Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


творческая работа Фортеця святої лисавети та її вплив на розбудов мста

Информация:

Тип работы: творческая работа. Добавлен: 04.06.13. Сдан: 2013. Страниц: 23. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Титлука 
План
1. Фортеця Святої Єлизавети.
1.2 Будова фортеці
2. Видатні особистості, які побували у фортеці
3. Бойові дії у яких брала участь фотеця
4. Місто при фортеці Святої Єлисавети - адміністративний,  
    тороговельний культурний центр кінця XVIII - початку XIX століття.
4.1 Подальша розбудова міса
5. Топоніміка
5.1 Зміна назв
5.2 Кіровоград у цифрах
6. Історичне значення імені Єлизавети для нашого міста
7. Кіровоград наприкінці XX ст.
8. Кіровоград в дні XXI століття
9. Сучасний стан фореці Святої Єлизавети
Висновок
Список літератури
 

    Вступ
Іноді, коли йду по місту, якось не пособі стає мені, людині ХХІ  ст.,  сучаснику перших в світі  космонавтів і комп‘ютерної техніки, коли зустрічаюся з допитливим і  суворим поглядом… пам‘ятників. Їх нерідко називають сторінками історії, що втілені у граніт та бронзу. Це правильно, бо вони допомогають зберегти у пам‘яті видатні історичні події і образи видатних людей того часу. Пам‘ятники є скарбницею народної творчості; вони назавжди  збережуть у собі минуле.
У моєму Кіровограді є чимало історичних пам‘яток і пам‘ятників, про які я хочу розповісти, і найперший з них – це фортеця св.Єлизавети, завдяки якій утворилось моє місто. Історія виникнення цієї фортеці, яка поклала початок заснуванню Єлисаветграда, сягає у глибину більш як двох століть. В середині 18 ст. царський уряд змушений був зайнятися зміцненням своїх кордонів, щоб захистити їх від войовничих зазіхань польської шляхти і спустошливих набігів тотаро – турецьких орд. Фортеця була закладена за указом імператриці Єлизавети Петрівни генералом Глєбовим. Ця фортеця відіграла велику роль і під час російсько – турецької війни у 1768 – 1774рр. Зараз ця фортеця має для нас історичне значення. Ми, кіровоградці, маємо нагоду побачити історію свого міста своїми очима, а не з кольорових малюнків. Ось чому, я вважаю , що про цей пам‘ятник історії потрібно говорити в першу чергу. Справа в тому, що у кожного міста, є своя історія і свої пам‘ятники, які притаманні лише цьому місту. Так у Києві – це, на мій погляд, пам‘ятник князю Володимиру, у Севастополі – це архітектурно – археологічний комплекс “Херсонес Таврійський”, тобто це ті пам‘ятки, що в тій чи іншій мірі вказують на історію певного міста.
Мета:
      1) Дослідити історію фортеці та її будову
2) Визначити яким чином фортеця Святої Єлизавети вплинула на розбудову міста
3) З’ясувати етапи формування і розбудови міста.
     4) Історичне значення імені Єлизавети для нашого міста
 
5)З’ясувати, які відомі історичі особистості перебували у фортеці.
Географічні рамки:
1) Нова Сербiя. Охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.
2) Територія між рiчками  Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу (200 саженiв  вiд рiчки) там де  пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.
Часові рамки:
XVIII століття, а саме  від дня урочисого закладання фортеці - 18 червня 1754 року до 2004 року.
Особисте ставлення:
Особисто мені ця тема дуже близька до душі, цікава, і я вважаю, що вона є досить важливою,особливо в наш час. Коли молодь звертає дуже мало уваги на свою історію, своє коріння, не цікавиться минулим свого краю, адже історію держави загалом ми вивчаемо у школі, а про рідній край, рідне місто зазвчай знаємо дуже мало! Це є однією з проблем сучасного світу, а особливо для України. Тому що вже майже не залишилось на нашій землі справжніх патріотів, які були б готові віддати своє життя за батьківщину! А все це через незнання своєї історії, адже все починається з малого, так почіть хоча б з вивчення минулого рідних місць.
Об’єкт дослідження.
    Фортеця Святої Єлизавети як головний чинник, що вплинув на заснування і розбудову міста
Предмет дослідження.
    Історія заснування фортеці та її будова і розташування
    Етапи розбудови міста
    Історичне значення імені Єлизавета для нашого міста
    Видатні особистості які перебували у фортеці
    Сучасний стан
Завдання.
    Вивчити історію та будову фортеці з допомогою спеціальної літератури
    Використовуючи різні джерела інформації та власні спостереження дослідити сучасний стан фортеці та її роль у житті міста
    Порівняти та зробити висновки про минувшину та сьогодення фортеці
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Фортеця Святої Єлизавети.
