Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Розвиток фнансв як науки у ХУ XX ст

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 06.05.2013. Год: 2012. Страниц: 28. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):




ВСТУП.
 
Фінанси є основою економічного життя держави, розвитку її економіки, зростання матеріального добробуту населення. Наявність  фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. Маючи об'єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб'єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.
Актуальність теми полягає в тому що функціонування  фінансів невіддільне від держави. Їх необхідність зумовлена тим, що за будь якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит та пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До цих потреб належать, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров'я тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян.
В сучасних умовах  фінанси  є основою економічної стабільності в державі і рівня життя  громадян. Фінанси - центральна ланка фінансової системи, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.
Обєктом дослідження  у даній курсовій роботі є фінансова наука, а предмет – вивчення фінансової науки як сукупності фінансових відносин, що виникають на різних етапах розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, різних рівнях економічної системи, між різними суб'єктами відносин та економічною основою яких є рух вартості у її грошовій формі.
Метою дослідження є  вивчення розвитку  фінансів як науки. Згідно з поставленою метою було визначено наступні завдання дослідження :
- охарактеризувати історичні аспекти становлення та розвитку світової фінансової науки,
- проаналізувати впливу сучасної світової фінансової думки стосовно державних фінансів,
- визначити вплив фінансової науки на державні фінанси в сучасних умовах.
 Безпосередньо у науковий обіг термін "фінанси" ввів французький вчений і політик Жан Боден у 1577 р. у праці "Шість книг про республіку" для виділення сукупності ресурсів, необхідних для задоволення потреб держави. Крім того, наука про  фінанси бере свій початок у працях видатних представників класичної економічної теорії: У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, Ж.-Б.Кольбера, А.Тюрго, Ж.Бодена, Т.Гобса. Також не можна не відзначити таких вчених як:    К.Г.Рау, Ж.Сісмонді Ф.Нітті А.Пігу В.Парето П.Самуельсон. Наукові і практичні фінансові проблеми розглядалися також у працях І. Посошкова ("Книга о скудности и багатстве", XVIII ст.), О. Радищева ("Записки о податях", XVIII ст.), М. Тургенєва ("Досвід теорії податків, XIX ст.), І. Горлова, Д. Толстого, М. Орлова, Н. Мордвінова, І. Янджула, Л. Хомського, М. Капустіна та ін. Серед видатних українських представників фінансової науки чільне місце займає І. Франко, який присвятив фінансовим проблемам більше 40 праць. Вагомий внесок у розвиток фінансової науки в Україні зробив М. Туган-Барановський, який виступав проти запровадження прогресивного оподаткування, та досліджував фінансові можливості держави, підприємців, працівників.
 
 
 
 
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ КАТЕГОРІЇ ФІНАНСІВ
 
1.1Фінанси як історична категорія. Об'єктивні умови появи фінансів.
 
