На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Смя як соцальний нститут суспльного розвитку. Поняття про см'ю як один з факторв розвитку особистост. Типи смей за стилем виховання. Шляхи засоби пдвищення психолого-педагогчної культури батькв. Вимоги до батькв у процес виховання дитини.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 17.10.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти та науки України
Сумський державний педагогічний університет
ім. А. С. Макаренка
Курсова робота
на тему
«Авторитет батьків та їх роль у формуванні особистості дитини»

Суми 2009
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Сім'я як соціальний інститут суспільного розвитку
1.1. Поняття про сім'ю як один з факторів розвитку особистості
1.2. Типи сімей за стилем виховання
РОЗДІЛ 2.Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини
2.2. Педагогічні знання батьків - запорука успішного виховання
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
ВСТУП

Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор,оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості,особливо у дитячому віці,посідає сім'я. В сім'ї відбувається первинна соціалізація дитини,усвідомлення того,що добре і що погано,формування морального фундаменту,життєвих настанов і ціннісних орієнтацій,визначення кола інтересів,життєвих перспектив тощо. Але сучасна українська сім'я переживає не кращі часи. На її функціях негативно позначаються такі негаразди,як зубожіння населення, житлові проблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей,безробіття тощо. Наша держава виявляє всебічне піклування про добробут сім'ї, моральне здоров'я. У сім'ї зростають майбутні громадяни нашого соціалістичного суспільства. Відповідальність за те, якими вони будуть, за їх моральний та фізичний гарт несуть дорослі, насамперед найближчі -- матір і батько.
Метою курсової роботи є всебічне вивчення сім'ї як соціально значущого інституту в системі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.
Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:
1.Дослідити місце сім'ї в соціальній структурі суспільства.
2.Визначити головні типи сімей за стилем виховання.
3.На основі знань про фактори розвитку особистості обґрунтувати соціальну значущість батьків у навчально-виховному процесі.
4.Визначити сукупність вимог до батьків.
5.Пояснити механізм роботи класного керівника та батьків.
Об'єктом дослідження є формування особистості дитини у всіх його проявах.
Предметом вивчення є авторитет батьків як один із провідних соціальних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини
РОЗДІЛ 1. Сім'я як соціальний інститут суспільного розвитку

1.1. Поняття про сім'ю як один із факторів розвитку особистості

Особлива роль належить сім'ї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьми конкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норми нашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людські взаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей і відносин. Сім'я має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобів виховання та розвитку дитини. Саме у сім'ї, формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Справжнє виховання дітей -- це передусім духовна творчість батьків, творення радості й добра, цікавого, змістовного життя для дитини і себе, формування та розвиток особистості дитини, а водночас вихователів. Виховання дітей у сім'ї передбачає постійне й активне спілкування їх з батьками. Найближчих і найулюбленіших людей -- батька і матір, дитина вважає найсправедливішими і найкращими. «Хочу бути, як мати, як батько» -- звична дитяча фраза. Дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образи батька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди перед очима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність та стійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають у душу дитини. Природні доброта, справедливість матері стають часткою особистого досвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Інколи батько може бути і скупим на ласку, похвалу. Та для сина чи дочки він -- уособлення розумності, врівноваженості, сили, впевненості у собі. Саме в батька вчиться син сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності. Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість. Чим більше у батьків і дітей спільних справ, захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих, тим більшої ваги набирає їх приклад. Діти уважно придивляються до всього навколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так само хочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявлення про честь, обов'язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, моральність справ і вчинків-- головний фактор успішного виховання дітей. Дитина незалежно від того, мала вона ще чи доросліша, постійно потребує батьківської любові. В. О. Сухомлинський писав, що у дітей свої уявлення про добро і зло, про людську гідність, свої критерії краси. І дуже важливо, щоб дитина не дивилася на батька і матір як на випадкових, сторонніх людей, що намагаються проникнути до її внутрішнього світу. Поспішність, небажання вислухати і зрозуміти те, що відбувається у складному світі дитини, самовдоволена певність у непогрішимості власного життєвого досвіду -- ось що насамперед створює психологічний бар'єр між батьками і дітьми. Щоденно спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно більше, ніж інші. Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, часто бувають занадто швидкими для батьківських очей. Дитина росте, змінюється, а люблячі батьки нерідко бачать її все ще колишньою. Які великі такт і вміння необхідні, щоб відшукати правильний підхід до дитини у кожний віковий період її життя: дитинство, отроцтво, юність. Дитина відчував, чи стоїть за батьківськими вимогами прагнення одержати перемогу в боротьбі за владу над нею, чи така вимогливість породжена справжнім піклуванням про її гідну поведінку. Зрозуміло, що чим більше поважають людину, тим більше вимог до неї ставлять. Але не варто забувати, що позитивні якості виховує тільки вимогливість, яка ґрунтується на доброті.
