Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Основн напрямки державної пдтримки малого пдприємництва. Вивчення особливостей страхування у сфер зовншньоекономчної дяльност. Аналз заходв, направлених на вдосконалення структури українського експорту. Розгляд поняття нетарифних бар'єрв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 25.03.2010. Сдан: 2010. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
ТЕМА: "ФОРМИ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ЕКСПОРТЕРІВ"
ПЛАН РОБОТИ
Вступ
1. Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів українського походження
2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
3.Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
4. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів
5. Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
6. Часткові компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами
7. Вдосконалення структури українського експорту
8. Досвід окремих зарубіжних країн в сфері державної фінансової підтримки експортерів
9. Нетарифні бар'єри
10.Експортні субсидії. Компенсаційне мито
11.Підтримка експортної діяльності вітчизняного виробника
12. Венчурні фонди
Висновки
Використана література
ВСТУП
Сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України є одним з найважливіших елементів державної промислової і структурної політики. Зіставлення технологічної структури експорту з України та світового експорту засвідчує істотне відставання України в сфері експорту високотехнологічної продукції - її питома вага є майже на порядок нижчою, ніж в середньому у світі і практично не збільшилася за останні сім років Замість високотехнологічної продукції Україна постачає на світовій ринок товари низького ступеня готовності, так звану технологічну "сировину" та середньотехнологічну продукцію машинобудування, одночасно закупаючи дорогі готові зарубіжні технології, що потребує супутнього придбання дорогих додаткових послуг (монтаж устаткування і його наступне технічне обслуговування)..
Метою роботи є науково-теоретичне обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання економіки у сфері зовнішньоекономічної діяльності України.
Для досягнення мети досліджень було поставлено такі завдання:
- визначити особливості державного регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності, використання спектра механізмів державного управління;
- охарактеризувати загальні та спеціальні методи державного регулювання зовнішньоекономічної сфери;
- проаналізувати зарубіжний досвід застосування загальних і спеціальних механізмів державного регулювання зовнішньоекономічного сектора;
- запропонувати механізм векторних геополітичних пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності України;
- розробити концепцію державного регулювання процесів інтеграції України у світогосподарський простір;
- визначити систему фінансово-кредитних установ сприяння експортерам;
- внести пропозиції щодо вдосконалення інституційної основи інформаційного забезпечення вітчизняних експортерів в Україні.
Об'єктом дослідження є організаційно-економічні відносини, що складаються при здійсненні державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в умовах розширення міжнародної співпраці.
Предметом дослідження є теоретичні засади застосування механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
1. Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів (робіт,Послуг) українського походження
Державне регулювання діяльності фірм і підприємств пов'язане з експортною діяльністю формується на базі закону про систему державної підтримки експорту товарів українського походження.

Цей Закон спрямований на створення системи державної підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження для підвищення експортних можливостей вітчизняних підприємств, забезпечення захисту українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках та з метою застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі.

Метою державної підтримки національного експорту є:
застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі
забезпечення позитивного сальдо торговельного балансу України;
забезпечення стабільності банківської системи України;
підвищення рівня зайнятості населення України та створення нових робочих місць;
упровадження сучасних фінансово-кредитних механізмів у зовнішній торгівлі та механізмів державної підтримки експорту;
розвиток експорту товарів українського походження, насамперед стимулювання зростання експорту високотехнологічних товарів;
поліпшення доступу українських виробників і експортерів до обігового капіталу та інвестицій в основні фонди підприємств;
підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках, зокрема шляхом надання підтримки, в тому числі фінансової, українським виробникам та експортерам під час їх участі у міжнародних тендерах за кордоном;
захист українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, пов'язаних з здійсненням експорту товарів українського походження.
Державна підтримка національного експорту України здійснюється шляхом:
надання експортних кредитів:
- українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
- українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
- іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобов'язання закупівлі ними товарів (робіт, послуг) українського походження.
захисту українських експортерів від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення страхового покриття у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);
страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом).
Державна підтримка національного експорту України також здійснюється:
у формі гарантування участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном, що реалізується шляхом надання державою гарантій незмінності тендерної пропозиції українських експортерів під час участі в тендерах за кордоном або фінансового забезпечення, наданого уповноваженою фінансовою установою, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, залежно від різниці кредитних ставок в Україні та країні покупця у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України щорічно визначає перелік пріоритетних галузей економіки та номенклатуру товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту.
Порядок визначення переліку пріоритетних галузей економіки та номенклатури товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту, визначається Кабінетом Міністрів України.
Створення системи державної підтримки національного експорту здійснюється шляхом:
утворення та забезпечення функціонування державної акціонерної страхової компанії "Українська компанія страхування експорту" (далі - Компанія);
утворення або визначення у порядку передбаченому законодавством фінансової установи як уповноваженої державою установи з реалізації державної політики щодо підтримки кредитування та гарантування національного експорту.
Компанія є державною небанківською фінансовою установою, яка утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Компанія здійснює свою діяльність в межах суми державних гарантій, що надаються в рамках стимулювання збільшення експорту товарів (робіт, послуг) українського походження.
Компанія здійснює діяльність за такими напрямами:
страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих банками-кредиторами (резидентами) українському виробнику або експортеру для забезпечення виконання умов зовнішньоекономічного договору (контракту), у тому числі на стадії виробництва продукції, від некомерційних та комерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);
страхування та перестрахування зовнішньоекономічних договорів (контрактів) українських експортерів від комерційних або некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);
страхування експортних кредитів, наданих іноземному покупцю банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за кредитами, наданими йому під зобов'язання закупівлі товарів українських експортерів.
