Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Органзаця безготвкових розрахункв у банках України та перспективи їх розвитку

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 05.05.2013. Год: 2012. Страниц: 54. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний інститут економіки і управління 
 
 
 

Дипломна  робота
на  тему: “Організація безготівкових розрахунків у банках України
та  перспективи їх розвитку”
(на  матеріалах АТ “Укрексімбанк”) 
 
 

Студент: Пархоменко Наталія Василівна
Факультет: Фінансово-економічний
Спеціальність: Банківська справа
Кафедра: Банківська справа
Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач
Лавров  Руслан Валерійович
 
(підпис)

 
 
    Рішенням  кафедри робота допущена до захисту перед Державною екзаменаційною комісією. Протокол № ___ від “__” _________ 2011 р. 

    Декан фінансово-економічного факультету                          Л.М. Ремньова
      (підпис)  

 
 
 
Чернігів, 2011 

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………….............4 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ
БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ У БАНКАХ УКРАЇНИ……………………..6
1.1. Економічна сутність і принципи організації безготівкових розрахунків
у комерційних  банках...........................................................................................…...6
1.2. Форми безготівкових розрахунків банку та їх документообіг………...……16
1.3. Зарубіжний досвід організації безготівкових розрахунків
у країнах із розвиненою ринковою економікою 27
1.4. Нормативно-правове регулювання безготівкових розрахунків у банках….34 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА СТАНУ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ У ВІТЧИЗНЯНИХ КОМЕРЦІЙНИХ  БАНКАХ ...................................…….………40
2.1. Макроекономічна  оцінка ринку безготівкових розрахунків  в Україні…….40
2.2. Фінансово-економічна характеристика діяльності  АТ “Укрексімбанк”......51
2.3. Аналіз  динаміки та структури безготівкових  розрахунків
в АТ “Укрексімбанк” ………………………..…………………………………......62 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ
БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ У БАНКАХ УКРАЇНИ……………………73
3.1. Проблеми та перспективи розвитку безготівкових розрахунків
у вітчизняних  банках.................................................................................................73
3.2. Рекомендації  щодо впровадження нових форм  безготівкових розрахунків
в АТ  “Укрексімбанк”................................................................................................78
3.3. Середньострокове  прогнозування платіжного обороту 
АТ “Укрексімбанк”...................................................................................................83 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….92 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………96 

ДОДАТКИ………..………………………………………………………………101 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Сучасний  банківський ринок на Україні набирає все більше ознак     цивілізованого ринку високорозвинутих країн Західної Європи та США. Відійшли в минуле намагання банків швидко розбагатіти за рахунок миттєвих спекулятивних операцій на валютному ринку, коли курс на валюти змінювався по декілька разів за один день. Потрібно відзначити вирішальну роль у переході до європейських стандартів ведення банківської справи Національного банку України. Так, розумними та зваженими діями вдалося стабілізувати валютний курс української гривні, шляхом законодавчого обмеження операцій банків з валютою. При цьому такі обмеження не внесли суттєвих проблем для компаній, що займаються міжнародними розрахунками. До керівництва банками почали приходити висококваліфіковані кадри, багато  з яких пройшли стажування за кордоном.
                В операціях українських  банків все частіше застосовуються новітні банківські технології. На сьогоднішній день клієнтів банків вже  не дивують електронні картки, банкомати  і т.д. Майже всі розрахунки між  клієнтами здійснюються безготівковим способом за допомогою таких розрахункових документів як платіжне доручення, платіжна вимога, акредитив, вексель, чек тощо, а також з використанням новітніх досягнень у системі безготівкових розрахунків – системи “клієнт–банк” та Інтернет–банкінгу.
                Організація безготівкових розрахунків набирає особливої актуальності, адже на українському та світовому ринку відбувається постійне зміщення акцентів торгівлі і все більше угод та розрахунків здійснюється через комп’ютерні мережі та всесвітню мережу Інтернет зокрема. Комп’ютерні мережі принесли значні полегшення в розрахунках та значно їх прискорили.
                Об’єктом дослідження  є діяльність АТ “Укрексімбанк”.
                Предметом дослідження  є теоретичні, методологічні та практичні  аспекти дослідження системи  безготівкових розрахунків, її інструментів та місце в ній комерційного банку.
                Метою дипломної  роботи є дослідження процесу  організації безготівкових розрахунків, визначення можливих шляхів переводу якомога більшої кількості клієнтів та  банківських платежів на роботу через автоматизовану систему “клієнт-банк” та Інтернет-банкінг заради зменшення навантаження на операціоністів банку, а отже і зменшення собівартості даної послуги банку.
                Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено такі завдання:
                - більш детально  вивчити правову природу розрахункових відносин в Україні, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему безготівкових розрахунків;
                - вивчити окремі  види безготівкових розрахунків  та їх використання в господарській  діяльності; здійснити аналіз нормативної  бази, яка регламентує питання розрахунків;
                - чітко дослідити  особливості використання деяких  форм безготівкових розрахунків  і значення розрахункових відносин  для національної економіки України.
                В роботі використана  законодавчо-нормативна база та періодична література українських видавництв, підручники та інші джерела. Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, Інструкції НБУ “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, “Про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті”. Також, для більш повного розкриття даної теми в роботі були використані джерела таких авторів Н.В. Єрьоміної, А.М.Мороза, Л.Ф. Романенко та інші.
                В процесі дослідження  були використані загальнонаукові  методи дослідження, а саме: аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції, графічний метод, табличний тощо.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ
БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ У БАНКАХ УКРАЇНИ 

