На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


магистерская работа Вивчення теоретичних аспектв формування стратегї розвитку спльних пдприємств. Аналз системи стратегчного управлння ТОВ СП Керамка. Удосконалення стратегї розвитку ТОВ Керамка та пдвищення її ефективност.

Информация:

Тип работы: магистерская работа. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2007. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


92
Стратегія розвитку СП "Кераміка" на ринку України.
ПЛАН

    Вступ 3
    Розділ 1. Вивчення теоретичних аспектів формування стратегії розвитку спільних підприємств 6
      1.1 Передумови активізації розвитку спільного підприємництва в Україні 6
      1.2 Вибір стратегії розвитку спільних підприємств 14
      1.3 Підходи до економічної оцінки результативності спільної підприємницької діяльності 21
    Висновки до розділу 1 27
    Розділ 2. Аналіз системи стратегічного управління ТОВ СП „Кераміка 29
      2.2 Діагностика впливу зовнішнього середовища на функціонування СП 39
    Висновки до розділу 2 69
    Розділ 3. Удосконалення стратегії розвитку ТОВ „Кераміка” та підвищення її ефективності 71
      3.1 Оцінка готовності підприємства до реалізації стратегії розвитку 71
      3.2 Обґрунтування заходів і розрахунок бюджету по удосконалюванню управління маркетинговою діяльністю ТОВ Кераміка 77
    Висновок до розділу 3 83
    Висновок 85
    Список використаної літератури 89

Вступ

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі пов'язано з чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а постачальники, юридичні особи ( банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що створюються і модернізуються, і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території України.

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми так і держави в цілому. Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності.

В даній роботі досліджуються особливості стратегії розвитку спільного підприємства з іноземною інвестицією в Україні, використовуючи як приклад українсько-німецьке спільне підприємство “Кераміка”, яке спеціалізується на виробництві керамічної плитки.

Отже, основна мета магістерської роботи полягає у систематизації, закріпленні і поглибленні теоретичних і практичних знань шляхом дослідження особливостей стратегії виходу спільного підприємства на вітчизняний ринок.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

1. Розглянути економічні засади створення спільних підприємств;

2. Дослідити особливості інвестиційних стратегій спільних підприємств та визначення ефективності їх діяльності;

3. Проаналізувати стратегію виходу на вітчизняний ринок досліджуваного спільного підприємства;

4. Сформувати рекомендації щодо можливості покращення стратегії досліджуваного спільного підприємства

Об'єктом магістерської роботи виступає господарська діяльність спільних підприємств.

Предметом випускної роботи є розробка стратегії виходу на ринок України українсько-німецького спільного підприємства “Кераміка”, з виробництва керамічної плитки.

В процесі підготовки випускної роботи автором було використано такі методи та прийоми наукового дослідження як: історичний метод, який використовувався при вивченні етапів розвитку та становлення спільних підприємств в Україні; статистико-економічний метод, що використовувався при оцінці економічної складової стратегії спільного підприємства; розрахунково-конструктивний метод, що використовувався для розрахунку необхідного обсягу фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності спільного підприємства, спеціальні методи економічного та управлінського аналізу.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань регулювання діяльності спільних підприємств в Україні, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, монографічні дослідження та статті зарубіжних і вітчизняних авторів.

Основна частина магістерської роботи складається з трьох розділів. У першому, теоретичному розділі, нами було проаналізовано та узагальнено теоретичні основи створення, функціонування та розробки стратегії розвитку спільних підприємств в Україні. Другий, аналітичний розділ, присвячено дослідженню особливостей господарської діяльності досліджуваного підприємства. У третьому розділі розглянуто маркетингові аспекти стратегії розвитку спільного підприємства. У висновках сформульовано основні результати дипломного дослідження.

Розділ 1. Вивчення теоретичних аспектів формування стратегії розвитку спільних підприємств

