Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


Реферат/Курсовая Особливост митно- тарифної полтики України

Информация:

Тип работы: Реферат/Курсовая. Добавлен: 03.05.2013. Год: 2012. Страниц: 38. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти, науки, молоді і спорту України
Донецький національний технічний університет
Заочний факультет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота
з дисципліни:
«Міжнародна економічна діяльність України»
на тему:
«Особливості  митно- тарифної політики України» 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка групи ЕМ-07(з)
                                                         Бабанкова Катерина Ігорівна  
                             Перевірила:
                                                     Родіна Оксана Григорівна  
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк-2011  
ЗМІСТ

     ВСТУП………………………………………………………………………3
     І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ МИТНО- ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ………………………………………...………5
1.1 . Сутність, особливості, цілі та принципи формування митно- тарифної політики України………………………………………………………………….5
1.2. Основні форми та інструментарії митно- тарифного регулювання……..10
1.3. Правові основи митно- тарифного регулювання………………………….18
     ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИТНО- ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ………………………………………………………………...25
2.1. Дослідження сучасних параметрів та характерних рис митно- тарифної політики України………………………………………………………………...25
2.2. Аналіз  світового досвіду митно- тарифного  регулювання та можливості його  впровадження в Україні…………………………………………………...29
2.3 Гармонізація національного законодавства у митній системі з вимогами СОТ………………………………………………………………….....................34
     ІІІ. ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ МИТНО- ТАРИФНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ …………………………………………..43
3.1 Проблеми  митного оподаткування в Україні………………..…………….43
3.2 Шляхи подолання проблем та вдосконалення митної політики України…………………………………………………………………………...46
     ВИСНОВКИ..……………………………………………………………..49
     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………51 

 

      ВСТУП 

     За  останні роки в економіці і  митній політиці України відбулися зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Серед зовнішньоекономних пріоритетів України в умовах виходу із фінансово-економічної кризи чільне місце посідає курс на регіональну інтеграцію та отримання максимальних переваг від залучення в міжнародні торговельні відносини через механізм участі в різноманітних регіональних проектах. Участь України в інтеграційних об’єднаннях є одним із дієвих механізмів, що дозволить вийти на новий рівень взаємодії між Україною та іншими економіками, використовуючи при цьому переваги міжнародного співробітництва, зокрема в сфері зовнішньої торгівлі та інвестування. Особливістю сучасної інтеграційної стратегії України залишається балансування між західноєвропейським та східноєвропейським векторами взаємодії, пошук адекватних механізмів реалізації її економічного, трудового, ресурсного потенціалу. Окреслені цілі зумовлюють до змін у системі зовнішньоторговельного регулювання, зокрема, зближення митних систем України та регіональних інтеграційних організацій, результатом якого буде прискорення трансформації національної системи митної справи у відповідності до міжнародних стандартів. Зазначене й обумовлює актуальність дослідження проблем інституціонального забезпечення організації митної справи на регіональному рівні та здійснення ефективної трансформації митної справи в Україні в умовах посилення інтеграційних процесів.
     На  сучасному етапі розвитку економіки України проведення ефективної митної політики є одним з основних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності з огляду на важливість інтеграції у світовий торгівельний простір.
     Об’єктом  дослідження є митна політика України на сучасному етапі
     Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз митно- тарифної політики України, а також пошук напрямків удосконалення митної політики на основі систематизації існуючих пропозицій.
     Для досягнення поставленої мети:
      розглянуто мито як один із важливих інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації економіки
      розглянута роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі,
      особливості організаційно-правових аспектів діяльності митних інститутів в Україні;
      досліджено історичні аспекти митного оподаткування в Україні,
      досліджено механізм реалізації в Україні митної політики в частині надання пільг, обґрунтовано доцільність звуження кола митних пільг в Україні,
      розглянута інтеграція України в СОТ.
      розглянути проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України.
        Предметом курсової роботи є система економічних  відносин щодо формування митно-тарифної політики України.
        В якості об'єкта курсового дослідження  виступає митно-тарифна система  України.
        В якості інформативної бази курсової роботи виступили законодавчо-нормативні акти з теми дослідження, праці українських і закордонних фахівців в галузі теорії міжнародної торгівлі; матеріали спеціалізованої періодичної преси. 

 

      І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ МИТНО- ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 

     
      . Сутність, особливості, цілі та принципи  формування митно- тарифної політики  України
 
     Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов?язане з  установленням мита та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики становлять митну справу. Митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами.
       Україна самостійно визначає  митну політику, створює власну  митну систему та здійснює  митне регулювання на своїй  території відповідно до Митного  кодексу, законів України та  міжнародних договорів за участю  України. Митне регулювання здійснюється  на основі принципів:
       — виключної юрисдикції України  на її митній території;
       — виключної компетенції митних  органів України щодо здійснення  митної справи;
       — законності;
       — єдиного порядку переміщення  товарів і транспортних засобів  через митний кордон України;
       — системності;
       — ефективності;
       — додержання прав та інтересів  фізичних та юридичних осіб, що  охороняються законом;
       — гласності та прозорості.
       Територія України, в тому числі  території штучних островів, установок  та споруд, що створюються в  економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію Щодо митної справи, становить єдину митну територію. Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою митного кордону України.
       На території України можуть  створюватися спеціальні митні  зони різного типу. Статус та  територія зазначених зон визначається  Верховною Радою України відповідно  до законів України про спеціальні митні зони.
       Україна може укладати з державами  двосторонні та багатосторонні  договори, які на основі взаємності  встановлюють спеціальні митні  режими, що передбачають пільгові  умови для суб?єктів зовнішньоекономічної  діяльності України та іноземних суб?єктів господарської діяльності цих держав.
       Митні правила мають бути опубліковані  не пізніш як за 45 днів до  дати введення їх у дію. У  разі, якщо зазначені правила  не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності. Якщо такі правила будуть опубліковані невчасно, датою набрання чинності вважатиметься сорок шостий день з моменту офіційної публікації.
       Регулювання митної справи здійснюють  найвищі органи державної влади  та управління України. Так,  Верховна Рада України визначає:
       — головні напрями митної політики  України;
       — структуру системи органів  державного регулювання митної  справи;
       — розміри мита та умови  митного обкладення;
       — спеціальні митні зони та  митні режими на території  України;
       — перелік товарів, експорт,  імпорт та транзит яких через територію України забороняється.
       Кабінет Міністрів України забезпечує:
       — здійснення митної політики  України відповідно до законів  України;
       — встановлення розмірів митних  зборів і плати за митні  процедури;
       — координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи;
       — проведення переговорів та  укладання міжнародних договорів  України з митних питань у  випадках, передбачених законами  України;
       — подання на розгляд Верховної  Ради України пропозицій щодо системи митних органів України.
       Спеціально уповноваженим органом  в галузі митної справи є  Державна митна служба України,  яка є центральним органом  виконавчої влади зі спеціальним  статусом. Державна митна служба  України приймає нормативні акти тільки відповідно до Митного кодексу та інших законів України.
       Безпосереднє здійснення митної  справи покладається на митні  органи України. Система митних  органів України складається  з Державної митної служби  України, регіональних митниць,  митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів. Митні органи України, здійснюючи митну політику, розв?язують такі головні завдання:
       Митне регулювання ЗЕД підприємств 
       — захист економічних інтересів  України;
       — контроль за додержанням законодавства України про митну справу;
       — забезпечення виконання зобов?язань,  які випливають з міжнародних  договорів за участю України  стосовно митної справи;
       — використання засобів митно-тарифного  та позатарифного регулювання  при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;
       — вдосконалення митного контролю  і оформлення товарів та інших  предметів, що переміщуються через  митний кордон України;
       — комплексний контроль разом  з Національним банком України  за валютними операціями;
       — здійснення заходів щодо  захисту інтересів споживачів  товарів і додержання учасниками  зовнішньоекономічних зв?язків  державних інтересів на зовнішньому  ринку за участю відповідних  міністерств;
       — створення сприятливих умов  для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;
       — боротьба з контрабандою  та порушеннями митних правил;
       — співробітництво з митними  та іншими органами зарубіжних  країн, а також з міжнародними  організаціями з питань митної  справи;
       — ведення митної статистики.
     Виходячи  із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними  цілями митної справи є:
       • створення законних умов  для ефективної діяльності митних  та інших державних органів  по здійсненню митної справи, її вдосконаленню;
       • забезпечення оптимальної, науково обгрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи і справи;
       • створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи;
       • забезпечення захисту економічних  інтересів України (захист українського  ринку і національного товаровиробника).
       При визначенні принципів митної  справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов'язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий державний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.
       Тому на визначення принципів  митної справи впливають основні  принципи зовнішньоторговельної  політики держави:
       — зовнішньоторговельна діяльність  — складова зовнішньої політики  України;
       — поєднання системи державного  регулювання зовнішньоторговельної  діяльності та контролю за її здійсненням;
       — єдність митної території  України;
       — рівність учасників зовнішньоторговельної  діяльності та їх недискримінація;
       — захист державою законних  прав та інтересів учасників  зовнішньоторговельної діяльності;
       — недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди.
       Завдання та принципи зовнішньоторговельної  політики держави втілюються  в митній справі у вигляді  реалізації протекціоністської митної політики або політики вільної торгівлі.[5,4,6,13]
       Протекціоністська митна політика  націлена на створення умов, які  сприяють розвитку національної  економіки шляхом захисту її  від іноземного конкурента. Протекціонізм  передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб'єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Митний тариф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від значної кількості іноземних виробників.
       Політика вільної торгівлі сприяє  покращенню умов імпорту іноземних  товарів на внутрішній ринок  країни. Як правило, вони або  звільняються від мита, або митні платежі мінімальні.
       При розгляді цілей, завдань  та принципів митної справи  треба виходити із головного  положення — митна справа є  монополією держави. Це означає,  що держава має виключне право  вибирати митну політику по  відношенню до іншої держави  і корегувати її відповідно до своїх інтересів. 

