На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Сутнсть, класифкаця и категорї формування розподлу прибутку. Методологя та правове забезпечення процесу формування розподлу пдприємства. Пропозицї щодо вдосконалення формування розподлу пдприємства при зовншньоекономчнй дяльност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 15.09.2010. Сдан: 2010. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Київський національний торгівельно-економічний університет
Вінницький торгівельно-економічний інститут
Кафедра економіки підприємства та менеджменту
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему: «Удосконалення формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності»
(за матеріалами ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»)
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Сутність, класифікація, категорії формування розподілу прибутку
1.2. Методологія та правове забезпечення процесу формування розподілу підприємства
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ТОВ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ»
2.1. Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»
2.2. Дослідження стану формування розподілу прибутку підприємства при зовнішньоекономічній діяльності
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Пропозиції щодо вдосконалення формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності
3.2. Вдосконалення управління формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності з використанням інформаційних технологій
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Проблематика трансформаційних процесів вимагає наукового розв'язання сучасних економічних завдань, серед яких особливе місце належить управлінню підприємствами, в тому числі за критерієм їх вартості. Актуальність цієї проблематики обумовлена її новизною стосовно вітчизняних підприємств, так і їх аналогів із-за кордону, значенням для сталого підвищення ефективності їх господарювання; крім того, інвестиційні потреби виробників неможливо задовольнити без залучення значних зовнішніх ресурсів, що вимагає формування дієвого внутрішньо-господарського механізму підвищення вартості капіталовкладень.
Управління формування розподілу національних підприємств з огляду на відносно невеликий термін з часу його виникнення - середини 90-х років минулого століття, тобто з початку масової приватизації - перебуває в стадії становлення, причому переважно на основі емпіричних пошуків, а не теоретичних засад, і тому ще не набуло властивостей органічного елементу цілісної системи управління. Поряд з цим, методологічні та прикладні засади менеджменту постійно знаходяться у полі зору іноземних науковців і фахівців - розвиненість корпоративних відносин і необхідність узгодження інтересів усіх заінтересованих у них осіб обумовили появу досліджень із пошуку ефективних форм і методів збільшення капіталу акціонерів. Певна, хоча й не остаточна, практична завершеність системи управління розподілом підприємств економічно розвинутих країн пов'язана з тим, що її наукове обґрунтування триває багато років. Рівень досліджень, виконаних А. Маршалом, Й. Шумпетером, Е. Чемберліном, Дж. Робінсон, Дж. Б. Кларком, Дж. Хіксом, І. Фішером, Р. Коузом, Дж. Гелбрейтом, Г. Саймоном та ін., дозволяє стверджувати, що склалася теорія управління розподілом підприємств.
З огляду на сучасний стан національної системи макроекономічного та внутрішньогосподарського управління розподілом, автоматично привнести в неї розробки зарубіжних авторів неможливо, оскільки вони стосуються усталених корпоративних і фінансових відносин. Тому виникає потреба в осмисленні наукових і практичних засад менеджменту підприємств саме в період їх адаптації до масштабних змін в умовах господарювання.
Окремі аспекти управління розподілом підприємств розглядаються вітчизняними науковцями в межах досліджень проблематики: конкурентоспроможності - О.М. Алимовим, реформування власності - О.І. Амошею, структурних змін в економіці - Л.К. Безчасним, формування фондового ринку - В.М. Бордюком, інвестиційного розвитку - М.С. Герасимчуком, корпоративного управління - В.І. Голіковим, управління виробничим потенціалом - М.І. Івановим, розвитку промислових комплексів - М.Г. Чумаченком, теорії вартості - А.А. Чхуном та ін. Водночас як єдина комплексна проблема управління розподілу підприємств на цей час ще не стала предметом наукового узагальнення.
Відсутність теоретично обґрунтованих підходів до дослідження процесів управління розподілом підприємств ускладнює наукове розв'язання проблемних питань менеджменту в умовах первісного нагромадження капіталу та становлення фондового ринку. Крім того, оскільки управління має базуватися на точно визначеній величині вартості, остільки актуалізується завдання розробки методичних і прикладних засад оцінки вартості підприємств. Це необхідно також для виявлення узагальнюючих тенденцій у динаміці вартості, без чого неможливо обґрунтування на наукових підставах державної системи регулювання розподілу підприємств.
Враховуючи, що найважливішою передумовою зростання вартості підприємств є удосконалення моделі корпоративного управління, доцільним слід визнати теоретичну аргументацію шляхів його здійснення через призму менеджменту.
Актуальність зазначеного наукового спрямування визначається також неповнотою методологічних і прикладних досліджень процесів трансформації підприємств у ринковоорієнтовані структури за вартісним критерієм, що обумовлює доцільність звернення до конкретних питань управління розподілом. Існуючі пропозиції щодо розв'язання наведених проблем менеджменту носять фрагментарний характер і не дозволяють науково узагальнити та практично вирішити завдання створення адекватної умовам економічної трансформації системи управління, орієнтованого на зростання вартості підприємств.
Викладене вище дозволяє стверджувати, що сучасний стан наукової розробки проблематики менеджменту розподілу вимагає систематизації та узагальнення теоретико-методологічних і прикладних аспектів управління з метою досягнення нових наукових результатів, придатних для практичного впровадження у господарську діяльність вітчизняних та зарубіжних підприємств.
Мета дослідження - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, визначення методики та шляхів вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:
1) визначити теоретичні засади формуванням розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності;
2) охарактеризувати правове поле та методологію процесу формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності;
3) дати характеристику організаційно-управлінській та фінансово-економічній характеристиці ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»;
4) дослідити стан формування розподілу підприємства ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» при зовнішньоекономічній діяльності;
5) проаналізувати шляхи вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
6) вказати шляхи вдосконалення управління формування розподілу підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності із застосоуванням інформаційних технологій.
Об'єктом дослідження є удосконалення формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності.
Предметом дослідження є відносини, що виникають на ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» при удосконаленні формування розподілу підприємства при зовнішньоекономічній діяльності.
Теоретичною і методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні та економічні явища у розвитку й взаємоз'язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.
Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо розвитку двосторонніх міжнародних економічних зв'язків України, розроблені пропозиції щодо розв'язання проблем які стоять на шляху виходу на міжнародні ринки, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов'язаних з розвитком міжнародних економічних відносин.
Структура дипломної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і шести параграфів, висновків, списку використаних 85 джерел, 7 додатків, 9 таблиць.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Сутність, умови, класифікація, категорії формування розподілу прибутку
Поділ (розподіл) - спосіб реорганізації, при якому одне підприємство розподіляється на кілька інших (нових) підприємств.
