На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Аналз зовншньоекономчної та фнансово-господарської дяльност пдприємства. Форми здйснення експортних операцй в зовншнй торгвл. Основн недолки та система вдосконалення управлння зовншньоекономчною дяльнстю ЗАТ КЗШВ Столичний.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності
Курсова робота
з дисципліни: “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”
на тему: «Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства»
Виконала:
студентка 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Науковий керівник:
Викладач
Баталова Олена Анатоліївна
Київ - 2009
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти управління зовнішньоекономічною діяльністю
1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення
1.2 Форми здійснення експортних операцій в зовнішній торгівлі
1.3 Управління експортними операціями на підприємстві
РОЗДІЛ 2. Дослідження системи управління зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ КЗШВ «Столичний»
2.1 Загальна характеристика та стан фінансово-господарської діяльності підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»
2.2 Аналіз здійснення зовнішньоекономічної діяльнлсті підприємства ЗАТ « КЗШВ» «Столичний»
2.3 Оцінка ефективності здійснення експортних операцій підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»
РОЗДІЛ 3. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю ЗАТ КЗШВ «Столичний»
3.1 Недоліки управління зовнішньоекономічною діяльністю
3.2 Вдосконалення організаційної структури управління експортною діяльністю підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічної діяльності. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів і, тим самим, підвищенню рівня життя населення.
Одним із найдискусійніших протягом останніх десяти років було питання співвідношення політики лібералізації зовнішньої торгівлі й захисту національного товаровиробника в умовах перехідного періоду.
На основі практичного досвіду, щодо застосування засобів протекціонізму в міжнародній торгівлі, сформувалися новітні тенденції у галузі розвитку державного регулювання експортно-імпортних операцій.
Важливу роль у підтримці національних виробників повинна відігравати система фінансового стимулювання і кредитування експорту, яка має забезпечувати дешевими фінансовими ресурсами.
В Україні політика експортно-імпортного регулювання у 90-х роках призвела до досить суперечливих результатів. Поряд із тим, oо лібералізація експорту сприяла збільшенню поставок на зарубіжні ринки українських товарів, його структура залишається недосконалою. Більше того, вільне вивезення окремих видів сировини і матеріалів, які використовуються у національному виробництві, спричинило зменшення їх пропозиції на внутрішньому ринку, підвищення внутрішніх цін на них, і в результаті знизилася конкурентоспроможність відповідних видів національного виробництва.
В Україні не тільки відсутні механізми пільгового фінансування й страхування експорту, а й спостерігається хронічне неповернення експортерам сплаченого ПДВ, причому сума заборгованості держави становить, за різними оцінками, від 3,5 до 6 млрд. грн. Це істотно знижує конкурентоспроможність українських експортерів на міжнародних ринках.
Зміцнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств, а не штучне їхнє відгороджений від зовнішнього конкурентного середовища є одним із центральних завдань уряду. Політика нарощування конкурентоспроможності повинна бути активною, спрямованою на створення стійких конкурентних переваг у найсучасніших і найдинамічніших секторах економіки. Це потребує стимулювання таких чинників конкурентоспроможності, які пов'язані із сучасним науково-технічним прогресом, оперативним створенням новітніх товарів і впровадженням сучасних технологій міжнародного маркетингу.
Ціллю кваліфікаційної роботи є дослідження теоретичних основ управління експортними операціями і вдосконалення шляхів його здійснення.
Об'єктом дослідження являється експортна діяльність ЗАТ КЗШВ «Столичний» .
Предметом курсової роботи є система економічних зв'язків в процесі управління експортними операціями на ЗАТ КЗШВ «Столичний».
Завдання дослідження полягають у наступному:
- визначення сутності експорту як виду зовнішньоекономічної діяльності;
- дослідження експортних операцій на прикладі ЗАТ КЗШВ «Столичний»;
- виявлення суб'єктів міжнародного середовища управління експортними операціями;
- оцінка ефективності експортних операцій на прикладі ЗАТ КЗШВ «Столичний».
Кваліфікаційна роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення для держави

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передаванні технологій. У всіх країнах, а особливо з перехідною економікою, де відбувається значна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є:
- зовнішня торгівля,
- фінансово-кредитні операції,
- підприємницька діяльність,
- науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями,
- надання їм різноманітних послуг.
Міжнародна торгівля -- історично перша форма міжнародних економічних відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.
Зовнішня торгівля-- це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.
Міжнародна торгівля -- це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах: 1. Як процес безпосереднього обміну товарами та послугами між суб'єктами МЕВ 2. Як особливий тип суспільних відносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну товарами.
Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.
Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого -- може призвести до застійних явищ в еко номіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм -- за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.
Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.
Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі використовують систему показників, яка складається з 6 груп:
1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт), зовнішньоторговельний обіг (ЗТО), «генеральна» торгівля,«спеціальна» торгівля, фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.
2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічна структура експорту та імпорту.
3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного обігу на душу населення; експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.
4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, сальдо балансу з поточних операцій, індекс «умови торгівлі».
5. Показники динаміки
6. Показники зіставлення.
Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:
1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту
2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн
3. Зміни в товарній структурі світової торгівлі:
- збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів;
- зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів;
- інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).
4. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.
5. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.
6. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.
7. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.
8. Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.
9. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.
10. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.
11. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів.
Експорт - вивіз за кордон товарів національного походження або значною мірою перероблених в країні з метою їх продажу.
Для визначення експорту як явища української економіки слід звернутися до законодавчої бази:
Експорт товарів - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером.
Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній торгівлі. Тож слід детальніше описати теоретичні аспекти таких операцій і при цьому особливу увагу звернути на експортні операції.
Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.
Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання про метод експорту.
Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції. У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.
На сьогодні у міжнародному бізнесі, особливо серед індустріально розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту. Це пояснюється тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.
З іншого боку, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення власного експортного відділу, а також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації. Крім того, пряме експортування призводить до подовження платіжного терміну порівняно з реалізацією товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.
Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.
Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.
При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл усіх витрат і ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері. транспортування та пошуку замовника.
Внаслідок цього прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих і середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.
Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.
Значення експорту для усієї економіки та для окремого підприємства можна прослідкувати крізь призму стимулювання експортних операцій.
Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Причинами такої появи можна вважати численні кризи надвиробництва у провідних країнах світу та формування у деяких країнах неомеркантилістської торгової політики.
В теоретичному розумінні політика стимулювання експорту є важливою невід'ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.
Держава, проводячи політику стимулювання експорту, має на меті виконання завдань, що лежать у макро- і мікроекономічній площинах.