     1.2. Основні форми та інструментарії митно- тарифного регулювання. 

     Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії  зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.
     Митний  тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими  обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.
     Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.
     Митна територія країни може не збігатися  з географічною територією в таких  випадках:
     —при  утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія  та Люксембург);
     —за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;
     —при  вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні  кордони не сприяють або роблять  взагалі неможливим встановлення митного  контролю на прикордонній території).
     Кордони митної території встановлюються урядом кожної держави.
     Митний  тариф складається з двох основних елементів:
     —товарної номенклатури
     —ставок мит.
     Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного  тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.
     Систематизація  ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.
     Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:
     —митно-тарифна  номенклатура — для збирання мит  при імпорті та експорті товарів
     —статистична  номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;
     —комбінована  тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну  номенклатури.
     У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготована Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р. ГС набула чинності 1 січня 1988 р. Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.
     Під ГС розуміється номенклатура, яка  містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди, що до них  належать, примітки до розділів, груп, субпозицій, а також основні правила інтерпретації ГС.
     Класифікація  товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані  у рамках Конвенції 1983 року. Код товару є шестизначним і складається  з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи — найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають в себе товари, об?єднані спільними фізичними та функціональними властивостями .
     Від правильної класифікації товару значною  мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов?язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національних законодавствах передбачається відповідальність за неправильне зазначення тарифної позиції.
     ГС  забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного  регулювання усіх країн — учасниць Конвенції 1983 р
     Основним  елементом митного тарифу є мито.
     Мито  — це обов?язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.
     Мито  виконує декілька функцій:
     —      захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;
     —є  джерелом надходження коштів до бюджету  держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;
     —є  засобом покращення умов доступу  національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;
     —раціоналізує товарну структуру — регулююча  функція, яка стосується експортних та імпортних мит;
     —підтримує  оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.[12,11,4]
     Класифікація  мит за різними ознаками наведена на рис. 1.1 

                            

     Рис. 1.1.  Класифікація мит
     Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Наприклад, якщо мито становить 20 % вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол. США; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол. США; при падінні ціни до 5 тис. дол. США скоротяться до 1000 дол. США. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує його ціну на 20 %. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит пов?язане із суб?єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній. Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів (identical goods), якщо таких товарів немає — на основі аналогічних товарів (similar goods), що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу (final sales value) цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат (reasonable cost) на товар.
     Специфічні  мита нараховуються у встановленому  розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці  товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон?юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з об?ємом двигуна 1700 см3, та вартістю 8 тис. дол. США, оскільки становить 21,25 % його ціни (1 дол. США/см3 • 1700 см3: 8 тис. дол. США • 100 %), ніж автомобіля з об?ємом двигуна у 5 тис. см3 та вартістю 50000 USD, оскільки становить лише 10 % його ціни (1 дол. США/см3 • 5 тис. см3: 50 тис. дол. США • 100 %). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.
     Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20 % вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля.
     Імпортні  мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета— захист національних виробників від іноземної конкуренції.
     Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у  рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.
     Їхня  мета — скоротити експорт і  поповнити бюджет.
     Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.
     Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. Їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.
     Антидемпінгові  мита застосовуються, якщо на територію  країни товари ввозяться за демпінговою  ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового зв?язку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.
     Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.
     Дія цих мит обмежена у часі і вводяться  вони після проведення особливих  квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.
     Автономні мита встановлюються на основі односторонніх  рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів  і угод та інших міжнародних зобов?язань. Рішення про введення митного  тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.
     Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв?язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.
     Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 року діє Загальна система преференцій (ЗСП), бенефіціарами якої є 150 країн, що розвиваються. ЗСП передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.
     Постійні  мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.
     Змінні  мита — митний тариф, ставки якого  можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).
     Номінальні  мита — тарифні ставки, зазначені  у митному тарифі.
     Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві  товари, розраховані з урахуванням  рівня мит на імпортні вузли і  деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10 % (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5 % адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер [1]
     У ряді випадків національні законодавства передбачають тарифні квоти.
     Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту  товару: при імпорті у межах  певних кількостей (квот) він оподатковується  за базовою внутрішньоквотовою ставкою  тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.
     Структура тарифів багатьох країн передусім  забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи  ввезенню сировини та напівфабрикатів.
     Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.
     Наприклад, у США шкала тарифної ескалації  у ланцюжку "шкура — шкіра  — продукти зі шкіри" становить 0,8 — 3,7 — 9,2 %, в Японії: 0 — 8,5 — 12,4 %, в ЄС: 0 — 2,4 — 5,5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених країнах. 
 
 
 

     1.3. Правові основи митно- тарифного регулювання. 

