На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


методичка Сучасний стан та тенденцї використання трудових ресурсв у сльському господарств. Механзм управлння використанням трудових ресурсв сльськогосподарських пдприємств. Державне регулювання використання трудових ресурсв сльського господарства.

Информация:

Тип работы: методичка. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 04.09.2008. Сдан: 2008. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


31
ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ
Т.П.ЖИТНИК
УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ
методичні рекомендації
(За редакцією доктора економічних наук,
професора В.І.Перебийніса)

Полтава -2007

Житник Т.П. Управління трудовими ресурсами: Методичні рекомендації / За ред. В.І.Перебийніса. - Полтава: ПДАА, 2007. - 47 с.

Методичні рекомендації розраховані на керівників і спеціалістів аграрних підприємств, органів державної влади і місцевого самоврядування, а також для самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів при вивченні дисциплін “Менеджмент”, “Менеджмент персоналу”, слухачів закладів післядипломної освіти.

Рецензенти: - доцент кафедри менеджменту Полтавської державної аграрної академії, кандидат економічних наук О.І.Сердюк.

Рекомендовано до видання методичною радою спеціальності “Менеджмент організацій” Полтавської державної аграрної академії (протокол

№ від 2007 р.).

ЗМІСТ

Передмова
1. Теоретичні основи ефективного використанням трудових ресурсів
у сільськогосподарських підприємствах
2. Сучасний стан та тенденції використання трудових ресурсів у сільському
господарстві
3. Механізм управління використанням трудових ресурсів
сільськогосподарських підприємств
4. Державне регулювання використання трудових ресурсів сільського
господарства
Висновки
Список літератури
ПЕРЕДМОВА
В системі виробництва та економічних відносин центральне місце посідає людина. Вона визначає цілі та напрями розвитку ви-робництва, організовує його, виробляє товари й надає послу-ги для свого життя та розвитку. Тому ефективність економіки будь-якого суспільства насамперед виз-начається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх використання у виробництві, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями.
В сучасних умовах роль людини у виробництві суттєво змінилася: людина є не тільки найважливішим елементом виробничого процесу на підприємстві, але й головним його стратегічним ресурсом. Вкладення в людські ресурси стають довгостроковим фактором конкурентоспроможності підприємства.
Якісне відтворення трудових ресурсів, формування трудового потен-ціалу та раціональне його використання залежить від рівня управлін-ня трудовими ресурсами на всіх рівнях. Серед основних соціально-економічних проблем села використання трудових ресурсів також займає вагоме місце. Обумовлено це тим, що вихід з економічної кризи значно мірою залежить від забезпеченості аграрних підприємств трудовими ресурсами та їх ефективного використання.
Управління трудовими ресурсами, як галузь науки та практики, розглядає питання управління трудовими ресурсами як на дер-жавному рівні, так і за видами економічної діяльності. Зокрема, у сільському господарстві використання спеціалістів з питань управління трудовими ресурсами є важливою умовою врівноваження попиту і пропозиції робочої сили, забезпечення ефективного використання трудових ресурсів, підвищення конкурентоспроможності підприємств, комплексного вирішення трудових проблем (продуктивність праці, її оплата і зайнятість) тощо.
Місце і роль управління використанням трудових ресурсів сільського господарства визначаються зростанням значимості людського фактора у виробництві, посиленням залежності результатів діяльності сільськогосподарських підприємств від якості, мотивації та характеру використання робочої сили.
Завдання управлін-ня трудовими ресурсами, зокрема, полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості, тобто відповідності фізичних, професійно-кваліфікаційних здібностей людини технічним характеристикам робочого місця і виконуваних нею функцій.
До головних завдань системи управління людськими ресурсами належать: забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами; створення необхідних умов для ефективного використання знань, навичок і досвіду працівників; удосконалення системи оплати праці і мотивації; підвищення задоволеності працею всіх категорій персоналу; надання працівникам можливостей для розвитку, підвищення кваліфікації і професійного росту; стимулювання творчої активності; формування і збереження сприятливого морально-психологічного клімату; удосконалювання методів оцінки персоналу; управління внутрішніми переміщеннями і кар'єрою працівників; участь у розробці організаційної стратегії.
Принципами побудови сучасної системи управління трудовими ресурсами є:
ефективність відбору і розміщення працівників; справедливість оплати праці і мотивації; професійний ріст працівників відповідно до результатів праці, кваліфікації, здібностей, особистих інтересів, потреб підприємства; швидке й ефективне розв'язання особистих проблем.
Сучасний зміст функцій управління трудовими ресурсами визначається відношенням до трудових ресурсів, як до основного ресурсу підприємства, джерела його конкурентної переваги. Результати діяльності багатьох підприємств і накопичений досвід їхньої роботи з кадрами свідчить, що формування виробничих колективів, забезпечення високої якості кадрового потенціалу є вирішальними факторами забезпечення конкурентоспроможності підприємств.
Таким чином, успішність подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва і максимального використання трудового потенціалу села насамперед залежить від раціонального розподілу і ефективного використання трудових ресурсів. Адже високий рівень їх трудової активності і зацікавленості в результатах своєї праці забезпечить відродження аграрного сектору економіки, сприятиме підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції і загальному розвитку держави.
Тому стратегічною метою державної політики зайнятості є сприяння забезпеченню ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві, яке забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі та зорієнтовано на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.
Отже, якщо сільськогосподарське підприємство зацікавлене в підвищенні конкурентоспроможності, то це вимагає відбору як високоефективних технологій і техніки, так і найбільш здібних працівників. Управління ефективним використанням трудових ресурсів спрямоване на розв'язання принципово нових довгострокових завдань, підвищення економічної та соціальної ефективності роботи підприємства, підтримку його балансу із зовнішнім середовищем.
Метою даних рекомендацій є виклад науково-теоретичних основ формування ефективного використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах та механізму управління ним. Рекомендації розраховані на керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств, органів державної влади і місцевого самоврядування, на студентів вищих аграрних навчальних закладів, слухачів закладів післядипломної освіти.
1. Теоретичні основи ефективного використання трудових ресурсів