З макроекономічної точки зору внаслідок реалізації такої політики можна досягти:
а) внутрішньої економічної рівноваги, яка тісно пов'язана з політикою зайнятості. В результаті форсування експортної діяльності та розширення або відкриття зовнішніх ринків збуту виникає можливість створення додаткових робочих місць чи гарантування існуючих, що має велике значення для внутрішньої економіки з високим рівнем безробіття. Незважаючи на те, що за сучасних умов досягти внутрішньої економічної рівноваги практично неможливо, стимулювання експорту може, принаймні, допомогти зменшити рівень безробіття;
б) зовнішньої економічної рівноваги, яка пов'язується з політикою щодо платіжного балансу. Державне стимулювання експорту допомагає побудувати активний платіжний баланс внаслідок нарощування позитивного або ж зменшення негативного сальдо торговельного балансу. Це є актуальним для усіх країн. Високорозвинуті країни за допомогою позитивного сальдо торговельного балансу покривають негативні сальдо балансів капіталу і послуг. Країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, з свого боку, таким чином можуть імпортувати більше високотехнологічного обладнання і товарів, які внаслідок структурних деформацій економіки виробляються вітчизняними продуцентами у недостатній кількості. При цьому рівновага платіжного балансу забезпечується не за допомогою золотовалютних резервів, а через рівновагу торговельного балансу.
У мікроекономічній площині держава може, використовуючи організаційні та фінансові засоби, допомогти суб'єктам економіки в освоєнні нових ринків збуту на кожному етапі прийняття підприємством експортних рішень під час проведення експортної діяльності. Виділяють шість етапів експортної діяльності, на кожному з яких у (потенціального) експортера виникають специфічні для зовнішньоекономічної діяльності труднощі і проблеми:
1. Пізнання ринку і умов діяльності на ньому.
2. Підготовка експортної операції
3. Формування пропозиції.
4. Фінансування замовлення.
5. Виконання замовлення і його гарантування
6. Оплата. Останнім етапом експортної діяльності є сплата ціни контракту іноземним клієнтом. Під час виникнення платіжних зобов'язань, особливо довгострокових, які в умовах жорсткої конкуренції дедалі частіше мають місце, експортер стикається з великою небезпекою невиконання їх вимог. Це може статися під дією чинників економічного або політичного характеру. Економічний ризик охоплює втрату платоспроможності імпортера та його готовності платити. Політичний ризик стосується заходів вищого порядку. Це - обмеження платежів з боку держави, заборона конвертації і трансфертних операцій, а також платіжні мораторії, що призводить до невиконання вимоги (її замороження).
З огляду на ефективність стимулювання експорту Україні доцільним було б переглянути свої підходи до зовнішньоекономічної політики. Тим більше, що за умов падіння внутрішньої купівельної спроможності експорт є одним з найважливіших чинників економічного зростання. Так, за оцінками Держкомстату, 6-процентне зростання у 2000 р. обсягів внутрішнього валового продукту майже на 80% зумовлене збільшенням експорту.
Стимулювання експорту могло б дати новий імпульс у розвитку зовнішньої торгівлі України. Особливо гостру потребу відчувають вітчизняні виробники у функціональних інструментах стимулювання експорту, які, до речі, відіграють величезну роль і за кордоном. Адже за умов децентралізації зовнішньоекономічної діяльності після розпаду Радянського Союзу кожен з них має самостійно приймати рішення щодо експорту, фактично «з нуля» досліджувати іноземні ринки, встановлювати контакти з потенціальними клієнтами. Такі дослідження можуть собі дозволити лише великі підприємства. Однак і їм за обмеженості обігових коштів робити це дуже важко. Та й результат не є прогнозованим. Тому багато підприємств відмежовуються від експортування, а це негативно впливає на економічне зростання, на технічне і технологічне оновлення підприємств, зайнятість, бюджет тощо.
Для цілісності і всебічності підтримки вітчизняних експортерів треба ще багато зробити. Програмою стимулювання експорту продукції закладено лише принципи побудови системи стимулювання експорту. Для її виконання треба розробити і ухвалити ряд законопроектів, зокрема щодо інформаційного забезпечення експортування, зовнішньоекономічного кредитування і експортного страхування. Потрібен певний час, щоб набуті знання наших молодих фахівців з міжнародного бізнесу було підкріплено відповідним професійним досвідом. Тоді вже можна буде говорити про ефективність системи і політики стимулювання експорту на український зразок.
Стимулювання експорту всієї номенклатури товарів та послуг звісно ж не є можливим за даних умов. Тому ще одним пріоритетним напрямком державної політики у сфері управління експортною діяльністю має стати формування експортної спеціалізації країни.
Українська економіка може пропонувати на експорт продукцію як високих технологій, так і традиційну, в тому числі - сировину. Найбільший ефект українським підприємцям може принести просування на зовнішні ринки високотехнологічної продукції. За даними Світового банку, з точки зору основних показників розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце і має певні передумови для переорієнтації пріоритетів міжнародного співробітництва з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та новітні технологи.
Нині в структурі українського експорту переважають порівняно низькотехнологічні товари, перш за все - продукція чорної металургії та основної хімії, а також сировина і матеріали, серед яких слід відзначити марганцеву руду і продукцію сільського господарства. Поряд з тим в Україні збереглися високотехнологічні виробництва, деякі з яких є унікальними. У більшості випадків вони були складовими радянського воєнно-промислового комплексу. Отже, при пошуках Україною свого місця у світовому поділі праці найперспективнішими, на наш погляд, є спроби просунути на зовнішні ринки високотехнологічну продукцію, в першу чергу - військову техніку, літаки, кораблі.
Аналіз показує, що всі українські суб'єкти міжнародної діяльності зустрічаються з двома основними проблемами. По-перше, специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України вимагає розробки обгрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для українських промислових товарів на світових ринках. По-друге, необхідною є конкретна адаптація міжнародного досвіду до умов перехідної економіки з метою формування власної бізнес- та маркетингової стратегії українських підприємств, що функціонують у міжнародному середовищі.
Серед найважливіших організаційних факторів успіху українських компаній на зовнішніх ринках можна виділити такі:
- формування чітких цілей і пріоритетів міжнародної спеціалізації та зовнішньоекономічної політики України;
- розробка сучасних міжнародних маркетингових програм, які б ефективно поєднували світові досягнення у сфері маркетингу з досвідом експортно-імпортної діяльності та господарською орієнтацією України;
- визначення сильних і слабких позицій українських виробників, які працюють у міжнародному середовищі, та створення дійової системи державної підтримки міжнародно спеціалізованих підприємств;
- підготовка обгрунтованих бізнес-планів виходу та присутності українського бізнесу на міжнародних ринках;
- створення та просування українських торгових марок і брендів, які б легко ідентифікувалися та впізнавалися на зарубіжних ринках.
Якщо конкретизувати сьогоднішні експортні можливості України, то йтиметься перш за все про ракетну техніку, літаки, панцирну техніку та кораблі - сферу бізнесу, де ефективність маркетингових програм значною мірою залежить від суто політичних чинників.
