На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Комплексний аналз виробничо-господарської дяльност ПП Чернк та основних технко-економчних показникв. Виявлення, аналз резервв впровадження заходв щодо зниження собвартост випускаємої пдприємством продукцї. Розрахунок економчного ефекту.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):




МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра економіки
і менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Операційний менеджмент»

на тему : «Управління виробничими витратами як складова управління продуктивністю операційної системи»

Д 0201 43 43,3 640 КР

Перевірив

Р.В. Коробський

Виконала

студентка гр.МП-06

Д.Ю. Хрипкова

2010

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЕКОНОМІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність витрат

1.2 Класифікація витрат на підприємстві
1.3 Поняття собівартості продукції

1.4 Визначення калькуляції та розрахунок собівартості продукції

2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА „ЧЕРНІК”

2.1 Характеристика діяльності підприємства
2.2 Техніко-економічні показники діяльності підприємства

2.3 Аналіз витрат приватного підприємства „Чернік”

2.4 Аналіз виробничих витрат на підприємстві

3. ЗАХОДИ ЩОДО ЕКОНОМІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

3.1 Обґрунтування та вибір заходу

3.2 Розрахування витрат на виробництво продукції

3.3 Техніко-економічні показники та порівняльний аналіз витрат діяльності підприємства після введення в експлуатацію автоматизованої лінії

3.4 Аналіз виробничих витрат діяльності підприємства

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП
Харчова і переробна промисловість України - одна із стратегічних галузей економіки, призвана забезпечувати стійке постачання населення необхідними якісними продуктами харчування.

Хліб був і залишається одним із основних продуктів харчування населення нашої країни. Щоденне повсюдне споживання хліба дозволяє вважати його одним із найважливіших продуктів харчування, харчова цінність, якого має першостепеневе значення. Він забезпечує більш 50% добової потреби в енергії і до 75% потреби в рослинному білці.

На етапі переходу до ринкових відносин багато підприємств, втратили державну підтримку, стали самостійними суб'єктами економічного життя. Питання вибору вида діяльності, організації виробничого процесу, випуску і збуту готової продукції стали прерогативою самих підприємств. В умовах самофінансування основною задачею для підприємств стала задача отримання прибутку у розмірі, достатнього для виробничого процесу. Основною умовою збільшення прибутку підприємства являється зниження витрат виробництва і збуту продукції, у частності собівартості випускаємої продукції. Тому що питання управління витратами являються весьма актуальними для підприємств.

Також варто відзначити, що визначення ціни, на основну продукцію - хліб соціальний являється прерогативою міста Красноармійська, Димитрова та інших міст, тому що для максимізації прибутку існує тільки один спосіб - зниження собівартості шляхом впровадження автоматизованої лінії по виробництву хлібобулочних виробів і збільшення обсягів випуску продукції.

Мета даної дипломної роботи являється виявлення, аналіз резервів та впровадження заходів щодо зниження собівартості випускаємої продукції.

Тільки детальне вивчення виробничої і комерційної діяльності об'єкта дослідження дозволять розкрити резерви зниження собівартості і дати економічне обумовлення наступних пропозицій.

Таким чином, для досягнення головної мети дипломної роботи необхідно розв'язати наступні задачі:

Зробити комплексний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та основних техніко-економічних показників за 2005 - 2007 р.р.

На основі проведенного аналізу виявити можливі резерви зниження собівартості.

Провести техніко-економічне обумовлення виявлених резервів і розробити пропозиції для розв'язання поставленої мети.

Визначити шляхи реалізації заходів по зниженню собівартості випускаємої продукції та зниженню витрат на підприємстві.

5. Розрахувати економічний ефект від реалізації запропонованих заходів.

Об'єктом даного дослідження являється процес управління витратами на ПП „Чернік”.

Предметом дослідження являються витрати підприємства на виробництво продукції.

Робота складається із вступу, трьох основних розділів, висновка, списку використаних джерел, додатків.

При написані дипломної роботи використовувались як методичні посібники та закони України, так і публікації вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячених дисциплінам: фінансовий менеджмент, економіка підприємства, економічний аналіз, управління витратами, фінанси підприємства та інші.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЕКОНОМІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність витрат

Уперше визначення терміна "Витрати" у національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку подано у пункті 1 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". При цьому під витратами мають на увазі зменшення економічних вигод у вигляді вибуття або амортизації активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками), це визначення подається у книзі економіка підприємства автором, якої є Гетьман О.О. [1, c.373].

А у книзі економіка підприємства”, яку видали автори З.О.Манів та І.М.Луцький поняття витрат має таке формулювання: це сукупні витрати підприємства в грошовому вираженні на виробництво і реалізацію продукції [2, c.461].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, зі змінами і доповненнями, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і розкриття її у фінансовій звітності. Норми цього П(С)БО поширюються на підприємства, організації та інших юридичних осіб незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ). Однак дія цього П(С)БО не поширюється на витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів і наданням послуг з їх виконання. Водночас П(С)БО 16 фактично замінило всі типові положення, що існували раніше, з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, обліку витрат обігу тощо [1, c.373].

Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: Закони України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про власність”, „Про оплату праці”, „Про відпустки”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”, „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, різноманітні методичні рекомендації.
Важливе місце у сфері формування витрат підприємства належить бухгалтерському обліку. Суттєвість Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” полягає в тому, що він надає право підприємству самостійно:
- визначити облікову політику підприємства - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції;

- обирати форми бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад та з урахуванням особливостей своєї діяльності технології обробки облікових даних;

- розробляти систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджувати правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

- виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені структурні підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік витрат.

Витрати підприємства формуються в процесі використання ресурсів при здійсненні певної його діяльності. Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на операційні, фінансові, інвестиційні та надзвичайні витрати, а також податок на прибуток і дивіденди.

В процесі господарської діяльності формуються витрати підприємства в цілому та його структурних підрозділів. Витрати підприємства в цілому визначаються як сума зменшення вартості активів або зменшення власного капіталу (збиток). Джерелом покриття витрат підприємства є його доходи, які збільшують вартість активів на суму витрат, здійснених для отримання цих доходів, і суму одержаного чистого прибутку [3, c.8-12].

Структура П(С)БО 16 "Витрати" складається з таких розділів:
- загальні положення, де подаються визначення термінів, що використовуються у цьому Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку;
- визнання витрат, де визначено порядок визнання витрат у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності;
- склад витрат, де визначено номенклатуру статей та елементів витрат;
- розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності, що містить перелік показників, які мають бути розкриті у примітках до річної фінансової звітності;
- приклад розподілу загальновиробничих витрат;
- розрахунок суми витрат від надзвичайних подій для відображення у звіті про фінансові результати;
- розрахунок втрат від участі у капіталі.
У пункті 4 П(С)БО 16 подано такі визначення термінів:
- елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат;
- непрямі (опосередковані) витрати - витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом;
- нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Витрати визнаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. До витрат, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів, відносять:
- списання матеріалів у виробництво, для ремонту основних фондів, на адміністративні цілі;
- нарахування зносу (амортизації);
- списання основних засобів, МШП, нематеріальних активів та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;
- втрати від знецінення запасів;
- недостачі запасів (сировини, матеріалів, товарів, готової продукції тощо);
- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути погашена;
- доброчинні внески;
- визнані економічні санкції (штрафи, пені сплачені).
Витратами, що збільшують зобов'язання, є нарахування:
- зарплати, податків, зборів, обов'язкових платежів;
- відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;
- транспортних витрат;
- оренди, комунальних послуг, витрат зв'язку, послуг з реклами;
- послуг сторонніх організацій (аудиторських, консультаційних, юридичних, медичних тощо);
- інші нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.
Відповідно до п. 6 П(С)БО 16 „Витрати” визначає: витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов'язань (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов'язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов'язань, є їх достовірна оцінка.
Елементами витрат визнається сукупність їх економічно однорідних потоків.
Об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом коштів [1, c.373].
Але вже згідно з п. 7 П(С)БО 16 „Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних П(С)БО принципу відповідності витрат доходам. З цього випливає, що витрати, які неможливо прямо зв'язати з доходами певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Якщо актив забезпечує отримання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16 „Витрати”. Це стосується, передусім, амортизації.
Необхідно відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати згідно з п. 9:
1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.
2. Погашення отриманих позик.
3. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.
4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
5. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16 „Витрати”, тобто якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.
Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома П(С)БО: 3 "Звіт про фінансові результати" і 16 "Витрати", але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П(С)БО 16 „Витрати”.
Підставою для формування витрат підприємства є первинні документи, які фіксують фактичне здійснення господарських операцій.
Інформація про витрати з первинних документів переноситься до облікових регістрів (журнали, відомості), які призначенні для хронології, систематичного накопичення, групування та узагальнення інформації. Інформація про витрати з облікових регістрів переноситься у груповому вигляді до форм фінансової та статистичної звітності.
Користувачами інформаційних ресурсів про витрати є:
1.
Власники зацікавлені в оцінці здатності підприємства збільшувати власний капітал та дивідендні платежі при мінімальному рівні виплат.
2.
Керівництво, щоб визначати стратегію і тактику бізнесу.
3.
Існуючі та потенційні інвестори.
4. Працівники.
5.
Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє визначати чи будуть позики та відсотки сплачені своєчасно.
6.
Постачальники та кредитори, замовники, клієнти.
1.2 Класифікація витрат на підприємстві
Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно з чинними основними положеннями про склад витрат виробництва, типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей та організації виробництва
[4, c.116-117].
Загальноприйнята класифікація витрат за різними ознаками та властивостями наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 -