Сімейне виховання дітей є спільною справою батьків. Але, безумовно, існує певна відмінність у характері батьківського та материнського впливу на дитину. Роль батька і матері в сім'ї визначається передусім особистістю кожного з них. Родинний досвід свідчить, що авторитет батьків, любов до них дітей, як правило, нероздільні. Що ж до розмежування виховних функцій між матір'ю і батьком, то тут домінує не стільки стать, скільки особа вихователя. Інша справа, що особистий приклад батьків, як провідний фактор сімейного виховання, легше засвоюється і швидше прищеплюється у межах однієї статі. Для хлопчаків -- взірець поведінки найчастіше батько, для дівчаток -- матір. Разом з тим батько з матір'ю доповнюють одне одного у вихованні дітей. Але їх виховна діяльність, єдина за цілями, завданнями і змістом, відрізняється формами і методами впливу. Важливо також враховувати, ще для дитини мати і батько мають водночас бути: джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпомічною; владою, директивною інстанцією, розпорядниками благ, покарань і заохочень; взірцем для наслідування, уособленням мудрості і особистих людських якостей; старшими друзями і порадниками, яким усе можна довірити . Однак співвідношення перелічених функцій, значення кожної з них для дитини з віком змінюються. Так, скажімо, емоційна прихильність дитини (звичайно більша до матері, ніж до батька) в міру зростання самостійності, особливо у перехідний вік, починає обтяжувати дитину. Погано, коли їй не вистачає любові батьків. Але й надмірність емоційного тепла може негативно позначитися і на хлопчиках, і на дівчатках. Вона заважає формуванню у дітей внутрішньої автономії, не стимулює формування готовності перейти до самостійного життя. Найсприятливіші взаємини з батьками у дитини складаються тоді, коли вони здатні цінувати і її слухняність, і незалежність, прислухатися до її думки. Це, безумовно, сприяє вихованню самостійності, ініціативи, відповідальності юних громадян. На думку вчених, існує декілька механізмів сімейної соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на дітей. По-перше, заохочуючи певну поведінку дитини і караючи її за порушення встановлених правил, батьки тим самим прищеплюють дітям відповідну систему норм, додержання яких зрештою стає внутрішньою потребою. По-друге, наслідуючи батьків, орієнтуючись на їх приклад, дитина намагається у всьому бути подібною до них. І по-третє, знаючи внутрішній світ дитини, проблеми, що її хвилюють, батьки можуть і повинні допомагати формуванню її самовідданості, вмінню вірно розуміти навколишній світ і контактувати з ним.
Не завжди так гладко здійснюється взаємодія дитини з батьками. Життя вносить корективи у стиль їх взаємин. Взяти хоча б такий приклад: батьки вміло ведуть домашнє господарство, але дитина не має навиків щодо цього, оскільки її не залучали до такої діяльності. Або навпаки -- батько не має змоги займатися домашніми справами (ремонтом побутової техніки в домі тощо), і це бере на себе син. Отже, хоча конкретні риси особи дитини не обов'язково продовжують батьківські, та залежність тут, безумовно, існує. Перед батьками постає проблема, як, з одного боку, зберегти те цінне в моральному вихованні дітей, що притаманне традиціям родинного життя, а з другого -- підвищити авторитет і роль сім'ї у регулюванні взаємин з дітьми.
Істотно впливає на ефективність виховного процесу те, наскільки і як враховуються вікові особливості дітей. Вже безпосереднє емпіричне спостереження свідчить про надзвичайно складне єство дитини, про «тендітність, тонкощі, вразливість, ніжність дитячого серця» і разом з тим про його «твердість, мужність, стійкість, здатність вибирати свою власну позицію, власну точку зору».
