Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


реферат I етап нацонально-визвольна боротьби 1648 1657

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.05.13. Год: 2012. Страниц: 13. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний  університет ім. М.Є. Жуковського

“ Харківський авіаційний  інститут ”

 

Кафедра комп’ютерних систем та мереж

 

 

 Реферат з історії на тему:

 

I етап національно-визвольна

боротьби 1648 – 1657

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка групи 515

Левченко Дар’ї Денисівни

Викладач – доц. каф. Кисіль О.І.


 

 

 

 

 

Харків 2012

 

Зміст

Вступ

  1. Причини революції
  2. Рушійні сили
  3. Богдан Хмельницький 
  4. Союз з татарами
  5. Період перемог
  6. Становлення державної ідеї
  7. Зборівський договір
  8. Білоцерківська угода
  9. Україно-Московський договір 1654 року
  10. Події 1654 – 1657 років

 

Вступ

В історичній літературі події 1648 – 1657 рр. характеризують по-різному. Але якщо раніше ці події називали селянсько-козацькою війною або  національно-визвольною війною, то тепер  усе більше фахівців схиляється до того, що це була національна революція.

Найбільш ґрунтовано це питання аналізується в працях С. Кульчицького.

Революція є зміна державного устрою і форм власної на засоби виробництва. З поняттям революції  пов’язані очікування тих, чиє повсякденне  життя було нестерпно важким і  докорінна зміна існуючої реальності раптовим ударом здавалася їм єдиним виходом з глухого кута. Нерідко  революції пов’язані з війнами, здебільшого національно-визвольними й громадянськими.

Період з 1648 року до кінця  XVIII століття був переломним в українській історії і мав неабиякий вплив на країни не лише Східної, а й Центральної Європи. У цей час відбувалася Визвольна війна, а за сучасним визначенням – Українська революція XVIII століття, і складалася державність українського народу. Патріотичне піднесення й почуття гордості після славних перемог козацького війська, участь у війні вихідців з усіх українських земель, козацькі походи, величезні переміщення населення – усе це сприяло відродженню українського народу і культурній інтеграції різних регіонів.

Доба широко масштабної національно-визвольної боротьби середини XVII століття в українських землях складалася з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань, певною мірою, і зумовила таку розбіжність у термінології. Зауважимо, що розбіжність відносну, оскільки між поняттям «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII століття існує протиріччя, а глибинний генетичний зв'язок. Народне повстання, яке розпочалося 1648 року, охопивши більшу частину території  та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію.

З огляду на це термін «національна революція» є саме тим узагальнюючим  терміном, який адекватно відбиває суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь  терміна «національна революція» є  ті докорінні(революційні) зрушення, які  відбувалися у житті суспільства  у другій половині XVII століття:

    • утворення та розбудова Української національної держави;
    • встановлення нових кордонів та поступове формування державної території;
    • радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;
    • скасування кріпосного права, завоювання селянам особистої свободи;
    • ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;
    • визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства;
    • втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

Українська революція  в своєму розвитку пройшла кілька етапів:

    • I етап (лютий 1648 – серпень 1657) – припадає на час найбільшого піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.
    • II етап (вересень 1657 – червень 1663) – включає добу громадянської війни, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.
    • III етап (червень 1663 – вересень 1676) – охоплює період боротьби за возз’єднання Української держави.

Отже, в середині XVII століття відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення Запорозької Січі,  втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалося 1648 року, швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася протягом 1648 – 1676 року носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

 

 Причини революції

На короткий час після  придушення козацько-селянських повстань 30-х років XVII століття знекровлений народ ніби притих. Навіть польська шляхта називала 1638 – 1648 роки золотим десятиліттям спокою. Та це був лише перепочинок перед бурею. У Польщі нічого не змінилося, й українську проблему було лише відкладено, а не розв’язано. Продовжувалося різке посилення феодально-кріпосного гніту на українських землях. Селян змушували відробляти на своїх панів по 3 – 4 дні щотижня і сплачували численні податки. Це знущання відчувало на собі не лише селянство, а й середня і навіть дрібна українська шляхта.

