На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Цльовий пдхд в управлнн. Шкала нестабльност . Ансоффа. Сутнсть та особливост стратегчного управлння. Його основн види, обєкти, етапи, принципи та функцї. Дї фрми при слабких сигналах про виникнення проблем. Вибр управлнських систем.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 13.08.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


РЕФЕРАТ
Предмет: СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ
СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК РЕАЛІЗАЦІЯ ЦІЛЬОВОГО ПІДХОДУ
1. Цільовий підхід в управлінні

У 60-х р.р. ХХ ст. відбувається дослідний та експериментальний бум у сферах управління промислово розвинених країн. Загальні тенденції робіт даної сфери та їх основні риси згодом були визначені як “цільовий підхід”.
Управління за цілями (УЦ) є популярним методом менеджменту, який володіє потенційними можливостями об'єднати планування та контроль у складній сфері людських ресурсів. Крім того, УЦ - ще й спосіб мотивації, що допомагає перебороти деякі негативні впливи контролю на поведінку працівника.
Цільовий підхід - це система методів і методичних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності на кінцеві результати з урахуванням соціально-економічних складових, які постійно змінюються внаслідок розвитку системи потреб, кількісних і якісних змін у виробничому потенціалі системи, щодо якої застосовується цільовий підхід.
Дуглас Макгрегор, прихильник УЦ, вважає, що метод управління за цілями необхідний, тому що дає можливість оцінювати керівників на основі результатів, а не особистих якостей. Макгрегор пропонує, щоб кожен керівник встановлював конкретні виробничі цілі та засоби їх досягнення спільно зі своїм безпосереднім начальником. Після певного періоду часу керівник і підлеглий змогли б оцінити фактичні показники роботи, порівнюючи їх із установленими контрольними показниками.
Райа описує управління за цілям як процес, що складається з чотирьох взаємозалежних етапів:
1) вироблення чітких коротких формулювань цілей;
2) розробка реалістичних планів їх досягнення;
3) систематичний контроль, вимір і оцінка роботи та результатів;
4) коригувальні заходи для досягнення запланованих результатів.
Складання цільових моделей - це початковий етап процесу управління за цілями - концепції, широко використовуваної сучасним менеджментом. Її суть полягає в наступному. Менеджмент як цілісна система управління орієнтується на досягнення всієї сукупності цілей і завдань, що стоять перед організацією, тому кожен керівник, від вищого до нижчого, повинен мати чіткі цілі в рамках покладених на нього обов'язків. Відповідну цільову орієнтацію роботи свого підрозділу він повинен забезпечувати впродовж усього планового періоду. Цілі та завдання менеджменту не тільки доводяться, але й погоджуються (шляхом попереднього обговорення) з менеджерами всіх рівнів, які спрямовують свої зусилля, ресурси й енергію на їх досягнення. Процес управління за цілями складається з чотирьох етапів:
1) визначається коло повноважень і обов'язків керівників усіх рівнів;
2) здійснюються розробка й узгодження цілей і завдань управління в рамках встановлених обов'язків;
3) складаються реальні плани досягнення поставлених цілей;
4) виробляються контроль, вимір, оцінка роботи й отриманих кожним керівником показників, що може вимагати нового узгодження цілей.
Таким чином, якщо постановка цілі - це початок будь-якої управлінської діяльності, то її обов'язковим продовженням є визначення видів робіт, які потрібні для досягнення цілей.
Виконуючи всі перераховані види робіт, менеджери створюють необхідні передумови для продуктивної й ефективної праці всіх співробітників підприємства і всіх його підсистем.
Розглянемо концепцію УЦ, розроблену фінськими вченими та фахівцями, яка отримала назву “Управління за результатами”.
Сутність концепції - цілісна система управління, орієнтована на кінцеві результати і заснована на використанні творчого потенціалу трудового колективу, нових методів і техніки управління.
Принципи концепції - результати є основою діяльності; для їх досягнення необхідно мати сильну волю.
Основні поняття - цілі, ключові результати, до яких організація прагне у своїй діяльності протягом тривалого періоду. Нормативне число цілей - від 4 до 6.
Ключові результати можуть бути трьох типів:
за комерційною діяльністю (покриття витрат, перемінні та постійні витрати, частка на ринках збуту, рентабельність, платоспроможність, використання капіталу);
за функціональною діяльністю підрозділів (кількість і якість виробленої продукції, використання виробничої потужності, сировини, матеріалів, енергії);
за некомерційною діяльністю, що сприяє досягненню безпосередніх функціональних цілей (ефективність роботи персоналу, вмотивованість працюючих, атмосфера в організації, використання робочого часу, співробітництво з іншими організаціями, імідж підприємства, творчий початок, досвід).
Цілі та пріоритети не є постійними величинами, вони час від часу переглядаються у зв'язку зі зміною внутрішніх і зовнішніх умов, при досягненні цілей чи внаслідок визнання їхньої помилковості.
Застосовуються наступні критерії добору завдань, встановлюваних після визначення цілей: узгодженість, схвалення, реалістичність, гнучкість, вимірність, привабливість (що забезпечує вмотивованість діяльності).
Стадії процесу управління за результатами:
1) складання автопортрету трудового колективу;
2) планування результатів, що включають довгострокове стратегічне планування, річне й індивідуальне планування;
3) досягнення результатів на основі ситуативного керівництва, що відбиває невизначеність і динамічність організації і її середовища. При цьому звертається увага на стиль управління, методи й техніку керівника, наполегливість, творчий підхід, вивчення навколишнього середовища, людей і їхніх справ;
4) контроль з метою оцінки досягнутих результатів, способів виконання передбачених у планах заходів, успішного ситуаційного управління. Оцінка результатів завершується висновками, що враховуються в повсякденній роботі, у планах звітного періоду, при стратегічному плануванні і при плануванні наступного періоду.
2. Сутність та особливості стратегічного управління

