Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Загальн положення митної справи

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 17.05.13. Год: 2012. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):






Тема 1. Загальні положення митної справи

1.1 Історичний розвиток митної справи

 

Багато сучасних суспільних явищ мають  витоки у сивій давнині. Знайомство, а тим більше вивчення національної спадщини допомагає оцінити рівень розвитку цих явищ на основі історичного  підходу, зробити висновок щодо суттєвості наявних теоретичних, правових, організаційних, у тому числі і законодавчих проблем митної справи і митної політики суверенної України.

Митник  — професія стародавня. За своїм  віком вона стоїть поряд з професіями: землероб, мисливець, воїн, лікар та інші. Ще у III i II тисячоліттях до н. е. були митні відносини між найпершими рабовласницькими державами Стародавнього Сходу — Єгиптом, Ассирією, Вавилоном, Грецією, Римом.

Перші відомості  про зовнішньоторговельні зв’язки  та митні відносини містяться в пам’ятках 6-ї династії в Староданьому Єгипті на початку III тисячоліття до н. е. у ті часи рух торгових караванів був небезпечним, утримання дорогої охорони було обтяжливим для купців і не завжди ефективним. Тому на зміну витратам на охорону прийшли особливі побори, котрі становили прообраз майбутніх митних зборів.

У Вавилоні, який на початку II тисячоліття до н. е. став важливим економічним і культурним центром стародавнього світу, всі  товари оглядали і з них стягували  мито.

 

Поява писемності на досить пізньому етапі розвитку, а також об’єктивні процеси формування держави, у тому числі нескінченні війни та інші об’єктивні причини, не сприяли збереженню для наших сучасників документальних відомостей про час виникнення митних зборів, митних податків і в цілому про митну справу на території України. До нас дійшла несистематизована інформація, окремі правові джерела.

 

Етапи розвитку митної справи в Україні (слайд 1):

I —  докиївський період в історії  митної справи на українських  землях (V ст. до н. е. — VIII ст. н. е.).

В історії виникнення митної справи велике значення мають скіфські племена, які з’явились в степах Причорномор’я на початку VII ст. до н. е. і які тисячоліттями господарювали в степах Євразії. Хоч племена і були войовничі, але вони займались торгівлею з грецькими колоніями. Скіфи (праслов’яни) досягли значних успіхів у зерновому землеробстві, перетворивши його на товарне виробництво. Саме скіфи першими запропонували світовому ринку такі товари, що стали традиційними, — зерно, віск, мед, хутро. Натомість вони отримували вина, ювелірні прикраси, предмети розкоші.

Значний крок у  справі захисту економічних і  політичних інтересів праслав’янами був зроблений у VI ст. до н. е., коли розпочався другий етап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор’я та Криму. Купуючи в орачів зерно, продукцію тваринництва та хутро греки експортували у північні «варварські» землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії не були представниками праслов’ян і використовували місцеве населення у своїх інтересах, вони відкрили їм шлях до зв’язків з південними народами. Тому і після занепаду грецьких колоній праслов’янські племена вели жваву торгівлю з країнами Малої та Середньої Азії і Візантії.

Перші відомості  про мито на території сучасної України  належать до ІХ ст. Саме тоді були підписані дві торгівельні угоди з Візантією, так звані «договори з греками»:

 

 

ІІ  — період Київської Русі та монголо-татарського  панування (IX-ХVІІ ст.).

Перші відомості  про мито на території сучасної України  належать до ІХ ст. Саме тоді були підписані дві торгівельні угоди з Візантією, так звані «договори з греками»:

  1. договір 907 р. (за іншими джерелами 911 р.) підписаний київським князем Олегом та підтверджуючий привілеї київських купців:

? данина по 12 гривень на уключину судна;

? Візантія повинна утримувати київських купців 6 місяців;

? забезпечення безмитної торгівлі;

2) договір 944 р. підписаний приємником Олега — князем Ігорем та встановлюючи певні обмеження:

? скасування безмитної торгівлі для київських купців;

? обмеження імпорту парчі та шовку.

«Договори з греками» не тільки фіксували стан зовнішніх зв’язків стародавньої російської держави (поряд з військово-політичними аспектами), а також визначили подальший розвиток зовнішньоторговельної, а саме митної, політики Русі.

На  час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов’янам і іншим народам, що підтримували торговельні відносини з Київською державою. На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлення цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі — князю. Про це зазначалося в міжнародних договорах. Але враховуючи, що мито було тільки одним із численних зборів, які існували в державі та в різних містах, можна стверджувати, що вже і на той час митний збір мав значення різновиду державного податку.