Унаслідок реорганізації шляхом поділу після передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим (новоствореним) юридичним особам - правонаступникам підприємство, що розділяється, припиняє своє існування.
Виділення - спосіб реорганізації, при якому з одного підприємства виділяється одне або кілька інших підприємств.
Відповідно до ст. 109 ЦК, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Тобто підприємство, з якого виділяються інші підприємства, не припиняється, а продовжує існувати як попередня юридична особа. Майно цього підприємства розподіляється між ним та новоствореними на його базі підприємствами пропорційно до сформованих статутних капіталів.
На практиці такий спосіб реорганізації застосовують у випадках, коли, наприклад, треба розподілити сфери діяльності підприємства.
Структурні підрозділи - цехи, відділи, ферми, інші господарські підрозділи, що здійснюють діяльність на основі положення, затвердженого директором підприємства (об'єднання), і очолюються керівником, який призначається (затверджується) на посаду директором підприємства (об'єднання) [15, с. 78].
Структурні одиниці - виробничо-господарські суб'єкти підприємства (об'єднання), що мають статус, визначений у статуті (положенні) підприємства (об'єднання), є цілісними майновими комплексами, виробляють продукцію (виконують роботи, надають послуги) в єдиному (замкнутому) технологічному процесі, знаходяться за юридичною адресою підприємства (об'єднання) або в іншому місці, а також відокремлені підрозділи підприємств чи об'єднань (філіали, представництва, відділення тощо) з правом відкриття поточних та розрахункових рахунків.
Поділ чи відокремлення можуть здійснюватися відповідно до чинного законодавства у випадках та за умов:
а) створення на базі підприємств та об'єднань, що не привели свій статус у відповідність з чинним законодавством, кількох нових господарюючих суб'єктів або відокремлення від підприємств та об'єднань структурних підрозділів - за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном;
б) виходу підприємств із складу: добровільних об'єднань - згідно зі статутом об'єднання; об'єднань, утворених відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 19 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" - за рішенням керівництва цих об'єднань та ін.
Дії, зазначені вище, можуть також здійснюватися:
- в процесі корпоратизації - згідно з пропозиціями комісії з корпоратизації;
- в процесі підготовки підприємств до приватизації - згідно з планом приватизації;
- при оренді структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) - за згодою орендодавця;
- при передачі в оренду структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) з наступним викупом - згідно з договором оренди;
- в процесі розгляду справи про банкрутство підприємств - відповідно до ухвали арбітражного суду.
Та не може здійснюватися:
- у випадку неможливості організаційного або територіального відокремлення;
- при наявності тісного технологічного зв'язку структурного підрозділу (одиниці) з іншими підрозділами;
- якщо поділ чи відокремлення може призвести до негативних екологічних, соціально-економічних наслідків (погіршення споживчих характеристик товару, зниження конкурентоспроможності на зовнішньому ринку і т.п.);
- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
В процесі поділу підприємства ініціатор поділу чи відокремлення звертається з відповідним поданням до органу, уповноваженого управляти майном об'єкта поділу чи відокремлення.
До подання додається організаційне та техніко-економічне обгрунтування доцільності поділу чи відокремлення.
Подання розглядається органом, уповноваженим управляти майном, протягом місяця з моменту одержання подання. За результатами розгляду приймається відповідне рішення, про яке письмово повідомляється ініціатор поділу чи відокремлення. Рішення надсилається не пізніше 10 днів після його прийняття [31, с. 142].
Орган, уповноважений управляти майном, може прийняти рішення про поділ чи відокремлення за власною ініціативою.
У випадку, якщо об'єктом поділу чи відокремлення є монопольне утворення, рішення попередньо погоджується з Антимонопольним комітетом або його територіальним відділенням.
Відповідно до умов здійснення поділу та відокремлення, орган, що уповноважений управляти майном, приймає такі рішення:
- про проведення поділу чи відокремлення або відмову у поділі чи відокремленні;
- про згоду на вихід підприємства зі складу об'єднання або відмову у виході.
Рішення про відмову у здійсненні поділу чи відокремлення має бути належним чином обгрунтоване.
У випадку позитивного рішення орган, уповноважений управляти майном, звертається при необхідності до Кабінету Міністрів України з поданням про перепідпорядкування підприємства іншому органу, підвідомчому Кабінету Міністрів України.
Порядок і терміни проведення поділу чи відокремлення встановлюється органом, уповноваженим управляти майном. Зазначений термін не повинен перевищувати 6 місяців від дня прийняття відповідного рішення.
При здійсненні поділу чи відокремлення до новостворених підприємств згідно з чинним законодавством переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки.
Вихід підприємства з добровільного об'єднання здійснюється за ініціативою керівника або трудового колективу підприємства відповідно до статутів об'єднання та підприємства із збереженням взаємних обов'язків і договорів з іншими підприємствами та організаціями. В цьому випадку рішення про вихід з об'єднання приймається підприємством самостійно без погодження з органом, уповноваженим управляти майном.
При корпоратизації підприємства орган, уповноважений управляти майном, надає комісії з корпоратизації подання ініціаторів з пропозиціями щодо поділу чи відокремлення, якщо такі надійшли на момент створення комісії.
У процесі роботи комісії з корпоратизації ініціатори поділу чи відокремлення звертаються з поданням безпосередньо до комісії, але не пізніше ніж за 7 днів до закінчення її роботи.
Комісія готує та подає учасникам товариства висновки і пропозиції стосовно поділу чи відокремлення [26, с. 171].
Засновник у місячний термін розглядає пропозиції комісії та приймає відповідне рішення. Рішення засновника повідомляється ініціатору в десятиденний строк.
У процесі підготовки державного підприємства до приватизації ініціатори поділу чи відокремлення подають відповідні пропозиції у комісію по приватизації. Якщо трудовий колектив - ініціатор поділу чи відокремлення не згоден з проектом плану приватизації, розробленим комісією, він може підготувати альтернативний варіант плану та подати його на розгляд комісії.
Рішення про поділ чи відокремлення приймає орган приватизації.
При оренді структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств (об'єднань) ініціатори відокремлення - орендарі, інші фізичні та юридичні особи, які бажають викупити об'єкт оренди і тим самим відокремитися, подають орендодавцю обгрунтовані пропозиції щодо відокремлення.
Орендодавець зобов'язаний розглянути їх протягом 30 днів з моменту одержання і дати відповідь про прийняте рішення.