у сільськогосподарських підприємствах

Соціально-економічна сутність категорії “зайнятість” та її характеристика

В умовах ринкових відносин вимагаються більш досконалі підходи щодо кількісної характеристики праці, оскільки на зміну ідеології загальної зайнятості всього працездатного населення приходить концепція забезпечення бажаної зайнятості й вільного вибору форми та виду зайнятості. Сучасна концепція зайнятості на етапі соціально-економічної трансформації сформована на основі інтеграції ринкових і неринкових інститутів, спрямованих у соціально-трудову сферу. Шляхи розв'язання проблем зайнятості забезпечуються через поступове переосмислення процесів у сфері зайнятості та напрямків їх розвитку в умовах формування ринку праці.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, “зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що приносить їм доход формі”. Виділяють три сфери зайнятості:
- зайнятість працездатного населення (трудових ресурсів), яку розглядає законодавство України;
- зайнятість економічно активного населення (робочої сили);
- зайнятість населення на ринку праці (зайнятість найманою працею).
Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи у віці 15 - 70 років, які:
- працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду;
- працювали самостійно на власному підприємстві або у окремих громадян;
- працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-якому з членів домогосподарства або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
- особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце або власне підприємство, але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин.
З економічних позицій суспільства зайнятість являє собою діяльність працездатного населення, пов`язана зі створенням суспільного проду-кту або національного доходу. Вона визна-чає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, і добробут окремих громадян. Зайнятість з економічних позицій можна розглядати як продук-тивну зайнятість.
Зайнятість з соціальних позицій розглядається як надання можливості всім бажаючим і здатним працювати займатися різними видами корисної діяльності. Тобто, соціальна суть зайнятості відображає потребу людини в самовираженні та задоволенні її матеріальних і духовних потреб.
На формування зайнятості впливають демографічні, соціально-економічні, природнокліматичні, психологічні, організаційно-технічні, політичні і соціокультурні фактори.
Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну зайнятість.
Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, соціально-економічних і організаційних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування трудових ресурсів.
Ефективна зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці; забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі.
Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість, яка враховує доцільність перерозподілу працівників між видами діяльності та регіонами.
Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин по участі людей в суспільному виробництві і пов'язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу і використання трудових ресурсів. Зайнятість пока-зує наскільки працездатне населення забезпечене робочими мі-сцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень со-ціального захисту в реалізації права на працю.
Трудові ресурси як фактор виробництва

