На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Теоретичн основи дагностики трудових ресурсв пдприємства, аналз ефективност їх використання. Аналз продуктивност прац та динамки заробтної плати. Пропозицї щодо резервв пдвищення ефективност використання трудових ресурсв пдприємства.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 22.02.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

Вступ
1. Теоретичні основи діагностики трудових ресурсів підприємства
· Показники ефективності використання трудових ресурсів
· Методика оцінки продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві
· Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів
· Аналіз ефективності використання трудових ресурсів підприємства
· Загальна характеристика об'єкту дослідження
· Аналіз продуктивності праці
· Аналіз динаміки заробітної плати
2. Резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства
· Стимулювання трудових ресурсів
· Удосконалення організації виробництва і праці
· Підвищення кваліфікації працівників
· Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП

Із переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв'язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.
Трудові ресурси - особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.
Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого - виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботі буде присвячено саме цьому показнику.
Одним із резервів підвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провести діагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці є соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідність формування нової мотиваційної системи пов'язана з тим, що в умовах колишнього соціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрній сфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннями матеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами у відновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудової поведінки і діяльності працівників сільського господарства.
Кадровий потенціал суб'єктів господарської діяльності формується за рахунок трудових ресурсів, які пропонує ринок праці. Мета аналізу кадрового потенціалу підприємства полягає в якісній оцінці трудових ресурсів, ефективності їх використання та виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці, виправданого зниження матеріаломісткості продукції та соціального захисту працівників.
Для реалізації мети аналізу кадрового потенціалу підприємства необхідно вирішити такі основні завдання: вивчення й оцінка забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів робочою силою в цілому, а також за категоріями і професіями; оцінка ефективності використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці та трудомісткості продукції; дослідження організації праці на підприємстві; оцінка динаміки і структури коштів на оплату праці працюючих; виявлення резервів покращення використання кадрового потенціалу підприємства з огляду на виробничо-фінансові результати.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Показники ефективності використання трудових ресурсів підприємства

Діяльність підприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількості показників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вони зведені в єдину групу оцінних показників - техніко-економічні показ-ники виробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічних показників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудові показники.
Під системою трудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірників ступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. До основних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції; продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної плати підприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами; середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальний фонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника; середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин одним працівником тощо.
Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрного підприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників, зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:
де ЧПпр - чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр - чисельність працівників на підприємстві на початок року.
Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:
де ЧПв - чисельність вибулих працівників протягом року.
За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:
Тз = (Кн - Кв) · 100,
Орс = Кн + Кв.
Будь-яке підприємство має бути зацікавлене у збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Тобто показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з'ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.
Аналіз ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і за таким показником як коефіцієнт використання запасу праці - частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останній розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника - 1885 год. Звідси запас праці можна визначити з виразу:
ЗП = 1885 · ЧПп,
де ЧПп - чисельність постійних працівників підприємства.
За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт викорис-тання запасу праці може дорівнювати одиниці.
З розглянутим показником тісно пов'язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується також коефіцієнт використання запасу праці, і навпа-ки.
Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.
Також застосовуються наступні показники:
1) рівень використання трудових ресурсів:
де Кт - коефіцієнт участі трудових ресурсів у суспільному виробництві; Тф - трудові ресурси, зайняті у виробництві, чол.; Тн - середньоспискова чисельність наявних трудових ресурсів, чол.;
2) коефіцієнт використання робочого часу протягом року:
де Рф - фактично відпрацьований робочий час, год.; Рм - можливий річний фонд робочого часу, год.;
Для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.
Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.
Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівника - головної продуктивної сили суспільства.
Роль і значення трудових показників необхідно розглядати з двох сторін - економічної і соціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відносних значень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, а саме на обсяг виробництва, собі-вартість, прибуток і рентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливом на мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці, їх соціальний захист. Крім цього, трудові показники тісно пов'язані іншими оцінними показниками, зокрема товарної продукції, собівартості, вартості основних виробничих фондів, прибутку тощо.