Землi сучасної Кiровоградщини стали частковою територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво. Згодом козаки у пониззi Днiпра створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назву Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...А займатися господарською дiяльнiстю козаки могли, звичайно ж, не у вiйськоих укрiпленнях, а на землях Сiчi, тобто у зимiвниках - житлах запорожцiв на просторах Вольностей Вiйська Запорозького.Спочатку зимiвники використовували лише для утримання худоби. Пiзнiше вони перетворилися на хутiрське господарство.
У межах сучасного  Кiровограда запорозькi зимiвники  почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi                         ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована  у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це в дубових одвiрках дверей храму". 
Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз  будiвництвом фортецi Святої Єлисавети  та слобiд навколо неї - передмiсть  Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса. У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст. В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского построить земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.
Ну, а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, яких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу (200 саженiв вiд рiчки) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi. Негайно було розпочато рiзноманiтнi iнженернi пiдготовчi роботи. 5 лютого 1752 року генерал Глебов отримав "особую инструкцию", де вiдзначилися вигоди мiсця, яке було ним обране для будiвництва фортецi. Затверджувалося воно Сенатом на засіданнях 21 березня та 1 квітня 1753 року. Зокрема наголошувалося на близькостi широкої рiчки, наявностi лiсу, каменю для фундаментiв, доброї глини для випалювання цегли тощо.Були там вiдзначенi i недолiки: розташована неподалiк вiд майбутньої фортецi командна висота та яруги, що пiдходили до самої пiдошви гласiса, пологого земляного насипу попереду зовнiшнього рову фортецi. Втiм яруги найближчим часом передбачалося засипати. 30 липня 1752 року проект фортецi було затверджено. Для її будiвництва були присланi селяни з центральних районiв Росiйської iмперiї, солдати Пермського карабiнерного полку i, звiсно, охочi люди, (добровольцi) з навколишнiх земель. Крiм того, у травнi гетьманом України Кирилом Розумовським було прислано 611 робiтникiв. Охорону будiвництва несли видно зi слiв, що вирiзанi на стіні 200 запорозьких козакiв. Вибір місця розташування обумовлений приблизно рівною відстанню від вже існуючих тоді фортець - Архангельської (тепер – Новоархангельськ) на Синюсі та Мішуриноріжської на Дніпрі, що створювало оборонну лінію з трьох великих укріплень, проміжки між якими захищалися новосербськими шанцями та козацькими форпостами. Але у зв'язку з напруженою політичною ситуацією будівництво було затримано і указ про його початок вийшов тільки 3 березня 1754 року. Урочисте закладання фортеці відбулося 18 червня 1754 року. Будівельними роботами керував інженер-підполковник Л.І. Менцеліус.
1.2 Будова фортеці
Фортеця складалася з  утвореного земляними валами шестикутника бастіонних фронтів з шістьома равелінами поперед куртин. Вся фортифікаційна система оточувалася глибокими  сухими ровами, вздовж зовнішнього його периметру яких проходила фортечна дорога, прикрита шістьома гласисами. На березі Інгулу, для його оборони, в 175 сажнях від фортеці знаходився окремий горнверн – шанець Св. Сергія. Бастіони мали форму п'ятикутників, з відкритими на фортечний плац горжами. У бастіонів були подвійні фланки. Равеліни мали форму неправильних ромбів і були відкриті з тилу. У випадку захоплення неприятелем це робило їх беззахисними з боку фортечного вогню. Всі верки (захисні споруди) були земляними. Головний вал був висотою 19 футів, товщиною - 18 футів, висота понижених фланків - 7,5 9 футів, висота равелінів - 16 футів, висота гласисів - 7 футів, глибина ровів - 18-21 фут. У фортеці було троє воріт, облаштованих сторожовими вежами та кордегардіями - Троїцькі (головні, тепер виїзд на Ново-Олексіївку), Пречистенські та Всесвятські. Бастіони фортеці названі іменами святих - Петра (перший від Троїцьких воріт за стрілкою годинника), далі послідовно - Олексія, Андрія Первозваного, Олександра Невського, Архістратига Михаїла та Катерини. Равеліни також мали святих покровителів - Анни (навпроти Троїцьких воріт), потім по колу - Наталії , Іоанна, Пресвятих Печерських, Миколая та Феодора.
