На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост дяльност нвестицйних фондв нвестицйних компанй

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2013. Страниц: 38. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):




ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти інвестиційних фондів та інвестиційних компаній………………………………………………………..…5
      Поняття інвестиційних фондів……………………………………...5
      Сутність та особливості інвестиційних компаній………………..10
РОЗДІЛ 2. Особливості діяльності інвестиційних компаній та фондів.17
2.1. Інститути спільного інвестування  ………………………………….17
2.2. Типи інвестиційних фондів………………………………………….20
2.3. Основи функціонування інвестиційних  фондів……………………24
2.4. Вітчизняні інститути спільного інвестування……………………...29
РОЗДІЛ 3. Аналіз діяльності інвестиційного фонду та взаємного фонду інвестиційної компанії щодо здійснення спільного інвестування……………37
3.1. Основи здійснення спільного  інвестування………………………...37
3.2. Аналіз розвитку спільного інвестування в Україні………………...42
3.3. Проблеми спільного інвестування  та шляхи їх вирішення………..45
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….53
Анотація………………………………………………………………….. 56
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...57
ДОДАТКИ…………………………………………………………………59   
 
 
 

ВСТУП
 
 
Актуальність теми. В  Україні досвід роботи інвестиційних  фондів та інвестиційних компаній нараховує  близько 15 років. На кінець 2009 року в країні діяло 159 інвестиційних фондів та 129 інвестиційних компаній, а загальний обсяг емісії цінних паперів становив 1,47 млрд. грн. Зазначена сума емісій сформована головним чином, за рахунок приватних інвестицій.
За умови функціонування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії належать до портфельних інвесторів, вони орієнтуються на встановлення контролю за діяльністю підприємств. Їх місія та можливості. що надаються законодавством, у цьому плані обмежені. В Україні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можуть володіти більш ніж 10% акцій одного емітента (25% - якщо акції придбані за приватизаційні сертифікати). Одночасно інвестиційні фонди та інвестиційні компанії беруть досить активну участь у загальних зборах акціонерів, намагаються делегувати своїх представників до складу спостережних рад акціонерних товариств, регулярно отримують інформацію про стан справ на підприємстві.
Завданням інвестиційних  фондів та інвестиційних компаній є  розв’язання проблем, які виникають у непрофесійних суб’єктів при самостійному інвестуванні на ринку акцій. До таких проблем можна віднести:
      проблему вибору об’єкта інвестування. Її ефективне розв’язання залежить від компетентності інвестора, обсягу та достовірності інформації якою він володіє. Проведення навіть простого порівняльного аналізу в межах фондового ринку потребує отримання та обробки досить значної за обсягом інформації. Інвестору необхідно визначити дохідність акцій окремих емітентів, секторів економіки, простежити динаміку курсів за певний період часу тощо.
      окремі привабливі фінансові інструменти можуть бути просто недоступними для дрібних непрофесійних інвесторів. Акції з найвищим рівнем ліквідності обертаються на біржових ринках, а учасниками біржових операцій можуть виступати тільки професіонали – продавці цінних паперів, які обслуговують досить масштабні операції з цінними паперами.
Особливо актуальна дана проблема для країн з ринковою економікою та зокрема для України. 
  Метою даної роботи є спроба визначити особливості діяльності інвестиційних компаній та інвестиційних фондів.
Для її досягнення в роботі було поставлено та вирішено ряд послідовних завдань:
    проведено порівняльну характеристику інвестиційних компаній та інвестиційних фондів;
    проаналізовано діяльність інвестиційного фонду та взаємного фонду інвестиційної компанії щодо здійснення спільно інвестування;
    обґрунтовано особливості діяльності інвестиційних компаній;
    досліджено типи інвестиційних фондів та компаній;
    охарактеризовано основи функціонування інвестиційних фондів.
Об’єктом дослідження  є діяльність інвестиційних компаній та інвестиційних фондів.
Предмет дослідження – інвестиційна діяльність компаній та інвестиційних фондів в умовах економіки, що трансформується.
Методи дослідження. У процесі  дослідження та виконання даної  роботи було використано методи аналізу  та синтезу та метод економіко-статистичного  аналізу. 
Теоретичну та методологічну основу дослідження становили праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем спільного інвестування, ключові положення та закони України щодо ролі та місця іноземних інвестицій у розвитку економіки України, базові державні нормативно-правові акти.
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ФОНДІВ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ
 