Фінансові категорії  в абстрактно-теоретичній формі  характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента  наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.
Фінансові категорії  виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є зрізом реального економічного життя. З  появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій: державні доходи, державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок.
Фінанси — це категорія базису, а не надбудови, категорією надбудовною є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави.
Прояв сутності фінансів в дії розглядається через  характеристику функцій, які притаманні даній категорії [8, с.25].
Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання,то сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.
Фінанси за допомогою  розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обігу і споживання. Об'єктами дії розподільної функції фінансів виступають вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка приймає грошову форму (при перерозподілі раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійних лих і т.п.). Суб'єктами при фінансовому методі розподілу є юридичні і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення, а також держава.Розподільна функція фінансів реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) вартості суспільного продукту.
У результаті перерозподілу створюються вторинні або похідні доходи. До них відносяться доходи, отримані в невиробничій сфері, податки.
Таким чином, приймаючи  активну участь в розподілі і  перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації  пропорцій, що виникли при первинному розподілі національного доходу, в пропорції його кінцевого використання .
Поряд з розподільною фінанси виконують також контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідним грошовим фондам і іх цільовим використанням. Основу контрольної функції фінансів складає рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне і ефективне використання коштів [2,с.54]. Контрольна функція діє не ізольовано, а в тісній єдності з розподільною. Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція.
Фінанси, породжені розподільним процесом, тобто економічними відносинами, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання [8, с.40].
Виникнення фінансових відносин як і їх відмирання є об'єктивними  процесами, які не пов'язані з  діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин; вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів  та інше.
Розробка наукових підходів до трактування сутності фінансів є однією з найскладніших проблем фінансової науки і практики, оскільки сутність глибоко захована за зовнішніми формами її вияву, за допомогою яких різноманітні фінансові явища проявляються у розвитку соціально-економічних процесів.
Наукове обґрунтування  сутності фінансів можна осягнути методом  наукової абстракції, а саме шляхом відкидання часткових ознак, характерних  для кожного окремо взятого фінансового  явища, і визначення узагальнених характерних для фінансів властивостей, які у сукупності становлять предмет фінансової науки. У цілому фінанси асоціюються з процесами розподілу певної вартості, який здійснюється у різних формах (розподіл доходів, сплата податків тощо) та обов'язково супроводжується рухом грошових коштів. У процесі такого розподілу спостерігається виокремлення різних за обсягом і цільовим характером частин вартості в одного власника, або передача частини вартості у грошовій формі одним власником іншому. Спільною для таких фінансових операцій є їхня основа — суспільні відносини, які за своїм характером в економічній науці називаються виробничими, або економічними, відносинами.
Економічні відносини  спостерігаються на різних стадіях  відтворювального процесу, у всіх сферах суспільного життя, на різних рівнях господарювання та управління тощо. Дослідження особливостей цих відносин дає змогу глибоко розкрити властивості, специфічні ознаки різних об'єктів та суб'єктів власності, з'ясувати соціально-економічну природу різних економічних категорій у певних соціально-економічних системах. Особливостями економічних відносин є їхній розподільний характер (вони пов'язані з розподілом та перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту) та вартісне вираження (ці відносини завжди грошові, оскільки їх носієм є гроші).
Отже, за допомогою економічних  відносин забезпечується розподіл валового внутрішнього продукту. При цьому  однорідні економічні відносини  представлені в узагальнюючому абстрактному вигляді, утворюють економічні категорії, такі як гроші, фінанси, кредит, ціна, зарплата тощо. Всі ці категорії є теоретичним відображенням, абстракцією суспільних відносин. Вони відображають реально існуючі у суспільстві економічні відносини, що мають об'єктивний характер та соціальне суспільне призначення [7, с.37] .
Маючи багато спільних ознак, економічні категорії відрізняються  суспільним призначенням. На відміну  від грошей, кредиту, зарплати, цін, основною метою фінансових відносин є формування та використання фондів грошових коштів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.