Один з найбільших та найкращих у світі комплексів з виробництва ракетно-космічної техніки "Південмаш" і КБ "Південне" були практично єдиними виробниками радянських військових ракет середньої дальності "СС-20", більшості носіїв для радянських космічних апаратів та унікальних стратегічних ракетних комплексів підземного базування, які пересувалися в тунелях по залізничних рейках. Після розпаду СРСР Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї, відтак, їй стали непотрібними і засоби її доставки. "Південмаш" пережив період великих труднощів. У середині 90-х років інтерес до нього виявляли німецькі компанії, які були готові інвестувати в комплекс до 1,5-2 млрд. дол. з тим, щоб налагодити виробництво ракет-носіїв для космічних апаратів у межах західноєвропейської космічної програми. Проте, внаслідок недостатніх гарантій з боку Українського уряду і тиску з боку російських партнерів "Півден-машу", ідею не було реалізовано. Значним маркетинговим успіхом об'єднання за останні роки можна вважати йога участь у спільній українсько-американсько-норвезько-російській програмі комерційного запуску супутників з морської платформи на водній поверхні поблизу екватора "Sea Launch". Доход від космічних програм на сьогоднішній день становить понад 100 млн. дол.
Іншим високотехнологічним продуктом, який Україна могла б продавати на світовому ринку, є авіаційна техніка. Сьогодні Україна -одна з семи країн світу, що мають повний цикл літако- та вертольотобудування, тобто вона могла б самостійно розробляти і виробляти найрізноманітніші типи літаків та вертольотів.
Україна є шостою країною в світі, що має власну технологію вертольотобудування: перший український вертоліт "Ангел" уже проходить випробування. Він має унікальні технічні характеристики і може широко використовуватися для швидкої доставки хворих та потерпілих у катастрофах, рятування людей під час стихійних лих та пожеж, патрулювання доріг, сільськогосподарських, комунальних та інших цілей. З його створенням розпочинається широкомасштабна державна програма щодо формування цілої галузі вертольотобудування, на продукцію якої існує попит і на вітчизняному, і на зарубіжних ринках .
Багато іноземних компаній висловлюють заінтересованість продукцією українських авіавиробників. Великий інтерес до "Ан-70" проявляли західноєвропейські члени НАТО, перш за все - Німеччина, проте вони відмовилися від ідеї створити спільно з українцями на основі цього літака модель "Ан-7Х", яка б стала базовим військово-транспортним літаком європейських країн НАТО. Перевагу було віддано британсько-французькій моделі, яка ще перебуває на стадії розробки (хоча вже відомо, що вона буде дорожчою за українську і навряд чи переважатиме її за технічними характеристиками). Головною причиною цієї невдачі слід вважати політичні мотиви.
Українські літакобудівники не здійснили прорив і на досить місткому китайському ринку, де їм не вдалося посунути американських конкурентів. У 1999 р. українські авіазаводи виробили та продали лише 5 нових літаків.
Важливим напрямом у потенціальному експорті української високотехнологічної продукції є поставки панцирної техніки. Український танк "Т-84 УД" успішно конкурує з російським Т-90* та німецьким "Леопардом" за "звання" найкращого середнього танка сучасності. Справжнім проривом у цьому напрямі став "великий танковий контракт" з Пакистаном вартістю понад 1,5 млрд. дол., виконання якого вже завершено. Танкобудівникам з Харківського ВО імені Малишева довелося перебороти великі труднощі на цьому специфічному ринку. За радянських часів усю торгівлю вітчизняною військовою технікою здійснювали московські спеціалізовані зовнішньоекономічні організації, які після розпаду СРСР доклали всіх зусиль, щоб традиційні покупці надалі придбавали саме російську, а не українську військову техніку. Крім того, у світовій пресі російські конкуренти запустили антирекламну кампанію українського танка. Коли ж контракт з Пакистаном було підписано, російські партнери намагалися зірвати його виконання, відмовившись поставляти харків'янам комплектуючі, зокрема - танкові гармати. У рекордно короткий строк - за 6 місяців - Сумське ВО імені Фрунзе освоїло їх випуск. Більше того, на прохання пакистанців сумську гармату зроблено відповідно до стандартів НАТО. Продовженням успішного міжнародного співробітництва можна вважати новий контракт між Україною та Пакистаном на 150 млн. дол., яким передбачаються поставки українських двигунів для 300 найновіших танків "Аль-Халід" протягом 3 років на замовлення пакистанського уряду .
Експортною галуззю виступає і українська легка промисловість. Ще на початку 90-х років на замовлення великих швейних фірм Німеччини було проведено маркетингове дослідження порівняльної ефективності пошиття одягу в Північній Африці, Південно-Східній Ази та Україні. Виявилося, що персонал українських швейних фабрик є найкваліфікованішим з цих трьох регіонів і водночас згоден працювати за найнижчу зарплату. Проте недосконалість і нестабільність українського законодавства призвели до того, що західноєвропейські швейні фірми відмовилися від великих інвестицій в українську швейну промисловість, і, на жаль, у цій сфері досі зберігаються примітивні форми співробітництва. Так, західні виробники одягу замовляють на українських підприємствах лише "роботу". Моделі - західні, лекала та тканини - теж у більшості випадків західні. Вироби поставляються за кордон у вигляді напівфабрикатів. Там товар "доводиться": наприклад, пришиваються ґудзик і бірка, скажімо, "Made in Germany". Таким чином, більшість західних споживачів української продукції навіть уявлення не мають, що носять одяг, пошитий в Україні. Таке співробітництво є дуже невигідним для українських підприємств. По-перше, вони заробляють набагато менше, ніж могли б за інших умов, отже, не мають достатньо коштів на розвиток і оновлення виробництва. По-друге, назви підприємств, їх товарні марки залишаються абсолютно невідомими західним споживачам. Українські виробники працюють на просування іноземних торгових марок та брендів.
1.2 Форми здійснення експортних операцій в зовнішній торгівлі

В світовій практиці існують певні форми здійснення експортних операцій, кожна з яких має свою специфіку та форми здійснення розрахунків по ним.
Реекспортні операції.
Реекспортна операція - це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах.
Здійснюють реекспортні операції торгові фірми для отримання прибутку завдяки різниці цін на той самий товар на різних ринках. Країна, фірма якої здійснює реекспорт, отримує торговий прибуток та вигоди від надання транспортних послуг, проведення страхових, кредитних та інших операцій товаропросування.
Реекспортні операції передбачають укладення двох зовнішньоторгових угод реекспортером. За першим договором він купує товар, а за другим - продає його.
Реекспортні операції здійснюються, як правило, на замовлення кінцевого імпортера, який не має виходу на ринок країни експортера та не бажає нести витрати, які зв'язані з таким виходом. Іноді причиною реекспортних операцій є торгово-політичні умови, які обмежують експорт чи імпорт до деяких країн.
Операції зустрічної торгівлі.
Зустрічна торгівля (trade-in, countertrade) об'єднує операції, у межах яких передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів товари або послуги на частину або повну вартість товарів, що експортуються.
Згідно з термінологією, яка використовується експертами ООН, усі види зустрічних угод об'єднуються поняттям "міжнародні компенсаційні угоди ", згідно з якими підприємства (фірми) різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, надання послуг або технології) однієї із сторін будуть компенсуватись чітко зазначеним у відповідних договірних документах способом та у визначених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, наданням послуг, технології) іншої сторони.