1.2. Методика оцінки продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві

Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.
Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.
При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %).
Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.
Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників (додаток А).
Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.
До прямих показників продуктивності праці належать:
1) виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год;
2) прямі затрати праці (люд.-год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);
3) вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;
4) вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.
Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.
У сільському господарстві, як правило, кінцеву продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості. Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м'ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин, утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях - після завершення виробництва, наприкінці року.
Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:
1) затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);
2) затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);
3) навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;
4) навантаження поголів'я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.
Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.
Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це - обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.
Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники - погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів, середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.
Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв'язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:
Рп = ЧпІп,
де Рп - річна продуктивність праці; Чп - погодинна (денна) продуктивність праці; Іп - інтенсивність праці - кількість відпрацьованих одним середньо-річним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.
Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період ( дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період - місяць, квартал, рік.
Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об'єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.
Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник - коефіцієнт випередження з виразу:
,
де Кв - коефіцієнт випередження; Пп1 і Ппо - продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП1 і ВПо - обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.
Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.

1.3. Фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства

Як вже зазначалось вище, основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливу різноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цей показник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші - навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об'єктивні або суб'єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.
Чинники зростання продуктивності праці - це ті рушійні сили або об'єктивні і суб'єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання. Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) за ступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньо визначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їх взаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, а створюють базу для активного прояву чинників, що визначають зміни продуктивності праці.
Умови поділяють на природні й суспільні. Природні умови - це природні ресурси, клімат, грунт тощо; суспільні умови - система виробничих відносин. Від виробничих відносин залежать форми суспільної організації праці, характер відтворення і використання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобів виробництва.
Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення проду-ктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позна-чаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обста-новка.
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:
матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;
соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;
організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.
До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп'ютеризація виробництва тощо).
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов'язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.
До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньо-господарського розрахунку.
В.Г.Андрійчук пропонує усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник об'єднати у три групи: перша - фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, друга - скороченню затрат живої праці, третя - соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці [3, с.237].
2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна характеристика об'єкту дослідження

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ”Нове життя” розташоване у селі Рашівка Гадяцького району Полтавської області у 115 кілометрах від обласного центру. СТОВ є правонаступником КСП ”Нове життя” і було зареєстровано 1 березня 2000 року у місті Гадяч.
Оскільки у сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва, то доцільно розпочати загальну характеристику досліджуваного підприємства з аналізу складу і структури його земельного фонду, а саме земель сільськогосподарського призначення (таблиця 2.1). Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність має рілля - з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів. Враховуючи вищесказане, проаналізуємо стан земельного фонду СТОВ ”Нове життя”.
Таблиця 2.1
Склад і структура земельного фонду СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Види угідь
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у % до 2003 р.
га
%
га
%
га
%
Рілля
3434,2
81,5
3232,0
81,5
3132,9
81,0
91,2
Сінокоси
477,5
11,3
428,0
10,8
427,5
11,1
89,5
Пасовища
305,3
7,2
305,0
7,7
305,3
7,9
100,0
Всього с/г угідь
4215,0
100
3965,0
100
3865,7
100
91,7
Загальна земельна площа
4428,3
х
4188,5
х
4171,6
х
94,2
Навантаження на 1 працівника, га:
с/г угідь
12,8
х
12,4
х
11,9
х
92,0
ріллі
10,4
х
10,1
х
9,7
х
93,3
Аналіз даних таблиці 2.1 показує, що загальна земельна площа в 2005 році склала 4171,6 га, що менше у порівнянні з 2003 роком на 5,8 %. Структура землекористування характеризується досить високим рівнем залучення земельних угідь до сільськогосподарського обороту (93,3%), а також досить високою розораністю останніх (частка ріллі у 2005 році склала 81 %). Характерною ознакою землекористування є те, що значні площі сільськогосподарських угідь використовуються як природні кормові угіддя, причому площа пасовищ не змінилась, а сінокосів - зменшилась на 11,5%.
Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників відносять вартість валової продукції, валовий доход та прибуток з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі. За даними таблиці 2.2 можна оцінити рівень економічної ефективності використання землі у СТОВ «Нове життя».
Таблиця 2.2
Ефективність використання землі у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Показники
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у % до 2003 р.
Вироблено на 100 га с/г угідь:
валової продукції, тис. грн.
77,4
87,6
67,0
86,6
валового доходу, тис. грн.
6,8
4,1
4,0
58,8
молока, ц
237,5
194,1
147,7
62,2
приросту ВРХ (в живій масі), ц
20,2
22,5
20,6
102,0
Вироблено на 100 га ріллі:
зерна, ц
965,4
1326,3
921,4
95,4
соняшника, ц
111,0
123,4
142,7
128,6
цукрових буряків, ц
617,9
551,4
409,8
66,3
приросту свиней, ц
2,4
3,2
3,5
145,8
Вироблено на 100 га посівів зернових:
м'яса птиці, ц
1,6
0,9
0,2
12,5
Слід зазначити, що вартісні показники ефективності використання землі характеризуються зменшенням. Так, виробництво валової продукції в розрахунку на 100 га с/г угідь у 2005 році становило 67 тисяч гривень, що в абсолютному виразі на 10,4 тисяч гривень менше у порівнянні з 2003 роком (тобто зниження склало 13,4%). Суттєве зменшення валового доходу протягом 3 років на 41,2% є безумовно негативною рисою діяльності підприємства.
Однак більш реальну картину дозволяють одержати натуральні показники ефективності використання земельних угідь. Їх аналіз показує, що нарощування обсягів виробництва спостерігалось лише по соняшнику (на 28,6 %), приросту ВРХ (на 2 %) та свиней (45,8 %). Виробництво решти видів продукції рослинництва і тваринництва скоротилось, зокрема найсуттєвіше знизилось виробництво молока (на 37,8 %) і м'яса птиці (на 87,5 %).
Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. Збільшення активної частини основних фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності. Стан матеріально-технічної бази СТОВ ”Нове життя”, його забезпеченість виробничими фондами характеризується зменшенням середньорічної вартості основних і оборотних фондів (відповідно на 4,6% та 17,4% протягом 3 років). Про це свідчать дані таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Показники ефективності використання основних фондів СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.
Показники
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у % до 2003 р.
1
2
3
4
5
Балансовий прибуток, тис. грн.
2,5
1,9
2,2
88,0
Середньорічна вартість оборот-них фондів, тис. грн.
790,5
804,4
652,8
82,6
Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.
5737,0
5572,6
5485,1
95,6
Фондозабезпеченість, тис. грн.
1,4
1,4
1,4
100,0
1
2
3
4
5
Фондоозброєність, тис. грн.
17,4
17,4
16,9
97,1
Забезпеченість основних фондів оборотними, грн.
0,14
0,14
0,12
85,7
Фондомісткість, грн.
1,76
1,60
2,12
120,5
Фондовіддача, грн.
0,57
0,62
0,47
82,5
Норма прибутку, %
0,04
0,03
0,04
х
Аналіз вищенаведеної таблиці дозволяє стверджувати, що у досліджуваному господарстві фондозабезпеченість не змінилась. Однак зменшення фондоозброєності (на 2,9 % у 2005 р. в порівнянні з 2003 р.) зумовлене саме зменшенням вартості основних фондів підприємства. Спостерігається зменшення забезпеченості основних фондів оборотними. Як негативний факт слід було б відзначити значне зростання фондомісткості ( на 20,5 % у 2005 році в порівнянні з 2003 роком), що збільшує відповідно собівартість продукції; і зменшення фондовіддачі ( на 17,5 % за той же період), що свідчить про випереджаючі темпи зменшення валової продукції у порівнянні з вартістю основних фондів.
