На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Форми держави: поняття, елементи, види

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.06.13. Сдан: 2013. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ  УКРАЇНИ 
ім. Б.Хмельницького
 
Кафедра теорії та історії держави і права
 
 
 
 
Курсова робота
з навчальної дисципліни: Теорія держави і права
на тему: “Форми держави: поняття, елементи, види”
 
 
 
 
 
Науковий  керівник:
старший викладач кафедри теорії та історії держави  і права, працівник ДПСУ Бомбергер  І.Л.
Виконав:
курсант 311 навчальної групи Бульбанюк Д.О.
 
 
 
 
 
Хмельницький-2013р.
 


ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ  ФОРМИ ДЕРЖАВИ 5
Висновок 7
РОЗДІЛ 2. ФОРМА  ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ ЯК СТРУКТУРНИЙ  ЕЛЕМЕНТИ ФОРМИ ДЕРЖАВИ 8
2.1. Поняття  та види монархій 8
2.2 Поняття  та види республік 13
Висновок. 18
РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ 19
3.1 Унітарна  держава 19
3.2. Поняття  та види федерацій 20
3.3. Конфедерація 22
Висновок 23
РОЗДІЛ 4. ПОНЯТТЯ  І ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕЖИМУ 24
Висновок 26
ЗАГАЛЬНІ  ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29
 
 
 
 


ВСТУП

 
Своєрідність конкретного  державного режиму, форми державного устрою та форми державного правління  будь-якого історичного періоду  визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед  собою держава. Іншими словами, категорія  державного режиму безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.
Актуальність  теми дослідження визначаєтся успішним осягненням наступнимих факторів:
    активнe функціонування держави ;
    успішний державний режим;
    надійний організаційний апарат;
    якісний і корисний дієвий механізм;
    чітко організована державна влада  та її методи здійснення;
    влада, яка забезпечить цілісність і безпеку суспільства.
Та проблеми удосконалення класифікацій держав і визначення точного устрою в Україні. На сьогодні це одне з найосновніших питань для кожного громадянина України, зокрема, та держави в цілому. Врахування цих питань – необхідна передумова побудови в Україні саме такої держави, яка могла б посісти гідне місце в Європейській та у світовій співдружності держав.
Об’єктом дослідження є:
    класифікація держав як сукупність форм державного правління(монархія, республіка);
    форма державного устрою(унітарна, федерація);
    форма політичного(державного) режиму;
    здійснення політичної державної влади в суспільстві.
Предметом дослідження виступають:
    оособливості здійснення різних видів політичного режиму;
    ознаки та структури форм державного устрою;
    державне правління та його вплив на суспільство та окрему особу.
Метою даної курсової роботи, виходячи з наведених положень, є прагнення на підставі комплексного аналізу вчень провідних науковців і практиків як України так інших країн дослідити правову природу класифікацій держав, з’ясувати основні типи, а також зробити детальний аналіз державного режиму, державного устрою, державного правління,як в зарубіжних країнах, так і в Україні.
Досягнення зазначеної мети можливе у процесі вирішення таких завдань:
    визначити поняття і суть державного та політичного режимів;
    розкрити порядок поділу території держави на певні складові частини
    проаналізувати особливості демократичних та антидемократичних режимів;
    охарактеризувати особливості утвердження демократичних інституцій в Україні, тощо;
    визначити порядок здійснення державної влади;
    охарактеризувати  порядок утворення і організації вищих органів державної влади.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників
як Скакун О.Ф., Хропанюк В.Н., Шаповал В. М., Волинка К. Г., Денисов А. І.,
Цвік М.В., Котюк В.О., Сахань І.Я., Скрипнюк О.В., Скуратівський В.А., Кельман М. С., Болюх М.А., Кравченко В. В., Погорілко В. Ф.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
 
 
 
 


РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ  ФОРМИ ДЕРЖАВИ

 
Форма держави визначається як складне соціальне явище, що дає можливість визначити характер існування і напрями розвитку держави, властивості її устрою, правління та режиму, є виразом найбільш загальних ознак способу організації і функціонування конкретних держав.
Вивчаючи державу з  точки зору її форми, з'ясовуємо зовнішній  вираз та порядок побудови держави, її внутрішню структуру і складові елементи, основні способи встановлення та здійснення державної влади. Структура  форми держави є стійкою єдністю  складових елементів.
У загальній теорії держави  і права не існує єдиного підходу  до визначення поняття та змісту (складових  елементів) форми держави. На думку  А. Денисова та О. Лашина, форму держави  можна розглядати у вузькому і  широкому значенні. У вузькому розумінні  — це лише форма правління, а у  широкому — сукупність форм правління  і державного устрою. Політичний режим  розглядається як метод здійснення класового панування.
Д. Керимов розрізняє внутрішню і зовнішню форму держави. Внутрішня — це політичний режим, а зовнішня — сукупність форми правління і державного устрою. М. Абдулаєв та С. Комаров вважають, що державу, як і будь-який інший об'єкт, необхідно розглядати як функціональну (динамічну) та організаційну (статичну) систему, тому формою держави у динамічному аспекті вважається політичний режим, а в статичному — форма державного правління і устрою. Традиційно під формою держави розуміють організацію політичної влади у державі, взяту в єдності трьох елементів: форми державного правління, устрою, режиму. При цьому політичний режим може бути реалізовано лише у певній формі правління і державного устрою, без яких він не може існувати.
Форма держави — це порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність.
Форма держави  складається з трьох елементів:
1. Форма державного правління — це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними.
Форма державного правління  має такі ознаки:
а) характеризує порядок  формування вищих органів державної  влади, їх структуру і термін повноважень;
б) визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;
в) характеризує компетенцію  вищих державних органів у  процесі здійснення ними владних  повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними і  місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями [4, c. 129].
2. Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодією між ними у межах держави.
Форма державного устрою характеризує:
а) принципи розподілу держави  на складові частини;
б) управлінську діяльність держави та організацію населення  на її території;
в) можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій  території, де вони проживають, певних пільг із самоврядування;
г) взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади [4, c.134].
3. Форма державного режиму — це елемент форми держави, який характеризується як сукупність певних методів (способів) здійснення державної влади.
 
 
Державний режим характеризує:
а) можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина у процесі  здійснення державно-владних повноважень  органами державної влади;
б) співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;
в) відносини між владою і народом;
г) стан законності і правопорядку в державі [4, c. 137].

Висновок

Таким чином, всі елементи форми держави пов'язані між собою: будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


РОЗДІЛ 2. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТИ ФОРМИ ДЕРЖАВИ

 
Залежно від того, ким  здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно — держави поділяються на монархії і республіки.
Форма правління є структурою найвищих органів державної влади, порядком їх освіти і розподілу компетенції  між ними. Форма державного правління  дає можливість з'ясувати:
    як створюються найвищі органи держави і яка їх будова;
    який принцип лежить в основі взаємин між вищими і іншими державними органами;
    як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни;
    якою мірою організація найвищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина [4, c. 248].
 