У наш час 1/3 міжнародних комерційних угод має зустрічний, взаємозв'язаний характер поставок товарів. Існують різні види зустрічних угод, але причини їх використання однакові:
- нестача або обмеженість валюти для здійснення прямих закупівель товарів чи послуг;
- необхідність здійснення гарантованих поставок;
- вихід на нові або труднодоступні ринки;
- спрощення фінансових взаєморозрахунків;
-необхідність подолання кризових явищ в економіці (неплатежі, часткова або повна неконвертованість національної валюти, падіння обсягу виробництва, зниження конкурентоспроможності товарів).
Усі операції зустрічної торгівлі згідноз їх економічною природою можна поділити на такі види: операції натурального обміну; операції, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем; операції в рамках промислового співробітництва; операції на давальницькій сировині; операції з викупу застарілої продукції; операції, які передбачають поставки на комплектацію.
Операції натурального обміну, або бартерні (barter), є операціями безвалютного обміну товарів одного чи різних видів на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару чи товарів без використання фінансового механізму взаємних розрахунків.
Головною особливістю бартерних операцій є те, що товарообмін здійснюється на основі рівності вартостей товарів, що обмінюються, за світовими цінами на момент підписання бартерного контракту, але з урахуванням базисних умов поставки. Наприклад, якщо за контрактом на поставку українського прокату на умовах FOB порт Одеса передбачається зустрічна поставка продуктів харчування із Франції на умовах DDP місто Київ, то у ціни кожної поставки вносяться поправки, які враховують різницю у витратах (на страхування, фрахт, транспортування) при виконанні даних умов поставки.
Бартерний контракт за своєю структурою та змістом є нібито здвоєним контрактом купівлі-продажу з усіма властивими йому особливостями взаємовідносин сторін. Тому оцінка обмінюваних товарів у єдиній валютній одиниці необхідна для нарахування мит, податків та зборів, для здійснення валютного контролю, транспортного страхування, оцінки та виплати можливих збитків, нарахування та виплати штрафних санкцій, для можливої уцінки товару, на випадок застави товару для забезпечення кредитних зобов'язань тощо. Мита, податки, митні збори, акцизи кожна із сторін сплачує у своїй країні самостійно, без взаєморозрахунків. Визначення сторін у бартерному контракті відрізняється тим, що кожна з них є продавцем та покупцем, інколи вводять поняття "перший постачальник" та "другий постачальник". Строки взаємних поставок по бартерних контрактах практично ніколи не співпадають, завжди одна сторона є першим, інша - другим постачальником. Загальна сума бартерного контракту визначається сторонами у валюті після внесення поправок, зведених з урахуванням базисних умов поставок. Кількісні обсяги поставок товарів з кожного боку корегуються таким чином, щоб загальна вартість поставок з кожного боку була однакова. Порядок подання претензій з якості, кількості, строків поставок та підрахунку збитків і штрафних санкцій при виконанні бартерного контракту не відрізняється від контракту купівлі-продажу.
До недоліків бартерної угоди можна віднести таке: партнери позбавляються можливості маневру на ринку, ставляться у повну залежність один від одного. Ефективність бартерної угоди залежить від зміни цін на ринку на товари, які передаються за угодою. Крім того, інколи експортер змушений погоджуватись на зустрічну поставку непотрібної йому продукції, а потім шукати для неї покупця.
При здійсненні операцій цього виду гроші використовуються і як міра вартості, і як засіб платежу. Розрахунок між партнерами здійснюється в грошовій формі за цінами, які можуть змінюватись зі зміною ринкової ситуації. У процесі здійснення угоди платежі за первісним експортом повністю або частково покриваються платежами за зустрічними поставками.
До операцій, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем, належать:
- комерційна компенсація (commercial compensation);
- зустрічні закупки (counter purchase);
- авансовані закупки (advance purchase);
- угоди типу "офсет" (gentelment's agreement of set);
- угоди типу "світч" (switch transaction).
Деякі компенсаційні угоди передбачають обмін декількома товарами з кожного боку. У такому випадку компенсаційні угоди здійснюються експортно-імпортними торговими фірмами двох або більше країн по відносно широкій номенклатурі товарів. В угоду, таким чином, залучається значна кількість національних експортерів та імпортерів. Механізм проведення такої операції зводиться ось до чого:
- кожний контрагент готує по два списки товарів: в одному перераховує товари, які він бажає продати, а у другому - які купити;
- узгоджують під час переговорів номенклатуру товарів і складають два списки: у першому зазначають товари, що поставляються однією фірмою, у другому - іншою;
- узгоджують ціни по кожній позиції списків;
-узгоджують інші умови поставки та підписують контракт з двома додатками: один додаток - це перелік товарів (із зазначенням ціни по кожній позиції), які поставдляються в одну країну, інший - у другу. У тексті контракту зазначаються загальні суми взаємних поставок і при їх неспівпадінні - неконвертоване сальдо.
Зустрічні закупки (reciprocal transaction) - це операції, при яких продавець бере зобов'язання зустрічно придбати товари або продукцію у країни покупця. Така покупка не обов'язково може бути здійснена у самого партнера по даній угоді, може бути обумовлена покупка товарів у третьої особи, з якою будуть здійснені взаєморозрахунки у місцевій валюті.
Зустрічні закупки є найбільш поширеною формою зустрічної торгівлі, яка дозволяє партнерам досить гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної або часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансування взаємопоставок.
Основна відмінність зустрічних закупок від комерційної компенсації полягає у тому, що платежі по первісних та зустрічних закупках здійснюються незалежно один від одного.
Зустрічні закупки оформляються у вигляді двох або трьох зв'язаних контрактів, у відповідності із якими експортер зобов'язується закупити або забезпечити закупівлю третьою стороною (на підставі укладання з нею угоди типу "світч") товари імпортера, які за вартістю становлять певний процент від його власної поставки.
Якщо зустрічні закупки оформляються двома контрактами (контрактом купівлі-продажу та індивідуальним контрактом), то у контракті купівлі-продажу містяться умови первісної поставки та зобов'язання зустрічної закупки. У контракті передбачається, що імпортер оплатить повну вартість товарів проти документів, які підтверджують поставку, а експортер приймає на себе зобов'язання купити не пізніше встановленого терміну зустрічні товари на всю або частину суми експортного контракту. Другий, індивідуальний, контракт укладається у виконання зобов'язань закупки, які містяться у першому контракті.
Багато країн Південно-Східної Азії, Африки та Південної Америки законодавчим шляхом установили обов'язковість зустрічних закупівель при імпорті у ці країни.
Авансові, або попередні, закупки є різновидом зустрічних закупок. Ці операції передбачають укладання основного контракту, за яким приблизно 50% вартості поставленого товару імпортер сплачує грошима, а ще 50% - зустрічною поставкою товарів, але цю зустрічну поставку він здійснює авансом, попередньо, тобто до основної поставки.
