На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


книга Породження сторичними умовами буття українського народу феномену козацтва. Система виховної роботи педагогчного колективу Адамвської школи козацько-лицарського виховання Блгород-Днстровського району Одеської област. Основн теоретичн засади.

Информация:

Тип работы: книга. Предмет: Педагогика. Добавлен: 19.04.2009. Сдан: 2009. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


4
В.Я. Тимофєєв
ДАМІВСЬКА СІЧ - ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО
ВИХОВАННЯ
2004
Українця можна виховати тільки, виховуючи українця.
В. Тимофєєв.
Директоре! Якщо ти нічого не створив своїми руками, своєю головою, то можеш хоч тричі сповідати найчудовіші теорії та концепції, мати добре серце та старанність на межі божевілля - все буде даремно і кінець кінцем піде прахом.
Справа в тому, що янголи-провідники-хранителі злітаються лише на танок талановитих людських рук, інше їм нецікаве - інше вони вміють і самі...
Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.
Це була об'єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів.
Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому.
Ми, вчителі України, покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.
Запропонована збірка надасть практичну організаційну, методичну допомогу педагогам у справі створення і налагодження роботи молодіжних та дитячих козацьких осередків, школи козацько-лицарського виховання.
Автор - Тимофєєв Валерій Якович - педагог-практик, теоретик козацько-лицарського виховання; генерал-хорунжий Українського козацтва.
Народився в 1952 р. на Буджаку в родині вчителів. Закінчив декілька вищих навчальних закладів. Навчався в аспірантурі при кафедрі педагогіки Одеського державного університету. Працював учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради. Працює начальником відділу організаційної та кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації. Був депутатом сільської та районної рад. Головний редактор альманахів козацтва Південноукраїнського Задністров'я "Річ про Буджацьку Січ", "Річ про Січ". Нагороджений іменним годинником від Президента України Л. Кучми (2001), козацькими нагородами. В 2002 р. був удостоєний звання "Кращий освітянин України" в номінації "Народе мій завжди буде" за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Автор 9 монографій та близько 70 наукових і науково-популярних публікацій з історії та історіографії сучасного козацтва і козацької педагогіки.
Адреса: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Радянська 3А. Тел.: р. (804849) 2-24-78, моб.8-097-466-71-74, E-mail: timofeev_valeri@rambler. ru
В.Я. Тимофєєв. Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання.
З досвіду роботи директора школи. Білгород-Дністровський. Петрекс. 2004.

АДАМІВСЬКА ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Завдання сучасного виховання шкільної молоді. Система виховної роботи педагогічного колективу Адамівської школи козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району Одеської області. Основні теоретичні засади.

... Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу...

Освіта - це специфічна галузь суспільного життя, необхідна умова відтворення суспільного виробництва і успішної економічної діяльності, формування національних кадрів для економіки, державного і політичного устрою, для всіх сфер розвитку суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається особистість, її основні якості.

Новий етап, в який вступила Україна, потребує пріоритетної уваги до освіти. Саме вона покликана прокладати дорогу новій соціальній, економічній, правовій та політичній культурі, робити українське суспільство динамічним і відкритим.

Сучасний напрямок розвитку освіти - відхід від орієнтації на уніфіковану, стандартну людину, позбуття надмірної ідеологізації школи та нав'язування молодому поколінню віджилих штампів і стереотипів, набули необхідної для сучасного суспільства відкритості.

Рівень освіти - мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю розвитку цієї системи освіти є єдність його структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї навички самостійного мислення і оволодіння культурою мислення, розвиває і зміцнює всі духовні здібності і її характер, формує світогляд особистості, її моральні норми і соціальну позицію.

Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові.

Рідна школа - це головна основа національного життя держави, основа рідної школи - національне виховання. Національне виховання - це козацьке виховання, бо українці - нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; і вони створили самобутню і високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання - козацьку педагогіку, яку впровадить у свою роботу колектив Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів (школи козацько-лицарського виховання) Білгород-Дністровського району Одеської області, бо творче впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Адамівська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарські мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Заклад створений у 1998 році. Ініціатором створення школи козацько-лицарського виховання та засновником її є Тимофєєв Валерій Якович - директор Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, полковник Українського козацтва, Одеський крайовий осавул з національно-патріотичного виховання учнівської молоді. Співзасновниками є педагоги Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - завуч Лавриненко Павліна Михайлівна та педагог-організатор Гриценко Валентина Никифорівна.

Школі козацько-лицарського виховання передувала Адамівська школа джур (1992) з шкільною організацією джур козацьких (джури носили жовто-блакитні галстуки) - класний керівник першого такого загону - Даниленко Ю.С., сільрадівська козацька організація - народна добровільна дружина (1994), перший командир-отаман дружини - хорунжий Українського козацтва Рибальченко В.П.

У квітні 1998 року була створена дитяча козацька організація „Січ” - Адамівський курінь, яка у лютому 2000 року була переєстрована у організацію „Молода Січ” - Адамівський курінь.

В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут, далі він лише “шліфується”. Така ж система існувала й в СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і спробували створити українську національну піонерську організацію “Джура” (одним з атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук). Організація будувалася на засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її побудови ми обрали Концепцію української козацької педагогіки, яка була надрукована в “Освіті” у 1992 році. Організація почала діяти...

У 1993 році мене (Тимофєєв В. Я) було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області й нові обов'язки змусили на декілька років відійти від практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я слідкував. Поступово господарські та політичні турботи місцевого масштабу заполонили мене: йшло перманентне ділення колгоспу - лідери змінювали один одного, після чергових звітно-виборчих зборів виходили з колгоспу й виводили з собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не залишити сільську інтелігенцію без землі; після війни у Придністров'ї молдавські волонтери почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш свинотоварний комплекс.

Я звернувся до начальника районного відділу міліції Чербаджі М.М. з проханням дозволити створити добровільну народну козацьку дружину для охорони громадського порядку на території громади та боротьби із порушниками кордонів - молдавськими волонтерами. Нас підтримав голова районної ради Майстро В.І. Дружину було створено, екіповано одностроєм та козацькою зброєю; нічні чергування дружинників оплачувалися коштами сільської ради. Велику організаційну та матеріальну допомогу нам надали міські та районні козаки Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Устименко Б.І., Царенков О.П., отамани крайових козацтв Піскун В., Пилипенко В., Федоренко В., Сушинський Б., Петько А., Пукліч В.

У 1994 році організаційно було оформлено Адамівський курінь Українського козацтва, отаманом якого мене було обрано. У 1996 році курінь увійшов до складу Білгород-Дністровської міжрайонової козацької паланки Українського козацтва; тоді ж мене було обрано писарем цієї паланки...

На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчального-виховної роботи в школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді - молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій сільській громаді обрати козацьку педагогіку...

На жаль, відсутність розробленої методики роботи з козачатами не дозволили тоді колективу Адамівської школи досягти відсутніх успіхів: організація „Джура” працювала більше як піонерська організація, ніж як козацька...

Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я повернувся до Адамівської школи на посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського виховання. Було розроблено модель та план трансформації загальноосвітньої школи в школу козацько-лицарського виховання, концепція, положення та статут школи цього типу, навчальний план та програми, підручники та методичні посібники. Йде робота над створенням Програми розвитку козака, методичного посібника „Види діяльності й форми занять з козацько-лицарського виховання”. За розробку моделі школи такого типу мене було нагороджено у 2001 році Іменним годинником від Президента України; в 2003 році я отримав на цю модель авторське свідоцтво обласного ярмарку педагогічних ідей та технологій. Модель самоврядування нашої школи була признана однією з кращих на України; а за створення школи козацько-лицарського виховання я отримав звання кращого освітянина України 2002 року в номінації „Народе мій завжди буде”.

У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені:

1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі. 2. Родинно-шкільне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.

Тепер у громаді ми маємо таку систему виховання козака і берегині:

ІІІ. Громадсько-

родинне Берегиня

виховання Козак

козака та берегині

ІІ. Родинно- ФІЛОСОФІЯ

шкільне Дана козацько-

виховання Джура лицарського

джури та дани виховання

І. Родинно-

дошкільне

виховання Леля

козачати та лелі Козача

Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі (діти до 6 років) здійснюємо через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програм дитячого садка.

Родинно-шкільне виховання джури та дани (діти 6-13 років) ми проводимо у формі школи козацько-лицарського виховання:

А/ класна робота за рахунок варіативної частини навчального плану з основних дисциплін козацько-лицарського виховання,

Б/ позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів,

В/ позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українського козацтва.

Громадсько-родинне виховання козака та берегині (молодь з 14 років) ми здійснюємо через діяльність Адамівського куріня Українського козацтва та жіночої громади Українського козацтва.