Страхування експортних контрактів та експортних кредитів здійснюється за умови надання:
іноземними покупцями або банками-нерезидентами українському експортеру за експортним контрактом або банку-кредитору (резиденту) за кредитним договором державних гарантій країни, резидентами якої є іноземний покупець або банк-нерезидент;
гарантій іноземної держави Компанії за зовнішньоекономічним договором (контрактом) українського експортера;
гарантій іноземного покупця або банку-нерезидента, який є резидентом держави, що має інвестиційний кредитний рейтинг провідних міжнародних рейтингових агентств не нижчий за рейтинг інвестиційного класу.
Страхова виплата не може перевищувати 90 відсотків розміру суми зовнішньоекономічного договору (контракту) або експортного кредиту в разі настання некомерційного ризику та 85 відсотків у разі настання комерційних ризиків.
Компанія не здійснює страхування фізичних осіб.
Компанія отримує ліцензію на здійснення відповідних видів страхової діяльності і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.
Уповноважена фінансова установа утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Уповноважена фінансова установа отримує ліцензію на здійснення кредитування національного експорту і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.
Визначення уповноваженої фінансової установи здійснюється на конкурсних засадах у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
В разі необхідності, Кабінет Міністрів може надати відповідні повноваження у повному обсязі або частково декільком фінансовим установам у відповідності до їх спеціалізації та наявності відповідних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.
Уповноважена фінансова установа здійснює діяльність за такими напрямами:
надання експортних кредитів українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
надання експортних кредитів українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
надання експортних кредитів іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобов'язання закупівлі ними товарів українського походження;
надання довгострокових кредитів українським виробникам на оновлення та модернізацію основних виробничих фондів;
часткова компенсація відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік;
рефінансування українським банкам експортних кредитів українським виробникам та експортерам;
рефінансування українським банкам експортних кредитів іноземним покупцям;
гарантування повернення авансових платежів іноземним покупцям;
гарантування незмінності пропозицій українських виробників та експортерів під час участі в тендерах за кордоном.
Кошти для фінансового забезпечення участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном передбачаються у державному бюджеті на відповідний рік та використовуються виключно на поворотній основі.
Гарантія незмінності тендерних пропозицій надається тільки при наявності угоди між уповноваженою фінансовою установою і українським експортером із зобов'язанням українського експортера щодо відшкодування можливих збитків у разі невиконання ним тендерних пропозицій.
Часткова компенсація відсоткової ставки за наданими експортними кредитами здійснюється у строки сплати відсотків за користування кредитами, передбачені відповідними кредитними договорами.
2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Історія розвитку ринкових відносин в Україні за часів її незалежності свідчить про те, що державне регулювання економіки та зовнішньоекономічної сфери потребує вдосконалення форм і методів його реалізації. 6
Cучасна парадигма державного управління відстоює думку про застосування спеціальних механізмів регулювання певної сфери. Водночас стратегія регулювання зовнішньоекономічних відносин потребує поєднання усього спектра методів і механізмів державного управління. Відзначимо, що сучасна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності України спрямована не на довгострокову перспективу, а на пошук шляхів виходу із кризових ситуацій, тому така політика часто не дає позитивних результатів. У зв'язку з цим, потребують удосконалення методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на загальні та спеціальні. Україна використовує в принципі таку саму методику регулювання, що й розвинуті країни з ринковою економікою. Проте співвідношення цих інструментів у процесі їх застосування, залежно від мети політики молодих держав, її значення в регулюванні зовнішньоекономічної сфери істотно відрізняються.
Зазначимо, що загальними методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є розвиток малих форм підприємництва, розкриття кордонів до входження фінансових інституцій, грошово-кредитне регулювання, антимонопольне регулювання, застосування технічних норм, норм упакування і маркування, норм санітарного і ветеринарного контролю.
Проте, пріоритетну роль у механізмі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні виконують спеціальні методи впливу на учасників ЗЕД. Основним інструментом такого впливу є імпортні й експортні митні збори. За допомогою зміни їх рівня держава має можливість змінювати характер імпорту і експорту в потрібних напрямах. Переваги митно-тарифного регулювання виявляються в тому, що, по-перше, це дуже гнучкий механізм, який дає змогу в мінімальних, середніх, максимальних розмірах впливати на експортно-імпортні потоки товарів.
По-друге, зміна митних тарифів дає можливість у різних напрямах впливати на стан імпорту і експорту різних видів товарів, збільшуючи, скорочуючи або стабілізуючи їх потоки. По-третє, митно-тарифне регулювання -- це ринковий механізм, що дає змогу досягати поставлених цілей через вплив на економічні інтереси імпортерів та експортерів.
У процесі комплексного стимулювання збільшення виробництва продукції на експорт, окрім митно-тарифного механізму, використовуються і фінансові важелі. Ними можуть бути різні форми податкового заохочення товаровиробників-експортерів, що випускають конкурентоспроможну на світових ринках продукцію
і з високою часткою доданої вартості, а також субсидії з державного і регіональних бюджетів, створення системи страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, надання гарантійних зобов'язань з боку держави для кредитування експортних постачань.
Валютне регулювання як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД означає, що держава може встановлювати певні вимоги до обов'язкового продажу певної частки експортної валютної виручки, коли вона надходить на банківські рахунки експортерів. Також можуть підвищуватися вимоги, ліміти щодо розрахунків резидентів за імпортними контрактами з нерезидентами[3,c. 165].
Наступний шлях державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це нетарифне її регулювання. Нетарифне регулювання є спеціальним методом регулювання ЗЕД. Воно передбачає використання таких спеціальних методів як квотування, ліцензування.
Експортний контроль як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД застосовується для захисту національних інтересів країни, коли об'єктом зовнішньоторговельних операцій є різні види озброєнь, військової техніки або товарів подвійного призначення. Використовується він також з метою дотримання міжнародних зобов'язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їх створення. Номенклатура товарів, що підлягають експортному контролю, визначена в спеціальних списках, які затверджуються указами Президента України.
