На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти готовые бесплатные и платные работы или заказать написание уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов по самым низким ценам. Добавив заявку на написание требуемой для вас работы, вы узнаете реальную стоимость ее выполнения.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Быстрая помощь студентам

 

Результат поиска


Наименование:


реферат Чил псля правлння Пночета

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 12.06.13. Сдан: 2012. Страниц: 25. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


36. Чилі після правління Піночета
В результаті війського перевороту 1973 року до влади прийшла військова хунта під керівництвом генерала Августо Піночета. Хоча сам переворот відбувся зі згоди парламенту, після перевороту Піночет відмовився провести демократичні вибори та почав керувати країною як диктатор. Протягом першого періоду правління (1973—1976) Піночету вдалося консолідувати країну та забезпечити порядок. Проте, цього було досягнуто за рахунок вкрай репресивних заходів: конституція перестала діяти, Когрес був розпущений, на всі потенційно політичні публікації була накладена строга цензура, політичні партії були заборонені, заборонені страйки та масові виступи. Зміни не торкалися лише юридичної влади. В країні йшли жорстокі розправи над потенційними ворогами: представниками лівих сил, культурними, мистецькими діячами, високоосвіченими людьми. Настав період масового порушення прав людини. В країні відбувалося символічне спалення книг, у тому числі про кубізм, які помилково вважали пов'язаними з Кубою. За даними комісії з розслідування, що була створена після падіння режиму, було вбито біля 3 200 осіб, 29 тис. заарештовані (для чого було створено шість концентраційних таборів), близько 200 тис. заарештовані тимчасово, залишили країну або були безпосередніми членами сімей репресованих. Патрісіо Айлвіну, лідеру партії християнських демократів, який зайняв президентську посаду в 1990 -1994 році, довелося працювати в умовах, коли все ще існувало багато залишків військового режиму. Хоча Консертасьйон і мав більшість в палаті депутатів, призначення сенаторів значно гальмувало будь-які реформи. Піночет все ще залишався на посаді головнокомандуючого чилійською армією, яка зберігала значну політичну активність, і Айлвін був змушений керувати країною дуже обережно. Проте, він все ж таки організував урядову комісію, яка розслідувала злочини періоду диктатури. В 1998 році виникла міжнародна криза через арешт в Лондоні Августо Піночета за запитом іспанського та швейцарського урядів, який після залишення посади головнокомандуючого отримав посаду сенатора без права його звільнення до кінця життя. В Чилі праві партії організували масові акції протесту проти арешту Піночета, та викликали соціальну напругу через підтримку арешту прихильниками правлячої коаліції. Хоча Палата Лордів і відмінила дипломатичну недоторканість Піночета, йому було дозволено повернутися до Чилі через проблеми зі здоров'ям.-президет  Фрей(1994-2000) На посаду міністра оборони була призначена Мішель Бачелет, перша жінка в Латинській Америці на такій посаді. Відносини з армією почали покращуватися, уряду вдалося провести та затвердити результати розслідувань комісії Валеча щодо злочинів періоду диктатури. Піночет був звинувачений в багатьох злочинах проти прав людини, проте був визнаний нездатним відповідати через стан здоров'я. Було показано, що Піночет отримав мільйони доларів допомоги від уряду США, та в 2004 році, зрештою, був заарештований.Протягом правління Лаґоса значно покращилася інфраструктура країни, були збудовані нові автодороги, нові лінії метро в Сантьяго, Незважаючи на значну популярність у момент обрання, скоро Мішель Бачелет стикнулася зі значними проблемами. Першим сталі масові виступи учнів середніх шкіл проти нової реформи, призначеної покращити систему освіти. 30 травня 2006 року протести зібрали від 600 тис. до 1 млн. чоловік, подія відома як Революція пінгвінів. Протести викликали значні зміни в кабінеті міністрів та кілька мір уряду з метою заспокоїти акції протесту. Президентство Піньєри (з 2010).