      Економічна  сутність і принципи організації
безготівкових розрахунків у  комерційних банках 

                Безготівковий грошовий обіг – це рух грошових коштів без  використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.
                Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без  участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами:
    акцептно-інкасовим (коли поставка передує оплаті);
    акредитивним (коли оплата передує відправленню продукції).
                Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових  документів. Інкасо – це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. [24, с. 124-125].
                Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними  грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок, по-друге, витрачання коштів з рахунку [22, с. 54-56].
                Кризовий стан національної економіки України супроводжується  деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто  й безнадійні, неплатежі – характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків.
                Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції  все більше стає неефективний натуральний  обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері  кошти на розрахункові рахунки господарських суб’єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб’єктами. Сутність таких відносин можна передати формулою: “Перш ніж продати продукцію, слід зважити, кому продаєш” [21, с. 213-214].
                Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції № 7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204 [9, с.173-189].
                Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються [29, с. 132-134].
                Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків  та вказують їх при укладенні договорів.
                Установи банків здійснюють контроль за додержанням  правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого  боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.
                Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискоренні обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам – власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору [30, с. 354-357]
                Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових  розрахунків є складовою загальної  національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки[32, с. 25-28].
                Завдання економічної  науки полягає в тому, щоб науково  відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно  впливати на неї, виробляти правильні  прикладні рекомендації щодо вдосконалення  і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.
                Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно функціональних компонентів системи  безготівкових розрахунків. Важливо  розрізняти такі складові даної системи:
                —   принципи безготівкових  розрахунків;
                —   вимоги до організації  розрахунків;
                —   форми розрахунків;
                —   розрахункові документи;
                —   способи  безготівкових розрахунків;
                —   механізм контролю за станом розрахунків.
                Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, то  необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.
                Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об’єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи:
                —   розрахунки за товарні операції – платежі  за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
                —   розрахунки за нетоварні операції – сплата податків та перерахування інших  платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.
                В залежності від  місця проведення безготівкових  розрахунків виділяють:
                —   внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах  одного населеного пункту, і міжміські  – за межами цього пункту);
                —   міждержавні  розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [47, с. 151-152].
                Безготівкові розрахунки класифікуються також як:
                —  гарантовані, тобто  такі, що забезпечують гарантію платежу  за рахунок депонування грошових засобів;
                —   негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.
                Залежно від способу  реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:
                а) прямі – здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;
                б) транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [30, с. 214-215].
                У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових  розрахунків у народному господарстві України. Серед них:
                —   оптимізація  форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації;
                —  вибір найраціональніших  у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект;
                —   проблема оптимізації  в широкому розумінні зачіпає  всі складові системи безготівкових  розрахунків;
                —   інтенсифікація і прискорення розрахунків;
                —   чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей  для одержання вищих доходів  і прибутків;
                —   неплатежі  – це справжній “тромб” кризової економіки;
                —   зекономлені  внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва;
                —   підвищення самостійності господарських суб’єктів  за умови досконалої організації  і здійснення безготівкових розрахунків  у господарському обороті;
                —   грошова  відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів  після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;
                —   постійний  пошук нових механізмів організації  безготівкових розрахунків, які  б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері [33, с. 56-59].
                Система безготівкових  розрахунків має бути найтіснішим  чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови  забезпечуватиметься безперебійний  кругооборот коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.
                Нормалізація системи  безготівкових розрахунків сприятиме  становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи  безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності [39, с. 29-30].
                Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків  принципове значення має правильне  визначення її принципів – основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків.
                Специфіка принципів  безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу – платника, одержувача грошових коштів і банку.
                Принципи безготівкових  розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.
                Виділяються такі основні  принципи організації безготівкових розрахунків :
                1. Грошові кошти  всіх господарських суб’єктів  (як власні, так і залучені) підлягають  обов’язковому зберіганню на  розрахункових, поточних та інших  рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки  недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення “тіньового” характеру економіки.
                2. Грошові розрахунки  і платежі підприємств (організацій)  усіх форм власності здійснюються  через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютою іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводить до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.
                3. Розрахунки з  покупцями за товарно-матеріальні  цінності і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів – необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.
                4. Платежі за товари  і послуги з рахунка підприємства  здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка)  після перевірки виконання постачальником  договірних умов. У разі порушення  умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.
                5. Безготівкові розрахунки  проводяться за рахунок і в  межах коштів, що є на рахунку  платника, або його права на  одержання кредиту (банківського  чи комерційного). Якщо на рахунку  покупця немає достатніх грошових  коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі. “Не постачати, не маючи гарантій оплати” – правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека не оплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.
                6. Зарахування коштів  на рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунка платника. Банк  зобов’язаний контролювати ці  рахунки, щоб попередити зловживання,  що мають місце під час оплати  безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.
     7. Постачальники і покупці (споживачі)  мають право вільного вибору  форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональніших форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання.
      Недотримання  принципів організації безготівкових  розрахунків призводить до кризи  всієї системи розрахунків (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед способи та форми розрахунків[47, с. 59-61].
    Спосіб  безготівкових розрахунків у  широкому розумінні – це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.
    Спосіб  платежу у вузькому розумінні  характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.
      У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:
     —   перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
     —   зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [32, с. 31-32].
      Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.
      В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового  способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні  операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог.
      У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.
     Спосіб  попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують  у вітчизняній економіці, не дає  можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).
      Використання  способу платежу на основі попередньої оплати – це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані.
      Відзначимо, що в колишній плановій економіці  попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались  досить жорсткі санкції [33, с. 41-42].
      За  своїм економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою примусового  безплатного кредиту, який одержує  постачальник. В умовах платіжної  кризи зростає значення способу  розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.
      Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, – це
розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарських  суб’єктів один до одного погашаються  в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разов зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами. Cтроки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства. Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом [29, с. 31-33].
      Заліки  надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб’єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [47, с. 145-146].
      Отже, безготівкові розрахунки можуть слугувати  інструментом забезпечення  платежів, особливо в кризовий період.
1.2. Форми безготівкових  розрахунків банку  та їх документообіг
    Згідно  з запровадженим Національним банком України порядком, безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:
    - платіжне доручення;
    - платіжна вимога-доручення;
    -  чек;
    - акредитив;
    - вексель;
    - платіжна вимога;
    - інкасове доручення (розпорядження)

       Розрахунки платіжними дорученнями

      Платіжне доручення – це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів[9, с. 21-22]. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання обігових коштів, запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів, платежі кредитним установам, за банківськими позиками.
     Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов’язані з відрядженням тощо [30,с.36-37]
     Розрахунки  платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис.1.1.)  

Рис. 1.1. Розрахунки платіжними дорученнями 

     1 – постачальник відвантажує продукцію  (виконує роботи, послуги);
          2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;
     3 – покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення;
     4 – банк покупця списує з  його рахунку кошти; 
     5 – банк покупця повідомляє  покупця — власника рахунку  про списання коштів;
                 6 – банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника;
                 7 – банк постачальника  (отримувача коштів) зараховує кошти  на рахунок постачальника; 
                8 – банк постачальника  повідомляє постачальника про  надходження коштів на розрахунковий  рахунок випискою з розрахункового  рахунку[24, с. 234-235].
                Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
                Платіжні вимоги-доручення  – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [14, с. 26-27]. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів).  Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
                Розрахунок за допомогою  платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис.1.2.).
                    