Найголовнішими причинами  національно-визвольних змагань українців  проти польсько-шляхетського режиму в Україні були такі:

    1. «Ординація» 1638 року, у результаті якої правлячі кола Речі Посполитої обрали курс на обмеження прав, а в перспективі – на ліквідацію козацтва як стану українського суспільства. Реєстрове військо втратило давню самоуправу: на чолі мав стояти не виборний гетьман, а польський комісар. Реєстр було зменшено до 6 тис. чол., а решта мала повернутися в підданство до своїх панів. Міщанам і селянам заборонено зватися козаками і віддавати своїх доньок заміж за козаків. На Запоріжжя можна було переходити лише за окремим дозволом. Так козаччина дійшла до критичного моменту – бути чи не бути.
    2. Економічний чинник. Після великих географічних відкриттів у Європу ринули величезні запаси американського золота , що призвело до так званої «революції цін». Ціни на збіжжя багатократно зросли. В цій ситуації польське панство започаткувало на українському чорноземі власне фільваркове господарство і стало експортувати зерно через Балтійські порти. Фільварки могли існувати тільки за рахунок підневільної праці селян. Із середини XVI століття власники великих маєтків почали зганяти селян із землі й покріпачувати їх. Панщина була нестерпною. За свідченням Г. Боплана «шляхтичі мають необмежену владу не тільки над їх майном, а навіть і над їх життям. Така велика свобода польської шляхти (вона живе як у раю, а селяни – як у чистилищі), і тому, коли селянам траплялося попасти в неволю до лихого пана, становище їх стає гіршим, ніж галерних невільників».
    3. Важливим чинником серед тих, які призвели до революції, було релігійне протистояння. Після Берестецької унії польські магнати силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, утискували православних і їхню віру, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури. Православні українці послідовно усували від участі в міському самоуправлінні, їм чинилися постійні перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслах, промислами, торгівлею.

Таким чином, національно-визвольна  революція була викликана жорстким соціальним, національним і релігійним гнітом польсько-шляхетських магнатів і католицької церкви.

 

Рушійні сили

Рушійними силами виступили, з одного боку, українські селяни, козаки, міщани, а з другого – козацька старшина, дрібна шляхта, міська верхівка і духовенство.

 

Богдан Хмельницький

Очолив революцію державний  діяч, воєначальник і дипломат Богдан (Зиновій) Хмельницький. Народився Богдан Хмельницький близько 1595 року в сім’ї чигиринського сотника Михайла Хмельницького, шляхтича, що походив з давнього литовського роду, який згодом став литовсько-польсько-українським. Спочатку навчання в елітарній Київській братській школі. Далі вчився в польській єзуїтській школі (колегіумі). Окрім української вільно розмовляв польською, латинською, турецькою, а згодом і російською мовами. В єзуїтському колегіумі набув ґрунтовних знань із психології, етики, основ дипломатії.

В 1620 році разом з батьком  брав участь у польсько-турецькій війні. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив у полон до турків, де пробув понад два роки. Опинившись на волі, Б. Хмельницький вписався в реєстр черкаського полку, брав участь у походах запорожців на Крим і Туреччину. Освіченість, природний розум і особиста відвага швидко принесли йому авторитет у козацькому війську і високе становище військового писаря, яке він посідав уже на час козацько-селянського повстання 1637 – 1638 роки. Б. Хмельницький був повідною особою з боку козацького війська під час укладання миру після поразки повстання.

Безпосереднім приводом до вступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа. Зі схваленням чигиринського  та корсунського старости О.Конєцпольського  підстароста Д. Чаплинський нападає  на хутір Суботів намагаючись  захопити і відібрати власність  у господаря. На хуторі шляхтичі Хмельницького  не застали, і напад закінчився пограбуванням  хутора, побиттям канчуками його меншого  сина, який після розправи помер, і  викраденням другої дружини сотника. Як на той час, це була доволі звичайна подія. Польські магнати силоміць забирали у селян землю, маєтність, не рахувалися навіть і правами українських  шляхтичів. Намагання Хмельницького знайти управу на Чаплинського в польському суді не дали ніяких результатів. А на письмову скаргу на свавілля польських магнатів в Україні король відповів словами: «Оскільки ви – воїни і маєте мушкети та шаблі, то що не дає вам обстояти себе та волю? Видно, така ваша доля – все добувати мечем. Я ж допомогти вам не можу – мене здолали партії та фракції».