Класифікація витрат
Ознаки
Витрати
1
2
1. За місцем виникнення витрат
витрати виробництва
витрати цеху
витрати дільниці
витрати служби
2. За видами продукції (робіт, послуг)
витрати на вироби
витрати на типові зразки виробів
витрати на групи однорідних виробів
витрати на валову продукцію
витрати на товарну продукцію
витрати на реалізовану продукцію
3. За видами витрат
витрати за економічними елементами
витрати за статтями калькуляції
4. За способами перенесення вартості на продукцію
прямі витрати
непрямі витрати
5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат
умовно-змінні витрати
умовно-постійні витрати
6. За календарними періодами
поточні витрати
одноразові витрати
7. За єдністю однорідних витрат
одноелементні витрати
комплексні витрати
8. За доцільністю витрачання
продуктивні
непродуктивні
1
2
9. За визначенням відношення до собівартості продукції
на продукцію
витрати певного періоду
10. Відносно характеру зв'язку з процесом виготовлення продукції
основні
накладні
11. За часом виникнення
минулого періоду
звітного періоду
майбутнього періоду
12. За можливістю регулювання
регульовані
нерегульовані
13. По відношенню до джерел покриття
вхідні
вихідні
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Слід нагадати, що залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництва поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство. До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділі. До непромислового господарства належать: не заводський транспорт, житло
во-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.
Залежно від виду витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.
До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.
До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та одноразові. Поточні, тобто постійні - звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові, тобто однократні - витрати, які здійснюються періодично (періодичність менша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу [1, c.374-375] .
На підприємстві розрізняють угрупування витрат за економічними елементами:
1. Матеріальні витрати. У склад цього елементу включається вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, закуплених напівфабрикатів та комплектуючих, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари та тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів. Вартість матеріальних витрат формується виходячи з цін їх придбання, націнок, комісійних винагород, сплачених постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, мита і митних зборів, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, без урахування податку на додану вартість. Витрати на транспортно-заготівельні роботи, послуги, що виконуються власними силами, включаючи до собівартості розгорнуто за відповідними елементами витрат (витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів тощо).
2. Затрати на оплату праці. У склад цього елементу включається основна та додаткова заробітна плата. Заробітна плата включає всі форми оплати штатного та позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговування виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються з джерел спеціального призначення.
3. Відрахування на соціальні заходи. До них належать: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальні заходи, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
4. Амортизація. У склад цього елементу включається сума нарахованої амортизації основних засобів та нематеріальних активів.
5. Інші операційні витрати. У склад цього елементу включаються витрати операційної діяльності, які не ввійшли у склад попередніх елементів, а саме: витрати на відрахування, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Групування витрат за наведеними елементами дає можливість сформувати кошторис витрат на виробництво та визначити ресурсну структуру собівартості на підприємстві, що надзвичайно важливо для факторів формування та зниження собівартості продукції.
Групування витрат за калькуляційними статтями використовується при калькулюванні собівартості різних об'єктів (продукції, робіт, послуг) і здійснюється відповідно до чинних типових положень з калькулювання собівартості продукції, які затверджуються урядом.
Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи. Але головним об'єктом калькулювання є готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця, тобто одиниця його кількісного вибору (кількість у штуках, маса, площа, об'єм).
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що насамперед, зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними та неповними витратами.
Метод калькулювання за повними витратами передбачає, що всі види витрат, які стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних підприємств.
В інших країнах більше застосовується метод калькулювання за неповними витратами. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є метод „direct-cost”, коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі на повний період.
Істотно впливають на методи калькулювання номенклатура продукції та специфіка виробництва.
До типової номенклатури статей калькуляції в установленому порядку можуть вноситися до зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, в тому числі можуть виділятися з однієї або об'єднуватись декілька типових статей калькуляції. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку (стандарт 16) перелік та склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.
Орієнтований типовий перелік калькуляційних статей витрат більшості промислових підприємств виглядатиме наступним чином, які наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 -

