На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


доклад Ризики та перспективи демократизацї України

Информация:

Тип работы: доклад. Добавлен: 11.06.13. Сдан: 2012. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Принципи  демократизації
    Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади.  
     
    2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив.  
     
    3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”.  
     
    4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми.  
     
    5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків.  
     
    6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті.  
     
    7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури. Гласність не може бути всеохоплюючою – її межі визначаються морально-правовим рівнем суспільства та стосуються сфери державних таємниць, які повинні бути чітко фіксовані законом; особистої честі та гідності, приниження яких також повинно каратись законом; та загальноприйнятних норм моралі та відносин між людьми, зокрема таких порушень цих норм, як порнографія, насильство, заклики до національної, релігійної та соціальної ворожнечі і т.ін. Свобода слова можлива лише якщо є відповідальність за це слово
 
 
Ризики та перспективи  демократизації України
Нині Україна перебуває  на шляху демократичних перетворень  – удосконалення наявних та запровадження  нових основ демократії. Легітимність влади, від якої суспільство очікує ефективного управління та вирішення  актуальних питань, є необхідною умовою для успішної демократизації. Однак  під час розв’язання злободенних суспільних проблем українська влада, залишаючись легітимною, не завжди використовує демократичні методи, що припускають тривале узгодження обговорюваних питань з усіма акторами політичного процесу.
Розвиток демократії нині стикається із загрозами і викликами, пов’язаними з глобалізацією  суспільства, поширенням терористичної  загрози, етнічними конфліктами, що призводить до серйозних змін у функціонуванні сталих демократичних інститутів.
У сучасних умовах оцінка ризику є теоретичною базою для прийняття  рішень і в політиці. Розширене тлумачення ризику ідентифікується з поняттям невизначеності, що означає неможливість точного прогнозування оптимального вектора розвитку складної системи політики та несе в собі не тільки ймовірність негативних наслідків, а й позитивні можливості.
Сучасні дослідники теорії ризиків стабільності демократії в різних країнах виокремлюють, наприклад, певні аспекти, які треба аналізувати: 1) населення та дохід; 2) національні пріоритети держави; 3) економіко-географічне положення; 4) уряд та соціальні служби; 5) культурні, релігійні та моральні цінності; 5) відкритість до зовнішніх зв’язків; 6) відкритість влади та її взаємодія з громадянами; 7) конституційні принципи та конфлікти в уряді; 8) гнучкість національних політичних інститутів; 9) роль армії, церкви, партій, преси, освітніх закладів у державі;  
10) уплив та джерела опозиції панівній владі; 11) наявність військових виступів та терористичних актів; 12) кількість та умови утримання політичних в’язнів; 13) рівень офіційної корупції; 14) зовнішні відносини; 15) іноземні інвестиції; 16) міжнародні угоди; 17) членство в міжнародних організаціях; 18) позиція країни щодо певних міжнародних питань, голосування в ООН; 19) фінансова підтримка з боку інших держав; 20) ситуація в регіоні; 21) дотримання прав людини; 22) воля до влади та політична активність осіб при владі; 23) опозиція за межами країни; 24) долучення до терористичних актів у інших країнах; 25) дипломатичні конфлікти [7].
До аналізу ризиків  стабільної демократії в Україні  можна застосувати теорію Ф. Шміттера, який виокремлює внутрішні дилеми, притаманні сучасній демократії незалежно  від місця та часу її появи, а також  зовнішні, що піддають сумніву сумісність нових демократичних правил і практики з наявними соціальними, культурними та економічними умовами.
Створення демократичних  політичних інститутів та практик у  сучасній Україні супроводжується  гострими суперечками про їхню доцільність і можливість застосування в українському політичному процесі. Орієнтаційна складова політики змінюється повільно, тому усвідомлення громадянами необхідності демократичної інституціоналізації стикається з традиційним підходом до політичної сфери.
Однією з головних економічних  перешкод демократичного розвитку сьогодні є відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої  частини населення. А майбутнє демократії в країні, як відомо, пов’язане з розвитком її економіки.