1.1 Передумови активізації розвитку спільного підприємництва в Україні

Загальною економічною основою розвитку спільного підприємництва насамперед є транснаціоналізація виробництва та обігу, глобалізація господарських процесів. Завдяки їм створюються необхідні економічні передумови виникнення спільних підприємств, вільних економічних зон, інших форм спільної діяльності різних держав, підприємств, корпорацій, фірм.
Транснаціоналізація та глобалізація втягують усі без винятку країни в систему всесвітнього поділу праці, поглиблюють процес їх взаємозалежності.
Спільне підприємництво є однією з форм реалізації суперечливого процесу інтернаціоналізації виробництва та обігу. В межах спільного підприємництва проходить становлення міжнародних форм виробництва шляхом об'єднання в єдиному виробничому процесі інтернаціональних за своїм характером факторів робочої сили, засобів виробництва, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують процес відтворення [19, c.72].
Об'єктивна потреба у спільному підприємництві виникла порівняно давно. У колишньому СРСР перший досвід створення та діяльності спільних підприємств відноситься до часів НЕПу. В 20-ті роки створювались змішані товариства за участю німецького, англійського, голландського капіталу та інших. Всього в довоєнних час функціонувало близько 40 змішаних товариств з участю СРСР. Напрямками їх діяльності були: продаж металобрухту, лісу, інших сировинних ресурсів. Функціонували підприємства такого типу на території Радянського Союзу.
Іншим типом змішаних підприємств були радянсько-монгольські, створені в 20-30-тих роках, які діяли на акціонерних засадах. На такій основі створювались і діяли змішані товариства "Монголвовна", "Радмонголметал", "Монголбанк", "Монголнафта" та інші. Згодом, у міру їх зміцнення, вони передавались у власність МНР.
Різновидом спільних підприємств з участю колишнього СРСР були також підприємства, які виникли в повоєнний час в більшості країн Східної Європи. Вони створювалися на базі підприємств, що були в період другої світової війни власністю німецьких промисловців, розвивалися за їхньою участю. Найбільшого розвитку досягли радянсько-румунські та радянсько-угорські акціонерні товариства. Крім того, аналогічні підприємства діяли в Болгарії та в колишній НДР.
В середині 50-тих років, ці спільні підприємства перейшли в повну власність країн Східної Європи. З того часу, практично, СРСР не приймав участі у створенні спільних підприємств і ця форма функціонування економіки перейшла до розряду таких, що не прийнятні державного устрою, який існував [19, c.73].
Цим пояснюється відсутність в економіці України спільних з іноземними засновниками форм господарської діяльності на момент здобуття нею незалежності.
Розвиваючись у результаті взаємодії продуктивних сил і економічних відносин, механізм спільного підприємництва формується під значним впливом останніх і відповідних їм форм власності на засоби виробництва. Головна функція механізму спільного підприємництва зводиться до забезпечення оптимальної взаємодії продуктивних сил і суспільних економічних форм їх розвитку. У зв'язку з тим, що будь яке спільне підприємство характеризується поліосновною структурою власності то в його межах формується гетерогенна система господарських відносин, що породжує широку дисперсію економічних інтересів суб'єктів [9, c.105].
Суперечливість економічних інтересів, необхідність їх органічного поєднання є головною рушійною силою формування механізму спільного підприємництва і постійного удосконалення його головних ланок.
Механізм спільного підприємництва проявляється принаймні на чотирьох структурних рівнях: мега-, мета-, макро- і мікрорівнях.
Мегарівень - це рівень міжнародного співтовариства, що проявляється в системі Організації Об'єднаних Націй та її економічних та юридичних інститутів. На цьому рівні, формується найбільш загальні положення і підходи, що характеризують суть і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин.
Метарівень - регіональний і міждержавний рівень, на якому загальні положення адаптуються стосовно особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.
Макрорівень - економіка окремо взятої країни, у якій безпосередньо формується механізм спільного підприємництва.
Мікрорівень - економіка підприємства, на рівні якого знаходять свою реалізацію вся сукупність організаційно-економічних і правових норм які напрацьовані на всіх інших рівнях міжнародного економічного спілкування.
Вирішальний вплив на формування і функціонування спільного підприємництва здійснює взаємодія двох його підсистем макро- і мікрорівня. Сукупність організаційно-економічних і правових норм макрорівня становить необхідне зовнішнє середовище, якісні і кількісні характеристики якого визначають ступень реалізації механізму спільного підприємництва мікрорівня [41, c.65].
Спільна підприємницька діяльність мікрорівня проявляється в різноманітних формах, насамперед це функціонування спільних з іноземними засновниками підприємств (СП), спільних виробництв, вільних економічних зон.
Кожна з цих форм являє собою складний організаційно-економічних механізм, який потребує для свого функціонування спеціальної законодавчо-нормативної бази і уважливого становлення до себе з боку держави та її органів управління.
Окремий блок проблем економіки сконцентрований у первісній ланці безпосередньо на підприємствах і фірмах, в тому числі і на спільних підприємствах, рівень розвитку яких може характеризувати загальний стан спільної підприємницької діяльності в країні.
Спільні підприємства характеризуються принаймні трьома головними відмітними ознаками: спільним майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику. Сфера діяльності спільних підприємств досить широка і включає передвиробничу стадію (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, інформаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і післяпродажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму, надання інших послуг.
Безпосередні мотиви і фактори, що спонукають до створення спільних підприємств зводяться до таких [38, c.241]:
· скорочення обсягу капітальних витрат і ризику при створенні спільних потужностей;
· доступ до новітньої технології і передових методів управління;
· проникнення і закріплення на новому географічному ринку;
· економія на масштабах виробництва;
· використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
· мобілізація додаткових фінансових ресурсів;
· диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу діяльності;
· зниження витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
· придбання виробничої бази або джерел сировини;
· розширення каналів торгівлі, підвищення ефективності існуючого маркетингу та виробництва;
· використання переваг, пов'язаних із залученням дешевих факторів виробництва;
· розширення діючих виробничих ліній, можливість уникнення циклічної або сезонної нестабільності.
Сьогодні правова система України складається більш ніж із 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють діяльність спільних підприємств з іноземними інвестиціями, які зареєстровані і діють на її території. Основними являються:
1. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р;
2. Закон України "Про підприємництво" від 07.02.1991р;
3. Закон України "Про підприємства України" від 27.03.1991 р;
4. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р.;
5. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р.;
6. Положення державного митного комітету України № 01/1796 від 26.06.1992 "Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій в Україні";
7. Положення Національного банку України №19040-527 від 6.07.1992 року "Про порядок переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземними інвесторами";
8. Наказ Міністерства фінансів України №47 від 09.07.1993 року "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва";
9. Всі закони та нормативні акти, що визначають характер взаємовідносин між країнами, де зареєстровані засновники спільного підприємства з іноземними інвестиціями;
10. та інші (всі закони та нормативні акти, що так чи інакше регулюють діяльність спільного підприємства, визначають порядок та форми його реєстрації, внесення та вилучення інвестицій, використання ресурсів України та інших держав, вирішення спорів тощо).
Як показує світова практика, країни-імпортери іноземного капіталу зацікавлені у залученні іноземних інвестицій в основному з таких причин, як:
· загальна нестача коштів для фінансування економічного розвитку країни, подолання дефіциту платіжного балансу. Така аргументація здебільшого характерна для найменш розвинутих країн;
· недосконалість регіональної структури господарства; недостатньо високий технологічний рівень виробництва, що негативно позначається на конкурентоздатності продукції; високий рівень безробіття тощо. Для вирішення цих проблем іноземні інвестиції залучають переважно середньо-та високо розвинуті країни;
· необхідність для нормальної співпраці держав формування основ взаємності у вигляді торгових, політичних та інвестиційних поступок, що є результатом договорів про економічне співробітництво з іншими державами, або умов при вступі до різних міжнародних організацій. Складаючи угоди про економічне співробітництво з іншими державами або вступаючи до міжнародних організацій, учасники угоди часто змушені лібералізовувати доступ іноземних інвестицій в національну економіку [32, c.24].
На нинішньому етапі розвитку української економіки імпорт інвестицій у країну зумовлений першими двома причинами. При подальшому входженні України у світове співтовариство, а також стабілізації її господарського стану і відповідному зростанні зацікавленості іноземного інвестиційного капіталу на неї буде чинитися все більший тиск з метою лібералізації умов залучення іноземних інвестицій.
Залучаючи іноземні інвестиції, Україна має змогу спрямовувати їх на вирішення, зокрема, таких питань, як [16, c. 89]:
1. Модернізація діючих або створення нових підприємств для структурної перебудови економіки держави, для виробництва продукції, яка зараз не випускається або випускається у недостатній для потреб внутрішнього ринку кількості;
2. Створення нових експортоорієнтованих та імпортозамінюючих виробництв;
3. Створення нових господарюючих суб'єктів для розвитку конкуренції ;
4. Прискорене освоєння нових родовищ корисних копалин як для внутрішнього споживання, так і для розширення експортного потенціалу;
5. Прискорений розвиток менш розвинутих територій;
6. Створення структур з іноземною участю для використання закордонного досвіду в галузі консалтингу, маркетингу, підготовки кадрів тощо.
При експорті прямих інвестицій інвестори керуються переважно одним із наступних міркувань. Основна частина прямих капіталовкладень за кордоном призначається для організації виробництва товарів і послуг на місці, виходячи, як правило, з того, що [16, c.90-91]:
· ввезення деяких товарів або послуг до іноземної держави є неможливим або утрудненим через різні обмеження (таможні тарифи, квоти) або тому, що єдиною можливістю їх продажу є їх виробництво на місці;
· хоча торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів і послуг на місці є більш дешевим, ефективним засобом обслуговування цього закордонного ринку (типовий приклад - складання на СП "АвтоЗАЗ-Деу" південнокорейських автомобілів, а на ряді українських підприємств - російських "Газелей" та "Волг", технічне обслуговування машин та устаткування тощо);
· у країні залучення підприємницького капіталу можна налагодити найбільш дешеве виробництво товарів і послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи і ринок країни походження інвестицій. Саме цим принципом керувалися засновники аналізованого у даній роботі спільного українсько-німецького підприємства “Кераміка”, яке спеціалізується на виготовленні керамічної плитки;
· для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливими є післяпродажне обслуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку.
Значна частина прямих інвестицій здійснюється з техніко-економічних причин і націлена на створення за кордоном власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній тощо), тобто іншими словами - товаро- та послугопровідної мережі переважно для збуту товарів та послуг, вироблених у країні-експортера.
Частина інвестицій вивозиться в рамках "втечі" капіталу, який "тікає" (в тому числі з розвинутих країн із стабільною економікою і низькими податками) в ті країни, де податки нижче і де більше можливості приховати незаконно отримані кошти. Найхарактернішою є "втеча" капіталу із країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками та інфляцією, жорсткими обмеженнями господарської діяльності, а також з високим рівнем економічної злочинності.
Офіційно визначеними пріоритетними завданнями для іноземного інвестування економіки України є [34, c.358]:
· виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;
· структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;
· подолання залежності України від імпорту;
· створення ринкової інфраструктури для більш ефективного просування товарів до споживачів;
· реабілітація забруднених радіонуклідами територій.
Реалізація цих завдань переважно на технологічно - інноваційній основі може бути здійснена через залучення іноземних інвестицій до таких пріоритетних сфер і галузей економіки України, як: високотехнологічні наукоємні галузі - літако-, судно- і машинобудування; виробництво надміцних матеріалів, кераміки; електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології.
Отже, ми можемо констатувати, що створення і діяльність спільних підприємств є одним із основних чинників активізації економіки України. Проте без дієвої стратегії розвитку на сьогодні практично не можливо вийти, а тим більше, закріпитись на ринку. Таким чином розробка дієвої стратегії розвитку є однією з вирішальних складових стабільного функціонування спільних підприємств.
1.2 Вибір стратегії розвитку спільних підприємств