Практика роботи школи козацько-лицарського виховання переконливо свідчить, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприяє нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всієї громади, суспільства в цілому. Вважаємо, що вчителі покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

Ось що писалося в бліц-інформації „Джура та Дана” №1 за квітень 1998 р. (друкований орган Адамівської школи): ”11 квітня 1998 року о 15 годині йшов перший весняний дощ із громом та блискавкою... В Будинку культури села Адамівка відбулося посвячення у Козаки, Джури та Дани. Висвячували: паланковий отаман Городецький Леонід, козаки Тимофєєв Валерій, Павло Білоусенко, Андрій Берлізов, Ігор Лелюченко, Святослав Горлачов... У Джури та Дани було прийнято учнів Адамівської школи - Бараш Лідію (5 клас), Білоус Івана (6 клас), Басюк Віктора, Білопшицьку Тетяну, Верховецьку Олесю, Катющева Віталія (всі 7 клас)... Вітаємо перших Джур та Дан Адамівського куріня Українського козацтва! ” Так почалася історія Адамівської Січі - Адамівської школи козацько-лицарського виховання…

І. ПЕРЕДУМОВИ CТВОРЕННЯ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ (КОЗАЦТВО ЗАДНІСТРОВ'Я. ІСТОРИЧНА ІНТЕРЛЮДИЯ)

Душу - Богові!

Життя - Батьківщині!

Серце - людям!

Честь - нікому!

Козацтво організувалося в критичний для України час, коли не було державності. Воно відновило Козацьку державу і виховувало нове покоління борців. Запорізька Січ була місцем куди міг втекти кріпак і там реалізувати себе як людина. Козацтво - синонім лицарства, і тому воно у всі часи високо цінувалося. Козаки - люди високоморальні, одне слово - це не раби. Вони - лицарі, котрі будували Козацьку державу на національних ідеалах.

Відродження цих традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - постане Україна. Особливо цінними ідеї козаччини є для української армії.

В програмі діяльності Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить більшість вищезазначених козацьких об'єднань, є такі слова:

„Враховуючи унікальність козацтва, як соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі неосяжний національно-духовний, морально-виховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократії і державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його; МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей... ”

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Народна мудрість говорить: якщо хочеш прожити 50 років - саджай сад, 100 років - будуй будинок, 1000 років - виховай сина. Тому народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів, підкріплюючи це виховання матеріальною базою: тим же садом, колодязем, будинком...

Початок 90-х роков ХХ століття: розпад Союзу, крушіння правлячої ідеологічноі машини.

Тепер уявіть собі наше становище, керівників шкіл, в ті роки: кадри побігли зі школи, фінансування пішло з місцевих бюджетів, ми намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому на голому ентузіазмі, без навіть моральної підтримки з боку, бо, мабуть, лише у школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління.

У школі в ті роки почали платити за класне керівництво копійки, відмінили педагогічний стаж старшої піонерської вожатої - педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і поза державою також).

Опам'ятавшись від шоку (ідеологічного; фінансового - інфляція, зниження реального рівня зарплати, затримка з виплатою зарплати на півроку), педагоги почали шукати альтернативні форми виховної роботи: альтернативні комуністичним, бо якщо держава відмовилася від комуністичної ідеології, то і державна школа не мала права її сповідати: в іншому випадку вчитель зобов'язаний був покинути державну школу - ми ж хотіли в школі працювати.

В країнах демократії існує цілісна система формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій - лідер виростає тут, подальше він лише шліфується. Така сама система існувала в СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.

Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської школи, і спробували реанімувати піонерську організацію - як символ, був у нас жовто-блакитний націонал-піонерський галстук, але реанімація не вдалася.

Тут нагрянула земельна реформа: колгоспник повинен був стати господарем землі - і він став ним - і як тепер може себе на селі піонерська організація, яка все-таки асоціюється з ідеологічною платформою комуністів, що заперечують приватну власність на землю, а таких, що відмовились би від землі на селі, не виявилося! Тому піонерська організація тихо вмерла.

Це усвідомило керівництво - ліквідувало посаду піонерської вожатої і ввело посаду педагога-організатора.

Але дитяча організація в школі повинна бути - вважає педагогічний колектив Адамівської школи і тому, розглядаючи на сесії сільської ради питання про стан навчально-виховної роботи у школі, ми звернули увагу на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. До речі, молодіжна організація Українського козацтва - „Січ” - була в ці роки єдиною альтернативою СПОУ (піонерам). Кодекс буття забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді - молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглось як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке служило опорою народу і державі протягом віків - ми за основу виховання молоді в нашій громаді обрали козацьку педагогіку.

Якщо впроваджувати в виховний процес школи козацьку педагогіку, необхідно було познайомитись із козацькими організаціями та особами, які в ці організації входять...

На початку 90-х років у Задністров'ї діяли такі козацькі організації:

1. Задністрове козацьке земляцтво. Група вищих офіцерів 180-ї Кантемирівської дивізії (місто дислокації - Білгород-Дністровський) на чолі з її начальником штабу - полковником Токаревим А. Є. організувала Задністрове козацьке земляцтво - складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги - полковник Слєпухін М.О. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами - командири полків, військовий прокурор...

Штабом земляцтва було розроблено цікаві документи - "Ідеологія козаччини", "Стратегія козаччини", які слугували фундаментом для розробки статутів та програм діяльності всіх наступних об'єднань козаків Задністров'я.

У 1991 році Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідності позаблокового існування держави і як наслідок - скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивізію, а діяльністю Задністрового козацького земляцтва зацікавилася Служба Безпеки України - офіцерів-козаків було звільнено з армії.

Залишившись без пенсій та квартир, колишні офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини.

Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році - до його отамана Слєпухіна М.О. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.

2. Князем Аргутінським-Довгоруким було організовано кооператив „Рюрик” при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ - об'єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А. Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В. . Як сказав Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі: „Із закриттям Задністрового козацького земляцтва - козацька ідея в Задністров'ї не вмерла - оскільки землі Буджаку потребують захисту”...

Штаб-квартирою Буджацької Січі був Білгород-Дністровський.

3. Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників, яке очолював Леонід Городецький - військовий пенсіонер. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва, але з розколом обласної (крайової) організації УЧГПК на дві організації - Чорноморське Гуляйпільське козацтво та Звичаєве козацтво - отримала автономію.

Розкол утворився тому, що частина козаків (це була основна маса перших козаків-засновників УЧГПК) вважала за необхідним неухильно додержуватися Звичаєвого Кодексу козацтва. Козаки, які прийшли до козацтва пізніше, вважали за необхідне брати з цього Кодексу лише основні постулати моралі, а в практичній діяльності зважувати на сьогодення.

На відміну від УЧГПК (і других козацьких організацій), в паланці ніколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу; дійсно, у життєдіяльності громадської організації дуже важлива роль керівництва та старійшин - паланці дуже пощастило, що в керівництві та раді старійшин були такі особи, як Городецький Леонід, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерій - особи, які пройшли школу керівництва громадами, організаціями, установами - голови сільрад, директора шкіл, профспілкові та партійні лідери; особи, що мали вже звичку приймати рішення та відповідати перед загалом за ці рішення.

Білгород-Дністровська паланка входила до складу Українського козацтва (перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновіл) - від Чорновіла група козаків паланки отримала перші козацькі нагороди - Хрести з мечами (вони були зроблені з пластмаси, трималися на синій стрічці, кріпилися швацькими шпильками); до речі в Україні тоді ще не було своїх державних нагород - орденів та медалей. Першим в паланці цей Хрест отримав Л. Городецький.

Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та району) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу курінів по селах (цих курінів - 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується мед значно дешевший та якісний, ніж на ринку і ще багато реальних справ.

Л. Городецький очолив і приймав безпосередню участь у роботі з забезпечення козаків одностроєм: через Міністра оборони України та речову службу штабу Одеського округу обозна служба паланки придбала офіцерські мундири кольора морської хвилі - цей козацький однострой коштував 25 гривень (мундир, кашкет). Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамівської, Вигінської та Старокозацької школ всього 11 гривен за комплект (мундир, берет).

Була придбана ритуальна козацька зброя - ножі „колодачи” та шаблі, бунчуки, перначі, виготовлені прапори та корогви. Розроблені козацькі ритуали - прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та ін. Паланка почала співпрацювати з православними священнослужителями - отець Федір Абрамов (Білгород-Дністровський), отець Павел (Стара Царичанка) та ін. Був свій козацький капелан - отець Микола.

Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва, які проходили тоді тільки в Києві.

У той час найактивнішими членами козацької паланки пасічників були - Берлізов Андрій, Костецький Євсей, Марин Георгій, Сердцевич Дмитро, Панаїт Федір, Денисов Іван, Денисов Юрій, Греча Яків, Соловєнко Володимир, Сидоренко Володимир, Чумаченко Василь, Швачка Петро, Відман Іван, Смаглій Павло, Хоменко Євген, Вітряк Микола-старий.