Так Хмельницький одержав  неформальну санкцію на самочинну  розправу. Та це обернулося ще більшою  бідою: Чаплинський цілком заволодів маєтком, а Б. Хмельницький опинився у в’язниці, звідки йому вдалося вибратися лише завдяки втечі, організованій друзями. Б.Хмельницький разом із старшим сином Тимошем і невеликою групою козаків тікає на Запорожжя і піднімає козаків на боротьбу проти польського керівництва Січі. Навколо Б.Хмельницького згуртувалися група козацької старшини, яка домагалася відновлення козацьких прав і привілеїв.

 

Союз з татарами

Здобуття Січі та звільнення Запорожжя від польсько-шляхетських  залог стали першими перемогами Б.Хмельницького, які ознаменували початок національно-визвольної революції  українського народу. Б.Хмельницький розумів, що для переможної війни зі шляхтою  потрібна зовнішня допомога. До середини березня йому вдалося завершити  переговори з Кримським ханством(Бахчисарайський  договір). Пред’явлені хану Ісламу-Гірею  ІІІ листи польського короля щодо приготування Польщі до війни з Кримом зробили його зговірливим. Він зобов’язався надати допомогу проти поляків, причому татари обіцяли не чинити шкоди українцям, зокрема не палити їхніх міст і сіл. Зі свого боку українці обіцяли платити упоминки й не допускати морських походів. На допомогу повстанцям було направлено 3 – 4 тис. татар під керівництвом Тугай-бея.

Уклавши військовий союз із Кримським ханством, Хмельницький посилив  свою армію татарською кіннотою. Оскільки поляки не мали піхоти, рівнодійної  козацькій, а польська кіннота явно поступалася татарській у маневреності, союз козаків із татарами мав для  польської армії величезну небезпеку. Крім військової допомоги Україна захищала себе від татарських нападів з  півдня. Уклавши цей союз, Б. Хмельницький нейтралізував кримських татар, інакше вони неминуче стали б ворогами.

 

Період перемог

Вже на початковому етапі  революції Б.Хмельницький висунув  політичну програму, яка передбачала  широкої автономії тій частині  України, де проживали козаки і формувалися  елементи української держави.

Перша вдала для козаків  битва між українськими повстанцями  і польсько-шляхетськими військами  відбулася під Жовтими Водами 5 – 6 травня 1648 року.  Наприкінці квітня розпочався наступ польського війська  під командуванням коронного гетьмана М. Потоцького для розгрому Запорозької Січі й приборкання повстанців. Їхнім завдання було робитися на Запорожжя, атакувати Запорозьку Січ із суші та Дніпра, оволодіти нею і придушити повстання ще у початковій стадії. Перетягнувши на всій бік вислане супроти нього реєстрове козацтво, спираючись на татарську кінноту Тугай-бея, повстанці повністю розгромили польські війська. У цій битві важливу роль відіграли татари. Їхня кіннота блокувала противника з усіх боків, не давала йому змоги відірватися від основних повстанських сил і переважала ворожу піхоту у відкритому бою. Крім того, їхня присутність справляла деморалізуючий вплив на поляків.

Дізнавшись про поразку  на Жовтих Водах, гетьман М. Потоцький  почав відступати, сподіваючись на об’єднання з 6-тисячним військом Я.Вишневецького, 26 травня полки Потоцького потрапили  неподалік від Корсуня в заздалегідь  приготовлену пастку. У результаті польське військо зазнало поразки. Близько 8,5 тис. потрапило у полон; поляки втратили всю артилерію, обоз і прапори.

Тим часом польська шляхта прагнула реваншу. Але його не сталося. У битві, яка відбувалася 21 – 23 вересня  під Пилявцями, 80 – 90-тисячна армія  поляків зазнала нищівної поразки  від близько 100-тисячного українського війська та 5 тис. татар. Було захоплено  всю ворожу артилерію та величезний обоз із матеріальними цінностями. Перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях до визвольного походу на західноукраїнські землі. 26 вересня 1648 року Б.Хмельницький почав облогу Львова. Проте гетьман не хотів руйнувати старовинне місто, натомість узяв 200 тис. талярів викупу і зняв облогу.

Польський уряд змушений був  запропонувати Б.Хмельницькому укласти  перемир’я, визнавши його гетьманом  України. Восени 1648 року козацьке військо, виснажене боями і походами, терплячи великі труднощі, негоду і наступ епідемії чуми було відведене Б.Хмельницьким до Києва. Козаки поверталися додому з перемогою. Б.Хмельницького в  Києві зустрічали як «українського  Мойсея», визволителя від «лядської  неволі».