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. При цьому стратегія завжди є багато-об'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспро-можність, технологія та інші елементи ринкової системи господа-рювання.
Стратегію від інших планів і програм відрізняють [6, c.138]:
· комплексний характер;
· практична спрямованість;
· орієнтація на використання переваг фірми.
Процес стратегічного планування (далекоглядного передбачен-ня) є досить складним і трудомістким, але він забезпечує успіх підпри-ємницької діяльності, оскільки:
· привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власному бізнесі;
· значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти в конкретному середовищі;
· допомагає підприємцю чітко усвідомлювати місію своєї організації та вірогідних конкурентів.
Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її вну-трішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов. Основними з них є такі [6, c.139]:
· цілісність; за яких умов кожна з її складових може “працювати” на загальну стратегію;
· адекватність стратегії навколишньому зовнішньому ринковому середовищу (відповідає принципу сумісності з ним) з огля-ду на його швидкі зміни;
· збалансованість між собою стратегічних цілей і матеріально-фінансових ресурсів фірми;
· врахування потенційної можливості комерційного ризику і передбачення конкретних заходів для його мінімізації або повної "нейтралізації;
· обґрунтованість ділового планування і термінів реалізації, які містить у собі довго- та короткострокові цілі;
Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:
а) перебуває у більш-менш повній відповідності з сучасною інвестиційною, виробничою і комерційно-фінансовою політикою підприємництва;
б) відповідає сучасним вимогам ринку частково і потребує ко-ригування стратегічних альтернатив;
в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.
Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми і виявлення невідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, може висуватися пропозиція щодо перегляду діючої стратегії фірми.
Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма у даний час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче базових стратегій (таблиця 1.1):
· стратегію виживання - вона є, по суті, захисною стра-тегією і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;
· стратегію стабілізації - стратегію діяльності підпри-ємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;
· стратегію зростання (наступальну) - стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку.
Таблиця 1.1
Можливі альтернативи стратегічної політики фірми [6]

Базова стратегія
Показники вибору альтернатив
Можливі стратегічні альтернативи
1.Стратегія виживання
(захисна)
1.1.Собівартість продукції
1.2.Мінімальний рівень рентабельності
1.3.Частка фірми на ринку
1.4.Чисельність персоналу
 
1.1.Зміна стратегії маркетингу
1.2.Зміна товарної політики
1.3.Жорстка економія ресурсів
1 4.Удосконалення управління фірмою
2.Стратегія стабілізації
(наступально-захисна)
2.1. Дохід від продажу товарів
2.2.Дохід на активи фірми
2.3.Дохід на акції та облігації
2.4.Швидкість оновлення продукції
2.1.Економія ресурсів
2.2.Ревізія витрат, консолідація, пожвавлення
2.3.Зменшення питомих витрат, відновлення рівня доходу
2.4.Стабілізація и економічної ситуації
3.Стратегія зростання (наступальна)
3.1.Обсяг продажу
продукції
3.2.Величина отримуваного доходу
3.1.Інтенсифікація ринку
3.2Диверсифікація власного виробництва
3.3.Міжфірмове ділове співробітництво
Розглянемо докладніше складові базових стратегій, так стратегія виживання передбачає [13, c.57]:
1. У сфері маркетингу - перегляд товарної політики, системи товаропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього середови-ща і кон'юнктури ринку; проведення гнучкішої цінової політики; вне-сення необхідних змін в організацію виробництва;
2. У фінансовій діяльності - створення умов жорсткої економії витрат матеріальних ресурсів, обмеження до виправданого мінімуму процесу інвестування; залучення нових банківських кредитів (бажа-но на пільгових та ощадливих умовах); централізацію фінансових операцій; аукціонний продаж чи закриття збиткових виробництв;
3. У системі управління - перегляд методів управління, співвідношення централізації і децентралізації управлінських рішень; проведення необхідних кадрових змін.
При цьому варто наголосити, що стратегія виживання не може бути довготривалою, оскільки не відповідає економічним інтересам підприємця і всього персоналу. Її практична реалізація майже завж-ди потребує жорсткої централізації управління виробництвом, гра-ничної обачливості у прийнятті та максимальної рішучості в проведенні управлінських рішень [12, c.527].
Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві реко-мендується використовувати один з трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації:
1. Економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;
2. Пози-тивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;
3. Обґрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.
Стратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або йоли починається непередбачений раптовий спад обсягу прода-жу і загальної величини прибутку.
Цілі даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сфор-мулювати так: найближча (термінова) -- зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строкова--розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова -- започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази [12, c.528]:
1. Ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програ-ми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктури ринку.
2. Консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій пло-щині діяльність підприємства концентрується на розв'язанні таких завдань: загальне керівництво -- раціоналізація системи управління і мінімізація адміністративних витрат; науково-технічні дослідження і розробки - переміщення головних зусиль у сфері фінансування з пошукових до дослідно-конструкторських робіт; виробництво - аналітична оцінка чинників динаміки продуктивності праці та прак-тична реалізація виявлених резервів зростання.
3. Пожвавлення - особлива фаза стратегії фірми, що може передувати переходу до наступальної стратегії діяльності. Це має супроводжуватись завершенням прин-ципових перегрупувань у системі формування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.
Стабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності харак-теризується значними коливаннями.
Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. За досить тривалого періоду коливань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.
У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівня забезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічного потенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.
Стратегія зростання е важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій за-гального циклу зростання, а саме: 1) початкову; 2) проникнення;3) прискореного зростання; 4) перехідну [18, c.23-24].
1) початкова стадія і стратегія зростання. Початкова стадія характеризується певними особливостями. Основні з них такі:
· виявляють і ліквідують вузькі місця у процесах і структурі реалізації конкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних), що не передбачені планом і програмами;
· обсяг прода-жу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує. Метою цього різновиду стратегії є поступове зростання ділової активності для того, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації) досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьому необхідне достатньо виважене ставлення до виявлення і ліквідації “вузьких місць” (не узгоджених за спроможніс-тю ланок виробництва, всієї системи господарювання). Реалізація цього різновиду стратегії вимагає значних витрат ресурсів.
2) стадія і стратегія проникнення. До визначальних і харак-терних їхніх властивостей належать:
· подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш;
· відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів);
· поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяль-ності. Стратегія проникнення звичайно передбачає: більш глибоку дифузію у ринкові ніші, збільшення темпів зростання обсягу прода-жу, придбання (купівлю) інших підприємницьких структур; активі-зацію реалізації довгострокових програм з метою модернізації технологічної бази фірми і зміцнення фінансового її стану.
3) стадія і стратегія прискореного зростання супроводжуєть-ся швидким збільшенням обсягу продажу і доходів. Причому має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція - необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і після продажний сервіс. Метою цього різновиду стратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньо фірмових можливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростання підтримувати якомога довше.
Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.
Напрацювання і реалізація стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її вну-трішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов, основним з яких є економічна оцінка її результативності.
 
