Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


доклад Архтектурне обличчя України

Информация:

Тип работы: доклад. Добавлен: 17.05.13. Год: 2012. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Архітектурне  обличчя України
Розвиток української  культури в XIV — першій половині XVII ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами, що мали місце на землях України, яка входила тоді до Великого князівства Литовського. Україна, що мала постійні економічні і культурні зв'язки із Західною Європою, не могла не випробовувати дії художніх стилів, що панували там. У 15 ст. готичні впливи позначилися в появі в окремих спорудженнях гравюрних зведень, стрілчастих арок і високих похилих дахів. Проте ці впливи проявилися головним чином в деталях, не змінивши принципів архітектури, висхідної до традицій Древньої Русі. З середини 16 ст. в українській архітектурі відчувається дія мистецтва Відродження. Вплив північно-італійського і німецького мистецтва найбільш поміттно в архітектурі міст Західної України.Архітектура і будівництво XIV—XVI ст. підпорядковувалися завданням обраної політики. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення Магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва.
 
У церковній архітектурі  ще зберігав вплив візантійсько-руський  тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. У XVI ст. набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков.
 
У архітектурі України 14-17 ст. велике значення отримала кріпосна архітектура, тому що територія України тоді представляла арену запеклої боротьби не лише внутрішніх, соціальних, але і зовнішніх сил - Польщі, Литви, Угорщини - і піддавалася спустошливим набігам татарських, а потім турецьких орд.
 
Оборонні зразки мали класичне завершення в замковій архітектурі  з силуетами високих башт і мурів з бійницями (Луцьк, Кам'янець, Збараж). Давні замки органічно вписувалися в довколишній пейзаж і розташовувалися на вершинах гір, берегах річок та озер. У замках з княжим двором і службами, пристосованих до оборони, концентрувалося тогочасне життя.
Відповідно з ними були пов'язані муровані укріплення міста  й передмістя. Із середини XVI ст. форми оборонної архітектури поступаються місцем ренесансного палацового будівництва (Бережани, Межибіж).
 
Архітектура монастирів, також  обумовлена оборонними функціями, включала
укріплення з вежами і  храмовими спорудами (Унів, Дермань, Межиріччя). До унікальних пам'яток церковного будівництва початку XIV ст. відносяться церкви-ротонди, наприклад, у Володимирі-Волинському церква св. Василія (кінець XIII — початок XIV ст.). Західна архітектура виявила себе у храмових спорудах Львова, Рогатина, Дрогобича. Багато церков мали компактні силуети і були пристосовані до оборони (Успенська церква в Зимно, Богоявленська в Острозі, Покровська в Ситківцях).
Високу інженерну та будівничу  культуру принесли із собою пришлі народи (вірмени, німці, євреї), що оселялися в містах і стимулювали розвиток ремісничо-міщанського середовища.
Із становленням міського самоврядування в містах споруджують  ратуші, арсенали, ринки; вдосконалюється планування вулиць, міський пейзаж. Яскрава сторінка національної архітектури — дерев'яне зодчество, що виробило неповторно-самобутні типи церков, органічно вписувані у навколишню місцевість.
 
Традиції дерев'яного  будівництва пов'язані з декоративним різьбленням. Ці роботи, як правило, виконували ремісники-міщани. Серед елементів дерев'яної різьби виділяється іконостас, що відкрив необмежені можливості для декоративного жанру. Наступне, XVII ст., подає вже класичні форми іконостаса, якими захоплювався Павло Алепський (іконостаси Софіївського собору в Києві, у Густинському монастирі).
 