У зв'язку зі стурбованістю  Туреччини щодо правомірності місця  розташування фортеці та розпочатими  з цього приводу переговорами, будівництво у середині жовтня 1754 року було призупинене, хоча в цілому оборонні вали були вже насипані, тільки не на повну висоту. За донесенням особливого турецького уповноваженого паші Девлет-Алі-Сент-Аги, який здійснив огляд фортеці            Св. Єлисавети, у 1755 році вона була вже побудована "міцно і надійно", але вали невисокі, у деяких місцях до 2 аршинів, а де й менше. На висновки турецького візитера, що заспокоїли Порту, очевидно вплинуло дуже добре приймання, яке йому організували попереджені загодя російським у Константинополі послом надвірним радником О.М. Обрєзковим комендант фортеці бригадир О.І. Глєбов та головний військовий командир краю генерал-майор І.Ф. Глєбов. Не дивлячись на дипломатичні дебати, роботи у фортеці з причини ускладнення на південному кордоні були поновлені вже у 1756 році: вздовж прикритої дороги поставлений палісад, де не було брустверів улаштовані рогатки, у вихідних кутах і на фланках бастіонів, а також на фасах равелінів поставлені гармати перед якими насипали бруствери. Артилерійське озброєння фортеці тоді складалося з 120 гармат, 12 мортир, 6 фальконетів, 12 гаубиць та 6 мортирець.
В наступні роки будівельні роботи у фортеці продовжувалися, але дуже повільно і не були закінчені  навіть до кінця правління імператриці  Єлисавети (1761 р.) У 1794 році при коменданті генерал-майорі Петерсон і фортеця була роззброєна (гармати та іншу зброю передали до Херсонської фортеці, будівництво якої завершилося у 1787 році), а у 1805 році при коменданті генерал-майорі Альвінцеві ліквідована. Збереглися дві гармати, що стоять на п’єдесталах при в’їзді на територію фортеці. 
 
 
 
2. Видатні особистості, які побували у фортеці
З історією фортеці Св. Єлисавети пов'язано багато знаменитостей. Влітку 1769 року тут перебував зі штабом своєї 2-ї армії генерал-аншеф  П.О. Рум'янцев (1725-1796, генерал-фельдмаршал з 1770 р., граф з 1775 р.). Тоді ж у фортеці знаходився Донський козачий полк Є.Д. Кутейникова (1725-1779), в якому служив хорунжим О.І. Пугачов (1740-1775). Приборкувач Пугачовського повстання генерал-аншеф граф П.І. Панін (1721-1789) теж був у фортеці Св. Єлисавети - у 1770 році йому тут організували тріумфальну зустріч з гарматним салютом як покорителю Бендер. Розминувся він тоді з хорунжим Пугачовим, щоб через кілька років переслідувати його як самозванця Петра ІІІ.У 1779 році у фортеці був член Військової колегії генерал-поручик І.І. Апухтін (1726-1804). Князь Г.О. Потьомкін (1739-1791, генерал-фельдмаршал з 1784 року) вперше прибув у фортецю 27 вересня 1782 року, пізніше він часто приїздив і жив у своєму фортечному будинку. Часто і на досить тривалий час у 1773-1794 роках у фортеці перебував                М.І. Кутузов (1745-1813, генерал-фельдмаршал з 1812 року). Знаменитий полководець О.В. Суворов (1729-1800, генерал-фельдмаршал з 1794 року) бував у фортеці в 1786 та 1792 роках. Відомий австрійський фельдмаршал принц         Ш.Ж. де Лінь знаходився у фортеці у 1788 році і залишив про цей період цікаві спогади. Генерал-фельдмаршал (1799) граф (1797) І.В. Гудович (1741-1820) був у фортеці Св. Єлисавети коли командував корпусом під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр.Бували тут і кошові отамани та січова старшина українських козаків. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році архів і зброя запорожців певний час зберігалися у фортеці.
3. Бойові дії у яких брала участь фотеця
Безпосередньо у бойових  діях фортеця Св. Єлисавети брала  участь тільки один раз.
З початку вiйни 1768 року вiстря удару кримських татар - союзникiв  Туреччини - було спрямоване саме проти  цiєї фортецi. Тим бiльше, що саме тут  була опорна база росiйського вiйська цiєї частини iмперiї. Тут були склади зброї та продовольства заднiпровських вiйськ i формувалися їх резерви. Одже, вiдразу по новорiчних святах 1769 року семидесятитисячне вiйсько кримського хана Керим-Гiрея, "славного своїми подвигами та руйнiвними талантами", скориставшись сильними морозами, що скували рiки, перейшло льодом Буг та Мертвовод i якраз на Рiздво взяло в облогу фортецю Св.Єлисавети. За наказом хана татари мали, подiлившись, покрити всю територiю Нової Сербiї, спалити всi села i весь врожай, захопити в полон жителiв i погнати з собою худобу. Уникаючи боїв з регулярними частинами росiйського вiйська, орда досить успiшно виконувала своє завдання. Вона грабувала жителiв, палила населенi пункти... Лише з Єлисаветградської провiнцiї було вигнано у полон близько тисячi чоловiк, знищено десятки сiл, понад тисячу будинкiв. Проте прорватися далi фортецi Св.Єлисавети татари не змогли.З фортечних валiв орду зустрiв сильний перехресний артилерiйський вогонь. Зваживши на такий стан справ, Керим-Гiрей звелiв своїм воякам обложити фортецю i чекати зручного моменту для нападу. Гарнiзон фортецi                            ( 5 тисяч чоловiк ) пiд командуванням генерала Iсакова приготувався до тривалої облоги та можливих штурмiв. Та все ж становище було вельми поганим. За спогадами учасника походу, французького резидента при кримському дворi барона Тотта, щастя не зовсiм було покинуло пограбованого краю: татари, дiзнавшись вiд своєї розвiдки про наближення з-за Днiпра вiйська Рум`янцева, вiдiйшли вiд мiста, не завдавши йому значної шкоди.Пiсля цього, пограбувавши, спаливши i потопивши у кровi Аджамку, Лелекiвку, Цибулеве та Гончарську слободу, татари вiдiйшли у Польську Україну, в район теперишньої Балки, для розподiлу своєї здобидi.