Оснащення сільськогосподарського підприємства основними фондами, особливо технікою (найбільш активною частиною) поряд з широкою хімізацією землеробства та тваринництва являє собою інтенсифікацію виробництва, що є головним напрямом у підвищенні продуктивності сільського господарства. У СТОВ ”Нове життя” складна ситуація з матеріально-технічним забезпеченням, значна кількість одиниць техніки несправна, через нестачу коштів машинно-тракторний парк не оновлюється, а лише закуповуються нові запчастини. Зокрема, станом на 1 травня 2005 року в господарстві налічувалось 44 трактори (з них справних 32), 8 зернозбиральних комбайнів (справних 2).
В цілому, в досліджуваному підприємстві ще не досягнуто оптимальної структури основних виробничих фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами, відповідної норми прибутку. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.
Достатня забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці відіграють важливу роль у підвищенні ефективності підприємницької діяльності. Основними завданнями аналізу слід вважати вивчення та оцінку забезпеченості підприємства (у розрізі його структурних підрозділів) персоналом в цілому, а також за категоріями і професіями; визначення та дослідження показників плинності кадрів, продуктивності праці тощо; визначення резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів, розроблення програм реалізації виявлених резервів.
Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником - середньообліковою кількістю працівників і питомим показником - працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільсько-господарських угідь підприємства. Таким чином, у СТОВ ”Нове життя” працезабезпеченість виробництва у 2005 році становила 0,08 (розрахунки не наводяться). За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємства від рівня працезабезпеченості виробництва.
Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.
В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) за рік одним працездатним та коефіцієнт використання трудових ресурсів. Останній визначають з відношення фактично відпрацьованого в суспільному виробництві робочого часу до можливого його річного фонду.
Виходячи з даних таблиці 2.4 можна говорити про зменшення чисельності працівників на підприємстві (за досліджуваний період вона зменшилась на 1,8 %), а також про зменшення кількості відпрацьованих ними людино-днів. Спостерігається невелике зростання коефіцієнта використання трудозапасу, що безпосередньо обумовлено зростанням відпрацьованих людино-днів в розрахунку на одного працівника господарства на 1,4%. У 2003 році наявний трудозапас використовувався на 55,1 %, а у 2005 - на 55,8 %.
Таблиця 2.4
Ефективність використання трудових ресурсів у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.
Показники
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у % до 2003 р.
Середньорічна чисельність праців-ників, чол.
330
320
324
98,2
Ними відпрацьовано за рік, люд.-днів
78210
72960
75816
96,9
Відпрацьовано на 1 працівника за рік, люд.-днів
237
228
234
98,7
Коефіцієнт використання трудозапасу
0,551
0,543
0,558
101,3
Рівень забезпеченості господарства робочою силою:
навантаження на 1 працівника ріллі, га
12,8
12,4
11,9
93,0
Найповніше рівень використання трудових ресурсів відображає продуктивність праці, яка визначається відношенням виробленої продукції (в натуральній або вартісній оцінці) до затрат праці. Зазначений показник детально аналізується у підрозділі 2.2 даного курсового проекту.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Показники економічної ефективності виробництва характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, рівень рентабельності виробництва.
Усі зазначені показники розраховано і наведено в таблиці 2.5. Її аналіз свідчить про зменшення фінансових результатів підприємства по всіх пунктах таблиці, тобто господарство має негативну динаміку. Зокрема, слід відзначити суттєве зменшення вартості валової продукції в розрахунку на 1 га угідь, на 1 працівника і на 1000 грн. основних фондів ( у 2005 році порівняно з 2003 роком зниження склало відповідно 14,4 %, 19,1 %, 16,9 %). В першу чергу це пов'язано із зменшенням за останні 3 роки основного засобу виробництва сільськогосподарського підприємства - землі.
Таблиця 2.5
Аналіз фінансових результатів діяльності СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки
Показники
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2005 р. у % до 2003 р.