     Діяльність  системи митних органів України – це специфічний різновид державно-владної діяльності, спрямованої на реалізацію функцій держави у сфері митно-правового регулювання суспільних відносин і, таким чином, на реалізацію державної митної політики. Здійснення цієї діяльності вимагає від митних органів використання різноманітних за змістом, характером та значенням форм і методів, результатом застосування яких має бути: забезпечення захисту національних інтересів та єдності митної території держави; контроль за дотриманням митного законодавства; організація і здійснення митних процедур, їх уніфікація та вдосконалення; оптимізація діяльності митних органів; розвиток митної інфраструктури; забезпечення участі держави в міжнародному співробітництві з питань митної діяльності. Практичне використання митними органами форм і методів діяльності, як правило, пов’язане з обмеженням, іноді з досить суттєвим, прав, свобод та інтересів громадян і суб’єктів господарювання, належне забезпечення яких є основним конституційним обов’язком держави та її органів. У зв’язку з цим вельми актуальним та важливим є створення відповідних правових засад використання цих форм і методів, тобто належного правового забезпечення діяльності митних органів. Під правовим забезпеченням діяльності митних органів слід мати на увазі систему нормативних актів, що визначають завдання й функції митних органів, їх правовий статус, форми і методи діяльності, спрямованої на реалізацію митної політики держави
     Від належного нормативного упорядкування  діяльності митних органів, і зокрема адміністративної діяльності, чіткості приписів, їх логічної узгодженості, відсутності колізій між ними, значною мірою залежить її ефективність та дієвість. У підсумковому результаті це, безперечно, сприятиме зміцненню законності й правопорядку в сфері митно-правового регулювання.
     Правові засади здійснення митними органами своєї діяльності визначаються великою  кількістю нормативно-правових актів, які створюють складну систему  і відрізняються один від одного за багатьма ознаками – юридичною  силою, суб’єктом правотворчості, порядком прийняття, набрання чинності та дії, назвою тощо. Наприклад, залежно від сфери дії усі нормативні акти, що регламентують діяльність митних органів, можна зарахувати або до внутрішнього митного законодавства, або до міжнародно-правових договорів та угод за участю України. До першої складової насамперед належить МК України, закони та підзаконні нормативні акти, як-от: укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження КМ України, накази Держмитслужби України тощо. До другої групи належать двосторонні та багатосторонні міжурядові конвенції, угоди, меморандуми і протоколи, які передбачають співробітництво України з іноземними державами в митній галузі. Прикладом актів другої складової може бути: Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП , Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах  або ж угода між Україною і Словацькою Республікою про співробітництво і взаємодопомогу в галузі митної справи , угода між Урядом України і Угорської Республіки про взаємну допомогу в митних питаннях  та двосторонні міжвідомчі угоди, меморандуми й протоколи, які передбачають співробітництво Держмитслужби України з митними службами іноземних держав у сфері митно-правого регулювання суспільних відносин: угода між Державним митним комітетом України та Митним департаментом при Міністерстві фінансів Литовської Республіки про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень , Меморандум між Державною митною службою України і Митним Директоратом Словацької Республіки щодо практичної реалізації положень Угоди між Україною і Словацькою Республікою про співробітництво та взаємодопомогу в галузі митної справи, Протокол між Державною митною службою України та Державним митним комітетом Російської Федерації про взаємодію при проведенні митного контролю за енергоносіями .
       Відповідно до специфіки врегульованих  відносин уся сукупність правових  актів поділяється на групи.  До першої групи належать акти, що визначають загальні засади організації й побудови системи митних органів, їх завдання та функції. Друга група ? це правові акти, що визначають правовий статус, у тому числі компетенцію, конкретних митних органів та їх структурних підрозділів. Третя група складається з правових актів, що встановлюють порядок реалізації специфічних повноважень митних органів (наприклад, здійснення митними органами контролю за експлуатацією митних ліцензійних складів . Ще одна група правових актів ? це акти, що делегують окремі повноваження інших органів виконавчої влади митним органам, наприклад повноваження, пов’язані з контролем за нарахуванням і сплатою акцизного збору та податку на додану вартість
       Залежно від юридичної сили  правові акти поділяються на  закони та підзаконні акти. Критерії  даної класифікації дозволяють з’ясувати значущість нормативних актів, їх місце і роль у правовому забезпеченні діяльності митних органів. З огляду на це доцільно детальніше розглянути вищезазначені правові акти.[6]
       Безумовно, в правовому регулюванні  діяльності митних органів важливу роль відіграють норми Конституції України. Безперечно, що Конституція України безпосередньо не регулює діяльність митних органів у зазначеній сфері. Однак саме в Конституції України закріплено загальні засади діяльності державних органів, основною з яких є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед особою за свою діяльність, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення цих прав і свобод є її головним обов’язком. Конституцією України визначаються основні положення щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17). Органи державної влади, їх посадові особи, як зазначено в ст. 19 Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Усе зазначене у повному обсязі стосується також і діяльності митних органів. Адже використання ними своїх державно-владних повноважень, у тому числі й тих, що мають обмежувально-примусовий характер, – не самоціль, воно необхідне для виконання завдань та функцій, покладених на ці органи, серед яких найважливішим є забезпечення прав, свобод і законних інтересів пересічних громадян та суб’єктів господарювання. Саме в Конституції України міститься норма, згідно з якою засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи визначаються виключно законами України (п. 9 ст. 92). Окрім цього, Конституція України становить базу для прийняття інших законодавчих та підзаконних актів, що підкреслює її значущість у системі правового забезпечення діяльності митних органів.
       Провідне місце в механізмі  правової регламентації діяльності  митних органів займають норми,  що містяться у законах та  кодексах України. Причому їх  значення в процесі становлення  правової держави має постійно зростати, оскільки пріоритет закону ? це її невід’ємна ознака. Пріоритет закону виявляється, в першу чергу, в суворій відповідності йому всіх інших нормативних актів, тому що закони (після Конституції України) мають найвищу юридичну силу. Саме на законодавчому рівні врегульовано найважливіші питання державного і суспільного життя, їх норми становлять серцевину, фундамент формування і розвитку інших норм митного законодавства.
       Для правового регулювання діяльності  митних органів, пов’язаної з  безпосередньою реалізацією митної політики держави, першочергове значення мають законодавчі акти України ? підґрунтя, на якому будується і здійснюється вся діяльність митних органів та їх посадових осіб. Серед таких законодавчих актів слід виокремити МК України та закони України: “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”та власне сам “Митний тариф”, який як додаток до закону, є невід’ємною його частиною. Хоча ці закони охоплюють різні суспільні відносини, відрізняються один від одного за юридичними властивостями, разом вони створюють єдине ціле Крім того, окремі напрямки діяльності митних органів певною мірою регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про державний кордон України” ,“Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”, Концепцією загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленою Законом України від 21 листопада 2002 р. .[12]
       Особливе значення для забезпечення  законності й дисципліни в  діяльності системи митних органів  та їх посадових осіб має  Дисциплінарний статут митної служби України, закони України “Про державну службу” , “Про боротьбу з корупцією” тощо. Загалом діяльність митних органів прямо чи опосередковано регламентує понад сорок законодавчих актів України.
       Найважливішу роль у системі  законодавчих актів, що безпосередньо регулюють діяльність митних органів, відіграє МК України. Чинний кодекс був прийнятий у липні 2002 р. та набрав чинності з 1 січня 2004 р. На той час це дало позитивний імпульс для підвищення ефективності здійснення митними органами діяльності, пов’язаної з реалізацією ними державної митної політики. Незважаючи на те, що цей кодекс є вже другим кодифікованим актом, що регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, він не вирішив повною мірою питання, пов’язані з визначенням правового статусу митних органів. Ця невизначеність негативно впливає на ефективність діяльності митних органів, що в підсумку утруднює, а іноді й унеможливлює виконання митними органами своїх завдань та функцій. Зауважимо, що підготовка нової редакції МК України тривала понад шість років, проте його розробникам не вдалося підготувати такий проект кодексу, який би задовольняв потреби всіх зацікавлених осіб – учасників зовнішньоекономічних зв’язків та митні органи.
     В умовах стрімкого розвитку національного  законодавства та покладання на митні  органи нових завдань відповідні зміни до МК України своєчасно  не вносилися. Унаслідок цього широке коло таких важливих питань, як здійснення верифікації сертифікатів про походження товару з України, захист прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України, ведення УКТЗЕД тощо регулювалися не законами, а постановами КМ України та нормативними актами Держмитслужби України. З прийняттям МК України ці питання регламентуються саме ним.
       Чинна редакція МК України  повною мірою відповідає міжнародним  стандартам, оскільки її розроблення  здійснювалося з урахуванням  положень Митного кодексу Європейського  співтовариства  та основних міжнародних  конвенцій і угод, до яких приєдналася або має намір приєднатися Україна: Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), Угоди Уругвайського раунду переговорів країн – членів ГАТТ/СОТ, Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), Конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Найробійська конвенція).[5,2]
     Однак і цей кодекс не позбавлений деяких недоліків, про що вже неодноразово зазначалося науковцями та практичними  працівниками митної служби
     Залежно від правотворчого суб’єкта серед  підзаконних актів, що забезпечують діяльність митних органів, можна виокремити такі:
       – укази та розпорядження Президента  України;
       – постанови та розпорядження  КМ України;
       –підзаконні нормативні акти, що  приймаються Держмитслужбою України  або іншими центральними органами  виконавчої влади;
       –спільні нормативні акти Держмитслужби України та центральних органів виконавчої влади.
     Потрібно  звернути увагу також на те, що кожен  вид нормативних актів має  свій рівень та обсяг правового регулювання, тобто існує тісний взаємозв’язок  між юридичною силою нормативних  актів і колом суспільних відносин, які вони регулюють. З огляду на те, що процес формування правової, демократичної держави вимагає розширення сфери регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні, воно не може охопити всі ці відносини, а тому відомча правотворчість завжди матиме місце. І питання буде поставати лише у масштабах такого відомчого нормативного забезпечення діяльності митних органів.
     Звичайно, помилково було б стверджувати про  відсутність проблем, пов’язаних з  правовим забезпеченням діяльності митних органів, а тому для їх розв’язання в роботі ще будуть пропонуватись конкретні пропозиції, спрямовані на їх усунення. Разом з тим тенденції, що спостерігаються в сфері правового забезпечення діяльності митних органів, відображають намагання суб’єктів правотворчої діяльності наблизити правові акти, які регламентують діяльність митних органів, до міжнародних стандартів і вимог європейського митного законодавства. Уніфікація національного митного законодавства сприятиме оптимізації діяльності митних органів, розвитку зовнішньоекономічного співробітництва, прискорюватиме процес входження Української Держави в світову спільноту.[7] 
 
