На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя розвитку та виникнення управлнського документознавства та справочинства. Пдготовка до складання управлнських документв. Основн вимоги до органзацї сучасного дловодства в Україн. Рзноманття матералв для виготовлення документв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 27.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Курсова робота
Управлінське документознавство: історія та сучаний стан в Україні
Зміст
Вступ
І. Історія розвитку та виникнення управлінського документознавства
1.1 Поняття про документ. Матеріали доля виготовлення документів
1.2 Виникнення справочинства
1.3 Радянське документознавство та діловодство в Україні
ІІ. Сучасне управлінське документознавство в Україні
2.1 Підготовка до складання управлінських документів
2.2 Складання та оформлення службових документів
2.3 Основні вимоги до організації сучасного діловодства
Висновок
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність теми - керування документаційними процесами, які пов'язані з.
Об'єктом дослідження - історія розвитку діловодства, де послідовно розкривається його основні етапи від виникнення справочинства в Київській Русі і до проблем сучасного діловодства в Україні.
Предмет дослідження - документ, як основний носій інформації необхідний для стабільної діяльності організації.
Мета теми - системне уявлення про суть, структуру, функції та призначення різних документів.
Завдання теми - подати документацій не забезпечення управління, його справочинство як узагальнення, системне явище, як вияв вищої потреби об'єкта управління в певному рівні впорядкування.
Розбудова незалежної України неможлива без духовного відродження нації. А духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та засвоєння культурних надбань, створених ним упродовж багатьох століть.
Сотні років неволі, протягом яких жорстоко нищилася наша культура, десятиліттями, коли вся державна машина була запрограмована на нівеляцію різних націй, деформували всі сфери життя одного з найчисленніших народів Європи. Тривале фізичне та духовне насильство над усім, що стосувалося українців як нації, призвело до відчуження їх від власної культури. Забувалася мова, традиції, руйнувалися віками формовані норми.
Українську мову офіційно забороняли. Тому управлінське документознавство в усіх галузях виробництва та суспільного життя велося російською мовою.
Спроба подати документацій не забезпечення управління, його справочинство як узагальнене, системне явище, як вияв вищої потреби об'єкта управління в певному рівні впорядкування, необхідного учасникам виробничого процесу, як культуру операційної управлінської технології, що становить частку загальної культури нації.
Документ як основний носій інформації необхідний для стабільної діяльності організації. На основі документів приймаються рішення управлінського, виробничого та господарського характеру.
При роботі з документами слід керуватися виробленими в процесі вітчизняної та світової практики методами і прийомами, що забезпечують ритмічну роботу закладу по організації діло виробничого процесу.
Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці.
І. Історія розвитку та виникнення управлінського документознавства

1.1 Поняття про документ. Матеріали для виготовлення документів

За тлумаченням “Оксфордського словника” “документ” - це текст чи зображення, що має інформаційне значення. В перекладі з латинської мови “документ” - це доказ, підтвердження якого факту, що мав місце давніше чи має на даний час. Вперше в цьому значенні слово “документ” використали Цезар та Цицерон. В значенні письмового свідоцтва слово “документ” вживалося від середньовіччя о ХІХ століття. З латинської мови воно дійшло до наших днів завдяки більш широкому тлумаченню цього терміну бельгійським вченим, основоположником документації - науки про сукупність документів у галузі практичної діяльності - Полем Отле (1864-1944). Його основна праця, присвячена вивченню, систематизації та структуризації документа в сучасному його розумінні, називається “Трактат про документацію”. Очевидно, що документ виник майже одночасно з появою писемності у тих чи інших народів світу.
Сучасний документ, звичайно, відрізняється від документів стародавніх епох своєю стилістикою, способом написання, технікою та матеріалом виготовлення.
Найпоширенішим матеріалом для виготовлення документів у давнину була глина. До нас дійшли сотні тисяч клинописних текстів, які повідомляють науковцям про побут, природу, історію, науку та культуру стародавніх народів. Так, серед руїн палацу царя Атурбаніпала в Ніневії ареологи відкрили декілька кімнат, в яких, здавалося, хтось звалив тисячі клинописних табличок. Після підрахунку їх виявилося близько 30 тисяч. Ця бібліотека зберегла всю історію культури та соціальних стосунків населення Шумеру та Вавилону. Вавилонцям належить і слава першодруків. Один документ розмножувався в певній кількості і розсилався за призначенням. Відомі також клинописні документи з виготовлення синтетичних каменів.