Розглядаючи способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі, на наш погляд, необхідно також відзначити довгострокове прогнозування, середньострокове індикативне й короткострокове оперативне планування, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного і фіскального характеру, адміністративних і організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.
Довгострокове державне регулювання забезпечується шляхом прогнозування, програмування і стратегічного планування економіки і має на меті, насамперед, формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції і вписатися у світовий ринок; інтенсифікації економічного зростання; структурну перебудову і модернізацію національного господарства; вирішення соціальних проблем. Використання методів довгострокового регулювання характерне для багатьох країн з розвинутою економікою. Його результати фокусуються в економічній політиці держави, що дає змогу за порівняно короткий строк домогтися високого рівня розвитку і завоювати міцні позиції на світовому ринку як провідним експортерам по багатьох товарних позиціях.
Середньострокове державне регулювання реалізується через індикативне планування, спрямоване на координування позицій держави і приватного сектора. У його рамках уряд, визначаючи цілі по пріоритетних галузях, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, розміри капіталовкладень і бажані темпи зростання. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, які об'єднуються в загальну державну програму.
Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляцію, а також на захист інтересів внутрішнього ринку і національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії і тарифи.
3 . Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: 1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва; 2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; 3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; 4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; 5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.
Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.
Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України.
1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.
Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.
Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємопов'язаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємопов'язуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прийняття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.
Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями:
- форми прямої фінансово-кредитної підтримки;
- форми опосередкованої підтримки;
- забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;
- захист державою інтересів малих підприємств.
Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у форма,
гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.

4. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів

Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок. Однак чітке зарахування засобів зовнішньоторговельної політики до однієї з груп -- захисної або наступальної -- надто ускладнене, оскільки кожний з них, як правило, виконує обидві функції. Це повною мірою стосується і засобів стимулювання експорту, що розцінюються ГАТТ як одна з форм нетарифних обмежень. Вони входять у групу "участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів)". І це цілком зрозуміло, адже створення переваг національним виробникам і експортерам водночас ставить експортерів інших країн у невигідне положення, ускладнює продаж їх товарів на ринку країни, що застосовує субсидії.
Істотні зрушення у світовій торгівлі останніми роками позначаються на формах і методах її здійснення. У торговому обороті постійно збільшується частка розвинених країн, а з погляду товарної структури -- частка машин і обладнання. Структурні зрушення в міжнародній торгівлі й зміни в темпах її розвитку, розширення товарної номенклатури і збільшення кількості країн, що беруть активну участь у міжнародному товарообміні, розвиток спеціалізації й поглиблення міжнародного розподілу праці, загострення конкурентної боротьби та інші чинники впливають на зовнішньоторгову політику країн-учасниць.
Значної специфіки надає зовнішньоторговій політиці науково-технічна революція. У сучасних умовах дедалі активніше 12 використовуються нові форми конкурентної боротьби. її центр переноситься із сфери цін у такі сфери, як новизна і високий технічний рівень товарів, насамперед машин і обладнання, висока якість їх виготовлення, вдосконалення технічного обслуговування, розвиток і вдосконалення товаропровідної мережі тощо.
Якщо раніше вирішальним чинником конкурентної боротьби на світовому ринку були ціни -- переважала та фірма, яка пропонувала товар за найнижчою ціною, то тепер успіху досягають фірми, що пропонують новий або досконаліший товар, де враховано специфіку попиту покупців і забезпечені кращі експлуатаційні показники.
На сучасному ринку переважає той з конкурентів, хто пропонує не лише новий виріб, а й нові, більш комплексні послуги, хто використовує нові, досконаліші методи збуту. Отже, чинник новизни й досконалості в умовах сучасного світового ринку часто переважає чинник цін.
Однак незважаючи на це ціна товару продовжує відігравати важливу роль, адже товар продається не заради виробництва, а заради отримання прибутку. Отже, фірми намагаються обійти конкурентів, продати свій товар і отримати прибуток. І тут сучасний виробник спирається на допомогу держави, яка створює умови, що сприяють експортній діяльності підприємців своєї країни.
Особлива увага урядів до проблем заохочення експорту визначається низкою причин, що відображують як об'єктивні процеси всередині країни, так і необхідність пристосовуватися до нової ситуації у світі.
Збільшення частки готових виробів, особливо машин і обладнання, у зовнішній торгівлі зумовлює підвищення вартості товарів, що поставляються, насамперед технологічно складного обладнання. Наприклад, сучасне комплексне обладнання для металургійного заводу або атомної електростанції коштує сотні мільйонів доларів. Часто це перевищує фінансові можливості покупця. Амортизація цього обладнання виправдовує платежі лише через тривалий період. Продаж такої продукції за кордон пов'язаний з необхідністю дослідження підприємцями додаткових джерел фінансування, які в національному масштабі може забезпечити лише держава.
Тому сприяння урядових установ розширенню експорту перетворилося на одну з найважливіших сфер діяльності держави. З часом внаслідок згадуваних змін на світовому ринку таке сприяння набуло нових, специфічних рис. Аж до Другої світової війни і в перші повоєнні роки державне стимулювання експорту ще не розглядалось урядами як першочергове завдання і здійснювалося обмеженими коштами, поширювалося на порівняно невелику частку поставок і передбачало в основному зменшення надмірних витрат, що виникали в окремих групах експортерів. Нині воно належить до найважливіших сфер державної діяльності, що швидко поширюються. При цьому залучаються величезні матеріальні й людські ресурси.
Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків, тобто перманентній меті, що не має видимих економічних меж. Уряди в основному зосереджують увагу на сприянні збуту продукції, що посилює в довгостроковому плані позиції країни на світовому ринку. Так, для США -- це форсування експорту літаків, електронно-обчислювальної техніки, атомних електростанцій, озброєння, продукції сільського господарства, для Німеччини -- металообробного і електротехнічного обладнання, автомобілів, для Японії -- електроніки, автомобілів, суден.
