На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Поняття та сутнсть структури капталу, визначен проблеми залучення позикових коштв. Основн методи управлння капталом пдприємства. Розробка концептуальної модел оптимзацї структури капталу та аналз ефективност її застосування в управлнн.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 01.05.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


150

webkursovik.ru/
ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
"Запорізький інститут державного та муніципального управління"

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
НА ТЕМУ:Управління структурою капіталу

Виконав
магістрант групи МК - 207
Вітер Наталя Юріївна
Спеціальність 8.000011 -
Прикладна економіка
Керівник
Доктор економічних наук, професор
Порохня Василь Михайлович
Запоріжжя
2008
ЗАВДАННЯ
на магістерську роботу магістранта
1. Тема проекту (роботи) Управління структурою капіталу.
затверджена наказом по академії від ” ” 200 р.
2. Термін здачі студентом закінченого проекту (роботи) 1.06.2007 .
З. Вихідні дані до проекту (роботи) інформація про ринок, інформація про виробництво, дані про інформаційні потоки, дані про діяльність підприємства
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що належить розробити) 1. Вибір концепції та методики побудови узагальненої логістичної системи; 2. Проведення аналізу сфери діяльності, основних економічних показників, структури підприємства; 3. Формування бази знань найбільш типових логістичних підсистем; 4. Розробка алгоритму побудови логістичної системи підприємства на основі сформованої бази; 5. Оцінка можливості і потреби доповненя і зміни визначеної логістичної системи.
5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов'язкових креслень) 1. Концептуальна модель побудови узагальненої логістичної системи. 2. Взаємозв'язки між логістичними підсистемами в базі знань. 3. Основні задачі, що вирішуються логістичними підсистемами, їх залежність між собою. 4.Алгоритм визначення типу підприємства. 5.Результати побудови логістичних системи для різних типів підприємства.
6. Календарний план виконання роботи
№ п/п
Назви частин та етапи роботи
Термін виконання
за планом
фактично
1.
Складання бібліографії та вивчення літературних джерел
22.03.2007
25.03.2007
2.
Збирання матеріалу для магістерської роботи
04.04.2007
06.04.2007
3.
Виконання вступу
24.04.2007
24.04.2007
4.
Виконання розділу 1
24.04.2007
26.04.2007
5.
Виконання розділу 2
15.05.2007
15.05.2007
6.
Виконання розділу 3 та формулювання висновків
20.06.2007
22.06.2007
7.
Оформлення роботи, одержання відгуку та рецензії
25.06.2007
26.06.2007
8.
Подання роботи на кафедру
29.06.2007
29.06.2007
Дата видачі завдання "___" __________ 2008 року
Керівник магістерської роботи ________________Порохня В.М.

Завдання прийняв до виконання __Вітер Наталя Юріївна

Висновки керівника по роботі

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка: 128 с., 36 рисунків, 23 таблиці, 66 джерел.

Об'єкт дослідження: процес управління структурою капіталу підприємства.

Предмет дослідження: моделі оптимізації структури капіталу.

Методи дослідження: економіко-математичне моделювання, методи економічного і математичного аналізу.

Мета дослідження: сконструювати концептуальну модель оптимізації структури капіталу, дослідити ефективність управління структурою капіталу на підприємстві.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлені та вирішені наступні задачі:

а) визначено поняття та сутність структури капіталу;

б) визначені проблеми залучення позикових коштів;

в) розглянуті основні методи управління капіталом підприємства;

г) розглянуті концепції та моделі управління структурою капіталу;

д) побудована концептуальна схема оптимізації структури капіталу;

е) досліджено структуру капіталу ВАТ «Запоріжсталь» за допомогою застосування статичних та динамічних моделей.

КАПІТАЛ, ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ПОЗИКОВИЙ КАПІТАЛ, СТРУКТУРА КАПІТАЛУ, СТАТИЧНІ МОДЕЛІ, ДИНАМІЧНІ МОДЕЛІ, ДИСКОНТУВАННЯ.

ЗМІСТ


    ВСТУП 7
    РОЗДІЛ 1 УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 10
      1.1 Поняття капіталу підприємства та його структури 10
      1.2 Управління власним капіталом 21
      1.3 Управління позиковим капіталом 26
      1.4 Структура капіталу і прийняття інвестиційних рішень 29
      1.5 Методика аналізу ефективності використання капіталу підприємства 34
    Висновки до розділу 1 42
    2 МОДЕЛІ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 45
      2.1 Теорії оптимальної структури капіталу 45
      2.2 Статичні моделі 50
        2.3 Теорія Модільяні - Міллера 53
      2.4 Динамічні моделі 72
      Висновки до розділу 2 . 79
    РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ЗНАХОДЖЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 81
      3.1 Загальна характеристика ВАТ “Запоріжсталь” 81
      3.2 Аналіз составу та структури капіталу підприємства 87
      3.3 Визначення структури капіталу ВАТ «Запоріжсталь» за допомогою статичних моделей. 94
      3.4 Визначення структури капіталу ВАТ «Запоріжсталь» за допомогою теорії сигнальних моделей 117
      Висновки до розділу 3 121
    ВИСНОВКИ 124
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 127
    ДОДАТКИ 133

ВСТУП

В даний час, в умовах існування різних форм власності в Україні, особливо актуальним стає вивчення питань формування, функціонування і відтворювання підприємницького капіталу. Можливості становлення підприємницької діяльності і її подальшого розвитку можуть бути реалізований тільки в тому випадку, якщо власник розумно управляє капіталом, вкладеним в підприємство.

Часто, на практиці капітал підприємства розглядається як щось похідне, як показник, що грає другорядну роль, при цьому на перше місце, як правило, виноситься безпосередньо сам процес діяльності підприємства. У зв'язку з цим принижується роль капіталу, хоча саме капітал і є об'єктивною основою виникнення і подальшої діяльності підприємства. Дохід та прибуток, приносить в першу чергу використання капіталу, а діяльність підприємства займає наступне місце у формуванні прибутку. Існують підприємства, які розвиваються та існують за рахунок тільки використання капіталу. Все це обумовлює особливу значимість процесу грамотного управління капіталом підприємства на різних етапах його існування.

При написанні роботи було використано широке коло учбової літератури по таких дисциплінах, як фінансовий менеджмент, економічний аналіз. Основні методологічні аспекти, які послужили базою для управління, висловлені в книзі Бланка І. А. "Управління формуванням капіталу", В. В. Бочаров, В. Е. Леонтьев «Корпоративні фінанси», Лобанов Е. Н., Лимітовський М. А. "Управління фінансами". Дані джерела містять безліч аналітичних досліджень, в даному випадку цілком доцільно їх застосування.

Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але і операційної і інвестиційної його діяльності, надає активну дію на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності та формує співвідношення ступеню прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства. При зміні структури капіталу підприємства спостерігається зміна ринкової вартості підприємства в той чи інший бік, змінюється ціна акцій на ринку.

Методи аналізу структури капіталу поки що мало відомі вітчизняним фахівцям. За останній час з'явилося вельми небагато робіт, в яких би висловлювалися положення сучасної теорії аналізу структури капіталу. В той же час недоліком всіх таких видань і публікацій є відсутність прикладів, які показали б практичну значущість теорії. Основна маса теорій не враховує значимість та різницю між довгостроковим та короткостроковим позиковим капіталом. Для деяких підприємств вплив на короткострокові позикові кошти є дуже затрудженим. Тим часом, структура капіталу є не відвернутим, відірваним від дійсності предметом дослідження, а найважливішим поняттям, яке використовується в методиках визначення оптимальної структури капіталу фінансування інвестиційних програм є розрахунок економічної ефективності інвестиційних проектів, прогнозування цін акцій, оцінки ціни капіталу фірми та інше. Саме оцінка ціни капіталу фірми є рішучим показником для прийняття рішень по формуванню оптимальної структури капіталу фінансовими менеджерами. Практично рішення будь-якої задачі управління капіталом підприємства пов'язано з методологією аналізу структури капіталу. В сучасних умовах структура капіталу є тим чинником, який робить безпосередній вплив на фінансовий стан підприємства - його платоспроможність і ліквідність, величину доходу, рентабельність діяльності. Оцінка структури джерел засобів підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. Зовнішні користувачі оцінюють зміну частки власних засобів підприємства в загальній сумі джерел засобів з погляду фінансового ризику при висновку операцій. Ризик зростає із зменшенням частки власного капіталу. У цьому разі стає практично неможливим залучення позикових коштів, тому що зростає їх ціна із-за високого ризику. Внутрішній аналіз структури капіталу пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових засобів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрями використовування.

Об'єктом дослідження є процес управління структурою капіталу підприємства. Предмет дослідження - моделі оптимізації структури капіталу.

Теоретико-методологічною основою магістерської роботи є дослідження в області формування оптимальної структури капіталу. При визначенні й аналізі проблемних питань і розробці підходів до їх вирішення використовувались оптимізаційні методи економіко-математичного моделювання.

Методи дослідження. У роботі застосовувались конкретно-наукові методи соціологічного і статистичного аналізу, індексний метод, методи статистики в економічному аналізі.

Мета магістерської роботи - дослідження ефективності механізму управління структурою капіталу та розробка раціональної структури капіталу підприємства, діагностика положення підприємства.

Для досягнення цієї мети були вирішені такі задачі:

а) визначено поняття та сутність структури капіталу;

б) визначені проблеми залучення позикових коштів;

в) розглянуті основні методи управління капіталом підприємства;

г) розглянуті концепції та моделі управління структурою капіталу;

д) побудована концептуальна схема оптимізації структури капіталу;

е) досліджено структуру капіталу ВАТ «Запоріжсталь» за допомогою застосування статичних та динамічних моделей.

Наукова новизна одержаних результатів. При виконанні поставлених завдань наукового дослідження отримали наступні нові теоретико-методичні та прикладні результати:

Побудована структурно-функціональна схема оптимізації структури капіталу підприємства; розроблений індексний метод пошуку оптимальної структури капіталу.

Отримали подальшого розвитку:

Методи і моделі оптимальної структури капіталу, що дозволило провести порівняльний аналіз методів, розробити методичні та практичні рекомендацій щодо здійснення планування оптимальної структури на підприємстві для забезпечення його конкурентоспроможності та майбутнього розвитку.

Удосконалено:

Програмне забезпечення процесу оптимізації структури капіталу підприємства, що дозволяє автоматизувати процес підбору оптимальної структури капіталу та полегшує ефективність прийнятих рішень по вибору найбільш прийнятної моделі оптимізації. Відмічена залежність оптимальної структури капіталу від співвідношення зобов'язань.

Практичне та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що запропонована концепція оптимальної структури капіталу та комплекс методів і моделей визначення структури капіталу здійснює перехід підприємства до якісно нового становища з підвищенням рентабельності коштів вкладених власниками підприємства.

Основні результати роботи пройшли апробацію на XІ Науково-технічній конференції викладачів, аспірантів та студентів ЗДІА (м. Запоріжжя, 17 квітня 2006 р.).

За матеріалами магістерської роботи опублікована стаття - Г. Ф. Нікітін, к.т.н., проф., М. О. Фоменко магістрант. Сигнальні моделі управління структурою капіталу // ХІ - науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Тези доповідей. Частина ІІ. Секція «Економіка підприємства». - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2006. - с. 179-180.

РОЗДІЛ 1

УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття капіталу підприємства та його структури

управління капітал структура

Економічна суть та класифікація капіталу підприємства.

Капітал це одна з економічних категорій, що найбільш часто використовується у фінансовому менеджменті, яка відома задовго до його зародження, вона отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Будучи головною економічною базою створення і розвитку підприємства, капітал в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід в першу чергу відзначити такі її характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. В економічній теорії виділяють три основні чинники виробництва, що забезпечують господарську діяльність виробничих підприємств -- капітал; землю і інші природні ресурси; трудові ресурси. В системі цих чинників виробництва капіталу належить пріоритетна роль, оскільки він об'єднує всі чинники в єдиний виробничий комплекс.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять дохід. В цій своїй якості капітал може виступати ізольований від виробничого чинника -- у формі позикового капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Він забезпечує необхідний рівень цього добробуту як в поточному, так і в перспективному періоді. Спожитий в поточному періоді капітал (частина) виходить з його складу, будучи направленою на задоволення поточних потреб його власників (тобто перестає виконувати функції капіталу). Накопичувана частина покликана забезпечити задоволення потреб його власників в перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. В цій якості виступає перш за все власний капітал підприємства, який визначає об'єм його чистих активів. Разом з тим, об'єм власного капіталу, що використовується підприємством характеризує одночасно і потенціал залучення ним позикових фінансових коштів, що забезпечують отримання додаткового прибутку. В сукупності з іншими, менш значущими чинниками, це формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності. Здібність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. В той же час зниження об'єму власного капіталу є, як правило, слідством неефективної, збиткової діяльності підприємства.

Висока роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу, визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найвідповідальніших задач фінансового менеджменту.

Капітал підприємства характеризується не тільки своєю багатоаспектною сутністю, але і різноманіттям сторін в яких він виступає. Під загальним поняттям "капітал підприємства" розуміються самі різні його види, що характеризуються в даний час декількома десятками термінів. Все це вимагає певної систематизації термінів, що використовуються. Така систематизація була проведена по найважливіших класифікаційних ознаках, приведена в додатку А.

Розглянемо більш детально окремі види капіталу підприємства відповідно до приведеної їх систематизації по основних класифікаційних ознаках.

1. За приналежністю підприємству виділяють власний і позиковий види капіталу.

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності і що використовуються їм для формування певної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу та представляє собою чисті активи підприємства.

Позиковий капітал характеризує грошові кошти або інші майнові цінності, що привертаються для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі. Всі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, є його фінансовими зобов'язаннями, що підлягають погашенню в передбачений час.

2. За метою використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позиковий і спекулятивний.

Продуктивний капітал характеризує засоби підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової діяльності.

Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні внески в комерційних банках), а також в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі та інше).

Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивній меті і т.і.).

3. За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об'єму їх статутних фондів.

4. За об'єктом інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства.

Основний капітал характеризує ту частину капіталу підприємства, в якій інвестовані всі види його необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто потрактує в літературі).

Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

5. За формою знаходження в процесі кругообігу, тобто залежно від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошовій, виробничій і товарній його формах. Характеристика цих форм капіталу підприємства буде детально висловлена при розгляді циклу кругообігу капіталу підприємства.

6. За формами власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розділення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств по формах власності.

7. За організаційно-правовими формами діяльності виявляють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних суспільств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств -- товариств з обмеженою відповідальністю, командитних суспільств та інших) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств -- сімейних і т.п.).