В Стародавньому є Єгипті інформацію записували на папірусі. Найбільший відсоток інформації становлять державне листування, облікові та статистичні дані величезного бюрократичного управлінського апарату - фараонів усіх династій.
Великої популярності і поширення набуває з часом і такий матеріал для виготовлення документів, як пергамент. Пергамент, призначений для письма, - це за особливою технологією оброблена шкіра телят чи свиней. Пергаментні листи для запису інформації вперше стали використовувати у ІІ ст. до н.е.
На початку нашої ери в Китаї був винайдений папір. Китайці дуже довго тримали технологію виготовлення цього матеріалу в суворому секреті. Найпоширенішим матеріалом для виготовлення документів на Сході був тканини, зокрема шовк. По шовку писали чорною або червоною тушшю пензликами різної величини. Але зі збільшенням виробництва паперу шовк витіснився. Поступово і Європа в ранньому середньовіччі перейшла на папір як основний матеріал для виготовлення документів.
З удосконаленням виробництва і розповсюдження по всьому світу паперу він став найголовнішим матеріалом для виготовлення документів.
Різної щільності і фактури, папір використовувався і подекуди ще використовується у вигляді перфокарт та перфострічок, інформація на яких записується і зчитується з допомогою пристрою - перфоратора.
В сучасному діловодстві не обминули увагою і такий вид матеріалів для документування, як фотоплівка.
Документуються сьогодні видатні і важливі події на кіноплівці та магнітофонній стрічці - протокольні частини міжнародних урядових та науково-технічних контактів.
Містким і зручним у користуванні матеріалом для виготовлення документів є комп'ютерна дискета.
Майбутнє технологій документування - у використанні природних та синтетичних матеріалів-мінералів, в першу чергу кварцу.
Входять у практику діло ведення і документи - голограми. Голограма - документ, який містить зображення, запис і відтворення якого здійснюється за допомогою лазерного променя без використання лінз. Голограма може бути пласкою та об'ємною. Голографічний документ можна зображати та відтворювати в трьох вимірах.
Різноманіття матеріалів для виготовлення документів дає змогу створювати їх для різних цілей і, відповідно, різного призначення.
Отож, документ - матеріальний об'єкт із інформацією, зафіксованого, створеного людиною певним способом для передачі її в просторі і часі (визначення дано за ДСТУ 3017-95).
1.2 Виникнення справочинства

З далеких часів дійшли до нас різновиди документів, з допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни.
Необхідність у складанні документів виникає одночасно з появою писемності. Саме нагальна потреба в укладенні різноманітних документів (угод, договорів, тестаментів) і викликає появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації.
З розвитком писемності ділові папери стали засобом спілкування та передачі інформації.
Після створення давньоруської держави писемність стала необхідною для письмових зносин з іноземними діячами, укладання угод з іншими країнами. В умовах формування класового суспільства виникла потреба у складанні заповітів, записах боргів, укладанні торговельних купецьких контрактів, у написах на речах про їхнє призначення, приналежність. Важливі документи давньоруські князі зберігали пильніше, ніж коштовності. Відомо, що за князювання Ярослава Мудрого зібрання найдавніших грамот і договорі Русі з іншими країнами розміщувалися у Михайлівському приділі Софіївського собору. Вчені припускають, що саме тут були зосереджені і документи доволодитирівського часу. Одним з найбільш відомих сховищ ділових паперів був також Києво-Печерський монастир.
Через пожежі, княжі міжусобиці та монголо-татарську навалу більша частина пам'яток давньоруської доби загинула. Збереглися лише окремі з них - найдавніші рукописні книги, твори оригінальної давньоруської літератури. Всі вони сьогодні є не тільки пам'ятками писемності і літератури а й документами тогочасної епохи.
Важливими документами тогочасної епохи були княжі устави і “уроки”, а також церковні устави. Княжі устави спрямовувалися на доповнення або зміну внутрішніх державних норм і порядків. Під уроками розуміють постанови князів переважно фінансового характеру: про податки, донину на користь князя, судові поплатки. Церковні устави мали на меті впорядкувати правове становище церкви в державі, церковні суди, забезпечити церкву матеріально. Збереглися церковні устави князів Володимира і Ярослава. Перший відомий у копії ХІІІ ст., другий - ХІV століття.