У цілому фінансові відносини  є такою формою суспільних відносин, яка виникає на основі руху вартості у її грошовому вираженні, безпосередньо  пов'язана з існуванням грошей. Розподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансових відносин здійснюється виключно у грошовій формі, внаслідок чого формуються та використовуються різноманітні цільові грошові фонди усіма суб'єктами цих відносин. Отже, однією з найважливіших ознак фінансів як об'єктивної економічної категорії є грошовий характер фінансових відносин, а гроші — необхідною умовою існування фінансів [7, с.45] .
Виникнення фінансів було можливе на порівняно високій  стадії розвитку суспільства, яка характеризується широким застосуванням державою грошей і відносно відокремленим існуванням вартості у її грошовій формі. У фінансах використовується лише властивість грошей — бути вищою формою вартості. На відміну від грошей, де субстанція не уособлена, фінанси як об'єктивна економічна категорія завжди пов'язані з відносинами володіння вартістю різними конкретними суб'єктами. Економічною основою функціонування фінансових відносин є не гроші самі собою, а рух вартості у її грошовій формі. Фінанси виконують роль інструменту розподілу, який дає можливість визначити частку кожного суб'єкта у виробленому валовому внутрішньому продукті.
У фінансовій науці розрізняють  три характерні риси фінансових відносин: 1) фінансові відносини — це розподільні  відносини, які виникають у відтворювальному циклі на стадії розподілу, безпосередньо пов'язані з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту та за допомогою розподілу впливають на всі інші стадії відтворювального циклу (виробництво, обмін, споживання);
2) фінансові відносини  — це грошові відносини, носієм яких є гроші;
3) кінцева мета фінансових  відносин — формування і використання  централізованих та децентралізованих  фондів грошових коштів усіх  суб'єктів для забезпечення відповідного  рівня соціально-економічного розвитку  суспільства та задоволення економічних інтересів членів суспільства.
Сукупність  грошових відносин становить зміст фінансів як об'єктивної економічної категорії. Дослідження предмета фінансової науки базується на підходах та методологічних принципах, які охоплюють весь хід пізнання фінансових явищ, процесів, механізмів та структур. Пояснення фактів, процесів фінансової діяльності, виявлення сутнісних аспектів фінансових явищ і процесів, розкриття закономірностей і тенденцій у відносинах людини з природою, державою, між людьми у процесі трудової діяльності завжди спиралось на філософські категорії і принципи.
Філософія є методологічною основою дослідження фінансових явищ і процесів (а також їх глибинного пізнання), виявлення фінансових проблем, особливостей виникнення, тенденцій розвитку, функціонування, їх рушійних сил та загроз [4, с.10 ].
Фінансова наука —  система знань про фінансові  явища і процеси, з виявленими достовірними передумовами виникнення, механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство, цивілізацію, оцінкою здобутків, вигод, втрат [4, с.27].
Ускладнення та урізноманітнення фінансових явищ та процесів на різних рівнях та у сфері людської діяльності зумовили необхідність поглибленого їх вивчення. Така соціалізація фінансової науки, потреба у пізнанні глибинного змісту фінансових процесів, що відбуваються у житті індивідів, діяльності організацій, регіонів, держав, міжнародної спільноти, формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, капіталу, грошових та фінансових потоків спричинили концентрацію уваги дослідників на явищах та процесах у суспільстві.
Складність проблем, продиктованих  вимогою часу у пізнанні особливостей фінансових відносин у сучасний період стало першопричиною посиленої уваги науковців до дослідження як економічних, так і позаекономічних аспектів фінансової політики, фінансового менеджменту, бюджетного менеджменту, податкового менеджменту, фіскального адміністрування, корпоративного управління.
Предмет фінансової науки  потрапляє у сферу наукових досліджень представників інших наук та наукових напрямів. Процес інтеграції наук викликав небувалий інтерес до використання математичних методів та економіко-математичного  прогнозування і моделювання для дослідження фінансових явищ і процесів. Філософське осмислення фінансів, фінансової політики, управління фінансами, вивчення психологічних, соціологічних, правових аспектів збагатили світову фінансову науку. Теоретичне осмислення сутності фінансів є складним та відповідальним творчим процесом, оскільки лише на основі пізнання глибинних основ явища або процесу можна виявити чинники, що впливають на нього, дослідити при-чинно-наслідкові зв'язки та використовувати здобуті знання у практичній діяльності. Для отримання найбільш повної системи знань про предмет фінансової науки, що дасть підстави стверджувати про максимально можливе пізнання його сутності, слід використовувати відомі науковому пізнанню підходи та методи.
Філософський підхід до пояснення сутності фінансів як суспільного явища озброює дослідників методологією пізнання. З філософських позицій, категорій, поняття є абстракцією, продуктом розумової діяльності людини, результатом руху думки від конкретного до абстрактного, теоретичним виразом реальних відносин. Формулюючи концептуальні підходи до трактування фінансів, використовуються такі філософські категорії як "сутність" і "явище", "зміст" і "форма", таким чином прослідкувати, яким чином вони дають можливість пізнати особливості фінансів, зрозуміти їхнє призначення як об'єктивної економічної категорії та інструменту регулювання соціально-економічного розвитку суспільства [1,с.45].
 