8. За характером використання в господарському процесі виділяють працюючий і непрацюючий види капіталу.

Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

Непрацюючий (або "мертвий") капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не беруть безпосередньої участі в здійсненні різних видів господарської діяльності підприємства і формуванні його доходів. Прикладом цього виду капіталу є засоби підприємства, інвестовані в приміщення і устаткування, які не використовуються; виробничі запаси для продукції, знятої з виробництва; готова продукція, на яку повністю відсутній попит покупців у зв'язку з втратою нею споживацьких якостей і т.п.

9. За характером використання власниками виділяють споживаємий (що "проїдається") і накопичуємий (реінвестований) види капіталу.

Споживаємий капітал після його розподілу на меті споживання втрачає функції капіталу. Він є дезінвестиціями підприємства, здійснюваними в цілях споживання (вилучення частини капіталу з необоротних та оборотних активів в цілях виплати дивідендів, відсотків, задоволення соціальних потреб персоналу і т.п.).

Накопичуємий капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.п.

10. За джерелами залучення розрізняють національний (вітчизняний) та іноземний капітал, інвестований в підприємство. Таке розділення капіталу підприємств використовується в процесі відповідної їх класифікації.

11. За відповідністю правовим нормам функціонування розрізняють легальний і "тіньовий " капітал, що використовується в процесі господарської діяльності підприємства. Широко використовуємий на сучасному етапі економічного розвитку країни "тіньовий капітал" є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі "правила гри" в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподаткування підприємницької діяльності. Зростання об'єму використання "тіньового капіталу" в господарській діяльності підприємств є для держави своєрідним індикатором низької ефективності схвалюваних рішень в області податкового регулювання використання капіталу в підприємницькій діяльності з позицій дотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу[7].

Рис 1.1. Характер руху капіталу підприємства в процесі його кругообігу

Функціонування капіталу підприємства в процесі його продуктивного використовування характеризується процесом постійного кругообігу. Кожний завершений оборот капіталу складається з ряду стадій (рис. 1.1.)

Як видно з приведеного рисунка в процесі кругообігу капітал підприємства проходить три стадії.

На першій стадії капітал в грошовій формі інвестується в операційні активи (оборотні і необоротні), перетворюючись тим самим в продуктивну форму або виробничу.

На другій стадії продуктивний капітал в процесі виробництва продукції перетворюється в товарну форму (включаючи і форму вироблених послуг).

На третій стадії товарний капітал у міру реалізації вироблених товарів і послуг перетворюється на грошовий капітал.

Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується періодом його обороту в днях (місяцях, роках). Крім того цей показник може бути виражений числом оборотів протягом даного періоду.

Нижче розглянуті особливості кругообігу капіталу підприємства в розрізі окремих стадій, що характеризують видозміни його форм. Одночасно із зміною форм рух капіталу характеризується постійною зміною його сумарної вартості, яка носить назву “вартісний цикл”. Рух вартісного циклу капіталу підприємства здійснюється по спіралі (рис 1.2.).

Рис. 1.2. Характер руху вартісного циклу капіталу підприємства по спіралі

Як видно з приведеного малюнка в процесі руху вартісного циклу капітал підприємства може нарощувати свою сумарну вартість в окремі періоди (на малюнку -- періоди II, III і V) в результаті рентабельного його використання або частково втрачати її (на малюнку -- період IV) в результаті збиткової господарської діяльності.

Розглянута класифікація і особливості функціонування капіталу підприємства дозволяють більш цілеспрямовано управляти ефективністю його використання.

Принципи формування капіталу підприємства.

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу. Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби в придбанні необхідних активів і оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання. З урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства будується на основі наступних принципів (рис 1.3):

1. Облік перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Процес формування об'єму і структури капіталу підлеглий задачам забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і в найближчій перспективі. Забезпечення цієї перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх розрахунків, пов'язаних з його формуванням, в бізнес-план проекту створення нового підприємства.

2. Забезпечення відповідності об'єму капіталу, який привертається, об'єму формованих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі підприємства ґрунтується на його потребі в оборотних і необоротних активах. Ця загальна потреба в капіталі, необхідному для створення нового підприємства, включає дві групи майбутніх витрат: 1) передстартові витрати; 2) стартовий капітал.

Передстартові витрати по створенню нового підприємства є відносно невеликими сумами фінансових коштів, необхідними для розробки бізнес-плану і фінансування пов'язаних з цим досліджень. Ці витрати носять разовий характер і хоча вимагають певних витрат капіталу, у складі загальної потреби в ньому звичайно займають незначну частку.

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів нового підприємства з метою початку його господарської діяльності (подальше нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов'язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів).

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.3. Основні принципи формування капіталу підприємства

При визначенні загальної потреби в капіталі знов створюваного підприємства використовуються звичайно два основні методи:

1) Прямий метод розрахунку загальної потреби в капіталі ґрунтується на визначенні необхідної суми активів, що дозволяють новому підприємству почати господарську діяльність. Цей метод розрахунку виходить з алгоритму: загальна сума активів рівна загальній сумі капіталу, що інвестується. Тому розрахунок загальної потреби в активах, дозволяє отримати уявлення про загальну потребу в капіталі для створення нового підприємства. Оскільки розрахунок потреби в активах створюваного підприємства здійснюється в трьох варіантах (мінімально необхідна сума активів; необхідна сума активів, що забезпечує достатні розміри запасів страховок по окремих їх видах; максимально необхідна сума активів), він дозволяє диференціювати і загальну потребу в капіталі нового підприємства в межах від мінімальної до максимальної.

2) Непрямий метод розрахунку загальної потреби в капіталі ґрунтується на використовуванні показника "капіталоємність продукції ". Цей показник дає уявлення про те, який розмір капіталу використовується з розрахунку на одиницю виробленої (або реалізованої) продукції. Він розраховується в розрізі галузей і підгалузей економіки шляхом розподілу загальної суми капіталу (власного і позикового), що використовується, на загальний об'єм виробленої (реалізованої) продукції. При цьому загальна сума капіталу, що використовується, визначається як середня в даному періоді. Використання непрямого методу розрахунку загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства здійснюється лише на попередніх етапах до розробки бізнес-плану. Цей метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталоємності продукції істотно коливається в розрізі підприємств під впливом окремих чинників. Основними з таких чинників є: а) розмір підприємства; б) стадія життєвого циклу підприємства; в) прогресивність технології, що використовується; г) прогресивність устаткування, що використовується; д) ступінь фізичного зносу устаткування; е) рівень використання виробничої потужності підприємства і ряд інших. Тому більш точну оцінку потреби в капіталі для створення нового підприємства при використанні цього методу розрахунку можна отримати в тому випадку, якщо для обчислення буде застосований показник капіталоємності продукції на діючих підприємствах-аналогах (з урахуванням вище перелічених чинників).

Розрахунок загальної потреби в капіталі знов створюваного підприємства на основі показника капіталоємності продукції здійснюється за наступною формулою:

, (1.1)

де ПК -- загальна потреба в капіталі для створення нового підприємства;

КП -- показник капіталоємності продукції (середньогалузевий або аналоговий);

ОР -- плановий середньорічний об'єм виробництва продукції;

ПРК -- передстартові витрати і інші одноразові витрати капіталу, пов'язані із створенням нового підприємства.

3. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства в значній мірі залежать від структури капіталу, що використовується.

Структура капіталу є співвідношенням власних і позикових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але і операційної і інвестиційної його діяльності, надає активну дію на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) та формує співвідношення ступеня прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства.

Формування структури капіталу нерозривний зв'язано з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.

4. Забезпечення мінімізації витрат по формуванню капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі управління вартістю капіталу.

5. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при прийнятному для підприємства рівні фінансового ризику.

Серед механізмів управління формуванням капіталу найскладнішими є питання мінімізації вартості капіталу і оптимізації його структури, які вимагають більш докладного викладу.

1.2 Управління власним капіталом

Власний капітал (ВК) організації як юридичної особи в загальному вигляді визначається вартістю майна, що належить організації. Це так звані чисті активи організації. Вони визначаються як різниця між вартістю майна (активним капіталом) і позиковим капіталом. Звичайно, власний капітал має складну будову. Його склад залежить від організаційно-правової форми господарюючого суб'єкта.

Власний капітал складається із статутного, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку і цільових (спеціальних) фондів (рис. 1.4). Комерційні організації, що функціонують на принципах ринкової економіки, як правило, володіють колективною або корпоративною власністю. Власниками виступають юридичні і фізичні особи, колектив вкладників-пайовиків або корпорація акціонерів. Статутний капітал, що склався як частина акціонерного капіталу, найповніше відображає всі аспекти організаційно-правових основ формування власного капіталу.

Акціонерний капітал -- це власний капітал акціонерного товариства (АТ). Акціонерним товариством признається організація, статутний капітал якої розділений на певне число акцій. Учасники АТ (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, в межах вартості що належать їм акцій [32].

Статутний капітал при цьому є сукупністю внесків (що розраховуються в грошовому виразі) акціонерів в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених засновницькими документами. Через свою стійкість статутний капітал покриває, як правило, самі неліквідні активи, такі, як аренlа землі, вартість будівель, споруд, устаткування.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.4. Форми функціонування власного капіталу підприємства

Особливе місце в реалізації гарантії захисту кредиторів займає резервний капітал, головна задача якого полягає в покритті можливих збитків і зниженні ризику кредиторів у разі погіршення економічної кон'юнктури. Резервний капітал формується відповідно до встановленого законом порядком і має строго цільове призначення. В умовах ринкової економіки він виступає як фонд страховки, створений для відшкодування збитків і захисту інтересів третіх осіб у разі недостатності прибутку у підприємства до того, як буде зменшений статутний капітал [4].

На відміну від резервного капіталу, який формується у відповідності з вимогами законодавства, резервні фонди, створювані добровільно, формуються виключно в порядку, встановленому засновницькими документами або обліковою політикою підприємства, незалежно від організаційно-правової форми його власності [10].

Наступний елемент власного капіталу -- додатковий капітал, який показує приріст вартості майна в результаті переоцінок основних засобів і незавершеного будівництва організації, будованого за рішенням уряду, вилучені грошові кошти і майно в сумі перевищення їх величини над вартістю переданих за них акцій та інше. Додатковий капітал може бути використаний на збільшення власного капіталу, погашення балансового збитку за звітний рік, а також розподілений між засновниками підприємства і на іншу мету. При цьому порядок використання додаткового капіталу визначається власниками, як правило, відповідно до засновницьких документів при розгляді результатів звітного року.

В господарюючих суб'єктах виникає ще один вид власного капіталу -- нерозподілений прибуток. Нерозподілений прибуток -- чистий прибуток (або її частина), не розподілений у вигляді дивідендів між акціонерами (засновниками) і не використаний на іншу мету. Звичайно ці засоби використовуються на накопичення майна господарюючого суб'єкта або поповнення його оборотних коштів у вигляді вільних грошових сум, тобто у будь-який момент готових до нового обігу. Нерозподілений прибуток може з року в рік збільшуватися, представляючи зростання власного капіталу на основі внутрішнього накопичення. В акціонерних суспільствах, що ростуть, розвиваються, нерозподілений прибуток з роками займає провідне місце серед складових власного капіталу. Його сума часто у декілька разів перевищує розмір статутного капіталу.

Цільові (спеціальні) фонди створюються за рахунок чистого прибутку господарюючого суб'єкта і повинні служити для певної мети відповідно до статуту або рішення акціонерів і власників. Ці фонди є різновидом нерозподіленого прибутку. Інакше кажучи, це нерозподілений прибуток, що має строго цільове призначення [17].

У складі власного капіталу можуть бути виділено дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал капітал, створений на підприємстві понад те, що було спочатку авансоване власниками. Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково сплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безвідплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі українських підприємств статутним капіталом, друга -- додатковим капіталом (в частині отриманого емісійного доходу), третя додатковим капіталом або фондом соціальної сфери (залежно від мети використання безвідплатно отриманого майна).

Накопичений капітал знаходить своє віддзеркалення у вигляді статі, що виникає в результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, фонд накопичення, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Не дивлячись на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу -- чистий прибуток, мета і порядок формування, напрями і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються. Ці статті формуються відповідно до законодавства, засновницьких документів і облікової політики [21].

Всі джерела формування власного капіталу можна розділити на внутрішні і зовнішні (рис.1.5).

Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.5. Джерела формування власного капіталу
2. Більш високою здатністю генерації прибутку у всіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка у всіх його формах.
3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.
Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:
1. Обмеженість об'єму залучення, а отже і можливостей істотного розширення операційної і інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.
2. Висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.
3. Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною [7].
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового об'єму активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

1.3 Управління позиковим капіталом

Позиковий капітал (ПК) є частиною вартості майна організації, придбаного в рахунок зобов'язання повернути постачальнику, банку, іншому кредитору гроші або цінності, еквівалентні вартості такого майна. У складі позикового капіталу розрізняють короткострокові і довгострокові позикові засоби, кредиторську заборгованість (привернутий капітал).

Довгострокові позикові засоби -- це кредити і позики, отримані організацією на період більше року, термін погашення яких наступає не раніше ніж через рік. До них відносяться заборгованість по податковому кредиту; заборгованість по емітованих облігаціях; заборгованість по фінансовій допомозі, наданій на поворотній основі і т.п. Кредити і позики, що привертаються на довгостроковій основі, прямують на фінансування придбання майна тривалого використовування.

Короткострокові позикові засоби -- зобов'язання, термін погашення яких не перевищує року. Серед цих засобів слід виділити поточну кредиторську заборгованість, яка виникає в результаті комерційних і інших поточних розрахункових операцій. До неї відносяться: заборгованість персоналу по оплаті праці; заборгованість бюджету і позабюджетним фондам по обов'язкових платежах; отримані аванси; попередня оплата замовлень і продукції; заборгованість постачальникам та інші види заборгованості. Короткострокові кредити та позики і кредиторська заборгованість є джерелами формування оборотних активів [48]. Структура позикового капіталу розкрита на рис. 1.6.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.6. Форми фінансових зобов'язань підприємства

Залучення позикових засобів - досить поширена практика. З одного боку, це чинник успішного функціонування підприємства, сприяючий швидкому подоланню дефіциту фінансових ресурсів, що свідчить про довір'я кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності власних засобів.

З другого боку, підприємство обмінюється фінансовими зобов'язаннями (особливо якщо рівень відсотків за кредит високий). Залучення позикових засобів широко практикується при агресивній політиці фінансування. Величина і ефективність використання позикових засобів - одна з головних оцінних характеристик ефективності управлінських рішень. В цілому, господарюючі суб'єкти, що використовують кредит, знаходяться в більш виграшному положенні, ніж підприємства, що спираються тільки на власний капітал. Не дивлячись на платність кредиту, його використання останнього забезпечує підвищення рентабельності підприємства.