 

     ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИТНО- ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 

     2.1. Дослідження сучасних параметрів  та характерних рис митно- тарифної політики України. 

     Сучасний  етап розвитку характеризується для  України постійним зростанням обсягів  та розширенням масштабів міжнародної  торгівлі, ускладненням та посиленням динаміки торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій  щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар’єрів. Відбувається поглиблення інтеграції міжнародних вимог в національну практику регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Сучасна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності України спрямована не на довгострокову перспективу, а на пошук шляхів виходу із кризових ситуацій, тому така політика часто не дає позитивних результатів. У зв'язку з цим, методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні удосконалюватися.
       Отже, щоб розвиватися швидкими  темпами Україні необхідно мати  чітку і уніфіковану законодавчу  та організаційну базу щодо  регулювання ЗЕД, яка відповідає  вимогам міжнародного співтовариства.
       Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців в галузі регулювання ЗЕД пітверджують нагальність удосконалення митно-тарифного регуювання. Питання митно-тарифного регулювання України досліджували вчені Пашко П.В, Пісной П.Я, Новикова К.І, Гребельник О.П та інші, котрі, зокрема, з’ясовували поняття, мету, механізм здійснення митно-тарифного регулювання.
       Метою дослідження є аналіз  митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної  діяльності України, визначення  проблем та шляхів його вдосконалення. 
       Об’єктом дослідження є процес здійснення митно-тарифного регулювання ЗЕД суб’єктів господарювання в Україні.
       Основною метою митного регулювання  зовнішньоекономічної дільності  держави є забезпечення реалізації  її економічних інтересів, які  в свою чергу забезпечують  захист національного ринку і стимулювання розвитку національної економіки, сприяння структурній перебудові національного господарства та реалізації завдань економічної політики держави тощо.
       Митні регулювання, які застосовуються  на території України, визначаються державними органами країни, випливають із законодавства для зовнішньо-торгівельної діяльності, із узгодженого митного тарифу та міжнародних договорів, підписаних Україною. Митні тарифи застосовуються для усіх суб'єктів, які працюють в галузі зовнішньо-торгівельної діяльності незалежно від форми власності, виду організації або її місцезнаходження [1].
       Митний тариф України базується  на Українській класифікації  товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) версії 2002 року, побудованої  на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 2002 року і Комбінованої номенклатури ЕС версії 2004 року.
       Останнім часом митно-тарифна  політика формується з урахуванням  зобов'язань, зафіксованих в додатках  до Протоколу щодо вступу України  у СОТ, підписаному в лютому 2008 року і ратифікованому Верховною Радою України 10 квітня 2008 року (Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Усесвітньої торгової організації» від 10 травня 2008 року № 250-IV).
       Згідно цим домовленостям з  моменту вступу у СОТ, а саме з 16 травня 2008 року, Україна застосовує ставки ввізного мита, не вище зв'язаних. Середньоарифметична ставка кінцевого рівня складає 11,16 % для сільськогосподарських продуктів і 4,85 % – для промислових товарів [3,4].
       Зрозуміло що Україна поступово переходить на правила СОТ. Де вимагається, щоб країни СОТ при укладанні угод про вільну торгівлю чи митний союз дотримувалися певних норм щодо охопленості преференційним режимом основної частини торгівлі товарами та не погіршення умов доступу для третіх сторін, тобто мита та інші засоби регулювання торгівлі не повинні становитися вищими чи більш обмежувальними .
       Ставки митного тарифу України  є єдиними для всіх суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності,  організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, які передбачені законами України і міжнародними договорами. В Україні порядок обкладення митом регулюється трьома Законами України – “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів “Про Єдиний митний тариф України”[2].
       Зі вступом України у СОТ  митні збори ліквідовані, а  стягується лише плата за митне  оформлення товарів і транспортних  засобів поза місцем розташування  митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів, по ставках, певною ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про здійснення плати за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів» [4].
       Питома вага митних платежів (38,5 млрд. грн.) в структурі надходжень  державного бюджету України (120 млрд. грн.) за півріччя 2010 року склала 32%. Тоді як у Франції – 20% (відбувається в основному за  рахунок внутрішніх акцизів та ПДВ, сплату яких контролює митниця), в Китаї – 12%, в США – менше 1% [3].
       Митна служба щоденно перераховує  до Держбюджету в середньому 344,3 млн. грн., тоді як у 1-му кварталі 2010 року 261 млн. грн., а у 2-му  кв. 2009 року 215 млн. грн. 
       Митно-тарифне регулювання –  це можливість для держави  вплинути на економічну позицію  країни в світі, економічний розвиток країни в цілому та є одним із засобів наповнення державного бюджету. Митно-тарифна політика України на сучасному етапі базується на принципах СОТ. Проте має ряд відмінностей з світовими нормами і стандартами. На нашу думку, різке зростання обсягів товаропотоків в Україну вказує на необхідність вирішення питань підвищення ефективності митного контролю. Слід зазначити, що для впровадження системи «Електронна митниця» в Україні вважаємо за доцільне провести ряд заходів, а саме впровадити в практику міжнародної торгівлі електронний документообіг, заснований на застосуванні комерційних і товаросупровідних документів, рекомендованих міжнародними організаціями, створити систему електронного документообігу між органами державного управління, уповноваженими в області нетарифного регулювання та розробити відповідну нормативну правову базу.
       В сфері прискорення товарообігу,  боротьби з недостовірним декларуванням  і корупцією однієї із основних  завдань митних органів є масштабне  впровадження електронної митниці в митну систему України. Нововведення допоможе максимально виключити людський фактор і значно заощадити час суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
       Необхідність введення електронної  митниці викликає також щорічне  зростання зовнішньоекономічної діяльності приблизно на 30%, що відповідно збільшує кількість документації, при цьому митна служба в будь-якому випадку повинна забезпечити оперативне митне оформлення товарів.
       Слід зазначити, що для впровадження  системи «Електронна митниця» в Україні вважаємо за доцільне провести наступні заходи:
       • впровадити в практику міжнародної  торгівлі електронний документообіг,  заснований на застосуванні комерційних  і товаросупровідних документів, рекомендованих міжнародними організаціями; 
       • створити систему електронного документообігу між органами державного управління, уповноваженими в області нетарифного регулювання;
       • розробити відповідну нормативну  правову базу.
       Таким чином, лише злагоджена  та урівноважена система регулювання  може забезпечити для України сталий та прогресивний розвиток у сфері митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Впровадження системи «Електронна митниця» сприятиме інтеграції української економіки у світову систему господарства. 

