Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Еволюця розумння та передбачення майбутнього пдприємств. Довгострокове планування, бюджетування та фнансовий контроль, особливост стратегй конкуренцї пдприємства. Основн нструменти стратегчного аналзу та планування стратегї пдприємства.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 19.10.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Зміст

Вступ
1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств (історичний огляд)
2. Бюджетування та фінансовий контроль
3. Довгострокове планування
4. Стратегічне планування
5. Стратегічне управління
Висновки
Список використаних джерел
Вступ

Мета дисципліни «Стратегічне управління» - сформувати у студентів уявлення про загальні теоретичні основи стратегічного планування та про його місце в системі управління підприємством; познайомити з діючою методикою розробки стратегії підприємства і напрямками її удосконалення; навчити самостійно виконувати необхідні роботи на всіх етапах розробки та реалізації стратегії підприємства.
В результаті вивчення дисципліни «Стратегічне управління» студент повинен:
1. знати: *основні поняття стратегічного планування і управління;
*зміст етапів процесу планування стратегії;
*підходи до планування стратегії підприємства,
*основні інструменти і моделі стратегічного аналізу та планування стратегії підприємства;
*характеристики базисних стратегій розвитку підприємства;
*особливості загальних стратегій конкуренції підприємства.
2. уміти, мати навички:
* визначати місію і стратегічні цілі діяльності підприємства;
* проводити дослідження факторів зовнішнього середовища і внутрішнього стану підприємства;
* розробляти варіанти стратегічних рішень підприємства;
* економічно обґрунтовувати вибір стратегії діяльності та конкуренції підприємства; * формувати механізм реалізації стратегії підприємства.
Необхідність знання матеріалу курсу обумовлюється сучасними вимогами до рівня підготовки фахівців в області економіки підприємства.
За змістом дисципліна «Стратегічне управління» є інтегруючим курсом, що поєднує окремі розділи і теми дисциплін: «Менеджмент», «Маркетинг», «Планування діяльності підприємств».
1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств (історичний огляд)

Потреба та здатність передбачати розвиток подій і їх наслідків характерні для людини. Це пояснюється тим. що перед початком будь-якої діяльності, приймаючи рішення щодо її доцільності, людина спочатку уявляє цю діяльність, а також можливі результати її здійснення, які зіставляє зі своїми цілями. Унаслідок постійного повторення дій (а це «повторення» залежить від характеристики стабільності та визначеності умов діяльності) формується динамічний стереотип, що охоплює усвідомлене га неусвідомлене передбачення. А оскільки будь-яка організація -- це сукупність осіб, які спільно працюють заради досягнення загальної мети, таке передбачення необхідне і для будь-якої організації.
Обґрунтованість передбачення залежить від таких чинників:
- ступеня сприйняття та розуміння явиш і процесів па підприємстві й навколо нього;
- рівня передбачуваності розвитку них явищ і процесів;
- оцінки можливості управлінського впливу на ці процеси та явища за допомогою доступного методичного й технологічного інструментарію.
Завдання так званого наукового передбачення полягає в тому, щоб на підставі наукових методів логічного аналізу та синтезу «виводити» майбутнє з минулого та сьогоднішнього. Передбачити обриси (або лише окремі елементи) майбутнього, які тільки проглядають з теперішнього, певною мірою допомагає інтуїція.
Наукове передбачення -- це діяльність із застосування окремих методів, прийомів та інструментів, які дають змогу уявляти перебіг процесів і явищ у майбутньому в певній послідовності з установленням чітких взаємозв'язків.
Передбачаючи зміни, потрібно застосовувати наукові, а також інші раціональні та інтуїтивні прийоми й методи, спиратися на складний комплекс прогнозно-аналітичних, методичних і соціально-психологічних підходів. Кожна організація, зорієнтована на доволі тривале існування та розвиток, має постійно оцінювати своє становище як усередині. так і зовні: аналізувати технологію і організацію виробництва, обладнання, діяльність персоналу, а також систему постачання та збуту. обслуговувані ринки, законодавство, яке регулює його діяльність, тощо.
Змінюваність усіх цих чинників маг різний ступінь предбачуваності. а тому кожне підприємство стикається з різним рівнем визначеності ситуації, що склалася, та тенденцій її розвитку.