У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.
4. Місто при фортеці Святої Єлисавети - адміністративний,  
тороговельний культурний центр  
кінця XVIII - початку XIX століття.
Кіровоград заснований в 1754 році під ім'ям Форт Святий Елісавети. Еліcаветград будувався як фортеця  для колонізації північного причорномор'я і для боротьби з гайдамаками, саме звідси виступило царське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ. Це зробила 100-тисячная армія, яка поверталася після війни з Туреччиною з Молдови. Земляні вали форту частково збереглася до цих пір. Що будувався в перебігу п'яти років, форт вважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва. Проте у зв'язку з тим, що в кінці XVIII століття кордон Російської Імперії відсунувся далі на південь, фортеця втратила своє стратегічні значення. На території фортеці було розбудоване ціле місто, в центрі якого стояла дерев'яна Свято-Троїцька церква, що з 1755 по 1801 роки мала статус соборної. Солдатські казарми були розраховані на 2200 вояків. Гарнізон складався з трьох батальйонів та двох команд - артилерійської та інженерної. Тут знаходилися комендантський, ганералітетський, протопопський будинки, порохові погріби (один з них, що у бастіоні Св. Петра, у 1994 році був досліджений кіровоградськими археологами), кузні, криниці, провіантський магазин, кордегардії та інші будівлі.
Чотирнадцятикімнатний дім, в якому  у 1787-1788 роках жив генерал-фельдмаршал  князь Г.О. Потьомкін, пізніше був  пристосований для перебування  послів, що зупинялися тут, подорожуючи  з Петербурга до 1810-1871). Сам         М.І. Пірогов працював у фортечній лікарні під час Кримської війни 1853-1856 років. Погруддя, встановлене славетному лікарю-хірургу на території лікарні, потребує серйозної реставрації і навіть реконструкції. Вже наступного року пiсля заснування фортецi у поселеннi при нiй було запроваджено магiстрат, що вiдав адмiнiстративними, господарськими, полiцейськими, Константинополя і зворотно.
В 1763 році у фортеці  було відкрито школу для офіцерських  дітей, у 1764 році - засновано першу  на Україні друкарню цивільного шрифту, у 1787-1788 роках    Г.О. Потьомкін заснував тут один з перших на Україні медичних навчальних закладів - медико-хірургічну школу, яку закінчив Є.Й. Мухін (1766-1850), що став видатним хірургом і був одним з вчителів М.І. Пірогова (фiнансовими та судовими справами. В цей час переселенцям продовжували надавати пiльги та грошову допомогу. Переселенцi-iноземцi отримували одноразову допомогу по 30 карбованцiв кожен, росiяни та українцi з Польщi - по 12 карбованцiв. Вербувальникам платили за iноземця по 5 крб., а за українця чи росiянина – по  1,5 крб. Особлива увага придiлялася переселенню сюди купцiв, ремiсникiв та фабрикантiв. Тут уряд iмперiї йшов на вельми рiшучi заходи. Скажiмо, у Новоросiї було дозволено селитись навiть розкольникам та євреям, якi зобов`язувалися займатися торгiвлею. Нерiдко при цьому видавалися i "пiдйомнi"                              ( 150 карбованцiв ) на заснування своєї справи.Заходи уряду давали результати. Головним з них було те, що економiчна активнiсть населення зросла. Посилився приплив населення на землi Новоросiї. 1784 року у Єлисаветградi вже мешкало 4170, а 1787 року - 4746 чоловiк у 1062 будинках.З 1787 року в Єлисаветградi почали обирати мiську думу - орган мiсцевого самоврядування. До неї входили шiсть гласних. Мiський голова обирався, як правило, з купцiв. Щодо останнiх, то, за нацiональним складом, вони були переважно росiянами. Близько 60% з них - розкольники.Серед купцiв була досить значна група великих на той час торговцiв, якi зосереджували у своїх рукахдержавнi пiдряди i вiдкупи. Єлисаветградськi ж купцi Красноглазов та Андрiй Сушилiн у серединi 1760-х рокiв займали перше мiсце з цього виду пiдприємництва у всiй Новоросiї. Крiм торговельних справ, купцi заводять промисловi пiдприємства. Так 1785 року купець Масленников побудував у Єлисаветградi один з перших ( а за деякими джерелами - перший в iмперiї ) цукровий завод. У мiстi також був шкiряний завод купця Мануїла Поповича. Єлисаветградським купцям у мiстi належали паперова фабрика, цегельнi та близько 35 вiтрякiв. А найбiльш вартим уваги є те, що на купецьких пiдприємствах працювали найманi робiтники, що свiдчить про розвиток у Єлисаветградi капiталiстичного укладу майже з моменту заснування міста Вже    29 червня 1754 року бiля фортецi, що будувалася, вiдбувся перший ярмарок. На нього прибули, крiм українських купцiв, гостi з центральної Росiї, Польщi, Молдавiї, Криму, Туреччини. Торгували тут продуктами землеробства, тваринництва, а також полотном, парусиною, шерстю, винами тощо. А вже з 80-х рокiв у мiстi влаштовувались по чотири ярмарки щорiчно.