У випадку розгляду арбітражним судом справ про банкрутство підприємства і при тому, що боржник сам звернувся з заявою про визнання його банкрутом, громадяни та юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у місячний термін з дня опублікування в офіційному органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення справи про банкрутство подають до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказують, що санація буде відбуватися шляхом поділу підприємства або відокремлення від нього одного чи декількох структурних підрозділів (одиниць).
Коли наявна кредиторів на переведення боргу та заміну боржника арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації боржника шляхом поділу чи відокремлення.
Розукрупнення підприємства (поділ, виділення) здійснюється, як правило, в таких випадках:
1. Якщо у підприємства поряд з прибутковими секторами діяльності є значна кількість збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення, в т. ч. шляхом приватизації. Структурні ж підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.
2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті розукрупнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.
3. При проведенні передприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.
4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прийнято рішення про примусовий поділ даних монопольних утворень).
5. З метою створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад у результаті виділення з материнської компанії дочірніх підприємств [19, с. 67].
Даний напрям реорганізації дає можливість сконцентруватися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства.
Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно за умови ліквідації даного монопольного утворення на ринку. Примусовий поділ не застосовується у випадках:
а) неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
б) наявності щільного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше 30 %).
Розрізняють дві основні форми розукрупнення - поділ та виділення.
Поділ - це спосіб реорганізації, за якого одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.
У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки (активи і пасиви) реорганізованого підприємства.
Реорганізація підприємства шляхом поділу характеризується такими особливостями:
- до рішення про реорганізацію обов'язково мають бути включені положення, які визначають спосіб розподілу між правонаступниками капіталу підприємства (статутного, резервного тощо);
- угода про реорганізацію укладається між групами засновників підприємств, які створюються в результаті поділу;
- при підготовці установчих документів кожного новоствореного підприємства має бути враховано, що воно створюється шляхом поділу і бере на себе у відповідній частині майнові права та обов'язки цього реорганізованого підприємства;
- підприємствами-правонаступниками та підприємством, яке реорганізується, підписується роздільний баланс.
Угода про реорганізацію шляхом поділу, окрім інших стандартних позицій, має містити:
а) повний перелік та обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному правонаступнику;
б) строк складання роздільного балансу з розшифровками кожної статті цього балансу.
Якщо кількість засновників підприємства, що реорганізується, менша за кількість підприємств, що створюються в результаті поділу, то частка кожного засновника в його статутному капіталі відповідним чином розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників стає співзасновником кожного (або деяких) з підприємств-правонаступників. Внесками засновників до статутного капіталу таких підприємств є їх частки в статутному капіталі підприємства, що реорганізується.
На практиці можна зустріти особливий вид поділу, який має деякі спільні риси з приєднанням. За цього способу реорганізації активи та пасиви реорганізованого підприємства переходять не до новостворених, а до вже функціонуючих підприємств. Власники реорганізованого підприємства згідно із заздалегідь визначеними пропорціями наділяються корпоративними правами підприємств, до яких перейшли активи та пасиви.
Також, підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, за згоди власників або уповноваженого ними органу. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.
Під час реорганізації шляхом виділення частина активів і пасивів підприємства, що реорганізується, передається правонаступникові або кільком правонаступникам, які створюються внаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством [45, с. 121].
У разі виділення створення нової юридичної особи (осіб) здійснюється з використанням лише частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова ж частина слугує базою для продовження господарської діяльності. Етапи реорганізації підприємства шляхом виділення в основному збігаються з тими, які були описані у разі реорганізації шляхом поділу. Виняток становить останній етап, оскільки при виділенні реорганізоване підприємство не виключається з державного реєстру.
Як специфічний вид виділення можна розглядати операцію передачі частини майнових прав та обов'язків підприємства, що реорганізується, не до новоствореного, а до вже функціонуючого підприємства. Власники реорганізованого підприємства стають співвласниками суб'єкта господарювання, до якого передано частину активів і пасивів.
Виокремлення власників при реорганізації юридичної особи шляхом виділення є необов'язковим. Засновником (чи співвласником) юридичної особи, яка створюється в результаті виділення (чи до якої здійснюється приєднання виділеної частини активів та пасивів), може бути реорганізоване підприємство. При цьому юридична особа, якій передано частину майнових прав та обов'язків, може набути вигляду дочірнього підприємства, у результаті чого організовується інтегрована корпоративна структура.
Необхідним елементом розукрупнення є роздільний баланс. Роздільний баланс - це баланс підприємства, що реорганізується шляхом поділу чи виділення, на день припинення його діяльності, в якому окремими позиціями відображаються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками. Отже, в роздільному балансі відображається частка майна, вимог і зобов'язань, яка передається підприємствам, що утворюються в результаті поділу чи виділення. У роздільному балансі показуються баланси новостворених підприємств на момент початку їх господарської діяльності. Перед складанням роздільного балансу слід провести підготовчу роботу щодо забезпечення реальності позицій, які будуть відображені в ньому. З цією метою проводиться інвентаризація всіх майнових прав і зобов'язань підприємства, що реорганізується. Особлива увага при цьому звертається на виявлення та списання майна, непридатного до використання, та безнадійної дебіторської заборгованості.
За загальним правилом складання роздільних балансів усі активи та пасиви реорганізованого підприємства розподіляються пропорційно до встановленої бази для нарахування. Як правило, такою базою є сума основних засобів, якими наділяються підприємства, що створюються в результаті поділу. Наприклад, якщо вирішено, що в результаті поділу до новоствореного підприємства відійде окремий структурний підрозділ, вартість основних засобів якого становить 25 % загальної суми першого розділу активу балансу, то це означає, що до даного підприємства у відповідній частці відійде власний капітал, зобов'язання та вимоги. Може бути встановлено й інший порядок визначення пропорцій обміну корпоративних прав, розподілу майна, формування окремих статей активу та пасиву роздільного балансу, зокрема виходячи з оціночної вартості новостворюваних підприємств. Загальні принципи, пропорції, строки та методи розподілу активів під час реорганізації підприємства шляхом поділу чи виділення визначаються в угоді про реорганізацію [24, с. 89].
1.2. Методологія та правове забезпечення процесу формування розподілу прибутку підприємства
Проведення внутрішньої реорганізації потребує значної підготовчої роботи, яка може бути за змістом структурована на декілька відносно самостійних етапів.
1 етап - визначення стратегічних завдань, які необхідно ви рішити завдяки проведенню внутрішньої реорганізації.