Невизначеність -- одна з характеристик численних явищ, що їх розглядає теорія і практика менеджменту: поведінки окремої особи чи групи осіб, організації в цілому, прийняття рішень різного типу; оцінювання прогнозів; розробки стратегій тощо.
Рівень невизначеності характеризується браком або повною відсутністю інформації про процеси, явища, вплив окремих факторів на діяльність підприємства.
Чим більший рівень невизначеності, тим нижча якість управлінських рішень та ефективність дій. Тому необхідно мінімізувати (в ідеалі -- звести нанівець) невизначеність для підвищення якості управлінського впливу за рахунок структурування інформації про ситуацію всередині та навколо підприємства, тобто виокремити визначені та невизначені параметри, дібрати методи підвищення визначеності останніх і т. ін. Зменшення невизначеності сприяє впорядкуванню діяльності керівників підприємства. дає їм змогу розробляти рішення щодо адаптації організації та окремих її підсистем до змін ситуації.
Протягом XX століття відбувався пошук методів зменшення невизначеності в діяльності організацій. І досі збереглася ще тенденція ігнорувати передбачення або відшукувати обхідні шляхи у випадках, коли виникають некеровані або лише частково керовані фактори. Ця тенденція була особливо виразною на етапах відсутності «регулярного» планування та в разі використання короткострокового планування, іноді за стабільних умов функціонування та за певного поєднання досвіду зі здоровим глуздом можна сподіватися на відшукання зазначених «обхідних шляхів» стосовно слабо структурованих та неструктурованих проблем. Однак щоразу потрібно знати, коли можна, а коли -- ні орієнтуватися тільки на нинішній стан об'єктивних умов. Ллє стан об'єктивних умов -- це не тільки теперішні оцінки, а все те. що може далі відбутися впродовж певного проміжку часу та вплинути на відносну цінність тих рішень, що приймаються.
Отже, залежно від типу проблеми на вибір методів передбачення її розвитку та інструментів розв'язання може впливати різна сукупність взаємозв'язаних факторів, як-от: інфляція і дефляція, економічне процвітання або депресія, страйки, землетруси, терміни поставок сировини, коливання цін, податки тощо, які ускладнюють розуміння подій, що відбуваються нині, і тим більше тих. які можуть (або ні) відбутися в майбутньому. Розуміння тенденцій та передбачення процвітання або занепаду підприємств втілюються в системах управління, їх спрямованості та основних характеристиках.
А. Файоль та Л. Урвік ще у своїх перших працях зазначали, що передбачення -- це відправна точка планування діяльності підприємств, управління взагалі. Залежно від розуміння тенденцій розвитку економіки, галузі чи окремого підприємства, а також необхідності та можливостей передбачення, що створюються сьогодні, сучасні фірми у процесі становлення та розвитку власних систем планування можуть проходити (у дещо скороченому варіанті) історичний шлях розвитку планування та управління підприємствами за останні 50--60 років. Чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління наведено в табл. 1.1. Розглянемо головні характеристики цих фаз.
Таблиця 1.1
Фази переходу до стратегічного управління підприємством залежно від ступеня передбачуваності його майбутнього
Характеристика фаз
Основні орієнтири
Фаза І
поточне управління
«за відхиленнями»
Реагування на ситуацію, що складається. Планування, зорієнтоване всередину організації, обмежується розробкою бюджетів (бюджетування) і поточних планів (оперативне і тактичне планування). Домінування бюджетування та фінансового контролю, як інструментів управлінської о впливу
Фаза 2
Управління «від досягнутого)»(з елементами передбачення)
Застосування елементів аналізу та контролю ситуації, що складається зовні га в організації.