Розкриття сутності та змісту власного капіталу, основних понять і сучасних поглядів на цю категорію є основним елементом проведення поглибленого аналізу і оцінки ефективності використання власного і позикового капіталу, формулювання обґрунтованих висновків і розробки відповідних рекомендацій. Для підвищення якості аналізу потрібна достатньо повна і достовірна інформаційна база про реальне положення справ в комерційній організації, про стан руху та використання її капіталу.

Розкриття сутності, складу і структури власного і позикового капіталу дозволяє визначитися в методах, підходах і показниках, необхідних для аналізу джерел фінансування господарської діяльності організації [22].

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

1. Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

2. Забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів росту об'єму його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат по його обслуговуванню з бази, що оподатковується при сплаті податку на прибуток).

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

В той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:

1. Використання цього капіталу генерує самі небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства -- ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використовування позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, який знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит та інше).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії компаній страховок, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються, як правило, на платній основі) [5].

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового об'єму активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, проте в більшій мірі генерує фінансовий ризик та загрозу банкрутства (зростаючі в міру збільшення питомої ваги позикових засобів в загальній сумі капіталу, що використовується).

1.4 Структура капіталу і прийняття інвестиційних рішень

Структура капіталу робить безпосередній вплив на ухвалення інвестиційних рішень власниками і менеджерами корпорації.

Із статутним капіталом пов'язано ухвалення рішень по додатковій емісії з метою його збільшення. З нерозподіленим прибутком пов'язані рішення по виплаті дивідендів акціонерам і по їх інвестуванню на розширення основного капіталу. З довгостроковими зобов'язаннями пов'язані рішення по фінансуванню необоротних активів, а з короткостроковими зобов'язаннями -- по формуванню оборотних активів.

Класифікація управлінських рішень (фінансових і інвестиційних) представлена на рис. 1.7 та рис. 1.8.

При управлінні фінансами підприємства доцільно керуватися наступними правилами:

1. Інвестиційні рішення і рішення по короткостроковому фінансуванню корпорації тісно взаємопов'язані і не можуть прийматися роздільно.

Внутрішніми джерелами фінансування інвестицій є нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування.

Зовнішніми джерелами є короткострокові і довгострокові кредити і позики, а також емісія акцій. Вибір джерел фінансування впливає на структуру капіталу і коефіцієнт виплати дивідендів.

Інвестиційні можливості корпорації характеризують наступним рівнянням:

Інвестиції = (ЧП + АВ) + Зовнішнє фінансування (1.2)

де ЧП -- чистий (нерозподілений) прибуток, що направляється на фінансування реальних інвестицій; АВ -- амортизаційні відрахування.

Рішення про залучення зовнішніх джерел фінансування значною мірою залежать від рівня дивідендних виплат.

Із збільшенням коефіцієнта виплати дивідендів корпорації необхідно емітувати нові акції, щоб покрити наявні інвестиційні потреби. Це у свою чергу впливає на ухвалення інвестиційних рішень. Звісно, що залучення зовнішніх джерел фінансування змінює граничну вартість капіталу, що приводить до зміни критеріїв прийнятності реальних проектів або ставки дисконтування, що використовується в процесі їх аналізу.

Рис. 1.7. Класифікація фінансових рішень

Якщо менеджери мають інформацію, неприступну для акціонерів, таку, як дані про прибутковість даних проектів, то корпорація зобов'язана понизити дивідендні платежі, щоб мобілізувати засоби для фінансування капіталовкладень. Це забезпечує керівництву корпорації велику гнучкість у виборі прибуткових проектів з власних засобів.

С. Майерс (1984 р.) запропонував для обґрунтовування вибору дивідендної і інвестиційної політик теорію послідовності дій. Із його точки зору, логіка фінансової політики така:

а) корпорації віддають перевагу внутрішньому фінансуванню;

б) корпорації коректують плановий рівень дивідендів відповідно до інвестиційних можливостей;

в) результатом інерційності дивідендної політики і непередбачуваних змін прибутковості і інвестиційних можливостей виявляється те, що розмір власних засобів корпорації може виявитися більше або менше об'єму капітальних вкладень. Наявність надлишку або дефіциту грошових коштів визначає конкретні дії її керівництва;

г) у разі залучення зовнішнього фінансування корпорації в першу чергу емітують найбезпечніші і дешеві цінні папери -- облігації.

При такому підході можна виявити взаємозв'язок рішень про дивіденди, інвестиції і джерела їх фінансування.

2. Будь-яке інвестиційне рішення містить ряд аспектів:

а) оцінку активів (майна);

б) зв'язок між ризиком і вартістю активів;

в) складання бюджету руху грошових коштів як основи управління інвестиційним процесом.

3. Проблема знаходження реальних активів (грошові потоки від яких перевищують пов'язані з ними витрати) повинна розв'язуватися менеджерами корпорації і фінансовими аналітиками, пов'язаними з ринком капіталу.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.8. Класифікація інвестиційних рішень

4. Рішення по фінансуванню інвестицій повинні прийматися виходячи з:

а) технології планування, обліку і контролю грошових коштів;

б) дивідендної політики, політики по управлінню заборгованістю, ризиками та альтернативними витратами.

Альтернативні витрати -- різниця між результатами реально здійсненого і можливого (бажаного) інвестування з урахуванням постійних витрат і витрат виконання.

5. Фінансові рішення щодо короткострокових активів і зобов'язань доцільно приймати з урахуванням інвестиційних рішень. Цим рішенням повинен передувати аналіз оборотних активів і короткострокових пасивів по рівню їх ліквідності та термінам погашення зобов'язань.

6. Рішення з питань інвестицій, дивідендів, заборгованості та іншим фінансовим аспектам діяльності корпорації не можуть прийматися незалежно один від одного. Всі вони повинні базуватися на даних поточного і прогнозного фінансових аналізів і знаходити віддзеркалення в консолідованому бюджеті корпорації [9].

Процедура ухвалення рішень по управлінню корпоративними фінансам представлена на рис. 1.9.

Ця процедура носить рекомендаційний характер і представляє практичний інтерес для українських підприємств.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 1.9. Процедура ухвалення рішень по управлінню фінансами і інвестиціями корпорації

1.5 Методика аналізу ефективності використання капіталу підприємства

Як відомо, капітал знаходиться в постійному русі, переходячи з однієї стадії кругообігу в іншу. На першій стадії підприємство здобуває необхідні йому основні фонди, виробничі запаси, на другій - засоби у формі запасів поступають у виробництво, а частина використовується на оплату праці працівників, виплату податків, платежів по соціальному страхуванню та інші витрати. Закінчується ця стадія випуском готової продукції. На третій стадії готова продукція реалізується, і на рахунок підприємства поступають грошові кошти. Чим швидше капітал зробить кругообіг, тим більше продукції отримає і реалізує підприємство при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху засобів на будь-якій стадії веде до уповільнення оборотності капіталу, вимагає додаткового вкладення засобів і може викликати значне погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається в першу чергу в збільшенні випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку, оскільки звичайно до початкової грошової форми він повертається з приростом. Якщо виробництво і реалізація продукції є збитковими, то прискорення оборотності засобів веде до погіршення фінансових результатів. З цього виходить, що потрібно прагнути не тільки до прискорення руху капіталу на всіх стадіях кругообігу, але і до максимальної його віддачі, яка виражається в збільшенні суми прибутку на одну гривню капіталу. Це досягається раціональним і економним використанням всіх ресурсів, недопущення їх перевитрат та втрат на всіх стадіях кругообігу. В результаті капітал повернеться до свого початкового стану в більшій сумі, тобто з прибутком.

Таким чином, ефективність використання капіталу характеризується його віддачею (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми основного і оборотного капіталу. Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховується коефіцієнт його оборотності (відношення виручки від реалізації продукції, робіт і послуг до середньорічної вартості капіталу).

Взаємозв'язок між показниками віддачі капіталу і його оборотності виражається таким чином:

(1.3)

Іншими словами, прибутковість інвестованого капіталу (ЕР - економічна рентабельність) рівна добутку рентабельності продажу (R) і коефіцієнту оборотності капіталу (Коб):

ЕР = R * Коб (1.4)

Ці показники в зарубіжних країнах застосовуються як основні при оцінці фінансового стану і ділової активності підприємства. Розрахунок впливу чинників на зміну рівня рентабельності капіталу можна провести методом абсолютних різниць.

Оскільки оборотність капіталу тісно пов'язана з його віддачею і є одним з найважливіших показників, що характеризують інтенсивність використовування засобів підприємства і його ділову активність, в процесі аналізу необхідно більш детально вивчити показники оборотності капіталу і встановити, на яких стадіях кругообігу відбулося уповільнення або прискорення руху засобів.

Швидкість оборотності капіталу характеризується наступними показниками:

1) коефіцієнтом оборотності (Коб):

(1.5)

2) тривалістю одного обороту (Поб):

(1.6)

де Д - кількість календарних днів в аналізованому періоді (рік - 360 днів, квартал - 90 днів, місяць - 30 днів).

Середні залишки всього капіталу і окремих видів оборотних коштів розраховуються по середній хронологічній: 1/2 суми на початок періоду плюс залишки на початок кожного місяця плюс 1/2 залишку на кінець періоду та результат ділимо на кількість місяців в звітному періоді. Необхідна інформація для розрахунку показників оборотності є в бухгалтерському балансі та звіті про реалізацію продукції.

Тривалість обороту капіталу неоднакова в різних галузях. В одних галузях капітал обертається швидше, в інших - повільніше. Багато в чому це залежить від тривалості виробничого процесу і процесу обігу товарів. Час виробництва обумовлений технологічним процесом, технікою, організацією виробництва. Для його скорочення необхідно удосконалювати техніку, технологію і організацію виробництва, автоматизувати працю, заглиблювати кооперацію. Скорочення часу обігу досягається за рахунок прискорення відвантаження і перевезення товарів, документообігу, розрахунків та іншими засобами.

Тривалість обороту капіталу багато в чому залежить і від органічної будови капіталу (співвідношення основного і оборотного капіталу). Чим вище частка основного капіталу в загальній його сумі, тим повільніше він обертається, і навпаки, при збільшенні питомої ваги оборотних активів швидшає загальна оборотність капіталу. Залежність загальної тривалості обороту капіталу можна виразити таким чином:

(1.7)

де ТОБ - середня тривалість обороту загальної суми капіталу; ТОБ.К. - тривалість обороту оборотного капіталу; ПВОБ.К. - питома вага оборотного капіталу в загальній сумі.

Для розрахунку впливу даних чинників звичайно використовується спосіб ланцюгових підстановок [34].

При формуванні структури капіталу однією з найважливіших проблем є проблема оптимального співвідношення власних і позикових засобів. Тут одним з інструментів, вживаних фінансовими менеджерами, є так званий ефект фінансового важеля. В процесі його розрахунку використовуються наступні економічні показники діяльності підприємства:

1) додана вартість (ДВ) - різниця між вартістю продукції, виробленої підприємством за той або інший період, і вартістю спожитих матеріальних засобів виробництва (сировини, енергії та ін.).

2) нетто-результат експлуатації інвестицій (НРЕІ), або прибуток до сплати відсотків за кредит і податку на прибуток - різниця між ДВ і витратами на оплату праці і відновлення основних засобів. Часто для швидкості розрахунків замість НРЕІ застосовують балансовий прибуток (БП), відновлений до НРЕІ надбавкою відсотків за кредити, віднесених до собівартості продукції (робіт, послуг).

Економічна рентабельність активів (ЕР), або ефективність витрат і вкладень дорівнює процентному відношенню ефекту виробництва до витрат і вкладень.

Ефект фінансового важеля (ЕФВ) це приріст до рентабельності власних засобів, одержуване завдяки використовуванню кредиту, не дивлячись на платність останнього.

Дію ЕФВ легко прослідити на наступному прикладі. Візьмемо два підприємства (А і Б) і проведемо для них розрахунок рентабельності власних засобів (РВЗ) [35], розрахунки приведені в таблиці 1.1.

З приведеного прикладу видно, що у підприємства Б чиста рентабельність власних засобів на 3.36% вище, ніж у підприємства А, тільки за рахунок іншої фінансової структури пасиву. Ця різниця і є ефект фінансового важеля.

Таблиця 1.1.