Типова номенклатура статей калькуляції собівартості одиниці продукції на виробничому підприємстві
Калькуляційні статті витрат
Спосіб визначення та зміст статті
1
2
Сировина та матеріали
Сума добутків норм витрат на матеріали на один виріб та вартості одиниці маси відповідних сировини та матеріалів.
Зворотні відходи (віднімаються)
Сума добутків кількості (в натуральних одиницях) та ціни (повної або зниженої) вихідного матеріального ресурсу.
Закуплені напівфабрикати та комплектуючі
Сума добутків кількості (за специфікацією на виріб) напівфабрикатів, комплектуючих виробів і послуг та їхньої вартості за одиницю.
Паливо та енергія на технологічні цілі
Сума добутків витрат палива та енергії та відповідних тарифів (цін) їх постачання.
1
2
Витрати на оплату праці (основна та додаткова)
Розраховується на підставі тарифних ставок, відрядних розцінок з урахуванням (в процентах до тарифу) надбавок і доплат за відпрацьований та невідпрацьований час.
Витрати на утримання та експлуатацію устаткування
Розраховується за допомогою кошторисних (нормативних) ставок, визначених на зведену машино-годину або на одиницю вартісного візиру тарифної заробітної плати основних виробничих робочих.
Загальновиробничі витрати
Розраховуються пропорційно до суми основної заробітної плати основних виробничих робітників і витрат на утримання та експлуатацію устаткування або до тарифної заробітної плати основних виробничих робітників на основі визначеного процента.
Втрати внаслідок технічного неминучого браку
Розраховується за собівартістю остаточного або поправного браку, виходячи з прямих витрат і частини витрат на утримання та експлуатацію устаткування та загально виробничих витрат.
Загальногосподарські витрати
Розраховуються пропорційно до суми основної заробітної плати основних виробничих робітників і витрат на утримання та експлуатацію устаткування або до тарифної заробітної плати основних виробничих робітників на основі визначеного процента.
Інші виробничі витрати
Розраховується пропорційно до суми попередніх статей на основі визначеного процента.
Позавиробничі витрати
Розраховується прямим методом або пропорційно до виробничої собівартості на основі визначеного процента.
Позавиробничі витрати
Розраховується прямим методом або пропорційно до виробничої собівартості на основі визначеного процента.
Сума перших дев'яти статей становить виробничу собівартість продукції
[4, c.117-121].
1.3 Поняття собівартості продукції
Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють
виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено ст. 9 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” [1, c.375].
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування.
Планування собівартості продукції є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і представляє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину або зміну поточних витрат чи витрат, що склалися протягом усього промислового циклу.
Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, в також контроль за використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків. У зв'язку з цим слід забезпечити повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами.
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.
До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції, зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
- амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
- амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшення якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів);
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо)пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при змінні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загально виробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством самостійно.
Відповідно до п. 17 П(С)БО 16 „Витрати”, пов'язані з операційною діяльністю, включаються до собівартості реалізованої продукції.
Вони в свою чергу поділяються на:
- адміністративні витрати;
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.
До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема:
- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);
- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі;
- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення.
Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції, зокрема:
- витрати пакувальних матеріалів для упакування готової продукції на складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торгівельним агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції відповідно до умов договору поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції, що зберігається на складі підприємства;
- витрати на транспортування готової продукції між складами підрозділів підприємства;
- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.
До інших операційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курси валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
- втрати від знецінення запасів;
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Класифікація витрат операційної діяльності за економічними елементами відбувається в такій послідовності:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
- інші операційні витрати.
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);
- собівартість реалізованих майнових комплексів;
- витрати від не операційних курсових різниць;
- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
- інші витрати звичайної діяльності.
Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно.
Класифікація витрат за елементами використовується при визначенні собівартості продукції в середньому по галузі, по промисловості, на окремих підприємствах незалежно від типу виробництва, номенклатури продукції, виробничої структури [1, c.375-379].
На практиці не має відповідальності між дійсними витратами на виробництво й собівартість продукції. Водночас є і такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку
з виробництвом: оплата часу виконання обов'язково працівникам підприємства, скорочення робочого дня для підлітків.
Непродуктивні витрати підприємства пов'язанні з виробничою діяльністю у межах встановлених норм включаючи у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог з іншими підприємствами відшкодовується за рахунок прибутку.
Склад витрат, які включаються в собівартість можуть змінюватися, але загальна тенденція таких змін має бути, як омога повністю відображатися в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Таке уточнення необхідне з огляду на те, що трапляється калькуляція одиниці продукції. Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списання на неї) і реальні грошові виплати.