Авансові закупки дають можливість експортеру спочатку одержати, наприклад, матеріали, комплектувальні вироби (зустрічна поставка), а потім виготовити товар та здійснити експортні поставки.
Контракти на основну поставку та на попередню поставку зв'язані між собою таким чином, що закінчення виконання зобов 'язань по зустрічній авансовій поставці товарів є початком виконання зобов'язань по основній поставці.
Експортер захищає свої інтереси включенням в основний контракт зобов'язання імпортера надати фінансові гарантії виконання зустрічних поставок (банківські гарантії, резервні акредитиви). Імпортер захищає свої інтереси тим, що авансові поставки товарів по додатковому контракту здійснюються тільки проти банківської гарантії належного виконання зобов'язань на всю суму авансових поставок.
У деяких випадках набір товарів, які поставляються по авансових закупках, може бути довільним. Сторона, зацікавлена в продажу своїх товарів партнеру, спочатку закуповує у нього якісь товари, після чого поставляє на цю суму свої товари.
Угода типу "офсет", або джентльменська угода передбачають юридичного оформлення, тобто це свого роду "джентльменські" угоди. Це означає, що хоча угоди такого роду не містять зобов'язання експортера, яке має законну силу відносно зустрічної закупівлі, вони передбачають, що експортер згоден купувати товари в імпортера у невстановленій кількості, причому ця частка відносно експортної поставки часто перевищує 100%. Набір товар, які поставляються за цими угодами, не є довільним.
Угоди типу "офсет" зв'язані із дороговартісними урядовими програмами закупівель військової техніки, літаків, обладнання для атомних станцій.
Змістом угод типу "світч" є передача експортером своїх зобов'язань із зустрічної закупівлі третій стороні, як правило, спеціалізованій торговій фірмі. Мета цих операцій:
1. Звільнити експортера від необхідності реалізації непотрібних йому товарів, які йдуть за зустрічною закупкою.
2. Збалансування торгівлі між двома країнами, які мають двосторонні клірингові угоди.
Таким чином, операції типу "світч " - це чисто фінансовіреекспортні операції, зміст яких полягає у звільненні фірми від створення власного збутового підрозділу для реалізації товарів, які не відповідають її основному профілю.
Операції типу "світч" не є самостійною формою торгівлі, і тому вони застосовуються у поєднанні з іншими операціями зустрічної торгівлі (крім бартерної).
У розглянутих вище комерційних операціях немає жодного виробничого чи технологічного зв'язку між товарами, якими обмінюються контрагенти. Товарне наповнення зустрічних поставок ніяк не ув'язувалось із специфікою товарів первісного експорту і залежало від чисто ринкових факторів. Наведені нижче операції з викупу застарілої продукції, поставки на комплектацію та операції на давальницькій сировині створюють передумови для появи тривалих стійких зв'язків між партнерами.
Викуп застарілої продукції, або, як її інакше називають, викуп техніки, яка була у використанні (redemption), є ефективним комерційним заходом ведення зустрічних операцій, оскільки для експортера - це можливість продати більш досконалу, більш дорогу сучасну продукцію, а для імпортера - можливість купити нову та одночасно звільнитись від морально застарілої техніки шляхом продажу її за залишковою вартістю, із врахуванням її у вартості придбаної нової техніки. Вартість застарілої техніки, яка зараховується у платіж за нову, становить залежно від стану, моделі, року вироблення та інших умов близько 10-20% вартості нової.
Ініціатором такої операції виступає зазвичай імпортер. Якщо, наприклад, експортер пропонує імпортеру придбати у нього нову техніку, то імпортер ставить обов'язковою умовою викуп у нього експортером застарілої техніки, яка, ясна річ, має бути технікою того ж самого профілю, хоча і виробленою іншою фірмою, не тією, що пропонує нову. Під час переговорів про продаж нової техніки та викуп застарілої, які йдуть одночасно, погоджуються ціни на нову та застарілу техніку. У результаті переговорів може бути укладений один контракт, а може бути укладено два: один контракт- на викуп застарілої техніки, другий -на продаж нової. Головна особливість викупної операції та складність її реалізації полягає у тому, що експортер має визначити після ретельного огляду застарілої техніки такі ознаки:
- яким виробам можна надати товарного вигляду, здійснивши реновацію, що включає виробничі операції з проведення діагностики, заміну швидкозношувальних деталей та перефарбування. Після цього експортер вирішує, на який ринок цю оновлену техніку продати. Як правило, повторний продаж оновленої техніки розрахований на споживачів з нижчими споживчими вимогами, наприклад, в СРК та країни з перехідною економікою (так звана техніка "second hand"). Експортер може скористатись послугами посередників;
- які вироби економічно невигідно доводити до товарного вигляду, а слід розібрати та відсортувати деталі і вузли на дефектні, які підуть у металобрухт, та придатні, які можна використати під час ремонту та відновлювальних робіт.
Викуп техніки, яка була у використанні, стосується передусім машинотехнічних виробів: автотранспортної, літако-вертолітної та шляхобудівельної техніки, сільськогосподарських машин, а також комп'ютерної техніки. Цим способом просування на ринок нових моделей, марок, товарів в умовах жорсткої конкуренції користуються такі відомі компанії, як Rank-Xerox, Canon, Volvo, General Motors, Lokhid, Boeing, Ford.
Поставка на комплектацію (transaction on a complectation basic) використовується при виготовленні на' замовлення дороговартісного комплектного устаткування і передбачає укладання двох зв'язаних контрактів: у першому контракті передбачається продаж комплектного устаткування; у другому - зустрічна поставка частини обладнання та приладів для комплектації цього устаткування. Замовник мотивує цю умову тим, що його вітчизняне обладнання є більш зручним для експлуатації, ніж іноземне, хоча насправді це може бути викликано нестачею валютних коштів для оплати замовлення.
Об'єктом поставок на комплектацію може бути будь-яке складне комплектне устаткування та обладнання, а комлектувальні прилади та деталі - це, в основному, стандартні двигуни, насоси, акумулятори тощо.
Операції на давальницькій сировині (толинг)
Операції на давальницькій сировині (transaction withgue and take raw materials), або толинг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини, напівфабрикатів, комплектувальних виробів для їх подальшої переробки та /або складання у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту.
Особливість здійснення операцій на давальницькій сировині полягає у тому, що власник сировини, який не має потужностей з його переробки, надає її переробному підприємству в обсязі, який є необхідний не лише для забезпечення виробництва заданої кількості готової продукції, а також для покриття переробнику затрат, позв'яза-них з переробкою та для забезпечення норми прибутку переробному підприємству. Сторонами контракту є власник, постачальник сировини, напівфабрикатів та покупець переробленої продукції, з одного боку, та переробне підприємство - з іншого. Предметом контракту є здійснення переробки сировини напівфабрикатів тощо у готову продукцію за узгодженими між контрагентами техніко-економічними нормами, умовами, показниками. Вартість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, виробленої із них, визначається на базі світових цін. Виплата штрафних санкцій та відшкодування збитків передбачається у контракті в основному у товарній, а не грошовій формі. Якщо постачальник сировини винен у запізненні поставки або у поставці сировини неналежної якості, то він на вимогу переробника повинен поставити додаткову кількість сировини, вартість якої покриє суми штрафів або/та відшкодування збитків. Переробка сировини, напівфабрикатів тощо у готову продукцію здійснюється під митним контролем, який передбачає звільнення сторін толинговог угоди від заходів економічного впливу держави, уплати ввізних та вивізних мит, але за умови, якщо під час виробничого процесу переробки митний контроль підтвердить, що продукція, яка підлягає вивезенню, виготовлена саме із визначеної у контракті давальницької сировини та згідно із встановленими та узгодженими нормами виходу готової продукції із даної сировини.