1.2 Взаємозв'язок фінансів  з іншими економічними категоріями.
 
За сутністю фінанси є об'єктивною економічною категорією. Вони відображають сукупність економічних відносин, пов'язану із розподілом та перерозподілом ВВП, а в окремих випадках й національного багатства країни з метою формування фінансових ресурсів та створення фондів грошових коштів і їхнього використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.
Процес розподілу й  перерозподілу ВВП за допомогою  фінансів супроводжується рухом  грошових коштів, що набувають особливих  різноманітних форм у вигляді  доходів, нагромаджень, відрахувань, надходжень, що у сукупності становлять фінансові ресурси суспільства, які є матеріальними носіями фінансових відносин. Використання цих ресурсів здійснюється через фонди грошових коштів, які мають цільове призначення. Аналіз фінансових ресурсів, що використовуються у фондовій формі, як матеріальних носіїв фінансових відносин, дає можливість виокремити фінанси із загальної сукупності економічних категорій і виділити таку специфічну ознаку фінансів — фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням фінансових ресурсів, утворенням і використанням грошових фондів цільового призначення.
Протилежною категорією сутності фінансів є їхнє явище. За явищем фінанси як об'єктивна економічна категорія за умови прийняття  законодавчих та нормативних актів  набувають матеріального вираження у русі розподіленої вартості як за допомогою конкретних видів доходів, надходжень, нагромаджень, відрахувань, видатків, витрат тощо, так і за допомогою руху фінансових ресурсів у загальному. Зважаючи на неперервність відтворювальних та розподільних процесів, рух фінансових ресурсів, який називають грошовими потоками, в усіх суб'єктів розподілу теж є неперервним [1, с.55].
Отже, фінанси як явище  відображають грошові потоки суб'єктів  розподільних відносин, які характеризуються обсягами (наповненістю), спрямованістю і часом. У фінансовій теорії та практиці розрізняють вхідні, внутрішні та вихідні потоки. Множинність грошових потоків, розмежованих за часовими інтервалами, різноспрямованих і відмінних за видами грошових фондів (фінансових ресурсів) та обсягами, забезпечує належний рівень соціально-економічного розвитку країни та суб'єктів господарювання, реалізацію визначених цілей і завдань.
Важливою умовою успішного  господарювання є синхронізація  грошових потоків — узгодженість у часі вхідних та вихідних грошових потоків, що забезпечує виконання зобов'язань кожного суб'єкта розподільних відносин, необхідну платоспроможність.
На мікрорівні відбуваються рух капіталу (фінансового, фізичного  та людського), рух ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових), здійснюються товарні та грошові потоки. На макрорівні рух фінансових ресурсів та грошові потоки ізольовані від руху матеріальних ресурсів та товарних потоків.
Між сутністю фінансів та їхнім явищем прослідковується тісний взаємозв'язок та суперечності, обумовлені законом єдності і боротьби протилежностей. Основні суперечності полягають у невідповідності якісної характеристики фінансів, визначеної теоретичною моделлю, та практичної реалізації цієї моделі за допомогою грошових потоків.
Наступними філософськими категоріями, які дають можливість сформувати концептуальні підходи до трактування фінансів, є зміст і форма.
За змістом фінанси  відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів — формування і використання фондів грошових коштів. Отже, грошові фонди є матеріальним змістом фінансів. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від усіх інших економічних категорій.
У фінансовій науці виділяють  такі основні ознаки, характерні для  фондів грошових коштів:
— наявність грошових фондів у суб'єктів розподільних відносин, які здійснюють свою діяльність в умовах суспільної власності (формування фондів грошових коштів для індивідуального споживання неможливе);
— законодавче та нормативно-правове  забезпечення процесів формування і використання грошових фондів;
— односторонній рух  грошових коштів у процесі формування і використання грошових фондів (немає  еквівалентного обміну);
— цільовий характер коштів кожного грошового фонду;
— динамічність кожного  фонду (кошти грошових фондів не нагромаджуються, а використовуються у міру надходження);
— мобільність (кошти  грошових фондів використовуються насамперед на найнеобхідніші потреби);