Трудові ресурси, як економічна категорія відображає працездатну частину населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. Тобто, практично трудові ресурси включають в себе як зайнятих економічною діяльністю людей (в різних галузях), так і не зайнятих, але, які можуть працювати.
Структура трудових ресурсів включає такі компоненти як: стать, вік, освіта, місце проживання, професія, національність і мова, релігія, зайнятість за сферами. Сучасна система класифікації трудових ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного та економічно неактивного населення, співвідношення між яким залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.
Основним критерієм при визначенні статусу в зайнятості являється ступінь економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи, наділеної певними повноваженнями, з працівниками підприємства чи іншими особами. Групи за статусом в зайнятості визначаються з урахуванням розбіжностей між роботою за наймом і роботою на власному підприємстві (самозайняті).
До самозайнятих відносяться: роботодавці; особи, що працюють на індивідуальних засадах; члени колективних підприємств; неоплачувані працівники сімейних підприємств.
В системі трудових ресурсів особливе місце відводиться трудовому потенціалу, як інтегральній оцінці кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Трудовий потенціал - це сукупні трудові можливості, які уже сформовані і наявні зараз, а також ті, які передбачаються на перспективу і формуються у певних виробничих відносинах і умовах відтворення.
Основою трудового потенціалу аграрного сектора є сільське населення працездатного віку.
Р
озрізняють кількісні і якісні характеристики трудового потенціалу. Кількісна сторона представлена чисельністю працездатного населення, безробітних і статево-віковою структурою, а якісна - сукупністю демографічних, інтелектуальних, психофізіологічних, освітньо-кваліфікаційних та інших характеристик.
Складовою трудового потенціалу є робоча сила, що відображає здатність людини до праці, сукупність її фізичних і духовних якостей, які використовуються нею у процесі виробництва будь-якої споживчої вартості. Грошовим виразом вартості робочої сили є її ціна, яка має визначатися на ринку праці за економічними законами. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є її вартість, а верхня межа обмежується величиною заново створеної вартості. Заробітна плата виступає як перетворена форма вартості і ціни робочої сили.
Первинною ланкою виробництва, зоною прикладання праці, яка оснащена необхідними засобами для трудової діяльності, є робоче місце. Як місце зайнятості людини робоче місце визначає умови, характер і режими праці та відпочинку. Метою організації робочих місць є створення необхідних умов для продуктивної і якісної праці при найменших фізичних і нервових зусиллях працівників
В якому б аспекті не розглядалася проблема зайнятості, насамперед, вона є елементом ринку праці, який охоплює всю сферу найманої праці: відносини працевлаштування, професійну підготовку і перепідготовку кадрів, оплату і умови праці, трудову мотивацію, стабілізацію і гарантії зайнятості тощо. Відсутність єдиного трактування поняття ринку праці спричинила використання близьких за значенням понять ”ринок праці”, ”ринок робочої сили”, ”ринок трудових ресурсів”.
Категорія “ринок робочої сили” є місткішою за категорію “ринок праці”, оскільки ринок робочої сили, крім ринку праці як найважливішої його скла-дової, охоплює відносини влас-ності між найманими працівниками, підприємцями і державою щодо розширеного відтворення сукупної робочої сили, зростання загальної кількості населен-ня та забезпечення належних умов існування непрацездатних верств населення.
Поняття ”ринок трудових ресурсів” уявляється ще більш широким, оскільки характеризує трудові ресурси суспільства.
Тобто ринок праці - це система відносин, пов'язаних з обміном індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих благ, які необхідні для відтворення робочої сили і розміщення працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.
Конкретне співвідношення попиту і пропозиції в сфері зайнятості характеризує типи кон'юнктури ринку праці: трудодефіцитну, трудонадлишкову і рівноважну.
При цьому ринкова кон'юнктура обумовлюється такими чинниками як: обсяг і структура виробництва, демографічна ситуацію, рівень продуктивності праці та заробітної плати, характер та зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, силу профспілок, кон'юнктуру ринків землі, житла, капіталу, товарів і послуг, стан соціальної та виробничої інфраструктури, соціокультурні фактори (традиції, звички, релігію) та правові норми, що регламентують їх використання.
При кількісному і якісному неспівпаданні попиту і пропозиції на робочу силу виникає або дефіцит на неї, або безробіття, яке створює умови для пропозиції. В сучасних умовах пропозиція праці не відіграє активної ролі в механізмі формування зайнятості, оскільки ринок праці спонукає підприємства утримувати таку кількість працівників і такої кваліфікації, що забезпечують їх максимальну прибутковість.
А своєрідна надлишкова пропозиція праці, при якій наймані працівники намагаються зайняти кілька робочих місць, породжується низькою ціною праці і неможливістю підтримки достойного рівня життя. Внаслідок цього основні чинники ринку праці - попит на робочу силу та її пропозиція - деформовані, а структура пропозиції робочої сили не відповідає структурі попиту на неї.
Процес формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує рис.1.
Отже, попит на робочу силу є похідною від попиту на продукцію підприємства, який на конкурентному ринку залежить від ціни. Тому він є також похідною від обсягів виробництва та загального фонду заробітної плати, що є в розпорядженні роботодавця. Відповідно, чим вищий загальний розмір фонду заробітної плати, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець.
Попит
на робочу силу
Платоспроможність підприємства
Ціна
робочої сили
Рис.1. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу.
Але чим вища середня заробітна плата одного працівника, тим меншу їх кількість буде найнято. Зростання ж ціни на робочу силу зумовлює зменшення попиту і, навпаки. Зокрема, при зниженні рівня зарплати роботодавцям вигідно наймати додаткових працівників, що збільшує попит на працю. При цьому частина незайнятих громадян, яка не погоджується з рівнем зниженої зарплати, прагне піти з ринку, тим самим зменшуючи пропозицію робочої сили та створюючи дефіцит кадрів.
Особливості використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах

Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має певні особливості, які визначаються специфікою аграрної сфери. Насамперед вони пов`язані з технологією і умовами виробництва, рівнем технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого селянського господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Тому ці особливості мають різне походження і полягають у модифікуючому впливі на характер зайнятості в аграрному виробництві, визначають його потребу в трудових ресурсах.
1. Земля, як основний і незамінний засіб виробництва, одночасно є знаряддям праці та предметом праці. Тобто, у сільському господарстві спостерігається переплетіння економічного процесу відтворення з природними, які й визначають виробничу діяльність трудових ресурсів у сільському господарстві.
2. Предметами праці у сільському господарстві є живі організми, які не містять у собі всієї маси матерії майбутнього продукту, а розвиваються за специфічними біологічними законами. Тому у сільському господарстві продукцію одержують нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються постійно.
3. При використанні трудових ресурсів потрібно враховувати фактор часу. Адже час неможливо покласти на зберігання, купити чи взяти в кредит або якимось чином збільшити в обсязі. Тобто, якщо постійних працівників для своєчасного виконання належних робіт недостатньо, то підприємство повинно заздалегідь потурбуватися про найом робочої сили відповідної кваліфікації і в потрібній кількості.
4. Сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене на великій земельній території, що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат.
5. В сільському господарстві період виробництва не збігається з робочим періодом, що зумовлює нерівномірну зайнятість трудових ресурсів протягом року (сезонність) і є однією з причин неповної їх зайнятості, особливо в рослинництві. Сезонність виробництва не лише зумовлює використання певних форм кооперації і розподілу праці на підприємствах., але й призводить до негативних економічних і соціальних наслідків: значне недовикористання робочої сили спричиняє зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є одним з головних чинників плинності кадрів; підприємства недоодержують значні обсяги продукції; породжує труднощі, пов'язані з наймом тимчасових працівників.
6. Специфічні умови у сільському господарстві створюють територіальні обмеження для концентрації виробництва і його розмірів, а земельні, матеріальні і трудові чинники виробництва стримують вузьку спеціалізацію. Водночас галузева спеціалізація впливає на визначення абсолютних і відносних параметрів зайнятості селян. Проявами суспільного поділу праці є концентрація і комбінування виробництва на основі технологічно однорідної продукції, спеціалізації робочих місць та робочих функцій процесу виробництва. Тому галузева спеціалізація, з одного боку, є фактором скорочення, а з іншого - розширеного відтворення робочої сили.
7. У сільському господарстві, залежно від прогресивних методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, інтегрування виробництва), організація використання праці передбачає поліпшену організацію виробничого процесу, при якій зростає продуктивність праці, скорочується трудомісткість виготовлення продукції і, як наслідок цього, кількість працівників. Поліпшення форм і методів організації праці й управління включає поєднання професій, поліпшення умов праці, вдосконалення нормування, скорочення втрат робочого часу, плинності кадрів.
8. Праця в сільському господарстві досить складна і не дає гарантій в одержанні очікуваних результатів, які значною мірою залежать від природнокліматичних і соціально-економічних умов, а також територіального розміщення підприємств.
9. Для аграрного виробництва характерна нерівномірність розподілу трудових ресурсів по зонах України: рівень забезпеченості підприємств трудовими ресурсами зменшується з заходу на схід та з півночі на південь.
10. Процес урбанізації населення й істотного змен-шення кількості працюючих в аграрному секторі призвело до того, що в частині підприємств окремих регіонів вибуття робочої сили із сільськогосподарського виробництва перевищило можливості її компенсації засобами механізації та електрифікації виробництва. Це спричинило виникнення дефіциту робочої сили. Водночас у багатьох регіонах відчутний надлишок трудових ресурсів на селі, а тому тут гостро постає питання зайнятості та ефективного вико-ристання працівників.
11. Суттєвою відмінністю у формуванні й використанні трудового потенціалу сільського господарства є та, що сільське господарство через свою специфіку не лише залежить від ринку трудо-вих ресурсів, але й саме впливає на його стан.
2. Сучасний стан та тенденції використання трудових ресурсів
у сільському господарстві