У минулому багато фірм успішно функціонували, звертаючи увагу в основному на щоденну роботу, на внутрішні проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності використання ресурсів у поточній діяльності. Зараз же винятково важливим стає здійснення такого управління, що забезпечує адаптацію фірми до швидко мінливого навколишнього середовища.
Практика бізнесу показала, що не існує єдиної стратегії для усіх фірм, як не існує єдиного універсального стратегічного управління. Кожна фірма унікальна по-своєму, і процес вироблення стратегії для кожної фірми унікальний, тому що він залежить від позиції фірми на ринку, динаміки її розвитку, її потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик виробленого товару послуг, стану економіки, культурного середовища і ще багато чого іншого.
Термін “стратегічне управління” вперше був застосований на стику 60 - 70-х рр. для позначення різниці між поточним виробничим управлінням і управлінням, здійснюваним на вищому рівні.
Сутність стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене й організоване так зване “формальне” стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління корпорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси:
стратегічне планування;
тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.
При цьому особлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об'єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.
Розробка ідей стратегічного управління знайшла відображення в роботах таких авторів, як Frankenhofs and Granger (1971 р.), Ansoff (1972 р.), Schendel and Hatten (1972 р.), Irwin (1974 р.) та ін. Провідною ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, з'явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на середовище, для того щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.
Кілька конструктивних визначень були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління: Шендел і Хаттен розглядали його як “процес визначення і (встановлення) зв'язку, організації з її середовищем, що складається з реалізації обраних цілей і спроб досягти бажаного стану взаємин із середовищем за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам”. Хиггенс вважав, що “стратегічне управління -- це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її середовищем”. Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління “як набір рішень і дій з формулювання і виконання стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації”. Існує ще цілий ряд визначень, що роблять наголос на ті чи інші аспекти й особливості стратегічного управління чи ж на його відмінності від “звичайного” управління.
Стратегічне управління сьогодні -- це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) організації та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій (“стратегічного набору”).
Характерні риси системи стратегічного управління певної організації залежать від взаємодії таких чинників:
галузевої приналежності;
розмірів організації (залежно від галузевих особливостей);
типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;
характерних рис виробничого потенціалу;
наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;
рівня управління;
рівня кваліфікації персоналу тощо.
3. Принципи та функції стратегічного управління. Стратегічні рішення