Чи не найбільші труднощі батьки, педагоги і психологи вбачають у вихованні дітей підліткового віку-- 12--13 років. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини, завершується процес статевого дозрівання, що природно накладає відбиток на її психіку і психологію. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні психофізіологічною зрілістю. Звідси -- конфлікти у взаєминах, нервозність, часом смуток і розчарування. Причому підміна дійсної зрілості ілюзорною «дорослістю» дістає іноді вияв у спробах вживати «міцні» напої, палити цигарки і т. п. По-різному можна визначати специфіку дитячого та підліткового віку, але безсумнівно, що чимало рис особи дитини яскраво випиляються саме у дитинстві й отроцтві. Тому найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки,-- це ставитися до підлітка як до «недорозвиненого дорослого». І замість того щоб виявляти свою повагу до його особистості, його проблем -- протиставляти власну «мудрість» його «недосвідченості». Природно, що вимогливість і апеляція до авторитету необхідні у поєднанні з глибоким розумінням душевних якостей, здібностей та можливостей дитини. А разом з тим винятково важлива єдність між настановами вихователів і їх власними вчинками. Помилки у вихованні дітей звичайно породжуються не небажанням батьків бачити свою дитину хорошою людиною, а здебільшого їх неспроможністю забезпечити дітям умови для нормального розвитку. Відомо, наприклад, які згубні наслідки викликає у дітей пияцтво батьків. Воно калічить не тільки морально, а й фізично. Значна частина дітей у батьків, що зловживають алкоголем, народжується з ознаками олігофренії (розумової патології). Та й взагалі про яке виховання може бути мова у таких сім'ях? Нормальний розвиток дитини, її моральне здоров'я можливі лише за умови, що дитина впевнена: я комусь дуже, дуже потрібна. Я для когось надзвичайно дорога. Хтось бачить у мені сенс свого життя. Але і я когось дуже ціную, без когось я не можу жити. Можливо, це переконання не виступає у вигляді чіткої думки, але воно наповнює всю людську істоту дитини переживанням радості повноти життя. І цілком закономірно, що всі такі переживання впливають на формування почуття обов'язку, відповідальності людини перед людиною. З віком моральний розвиток дитини детермінується дедалі ширшим колом соціальних факторів і, передусім, безпосереднім соціальним оточенням, в якому разом з родиною істотну роль починають відігравати школа, друзі, однолітки. Так, за даними дослідження, проведеного в ряді московських шкіл, на запитання: «Хто користується у тебе більшим авторитетом?», «З ким ти радишся?», «Чия думка для тебе найважливіша?» матір назвали 75%, батька -- 40%, товаришів -- 33 % і вчителів -- 18 %.Якщо колись у сім'ї панував усталений розподіл обов'язків і ролей між членами.
В Україні-12 % неповних сімей (найчастіше це матір і дитина),в яких виховується півтора мільйона дітей. Коефіцієнт розлучень досить великий-у середньому 3,7%(4,6%-у містах,1,9%- у селах). Зменшується народжуваність: якщо 1993 року кількість народжених на 1000 жителів становила в середньому 10,7,то 1997-го- лише 8,7,а 2000 року - 7,8.
Також збільшується мережа інтернат них закладів. На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144 тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт,позбавлених батьківського піклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень у соціалізації молоді.
1.2. Типи сімей за стилем виховання

Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей.
Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання. У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов'язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість. Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов'язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере. Нарешті, у четвертому типі -- спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя .
РОЗДІЛ 2. Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків

2.1. Вимоги до батьків у процесі виховання дитини

Дитина надзвичайно чутливо реагує на всі зміни в сімейних ролях дорослих. Сучасна жінка має освіту і знання, достатні, щоб розібратися у найскладніших життєвих питаннях. Вона здатна зрозуміти запити дитини, а водночас і більш чуйна. Не дивно, що матір стає більшим авторитетом для дітей, ніж батько. Так утверджуються нові відносини у сім'ї. До того ж соціологами встановлено, що відношення «мати -- дитина» складається в середньому сприятливіше, ніж відношення «батько -- дитина». Зрозуміло, що всі позитивні якості жінки-матері аж ніяк не применшують ролі чоловіка у вихованні дітей. Адже справжні материнство і батьківство -- насамперед праця душі. А отже, активну участь у вихованні дітей мають брати і батьки, і мати. Однак нині не у кожній сім'ї раціонально розподіляються між батьками не лише господарські клопоти, а й виховні функції. Сім'я подає максимум психологічного комфорту і дорослим, і дітям лише тоді, коли стосунки між її членами ґрунтуються на взаємоповазі, приязні, довір'ї, на спільних інтересах. Чим більше хтось з батьків займається дітьми, тим більшим користується у них авторитетом. Дитина відчуває себе одинокою не тільки тоді, коли батьки мало приділяють їй уваги, а й тоді, коли ніяк не можуть скластися добрі відносини між нею і батьками, не існує взаємної поваги у родині. Якщо відсутній психологічний контакт, навряд чи дитина прислухається до батьківської думки, вона для неї не авторитетна.
Нерідко можна спостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідь чує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, то ставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чи печалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з ним захоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливо гостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив'язують дитину до сім'ї. Вони міцні доти, доки сім'я здатна допомогти їй у розв'язанні проблем, конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних. Сім'я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Діти потребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків, пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя. Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція, вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками і відшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або від душевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, на життя, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можна зустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього, вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватися зайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радісний сюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працювати над собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.
У сім'ї людина поводить себе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідко батьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них, скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що дорослі хочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали у дитинстві. А буває -- дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершують їх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитина завжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшим стає коло її справ, інтересів, захоплень,спілкування. А чи завжди батьки помічають усе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане за дійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують. Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері -- насамперед добре знання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвитку дитини, як самоствердження.
Самоствердження є природною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації у підлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньо педагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка до самовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, які суперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуття міри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.
Діти, що дорослішають, потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинно перетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності в сім'ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагнення панувати над дорослими.
Сім'я -- колектив, природно, у ній з'являється лідер. Ним можуть стати не тільки батько чи мати. Так, роль організатора сімейного дозвілля здатна взяти на себе і дитина. Це збагатить її організаційним досвідом, зробить цікавішим, різноманітнішим повсякденне життя. Необхідно створювати дітям можливість для прояву ініціативи. Нерідко від батьків можна чути: «Якщо буде потрібно, моя дитина все зможе зробити». Але ж коли буде потрібно? Чому дитина не шукає такої нагоди сьогодні? Та й батьки здебільшого не поспішають сказати дітям «треба», багато що роблять самі, навіть те, що мало б становити обов'язки дитини. І ще один істотний нюанс. Замість того Щоб спрямувати дитину на будь-яку захоплюючу дитячу діяльність, батьківська увага зосереджується лише на запобіганні збочень: «не пали», «не роби того, іншого», тобто самі «не, не, не». Прагнучи уникнути небажаних наслідків, батькам варто пам'ятати, що саме середовище, де підліток відчуватиме самостійність Мабуть, жоден батько чи мати не побажають зла своїй дитині. Вважаючи себе несправедливо недооціненою, доросла дитина живе в ілюзіях про здійснення великих ідей, здобуття визнання. Але про довгий, важкий шлях до цієї мети підліток думати не бажає. А коли між уявним, найчастіше прищепленим близькими з самих добрих намірів, і дійсним виникає розрив, наступає духовна криза. Значною мірою відповідальність за нереальність мрій дитини і зумовлені ними вчинки лежить на дорослих, які позбавляють дітей права на власне рішення. Батькам варто критичніше ставитися до власних дій і вчинків, якщо вони бажають дітям справжнього, а не химерного добра.