Найважливішим історичним документом є наш найдавніший літопис «Повість временних літ», який також дійшов до нас не в оригіналі, а у пізніших списках.
На території західних слов'янських земель (у Чехії та Польщі) актові книги як особлива форма ведення діловодства виникли у ХІІІ сторіччі. На західноукраїнських землях, як зазначали у своїх працях видатні українські історики О.І.Левицький і В.О. Романовський, актові книги з'явились у ІІ половині ХIV сторіччя.
Я.Р.Даткевич Шашкевич Я.Р. Адміністративні, судові й фінансові книги на Україні в ХІІІ-ХVІІІ ст.ст.// Істор.джерела та їх використання. - К., 1969. вважає, що вивчаючи проблему генезису цієї форми діловодства, не можна ігнорувати наявність актових книг в італійських, західнонімецьких центрах, як можливих шляхах їх проникненню в Україну.
Величезний масив актових книг відклався в результаті діяльності громадських і земських судів. В кожному повіті функціонували три судові установи: гродський, або адміністративний, земський і підкоморський суди.
Все, що відбувалося у судах, заносилося до актових книг. Більшість книг велося за подвійною системою: спочатку акти записувалися до чернетки - “протоколу” - за скороченою схемою, а потім переписувались у чистовик - індикту.
Свою подальшу реорганізацію і розвиток актове діловодство в судах дістало за Статутом 1566 року. В основному змісті документів простежується прагнення додержуватись канцелярської мови, хоч часто трапляються елементи живої розмовної мови, характерної для представників тодішнього феодального суспільства.
Актове діловодство проіснувало на території Правобережної України до 1840-х років.
До ХV століття у Московському князівстві система управління мала двірцево-вотчинний характер. Органами управління були так звані путі. Справочинство вели дяки, а при намісниках - писарчуки та піддячі. Створення Російської централізованої держави вимагало розвинутіших форм державного управління. У зв'язку з цим відбувалася поступова перебудова органів великокнязівського управління. На кінець ХV - початок ХVІ ст. склалася система приказів - центральних органів державного правління.
Усього приказів було близько 80, кожний з яких налічував від 3 до 400 показних людей. Канцелярії функціонували при кожному державному, духовному чи громадському закладі. Документи в них складали та оформляли фахівці за певними загальними правилами, що наслідувалися згідно з традицією.
Діяльність канцелярії, роботу окремих службовців зі створення офіційних текстів добре видно з елементів створюваних документів. Так, на кожному документі, що надходив до приказу, ставили дату оформлення.
Писали на вузеньких (15-17 см) смужках паперу, які за необхідності склеювали. Зворотний бік залишали чистим.
У діяльності приказів ХV- ХVІІІ ст. виробився сталий процес роботи з документами, який і дістав назву приказного діловодства. Діловодство стало вимагати значного досвіду, якого нерідко не мав начальник приказу - суддя. Документи поділяли на законодавчі, які виходили від органів державної влади, та розпорядчі, які складали органи управління.
Територія Лівобережної України, що на той час увійшла до складу Росії. У травні 1710 року гетьманом став генеральний писар Пилип Орлик, автор “Пактів”, або так званої “Бендерської Конституції і вільностей Запорізького війська”. Вихідним положенням цього документа була теза про незалежність України.
Діловодство в установах до ХVІІІ ст. велось згідно з канцелярськими традиціями і законодавством не регулювалося.
Застарілу систему приказів у 1717-1718 рр. змінили 12 колегій, кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалося Сенату. Згодом 13-ю колегією став Синод, що відав церковними справами. Остаточно структуру колегій визначив підписаний 1720 року “Генеральний регламент” державних колегій, що заклав засади організації діловодства в державних установах.
У ”Генеральному регламенті” докладно розкрито функції кожного підрозділу колегії. Найважливіші документи складав секретар, інші, за вказівкою секретаря, - канцеляристи. Частину документів писали за “генеральним формуляром”, тобто за обов'язковими формами.
Для відносин між вищою владою і владою на місцях встановлювалися відповідні види документів залежно від місця станови за ієрархічною градацією.
Для полегшення знаходження документів складали арфі віти установ та осіб, які мали до них якесь відношення. Були вироблені засади організації обліку, проходження та зберігання документів. Тоді є з'явилася назва “архів”.