 

Становлення державної ідеї

Завдяки перемогам 1648 року змінився політичний та економічний лад України. На звільненій території було ліквідовано польсько-шляхетську владу й закладалися підвалини унітарної, республіканської за формою правління, національної держави на чолі з гетьманом. Кордон між нею і Річчю Посполитою, згідно з укладеним 25 лютого 1649 року з польським посольством перемир’ям мав проходити порічках Горинь, Прип’ять, та місту Кам’янцю-Подільському, який польським підрозділам, урядовцям і шляхті переходити заборонялося

Усі урядовці – як центральної  влади (генеральні старшини: писар, обозний, хорунжий, осавул), так і полкової та сотенної – мали військові ранги й поруч з військовими обов’язками виконували цивільну службу у сферах адміністрації, фінансів, суду. Військовий штаб гетьмана виконував функції кабінету міністрів і займався організацією держави. Своєрідним парламентом була Старшинська рада, яка у воєнних умовах фактично замінила Генеральну раду. Вирішуючи політичні, економічні, військові та інші справи, вона стала головним органом державної влади,постанови якого були обов’язковими для гетьмана. Гетьман очолював уряд і державну адміністрацію, скликав ради, був головнокомандувачем збройних сил, керував зовнішньою політикою, відав фінансами.

Резиденцією гетьмана й фактично столицею Української держави стало  місто Чигирин.

Революція започаткувала  нову модель соціально-економічних  відносин. Вона ліквідувала, за невеликим  винятком, велику й середню земельну власність, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпацтво. Частина землі польських магнатів і шляхти перейшла в руки нових господарів – селян,козаків, які могли її продавати, дарувати, передавати у спадщину. Революція відкрила селянам і жителям міст можливість переходу в козацький стан, який тоді мав значні права та привілеї.

Однією з найважливіших  справ державного будівництва було військо. Б. Хмельницький зумів із розрізненої  маси створити регулярну армію.

Воєнні дії 1648 року змінили  й психологію самого Б.Хмельницького. за словами відомих українських  істориків В.Смолія та В.Степанкова, уперше в історії  української  суспільно-політичної думки Богдан Хмельницький сформулював основні  принципи національної державної ідеї. Було чітко засвідчено право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання. В реалізації цього Б.Хмельницький відтепер вбачав основну мету своєї діяльності. Крім того, утворена Українська держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

Проте реалізація цих планів ускладнювалася через зовнішні та внутрішні  обставини. Польський уряд докладав усіх зусиль, щоб продовжити війну  і знову заволодіти українськими землями. Татари не були зацікавлені в зростанні могутності козацької держави й намагалися зупинити цей процес. До того ж внутрішні сили України ще не були консолідовані: виникали суперечки між селянством, з одного боку, і козацькою старшиною та шляхтою – з другого.

 

Зборівський договір

Навесні 1649 року польська армія, чисельністю понад 12 тисяч чоловік  знову вторглися у межі Української  держави, але була оточена поблизу  Збаража. 5 – 6 серпня 1649 року поблизу  Зборова відбулася вирішальна битва. Зрада кримського хана Іслам-Гірея  примусила Б.Хмельницького піти на укладення мирного договору. 18 серпня 1649 року було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права:

  • Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з’являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні;
  • Козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорозького;
  • Усім учасниками повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;
  • Католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму;
  • Польський король погодився на виплату щорічних упоминок Криму та у таємній статті дозволив татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто грабувати й брати ясир на українських землях.

Відчуваючи неминучість  нової війни з Польщею, Б.Хмельницький прагнув заручитися підтримкою іноземних  держав, а тому активізував свою міжнародну політику. Зберігаючи союзницькі відносини з Кримом, він налагодив стосунки з Венецією та Валахією, домовився з Трансільванією про координацію дій проти Польщі, намагався порозумітися зі Швецією, вів переговори з Туреччиною.

Польська сторона не була задоволена договором і вважала  зроблені поступки надто великими. В Україні Зборівський договір  викликав хвилю невдоволення серед  селян, рядового козацтва, які прагнули піднятися на боротьбу, щоб повністю визволити Україну. Радикально налаштована  старшина наполегливо вимагала відновити  війну з Польщею.