1.3 Підходи до економічної оцінки результативності спільної підприємницької діяльності
 

В умовах формування ринкових відносин найскладнішою проблемою впровадження нових наукових розробок є процес передачі до виробника результатів наукових досягнень, у тому числі тих, що виконуються на міжнародному рівні.
Посередником в цих процесах виступають спільні підприємства. Отже, економічна оцінка результативності спільної діяльності є одним з вирішальних факторів щодо прийняття рішення про впровадження того чи іншого спільного проекту.
Для достовірної оцінки результатів діяльності спільних підприємств треба проводити аналіз по наступним напрямкам [35, c.122]:
1. Оборотність активів. Ефективність інвестування у значній мірі визначається тим, наскільки швидко вкладені у виробництво кошти обертаються в процесі господарської діяльності фірми. Пері-од обороту активів в основному зумовлюється внутрішньовироб-ничими чинниками діяльності фірми, ефективністю маркетингової, виробничої і фінансової стратегій і тактичного управління.
2. Прибутковість капіталу. Забезпечення високого прибутку на вкладені кошти є однією з головних цілей інвестування. У сучас-них умовах фірма може значно варіювати показник прибутку, зали-шаючись у цілому ефективно господарюючою підприємницькою структурою. Проте у процесі аналізу можна і доцільно ретельно дослідити потенціал його (прибутку) формування порівняно зі вкла-деним капіталом.
3. Фінансова стійкість. Аналіз фінансової стійкості фірми дає можливість оцінити інвестиційний ризик, зв'язаний зі структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити раціональність дже-рел фінансування поточної виробничої діяльності, що фактично склалася.
4. Ліквідність активів. Оцінка і прогнозування ступеня ліквідності Дозволяють визначити (передбачити) здатність підприємства опла-чувати короткострокові зобов'язання, запобігати можливому банк-рутству за рахунок швидкої реалізації окремих видів наявних активів. Інакше кажучи, стан ліквідності активів характеризує рівень інвести-ційних ризиків у короткостроковому періоді.
Звісно, тут наведені далеко не всі напрямки аналізу для визначення економічної результативності спільної підприємницької діяльності, але основними з них є оцінки ефективності та ризиків.
При оцінці результатів діяльності спільних підприємств можуть використовуватися ряд загальних методів (таблиця 1.2).
Таблиця 1.2
Методи інвестиційних розрахунків і узагальнюючі показники [32]

Методи
Узагальнюючі показники
Динамічні
Статичні
Абсолютні
- метод приведеної вартості
- метод анюітета
 
Інтегральний економічний ефект
Річний економічний ефект
 
Річний економічний ефект
Відносні
- метод рентабельності
 
Внутрішній коефіцієнт ефективності
 
Розрахункова рентабельність
Часові
- метод ліквідності
 
Період повернення капіталовкладень
 
Період повернення капіталовкладень
Крім того, оцінка результатів інвестування повинна включати в себе наступні принципи:
1. Оцінка повернення інвестованого капіталу у вигляді грошового потоку. При цьому показник грошового потоку може бути диференційованим по окремих роках експлуатації об'єкта інвестиційного проекту або беруть його середню величину за рік;
2. Обов'язкове приведення загальних величин капіталу і грошового потоку до теперішньої вартості.
На перший погляд може видаватися, що інвестовані кошти завж-ди виражені через нинішню вартість, оскільки значно передують у часі їх поверненню (відшкодуванню) у вигляді грошового потоку. Але інвестування у більшості випадків здійснюється не одно моментно, а протягом певного періоду (кількох років). Тому всі наступні (крім першого року) інвестовані суми треба приводити до теперіш-ньої вартості диференційовано за кожний рік циклу інвестування. У такий спосіб потрібно приводити до теперішньої вартості й усі гро-шові потоки [36, c.97].
3. Вибір диференційованої ставки відсотка (дисконтної ставки) для дисконтування грошового потоку від реалізації різних інвестиційних проектів. Розмір доходу від інвес-тицій (грошовий потік) формується з урахуванням таких впливових чинників: середньої реальної депозитної ставки; темпу інфляції; премії за ризик і низьку ліквідність. У зв'язку з цим при оцінці інвес-тиційних проектів з різним рівнем ризику та неоднаковою тривалістю загальних періодів інвестування (ліквідністю інвестицій) варто диференціювати дисконтну ставку.
4. Варіація форм вико-ристовуваної ставки відсотка для дисконтування залежно від мети оцінки здійснюваних інвестицій. При розрахунках показників ефек-тивності інвестицій за дисконтну ставку можна брати:
· середню депозитну або кредитну ставку;
· індивідуальну норму дохідності інвестицій з урахуванням рівня (темпів) інфляції, ризику і ліквідності інвестицій;
· альтернативну норму дохідності для інших можливих видів інвестицій;
· норму дохідності від поточної господарської діяльності тощо.
З урахуванням вищевикладених принципів можна застосовувати методику оцінки ефективності реальних інвестицій на основі наступних показників:
Чистий приведений дохід (ЧПД) дає узагальнену характерис-тику результату інвестування -- абсолютну величину ефекту від ре-алізації інвестиції, тобто
ЧПД = ГП - ПС, (1.1)