Зайнятість сільського населення в умовах ринкових трансформацій

Досвід розвинених країн свідчить про те, що функціонування ринку аграрної праці здатне значно покращити використання трудових ресурсів села і скоротити потребу в них. В Україні на початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася трудодефіцитною, здатною забезпечити роботою значну кількість безробітних міських жителів. Але значне вивільненням працюючих з аграрних підприємств в процесі структурної перебудови і змін форм власності у сільському господарстві розширили масштаби ринку праці та призвели до формування протилежних тенденцій його розвитку в сільській і міській місцевостях.
Внаслідок негативного впливу зазначених явищ на соціально-демографічну ситуацію села стали більш непривабливими для життя і праці.
Загальна демографічна ситуація відзначається спадом народжуваності, старінням, депопуляцією і міграцією сільських жителів.
Для зменшення міграції із сіл необхідно піднесення престижності роботи в сільськогосподарських підприємствах, зокрема шляхом створення умов для нормального проживання, праці і відпочинку на селі та посилення мотиваційних факторів. Потрібно створити сучасну виробничу і соціальну інфраструктуру, щоб життя і побут селян були не гіршими, ніж у міського населення.
Формування ринкової економіки суттєво впливає на зайнятість сільського населення. В останні роки серед трудових ресурсів села спостерігається зниження рівня безробіття і зростання зайнятості. У більшості видів економічної діяльності кількість звільнених осіб перевищує кількість прийнятих. Спостерігаються певні тенденції кон`юнктури ринку праці у сільському господарстві: зменшується кількість вивільнених працівників; зростають обсяги вакансій і кількість працевлаштованих.
Значну частину вивільнених поглинув приватний сектор - зросла кількість зайнятих в особистих селянських господарствах. Внаслідок зростання попиту на робочу силу зменшилося навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, але менше шансів на отримання відповідної роботи мають працівники сільського господарства. Тому важливим напрямом підвищення конкурентоспроможності сільських безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка кадрів для сільського господарства.
Тенденції використання трудових ресурсів в сільському господарстві

Зміна земельних, майнових, виробничих, соціально-трудових відносин спричинили загострення кон'юнктури ринку аграрної праці. В результаті реформування аграрної галузі виникли нові види аграрних підприємств, набули розвитку фермерські та особисті господарства. Важливу роль в пошуку шляхів ефективного
використання трудових ресурсів відіграло започаткування власної справи і розширення самозайнятості на селі. На даному етапі суттєву роль в утриманні переливання працівників з аграрної сфери в інші галузі економіки та створенні нових робочих місць на селі відіграють особисті селянські господарства.
Спостерігаються наступні тенденції використання трудових ресурсів у сільському господарстві:
·
скорочення в структурі посівних площ сільськогосподарських підприємств частки трудомістких культур (картопля, овоче-баштанні) поглиблює сезонність і погіршує використання аграрної праці;
· збільшення поголів'я худоби в індивідуальному секторі спричинило зростання площ посіву під високоприбутковими малотрудомісткими (зернові, соя тощо) і кормовими культурами;
· слабка матеріально-технічна база індивідуального сектору зумовила зростання його частки у структурі виробництва трудомістких видів продукції та збільшення кількості зайнятих в цьому секторі;
· подрібнення сільськогосподарських підприємств, скорочення їх виробництва, відсутність належного мотиваційного механізму призвели до скорочення чисельності працівників і росту рівня безробіття;
· перевищення в індивідуальному секторі, у порівнянні з суспільним, показників урожайності культур і продуктивності худоби. Спонукальним мотивом до ефективної праці для індивідуального сектору стало запровадження приватної власності;
· скорочення поголів'я у сільськогосподарських підприємствах та його збільшення у селянських господарствах призвело до того, що понад 2/3 виробництва тваринницької продукції виробляється в індивідуальному секторі;
· неспроможність індивідуального сектору забезпечити худобу власними кормами стримує розвиток тваринництва, хоча особисті господарства витрачають їх у кілька разів менше порівняно з сільгосппідприємствами. Недостатність і низька якість кормів, скорочення рівня механізації виробничих процесів знижують і продуктивність худоби, і технічну оснащеність аграрної праці;
· відносно швидке нарощування виробництва в індивідуальному секторі сприяє зниженню рівня прихованого безробіття на селі (в селянських господарствах зайнято 2,3 млн. селян, які не мають іншої постійної сфери зайнятості).
До основних закономірностей зайнятості і використання праці трудових ресурсів аграрної сфери в індивідуальному секторі можна віднести:
· збільшення чисельності зайнятих в індивідуальному секторі, де переважає ручна праця, що пов`язано з розширенням площ землекористування та зменшенням завантаження в суспільному секторі;
· велике навантажен-ня на членів особистих господарств, спричинене поєднанням ведення особистого господарства з одночасною зайнятістю в інших видах діяльності;
· визначення найвірогіднішої соціально-демографічної групи (пенсіонери і жінки працездатного віку, які зайняті лише домашнім господарством), що зумовлено різними можливостями членів родини для участі у веденні селянського господарства;
· відсутність соціального захисту осіб, зайнятих лише в особистих селянських господарствах, оскільки вони не беруть участь у формуванні бюджетів, фондів соціального страхування та пенсійних фондів.
Зайнятість в особистому селянському го-сподарстві фактично дає змогу виживати певній частині сільського населення, але не забезпечує належної ефективності виробництва, запровадження сучасних технологій, не вимагає високої кваліфікації робочої сили. Необхідно зміцнювати існуючі особисті селянські господарства і формувати оптимальне середовище для поступової трансформації їх у більш ефективні агроформування (фермерські, кооперативні тощо). Поряд з цим на формування сільського ринку праці суттєво впливає сезонність і проблема зайнятості особливо загострюється в періоди міжсезонного виробництва.
Одним з факторів покращення використання трудових ресурсів у сільському господарстві є розвиток агропромислової форми виробництва шляхом формування кооперативного ведення господарства. Дослідженнями науковців встановлено, що в сільськогосподарських підприємствах, де діяльність здійснюється за схемою: виробництво - переробка - зберігання - торгівля - послуги - підсобні промисли, навіть за умов неврегульованості цінових паритетів для сільськогосподарського виробника, вона є прибутковою.
Інтегроване агропромислове виробництво сприяє комплексному багатопрофільному розвитку села, створенню нових робочих місць і підвищенню рівня життя сільського населення.
Зниження сезонності та підвищення рівномірності зайнятості селян за місяцями протягом року має важливе економічне і соціальне значення. Сезонність праці знижує її продуктивність та оплату, що стримує підвищення життєвого рівня селян, підвищує інтенсивність міграції сільського населення до міст і загострює проблему трудозабезпеченості сільського господарства.
Тому поєднання аграрного виробництва з промисловою переробкою сільськогосподарської продукції, розвиток різних промислів сприятиме створенню додаткових робочих місць, активному залученню молоді в сільське господарство та ефективній зайнятості селян у період міжсезонного виробництва. Важливим джерелом поглинання надлишків робочої сили і формування ефективного використання трудових ресурсів села залишається розвиток малого сільськогосподарського підприємництва.
Ефективність праці у сільськогосподарському виробництві