Рентабельність власних коштів

Показник
Підприємство
А
Б
Актив, млн. грн.
1000
1000
Доля власних засобів в пасиві, млн. грн.
1000
500
Рівень економічної рентабельності, %
ЕР
20
20
Нетто-результат експлуатації інвестицій
НРЕІ
200
200
Фінансові витрати за позиковими засобами, млн. грн.
--
75
Прибуток підлеглий оподаткуванню, млн. грн.
200
125
Податок на прибуток, млн. грн. (ставка = 1/3)*
67
41,66
Чистий прибуток, млн. грн.
ЧП
133
83,34
Чиста рентабельність власних засобів, %
РВЗ
13,3
16,66
Таким чином можна зробити наступні висновки:
1. Підприємство, що використовує тільки власні засоби, обмежує їх рентабельність приблизно двома третинами економічної рентабельності:
(РВЗ = 2/3ЕР) (1.8)
де РВЗ - рентабельність власних засобів;
ЕР - економічна рентабельність.
2. Підприємство, що використовує кредит, збільшує або зменшує РВЗ, залежно від співвідношення власних засобів (ВЗ) і позикових засобів (ПЗ) в пасиві і від величини середньої розрахункової ставки відсотка (СРСВ):
РВЗ = 2/3ЕР + ЕФВ (1.9)
де ЕФВ - ефект фінансового важеля
ЕФВ = f(ВЗ/ПЗ, СРСВ) (1.10)
Неважко помітити, що ЕФВ виникає з розбіжності між ЕР і "ціною" позикових засобів СРСВ. Це і є перша складова ЕФР, звана диференціалом. З урахуванням оподаткування:
Диференціал = 2/3(ЕР - СРСВ) (1.11)
Друга складова ЕФВ -- плече важеля характеризує силу дії фінансового важелю. Це співвідношення між позиковими (ПЗ) і власними засобами (ВЗ):
Плече фінансового важеля = ПЗ/ВЗ (1.12)
З'єднавши обидві складові ЕФВ, отримаємо Рівень ЕФВ = 2/3(ЕР - СРСВ)ПЗ/ВЗ.
В більш загальному вигляді отримаємо рівень ЕФВ:
(1 - ставка оподаткування прибутку)(ЕР - СРСВ)ПЗ/ВЗ (1.13)
Ця формула відкриває перед фінансовим менеджером широкі можливості за визначенням безпечного об'єму позикових засобів, розрахунком допустимих умов кредитування, полегшенню податкового тягаря для підприємства, визначенню доцільності придбання акцій підприємства з тими або іншими значеннями диференціала, плеча важеля і рівня ЕФВ в цілому. Для відомого підприємства Б отримаємо розрахунки:
1) СРСВ = (фактичні витрати по заборгованості/позикові засоби) = 75 млн. грн.. / 500 млн. грн. = 15%;
2) Диференціал = 2/3 (ЕР - СРСВ) = 3,33%
3) Плече важелю = ПЗ/ВЗ = 500 млн. грн./ 500 млн. грн;
4) ЕФВ = 2/3(20% - 15%)1 = 3,33%
Отже, рівень ЕФВ залежить від диференціала і плеча фінансового важеля. При цьому між ними існує суперечність і нерозривний зв'язок. Так, при нарощуванні позикових засобів фінансові витрати по "обслуговуванню боргу", як правило, ускладнюють СРСВ і це (при даному рівні ЕР) веде до скорочення диференціалу. У свою чергу скорочення диференціала компенсується черговим підвищенням значення фінансового важеля.
Звідси витікає найважливіше правило:
Якщо нове запозичення приносить підприємству збільшення рівня ЕФВ, то таке запозичення вигідно. Але при цьому необхідно найуважнішим чином стежити за станом диференціалу: при нарощуванні плеча важеля банкір схильний компенсувати зростання свого ризику підвищенням ціни свого "товару" - кредиту.
Інше важливе правило:
Ризик кредитора виражений величиною диференціала: чим більше диференціал, тим менше ризик, чим менше диференціал, тим більше ризик.
Виникає питання: "До якого значення ЕФВ потрібно прагнути?". Багато західних економістів вважають, що золота середина близька до 30 - 50 відсотків, тобто ЕФВ оптимально повинен бути рівний одній третині - половині рівня ЕР активів. Тоді ЕФВ здатний як би компенсувати податкові вилучення і забезпечити власним засобам гідну віддачу. Більш того, при такому співвідношенні між ЕФВ і ЕР значно знижується акціонерний ризик.
Після всього описаного виникає одна істотна проблема: що відносити до власних, а що до позикових засобів? В розрахунках, приведених вище, ми не враховували кредиторську заборгованість до складу позикових засобів, хоча по суті вона до них відноситься. Кредиторська заборгованість - це безпроцентний кредит. Підприємство користується даними засобами і не платить за їх використання. Розглянемо як відобразиться на рівні ефекту фінансового важеля включення кредиторської заборгованості в позикові засоби (200 млн. грн.). Розглянемо це на прикладі вже відомого нам підприємства Б:
ЕР = НРЕІ/АКТИВ100 = 200 млн. грн. /1200 млн. грн.100 = 16,7%
СРСВ = (фактичні витрати по заборгованості / позикові засоби) =
=75 млн. грн./700 млн. грн. = 10,7%
Плече важелю = ПЗ/ВЗ = 700 млн. грн. /500 млн. грн. = 1,4
ЕФВ = 2/3(16,7% - 10,7%)1,4 = 5,6%
Таким чином, ефект фінансового важеля збільшився майже в 2 рази тільки за рахунок включення кредиторської заборгованості до складу позикових засобів.
Але тут виникає інша проблема. Здавалося б, чим більше кредиторської заборгованості у підприємства, тим краще для його фінансового стану. Але ж підприємство не може до нескінченності нарощувати свою кредиторську заборгованість. Це може привести до того, що нарешті воно стане неплатоспроможним і буде оголошено банкрутом. Тому слід дуже уважно відноситися до рівня кредиторської заборгованості. Необхідно знайти "золоту середину" в цьому питанні, адже підприємству невигідно і її відсутність, і надмірна присутність.
Також при розрахунках слід врахувати той момент, що іноді доводиться "платити" і за кредиторську заборгованість. В цьому випадку витратами по заборгованості будуть штрафи, пені по простроченій заборгованості. Тут вони в якійсь мірі аналогічні відсоткам по кредиту, але не мають чітко встановлену суму. Тому, розплатившись вчасно, підприємство може уникнути таких витрат.

Висновки до розділу 1

В результаті розглянутого матеріалу виявлена сутність поняття капіталу підприємства, розглянуті основні характеристики капіталу: капітал основний чинник виробництва; він характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять прибуток; основне джерело формування добробуту власників; капітал є головним вимірником ринкової ціни підприємства. Було виявлено, що існує багаторівнева класифікація капіталу за різними ознаками, під загальним поняттям капітал підприємства розуміють самі різні його види. В процесі кругообігу капіталу на підприємстві він проходе через три стадії - капітал в товарній формі, капітал в грошовій формі, капітал в виробничій формі. Розглянули основні принципи формування капіталу, основною ціллю яких є задоволення потреб в придбанні необхідних активів та оптимізації його структури для забезпечення умов ефективного його використання.

Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але і операційної та інвестиційної його діяльності, надає активну дію на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) та формує співвідношення ступеню прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства. Структура капіталу робить безпосередній вплив на ухвалення інвестиційних рішень власниками і менеджерами корпорації. Основна мета зміни структури капіталу це підвищення рентабельності капіталу акціонерів та засновників підприємства, залучення позикових засобів з цією метою. Основною задачею, яка стоїть перед управлінням структурою капіталу є визначення оптимального співвідношення позикового та власного капіталу для конкретного підприємства.

Залучення позикових засобів - досить поширена практика. З одного боку, це чинник успішного функціонування підприємства, сприяючий швидкому подоланню дефіциту фінансових ресурсів, який свідчить про довір'я кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності власних засобів. За допомогою залучення позикових коштів підприємство може підвищити коефіцієнт фінансової рентабельності діяльності підприємства, який буде вище показника економічної діяльності підприємства, завдяки цьому економічна рентабельність підприємства не є головним чинником у привабливості бізнесу.

З другого боку, підприємство обмінюється фінансовими зобов'язаннями. Залучення позикових засобів широко практикується при агресивній політиці фінансування. Величина і ефективність використання позикових засобів - одна з головних оцінних характеристик ефективності управлінських рішень. Не дивлячись на платність кредиту, його використання забезпечує підвищення рентабельності підприємства. При аналізі ефективності використовування власного і позикового капіталу необхідно приділити величезну увагу кредиторській заборгованості: її складу, структурі і динаміці, а також її оборотності. При формуванні структури капіталу однією з найважливіших проблем є проблема оптимального співвідношення власних і позикових засобів. За допомогою розрахунку показника рівня ефекту фінансового важеля фінансові менеджери спроможні вирішувати питання щодо позикових засобів, розраховувати допустиму ставку кредитування, зменшувати податковий тягар для підприємства. Для інвесторів, що придбають бізнес або вкладають кошти відкривається можливість визначити доцільність придбання акцій того чи іншого підприємства за допомогою визначення диференціалу, плеча важеля та рівня ефекту фінансового важеля в цілому. Західні економісти вважають підприємства зі значенням фінансового важелю 30-50% найбільш перспективними та конкурентноздатними.

РОЗДІЛ 2

МОДЕЛІ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Теорії оптимальної структури капіталу

Оптимальна структура капіталу має на увазі таке поєднання власного і позикового капіталу, яке забезпечує максимум ринкової оцінки всього капіталу V. Пошук такого співвідношення -- проблема, вирішувана теорією структури капіталу.

Теорія структури капіталу базується на порівнянні витрат для залучення власного і позикового капіталу та аналізі впливу різних комбінованих варіантів фінансування на ринкову оцінку. Поточна ринкова оцінка (активу, проекту або всього бізнесу) визначається як сума дисконтованих чистих потоків, породжуваних вкладеними засобами. Дисконтування - визначення вартості на деякий (поточний) момент часу за умови, що в майбутньому вона складе задану величину або іншими словами це метод оцінки сучасної вартості суми, яка буде отримана в майбутньому.

Теорія структури капіталу вирішує питання: чи впливає вона на поточну оцінку, які елементи капіталу задіяні і в якій пропорції. Якщо пропорції між елементами капіталу важливі (перш за все співвідношення власного і позикового капіталу), то яка пропорція забезпечить максимум поточної оцінки вкладеного капіталу в окремий актив, проект або корпорацію в цілому. Поточна ринкова оцінка дорівнює:

, (2.1)

де k -- середньозважена вартість капіталу (по t = 1 різним елементам).

Явно, що комбінація елементів капіталу не зробить впливу на прогнозовані на весь капітал грошові потоки Ct (їх значення визначається попитом на вироблену продукцію, ефектом операційного важеля та іншим чином). Комбінація елементів капіталу може відобразитися на значенні середньої вартості капіталу. Теорія структури капіталу розглядає цей вплив.

На практиці має місце цикл формування оптимальної структури капіталу, що включає усвідомлення проблеми, кваліфікований збір необхідної інформації, визначення мети зміни структури капіталу, розрахунки за моделями, розробку плану фінансування й прийняття рішень на основі розрахунків, розподіл ресурсів та планування дій по зміні структури. Концептуальна схема оптимізації структури капіталу представлена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Концептуальна схема оптимізації структури капіталу

Для того щоб здійснити аналіз оптимальної структури на підприємстві або визначити джерела фінансування нового підприємства чи якогось інвестиційного проекту спочатку треба здобути вхідну інформацію. Вхідна інформація складається з статей балансу підприємства (якщо це існуюче підприємство), а саме потрібно визначити кількість власного капіталу та кількість позикового капіталу, також необхідний звіт про рух грошових коштів. Якщо це проект підприємства, що буде створюватись, то необхідно сформувати баланс і визначити прогнозуєму виплату коштів акціонерам та процентні ставки по позиковим кредитам.

Блок статистичної та прогнозної інформації, містить у собі:

1) Аналіз поточного стану капіталу підприємства та прогнозування можливої потреби в капіталі;

2) Визначення спрямованості оптимізації структури капіталу.

На цьому етапі треба визначити чи необхідно взагалі змінювати структуру капіталу підприємства, треба визначити чи достатньо капіталу підприємству для діяльності, або передбачається розширення виробництва та потрібно збільшення випуску продукції та треба визначити для чого нам потрібно змінювати структуру капіталу.

У блоці статистичної та прогнозної інформації фінансовий менеджер повинен виконати такі завдання і дослідження:

1) визначити чистий прибуток у розрахунку на одну просту акцію;

2) визначити ринкову вартість підприємства;

3) визначити середньозваженої вартості капіталу;

4) визначити операційний прибуток підприємства;

5) знайти ринкову оцінку підприємства.

У блоці методів оптимізації треба визначити метод оптимізації на підприємстві, які представлені на рис 2.2. В залежності від ринкових умов підприємства досліднику треба вибрати відповідну модель оптимізації. Треба вирішити питання чи підлягає підприємство оподаткуванню, чи великий ризик банкрутства, а також визначити вплив ринкових умов на підприємство (залежність ціни акцій та інше).

У блоці розрахунків та порівняння проводяться аналіз за допомогою моделей, побудова графіків та висновки щодо стану підприємства. Дослідником розраховується оптимальна структура капіталу, потім проводиться її коригування та порівняння витрат по проведенню з вигодами від оптимізації.

Блок розрахунків та порівняння включає:

1) Розрахунок оптимальної структури капіталу;

2) Коректування оптимальної та визначення цільової структури капіталу;

3) Порівняння витрат по проведенню зміни структури з вигодами від отриманої оптимізації.

Далі фінансовий менеджер зважує отримані результати від моделювання, розраховує затрати по проведенню зміни структури капіталу, зважує можливі джерела фінансування і приймає рішення. Далі повинен скластися план фінансування, на основі якого складається план-графік оптимізації капіталу або план рекапіталізації (у випадку надлишків коштів), в залежності від того, до якого висновку прийшло керівництво.

Для обґрунтування оптимальної структури капіталу використовуються різні методи. Схематично вони відрекомендовані на рис. 2.2.

Найбільшу популярність і застосування в світовій практиці здобули статичні моделі структури капіталу, що обґрунтовують існування оптимальної структури, яка максимізувала поточну оцінку, і рекомендуючі ухвалення рішень про вибір джерел фінансування (власні або позикові засоби) створювати виходячи з оптимальної структури капіталу [23]. Якщо оптимальна структура визначена, то досягнення цієї пропорції в елементах капіталу повинне стати метою керівництва, в цій пропорції необхідно і збільшувати капітал. Наприклад, якщо фінансовий важіль корпорації А рівний 50% і це оптимальна структура капіталу (при такій структурі максимізується ринкова оцінка всього капіталу), то проект вартістю в 200 млн. грн. слідує фінансувати в пропорції 50% позикового капіталу і 50% власного. Ця структура буде цільовою для корпорації.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.2. Моделі структури капіталу

В статичному підході існують дві альтернативні теорії структури капіталу, пояснюючі вплив залучення позикового капіталу на вартість капіталу, що використовується, і відповідно на поточну ринкову оцінку активів корпорації (V): традиційна теорія і теорія Міллера -- Модельяні.

В даний час найбільше визнання отримала компромісна теорія структури капіталу (оптимальна структура знаходиться як компроміс між податковими перевагами залучення позикового капіталу і витратами банкрутства), яка не дозволяє конкретній корпорації розрахувати найкраще поєднання власного і позикового капіталу, але формулює загальні рекомендації для ухвалення рішень.

Динамічні моделі враховують постійний потік інформації, який одержує ринок по даній корпорації. Розглядається більше число інструментів ухвалення рішень. На основі наявної інформації менеджери встановлюють цільову структуру капіталу, яка може не максимізувати ринкову оцінку компанії. Більш того, управління джерелами фінансування не зводиться до встановлення цільової структури капіталу, оскільки включає вибір між короткостроковими і довгостроковими джерелами і управління власними джерелами (ухвалення рішень по структурі власного капіталу) [24].

Теорія структури капіталу виходить з твердження, що ціна фірми V (оцінка всіх активів і всього капіталу) складається з поточної ринкової ціни (поточної оцінки PV майбутніх грошових надходжень власникам власного капіталу) і поточної ринкової ціни позикового капіталу (PV майбутніх надходжень власникам позикового капіталу):

V = S + D (2.1)

Коефіцієнт довгострокової заборгованості може розраховуватися так:

1. Частка позикового капіталу в загальному капіталі корпорації за ринковою оцінкою D/V;

2. Як співвідношення власного і позикового капіталу за ринковою оцінкою D/S.

Оскільки балансові оцінки акціонерного капіталу часто не відображають істинну величину капіталу, то використання їх в ухваленні рішень по структурі капіталу некоректно.