Якщо раніше стимулювання експорту було лише однією з галузей ЗЕП держави, то тепер воно стало значною мірою визначальним засобом. Форсуванню збуту товарів підлягають навіть заходи з регулювання імпорту, такі як скасування кількісних обмежень, виторг митних поступок, одностороннє зниження мита, підвищення внутрішніх податків тощо.
Урізноманітнилися й форми фінансування експорту, зокрема шляхом стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок у галузях, продукція яких здебільшого реалізується на світовому ринку. З цією метою підприємцям надаються податкові пільги, різні субсидії з бюджету або державних фондів.
Одна з основних проблем -- створення системи державного заохочення експорту. Щоб розв'язати цю проблему, потрібні кошти для фінансування поставок товарів і надання інших різноманітних послуг експортерам. З цією метою дедалі активніше залучаються ресурси приватних банків і подібних фінансових інститутів за безпосередньою допомогою держави як гаранта, кредитора, гаранта кредитора або просто донора, а також збільшуються фонди державних установ з фінансування або сприяння розвитку експорту.
Асигнування урядів на заохочення експорту, що належали раніше до розряду надзвичайних, епізодичних платежів, нині є постійною статтею бюджетних витрат.
Одним з найпоширеніших методів стимулювання експорту товарів є надання експортних премій, або субсидій.
Експортні премії (субсидії) -- це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними організаціями фірмам-експортерам на вивезення певних товарів за кордон. Вони покривають частину витрат національних виробників і в такий спосіб підвищують їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
Необхідно зазначити, що субсидуватися може не лише виробництво товарів на експорт, а й взагалі виробництво певної продукції, зокрема спрямованої на внутрішній ринок. В останньому випадку субсидія є прихованим протекціоністським бар'єром, що за дією рівноцінно введенню додаткового митного збору, бо впливає на ціну, знижуючи її порівняно з цінами конкуруючих імпортних товарів. Відмінність полягає в тому, що митний збір підвищує ціну імпортного товару, знижуючи його конкурентоспроможність, а субсидія дає змогу національному виробникові знизити ціну виробленого ним товару. Водночас субсидія захищає не лише виробника товару, а й споживачів, які використовують цей товар (сировину, продовольство, напівфабрикати) для виготовлення інших виробів.
На практиці субсидування здебільшого застосовується щодо виробництва загалом, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, хоча деякі субсидії діють виключно щодо експорту. З огляду на це субсидії поділяються на прямі й непрямі.
Прямі експортні субсидії(премії) -- це певні суми, що виплачуються експортеру для вивезення товарів, в експорті яких зацікавлена країна. Іншими словами, це дотації експортеру для покриття різниці між високою внутрішньою ціною і низькою ціною на аналогічний товар на світовому ринку або для компенсації частини витрат постачальників.
До Другої світової війни прямі експортні дотації застосовувалися в багатьох країнах, під час війни -- у переважній більшості країн. Генеральна угода по тарифах і торгівлі забороняє пряме субсидування експорту, попри це воно істотно поширене, насамперед при експортуванні сільськогосподарської продукції, а також при вивезенні капіталомістких і дорогих товарів. Характерним прикладом є авіаційна і суднобудівна галузі 15 промисловості. Оскільки основні виробники суден реалізують за кордоном понад половину своєї продукції, то навіть формальне субсидування виробництва загалом є фактично субсидуванням експорту. Крім того, багато держав виплачують дотації судноплавним компаніям за експлуатацію національних суден.
З кінця 50-х років посилилося субсидування сільськогосподарського експорту через загострення проблеми збуту надлишків продукції. Це виявилося у збільшенні фінансових коштів, що виділяються на такі цілі, збільшенні кількості субсидійованих товарів, застосуванні нових методів субсидування, зокрема колективних. Наочним прикладом останнього є політика ЄС у галузі експорту сільськогосподарських товарів.
Непряме субсидування експорту поширеніше, витонченіше і передбачає фінансові пільги окремим галузям народного господарства або економіці загалом на отримання кредитів, сплату податків, витрат на електроенергію, транспорт тощо.
Поширення субсидування зовнішньоекономічної діяльності змусило ГАТТ розробити відповідні правила субсидування і стягування компенсаційного мита. На "Токійському раунді" було прийнято
Кодекс із субсидій і компенсаційного мита, який був уточнений під час "Уругвайського раунду".
Однією з найстаріших і найпоширеніших форм фінансового заохочення вивезення товарів є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити. У більшості країн світу операції страхування експорту виконують спеціальні установи. Наприклад, у США -- це Експортно-імпортний банк, у Великобританії -- Департамент гарантій експортних кредитів, у Німеччині, Бельгії та деяких інших країнах функції державного страхування експорту виконують приватні страхові компанії, що здійснюють ці операції за рахунок коштів, які надає держава.
Основна відмінність сучасного державного страхування експорту від того, що застосовувався до Другої світової війни, полягає в розширенні покладених на них функцій, захисті фірми від можливого ризику, наданні пільгового банківського кредиту і отриманні експортного контракту. Водночас страхування експорту раніше було надто обмежене щодо термінів, видів ризиків, країн і експортерів. Нині воно стало різнобічнішим, що сприяє збільшенню кількості підприємців і фірм, які звертаються до послуг страхових компаній.
У системі державного страхування найважливішими є два види гарантій:
* видача гарантій щодо кредитів безпосередньо банкам, що фінансують експорт. Ці гарантії стали неодмінною умовою отримання банківського кредиту;
* у доповнення до традиційних гарантій щодо більш-менш традиційних комерційних ризиків (стихійні лиха, відмова від товару, неплатоспроможність імпортера тощо) страхування охопило й багато інших видів політичних ризиків (військові дії, революція, експропріація, націоналізація тощо). Нині комерційні й політичні ризики покриваються, як правило, на 70-80 %.