Більшість дослідників одностайні в тому, що стабільність демократії залежить від широкої підтримки з боку громадян. Громадянське суспільство не може бути просто запозичене, воно має формуватися на основі традиційної культури з огляду на економічний і політичний розвиток країни, зростання добробуту і самосвідомість народу.
Політичний режим є  демократичним тільки в разі, якщо він представляє інтереси широких  верств населення. Політична еліта  повинна правити в інтересах  більшості суспільства, а не для  вигоди привілейованої меншості. Демократія виходить з цінності кожної людини, тому прагне до створення цивілізованих  умов життя для всіх громадян незалежно від багатства і таланту.
Дж. Сарторі істинним ворогом, загрозою демократії вважає вимогу «чистішої» та досконалішої демократії. Демократія не може не супроводжуватися створенням міфів, сприятливих для неї. Однак вчасно не реалізовані міфи перетворюються на утопію, що й руйнує демократію.
Отже, ще небезпечнішою є  незріла демократія, з якою ми, на жаль, стикаємося в українському суспільстві  й парламенті. Адже така демократія найлегше з’єднується з охлократією, більше того, з тією диктатурою «мітингової  стихії», яку ще 1918 року критикував Ленін.
Політологи виокремлюють три етапи у здійсненні демократичних перетворень: І. Лібералізація. Тут мають відбутися зміни у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства. Громадянське суспільство стає активнішим, а серед еліти спостерігається ініціатива реформування політичної системи в країні. ІІ. На етапі демократизації мають бути усунені всі суперечності між різними гілками державної влади, сформовані оновлені політичні інститути, внесені зміни до законодавства. ІІІ. Консолідація демократії і, як наслідок, – досягнення демократичної стабільності. Цей перехід може бути дуже тривалим. Утвердження демократії визначається здатністю політичних акторів досягти консенсусу.
Для України як однієї з  держав, що недавно стали на шлях демократичних перетворень, першочергове значення має питання спроможності інститутів демократії витримати випробування часом, вистояти в політичних конфліктах і кризах. Значною мірою це залежить від типу політичного режиму, що створився в країні.
Так, В. Полохало класифікує політичний режим в Україні як «напівавторитарний», створений вітчизняними лідерами, що прагнули передусім захистити власні інтереси, але водночас зберегти видимість демократії [3]. Та дослідник знаходить реальні передумови для успіху процесу демократизації українського суспільства. Вони, на його думку, полягають у поступовій активізації громадянського суспільства та наявності в країні демократичної контреліти.
Відповідно до теорії А. Лейпхарта, оптимальним політичним режимом  для України, якщо вона, звісно, хоче бути демократичною державою, має  стати співсуспільна демократія, яка є характерною для більшості  європейських країн і яка виявилася більш-менш нейтральною щодо категорій «західних» і «незахідних» типів демократії. Ця теорія застосовується до суспільств, що характеризуються розподілом на сегменти. Сегменти можуть бути релігійного, ідеологічного, мовного, етнічного, національного й подібного характеру. Головною метою співсуспільної демократії є вирівнювання суперечностей та створення системи обмежень і противаг для великої кількості політичних еліт, а основною ознакою – співпраця еліт [2].
На підставі аналізу наукової літератури та українських політичних реалій можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові:
1. Розвиток громадянського  суспільства та зниження рівня віддаленості влади і громадян.
2. Сприйняття демократії  як цінності більшістю громадян, порівняно високий ступінь їхньої  політичної освіченості, що дає  людям можливість робити свій вибір свідомо, на основі знань і раціонального розрахунку.
3. Формування політичної  еліти, що сповідує демократичні  цінності.
4. Досягнення консенсусу  між різними політичними силами. Подолання суперечності між демократичною формою та недемократичною сутністю інститутів влади. Набуття політичними інститутами не тільки демократичної форми, а й демократичного змісту, продукування ними реальної демократичної політики.
5. Високий соціально-економічний рівень розвитку держави, економічна стабільність, переважання середнього класу – це саме ті три основні характеристики, запропоновані Є. Вятром для визначення рівня демократизму політичного режиму.
6. Збереження чесних, змагальних  та регулярних виборів.