Мiсто росло. I в останнiй  третинi 18 столiття "ступило" на лiвий  берег Iнгулу. Але тут же постаралися  архiтектори. Вулицi Подола - нинiшнього центру й досi, незважаючи на iнколи руйнiвний вплив сучасної архiтектурної думки, зберiгають красу "червоних лiнiй" та людяний, не спотворений гiгантоманiєю масштаб невеликого мiста.Архiтектори 18 столiття прагнули реалiзувати мрiю своїх колег епохи Ренесансу про створення iдеального мiста - вiльного вiд недолiкiв тiсного, з покрученими вулицями й масою гiгiєничних проблем мiста епохи середньовiччя. Але старi мiста - вiд Парижа до Києва - виросли якраз на середньовiчному грунтi. Й тiльки у нових мiстах - Петербурзi i Фiладельфiї, Одесi, Катеринославi, Херсонi, Новому Амстердамi ( Нью-Йорку ), Миколаєвi та й Єлисаветградi деякi з цих iдей реалiзували.
Що ж це за iдеї?
По-перше, мiсто добре  захищене фортифiкацiями, але з простором  для росту ( згадаймо, як у старих мiстах пiд час їх зростання обороннi споруди зносили - й тiльки вулицi носили їх назви - Ярославiв вал, наприклад ).
По-друге, регулярнiсть кварталiв  сприяє хорошiй циркуляцiї повiтря, iнсоляцiї, швидкому руховi транспорту.
По-третє, чiтко роздiлено цитадель-фортецю, адмiнiстративний центр, житловi квартали, промисловi райони, мiсця розташування лiкарень та кладовищ.
Закладенi у плануваннi 18 сторiччя iдеї дали свої результати i пiзнiше. Згадаємо Єлисаветград кiнця 19 сторiччя. Мiська дума, банки, навчальнi заклади - в центрi, навколо - житло. Трошки далi - вiйськовий комплекс на Ковалiвцi. Великi лiкарнi - мiська, єврейська, Св.Анни, заводи Ельвортi, Шкловського, цегельнi, млини - теж не в центрi. Зони рекреацiї (мiський сад, сад "Альгамбра", сад Лайєра ), вокзал, заводи зручно з`єднанi з центром та житловими околицями, де мешкали дрiбний торговий люд, мiщани, робiтники за допомогою трамвайних лiнiй, що хрестоподiбно пройшли по Перспективнiй та Успенськiй вулицях. Що ж являли собою будинки 18 сторiччя? Одноповерховi, iнколи на кам`яних фундаментах, критi соломою чи гонтом, дуже рiдко - черепицею або залiзом. Розташованi вони досить далеко один вiд одного: необхiднiсть мати садочки, невелике населення мiста й протипожежнi мiркування це визначали. Серед одноповерхової забудiвлi та "зеленого моря" - верхи дерев`яних церков, якi розташувалися на тих же мiсцях, що i їх кам`янi нащадки зараз.Не збереглися саманнi та дерев`янi будинки - згорiли, знесенi, перебудованi. Є лише декiлька.