1.4 Визначення калькуляції та розрахунок собівартості продукції
Калькуляція - це класифікація відповідного розподілу затрат для визначення собівартості продукції (обчислюється окремо виробнича собівартість).
Основн
ою ознакою калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації управління процесом виробництва і контролю за рівнями витрат.
Калькуляція потрібна для вирішення економічних завдань:
1. Обґрунтування цін на виробництво.
2.
Обчислення рентабельності виробництва.
3.
Для аналізу витрат на виробництво одиниці виробів на різних підприємствах.
4.
Для визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.
На підприємстві складаються планові та фактичні калькуляції. Різновидом планової калькуляції є проектно-кошторисна калькуляція, яка розробляється на разові замовлення, на нові виробництва. Особливістю цієї калькуляції є те, що обчислення в них є приблизним.
Незалежно від конкретного особливого виробництва і продукції калькуляції передбачається визначення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методів їхнього обчислення.
Об'єкт калькуляції та продукції собівартості, яких обчислюється. До них належить: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи, головним об'єктом калькуляції - готові вироби.
Калькуляційна одиниця - це одиниця його кількісного виміру. Обчислення виробничої собівартості здійснюється за схемою:
1. Формують виробничі витрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат.
2.
Визначення витрат, які формують виробничу собівартість звітного періоду.
3.
Визначення витрат за об'єктом калькуляції та виробнича собівартість одиниці продукції.
Під час калькуляції витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливого виробництва. Установлення статей витрат необхідно дотримуватися таких вимог:
1. Максимальну частку витрат, які включають собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби.
2.
Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна цілком обґрунтувати розподілом між виробництвом.
При умовному випускі різних видів продукції калькуляція ускладнюється і є менш точною, оскільки виникає проблема розподілу непрямих витрат.
Існує два вида розрахунку калькуляційних витрат:
- система обліку і калькуляція за змінними витратами;
- система обліку і калькуляція за повними витратами.
Система обліку і калькуляція за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні і постійні і передбачають, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. До виробничої собівартості належать прямі витрати, в яких є змінні. За змінними витратами оцінюють і залишають готову продукцію.
Постійні витрати не включають у собівартість продукції, а зараховуються до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремих і їх списують на фінансові результати звітного періоду.
Калькуляційні затрати за змінними витратами є доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінні обліку для планування, контролю, для прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції.
Система обліку і калькуляція за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включаються усі затрати пов'язані з процесом виробництва: прямі матеріали, пряма заробітна плата, накладні загальновиробничі витрати, інші прямі витрати.
Калькуляційна собівартість з повним розподілом затрат здійснюється:
1. Згідно з замовленням.
2. Згідно з процесом.
3.
На основі виробничої діяльності.
Згідно з замовленням об'єктом обліку є певні окремі замовлення. В кожному замовленні надають окремий номер, за яким здійснюється групування первинних документів. Загальновиробничі витрати, які є непрямим врахуванням непрямих рахунків, а в кінці місяця відносяться на собівартість окремих замовлень через їх розподіл. Фактична собівартість замовлення визначається після його виконання.
Згідно з процесом використовується у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить низку технологій виробничих процесів. На кожному етапі отримуються напівфабрикати, які є сировиною для подальшого етапу. На останньому етапі отримуємо готову продукцію. Витрати за цим методом враховуються по етапах і видах продукції. Об'єктом калькуляції є готова продукція і напівфабрикати кожного етапу.
Виробнича діяльність підприємства орієнтується на контролі і скороченні тривалого виробничого процесу особливо тих операцій, які не збільшують цінність виробу. При цьому методі виробничі накладні обліковуються за центрами виробничої діяльності, а потім розподіляються між видами продукції на основі баз розподілу.
На практиці найбільш широке розповсюдження отримали два метода визначення собівартості: нормативний метод та метод по техніко-економічним факторам. Як правило, вони використовуються у тісному взаємозв'язку.
У випадку переважного використання нормативного метода при визначенні собівартості продукції використовуються норми і нормативи використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто нормативна база підприємства [5, c.349].
Визначаючи собівартість випускаємої продукції, на підприємствах, як правило, складається відповідний план, який включає:
- кошторис витрат на виробництво, який складають за еконономічним елементом;
- величину собівартості усієї випущеної, товарної і реалізованої продукції;
- планові калькуляції окремих виробів;
- розрахунок зниження собівартості випущеної або товарної продукції по техніко-економічним факторам.
При цьому важливими якісними показниками плана по собівартості продукції являються:
- собівартість випущеної, товарної і реалізованої продукції;
- собівартість одиниці важливих видів продукції;
- витрати на 1 грн. випущеної, товарної або реалізованої продукції;
- відсоток зниження собівартості по техніко-економічним факторам;
- відсоток зниження собівартості порівнюємої продукції [5, c.350].
У кошторис витрат на виробництво включаються витрати, величина яких визначається на основі розрахунку по кожному елементу. Витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо і енергію у кошторис витрат встановлюються у розрахунку на виробничу програму виходячи з планового обсягу виробництва, норм та цін. Загальний розмір амортизаційних відрахувань розраховується на основі діючих норм по групам основних фондів. На основі кошторису витрат визначаються витрати на всю випущену або товарну продукцію.
Узагальнені результати виробничої діяльності підприємства знаходять відповідне відображення у плані собівартості продукції. Його функціональне призначення - формування ведучих критеріїв оцінки ефективності виробництва.
Основу визначення собівартості складає вільний кошторис витрат на виробництво і встановлення величин досягнення основних показників собівартості. У цілому планування виконується в наступній послідовності:
1. Визначаються витрати базисного року на гривню товарної продукції або собівартість одиниці продукції.
2. Шляхом множення витрат базисного року на обсяг товарної продукції плануємого року або на кількість товарної продукції у натуральному вираженні розраховується її собівартість при збереженні умов виробництва і реалізації продукції у базисному році. Збільшення обсягу товарної продукції повинно відображати зміну обсягу її виробництва у натуральному вираженні 3. Обчислюється зниження витрат, включаємих у собівартість продукції, обумовлене впливом окремих техніко-економічних факторів.
4. З раніше визначеної собівартості товарної продукції плануємого року віднімається загальна сума зниження витрат і визначається собівартість товарної продукції в умовах плануємого року.
5. Встановлюються витрати на гривню товарної продукції або собівартість одиниці продукції плануємого року.
6. Розраховується планове зниження собівартості продукції у порівнянні з витратами базисного року у сопоставимих цінах і умовах оплати праці і т.п. Вплив змінення цін і умов на собівартість плануємого року визначається за допомогою спеціальних розрахунків.
Метод складення кошторису витрат на виробництво і реалізацію переслідує мету виявлення загальної величини планових витрат підприємства.
У вільний кошторис витрат на виробництво і реалізації продукції включаються видатки усіх структурних підрозділів підприємства, які беруть участь у виробництві продукції. Крім того, у вільному кошторисі витрат на виробництво і реалізацію продукції відображаються видатки, пов'язанні з виконанням виробничим персоналом підприємства робіт, не включаємих у склад випуску продукції (будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва, роботи для капітального ремонту будівель та споруд). У кошторис витрат на виробництво включаються також витрати на виробництво і опанування виробництва нових видів продукції, які відшкодовуються за рахунок собівартості і інших цільових джерел.