— можливість поступової мобілізації та використання одних  і тих самих коштів одним грошовим фондом декілька разів, або декількома грошовими фондами у процесі кругообігу цих коштів [5, с.84].
Протилежною категорією змісту є форма фінансів. В економічній  науці розрізняють такі форми  фінансів як доходи, надходження, нагромадження, відрахування, видатки, витрати, тобто елементи, які характеризують рух фондів грошових коштів. Ці форми є матеріальним вираженням фінансових відносин.
Між формою і змістом  простежуються тісний взаємозв'язок та суперечності, визначені особливостями  дії закону єдності і боротьби протилежностей. Одночасно зміст і форма фінансів обумовлені їхніми сутністю та явищем. Діалектичний взаємозв'язок та відмінності між цими категоріями дають можливість глибоко пізнати теоретичні і практичні засади фінансів суспільства, досягнути єдності теорії і практики, забезпечити ефективне використання фінансів у забезпеченні належного рівня соціально-економічного розвитку суспільства та задоволенні економічних інтересів усіх його членів.
Як складне суспільне  явище фінанси наділені різними  багатоплановими сутнісними ознаками і формами прояву. Одна із найбільш наочних — грошова форма. Саме гроші надають фінансам кількісного визначення та якісної суті. Проте не вся маса грошей є фінансами. Відмінність полягає, насамперед, в об'єктивній історичній потребі виникнення цієї категорії у розвитку суспільства. Якщо гроші є продуктом розвитку суспільного поділу праці й товарних відносин, то фінанси — продукт розвитку держави. На рівні держави фінанси забезпечують належний рівень виконання нею своїх конституційних функцій, що супроводжується зростанням обсягів державних видатків. З удосконаленням системи державного устрою різко збільшувались видатки на оборону, захист певних інтересів, соціальну сферу, охорону навколишнього середовища, а також на економіку тощо.
На основі податку розвивається вся складна структура фінансів, особливо державних. Саме фінанси зумовлюють рух частин чистого доходу в грошовій формі, для якої характерний нееквівалентний обмін. У сфері фінансів дія закону вартості обмежується законодавчо встановленими нормами розподілу чистого доходу, що випливає із суспільних потреб. Крім того, фінанси забезпечують узгоджену взаємодію нееквівалентного перерозподілу із системою економічного стимулювання. Враховуючи те, що фінанси є вагомою інституційною складовою економічної інфраструктури суспільства, а їх ознаки (грошова форма, розподільний і перерозподільний статус) властиві всім сферам і ланкам господарського процесу, фінанси ототожнюють із грошовими потоками, що опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Фінанси — не лише невід'ємна зв'язкова ланка між створенням і використанням валового внутрішнього продукту, а також головний важіль конституційного впливу держави на розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту.
Організаційно-економічні відносини відтворювального процесу  потребують забезпечення грошовими  коштами процесу взаємодії маркетингової  та управлінської діяльності як на мікро-, так і на макрорівні [8, с.32-37].
При аналізі функціонування фінансів щодо економічної природи  власності слід вказати на обов'язкове забезпечення грошовими коштами  різних галузей суспільного відтворення  та об'єктів привласнення. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів (держави, підприємств, громадян), виділяють наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу окремі автори звужено трактують міжнародні фінанси, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Фінанси як вартісний результат господарської діяльності є в цілому узагальненим інтегрованим вираженням вартості. Розвиток інформаційних технологій, використання електронних носіїв економічних операцій дають змогу більше і ґрунтовніше здійснювати фінансове оцінювання, повніше використовуючи при цьому математичний апарат. Відображаючи результати ринкової конкуренції, фінанси дедалі більше сприяють вирішенню людських проблем, об'єднують різні економічні інтереси, що потребує регулювання, тобто втручання держави через фінансові агрегати в економічні процеси.
Таким чином, фінанси виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, котрі її відображають. Обслуговуючи насамперед систему економічних зв'язків щодо способу господарювання із властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподіл і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях. Вітчизняна наука розглядає фінанси як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.
 