Планування використовує екстраполяційне передбачення, перехід до довгострокового планування
Фаза 3
Управління «за цілями», з орієнтацією
на зовнішнє середовище
Опанування «стратегічного мислення», націленого на зменшення впливу загроз на діяльність підприємства та. використання шансів, то сприяють успіху організації. Планування -- стратегічне, що містить «стратегічні відповіді» на дії конкуренті» у категоріях «продукт -- ринок»
Фаза 4
Стратегічне
управління
Підготовка майбутнього та до майбутнього. Опанування стратегічної поведінки, механізмів впливу на середовище. Стратегічне планування пронизує всі підсистеми діяльності підприємства, передбачає їхню зміну на виміни середовища, використовує всі досягнення зазначених раніше фаз. Використання розвинених систем стратегічного управління
2. Бюджетування та фінансовий контроль
На перших етапах створення та функціонування підприємств можна розпізнати характеристики управління, що були притаманні теорії та практиці керівництва підприємствами на ранніх етапах розвитку й становлення управління як науки (тобто на початку XX століття). Кожне підприємство має певні механізми регулювання, що дають змогу запобігати відхиленням і виправляти їх. Якщо зовнішнє середовище дозволяє фірмі розвиватися такими темпами, які «задаються» можливостями її внутрішнього середовища (не обмежуючи їх), то керівники можуть управляти, не дуже зважаючи на фактори, що діють за межами підприємства, повністю спрямовуючи свої зусилля на розв'язання внутрішніх проблем.
Поточне бюджетування має певні переваги.
1. З погляду витрат:
- забезпечує економний підхід до використання всіх типів ресурсів (сировини, матеріалів, устаткування, фінансів тощо);
- забезпечує контроль витрат залежно від тієї конкретної мети, що їх зумовлює;
- дає змогу зменшувати витрати за рахунок децентралізації рішень;
- орієнтує керівництво на організацію ефективної роботи фінансових і бухгалтерських підрозділів у напрямку пошуку й використання всіх видів резервів.
2. З погляду управління фінансами:
- дає змогу прогнозувати надходження та використання грошей протягом року, а також установлювати фінансові межі, в яких відбувається діяльність;
- дає змогу заздалегідь визначити де. коли і на яку суму можна забезпечити фінансування;
- підвищує імідж підприємства перед фінансовими організаціями (за вмілого використання методу та супутних йому елементів).
3. З погляду комерційної діяльності:
- зміст бюджетування змушує підприємство вивчати та прогнозувати місце продукції підприємства на ринках, тобто поступово виходити за межі річного періоду планування;
- дає змогу формулювати й виконувати дії, які поліпшують стан підприємства загалом.
4. З погляду планово-аналітичної діяльності:
- змушує ретельно аналізувати всі сторони діяльності підприємства; потрібні для розробки всебічно обґрунтованих планів, що регулюють діяльність усього підприємства та окремих його підсистем;
- є засобом кількісного оцінювання досягнення короткострокових цілей підприємства (без емоційних і суб'єктивних поглядів, керівників);
- є засобом виявлення відхилень («сигналів тривоги») у діяльності, пов'язаній з виконанням планів.
5. З погляду загального керівництва:
- чітко визначає місце, важливість і вартість кожної структурної ланки її внесок у загальні результати;
- забезпечує координацію діяльності всіх підрозділів, спрямованої на досягнення кінцевих результатів;
- створює умови для децентралізації відповідальності:
- підвищує гнучкість за рахунок розподілу обов'язків.
6. З погляду організації контролю:
- створює підстави для контролю за грошовими ресурсами та інвестиціями:
- дає змогу контролювати рентабельність (у широкому розумінні).
7. Підвищує загальну ефективність діяльності підприємства.
Варто зазначити, що переваги поточного планування та бюджетування на практиці можуть і не реалізовуватись у разі невдалого здійснення відповідної діяльності.
Бюджетування пов'язане з певними труднощами:
1) потребує великих витрат часу та грошей у процесі його освоєння;
2) змінює структуру керівництва й управління, що за відсутності контролю може призвести до хаосу та підвищення рівня опору змінам на підприємстві;
3) потребує певною досвіду й навичок від працівників (у протилежному разі можна навіть завдати шкоди);
4) не замінює інших методів управління підприємством.
Поточне планування та бюджетування є характерною особливістю управління, що базується па контролі та управлінні «за відхиленнями». Спільним для поточного планування та бюджетування є їхня короткостроковість (на один рік) і внутрішня спрямованість без урахування зовнішніх умов функціонування підприємства: ринків, конкуренції, стану економіки, демографії, НТП тощо. Це їхній основний недолік, що не дає змоги забезпечувати надійний розвиток фірми.