Стратегічні завдання внутрішньої реорганізації, за суттю, збігаються із загальними завданнями антикризового управління - виведення підприємства зі стану кризи, усунення загрози банкрутства, нормалізація фінансового стану підприємства, ліквідація збитковості та причин, що її зумовлюють, забезпечення зростання результатів господарсько-фінансової діяльності та її ефективності.
Відповідно до завдань, що стоять перед конкретним підприємством, має бути визначено місце внутрішньої реорганізації у системі антикризових заходів, вивчено потенційні можливості та наслідки застосування цього інструменту.
2 етап - аналіз внутрішньої організаційної структури та ресурсного потенціалу підприємства.
Метою цього етапу роботи є складання переліку структурних підрозділів підприємства та збирання інформації стосовно їх діяльності.
Ця інформація необхідна для подальшої роботи і стосується таких питань:
- спеціалізація;
- характер продукції (кінцева; незакінчене виробництво, роботи, послуги тощо);
- види продукції (робіт, послуг), що пропонуються зараз і можуть потенційно бути запропоновані;
- обсяги діяльності, їх відповідність до критичних обсягів, необхідних для беззбиткової роботи;
- забезпеченість матеріально-технічною базою, умови її використання (для орендованих основних фондів), кількісний та якісний стан;
- забезпеченість трудовими ресурсами, їх кількість та склад, рівень матеріального та морального задоволення роботою;
- рівень попиту на пропоновану продукцію (роботи, послуги) умови та канали її продажу;
- місцезнаходження, транспортна доступність;
- характеристика керівника складу та провідних фахівців структурних підрозділів;
- можливості виділення інших (крім існуючих) структурно виокремлених частин цілісного майнового комплексу підприємства, які потенційно можуть працювати самостійно;
- ступінь централізації управлінських функцій (закупівля, збут, маркетинг, облік, планування тощо);
- наявність досвіду госпрозрахункових відносин між структурним підрозділом та апаратом управління;
- інша інформація.
Аналіз умов функціонування структурних підрозділів у складі підприємства дасть змогу обгрунтовано визначити форми і методи його внутрішньої реорганізації.
3 етап - визначення критеріїв можливості виділення структурних підрозділів у самостійні підприємства.
Єдиним нормативним та методичним документом, що регламентує критерії можливості виділення, є Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій, розроблена та затверджена Міністерством економіки України [27, с. 59].
Відповідно до цього документа такими критеріями визнаються:
а) ступінь освоєння нових ринків - характеризує швидкість, з якою підрозділ може змінити структуру збуту продукції і подолати бар'єри вступу до нових ринків; слід враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу в продукцію мають повільний ступінь освоєння;
б) рівень специфічних виробничих знань і технологій - характеризує, якою мірою застосовуються науково-технічні знання для підрозділу, який змушений відмовитись від усього спектра раніше виготовленої продукції.
Поняття «специфічні виробничі знання і технології» охоплює науково-технічні знання як у загальновизнаному чистому вигляді (технології ноу-хау, патенти), так і специфічні систематизовані знання, придбані у процесі роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти робітників, інноваційні процеси). Чим вище рівень знань, які можуть бути передані, тим легше підрозділ може освоїти нові технології та види продукції.
Під час застосування даної методики досить важливого значення набуває віднесення підприємства до тієї чи іншої категорії.
Категорія 1 - підприємства, що легко реорганізуються. Підрозділ швидко виходить на нові ринки, легко збуває свою продукцію, частка специфічних знань мала.
Категорія 2 - підприємства, які потенційно піддаються реорганізації. Підрозділ має великі можливості освоєння нових ринків, але існуючий рівень специфічних виробничих знань і технологій ускладнює зміну асортименту продукції і виробничого продукції.
Категорія 3 - підприємство, що підлягає ліквідації. Підрозділ характеризується малою можливістю освоєння нових ринків та малим рівнем специфічних виробничих знань та технологій
Категорія 4 - підприємство, яке важко піддається реорганізації. Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, незважаючи на високий ступінь специфічних виробничих знань та технологій. Без існування цього підрозділу структура кооперації та збуту в межах об'єднання неможлива.
Позитивно оцінюючи спробу розробки відповідних рекомендацій, вважаємо за необхідне розглядати визначені критерії лише як скринінгові (попередні, якісні) стандарти відбору, які використовуються для попередньої оцінки можливостей проведення реорганізації та ранжирування підрозділів підприємства з точки зору потреби та потенційної можливості їх виділення в самостійні підприємства.
Застосування даних критеріїв дає змогу визначити структурні підрозділи (частки майнового комплексу підприємства), які потребують пріоритетного та поглибленого вивчення питань внутрішньої реорганізації.
4 етап - розробка бізнес-плану діяльності підрозділів, що підлягають реорганізації.
Для економічно обгрунтованої оцінки можливості самостійного функціонування структурних підрозділів (можливість реорганізації яких оцінена як реальна або високопотенційна) розроблюється детальний бізнес-план їх діяльності як самостійних господарюючих суб'єктів ринку.
Структура бізнес-плану, зміст та вимоги до його окремих розділів визначаються виходячи з загальноприйнятих підходів, висвітлених у сучасній економічній літературі, а також нормативних актів та методичних рекомендацій відповідних органів.
Підготовка бізнес-плану діяльності підрозділів, що перетворюються на самостійні підприємства, провадиться на базі використання інформації про їх діяльність у складі підприємства (обсяги виробництва, доходів, склад та рівень поточних витрат), яка корегується з урахуванням їхнього нового статусу. З цією метою визначаються можливі резерви зростання обсягів та ефективності діяльності, мобілізації яких сприяє економічна самостійність або нові власники підприємства.
У перебігу розробки бізнес-плану обов'язково мають бути розраховані показники, що є індикаторами економічної можливості виділення: точка беззбитковості діяльності, яка визначає мінімальний обсяг діяльності, необхідний для покриття поточних витрат за рахунок власних доходів; запас фінансової міцності, який характеризує ступінь перевищення фактичних обсягів діяльності над мінімально допустимим; точка фінансової рівноваги, тобто обсяг діяльності, який забезпечує генерацію грошових доходів в обсягах, що достатні для покриття грошових витрат, у тому числі пов'язаних з обслуговуванням та погашенням старих зобов'язань; обсяг цільового прибутку та можливості його досягнення (точка цільової прибутковості) [17, с. 201].
Методика їх розрахунку викладена в чисельних учбово-методичних виданнях.