де ГП -- теперішня вартість грошового потоку; ПС -- сума інвес-тиційних коштів за проектом, що реалізується.
При цьому треба пам'ятати, що показник ГП беруть за весь період експлуатації об'єкта, введеного в дію внаслідок реалізації проекту.
Коли його визначити з якихось причин важко, то розрахунки ведуться за декілька років. Показник ЧПД може бути використаний як критерій доцільності реалізації інвестицій взагалі. У процесі розрахунку цього показника використовувана дискон-тна ставка має бути диференційована стосовно рівнів ризику і ліквідності. Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю є дисконтом. Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних відсотків:
, (1.2)
де
i - процентна ставка, виражена десятеричним дробом (норматив дисконтування;
tp рік приведення витрат і результатів (розрахунковий рік);
t - рік, витрати і результати якого приводяться до розрахункового.
При умові приведення до року початку реалізації проекту маємо tp = 0 :
(1.3)
При позитивній величині норми процента на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці. Порівняння рівня прибутку на капітал з процентною ставкою - це один з способів обґрунтування ефективності інвестицій в спільному підприємництві. Крім чистого приведеного доходу для оцінки інвестиційних проектів використовуються показники:
· термін окупності (Ток);
· період окупності (Пок);
· внутрішня норма прибутковості (Вп);
· рентабельність .
Розглянемо зазначені показники докладніше.
Термін окупності показник, що відповідає на питання, за який термін можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Цей показник враховує первинні капітальні вкладення.
У міжнародній практиці застосовується, в основному, період окупності. Під періодом окупність розуміють тривалість періоду, протягом якого сума чистих прибутків, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде рівна сумі інвестицій.
Внутрішня норма прибутковості - це розрахункова ставка процентів, при якій капіталізація прибутку, що отримується регулярно дає суму, рівну інвестиціям. Це означає, що інвестиції окупаються. Рекомендують відбирати ті проекти, внутрішня норма прибутковості яких не нижче за 15-20%.
Внутрішня норма рентабельності визначається як співвідношення ефекту і витрат на реалізацію проекту. Значення даного коефіцієнта , при якому проект вважається привабливим, повинне перевищувати умовну вартість капіталу інвестора. Зазвичай, мінімально припустима величина цього показника приймається більшою, ніж вартість капіталу з врахуванням ризику проекту.
Отже, в даному параграфі ми розглянули особливості оцінки економічної ефективності інвестицій. Ми можемо констатувати, що найбільш привабливим аспектом спільного підприємництва є забезпечення доступу до нових технологій, їх швидке освоєння в інтересах модернізації і реконструкції виробництва і прискорена їх комерціалізація; адаптування національного виробництва до умов світового ринку; розвиток співробітництва у сфері послуг на комерційній основі у формах лізингу, інжинірингу, консалтингу.

Висновки до розділу 1

Розглянувши теоретичні основи формування стратегії спільних підприємств ми можемо констатувати, що спільне підприємництво є однією з форм реалізації суперечливого процесу інтернаціоналізації виробництва та обігу. В межах спільного підприємництва проходить становлення міжнародних форм виробництва шляхом об'єднання в єдиному виробничому процесі інтернаціональних за своїм характером факторів робочої сили, засобів виробництва, інформаційних та інших ресурсів, які забезпечують процес відтворення.

Спільні підприємства характеризуються принаймні трьома головними відмітними ознаками: спільним майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику. Сфера діяльності спільних підприємств досить широка і включає передвиробничу стадію (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, інформаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і післяпродажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму, надання інших послуг.

Офіційно визначеними пріоритетними завданнями для іноземного інвестування економіки України є:
· виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;
· структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;
· подолання залежності України від імпорту;
· створення ринкової інфраструктури для більш ефективного просування товарів до споживачів;
· реабілітація забруднених радіонуклідами територій.
Реалізація цих завдань переважно на технологічно - інноваційній основі може бути здійснена через залучення іноземних інвестицій до таких пріоритетних сфер і галузей економіки України, як: високотехнологічні наукоємні галузі - літако-, судно- і машинобудування; виробництво надміцних матеріалів, кераміки; електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології.
Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.
В умовах формування ринкових відносин найскладнішою проблемою матеріалізації нових наукових знань є процес передачі до виробничої сфери результатів наукових досліджень, у тому числі тих, що виконуються на міжнародному рівні. Посередником в цих процесах виступають спільні підприємства.

Розділ 2. Аналіз системи стратегічного управління ТОВ СП „Кераміка”

2.1. Загальна характеристика діяльності СП на ринку України

В якості бази дослідження виступає спільне українсько-німецьке підприємство “Кераміка”. Організаційна форма СП “Кераміка” - товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ “Кераміка”).

Розмір статутного капіталу - 150 000 дол. США або 772 500 грн. (за курсом 5,15 грн. за долар США). Співвідношення часток засновників: українська сторона - 51%; німецька сторона - 49%.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, які мають вигляд внесків до статутного фонду Спільного підприємства, за домовленістю сторін оцінюються в іноземній конвертованій валюті (доларах США) та у валюті України на основі цін ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

Мета створення Спільного підприємства - це впровадження господарської діяльності для отримання прибутку шляхом розвитку в Україні виробництва і продажу якісної керамічної плитки як на території України, так і за її межами.

В майбутньому засновники сприятимуть розвитку підрозділів Спільного підприємства інших напрямків:

· виробництво керамічної сантехніки;

· виробництво та реалізація керамічних будівельних матеріалів.

Засновники сприятимуть розвитку науково-технічного потенціалу технічного центру Спільного підприємства, який буде залучений до світової науково-технічної мережі A&P Gmbh.

Спільне підприємство буде залучене до світової мережі постачання матеріалів та сировини A&P Gmbh з метою одержання їх на умовах споживання, а також буде користуватись послугами постачальників ТОВ „БудСан”.

Займається виробництвом плитка керамічної для камінів. Основна сфера застосування - благоустрій житлових і службових приміщень.

Плитка керамічна відрізняється високою якістю, довговічністю, надійністю в експлуатації, вона виробляється з екологічно чистої сировини. Художники підприємства пропонують кілька варіантів малюнків плитки. Мається патент № 13341 і сертифікат якості на плитку керамічну камінну. У перспективі передбачається розширити асортимент продукції: виготовляти керамічну декоративну полотнину і фонтани офісні.

Засновники Спільного підприємства:

ТОВ „БудСан”, яке створене і провадить діяльність відповідно до законодавства України (свідоцтво про реєстрацію N 1546 - 05741 АТ 17.03.1999 р. Ватутінська районна державна адміністрація м. Києва), має свій головний офіс за адресою: 03091 Україна, м. Київ, вулиця Гонти, 59.

Основна сфера ТОВ „БудСан” це реалізація керамічної та будівельної продукції. Підприємство стабільно працює на ринку з 1999р., має власні виробничі приміщення, які на момент створення СП не використовувались.