2.1. Поняття та види монархій

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя) — це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, передається у спадок по кровній лінії [3, c. 245].
Монарх — одноособовий глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу. У різних країнах монарх має неоднакові назви: король (Іспанія, Великобританія), султан (Малайзія), емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтенштейн).
Для монархії характерні такі ознаки:
    монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;
    монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;
    монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;
    влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;
    владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;
    наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;
    влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;
    монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення [2, c.197].
Монархія, як форма державного правління, пройшла ряд етапів розвитку: рабовласницька, станово-представницька, абсолютна, конституційна (обмежена).
Залежно від наявності  вищих державних органів влади  та розподілу повноважень між  ними монархії поділяються на абсолютні  і обмежені.
Абсолютна монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є теократичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада) [1,c.74].
Обмежена  монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування. Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія [2, c. 212].
Абсолютні монархії поділяють  на деспотичні і теократичні. Для  деспотичної монархії характерною  є нічим і ніким необмежена свавільна влада монарха, який у  своїх діях спирається на верхівку військової аристократії. Основні ознаки теократичної монархії — поєднання  монархом найвищої духовної і світської  влади, обожнювання монарха, джерелом влади якого є воля Бога, а основним джерелом права в державі —  релігійні норми.
Обмежені монархії поділяються  на дуалістичні (представницькі) і парламентарні( конституційні).
Основними рисами дуалістичної монархії є наступні: подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: глава держави — монарх, здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент — законодавчу; монарх має право розпуску парламенту, його рішення мають силу закону, монарх займає центральне місце у механізмі держави, формує уряд, який відповідає перед парламентом і монархом. Така монархія характерна для держав, де зустрічаються елементи феодальних відносин. Прикладом дуалістичної монархії може бути Марокко, Йорданія, Кувейт [6, c. 167].
Парламентарна монархія характеризується особливим порядком управління: існуванням представницького органу державної влади — парламенту, з дорадчими повноваженнями; уряд формується парламентом і йому підзвітний; монарх здійснює владу через міністрів, він позбавлений законодавчих повноважень; не несе юридичної і політичної відповідальності за свої дії як глава держави та глава виконавчої влади. Відповідальність несе уряд (міністри), посередництвом яких діє монарх. Це підтверджує існування інституту контрасигнатури: акти монарха мають силу лише після затвердження їх главою або іншими членами уряду. Прикладом парламентарної монархії є Нідерланди [2, c. 231].
За умов конституційної монархії влада монарха обмежена конституцією, у якій закріплено принцип розподілу  державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та правовий статус органів державної влади, у тому числі і монарха. Фактично монарх поступається частиною повноважень  парламентові, який обрано народом; уряд формується з представників партій, що отримали більшість на виборах; лідер  партії, яка отримала більшість на виборах, стає главою уряду (такими, наприклад, є Бельгія, Великобританія, Норвегія).[2, c.236]
Монархія виникла в  умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному  ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні межі монархічного правління [3, c. 291].
Зупинимося детальніше на характеристиці різновидів монархічної  форми державного правління. 
Давньосхідна  монархія. Як перша в історії людства форма державного правління, вона мала унікальні, лише їй властиві межі. У державах Сходу значну роль в суспільному житті грали стосунки громадських буд, патріархального побуту. Рабовласництво тут носило колективний або родинний характер і лише державні раби цілком належали монархові [2, c. 350].
Організацію державної влади  в країнах Древнього Сходу (Єгипті, Вавилоні, Ассірії, Китаї, Індії і  інших) називають східною деспотією(Деспотія — греч. despoteia — необмежена влада.). Під деспотією розуміють таку форму правління, при якій деспот користується необмеженою спадковою  владою по відношенню до своїх підданих, спираючись на силу військово-бюрократичного апарату.
В той же час історіко-правові  пам'ятники свідчать, що деспотичне правління  в чистому вигляді існувало далеко не у всіх країнах Древнього Сходу  і не на всіх етапах їх тривалого  розвитку. У державах древнього Шумера влада правителя була значно обмежена елементами республіканського правління. Правителі обиралися радою старійшин. Діяльність правителів контролювалася радою знаті або народним зібранням. Таким чином, влада носила виборний і обмежений характер [2, c. 359].
У древній Індії навіть в період найвищого зміцнення  центральної влади значну роль грала  Рада царських чиновників, що свідчить про обмеженість верховної влади  монарха. Більш того, поряд з монархіями в древній Індії існували держави  і з республіканською формою правління (демократичні — “гани” і аристократичні — “сингхи”) [6, c. 432].
Феодальна (середньовічна) монархія послідовно проходіт три періоди свого розвитку: ранньофеодальної, станово-представницької і абсолютної монархій.
Ранньофеодальна монархія носила децентралізованний характер: практично не була зв'язана центральною владою. Своїм господарством феодал управляв і як землевласник, і як носій верховної влади на своїй території. Конкретними виконавцями волі феодала були слуги, які призначалися і змінялися по його розсуду. У феодала був свій суд, поліція, військо, складальники податків, за допомогою яких він здійснював особисте владарювання на своїй території і захищався від нападу ззовні [2, c. 368].
Станово-представницька монархія — це така централізована форма державного правління, при якій влада монарха обмежена станово-показним органом (зборами). Такі станово-показні збори виникають унаслідок подолання феодальної роздробленості в результаті розвитку товарно-грошових стосунків і створення централізованої монархії. У Франції це Генеральні штати, в Англії — парламент, в Іспанії — кортеси, в Росії — Земський собор [2, c. 378].
Абсолютна монархія — це така форма правління, при якій верховна державна влада згідно із законом цілком належить одній особі, — пану, королю, імператорові.
Виникнення абсолютизму  пов'язане з процесом зародження буржуазних стосунків і процесом розкладання феодалізму і старих феодальних станів, що починається. До найбільш істотних меж абсолютної монархії відносяться ліквідація або повний занепад станових показних установ, юридично не обмежена влада монарха, наявність в його безпосередньому  підпорядкуванні і розпорядженні  постійної армії, поліції і розвиненого  бюрократичного апарату.
Конституційна монархія є такою формою правління, при якій влада монарха значно обмежена показним органом. Звичайне це обмеження визначається конституцією, що стверджується парламентом. Монарх же не має права змінити конституцію.  Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення у ряді країн Європи і Азії і до теперішнього часу (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Японія і ін.) [5, c. 486].
Конституційна монархія буває  парламентарною і дуалістичною. Остання  як форма державного правління практично  зживає себе. Парламентарна монархія характеризується наступними основними  ознаками: 
    уряд формується з представників певної партії (або партій), що отримали більшість голосів на виборах до парламенту;
    лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою;
    в законодавчій, старанній і Судовій сферах впасти монарха фактично відсутній, вона є символічною; 
    законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом;
    уряд згідно конституції несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом держави [2, c. 492]
При дуалістичній монархії державна влада носить подвійний  характер. Юридично і фактично влада  розділена між урядом, формованим монархом, і парламентом. Уряд в дуалістичних монархіях формується незалежно  від партійного складу в парламенті і не відповідально перед ним [1, c. 83].