 
2) Образотворче мистецтво др.п. 14-п.п.17ст.
В XVI—першій половині XVII ст. основними видами живопису залишаются настінні розписи та іконопис. Добре збереглися величні ансамблі розписів Воздвиженської та Юріївської церков у Дрогобичі. Різноманітні декоративно-орнаментальні мотиви позначені високою мистецькою довершеністю і самобутністю.
Іконопис того часу теж набуває ознак реалізму, народного забарвлення. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набувають певних індивідуальних рис. Наприклад, в зображеннях Богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. В релігійних сюжетах на картинах відтворювалися сцени навколишнього життя з конкретними побутовими деталями.
Морально-етичні питання відображені на іконах, написаних на сюжети «страшного суду». На Україні, особливо в XVI ст., в період розгортання визвольної боротьби проти литовських і польських завойовників, картини «страшного суду» набули соціального, антифеодального спрямування. Народна фантазія найбільш виразно проявилась у зображенні раю та пекла. Іконописці карають грішників, примушуючи їх приймати страшні муки в пеклі за свої земні гріхи. До пекла вони «направляють» панів, несправедливого суддю, економа й мельника, які обдурюють людей. Не уникають кари лихварі та шинкарі, злодії й п'яниці, картярі, легковажні жінки.
В українському образотворчому мистецтві кінця XVI— початку XVII ст. набуває розвитку портретний живопис. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звертають особливу увагу на обличчя людини, прагнуть передати характер, розум, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького, львівського купця Корнякта, львівського старости Мнішека та ін.
Великого розвитку досягло  українське малярство в XV— XVI ст. на західноукраїнських землях. З діяльністю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу, а саме Федора Сеньковича, Лаврентія Пилиповича, Миколи Петрахновича, Севастьяна Корунки та ін. Вони виконували замовлення світських осіб, польських магнатів, а також працювали для задоволення "потреб братств і церков. Творчість львівських художників характеризувалась високою професійною культурою, обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.
Естетичні уявлення і смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і в декоративно-прикладному мистецтві XIV—XVI ст. — гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, обробці металу. Утворювалися своєрідні витвори, що мали виразно місцеве, національне забарвлення. Цьому сприяли розвиток цехового виробництва, праця народних майстрів.
Здобутки духовної культури українського народу початку ХIV—першої половини XVII ст. дають підставу говорити про її самобутні риси, тісний зв'язок з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, але й світової культури.
В живописі XVII ст. значного успіху досягає іконографія, набуваючи все виразніших реалістичних рис. Найбільше пам’яток збереглося в околицях Львова, Самбора, Перемишля. На Волині цих пам’яток дійшло до нас близько десятка, на Київщині – декілька. До найкращих зразків іконопису і церковного різьблення того періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.
Потреби друкарства і мистецького  оформлення книг зумовили розвитокграфіки. З того часу збереглося чимало графічних робіт безіменних авторів. Численними гравюрами прикрашені вірші Касіяна Саковича на похорон гетьмана Петра Сагайдачного у 1622 р.; на одній з них зображено здобуття запорожцями турецької кріпості Кафори, на іншій – портрет гетьмана на коні з булавою в руках, озброєного луком і стрілами на тлі здобутого ним міста Кафи. Це – визначна пам’ятка як літературного, так і образотворчого мистецтва, що прославляє козацтво – збройну силу українського народу, який піднявся на захист своїх прав. Тут вперше надруковано запорізький герб у вигляді козака з мушкетом на плечі.
В образотворчій спадщині, що дійшла до нас, помітне місце посідає  жанр портрета у трьох різновидах: портрети фундаторів, вотивні (жертвувальників) і посмертні різьблені надгробники. На стінах Успенської церкви в Києві виявлено портрети магнатів Острозьких, Вишневецьких, Ольшанських, а також гетьманів Хмельницького і Мазепи – жертвувальників на цей храм. Серед надгробників відомий різьблений портрет князя Костянтина Острозького в Києво-Печерській лаврі. Найкращою і найстарішою пам’яткою цього жанру вважають надгробний портрет львівського фундатора Успенської церкви Костянтина Корнякта, зображеного перед розп’яттям Христа. У гетьманській столиці Чигирині над гробницею Тимоша Хмельницького зображений його портрет у вигляді вершника з мечем у правій і булавою у лівій руці. До цього часу належить і живописний портрет Богдана Хмельницького у хутряній шапці із страусовими перами та з булавою в руці.
Дуже популярною в XVII-XVIII ст. була картина «Козак Мамай», вона прикрашала і панські світлиці, і сільські хати. Це один із кращих зразків українського живопису: козак Мамай змальований у червоних або синіх штанах, у сорочці або голий до пояса, він сидить,, підібгавши під себе ноги, і грає на бандурі.
У львівській Успенській церкві збереглися також світські жіночі портрети Раїси Вишневецької та Варвари Лянгешівни.