                               Рис.1.2. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням                

                1 – постачальник  відвантажує продукцію покупцеві;
                2 – разом з  документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;
                  3 – покупець  передає платіжну вимогу-доручення  в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;
                 4 – банк покупця  (платника коштів) списує з рахунку  покупця кошти;   
                 5 – банк покупця  сповіщає випискою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку;
                 6 – банк покупця  направляє в банк постачальника  платіжну вимогу-доручення;
                7 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);
                 8 – банк постачальника  сповіщає постачальника (власника  рахунку) про надходження коштів  на рахунок (випискою з розрахункового  рахунку).
                Розрахунки платіжними вимогами
                Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів [14, с. 29-30].
                Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів. Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.
                Платіжна вимога – це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів.
                Відповідальність  за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи  у разі безспірного стягнення  та безакцентного списання коштів несе стягувач [11, с. 34-35].
                Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 1.3.).  

                Рис.1.3. Розрахунок платіжною  вимогою 

                1 – одержувач  коштів виписує і здає в  установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог;
                2 – банк одержувача  пересилає платіжну вимогу і  реєстр банку платника;
                3 – банк платника  видає платникові платіжну вимогу  і повідомляє про платіж;
                 4 – на основі  перевіреної платіжної вимоги  установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;
                5 – з банку  платника надходять документи  про перерахування коштів у  банк одержувача;
                 6 – банк  одержувача  зараховує зазначену суму на  рахунок одержувача коштів.
                Розрахунки чеками.
                У розрахунках між  підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
                Розрахунковий чек  – це документ стандартної форми  з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів) [9, с. 34-36]. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
                Існує кілька видів  розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.
                Розрахунок чеком  здійснюється за схемою, наведеною  на рис.1.4.
                     

                Рис.1.4.Розрахунок чеком 

                1 – постачальник  передає товар покупцеві;
                2 –  покупець  передає чек постачальнику;           
                 3 – постачальник  передає чек у свій банк;
                 4 – банк постачальника  направляє чек для оплати в  банк покупця;
                 5 – банк платника  списує кошти з рахунку покупця  товару;         
                 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів;
                 7 – банк платника  переказує банку постачальника відповідні кошти;
                 8 – банк постачальника  зараховує кошти на рахунок  постачальника;
                 9 – банк постачальника  повідомляє постачальника про  зарахування коштів на його рахунок.
                Чекова форма розрахунків  має певні переваги перед іншими формами [30, с. 93-95]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, не можливість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.
                 Розрахунки акредитивами.
                Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар [9, с.18-19]. Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.
                Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений  товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника – так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
                Існує кілька видів  акредитивів:
                Покритий – це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів.
                Непокритий –  це акредитив, коли платежі постачальнику  гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив.
                Відзивний – це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.
                Безвідзивний –  це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
                Підставою для відкриття  акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття  акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).
                           Акредитив закривається в день  отримання повідомлення від банку  емітента. Невикористана сума акредитива  повертається банку платника  для зарахування на рахунок,  з якого депонувалися кошти[29, c. 67-68]..
                Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми  наведено на рис. 1.5.
                                        

                Рис. 1.5.Розрахунок з  використанням акредитива 

                1 – покупець доручає  банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;
                2 – банк покупця  відкриває акредитив;
                3 – банк покупця  сповіщає покупця про відкриття  акредитива;               
                4 – банк покупця  повідомляє банк постачальника
                про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;
                5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;
                6  –  відвантаження  товару;
                 7 – покупець повідомляє  банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття  акредитива;
                 8 – банк покупця  переказує банку постачальника  суму коштів з акредитива;
                 9 – банк постачальника  зараховує кошти на рахунок  постачальника;
                10 – банк постачальника  повідомляє про це свого клієнта.
                Акредитивна форма  розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно  оплачено. Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців [24, с. 147-148].
                Інкасові доручення (розпорядження).
                Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються при  одержанні від боржника платежу  за виконавчими або прирівняними до них документами, які подав  на інкасо стягувач. Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів. У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення (розпорядження) вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. [47, с. 67-68].
                Вексель як інструмент безготівкових розрахунків.

                Вексельна форма  розрахунків  це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, яка оформлюється векселем.

                Вексель — це письмове зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці [47,c.71].