Власне, якщо розібратися, то і юнацька пристрасть до речей, інших зовнішніх атрибутів не виникає сама по собі. На жаль, надмірне захоплення речами нерідко є хворобою дорослих, а від них вона переходить до дітей. Взагалі у кінцевому підсумку справа не в тому, чи купили дитині джинси або модну куртку, а в тому, чи знає вона ціну речам, чи навчилася цінувати створене людськими руками. Батьки мають вчасно помітити: де ті ж джинси і куртка -- просто зручні, приємні і корисні речі, а де стають. Найбільшою цінністю» для дитини. Тому крізь і завжди потрібно пояснювати і доводити, що речі не можуть бути сенсом життя, хоча без них і не обійтися, хоча вони й потрібні, але вони -- тільки речі. Недарма народна мудрість говорить: «за одежею вітають, за розумом проводжають».Ставлення до себе у сім'ї дитина сприймає як належне, вважаючи, що претендувати все найкраще -- її право. «Знаючи» і мої права, вона нерідко вважає себе вільною від обов'язків.
Батьки нерідко скаржаться, що у сучасних мешканнях нелегко знайти для дитини відповідну трудову справу. Але ж для батьків справи знаходяться, і забирають вони чимало-таки часу. Схоже, що головна причина «усунення» дітей від домашньої праці полягає у невмінні дорослих організувати її. Існує афоризм: «не вмієш організувати -- роби сам». А треба підкреслити, що домашня праця морально підвищує дитину, коли вона виконує її добровільно, як частину загальносімейних турбот.
Така співучасть не тільки сприяє здоровому морально-психологічному мікроклімату в сім'ї. Звичка до праці -- це не що інше, як працелюбність, яка формується щоденною, обов'язковою й організованою працею. Тим самим підліток готується до майбутньої професійної діяльності. Як потрібні і як не вистачає тут батьків-організаторів. Коли у батьків старшокласників запитали: «До якої справи відчуває ваш син прихильність?», то виявилося, що до справ, пов'язаних з майбутніми професійними інтересами, прихильні діти у 31 % опитаних сімей, а до хобі-розваг -- у 28'%, сімей, до спорту -- у 12 %. У 22 % сімей батьки не знають нахилів своїх дітей, а в 7 % -- вважають, що син-старшокласник не відчуває особливої прихильності до будь-якої праці. Тобто лише третина опитаних батьків мала що сказати про свою участь в організації підготовки до майбутньої професійної праці дитини .
Формування у підлітків позитивного ставлення до навчання, до майбутньої трудової діяльності багато в чому визначається структурою взаємин у сім'ї, узгодженістю виховної діяльності батьків, їх настанов.
Багато що у сімейному вихованні залежить від того, наскільки батьки спроможні передбачити перспективу формування дитини, вміють свідомо,а не сліпо спрямовувати її розвиток, запобігати появі негативних характеру.
Цілком природне прагнення батьків дати своїй дитині «найкращі» виховання та освіту. Все правильно, логічно, якщо це розумно. Але іноді ставка робиться лише на престиж, без урахування можливостей дитини. Наприклад, «модний набір»: англійська мова, музика, фігурне катання (можливі варіанти). Безперечно, знання мов дуже корисне, катання на ковзанах зміцнює здоров'я, гра на музичних інструментах сприяє духовному розвиткові, дарує насолоду. Та нерідко тут виявляється лише батьківська воля, що пригнічує особистість дитини.. Небезпідставно вчені б'ють тривогу з приводу випереджаючого інтелектуального розвитку сучасної молоді на фоні певного гальмування її морального та емоційного становлення. Акцентування лише на інтелектуальному розвиткові нерідко призводить до того, що в багатьох родинах вихованню таких найнеобхідніших людських якостей, як доброта, скромність, повага до людей, здатність до співпереживання тощо, не приділяється відповідної уваги. Ось факт. На кіностудії ім. О. П. Довженка при підготовці однієї короткометражної стрічки вирішили з'ясувати причини появи добрих і злих дітей. З цією метою батькам запропонували з десяти позитивних людських якостей вибрати три, на їх думку, найістотніші. Серед запропонованих якостей були: здоров'я, чесність, доброта,фізична краса, працелюбність та інші. Більшість батьків вибрали як необхідні для своїх дітей розум, здоров'я,чесність, сміливість і практично ніхто не назвав доброти
А хіба може вирости справжня людина,справжній громадянин з дитини, якій не прищеплене добре ставлення до навколишнього світу, любов до людей?
Високий батьківський обов'язок -- виховати людину, яка була б щасливою і вміла дарувати радість іншим людям, яка приносила б користь своїй Батьківщині.