Із жанрів прикладного мистецтва у XVII ст. були поширені геральдика(карбування гербів) і сфрагістика (карбування печаток). Під впливом Польщі, де магнати і шляхта користувались гербами як ознаками свого роду, в Україні герби також стали дуже модними. їх оформляли в стилі ренесансу, а згодом і раннього бароко. Сфрагістика за своїм характером була національною. Українська шляхта й духовенство використовували печатки поряд із гербами та вензелями (ініціалами). Мали свої печатки міста, а також окремі міщани. Цікавими були печатки митрополита Іпатія Потія з 1600 р. та митрополита Антона Селяви: вони мали у центрі зображення Богоматері-Орантн.
Розвивалася й така галузь матеріальної культури, як людвісарство (лиття з міді). Зокрема, відливалися церковні дзвони, свічники-канделябри, дзбани, вогнепальна зброя. Цікаво, що як гарматам, так і дзвонам надавались імена. Наприклад, у Києво-Печерській лаврі відомі дзвони: Успенський, Зосин, Благовіст, Скликун. Поширеним було конвісарство (вироби з олова).
У складних умовах життя  народу створювалися думи і пісні, що виконувались у супроводі струнного  інструменту. В XVII ст. дуже популярним був торбан (поширений у Польщі, близький до лютні і бандури), у  дворах польських та українських  магнатів існували професійні музиканти-торбаністи. Відомі були цимбали, скрипка та струнно-клавішний  інструмент ліра. Широко побутували такі струнні інструменти, як кобза і  бандура. Спів під бандуру часто  служив розрадою козакам у походах, грали на ній хоробрі козаки-характерники, «яких ні кулі, ні шаблі не брали  у боях». З кобзою ходили по селах  кобзарі.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3) МУЗИКА І ТЕАТР В УКРАЇНІ В ДР.ПОЛ. 14-п.п.17 ст.
У XIV—першій половині XVII ст. певних здобутків досягли музична  культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку з тими змінами, що відбувались в народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи, як і раніше, об'єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні-хвали на честь бойових подвигів князів і дружинників.
Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. У цей період продовжували розвиватися народнопісенні жанри, які були пов'язані зі самобутніми традиціями східних слов'ян язичеських часів, зокрема пісні, якими супроводжувалися народні свята землеробського циклу. Зимовий цикл пісень складався з колядок і щедрівок, весняний — з веснянок, гаївок, русальних пісень, весняних танців та ігор, що відображали різні трудові процеси. Широко представлений був цикл обжинкових пісень.
Поряд з календарними розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень: весільні колискові пісні, похоронні плачі, або, як їх тоді називали, голосіння. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, розвивалися риси, притаманні українській музиці.
У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів  виникають історичні пісні, які  прославляли героїв боротьби з татарською та турецькою агресією, наприклад, українська народна пісня про Байду. Розвиток різних видів інструментальної музики був пов'язаний з мистецтвом скоморохів, у якому тісно переплітались гумористичні та жартівливо-танцювальні пісні. У народному середовищі особливою популярністю користувалися такі музичні інструменти, як гудок, сопілка, бубон, волинка та інші. В козацькому середовищі перевага надавалась сурмі, бубну, бандурі, кобзі, лірі, цимбалам тощо.
Широкої популярності в народному побуті набули танцювальні жанри інструментальної музики. Зокрема, гопак і гопачок. Вони стали відомі багатьом народам і були включені до західноєвропейських збірників органної музики того часу.
Центральне місце в  українській музичній культурі займали у той час історичні пісні та думи — самобутній епічний вокально-інструментальний жанр, в якому органічно злилися трагедійність з героїчним пафосом і ліризмом, глибина змісту з оригінальністю художньої форми, епічно-оповідальний характер слова з емоційністю музичного вислову. Характерною особливістю цього жанру є вільна побудова поетичних і музикальних фраз, розгорнутий інструментальний супровід. Виконавцями історичних пісень та дум були кобзарі, які мандрували по містах і селах України, оспівували історичне минуле, надихаючи народ на боротьбу за волю України.
У процесі становлення  української музики важливу роль відіграла музична освіта, яка поширювалась братськими школами. Саме в цей час виникає так званий партесний спів. Це багатоголосий, гармонійний спів по партіях (за голосами), який в кінці XVI ст. досяг значного професійного рівня. Це дало змогу православній церкві використати його на противагу католицькій, де спів супроводжувався на органі.
У XVI—першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти, як і книжна поезія, формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні, "жартівливо-гумористичні тощо.
Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих. Такі цехи виникли у Львові, Кам'янець-Подільському, на Волині. Цехові музиканти грали на весіллях, народних гуляннях, похоронах, в їх репертуарі були народні пісні та танці, різноманітні марші. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів.
У кінці XVI ст. істотно розширюється сфера театрального мистецтва. Витоки розвитку українського театру бер
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.