                        Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:
                   —   векселедавець (трасант, перший набувач векселя);
                   —   векселедержатель (ремітент);
     —   платник (трасат) [18,с.45-46].
      Розглянемо  основні схеми обігу векселів, і почнемо з простого векселя. Простий вексель видається боржником  кредитору. Тому для боржника це борговий документ, а для кредитора доказ відпуску цінностей та забезпечення отримання в погоджений термін їхнього грошового еквівалента [18, с. 58-59].
     Обіг  простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.6.            
      Рис. 1.6. Простий вексельний обіг 

     1 векселедавець (покупець) передає вексель;
     2 перший власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту;
     3 векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту;
     4 власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.
      Основною  відмінністю простого векселя від  переказного є те, що при розрахунках  за допомогою простого векселя векселедавець  і платник є однією особою.
      Переказний  вексель, або трата, містить письмовий  наказ векселетримача (трасанта), адресований  платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші [30]. Обіг переказного векселя розглянемо на прикладі вексельного обороту з передорученням вексельного права і призначенням особливого платника (рис.1.7) [18, с. 59-60]:    
      
Рис. 1.7. Вексельний оборот з передорученням вексельного права
 і  призначенням особливого платника. 

     1 – призначення особливого платника;
     2 – видача векселя; 
     3 – передача права по векселю  (індосація);
     4 – передоручення вексельного  права (індосамент передоручення);
     5 – пред’явлення векселя до платежу;
     6 – погашення векселя;
     7 – отримання вексельної суми  останнім векселетримачем;
     8 – вручення погашеного векселя  (з розпискою в отриманні платежу);
     9 – вручення  погашеного векселя  (з розпискою в отриманні платежу).
                Отже, безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної  особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів. 

                1.3. Зарубіжний досвід  організації безготівкових  розрахунків
                у країнах із розвиненою ринковою економікою 