Згодом до пасічників приєдналися козаки Майстро Анатолій, Василь Якименко, Ігор Лелеченко, Білоусенко Павло, Вітряк Микола-молодий, Вітряк Борис, козаки Адамівського куріня - Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Завацький Дмитро, Гамар Іван, Гречко Леонід...

На енергію та бажання козаків робити справи милосердя звернула увагу влада - ми почали взаємодіяти: отримали приміщення під канцелярію, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбінату, готували документацію для відкриття ринку „Козацький привоз”, будівлі козацької церкви...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я СЕРЕДИНИ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

…Зима 1993 року. Україна готується до виборів депутатів всіх рівнів та Президента України. Кандидати в депутати Одеської обласної та Верховної Рад "мотаються" по району - беруть участь у передвиборчому марафоні - проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад (за Законом про вибори сільські голови формують територіальні виборчі комісіі). Десь у кінці 1993 року заїхав до Адамівської сільської ради Петро Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку РУХу та кандидат у депутати Верховної Ради). Ми розмовляли з ним про особливості тогорічних передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну приналежність. Я - липованін-старообрядець (липовани - нащадки донських козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими військами повстання Кіндрата Булавіна). Петро дав мені адресу канцеляріі паланкового козацького товариства і вже через кілька днів я розмовляв про справи козацькі з Леонідом Городецьким (паланковим отаманом).

... У цей час на території Білгород-Дністровського району діяли такі козацькі осередки:

Буджацька Січ. Її очолював князь Аргутінський-Довгорукий. У складі осередка було багато впливових та знаних у районі осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка російського імператорського престолу; заснування дворянського зібрання Півдня України та ін), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, бо за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиноі у країні козацької організації всеукраінського масштабу. У складі Січі активно працювали Устименко Борис Іванович - січовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети „Одеські вісті”), Скляренко Михайло Петрович - заступник отамана (військовий пенсіонер, фермер), Токарев Анатолій Євгенович - писар Січі (колишній начальник штабу 180 дивізїї, військовий пенсіонер), Бойчев Василь Васильович - обозний Січі (керівник кооперативу таксистів, потім фермер), Деордиця Іван Матвійович (пенсіонер), Дмитренко Василь, Кучер Віктор (військовий пенсіонер). Діяли козацькі осередки у Сараті (Іванов С.І., Поглупко), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Їзмаїлі, „але тамтешні полковники, крім саратського Сергія Іванова, майже нічого не зробили для відродження козацтва”(Пише Б. Устименко у своїй біографії). У травні 1995 р. було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво Січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне. На колі були присутні письменники Ковальджі, Набоков, Задорожний. У цьому ж році до Білгорода-Дністровського приїздив за листом Л. Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом із Сагайдаком (Киів) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської паланки і зробив висновки, що лише керівництво паланки стоїть на державницьких позиціях, а діяльність керівництва Січі не відповідає національним інтересам України.Л. Городецький отримав Універсал Гетьмана на право формування осередків Українського козацтва; керівництво Січі такого Універсала не отримало. Цей крок Гетьмана відштовхнув багато офіцерів 180 дивізії від лав козацтва. Як би там не було, але частина козаків Буджацької Січі припинила активну діяльність до кращих часів (Деордиця І.М., Дмитренко В. В), частина відійшла від козацтва зовсім (зокрема, в зв'язку із виїздом - Токарев А. Є., Кучер В. В), частина ввійшла до складу Білгород-Дністровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.І., Бойчев В.В., Вітряк М. К). Офіційно Січ припинила діяльність у 1997 році...

Білгород-Дністровське міжрайонне паланкове козацьке товариство, яке виникло на фундаменті районного козацького товариства пасічників. Керував (і дотепер керує) роботою паланки Леонід Городецький - виходець з козаків-мазепинців Старої Царичанки. Паланка входила на правах асоційованого члена до Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва - обласної (крайової) козацької організації, яка була складовою частиною Українського козацтва Гетьмана Володимира Муляви (другий Гетьман; першим був В'ячеслав Чорновіл).

Крайовим отаманом у середині 90-х років був Валентин Піскун. До нього (за звичаєм) отамани змінювалися кожен рік; Піскун ж був першим керівником козаків, який три роки поспіль очолював обласну організацію. Якщо до нього отамани займалися лише виборами та перевиборами (я трохи утрирую, бо крайова організація працювала, й працювала добре), то Піскун налагодив роботу штабу, осавульської (утворили Одеську Січ - чоловічий - спочатку сезонний, потім всесезонний табір, де молодь проходить козацький вишкіл) та обозної (зокрема, козаки реалізували - за ліцензією - як будівельний матеріал - пісок з кар'єрів) служб; це все завдяки тому, що отаман мав час працювати, а не лише готуватися до виборів та перевиборів. .

Але прийшов час й Піскуна (це менталітет козацький - де два козака - там три гетьмана) - звичаєві козаки скликали першу Чорну раду (потім цю раду скликали багато разів) - й закинули отаману й пісок, і бійки козаків при розподілу дивідентів від ліцензійної діяльності, і ще, і ще, і ще... Піскун вчинив шляхетно - скликав раду, оприлюднів звіт (фінансовий та політичний) діяльності крайової організації - й подав у відставку...

Крайовий отаман генерал-хорунжий Валентин Піскун часто приїздив до Білгорода-Дністровського - на робочі наради старшини, на посвяти козаччі, завжди цікавився й був у курсі справ козацьких організацій Задністров'я. Як правило, з ним приїздив Сергій Гуцолюк.

Після В. Піскуна козаки обрали отаманом генерала ЗСУ Валентина Пилипенка. Ця кандидатура сподобалася не всім козакам й почався в лавах наших розбрат. Але це вже було в кінці ХХ століття...

3. Адамівський курінь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Він виник у Адамівці як козацька добровільна народна дружина; взаємодіяв у справі охорони порядку на території сільської ради з районним відділом МВС (начальником райвідділу працював полковник Чербаджі М. М), з районною радою (головою ради працював Майстро В. І), з 27 бригадою Білгород-Дністровського гарнізону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...

Першими реєстровими козаками Адамівського куріня були Тимофєєв Валерій, Гуцан Валерій, Редько Анатолій, Дмитро Завацький, Гречко Леонід, Козаченко Олександр Іванович, Козаченко Олександр Антонович, Рибальченко Віктор, Куліков Руслан, Даниленко Іван, Маринеску Микола, Кульчицький Анатолій, Николайчук Юрій, Басюк Віктор, Козубенко В'ячеслав, Чеботюк Олександр, Білоус Василь, Козубенко Феодосій, Гончаров Віктор, Лавріненко Юрій, Деревенча В'ячеслав, Одорожа Ігор, Лазуренко Дмитро, Макаренко Федір, Макаренко Сергій, Редько Сергій.

Адамівський курінь налагодив роботу з відродження прогресивних козацьких традицій, плідно співпрацював з органами місцевого самоврядування. Метою його діяльності було сприяння місцевим органам влади в забезпеченні громадського порядку, боротьбі із злочинністю і правопорушеннями.

4. Білгород-Дністровський міський козацький Кіш, який відпочкувався від Білгород-Дністровської паланки. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.І., Черв'як О.О., Горлачьов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М. Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В., Оленєв І.П.

У ці ж роки в школах Задністров'я педагоги звернули увагу на моральний потенціал козацтва й почали впроваджувати в навчально-виховний процес козацьку педагогіку.

Миколаївсько-Новоросійська школа Саратського району - осередок козацької республіки „Мрія” з відповідною атрибутикою, символікою, ритуалами. Шефами школи стали козаки Білгород-Дністровського міського козацького кошу, які багато допомагали завучу школи Фоменчук В.А. та педагогу-організатору Настаченко Г.М.

Долинівська школа Білгород-Дністровського району працювала (й працює) над створенням колективу козачат, використовуючи кращі досягнення вітчизняної педагогіки. Ініціаторами роботи колективу школи у цьому напрямку були директор школи Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І. . педагог-організатор Молчанова Т.І.

Вигінська школа Білгород-Дністровського району на чолі із директором Біленко В.Ю. стала школою джур та дан.

Випаснянська школа N1 Білгород-Дністровського району (директор Дранішнікова Т. О) створила невеликий осередок джур (учитель НВП Гавриленко В. О). .

Адамівська школа козацько-лицарського виховання Білгород-Дністровського району працювала (й працює) в режимі навчального закладу нового типу; педагогічний колектив використовує адекватні козацькі методики виховного впливу на козачат, козацькі звичаї та ритуали. В школі працювала (й працює) дитяча та молодіжна організація „Молода Січ”, співзасновниками якої є директор школи Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В.Н.

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Кінець ХХ століття в козацькому русі характеризується як період росту організацій різного направлення та чисельного росту членів цих організацій. Причиною цьому слугувало підвищення загального інтересу до справ козацьких у країні і зокрема Укази Президента України „Про День Українського козацтва”, „Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва”.