Законодавчі та розпорядчі акти державної влади оформляли указами, регламентами, інструкціями, протоколами. До 1775 року важливу роль у житті українського народу відігравала Запорізька Січ.
Чергові реформи центрального державного апарату відбулися у 1810-1812 роках. 1810 року було затверджено вищий державний законодавчий орган - Державну Раду, а 1811 року створені центральні органи державного правління - міністерства з багатоступеневою структурою.
Постанова “Загальна установа міністерств” передбачала єдність форми складення документів за наведеними зразками. Ділові папери складного змісту мали три частини: вступ з викладом змісту справи, обґрунтування з посланнями на законодавство чи нормативні акти, клопотання або прохання.
Багато уваги цілісності діловодства і звітності приділяв один з видатних державних діячів того часу М.М.Сперанський. Його праці зробили великий внесок у те, що ми нині називаємо уніфікацією документів.
Виникла практика створення різноманітних “письмовників”, що надалі стало традицією. Вони вміщували зразу всіх видів документів (розпорядження, рішення, реляції, вказівки, накази, ділові листи).
15 березня 1917 року Тимчасовий уряд прийняв постанову “Про вдосконалення форм офіційних відносин та паперів”. Мовний ритуал у практиці складання ділових документів залишався.
1.3 Радянське документознавство та діловодство в Україні

Після більшовицького перевороту на колишній території царської імперії утворилося 13 країн. П'ять з них стали незалежними. В інших, у тому числі й в Україні після ліквідації УНР, сформувалась і утвердилась радянська форма державності.
Вже 2 березня 1918 року Рада народних комісарів прийняла постанову “Про форму бланків державних установ”, якою встановила новий єдиний формуляр ділового документа.
І Московська ініціативна конференція з нормалізації техніки управління (вересень 1922 року) розглянула питання про стандартизацію документів.
У 1969-1971 рр. було розроблено і затверджено серію загальносоюзних стандартів управлінської документації. З 1972 р. в СРСР почали діяти єдині правила підготовки та оформлення організаційно-розпорядчих документів і єдині правила роботи з документами.
Постановою від 04.09.73 Державний Комітет СРСР по науці і техніці ввів у дію основні положення Єдиної державної системи документування. В 1975 р. було прийнято ГОСТ 6.15.1-75 “Унифицированные системы документации. Система органызационно-распорядительной документации. Основные положения».
На початок 1984 р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27 державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифікаторів техніко-економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів.
У 1984-1986 рр. сформувалася цілісні система документаційного забезпечення управління, що відповідала тодішнім вимогам діловою російською мовою і стилю складання офіційних документів.
Незважаючи на ряд позитивних чинників: створення системи в роботі з документами, прискорення діловодного процесу, раціоналізація документообігу, введення Єдиної державної системи діловодства для установ, організацій та підприємств.
Лютневу буржуазно-демократична революція викликала пожвавлення національно-політичних рухів у різних національних регіонах Російської імперії, в тому числі й в Україні. Вперше за багато століть з'явилася можливість утворення української незалежної держави.
17 березня 1917 р. представники різних партій і рухів утворили всеукраїнську загальногромадську представницьку організацію - Центральну Раду, головною якої обрали М.С. Грушевського.
Центральна Рада та її уряд - генеральний секретаріат залишили значну документальну спадщину, яка налічує 49 фондів Центрального державного архіву влади та управління України. Серед цих документів найвагоміші мають Універсали Центральної Ради.
Названі документи свідчать про поступальний розвиток політичної свідомості молодих українських політиків, що рухались від вимоги автономії України у складі демократичної Росії до повної незалежності і самостійності.
У жовтні 1918 року в результаті розвалу австро-угорської монархії до влади в Галичині прийшла Українська Національна Рада. Утворилась Західно-Українська Народна Республіка.
В Україні нову владу очолила Директорія УНР, яка рішенням трудового Конгресу 22 січня 1919 р. проголосила акт соборності, тобто об'єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою.
Наприкінці 1920 р. було встановлено радянську владу. 1 серпня 1923 р. було прийнято декрет про українізацію.