1. Країнами Балтії називають Естонію, Латвію, Литву, що розташовані на узбережжі Балтійського моря. Це суверенні незалежні держави, які вийшли з складу СРСР на початку 90-х років внаслідок його розпаду.
Географічне положення, подібність природних умов, історії  розвитку та формування господарства, напрям сучасних політичних та соціально-економічних перетворень об'єднують їх у певну соціально-економічну спільність.
Географічне положення  країн регіону дуже вигідне, воно певною мірою компенсує інші негативні чинники економічного розвитку. Всі країни мають вихід до Балтійського моря, а з нього в Світовий океан. Через їх території пролягають транзитні сухопутні шляхи у напрямі Схід - Захід, Північ - Південь.
Більша частина  території регіону - слабо розчленована рівнина, складена льодовиковими відкладами, що подекуди ускладнює ведення сільськогосподарських робіт. Клімат перехідний від морського до помірно континентального з великою кількістю опадів, що веде до перезволоження грунтів. Переважають дерново-підзолисті грунти. Надра не багаті на мінеральну сировину. Є горючі сланці (Естонія), бурштин (Литва) торф та будівельні матеріали.
Населення країн регіону нечисленне. Найбільш густо заселена Литва - 50 чол./км2. За характером відтворення - це типові європейські країни, яким притаманні всі особливості першого розширеного типу відтворення. Населення належить до двох мовних сімей. Литовці й латиші - до балтійської групи індоєвропейської сім'ї, естонці - до угро-фінської групи уральської сім'ї. Частка корінного населен ня коливається в межах 60-80 %. Найбільша вона в Литві, найменша - в Латвії.
Країни Балтії можна  віднести до високоурбанізованих. Міське населення становить майже 70 %. Великих міст небагато, але вони відіграють велику роль у господарському й культурному житті кожної країни, концентруючи інформаційний, науковий потенціал та майже половину всього виробництва. Значну роль у суспільному житті відіграють малі міста, на які припадає близько 80 % всіх міських поселень і які є центрами переробки місцевої сировини. У сільській місцевості склався хутірський тип розселення.
Трудові навички  населення, висока кваліфікація трудових ресурсів багато в чому визначають спеціалізацію країн регіону і виступають позитивним чинни ком розвитку економіки.
Господарство країн  регіону має багато спільних рис. За останні 100 років істо рія його формування знала кілька етапів: 1) бурхливого промислового розвитку наприкінці XIX - початку XX ст., коли формувались галузі машинобудування і легкої промисловості, що орієнтувались на довізну сировину, розвивалась сухопутна транс портна мережа та складалось портове господарство; 2) аграрного розвитку 30-х років, коли економіка країн була переорієнтована на постачання сільськогосподарської про дукції на європейський ринок, відповідно розвивалась харчова промисловість; 3) соціалістичного реформування економіки на індустріально-аграрній основі.
Після проголошення суверенітету країни регіону проводили інтенсивні соціально-економічні й політичні реформи майже всіх сфер життя. За час рефор мування темпи економічного розвитку дещо знизились, і стали відчутними всі ва ди постсоціалістичного періоду: спад виробництва, зростання безробіття, падіння життєвого рівня населення. Але поступово економічна ситуація стабілізується.
Сучасна економіка  країн Балтії визначається багатогалузевою промис ловістю та інтенсивним сільськогосподарським виробництвом. Дефіцит сировиних ресурсів зумовив розвиток тут неенерго- та нематеріаломістких вироб ництв. Галузями спеціалізації є: точне, наукоємне машинобудування, що розви вається, спираючись на кваліфіковану робочу силу. Це передусім такі його галузі, як радіо- та електротехніка, приладе- та верстатобудування, розвинуте також транспортне машинобудування - виробництво вагонів та мікроавтобусів (Латвія), суднобудування та судноремонт (Клайпеда, Лієпая, Рига, Таллінн).