Вищезазначені визначення дозволяють говорити про деякі узагальнені принципи здійснення стратегічного управління:
1) кожне підприємство являє собою відкриту організаційно-економічну систему, що змінюється і розвивається в динамічному, часто ворожому середовищі;
2) створені підприємства мають високий рівень гнучкості й реактивності, що дає деяким з них можливість виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін і розвитку необхідно розробляти спеціальні заходи, які представляються у вигляді більш-менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори;
3) послідовний розвиток підприємства, пов'язаний із формуванням чітких, простих і досяжних цілей, які знаходять вираження в системі техніко-економічних, кількісних і якісних показників (наприклад, прибуток, обсяг товарообігу, рівень якості продукції, бюджетні характеристики), а також у системі стратегій їх досягнення, що інтерпретуються в “стратегічному наборі”;
4) навіть у випадку використання системи стратегічного управління з орієнтацією на “стратегічний набір” наступає момент, коли вони застарівають і починають затримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути такого негативного становища, стратегії необхідно постійно переглядати й обновляти;
5) механізм функціонування підприємства повинен містити стратегічну підсистему, спрямовану на створення, аналіз і перегляд балансу зовнішніх і внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, що передбачають розробку і коректування заходів щодо формування середовища (у можливих межах) і пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, що орієнтовані тільки на внутрішні проблеми, приходять до краху;
6) підтримка змін, нововведень різних типів повинна забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, які сприяють проведенню стратегічних дій;
7) забезпечення динамічності змін шляхом прискорення практичних дій з реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю й аналізу;
8) створення системного потенціалу та системи зовнішніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей.
Стратегічне управління на підприємстві виражається в наступних функціях:
планування стратегії;
організації виконання стратегічних планів;
координації дій з реалізації стратегічних завдань;
мотивації за досягнуті стратегічні результати;
контролю за процесом виконання стратегії.
Планування стратегії передбачає виконання таких функцій, як прогнозування, розробка стратегії та бюджетування. Прогнозування передує складанню стратегічних планів. Воно ґрунтується на проведенні аналізу широкого кола внутрішніх і зовнішніх факторів-умов функціонування підприємства з метою передбачення можливості розвитку й оцінки ризику. З урахуванням результатів проведеного аналізу керівництво підприємства формулює місію (сферу бізнесу, глобальну мету), визначає перспективи розвитку організації та розробляє стратегію. Ув'язка стратегічних цілей підприємства з результатами діяльності окремих підрозділів здійснюються за допомогою розробки необхідної програми дій і складання бюджету.
Організація виконання стратегічних планів передбачає формування майбутнього потенціалу підприємства, узгодження структури та системи управління з обраною стратегією розвитку; створення корпоративної культури, що підтримує стратегію.
Координація дій менеджерів з формування та реалізації генеральної стратегії полягає в узгодженні стратегічних рішень різних рівнів і послідовної консолідації цілей і стратегій структурних підрозділів на більш високих рівнях управління.
Мотивація як функція стратегічного управління пов'язана з розробкою системи стимулів за досягнення поставлених стратегічних результатів.
Контроль полягає в безупинному спостереженні за процесом реалізації стратегічних планів. Він покликаний завчасно визначати небезпеки, що наближаються, виявляти помилки та відхилення від прийнятих стратегій і політики підприємства.
Реалізація функцій стратегічного управління здійснюється за допомогою розробки та прийняття стратегічних рішень.
До числа стратегічних рішень варто віднести усі рішення, що торкаються основних сторін діяльності підприємства, орієнтовані на перспективу і рішення прийняті в умовах невизначеності.
Стратегічні рішення мають ряд відмінних рис. Головними з них є наступні:
інноваційний характер;
спрямованість на перспективні цілі та можливості;
суб'єктивність оцінки;
високий рівень ризику.
До числа стратегічних рішень можна віднести рішення про реконструкцію підприємства, упровадження нової продукції та технології, виходи на нові ринки збуту, придбання й злиття підприємств, а також проведення організаційних змін.
Стратегічне управління підприємством включає п'ять основних компонентів, що утворять наступний ланцюг перспективно-цільових рішень:
бачення - це образ можливого та бажаного майбутнього стану підприємства;
сфера бізнесу - вид діяльності, пов'язаний з конкретною господарською одиницею, програмою;
місія або суспільно-значима роль підприємства являє собою якісно виражену сукупність основних цілей бізнесу;
стратегія - інтегрована модель дій, призначених для досягнення цілей підприємства. Змістом стратегії є набір правил прийняття рішень, використовуваний для визначення основних напрямків діяльності;
програми й плани - це система заходів для реалізації прийнятої підприємством стратегії, яка покликана вирішувати завдання розподілу ресурсів, повноважень і відповідальності серед підрозділів (співробітників), що беруть участь у реалізації стратегії; розробки оперативних планів і програм.
4. Об'єкти та етапи стратегічного управління

Виділяють три групи об'єктів стратегічного управління, що відповідають трьом структуроутворюючим рівням підприємства:
підприємство в цілому (група підприємств, концерн, самостійний завод або фабрика);
стратегічне поле господарювання (бізнесу), тобто сукупність продуктово-ринкових сегментів і видів діяльності підприємства, виділених для проведення самостійної виробничої, технічної, комерційної та регіональної політики.
Стратегічне поле бізнесу великих багатопродуктовых підприємств, як правило, роздроблюється на стратегічні одиниці бізнесу.
Стратегічна одиниця бізнесу - це внутріфірмова організаційна одиниця, що відповідає за вироблення стратегії фірми в одному або декількох сегментах цільового ринку.
Концепція стратегічних одиниць бізнесу вплинула на формування систем управління у великих фірмах усього світу і тому розглядається як важливий елемент стратегічного менеджменту.
Основним завданням стратегічної одиниці бізнесу є досягнення поставлених перед нею стратегічних цілей (упровадження на новий ринок, зниження витрат, збільшення ринкової частки, розробка нової продукції);
функціональна сфера діяльності - це структурні підрозділи підприємства, орієнтовані на виконання певних функцій і забезпечення успішної діяльності стратегічних одиниць бізнесу і підприємства в цілому (НДР, виробництво, маркетинг, фінанси тощо).
Основними етапами стратегічного управління є:
аналіз середовища;
визначення місії та цілей організації;
формування й вибір стратегії;
реалізація стратегії;
оцінка та контроль виконання стратегії.
Аналіз середовища є вихідним процесом у стратегічному управлінні, тому що він створює базу для визначення місії і цілей організації, вироблення стратегії її розвитку. Метою стратегічного аналізу є виявлення загроз і можливостей з и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.