7. Захист прав меншості. Думка більшості, виражена демократичним  шляхом під час виборів, є необхідною, але недостатньою умовою демократії. Лише поєднання уряду більшості й захист прав меншості становлять демократію.
8. І, як зазначає Фелікс  Рудич у статті «Політичний  клас у сучасній Україні: передумови  становлення»: «Гідний лідер–керівник  держави повинен брати на себе  політичну відповідальність і  мати активну позицію стосовно  процесів, які відбуваються в  країні; об’єднуючи націю, він  має бути свідомий того, що інтереси політичної нації є абсолютним пріоритетом стосовно будь-яких, зокрема й регіональних, інтересів; він має тримати на належному рівні планку інтелектуальних вимог до самого себе». Шарль де Голль: «Справжня шкала, яка дає право наказувати, – це висока культура».
9. Активна життєва позиція  молоді. Саме ця соціальна група закладає основи майбутнього благополуччя будь-якої країни. Від того, наскільки глибоко молодь інтегрована в усі сфери життя, залежать напрям і темп розвитку суспільства.
10. Формування сприятливого  зовнішнього оточення, вироблення  адекватної новому режиму зовнішньої  політики, заснованої на узгодженні  наявних у суспільстві інтересів, у тісній співпраці з парламентом, політичними партіями і з урахуванням громадської думки. (Про це йтиметься в наступному підрозділі.)
З наявних у підсвідомості ідей демократизація має перейти в активну свідому діяльність, до якої залучатимуться всі члени українського суспільства.
У Постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України» зазначається, що становлення України як незалежної демократичної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін у системі міжнародних відносин, які характеризуються виникненням нових незалежних держав, появою нових регіональних центрів сили в міжнародних відносинах, переходом від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва, зникненням військово-політичного та ідеологічного протистояння в Європі. Процес державотворення й побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному складному, різноманітному і суперечливому світі.
З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.
Поза світовими глобальними й регіональними інтеграційними процесами становлення політично стабільної, демократичної, економічно процвітаючої України просто неможливе. Поступове цілковите долучення до європейських та світових міжнародних політичних й інших процесів, розвиток України як надійної ланки в будівництві нової, мирної, стабільної та процвітаючої всесвітньої системи міжнародних відносин, нової європейської архітектури безпеки є важливим завданням зовнішньої політики нашої молодої держави.
Україна має чітко визначити  геополітичні пріоритети державної політики – найскладнішу й доленосну проблему національних інтересів. Так, Україна в своїй перспективі розвитку має декілька шляхів: 1) наслідування «старшого брата» – Росії; 2) протягом 19 років незалежності України її відносини з Європейським Союзом нагадують радше наміри, а не угоду про входження до європейського політичного, правового, економічного простору. Щоправда, за оцінками лідерів Європейського Союзу, проблема вступу України до ЄС на порядку денному на найближчі 10–15 років не стоїть. Але ХХІ століття тільки почалося, і приєднання України до ЄС залежить від того, наскільки швидко наша держава наблизиться до європейських стандартів і почне відповідати їм; 3) дедалі популярнішим у політичних колах українців стає шлях євроатлантичної інтеграції, для якої демократичні цінності є основою стабільного розвитку.
Важливим завданням зовнішньої політики України є збалансованість  і диверсифікація своїх зовнішньополітичних  зв’язків, які дали б їй можливість уникнути односторонньої залежності від тієї чи іншої сильної держави або організації.
Головний виклик для України  міститься не зовні, а всередині, має внутрішній характер і полягає  у невідповідності її сучасного  стану прийнятим у демократичному світі критеріям. На цей виклик нинішня правляча політична еліта України не відповіла, хоча мала досить часу і більш ніж досить повноважень.
Е. Бенеш писав: «Найперше  демократія означає працю, працю  велику, головним чином малопомітну, працю систематичну, наполегливу, постійну і напружену». Громадянство, розвинений громадянський стан є цінностями, бо вони підносять людину, цивілізують її, формують порядок, заснований на свободі й відповідальності. У контексті співпраці з демократичними країнами Україна мог
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.