2.2 Статичні моделі

Традиційний підхід.

До робіт Модільяні - Міллера (ММ) по теорії структури капіталу (до 1958 р.) був поширений підхід, заснований на аналізі фінансових рішень. Практика показувала, що із зростанням частки позикових засобів до деякого рівня вартість власного капіталу не змінювалася, а потім збільшувалася зростаючими темпами. Вартість позикового капіталу незалежно від його величини нижче вартості власного капіталу через менший ризик: kd < ks (kd - ризик користування позиковим капіталом; ks - ризик використання власного капіталу). При невеликому збільшенні частки позикових засобів вартість позикового капіталу незмінна або навіть знижується (позитивна оцінка корпорації привертає інвесторів, і більша позика обходиться дешевше), що демонструє рис. 2.3, а починаючи з деяким рівнем D*/ V вартість позикового капіталу росте із зростанням прибутковості, що вимагається власниками позикового капіталу. Оскільки середньозважена вартість капіталу визначається з вартості власного і позикового капіталу і їх вагів (WAСС = kd*D/V + ks*(V - D)/V), то при збільшенні позикового капіталу з більш низькою вартістю середньозважена вартість WАСС до певного рівня D* знижується, а потім починає рости із зростанням вартості позикового капіталу.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.3. Зміна вартості капіталу при збільшенні коефіцієнта заборгованості

Традиційний підхід припускає, що корпорація, яка привертає позиковий капітал (до певного рівня), ринком оцінюється вище, ніж фірма без позикових засобів довгострокового фінансування. Наприклад, розглянемо дві фірми: фірму D з позиковим капіталом (ринкова оцінка компанії - VD) і фірму О без позикового капіталу (ринкова оцінка капіталу - VO). Припустимо, що обидві фірми в результаті своєї діяльності за фіксований період мають однаковий розмір операційного прибутку EBIT, який за відсутності податків підлягає розподілу між власниками капіталу (EBIT = Чистий прибуток + Виплати відсотків власникам позикового капіталу), і однаковий ступінь ризику, що виміряється середньоквадратичним відхиленням фактичного значення операційного прибутку від очікуваного (EBIT фірми D = EBIT фірми О). Необхідна прибутковість по акціям на ринку дорівнює 30%, річна ставка залучення позикового капіталу - 20%. ЕВIТ= 900 млн. грн. Ринкова ціна V = D+S, де D - ринкова оцінка позикового капіталу, S - ринкова оцінка власного (акціонерного) капіталу. S= (ЕВIТ - I)/ks. I - виплата відсотків за користування позиковим капіталом, I = Dkd. Якщо позика рівна 1 млрд. грн., то річні виплати по відсотках складуть 200 млн. грн. (1000*0,2 = 200). Ринкова оцінка фірми О рівна VO = S = (900 - 0 ) / 0,3 = 3000 млн. грн. Ринкова оцінка фірми D рівна VD = S + D = (900 - 200 ) / 0,3 + 1000 = 2333,3 + 1000 = 3333,3 млн. грн. Вартість капіталу фірми О рівна 30%, а фірми D - розраховується як середньозважена вартість власного і позикового капіталу: 20 % * 1000/ 3333,3 + 30 % * 2333,3/3333,3 = 27 % .

Фірма D відрізняється від фірми О більш високою ринковою оцінкою (рис. 2.4) і більш низькою вартістю капіталу. Можливо, подальше збільшення позикового капіталу і викуп власних акцій (що змінить структуру капіталу при тому ж об'ємі реальних активів) збільшуватимуть ціну фірми D, і, отже, існує таке значення фінансового важеля (D*/V), при якому відносні витрати по залученню капіталу будуть мінімальні а ціна фірми максимальна (на рис. 2.4. - значення D*).

Рис. 2.4. Вплив фінансового важеля на оцінку всього капіталу в традиційному підході

2.3 Теорія Модільяні - Міллера

Модель впливу структури капіталу на ціну фірми при припущенні відсутності податків.

В моделі передбачається:

1. Відсутність податків на прибуток фірми і прибуткового оподаткування власників акцій і облігацій;

2 Стабільний розвиток і відсутність зростання прибутку (виручка від реалізації за вирахуванням постійних і змінних витрат, у тому числі амортизації, торгової, адміністративних і загальних витрат рівна операційному прибутку ЕВIТ, ЕВIТ - const);

3. Ціна фірми (як ціна будь-якого активу) на нескінченному тимчасовому проміжку визначається капіталізацією операційного прибутку - V = ЕВIТ / k, де k - вартість капіталу фірми. Для спрощення передбачається, що прибуток постійний по рокам (темп зростання прибутку g = 0). Дійсно, при нульових податках (ЕВIТ =Виплати власникам власного і позикового капіталу - Податки) відображає все надходження власникам капіталу;

4. Досконалість ринку капіталу, що виражається у відсутності витрат по покупці-продажу цінних паперів і відмінностей в ставках відсотків (для всіх інвесторів існують єдині умови позики і інвестування);

5. Позиковий капітал менш ризикований (з погляду ринкового систематичного ризику), ніж акціонерний, і kd < ks;

6. Власний капітал (S) рівний акціонерному, тобто весь чистий прибуток розподіляється на дивіденди, а заміна зношеного устаткування здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань.

В моделі ММ доводиться, що ціна фірми (ринкова оцінка капіталу V) не залежить від величини позикових засобів і може розраховуватися по величині операційного прибутку (до сплати відсотків і податків (ЕВIТ)) і необхідної прибутковості акціонерного капіталу (ks0) при нульовому фінансовому важелі:

(2.2)

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.5. Вплив фінансового важеля на вартість капіталу та оцінку всього капіталу по моделі Модільяні-Міллера без податків

Таким чином, по моделі ММ 1958 р. ціна фірми V і вартість капіталу фірми WАСС не залежать від структури капіталу, що можна продемонструвати графічно (рис. 2.5.).

WАСС визначається по прибутковості активів і не залежить від фінансового важеля.

Популярно пояснюючи отриманий по моделі результат, Міллер наводив приклад з діленням пирога, розмір якого змінити не можна, застосовуючи різні способи його розрізання.

Формальний доказ будується на розгляді арбітражних процесів (одночасній покупці і продажу ідентичних по ризику акцій з різною ціною). Незалежність ціни фірми від структури капіталу пояснюється неможливістю в рівноважній ситуації існування фірм, ідентичних по ступеню ризику і розміру операційного прибутку, але з нерівною ринковою ціною. Наявність на ринку переоцінених акцій (акцій фірми з більш високою ціною) спонукає інвесторів, що знають умову рівноваги (переоцінені акції не ростимуть в ціні) продавати їх, вкладаючи засоби в акції недооцінених фірм (з низкою ціною фірми) і одержувати таким чином арбітражний дохід. Ці арбітражні операції проходитимуть і даватимуть виграш інвестору до тих пір, поки ціна на переоцінені акції не впаде, а ціна на недооцінені відповідно не зросте. В рівновазі (за відсутності можливості арбітражних операцій) ринкові ціни двох даних фірм порівняються незалежно від структури їх капіталу [10].

При традиційному підході передбачалося, що до певного рівня коефіцієнта заборгованості значення вартості акціонерного і позикового капіталу не міняються і ринкова оцінка фірми D в розглянутому вище прикладі виявляється вище. В моделі ММ затверджується, що це непостійна ситуація, оскільки акціонер фірми D може збільшити свій дохід, продавши акції фірми D (вони високо оцінені ринком) і придбавши акції фірми О. Наприклад, інвестор продасть 10% акцій фірми D і купить 10% акцій фірми О (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Грошові потоки в результаті арбітражної операції

Операція
Отримані грошові кошти
Витрачені грошові кошти
1. Продажа 10% акцій фірми D
233,3 млн. грн. (10 % від риночної ціни акціонерного капіталу - 0,1 * 2333,3 = 233,3 млн. грн)

Витрати на продажу відсутні, втрачаються річні дивіденди від фірми D в розмірі 70 млн. грн.

(233,3 * 0,3 = 70)
2. На придбання 10% акцій фірми О витрати складуть 300 млн. грн. (0,1 * 3000 = 300) До власних 233,3 млн.грн додаємо позикові
Позикові 66,7 млн. грн. під 20 % річних

Щорічна плата за користування позиковими коштами 13,34 млн. грн..

(66,7 * 0,2 = 13,34)
3. Придбання 10% акцій фірми О
Річні дивіденди від акцій фірми О у розмірі 90 млн. грн. (300 * 0,3 = 90)

300 млн. грн. як вартість пакету акцій фірми О

(3000 * 0,1 = 300)

Таким чином, інвестор на арбітражній операції отримав дохід 6,66 млн. грн. (90 - 70 - 13,34 = 6,66). Тепер інвестор несе фінансовий ризик. Коли він був акціонером фірми D, фінансовий ризик теж мав місце, але це був внутрифірмовий ризик (корпоративний). По моделі ММ в рівноважній ситуації інвестор не одержуватиме дохід від покупки-продажу акцій оскільки вартість акціонерного капіталу навіть при незначному зростанні боргу ростиме як компенсація зростанню необхідної прибутковості акціонерів через фінансовий ризик.

, (2.3)

ksD = ksO + Премія за фінансовий ризик = ksO + (ksD - kd) D/SD, (2.4)

де kd передбачається незмінним. Подальше більш дешеве залучення позикового капіталу (kd < ks) підвищуватиме фінансовий ризик акціонерів і підвищуватиме вартість акціонерного капіталу, в результаті вартість капіталу фірми (як середньозважена) залишиться незмінною.

Слід помітити, що якщо фінансовий важіль виражається як співвідношення позикового і власного капіталу (D/S), то вартість власного капіталу виражається лінійною функцією фінансового важеля і вартості капіталу фірми k (рис. 2.6).

(2.5)

(2.6)

(2.7)

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.6. Лінійна залежність вартості власного капіталу від фінансового важелю

Таким чином, по моделі ММ без урахування податків ринкова ціна фірми визначається капіталізацією (коефіцієнт капіталізації є вартість капіталу фірми, не залежно від структури капіталу) операційного прибутку (ЕВIТ). Ціна акціонерного капіталу є різниця між ринковою ціною фірми і ціною позикового капіталу (що розраховується, наприклад, як сума цін облігацій, якщо весь позиковий капітал представлений облігаційною позикою): S = V - D. Для різних значень фінансового важеля (значень D і відповідно S) можуть бути розраховані значення вартості власного (акціонерного) капіталу ks = (ЕВIТ - I) / S. Ці значення представлені в таблиці 2.2 для фірми D з операційним прибутком 900 млн. грн. і постійною вартістю позикового капіталу 20%.

Підхід Модільяні-Міллера будується для досконалого ринку і може розглядатися як парадокс для реальної економіки. Дійсно, на розмір пирога не впливають способи його розрізання, але реальний "корпоративний пиріг" (операційний прибуток фірми як грошовий потік та акціонерний і позиковий капітал) складається не з двох, а з трьох частин: акції, облігації і податкові виплати, і на користь податкових виплат урізується тільки акціонерна частка пирога.

Таблиця 2.2

Розрахунок вартості власного капіталу по моделі Модільяні-Міллера

Фінансовий важіль D/V
Позиковий капітал
Власний капітал
Ціна фірми V
ks, %
k, %
0
0
3000
3000
30
30
33%
1000
2000
3000

35

(900-200)/2000=0,35
30
67%
2000
1000
3000

50

(900-400)/1000=0,5
30
100%
3000
0
3000
-
30

В моделі ототожнюються внутрішньо фірмовий фінансовий важіль і особистий. Це ототожнення можливо, якщо не враховується можливість банкрутства. Особистий ризик інвестора, що вкладає капітал у фірму, що використовує фінансовий важіль, обмежений розмірами внеску, при банкрутстві фірми інвестор, окрім свого вкладу, нічого не втратить (внесок, пай або акція означають для інвестора обмежену відповідальність). Інша ситуація складається для інвестора, особисто займаючого гроші, тобто несучого необмежену відповідальність, або для фірми, що проводить арбітражні операції. Йому треба буде розрахуватися з іншими боргами. Залучення позикового капіталу для фірм і індивідуальних інвесторів має різну вартість.

Модель Модільяні-Міллера з податками на прибуток фірми.

В моделі ММ з урахуванням податків затверджується, що фірма, що використовує фінансовий важіль, ринково оцінюється більш високо, оскільки виплата відсотків по позиковому капіталу є витратами, припускаючи податкові пільги. З урахуванням податкових пільг вартість позикового капіталу буде нижчою, і чим більше частка позикового капіталу в загальному капіталі фірми, тим середньозважена вартість капіталу буде менше. Таким чином, з урахуванням податку на прибуток фінансовий важіль робитиме знижуючий вплив на вартість капіталу фірми і вплив, що підвищує, на ринкову оцінку фірми.

Розглянемо дві фірми, ідентичні по щорічній величині операційного прибутку і ризику (ЕВIТO = ЕВIТD), але відмінні по використовуванню фінансового важеля: фірма О не використовує фінансовий важіль, а фірма D використовує. З урахуванням податкових виплат прибуток, що йде власникам власного і позикового капіталу, по цих фірмах складе:

EBITO(чистий прибуток) = EBIT(1 - t) (2.7)

EBITD=(EBIT - I)(1 - t)+I, (2.8)

де EBIT - операційний прибуток по першій і другій фірмі

t - ставка податку на прибуток;

I - виплати відсотків власникам позикового капіталу, I = kdD;

D - величина позикового капіталу

Фірма D не використовує фінансовий важіль, і її ціну VO можна визначити капіталізацією чистого прибутку, де в якості коефіцієнту дисконтування фігурує вартість власного (акціонерного) капіталу:

(2.9)

Для фірми D грошовий потік, одержуваний акціонерами (ЕВIТ - I) (1 - t), і грошовий потік, одержуваний власниками позикового капіталу (I = kdD), можуть бути представлений у вигляді:

EBITD=(1 - t)EBIT+tkdD=EBITO + tkdD, (2.10)

де tkdD - податок, який було слід би сплатити з процентних платежів за відсутності податкових пільг (в даному випадку економія по податку).