Основою для розробки кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції є наступні розрахункові документи:
- розрахунок витрат на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію у основному виробництві;
- розрахунок видатків на оплату праці виробничих робітників основного виробництва;
- кошторис видатків (калькуляція собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;
- кошторис видатків на підготовку і опанування виробництва нових видів продукції, матеріалів, технологічних процесів;
- кошторис видатків, пов'язаних з опануванням нових виробництв, цехів, агрегатів;
- кошторис видатків на спеціальне технологічне оснащення;
- кошторис інших спеціальних видатків;
- кошторис загальновиробничих видатків по основних цехах (крім видатків на утримання та експлуатацію обладнання);
- кошторис видатків по утриманню та експлуатації машин і обладнання основних цехів;
- кошторис загальногосподарських видатків;
- кошторис транспортно-заготівельних видатків;
- кошторис комерційних видатків.
На практиці найбільшу складність при складанні кошторису, як правило, уявляє визначення загальногосподарських видатків. Обчислення витрат по статтям кошторису ведеться шляхом складання окремих розрахунків або окремих комплексних кошторис з розкриттям видатків по елементам, за виключенням послуг допоміжних цехів, включаємих окремо. Видатки на оплату праці робітників апарату управління підприємством визначаються на основані штатного розкладу, посадових окладів, а також з обліком прийнятої на підприємстві системи доплат і надбавок, преміювання за виробничі результати.
Представницькі видатки визначаються спеціальним кошторисом, розробляємої виходячи з плану відповідних заходів і встановлених законодавством норм на оплату послуг перекладачів, видатків по проведенню спеціальних прийомів іноземних представників (включаючи представників країн СНД). Видатки на службові відрядження розраховуються по кожній службі структури управління виходячи з наміченої їх кількості, тривалості і діючих норм відшкодування видатків. До видатків на відрядження також відносяться фактичні видатки по оформленню закордонних паспортів і інших виїзних документів, оплати державного мита, зборів іноземних представників, а також комісійні при обміні у банку засобів на іноземну валюту.
Канцелярські, типографічні, поштові, телеграфні і телефонні видатки розраховуються на основі даних попередньо проводимого аналізу склавшихся за попередній період відповідних витрат. Видатки на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентаря визначаються також на основі відповідного кошторису, включаючи витрати на освітлення, опалення, водопостачання, газопостачання, утримання всередині будівель усіх сітей і комунікацій. Амортизація основних фондів загальнозаводського характеру визначається виходячи з їх балансової вартості (з обліком увести і вибуття у плануємому році) і затверджених норм амортизації по видах основних фондів.
Видатки на проведення досвіду, дослідження визначаються на основі кошторису утримання заводських лабораторій і відповідних договорів зі сторонніми організаціями. Видатки на утримання протипожежної і сторожової охорони розраховуються на основі договорів з обслуговуючими організаціями, затвердженого штатного розкладу охорони і норм видатку на утримання спеціального транспорту і особистого складу охорони, а також на базі кошторис видатків на заходи по забезпеченню протипожежної охорони.
Видатки на утримання службового автотранспорту також плануються на основі відповідного кошторису. Видатки по охороні праці загальнозаводського характеру, видатки на підготовку кадрів і організаційний набір робочої сили планується за допомогою кошторисів по кожному виду цих видатків.
При визначені інших загальногосподарських видатків слід виходити з розрахунків по кожному їх виду у відповідності з передбаченою номенклатурою.
Кошторис комерційних видатків складаються по відповідним статтям видатків виходячи з умов реалізації продукції, визначаючих кон'юнктурою ринку і договорами поставок.
Вихідними даними для складання кошторису являються:
- плани поставок виробленої продукції на внутрішній і зовнішній ринок і умови її реалізації;
- норми матеріальних, трудових і грошових видатків на виготовлення (придбання) тари і упаковки на складах відділу збута;
- норми і нормативи витрат на доставку продукції у випадках, передбаченими договорами поставок;
- розміри комісійних зборів і винагород, встановлених договорами зі снобженческо-збутовими і торгово-посередницькими організаціями;
- кошториси видатків, пов'язаних з участю у виставках, ярмарках і т.д.
Оплата послуг сторонніх організацій по маркетингу включається у кошторис у відповідності з вартістю цих робіт по договорам.
Основою для складання кошторису загальновиробничих і загальногосподарських видатків являються:
- встановлена структура управління цехом і підприємством у цілому, їх штатні розклади;
- норми видатків палива і енергії для опалення, освітлення і інших господарських потреб;
- норми видатків допоміжних матеріалів на утримання та ремонт будівель та споруджень;
- норми зносу малоцінного та швидкозношуючогося характеру господарчого приладдя;
- норми амортизаційних відрахувань;
- кошториси розходів на ремонт основних фондів, охорону праці, випробовування, раціоналізацію та винаходження і таке інше [5, c.351-356].
Комерційні видатки, пов'язані з роботами, які виконуються персоналом підприємства, передбачаються у кошторисі витрат на виробництво у складі витрат на роботи та послуги, котрі не включаються в обсяг продукції (робот, послуг).
Данні, які визначаються у звітному кошторисі витрат на виробництво та збут продукції, дозволяють здійснити комплексний аналіз видатків, які утворюють собівартість продукції.
Порядок розроблення кошторису може бути різним залежно від стадії планування. На стадії прогнозування оцінок кошторису складається корегування фактичних витрат. Елементи витрат корегуються на прогнозування коефіцієнтом зміни обсягу виробництва кількості персоналу, вартість основних фондів з урахуванням динаміки витрат, зміни норм і цін.
На малих підприємствах таке обчислення відразу є узагальнюючим; на середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складається підсумовуванням кошторису витрат.
2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА „ЧЕРНІК”
2.1 Характеристика діяльності підприємства
Приватне підприємство Чернік знаходиться за адресою: Донецька область, м. Красноармійськ, вул. Шота, 163.
ПП „Чернік” виготовляє хлібобулочні вироби
. Ця пекарня працює з 1993 року, на базі одного цеху з випікання хлібу, який займає територію 0,1689 га. Земля знаходиться в оренді. Обладнання цеху експлуатується понад 15 років, а деяке обладнання закупили півроку тому назад (рогликова машина).
Виходячи із маючого обладнання, підприємство для виробництва випускаємої продукції застосовує класичні технологічні схеми виробництва, що дозволяє мати високу якість випускаємої продукції.
Підприємство спеціалізується з випікання 14 видів хліба, батонів та булочок з різною начинкою.
На підприємстві працює 20 чоловік, цех працює у чотирьох змінному режимі.
Укладено договорів: на доставку сировини та матеріалів 8. Основні постачальники: Оленівський борошномельний завод, ООО „Тріал” допоміжної сировини.
Реалізовують готову продукцію у різні магазини міста Красноармійська ( магазини „Берізка”, „Струмок”, „САМ”, „Ягідка” „Діана” ПП „Норд”, ПП „Глебський” „Смак”, „Ливадія”, ПП „Надія”, магазин № 21 Космос, магазин № 20 Космос-2, магазин № 31 Космос-3, ПП „Людмила”, ПП „Гомас”, ПП „Піддубна” та інші), Родинського ( магазини „Родинський”, „Лиман”, ПП „Шалотенко”,) та Димитрово ( ПП „Отечка-1”, ПП „Отечка-2”, ПП „Свистунова-1”, ПП „Свистунова-2”, ПП „Успіх”, магазин „Візит”).
Технологічний процес виготовлення хлібних виробів на ПП
Чернік складається з наступних стадій:
1. Підготовка сировини.
2. Заміс тіста.
3. Бродіння тіста.
4. Випікання хліба.
5. Охолодження і зберігання хліба.
В асортиментний план ПП Чернік входять більш 14 найменувань хліба, серед яких найбільшим попитом користуються: хліб шахтарський, хліб соціальний, хліб формовий, хліб житній, хліб нарізний.
З 10 найменувань булки найбільшим попитом користуються: булка з повидлом, булка з маком, ріжок, плюшка.
Повний перелік асортименту випускаємої продукції зведемо до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1
-
Асортиментний план ПП
Чернік