Надання державних гарантій на експортні кредити має першорядне значення для його отримання. Тому роль державного страхування у зовнішній торгівлі постійно зростає, що дає змогу здешевити експортні операції.
Внаслідок вже згадуваних причин сучасна зовнішня торгівля практично немислима без надання експортних кредитів. Це пояснюється також підвищенням вартості товарів на світовому ринку, насамперед високотехнологічних виробів і комплектного обладнання.
Отже, постала потреба у створенні не лише пільгових, як раніше, умов кредитування зовнішньоторговельних заходів, що в сукупності й створило сучасну систему кредитного заохочення експорту. Якісно новими елементами стали такі:
* орієнтація передусім на найперспективніші вироби машинобудівної продукції в кожній країні;
* поширення державної допомоги на короткострокове кредитування;
* порівняно широке використання міжурядових банківських організацій для збуту національної продукції.
Одним з найважливіших аспектів формування преференційних умов кредитування стало підвищення ролі державного страхування, що значною мірою пом'якшило для експортерів гостроту проблеми з'ясування платоспроможності їх зовнішньоторговельних партнерів.
За фінансової підтримки уряду розвиток кредитування експорту в багатьох країнах стимулювався й іншими методами заохочення, наприклад зниженням або заморожуванням процентних ставок на експортні кредити нижче за ставки, що діяли на внутрішньому ринку. Крім того, подовжувався термін кредитування, зменшувалися штрафні ставки за прострочення платежу, збільшувалася частка фінансування за рахунок пільгового кредиту, полегшувалась і спрощувалась процедура його отримання.
З метою максимального надання національним виробникам реальних можливостей у торгівлі з країнами, що розвиваються, уряди створювали спеціальні фонди і навіть установи для кредитування таких поставок, а також розробляли особливо пільгові умови кредитування щодо процентних ставок, первинного внеску й форм погашення кредиту.
Як наслідок, загострилася конкуренція у сфері експортного фінансування, що загрожувала перерости у "кредитну війну". Це спричинилося до занепокоєння урядів більшості країн. А тому в 1976 р. було досягнуто міжнародних домовленостей країн -- членів ОЕСР, які є найбільшими виробниками та експортерами машин і обладнання. Пізніше (у 1978 р.) ці домовленості було покладено в основу Міжнародної угоди про основні умови експортних кредитів, що користуються підтримкою держави, так званого консенсусу. У ньому визначались умови надання експортних кредитів і обмежувалися розміри державних субсидій по них.
Зазначена угода поширюється на експортні кредити з терміном погашення понад два роки, що користуються державною підтримкою у формі фондування, рефінансування, субсидування або страхування. Кредити мають надаватися лише для фінансування експорту певних груп товарів, наприклад машин, обладнання (крім військового), окремих видів металопродукції, будівництва об'єктів за кордоном і надання відповідних послуг. З цього переліку вилучено такі об'єкти високої вартості, як судна, електростанції (зокрема, атомні), літальні апарати, а також станції стеження за супутниками Землі.
"Консенсус" визначає всі основні (максимально пільгові) умови експортних банківських і комерційних кредитів. Мінімальний розмір готівки платежів встановлений на рівні 15 % суми контракту; отже, ліміт кредиту не може перевищувати 85 % обсягу зовнішньоторговельної операції. Іншими словами, імпортер, отримуючи кредит, змушений негайно оплатити щонайменше 15 % суми контракту.
Вибір валюти кредиту не обмежується. Термін і вартість кредиту диференціюються залежно від країн-позичальників. З цією метою останні поділяються на три групи:
* найспроможніші країни з рівнем національного прибутку на душу населення понад 4 тис. дол.;
* країни -- експортери нафти -- члени ОПЕК і більшість колишніх соціалістичних країн;
* більшість країн "третього світу" і КНР.
У липні 1988 р. пільгове кредитування найспроможніших держав було припинено.
Наданий кредит країна повинна погашати однаковими внесками не рідше одного разу за півріччя і починати погашати його не пізніше як через 6 місяців з дати поставки або введення в експлуатацію обладнання.
Розглядувана угода встановлює також мінімальний розмір процентних ставок по експортних кредитах залежно від термінів погашення і категорії країни-позичальника.
Значну роль у розширенні експорту товарів і послуг відіграє надання міжурядових кредитів з урахуванням і так званої фінансової допомоги. Ця форма стимулювання зовнішньоекономічних зв'язків із засобу тимчасового сприяння вивезення окремих видів продукції країн-кредиторів, якою вона була на початковому етапі, перетворилася на постійно діючий універсальний засіб.
Важливим засобом форсування експорту насамперед у країни, що розвиваються, за допомогою кредитів стали кредити міжнародних банківських організацій, головними фінансовими донорами яких є найбільші промислово розвинені країни. Основною міжнародною організацією в цій галузі є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) разом з його організаціями, так звана Група світового банку. Важливу роль у кредитуванні країн Східної Європи і СНД відіграє Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).
Крім названих фінансових організацій діють також інші регіональні фінансові інститути, такі як Міжамериканський банк розвитку, Фонд розвитку і Інвестиційний банк ЄС, Азіатський та Карибський банки розвитку.
Зауважимо, що значна частина державних кредитів має, як правило, так званий пов'язаний характер, тобто в угоді про надання кредиту зазначається, що одержувач бере на себе зобов'язання витратити кошти, які надаються на придбання товарів і послуг, у країні-кредиторі або навіть у конкретних фірмах.
Серед різних форм сучасного стимулювання експорту найбільш всеохоплюючою і поширеною є звільнення експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, до чого вдаються майже всі розвинені держави.