У період 1920--і930 років в Україні, як і в усьому колишньому СРСР, розробка п'ятирічних планів розвитку господарства призвела до своєрідного «планового буму», що сприяло формуванню методології планування: балансового методу, застосування техніко-економічних нормативів і варіантних наближень тощо. За допомогою системи централізованого планування вся економіка трансформувалась у «єдину фабрику» чи корпорацію. За таких умов окремому підприємству не треба було опікуватися розробкою довгострокових цілей та заходів щодо їх досягнення. Незважаючи на існування п'ятирічних планів розвитку народного господарства, протягом десятиліть річні техпромфінплани були, по суті, основною формою планування. Несамостійність радянських підприємств у передбаченні та плануванні майбутнього стримувала пошук більш ефективних методів виробництва та управління, орієнтувала на використання управління «за відхиленнями» від централізовано заданих (іноді недосяжних) параметрів. Це дає змогу порівнювати бюджетування та поточне планування на централізовано керованих підприємствах радянського типу.
Поточне планування та бюджетування пройшли певний шлях розвитку, позбавляючись своїх недоліків і обмежень. Так. незмінні плани-кошториси поступово було замінено гнучкими бюджетами з інтервальними значеннями допустимих показників з ретельним обґрунтуванням значень за кварталами та місяцями. Бюджет став першим втіленням планів організації як у цілому, так і за окремими її підрозділами. У США в 1960-х роках значного поширення набули такі форми, як «програмне бюджетування», що орієнтувалося не на організацію, а на певний проект чи програму, а також так звані «О-бюджети», що орієнтували кожний структурний підрозділ організації незалежно від показників, досягнутих у звітному році, доводити необхідність свого існування, включення до планового бюджету на наступний рік. У таких варіантах система бюджетування використовується й нині.
Іще одним результатом застосування розвиненої системи бюджетування стало внутрішнє організаційне структурування підприємства за рахунок створення «внутрішніх центрів фінансової відповідальності», то були прообразами таких внутрішніх організаційних формувань, як «центри прибутків», «внутрішні венчури», «стратегічні господарські центри» тощо.
Традиційні методи поточного планування та бюджетування, що є необхідною складовою внутрішнього управління будь-яким підприємством, нині включаються до фінансово-економічного механізму забезпечення його функціонування.
Поточне планування та бюджетування можуть здійснюватись у повному та неповному обсязі залежно від умов існування та управління підприємством.
Повне бюджетування можливе в межах стратегічного управління на рівні підприємства (а не в умовах централізовано встановлених завдань) після детального опрацювання всіх складових, унаслідок чого складаються такі документи, як прогнози, програми та плани різних тинів, на основі яких розробляються бюджети збуту, виробництва, робочої сили, витрат на виробництво, постачання, адміністративних і фінансових витрат, грошових ресурсів, капіталовкладень і т. ін. Це можливо за умов, коли плани -- це інструмент розвитку підприємства, а не документ, сформований для полегшення централізованого контролю та регулювання.
Рис 1.1. Елементи бюджетної системи організації
Розвиток економіки та окремих підприємств спонукав до формування складних систем виробничого й управлінського типу, що вимагало більш тривалих передбачені, наслідків прийнятих рішень, і це зумовило перехід до довгострокового прогнозування та планування.
3. Довгострокове планування
Кожне підприємство, щоб забезпечити обґрунтування свого розвитку, має оцінити власні перспективи. Довгострокове планування, що використовує досип, жорсткі моделі та методи, базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє.
Об'єктивні причини необхідності та можливості розширення планового горизонту за межі року були такі:
- для країн із централізовано-плановою економікою -- необхідність формування планового «стрижня», що забезпечував керованість будь-якого об'єкта в економіці, разом з адміністративними важелями;
- для підприємств, що функціонували в ринковій економіці,-- наявність незаповнених ринків і низька конкуренція, що створювали можливості розвитку підприємств.
Протягом 1950--1960 років вже було, крім того, створено основний науково-методологічний апарат (з використанням економіко-математичних методів та ЕОМ), який давав змогу обробляти великі масиви інформації, розробляти довгострокові прогнози розвитку зовнішнього економічного середовища функціонування фірми та формулювати на цій основі перспективні цілі розвитку підприємств.