 
       Поняття інвестиційних фондів
 
Інвестиційний фонд (англ. Investment Fund, англ. Collective Investment Scheme) — один з учасників фондового ринку. Інвестиційний фонд акумулює кошти інвесторів та передає їх в управління інвестиційному управляючому.
Інвестиційний фонд — це спосіб інвестування грошей для групи інвесторів за якого вартість інвестування цільових об'єктів розподіляється поміж всіх них. Такий фонд може мати за мету набагато ширше коло об'єктів для інвестування, ніж можуть собі дозволити окремі інвестори.
Термінологія щодо інвестиційних  фондів відрізняється у різних країнах, але в більшості випадків їх називають колективним інвестуванням, інвестиційними фондами, керованими фондами, взаємними фондами, або просто фондами (примітка: термін «взаємний фонд» має особливе значення у США). У всьому світі великі ринки мають розвинену інфраструктуру інвестиційних фондів, які складають велику частину від усього обсягу комерційної діяльності на фондових біржах [1].
Інвестиційні фонди керуються широким діапазоном інвестиційних цілей, які можуть бути або спрямовані на специфічні географічні регіони (наприклад країни Європи що розвиваються), або такі що стосуються специфічних областей життєдіяльності (наприклад, Інформаційні технології). Зазвичай, у тій чи іншій країні існує чітко виражена тенденція інвестувати значною мірою у свій власний ринок, тобто у національні компанії. Це зумовлено законодавчою базою, політикою країни, національною близькістю до об'єкта інвестування, а також зниженим ризиком щодо можливих валютних коливань. Ті чи інші інвестори під час обрання фонду для інвестування частіш за все керуються саме заявленими інвестиційними цілями, стратегією, історією минулих досягнень керівників фонду, а також іншими факторами, такими як, наприклад, винагорода керівництву фонду [2].
Зазвичай інвестиційний фонд має у своєму складі:
    керівник фонду, або інвестиційний керівник, тобто особа що здійснює інвестиційні рішення У процесі управління інвестиційний керуючий виконує ряд функцій. Основні з них показані в додатку А;
    адміністратор фонду, який керує комерційною діяльністю фонду, займається узгодженням тих чи інших питань між учасниками фонду, оцінює відповідність ринкової вартості тих чи інших цінних паперів їхній реальній вартості тощо;
    опікун, що є відповідальною особою за всі наявні у фонді активи і що слідкує за відповідністю діяльності фонду до законів та прийнятих правил;
    утримувачі акцій або паїв, що є власниками активів фонду та відповідних доходів;
    компанія, що займається маркетинговою діяльністю у пошуках покупців фонду.
Перший інвестиційний  фонд у світі було створено в серпні 1822 р. у Бельгії. Інвестиційні фонди починають швидко розвиватись лише після другої світової війни, поступово складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам. Найбільшого поширення інвестиційні фонди набули у Великобританії і США. На сьогодні, більше половини американських домогосподарств є вкладниками того чи іншого інвестиційного фонду.
Поряд із депозитами в банках, вклади в ІСІ є найпопулярнішими інструментами для збереження та примноження заощаджень приватних осіб.
В Україні діяльність ІСІ регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».
Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) — це інститут спільного інвестування, який створюються у формі відкритого акціонерного товариства і проводить діяльність виключно зі спільного інвестування.
Корпоративний інвестиційний фонд:
    юридична особа у формі публічного акціонерного товариства (ПАТ);
    статутний капітал фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів та цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі та об'єктів нерухомості, збільшення статутного капіталу здійснюється виключно за рахунок грошових коштів;
    не менше 70 % середньорічної вартості активів повинно інвестуватись у цінні папери;
    управління фондом (відповідно, його активами) здійснює Компанія з управління активами (КУА) на підставі договору, органи управління фонду такі, як у ВАТ — загальні збори акціонерів та наглядова (спостережна) рада [16].
Компанія з управління активами (КУА) — це юридична особа, яка здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) на підставі ліцензії, яку видає Комісія з цінних паперів і фондового ринку.
КУА здійснює створення ІСІ, а також виконує інші функції, пов’язані з життєдіяльність інститутів спільного інвестування, що знаходяться під її управлінням. До таких функцій відносяться:
    розміщення цінних паперів ІСІ;
    залучення агентів, які розміщують цінні папери серед інвесторів;
    управління активами ІСІ. Після того, як грошові кошти прийшли на рахунок ІСІ, КУА направляє їх на придбання активів для формування структури активів даного ІСІ, яка вказана в Інвестиційній декларації;
    аналіз ринку цінних паперів, нерухомості і ін. ринків, інструменти яких знаходяться в активах ІСІ;
    пошук нових об'єктів для інвестицій;
    щоденна переоцінка активів відповідно до коливань цін на ринку;
    оформлення договорів з придбання і продажу активів, підготовка звітності в державні органи, що контролюють роботу КУА;
    здійснення поточної діяльності ІСІ
Ключовою функцією КУА, як це видно з її назви, є управління активами, тобто грошами інвесторів, залученими у фонди під її управлінням.
Венчурний інвестиційний  фонд — це корпоративний або пайовий не диверсифікований інвестиційний фонд, активи якого більше, ніж на 50 % складаються з корпоративних прав і цінних паперів, які не котируються на фондових біржах, здійснює виключно приватне розміщення емітованих ним цінних паперів і провадить досить ризиковану інвестиційну стратегію, зокрема, інвестиції у інноваційні проекти.

Класифікація

Залежно від форми  організації ІСІ поділяються  на:
    пайові інвестиційні фонди;
    корпоративні інвестиційні фонди.
Інвестиційні фонди  бувають відкритими, закритими і  інтервальними. Залежно від порядку  здійснення діяльності ІСІ поділяються  на три типи:
    відкриті — якщо фонд або його КУА беруть на себе зобов'язання у будь-який час здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим фондом (або його компанією з управління активами); відкритий інвестиційний фонд створюється на невизначений час і здійснює викуп своїх інвестиційних сертифікатів у терміни, встановлені статутними документами фонду.
    закриті — якщо фонд або його КУА не беруть на себе зобов'язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або його компанією з управління активами) до моменту припинення цього фонду. закритий інвестиційний фонд створюється на визначений час і здійснює викуп своїх інвестиційних сертифікатів після закінчення терміну своєї діяльності.
    інтервальні — якщо фонд або його КУА беруть на себе зобов'язання здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або його компанією з управління активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік
 Викуповує свої цінні папери в терміни, які вказані в проспекті емісії, але не рідше аніж один раз на рік. За цінними паперами дивіденди не нараховуються. Чисті активи розраховуються на день прийому заявок на розміщення або викуп цінних паперів, але не рідше аніж один раз щоквартально. При проведенні відкритої передплати — не менше 10% активів містяться в д/с [5].
За періодом діяльності ІСІ поділяються на строкові та безстрокові:
    строковий ІСІ — створюється на певний термін, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняє свою діяльність;
    безстроковий ІСІ — створюється на невизначений час.
ІСІ закритого типу може бути лише строковим.
Залежно від структури  активів, ІСІ поділяються на два види:
    диверсифіковані ІСІ — інвестиційні фонди, структура активів яких відповідає спеціальним вимогам законодавства, що направлені на зменшення ризику вкладників, зокрема, не більше 5 % активів в цінні папери одного емітента;
    недиверсифіковані ІСІ — інвестиційні фонди, структура активів яких не відповідає спеціальним вимогам. Відсутність обмежень, встановлених вимогами, дає можливість здійснювати гнучкіше управління активами.
Відкриті та інтервальні ІСІ можуть бути лише диверсифікованими. Закриті ІСІ можуть бути як диверсифікованими, так і недиверсифікованими.
Окремо виділяють венчурні інвестиційні фонди.
Фізичні особи не можуть бути учасникам венчурних КІФ та ПІФ, а також недиверсифікованих ПІФ.
 