2.2 Поняття та види республік

Республіка (лат. respublica, від res publica — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін [2, c. 264].
Парламент (фр. parler — розмовляти) — загальнодержавний представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом видання нормативно-правових актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою [2, c.264].
Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної цілісності держави [2, c.264].
Для республіки характерні наступні ознаки:
    народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади — вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;
    здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
    наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;
    одноособове або колегіальне прийняття рішень;
    наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;
    юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення), шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, вияву недовіри — імпічменту президента;
    можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади [3, c. 147].
Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою державного правління.
Залежно від обсягу державно-владних  повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.
Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту. Ознаки парламентської республіки:
    парламент формує уряд з представників партій, які отримали більшість на виборах;
    президент обирається парламентом з числа його членів (або спеціальною колегією), є главою держави, але не може бути главою уряду та здійснювати контроль над ним;
    президент здійснює свої конституційні повноваження лише за згодою уряду (існує інститут контрасигнатури); має право вето на закони парламенту;
    уряд — найвищий орган виконавчої влади, формується з членів парламенту, несе політичну відповідальність перед ним; діє протягом терміну повноважень парламенту [5, c. 432].
Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо [8, c. 401].
Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.
Ознаки президентської республіки:
    президент — глава держави, обирається народом і є главою уряду, який йому підзвітний;
    парламент не може відправляти у відставку міністрів, а президент не може розпускати парламент;
    президент не підзвітний парламенту, але має право відкладального вето щодо актів парламенту;
    посади прем'єр-міністра у президентській республіці може не бути, його повноваження виконує президент; відповідно, у таких республіках може не бути уряду як колегіального органу, його заміняє кабінет президента; у протилежному випадку президент призначає прем'єр-міністра, затверджує уряд з представників партії, яка перемогла на виборах;
    уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень [5, c. 453].
Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика [8, c.397].
Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме:
    як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців;
    повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);
    свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках);
    президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;
    президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади;
    уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку.
У більшості змішаних республік  використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має  бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом [2, c. 307].
У сучасний період змішана  форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія  тощо [8, c. 497].
Згідно зі статтями 5, 6 Конституції  України, прийнятої у 1996 p., Україна  є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України  є народ, який здійснює свою владу  безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого  самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної  влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну  як змішану, президентсько-парламентську республіку [9, c. 12].
Зокрема, про це свідчить наступне:
    єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, яка обирається терміном на чотири роки;
    Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту);
    Президент України є главою держави, обирається терміном на п'ять років; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України; скасовує акти Кабінету Міністрів України;
    Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України.
Правосуддя в Україні  здійснюється виключно судами. У грудні 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України», окремі положення якого стосуються форми державного правління в Україні. Зокрема, розширено коло повноважень Верховної Ради України, яка, на відміну від положень чинної Конституції України, не дає згоду, а призначає за внесенням, на основі подання коаліції депутатських фракцій, Президента України кандидатуру Прем'єр-міністра України та деяких міністрів; Верховна Рада України за пропозицією Президента України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та висловити йому недовіру. В разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків покладається на Голову Верховної Ради України [10, c. 14].
Голова Верховної Ради України у разі, якщо Президент  України не підписав протягом десяти днів закон, повторно прийнятий Верховною  Радою України, підписує і офіційно оприлюднює його [10, c. 15].
Президент України втратив  право вето на прийняті Верховною  Радою України закони про внесення змін до Конституції України [10, c. 18].
Згідно з Прикінцевими і перехідними положеннями даного Закону його окремі положення набувають  чинності з 1 вересня 2005 р. за умови прийняття  Верховною Радою України до цього  часу закону про внесення змін до Конституції  України щодо удосконалення системи  місцевого самоврядування, інші ж  — з дня набуття повноважень  Верховною Радою України, обраною  у 2006 р.