Збільшення кількості членів козацьких організацій веде до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій. Якщо керівництво толерантне, мудре - відміни в поглядах ведуть до розвитку організації, покращання її роботи, зміцненню авторитету в широкому загалі. Але якщо керівництво організації авторитарне, не терпить інших поглядів на розвиток руху, крім своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще...

Подібна ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях - від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-Дністровській районній організаціях.

Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардії Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпільське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань ідеології було обрано письменника - академіка Богдана Сушинського, заступником з організаційних питань полковника Анатолія Петька - отамана Овідіопольської районової козацької організації. УЧГПК на Великій Раді Українського козацтва підтримало кандидатуру генерала Івана Біласа, який (після Гетьмана Володимира Муляви, що тяжко захворів - інсульт) став третім Гетьманом.

Незгода серед керівників Одеської крайової організації щодо подальшого шляху її розвитку призвів до серії розколів.

Спочатку крайова організація змінила назву - стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: більша частина козаків на чолі з Анатолієм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинським організувало окреме козацьке об'єднання, яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке військо Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва та підтримує Гетьмана І. Біласа) та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не підтримує Гетьмана УК І. Біласа, а входить у Всесвітню Лігу Лицарів. До речі, Б. Сушинський є пріором Мальтійського Ордена лицарів, нагороджений Папою Іоанном Павлом II медаллю св. Амвросія. Далі Чорноморське козацьке військо розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке військо - отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з'єднання - отаман Пукліч - президент охоронного бюро „Гриф”). Розбіжності добре висвітлені у статутах цих організацій.

Від Чорноморського козацтва В. Пилипенка відійшов полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока, потім „Одеська Січ” Івана Коваля. Далі В. Пилипенко склав повноваження й отаманом Чорноморського козацтва обрали Генадія Загайчука.

В кінці ХХ століття в Одеському краї працювали 9 незалежних козацьких організацій, які мали статус обласних:

Звичаєве козацтво отамана Леоніда Безклубого.

Чорноморське козацьке військо отамана Анатолія Петька (входить до складу Українського козацтва).

Чорноморське козацьке з'єднання отамана Валентина Пукліча (входить до складу Українського козацтва).

Полк ім. Сірка отамана Валентина Кривобока.

„Одеська Січ” отамана Івана Коваля.

Чорноморське козацтво отамана Генадія Загайчука.

Буджацька Січ отамана Михайла Скляренка.

Реєстрове козацтво отамана Богдана Сушинського.

Козацька асоціація пасічників Одещини наказного отамана Леоніда Городецького.

Процес розколу не обійшов й козацтво Білгород-Дністровського району і в цілому Задністров'я.

Від Білгород-Дністровського міського козацького Кошу відпочкувався 1-й Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П. Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленів І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенко О.П., потім козаки отаманом обрали Врублевського М.В. Полк підпорядкований Чорноморському козацькому війську Анатолія Петька й підтримує Гетьмана І. Біласа.

Від полку відійшов Білгород-Дністровський Окремий курінь ім.С. Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола Григоращенко. Курінь підтримує Гетьмана І. Біласа. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулиці Плавневій; над воротями майорить державний прапор.

Саратська районна козацька організація розкололася на полк отамана С. Іванова та полк отамана Поглупко.

В кінці ХХ століття в Білгород-Дністровському районі і місті працювали такі козацькі організації:

1. Козацьке паланкове товариство. Отаман Леонід Городецький.

2. Буджацька Січ. Отаман Михайло Скляренко. До складу Буджацької Січі входить Козацький Кіш отамана Михайла Скляренка.

3. Полк ім. П. Орлика. Отаман Микола Врублевський.

4. Окремий курінь ім. С. Білого. Отаман Петро Городниченко.

Продовжували працювати в напрямку козацько-лицарського виховання школярів Миколаївко-Новоросійська (Фоменчук В.А., Настаченко В. М), Долинівська (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Адамівська (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н) школи. На жаль, в ці роки звернули роботу Вигінська (пішов на пенсію Біленко В. Ю), Випаснянська N1 (виїхав на навчання до військової академії Гавриленко В. О) школи...

Як писав у своїх нотатках Л. Городецький: „ Чи може щось об'єднати козацьких лідерів?

Об'єднати може тільки Гетьман України - глава держави - признаний авторитет. Хто? Сьогодні це вакансія. Діждемось президентських виборів, якщо буде вибір.

Які перспективи розвитку відродженого козацтва? Перспективи відкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом і не збиватися ради хвилинних вигід.

Йти крізь терни і без сумнівів служити людям в ім'я Добра і Господа, ім'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але іншої дороги до Правди в козаків бути не може.

Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом діяльності козацтва, чи результатом іншого Промислу - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були сторонніми свідками подій.

Щоб не соромно було підписатися під гаслом: "Слава Богу, що ми козаки! ", - треба виборювати свої вольності, разом навалюючись на перепони і ті перепони ламати, а не обходити. "...

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ'Я ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТІ

Початок ХХІ століття в Одеській області та, зокрема, Білгород-Дністровському районі для козаків ознаменувався якісним ростом кількості членів та загальною зацікавленістю влади у співробітництві. Це, зокрема, було пов'язано із Указами Президента України про створення Координаційної ради з питань розвитку козацтва (такі ради були створені в Одесі - обласна та в Білгороді-Дністровському - районна і міська) та прийняттям Національної програми розвитку козацтва в Україні.

У ці роки в Задністров'ї працювали такі козацькі організації:

1. Білгород-Дністровська паланка Українського козацтва - отаман Л. Городецький, писар В. Тимофєєв.

2. Адамівський курінь Українського козацтва (автономно у складі Білгород-Дністровської паланки) - отаман М. Маринеску, писар В. Козубенко.

3. Буджацька Січ Українського козацтва - отаман М. Скляренко, писар В. Воробьов.

4. Білгород-Дністровський Кіш Українського козацтва (автономно у складі Буджацької Січі) - отаман М. Скляренко, писар В. Воробьов.

5.1-й Білгород-Дністровський Окружний полк ім.П. Орлика Чорноморського козацького війська Українського козацтва - отаман М. Врублевський, писар В. Воробьов.

6. Білгород-Дністровський Окремий курінь ім.С. Білого Чорноморського козацького війська Українського козацтва - отаман П. Городниченко, писар Ю. Сокорєв.

7. Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького - отаман М. Возний.

8. Жіноча громада Чорноморського козацького війська Українського козацтва - керівник Л. Горлачьова.

9. Білгород-Дністровський курінь Чорноморського козацького з'єднання Українського козацтва, отаман І. Білоус.

Активно працювали козаки М. Скляренко, В. Воробьов, І. Оленєв, С. Горлачов, М. Врублевський, В. Єремєєв, В. Бойчев, Б. Устименко, Л. Городецький, В. Тимофєєв, М. Маринеску, М. Дейна, П. Городниченко, В. Смаковський,

Цікаве спостереження: нові козацькі організації завжди утворювалися із появою нових лідерів - й надалі я прогнозую ріст цих організацій із приходом у козацтво осіб - носіїв нових ідей.

Новим у козацтві (і характерним для цього періоду) було співробітництво козаків усіх осередків („час збирати каміння”), особливо коли необхідно було проводити масштабні заходи - участь у Дні міста Білгорода-Дністровського, у відкритті пам'ятників Т. Шевченку (Білгород-Дністровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), організація екскурсій для школярів на кораблі Чорноморського флоту, районне свято на базі Адамівської школи, районне Свято козацької пісні, посвята у козачата учнів Долинівської школи, у козаки всесвітньо відомого фольклорного ансамблю „Веселка” (керівник І. Нікіруй), хлопчачого ансамблю „Гроно” (керівник Б. Нікіруй), ліцеїстів Тузлівського НВК, зустріч із кандидатом у Президенти України В. Ющенком та ін...

У ці роки продовжували активно працювати в напрямку козацько-лицарського виховання Адамівська (директор Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко В. Н) та Долинівська (директор Тома Т.І., завуч Долгошеєнко М.І., педагог-організатор Молчанова Т. І) школи. Почали відроджувати шкільні козацькі організації Випаснянська №1 школа (учитель ДПЮ Гладченко Ю. О), Турлацька школа (директор Тодорова Т.П.), Біленківська школа (педагог-організатор Ситнік В. А), Тузлівський НВК Татарбунарського району (директор Покровщук Д. М). Звернула активну роботу Миколаївсько-Новоросійська школа (із виходом на пенсію Фоменчук В. А).

Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регіональний козацький щомісячник „Річ про Буджацьку Січ” (тут друкуються статті теоретиків козацького руху - Устименка Б.І., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Скляренка М.П., новини козацької діяльності, художні біографії лідерів козацького руху Буджаку та ін).