     2.2. Аналіз світового досвіду митно-  тарифного регулювання та можливості  його впровадження в Україні. 

     Світовий  досвід митно-тарифного регулювання  та можливості його застосування в  Україні
     Доцільним для України в процесі формування її митної політики та механізму використання інструментів митно-тарифного регулювання є використання світового досвіду – а саме досвіду тих країн, які мають подібний економічний стан. Розглянемо особливості митно-тарифного регулювання в деяких країнах світу та спробуємо виділити ті інструменти та прийоми, які можливо використати в Україні з метою покращення ефективності її митної політики.
     Митно-тарифне  регулювання експортно-імпортних  операцій розвинутих країн світу  в основному відповідає рекомендаціям  міжнародних організацій. У країнах з ринковою економікою з метою заохочення припливу капіталу до країни митом оподатковується лише імпорт, а експортне мито не застосовується а у США навіть заборонено законодавчо. Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку власної промисловості.
     Так, митно-тарифне регулювання як засіб стимулювання експорту успішно використовується у багатьох країнах світу, зокрема, в Індонезії, якщо експортер представляє план експорту, де вказані імпортні матеріали, а також додає банківську гарантію, то імпортер даних матеріалів звільняється від сплати мита шляхом отримання ліцензії на імпорт ресурсів, а суму мита  сплатить експортер у тому випадку, якщо не вивезе 85% продукції у вказаний час [1]. У Китаї також діє система сприяння експорту, що полягає у наданні численних пільг та сприянні при здійсненні експортних операцій, в той час, я к пільги імпортерам заборонені та введено додаткові тарифи за прискорення митного оформлення.
     Тобто митний тариф застосовується як інструмент стимулювання виробництва та експорту продукції з високою часткою доданої вартості, що практикується на основі використання принципу тарифної ескалації, що полягає у тому, що ставки мита підвищуються відповідно до зростання ступеня обробки товарів, причому ця різниця може сягати навіть 10 разів. Зокрема, рівень митного обкладання імпортної готової продукції в Японії більший за рівень ставок мита на сировину в 10,8 разу, в ЄС – в 7,7 разу, США – в 7,1 разу. В країнах з перехідною економікою тарифна ескалація дещо менша: зі збільшенням ступеня обробки товару рівень тарифного захисту зростає в Польщі в 2,8 разу, Чехії – в 4,5 разу. Приблизно на тому ж рівні знаходиться й тарифна ескалація в Україні: у нас готова імпортована продукція обкладається митом, більшим у 3,2 разу, ніж для сировини. У країнах з менш розвиненою економікою тарифна ескалація тим менша, чим нижчий рівень розвитку країни: у Туреччині тарифи на готову продукцію більші, ніж на сировину, у 3,5 рази, Тунісі – приблизно в 1,5 рази [2]. З вищевикладеного можна зробити висновок, що, безумовно, тарифна ескалація є дієвим методом захисту національного товаровиробника, проте застосування її у розвинених країнах спричиняє консервуванню технологічної відсталості країн, що знаходяться на шляху до ринкової економіки, адже унеможливлює доступ їх готової продукції на ринки таких країн.
     Цікавим є той факт, що багато країн світу  поряд зі стимулювання експорту та сприянням розвитку вітчизняного виробництва  не створюють перешкод і для імпортних  товарів. Тут можна навести приклад  Японії, де дії система податкових пільг для імпортерів, наприклад, податковий кредит у розмірі 5 % від обсягу імпорту або взагалі звільнення від оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає у кінцевому підсумку до 25% загального обсягу імпорту.
     Що  стосується необхідності уніфікації тарифних ставок, про яку вже йшлося вище, то деякі країни зробили значні кроки у цьому напрямку, так, можна навести приклад Чилі, де ставка тарифу дорівнює 15%, та Болівії, де діють всього дві ставки – 10% і 17%. У Росії здійснюється поступова реформа щодо зменшення кількості адвалерних ставок, що застосовуються до імпортних товарів. При цьому подібні реформи звичайно супроводжуються також зниженням середнього рівня протекціонізму, що досягається двома методами – методом «коцертіна», коли на кожному етапі реформи вищі ставки зменшуються до наступного нижчого рівня (наприклад, у Коста-Ріці і Гватемалі), або методом «радіального», пропорційного зниження, коли на кожному етапі усі ставки зменшуються на визначену кількість відсотків (Мексика) [1].
     Митний  тариф Польщі передбачає чотири види митних ставок: основні (конвенційні), преференційні, автономні та знижені. Знижені ставки застосовуються для  країн, які підписали угоди про  вільну торгівлю з Польщею – це країни ЦЄЗВТа, члени ЄАВТ, держави  Балтії. Саме ці ставки переважно застосовуються при митному оформленні, оскільки 80% товаропотоку йде з вищезазначених країн. На жаль, Україна на входить до цієї групи країн. З тих пір, як Польща увійшла до ЄС, вона не може самостійно встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка від зібраних митних зборів направляється до бюджету ЄС. Стрімка лібералізація митно-тарифної політики цієї держави послабила фіскальну функцію митного тарифу та обмежила можливість застосування протекціоністських заходів. В цілому можна зазначити, що, на відміну від українського законодавства, норми митного законодавства Польщі та порядок застосування інструментів митно-тарифного регулювання дуже наближені до вимог та норм Європейського Союзу, незважаючи на те, що кількість нормативно-правових актів, що потребувала гармонізації у країнах Центральної та Східної Європи, складала до 1,5 тисячі.
     В Угорщині, аналогічно до Польщі, митно-тарифна  політика здійснюється за нормами ЄС, а митне оформлення – на основі Єдиного адміністративного документа, що застосовується у країнах ЄС [3]. Митна політика Угорщини, так само, як і інших нових країн – членів ЄС, що належали до комуністичного табору (Словенії, Словаччини), характеризується перехідним станом від політики захисту національної економіки від імпортної експансії до лібералізації торговельної політики під тиском СОТ, намаганням уникнути різкого зниження митних ставок та зберегти елементи державної підтримки сільського господарства та інших вразливих галузей економіки.
     Суттєва відмінність митно-тарифного регулювання в Україні від провідних країн світу полягає у надзвичайно розгалуженій товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, що станом на 2009 рік нараховує 11058 позицій, в той час, як, приміром, у США ТНЗЕД складається з 10085 позицій, в Японії – 8964, а в Китаї – 6509 позицій. Така ситуація створює потенційну можливість для зловживань суб’єктів ЗЕД шляхом декларування товару не за своїм кодом з метою сплати меншої суми платежів [4, ].
     На  жаль, можливість гармонізації митного законодавства України за вимогами ЄС суттєво гальмується через  надання пріоритету фіскальній функції митних органів, що надзвичайно ускладнює можливість тісної співпраці з країнами ЄС [5]. У промислово розвинутих країнах мито виконує перш за все регулюючу функцію, а не фіскальну, і надходження від справляння ввізного мита складають не більше 0,3% ВВП, на відміну від України, митна служба якої відіграє ваджливу роль в процесі наповнення державного бюджету. Перетворення митних органів України у фіскальні зменшує можливості реалізації інших їх функцій та створює перешкоди для міжнародного співробітництва та ефективної боротьби з митними правопорушеннями. Як наслідок, збільшуються масштаби ухилення від сплати податків, зменшується конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника, не приділяється належної уваги розвитку співробітництва на міжнародній арені тощо [6].
     Для реалізації намагань України інтегруватися  до Європейського Союзу та посилити співпрацю з провідними світовими  економічними організаціями, слід аналогічно до країн Центральної Європи, які вже пройшли цей шлях, вносити зміни у національне законодавство та використовувати лише ті інструменти митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України. Тобто слід взяти на озброєння досвід саме країн ЦСЄ, які нещодавно приєдналися до ЄС, а саме поступово зменшувати митні ставки відповідно до домовленостей із СОТ, при цьому не відмовляючись від захисту вразливих галузей економіки (АПК, машинобудування, харчова промисловість), а також продовжити подальше впровадження системи аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання митним правопорушенням. Щодо останнього, то тут корисним є використання досвіду США та Японії та скорочення товарної номенклатури, що зменшить зловживання при визначенні коду товару. 