                В даний час на роль лідера у сфері безготівкових  розрахунків претендує міжнародна міжбанківська система передачі інформації та здійснення платежів SWIFT. Вона має ряд безумовних переваг. Це перш за все чітка стандартизація, найвища ступінь надійності і швидкості передачі інформації.
                Серед високотехнологічних  світових електронних систем міжбанківських розрахунків можна також виділити FedWire – мережа Федеральної резервної  системи США, Нью-Йоркську міжнародну платіжну систему розрахункових  палат CHIPS, Лондонську автоматичну систему розрахункових палат CHAPS, японську систему міжбанківських безготівкових переказів Zengin.
                 FedWire – найбільш розгалужена комунікаційна банківська мережа, в ній беруть участь близько 5,5 тис. кредитно-фінансових організацій. Кошти на резервному рахунку банку-учасника обертаються протягом дня до 12 разів. На банківському рівні платіж відбувається практично в режимі реального часу.
                Створення Нью-Йоркської міжнародної платіжної системи розрахункових палат CHIPS було викликано необхідністю враховувати швидкозростаючий обсяг розрахунків по міжнародним угодам. Оскільки вчинення всіх розрахунків у повному обсязі в єдиному центрі важко, система CHIPS розроблялася як система децентралізована. З усіх банків-учасників були обрані 12 найбільших для здійснення розрахунків між усіма іншими. Система CHIPS істотно відрізняється від інших, оскільки міжбанківські зобов’язання і вимоги не регулюються нею негайно після виставлення відповідних документів у вигляді електронних повідомлень, а накопичуються протягом робочого дня, після закінчення якого підводить баланс. Остаточні платежі здійснюються розрахунковими банками шляхом переказу коштів на резервних рахунках у Федеральному резервному банку Нью-Йорка по мережі FedWire.
                Система CHIPS зручна тим,що всі здійснені протягом дня перекази коштів на суму близько $ 400 млрд зводяться до кількох остаточним платежах на суму порядку $ 4 млрд.
                 Електронні системи  міжбанківських розрахунків FedWire і CHIPS обслуговують понад 90% всіх  міжбанківських внутрішніх розрахунків  у США.
                 Англійська електронна  система автоматизованих клірингових розрахунків CHAPS, що представляє собою системи перекладу кредиту протягом одного дня, пов’язує 12 банків, включаючи Bank of England.Банки, які отримують доручення на переказ коштів через дану систему, повинні надати кошти стороні, що кредитується. протягом дня. Це забезпечує ефективність користування CHAPS для ділових і фінансових кіл.
                Організація міжбанківського  клірингу в кожній країні залежить від історичних особливостей розвитку її банківської системи, моделі її побудови, ступеня концентрації та централізації банківської справи, а також від політики центрального банку у сфері грошово-кредитного регулювання економіки.
                В останні десятиліття  обсяг фінансових потоків між  кредитними організаціями істотно  зріс. У зарубіжній практиці вже  існує досвід їх обробки шляхом впровадження електронних розрахункових систем, основною проблемою яких є великий обсяг денних овердрафтів. Наприклад, загальна величина денних овердрафтів у системі FedWire і CHIPS досягає $ 80 млрд, тобто 20% від денного обороту. Крім того, що накопичуються протягом операційного дня зобов’язання можуть істотно перевищувати власний капітал банку, що може викликати істотне підвищення рівня кредитного ризику клірингових систем.
                Практично всі великі світові системи міжбанківських електронних розрахунків (CHIPS, FedWire, CHAPS) в якості основного механізму проведення розрахунків використовують неттінг – традиційний для банківських систем світу спосіб проведення великих міжбанківських платежів.
                Технологічна сутність даного способу взаєморозрахунків полягає в тому, що протягом операційного дня банки накопичують платіжні зобов’язання, які надсилаються “одним пакетом” в розрахунково-кліринговий центр або клірингову палату. Тут здійснюється взаємозалік багатосторонніх зобов’язань та виявляють “чисті боржники” і “чисті кредитори”. Підсумкові розрахунки між ними здійснюються шляхом переказу коштів між резервними чи розрахунковими рахунками, відкритими в центральному банку.
                До недавнього часу неттінг володів рядом переваг  над системою валових розрахунків з точки зору транзакційних витрат, але бурхливий розвиток нових інформаційних технологій звело нанівець зазначені переваги. Сучасний рівень комп’ютерних і комунікаційних систем і висока швидкість розвитку комерційного сегменту глобальної комп’ютерної мережі Інтернет зробили можливим впровадження систем валових розрахунків, що працюють в режимі реального часу. Їх поява значно знизило системний ризик банківського сектора, тому ці системи в багатьох країнах поступово витісняють неттінг. Сьогодні традиційні національні та міжнародні неттінг-системи (насамперед у США – CHIPS, Великобританії – CHAPS) стали здійснювати так званий неттінг з коротким циклом, тобто через невеликі проміжки часу. Крім того, в Європейському Союзі функціонують дві регіональні суперсистеми держав – членів ЄС – TARGET і Euro I, об’єднуючі системи валових розрахунків, що функціонують в режимі реального часу.