Внесок ТОВ „БудСан” в статутний фонд нового СП - виробничі приміщення та обладнання для забезпечення повного виробничого циклу керамічної продукції:
загальна площа з будівлями в 24 га;
цехи зі всіма необхідними для діяльностіі електро, тепло та водо-мережами та відкритим і вільним доступом до всіх видів транспорту.
трудові ресурси.
Внесок ТОВ „БудСан” оцінюється в 393 975 грн. або 76 500 дол. США.
A&P Gmbh - компанія, яка створена і провадить діяльність відповідно до законів ФРН (реєстраційний номер 79-564889F), має свій головний офіс за адресою: Gьnter Str. 17, 04734 Waldheim.
A&P Gmbh - один з провідних виробників керамічної та кахельної продукції в Європі. A&P Gmbh має своє виробництво в Німеччині, Франції, Бельгії та Польщі. Її щорічний рівень продажу складає 985 млн. доларів США. Компанія займається виробництвом та реалізацією керамічної та кахельної продукції. A&P Gmbh отримала визнання як в своїй країні, так і за кордоном завдяки своїм науково-технічним досягненням.
Інвестиції A&P Gmbh робить у вигляді внеску в статутний фонд Спільного українсько-німецького підприємства в грошовій формі - 378 525 грн. або 73500 доларів США. Державна реєстрація інвестицій A&P Gmbh в Спільне підприємство “Кераміка” здійснюватиметься Київською міською державною адміністрацією протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Протягом п'яти років від дати реєстрації Спільного підприємства A&P Gmbh та ТОВ „БудСан” реінвестуватимуть у розвиток Спільного підприємства частину прибутку, отриманого на вкладені інвестиції. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України, перерахування інвестиційних сум провадитиметься за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.
У своїй діяльності Спільне підприємство керуватиметься затвердженими Статутом і Установчим договором. Підприємство самостійно визначатиме умови реалізації продукції, включаючи ціну на них. Регулювання інвестиційної та інших видів діяльності здійснюватиметься відповідно до чинного законодавства України та укладених міжнародних договорів між ФРН та Україною.
Розглянемо особливості ціноутворення на продукцію підприємства та організацію збуту. У відповідністю із ціновою стратегією на продукцію, що була розроблена при позиціонуванні товарів на ринку в умовах конкуренції, прогнозні ціни на одиницю продукції на підприємстві встановлено не вище середньо ринкових на аналогічні товари. При зміні ринкової кон'юнктури в гіршу для фірми сторону, у неї є достатній запас прибутку в ціні, що при необхідності, дозволить реалізувати тактику цінової дискримінації в конкурентній боротьбі за збереження своєї долі ринку.
Прогнозні дані по збуту були розроблені на основі минулого збутового досвіду аналогічної продукції українського партнера на ринку України + 15%. Дані по обсягам реалізації наведено в таблиці 2.9.
Таблиця 2.9
Виробнича програма підприємства
Найменування
Обсяг випуску продукції, м2
2004
2005
2006
Кахлі камінні
40000
42000
44000
Керамічна плитка
10000
10500
11000
Разом
50000
52500
55000
Відповідно до укладеного ТОВ "Кераміка" довгостроковими договорами з основними покупцями продукції (9 договорів) обсяг реалізації керамічної плитки на 2007 р. складає 45000 м2 і 10000 м2 кахлів камінних, у 2008 р. повинний збільшитися на 5%, у 2009 р. - на 10% у порівнянні з 2007 р.
Стосовно методів просунення товару, то формування каналів розповсюдження здійснюватиметься шляхом:
Пошуку споживачів на ярмарках, виставках, під час маркетингових досліджень ринку;
Використання вже існуючої збутової мережі засновників Спільного підприємства (ТОВ „БудСан” та A&P Gmbh);
Використання системи знижок для постійних партнерів;
Організація дилерської збутової мережі в Україні;
Організація регулярних семінарів для дилерів компанії.
Виробничий процес виготовлення продукції ТОВ "Кераміка" здійснюється на основі ноу-хау підприємства і є екологічно чистим, тому що як технологічне паливо використовуються природний газ, електроенергія й екологічно чиста сировина і матеріали. У результаті застосування сучасного устаткування і технологічного процесу не проводяться шкідливі викиди ні в атмосферу, ні у виді промислових стоків. Виробничий процес здійснюється з відносно великим виділенням тепла, що пов'язано з такими операціями, як сушіння і випал. За рахунок утилізації тепла здійснюється опалення і гаряче водопостачання.
Технологічний процес застосовуваний на ТОВ "Кераміка":
1. Готування маси (шлікера)
2. Пресування
3. Сушіння
4. Глазурування
5. Нанесення малюнка
6. Випал
7. Сортування
Технологічний процес виробництва керамічної плитки, використовуваний на підприємстві:
1. Усі компоненти завантажуються в кульовий обертовий млин мокрого помолу, де він перетворюється в порошок.
2. З порошку на пресах формується плитка-сирець.
3. Відпресована плитка надходить у сушарку.
4. Після сушіння плитка транспортується на лінію глазурування, де лицьова поверхня очищається від пилу, зрошується водою, потім наноситься глазур і зачищають торцеві грані.
5. Після очищення плитка покривається глазур'ю відцентровим розпилювачем глазурі.
6. Нанесення малюнка здійснюється переважно в ручну, на підприємстві практикується мала повторюваність дизайну плитки, а також виробництво по індивідуальних замовленнях.
7. Остання стадія виготовлення плитки керамічної - випал.
8. Перед упакуванням кожну плитку піддають подвійному контролю. Досвідчені контролери перевіряють щоб на плитці не було механічних ушкоджень, тріщин, сколов й інших дефектів. Габаритні розміри плитки перевіряють оптичним способом. Сортують плитку відповідно до її виду і розміру (калібром).
9. Упакування готової продукції проводиться автоматично за допомогою спеціальної техніки - палеттизатора, що укладає плитку на піддони відповідно сортам.
10. Управління технологічним процесом проводиться автоматизованою системою на базі персональних комп'ютерів.
Керівництво діяльністю підприємства веде Генеральний директор. Він самостійно вирішує питання діяльності підприємства, має право першого підпису, розпоряджається майном підприємства, здійснює прийом і звільнення працівників.
Генеральний директор несе матеріальну й адміністративну відповідальність за вірогідність даних бухгалтерського і статистичного звітів, займається питаннями збуту, маркетингу і реклами продукції. Головний бухгалтер складає документальні звіти підприємства. Головний дизайнер (зам. по виробництву) здійснює керівництво діяльністю ділянки по випуску керамічної продукції.
Основною формою здійснення повноважень трудового колективу є загальні збори, що вирішують питання укладання колективного договору і порядку надання соціальних пільг працівникам ТОВ “Кераміка” з фондів трудового колективу.
На рис. 2.3 зображена організаційна структура підприємства.
92
Питома вага чисельності управлінських працівників у загальній чисельності - 0,167 (3:18); фондоозброєність (вартість основних і оборотних коштів, що приходяться на одного працівника) - 2109,25 грн.; фондовіддача (обсяг виробленої (реалізованої) продукції, що приходиться на одиницю основних і оборотних фондів) - 1,39.
Основні розрахунки, пов'язані з чисельністю персоналу і витратами на його утримування приводяться в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11
Чисельність персоналу і рівень витрат на заробітну плату
Спеціальність
Число працівників чол.
Тарифна ставка,
грн./год.
Річний фонд робочого часу, год.
Затрати на з/пл., грн.
2006
2007
2008
Фахівці і службовці
Генеральний директор
1
5,3
2016
10785,6
11001,3
1121,7
Головний бухгалтер
1
5,0
2016
10080,0
10281,6
10483,2
Дизайнер-стиліст
1
5,0
2016
10080,0
10281,6
10483,2
Разом
3
30945,6
31564,5
32183,4
Робітники основного виробництва
Художники-оформлювачі
4
3,7
2016
29836,8
30433,5
31030,3
Слюсар-наладчик
1
2,0
2016
4193,3
4277,1
4361,0
Технолог
2
3,1
2016
12499,2
12749,2
12999,2
Контролер
2
2,0
2016
8386,6
8554,3
872,2
Разом
9
х
х
54915,9
56014,1
57112,5
Робітники допоміжного виробництва
Різнороб
2
2,0
2016
8064,0
8225,3
8386,6
Водій
1
2,3
2016
4798,0
4894,0
4989,9
Прибиральниця
1
1,1
2016
2399,0
2447,0
2495,0
Охорона
2
2,3
2016
9596,2
9788,0
9980,0
Разом
6
х
х
24857,2
25354,3
25851,5
Всього
18
х
х
110718,7
112932,9
115147,4
На підприємстві виробництво здійснюється в 2 зміни, по 8 годин кожна (1-а зміна з 7 до 15 години, 2-а зміна - з 15 до 23 години) 5 днів у тиждень.
Фахівці, службовці, водій і прибиральниця працюють в одну зміну з 9 до 18ч.
Наступним логічним кроком в аналізі системи стратегічного управління ТОВ „Кераміка” є оцінка параметрів його стратегічного потенціалу.
Загальна оцінка фінансового стану підприємства. Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважли-віший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показ-ників, що детально й усебічно характеризують господарське стано-вите підприємства.
Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки на-дійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партне-рів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фі-нансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зро-бити вибір, виходячи з власних інтересів. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному ви-падку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.
Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприєм-ства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оці-нити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на під-ставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під-приємства є дані:
балансу (форма №1);
звіту про фінансові результати (форма №2);
звіту про рух грошових коштів (форма №3);
звіту про власний капітал (форма №4);
дані статистичної звітності та оперативні дані.
Тепер, наведу коротку характеристику основних показників, які ви-користовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської дія-льності підприємства.
В таблиці 2.1 наведено основні звітні та прогнозовані економічні показники діяльності ТОВ "Кераміка" (збільшення статутного фонду відбувається за рахунок внесків засновників).
Таблиця 2.1
Економічні показники ТОВ "Кераміка"
№п/п
Показники
Од. вим.
2006 г.
2007 г.
2008 г.
1
Статутний фонд (акціонерний капітал)
дол. США
150000
153000
158520
2
Виторг від реалізації
грн.
441149,0
461495,3
478681,9
3
Обсяг випуску продукції
м2
50000
52500
55000
4
Средньоспискова чисельність персоналу
чол.
18
18
18
5
Річний фонд оплати праці
грн.
110718,7
112932,9
115147,4
6
Повна собівартість
грн.
352919,3
369196,3
382945,6
7
Основні фонди
грн.
174600,0
174600,0
174600,0
8
Оборотні кошти
грн.
141750,4
154749,9
165229,3
В таблиці 2.2 наведено основні фінансово-економічні показники діяльності ТОВ "Кераміка" .
Таблиця 2.2
Показники фінансово-економічної доцільності реалізації плану