4.1 Подальша розбудова міса
Мiсто зростало, забудiвля ущiльнювалася й страшнi пожежi ( особливо 1798 та 1833-1834 рр. ) змусили владу стимулювати кам`яну забудiвлю. Вiд кам`яної забудови зламу 18-19 сторiччя зберiглася цiкава пам`ятка ранньої класики - так званий "путевой дворец" - двоповерховий житловий будинок навпроти Преображенської церкви. Нижнiй поверх - для прислуги, природно, нижчий за панський бельєтаж, до якого, за пiвденною традицiєю, ведуть вiдкритi "iталiйськi сходи". Крiм цього своєрiдного готелю для високих гостей є й iншi класицистськi споруди першої половини 19 сторiччя. Як правило, це мiськi будинки помiщикiв, тому вони зберiгають багато рис сiльського панського маєтку, вони формуються як замкнена територiя iз великим садом та всiма службами, в тому числi кузнею та каретними сараями. Цiкавим прикладом такого мiського маєтку є особняк Соколових-Бородкiних (їх вензель зберiгся на парапетi парадних сходiв ) на розi вул. Двiрцевої та пров. Театрального, де тепер розмiщено вiддiл мiлiцiї. Але найбiльш видатною пам`яткою раннього класицизму був величний Успенський собор, побудований у 1798-1801 рр. замiсть дерев`яної церкви, що згорiла пiд час пожежi 1798 р. разом з Преображенською церквою, "присутственными местами", жилими кварталами. Собор височiв великою банею та дзвiнницею, смiливо поставлений по дiагоналi скверу на розi Перспективної та Успенської. За деякими стильовими ознаками його можна вiднести до пiвденного напрямку класицизму, у якому багато будували в Українi архiтектори кола I.Старова - школи ясної, простої лiнiї, легкої пiднесеної композицiї, вiдмови вiд надмiрних декоративних ефектiв. На жаль, на зламi 40-50-х рр. 20 сторiччя собор зруйновано - на його мiсцi зараз знаходиться мерiя, розмiщена у будинку колишнього обкому компартiї                    ( архiтектори В.Сiкорський, Л.Дворець, Л.Крейтор, О.Возний ).
До класичного напрямку вiдносяться й двi дуже гарнi єлисаветградськi церкви - Володимирської iкони Божої Матерi, або Грецька ( нинi кафедральний собор ) та Преображенська, збудованi вiдповiдно у 1812 та 1813 рр. на мiсцi дерев`яних храмiв. Соковитi деталi декору, виразна композицiя об`ємiв, портикiв та бань, стрiмкi лiнiї дзвiниць - все це вiдрiзняє цi пам`ятки високої класики. Класичнi мотиви були дуже стiйкими в архiтектурi рiзних епох та стилiв. От i струнка та велична Знам`янська церква, збудована комерсантом Д.Купченком на честь порятунку царської сiм`ї 17 жовтня 1888 р. вiд катастрофи, вiдрiзнялася напрочуд вдалим поєднанням класичних та ренесансних традицiй. Високi дзвiнниця та банi цього храму, побудованного на високому правому березi Iнгулу на мiсцi старої дерев`яної церкви, було видно далеко в мiстi. Як i iншi кам`янi храми, Знам`янська церква була справжньою архiтектурною домiнантою на тлi рядової забудови. На жаль, її знесено у варварськi 30-тi роки 20 сторiччя.
Iнший храм - Покрова  Богородицi на Ковалiвцi, завершений 1849 р. за проектом архiтектора К.Тона, витриманий у так званому росiйсько-вiзантiйському стилi, є своєрiдною згадкою про церкви 17 сторiччя - з розiрваними фронтончиками над вiкнами, пелюсткоподiбним декорумом закомар - ромашок, витими колонками... Невеликий, але монументальний, цей храм не просто височiв над округою, але й гарно вписався до ансамблю вiйськового мiстечка, яке почали будувати у 1847 р. як адмiнiстративний центр вiйськових поселень Новоросiї, при чому церемонiю закладки палацу та штабних будiвель здiйснив сам iмператор Микола I, що якраз перебував у Єлисаветградi на маневрах. В архiтектурi цар дуже полюбляв дещо сухуватий стриманий варiант пiзньої класики ( його ще називають "миколаївським ампiром" ) - до цього напрямку вiдноситься й комплекс вiйськового мiстечка - чи не останнiй класичний архiтектурний ансамбль на Українi, споруджений з таким розмахом. Автор проекту - одеський архiтектор Шумiлiн та виконавець - архiтектор Верлен зробили багато для того, щоб подолати надмiрну стриманiсть стилю i за рахунок пiдкреслення деталей - карнизу, консолей пiд вiкнами, а також за допомогою контрасного червоно-бiлого кольорового рiшення досягти сильного декоративного ефекту. Ансамбль i справдi був не тiльки символом мiлiтарної могутностi держави, але й досi створює атмосферу урочистостi, пiднесеностi, бадьоростi.
5. Топоніміка
 
5.1 Зміна назв
* Єлисаветград 1754-1924 рр.  (також Єлізаветград)
* «Єлисавет» (1918-1924)
Спочатку названий на честь святої Елизавети. Хоча асоціації з імператрицею Єлизаветою Петрівною Романової очевидні. В наші дні робляться спроби повернути стару назву. У 2000 році навіть проходив референдум з цього питання, але питання про перейменування не пройшло.
* Зіновьевськ 1924-1934 рр. 