«Батьки» й «Батьківщина» -- слова одного кореня. Мати і батько прилучають дитину до рідної мови, рідної природи, багатства і енських взаємин, до всього розмаїття житні. І чи ж є місія більш відповідальна!
І нерідко від чоловіків можна почути: «Ось раніше батько в сім'ї дійсно був авторитетом, його слово було законом для дітей, усіх домочадців, а зараз навіть мала дитина може підвищити голос на батька, не слухатися його». Розмови розмовами, а втім, варто розібратися, звідки такі уявлення у чималої частини чоловіків-батьків.
Як, власне, сформувалася і чим зумовлені чільна роль чоловіка в родині, які особини заслуги забезпечили йому таке становище? Адже всім відомо, яку роль у сім'ї відіграє жінка, яку велику частину турбот вона бере на себе. Де ж у такому разі логіка і справедливість, якщо, незважаючи на це,з покоління в покоління чоловік утверджувався на чолі родини?
Передусім зазначимо, що не останню роль відігравала тут природа, яка заклала психологічну нерівність і несхожість відчуттів та дій чоловіка і жінки. Ще Арістотель вважав, що на відміну від материнства -- багато в чому інстинктивного стану -- батьківство має скоріше характер світогляду, ніж почуття, і свідчить не стільки про фізичну зрілість, скільки про духовну, соціальну. Та людина -- істота соціальна. І природні відмінності між чоловіком і жінкою закріплялись умовами розвитку суспільства. В той час, коли наші предки жили малими родинними групами, чоловіки виконували ті свої обов'язки, яких їх «навчила» природа. Добували їжу, впорядковували житло, охороняли дітей, жінок і старих, ростили хлопчаків за своїм образом і подобою. Зі збільшенням племені виник розподіл обов'язків, і чоловіки дедалі частіше йшли з дому добувати їжу, захищати володіння тощо.
У цивілізованому суспільстві закономірно склалося так, що інтереси сім'ї у суспільстві представляв той, хто брав активнішу участь у громадських, державних справах. І якщо мати своїм особистим прикладом вчила мистецтву жити і працювати у злагоді з близькими й рідними, то батько навчав позасімейним обов'язкам, учив вести суспільні справи. Такий поділ призвів до закріплення за чоловіками значної більшості соціальних функцій, що сприяло зміцненню їх чільною становища. Годувальник -- то була основна роль чоловіка. Вона здебільшого визначала його позицію у сім'ї,відповідальність за її добробут. Відносини між членами сім'ї, звичайно, твердо регламентувались ієрархією родинної влади, підлеглості. Раніше, виходячи заміж за кондитера, жінка ставала «кондитершею», за лікаря -- «лікаршею» , тобто місце дружини «під сонцем» визначало насамперед суспільне становище її чоловіка.
Якщо раніше авторитет чоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними та релігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі не досить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно, перебудова традиційних звичаїв -- справа досить складна, тому, мабуть, так важко адаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачають більшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бути чесним,сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може мати пристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини. Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім'ї. Мовляв, споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом. А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинного скарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основному дружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стає дедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка, яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагалі опиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить до конфліктів.
Спробуємо розібратися, хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буває наслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків від усяких турбот. Так у домі з'являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків, очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніяких турбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.
Найчастіше (традиційний чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв'язку з послабленням батькового впливу в сім'ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там, де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5 років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім'я ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням. Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково сильно впливає на дітей приклад батька.
Разом з тим ще чимало чоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,-- обов'язок жінки. Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження, духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участі у найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейному статусі.
У якому вигідному світлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народження дитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінки не уявляють себе без роботи,без активної громадської діяльності. Вони люблять дітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічі плечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основні сімейні обов'язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже кожен з них працює, підвищує свій фаховий рівень,бере активну участь у житті суспільства.
На питання, чи розповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді були такі: матері довіряють 56,3 %, батькові--18,9% опитаних дітей. До того ж опитування школярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батьком і 32%--рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір'ю: па явність такої конфліктної ситуації зазначили лише 8'%, дітей. Досить часто діти скаржаться на байдужість и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.