5 етап - оцінка ефективності внутрішньої реорганізації під приємства.
Прогнозні результати господарсько-фінансової діяльності ново-створених підприємств (відповідно до розробленого бізнес-плану) необхідно порівняти з відповідними фактичними та прогнозними показниками по підприємству в цілому без проведення реорганізації.
Якщо результати розрахунків підтверджують зростання ефективності господарювання, обсягів чистого грошового потоку, зменшення рівня його мінливості, то внутрішня реорганізація може бути визнана економічно доцільною.
6 етап - розробка концепції та проекту угоди про виділення (розподіл).
Спираючись на отримані результати економічної оцінки можливості виділення, необхідно розробити та винести на схвалення власників загальну концепцію внутрішньої реорганізації. Цей документ має визначати: стратегічну доцільність внутрішньої реорганізації, цілі, які досягаються завдяки її проведенню; перелік підрозділів, що перетворюються на самостійні підприємства; черговість перетворень, терміни та відповідальних за проведення внутрішньої реорганізації; правову схему проведення внутрішньої реорганізації; план заходів, необхідних для проведення реорганізації.
Після схвалення загальної концепції відповідно до визначеної черговості структурних підрозділів розроблюється проект угоди про виділення (розподіл), в якому мають бути зазначені питання щодо: призначення комісій для проведення реорганізації та інвентаризації у складі представників підприємств, що реорганізуються, та засновників підприємств-правонаступників; розподілу між підприємствами-правонаступниками суми його статутного та інших фондів спеціального призначення, що складають капітал банку, а також засновників, акціонерів (учасників); розподілу зобов'язань підприємства, що ліквідується, між його правонаступниками; повного переліку та обсягу активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному підприємству-правонаступнику; дати перерахування у відповідних частинах залишку коштів з поточних рахунків підприємства, що реорганізується, на тимчасові рахунки, відкриті засновниками кожного з підприємств-правонаступників; строків складання роздільного балансу з розшифровками кожної статті цього балансу (розшифровки статей балансу мають бути підписані уповноваженими особами-членами комісії, що проводять реорганізацію); переліку документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передачі; строків проведення передачі основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних актів, підписаних матеріально відповідальними особами підприємства, що реорганізується, та засновниками підприємств-правонаступників; строків передачі та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звітності, архівів чи описів архівів; кадрового забезпечення ритмічної роботи підприємства, що реорганізується; може бути обумовлено те, що голова правління та головний бухгалтер не можуть бути звільнені до повного завершення реорганізації та внесення відповідного запису до Державного реєстру; строків обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) товариства, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) товариств-правонаступників, порядок продажу акцій (часток) акціонерами (учасниками) підприємств та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням статутних фондів новостворених підприємств відповідно до чинного законодавства України та нормативних актів Комісії з цінних паперів та фондової біржі; строків перереєстрації укладених угод та прав власності відповідно до розподілу майнових прав; повідомлення орендодавця (якщо приміщення, де розташовано підприємство, що реорганізується, орендоване) про припинення договору оренди, та укладання договору оренди з новим орендарем (якщо одне з новостворених підприємств має наміри продовжувати оренду даного приміщення); інших питань за ініціативою сторін, які забезпечують оперативне проведення реорганізації [35, с. 71].
Підготовлений проект угоди про розподіл (виділення) повинен бути схвалений вищим органом підприємства, що реорганізується.
7 етап - узгодження концепції та умов внутрішньої реорганізації з кредиторами підприємства.
Виходячи з принципу незмінності суб'єкта кредитування, запобігання можливим ускладненням відносин з кредиторами та ініціювання ними визнання нелегітимності укладеної корпоративної угоди в судовому порядку доцільно отримати їх згоду на проведення внутрішньої реорганізації підприємства.
Для її отримання кредиторам підприємства автор вважає за доцільне подати на розгляд такі документи:
- концепцію проведення внутрішньої реорганізації;
- проект угоди про виділення (поділ);
- проекти статутів новостворених підприємств;
- бізнес-плани діяльності новостворених підприємств;
- експертні розрахунки ефекту від проведення реорганізації.
Вивчення даних документів дає можливість кредиторам порівняти ризики неплатоспроможності та невиконання боргових зобов'язань до та після проведення внутрішньої реорганізації, що є підставою для отримання позитивного рішення з цього питання (при відповідному зменшенні рівня ризику та правовій захищеності інтересів кредиторів).
8 етап - проведення реорганізаційних заходів та контроль за перебігом їх виконання.
На цьому етапі роботи переходять безпосередньо до проведення реорганізаційних заходів відповідно до розробленого плану-графіка.
Одним з найбільш поширених способів фінансової оцінки на даному етапі існування банківської системи - система коефіцієнтів.
1. Генеральний коефіцієнт надійності:
К1 = К/АР (2.1)
де, К- власний капітал;
АР - робочі активи.
Показує рівень забезпечення покриття ризикованих вкладень банку його власним капіталом, за рахунок якого погашатимуться можливі збитки у разі неповернення будь-якого активу.
2. Коефіцієнт миттєвої ліквідності:
К2 = ЛА/ОВ (2.2)
де, ЛА - ліквідні активи;
ОВ - зобов'язання до запитання.
Показує чи використовує банк кошти клієнтів як власні кредитні ресурси.
3. Крос-коефіцієнт:
К3 = СО/АР (2.3)
де, СО - сумарні зобов'язання;
АР - робочі активи.
Показує рівень трансформації сумарних зобов'язань перед вкладниками, кредиторами та інвесторами у кредити, інвестиції та посередницькі послуги.
4. Генеральний коефіцієнт ліквідності:
К4 = (ЛА + ЗК)/СО (2.4)
ЗК - захищений капітал у вигляді будівель, обладнання, інвентарю, капвкладень, дорогоцінних металів;
СО - сумарні зобов'язання;
ЛА - ліквідні активи.
Показує забезпеченість коштів, що довірені банку клієнтами, ліквідними активами, нерухомістю, цінностями, тобто характеризує здатність банку в разі неповернення виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у мінімальний термін.
5. Коефіцієнт захищеності капіталу:
К5 = ЗК/К (2.5)
ЗК - захищений капітал у вигляді будівель, обладнання, інвентарю, капвкладень, дорогоцінних металів;
К- власний капітал.
Показує як банк враховує інфляційні процеси і яку частку активів розміщує у нерухомість, цінності та обладнання. Використовується як відносний показник фундаментальності банку: банки засновані на короткий термін діяльності, не вкладають достатньо коштів у свій розвиток.