 

Схема основних торгових напрямів Київської Русі наведена на рисунку 1.1.

 

Рисунок 1.1 - Основні торгові напрями Київської Русі

 

Основні торгові партнери Київської Русі:

Експорт

Імпорт

Скандинавські країни (залізна руда)

Візантія, Італія (хутро, віск, залізна руда, ремісничі  вироби)

Держави західної Європи (зброя, ремісничі вироби)

Держави західної Європи (зерно, шовк,  худоба, золоті вироби, мед)

Персія, Індія, Китай (худоба, шовк, золоті вироби)

 

 

 

Починаючи з  другої половини ХІ ст. на Русі спостерігається спад, починається час князівських міжусобиць, князі керуються принципом який було ухвалено на Любєчьському з’їзді у 1097 р. «каждый да держит вотчину свою» та проводять особисту митну політику у межах своєї вотчіни, у межах своїх володінь створює власну систему мит, підпорядковану цілям його особистого збагачення.

В кожній землі встановлювалися свої митні  збори, відомі як проїжджі, або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все мит — основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару.

Уже на той час була відома практика ухилення від сплати мита шляхом переміщення товару поза митницею. З такими порушеннями боролися економічними заходами. Зокрема, якщо купець об’їжджав митну заставу, щоб не платити мита, то з нього стягували подвійний штраф з кожного воза — промит, а крім того сам купець як особа повинен був платити штраф — заповідь.

Мито  брали за кожну особу, яка супроводжувала товар. У деяких містах справляли  податок з цих людей після  розпродажу товару, коли вони покидали місто.

На ті часи митні податки були різними: брали не тільки з воза, але й з урахуванням ціни товару — замит. Відомий був і такий вид митного збору, як явка — збір з купця за пред’явлення товару на митній заставі. За найм амбара (складу) для товару на гостинному дворі збиралося амбарне.

 

Монголо-татари ввели на наших землях внутрішнє торгове мито — тамгу, яке стягувалось з усіх товарів, що продавались.

Саме слово «таможня» утворилось від тюркського слова «тамга», яке означало у кочових народів «клеймо», що ставилось на різних предметах як знак власності.

Це  тюркське слово надовго ввійшло  в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги як свідоцтво  факту зібраного податку надовго  витіснило поняття «збирання  мита». Замість «митника» з’явився «таможник», «таможеник». Митні пільги, які надавалися монголо-татарськими ханами окремим особам, общинам, монастирям тощо, визначалися в спеціальних грамотах — «таможених грамотах». Отже, інститут митних пільг існував і раніше.

 

 

ІІІ — період запорізького козацтва —  Гетьманщини (XVI ст. — перша половина XVIII ст.).

Починаючи з ХV ст. Україна вступає у період запорізького козацтва. В руках запорізьких козаків була вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії ХVI–XVIII ст. Першим торговим партнером запоріжців була Туреччина. За договором 1649 р. турецького султана з «Військом Запорізьким і народом руським», тобто з вільною Україною, сторони взяли на себе такі обов’язки: Туреччина — надавати українським купцям право вільно плавати по Чорному та Білому морям зі всіма їх портами, у будь який час заходити у порти та скільки завгодно стояти там; вільно спілкуватися з купцями материкових та річних міст з питань продажу, купівлі і обміну; будувати у портах складські приміщення (тобто безмитно торгувати в Турецьких володіннях), а Україна — перешкоджати запорізьким та донським козакам нападати на Османську Імперію. Завдяки чому на Запорозькій Січі були свої митні порядки. З архівних документів 17–16 століття можливо побачити, що кораблі, не доходячи до Січі версту, витримували 20-ти денний карантин і входили до бухти безмитно. Це можна розглядати як започаткування нинішнього санітарно-митного контролю.

 

За  часів Б.Хмельницького митні побори на границях і доходи з оренди гарячих напоїв приносили українському державному скарбові 100000 червоних золотих річно. Мито у той час називалось індукта або евекта.

Відомо, що імператриця Катерина ІІ з метою  подальшого поневолення України, позбавлення її самостійності пропонувала останньому українському гетьману Кирилу Розумовському отримувати з імперської казни 100 000 рублів золотом щорічно, якщо Україна відмовиться проводити самостійну митну політику. Але гетьман залишився патріотом України і зберіг цю ознаку суверенної держави.

Конституція Пилипа Орлика 1710 року мала статтю 16 «Необхідність державного регулювання митної справи».

 

 

ІV — період входження  українських земель до Російської імперії (кінець XVIII — початок ХХ ст.).