      Сутність та особливості інвестиційних компаній
 
Інвестиційна компанія (Investment Company) — компанія, яка використовує свій капітал для інвестування в інші компанії. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.
Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою  відповідальністю в порядку, встановленому  для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим положенням.
Статутний фонд інвестиційної  компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому  Законом України "Про господарські товариства" (1576-12), і повинен становити  не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного  інвестування зобов'язана заснувати  взаємний фонд, провести реєстрацію випуску  інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.
Інвестиційні сертифікати, які випускає інвестиційна компанія, повинні відповідати вимогам, встановленим у пункті 9 цього Положення. На спільні  інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються обмеження, встановлені пунктом 17 цього Положення.
Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати  в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж [3].
На засновників інвестиційної  компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюється обмеження, встановлене  пунктом 4 цього Положення.
Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.
Рішення про створення  взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.
Взаємний фонд має  окремі баланс та поточний рахунок  і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для  реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості.
Кошти взаємного фонду  не можуть використовуватися для  покриття збитків інвестиційної  компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.
Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.
Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті  взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому цим Положенням для  інвестиційних фондів.
Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним  зборам акціонерів (учасників) не рідше  ніж раз на рік.
Для здійснення спільного  інвестування інвестиційні фонди, а  також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників.
Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні  папери інших емітентів.
Закриті фонди мають  право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації.
Інвестиційні сертифікати  відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.
Емісія інвестиційних  сертифікатів здійснюється після реєстрації їх випуску Державною комісією з  цінних паперів та фондового ринку.
Фонди мають право  здійснювати загальну емісію інвестиційних  сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів.
Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу.
Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.
Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників  та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.
Інвестиційні сертифікати  закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди  у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами.
Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів  з такими обмеженнями:
      інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів;
      учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів [19].
Приватизаційні папери, які перебувають у власності  фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних  паперів.
Фонд має право здійснювати  додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-разовому розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України.
Інвестиційні фонди  та інвестиційні компанії мають право  тримати у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента за умови їх придбання за приватизаційні папери.
Оцінка чистих активів  фонду здійснюється відповідно до Положення  про порядок оцінки чистих активів  інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційної компанії, що затверджується Міністерством фінансів України.
Вартість чистих активів  у розрахунку на один інвестиційний  сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально, на дату, яку встановлює Міністерство фінансів України. Взаємний фонд зобов'язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати у учасників фонду.
Доходи фонду складаються  з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають  у власності фонду, та доходів  від операцій з цінними паперами й іншими активами.
Доходи фонду, його засновників  та учасників оподатковуються при  виплаті дивідендів у порядку, встановленому  чинним законодавством.
Прибуток фонду підлягає розподілу між засновниками та учасниками у вигляді дивідендів [20].
Прибуток засновників  фонду відповідно до інвестиційної декларації може бути спрямовано на збільшення розміру статутного фонду.
Фонд складає і публікує звіти про свою діяльність у терміни  та в обсязі, що визначаються чинним законодавством.
Облік і контроль за діяльністю фонду щодо розміщення приватизаційних паперів здійснюються у порядку, встановленому Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України.
Відкриті фонди раз  на півроку зобов'язані проінформувати учасників та опублікувати в пресі  фінансовий звіт, який повинен містити:
    бухгалтерський баланс із переліком інвестицій фонду (кількість, види і ринкова вартість цінних паперів, які перебувають у власності фонду);
    звіт про доходи та збитки, а також дивіденди, сплачені за цей період;
    довідку про вартість чистих активів фонду;
    довідку про кількість інвестиційних сертифікатів, випущених фондом, номінальну вартість одного інвестиційного сертифікату та вартість чистих активів одного інвестиційного сертифікату на дату складання звіту;
    відомості про зміни в складі афілійованих осіб, членів спостережної ради, а також про зміну інвестиційного керуючого і депозитарія.
Фінансовий звіт за підсумками року обов'язково звіряється аудитором. Закриті фонди раз на півроку  мають публікувати такі дані:
    вартість чистих активів фонду (включаючи вартість і кількість невикористаних приватизаційних паперів, що засвідчується висновком аудиторської організації);
    перелік та кількість цінних паперів одного емітента (в розмірі більше одного відсотка активів фонду), що перебувають у власності фонду;
    вартість інших активів, що перебувають у власності фонду;
звіт про заборгованість фонду;
    дані про загальну кількість інвестиційних сертифікатів фонду, які перебувають в обігу на кінець півріччя.
Інвестиційна компанія веде облік наявності та обігу майна кожного взаємного фонду окремо від свого майна [19].
Фонди, які розміщують приватизаційні папери, зобов'язані  протягом 5 років зберігати документи  про всі здійснені ними угоди  з приватизаційними паперами. Якщо фонди ліквідуються раніше захначеного строку, ці документи передаються до Фонду державного майна України.
Державний контроль за діяльністю фонду відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову  біржу" і цього Положення забезпечують Міністерство фінансів України та місцеві  фінансові органи, а в межах повноважень, визначених законодавством України, - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Державний контроль за комерційною  діяльністю фондів з приватизаційними паперами забезпечує Фонд державного майна України.
Порушення вимог цього Положення тягне за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством [2].
Контроль за дотриманням  антимонопольного законодавства у  процесі здійснення спільного інвестування інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, взаємним фондом інвестиційної компанії забезпечує Антимонопольний комітет України відповідно до чинного законодавства.
Інвестиційний фонд, інвестиційна компанія повинні безпосередньо  або через інвестиційного керуючого  інформувати Антимонопольний комітет України про укладені ним договори стосовно придбання цінних паперів, в результаті якого забезпечується прямо або через взаємні фонди інвестиційної компанії досягнення або перевищення 10 відсотків, а у випадку, передбаченому абзацом сьомим пункту 23 цього Положення, 25 відсотків цінних паперів одного емітента. Така інформація подається у п'ятиденний строк з моменту укладення договору купівлі цінних паперів.
Фонд припиняє свою діяльність відповідно до чинного законодавства  з урахуванням вимог, передбачених цим Положенням.
Закриті фонди, які обслуговують власників приватизаційних паперів, можуть бути ліквідовані до закінчення терміну використання приватизаційних  паперів лише за рішенням арбітражного суду.
У разі банкрутства інвестиційної компанії стягнення на майно взаємного фонду може бути накладено тільки після розрахунків з усіма учасниками взаємного фонду, крім засновників.
Ліквідаційна комісія  публікує в друкованих засобах масової  інформації за місцезнаходженням фонду  інформацію про його ліквідацію, порядок і термін заявлення кредиторами претензій. Комісія повинна опублікувати першу інформацію через тиждень після свого створення і повторити її протягом двох місяців не менш як двічі.
Майно фонду реалізується виключно на аукціоні. Виручка від продажу спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Кошти, які залишаються після цього, розподіляються між учасниками пропорційно кількості інвестиційних сертифікатів. У разі, коли вартість майна в розрахунку на один інвестиційний сертифікат нижча за його номінальну вартість, різниця учасникам покривається за рахунок коштів засновників.
За згодою учасників  для розрахунків з ними можуть використовуватися цінні папери, які перебувають в активах  фондів, крім інвестиційних сертифікатів інших фондів та векселів [6].
Фонд вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру, яке здійснюється за умови  скасування Державною комісією з  цінних паперів та фондового ринку  реєстрації випуску інвестиційних  сертифікатів
Фонди закритого типу припиняють свою діяльність після закінчення заявленого терміну. За рішенням засновників закритого фонду його може бути перетворено у відкритий фонд.
Порядок реорганізації  інвестиційних фондів, а також  особливості перетворення закритого  інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України.
 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ ТА ФОНДІВ
 