                Платіжна система TARGET, реалізована центральними банками  країн Європейського Союзу, є  сукупністю систем ВРРВ центральних  банків країн-учасниць, пов’язаних системою взаємопідключення.
                Її створення не означало, що всі розрахунково-платіжні операції між країнами Європейського  Союзу автоматично переключалися  тільки на неї, а доступ до національних платіжних систем, до Європейської клірингової системі при Європейської банківської асоціації виявився закритий. Навпаки, за загальним визнанням експертів, система TARGET повинна постійно доводити свою життєздатність: з одного боку, в конкуренції, а з іншого – у тісній співпраці з альтернативними платіжними системами.
                Досвід більшості  країн Західної Європи, США та Японії показує, що там паралельно функціонують системи валових розрахунків  і нетто-розрахунків, які доповнюють один одного і забезпечують надійне  функціонування платіжної системи  даних країн шляхом обмеження кредитного та системного ризиків та скорочення потреби в ліквідних коштах
                 Міцне місце  в платіжних системах багатьох  країн зайняли технології, засновані  на застосуванні платіжних карт. Швидкість і доступність цього  виду розрахунків стимулювали зростання споживчих витрат, що, у свою чергу, утримало економіку США від глибокої рецесії в 2001 році і сприяло її відновленню в наступні роки.
                В даний час в  світі діють кілька великих асоціацій  банківських платіжних карт.Вони розробляють загальні правила, обов’язкові для всіх учасників системи, проводять аналіз операцій, акумулюють ресурси для реалізації новітніх технологій і створення гігантських комунікацій для швидкого і надійного обміну фінансовою інформацією.
                Світовий ринок  платіжних карт сьогодні розподілений між основними емітентами наступним чином: Visa International - більше 50%, MasterCard International - 30%, American Express - 18%, Diners Club, JCB та інших - менше 2%.
                Незважаючи на значне технологічне перевага смарт-карт, за кордоном велика частка падає сьогодні на емісію платіжних карт із магнітною смугою. Основним чинником, що стримує швидкий перехід до нових технологій у зарубіжних країнах, є наявність розгалуженої фінансової інфраструктури для використання магнітних карт, створеної світовими лідерами карткового бізнесу (особливо це характерно для США).Внаслідок цього вартість заміни існуючої системи велика – понад $ 1 млрд.
                Для прискорення  процесу переходу до більш ефективної та безпечної чіпової технології Visa, Europay і MasterCard розроблений єдиний глобальний індустріальний стандарт EMV (Europay, MasterCard, Visa) для платіжних чіпових карт з кредитно-дебетовими додатками.
                У Європі в обігу  знаходяться більше 300 млн карток. У середньому на одного повнолітнього  жителя Європи припадає 1,карти. Однак у частині поширеності карт по країнах Європи спостерігається значна диференціація. Найбільше їх у Великобританії – майже 2 карти на кожного повнолітнього. У Туреччині, Ірландії та Греції потенціал зростання числа карт ще великий: тут на одного повнолітнього жителя припадає менше 0,5 карти. Однак в останні роки цей показник по Європі помітно вирівнявся.
                Більш значними для  країн Європи є відмінності в  інтенсивності використання карт. Найвища  ця інтенсивність у Данії та Фінляндії, де на одну карту в середньому припадає не менше однієї транзакції в тиждень. На третьому місці за цим показником Франція (за загальною кількістю транзакцій вона займає перше місце в Європі). В Італії ж на одну карту відбувається в середньому всього близько двох транзакцій на рік.
                Відмінності між  країнами залишаються значними, і  лише деякі організації мають  сильні позиції більш ніж на одному ринку. Однак у всіх європейських країнах число карт швидко зростає, а платіжні системи ускладнюють  інфраструктуру обробки транзакцій і відповідні технології.
                Економіка розвинених країн в даний час перейшла до інноваційного типу розвитку, що відбилося і на технологіях проведення безготівкових розрахунків. Суть інноваційних змін у цій сфері можна звести до наступного:
                -“Багатоканальна  діяльність” при поєднанні нових  і традиційних технологій та  інструментів;
                - самообслуговування;