В моделі Модільяні-Міллера передбачається, що ризик чистого прибутку (після виплати податків) для фірми D ідентичний ризику для фірми О і необхідні прибутковості ksО по акціонерному капіталу двох фірм рівні, а по позиковому капіталу необхідна прибутковість рівна kd і економія по податку tkdD є постійний грошовий потік, ризик якого для інвестора відображається в ставці відсотка по позиковому капіталу kd. Дисконтуючи грошові потоки фірми D по відповідних коефіцієнтах, одержуємо ринкову оцінку фірми D:

(2.11)

В загальному вигляді:

Ринкова оцінка капіталу V = Оцінка при 100%-му власному фінансуванні + Поточна оцінка податкової економії (2.12)

Якщо величина позикового капіталу по рокам не змінюється, то:

(2.13)

Отримана формула дозволяє обчислювати ринкову ціну фірми, що використовує позиковий капітал. Якщо розглядається фірма, загальний капітал якої рівний 1950 млн. грн. (акціонерний капітал, отриманий в результаті емісії акцій) і ці грошові кошти інвестовано в реальні активи, що забезпечують щорічну віддачу (операційний прибуток) в 900 млн. грн. (прибутковість до виплати податків складає 46,2%), то ціна фірми по моделі ММ дорівнює 900 * (1 - 0,35) / 0,3 = 1950 млн. грн. при податковій ставці 35% і фінансуванні за рахунок власного капіталу. При залученні позикового капіталу ринкова оцінка фірми зростає на величину економії по податку на прибуток. Наприклад, при залученні позики в 1 млрд. грн. оцінка фірми підніметься до 1950 + 1000 * 0,35 = 2300 млн. грн.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.7. Вплив фінансового важелю на вартість капіталу та оцінку капіталу з урахуванням податків

Середньозважена вартість капіталу (WАСС) розраховується наступним чином:

WАСС = kd (1 - t)*D/V + ksD*S/V (2.14)

Де D - власний капітал;

S - позиковий капітал;

kd - ризик користування позиковим капіталом;

t - ставка податку на прибуток;

V - ринкова оцінка.

Із зростанням фінансового важелю WАСС знижується, і по моделі ММ мінімальне значення WAСС досягається при 100% позиковому капіталі. Якщо традиційний підхід припускає що ціна фірми складається з ринкової оцінки власного і позикового капіталу V = S + D (що перевищує оцінку фірми по моделі ММ: V = S + tD), то в теорії Модільяні-Міллера доводиться що така ситуація неврівноважена з погляду можливості арбітражних операцій.

При постійності в часі процентної ставки по позиковому капіталу і при постійності D значення податкового щита не міняється по роках і рівно tD. Якщо цей грошовий потік утворюється на необмеженому тимчасовому проміжку, то його поточна оцінка рівна tD.

PV = It / kd = (I / kd)t = tD (2.15)

де PV - поточна ринкова ціна,

ksD=ksO +( ksO - процент по позиковому капіталу)(1 - t)D/S (2.16)

Таким чином, введення в модель ММ податків міняє поведінку інвестора. Парадокс полягає в тому, що на досконалому ринку при сплаті податків на прибуток і існуванні податкового щита ціна фірми V максимізується при 100%-у позиковому капіталі (100%-й позиковий капітал навіть теоретично неможливий, і йдеться про максимізацію позикового капіталу до можливого рівня).

Порівняти вплив фінансового важеля на вартість капіталу фірми і її ринкову оцінку в безподатковій ситуації і з урахуванням податків дозволяє рис. 2.8.

Рис. 2.8. Порівняння ММ-моделей з податками та без податків

Модель Міллера 1976 р. з податком на прибуток фірми і прибутковим оподаткуванням власників капіталу

Введення прибуткового оподаткування власників капіталу (акціонерів і утримувачів облігацій) може змінити поведінку інвестора, оскільки зменшуються реальні чисті грошові потоки, одержувані ними. Акціонери можуть мати певні пільги по прибутковому податку: 1) податкова ставка на дивіденди може відрізнятися від податкової ставки на приріст капіталу, для низки країн прибутковим податком не обкладається приріст капіталу; 2) прибутковий податок для акціонерів в цілому може виявитися менше ніж для власників позикового капіталу (наприклад, в США), що робить положення акціонерів в певному значенні більш вигідним; 3) термін отримання доходу по акції і відповідно термін сплати податку можна варіювати.

Нехай t - ставка податку на прибуток фірми, Тd - ставка прибуткового податку для власників позикового капіталу, Ts - ставка прибуткового податку для акціонерів (середньозважена ставка по оподаткуванню дивідендів і приросту капіталу). Ринкова оцінка фірми, що фінансується виключно власними засобами (фірма О), визначається капіталізацією чистого прибутку за вирахуванням прибуткового податку з коефіцієнтом капіталізації ks0 (вартості власного капіталу фірми).

VO = ЕВIТ (1 - t) (1-Т)/ks0 (2.17)

Для фірми, що фінансується за рахунок власного і позикового капіталу, потоки, одержувані власниками, складуть: акціонерами - (ЕВIТ-I)(1 - t)*(1 - Ts), власниками позикового капіталу - I(1 - Тd). При розрахунку ринкової оцінки VD потік прибутку ЕВIT(1 - t)(1 -Ts) дисконтується з урахуванням ризику по ставці ks0, а потік у вигляді економії по податках - по ставці kd.

VD=EBIT(1 - t)(1 - Ts)/ks0+[I(1 - Td) - I(1 - t)(1 - Ts)]/kd (2.18)

VD=V0+[I(1 - Td)/kd][1 - (1 - t)(1 - Ts) /(1 - Td)] (2.19)

Модель Міллера:

(2.20)

Таким чином, в цілому по моделях ММ можна зробити наступні висновки:

1. За відсутності податків ринкова оцінка фірми не залежить від величини позикового капіталу VD = VO. Оптимальна структура капіталу відсутня.

2. За наявності податку на прибуток і відсутності прибуткових податків або при однаковому прибутковому оподаткуванні власників власного і позикового капіталу ринкова оцінка фірми, що використовує позикове фінансування, перевищує оцінку фірми з нульовим фінансовим важелем на величину економії за рахунок податку на прибуток Vd = V0 + tD. Оптимальна структура капіталу включає 100%-й позиковий капітал.

3. При введенні в розгляд прибуткових податків Ts і Td, відмінних для власників власного і позикового капіталу, з зростанням боргу ціна фірми росте. Залежність ціни від співвідношення ставок прибуткових податків показана на рис. 2.9.

Рис. 2.9. Вплив співвідношення між податковими ставками власного та позикового капіталу на оцінку всього капіталу компанії

4. В підході ММ не враховується агентський конфлікт між менеджерами і власниками власного капіталу, що виражається в небажанні брати менеджерами велику відповідальність по залученню капіталу з фіксованим відсотком.

5. Не враховуються прямі і непрямі витрати банкрутства, яких немає на досконалому ринку. Акціонери із зростанням боргу вимушені враховувати фінансовий ризик і ризик банкрутства. Крім того, що в першу чергу власники позикового капіталу одержують що належать їм грошові кошти, в другу чергу погашатимуться витрати, пов'язані з оцінними і судовими процедурами, з процесом поглинання іншою фірмою або реалізацією активів. На досконалих ринках капіталу витрати банкрутства рівні нулю. Активи продаються за їх ринковою оцінкою, визначуваною можливими грошовими потоками для нових власників. Проте реальний ринок капіталу недосконалий і у випадку банкрутства власники капіталу несуть збитки. Чим швидше проходить процедура банкрутства, тим більшими виявляться прямі витрати.

Повні витрати банкрутства перевищуватимуть прямі на величину неявних збитків, які акціонери теж відчують по швидкості падіння курсу акцій фірми (втрата іміджу фірми, втрата ділових контактів і можливих нових інвесторів).

Наприклад, оголошення в жовтні 1996 р. банкротом ЗАТ "ЗАЗ" означало для акціонерів не тільки зниження можливих потоків від реалізації активів на величину заборгованості перед бюджетом і перед кредиторами, але і неявні витрати, пов'язані з можливим зривом домовленостей з "Дєу " і "Дженерал Моторз" про інвестування в нові моделі. Навіть у варіанті зовнішнього управління (а не ліквідації фірми) ринкова оцінка фірми з урахуванням явних і неявних витрат банкрутства може впасти, за деякими оцінками, на 20-30 %. Наявність будь-якої заборгованості (заборгованості перед бюджетом, яка для деяких українських підприємств перетворилася на довгострокову, заборгованості перед кредиторами) підвищує ризик банкрутства і ризик оплати витрат, пов'язаних з очікуваним або відбувшимся банкрутством.

Залучення позикового капіталу може привести до фінансових ускладнень або навіть до банкрутства. Окрім прямих витрат банкрутства (зниження ліквідаційної вартості активів через моральний і фізичний знос унаслідок тривалих тяжких відносин кредиторами корпорації, судових витрат, оплати послуг адвокатів і зовнішнього керівника) існують непрямі витрати, які виникають ще до оголошення корпорації банкротом, на стадії фінансових утруднень. До непрямих витрат відносять втрати від неоптимальних управлінських рішень і втрати від зміни поведінки контрагентів (покупців, постачальників, кредиторів). Неоптимальні управлінські рішення можуть виражатися в зниженні якості продукції, неоптимальному використовуванні необоротних активів (робота на знос обладнання без поточного ремонту), підписання явно невигідних для фірми контрактів, продажу високоліквідних активів в найкоротші терміни і за низькою ціною і т.п. При цьому метою керівників є продовження функціонування корпорації на короткий проміжок часу для пошуку нового місця роботи і збільшення особистого доходу. Звичайно при використанні тільки власного капіталу витрати, пов'язані з фінансовими утрудненнями, невеликі. Із зростанням позикового капіталу збільшується вірогідність фінансових проблем і зростання витрат, пов'язаних з ними.

Компромісна модель

Оптимальна структура капіталу по компромісній моделі визначається співвідношенням вигод від податкового щита (можливості включення платні за позиковий капітал в собівартість) і збитків від можливого банкрутства.

Введення в розгляд витрат по організації додаткового залучення позикового капіталу і витрат можливого банкрутства при великому фінансовому важелі міняє поведінку кривих вартості капіталу при збільшенні позикового фінансування. Із зростанням фінансового важеля вартість позикового і акціонерного капіталу росте, показано на рис. 2.10.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.10. Збільшення вартості власного капіталу через витрати банкрутства

Крива середньозваженої вартості капіталу WАСС не має явно вираженого мінімуму, але через відмінності в зростанні вартості акціонерного і позикового капіталу існує ділянка низьких значень WАСС. При наближенні заборгованості до 100% через різке зростання вартості акціонерного капіталу (пов'язаного з витратами банкрутства) вартість капіталу фірми максимізується. Оптимальна структура капіталу фірми досягається при низькому фінансовому важелі, коли вартість позикового капіталу росте поволі, що знижує вартість WАСС, але це не конкретне значення D/V, а якийсь інтервал його значень, що дає фінансовому менеджеру фірми певну свободу у формуванні фінансових джерел. Ціна фірми з позиковим капіталом в компромісному підході перевищує ринкову оцінку фірми, що не залучає позикові кошти, на величину податкової економії за вирахуванням витрат банкрутства (беручи до уваги різночасність чистих грошових потоків це перевищення складе: PV економії на податкових платежах за даний період часу - РV витрат банкрутства рис 2.11).

Ціна фірми з позиковим капіталом в компромісному підході:

VD=V0 + Поточна оцінка податкової економії - Поточна оцінка витрат банкрутства (2.21)

На рис. 2.11. D1/V - рівень фінансового важеля, на якому витрати банкрутства матеріалізуються в грошовій формі; D*/V - оптимальна структура капіталу, при цьому значенні фінансового важеля граничні податкові вигоди рівні граничним витратам банкрутства.

Витрати банкрутства залежать від вірогідності розорення і ліквідації компанії і величини витрат, пов'язаних з цим процесом. При невеликих позиках вірогідність розорення низька і витрати банкрутства також невеликі. Переваги в оподаткуванні приводять до зростання ринкової оцінки капіталу компанії.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.11. Порівняння моделі ММ, що враховує податки, й компромісного підходу до оцінки капіталу

При великому фінансовому важелі вірогідність банкрутства збільшується, і податкові переваги можуть не покривати витрат банкрутства, що ростуть. Є ще один момент, який усугубляє передбанкрутову ситуацію, він пов'язаний з можливістю опортуністичної поведінки менеджерів і власників власного капіталу (про це згадувалося розгляді агентського конфлікту між власниками власного і позикового капіталу). В передбанкротній ситуації акціонери часто відмовляються від мети максимізації ринкової оцінки всього капіталу і починають діяти в своїх інтересах. Спосіб порятунку компанії, що часто використовується, - ризикована гра за рахунок власників позикового капіталу, приклади приведені на рис. 2.12.

Названі дії акціонерів (менеджери часто приймають їх) приводять до зниження ринкової оцінки всього капіталу компанії V.

Проте, використовуючи важелі операційного і фінансового управління, власники власного капіталу можуть розподілити витрати таким чином, що велика їх частина ляже на плечі кредиторів.

Відповідно до компромісного підходу корпорації слід встановлювати цільову структуру капіталу так, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівними. Загальна рекомендація по компромісному підходу зводиться до того, що і 100%-й позиковий капітал, і виключно власне фінансування є неоптимальними стратегіями фінансового управління.

При виборі структури капіталу (обгрунтовуванні цільової структури капіталу) слід керуватися наступними рекомендаціями.

1. Чим вище ризик одержуваних результатів при ухваленні фінансових рішень (високі значення дисперсії прибутку і прибутковості), тим менше повинне бути значення фінансового важеля. Для корпорацій з великою невизначеністю попиту і, отже, з великою варіацією прибутку, вірогідність ситуації браку фінансових коштів більше при будь-якому рівні фінансового важеля по порівнянню з низькоризикованими корпораціями. Корпорації з низьким операційним ризиком можуть привертати позикові засоби в більшому об'ємі до тих пір, поки очікувані витрати банкрутства не перекриють податкові переваги залучення позикових засобів.

2. Корпорації, в структурі активів яких переважають матеріальні активи можуть мати більш високий фінансовий важіль в порівнянні з корпораціями, де значна частка активів представлена у вигляді патентів, торгової марки, різних прав користування. Це пов'язано з тим що загроза банкрутства по-різному впливає на ринкову оцінку матеріальних і нематеріальних активів. При загрозі банкрутства оцінкою матеріальних активів є їх ліквідаційна вартість продажу на ринку (цілком або частинами), яка рідко падає до нуля. Для ряду нематеріальних активів загроза банкрутства "знижає ліквідаційну вартість".