 
2.1. Інститути спільного  інвестування
 
Інститутами спільного  інвестування на фінансовому ринку  виступають інвестиційні компанії (ІК), які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові  ресурси (пасиви) інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи — за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів. ІК вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках вибраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.
Інвестиційні компанії розрізняються за формою організації  та механізмом формування і використання фінансових ресурсів. Так, капітал одних  компаній може постійно змінюватись  у результаті викупу або продажу нових акцій на ринку, капітал інших може мати стабільну величину протягом тривалого періоду. Збільшення капіталу ІК може відбуватись як за рахунок випуску нових акцій, так і за рахунок капіталізації частини прибутку, отриманого від інвестицій у цінні папери.
Структура активів компаній також може змінюватись, а може залишатись постійною протягом усього періоду  існування компанії. Крім того, залежно  від мети конкретної ІК її активи можуть мати досить виражену специфіку. Це можуть бути тільки боргові зобов'язання або тільки акції. Деякі ІК формують свій портфель лише з інструментів грошового ринку чи цінних паперів іноземних емітентів [4].
Учасники ринку, які  інвестують кошти в акції ІК, мають  ряд переваг. Вкладаючи навіть незначні кошти в цінні папери компанії, вони отримують диверсифікований портфель цінних паперів і, отже, зменшують ризики інвестування. Крім того, учасники ІК суттєво зменшують витрати з інвестування коштів, а також забезпечують професійне управління портфелем цінних паперів.
Основними типами інвестиційних компаній є фонди відкритого (взаємні фонди), закритого типів та інвестиційні трасти. Перші фонди закритого типу були створені у США ще у 80—90-х роках XIX ст., а відкритого виникли там у 20-х роках XX ст.
Фонди закритого та відкритого типу відносять до інвестиційних компаній зі змінним інвестиційним портфелем, оскільки в процесі функціонування таких фондів структура їх портфеля постійно змінюється. Інвестиційні трасти належать до компаній з фіксованим інвестиційним портфелем, який не може бути змінений протягом усього періоду існування компанії.
Акції інвестиційних  компаній, як і акції корпорацій, характеризуються двома параметрами: вартістю та зростанням, залежно від  того, які інвестиційні цілі переслідує компанія: віддає перевагу акціям зростання чи купівлі вартісних активів. Акції більшості інвестиційних компаній є високоліквідними цінними паперами, особливо акції взаємних фондів, які викупляються у власників за першою вимогою. Акціонери можуть продати акції в будь-який час за ціною, яка визначається вартістю цінних паперів, що входять до портфеля фонду. Оскільки ринкова вартість портфеля постійно коливається, постійно змінюється і вартість акцій фонду.
Доходом учасника будь-якої ІК є частка доходу за портфелем  цінних паперів компанії, що пропорційна кількості придбаних ним акцій. Рівень доходу за портфелем може бути як вищим, так і нижчим від середньоринкового і залежить від якості менеджменту та інвестиційної стратегії компанії. Однак дохідність портфеля усередненої ІК досить стабільна і майже не відрізняється від дохідності ринкового портфеля, сформованого з цінних паперів відповідного класу. Дохідність інвестицій учасника такої ІК також близька до середньоринкової на відповідному сегменті ринку.
Державне регулювання  діяльності ІК спрямоване насамперед на захист інтересів інвесторів та на забезпечення виконання інвестиційними компаніями своєї основної функції — здійснення спільного інвестування коштів у диверсифікований портфель цінних паперів.
Згідно із законодавством США, яке регулює діяльність ІК, принаймні 75% активів компанії мають бути представлені цінними паперами та готівковими коштами, не менш як 50% коштів повинні бути вкладені в диверсифікований портфель цінних паперів. Компанії не можуть інвестувати більш як 5% своїх активів у цінні папери одного емітента, не можуть володіти більш як 10% "голосуючих" акцій одного емітента. Не менш як 90% доходів має надходити від інвестицій у фінансові активи. Від продажу цінних паперів, якими ІК володіє протягом не більш як 3 міс., має надходити не більш як 30% доходу. Компанії, що відповідають цим вимогам і сплачують не менш як 90% прибутку своїм акціонерам, звільняються від податків [9].
Розвиток інвестиційних  компаній у багатьох країнах світу  пов'язаний з подальшою концентрацією  їх діяльності. Досить часто групи фондів, що займаються специфічними видами інвестування в окремі види цінних паперів, знаходяться під управлінням однієї компанії і працюють як об'єднання фондів. Такі об'єднання дають змогу інвесторам вкладати кошти в будь-який з фондів, що входить до об'єднання. Невелика кількість таких об'єднань часто контролюють більшу частину ринку послуг, що надаються інститутами спільного інвестування. Зокрема, в США 10 груп інвестиційних фондів контролюють близько 50% ринку.
Функціонування інвестиційних компаній у різних країнах світу, їх становлення, розвиток цілком залежать від темпів та напрямів зростання національних фінансових ринків. Так, на розвиток вітчизняних інститутів спільного інвестування негативний вплив мають недостатній рівень розвитку українського фінансового ринку та несприятливий інвестиційний клімат.
 