                - дистанційне обслуговування;
                - використання Інтернету  (віртуальні банківські та фінансові  технології управління банківським  рахунком);
                - створення телефонних центрів;
                -надання нових  банківських продуктів (послуг) на  базі нових технологій.
                 У багатьох  розвинених країнах все більше  операцій проводиться клієнтами  без відвідування банку. У Франції,  наприклад, прямий зв’язок з  банком мають близько 300 тис. клієнтів. У США всі великі банки пропонують своїм клієнтам обслуговування на дому.
                Модернізація телекомунікаційних систем, що використовуються для здійснення дистанційного обслуговування банківських  клієнтів, зумовила появу нової концепції  організації банківської діяльності Dialog banking,згідно з якою моно- і багатофункціональні інформаційні автомати звільняють співробітників від рутинної роботи, а самі співробітники орієнтуються на контактно-інтелектуальне обслуговування клієнтів.
                Історично першою з’явилася система дистанційного банківського обслуговування з використанням телефонного зв’язку. Можливість проводити операції через телефонну систему одним з перших запропонував своїм клієнтам North Carolina National Bank, для чого було створено великий call-центр. У 1990 році щоденне число звернень до системи склало близько 200 тис. На даний момент у США більше 80% компаній використовують у своїй роботі call-центри. Однак, як вважають деякі західні експерти, ринок call-центрів у США, Канаді, деяких країнах Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону досяг стадії насичення.
                 Банк створює  власний call-центр, якщо має намір вирішувати з його допомогою постійні завдання. Але якщо планується невелика завантаження центру, вирішуються разові або періодичні задачі і, головне, немає коштів, часу та спеціалістів для створення власного call-центру, то ці завдання делегуються аутсорсинговому call-центру.
                Наступний етап розвитку банківських технологій у сфері  безготівкових розрахунків –  так званий електронний банкінг – був пройдений дуже швидко. На його місце прийшов інтернет-банкінг. Його впровадження в банківську практику зумовило використання нових засобів зв’язку. У першу чергу це Інтернет і мобільні телефонні мережі, які істотно розширили можливості клієнтів, адже для реалізації їх взаємодії з банком необхідно звичайні html і wap-браузери,  які встановлені практично в кожному сучасному ноутбуці або мобільному телефоні. 
                Найбільш активно  банківські інтернет-послуги розвинені  в північних країнах – Фінляндії, Норвегії, Швеції, де їх надають приблизно 90% банків і ними охоплено 20% клієнтів. Згідно з даними Шведської асоціації банків, в цій країні послугами інтернет-банкінгу користуються понад 3 млн чоловік (майже 30% населення), що робить Швецію одним зі світових лідерів у розвитку інтернет-систем. Досить висока для Європи ступінь інтернетизації населення (60% домашніх господарств користуються мережею) призвела до того, що шведські банки одними з перших стали пропонувати свої послуги через Інтернет. Безумовним лідером інтернет-банкінгу в Швеції визнаний Skandia Banken, кількість інтернет-клієнтів якого становить 50% від їх загальної чісла.
                Інтеграція кредитних  установ у нову інформаційну економіку  знаходить вираз у появі нових  бізнес-моделей і стратегій розвитку, що використовуються банками для досягнення своїх економічних цілей.
                Однією з останніх новацій у сфері дистанційного  банківського обслуговування є мобільна система платежів, що перетворює бездротові телефони в гаманці мобільно] комерції. Вона розроблена європейським об’єднанням Mobey Forum (групою фінансових установ та виробників стільникових телефонів). Для банків при розробці платіжних систем, розрахованих на мобільних клієнтів, кращим є підхід, заснований на створенні гаманця у вигляді сервера. Це дає можливість проводити платежі на відстані. Подібна система підходить для масового ринку, вона дозволяє споживачеві мати можливість вибору, тому що він не залежить від конкретного оператора або банку.
                Аналіз зарубіжних банківських технологій проведення безготівкових розрахунків показав, що велика відкритість для світового ринку західних платіжних систем зробила істотний вплив на розвиток платіжних систем в Україні. Більшість технологічних новацій останніх 10 років вітчизняні банки запозичили за кордоном (платіжна карта, електронна міжбанківська пошта, валові розрахунки в реальному часі, банк-клієнт, інтернет-банк і Телебанк).Таким чином, українські банки активно використовують позитивний досвід своїх зарубіжних колег, адаптуючи його до власної практики, що сприяє інтеграції вітчизняної банківської системи у світову економіку. 