Активна міжнародна політика Росії змусила  її проводити суттєві адміністративні та правові реформи, в тому числі націлені на розвиток торгівлі, спрощення податкової та митної системи, її більшої централізації.

 

До початку XIX ст. вже митний кордон співпадав  з державним кордоном. Уряди Олександра 1 та Миколи 1 проводили заступницьку митну політику, орієнтуючись на збільшення митних доходів казни. Зовнішньоторговельний обмін постійно зростає. Створювались проекти митних статутів, митні округи, велась звітність про конфісковані товари та зловживання на митницях. Митна політика першої половини XIX ст. в основному відображала обмеження ввозу іноземних товарів забезпечувала верхівці Російської буржуазії високий прибуток, нагромадження капіталів для розвитку промисловості.

Посилення режиму ввезення іноземних товарів  викликало активізацію контрабандної діяльності. Запобіжні заходи були жорстокими: контрабандистів тютюну жорстоко били прилюдно, а за кормчество — контрабанду алкогольних напоїв — не тільки били батогом, але інколи відсікали руки і ноги.

 

Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митній діяльності. Митні доходи скоротились. Зовнішня торгівля завмерла в тяжких умовах Кримської війни 1853-1856 рр. і Паризького митного договору. В митній політиці віддавалась перевага цільній торгівлі, зменшувались мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них. За статутом 1857р. на території України були створені 7 митних округів та 23 митниці, а також Севастопольська митниця, яка мала статус митного відділу. Засновані митниці були 1, 2 та 3 класу. Крім митниць за статутом 1857р. були створені митні застави та перехідні пункти. Загальна схема митного округу наведена на рисунку 1.3. Ефективність митної справи того часу характеризують такі показники: митні збори складали 14,5% активів царського бюджету на початок ХХ ст., або близько 200 млн рублів на рік.

Про складний розвиток митної справи та необхідність постійного державного корегування цього процесу свідчать факти прийняття основних правових документів, що регулювали митну діяльність. Зокрема, тільки митні статути приймалися у 1819, 1842, 1867, 1882, 1892, 1904 та 1910 рр.

 

 

Рисунок 2 - Загальна схема митного округу (станом на 1857 р.)

 

 

V —  митна справа в Україні у радянську добу (1917—1991 рр.).

Організація і  робота митного контролю після Жовтневої  революції 1917 р. проходила під керівництвом В. І. Леніна. Декрет Леніна від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів вперше встановив правила провозу товарів через кордон. У цьому ж документі було визначене поняття контрабанди. Громадянська війна, голод, господарська розруха, товарний дефіцит — в таких умовах розвивалась митна служба. За станом на липень 1917 р. на українській території діяло  
19 митниць зі штатом 750 осіб.

 Структура  митниць української держави  станом на 1919р. представлена на  рисунку 3.

Рисунок 3 - Структура митниць української держави (1919 р.)

 

Період  з 1920р. по 1922 р. — відрізняється своєрідною організацією митної справи в Україні. У 1920 році за проектом урядової комісії  Директорії на чолі з Петлюрою регламентується  митна справа. У червні того ж року у Харкові був створений відділ митного контролю. А у 1921 році проект Конституції С. Дністрянського містив правове закріплення митної справи як атрибут суверенітету держави. До жовтня 1921 року на всьому кордоні УРСР функціонувало 44 пограничних митних заклади 3-х видів: митниці; митні нагляди; митні пости. Крім прикордонних були ще дві внутрішні митниці у Києві та Харкові.

19 грудня 1928р. постановою ЦВК і РНК  СРСР був введений у дію  Митний кодекс СРСР.

В роки Великої Вітчизняної Війни митні органи забезпечували пропуск вантажів, необхідних для нашої армії і тилу, їх збереження. Робота митниць у післявоєнні роки була спрямована на відбудову народного господарства, змінювався кадровий склад митниць. Були сформовані щорічні всесоюзні курси підвищення кваліфікації працівників митних закладів. В 50-ті, на початку 60-х років був виданий ряд постанов та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень.

 

VI —  період становлення та розвитку митної справи у період незалежності української держави (з 1991 року).

25 червня 1991 р.  Верховна Рада України прийняла  Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «…як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу» (у 2004 році втратив чинність). Цей закон став конкретизацією положень Закону Української РСР від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність Української Радянської Соціалістичної Республіки», у ст. 12 якого визначалось, що Українська РСР самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю і створює власну митну систему.

12 грудня 1991 року  створено Державний митний комітет  України як центральний митний орган України.


и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.