2.2. Типи інвестиційних фондів
 
Розрізняють два типи інвестиційних фондів, а саме: закриті  та відкриті. Їхні особливості відбито в додатку В. Інвестиційні фонди відкритого типу (взаємні, або відкриті, фонди) постійно пропонують свої акції на ринку із зобов'язанням їх викупити за ціною, що визначається виходячи з ринкової вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. Відкритий фонд завжди готовий продати нові акції на ринку або викупити їх за вимогою власників акцій за ціною, що встановлюється щодня при закритті ринку і розраховується за формулою
Р = Чисті активи фонду : Кількість розміщених акцій.
Чисті активи фонду обчислюють як різницю між поточною ринковою вартістю активів та зобов'язаннями фонду. Фактично чисті активи є різницею між ринковою вартістю портфеля цінних паперів, що становить до 90% вартості всіх активів фонду, і зобов'язаннями фонду.
Ринкова вартість портфеля визначається досить просто, якщо цінні папери, що входять до портфеля, котируються на ринку. В цьому разі ціна продажу акцій фонду встановлюється щодня за результатами торгів на організованих ринках. Спочатку визначається сумарна ринкова вартість усіх паперів, що входять до портфеля, а після цього вартість чистих активів фонду та ціна акції.
У більшості випадків реальна ціна продажу акцій фонду  відрізняється від ціни на деяку  комісію. Комісійні фонду коливаються  від 1% процента для значних обсягів  продажу акцій до 8% — для незначних  обсягів. При цьому одні фонди беруть комісійні при продажу своїх акцій, інші — при їх викупі. Комісійні при викупі, як правило, становлять 3—6%. Якщо акції розміщуються на ринку за ціною чистих активів, відповідні фонди називають фондами без навантаження. Фонди, що пропонують свої акції за ціною вищою від обчисленої частки чистих активів, називають фондами з навантаженням [10].
Фонди, що розміщують акції  на ринку без допомоги посередників, переважно продають їх за ціною чистих активів і є фондами без  навантаження. Фонди, що розміщують акції на ринку через посередників, продають акції за ціною, яка перевищує вартість чистих активів, тобто є фондами з навантаженням. Як правило, навантаження, що є нагородою посередника, становить 3,5—8,5% ціни акції. Фонд вважається фондом з низьким навантаженням, якщо комісійні становлять близько 3%.
Більша частина взаємних фондів постійно розміщує на ринку  нові випуски акцій, здійснюючи відкриту капіталізацію фонду і збільшуючи свої активи та пасиви.
Акції відкритих фондів завжди користуються попитом у інвесторів і є високоліквідними цінними паперами. Самі відкриті фонди є більш популярними інститутами спільного інвестування, ніж закриті фонди чи трасти.
Інвестиційні фонди  закритого типу емітують фіксовану  кількість невикупних акцій і розміщують їх серед інвесторів. Такі фонди переважно створюються на визначений термін. Вони емітують і розміщують акції на ринку як будь-яка корпорація і, як правило, не викупляють акції до закінчення терміну свого існування. Фонди закритого типу дуже рідко використовують випуск боргових цінних паперів для залучення коштів.
Протягом терміну існування  акції закритого фонду можуть перебувати у вільному обігу на біржовому  чи позабіржовому ринках, як акції  інших корпорацій. Ринкова ціна акцій  визначається виходячи з попиту і пропозиції на них. На відміну від акцій відкритого фонду акції закритого фонду пропонуються як за ціною, вищою від вартості чистих активів, так і за ціною, нижчою від них. У разі, коли продаж здійснюється за ціною, нижчою від вартості чистих активів, кажуть, що акції фонду продаються з дисконтом, а якщо ціна перевищує вартість чистих активів, — з премією. На ціну акцій впливають їх ліквідність, прибутковість, перспективи розвитку фонду, якість роботи менеджерів і фінансових консультантів фонду [15].
При публічному розміщенні акції закритого фонду переважно  розміщуються за ціною, що перевищує  вартість чистих активів. На вторинному ринку вони досить часто продаються за ціною нижчою від вартості чистих активів. Результати котирування акцій  закритих фондів у США публікуються щодня за результатами торгів, а вартість чистих активів — щотижня.
Часто дохід за портфелем  цінних паперів фонду реінвестується в купівлю нових цінних паперів  і оформляється у вигляді нових  акцій. Якщо нові акції не оформляються, збільшення активів за рахунок придбання нових цінних паперів приводить до підвищення вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. В цьому разі дохід, що сплачується компанією власникам акцій, є сумою двох складових — початкового дивідендного доходу та реалізованого доходу від приросту капіталу.
Закриті фонди менш популярні, ніж відкриті. Значною мірою це обумовлено специфікою функціонування та державним регулюванням їх діяльності. Так, дозвіл вкладати кошти в досить надійні та прибуткові активи або здійснювати інвестування коштів на міжнародному ринку можуть робити акції закритих фондів більш привабливими для інвесторів [7].
Інвестиційні трасти — це компанії, які створюються  на визначений термін, формують портфель із певного виду цінних паперів і, як правило, не змінюють його структуру протягом усього терміну існування трасту. Більшість інвестиційних трастів формують свій портфель із цінних паперів з фіксованим доходом, переважно з облігацій. Термін існування трастів може коливатись у значних межах — від 6 міс. до 20 років, залежно від терміну обігу цінних паперів, що є в портфелі трасту. Як правило, трасти не мають зобов'язань, тому їх чисті активи визначаються ринковою вартістю портфеля.
Інвестиційні трасти подібні до фондів закритого типу тим, що емітують фіксовану кількість акцій. Однак обсяги коштів, які залучають інвестиційні трасти, менші за обсяг коштів, якими оперують фонди відкритого чи закритого типу.
На відміну від фондів трасти не здійснюють активної торгівлі своїми цінними паперами й активного управління портфелем, тому, як правило, не мають ради директорів і керуючого портфелем.
Засновниками (спонсорами) інвестиційних трастів часто  виступають брокерські фірми або  фірми — андерайтери облігацій. Засновник інвестує кошти в пакет  цінних паперів і передає його в управління довіреній особі — банку або іншому фінансовому посереднику. Після цього траст випускає свої акції, які часто називають сертифікатами, що погашаються. Такі сертифікати розміщуються серед інвесторів і дають останнім право власності на цінні папери, що знаходяться у довіреної особи, пропорційно до їх частки участі в трасті.
Вторинний ринок сертифікатів дуже обмежений. У разі потреби сертифікати  можуть викуплятись трастом за рахунок  продажу облігацій, що знаходяться  в інвестиційному портфелі трасту або для подальшого перепродажу іншим інвесторам. Усі доходи, що отримуються за цінними паперами довіреною особою, як і їхня номінальна вартість, виплачуються по закінченні терміну функціонування трасту власникам сертифікатів [9].
Припустимо, що засновник  вкладає 50 млн дол. США в купівлю  облігацій. На цю суму випускають 100 000 акцій, які розміщують на ринку за ціною 520 дол. США. Сума, отримана від  продажу акцій, становить 52 млн дол. 50 млн дол. покривають витрати засновника на придбання облігацій, а 2 млн дол. покривають витрати на розміщення акцій і складають прибуток засновника.
Комісійні трасту становлять 3,5—5,5% обсягу залучених коштів. На витрати з  обслуговування трасту засновником  береться від 1% доходу для короткострокових трастів до 3,5% — для довгострокових. Щорічна комісія засновника у випадку успішної діяльності трасту становить до 15% річної вартості чистих активів.
 