Толинг застосовується, наприклад, при пошитті готового одягу із матеріалу та по лекалах замовника, у виробництві товарів широкого вжитку, електронній та алюмінієвій промисловості, металообробці, при отриманні нафтопродуктів із сирої нафти.
Ще глибоші та триваліші зв 'язки між партнерами виникають, якщо зустрічна торгівля є частиною промислового співробітництва. У такому разі вона безпосередньо позв'язується із виробничо-збутовою сферою та утворює особливі види зустрічних поставок, до яких можна віднести:
- співробітництво на компенсаційній основі, яке включає прості та складні компенсаційні операції;
- виробниче кооперування, яке виступає у трьох основних формах - підрядного кооперування, договірної спеціалізації або розподілу виробничих програм та спільного виробництва;
- франчайзинг товарів та послуг.
Прості угоди про співробітництво на компенсаційній основі передбачають поставку експортером на умовах кредиту комплектного обладнання, ліцензій на використання винаходів та ноу-хау, а також надання ним інжинірингових послуг та подальше (після встановлення та пуску обладнання в експлуатацію) погашення імпортером вартості обладнання, ліцензій, інжинірингових послуг та вартості кредиту зустрічними поставками продукції, виробленої на цьому обладнанні.
У компенсаційній угоді зазначається, що імпортер розплачується з експортером поставками продукції в залежності від роботи встановленого устаткування, тобто поступово, як з відтермінуванням платежу.
Метою простих компенсаційних угод може бути:
- створення нових виробництв, нової продукції; наприклад, спорудження компенсаційних об'єктів для видобутку та переробки корсиних копалин у тих країнах, де є корисні копалини, але немає досвіду, фахівців, підприємств, обладнання, технології тощо з їх переробки;
- реконструкція, модернізація, насичення сучасним обладнанням та технологією енергоємних галузей промисловості (целюлозно-паперової, металургійної, нафтохімічної, виробництва мінеральних добрив, конверсійного виробництва тощо).
В угоді передбачається зобов'язання експортера поставити необхідне обладнання, передати супровідні ліцензії на використання винаходів, ноу-хау, технології з виділенням їх вартості у загальній сумі, а також здійснити шефмонтаж обладнання, пуск в експлуатацію та навчання персоналу.
Складність здійснення простих компенсаційних угод виявляється у тому, що контрагенти повинні чітко виконувати свої зобов'язання за умовами угоди. Зокрема це стосується дотримання строків пуску об'єкта в експлуатацію, оскільки власне з цього моменту має розпочинатися поставка продукції до країн-виконавця у рахунок погашення кредиту, і, якщо пуск об'єкта затримується, то погашення кредиту повинно здійснюватись або у валюті, зафіксованій в угоді, або рівноцінною продукцією з іншого підприємства [13, 49-52] Недоліком цієї угоди для первісного експортера (постачальника обладнання, виконавця) є вилучення коштів з обігу на тривалий термін -строк здійснення проекту (3, іноді 5 років). Але найбільш складним у компенсаційній угоді є визначення та фіксація цін на продукцію, яка буде поставлятись у майбутньому в рахунок погашення кредиту, тобто компенсуючу продукцію.
Отже, існування в світовій практиці різноманітних форм здійснення експортних операцій передбачає певну специфіку розрахунків по ним.
1.3 Управління експортними операціями на підприємстві

Для успішної експортної діяльності фірмі необхідно створити спеціальний відділ, що займався б зовнішньоторгівельними операціями. Створення таких зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:
- частка експорту велика в загальному обігу;
- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;
- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;
- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;
- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.
На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:
- відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;
- експортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;
- відділення закордонних операцій - створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;
- центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;
- спільні збутові компанії;
Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:
- збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;
- складання калькуляції цін на експортну продукцію;
- підготовка рекламних матеріалів;
- аналіз інформації про експорт за попередні періоди;
- аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;
- складання попереднього списку потенційних споживачів;
- переписування з питань висновку контракту;
- переговори за контрактом і його висновок;
- пророблення і висновок угод з посередниками;
- забезпечення упакування і транспортування;
- виконання митних обов'язків;
- забезпечення одержання платежу;
- гарантійне і постгарантійное обслуговування.
Першим етапом здійснення експортної операції є пошук контрагента і встановлення з ними контактів. Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції - оферти.
Оферта - документ, що містить в собі всі істотні пункти передбачуваного договору (найменування, кількість і якість товару, ціна, умови і термін постачання, умови платежу й ін. умови)
Розрізняють види оферт:
Тверда - експортер посилає оферту з вказівкою терміну оферти, впродовж якого експортер зв'язаний умовами оферти; якщо імпортер згодний, він посилає підтвердження оферти й угода укладається; якщо не згодний - посилає контроферту зі своїми вимогами.
Вільна - термін дії оферти не вказується; якщо імпортер згодний, він посилає тверду контроферту з перерахуванням тих же умов; якщо не згодний - посилає контроферту зі своїми вимогами.
Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи догоди окремого доручення, що укладається між ними.
Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди, кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й проведення інших операцій.
Залучення торгового посередника дає змогу:
- збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;
- збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання і передпродажного сервісу;
- збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю продукції;
- збільшити прибуток за рахунок продаж товару на іноземному ринку безпосередньо в моменти покращання кон'юнктури.
Посередницькі операції регулюються нормами трудового й цивільного права.
Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення і висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і прийняття товару.
Контракт купівлі-продажу містить наступні основні умови:
1. найменування, номер контракта, дата і місце підписання
2. преамбула
3. предмет контракта
4. кількість і якість товара
5. базисні умови постачання
6. ціна і загальна вартість контракта
7. умови платежу
8. порядок здавання-прийняття товару
9. упаковка і маркування
10. обставини нездоланної сили (форс-мажор)
11. санкції і рекламації
12. арбітраж
13. юридичні адреси сторін, платіжні і почтові реквізити.
За згодою сторін у договір можуть бути включені наступні додаткові умови:
1. умови страхування
2. гарантії якості
3. умови залучення посередників і перекладачів
4. визначення норм навантаження і розвантаження
5. умови передачі технічної документації
6. умови схоронності торгових марок
7. порядок сплати податків , пошлін і зборів
8. кількість підписаних екземплярів контракту
9. можливість і порядок внесення змін і доповнень у контракт.