Під тиском цих обставин Б.Хмельницький у листопаді 1650 року направив листа польському сейму з вимогами виконувати умови Зборівського договору, повернути православним захоплені в них церкви, скасувати унію, припинити підготовку до війни і покарати порушників миру. У відповідь на ці вимоги у лютому 1651 році знов розпочинаються воєнні дії. Разом зі 100-тисячним військом Б.Хмельницького просувалися його союзники – кримські татари.

 

Білоцерківська угода

Битва відбулася на Волині, поблизу Берестечка 18 – 20 серпня 1651 року. Однак і тут, уже вкотре, зрадництво хана привезло до поразки  українського козацького війська. В  результаті цього 28 вересня 1651 року було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно обмежувалася автономія держави:

    • Козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація, а магнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки;
    • Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті, хто залишився за межами реєстру, верталися у підданство до панів;
    • Гетьман підпорядкувався польському королю, зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами;
    • Підтверджувалися права православної  церкви та української шляхти.

Народ обуренням відгукнувся  на Білоцерківську угоду. Тисячі людей  втікали за московський кордон –  на Слобожанщину. В Україні знову  почалися повстання проти польської  шляхти. Гетьмана Б. Хмельницький готував  сили для повного визволення України. Але Польща знайшла в собі сили продовжувати боротьбу. На кінець 1652 року вона проводила активну діяльність щодо формування нової армії, і в  березні 1653 року перейшла в наступ проти  українців.

Було очевидно, що українське військо, незважаючи на ряд гучних перемог  над поляками, не може постійно протистояти  невгамовним намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення остаточної перемоги над поляками потрібна була надійна підтримка ззовні. Такою  силою могла стати Московська держава.

 

Україно – Московський договір 1654 року

У дипломатичній грі програма гетьмана впродовж 1648 – 1649 років зазнає поступової модифікації. Досліджуючи  умови та наслідки для України  Переяславської ради, С.Грабовський доводить, що спершу це було обережне прощупування можливої протекції царя над Військом Запорозьким як суто міліарною одиницею. З 1651 року таке формулювання перетвориться на прохання прийняти козацькі землі під царську державу на договірних умовах. Зміна характеру планової протекції – від збройних служб до державного протекторату – сталася під впливом двох чинників: турецьких пропозицій Україні щодо васалітету, які підтверджували ціну молодої козацької держави, та інтенсивної обробки гетьмана з боку вищого східного духовенства, різко опозиційного по відношенню до турецько-українського союзу.

Злам у ставленні Москви до козацького питання дослідники датують  кінцем 1650 року, вбачаючи в ньому  усвідомлення царськими радниками  того, що самостійно навряд чи вдасться добитися території, втрачених у Смоленській війні 1633 – 1634 років. Посольство думного дяка Ларіона Лопухіна, вислане до Чигирина в січні 1651 року свідчить, що в Москві почали серйозно обмірковувати перспективи прийняття у підданство козацької України з прицілом на підготовку до зіткнення з Річчю Посполитою.

У березні 1652 року розпочалися  переговори про умови можливого  союзу. Але російська дипломатична машина діяла обережно, тож лише через рік, на початку червня 1653 року був скликаний новий Земський собор, який схвалив прийняття Козацької  держави під царську протекцію.

Посольство султана, яке  наприкінці травня 1653 року привезло  Богданові клейдони васала Порти, остаточно  переконало царський двір, що зволікати  ризиковано. Звістка про це дійшла до Москви 30 червня, а вже 2 липня Олексій Михайлович відіслав Хмельницькому грамоту, в якій повідомляв про своє рішення взяти Україну «під його Царського Величества високу руку». Проголошена ухвала Земського собору від 11 жовтня 1653 року була формально церемонією для легітимного обґрунтування розриву мирних стосунків із Річчю Посполитою. Договір 1634 року оголошувався розірваним.

10 січня 1654 року царські  посли прибули до Переяслава. Богдан Хмельницький був зайнятий  війною з Польщею та похоронами  Тимоша і прибув до Переяслава  лише 16 січня 1654 року. Вибір маленького  Переяслава, а не Києва (як хотіли в Москві) – є фактом багатозначним. Ніколи не дізнаємося, що насправді думав Хмельницький. На думку дослідників, вибір місця церемоніального акту підказує логічну паралель: замість столиці Русі – малий полковий Переяслав, замість декларованого вічного союзу з царем-одновірцем – збройна козацька угода.