 
2.3. Основи функціонування  інвестиційних фондів
 
Інвестиційний фонд складається з  ради директорів, фінансового консультанта (управляючого фонду), який здійснює управління портфелем фонду, та з дистриб'юторів фонду, що займаються розміщенням акцій фонду на ринку. Діяльність інвестиційного фонду обслуговує банк-депозитарій, який за наказом управляючої компанії здійснює розрахункові операції, зберігає цінні папери, грошові кошти та майно, стежить за обчисленням вартості чистих активів і порядком купівлі-продажу акцій фонду.
Як правило, фінансовим консультантом  фонду виступає незалежна компанія, яка спеціалізується на управлінні активами: дочірня фірма, створена брокерською конторою; страхова компанія; інвестиційний банк тощо. Управляюча компанія не може бути одночасно і депозитарієм фонду, але при цьому може управляти активами кількох незалежних інвестиційних компаній. Винагорода фінансового консультанта за управління активами є найбільшою складовою витрат фонду. Вона обернено пропорційна до величини активів і становить 0,5—1,5% їх середньої ринкової вартості.
Облік і обслуговування акціонерів фонду становлять 0,2—0,4% вартості чистих активів, інші витрати (податки, аудит) — близько 1%. Всі витрати фонду становлять 1—3,5% обсягу його активів.
Розміщення початкових випусків акцій  інвестиційні фонди здійснюють безпосередньо  або через лід-менеджерів на біржовому чи позабіржовому ринках. Лід-менеджерами великих інвестиційних компаній на міжнародних ринках часто виступають міжнародні інвестиційні банки або групи банків [17].
Для того щоб інвесторам легше було прийняти рішення про інвестування коштів у той чи інший фонд, аналітиками ринку розробляються рейтинги, які враховують дохідність фондів та їх ризиковість порівняно з фондами з таким самим напрямом діяльності. Фонди, які мають високий рейтинг, характеризуються найвищим рівнем доходу та найнижчим рівнем ризику, і навпаки, фонди з найнижчим рейтингом забезпечують найнижчий рівень доходу та високий рівень ризику.
Залежно від інвестиційних стратегій, які реалізують різні інвестиційні компанії, в їх портфелях можна  знайти різні види цінних паперів: загальнодержавні та муніципальні облігації, акції, депозитні сертифікати, папери, забезпечені нерухомістю, тощо. Портфель кожної інвестиційної компанії формується виходячи із інвестиційної стратегії, яка тією чи іншою мірою задовольняє інтереси певної частини інвесторів. Одні інвестиційні компанії орієнтуються на забезпечення стабільної дохідності, інші — на збільшення ринкової вартості портфеля. Деякі компанії формують портфель, що характеризується збалансованістю і включає як високодохідні цінні папери, так і акції зростання, які забезпечують збільшення курсової вартості [13].
Деякі фонди інвестують кошти в  певну галузь чи певний сектор економіки, в акції невеликих корпорацій, позабіржові акції, акції корпорацій конкретних країн. Діють також і  фонди, що займаються міжнародними інвестиціями.
Основні напрями діяльності фондів, як правило, знаходять відображення в їх назвах. Так, фонди облігацій інвестують кошти в різні типи облігацій з фіксованим доходом: корпоративні, державні, муніципальні облігації, облігації іноземних емітентів, конвертовані облігації тощо. Часто кошти таких фондів вкладаються в облігації з різними термінами процентних виплат, що дає змогу інвесторам отримувати щомісяця дивіденди за акціями фонду.
Фонди грошового ринку — відносно нові фінансові інститути. З одного боку, вони є одним із видів взаємних фондів, а з другого — мають деякі риси депозитних інститутів, оскільки фактично пропонують своїм вкладникам певний вид вкладів. Фонди грошового ринку вкладають кошти в короткострокові цінні папери з фіксованим доходом (банківські депозитні сертифікати, комерційні та казначейські векселі тощо) і дають змогу дрібним інвесторам вийти на ринок короткострокових зобов'язань. Кошти, внесені інвесторами до фонду, можуть вилучатись ними в будь-який час, дивіденди оголошуються щодня.
Характерною рисою фондів є те, що акціонери можуть у визначених випадках виписувати чеки на вартість акцій, якими вони володіють. По суті акції у взаємних фондах грошового ринку функціонують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але з певними обмеженнями на виписування чеків.
Інструменти грошового  ринку, в які вкладаються кошти  фондів, є досить надійними і високоліквідними, тому винагорода управляючих невисока і становить 0,25—1% вартості чистих активів.
Індексні фонди створюють портфелі, до складу яких входять цінні папери, що використовуються для обчислення того чи іншого фондового індексу. Сформовані у такий спосіб портфелі забезпечують інвесторам середньоринкову дохідність, яка відображається одним із фондових індексів.
Існують також диверсифіковані фонди звичайних акцій та фонди прибуткових акцій, які відповідно інвестують кошти в диверси-фікований портфель звичайних чи прибуткових акцій. Часто такі фонди тримають у своєму портфелі частку ліквідних активів — короткострокових інструментів грошового ринку для забезпечення тимчасових потреб фонду в ліквідних коштах.
Інформація про інвестиційні компанії — їх спеціалізацію, рейтинг, вартість чистих активів — подається в періодичних фінансових виданнях і допомагає інвесторам прийняти правильне рішення щодо інвестування коштів. Цьому також сприяє публікація фондових індексів, частина яких розраховується на основі даних про акції інвестиційних компаній.