Таким чином, управління експортими операціями на підприємстві є досить складним і важливим процесом. Для ефективного його здійснення закономірним є існування на підприємстві спеціалізованого на проведенні експортних операцій відділу. Передумовами створення такого відділу можна вважати великі об'єми експорту, регулярність здійснення експротних операцій та інше.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА ЗАТ КЗШВ «СТОЛИЧНИЙ»

2.1 Загальна характеристика та стан фінансово-господарської діяльності

Згідно статуту ЗАТ ,,Київський завод шампанських вин "Столичний" діяльність підприємства спрямована на виробництво вин (в Т.ч. ігристих вин), слабоалкогольної та безалкогольної продукції, виробництво лікеро-горілчаних виробів, виробництво та розлив мінеральної води, здійснення вcix видів торгівлі (в т.ч. роздрібної, оптової, фермової). Форма власності - колективна.
Сировинна база підприємства - закупка виноматеріалів вiд первинних виноробних підприємств Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та АР Крим.
Виробничі потужності підприємства на момент перевірки складають: по місткостям одночасного зберігання - 850 тис.дал, по шампанському - 25000 млн. пляшок на рік, 62% виробничих потужностей належать підприємству, 38% - орендовані потужності.
Наприкінці 1992 року, беручи до уваги те, що наша держава прийняла нове законодавство, яке дало нові можливості щодо ведення господарської діяльності, колектив заводу одним із перших розпочав пошук нових шляхів розвитку підприємства.
15 жовтня 1992 року було проведено загальні збори трудового колективу Київського заводу шампанських вин, на яких було створено організацію орендарів орендного підприємства “Київський завод шампанських вин”. У результаті проведеної організаційної роботи підприємство дістало змогу самостійно визначати структуру джерел фінансових коштів і вирішувати питання їх розподілу та використання, керуючись Статутом підприємства та чинним законодавством.
Перебуваючи на оренді, вкладали кошти в розширення виробництва та в оновлення основних виробничих фондів. Значним досягненням стало придбання найсучаснішої розливної машини “Рола Тронік” фірми КХС, в якій були сконцентровані найновіші технології в галузі наливу шампанського вина в пляшки. Після розливної придбали у цієї ж фірми мюзельний та етикетувальний автомати. Крім того, придбали в італійських фірм етикетувальні автомати для наклеювання акцизної марки, автомат для нанесення капсул на шийку пляшок та машину для споліскування внутрішньої поверхні пляшок.
З початку 1992-го по 1998 рік колектив досяг певних успіхів у виробництві шампанського. Власне, можна вважати показники за 1992 рік базовими перед початком господарської діяльності колективно-орендного підприємства “Київський завод шампанських вин”.
У роботі підприємства були етапи і зростання, і падіння. Перший спад виробництва припав на 1994 рік. Це був час, коли розвалилась система оптово-торгових баз і підприємству необхідно було в нових умовах ринкових відносин самотужки шукати ринки збуту, покупців продукції, заключати з ними прямі договори. Слід зазначити, що в 1994 році більш як втричі зросли поставки продукції на експорт, а в 1996 році на експорт було відвантажено близько 6,5млн пляшок шампанського.
На початок 1993 року асортимент продукції, яку випускали, складався з шампанського кондицій: брют, сухе, напівсухе, напівсолодке, солодке; шампанського спеціальних найменувань: “Мускатне ігристе”, “Южное игристое белое”, “Київське ігристе рожеве” та “Дніпровське шипуче біле”. За роки оренди асортимент продукції поповнився торговими марками шампанського спеціальних найменувань: “Гетьманське”, “Ювілейне” та “Золоте”. Значно знизився випуск та реалізація “Київського ігристого рожевого”, через непривабливий зовнішній вигляд пляшки.
За час, що минув з початку оренди, змінилося законодавство. Закон України “Про господарські товариства” передбачив різні види товариств, однак такої форми, як організація орендарів, у цьому законі не було. 19 лютого 1999 року відбулись загальні збори організації орендарів орендного підприємства “Київський завод шампанських вин”, на якому прийняли рішення про створення Закритого акціонерного товариства “Київський завод шампанських вин “Столичний”. 14 квітня 1999року Подільською державною районною адміністрацією міста Києва зареєстровано ЗАТ “КЗШВ ”Столичний” та видано Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Розпочався новий етап у діяльності підприємства. За час існування ЗАТ “КЗШВ “Столичний” стало лідером в Україні з виробництва шампанського, випередивши своїх найближчих конкурентів - Одеський та Харківський заводи шампанських вин. Обсяги випуску продукції стабілізувались і з року в рік поступово зростають.
На даний час потенціальна потужність підприємства становить 25 мільйонів пляшок за рік. Достатньо широкий асортимент білих, рожевих і червоних марок шампанського випускається резервуарним періодичним та резервуарним безперервним способами. В перспективі - виробництво шампанського пляшковим класичним методом. Найбільш популярні марки шампанського - “Советское шампанское”, “Советское игристое”, “Шампанське України”. При цьому споживачі надають перевагу напівсолодким винам. Постійно зростає попит на “Гетьманське”, “Ювілейне”, “Золоте”.
На заводі сформовано потужний потенціал спеціалістів-виноробів і служб технічного забезпечення. Всі вони безперервно контролюють якість та оберігають набуті за майже п'ятдесятилітню історію існування заводу традиції виготовлення українського шампанського, яке визнано як в Україні, так і за її межами. Мабуть, переконливим свідченням цього є поява нової серії шампанського - “Українське”, що стрімко завойовує своє місце на ринку напоїв.
Відповідає сучасним вимогам дизайн та зовнішнє оформлення пляшок з шампанським. Багате й тонке вирішення кольорів етикетки, закупорювання корковою пробкою, гарний картонний короб для пакування значною мірою сприяють популяризації напоїв, що випускаються.
Нові умови господарювання вимагають від підприємства широкого його розвитку на базі забезпечення стабільного фінансового стану шляхом здійснення ефективної виробничо-збутової діяльності, результатом чого є одержання підприємством високого прибутку. Для розробки рекомендацій з формування та проведення виробничо-збутової політики, а також координації діяльності в цій галузі всіх підрозділів, створено відділ маркетингу підприємства. За його програмою дії розробляються і вводяться на ринок нові види продукції, методи її пакування, зовнішнього оформлення. Розроблено і узгоджено нову політику цін, ведеться постійний моніторинг реалізації шампанського за видами, проводяться рекламні заходи, створюється фірмовий стиль підприємства.
Структура управління - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службові зв'язки між структурними підрозділами та працівниками апарату управління щодо підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Структура управління по горизонталі становить окремі ланки, а по вертикалі - ступені. Ланки управління являють собою організаційно відокремлені структурні підрозділи.
Зараз на території заводу розташовані такі підрозділи:
1. Головний корпус, де розміщено біохімічне відділення, цех упаковки і експедиції.
2. Три виносховища.
3. Котельня.
4. Компресорна.
5. Механічна майстерня.
6. Трансформаторна підстанція.