     2.3. Гармонізація національного законодавства у митній системі з вимогами СОТ 

     В кінці 2007 року завершено переговори щодо вступу України до СОТ, які розпочалися 1993 року. 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ та підписано Протокол про вступ України до СОТ. 4 квітня 2008 р. Верховною Радою України (ВРУ) прийнято Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» (№ 250- VI), а 16 травня 2008 р. Україна набула офіційного членства у СОТ.
     Одним із основних зобов’язань перед СОТ  є лібералізація доступу до ринку товарів і послуг, а також лібералізація експортної політики. Відразу після офіційного вступу до СОТ Україна була зобов’язана привести ставки ввізного мита у відповідність з рівнем, визначеним графіком тарифних зобов’язань України, тобто внести зміни до Закону України «Про Митний тариф України». Підготовлений Урядом законопроект (№ 2351) було відхилено Парламентом. Замість нього 3 червня 2008 р. ВРУ прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф», підготовлений депутатами, але Президент України заветував цей закон з причини невідповідності ставок ввізних мит на окремі групи товарів домовленостям із СОТ.
     Ставки  ввізного мита, які відповідали міжнародним  зобов'язанням України, встановленим Законом України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" від 10.04.2008р. № 250-VI (додаток I до Протоколу), застосовувалися під час митного оформлення товарів на основі доручення Кабінету Міністрів України (КМУ) Держмитслужбі від 07.05.2008р. № 87, починаючи з 16 травня 2008 року, до прийняття ВРУ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф України» від 17 грудня 2008 року № 676-VI, який привів ставки імпортних мит у відповідність із зобов’язаннями України перед СОТ. Пропозиції Президента України до Закону були враховані. За 2005-2008 рр. Було прийнято 55 законів України та велику кількість постанов Кабінету Міністрів України із змінами, які приводять окремі їх положення у відповідність з правилами СОТ. Так, було виконано дуже важливе зобов’язання про скасування кількісних обмежень експорту товарів з України, що мало значний позитивний ефект для бізнесу в країні, яка є нетто-експортером сільськогосподарської продукції. Протягом 2006-2008 рр. Уряд запроваджував експортні квоти на олійні та зернові культури та з метою стримати ріст цін на харчові продукти в країні. Обсяг квот на зерно у 2007/08 МР (з 1.07.07 по 1.10.07) практично був майже забороною експорту, тому що становив лише 12 тис. тонн. Постанова КМУ від 12 березня 2008 року № 189 «Про затвердження обсягів квот на олію соняшникову та насіння соняшнику, експорт яких підлягає ліцензуванню до 1 липня 2008 року, та порядку видачі ліцензій» затвердила експортні квоти на насіння соняшнику у розмірі 1 тис. тонн та соняшникову олію у розмірі 300 тис. тонн. Її дія зупинена Указом Президента України № 481 від 28 травня 2008 року. За підрахунками Світового Банку,2 внаслідок впровадження експортних обмежень зернових і насіння соняшнику в 2007/08 МР сільськогосподарські виробники зазнали збитків у розмірі 1,8 млрд. доларів США по пшениці та ячменю, і 0,66 млрд. доларів США по насінню соняшнику. Відповідно до статті XI Генеральної Угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) «Загальне скасування кількісних обмежень», ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій або інших заходів, не повинні встановлюватися чи застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.
     Крім  того, відповідно до Статті 4.2. Угоди  про сільське господарство: «Члени СОТ не будуть зберігати будь-яких заходів, які вимагається перетворити на звичайні мита (кількісні обмеження імпорту, змінювані імпортні збори, мінімальні імпортні ціни, вибіркове ліцензування імпорту, нетарифні заходи, що вживаються через підприємства державної торгівлі, добровільні обмеження експорту або вдаватися до таких заходів».
     Згідно  з параграфом 2 (а) Статті XI ГАТТ 1994 країна-член СОТ може тимчасово застосовувати заборони чи обмеження експорту з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони. Це означає, що країна, яка запроваджує такі заходи, має представити вагомі обґрунтування щодо їх запровадження, і довести, що в країні очікується чи вже є ситуація «критичного дефіциту» тих харчових продуктів, експорт яких Уряд збирається обмежити експортною квотою або іншим заходом.
     У частині VI Статті 12 Угоди про сільське господарство СОТ визначені Правила введення заборон та обмежень на експорт. Зокрема, в них зазначено, що перед введенням будь-якої заборони або обмеження на експорт Член СОТ повинен якомога завчасно надати Комітетові з сільського господарства письмове повідомлення, яке повинне включати інформацію про характер та тривалість такого заходу, а також на вимогу будь-якого іншого Члена СОТ, що має суттєвий інтерес як імпортер, провести консультації з ним з приводу будь-якого питання, що стосується зазначеного заходу.
     Крім  того, Звіт Робочої групи з питань вступу України до Світової організації торгівлі (документ WT/ACC/UKR/152 від 25 січня 2008 р.), який входить до Закону України про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі № 250-VI, прийнятий Верховною Радою України 10 квітня 2008 року, включає зобов’язання України відмінити обмеження експорту зерна з дати вступу України до СОТ, а експортні квоти на пшеницю та жито скасувати до вступу до СОТ.
     Відразу ж після вступу до СОТ були скасовані  квоти на постачання сталеливарних виробів до Європейського Союзу, визначені угодою, укладеною між Урядом України та ЄС про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Зі свого боку, Україна скасувала ліцензування експорту української металопродукції, на яку були встановлені квоти при постачанні до ЄС (постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 2008 р. № 529).[17,16,15,8,7]
     При вступі до СОТ Україна взяла зобов’язання поступово знизити експортні мита згідно з погодженим графіком на насіння соняшнику, живу худобу, шкури тварин, брухт чорних і кольорових металів, залишивши за собою право застосовувати експорті мита у майбутньому. На виконання цих зобов’язань ставки експортного мита на насіння льону, соняшнику та рижію були знижені до 14% від митної вартості товару у 2008 році. Ставка експортного мита на насіння вказаних олійних культур щороку буде зменшуватися на 1 відсотковий пункт до значення 10 %. Експортні мита на живу худобу та шкіряну сировину почали знижуватися, починаючи з 1 січня 2009 року.
     Експортне мито на відходи та брухт чорних металів буде зменшуватися відповідно до Законів України № 400-V від 30 листопада 2006 р. та № 1105-V від 31 травня 2007р. Експортне мито на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикатів з їх використанням буде зменшуватися відповідно до Законів України № 441-V від 13 грудня 2006 р. та № 1106-V від 31 травня 2007 р.
     На  початок квітня 2009 р. залишилося прийняти п’ять законопроектів на виконання взятих при вступі до Організації зобов’язань. Серед них законопроекти:
     - «Про внесення змін до Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них». Передбачає приведення норм українського законодавства у відповідність з вимогами Угоди СФЗ і законодавства ЄС). У разі прийняття проекту сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції) вимагатися не буде. Законопроект прийнято ВРУ у першому читанні.
     2 № 2391 від 17.04.2008
     -«Про внесення змін до деяких законів України» (щодо принципів державної політики у сфері ліцензування). Передбачає зменшення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, та вдосконалення ліцензування в галузі криптографічного захисту інформації з метою приведення норм національного законодавства у відповідність із зобов’язаннями країни щодо скасування всіх обмежень на ввезення товарів, які відносяться до сфери дії Угоди про інформаційні технології. Законопроект прийнято у першому читанні.
     3 № 3301 від 20.10.2008
     -«Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про встановлення тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини». Передбачає збільшення розміру тарифної квоти на імпорт цукру-сирцю з тростини на 3,9 тис. тонн щороку у 2009-2010 роках на виконання зобов’язань, взятих при вступі до СОТ.
     4 № 3322 від 28.10.2008
     -«Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» щодо приведення терміну «стандарт» у відповідність із Додатком 1 «Терміни та їх визначення» Угоди СОТ про технічні бар’єри в торгівлі, згідно з яким дотримання стандартів має бути необов‘язковим (на противагу технічним регламентам).
     5. № 3444 від 04.12.2008