Аналіз і оцінка можливостей залучення селян до підприємницької діяльності, здійснена нами на основі вибіркового соціологічного опитування сільських безробітних Білоцерківського району Київської області показали, що більше половини опитаних безробітних (дві третини з яких становила молодь), хотіли б стати підприємцями. Найбільше бажаючих відкрити власну справу в таких видах економічної діяльності як: колективні, громадські та особисті послуги, сільське господарство, торгівля, будівництво. Найменше респонденти уявляють свою діяльність у сфері транспорту і зв'язку, промисловості, операцій з нерухомістю, охорони здоров'я і соціального забезпечення, освіті, фінансовій діяльності.
Реалізації планів займатися підприємницькою діяльністю заважають різні чинники, починаючи від індивідуальних якостей особи (стан здоров'я, вік, наявність підприємницьких здібностей) і закінчуючи загальнодержавним (недосконале оподаткування, кредитування тощо).
Водночас, на думку опитаних безробітних, організації підприємницької діяльністю найбільше сприятимуть такі чинники як: пільгове кредитування організації власної справи, безплатне навчання майбутньої справи, консультаційне та інформаційне забезпечення підприємців з економічних, технологічних, правових питань після організації власної справи, проведення заходів для виявлення здатних до підприємницької діяльності, пільгове оподаткування тощо.
Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні вказує на негативні тенденції у використанні трудового потенціалу. По-перше, рівень залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво надзвичайно високий при низькій ефективності праці; по-друге, міжгалузева структура зайнятості деформована. Це пояснюється насамперед недосконалою політикою зайнятості, при якій відсутні реальні стимули до праці, наявна низька її мотивація, результатом чого став нераціональний розподіл робочої сили за видами економічної діяльності.
Спостерігається й значна різниця рівня продуктивності праці у сільському господарстві. Проявляються і зональні особливості, обумовлені рівнем землезабезпеченості працівників, природними факторами, відмінностями в економічному розвитку регіонів. Аналіз рівнів продуктивності праці при виробництві окремих видів продукції і в цілому в регіонах показав, що продуктивність праці знижується в північному та західному напрямах. Тому зональна спеціалізація, уточнення структури виробництва з урахуванням комплексу умов кожного сільськогосподарського підприємства стають суттєвими чинниками підвищення ефективності виробництва.
Занепад суспільного тваринництва зумовив зменшення частки кормовиробництва і ріст частки екстенсивних галузей (соняшник та зерно), які вимагають невеликих трудових затрат. Зменшення частки тваринництва посилило сезонність та зумовило обмеження сфери застосування жіночої праці. Тобто, зміни в галузевій структурі сільськогосподарських підприємств спричинили обмеження трудової зайнятості.
Враховуючи сезонність сільськогосподарського виробництва та відсутність у більшості підприємств додаткових й допоміжних галузей виробництва, в яких можна було б задіяти вільну робочу силу, доцільно класифікувати працівників шляхом їх розподілу на чотири категорії (табл.1).
Таблиця 1.
Класифікація складу працівників сільськогосподарського підприємства
Категорії працівників
Якісний склад працівників
Види виконуваних робіт
І
Спеціалісти, тваринники, механізатори, водії
Постійні види діяльності
ІІ
Сезонні працівники із зайнятістю до 6 місяців
Польові роботи
ІІІ
Тимчасові працівники із зайнятістю до 2 місяців
Польові роботи
ІV
Працюючі на погодинній системі оплати праці
Згідно трудового договору
Зокрема, при застосуванні погодинної оплати праці, на якій працюють жінки з малолітніми дітьми, молодь, що навчається, інваліди та пенсіонери, виплати робляться лише за виконання нормованих завдань, а мінімальний розмір годинної тарифної ставки такий же, як при відпрацюванні місячної норми часу при мінімальній заробітній платі. Класифікація складу трудових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах створює умови для впровадження досконаліших систем стимулювання праці.
На думку респондентів (працівників сільськогосподарських підприємств Білоцерківського району Київської області) найвагоміший вплив на підвищення ефективності праці має достатність і своєчасність виплати заробітної плати та стимулюючих виплат за результати роботи, допомога підприємства у вирішенні побутових проблем працівників, соціальна облаштованість і безпечні умови праці.
Водночас в ринкових умовах підвищення заробітної плати має здійснюватися паралельно із забезпеченням високих темпів росту продуктивності праці, а диференціація доходів працівників має проводитися з урахуванням їх трудового вкладу у зростання.
3. Механізм управління використанням трудових ресурсів
сільськогосподарських підприємств