6. Коефіцієнт фондової капіталізації:
К6 = К/СК (2.6)
К- власний капітал;
СК - статутний капітал.
Характеризує ефективність діяльності і незалежність від окремих засновників.
Основним завданням суб'єкта антикризового управління є постійний контроль за виконанням окремих етапів роботи, своєчасністю підготовки та подання необхідних документів, їх юридично виважене оформлення, виконання усіх вимог, передбачених законодавчо (виключення з Державною реєстру підприємства, що реорганізується), Державна реєстрація новостворених підприємств, реєстрація інформації про випуск акцій новостворених підприємств, отримання згоди галузевих органів управління, Антимонопольного комітету тощо).
Після вирішення правових питань, пов'язаних з оформленням реорганізації, головна увага має приділятися питанням підбору управлінського персоналу новостворених підприємств, наданню допомоги у вирішенні організаційних та управлінських питань, пов'язаних з організацією їхньої роботи, впровадження контролю за виконанням розроблених бізнес-планів діяльності та досягненням запланованих обсягів показників господарсько-фінансової діяльності [22, с. 109].
На підставі аналізу судової практики Вищий арбітражний суд України 12 вересня 1996 р. видав роз'яснення № 02-5/334 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” (далі - Роз'яснення про вирішення спорів). Згідно з абз. 6 п. 10 цього роз'яснення “вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже, у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину”. (Оскільки закон оперує поняттям “роздільний акт (баланс)”, а не “розподільний акт (баланс)”, надалі ми використовуватимемо термін, зазначений у законі).
Таким чином, для вирішення спору щодо обсягів правонаступництва при поділі чи виділенні підприємства слід досліджувати дві складові: рішення власника та роздільний баланс (акт). Що до рішення власника, то згідно з абз. 3, 4 п. 1 Роз'яснення про вирішення спорів “законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів господарським судам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір”.
З роздільним балансом (актом) ситуація дещо складніша. Правовий аналіз поняття роздільного балансу (акту) свідчить, що чинне законодавство України його правову природу не визначило. Зокрема, існує думка, що роздільний баланс (акт) містить певні ознаки угоди:
- як правило, укладається між двома сторонами - правонаступником і правопопередником;
- укладення призводить до зміни цивільних правовідносин.
Правонаступник набуває цивільних прав та обов'язків, а правопопередник їх позбавляється. Це відповідає поняттю угоди, що містяться ст. 41 ЦК, згідно з якою “угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків”; перехід прав та обов'язків закон пов'язує саме з підписанням роздільного балансу (акта).
На користь того, що роздільний баланс (акт) не є угодою, і взагалі не є правочином можна назвати такі аргументи:
- визначення обсягів правонаступництва в процесі реорганізації підприємства належить до компетенції власника (або особи, якій делегував власник відповідні повноваження). Відповідно, роздільний баланс та/або акт мають лише відобразити цю волю власника. Погодження волі сторін (що є необхідним атрибутом договору) при підписанні роздільного балансу (акта) не відбувається. Відсутня й ознака диспозитивності та ініціативності учасників договору;
- укладення роздільного балансу (актів) призводить до зміни в структурі активів і зобов'язань правонаступника та правопопередника (оскільки закон пов'язує перехід прав та обов'язків до правонаступника з днем підписання роздільного акту (балансу). Відповідно, така дія є господарською операцією згідно зі ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон про бух. облік). Зміст цивільних правовідносин при цьому не змінюється: права та обов'язки правонаступника (в частині, що йому передається) щодо третіх осіб є тотожними правам та обов'язкам правопопередника. При цьому в зобов'язаннях змінюються лише особи (тобто, змінюється суб'єктний склад правовідносин);
- розділ прав та обов'язків правонаступника й правопопередника при реорганізації є волевиявленням власника майна, актом управління.
Відповідно, підписання сторонами роздільного балансу визначає лише момент переходу прав та обов'язків правопопередника до правонаступника (ст. 37 ЦК). Обсяг прав та обов'язків кожної зі сторін визначає власник майна й фіксує в роздільному балансі.
На наш погляд, роздільний баланс (акт) слід розглядати як документ бухгалтерської звітності, підписаний сторонами на виконання волі власника майна. Згідно зі ст. 9 Закону про бухгалтерський облік документи, що фіксують акти здійснення господарських операцій, є первинними обліковими документами. Відповідно, роздільний баланс та/або роздільні акти є первинними обліковими документами, однак не угодами. Зважаючи на це, у разі виникнення спору між правонаступником та право попередником щодо обсягу правонаступництва визнати такі документи недійсними згідно з ЦК України неможливо [31, с. 90].
Воля власника щодо обсягу правонаступництва може бути будь-яким чином зафіксована. Це дозволяє достовірно її встановити - як у документі, яким оформлюється рішення про поділ чи виділення підприємства, так і шляхом погодження (затвердження) роздільного балансу (акта), чи іншим способом.
У разі виявлення невідповідності обсягу майнових прав та обов'язків, переданих за роздільним балансом та роздільними актами, волі власника чи вповноваженої ним особи (органу), права правонаступника чи правопопередника є порушеними. В цьому випадку можливим способом захисту порушених прав є звернення до господарського суду з позовними вимогами про визнання незаконною передачі майнових прав та обов'язків від правонаступника до правопопередника згідно з роздільним балансом (актом) та про визнання права правонаступника на набуття майнових прав та обов'язків згідно з рішенням власника.
Якщо суд задовольнив позовні вимоги позивача, він має законні підстави для здійснення коригування заборгованості без додаткового погодження скоригованого роздільного балансу (акта) з відповідачем.
Порівняно з роздільним балансом роздільні акти мають певні особливості. На відміну від роздільного балансу, форму та зміст якого можна визначити за аналогією зі звичайним балансом підприємства, форму роздільного акта визначають правонаступник та правопопередник самостійно, а зміст, на наш погляд, має відповідати призначенню цього документа. На нашу думку, згідно зі своїм призначенням роздільні акти мають визначати конкретні майнові права та обов'язки, які переходять до новоствореного підприємства. В балансі ж, як правило, відображається загальний обсяг таких прав та обов'язків. Відповідно, в роздільних актах має відображатися обсяг майнових прав та обов'язків правонаступника стосовно третіх осіб, які перебували в господарських відносинах з підприємством, що реорганізується (правопопередником).