Приморське положення  сприяло формуванню приморського господарського комплексу, до складу якого, крім суднобудування та судноремонту входять океанське
риболовство та рибна  промисловість, галузі обслуговування експортно-імпортних операцій, а також курортне господарство.
На довізній сировині розвиваються хімічна, фармацевтична  та легка промисловість, частково деревообробна  та паперова.
Промисловість концентрується переважно у великих містах (Таллінн, Рига Вільнюс, Каунас).
Сільське господарство має чіткий тваринницький напрям спеціалізуючись на молочно-м'ясному скотарстві та беконному свинарстві. Вимогам тваринництва підпорядкована структура землеробства. Сіножаті й пасовища займають значну частку земельних угідь, розвинуто кормовиробництво. На орні землі припадає менше третини придатних для сільськогосподарського використання земель. Вирощують зернові, бобові, картоплю, з технічних культур поширені льон цукрові буряки. На основі переробки сільськогосподарської сировини та риби розвивається харчова промисловість, особливо м'ясна, молочна та рибоконсервна.
Потреби країн регіону  задовольняються потужною сферою зовнішньоекономічної діяльності, яка обслуговується всіма видами транспорту. Країни, що спеціалізуються на обробній промисловості, відповідно експортують її продукцію, а імпортують паливо та сировину. За роки незалежності відбулась пев на переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків зі Сходу на Захід. Найбільших успіхів тут досягла Естонія. Традиційні партнери - республіки СРСР, а нині не залежні держави (Росія, Україна, Білорусь та ін.) і досі відіграють значну роль у зовнішній торгівлі країн Балтії. З країн цього регіону імпортується сировина, обладнання, продукція хімічної, машинобудівної та інших галузей промисло вості. В експорті з регіону переважає продукція машинобудування, легкої. хімічної промисловості, сільського господарства.
Естонія
Площа - 45,1 тис. км2. Населення - 1,5 млн чоловік. Столиця - Таллінн.
Естонська республіка розташована на північному сході Центральної Європи, до її складу входять також острови Моонзундського архіпелагу. Межує з Росією на сході й Латвією на півдні, має широкий вихід до Балтійського моря, паромні переправи сполучають її зі Скандинавськими країнами.
З мінеральних ресурсів країна має потужні поклади горючих сланців, місцеве значення мають запаси фосфоритів, торфу, будівельних матеріалів. Майже всі родовища розташовані в північній частині країни. Цей район з центром в місті Кохтла-Ярве спеціалізується на видобутку та хімічній переробці сланців.
Територія Естонії  добре освоєна, але населення  нечисленне й пересічна густота  його (понад 30 чол./км2) для Центральної Європи невелика. Естонці становлять 64 % населення, решта - росіяни та представники інших національностей колишнього СРСР. Естонія належить до високоурбанізованих країн: понад 70 % її населення проживає в містах, в сільській місцевості поширена хутірська система розсе лення. Найпотужнішим промисловим центром та портом є столиця країни ' Таллінн. Другим за величиною є стародавнє університетське місто Тарту - науковий, культурний, господарський центр.
Господарство країни спеціалізується на видобутку та переробці сланцю, електро-енергетиці, кваліфікованому машинобудуванні (радіо-, електротехніка, приладобудування), рибній, молочній, м'ясній, текстильній, трикотажній галузях промисловості. Сільське господарство має тваринницький напрям і спеціалізується на молочнo-м'ясному й племенному скотарстві, беконному свинарстві.
У зв'язку з виходом  до моря в країні добре розвинуте океанське риболовство і рибна промисловість. Вона є однією з експортних галузей країни. Естонія серед країн Балтії вирізняється позитивним торговельним балансом у зовнішній торгівлі. Експорт постійно зростає, особливо в країни Західної Європи, майже вдвічі перевищуючи експорт в країни СНД. Те саме можна сказати і про імпорт. Естонія експортує продукцію машинобудування, рибної, харчової, легкої промисловості, а імпортує сировину, паливо, деяку продукцію машинобудування та споживчі товари. В імпорті переважає частка країн Західної Європи, звідки завозять продукцію машинобудування, легкої, харчової промисловості, а з країн СНД - паливо, конструкційні матеріали.