Хлібобулочні вироби
Вага, кг
Вартість, грн.
Питома вага, %
1
2
3
4
5
1.
Хліб подовий
0,7
1,55
11,4
2.
Хліб нарізний
0,7
1,55
10
3.
Хліб шахтарський
0,8
1,60
14,3
4.
Хліб соціальний
0,7
1,55
11,4
5.
Хліб домашній
1,0
1,68
2,9
6.
Хліб формовий
0,720
1,68
4,3
7.
Хліб ромашка
0,850
1,68
0,9
8.
Хліб житній
0,5
1,20
2,3
9.
Хліб чесночний
0,5
1,20
3,4
10.
Хліб гірчичний
0,5
1,55
0,7
Продовження табл
иці 2.1.
1
2
3
4
5
11.
Сайка
0,6
1,60
1,6
12.
Батон
0,5
1,50
1,9
13.
Батон особовий
0,450
1,50
0,3
14.
Тостерний хліб
0,3
1,20
1,1
15.
Булка з повидлом
0,1
0,65
8,6
16.
Булка з маком
0,1
0,65
8,6
17.
Булка з родзинками
0,1
0,65
4,3
18.
Ріжок з повидлом
0,4
1,20
1,4
19.
Плюшка
0,1
0,65
2,9
20.
Плетінка
0,6
1,80
2,9
21.
Коровай
1,5
18,00
0,1
22.
Шишки
0,3
0,65
2,3
23.
Пиріжки з повидлом
0,150
0,65
1,4
24.
Дорожня булочка
0,1
0,65
1,1
Цінова політика на підприємстві регулюється директором.
У місті Красноармійськ працює декілька міні-пекарень,
які розташовані за адресою: вулиця 40 років Жовтня працює хлібний цех, вулиця Свердлова працює хлібний та кондитерський цех, які складають конкуренцію даному підприємству.
Для приватного підприємства „Чернік” самим головним конкурентом є ЗАТ „Красноармійській хлібозавод”.
У
хлібопекарні застосовується допоміжна сировина багатьох видів, для яких встановлені різні строки і умови зберігання.
Цукор
зберігають у сухих, чистих, добре вентиліруюмих приміщеннях при відносній вологості повітря не вище 70%.
Мішки з цукром вкладають на дерев'яні стелажі, на які відносно розстилають брезент.
Швидкопсувна сировина - дріжджі, маргарин, яйця, та інше зберігаються в упаковках, прийнятої для кожного виду сировини (ящиках, бочках, картонних, жерстяних коробках та іншій тарі), у холодильниках з температурою від -2 до +4-6?С. Не можна зберігати ці продукти разом з сильно пахучими веществами, наприклад з ваніллю або прянощами.
Рослинне масло зберігають у цистернах або закритих металевих бочках у темних прохолодних приміщеннях при температурі від 4 до 6?С.
Повидло, варення, джем зберігають у дерев'яних ящиках або металевих банках. Умови зберігання - сухе, добре провітрене приміщення з відносною вологістю до 75%. Температура приміщення - від 2 до 20?С.
На ПП Чернік використовується енергія постачальником, якої являються районі електричні мережі у місті Красноармійська. Тариф електроенергії у 2005 році складав 0,35 грн., у 2006 році - 0,40 грн., а у 2007 році - 0,47 грн.
Для випікання хліба і булочних виробів зазвичай застосовуються на підприємстві дві печі, у яких теплота передається випікаємої тістової заготовки термовипрамінюванням і конвекцією при температурі тепловідображення поверхонь 3000-4000С і пароповітряної середи пекарної камери 2000 - 2500С.
Технічне обслуговування обладнання, як текуче, так і аварійне, здійснюється відповідно графіком ППР (планово-попереджальної роботи).
ППР включає організацію, планування і здійснення щоденного, місячного, піврічного і річного технічного обслуговування.
Так як робота хлібного цеха ведется цілодобово, то для усунення текущих неполадок залучаються електрик, слюсар.
Через кожні півріччя на складі відбувається санітарне прибирання приміщення, огляд і дезінфекція ємностей та іншого обладнання.