* Кирово 1934-1939 рр. 
* Кіровоград з 1939 р. до наших днів, центр Кіровоградської області.
5.2 Кіровоград у цифрах
На почаку 60-х років XIX ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини  і 16 невеличких приватних садів.
У 1787 р. в місті засновано  хірургічну школу – один з перших медичних закладів  в Україні. В  ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів.
1823 рік. Відкрито міську  лікарню на 54 ліжка. За лікування  в ній треба було платити  30 копійок на день для місцевого населення і 50 – для приїжджих.
1763 р. Відкрита перша школа  для дітей офіцерів. Наприкінці  XVIII ст. в ній налічувалось 53 учні.
1861 р. Уже налічувалось, крім  приватних пансіонів, вісім навчальних  закладів. У них працювало близько  40 вчителів і навчалося понад 700 учнів.
1868 р. Споруджена залізнична  лінія Блта-Єлисаветград, що дала  вихід до моря, і відповідно, за  кордон.
1869 р. У місті відкрито телеграф, 1884 р. – нову поштову контору.
1874 р. Засновано завод Ельворті. Спочатку на ньому працювало 6-12 робітників.
1897 р. Близько 61,5 тисячі жителів, 10 православних храмів, 40 навчальних закладів, 525 торговельних підприємств, збираються 4 ярмарки. Фабрик та заводів налічуеться більше 200.
1897р. Завершено будівництво водогону. Місто щодобово отримувало 22 тисячі відер води. Стали до дії 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звісно, була платною.  
6. Історичне значення імені Єлизавети для нашого міста
У Жалуваній грамоті  генерал-майору Івану Хорвату, підписаній імператрицею Єлисаветою Петрівною 11 січня 1752 року, 10-м пунктом зазначено: “для обороны во всякомъ случаъ отъ нападенія непріятельскаго новопоселяемыхъ ихъ гусарскихъ и пандурскихъ полковъ жилищъ, позволяется въ пристойномъ мъстъ при оныхъ, по разсмотрънію персонъ, со общаго съ вами Генераломъ-Маіоромъ Хорватомъ согласія, сдълать въ нынъшнемъ году земляную кръпость, которую именовать кръпостью Святыя Елисаветы, а въ той кръпости по сдъланіи оной быть Нашему Коменданту Бригадирскаго ранга, и подъ его же въдъніемъ учредить во оной гарнизонную Канцелярію, и въ гарнизонъ содържать тамо изъ ландмилицкихъ полковъ потребное число съ перемъною, по разсужденію Нашей Военной Коллегіи.” Проект фортеці та місце її будівництва були затверджені пізнішими сенатськими указами. Але у зв’язку з протестами турецького уряду і необхідністю дипломатичного вирішення питання, указ про початок будівництва вийшов тільки 3 березня 1754 року, а сама фортеця закладена 18 червня того ж року.
6.1 
   Фортеця Святої Єлисавети була побудована на порожньому місці, але з утворенням у тому ж році (указ 14 травня 1754 року) Слобідського козачого полку (пізніші історики для уникнення плутанини зі слобожанськими козацькими полками називали його Ново-Слобідським, або Ново-Козачим) швидко була оточена слободами цього новоутвореного військового поселення. Перша, тобто полкова, слобода полку, яка називалася Приградською, знаходилася на форштадті і пізніше отримала назву Биковського передмістя (від прізвища капітана Микити Бикова, який організовував Слобідське поселення). Слободи Новокозачин ніколи не існувало. Автор курйозу, маловідомий нарисовець С. Давидович, у науково-популярному виданні “Живописная Россія” (1898) написав, що після 1755 року російські розкольники утворили військове поселення “Ново-Казачьинъ”. Одна справа, що це не зовсім так (Слобідський козачий полк сформований трохи раніше і в основному з козаків та посполитих Миргородського козацького полку, а розкольники пізніше його тільки поповнили), а друга – що автор говорить не про окрему слободу (яких у полку на момент утворення було 28), а про військове поселення, тобто великий регіон, як це словосполучення в ті часи розумілося. Те, що у виданні ця поселенська територія називається поселенням Ново-Казачьїном, а не Новокозачим, можливо і не вина С. Давидовича, а звичайна помилка типографського складача і редактора, які невірно розібрали його рукопис. Але уважно треба читати не тільки рукописи, а й вже видані книги. Так непохитна довіра до друкованого слова породила ще один привабливий міф.