Латвія
Площа - 63,7 тис. км2. Населення - 2,6 млн. чоловік. Столиця - Рига.
Латвійська республіка розташована на узбережжі Балтійського моря, має незамерзаючі порти (Рига, Вентспілс, Лієпая) і завжди протягом останнього сторіччя відігравала роль західних «воріт» для зовнішньоекономічної діяльності своїх схід них сусідів: Росії й Білорусі.
Латвія займає центральне положення в регіоні, її столиця  Рига завжди була важливим політичним і культурним центром країни (мал. 68). Це також високоурбанізована країна, розселення якої носить типові для регіону риси. Латиші становлять понад 60 % населення, близько ЗО % - росіяни. Такий етнічний склад викликає певні політичні й соціальні проблеми.
Промисловість концентрується у великих портових містах. Галузями спеціалізації є електротехніка і ра діоелектроніка, приладобудування, транспортне (вагони, мікроавтобуси) машинобудування, деревообробка, трикотажна, фармацевтична, рибна, м'ясо-молочна галузі промисловості.
Спеціалізація сільського господарства - молочне скотарство та беконне свинарство. У рослинництві переважає вирощування технічних культур (льон, цукрові буряки). До галузей спеціалізації можна віднести й розвинутий транспортний комплекс: морський та залізничний, Мал. 68. Рига. Куточок старо.
діяльність якого  пов'язана із забезпеченням експортно-імпортних зв'язків країн Розвинуте курортне господарство на узбережжі Балтійського моря, а також бід. джерел мінеральних вод.
 
2. Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) федерація семи еміратів Кожний емірат фактично є абсолютною монархією. знаходяться в південно-західній Азії в Перській затоці, межують на південно-заході із Саудівською Аравією і на південно-сході з Оманом. У минулому країна називалася Договірним Оманом і являла собою об'єднання британських протекторатів. Держава Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) була проголошена 2 грудня 1971. Діє Конституція від 1971 р. з наступними поправками (2006 р. і 2008 р.). До 20 травня 1996 р. діюча конституція країни називалась тимчасовою. Столиця Абу-Дабі (найбільше місто — Дубай); глава держави й уряду шейх; політична система абсолютизм; Державний устрій - Федерація конституційних монархій Згідно конституції найвищим органом державної влади є Вища рада до якої входять правителі 7 еміратів ОАЕ. Зі свого складу вони обирають президента і віце-президента терміном на 5 років. Федеральна національна рада - дорадчий орган парламентського типу , що складається з 40 членів: 20 – призначаються шейхом, решта (з грудня 2006 р.) обираються. Згідно з внесеними 2 грудня 2008 року поправками до Конституції, термін дії ФНР продовжений з  2 до 4 років. Виконавча влада належить Раді міністрів (уряд), в якій портфелі розподіляються між правлячими династіями еміратів. Президент призначає Прем'єр-міністра. Згідно з внесеними 2 грудня 2008 р. поправками до Конституції країни президент може призначити кілька заступників Прем'єр-міністра замість одного, призначеного раніше. Вища судова влада - Верховний суд, що підпорядкований і призначається президентом. На місцевому рівні судочинство здійснюється цивільними та шаріатськими судами або правителями еміратів. Система федеральних судів розповсюджується на всі емірати, крім Дубаю та Рас-Аль-Хайми. Політичні партії 
Політичних партій в країні немає.