 
 
 
Розділ 2.СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ
 
2.1. Історичні передумови  виникнення фінансової науки  та її роль у суспільстві
 
Фінансова наука як соціальне  явище досить молода. Вона виникла  у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії. Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу — Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Ще у IV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендував правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі", магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.
 Після розпаду Римської  імперії настає період культурного  і наукового застою. Цього часу  безпідставно шукати прояви фінансової  наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них — Фома Аквінський. У XIII столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися. У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах таких як Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організацію фінансів у практичному сенсі [5,с. 90].
Розквіт фінансової науки  почався наприкінці XV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою. Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці "Фінансові нерви держави"             (1577 р.) пов'язують із початком фінансової науки, а тому здобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А. Сміта у сфері розвитку політичної економії. Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських республік та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер. У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс.
Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість  цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах. У другій половині XVII століття була оприлюднена відома праця Вільяма Петті "Трактат про податки і збори". Спершу здається, що ця робота присвячена виключно питанням фінансів, але насправді вона глобальніша. її зміст дав змогу закласти основи політичної економії, а автору — звання першого професійного економіста. В. Петті вперше дає наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Він стверджував, що праця — це батько багатства, а земля — його мати. Ці важливі наукові засади неабияк вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема. Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII—XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті,           І. Зоннефельд [5,с.65]. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків. В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені — послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.
 Наприкінці XVIII століття  спостерігається повне пожвавлення  розвитку фінансової науки. Цьому  сприяли нові наукові відкриття  в галузях філософії, політичної  економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки. Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю. Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки є те, що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули на розвиток класичної школи політичної економії.
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділялася в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміна "фінанси", проте включає, на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації три джерела — землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами. Заслугою   А. Сміта є також обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими: податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів; податки повинні бути визначені завчасно, податок повинен сплачуватися в зручний для платника час, стягнення податків повинно бути дешевим. Ці положення не втратили своєї актуальності й понині. Проте заслуговують на увагу погляди А. Сміта щодо обмеження підприємницької діяльності держави. Ці його погляди відповідали інтересам промислової еліти, яка бажала монополізувати своє економічне становище. Звісно, ці погляди за нинішніх умов дещо видозмінені, але недооцінювати їх не можна. Ідеї А. Сміта, викладені в його праці "Дослідження про багатство народів", сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень у галузі фінансів. До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. Він не лише сприйняв основні положення його наукових поглядів, а й розвинув їх відповідно до нових економічних реалій. У своїй праці "Початок політичної економії і оподаткування" він створює нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки в результаті перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток [8,с.48]. А прибуток підприємця — основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д.Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також" відображення в законодавствах багатьох країн.
Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів. Саме в цей час фінансова наука відокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в XIX столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час.
 У другій половині XIX століття не можна не відзначити  вагомий внесок у фінансову  науку німецьких учених. Насамперед  слід згадати К. Г. Pay. Він написав  першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової  науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й у багатьох країнах Європи. Підручник К. Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.    
Цього ж часу достатньо значний  внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман. Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи. З огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в фінансову науку, бо протягом майже століття комуністична ідеологія вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової науки. Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф. Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це наукою про фінанси [5,с.70].