Основою довгострокового планування в ті роки були екстраполяційні прогнози (побудовані на різних математичних моделях), що враховували фактори, які сприяли зростанню підприємства або обмежували його можливості. Найчастіше такими обмежувальними факторами вважали фінансові ресурси, що ними розпоряджалося підприємство, та джерела, з яких можна було залучити додаткові інвестиції та позики. Таке планування майже не відрізнялося від традиційного бюджетування, тільки розрахунки велись на триваліший час.
Формальні процедури довгострокового планування виникли внаслідок розвитку процесу бюджетування. який застосовується та вдосконалюється на підприємствах усього світу впродовж кількох десятиліть. Довгострокове планування, вбачаючи перспективи розвитку, використовувало різні варіанти екстраполяції, а згодом і складніші моделі очікуваного економічного зростання окремих країн, можливостей розвитку ринків тощо. Водночас підприємство як об'єкт планового розвитку складається з підсистем різною типу: постачання, виробництва, збуту, фінансів, персоналу тощо, яким для більш ефективної взаємодії, з метою отримання високих результатів діяльності підприємства загалом потрібно заздалегідь проаналізувати, скоординувати свою діяльність, спроектувати на більш обґрунтованих засадах свій розвиток і включити відповідні завдання до планів розвитку всієї організації. У різних варіантах усі процвітаючі фірми світу мають схожі процеси планування.
У СРСР з 1920-х а у країнах з ринковою економікою -- з 1960-х років довгострокове (5--6 річне) планування стало застосовуватися і на урядовому рівні. У таких розвинених, ринково орієнтованих країнах, як, наприклад, Франція, Великобританія -- на Заході, Індонезія, Тайвань -- на Сході, саме планування відіграло неабияку роль у досягненні ними відчутних результатів.
Досвід застосування довгострокового планування, зорієнтованого на екстраполяційні методи, сприяв тому, що на певному етапі в керівників різних рівнів складалося уявлення про передбачуваність майбутнього. Підприємства витрачали багато часу та грошей на розробку складних моделей, розрахунки, па формування детальних планів, які, зрештою, знаходили місце па полицях шаф, а рішення про діяльність підприємства приймались таким чином, неначе планів зовсім не існувало. Це була природна реакція менеджерів-практиків на розбіжності між змістом планів і дійсністю: у довгостроковому плануванні не орієнтувалися па варіанти негативного розвитку подій; вважалося, що всі негаразди можна подолати'.
Найяскравішим прикладом очікувань щодо ролі довгострокового планування стала одна з ранніх праць Г. Міпцберга, де він розглядав різні підходи до планування: підприємницький, адаптивний та плановий (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Підходило планування
Підприємницький підхід визначає загальне уявлення про майбутній стан підприємства і за допомогою послідовних рішень і дій для їх втілення скеровує його (підприємство) розвиток за одним із можливих варіантів; адаптивний -- орієнтується на постійне реагування па проблеми, що виникають, тому шлях підприємства -- це короткі кроки за невизначеної перспективи; плановий (у розумінні довгострокового підходу) дає змогу «влучити в ціль», яку заздалегідь визначено. Наступні роки показали марність таких сподівань і неприйнятність «класичного» довгострокового планування для реального життя.
Рис.1.3. Взаємозв'язок дослідницького, нормативного та організаційного прогнозів
Тим часом набули поширення системи «дослідницьких», «нормативних» та «організаційних» прогнозів, що доповнювали класичні екстраполяційні прогнози (рис. 1.3).
«Дослідницький прогноз» (як варіант екстраполяційного) -- передбачає розвиток явищ і процесів з використанням тенденцій, що склалися в попередніх періодах (лінія аоі на рис. 1.3) і відбивають можливості розвитку.
«Нормативний прогноз» бере за базу встановлені бажані параметри майбутнього явища, процесу або системи (лінія Ь01 на рис. 1.3) і визначає тенденцію «від необхідного» -- теперішнього часу. Зауважимо, що бажання і/або погреби розвитку найчастіше переважають можливості, тому тренд «нормативного прогнозу». як правило, окреслює верхню межу розвитку.