6.2 
   Інша проблема – це дата заснування міста Єлисаветграда. Крім 1754 року називаються ще 1752 та 1753 роки. Це все дуже легко прояснити. 1752 рік зазначається у зв’язку з тим, що згідно з першим розпорядженням саме тоді й повинна була бути побудована фортеця. Очевидно, що того ж року поблизу запланованого будівництва створювалася необхідна інфраструктура – стояли таборами призначені для робіт і охорони війська, які в свою чергу притягли обслуговуючий цивільний контингент – торговців, ремісників тощо. Цей люд десь мав жити, тому, безсумнівно, вже будувалися якісь тимчасові житла, склади та інші потрібні будівлі. Але в разі скасування задуму всі ці люди повернулися б у місця , з яких прийшли. 1753 рік називається тому , що саме тоді, сенатським указом від 1 квітня 1753 року, було остаточно затверджене місце будівництва фортеці. Але також, якщо б його відмінили, то й ця дата не мала б значення. Тому роком заснування міста без варіантів є 1754 рік, в якому 3 березня вийшов указ про початок будівництва і 18 червня відбулися урочисті закладини фортеці Святої Єлисавети.
6.3 
 Третьою проблемою, яку можна поділити на два пункти, є питання історичного цензу, по-перше, статусу міста, по-друге, його назви. 
1) 
 В давнину місто відрізнялося від села тим, що мало укріплення (град) або замок. Так що з моменту заснування фортеці її форштадти автоматично вважалися містом. Щодо Єлисаветграда, то відомо, що вже в 1755 році справами міщан управляв міський магістрат, тобто орган міського врядування. Міщанська слобода міста називалася Подолом і знаходилася навпроти фортеці на лівому березі Інгулу. Саме там знаходився магістрат, а також церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка називалася спочатку Подільською, пізніше – Єлисавето-Подільською, а потім вже Єлисаветградською Успенською церквою, що після скасування фортеці стала соборною. У 1755 році за дорученням Сенату в Герольдії був створений герб для канцелярських потреб поселення фортеці Святої Єлисавети. Наявність герба у ті часи було переконливим свідоцтвом міського статусу населеного пункту. От же, міський статус фортечного поселення отримувався одночасно з побудовою фортеці. 
2) 
  Щодо назви ЄЛИСАВЕТГРАД, то вона виникла природним шляхом як синонім до виразу ФОРТЕЦЯ СВЯТОЇ ЄЛИСАВЕТИ, і тому не має офіційної дати виникнення. У XVIII столітті слово град ще розумілося у своєму першому значенні, тобто захищене ( град, гард - архаїзм, що означає захист) укріпленням місце. Перша складова частина слова (Єлисавет) становить скорочення самої назви фортеці. Документально поняття єлисаветградський почало вживатися з 1764 року, коли за указом від 22 березня була утворена Єлисаветградська (не Єлисаветська, як писалося в неофіційних документах, та повторювалося пізнішими неуважними дослідниками) провінція та тим же числом сформований Єлисаветградський пікінерний полк. Через те, що управління провінцією знаходилося не у форштадті, а у фортеці, перша (полкова) рота полку теж не у форштадті, а в Мурзинці (біля теперішньої Нової Праги), то самі форштадти, не маючи адміністративного статусу, продовжували називатися по-старому – Биковським, Пермським, Подолом. Биковське передмістя включало Грецьку та Артилерійську (інакше - Пулківську) слобідки, Пермське – Солдатську слобідку і колишні Пермські полкові табори. Тільки у 1775 році, коли Єлисаветградська провінція, згідно указу від 14 лютого, була поділена на повіти, назва Єлисаветград починає офіційне вживання, бо адміністративний центр повіту знаходився не у фортеці, а у її форштадті. З 1784 року Єлисаветград став ще більше значнішим і відомим, бо саме цього року указом від 22 січня він був призначений повітовим центром Катеринославського намісництва, а фортеця Святої Єлисавети з ліквідацією провінцій втратила свій адміністративний статус (у тому ж році статус собору перейшов від фортечної Троїцької церкви до подільської Успенської церкви). Таким чином роз’яснюється причини різного датування заснування міста та появи його назви.
6.4 
  Існує також питання - на честь кого назване місто, чи імператриці Єлизавети Петрівни, чи святої Єлисавети, а якщо святої, то якої саме (навіть висловлюються ствердження, що православна церква не визнає ніяких святих Єлисавет). 
1) 
  У монархічні часи будь-яке більш-менш значне започаткування, а тим паче заснування фортець чи міст, здійснювалося під егідою коронованих осіб. Тому формально засновником всіх таких об’єктів вважався той монарх, у період правління якого вони створювалися (наприклад, засновником Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища, як і всіх інших, відкритих в тому році училищ, є імператор Олександр ІІ). З іншого боку , без відповідного указу імператриці Єлизавети Петрівни про заснування фортеці Святої Єлисавети на цьому місці не було б і міста. Тому тут ми бачимо пряме відношення російської імператриці до появи нашого міста. Для довідки наводимо кілька рис її політичного та особистого портрету. Єлизавета Петрівна (1709 – 1761), російська імператриця у 1741 – 1761 роках, була донькою Петра Першого
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.