3. Америка?нська мрія — поширена у США доктрина, за якою кожен американець може досягти успіху та навіть обратися президентом країни, — і це лише завдяки таким рисам своїм як працелюбність, мужність,сексуальність наполегливість та рішучість. Хоч така ідея на думку багатьох скептиків є соціальною утопією, вона була і залишається однією з головних рушійних сил міграції до Сполучених Штатів, — та однією з найяскравіших в історії людства.
Різноманіття національностей та рас, які населяють простори американського континенту, та відносно невеликий історичний відрізок їх «симбіозу» викликали нагальну потребу у формулюванні єдиної доктрини, яка б згуртовувала вихідців із різних країн світу в єдину націю. Такою доктриною стала «американська мрія», яка культивувалася протягом багатьох десятиліть і давала кожному американцю віру в те, що він може досягти успіху чи навіть стати президентом країни.
4. Загальний огляд країн Центральної Європи
Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив, розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні. Це території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії, Албанії. А також - території молодих незалежних країн, колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії, Білорусі, України та Молдови.
Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Центральноєвропейський регіон.
Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували нову політичну карту цієї частини Європи.
У результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та Естонія  стали незалежними державами. Припинили існування Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у Центральній Європі за часів соціалізму.
Після розпаду СРСР виникло нове політичне утворення - Співдружність Незалежних Держав (СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД. Україна бере активну участь у двосторонніх економічних відносинах, утримуючись від участі в наддержавних політичних та військово-політичних органах країн СНД.
З карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР в єдину німецьку державу.
На території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка.
Замість Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася в результаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна Республіка Югославія (СРЮ), що об'єднує Сербію та Чорногорію. З них тільки Словенія є унітарною країною решта мають у своїх межах автономні утворення: в Хорватії - Республіка Сербська Країна, в Македонії - Албанська Автономна Ілірізька Республіка. На території Боснії і Герцеговини - Сербська Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська держава Герцеговина, що тяжіє до Хорватії, а також Республіка Герцеговина, населена здебільшого мусульманами.
Перебіг політико-географічних процесів привів до виникнення інтеграційного угруповання держав Центральної  Європи - Центральноєвропейської Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні  соціалістичні країни Європи (крім Югославії), інші країни Європи (Австрія, Італія) та нові незалежні держави - Україна, Молдова. Таким чином у Центральній Європі виникають нові чинники інтеграції, але вже на іншій основі.
У 90-ті роки найактивніше інтегрувалися  в Центральну Європу країни Балтії (Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються в межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами Східної Європи, Північної та Центральної Азії.
Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:
а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічними партнерами;
б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом;
в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська  водна система;
г) сусідським положенням. Центральноєвропейські  країни є в основному невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.
Природно-ресурсний потенціал країн  регіону дуже різний. Мінерально-сировинна база представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також Угорщину та Сербію), а також в Албанії та Хорватії.
Паливних ресурсів більше в північній частині регіону, рудних - на півдні. Запаси залізної руди незначні: більше їх у країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в Словаччині, Угорщині, Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів: мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні, так і на півночі. Найбільше мідних руд - у Польщі, бокситів - в Угорщині.
З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та природної  сірки (Польща).
Різні грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості земельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва.
Населення Центральної Європи становить  майже чверть населення усієї  Європи. Країни регіону відмінні за основними характеристиками населення, але мають і деякі спільні  риси. По-перше, демографічні процеси  тут значною мірою зумовлені  наслідками Другої світової війни, що вплинуло на кількість населення. По-друге, перебудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характері його розселення.
У цілому для країн Центральної Європи (крім Албанії) характерний перший тип відтворення населення. Після повоєнного значного приросту з 70-х років XX ст. намітилася тенденція до падіння темпів зростання населення. Це пояснюється насамперед соціально-економічними причинами: поширенням міського способу життя та відповідної суспільної орієнтації, міграційними процесами, широким залученням жінок до суспільного виробництва тощо. В результаті змінилася статево-вікова структура майже всіх країн регіону в бік збільшення частки старших вікових груп, Що свідчить про загальноєвропейський процес «старіння» населення.