Між трендами «дослідницького» та «нормативного» прогнозів міститься поле «організаційних» прогнозів, тобто таких, що потребують виявлення факторів впливу, аби забезпечити потенційне зближення виявлених тенденцій.
«Організаційні прогнози» альтернативні за своєю сутністю, оскільки залежать від визначення цілей та обмежень щодо їх досягнення. Варіанти цілей/обмежень подаються далі у планових документах різного типу.
Використання системи прогнозів (особливо наявність «організаційних», які стали передумовою альтернативних планів) стосовно різних об'єктів, що мали різні характеристики щодо тенденцій та темпів змін, зумовили необхідність багатоваріантних розрахунків, урахування впливу чинників середовища, тобто створили передумови для переходу до стратегічного планування.
4. Стратегічне планування
У 1960-х роках у США та більшості країн Західної Європи почався «бум стратегічного планування», який базувався на домінуванні концепції підприємства як «відкритої системи» на мікрорівні, а також на розвитку прогнозування та індикативного планування на державному рівні. Постала погреба розробляти реальні та надійні плани майбутнього розвитку підприємств з урахуванням ситуації, що склалася, визначати перспективи на основі альтернатив розвитку, орієнтуватися передусім на ринкові та фінансово-економічні перспективи, наприклад на обсяги реалізації та доходу (підприємства та індивіда), прибутків, рентабельності капіталовкладень, ефективності тощо. Підприємство ставало більш залежним від попиту споживачів у визначенні перспектив свого розширення та подальшого існування. Розв'язання цих проблем зумовило перехід від довгострокового до стратегічного планування, яке за своїми основними ознаками було більш гнучким (рис. 1.4). Дж. А. (лайнер визначив чинники, що сприяли розвитку стратегічного планування протягом 1960--1980 років:
- зростання розмірів підприємств завдяки підвищенню комплексності та диверсифікації діяльності;
- науково-технічний прогрес;
- розвиток зв'язків з іншими організаціями;
- зростання конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках внаслідок їх заповнення;
- розвиток методології та інструментарію планування;
- наявність необхідної оргтехніки та кваліфікованих кадрів;
- лідирування підприємств, які більше уваги приділяли стратегічному плануванню.
Багато авторів публікацій з проблем менеджменту наголошували на змінах, що відбувались у сприйняти дійсності власниками та керівниками підприємств: від оптимістичного погляду в майбутнє, яке обіцяло широкі можливості розвитку, до реалістичного розуміння того, що майбутнє -- не за всіма параметрами краще за минуле.
Стратегічне планування як явище га процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього тлумачиться доволі широко:
- як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу.
- як формулювання цілей та визначення шляхів їх досягнення.
- як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби на ринках тощо.
У контексті цього розділу потрібно акцентувати увагу на тому, що стратегічне планування -- це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінювання змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. Стратегічне планування охоплює систему довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовий наголос при цьому робиться па довгострокових цілях та стратегій їх досягнення.
Спочатку стратегічне планування обмежувалося визначенням цілей та стратегій їх досягнення, тобто визначенням стратегічної поведінки підприємства в системі «продукт -- ринок».
У межах стратегічного планування широко застосовуються такі категорії: «життєвий цикл продукту», цикл попиту на продукцію, що виготовляється, період, потрібний для досягнення цілей, тощо. Усе це сформувало потребу в більш гнучких підходах до визначення горизонтів планування, у виваженому поєднанні балансування різних за тривалістю дій для досягнення цілей, а також зумовило подальше підвищення ролі стратегічного аналізу в діяльності підприємств. Адже такий аналіз дає змогу чітко визначати, які саме сфери та напрямки діяльності потребують довго-, а які -- середньострокових термінів їх здійснення в конкретних умовах, що склалися та будуть складатись у зовнішньому середовищі. При цьому зростає й кількість доступних підприємству альтернативних варіантів розвитку, внаслідок чого відкривається ширший вибір дій па перспективу.
Стратегічний аналіз середовища підприємства створює підвалини для прогнозування можливостей розвитку ситуації. У стратегічному плануванні широко застосовуються сценарії планування «портфеля підприємства», широкий арсенал методів маркетингу та планування. Вінцем розвитку стратегічного планування стала система «планування, програмування, бюджетування», що широко використовувалась у найбі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.