Було прийнято регіональну програму відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині на 2002-2005 роки у ІІІ розділі якої сказано: ”... організувати семінари з проблем козацького виховання школярів на базі Адамівської загальноосвітньої школи”. Метою територіальної програми відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії є - подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства.

Згідно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на:

історико-просвітницькій та дослідницькій діяльності;

військово-патріотичному вихованні, із впровадженням козацьких традицій у навчальні заклади та в лави армії;

спортивному розвитку;

розвитку фермерських господарств та підприємницької і ремісничої діяльності;

співпраця з органами правопорядку та адміністраціями і органами самоуправління;

обстоювання засад релігійного виховання.

Завдання отаманської верхівки козацтва Буджаку - не втягувати козаків в згубну

конфронтацію та релігійні, мовно-національні, політико-економічні інтриги (бо на сучасному етапі козацтво як єдина політична сила не сформувалась!) і щоб утримувати козацтво від ціх інтриг - більше займатися вихованням та просвітницькою діяльністю, розвивати культурні осередки - козацькі хори, ансамблі, театри; піклуватись про козацькі ліцеї і табори відпочинку та спортивного загартування.

Ми не повинні насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу, формувати повноцінну, самодостатню націю; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українську націю на націю, в якій панують, і буття якої визначають, панікери, провокатори і духовні дезертири.

Як сказав Б. Сушинський: „Ми живемо в мирній європейській державі. Найбільша мужність полягає в тому, щоб кожен з нас, українців, на своєму робочому і житейському місці, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - підтверджував козацьку вірність в ім'я України, козацьку мужність задля захисту України, козацьку працьовитість і порядність задля процвітання України.

Оце вона і є - житейська, біблійна, а отже й козацька мудрість нашої Національної ідеї. Бо: велич козацької Української Національної ідеї - у величі козацького духу! ”

ІІ. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА Й СУЧАСНА ОСВІТА (ПЕДАГОГІЧНІ РОЗДУМИ)

„Козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу. Реалізація ж науково обґрунтованих і випробуваних історією козацько-лицарських виховних традицій - один із найефективніших українознавчих підходів у навчально-виховній роботі. ”

Б. Сушинський.

В жодній країні світу немає виховання „взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це - українська козацька педагогіка.

Відомо, що український козацький визвольний рух - одна з найяскравіших сторінок боротьби нашого народу за політичну і державну незалежність. Багатогранною була діяльність козаків - як звитяжних воїнів, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, умілих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців мистецтва, мудрих вихователів дітей. Козацтво у більшості своїй було аристократією національного духу, високоідейною і високоморальною елітою свої нації.

Народ - нація - це самовідтворювана система. Вона може втратити певні функції (державницькі), але допоки жива - спроможна сягати ще вищих рівнів свого розвитку. Потрібні лише внутрішня воля і сила.

Втіленням волі і сили, феноменом відродження свідомо і послідовно стало козацтво. Славетний Байда Вишневецький не тільки поборює військову потугу татар і турків, а й гордо відкидає компроміс (навіть в ім'я життя) з поневолювачами народу (віра твоя, кидає він у вічі султанові, погана, - тож волію умерти, але не бути в спілці з тобою). В ім'я розквіту народу П. Конашевич-Сагайдачний з усім своїм кошем вступає до Київського освітнього братства. Б. Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академії, багато полковників здобуває освіту в зарубіжних університетах. Гетьман І. Мазепа будує освітні заклади та храми, П. Орлик творить найдемократичнішу та найгуманістичнішу в Європі Конституцію, а Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батурині університету й 52 роки очолює російську академію наук і здобуває все європейське визнання...

Уся козацька Україна була поділена на „полки”, і в усіх полках та у володіннях Січі функціонували різного роду школи. Ті школи давали світську, релігійну і військову освіту, а головне - готували до життя: як приватного, так і державного. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація...

Історія вчить: поки козацтво було могутньою суспільною культуротворчою, морально-духовною, національно-патріотичною потугою, доти Україна зберігала свою незалежність чи автономність.

Загальновідомо: козацтво - надзвичайно високого, елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня - конституційної, правової культури.

Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла.

Нагадаймо свідчення Д. Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі - духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства!

І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з'витися сам собою, з нічого.

Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта - педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національно-релігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто.

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність.

Головна мета козацької педагогіки - виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Провідні завдання - виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Закономірно, що народ в історичних піснях і думах підніс козацтво на висоту ідеалу. Г. Сковорода не тільки розвинув філософсько-етичний принцип самопізнання, само творення, самореалізації, а й уславив як образ-взірець „отця вольності Богдана”;

І. Котляревський як найвищий ідеал підніс не лише Низа та Евріала (захисників Вітчизни), а й Наталку та її матір, побратимство Миколи та Петра.

Т. Шевченко, написавши не тільки „Кобзаря”, а й „Букваря”, еталонами людини оспівав носіїв козацької філософії, етики і моралі, гідності й честі, політичної активності та державницької мудрості. До речі, Великий Кобзар був курінним отаманом Петербургського козацького Кошу.

Тож природно, що форми козацької етнопедагогіки жили в творах П. Куліша і М. Костомарова, П. Мирного, І. Франка і Л. Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогів Г. Ващенка і Яніва, Шлемкевича, Сухомлинського і Стельмаховича, а нині повертається до системи сучасної освіти як незнищений Дух нації.

Система виховання у козаків мала різнобічний характер. Козаки надавали важливого значення як психофізичному вихованню, так і моральному, релігійному, естетичному, що сприяло гармонійному розвитку кожної особистості. Висококультурна еліта нації, враховуючи здобутки народної педагогіки, по філософськи підходила до їх застосування, створювала власні звичаєві правила, яких дотримувалися усі козаки.

Народна педагогіка високо підносить гідність дитини. Повага до дитини ставала основною передумовою у спілкуванні дорослих із вихованцями, що, безперечно, позначалось не лише на стосунках, а й способі життя, моральному становленню молоді.

За народними переконаннями, почуття власної гідності людина має пронести до останніх днів свого життя, це своєрідний показник моральності та чесності з оточуючими та з самим собою.

Одним із найперших чинників впливу на особистість українська етнопедагогіка називає середовище - стосунки в сім'ї, режим дня, побут, звичаї, традиції, житлові умови тощо. Про позитивну роль родини можна говорити тоді, коли в ній панує здоровий дух єдності між усіма її членами, незалежно від їхнього віку, життєвого досвіду. Відчуваючи підтримку і турботу дорослих, діти підсвідомо скеровують свої дії та вчинки на те, щоб виправдати довір'я та сподівання батьків, дорослих. Почуття обов'язку перед старшими організовує дітей, і повага - обопільна.

Ідея домінуючої ролі родини у формуванні особистості знайшла своє вираження та підтримку і на інших рівнях виховання (братські, релігійні школи тощо), у тому числі й на Запорозькій Січі, де за основу виховання взяли народні принципи родинного впливу. Думка про залежність вдачі людини від оточення, стосунків, умов, способу життя трансформувалася у козаків в конкретну вимогу - підготувати міцного й витривалого воїна, захисника рідної землі. Виховання такої особистості становило суспільно-політичну необхідність, викликану обставинами життя і спрямовану в майбутнє. Це одна з передумов суверенності країни, та врешті-решт, такий зміст навчання цілком відповідав вільнолюбивій вдачі козака.

Джурам у свої юнацькі роки доводилося зазнавати багато пригод та небезпек. Але все це було їм на користь, бо, подорослішав, вони ставали найзавзятішими козаками.

На Січ приходили всі, хто прагнув оберігати Україну від ворога, здобути волю, стати сильним і мужнім. Козацьке середовище було для джур школою життя, відважності та гарту. Послідовність та системність виховного процесу досягалися завдяки батьківському піклуванню досвідчених козаків, товариській підтримки молодих лицарів, постійному контролю і нагляду. Будучи для юнаків родиною (певне коло осіб було постійно біля них), Січ водночас виконувала функції і громадськості.

Народна мудрість влучно зауважує: „З ким поведешся, від того й наберешся”. Йдучи за народними вимогами та правилами, наставником джури обирали мудрого козака, який би стати зразком і порадником для хлопця. Маючи життєвий та військовий досвід, статечний козак ставав авторитетом, прикладом, зразком для хлопця, як у родині батько, навчав хоробрості, чесності, дотримуючись пропагованого народом принципу рівноправності у стосунках.

Інститут батьківства (наставництва) в Запорізькій Січі, ґрунтуючись на народно-християнських принципах любові, взаємоповаги, демократизму, дружби, намагався виховувати молодь гідною традицій минулого, маючи для цього всі підстави.

Морально-етичні чесноти подібного змісту для підростаючого покоління складались у закони життя. Джури цінували батьківську турботу, що виявлялась у толерантному, поважливому ставленні до названих батьків. Дружні стосунки батьків та дітей, щира бесіда, заспокійлива пора створювали особливий духовний світ. Мудра народна педагогіка знала чимало секретів впливу на особистість, уникаючи обмеження її свободи, часто діючи так, що дитина навіть не підозрювала, що її виховують.