Висновок.

Отже, форма державного правління є структурою найвищих органів державної влади, порядком їх освіти і розподілу компетенції між ними.
 


РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

 
Форма державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного керування, влади.
У відмінності від форм правління організація держави  розглядається з погляду розподілу  державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях , їхній поділ між складовими частинами  держави.
Форма державного устрою показує
    з яких частин складається внутрішня структура держави;
    яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів;
    як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
    у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території.
    За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи:
    унітарна;
    федеративна;
    конфедеративна.

3.1 Унітарна держава

 
Унітарна  держава – це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють.
Унітарна держава характеризується наступними ознаками:
    унітарний пристрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;
    на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;
    складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;
      унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;
      усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені;
      має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються  центральними органами державної влади [5, с. 142].
Розходження в ступені  і формах контролю центральної влади  над місцевими органами керування  дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької  сфери керування .
До унітарних держав відносяться  такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна [5, c. 489].

3.2. Поняття та види федерацій

Федерація – являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу [1, c. 96].
Федеративний державний  устрій неоднорідний. У різних країнах  він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами  утворення конкретної федерації  і насамперед національним складом  населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у  союзну державу.
Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:
    Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.
    У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.
    Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.
    У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.
    При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.
    Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін.) [3,с.206].
Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною  мірою визначає характер, зміст, структуру  державного устрою.
Територіальна федерація  характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів  федерації. Національні федерації  характеризуються більш складним державним  устроєм. Основне розходження між  територіальною і національною федерацією складається в різному ступені  суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих  державних органів членів федерації. Національна держава обмежується  суверенітетом національних державних  утворень. Право виходу із складу федерації  за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних  штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності  федерації, який отримав підтвердження  у рішенні Верховного Суду, що Сполучені  Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів [5,c.431].

3.3. Конфедерація

 
Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів [1, c. 95].
При конфедеративному устрої держави – члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх  справах.
У відмінності від федеративного  пристрою конфедерація характеризується наступними рисами:
    конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, у відмінності від федерації;
    конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету;
    зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі;
    держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу [2, c. 456].
Як правило конфедеративні держ
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.