7. Посудотарний цех.
8. Насосна і три артезіанські свердловини.
9. Цех по виготовленню поліетиленових ящиків.
10. Адміністративний корпус.
11. Цех по виготовленню мюзле та поліетиленової пробки.
12. Матеріальні склади.
Також завод має свою прирейкову базу у Мінському районі м. Києва по вулиці Полярній, 16, площа території складає 1,5 га. На території бази розташовані :
- склад тари
- склад готової продукції
- виносховище.
На сьогодні завод має розвинуту інфраструктуру, що у стані забезпечити потужності, усім необхідним: енергією, транспортуванням, технічним обслуговуванням і т.д..
Забезпечення заводу виробляється:
=> електроенергією - від державної електромережі, на заводі мається понижуюча підстанція;
=> вода - із трьох власних артезіанських шпар;
=> теплом (гаряча вода і пара) - від власної котельні;
=> скидання стічних вод заводу здійснюється в міську каналізацію.
Необхідно відзначити, що діюче на сьогодні виробництво і плановане після реалізації проекту є практично ідентичними з погляду технології, виробничого циклу і використовуваної сировини і матеріалів. З іншого боку, по оцінках фахівців, здійснення реконструкції і переозброєння істотно не позначиться на поточному виробничому процесі і на виконанні поточної виробничої програми.
Основне виробництво охоплює всі процеси, безпосередньо зв'язані з перетворенням вихідної сировини в готову продукцію. Воно займає центральне місце у всій виробничій діяльності підприємства, від нього в основному залежить виконання державних планових завдань і поліпшення техніко-економічних показників підприємства.
Допоміжне виробництво складається з процесів матеріального і технічного обслуговування основного виробництва. До цього виробництва відноситься ремонт устаткування; виробництво усіх видів енергії (електрики, пари, холоду), інструментів і пристосувань; виготовлення тари, пакувальних матеріалів і літографічної продукції; проведення виробничих експериментів.
Допоміжне виробництво має органічний зв'язок з основним виробництвом, воно покликано забезпечити його планомірну і безперебійну роботу.
Побічне виробництво зайняте переробкою відходів основного виробництва і виробляє побічну продукцію, що не має відносини до основного призначення підприємства (винної кислоти на заводах первинного виноробства).
Обслуговуючі господарства на відміну від зазначених виробництв ніякої продукції не дають, а виконують операції по транспортуванню і збереженню сировини, матеріалів і готової продукції (транспорт, склади, експедиція).
Усі перераховані виробництва й обслуговуючі господарства підрозділяються на цехи, ділянки і робочі місця.
При виготовленні шампанського вина застосовується один із двох методів шампанізації: класичний (пляшковий) чи резервуарний. Суть цих методів полягає в тім, що в герметичних ємностях (у закупорених чи пляшках резервуарах) за певних умов суміш з різних вин - купаж - піддається вторинному шумуванню, у процесі якого вуглекислота зв'язується з вином природним, а тому міцним чином.
Київський завод шампанських вин складається з шести цехів ,а саме :
цех виноматеріалів;
цех шампанізації;
Посудотарний цех;
ремонтно-механізований цех ;
ремонтно-будівельний цех ;
цех нових технологій.
Управління заводом складається з керівників, включаючи директора і його заступників. Абсолютна більшість керівників працюють на заводі тривалий час і володіють високим професійним досвідом і знаннями, необхідними для керування підприємством.
Персонал підприємства - сукупність працівників , які мають необхідну професійну підготовку та практичні навички. За характером виконуваних робіт весь персонал поділяється на категорії : робітники, спеціалісти, службовці, керівники.
Керівники - працівники, які займають посаду керівників підприємства, та їх структурних підрозділів(генеральний директор, заступники, начальники, завідуючі та інші.
Спеціалісти - працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними роботами (інженери, економісти, адміністратори, бухгалтери ).
Службовці - працівники, які здійснюють підготовку документації, господарське обслуговування, облік і контроль (обліковці, агенти, секретарі).
Керівники вищої ланки володіють значним практичним досвідом керівництва різними підрозділами підприємства протягом багатьох років.
Всього на заводі працює 422 чоловіки. Серед них 290 робітників ПВП та 104 людини, до яких входять службовці, спеціалісти, керівники.
Повноважним представником підприємства і його керівником є Мацко Олександр Петрович, директор підприємства . Цю посаду він займає з 1981 року, загальний стаж роботи складає 29 років, у тому числі на керівних посадах з 1971 року.
Аналізуючи виробничу структуру Київського заводу шампанських вин „СТОЛИЧНИЙ”, її можна віднести до технологічної при такій структурі в кожному цеху і на кожній дільниці здійснюються однорідні технологічні процеси по виготовленню різних виробів, наприклад, цех виноматеріалів обробляє виноматеріали різних сортів, в цеху розливу відбувається розлив шампанського різної кондицистенції.
Аналіз фінансово-майнового стану підприємства здійснено у відповідності до Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану державних підприємств, яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26.01 2001 № 49/121 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 8 лютого 2001 р. за № 121/5312.
Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки.
Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів:
оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни;
аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;
аналіз ліквідності;
аналіз ділової активності;
аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);
аналіз рентабельності.
Отже, розглянемо кожен з цих етапів.
Оцінка майнового стану підприємства дає змогу визначити абсолютні й відносні зміни статей балансу за визначений період, від слідкувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.
Для оцінки майнового стану підприємства нижче розраховані наступні показники (коефіцієнти), які характеризують виробничий потенціал підприємства:
коефіцієнт зносу основних засобів;
коефіцієнт оновлення основних засобів;
коефіцієнт вибуття основних засобів.
Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан та ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми заносу основних засобів до їхньої первісної вартості.
Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду становлять нові основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що надійшли за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на кінець звітного періоду.
Коефіцієнт вибуття основних засобів показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період, та розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на початок звітного періоду.
Проаналізувавши майновий стан підприємства, можна зробити наступні висновки:
коефіцієнт зносу основних засобів збільшився, що не відповідає нормативному значенню;
коефіцієнт оновлення основних засобів збільшився, що відповідає нормативному значенню, але значення його менше, ніж коефіцієнт зносу основних засобів;
коефіцієнт вибуття основних засобів менше за коефіцієнт оновлення основних засобів, що відповідає нормативному значенню.
Таким чином, на підприємстві знос основних засобів збільшився, що свідчить про їх загальне старіння. Але вибуття основних засобів менше за оновлення, що свідчить про те, що підприємство піклується про стан своїх основних засобів.
Мета формування фінансових результатів діяльності підприємства - це визначення суми чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства передбачає дослідження динаміки та структури фінансових результатів його діяльності, дає змогу визначити чинники, що вплинуть на формування величини чистого прибутку (збитку) підприємства.
Таблиця 2.1 Фінансові результати діяльності підприємства
Показник
Значення
Абсолютне відхилення,
Відносне відхилення,
2004
2003
(+, -)
%
Доход (виручка) від реалізації продукції
105584.0


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.