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.12. Способи порятунку компанії

3. Для корпорацій, що мають пільги по сплаті податку на прибуток, цільова структура капіталу не грає ролі. Наприклад, знов створені малі підприємства здійснюючі виробництво і переробку сільськогосподарської продукції виробництво продовольчих товарів, товарів народного споживання будівельних матеріалів, медичних засобів, з урахуванням умов, передбачених Законом України "Про податок на прибуток", в перші два роки звільняються від податку на прибуток. Для корпорацій, що платять податок на прибуток слід формувати цільову структуру капіталу і збільшувати капітал у відповідності з нею. Чим вище податкова ставка, тим більше вигод отримає корпорація від позикового фінансування (за умови, що вся сума платежів відніматиметься з оподаткуємого прибутку). Фінансовий важіль слід збільшувати до тих пір, поки витрати банкрутства і витрати на залучення додаткового позикового капіталу не перекриють податкові вигоди.

В компромісному підході передбачається, що корпорації однієї галузі мають схожу структуру капіталу, оскільки однотипні активи, комерційний ризик (характер попиту, ціноутворення на продукцію і споживані матеріали, операційний важіль, що випускається), близькі значення прибутковості діяльності і податкові умови. Наприклад, корпорації - виробники лікарських засобів мають низький фінансовий важіль (частково це пов'язано з податковими пільгами, а частково з невизначеністю попиту на нові лікарські препарати і ризиком виявлення їх негативного впливу не відразу, а через декілька років, коли їх випуск буде поставлений на повну потужність).

Дрібні комерційні підприємства, що не користуються податковими пільгами, але і не мають свій в розпорядженні можливостей емісії акцій, мають значний фінансовий важіль (позикові засоби притягуються у вигляді довгострокових банківських позик). Проте компромісна модель не завжди може пояснити вибір компанії. Причина полягає в недооцінці ринкових сигналів.

2.4 Динамічні моделі

В моделях Міллера-Модільяні порозумівалось, що інвестори та керівництво має однакову інформацію про перспективи корпорації, тобто рішення приймаються в умовах симетричності інформації. Ринку відомі грошові потоки, генеруємі активами компанії, та він може правильно оцінити її капітал. В реальному світі керівництво більш інформативно про інвестиційні можливості та ступінь неодооцінки та переоцінки акцій. Ринкові ціни не відображають всю інформацію, інформація не є загальнодоступною та менеджери можуть давати сигнали ринку через прийняття фінансових рішень (вибір структури капіталу чи дивідендної політики). Така ситуація називається ситуацією з асиметричною інформацією та враховується в сигнальних моделях.

Модель Роса.

В моделі передбачається можливість фінансовими рішеннями менеджера вплинути на сприйняття ризику інвесторами. Реальний рівень ризику грошових потоків може не мінятися, але менеджери, як монополісти на інформацію про майбутні грошові потоки, можуть вибирати сигнали про перспективи розвитку. В моделі Роса обґрунтовується вибір сигналів з погляду менеджерів (їх добробут). Передбачається, що менеджери одержують винагороду за наслідками роботи, як певну частку від ринкової оцінки компанії (ринкової оцінки всіх грошових потоків, що генеруються активами компанії) [62].

Модель Роса одноперіодна. Позначимо через M винагороду менеджеру компанії в кінці періоду. На даний момент оцінка компанії рівна V0 (на початок періоду), а в кінці періоду рівна V. Через f0 і f1 позначимо частку, що належить менеджеру на початку і кінці періоду. Поточні виплати складуть f*V0, виплати кінця періоду залежать від фінансового положення компанії (виявиться компанія банкротом чи ні). D - номінальне значення позикового капіталу. Винагорода менеджера на кінець періоду залежить від зафіксованих виплат початку періоду, оцінених на кінець періоду, і виплат за результати діяльності компанії протягом періоду. Оскільки у разі банкрутства компанія повинна в першу чергу погасити зобов'язання і витрати, пов'язані з банкрутством, то винагорода менеджера залежатиме від величини активів, що залишилася. Ситуація банкрутства виникає при недостатності покриття позикового капіталу активами компанії, тобто при V < D. Сума з урахуванням витрат банкрутства, що залишилася, складе V - C, де C - виплати при визнанні компанії банкротом. Для компанії можливі два реальні варіанти розвитку:

а) банкрутство - V < D. Винагорода менеджеру складає:

М = (1 + k)*f0 V0 + f1*(V - C), (2.22)

де k - ставка відсотка на ринку за період, дозволяюча перерахувати поточні грошові потоки на кінець періоду;

б) нормальне функціонування - V >D, М = (1+k)*f0V0 + f1V.

Ринок не знає перспектив компанії і орієнтується по величині позикового капіталу, що привертається, у нинішній момент. Величина позикового капіталу стає сигналом стійкого фінансового положення (ситуація А, коли оцінка компанії в кінці періоду складе Va) або нестійкого (ситуація Б з оцінкою компанії Vб). Vа > Vб. В моделі сигналом добрих перспектив компанії є високий фінансовий важіль. Наприклад, інвестори на ринку знають, що в ситуації Б максимальна величина позикового капіталу, який можна привернути без загрози банкрутства, - D*. Велика величина приведе компанію, що знаходиться в складному фінансовому положенні, до банкрутства.

Звісно, що якщо компанія привертає позиковий капітал в більшому розмірі (D > D*), то ринок сприйматиме компанію як що знаходиться в ситуації А, тобто позитивно. Якщо компанія приверне малу кількість позикового капіталу (D < D*), то ринок зробить висновок про нестійке фінансове положення (ситуація Б для компанії). Побудована модель працює за умови, що сприйняття інвесторами сигналів не міняється (якщо D >D*, це однозначно сприймається на ринку як ситуація А) і менеджери мають нагоду подавати сигнали через ухвалення фінансових рішень.

Винагорода менеджеру в кінці періоду залежатиме від що подається у нинішній момент сигналу. Цей сигнал може бути істинним (що відображає істинне положення справ в компанії і перспективи) або помилковим. Менеджер прагне максимізувати винагороду (mах М).

Ситуація А:

Істинний сигнал D*<D?Va - Ma = f0(1+k)(Va/(1+k))+f1Va;

Помилковий сигнал D<D* - Ma = f0(1+k)(Vб/(1+k))+f1Va.

В ситуації А максимум винагороди буде досягнутий при подачі істинного сигналу.

Ситуація Б:

Істинний сигнал D*<D<Va - Mб = f0(1+k)(Vб/(1+k))+f1(Vб-С);

Помилковий сигнал D<D* - Mб = f0(1+k)(Vб/(1+k))+f1Vб.

Істинний сигнал буде більш вигідним для менеджера при умові f0Vб + f1Vб > f0Va + f1(Vб - C) або f0(Va - Vб) < f1C.

Істинний сигнал подаватиметься, якщо гранична вигода від помилкового сигналу Va - Vб зважена на частку винагороди менеджеру, буде менше ніж витрати банкрутства, що лягають на менеджера f1С. Якщо вигода для менеджера перекриває його витрати у зв'язку з банкрутством, то менеджери вважатимуть за краще подати помилковий сигнал.

Сигнальна модель Майерса-Майлуфа

Сигнальна модель Майерса-Майлуфа 1984 р. є самою відомою моделлю, що розглядає інвестиційні і фінансові рішення менеджерів в умовах асиметричності інформації і що описує сигнали на фінансовому ринку. В моделі Майерса-Майлуфа передбачається, що менеджери діють на користь акціонерів, що існували на момент ухвалення рішень (на користь так званих старих акціонерів).

В моделі показується, що якщо інвестори на ринку мають помилкову інформацію про оцінку компанії, то фінансування добрих інвестиційних проектів за допомогою емісії акцій зробить ці проекти невигідними для старих акціонерів. Інші джерела фінансування, ціна яких менше залежить від приватної інформації по компанії (наприклад, боргові зобов'язання) дозволять ухвалити позитивне рішення за проектом [61].

Розглянемо корпорацію в двох можливих ситуаціях на даний момент:

1) керівництво вважає, що корпорація має блискуче майбутнє і на даний момент недооцінена ринком;

2) керівництво розуміє всі негативні умови подальшого функціонування корпорації, знає про труднощі, що наближаються, та враховує поточну оцінку завищеною (ринок ще не знає про майбутній крах).

Є проект випуску нового продукту, по якому вимагається ухвалити рішення про структуру капіталу (чи проект фінансуватиметься тільки власними засобами або слід привернути позиковий капітал).

Ситуація 1. Якщо буде вибраний варіант фінансування через додаткову емісію акцій, то, через те що ринок не має інформації про майбутнє зростання у нинішній момент, акції продаватимуться по поточному курсу. Тільки після отримання прибутку від нового продукту і зростання грошових потоків, одержуваних власниками власного капіталу (акціонерами), курс акції почне рости. Старі акціонери (включаючи керівництво) виграють, оскільки отримають приріст капіталу, але цей приріст їм доведеться розділити із знов привернутими акціонерами (новими акціонерами). На користь старих акціонерів - не випускати акції у нинішній момент, а дочекатися зростання ціни акції (тобто моменту, коли ринок об'єктивно оцінить новий проект і перспективи зростання) і тільки тоді розмістити нову емісію акцій відповідно до оптимальної структури капіталу. Компанії буде вигідно тимчасово відхилитися від оптимальної структури капіталу і повернутися до неї досягнувши ситуації симетричності інформації. На проміжному етапі корпорація може привертати різні форми позикового капіталу.

Ситуація 2. Тепер керівництво знає про прекрасні інвестиційні можливості у конкурентів і розуміє, що підтримка такого ж рівня продажів в майбутньому зажадає значні витрати, що приведе до падіння прибутку. На користь нинішніх акціонерів корпорації буде розміщення додаткової емісії акцій за поточною ціною (поки ринок не знає про грядущі труднощі) з метою перекласти частину втрат капіталу від майбутнього падіння ціни акції на плечі нових акціонерів. Чим більше можна буде привернути нового зовнішнього капіталу, тим більші витрати будуть перекладені на нових власників капіталу.

Таким чином, якщо корпорація має потенціал зростання ціни акції, то для максимізації оцінки капіталу не раціонально використовувати зовнішній власний капітал (збільшувати число акцій). За відсутності перспектив зростання саме додаткова емісія акцій дозволить максимізувати ціну капіталу за обставин, що склалися. Цей варіант фінансування проекту буде найрозумнішим. Інвестор, що не має достовірної інформації про перспективи корпорації, повинен враховувати оптимальні стратегії залучення капіталу, описані вище. Оголошення про додаткову емісію розглядається інвестором як сигнал: якщо корпорація оголошує додаткову емісію, значить, керівництво рахує ринкову оцінку підвищеною і інвестору слід понизити своє представлення про оцінку корпорації. Особливо це стосується крупних, давно функціонуючих корпорацій, які мають велику альтернативну нагоду залучення позикового капіталу. Модель пояснює, чому оголошення про додаткову емісію акцій приводить до падіння ціни акції на ринку - інвестори знижують свою оцінку по даній корпорації. Аналіз поведінки цін акцій різних корпорацій після оголошення про додаткову емісію дійсно підтверджує це.

Рекомендацією сигнальної моделі по формуванню цільової структури капіталу є підтримка запасу позикової потужності для залучення капіталу в умовах асиметричності інформації. Оптимальна структура капіталу по компромісній моделі є оптимальною тільки в статичному розгляді. Якщо враховувати потреби майбутнього залучення капіталу, коли інформація буде асиметричною (а це найпоширеніша ситуація), то частка позикового капіталу повинна бути менше ніж значення D*/V (значення, при якому зрівнюються граничні вигоди податкового щита і граничні витрати банкрутства). Вибір по сигнальній моделі показаний на рис. 2.13.

150
Размещено на webkursovik.ru/

Размещено на webkursovik.ru/

Рис. 2.13. Зменшення позикових коштів в цільовій структурі капіталу для створення запасу позикової потужності

На основі моделі боргу 1977 р. і моделі структури капіталу при асиметричності інформації 1984 р. С. Майерс сформулював висновки, що отримали назву "теорія порядку клевания" (реcking order theory), по вибору менеджерами джерел фінансування. Майерс доводить, що нерозподілений прибуток (внутрішнє джерело) займає переважне місце серед джерел фінансування. Далі слідує позиковий капітал, потім конвертовані облігації. Зовнішній власний капітал займає останнє місце, оскільки розглядається на ринку як негативний сигнал. Це підтверджують і емпіричні дослідження крупних компаній США [60].

Оптимістичні менеджери вважають за краще емітувати облігації, щоб не продавати недооцінені акції. Песимістичні менеджери теж виберуть облігаційну позику, щоб не подати негативний сигнал ринку. Залучення капіталу через емісію акцій буде крайнім засобом.

Для ухвалення рішень по структурі капіталу слід враховувати попередній розвиток компанії і поточну і прогнозовану рентабельність діяльності. Компромісна модель не може пояснити, чому при рівності інших чинників (одна галузь, один ступінь ризику) компанії з високою рентабельністю вибирають низькі значення фінансового важеля. Концепція вибору джерел фінансування, побудована на сигнальній моделі, дозволяє пояснити цей парадокс. Високорентабельні компанії заробляють достатньо прибутку і не потребують у залученні інших, менш переважних джерел фінансування. Якщо робота менеджера ставиться в залежність від ринкової оцінки капіталу, то можна на основі сигнальних моделей сформулювати рекомендації по подачі ринку сигналів менеджерами.

Висновки до розділу 2.

В данному розділі був описаний механізм виявлення оптимальної структури капіталу підприємства який забезпечує максимум ринкової оцінки всьго капіталу V. Пошук такого співвідношення це проблема яку вирішують теорії оптимальної структури капіталу. Всі теорії базуються на порівнянні витрат залучення власного і позикового капіталу та аналізі впливу різних комбінованих варіантів фінансування на ринкову оцінку. Для обґрунтування використовують різні методи та моделі (статистичні та динамічні), але найбільше визнання у світовій практиці отримала компромісна структура капіталу. Розглянуті моделі дуже різні - від простих до складних. В простій моделі Модільяні-Міллера не враховується ринкова оцінка підприємства від зміни структури капіталу, таким чином оптимальна структура капіталу відсутня. Тому доцільно в розрахунках використовувати модель ММ з урахуванням податків. Розрахувавши модель оптимальної структури фінансовий менеджер або керівник підприємства повинен триматися цієї пропорції і досягне своєї мети. Таким чином за допомогою моделей вирішуються питання з яких джерел фінансувати інвестиційні проекти. Найбільшу популярність і застосування в світовій практиці здобули статичні моделі. Але статичні моделі не можуть пояснити чому підприємства з високою рентабельністю обирають низьке значення фінансового важелю. Концепція вибору джерел фінансування, побудована на сигнальній моделі дозволяє пояснити цей парадокс. Аналізуючи сигнальні моделі можна зробити висновки:

1) В моделі Роса збільшення фінансового важелю приймається на ринку як позитивний сигнал та реакція на ціну акції позитивна;

2) продаж акцій на відкритому ринку розглядається як негативний сигнал та ціна акції на ринку знижується, скуп акцій призводить до росту ціни акцій на ринку.