Фінансова наука є невід'ємною складовою науки як системи знань. Під наукою розуміють різні поняття, у неї вкладають відповідний зміст. Враховуючи багато аспектність та розмаїття підходів до трактування науки, її розглядають як одну з форм суспільної свідомості, систему знань, сферу людської діяльності, окрему галузь наукового знання, мистецтво і творчу діяльність.
Термін "наука" використовувався давньогрецькими мислителями Платоном і Арістотелем, вживався Архімедом  та іншими відомими філософами. До початку  другого тисячоліття економічні погляди (включаючи й фінанси) викладалися у філософії.
У XV ст. з остаточним відокремленням політичної економії від філософії  фінансова наука розглядалася як складова економічної науки, що продовжувалося до XVIII ст. Термін "фінанси", що у перекладі з латинської мови означає "платіж", використовувався з метою розкриття механізму мобілізації матеріальних і фінансових ресурсів для потреб утримання монархів, державних структур та оборони країни. Для цього безконтрольно вводилися податки, різні збори і платежі. З розвитком торгівлі термін "фінанси" використовували для позначення платежів (внесків), які здійснювалися на користь держави. Безпосередньо у науковий обіг термін "фінанси" ввів французький вчений і політик Жан Боден у 1577 р. у праці "Шість книг про республіку" для виділення сукупності ресурсів, необхідних для задоволення потреб держави.
У XVI—XVII ст. відбулося  відокремлення державної казни  від казни сімей монархів, внаслідок  чого виникли поняття "державні фінанси", "державний бюджет", "державний кредит". Платники податків почали офіційно визнавати право держави на оподаткування замість надання платникам певних суспільних послуг. Фінансові потоки стали прозорими, змінилося бачення сутності фінансів.
У XVIII ст. з розвитком  державного господарства та демократичних засад з'явилося фінансове право. У 1784 р. Жак Неккер (міністр фінансів Франції) представив королю звіт про фінансовий стан нації. Таким чином вперше було оприлюднено офіційний документ, що містив дані за декілька років про доходи і видатки Франції. Цей період характеризувався виділенням фінансової науки як самостійної галузі наукових знань.
XIX ст. характеризується  розвитком капіталізму, поглибленням  розуміння і трактування фінансів, розширенням сфера фінансових  відносин. Фінанси використовуються  як вагомий чинник політичного  і соціально-економічного життя  суспільства.
Із розвитком товарно-грошових відносин розширилися і вдосконалилися функції держави, відбулися глобалізаційні процеси, об'єднання економічних  систем, створення потужних міждержавних фінансових структур, змінилося місце  фінансових у сфері економічних відносин, їхня роль у внутрішньому житті країни та на світовому рівні. Але найвищого рівня розвитку досягли фінанси у XXI ст. З посиленням глобалізаційних процесів фінансові відносини вийшли далеко за межі окремих держав, стали домінуючими у світовій економіці і політиці.
Сьогодні фінансова  наука є рушійною силою у розвитку фінансових відносин. З її допомогою  моделюються фінансові стосунки національного і міжнародного масштабу, приймаються доленосні політичні  та економічні рішення.
Фінансова наука як самостійна галузь наукових знань тісно пов'язана з усіма економічними науками. Вона використовує спільну інформаційну базу, користується спільними принципами, методами і прийомами, має спільний об'єкт — суспільство. Результати фінансових наукових досліджень тісно пов'язані з результатами досліджень інших галузей економічних наук і спрямовані на удосконалення суспільних відносин, підвищення ефективності функціонування економіки і соціальної сфери, зміцнення економічної могутності держави. Фінансова наука розглядається як вчення про сутність і роль фінансів у суспільстві, закономірності їх виникнення та розвитку на різних історичних етапах розвитку суспільно-економічних формацій.
Таким чином, фінансова наука — суспільно-економічна наука, що вивчає сукупність фінансових явищ, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП [2,с.42-50]. Це потребує використання певного методологічного підходу. Одним з найважливіших завдань фінансової науки є теоретичне обґрунтування моделі розподільчих процесів, яка дала б можливість гармонізувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.
Загальна мета фінансової науки — пізнання дії об'єктивних економічних законів і закономірностей  розвитку суспільства у сфері  фінансів, передання результатів  наукових досліджень для практичної реалізації. Об'єктивними законами у фінансовій сфері є найстійкіші сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності фінансових явищ і процесів. Наприклад, ставки податків впливають на розвиток виробництва. Однак відповідь на питання, у яких випадках вони впливають негативно, а в яких набувають лише фіскального характеру і не шкодять виробничій діяльності, має дати лише фінансова наука.
У суспільно-історичних реаліях фінансова наука постає у трьох виявах:
— як певна сукупність знань, відомостей, інформації про фінанси;
— діяльність, пов'язана  з продукуванням знань про  фінанси;
— сукупність колективів, інститутів, установ і підрозділів, які забезпечують здійснення фінансової наукової діяльності.
Таким чином, фінансова  наука — спеціалізована галузь наукових знань, наукова діяльність, спрямована на вивчення фінансів у теоретичному і практичному аспектах, а також форм організації і функціонування їхніх окремих інститутів.
Суспільне призначення, місце та роль фінансової науки у  суспільстві найбільш повно розкриваються як це вже зазначалось вище, через функції. Функції фінансової науки дають можливість простежити шляхи розвитку системи знань про фінанси, їх вплив на систему суспільних зв'язків, наукове і практичне значення результатів фінансових наукових досліджень, завдання, які стоять перед фінансовою наукою. У результаті ознайомлення з функціями фінансової науки стає зрозумілим її суспільне призначення та практична цінність, визначаються основні напрями її впливу на соціально-економічні процеси.
 