Вартість валової продукції, грн.:
на 1 га сільськогосподарських угідь
773,71
875,71
669,76
85,6
на 1 середньорічного працівника
9880,0
10850,63
7991,05
80,9
на 1000 грн. основних фондів
568,31
623,08
472,02
83,1
Валовий доход, грн.:
на 1 га сільськогосподарських угідь
68,34
41,11
39,71
58,1
на 1 середньорічного працівника
872,73
509,38
473,77
54,3
Прибуток, грн.:
на 1 га сільськогосподарських угідь
0,59
0,48
0,57
96,6
на 1 середньорічного працівника
7,58
5,94
6,79
89,6
Рівень рентабельності, %
0,07
0,06
0,08
х
Норма прибутку, %
0,04
0,03
0,04
x
Більш яскраве уявлення про фінансово-економічний стан досліджуваного господарства можна одержати за допомогою показників рівня рентабельності і норми прибутку. Рівень рентабельності незначно зріс і склав у 2005 році 0,08 %. Цей показник надзвичайно низький і є свідченням того, що господарство не може здійснювати розширене відтворення, оскільки виробництво ледь окупає себе. Це найвірогідніше пов'язано із перевищенням собівартості виробництва продукції над закупівельними цінами. Низький рівень норми прибутку показує, що основні і оборотні засоби використовуються недостатньо ефективно.
Таким чином, СТОВ ”Нове життя” є низько прибутковим господарством, однак з достатньо високим потенціалом.
Оскільки неможливо охопити усі напрямки виробництва досліджуваного господарства, визначимо, на якій саме продукції воно спеціалізується. Спеціалізація господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. На основі аналізу даних таблиці 2.6 (додаток Б) можна зробити висновок, що у СТОВ ”Нове життя” розвиток галузі рослинництва значно переважає розвиток галузі тваринництва (питома вага у структурі товарної продукції складає відповідно 58,8 % і 31,1 %). Якщо сконцентрувати увагу лише на галузях рослинництва, то аналіз діяльності господарства буде однобічним і неповним, тому визначимо, яка саме продукція з кожної галузі має найвищу питому вагу.
Розрахунки показують, що пріоритетним видом продукції господарства є зерно, питома вага якого становить 35,4 %. Друге місце займає виробництво молока (15,1 %), третє - виробництво м'яса ВРХ (14,7 %). Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідні галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10 до 35 %. По таких підприємствах визначається їх виробничий напрям. У його назву доцільно включити дві (максимум три) відносно переважаючих у господарстві галузі. Таким чином, виробничий напрям господарства «Нове життя» можна сформулювати як зерново-молочний з розвинутим м'ясним виробництвом.
Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт спеціалізації (коефіцієнт зосередження товарного виробництва):
де Пві - питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %; Nі - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.
Оскільки в нашому господарстві коефіцієнт спеціалізації (розрахунки не наводяться) становить 0,33, то можна сказати, що СТОВ ”Нове життя” є підприємством із середнім рівнем спеціалізації. За інших однакових умов ефективність функціонування аграрних підприємств підвищується із збільшенням абсолютного значення коефіцієнта товарного зосередження галузей, але при цьому посилюється ризик втрати фінансової стабільності через можливе погіршення кон'юнктури ринку на продукцію галузей спеціалізації.
Таким чином, господарство ”Нове життя” займається основними галузями: землеробством і тваринництвом, а також переробкою промислової продукції (виробничий напрямок - зерново-молочний з розвинутим м'ясним виробництвом). Головна галузь - зерновиробництво - є найбільш рентабельною і стабільною. Підприємство достатньо забезпечене земельними ресурсами, основними фондами, однак наявні ресурси використовуються не досить ефективно.
2.2. Аналіз продуктивності праці

Основним показником, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів, є продуктивність праці, на яку впливає значна кількість факторів, зокрема:
зміна структури персоналу підприємства;
зміна середньорічного виробітку на одного робітника;
зміна виручки (чистого прибу и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.