Практика свідчить, що окремі роздільні акти можуть містити положення, не властиві цим документам, наприклад, мати ознаки угод про уступку вимоги/перевід боргу. В такому разі ці документи слід розглядати як угоди між двома підприємствами й застосовувати до них відповідні норми законодавства. Звісно, в кожному окремому випадку способи захисту порушеного внаслідок укладення таких угод права можуть відрізнятися. Зокрема, такі угоди можуть бути визнані недійсними як такі, що укладені внаслідок помилки (ст. 56 ЦК), або як такі, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК) [48, с. 56].
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФОРМУВАННЯ РОЗПОДІЛУ ТОВ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ»
2.1. Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Банк Ренесанс Капітал»
Публічне акціонерне товариство “Банк Ренесанс Капітал» є правонаступником усіх прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал», який у свою чергу є правонаступником всіх прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер». Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер» було створено відповідно до рішення Установчих зборів від 12 червня 2001 року №1 та було зареєстровано Національним банком України 29 січня 2003 року, реєстраційний номер 285. Відповідно до рішення Загальних зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Лідер» від 5 жовтня 2005 року №4 перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал».
Банк є публічним акціонерним товариством, що здійснює банківську діяльність і створене шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал».
Банк має статус банку з іноземним капіталом відповідно до чинного законодавства.
Повне офіційне найменування Банку: Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал».
Місцезнаходження Банку: Україна, 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 8-Б.
Банк є юридичною особою, має у своїй власності відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати договори (угоди, контракти), бути позивачем та відповідачем у суді, господарському або третейському суді.
Банк, його філії мають печатки, штампи, бланки із своїм офіційним найменуванням.
Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Засновник відповідає за зобов'язаннями Банку в межах акцій, що йому належать, а понад ці межі - у випадках, передбачених законом або договором.
Банк є економічно самостійним і повністю незалежним від органів державної влади і органів місцевого самоврядування в рішеннях та діях, пов'язаних з його оперативною діяльністю ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами на правах власності відповідно до законодавства.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш як 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється: на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; на майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставоутримувача відповідно до умов договору застави; на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно повинне бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Банк є універсальним, входить до складу банківської системи України.
Банк має самостійний баланс, кореспондентські рахунки в Національному банку України та в інших банках.
Несе відповідальність за збереження власних і довірених йому клієнтами коштів, цінностей і майна.
ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» відповідно до мети своєї діяльності:
- залучає та розміщує кредити;
- провадить операційну діяльність, зокрема щодо збереження коштів клієнтів, розрахункове та касове обслуговування клієнтів тощо;
- провадить інвестиційну діяльність, зокрема залучає та розміщує кошти на внутрішньому та зовнішньому ринку тощо;
- придбаває за власні кошти засоби виробництва для передачі їх в оренду;
- провадить фінансову діяльність, в тому числі щодо управління власним та залученим капіталом;
- провадить діяльність з випуску та обігу цінних паперів;
- здійснює розроблення, виробництво, використання, експлуатацію, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надає послуги у галузі криптографічного захисту інформації для Банку та його клієнтів;
- здійснює випуск платіжних документів (чеків, акредитивів тощо), їх купівлю, продаж та зберігання, а також інші операції з ними;
- здійснює купівлю у підприємств, установ, організацій та громадян і продаж їм іноземної валюти готівкою та валюти, що перебуває на рахунках і вкладах;
- здійснює купівлю і продаж в Україні та за кордоном банківських металів;
- залучає і розміщує дорогоцінні метали (у тому числі банківські метали) на рахунках і вкладах, а також здійснює інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;
- надає консультаційні та інформаційні послуги щодо операцій на фондовому ринку;
- провадить інші види діяльності, не заборонені законодавством.
Види діяльності, що підлягають ліцензуванню або вимагають отримання дозволу на їх провадження, провадяться ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» після одержання відповідної ліцензії або дозволу.
Банк відповідно до наданої йому Національним банком України банківської ліцензії та дозволу з додержанням вимог законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України може здійснювати такі операції та угоди:
- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- операції з валютними цінностями;
- емісію власних цінних паперів;
- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
- лізинг;
- послуги з відповідального зберігання і надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
- випуск банківських платіжних карток, а також здійснення операцій з використанням цих карток;
- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Метою діяльності ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» є створення сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника, кредитно-фінансова підтримка процесів структурної перебудови, зміцнення та реалізація виробничого і торгового потенціалу галузей економіки, переважно експортоорієнтованих та імпортозамінних, а також одержання прибутку в інтересах банку та його акціонерів шляхом:
- залучення зовнішніх і внутрішніх кредитних ресурсів та інвестицій в економіку України, насамперед у її пріоритетні галузі;
- фінансування та гарантування експортно-імпортних операцій підприємств;
- надання кредитно-фінансової підтримки суб'єктам зовнішньо-економічної діяльності з метою просування товарів вітчизняного виробництва на зарубіжні ринки;
- здійснення комплексу заходів щодо фінансування інвестиційних проектів, у тому числі за рахунок бюджетних і позичкових коштів, коштів суб'єктів підприємницької діяльності, іноземних інвестицій та кредитів, супроводження інвестиційних проектів та контролю за раціональним використанням залучених ресурсів;
- надання банківських послуг, здійснення операцій на грошовому, валютному та фондовому ринку, у тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
- співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими, неурядовими організаціями та кредитно-фінансовими установами іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України;
Предметом діяльності Банку є виконання банківських та інших операцій згідно з наданими Національним банком України ліцензіями і дозволами та провадження іншої діяльності в порядку, передбаченому законодавством.
З метою забезпечення статутної діяльності банк відповідно до законодавства формує капітал, що складається з основного та додаткового.
Статутний капітал банку становить 970524 тис. грн.
Банк може змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, визначеному законодавством.
Прибуток розподіляється на підставі рішення наглядової ради банку за такими напрямами:
- відрахування до резервного фонду не менше як 5 відсотків прибутку банку до досягнення ним 25 відсотків розміру регулятивного капіталу;
- інші фонди та резерви на покриття збитків від активних операцій;
- нарахування дивідендів.
Ресурси банку складаються з власних та залучених коштів у національній та іноземній валюті.
Банк здійснює активні операції у межах наявних власних та залучених ресурсів.
Органами управління Банку є наглядова рада та правління.
Вищим органом управління банку є наглядова рада банку, яка здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів акціонерів банку та виконує інші функції, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Порядок формування, кількісний та персональний склад наглядової ради, припинення повноважень членів наглядової ради визначається згідно із законодавством.
Постійно діючим виконавчим органом банку є правління у кількості не менш як одинадцять осіб, яке здійснює керівництво оперативною (поточною) діяльністю банку і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з положенням про правління.
Банк з усіма своїми філіями, представництвами та відділеннями є єдиною системою.
Структура банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
До структури банку входять:
- Головний банк:
- філії банку;
- представництва банку;
- відділення Головного банку та філій.
Філії, відділення та представництва Банку не є юридичними особами і діють від імені банку на підставі положення про них (Додаток А).
Для більш повної характеристики Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал» розглянемо його основні економічні показники та їх динаміку на протязі 2006-2008 рр. (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Загальна характеристика активів ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» за 2006-2008 рр

п/п
Показники
Роки
Відхилення (+,-)%
2006 р.
2007 р.
2008 р.
1
2
3
4
5
6
7
1
Грошові кошти та їх еквіваленти
231197
1969473
904804
74,5
-117,6
2
Торгові цінні папери
148
137824
246764
99,9
44,1
3
Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах
0
0
0
-
-
1
2
3
4
5
6
7
4
Кошти в інших банках
974216
1167444
568163
-71,4
-105,4
5
Кредити та заборгованість клієнтів
2163125
6107355
9870912
78,0
38,1
6
Цінні папери в портфелі банку на продаж
112434
73712
640051
85,4
88,48
7
Цінні папери в портфелі банку до погашення
0
0
0
-
-
8
Інвестиції в асоційовані компанії
0
7
8
9
Інвестиційна нерухомість
0
0
0
-
-
10
Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток
0
0
0
-
-
11
Відстрочений податковий актив
0
0
0
-
-
12
Гудвіл
0
0
0
-
-
13
Основні засоби та нематеріальні активи
155441
346150
831975
81,3
58,3
14
Інші фінансові активи
65657
27635
-
-137,6
15
Інші активи
17203
83481
105403
83,65
20,7
16
Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття
0
0
0
-
-
17
Усього активів
3675211
9952053
13195715
72,14
24,58
За даними таблиці 2.1 ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» на протязі 2006-2008 рр. досить активно розвивається, про що свідчать дані характеристики активів банку.
Так, грошові кошти та їх еквіваленти зросли на протязі 2006-2008 рр. на 74,5%, що свідчить про зростання грошової маси банку та зростання його стабільності.
Торгові цінні папери на протязі 2006-2008 рр., що знаходились у власності банку зросли на 99,9%.
Кошти ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» в інших банках на протязі 2006-2008 рр. зменшились на 71,4%.
Кредитна заборгованість клієнтів банку зросла на 78%, що свідчить про збільшення кредитного портфеля банку та прагнення найбільш максимально використати кредитні кошти для надання кредитів та отримання прибутку у вигляді відсотів по кредитах.
Цінні папери в портфелі банку на продаж зросли на 85,4%, що свідчить про збільшення кредитного портфеля за рахунок продажу цінних паперів та вивільнення коштів для надання кредитів і отримання прибутку у вигляді відсотків по кредитах.
Основні засоби та нематеріальні активи зросли на 81,3%, що свідчить про позитивні тенденції в роботі банку.
Інші активи зросли на 83,65%, що свідчить про нагромадження активів ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» на протязі 2006-2008 рр.
Загалом усі активи ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» на протязі 2006-2008 рр. зросли на 72,14%. Дані свідчать про позитивні тенденції з нарощування активів банком та збільшення кредитного портфеля для надання різного роду кредитів, що є основним джерелом отримання прибутку банком.
Для більш повної картини економічного становища ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» досить актуальним є оцінка не тільки активів банку, а й його зобов'язань (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Оцінка зобов'язань ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» за 2006-2008 рр.

п/п
Показники
Роки
Відхилення (+,-) %
2006 р.
2007 р.
2008 р.
2006 р.
2007 р.
1
2
3
4
5
6
7
2
Кошти банків
966379
2732254
5007589
80,7
45,4
3
Кошти клієнтів
1999597
4805549
6313001
68,3
23,8
4
Боргові цінні папери, емітовані банком
100000
779105
184572
45,8
-322,1
5
Інші залучені кошти
72300
334246
83609
13,5
-299,8
6
Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток
0
0
0
-
-
7
Відстрочені податкові зобов'язання
83
46050
111384
99,9
58,65
8
Резерви за зобов'язаннями
0
1860
1864
-
0,21
9
Інші фінансові зобов'язання
34347
52828
90150
61,9
41,4
10
Інші зобов'язання
52273
7189
12429
-320,8
42,19
11
Субординований борг
0
50424
50424
-
-
12
Зобов'язання, що пов'язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу (чи групами вибуття)
0
0
0
-
-
13
Усього зобов'язань
3224979
8810606
11855022
72,8
25,6
Відповідно до даних таблиці 2.2 свідчать про зростання зобов'язань банку , що є негативною тенденцією і може стати причиною банкрутства при одночасному зверненні вимог кредиторів банку про виконання боргових зобов'язань.
Так, кошти наданні іншими банками ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» на протязі 2006-2008 рр. збільшились на 80,7%, що свідчить про те, що банк досить активно отримує міжбанківські кредити від інших банків для власного розвитку та отримання прибутків.
На основі запозичень в клієнтів банку, що виражається в оформленні депозитів в ТОВ «Банк Ренесанс Капітал», то даний показник зріс на протязі 2006-2008 рр. - 68,3%. Що свідчить про проведення банком досить активної політики депозитних вкладів в ТОВ «Банк Ренесанс Капітал».
Зростання цінних паперів, що емітовані банком на протязі 2006-2008рр. - 45,8% свідчить про заставлення активів банку для вивільнення додаткових коштів, необхідних для кредитних операцій банку.
Інші залученні кошти ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» на протязі 2006-2008 рр. зросли на 13,5%.
Інші зобов'язання на протязі 2006-2008 рр. знизились на 320,8%, що свідчить про позитивну тенденцію зниження зобов'язань ТОВ «Банк Ренесанс Капітал».
Загалом загальна сума зобов'язань ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» зросла на 72,8%. Зростання зобов'язань банку є негативною тенденцією і може стати причиною банкрутства у разі одночасного звернення до ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» за виконанням боргових зобов'язань.
Що ж стосується власного капіталу ТОВ «Банк ренесанс Капітал», то показники свідчать про зростання та позитивні тенденції росту (табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Аналіз стану власного капіталу на ТОВ «Банк Ренесанс Капітал» за 2006-2008 рр.



п/п
Показники
Роки
Відхилення (+,-) %
2006 р.
2007 р.
2008 р.

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.