Скажімо, невелика бувальщина з уст батьків про ледачого сина застерігала дитину бути такою, казка про мудру дівчину скеровувала діяльність вихованців у відповідне русло, а розповідь про відважних воїнів-козаків заохочувала юнаків до гартування тіла. Такі методи виховання випливали з природних потреб хлопчиків та дівчаток. Юна душа не чинила опору такому вихованню, оскільки все діялось із урахуванням бажань, інтересів, прагнень, сподівань, мрій дітей.

Навчання у школі джур мало свої стани. Ця особливість козацького виховання своєю основою базується на народно-педагогічній віковій періодизації виховання і навчання, складеній з урахуванням споконвічних емпіричних знань. За народними традиціями зміст виховання кожної вікової групи мав певну відмінність, котра акумулювалася у системі вимог. Подібне спостерігається і на Січі. Перехід від одних обов'язків до інших має відбуватися не лише за досягненням певного віку, а й за умови вивчення основ козацького військового мистецтва, узгоджуючи свої дії з морально-етичним кодексом лицарської честі.

Серед різноманітних народно-педагогічних методів виховання велике значення мають профілактичні та практично-дійові. Режим праці та відпочинку, гра у родині забезпечували організованість дітей, сприяли всебічному розвитку фізичних та духовних потреб. Відпочинок спрямовував дітей на поповнення їх життєвого досвіду, стимулював позитивні і корисні звички і водночас служив „розрядкою” для фізичного та емоційного стану. Але й в таких випадках контроль над дітьми не виключався. Названа група узвичаєних народно-педагогічних методів виховання широко застосовувалась і у козаків.

Навчання у школі джур мало розгалужений характер. Як зазначав С. Сірополко, „молодиків у школі й поза школою вчили: Богу добре молитись, на коні ріп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти й списом гостро колоти”.

В цілому навчання тут здійснювалося у релігійному напрямку, адже християнські засади народних виховних традицій - домінуюча ланка у козацькому житті.

Релігійне життя козаків позитивно впливало на світорозуміння молоді. Глибоко духовні звичаї запорожців мають релігійне підґрунтя, і це природно, оскільки козацька духовність, воля, майбутнє були невіддільні від ідеї Бога. Вирушаючи в похід, за звичаєм, треба було поклонитись січовій Покрові і св. Миколі. Та й у будні воїни віддавали шану своїй заступниці: перед обідом читали Святе письмо і молились св. Покрові.

Культ землі був головним у традиційно-звичаєвій системі та навчально-виховному процесі українців, у тому числі й козаків. У запорожців існувала клятва святою землею. Вірячи, що земля чує прохання і бачить людські гріхи, козаки знаходили можливість поговорити з нею, щиро висповідаючись, опустившись на коліна. Тому видається закономірним, що культ землі зайняв почесне місце у виховній ланці запорожців, який би характер вона не мала - релігійний, патріотичний, естетичний, морально-трудовий, розумовий тощо і був консолідуючою силою. За народними переказами, земля мала і магічну силу, у скрутну й вирішальну хвилину відводить очі неприятеля.

Гармонійні відносини природи і людини становили основу буття українців, що позначалось і на виховному процесі. Спосіб життя українців був складений так, що дитина перебувала у центрі природи; трудові навички, естетичні смаки, моральні чесноти формувалися на лоні природи і з допомогою природи.

Простота, добродушність, безпосередність юнаків імпонувала гармонійному багатому світу природи, який сам підказував, як жити, що чинити у тій чи іншій ситуації.

Навколишнє середовище, умови життя вимагали від козаків різного віку витривалості, адже тільки мужні і фізично загартовані воїни могли захистити свої права і країну.

Використовуючи народно-педагогічні традиції, козаки надавали виховному процесові конкретної спрямованості: виховати перш за все воїна-захисника. Це стосується і джур. При цьому ідея суверенної особистості була домінуючою у їхній системі навчання та виховання, що сприяло підвищенню національної свідомості мас.

Загальновідомо, що національні, зокрема, козацькі виховні традиції і звичаї є нині порятунком для „зголоднілої” на душевність і духовність сучасної молодої людини.

Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості до мети. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства (побутового, військового і державницького) і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі...

Історія козацтва Задністров'я останнього десятиліття ХХ століття - першого десятиліття ХХІ століття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і навчальні заклади на громадському і державному рівнях.

Це перший досвід у роботі з дорослими і молоддю педагогів Саратського району - Миколаївсько-Новоросійської ЗОШ І-ІІІ ст. (Фоменчук В.А., Настаченко Г. М), Білгород-Дністровського району - Старокозацької ЗОШ І-ІІІ ст. (Лісіцин І. М), Випаснянської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (Гавриленко В. О), Вигінської ЗОШ І-ІІ ст. (Біленко В. Ю), Долинівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. (Тодорова Т.П., Чумаченко В. М), Адамівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н).

Завдання, які ставлять перед собою керівники наших Задністрових „Січей”, куренів, кошів, інших козацьких осередків - нести в маси наукову українознавчу інформацію, підвищувати рівень політичної освіти, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки, боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами; ці керівники вважають, що сучасні козацькі, січові осередки покликані пробуджувати енергію, ініціативу народу, залучати його найширші кола до активного громадського життя, культурно-мистецької, політичної, економічної діяльності ів інтересах усього народу; глибоко розвивати моральний, ідейний, естетичний, духовний потенціал ідеалів людини-козака, лицаря. Такі ідеали в наші часи мають наснажуватися якостями державного, політичного і громадського діяча, відданого інтересам народу, України-Батьківщини і загалом, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей і молоді.

У період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка (як невід'ємна складова української педагогіки), високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ

Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час, викладачі Білгород-Дністровського педагогічного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О. М) опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку: курсові роботи з теми „Козацька педагогіка” писали Ніколова Г. Ю (1994), Яценко Т.О. (1994), Виходцев Р.Г. (1995), Чудак О.В. (1995), Місержі М.В. (1999); „Вплив дитячих козацьких об'єднань на формування національної свідомості школярів” на матеріалі „Молодої Січі” Адамівської школи” - Ткаченко І.В. (2002).

Як писали студенти: „Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки. ” (Виходцев Р.Г., 1995).

„Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв'язок нашого виховання, системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, зким я буду про це спілкуватись. ” (Чудак О.В., 1995).

„Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості. ” (Місержі М.В., 1999).

„Як сказав В.Я. Тимофєєв: „Українця можна виховати тільки виховуючи українця”, бо „людина може стати людиною тільки через виховання” (І. Кант) і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку”. (Ткаченко І.В., 2002).

САРАТСЬКИЙ РАЙОН. МИКОЛАЇВСЬКО-НОВОРОСІЙСЬКА ШКОЛА

В Миколаївсько-Новоросійській школі ентузіастами козацько-лицарського виховання були завуч з виховної роботи Фоменчук В.А. та педагог-організатор Настаченко Г.М. Вони організували в школі Козацьку республіку „Мрія”, мета діяльності якої: „Виховання глибоких і твердих національно-патріотичних переконань, підготовка до творчої праці; формування високих морально-психологічних якостей; виховання фізично здорового покоління”.

Настаченко Г. М.: „Коли організовувалися якісь заходи, я завжди опиралася на дітей, давала можливість проявити себе, відчути відповідальність. Поступово вивчались нахили дітей, їх здібності. І ми поступово згуртувались. Так через деякий час виникла думка про єдину організацію, яка б об'єднувала всіх. Допомогли уроки народознавства, класні години. В школі виникла козацька республіка, якій дали назву „Мрія”. ”

Фоменчук В. А.: „Познайомившись з історією козацтва глибше, вивчивши історичне минуле села, вирішили в школі організувати козацьку організацію. Спочатку йшов конкурс на кращу назву, потім девіз підбирали, боролися за право бути обраним отаманом і т.д. Кожен клас став куренем. Поступово, набираючись досвіду, йшли до того, щоб в школі була створена козацька республіка. ”

Школа в Байрамчі (в минулому - столиця Усть-Дунайського козацтва) - чистота, на стінах стенди, присвячені історії козацтва, портрети гетьманів. Тільки що козачата повернулись з пішого походу по казацьким селам Карналіївка, Козацьке, Старокозаче, де пройшли зустрічі з джурами отамана І. Лісіцина. До козачат Байрамчі приїжджають козаки з Сарати (отаман С. Іванов), з Білгорода-Дністровського (козаки М. Скляренко, І. Оленєв, В. Бойчев, В. Горлачьов, В. Воробьов); це школа відродження, школа спасіння від безпам'ятства. Це більш надійний шлях пошуку духовних витоків, ніж плутання по пустелі бездуховності в надії, що за ці роки час унесе з собою всіх яничар-безбатченків, тяжкий наслід нашого трагічного минулого.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. СТАРОКОЗАЦЬКА ШКОЛА

З числа Старокозацьких школярів офіцером-відставником, учителем ДПЮ Лісіціним І.М. було організовано школу джур. З виступу отамана Старокозацького куріня на Великій Раді Українського козацтва у жовтні 1997 року: „Сьогодні у нас, джур, дитячої та молодіжної організації Українського козацтва „Молода Січ”, створеної в нашому селі Старокозаче Одеської області дебют на всеукраїнському рівні. На сьогодні в нашій організації налічується 108 осіб. Чим ми займаємося? Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування палаточного табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв'язку, трохи попрацювали у цій сфері і навіть маємо свій рекорд по проведенню польового телефонного зв'язку на відстані 100 метрів - 43 секунди.