Податкові пільги застосовуються, як правило, однаковою мірою до всіх учасників міжнародної торгівлі. Однак оскільки переважна частка обсягу світового експорту припадає на взаємний оборот розвинених країн, ці пільги практично сприяють реалізації продукції передусім у найрозвиненіших країнах.
Цей вид пільг є однією з найбільш прихованих форм фінансового заохочення експорту, бо в кожній країні поряд з однаковими або схожими податками існують специфічні податки, а також різноманітні винятки щодо оподаткування окремих товарів, операцій або підприємств. Прагнення максимально використати переваги національної податкової системи в інтересах зовнішньоторговельної експансії спричинилося до безлічі пільг, внаслідок чого урахування і оцінка їх ефективності стала складною проблемою.
Податкове заохочення експорту здійснюється переважно в такі способи:
* у всіх країнах вживаються заходи в межах діючих національних систем оподаткування, що передбачають додаткові пільги, наприклад звільнення експортних товарів від непрямих податків;
* розширюється номенклатура товарів, відповідно до яких стягнуті раніше митні збори повертаються (повернення мита);
* передбачається звільнення від сплати податків на матеріали, використані у виробництві експортних товарів;
* знижується пряме оподаткування підприємців для часткової компенсації їх витрат як експортерів;
* дозволяється створювати неоподатковувані грошові форми для розвитку експорту;
* передбачається відстрочення сплати податків;
* запроваджується система умовного безмитного ввезення.
Поряд з непрямим оподаткуванням у багатьох країнах експортерам надаються пільги у формі часткового звільнення від сплати прямих податків, знижується податок з фірм, що створюють зарубіжні філії.
5.Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Майже 85% комерційних структур і підприємств України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, від якої залежить їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, тощо. Отже, багатьом із них неодноразово доводилося мати справу з ризиками у цій сфері.
Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Ще існує група зовнішніх ризиків, що залежить від особливостей країни - потенційного партнера. Найвагомішими у цій групі є політичні та макроекономічні ризики. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі уряду, в пріоритетних напрямках його діяльності. Політичні ризики поділяються на чотири групи: ризик націоналізації й експропріації; ризик трансферту, пов'язаний із можливими обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент; ризик військових дій і громадських заворушень.
Ступінь можливості виникнення національних ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладання зовнішньоекономічного контракту. Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера - оцінити ефективність його функціонування та зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності для мінімізації можливих ризиків. Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.
Метою страхування експортних операцій є захист установ, що фінансують, вітчизняних підприємств від можливих втрат під час виконання експортних контрактів.
Ризики неплатежу в експортній торгівлі поділяють за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.
До суб'єктивних, або комерційних ризиків, належать ризики неплатежу, що безпосередньо залежать від імпортера та пов'язані з його фінансовими труднощами, банкрутством або небажанням сплачувати свою заборгованість контрагенту та інші ризики, коли імпортер прагне розрахуватися за контрактом, але з незалежних від нього обставин не може цього зробити.
У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту через Експортні кредитні агентства (ЕСА). ЕСА страхують експортні кредитні політичні та комерційні ризики та надають відповідні гарантії. Головною метою діяльності ЕСА є страхова та фінансова підтримка національних експортерів задля забезпечення конкурентоспроможних умов пропозиції своєї продукції/послуг на міжнародних товарних ринках.
Сьогодні ЕСА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи, Україна залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.
Більшість ЕСА різних держав, як правило, є членами союзу "Кредит-Альянс". "Кредит-Альянс" об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн.
Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Головні позиції на цьому ринку належать північноамериканським і європейським компаніям. На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування має на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що беруться під страховий захист, і встановлюють трохи вищі тарифи, ніж державні компанії.
Головними перевагами експортерів від фінансування та страхування їхньої діяльності банківськими установами за наявності гарантій ЕСА: можливість запропонувати своїм покупцям конкурентоспроможні умови оплати; отримати захист від майнового та фінансового ризиків; врегулювання питань щодо застави шляхом можливого страхування заставного майна; підвищення вимог до фінансового стану імпортера. Це можливо за рахунок додаткової перевірки фінансового стану імпортера для отримання страхових гарантій; моніторинг можливих ризиків неплатежу на зовнішніх ринках страховиком.
Таким чином, система страхування насамперед базується на побудові взаємовигідної співпраці банків і страховиків. Переваги експортного страхування для страховиків: збільшення числа споживачів продуктів страхування завдяки можливості приваблювати клієнтів банку, які знаходяться на територіях, наприклад, де присутність страховика обмежена; розширення асортименту запропонованих послуг. Оскільки отримання страховою організацією можливості працювати з банківськими клієнтами припускає необхідність пропозиції нових видів продуктів, що можуть задовольнити специфічні потреби страхувальника.
Страхова галузь в Україні має низку проблем, що стримують розвиток цього ринку: не сформовано модель державного регулювання страхового ринку, неузгодженість між Державною податковою адміністрацією та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг; відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності страхових компаній. А це обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг з вибору страхової компанії.; відсутність механізму державної підтримки страхування та фінансування експорту; низький рівень платоспроможного попиту суб'єктів на страхові послуги; відсутність механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування.
Головним у формуванні повноцінного ринку має бути: розроблення Програми реформування галузі з використанням прогресивних форм і методів страхування; розроблення методичних рекомендацій для здійснення страхових і пере-страхових операцій за участю страхових посередників; залучення досвіду діяльності провідних європейських ЕСА з метою розроблення досконалого механізму страхування експортно-імпортних операцій; застосування методів стимулювання національного експорту розвинених країн світу в Україні, а саме: звільнення від можливих обмежень на експортне кредитування на внутрішньому ринку; організація системи страхування експортних кредитів з обов'язковою державною підтримкою; створення спеціалізованої державної інституціональної системи кредитування експорту з метою пільгового фінансування експорту; з метою активізації надання експортних пільгових кредитів необхідним є отримання бюджетних субсидій Таким чином, можна зробити висновок, що динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави і самих підприємств. Від, того наскільки успішно Україна та її суб'єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший 23
ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем, що були зазначені, та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.