Оцінювання  чистих активів

Чистими активами інвестиційного фонду називають активи, в які  розміщено кошти засновників  та учасників фонду, в поточних цінах  на момент оцінювання.
Чисті активи інвестиційного фонду — показник, який визначається різницею між розмірами активів та зобов'язань фонду. При цьому окремі статті активів інвестиційного фонду для цілей визначення оцінкової вартості чистих активів можуть переоцінюватись з урахуванням їх ринкової вартості.
Вартість чистих активів  обчислюється у розрахунку на акцію  та інвестиційний сертифікат, які  перебувають в обігу, та в терміни, встановлені інвестиційною декларацією.
Інвестиційним керуючим періодично здійснюється систематична та регулярна оцінка чистих активів фонду. Регулярне оцінювання вартості чистих активів проводиться спільно інвестиційним керуючим та депозитарієм.
У разі, коли вартість чистих активів фонду в розрахунку на акцію та інвестиційний сертифікат для пайового фонду і на одну акцію  для корпоративного фонду зменшується до 90% номінальної вартості однієї акції та інвестиційного сертифіката (одного інвестиційного сертифіката), депозитарій цього фонду скликає позачергові збори засновників і повідомляє про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.
При розрахунку чистих активів  основні засоби, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети оцінюються за залишковою вартістю на дату здійснення розрахунку. Цінні  папери резидентів та нерезидентів, які  перебувають в обігу на організаційно-оформлених ринках, перелік яких визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оцінюються за їх ринковою вартістю, яка визначається за даними останньої в звітному періоді офіційної котировки організаційно оформленого ринку.
Вартість цінних паперів, що не перебувають в обігу на організованих  ринках, визначається за їх балансовою вартістю станом на дату оцінювання з  урахуванням таких особливостей [10].
Вартість цінних паперів  емітентів, що визначені у встановленому  порядку банкрутами, вважається такою, що дорівнює нулю. Вартість боргових цінних паперів визначається за формулою

де r — остання зафіксована  на ринку дохідність оцінюваного  або подібного цінного папера у річних процентах; Dt — сума 1-ї виплати; і — порядковий номер виплати; Т. — термін часу від дати оцінювання до моменту і-ї виплати, днів.
У разі відсутності котировок  цін оцінюваного боргового цінного  папера та аналогічних цінних паперів  вартість боргових цінних паперів визначається за їх балансовою вартістю. Оцінювання вартості витрат, розрахунків з дебіторами та грошових коштів провадиться за їх балансовою вартістю.
Балансова вартість цінних паперів, балансова вартість валютних цінностей, майна фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.
Оцінювання зобов'язань  інвестиційного фонду здійснюється за балансовою вартістю. Балансова  вартість зобов'язань фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.
Інвестиційні керуючі  кожного інвестиційного фонду, що перебуває  в них на управлінні, у місячний термін після закінчення звітного кварталу зобов'язані подавати до Державної  комісії з цінних паперів та фондового  ринку баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, а також відомості про вартість чистих активів та фінансові вкладення фонду. Після завершення фінансового року, але не пізніше 31 березня наступного року інвестиційні фонди та інвестиційні компанії подають до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію, що подається щокварталу, а також річний баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майнове становище фонду, підтверджені незалежним аудитором або аудиторською фірмою. Ці дані потім публікуються протягом двох місяців після звітного періоду в друкованих виданнях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
 