Під час Переяславської ради, яка відбулася 18 січня й ухвалила рішення про прийняття протекції  царя, трапився інцидент: коли духовенство  хотіло привести до присяги гетьмана і старшину, Б.Хмельницький зажадав  від московських послів, щоб вони перші склали присягу від імені  царя. Боярин Бутурлін, голова московського посольства, рішуче відмовився це зробити. Тоді гетьман і старшина залишили переговори, що стало причиною публічного скандалу. В. Бутурліну довелося двічі повторювати запевняння, що цар охоронятиме всі права України ц державний лад її буде збережено. Лише після цього гетьман і старшина погодилися на присягу. Адже в раз відмови Україна залишиться сам на сам з Польщею та її новим союзником – Кримським ханством.

Після від’їзду В.Бутурліна  до Москви козацька старшина з Б.Хмельницький узявся за вироблення умов угоди. 17 лютого 1654 року генеральний суддя С.Зарудний і переяславський полковник П.Тетеря повезли до Москви на затвердження царя «Просительні статті» з 23 пунктів. Головні пункти проекту угоди  були такі: про права та привілеї Війська Запорозького; про 60-тисячнийкозацький реєстр; про права української шляхти; про те, що урядовцями в Україні могли бути лише місцеві люди, які б самі збирали податки; про те, що гетьмана мало обирати саме військо, тільки сповіщаючи царя про вибір; про встановлення плати козацьким урядовцям і взагалі всім козакам; про право гетьмана приймати чужоземних послів. У низці статей йшлося про війну з Польщею і бажану для України форму участі в цій війні московських збройних сил.

Основна ідея цього проекту  угоди – встановлення таких міждержавних відносин між Україною та Московщиною, за яких Україні забезпечувалася  самостійність як зовнішня, так і  внутрішня, на умовах певного контролю міжнародних зносин з боку царя ф виплати, цареві певної суми дані як протекторові за оборону від зовнішніх ворогів.

Два тижні (з 13 до 27 березня 1654 року) велися переговори з московськими боярами, і нарешті поданий українською  делегацією проект угоди був прийнятий  у формі козацької петиції  в 11 «статтях»:

    1. Українська держава мала зберігати республіканську форму правління на чолі з гетьманом, який по життєво обирався на Козацькій раді;
    2. незмінними залишалися адміністративно територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика;
    3. підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорозького, реєстр якого становив 60 тис чол.;
    4. збір податків в Україні здійснювала українська скарбниця під контролем призначених царем чиновників; певна частина зібраної суми як данина мала передаватися до московської казни;
    5. зовнішньополітична діяльність Української держави обмежувалася забороною зносин гетьмана з польським королем та турецьким султаном;
    6. Москва діставала право мати у Києві свого воєводу разом із невеликою залогою;
    7. Московська держава зобов’язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі тощо.

Класифікація переяславського  акту з точки зору міжнародного права  є предметом тривалих дискусій. Документ, які мали б складати повний комплект договору 1654 року, це:

    • Так звані 23 статті Б.Хмельницького, з якими українське посольство у березні 1654 року виїхало до Москви, і погоджений варіант з 11 статей;
    • Три червоні проекти жалуваних грамот Олексія Михайловича – на затвердження вольностей Війська Запорозького, закріплення при гетьманській булаві Чигиринського староства і підтвердження давніх прав шляхти.

Згідно із Березневими  статтями, йшлося про поширену на ті часи протекцію правителя сильнішої  держави над слабшою. Формулою васалітету в московському варіанті виступало  два обов’язки: виплата грошової данини до скарбниці володаря протектора і певне обмеження обсягу зовнішніх зносин, які васальна держава не могла вести на шкоду державі-протектору.

Переяславська угода 1654 року не знайшла собі одностайної оцінки в науковій літературі. Деякі дослідники вбачали у Переяславській угоді інкорпорацію України і Росії, або ж автономію України в складі московського царства, а згодом Російської імперії. Інші історики вважали Переяславську угоду за договір реальної унії двох держав, персональної унії, васалітету, протекторату, псевдопротекторату чи квазіпротекторату, міліарного союзу двох держав, скріплений протекцією московського царя.

 


и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.