Прогнозування зайнятості у сільському господарстві

Позитивний вплив на процес відтворення аграрного виробництва, створення нових, нетрадиційних для села, робочих місць та підвищення рівня зайнятості населення має оптимізація розміщення продуктивних сил та удосконалення адміністративно-територіальної структури сільської поселенської мережі. Однак, за нинішніх демографічних та соціально-економічних умов, що склалися в сільській місцевості України, оптимізація зайнятості населення ускладнена. Тому майбутній розвиток процесів формування і функціонування використання трудових ресурсів аграрної сфери можна визначати за допомогою прогнозних розрахунків, враховуючи при цьому чинники (демографічні, соціальні, економічні, екологічні, політичні тощо), вплив яких важко відокремити і кількісно виміряти.
Виходячи з можливого стану розвитку соціально-економічної ситуації в країні, кількість використовуваних трудових ресурсів у сільському господарстві доцільно визначати за трьома варіантами: кризовим, стабілізаційним і періодом підйому. При цьому прогноз пропозиції робочої сили в сільському господарстві необхідно розробляти, виходячи з демографічного прогнозу чисельності сільського населення.
Прогноз чисельності зайнятих трудових ресурсів у сільському господарстві формується з різних категорій зайнятих за соціальними статусами: роботодавці; наймані працівники сільськогосподарських підприємств, включаючи особисті селянські і фермерські господарства; зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; працюючі члени сім'ї, що не одержують зарплати.
Очікувана чисельність трудових ресурсів, що використовується в аграрних підприємствах, має визначатися за допомогою балансу ринку аграрної праці, де в доходній частині відображена пропозиція робочої сили - середньорічна чисельність трудових ресурсів у сільському господарстві, а у витратній - середньорічна потреба у робочих місцях.
Використання трудових ресурсів в аграрному виробництві об`єктивно дуже різна і визначається природними умовами, щільністю населення, станом місцевих сільськогосподарських підприємств, розвитком несільськогосподарських сфер зайнятості в конкретній місцевості, землезабезпеченістю, продуктивністю праці, розміром заробітної плати тощо. Частина факторів впливає на використання трудових ресурсів безпосередньо, інші - через діяльність людини.
Вплив певних факторів на формування ефективного використання трудових ресурсів характеризується їх тісним взаємозв'язком. Встановити залежність рівня сільськогосподарської зайнятості від певних чинників та визначити рівень впливу останніх на використання трудових ресурсів можна за допомогою комбінаційного групування даних і кореляційно-регресійного аналізу. Завдяки групуванню даних вивчається суть взаємозв'язків, причини їх виникнення та характер взаємодії ряду факторів, які в певній мірі впливають на зміну рівня використання трудових ресурсів.
У сільськогосподарських підприємствах, залежно від комплексу факторів, складається різна забезпеченість їх робочою силою і різний рівень її використання. Водночас узагальнене визначення соціально-економічних факторів ускладнюється розрізненими даними про соціальний розвиток підприємств. Окремі сторони цих факторів характеризуються питомою вагою пенсіонерів у структурі населення, міграційним і природним приростом, густотою населення, виробництвом валової продукції на одного зайнятого в сільському господарстві, заробітною платою тощо. Тому для всебічного аналізу зайнятості при виборі факторів необхідно застосувати системний підхід, тобто слід враховувати сукупність природно-географічних, соціально-економічних, демографічних і організаційних факторів, оскільки при взаємодії вплив кожного з них або знижується, або підсилюється.
Водночас слід враховувати таку особливість сільськогосподарського виробництва як сезонність. Досягненню рівномірної зайнятості сприятимуть розвиток тваринництва, несільськогосподарського виробництва, обслуговуючої діяльності, поєднання великого виробництва з особистими господарствами селян, тобто розвиток багатогалузевих підприємств сільських громад тощо. Тому кінцевим результатом прогнозу змін кількісних і якісних характеристик є розробка прогнозного балансу трудових ресурсів сільської територіальної громади.