Активне здійснення українізації розпочав комісар освіти О.Шумський (1925-1927), продовжив М.Скрипник (1927-1933). По всій Україні на різних курсах організовувалося обов'язкове вивчення української мови. У 1925 році українська мова була офіційно введена у діловодство. У 1927 році Л.Кагатович оголосив, що все партійне діловодство також вестиметься українською мовою.
У січні 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У став П.Постишев, який розпочав боротьбу з проявами так званого українського буржуазного націоналізму. Майже 10-річний період українізації штучно припинився. В державному і громадському житті відновилася практика русифікації. Політика де українізації призвела до ліквідації всіх здобутків українського відродження.
Система радянського діловодства на багато років поширилась на всій території України.
Виявляючи волю й прагнення українського народу, Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади уряду республіки в межах її території.
Після спроби державного перевороту в Росії 19 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Новим господарським структурам сучасної України, вільної від адміністративно-командної системи, необхідно критично проаналізувати організацію діловодства в минулому. Взяти з неї все цінне, обмежитись необхідним мінімумом документів та справ, не роздуваючи їх до непотрібних розмірів; вдосконалити управління.
ІІ. Сучасне управлінське документознавство в Україні

2.1 Підготовка до складання управлінських документів

Управління суспільством, галуззю народного господарства чи підприємством являє собою з погляду технології процес отримання, обробки і передачі інформації. Переважна частина інформації, яка використовується в управлінні, фіксується. Це обов'язковий елемент управлінської діяльності, оскільки в сучасних умовах отримувати, зберігати і передавати інформацію можна, лише зафіксувавши її попередньо.
Документ - це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини.
Сукупність документів, оформлених відповідно до певних правил і які використовуються в управлінській діяльності, називаються управлінською документацією.
Під стилем ділового письма розуміють сукупність прийомів використання мовних засобів при складанні управлінської документації.
У службових документах реалізується офіційно - діловий стиль. При складанні тексту документів мають виконуватись певні вимоги, найголовніші з яких такі:
- достовірність і об'єктивність змісту;
- точність;
- повнота інформації;
- максимальна стислість;
- переконливість.
Стиль і зміст тексту визначаються видом документа. Однак у практиці сучасного діловодства склалися загальні вимоги, які застосовують до текстів більшості сучасних ділових документів.
Текст службових документів є його найважливішим реквізитом. Він поділяється на логічні елементи, кожен з яких має певне значення. Текст будь-якого документа складається з таких частин:
- вступ - адресат готується до сприйняття теми;
- доказ - викладається суть питання;
- закінчення - формулюється мета, заради якого складено документ. Закінчення може бути активним чи пасивним. Активне закінчення точно зазначає, яку дію має виконати адресат. Пасивне закінчення інформує про якісь події, обставини, факти.
За способом викладу матеріалу документи можна поділити на дві категорії:
1) документи з високим рівнем стандартизації (ВРС);
2) документи з низьким рівнем стандартизації (НРС).
Документи з ВРС складаються за затвердженою формою. Уніфікація як один з напрямків раціоналізації документів втілюється в розробці і застосуванні на практиці типізованих і трафаретних текстів.
Типізація текстів - це процес створення тексту-зразка, тексту-стереотипу, на основі якого можуть бути побудовані тексти аналогічного змісту, що відповідають подібним управлінським ситуаціям. При цьому мають бути якнайточніше збережені основні конструкції і формулювання тексту-зразка.
Трафаретизація - це процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну з наступним включенням постійної інформації до бланку документа. Отже, трафаретні тексти - це дослівне відтворення постійної інформації з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа.
У документах з НРС добір слів і словосполучень кожний раз залежить від конкретної ситуації і за способом викладу документи з НРС прийнято поділяти на: розповіді, описи, міркування.
У розповіді йдеться про події, явища, факти в тій хронологічній послідовності, в якій вони відбувалися в дійсності.
В описі характеризуються явища, люди, події з перерахуванням ознак, властивостей, особливостей.
Міркуванням називають вид тексту в якому логічні визначення, думки і умовиводи розкривають внутрішній зв'язок явищ і, як правило, доводять визначену тезу.
Важливе місце в документознавстві посідають правила оформлення документів. Згідно з ними документ повинен:
- надходити від установи чи юридичної особи, які мають на це право;
- бути юридично правильно оформленим;
- подавати об'єктивні відомості про події, які висвітлює, базуватися на фактах і містити кон и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.