Коефіцієнти
2006
2007
прогноз
2008
прогноз
Нормативний показник
Коефіцієнти ліквідності:
- коефіцієнт швидкої ліквідності
- коефіцієнт абсолютної ліквідності
- коефіцієнт покриття балансу
0,51
0,48
1,08
0,43
0,39
1,24
0,42
0,38
1,45
1,0
0,2
2,0
Коефіцієнти фінансової незалежності і стійкості:
- загальний (коефіцієнт автономії)
0,19
0,19
0,25
0,6
- у частині формування запасів
11,22
5,31
-2,30
0,7
- коефіцієнт фінансової стійкості 
0,24
0,23
0,34
1,5
Коефіцієнти ділової активності
Тривалість оборотності, днів:
а) запасів 
7,86
7,89
7,91
б) дебіторської заборгованості
3,6
3,6
3,6
в) кредиторської заборгованості
11,96
11,83
11,02
г) операційного циклу (а+ б)
11,46
11,49
11,51
д) фінансового циклу (г -- в)
-0,5
-0,34
-0,49
Фондовіддача основних засобів, грн.
2,53
2,64
2,74
Коефіцієнти прибутку
- рентабельність продажів, %
19,28
19,31
19,32
- рентабельність основної діяльності, %
24,10
24,13
24,16
- рентабельність авансованого капіталу, %
Строк окупності проекту, років
2,4
3,0
Підприємство є ліквідним, платоспроможним і фінансово стійким. Негативні значення фінансового циклу свідчать про те, що власні засоби на формування оборотних коштів не направляються.
На завершення узагальнимо матеріал відносно внутрішнього середовища підприємства, так відповідно до цінової стратегії на продукцію, прогнозні ціни на одиницю продукції на підприємстві встановлено не вище середньо ринкових на аналогічні товари, проте є достатній запас конкурентостійкості. Напрацьовано п'ять каналів просунення продукції на ринку, фінансовий стан підприємства є задовільним, на підприємстві працює досить кваліфікований персонал.
2.2 Діагностика впливу зовнішнього середовища на функціонування СП