Стратегічне управління трудовими ресурсами
у сільськогосподарських підприємствах
Для розробки стратегії управління використанням трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах необхідно оцінити зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства в їхньому взаємозв`язку та залежності. Найчастіше така оцінка здійснюється на основі СВОТ (SWOT) - аналізу. Термін “SWOT”, запозичений із західної літератури, є абревіатурою чотирьох англійських слів, що означають: сильні сторони (Strength)- внутрішні можливості чи навички трудових ресурсів, що можуть зумовити формування конкурентної переваги ринку праці; слабкі сторони (Weaknesses) - види діяльності, які здійснюються підприємством не досить добре, або трудові ресурси, що неефективно використовуються; можливості (Opportunities) - альтернативи (шанси), що їх може використати підприємство для досягнення стратегічних цілей (результатів) ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві; загрози (Threats) - будь-які процеси або явища, що перешкоджають руху підприємства в напрямку досягнення цілей формування ефективного використання трудових ресурсів.
СВОТ- аналіз необхідно проводити для того, щоб, виявляючи та ліквідуючи наявні слабкі місця, нарощувати потужність та уникати можливих загроз. Зміст такого аналізу полягає в тому, що керівник відносить дані, корисні для використання в стратегічному плануванні, до сильних чи слабких сторін, загроз чи можливостей.
Тобто, СВОТ - аналіз - це своєрідна форма замислів на перспективу; він не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу впорядкувати процес обмірковування наявної інформації з використанням власних думок та оцінок. З огляду на це треба зважати на такі особливості СВОТ - аналізу:
- суб`єктивність характеру добору факторів, що складають сильні/слабкі сторони та специфіку сприймання впливу факторів зовнішнього середовища;
- імовірність і ризик віднесення факторів до певної групи (минулі переваги можуть у майбутньому стати недоліками, і навпаки);
- швидко змінюючись, середовище потребує постійної уваги до себе.
Метою проведення СВОТ-аналізу є виявлення і ліквідація наявних слабких місць, нарощування потужності та уникнення можливих загроз. Такий аналіз дає змогу формувати загальний перелік стратегій з урахуванням особливостей відповідно до змісту стратегії - адаптації чи формування впливу на середовище (рис.2).
Методологія СВОТ - аналізу передбачає виявлення сильних і слабких сторін внутрішнього середовища, оцінку можливостей і загроз зовнішнього середовища, та встановлення зв`язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії підприємства. Розглянемо процес СВОТ - аналізу на основі аналізу діяльності конкретного аграрного підприємства в контексті використання трудових ресурсів.
Рис.2. Схема врахування залежних і незалежних факторів
Для цього фактори впливу на підприємство потрібно віднести до позитивно чи негативно діючих (сильних чи слабких сторін діяльності підприємства відносно внутрішнього середовища), та шансів чи загроз відносно зовнішнього середовища.
Слід відмітити, що оцінка факторів внутрішнього середовища підприємства часто здійснюється на основі СВОТ-підходу, тобто з позиції сильних і слабких сторін підприємства. При оцінці факторів зовнішнього середовища підприємства потрібно не лише визначити можливості та загрози зовнішнього середовища, але й виявити ймовірність використання та вплив обраних можливостей та загроз на результати діяльності підприємства.
Потім, на основі проведеного аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, за допомогою матриці, запропонованої Дж. Вільсон для виявлення найбільш впливових чинників, визначається вплив факторів на підприємство та ймовірність посилення їх впливу (табл.2).
Таблиця 2.
Оцінка впливу факторів на діяльність аграрного підприємства
(в контексті використання трудових ресурсів)
Вплив фактору на діяльність підприємства
Ймовірність посилення впливу фактора на діяльність підприємства
Висока
Середня
Низька
Високий
підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.