У регіоні відбувся значний перерозподіл міського і сільського населення. Кількість  міського населення постійно зростає  і нині в усіх країнах регіону (крім Албанії) становить понад 50 %.
Центральна Європа - дуже добре  освоєна і заселена територія. Розселення характеризуються нерівномірністю, значними відмінностями між країнами. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, СРЮ, найменшу - країни Балтії.
Кількість міст майже в усіх країнах регіону зростає. Яскравим прикладом концентрації населення у великому місті є Будапешт в Угорщині (мал. 66). Тут зосереджено майже 40 % міського населення країни, тоді як у цілому густота міських поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Софійська, Белградська.
У зоні впливу міських агломерацій  спостерігається і найвища концентрація сільського населення. Високу густоту  сільського населення має Албанія  та Македонія.
Населення країн регіону зайняте  переважно в промисловості (40-50 %), у сільському господарстві (20-50 %) та у невиробничій сфері (15-20 %), роль якої постійно зростає. Водночас для більшості країн регіону зайнятість населення стає однією з гострих соціальних проблем. У середньому рівень безробіття в країнах регіону становить 5-15 % і коливається залежно від інтенсивності впроваджуваних реформ.
Етнічний склад населення Центральної  Європи порівняно не дуже строкатий. Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей: а) індоєвропейської, до якої входить  слов'янська (поляки, чехи, словаки - західні  слов'яни, болгари, серби, хор вати, словенці та інші народи колишньої Югославії - південні слов'яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни) та албанська (албанці) групи народів; б) уральської у складі угро-фінської групи (угорці, естонці).
У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі переважають  процеси утворення однонаціональних держав. Загострюються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків виникають  через конфесійні відмінності.
Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі, умовами формування сучасної економіки і мають достатні умови для інтеграції в загальноєвропейський і світовий простір.
5. Республіка Індія — країна на півдні Азії, яка включає в себе більшу територію Індійського субконтиненту.
Територія — 3 166 829 кв. км (є 7-ю країною  в світі за географічною площею).
Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід — близько 2000 км.
Кількість населення — 1 млрд. 027 млн. осіб (березень 2001 р.; у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, —  після Китаю, — держава на планеті Земля.
Столиця — Нью-Делі (понад 13 млн. жителів)
Найбільші міста: Калькутта (понад 16 млн. жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн. жителів), Ченнаї (Мадрас) (6 млн. жителів), Хайдарабад (5 млн. жителів), Бангалор (4,5 млн. жителів), Ахмадабад (4 млн. жителів)
За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-е місце у світі.
Грошова одиниця — індійська  рупія = 100 пайсам.
Експорт: чай (найбільший у світі виробник), кава, залізо, сталь, текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати, шкіра та шкіряні вироби, риба
Партнери в експорті: США (17%), Об'єднані Арабські Емірати (8.8%), Китай (5.5%), Гонконг (4.7%), Великобританія (4.5%), Сінгапур (4.5%) (2004)
Імпорт: нафта,машини та механізми,коштовний камінь, міндобрива, хімікати
Партнери в імпорті: Китай (6.1%), США (6%), Швейцарія (5.2%), Бельгія (4.4%) (2004)
Офіц. мова — хінді та (тимчасово) англійська, також 17 регіональних мов.
Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР тощо.
Індія — колиска деяких із найдавніших  цивілізацій.
ндія розташована на півдні Євразійського континенту, на півострові Індостан.
Має берегову лінію довжиною в 7 тисяч  кілометрів та кордони із Пакистаном на заході, Китаєм, Непалом і Бутаном  на північному сході та Бангладеш  і М’янмою (колишня Бірма) на сході.
Індія також претендує на кордон із Афганістаном на північному заході (частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану).