2.2 Техніко-економічні показники діяльності підприємства
Економічний аналіз діяльності підприємства починається з огляду
техніко-економічних показників, які характеризують кінцеві результати робіт підприємства. На основі такого аналізу формується загальна оцінка розвитку підприємства протягом періодів, що розглядаються.
Основні техніко-економічні показники що характеризують роботу підприємства, приводяться у таблиці 2.2. (додаток А, Б, В).
Таблиця 2.2 -
Техніко-економічні показники ПП
Чернік
Показники
2005
2006
2007

Випуск продукції у кількісному виражені, штук.

У тому числі:

Хліба, штук
Булочок, штук

655200
655200
-
1001000
837200
163800
1274000
982800
291200
Вартість фактично випущеної продукції, грн.
У тому числі:
Хліба, грн.
Булочок, грн.

1015560
1015560
-
1437800
1339520
98280
1874600
1670760
203840
Собівартість товарної продукції, грн.
955117
1281661
1632595,1
Обсяг товарної продукції, грн.
1015560
1437800
1874600
Витрати на 1 гривню товарної продукції, грн.
0,94
0,89
0,87
Виробнича спроможність праці, штук/чол.
32760
50050
63700
Рентабельність, %
6,33
12,18
14,82
Прибуток, грн.
60442,7
156139
242004,9
Проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що випуск продукції у кількісному виражені у 2007 році у порівняні з 2005 роком збільшився приблизно на 618800 штук, так як попит на продукцію збільшився, однак за підвищення цін прибуток збільшився майже на 181562,2 грн.
Аналіз
підсумків діяльності підприємства показав, що в цілому у порівняні з 2005 роком показники роботи підприємства покращились. На це показує збільшення рентабельності підприємства.
З таблиці видно, що обсяг товарної продукції у 200 и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.