                
      Нормативно-правове  регулювання
                безготівкових розрахунків у  банках 

                В Україні за роки незалежності створена національна  платіжна система, а з червня 1993 р. функціонують Центральна розрахункова палата, Центр міждержавних розрахунків, Національна платіжна рада. З січня 1994 р. працює Система електронних платежів (СЕП). Введення СЕП дозволило досягти світового рівня обробки інформації в сфері міжнародних розрахунків, підвищити надійність, обмежити ризик обігу фальшивих грошей та прискорити рух коштів між окремими банками.
                Сучасний безготівковий обіг в Україні організований і функціонує за наступними принципами:
                1) підприємства всіх  форм власності зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в банках;
                2) основна частина  безготівкових розрахунків повинна  здійснюватися через банк;
                3) вимога платежу  повинна виставлятися або перед  відвантаженням товарів (виконанням  робіт, наданням послуг), або після  цього; 
                4) оплата клієнтом  банку отриманих товарів та послуг здійснюється банком виключно зі згоди юридичної чи фізичної особи, яка обслуговується банком;
                5) форми безготівкових  розрахунків платежів вибираються  клієнтом банку довільно за  власним бажанням у відповідності  з діючим законодавством.
                В центрі безготівкових  розрахунків знаходиться банк. Він  є специфічним суб’єктом розрахункових  відносин, який надає відповідні послуги  своїм клієнтам на професійній основі.
                Відповідно до ст. 40 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
                Технологічно безготівковий  рух коштів здійснюється шляхом відкриття  рахунку суб’єктом у будь-якому  комерційному банку за власним вибором, розміщенням на ньому коштів клієнта  банку, що відкрив даний рахунок та здійснення безпосередніх операцій банком, пов'язаних з рухом безготівкових грошей.
                Порядок відкриття  рахунків в банках регламентовано Інструкцією, затвердженою Постановою Правління  Національного банку України  № 492 від 12.11.2003 р. “Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”.
                Інформацію про  те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником  страхових внесків, клієнт обов’язково  зазначає в заяві про відкриття  поточного рахунку в рядку “Додаткова інформація”.
                Відповідно до п. 5.1. Інструкції за поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам  господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових  операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
                Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді, в тому числі через систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) чи міжнародних платіжних систем.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.