В Індійському океані має кордон з Мальдівами на південному заході, Шрі-Ланкою на півдні та Індонезією на південному сході. Від Шрі-Ланки її відділяють Полкська протока і Манарська затока; протокою Ґрейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією.
Рельєф: гірська країна Гімалаї  на північному кордоні, річкові долини Ґанґу, Інду, Брахмапутри; плато Декан на південь від річки Нармада — між західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.
Найвища точка — гора Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.
До складу Індії входять Андаманські і Нікобарські острови, острови Лакшадвіп.
ндія — аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП в кінці ХХ ст. (%): гірничодобувна пром-сть — 2,1; обробна пром-сть — 15,2; сільське господарство — 32; енергетика — 1,6; будівництво — 4,2; торгівля — 13,6; транспорт і зв'язок — 5,2; інші — 26,1. Держ. сектор займає монопольне положення на транспорті, зв'язку, в оборонній і ядерній пром-сті, трансп. машинобудуванні, видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі, страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний. Індія — одна з найбільших залізничних країн світу: протяжність її доріг понад 62 тис.км. Майже 90% морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них — Бомбей. Північній-схід обслуговує Калькутта. Найважливіші порти Південної Індії — Вашакхапатнам, Мадрас, Кочин. У Гуджарапі створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей, Делі, Калькутта — найбільші міжнародні аеропорти Індії.
ТЕС Індії виробляють бл. 75% електроенергії, яка споживається країною. Найбільші  ТЕС Індії знаходяться в: Синграулі, Корбі, Рамагундамі, Рмханді, Фараккі. Атомні електростанції — в Тарапурі, Коті, Калпаккамі, Нарорі, Какрапарі.
Загальні відомості. Офіційна назва — Республіка Індія. Столиця — Делі (понад 10 млн осіб). Площа — 3,3 млн км2(7-ме місце у світі). Населення — понад 1 млрд осіб (2-ге місце). Державні мови — гінді та англійська. Грошова одиниця — індійська рупія.
Географічне положення. Індія займає півострів Індостан і більшу частину Індо-Ганзької низовини. Із заходу її омивають води Аравійського моря, зі сходу — Бенгальської затоки. Вони належать до басейну Індійського океану. Індія володіє трьома групами островів — Лаккадівськими, Андаманськими та Нікобарськими. Кордон із Пакистаном пролягає на заході та північному заході, на півночі Індія межує з Афганістаном, на північному сході — з Китаєм і Непалом, на сході — з Бутаном, М'янмою та Бангладеш. Протяжність суходільних кордонів (15 тис. км) не набагато перевищує протяжність кордонів морських. У цілому розміщення Індії на важливих морських і повітряних шляхах, які зв'язують Східну та Південно-Східну Азію з Європою та Африкою, є вигідним. Однак країна оточена нестабільними, кризовими, а то й вороже налаштованими країнами-сусідами, що обмежує її розвиток.
Історія виникнення та розвитку. За однією з концепцій, у II тисячолітті до н. є. з території сучасної України до Індії прийшли арії (орійці). Тут вони змішалися з місцевими аборигенами, й власне, започаткували формування сучасного населення Індії. УIV ст. до н. є. виникла перша імперія. УIII ст. до н. є. державною релігією став буддизм. У IV—V ст. н. є. відбувся розквіт індуської культури. З VII ст. н. є. почалася ісламська експансія. Наприкінці XIV ст. відбулася навала монголів на чолі з Тимуром. У XVI ст. вони започаткували в Індії династію Великих Моголів. Після відкриття морського шляху до Індії сюди ринула велика кількість європейських торговців, які заснували голландські, французькі, португальські та англійські факторії.
На середину XIX ст. припадає поширення британського панування майже на всю Індію. Почав наростати національно-визвольний рух, який очолив М.К. Ганді. Водночас загострились конфлікти між індусами та мусульманами. У 1947 р. Індія здобула незалежність. У цей самий час британці поділи
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.