2.4. Вітчизняні інститути  спільного інвестування
 
Серед вітчизняних інвестиційних  компаній більшість становлять інвестиційні фонди закритого типу, які акумулюють кошти інвесторів, випускаючи акції без зобов'язань щодо їх викупу. Така ситуація є характерною для низьколіквідних та малоефективних фінансових ринків, прикладом яких є на сьогодні Україна.
Частка акцій у сукупному портфелі фондів становить близько 80%, що разом з недостатнім розвитком ринку боргових інструментів не дає змогу інвестиційним фондам оперативно диверсифікувати свій портфель за рахунок різних видів цінних паперів. Визначення вартості чистих активів інвестиційних фондів і компаній також є на сьогодні досить складним завданням, оскільки їх портфель складається переважно з низьколіквідних цінних паперів, які не завжди котируються на організованих ринках. Свої негативні наслідки має також і невизначеність правового статусу інвестиційного сертифіката. Недостатній рівень розвитку фондового ринку не дає на сьогодні можливості інвестиційним фондам виконувати свою основну функцію, як не дає змоги нормально функціонувати іншим фінансовим інститутам, для яких наявність розвиненого фондового ринку є необхідною умовою існування [9].
Згідно з Законом  України "Про інститути спільного  інвестування" інститут спільного  інвестування (ІСІ) являє собою корпоративний  інвестиційний фонд або пайовий  інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.
Залежно від порядку  здійснення діяльності ІСІ може бути відкритого, інтервального та закритого типу. ІСІ відкритого типу бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним (або компанією з управління його активами).
ІСІ належить до інтервального  типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. До закритого типу відносять ІСІ, що не беруть на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, власної емісії до моменту реорганізації або ліквідації.
За строком діяльності ІСІ поділяють на строкові або  безстрокові. Строковий ІСІ створюється  на певний строк, встановлений у проспекті  емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується, тоді як безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим [11].
Залежно від механізму  формування інвестиційного портфелю розрізняють  диверсифіковані та недиверсифіковані ІСІ. ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:
• кількість цінних паперів  одного емітента в активах ІСІ  не перевищує 10% загального обсягу їх емісії;
• сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ;
• не менш як 80% загальної  вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондових біржах або у торговельно-інформаційних системах.
ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого виду, є  недиверсифікованими. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Крім того, дивіденди за цінними паперами ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.
Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному капіталі компанії з управління активами не може перевищувати 10%. Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох інвестиційних фондів.
До корпоративних інвестиційних  фондів належать фонди, які створюються  у формі відкритого акціонерного товариства і здійснюють діяльність, пов'язану виключно зі спільним інвестуванням. Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.
Корпоративний інвестиційний  фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери. Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
Фонд не має права  емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій та надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб. Акції корпоративного інвестиційного фонду мають бути лише простими іменними. Відкрита підписка на акції провадиться після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди інтервального або відкритого типу після реєстрації в реєстрі ІСІ розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію. Кожна розміщена акція корпоративного інвестиційного фонду надає її власникові однаковий обсяг прав. Акції, що розміщуються, можуть придбаватися лише за грошові кошти. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється [12].
Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада. Утворення інших органів корпоративного інвестиційного фонду, не передбачених законодавством, забороняється. Вищим органом корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів, що обирають членів спостережної (наглядової) ради.
Корпоративний інвестиційний  фонд припиняє свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Розподіл активів корпоративного інвестиційного фонду в разі його ліквідації здійснюється в порядку, встановленому законодавством. Після затвердження ліквідаційного балансу активи корпоративного інвестиційного фонду у строк, не більш як шість місяців, підлягають продажу за грошові кошти. Кошти, отримані від реалізації активів корпоративного інвестиційного фонду, в першу чергу розподіляються між акціонерами, які не є засновниками фонду, пропорційно кількості акцій, що їм належать. У разі недостатності коштів для викупу акцій за вартістю чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в акціонерів, які не є засновниками фонду, різниця відшкодовується за рахунок частини коштів, що належить засновникам.
На відміну від корпоративного, пайовий інвестиційний фонд не є  юридичною особою. Однак мінімальний  обсяг його активів не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду.
Пайовий інвестиційний  фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються  останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.
Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати регламент фонду, укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі ІСІ та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення. Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відповідно до порядку проведення відкритої підписки на цінні папери, встановленого законодавством. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується [8].
Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав  інвестиційний сертифікат цього  фонду. (При цьому учасниками пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.) Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права та може розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Крім того, інвестори пайового інвестиційного фонду не мають права втручатися у діяльність компанії з управління активами, за винятком окремо передбачених випадків.
Законодавством передбачено  можливість здійснення заміни компанії з управління активами та ліквідації пайового інвестиційного фонду. Заміна компанії з управління активами може здійснюватися в установленому порядку в разі неефективності діяльності фонду, анулювання ліцензії, виданої компанії з управління активами, на провадження діяльності з управління активами ІСІ або ліквідації компанії з управління активами.
У процесі ліквідації пайового інвестиційного фонду його активи реалізуються за грошові кошти в строки, передбачені законодавством. Кошти, отримані від реалізації, використовуються у першу чергу для здійснення виплат учасникам, що подали заявки на викуп інвестиційних сертифікатів до моменту прийняття рішення про ліквідацію пайового інвестиційного фонду, а також для здійснення обов'язкових платежів до бюджету, виплат кредиторам та іншим учасникам пайового інвестиційного фонду.
Активи диверсифікованого  ІСІ складаються тільки з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті. Вартість цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, не може становити більш як 20% загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ й більш як 50% загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ.
До складу активів  венчурного фонду можуть входити  боргові зобов'язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить  до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені  векселями, облігаціями (у тому числі  конвертованими) та договорами позики. Надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду не дозволяється.
Для формування власних  активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту через банківські установи, які мають відповідну ліцензію. Вартість цінних паперів іноземних емітентів не може бути більшою ніж 20% загальної вартості активів ІСІ.
Активи ІСІ не можуть включати цінні папери, випущені компанією  з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором цього  ІСІ, а також пов'язаними особами  та деякі інші цінні
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.