Будь-яка фірма повинна постійно здійснювати поточний контроль і аналіз конкурентного середовища на ринку, де вона і конкуруючі фірми пропонують аналогічні по споживчому попиті товари чи послуги.
Розпізнавання, визначення характеру, ознак, виявлення причин відхилень у стані конкурентного середовища здійснюється за допомогою діагностики, що є засобом, методом і інструментарієм усебічного дослідження маркетингових і, зокрема, конкурентних відносин.
Методологічною основою аналізу конкурентного середовища є ідея ринкової частки, що розглядається як частина ресурсів, що обертаються на ринку. Розмір частки визначає можливість впливу компанії на ринок і на конкурентів. Чим вище частка, тим ширше доступ до ресурсів, тим вигідніше їхнє розміщення і вище ступінь свободи в діяльності фірми. У залежності від величини ринкової частки фірма може бути на ринку лідером чи аутсайдером, мати сильну чи слабку конкурентну позицію. Для аналізу стану конкуренції можуть використовуватися й інші показники. Наприклад, динаміка ринку, динаміка ринкової частки фірми. Динаміка частки досить об'єктивно характеризує:
· коло конкурентів, чиї інтереси торкає діяльність фірми;
· цілі, що реально можуть бути поставлені і досягнуті фірмою на розглянутому ринку.
Розглянемо особливості функціонування ринку керамічної плитки України. Відповідно до прийнятої в Україні статистичної звітності, Держкомстат України має у своєму розпорядженні дані про виробництву в Україні керамічної плитки в наступній сегментації:
· плитка глазурована для опоряджувальних робіт;
· плитка керамічна для підлоги;
· плитка керамічна фасадна.
Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) припускає поділ керамічної плитки на дві великі групи: плитка керамічна глазурована і плитка керамічна неглазурована.
При визначенні ємності ринків глазурованої і неглазурованої плитки вихідними даними є дані про виробництво плитки керамічної облицювальної, для підлоги і плитки керамічної фасадної, а також дані про імпорт плитки керамічної неглазурованої і плитки керамічної глазурованої.
Поділ вітчизняного виробництва на глазуровану і неглазуровану плитку зроблено на основі експертної оцінки фахівців НДІ "Будкераміка". За даними цього інституту, виробництво керамічної плитки для підлог звичайно включало 50% глазурованої і 50% неглазурованої плитки.
В останні кілька років це співвідношення стало мінятися убік збільшення частки глазурованої плитки, і в даний час може бути оцінене як 55:45. Співвідношення глазурованої і неглазурованої плитки у виробництві фасадної плитки складає 90:10.
Керамічна плитка надходить з Бєларусі, в основному з підприємства АТ "Керамін". По оцінці Міністерства економіки Бєларусі, імпорт керамічної плитки усіх видів з Бєларусі в Україну, за даними Держкомстату України, щорічно складає близько 0,5-1 млн. кв. м. Ємність ринків може бути оцінена в такий спосіб (дані Держкомстату україни):
· місткість ринку глазурованої плитки: приблизно 3820 тис. кв. м;
· місткість ринку неглазурованої плитки: приблизно 520 тис. кв. м.
Рис. 2.1 Структура імпорту керамічної плитки в Україну в 2006р.
Говорячи про динаміку виробництва керамічної плитки в Україні, у першу чергу слід зазначити постійне зростання виробництва глазурованої облицювальної плитки.
Основним фактором, що впливає на цей ріст, є активне індивідуальне житлове будівництво, а також будівництво і ремонт споруд ділової сфери. Виробництво плитки для підлоги досить стабільне, а обсяг випуску фасадної плитки в останні роки неухильно скорочується, що пов'язано з двома факторами. По-перше, це скорочення обсягів централізованого житлового будівництва і, як наслідок, зменшення потреби в плитці домобудівних комбінатів; по-друге, поява різноманітних стінових матеріалів для індивідуального житлового будівництва.
На думку фахівців Мінекономіки України, у 2005-2006 рр. можна відзначити незначне зростання виробництва (на 2-4%) стосовно 2004 року, а говорячи про перспективи виробництва, експерти очікують подальшого зміцнення позицій вітчизняних виробників.
У цілому прогноз виробництва керамічної плитки (як і будівельної цегли) дещо більш оптимістичний, ніж прогноз функціонування комплексу будіндустрії в цілому.
В даний час потужності по виробництву керамічної плитки продовжують створюватися і розвиватися. Як правило, виробництва створюються на базі існуючих підприємств будкераміки, використовуючи новітні закордонні технології, з наступним виходом на ринок із продукцією високої якості.
Україна імпортує щорічно приблизно 200-300 тис. кв. м. облицювальної плитки і приблизно стільки ж виробляє у себе. Тільки в Київській області незабаром почнуть працювати чотири підприємство з виробництва керамічної плитки.
По статистиці, у західних країнах споживання керамічної облицювальної плитки - близько 1 кв. м на людину в рік. Наприклад, Польща з населенням 38 млн. чол. щорічно "з'їдає" 10 млн. кв. м плитки власного виробництва і 20 млн. кв. м імпортної. В Україні ж на душу населення приходиться не більш 0,15 кв. м плитки в рік.
У західній Європі споживання керамічних виробів з 1990 року значно зросло, частково завдяки підйому в секторі будівництва, частково - у зв'язку з об'єднанням Німеччини.
Інтерес до ринку керамічної плитки обумовлений у першу чергу тим, що в останні роки він активно розвивається, причому багато в чому за рахунок зростання вітчизняного виробництва.
Керамічна плитка як ринковий товар займає специфічне місце. З одного боку, це продукція виробничого призначення, обсяги споживання якої повинні визначатися темпами розвитку будівельного комплексу і корелюватися з таким показником, як обсяг інвестицій в основний капітал. З іншого боку, керамічна плитка є, безумовно, товаром народного споживання, що використовується при ремонті і будівництві індивідуального житла, і тут її споживання визначається тільки попитом з боку кінцевого споживача. У цій якості споживання керамічної плитки однозначно визначається реальними доходами населення, тому що поліпшення якості житла є однієї з першочергових потреб населення й у цей сектор направляється значна частина вільних засобів.
В даний час виробництвом керамічної плитки в Україні займаються більш 10 спеціалізованих підприємств. За останні роки уведені великі потужності з використанням сучасного, як правило, імпортного устаткування. Як приклад можна привести ЗАТ „Велор” в Чернівецькій області, АТ „Кераміка” в Житомирській області. Також з використанням італійського устаткування на базі старих заводів практично заново створений АТ "Експериментальний керамічний завод" у Одеській області й АТ "Сокіл" у Дніпропетровській області.
Реконструкція старих виробництв і введення нових виробничих потужностей - відображення зростаючого попиту на керамічну плитку.
Звертає увагу випереджальний ріст випуску плитки для підлоги. Тут одним з провідних підприємств є АТ "Сокіл", що використовує італійське устаткування фірми NASSETІ ETTORE S.p.A. Пігменти, матеріал для глазурування і дизайнерські розробки закуповуються у відомої іспанської фірми FRІTTA s.І. Шовкографічні машини фірми SІMEK S.p.A. дозволяють випускати плитку широкої колірної палітри з матовою, напівматовою і глянцевою поверхнею.
У 2003 році введені в лад дві лінії по виробництву плитки для підлоги на ЗАТ "Велор", призначені для вітальні, кухні, коридору, холу.
ЗАТ "Будфарфор" (м. Донецьк) також постійно веде реконструкцію виробництва, працюючи з провідними італійськими виробниками устаткування для кераміки (фірмами SІTІ, SACMІ, TSC, BCF і ін.). Розробка нових сучасних дизайнів проводиться разом з фірмами FERRO і COLOROBBІ, видаткові матеріали, що визначають якість покриття і дизайну, закуповуються у відомих виробників, у числі яких BASF, HERAEUS, GLAZURA. Усе це дозволило більш ніж у 2 рази збільшити обсяг продукції, що випускається - від 1604,1 тис. м2 у 2002 році до 3374,8 тис. м2 у 2006 році.
Визначимо динаміку ринку керамічної плитки, на якому працює ТОВ „Кераміка”. Для визначення динаміки ринку розраховується показник динаміки ринку (Tm) по обсягах ринку на кінець аналізованого і базисного періодів (V'm і Vm) і тривалість періоду (t):
.
Вважають, що темп росту, його максимальна і мінімальна границі лежать у межах 140 і 70% у рік. Тому, якщо Tm > 1.4, то ринок знаходиться в стані прискореного росту, при зміні Tm від 1.4 до 0.7 ринок проходить стан позиційного росту, стагнації і згортання, якщо Tm < 0.7, то очікується криза ринку.
Розрахуємо динаміку ринку станом на 01.01.2007р. (джерело фактологічного матеріалу - маркетингова агенція „Юкрейн маркетинг рісьорч”)
Tm = 5120 - 4340 / 4340 * 12/12 + 1 = 1,18
По динаміці ринку розраховуються показники інтенсивності конкуренції (Ut). Можна приймати, що якщо Tm > 1.4, то Ut = 0; при 0.7 < Tm < 1.4, Ut = (1.4 - Tm)/ 0.7; якщо Tm = 0.7, то Ut = 1.
0,7 < 1,18 < 1,4 отже Ut = (1,4 - 1,18) / 0,7 = 0,3
Показник інтенсивності конкуренції в даному випадку характеризує гостроту конкуренції, так при Ut = 1 конкуренція максимальна. Ми отримали значення показника інтенсивності конкуренції на рівні 0,3, отже конкуренція на ринку є далеко не „гострою”.
Вплив економічного середовища на діяльність підприємства проаналізовано в таблиці 2.4. Дані отримано експертним методом, джерело - маркетингова агенція „Юкрейн маркетинг рісьорч”.
Таблиця 2.4
Вплив економічного середовища на діяльність ТОВ „Кераміка
Фактори середовища
Важливість для галузі
Вплив на компанію
Напрямок впливу
Ступінь важливості для компанії
Загальний рівень економічного розвитку
3
3
- и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.