Зараз ми займаємося художньою самодіяльністю (вчимо танці, козацькі пісні), спортивною гімнастикою, і що саме головне - вивчаємо історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостійно сидімо в засадах по виявленню контрабандних грузів. Окрім цього, з нами двічі на тиждень проводить уроки богословія священик нашої Покровської церкви отець Антоній. ”

... Багатолюдно було під час недільної служби у Грецької церкви Білгорода-Дністровського.39 старокозацьких школярів - козацьких джур та дан приїхали у місто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: „Присягаю бути вірним Богові та Україні. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною. ” Це не вистава, не театральне дійство, а повернення до безсмертних народних витоків, до віри батьків, до справи служіння своїй землі, Вітчизні, народу.

А чому дівчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнській міфології. А вода - символ життя...

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ВИПАСНЯНСЬКА №1 ШКОЛА

В школі учителем ДПЮ Гавриленко В.О. була організована джурова козацька організація „Молода Січ”, яка прийняла всім своїм складом посвяту в козаки. Посвяту проводили козаки М. Скляренко, В. Горлачов, П. Городниченко, А. Берлізов, В. Гавриленко. „Молода Січ” - самодіяльна дитяча організація, що будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводяться конкурси, змагання, козацькі КВК, гра-конкурс „Тої слави козацької повік не забудем”, бесіди „Жіночі імена в часи козацтва”.

Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджуються козацькі традиції, проводили педагогічні ради „Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання”, „Вплив дитячої організації „Молода Січ” на формування патріотизму школярів”.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ВИГІНСЬКА ШКОЛА

Директор школи курінний Українського козацтва Біленко В. Ю та учитель фізкультури осавул Українського козацтва Берлізов А.М. організували дитячу джурову та данову організацію „Молода Січ”, яка працює на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострій для козачат (мундири та кашкети або берети), створено атрибутику (прапор, корогви). Учні почали вивчати історію козацтва; основи військового мистецтва та тілодуховиховання козаків, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах „Молодої Січі” налічувалося 65 членів, практично всі учні 5-9 класів.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ДОЛИНІВСЬКА ШКОЛА

В школі директором Тома Т.І., завучем Долгошеєнко М.І., Молчановою Т.І. було створено дитячу козацьку організацію „Козацький кіш”, яка працює на засадах українського козацтва, в школі створено чітку систему виховної роботи, яка ґрунтується на історичних і національних традиціях українського народу, ведеться гарно оформлений та талановито написаний літопис шкільних справ. Дуже цікаво дозвілля школярів: вечори, свята, КВК, спортивні змагання, Козацькі забави - традиційне травневе спортивно-мистецьке свято козачат „Суперкозак”, працює шкільний музей села - один з кращих в районі. Спільними зусиллями сім'ї та школи виховуються у дітей бажання зберігати родинні традиції, сімейні реліквії, вивчати родовід, прилучати їх до народних традицій, звичаїв, обрядів; етичні норми взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, здатність піклуватися про молодших і немічних.

„Козацький кіш” пройшов посвяту у козачата, посвяту в урочистій обстановці проводили козаки М. Скляренко, В. Воробйов, В. Тимофєєв, В. Лашкевич. Діти всією душею приймають кодекс козацької честі, зростають в атмосфері взаємоповаги і взаємовиручки, добре поводять себе у побуті, добре вчаться.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. ТУРЛАЦЬКА ШКОЛА

В Турлацькій школі козацькому вихованню приділяли належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класів Чумаченко В.М.

Тодорова Т.П.: „... Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято „Козацькі забави”. До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорозької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягування канату, віджимання від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону. ”

Чумаченко В. М.: „ Я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив. ”

Мабуть є в тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патріотичне виховання дітей (у формі козацького) закономірність - козацтво, як якість менталітету українця, притягує до себе юні, незіпсовані душі - романтикою звитяги, побратимства, всім тим, що ми називаємо польотом душі.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ РАЙОН. АДАМІВСЬКА ШКОЛА

Адамівська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України.

Автором школи є її директор - Тимофєєв В.Я., він же, разом із завучем Лавриненко П.М. та педагогом-організатором - співзасновник Адамівського куріня Адамівської Січі (громадської дитячо-юнацької організації Українського козацтва).

У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічний колектив бачить три ступені:

1. Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі.2. Родинно-шкільне виховання джури та дани.3. Громадсько-родинне виховання козака та берегині.

Кожен з етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості і проводиться: А). Родинно-дошкільне - через роботу з батьками дошкільнят та введення спеціальних курсів до програми дитячого садочка. Б). Родинно-шкільне - у формі роботи Адамівської школи козацько-лицарського виховання (а/класна робота за рахунок варіативної частини з основних дисциплін козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гуртків, у формі Козацької республіки - одна з форм самоврядування учнівського колективу та класних козацьких загонів; в/позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українська козацтва). В). Громадсько-родинне - у формі діяльності місцевого осередку Українського козацтва (Адамівського куріня) та жіночої громади Українського козацтва.

Основна мета Адамівської школи козацько-лицарського виховання - формування в родині, школі й громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і духовністю. Практика роботи школи свідчить, що введення потенціалу козацько-лицарської духовності у виховний процес значно полегшує формування вільної, зі стійкими морально-вольовими якостями й силою духу особистості.

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОН. ТУЗЛІВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОНИЙ КОМПЛЕКС

Тузлівський навчально-виховний комплекс створений з метою навчання обдарованих соціально-незахищених дітей. Комплекс об'єднує загальноосвітню школу (завідуюча школи - Удовиченко О. Ф), інтернат для соціально-незахищених дітей (завідуюча інтернатом - Одинець Є. Т) та ліцей військово-спортивного напрямку для вихованців шкіл-інтернатів Одеської області (комендант ліцею - Катарков В. П). Керує закладом директор - Покровщук М.Д.

В Тузлівському НВК завершено перший етап трансформації його у козацький навчальний заклад: пройшовши курс „молодого козака”, більше 30 ліцеїстів прийняли посвяту, яку проводили козаки Буджацької Січі Скляренко М.П., Бойчев В.В., Воробйов В.М., Тимофєєв В.Я., Горлачьов В.П., Смаковський В.М. та хорунжа Горлачова Л.Я.

ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ

Практично всі педагоги, які впроваджували в практику своєї школи козацьку педагогіку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крім тіловиховання, треба вводити й духовиховання і тоді буде козацьке тілодуховиховання, що на практиці означає й введення християнської моралі.

Генеральний суддя Буджацької Січі Б. Устименко: „У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом священних книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла. ”

В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.

Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.

Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну хвилину підлітку (юнаку) - він не буде вагатися, втримається, не піде на умовляння товаришів, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…

Формування духовності як основної якості людини, визначення її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя дитини - основні напрямами роботи духовного виховання. До речі, є необхідність вивчення досвіду кращих шкіл Одещини щодо формування духовності: Школи М.П. Гузика (м. Южний) - з його філософією Трійці - Дух, Душа, Тіло; Школи Духовності Л.Я. Прокопечко (м. Южний); НВК „Сузір'я”, С.В. Мельник (м. Одеса) з її концепцією оволодінням інтелектуальною, духовною, фізичною, психологічною культурою.

Обов'язок формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей покладається на недільні, загальноосвітні християнські школи (у тому числі й приватні), позашкільні освітні заклади Міністерства освіти і науки, клуби, різноманітні громадські центри, бібліотеки. До цього процесу залучаються також засоби масової інформації: газети, журнали, радіо. Велика роль відводиться батькам, які традиційно першими формують моральні орієнтації дитини на основі християнської етики та народної моралі. До речі, „Моральний кодекс будівника комунізму” (1962) багато в чому повторив або модифікував канони, які людство сприйняло спочатку як християнські, а потім і як універсальні, - принципи чесності, правдивості, простоти, скромності тощо…

Отже, тривале функціонування і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесі виховання дітей та молоді й спонукають нас - педагогів - до вироблення засобів і методів їх засвоєння учнями...

НОВІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

“Школа козацько-лицарського виховання - ГРОМАДСЬКИЙ (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в життя на сучасному рівні ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України”. (Концепція школи козацько-лицарського виховання. Адамівка, 1999).

В першій редакції Концепції (1998) було заявлено, що “Школа козацько-лицарського виховання - ПОЗАШКІЛЬНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ навчально-виховний заклад”... і далі за текстом.

Це “де юре” означало, що ми не маємо права втручатися у навчальний процес, який задекларовано навчальним планом та програмами. Статус громадського навчально-виховного закладу ми ще й у 2003 році не змінили на статус експериментального майданчика, а це змушує нас з осторогою краяти варіативну частину навчального плану.

“Де факто” ми мінімально втручалися у навчальний план. Це було так:

Таблиця 1. 1998-1999 н. р.


Предмет
5 кл
6 кл
7 кл
8 кл
9 кл
Варіативна частина
1
Російська мова
1
1
1
1
1
2
Українознавство
1
1
1
1
1
3
Історія Українського козацтва
-
-
0,5
0,5
-
4
Історія України
-
-
-
1
-
Разом
2
2
2,5
3,5
2
З годин гурткової роботи
1
Історія Українського козацтва
-
0,5
-
-
-
2
Історія України
1
-
-
-
-
Разом
1
0,5
-
-
-
Всього
3
2,5
2,5
3,5
2
Таблиця 2. 2001-2002 н. р.

Предмет
5 кл
6 кл
7 кл
8 кл
9 кл
Варіативна частина
1
Російська мова
1
1
1
1
1
2
Українознавство
0,5
1
1
1
-
Разом
1,5
2
2
2
1
З годин гурткової роботи
1
Історія Українського козацтва
-
0,5
0,5
-
-
2
Історія України
0,5
-
-
0,5
-
3
Українознавство
-
-
-
-
1
Разом
0,5
0,5
0,5
0,5
1
Всього
2
2,5
2,5
2,5
3
Таблиця 3. 2003-2004 н. р.

Предмет
5 кл
6 кл
7 кл
8 кл
9 кл
Варіативна частина
1
Російська мова
1
1
1
1
1
2
Українознавство
1
1
1
1
-
Разом
2
2
2
2
1
Гурткової роботи немає
Всього
2
2
2
2
1
Пояснення до таблиць:
1. У шкільній бібліотеці 60% книжкового фонду художньої літератури складає література російською мовою - вилучити російську мову з варіативної частини ми не можемо - ДІТИ ПОВИННІ ЧИТАТИ!
2. Українознавство - базовий компонент школи нашого типу - вилучити його з варіативної частини ми не можемо; та ще й в нас є підручники!
З таблиць ми бачимо, що варіативна складова з року в рік зменшувалася і години на вивчення козацьких дисциплін нам прийшлося брати з годин позашкільної (гурткової) роботи, яку у цьому році від нас вилучили у розпорядження РЦДТ. Робота з вивчення козацьких дисциплін дійсно перейшла у пласкість громадського фінансування.
Переговори із ОІУУ показали, що і в статусі експериментального майданчика ми не отримуємо додаткові кошти на цю роботу. А методичні посібники? А підручники? Хто їх буде писати? На які кошти друкувати? Пишуть учителі, друкуємо на кошти директора...
... Підручники історії України, які видані у 2003 році, дуже відрізняються від тих же підручників 1998 року. Нас підручники 1998 року не задовольняли (необ'єктивна трактова ролі козацтва в історії української державності), тому ми ввели в наш навчальний план курс історії українського козацтва, але тепер підручники вже зовсім другі і необхідності в цьому курсі немає. Наприклад, підручник з історії України (8 клас) це - історія українського козацтва ХУІ - ХУІІІ століть! Цитую: “Протягом кількох століть - від кінця ХУ до кінця ХУІІІ - тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв'язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково й досі називаємо козацькими свої степи, свої пісні й журбу, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу”.
Ще цитата. Той ж підручник: “Козацька доба надзвичайно багата на події та героїв. Нас захоплюють карколомні, сповнені пригод і випробувань долі козацьких керманичів - гетьманів, кошових отаманів, полковників, а також долі тогочасних митців, служителів церкви, учених - усіх, хто творив історію козацької України; були вони справді яскравими особистостями. ВІРА В БОГА, ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ЗАКОНИ КОЗАЦЬКОГО ПОБРАТИМСТВА - ось що визначало їхні слова й вчинки”.
Нове покоління підручників з історії України (особливо 5 та 8 класів) змушує сьогодні ВСІХ учителів України робити те, що ми робили ще у 1998 році - викладати курс ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА!!!
Тепер наше завдання - ввести курс історії українського козацтва таких періодів: Задунайська Січ - Чорноморське козацтво ХУІІІ-ХІХ ст.; Відродження українського Вільного козацтва на початку ХХ ст.; Відродження українського козацтва у останнє десятиліття ХХ ст.; Українське козацтво діаспори (Штати, Канада, Австралія, Бразилія та ін). Альтернативи цим курсам у плані виховання громадянськості, патріотизму - немає!

ІІІ. АДАМІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ (ІСТОРИЧНИЙ НАРИС. КЕРІВНИКИ)

„... Саме школа стоїть у витоків духовності її випускників...

Сільська мало комплектна школа посідає особливе місце серед навчальних закладів нашої країни. Це - 70% шкіл, тут навчається кожен третій школяр; це - більшість шкіл нашого району. Адамівська - теж мало комплектна...

Підірвана матеріальна база малокомплектної, міграція сельчан до міста, зниження народжуваності, виснаження і старіння педагогів не сприяють якісному поліпшенню навчальної роботи. Але від таких шкіл Україна не зможе відмовитись ще й у цьому столітті. Бо обов'язок держави - надати освітні послуги ВСІМ дітям.

Тепер вважається, що функціонування сільської мало комплектної економічно недоцільно. Та не треба забувати про її соціальний статус: осередок культурного життя, уособлення зв'язку поколінь, носій духовності, традицій тощо.

Думку вчителя поважають на селі. На його позицію зважають при визначенні долі дитини. Село і школа пов'язані нерозривно, як тіло й дух, хліб і сіль, сонце й вода.

Штатний розклад не передбачає повну ставку заступника з виховної роботи (у більшості мало комплектних його зовсім немає). Є неповна ставка заступника директора з навчально-виховної роботи, помічника з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря. Школа має незадовільні санітарно-побутові умови (потребує капітального ремонту або перебуває у аварійному стані; не має водопроводу й каналізації; відсутні спортивний та актовий зали, не вистачає типових приміщень).

Учителя професійно дезорієнтовано, бо він викладає від двох до п'яти навчальних предметів, що знижує якість знань учнів. В цих умовах проблемною є організація факультативів, практично неможлива профільно-рівнева диференціація.

Система стосунків керівник-учитель-учень має тенденцію до посилення особистих, а не ділових якостей. Педагоги перебувають в методичній ізоляції (та ще й соціально-побутові умови їх життя!), що поступово призводить до їх деградації. Але ЯКІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЯКОСТІ КЕРІВНИЦТВА ШКОЛОЮ, НІЖ ВІД РІВНЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛІВ.

Наш досвід свідчить, що тісний зв'язок школи з родиною й сільською громадою дозволяє застосувати концепцію школи-родини (у формі козацько-лицарського виховання, що відтворює родинний мікроклімат: атмосферу доброти, тепла, чуйності, взаємотурботи, взаємоповаги). Все це ґрунтується на особливостях сільської спільноти, у якій практично всі родини пов'язані кровними зв'язками.

Ми вважаємо, що одним із основних завдань школи є реалізація ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ, яка має благодатне підґрунтя в діяльності малокомплектної: це - сім'я, церква, соціальне середовище, громадське життя, праця, заходи духовного характеру, мистецтво, спілкування з природою.

Систему взаємин ми будуємо таким чином, щоб абсолютні й вічні цінності українського виховання (віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, нетерпимість до зла) формувалися не як теоретичні моральні категорії, а як конкретні стосунки реальних людей...

Аналізуючи процес розвитку мало комплектної за останні 30 років (я працюю учителем з 1969 року, а керівником - з 1984), планую на майбутній навчальний рік в царині ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ:

В розкладі занять максимально враховувати передусім особливості навчальних предметів, а не особливості педколективу, розподілу навантаження вчителів. В проведенні уроків будемо орієнтуватись на форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність активного спілкування вчителя з учнями. Будемо вчити учителів саме такій роботі.

Намагатимемось знижувати психологічне та емоційне навантаження на учнів у класах з малою наповненістю. Більше уваги приділимо методам самоконтролю, вибірковому диференційованому та тематичному контролю. Почнемо застосовувати рейтинг.

Основним в організації уроків стане принцип індивідуального підходу до учнів (особистісно-орієнтовне навчання та виховання). