Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Культура Галицько-Волинської держави

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 29.05.13. Сдан: 2012. Страниц: 16. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


1.Культура Галицько-Волинської держави

1.   Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства. Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Культура Галицько-Волинського  князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської специфіки.

Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції.

Культура Галицько-Волинського  князівства стала однією зі складових  частин формування української культури.

Незважаючи на те що риси культури Галицької і Волинської земель мають відмінності, їхній розвиток відбувався одночасно, а процеси були тотожними. Це дає змогу вченим розглядати культуру Галицько-Волинського князівства як цілісний феномен. 

 

2.   Освіта. Для потреб держави і поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

У Галицькій і Волинській землях також існували бібліотеки при монастирях і князівських палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича.

Знайдені предмети для  письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл  населення Галицько-Волинського  князівства, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності ХІІ—ХІІІ ст. У жодному літописі, крім Галицько-Волинського, неможливо знайти такої кількості згадок про писців, князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. 

 

3.   Література і літописання. До нашого часу не збереглися пам’ятки світської літератури Галицько-Волинської Русі, хоча їхнє існування безсумнівне. До таких творів деякі дослідники зараховують «Повість про осліплення Василька».

Літописання в Галицько-Волинському  князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.

Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.

Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу.

Літопис складається з  двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.

Літопис дає широку картину  подій і сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Орди. Відомості літопису — майже єдине джерело, яке дає змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними  достоїнствами, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено  розвитку культури на землях Галичини й Волині.

Ідейно літопис був  спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.

Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської  мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв. 

 

4.   Архітектура. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.

Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати.

Перші муровані храми в  Галичині та Волині з’являються досить рано — із кінця ІХ — початку  Х ст., що було зумовлено впливом  чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст. назавжди втрачена.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом  Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був  чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений  білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). 

 

Документи розповідають

Опис  церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)

«Збудував він церкву святого  Іоанна, гарну й ошатну. Будівля  її була влаштована так: чотири склепіння; в кожному куті — арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами — авт.); при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменю, а над ними склепіння і купол, прикрашений золотими зірками на лазурі. Підлога в середині була відлита з міді й чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені умільцем Овдієм... Скульптурні прикраси були пофарбовані всіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно гарні... Ікони дивовижні... Він (Данило — авт.) прикрасив ікони, що привіз із Києва, дорогоцінним камінням і золотим бісером... Дзвони він привіз із Києва, а інші були відлиті тут...» 

 

У Галичі, Звенигородці, Луцьку та деяких інших містах археологи  знайшли руїни князівських палаців.

У ХІІІ ст. в Галицько-Волинському  князівстві велося активне будівництво  міст і фортець. Так, на Волині поряд із Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Кременець, Угровськ, у Галичині — Ярослав, Сяник. Усі вони мали оборонні споруди, які не під силу було здолати навіть монголо-татарам із їхньою облоговою технікою.

Від кінця ХІІІ ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд — муровані «башти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти в околицях міста Холм (село Стовп’є) та в місті Біла Вежа (колишній Кам’янець). Ці «стовпи» були баштами-донжонами. У ХІV ст. розгорнулося будівництво кам’яних замків, першим серед яких був замок у Луцьку, який почали зводити наприкінці ХІІІ ст.

5.   Образотворче мистецтво. Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис продовжував  київські традиції. Ними були розписані  головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять  широке поширення в князівських  палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

У ХІІІ — на початку ХІV ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове  будівництво, що супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину  храмів.

Проте до нашого часу майже  не збереглося значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові, які датуються ХІV—ХV ст. 

 

Цікаві факти

Високий рівень монументального живопису часів Галицько-Волинського князівства засвідчує те, що в ХІV—ХV ст. майстри виконували монументальні розписи в Польщі, які збереглися в Сандомирі (30-ті рр. ХІІІ ст.), Кракові — каплиця Св. Хреста на Вавелі (1470 р.), Вислиці — костьол (ХІV ст.). Фрески замкової капели в Любліні на замовлення короля Яґайла виконувала група живописців, яку очолював майстер Андрій із Волині. 

 

При оформленні храмів на Галичині та Волині акцент робився на іконах, які утворювали цілі ансамблі.

Попервах храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їхня кількість збільшується. Утворюється  іконостас — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається  з кількох рядів ікон.

Ікони, що поширювалися в Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво різняться від візантійських зразків. 

 

Цікаві факти

Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської  ікони «Менологія» (кінець ХІІ —  початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Св. Миколая в Тур’ї  поблизу Старого Самбора, але  до науковців потрапила лише в 1983 р. На ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій із малими головами. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій. 

 

До найкращих зразків  галицько-волинського живопису цього  періоду належить чудодійна ікона  Волинської Богоматері («Богородиця  Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок ХІV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, прикрашена вишитими квіточками.

Ще одним шедевром іконопису  того часу є шанована в Польщі Ченстохівська  ікона Богоматері (ХІV ст.), що була написана в Галичині.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець»  із села Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної  врівноваженості з ритмічним  рухом, а форму — із кольором.

Відомі й інші пам’ятки галицького живопису ХІV ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще одним видом мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинському  князівстві, була скульптура. Даний  вид мистецтва розвивався у формі  рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського  князівства представлене також і  книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені  мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим  ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у  якому містяться чотири мініатюри  євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні.

Архієрейський Служебник із Перемишля (початок ХІІІ ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, ці образи є видовженими, з малими головами — відповідно до канонів візантійського мистецтва.

Значна частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями фресок храмів, із яких походили рукописні книги.

Виразно виділяються мініатюри  Євангелія ХІІІ ст. (невідоме походження). Вони багато декоровані промальованими дрібними деталями. Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

На території Галицько-Волинського  князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо. 

 

Висновки. Культура Галицько-Волинського князівства мала значні здобутки. Вона залишила по собі зразки, які вражають своєю майстерністю й досконалістю. Будучи складовою культури Русі, вона мала значні відмінності, які були спричинені місцевими умовами й культурними впливами сусідів.  

 

4. художня культура 13-15 століть

Загальна  характеристика


Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.

1237—1240 рр. можна вважати найтрагічнішими в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві,Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.

У 40-х роках XIII століття для більшості князівств Русі почалася іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів. Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Масштаби кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв спостерігалося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти длямозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв'язок міста з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Русі від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (базар, вежа,черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових орд, Київська Русь зберігала зв'язок з візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди, розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у скрутні для Русі часи в монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.

Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали. У зв'язку з переміщенням європейської торгівлі з Візантії у Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління, що постало на українських землях з другої половини XIV століття, кардинально не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не вводити» якнайкраще відповідав інтересам підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління сприяло інтенсивним зв'язкам вказаних земель з Західною Європою і її впливу на місцеву культуру.

[ред.]Наука й освіта


У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям розповсюдження письменностісеред населення було досить широким. Зустрічаються графіті — написи на камені, стінах, дереві. Це свідчення про належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні тези, полеміка між духовними і світськими особами (графіті Софійського собору), загадки, побажання князів своєму народу тощо. У Звенигороді Галицькому і в Бересті знайдено берестяні грамоти, у Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові — бронзові стилуси (писала) для письма на воскових табличках. Про існування шкіл на Волині можна зробити висновок із житія іконописця Петра, пізніше митрополита. Його, коли він досяг семи років, «віддали батьки книгам вчитися». Церковна монополія на освіту надавала їй переважно богословського характеру, застосовувався принцип навчання читанню складами і письму.

На жаль, відомостей про  освіту у період навали дуже мало. В основному вони стосуються Галицько-Волинського князівства (згодом — королівства), яке внаслідок своєї віддаленості менше потерпіло.

Приєднання українських  земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури.

У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-"уставники", яким платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир».

Крім людей, які здобули  початкову освіту, були і освіченіші, які знали іноземні мови, працювали  в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку. За князя Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5—7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття. У середині XV століття в Європі було вже декілька докторів українців (Юрій Дрогобич, Павло Русин). Юнаки з України — діти шляхтичів, міщан — навчалися і в Болонському, Краківському, Празькому університетах. Юрій Дрогобич (1450—†1495) в 1481—1482 рр. був ректором університету медицини та вільних мистецтв у Болоньї.

Що стосується науки, то в  українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні  погляди. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквенні позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста — «півтретини», 1/12 — «півпівтретини») тощо. Десятковий дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні дії.

Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед творів такого роду в XIII — XIV століть найпопулярнішим були компілятивний дохристиянський твір «Книга Єноха» (II—I століття до н. е.) і «Християнська топографія» Косьми Індикоплова (бл. 549 р.). У першій світ подавався як Земля і сім небес над нею, в кожному з яких живуть духи, ангели і різні світила. У другій Земля описується у вигляді стола або прямокутної дошки тощо Великим кроком уперед було відродження на початку XV століття античних уявлень про світобудову. У збірнику «Мандрівник з іншими речами» (1412) міститься пряма заява про кулястість Землі.Раціональне осмислення природи світобудови було істотно утруднене впливом релігійно-містичного світогляду. Але вже Ю. Дрогобич у своєму «Прогностику…» — науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 (це перша друкована книга українського автора, що належить до інкунабул — першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх — наслідок їх пізнаємо».

З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі рукописних збірок, що містили справжні і докладні описи Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель. Найвидатнішою пам'яткою такого роду, що отримав популярність, є «Хождєніє за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив в 1466—1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

Суспільні ідеї, пов'язані з осмисленням місця людини в світі і суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У XIV — початку XV століть Русь, сприйнявши в основному філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало кризу. В українських землях взаємодіяли і протидіяли православ'я в традиційному розумінні, слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей) та ісіхазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного контролю), тоді як у Візантії панували ісіхазм, що переміг, і переможений раціоналізм. Ідеологи ісихазму розвинули погляди ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом через сприйняття божественної енергії.

На Русі XIV — XV століть було розвинене вчення про неминучість кінця світу і божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї набували форми реального очікування «другого пришестя» Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини XIV — XV ст., і саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в історико-культурному процесі того часу.

[ред.]Розвиток книжкової справи і літератури


Книжкова  справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. XIII століття перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання кінця XIII століття у Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків, створених у кінці XII — XIV століття; у кінці XII — початку XIII століття — 28; у першій половині XIII — 19; у XIII ст. (без точної дати) — 83; у другій половині XIII — 34; в кінці XIII — на початку XIV — 35. Всі вони були написані на пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги переписувалися писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії, причетниками церков. Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі і його синові Юрії, Холм, Перемишль, Полоцьк, Волинь. При дворі князя Володимира Васильковича — книжника і філософа — існувала величезна майстерня для створення книг. Серед його дарів різним церквам у Володимирі, Бересті, Бельську, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Чернігові, літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найбільш дорогих із них прикрашалася золототканим полотном, металевими накладками із зображеннями, виконаними технікою перебірчастої емалі. Все це створювалося місцевими ремісниками. Деякі книги були прикрашені мініатюрами.

На українських землях в XIII — XV століть знали декілька видів письма. Спочатку був «устав» — без нахилу, суворо геометричної форми, який нагадує сучасний друкарський шрифт. У XIV столітті з поширенням ділового письма його змінив «напівустав» (літери менші, з легким нахилом). У XV столітті почали писати «скорописом», плавно з'єднуючи сусідні букви. Іноді літери прикрашали в'яззю, вони були видовжені вгору і перепліталися між собою, утворюючи орнамент. Писали стовпцями, не розділяючи слів, скорочуючи їх за рахунок голосних, які часто писали над рядком. Крапку використовували довільно. З XV столітті з'являється кома або крапка з комою замість знака питання.

Переписування книг було дуже тривалим, за день писали 2-4 аркуші. Першу, заголовну літеру в тексті — «ініціал» писали крупніше і красивіше, прикрашали. Звичайно «ініціал» розмальовували червоною фарбою, від чого і зараз кажуть: «писати з червоного рядка». Завершували текст «кінцівкою» — невеликим малюнком. Часто це були два птахи, схожі напавичів. Найскладнішим видом ілюстрування книги були мініатюри. Їх писали художники на вільних аркушах пензлем і фарбами. Так, у 1397 на замовлення єпископа Михайла київським протодияконом Спиридонієм було оформлено кольоровими мініатюрами «Київський псалтир». Сюжети мініатюр були не тільки релігійними, але й побутовими, історичними, пейзажними.

Серед рукописів XIII століття переважали книги, необхідні для здійснення церковного богослужіння. Помітне місце займала візантійська література церковно-повчального характеру: «Богословіє» Іоанна Дамаскіна, твори Максима Сповідника, Федора Едеського і Ніла Синайського, збірники слів — торжественики, кормчі книги (збірники церковних і світськихзаконів). Останні відобразили зміну стану церкви, коли у Галицько-Волинській землі була встановлена власна Галицька митрополія з кафедрами у Перемишлі, Володимирі, Луцьку, Холмі і Турові.

У кормчих книгах дістала  своє вираження робота з кодифікації права: у 1262 р. в Україну була привезена сербська кормча з докладними поясненнями візантійських юристів Олексія Арістіна та Іоанна Зонари, а в 1273 — 1280 рр. в оточенні київського митрополита Кирила була створена руська редакція кормчої книги, яка поєднувала матеріали давньослов'янської і сербської редакцій. Пояснення різних юридичних казусів і встановлення норм церковних покарань, повчання ченцям і мирянам включали до складу требників, канонічних збірників: послання володимирського єпископа Симона та інока Полікарпа (1214 — 1226), «П»ять слів печерського ігумена, пізніше володимирського єпископа Серапіона" (1239 — 1275) тощо.

Найважливішим жанром літератури цьго періоду є літописання. У Києві воно безперервно велося до 1238 р., після чого дані про нього зникають, у Чернігові і Переяславлі до 1228 р. Головним літописним твором цього часу є Галицько-Волинський літопис, створений у другій половині XIII століття, що охопив події 1201—1291 рр. Автори літописів виступають з позицій середнього і дрібного боярства, городян. Тон і манера літопису кінця XIII ст. близькі до візантійських історичних оповідей імператорських історіографів. Відомо, що при князях Данилові, Володимирові Васильковичі, Мстиславі і Левові також були історіографи, які мали в своєму розпорядженні весь князівський обіг документів. Крім того, в літописі є фрагменти, де текст не обмежується рамками викладу за роками, вони являють собою жваву безперервну розповідь, з далеким від церкви і її книг стилем, що підтверджує її світський характер.

Всі інші літописні тексти, складені в цей період в різних місцях Галицько-Волинського князівства, були тільки спробою окремих осіб дати опис поточних подій, завжди протягом короткого відрізку часу, і не мали офіційного характеру.


и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.