     -«Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф України» (щодо приведення ставок ввізного мита у відповідність із рівнем, визначеним графіком тарифних зобов'язань України із вступу до СОТ на 2009 рік, та приведення товарної номенклатури у відповідність з вимогами ГС-2007 на виконання міжнародних зобов’язань). Законопроект відхилено ВРУ. КМУ розробляє новий. Указ Президента України від 17 червня 2008 р. № 557/2008 визначив перелік основних заходів, пов’язаних із вступом України до СОТ, які були виконані виконавчою владою у зазначені терміни.
     Крім  виконання зобов’язань, взятих при  вступі до СОТ, перед Урядом стоїть завдання із вжиття заходів для попередження та у випадку виникнення – нейтралізації негативних наслідків для економіки країни від вступу до Організації.[1]
     Розпорядження КМУ від 30 жовтня 2008 р. № 1381-р «Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ» в основному дає доручення міністерствам виконати 28 галузевих програм та державних цільових програм, прийнятих у попередні роки, підготували 4 проекти нових галузевих програм, розробити 17 проектів законів та прийняти 18 технічних регламентів промислової продукції. Практика попередніх років свідчить, що за відсутності бюджетного фінансування, спрямованого на виконання завдань галузевих програм, більшість запланованих заходів, визначених Урядом, залишаються нереалізованими.
     Пізніше Розпорядженням КМУ від 17 грудня 2008 р. N 1570-р був затверджений «План першочергових заходів щодо виконання зобов'язань України в рамках членства у СОТ». Він визначає завдання міністерствам та відомствам у межах їх функціональних обов’язків, наприклад, підготовку та подання до Секретаріату СОТ значного переліку нотифікацій (повідомлень), приєднання країни до Угоди про державні закупівлі та Угоди про торгівлю цивільною авіатехнікою; підготовку інформації до Інтегрованої бази СОТ. Ця частина успішно виконується.Стосовно розроблення законопроектів та приведення нормативно-правових актів
     центральних органів виконавчої влади, визначених Розпорядженням N 1570-р, у відповідність із зобов’язаннями країни в рамках членства у СОТ є певний прогрес, але до цього часу не скасовано вимогу щодо обов’язкового виконання державних та інших стандартів. Для цього мають бути підготовлені проекти змін до Законів України “Про стандартизацію” і “Про захист прав споживачів” та про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 “Про стандартизацію і сертифікацію”, розроблення яких доручено Держспоживстандарту.
     Негативний  вплив світової фінансової кризи  на внутрішній ринок України, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, велике негативнее зовнішньоторговельне сальдо, спад обсягів виробництва змусили шукати шляхи виходу із кризи.[4, 1]
     З метою призупинення негативних тенденцій  в розвитку зовнішньої торгівлі Урядом було схвалено Розпорядження «Про затвердження Плану заходів із зменшення негативного сальдо у зовнішній торгівлі» від 3 грудня 2008 р. N 1509-р. Цим планом передбачається запровадження більш жорстких процедур контролю за імпортом товарів з метою недопущення та запобігання ввезенню на митну територію України товарів, які не відповідають національним ветеринарним, санітарним, фітосанітарним, екологічним, фармакологічним стандартам. За результатами 2008 року від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу по товарах дорівнювало 18 млрд. доларів, що на 62% більше, ніж за 2007 рік. Але у пакетах запропонованих антикризових заходів, особливо з ініціативи народних депутатів, у кінці 2008 р. та на початку 2009 року з’явилось чимало пропозицій щодо обмеження імпорту товарів замість ліберальних зобов’язань з відкриття внутрішнього ринку, взятих Україною при вступі до СОТ, наприклад, запровадження квот на імпорт, тимчасових надбавок до імпортних мит.
     Так, Законом України № 923-VI від 4 лютого 2009 р. «Про внесення змін до деяких Законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою» була запроваджена 13% тимчасова надбавка до митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України в режимі імпорту, крім товарів критичного імпорту.
     У випадку погіршення ситуації із платіжним  балансом СОТ дозволяє застосовувати деякі захисні заходи, але тільки у відповідності з положеннями статті XII та XVIII,B ГАТТ4 1994. Запровадження кількісних квот на імпорт не підтримується домовленостями СОТ навіть як захід поліпшення ситуації з платіжним балансом у відповідності з пар. 2 «Домовленості про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу».
     Згідно  з Домовленістю про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу країни СОТ підтверджують своє зобов'язання надавати перевагу тим заходам, які справляють найменш руйнівний вплив на торгівлю. Вважається, що такі заходи (які у цій Домовленості іменуються як "цінові заходи") включають додаткові імпортні збори (import surcharges – англ.)5, вимоги про внесення депозитів імпортерами або інші рівноцінні торговельні заходи, що відбиваються на ціні імпортованих товарів. Зрозуміло, що цінові заходи, які вживаються у зв'язку з платіжним балансом, можуть застосовуватися країною- членом СОТ додатково до мит, передбачених у його Розкладі (тобто до зв’язаних мит, а не діючих на момент введення захисного інструмента). Крім того, така країна повинна згідно з процедурою повідомлення, передбаченою у цій Домовленості, чітко і окремо зазначити суму, на яку ціновий захід перевищує зв'язане мито.[2,17,6]
     Країни  СОТ підтверджують, що заходи щодо обмеження  імпорту, які вживаються у зв'язку з платіжним балансом, можуть застосовуватися лише для регулювання загального рівня імпорту і не можуть перевищувати тієї міри, якою вони є необхідними для врегулювання ситуації з платіжним балансом. З метою зведення до мінімуму будь-яких побічних наслідків протекціоністського характеру, країна СОТ повинна здійснювати обмеження у транспарентній формі. Органи влади імпортуючої країни, яка вводить обмежувальні заходи, повинні дати задовільне обґрунтування критеріїв, які використовуються для визначення того, які товари підлягають дії обмежень.
     Країни-члени СОТ можуть для певних життєво необхідних товарів відмінити або обмежити додаткові збори, які застосовуються до всього імпорту, або застосовувати інші заходи, які вживаються у зв'язку з платіжним балансом (це передбачено у пар. 3 Статті XII та у пар. 10 Статті XVIII ГАТТ). Термін "життєво необхідні товари" означає товари, які задовольняють основні потреби споживання або які сприяють зусиллям країни-члена СОТ поліпшити ситуацію з платіжним балансом, наприклад, основні засоби виробництва або сировинні матеріали, необхідні для виробництва. При застосуванні кількісних обмежень країна-член СОТ повинна використовувати вибіркове ліцензування лише тоді, коли цього неможливо уникнути, і поступово його відміняти. Щодо вибору критеріїв, які використовуються для визначення допустимих кількостей та вартостей товарів для імпорту, повинно надаватися відповідне обґрунтування.
     Уряд  України на своєму засіданні 18 березня 2009 р. прийняв постанову Кабінету Міністрів України “Про скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита”. Згадана Постанова передбачає скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита у розмірі 13 відсотків від митної вартості товарів, запровадженої згідно з пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” вищезгаданого Закону України від 04.02.2009 № 923-VІ, за винятком товарів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 8418 (холодильники) та 8703 (автомобілі). Уряд пояснює необхідність прийняття постанови економічною недоцільністю збереження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, запровадженої пунктом 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 04.02.2009р. №923-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою”. Дійсно, у результаті девальвації курсу національної валюти імпорт у січні- лютому 2009 року суттєво скоротився. Девальвація гривні у 50 відсотків на початку2009 року порівняно з початком 2008 року реально мала ефект введення додаткових надбавок до тарифів на імпорт у розмірі навіть вищому за 13 відсотків. Також Уряд розробив і подав до ВРУ законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання стану платіжного балансу України” (№ 4262 від 25.03.2009р.), який на відміну від Закону України від 04.02.2009р. № 923-VI не передбачає негайного запровадження тимчасового захисного заходу — додаткового імпортного збору, а лише створює законодавчі підстави для його застосування у майбутньому у разі потреби. [14] 
 

     ІІІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

     3.1. Проблеми митного оподаткування в Україні 

     Суб’єкти  зовнішньоекономічної діяльності України  здійснюють свою діяльність на підставі застосування правових норм міжнародних  та національних правових документів. Найбільш проблемними для підприємств є виконання заходів нетарифного та тарифного регулювання.
     Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, оцінюючи ефективність зовнішньоекономічної операції, необхідно визначити загальні витрати  на її проведення. Проблемним моментом у цьому процесі є з’ясування витрат на виконання заходів нетарифного регулювання, передбачених чинним законодавством України. За оцінками провідних експертів у зовнішньоекономічній сфері, на частку цих витрат у загальних витратах підприємства на проведення зовнішньоекономічної операції припадає близько 10-35%.
     Також проблемою залишаються технічні та інші спеціальні обмеження, більшість  яких не передбачена Митним кодексом України. Як зазначають митні службовці, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не в змозі швидко отримати технічні та спеціальні дозвільні документи, що підтверджують відповідність встановленим нормам. Існує велика бюрократична тяганина при виконанні цих заходів, відсутня необхідна кількість дозвільно-контрольних лабораторій.[12]
     Нетарифні методи в Україні, як правило, використовуються тимчасово, тому їх нормативно-правовим забезпеченням є не закони, а тільки оперативні регулярні інструкції, положення державних органів влади. Часта зміна нормативно-правової бази негативно впливає на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та призводить до неможливості стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності. Також у цих випадках порушується основний принцип зовнішньоекономічної діяльності – принцип верховенства закону.
     Що  стосується тарифного регулювання, то проблемним є порядок сплати податків, інших обов’язкових платежів та відображення їх у податковій звітності.
     Складні проблеми виникають у підприємств  під час сплати ПДВ при митному  оформленні об’єктів фінансового лізингу. Так, потребує узгодження Порядок митного оформлення об’єктів лізингу, затверджений наказом ДМСУ № 83 від 16.02.2000 р. з порядком сплати ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість(ПДВ)». Сума ПДВ, що сплачена під час проведення митних процедур при ввезенні основних засобів за угодами фінансового лізингу збільшує первісну вартість основних засобів у звітному періоді та впливає на збільшення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Право на податковий кредит та відповідно на зменшення податкових зобов’язань у суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виникає лише при переході від нерезидентів прав власності на такий об’єкт лізингу, тобто через декілька років. У той же час, згідно з пунктом 7.4.1. ст.. 7 Закону України «Про ПДВ» право на податковий кредит підприємства отримують тільки в тому звітному періоді, в якому була сплачена сума ПДВ.[8]
     За  матеріалами митно-тарифного управління ДМСУ важливою проблемою нині є значний  обсяг пільг для окремих галузей  та підприємств, передбачених чинним законодавством, а також значна диференціація в розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари, що створює можливості зловживань суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з класифікацією товарів при їх митному оформленні.
     Також можна виділити наступні недоліки законодавчої бази митно-тарифного регулювання і податкової політики відносно імпорту:
      в Україні надміру високі ставки акцизного збору, ПДВ наносять відчутну шкоду інтересам імпортерів, споживачам та державі, оскільки система такого оподаткування вигідна тіньовим контрабандистським структурам, які мають можливість отримувати надвеликі прибутки, уникаючи сплати податків та інших зборів. Так, для того щоб конкурувати з тіньовими структурами, легальні імпортери користуються послугами різних фондів, які мають право на податкові пільги. В процесі скорочення таких пільг і скорочення легального імпорту відбувається монополізація внутрішнього ринку України контрабандистськими структурами;
      методика розрахунку ставок митних податків на основі вартості імпорту дає можливість недобросовісним імпортерам занижувати контрактні ціни і відповідно приховувати від оподаткування значну частину свого обороту;
      у зв’язку з тим, що зі зростанням митних тарифів та акцизного збору на імпортні товари не були враховані технічні можливості введення марок акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби з 15 жовтня 1995 р., частково припинився легальний імпорт алкоголю та фактично зупинився імпорт тютюнових виробів. В результаті підвищилися ціни на нелегальному ринку, що не відповідає інтересам споживачів і спровокувало посилення соціальної напруги;
      и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.