6. Часткові компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами
- формування інфраструктури для забезпечення реалізації державної політики підтримки страхування та кредитування експорту;
- запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій;
- запровадження підтримки українських виробників шляхом часткової компенсації за рахунок державного бюджету відсоткової ставки за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов`язання закупівлі ними українських товарів;
- запровадження системи страхування експортних кредитів від комерційних та некомерційних ризиків;
- запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном.
Такі заходи спрямовані, згідно із статтею 4, на підтримку експорту тільки трьох категорій осіб:
- українських експортерів;
- українських виробників;
- іноземних покупців під зобов'язання закупівлі ними українських товарів.
Слід зазначити, що формулювання положень Закону в значній мірі носять загальний та невизначений характер, наслідком чого буде делегування функції нормотворчості у даній сфері Кабінету Міністрів України. Така загальність і невизначеність суперечить принципу верховенства права, а також унеможливлює зробити аналіз щодо відповідності нормам ГАТТ/СОТ деяких положень даного Закону, а саме:
- запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном;
- утворення Української корпорації розвитку експорту.
Водночас, для того, щоб зробити узагальнюючий висновок щодо відповідності представленого законопроекту нормам ГАТТ/СОТ необхідно дати відповідь на такі питання:
1. Чи є часткова компенсація відсоткової ставки субсидією?
Визначення субсидії міститься в Угоді про субсидії та компенсаційні заходи (Agreement on Subsidies and Countervailing Measures - далі Угода про субсидії), яка є частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі і має обов'язковий характер для держав-членів.
Стаття 1 визначає:
"1.1 Для цілей цієї Угоди, вважається, що субсидією є:
(а)(1) фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом (далі в Угоді - "уряд"), тобто коли:
(і) уряд практикує пряме проведення грошових коштів (наприклад дотацій, позик або вливань капіталу), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов'язань (наприклад гарантії за позиками);
(іі) уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад такі заходи, як податкові кредити);
(ііі) уряд надає товари та послуги, крім загальної інфраструктури, або закуповує товари чи послуги;
(iv) уряд здійснює платежі до механізму фінансування, або доручає, або вповноважує приватну установу здійснювати одну чи більше функцій, означених у пунктах від (і) до (ііі) наведених вище, які б за звичайних умов виконуалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого вів би уряд; або (а)(2) підтримка заходів чи цін у будь-якій формі у розумінні Статті XVI ГАТТ 1994 року; а також (b) таким чином надана пільга
1.2 Субсидія, як вона визначена у частині 1, підпадає під дію положень Частини ІІ або Частин ІІІ чи V тільки якщо така субсидія є адресною відповідно до положень Статті 2."
Визначення того, чи підпадає певна субсидія під поняття адресної субсидії, міститься у Статті 2 Угоди про субсидії, яка передбачає:
"2.1 Для встановлення того, чи є субсидія, як вона визначена в частині 1 Статті 1, адресною для підприємства або промисловості або групи підприємств чи галузей (далі в Угоді - "певні підприємства"), що знаходяться під юрисдикцією органу, що надає субсидію, мають застосовуватись такі принципи:
(а) коли орган, що надає субсидію або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, прямо обмежує доступ до субсидії певними підприємствами, така субсидія має вважатися адресною.
(b) коли орган, що надає субсидію, або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, встановлює об'єктивні критерії чи умови, яким має задовольняти підприємство, та які визначають обсяг субсидії, така субсидія не є адресною за умови, якщо задоволення таких критеріїв чи умов автоматично веде до надання субсидії, і таких критеріїв та умов строго дотримуються. Критерії чи умови мають бути чітко визначені в законі, правилах чи іншому офіційному документі, для того, щоб бути здатними для перевірки. (c) коли, незважаючи на відсутність ознак адресної субсидії по застосуванні принципів, викладених у підпунктах (а) та (b), існують підстави вважати, що субсидія може на практиці бути адресною, можуть братися до уваги інші фактори. Такими факторами є: використання програм субсидіювання обмеженою кількістю визначених підприємств, переважне використання визначеними підприємствами, надання непропорційно великих субсидій визначеним підприємствам та той засіб в який орган, що надає субсидії, здійснює дискреційні повноваження при прийнятті рішення про надання субсидії.
2.2 Субсидія, яка обмежена лише визначеними підприємствами, що знаходяться у визначеному географічному регіоні під юрисдикцією органу, що надає субсидію, вважатиметься адресною. Вважається, що встановлення чи зміна загально застосованих ставок оподаткування всіма рівнями врядування, що мають на це повноваження, не є адресною субсидією для цілей цієї Угоди. 26
2.3 Будь-яка субсидія, що підпадає під дію положень Статті 3 вважається адресною.
2.4 Будь-яке визначення адресної субсидії відповідно до положень цієї статті має бути чітко обґрунтованим на основі фактичних доказів."
Висновок: запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, є субсидією відповідно до Статті 1Угоди про субсидії. Крім того, відповідно до Статті 2 Угоди це субсидія адресна.
2. Якому типу субсидій згідно вимог Угоди відповідає визначене в проекті запровадження часткової компенсації відсоткової ставки?
Угода про субсидії встановлює трьохскладову класифікацію субсидій:
- заборонені субсидії;
- субсидії, що дають підстави для вжиття заходів;
- субсидії, що не дають підстав для вжиття заходів.