2.2. Розвиток фінансової науки у ХУ—ХІХ ст.
 
До XV ст. фінансової науки  як окремої галузі наукових знань  не існувало, хоча окремі її аспекти  розглядались філософією, зокрема представниками античної науки Арістотелем, Платоном, Ксенофонтом, Ціпероном та іншими. Практичні питання фінансів за часів рабовласницького ладу вирішувалися державною елітою у контексті задоволення державних потреб. Поширеними на той час були натуральні повинності, податки і збори у грошовій формі. Ставлення до податків більшості членів суспільства було негативним, хоча у Флоренції і Венеції можна було спостерігати успішну організацію практичних фінансів.
XIV ст. пов'язане з появою  великих монархій, необхідністю  утримання великих армій, розширенням  сфери і функцій правлячих  структур, що зумовило зростання потреби у великих обсягах коштів. Вирішення цих завдань було можливим за умови пошуку додаткових джерел доходів. Саме на цей час припадає розквіт фінансової науки, налагодження її зв'язку із фінансовою практикою.
У 1577 р. французький науковець  Ж. Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави", яку вважають початком публічної фінансової науки. З того часу фінансова наука набула нової якості. З'являються цікаві наукові праці з фінансів таких італійських вчених, як Дж. Баторо, Н. Макіавеллі, Ф. Петрарки та ін. Хоча опубліковані праці характеризувалися практичним спрямуванням, однак для фінансової науки вони мали дуже велике значення [8, c 68-73].
У XVII ст. були опубліковані наукові праці з проблем оподаткування  англійськими вченими Т. Гоббсом, Дж. Локком, Т. Меном. Більшість вчених того часу підтримували ідеї непрямого оподаткування, рекомендували спростити чинну і побудувати нову систему оподаткування на раціональних засадах.
У цей час В. Петті  опублікував працю "Трактат про  податки і збори", яка за своїм змістом розкривала засади політичної економії, що стало підставою для присвоєння автору звання першого професійного ек
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.