора) було покладено ведення реєстраційних журналів. Генеральним регламентом передбачалася, перш за все, загальна реєстрація всіх справ, що розглядаються в колегії. Для цієї мети колезький реєстратор вів "повсякденну записку" (журнал), в якому "за абеткою, числу і місяцю" записувався вміст всіх справ з вказівкою імен, в них згадуваних, а також куди і кому були направлені справи.
Повсякденна записка велася на підставі "концептів всього року", тобто указів або доношеній, що були кінцевим висновком розгляду справ. З концептів було видно як вміст справ, так і прийнятих по ним рішень.Таким виглядом Генеральний регламент передбачав систематичний запис всіх справ, розташованих, по-перше, за абеткою осіб, яких справи стосувалися, і, по-друге, в хронологічній послідовності. У кожній справі наголошувалося, в цілях контролю виконання, "кому і куди справа послана" на виконання". Все це робило повсякденну записку (пізніше загальний журнал) основним довідковим посібником при наведенні довідок про всі справи. розглянутих в колегії, і для контролю за їх виконання.
Цілям контролю виконання служили два "розписи", які вів нотаріус. До однієї з них вносилися всі справи, що підлягають розгляду і виконання колегією, і перш за все укази пануючи і Сенату. У цьому розписі, що знаходився під час засідань на столі перед президентом (звідси вона отримала назву "Настільного реєстру"), перераховувалися справи, намічені до слухання, визначалася послідовність їх розгляду, наголошувалися справи ще не розглянуті ("не вершенниє"), а також поділа вершенниє, але не виконані. Інший розпис вівся на виконаних справах. Секретар у свою чергу відзначав в останньому розписі, кому з чиновників канцелярії справа передавалася після вирішення колегії. Копія настільного реєстру вивішувалася для загального зведення.
Для обліку "вхідних" документів в колегії велися чотири книги, що отримали назву "реєстратури". Дві з них ("А" і "В") служили для реєстрації "витікаючих" документів, дві що інших ("С" і "О") "входять".
У книгу "А", по вказівці реєстратора, копіїстам вносився повністю текст листів, реляцій, доповідей, посланих з колегії на ім'я царя і Сенату, з вказівкою "всіх чинів", що підписали документ. Запис в книзі вівся в хронологічній послідовності відправлення документів; коротко позначалася назва справи, що пов'язувало цю книгу реєстратури з повсякденною запискою.
Інша книга реєстрації витікаючих документів "В", використовувалася для обліку відправлених справ, а також "інструкцій, дипломів, патентів", посланих з колегії всім іншим установам -і особам. Вона велася аналогічно книзі "А". Декілька інший характер носили книги "С" і "О".
Книга "С" була, по-перше, всіма указами і справами, отриманими протягом року від царя і Сенату, розташованими в хронологічній послідовності і, по-друге, реєстр до них. Все це перепліталося разом і набувало форми книги.
До складу книги "О" входили отримані колегією "від інших колегій, губерній, від інших служителів і підданих", "оригінальні листи, відомості, меморіали, вимоги, вісті". Ці документи розташовувалися по провінціях і в хронологічній послідовності, до них складався реєстр і потім ці матеріали, зібрані разом за рік, перепліталися і виходила книга "О". У реєстрі справи реєструвалися в хронологічній послідовності з вказівкою "колегій і провінцій, звідки справи були прислані", завдяки чому необхідну довідку про справу можна було отримати і по книзі "Б" і в повсякденній записці. Ця остання, таким чином, представляла своєрідний показник до "реєстратури".
Перерахованими видами реєстрації справа не обмежувалася. Всі закінчені виробництвом документи ("листи") повинен був збирати актуаріус, ведучи їм особливий реєстр. При видачі справи з архіву в тимчасове користування актуаріус повинен був брати "квітанцную" (розписку), яка знищувалася при поверненні справи, про що робилася відмітка в реєстрі.
Велика увага в Генеральному регламенті приділена порядку посвідчення документів. Як вже вказано, протоколи засідань колегії повинні були підписуватися всіма її ч и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.