Визначення забороненої субсидії наведено у Статті 3 Угоди про субсидії, яка передбачає:
"3.1 За виключенням того, що передбачено в Угоді про сільське господарство, забороняються такі субсидії у значенні Статті 1,:
(а) субсидії, що де-юре чи де-факто, в ролі єдиної умови, або однієї з умов, обумовлені показниками експорту, включаючи ті, що наведені в Додатку І
3.2 Члени СОТ не можуть ані надавати, ані зберігати субсидії, що зазначені в частині 1."
Проект Закону, що розглядається, прямо встановлює, що його метою є стимулювання надання експортних кредитів, тобто "банківських кредитів, що включають кредити постачальнику та кредити покупцю." (стаття 1). Відповідно проект визначає, що "кредит постачальнику - банківський кредит, що надається українському експортеру для забезпечення постачання товарів відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) або на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції за зовнішньоекономічним договором (контрактом)"; а "кредит покупцю - банківський кредит, що надається іноземному покупцю або банку іноземного покупця для придбання товарів відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного з українськими експортерами".
Визначальним елементом такої правової конструкції є зовнішньоекономічний договір (контракт) на експорт. Закон не передбачає надання часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, що не пов'язані прямо чи опосередковано, саме з експортом.
Таким чином, часткова компенсація відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій, відповідає кваліфікації субсидії, що надається під юридичною умовою здійснення експорту в сенсі Статті 3.1(а) Угоди про субсидії. Отже, надання часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, юридично обумовлено в проекті Закону здійсненням експорту всупереч вимогам Статті 3 Угоди про субсидії та компенсаційні заходи Світової організації торгівлі.
Висновок: субсидія щодо запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, підпадає під визначення забороненої субсидії.
3. Чи підпадає субсидія щодо запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, під перелік заборонених субсидій, наведених в Додатку І до Угоди про субсидії, та чи може вона бути захищена?

Пункт (k) Додатку І прямо передбачає в якості забороненої субсидії "Надання Урядом (або спеціальною установою, що ним контролюється або діє від імені Уряду) експортних кредитів за ставками, нижчими за ті, які мали б фактично сплачуватись за використання таким чином залучених фондів (або сплачувалися б, якщо були б залучені на міжнародних фінансових ринках для отримання кредитів з тими же терміном погашення та іншими умовами та визначеними у тій же валюті, як і експортний кредит), або оплату Урядом всіх або частини витрат, понесених експортером чи фінансовою установою в наслідок отримання кредитів тією мірою, якою такі заходи використовуються для забезпечення суттєвих переваг щодо умов експортного кредиту."

Однак заборона такої субсидії підлягає застереженню, що міститься у частини другій пункту (k):

"За умови однак, якщо Член СОТ є стороною міжнародної угоди щодо офіційних експортних кредитів, що надаються за державної підтримки, у якому сторонами є принаймні дванадцять Членів-засновників цієї Угоди станом на 1 січня 1979 року, (або зобов'язань його наступника, яке затверджено Членами-засновниками), або якщо на практиці Держава-член застосовує положення щодо відсоткової ставки відповідної угоди, практика надання експортних кредитів, що відповідає з названими положеннями не вважається експортною субсидією, що заборонена цією Угодою."
Проект Закону не передбачає можливості визначення чистих відсоткових ставок по експортним кредитам через прив'язку до базових комерційних ставок в сенсі Угоди ОЕСР. Відповідно, немає підстав вважати, що така прив'язка буде впроваджена.
Висновок: немає підстав вважати, що названий захід може бути захищений шляхом застосування другої частини пункту (k) Додатку І до Угоди про субсидії. Також за відсутності норм законодавства, що конкретизують порядок застосування заходів, передбачених проектом Закону, відсутні можливості запобігти їх несумісності з Угодою про субсидії, оскільки неможливо довести на даному етапі, що перевага в сенсі пункту (k) Додатку І до Угоди не є "суттєвою".
4. Чи відповідає нормам ГАТТ/СОТ щодо субсидій запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов'язання закупівлі ними українських товарів?
Відмінність цієї правової конструкції від розглянутої вище полягає в тому, що отримувачем переваги є іноземний покупець, який взяв зобов'язання закупівлі ним українських товарів. Однак цей факт не впливає на висновок, що бенефіциаром такого заходу є національний виробник (експортер). Відповідно, такий захід підпадає під дію Статті 3 Угоди про субсидії (див. наведене вище обґрунтування невідповідності запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій).
Висновок: запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов'язання закупівлі ними українських товарів є забороненою субсидією в сенсі Статті 3 Угоди про субсидії та компенсаційні заходи Світової організації торгівлі.
5. Чи є запровадження системи страхування експорту та експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету субсидією в сенсі Статті 1 Угоди про субсидії?
Проект Закону прямо визначає, що страхування експортних кредитів забезпечується із залученням коштів державного бюджету (статті 5 та 6). Незважаючи на те, що безпосередньо такою страховою діяльністю займатиметься уповноважений страховик, що діятиме в структурі Корпорації (стаття 5), яка не є безпосередньо органом Уряду, така система страхування відповідає поняттю "фінансового сприяння, що надається урядом" у формі забезпечення "послугами, крім загальної інфраструктури" в сенсі частини 1 Статті 1 Угоди про субсидії.
Відповідно залишається питання, чи надає такий захід пільгу. Для визначення цього необхідно з'ясувати, що саме має бути надано в наслідок вступу в дію названого заходу. Однак не викликає сумніву той факт, що названий захід фактично спричинить штучне заниження страхових резервів, які страховик зобов'язаний утримувати з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування.
Висновок: страхування експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету може вважатися субсидією в сенсі статті 1 Угоди про субсидії.
6. Чи є запровадження системи страхування експорту та експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету забороненою субсидією в сенсі Статті 3 Угоди про субсидії?
Проект Закону прямо передбачає, що "Кабінет Міністрів України ... уповноважує страховика для здійснення експортного страхування" (стаття 5). Положення статті 6 проекту Закону бе и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.