Була побудована концептуальна схема, яка дозволяє визначити основні етапи визначення оптимальної структури капіталу: збір статистичної інформації; вибір методів оптимізації; розрахунок моделі; прийняття рішень; розробка та здійснення плану фінансування.

На основі викладеного матеріалу у розділі 2, можна зробити висновки про те, що для обчислення оптимальної структури капіталу підприємства необхідні документи фінансової звітності підприємства зокрема баланс підприємства, звіт про фінансові результати підприємств та звіт про рух грошових коштів.

РОЗДІЛ 3
РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ЗНАХОДЖЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Загальна характеристика ВАТ “Запоріжсталь”


Відкрите акціонерне товариство металургійний комбінат “Запоріжсталь” - великий індустріальний гігант. Комбінат є виробником високоякісної металопродукції - чавуна, сталі, листового прокату, гнутих профілів, жерсті, будівельних матеріалів, товарів народного споживання.
В склад металургійного виробництва входять цеха: агломераційний (6 агломашин), доменний (5 доменних печей), мартенівський (9 печей) та підготовки сталерозливних составів.
Загальна виробнича потужність з виробництва листової сталі - 3.0 млн. тон за рік та 600 тис. тон холодногнутих профілів.
Металургійний комбінат “Запоріжсталь” розташований на лівому березі Дніпра в декількох кілометрах вище за течією від греблі Дніпрогесу.
Майже одночасно зі спорудженням Дніпровської гідроелектростанції в Запорожжі почалося будівництво великого промислового комплексу чорної і кольорової металургії. Головним стало спорудження Дніпровського промислового комбінату (Дніпрокомбината) , куди спочатку входили заводи: листових сталей (згодом ”Запоріжсталь”), коксохімічних, шамотний, феросплавів, ремонтно-механічний (РМЗ), алюмінієвий комбінат, завод інструментальних сталей (майбутній “Дніпроспецсталь”) та ін.
Будівництво самого великого у всьому металургійному комплексі металургійного заводу (майбутньої “Запоріжсталі”) було почато в 1931 році на підставі рішення Вищої Ради Народного Господарства СРСР від 3 травня 1929 року і мало на меті забезпечення нестатків бурхливо розвивається машинобудівної промисловості листовим металом.
На “Запоріжсталі” вперше в країні освоєні нові види виробництва: листи з легованих і нержавіючих марок стали зі спеціальною шліфованою і полірованою обробкою поверхні; сталева вуглеводиста смуга, покрита полімерними матеріалами, а також товари народного споживання - мийки і кухонні набори з нержавіючої сталі та інших вироби.
Високий технічний рівень при проектуванні, будівництві цехів комбінату, що оснащуються найсучаснішим для того часу устаткуванням, швидке освоєння передової технології виробництва чавуна, сталі, тонколистового прокату дозволили “Запоріжсталі” зайняти ведуче місце серед металургійних заводів країни.
Металургійний завод (пізніше «Запоріжсталь») почав діяти 16 листопада 1933 р., коли на доменній печі № 1 була видана перша плавка чавуна. Цей день відзначається як день народження «Запоріжсталі».
У травні 1934 р. «Дніпрокомбінатстрой» розформований, а ряд заводів -- металургійний, інструментальних сталей, феросплавів, шамотний, а також РМЗ об'єдналися в комбінат за назвою «Запоріжсталь».
У 1935 році вступила в стрій перша мартенівська піч, а через два роки почав діяти перший радянський слябінг. В наступні роки були побудовані і введені в експлуатацію цеху для виробництва гарячекатаного і холоднокатаного листа.
У 1939 р. заводи комбінату «Запоріжсталь» стали самостійними підприємствами з такими назвами: «Запоріжсталь» (металургійний завод); електрометалургійний завод «ЗІС» перейменований у «Дніпроспецсталь»; завод вогнетривів (колишній шамотний); завод феросплавів.
Повний розвиток «Запоріжсталі» повинен був завершитися в 1942 р., а в 1940 р. запоріжсталевці виплавили 780 тис. тонн чавуна, майже стільки ж сталі, прокатали 535 тис. тонн сталевого листа, що склало 70 % його випуску в країні.
До початку Вітчизняної війни (1941-1945 р.) на «Запоріжсталі» уже працювала більшість металургійних агрегатів і допоміжних цехів. Завод мав у своєму складі цехи: доменний, мартенівський, гарячого і холодного прокату і необхідні допоміжні цехи. Питома вага комбінату по виробництву основних видів продукції в системі чорної металургії країни була значною, особливо по випуску якісної гарячекатаної і холоднокатаної тонколистової сталі.
У доменному цеху, поряд із уведеними раніше доменними печами, корисним обсягом 950 м3, вперше у світовій практиці була побудована й освоєна в роботі доменна піч № 3 обсягом 1300 м3.
У мартенівському цеху на 10-ти стаціонарних 150 т печах була освоєна технологія виплавки сталі широкого сортаменту для виробництва якісної гарячекатаної і холоднокатаної листової сталі.
У прокатному виробництві вперше в нашій країні був введений у роботу стан слябінг, а також перший у Європі безупинний стан «1680» гарячої прокатки тонколистової сталі в аркушах і рулонах товщиною від 2 до 6 мм.
У цеху холодної прокатки вперше в країні були встановлені й освоєні в роботі (1939 р.) стани холодної прокатки: безупинний трьохклетьовий і реверсивний, а також комплекс устаткування для травлення, порізи, термообробки й обробки тонколистової сталі.
Ще в довоєнні роки металурги «Запоріжсталі» здобули славу майстрів своєї справи, вони були зачинателями нових шляхів у металургії. Освоївши могутню і новітню по тому часу техніку, вони пішли далі: удосконалювали устаткування агрегатів, упроваджували засоби механізації й автоматизації виробництва, досягнення науки і техніки, розробляли й ефективно застосовували нову технологію, освоювали нові види тонколистової продукції.
«Запоріжсталь» був єдиним у той час у країні підприємством, на якому вироблявся тонкий холоднокатаний лист за сучасною технологією, придатний для штампування складних панельних деталей кузовів автомобілів, тракторів, комбайнів і ін. машин.
Війна 1941-1945 р. перервала мирну працю запорізьких металургів. У цехах «Запоріжсталі» до самої зупинки виробництва продовжувався випуск продукції для оборонної промисловості. 18 серпня 1941 року робота заводу була припинена. У жовтні 1941 року робітниками й інженерами комбінату у важких фронтових умовах був закінчений демонтаж, навантаження і відправлення на Схід більш 50 тис. т. унікального металургійного устаткування.
Після звільнення в жовтні 1943 р. Запоріжжя від німецьких військ почалося відновлення заводу. У першу чергу відновлювалися цехи ремонтно-механічного заводу, системи електроводопостачання, підсобного господарства. У цей перший післявоєнний період усе повернуте устаткування було встановлено, змонтовано в знову відновлених будинках цехів у самий короткий термін руками будівельників, монтажників і інженерами, що повернулися, і робітниками «Запоріжсталі».
Відновлення «Запоріжсталі» було оголошено ударним будівництвом 1947 року. З Уралу і із Сибіру поверталося багато чого з колишнього устаткування «Запоріжсталі», поставлялося нове. Річний план 1947 р. запоріжсталівці виконали до листопада місяця, завершивши відновлення першої черги «Запоріжсталі»: у червні-вересні були пущені домна № 3, ТЕЦ, трубо-повітрянодувна станція, слябінг, тонколистовий цех гарячої прокатки і цех холодної прокатки. Вже у вересні 1947 року завод відвантажив перші ешелони листової сталі автомобільним підприємствам Москви і Горького.
У 1949 р. відродження «Запоріжсталі» завершилося. Виробнича потужність заводу значно перевищила довоєнний рівень: була здійснена реконструкція цехів, збільшилася потужність агрегатів, підвищився рівень механізації всіх ланок металургійного виробництва, основні виробничі процеси механізовані й автоматизовані, побудовані нові цехи й агрегати, упроваджувалася технологія швидкісного сталеваріння.
Характерною рисою періоду відновлення і розвитку заводу (1947-1955 р.) є боротьба колективу за освоєння проектних потужностей основних металургійних агрегатів і освоєння нових видів продукції. У 1949 р. був досягнутий довоєнний рівень виробництва по всьому металургійному циклі. На заводі, вперше в країні, було освоєне виробництво великогабаритного листа для автомобільних кузовів, холоднокатаного нержавіючого і легованого листа.
У 1950 році виробництво продукції на заводі було не тільки відновлене, але і перевищило довоєнний рівень у 1,6 рази. В наступні роки, поряд з будівництвом нових цехів і металургійних агрегатів, основне зростання виробництва чавуна, сталі, тонколистового прокату, розширення сортаменту продукції, постійне поліпшення її якості здійснюється за рахунок реконструкції і модернізації устаткування цехів, упровадження передової технології, засобів автоматизації на основі передових досягнень науки і техніки.
У 1951 році вступили в стрій агломераційний цех і цех білої жерсті гарячого й електролітичного лудіння.
У наступні періоди була збільшена площа спікання агломераційних машин, реконструйовані три домені печі зі збільшенням їхнього обсягу, 5 мартенівських печей переведені на подвійну садку.
У доменному і мартенівському виробництві знайшли широке застосування природний газ і кисень.
Серйозної реконструкції були піддані слябінг і безупинний тонколистовий стан. Проведені в мартенівському цеху і на цих станах заходи дозволили значно збільшити масу злитків і заготівель, завдяки чому виросла продуктивність станів.
У цеху холодної прокатки була здійснена повна реконструкція цеху з переводом його на рулонний спосіб виробництва. Був модернізований трьохклетьовий безупинний стан з установкою четвертої клеті, що дозволило збільшити швидкість прокатки і забезпечити значний приріст виробництва холоднокатаного листа.
Вперше в країні в 1959 році на комбінаті був введений в експлуатацію цех для виробництва холодногнутих профілів, що випускає 500 типорозмірів профілів з малоуглеродістих і легованих марок сталей. Ці профілі мають великий попит у машинобудуванні, будівництві й інших галузях промисловості.
У 1962 році почав працювати найбільший у Європі ливарний цех, що робить ізложниць з рідкого чавуна першої плавки. У цьому цеху, вперше у світовій практиці, знайшли широке застосування рідкорухомі суміші, що самотвердіють, використовувані для виготовлення форм і стрижнів.
У 1963 році був введений в експлуатацію унікальний цех холодного прокату для виробництва товстого холоднокатаного листа з нержавіючих і легованих сталей.
У 1974 р. у мартенівському цеху заводу була введена в експлуатацію перша в Україні двухванна піч, продуктивність якої в 2,5 рази перевищувала продуктивність звичайної печі. У 1977 р. у мартенівському цеху була впроваджена технологія розливання усієї виплавлюваної сталі безстопорним способом із застосуванням на сталерозливних ковшах шиберних затворів.
Реконструкція і модернізація металургійних агрегатів і устаткування, інтенсифікація виробничих процесів, автоматизація і механізація робіт, удосконалювання організації виробництва і праці дозволило перекрити проектні потужності агрегатів, підвищити ефективність і культуру виробництва. Поряд зі збільшенням основних виробничих потужностей і удосконалюванням технологічних процесів на комбінаті проводяться великі роботи з розширення транспортного господарства, підсобного і допоміжного виробництва.
Сьогодні металургійний комбінат “Запоріжсталь” є одним з основних постачальників якісної листової продукції і високоефективних гнутих профілів для нестатків вітчизняного машинобудування, поставляє жерсть гарячого лудіння для харчової промисловості.
З 4 січня 1997 року комбінат перетворений у відкрите акціонерне товариство.
“Запоріжсталь” експортує свою продукцію більш ніж у 50 країн світу. Запорізький чавун, листи, гнуті профілі охоче купують КНДР, Індія, Пакистан, що розвиваються країни Близька Схід, Туреччина, Англія, Швеція, ФРН, Фінляндія, Данія, Італія, Куба, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія, Югославія, Монголія і багато хто інші.

3.2 Аналіз составу та структури капіталу підприємства

На підставі показників бухгалтерської звітності проведемо аналіз составу, структури та динаміки джерел фінансування ВАТ «Запоріжсталь». За допомогою додатку Б та В розрахуємо абсолютне відхилення та темп росту капіталу

В умовах роботи підприємства запорукою виживання та стабільного положення стає його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів при котрому підприємство здатне забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції та послуг шляхом ефективного їх використання. Тому визначення границь фінансової стійкості є одним із найважливіших економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства, к відсутності грошових коштів для фінансування поточної та інвестиційної діяльності, та закінчитися банкрутством. Надлишок ресурсів підприємства встановлює перешкоду у зв'язку з затратами на зайві запаси та резерви. Отже фінансова стійкість повинна характеризуватись таким станом фінансових ресурсів, яке відповідає потребам розвитку підприємства. Скористуємось загально прийнятою методикою обчислення коефіцієнтів.

За допомогою показників бухгалтерської звітності підприємства наведеними в додатках Б, В, Е, Є розрахуємо та порівняємо коефіцієнти структури капіталу ВАТ «Запоріжсталь», результати розрахунків наведені у Таблиці 3.1

Таблиця 3.1
Коефіцієнти структури капіталу ВАТ «Запоріжсталь»
Показники
2002
2003
2004
1. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів
0,012
0,021
0,017
2. Коефіцієнт автономії (незалежності)
0,78
0,82
0,82
3. Коефіцієнт фінансової стійкості
3,62
4,61
4,65
4. Коефіцієнт маневреності ВК
0,18
0,19
0,22
5. Коефіцієнт позикового капіталу
0,22
0,18
0,18
Значення коефіцієнту співвідношення позикових та власних коштів на протязі трьох років складає дуже малу частку. Це свідчить о великій фінансовій стійкості підприємства. На кожну гривню власних коштів доводиться до 2 копійок позикових коштів. Такий підхід з точки зору рентабельності власних засобів розцінюється як пасивна та песимістична управлінська діяльність керівництва, тому що не використовуються більш дешеві позикові кошти. Підприємство не використовує ринкову можливість.
Присутність фінансової залежності характеризують коефіцієнти автономії та концентрації привернутого капіталу, яки свідчать про дуже стабільну фінансову ситуацію на підприємстві, власникам належить практично все майно підприємства, а на кінець 2004 року значення коефіцієнту автономії збільшилось ще на 4 %, це свідчить про велику незалежність підприємства від власників позикового капіталу. Цей показник має плавну зміну по періодах. Оптимальним значенням цього показ и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.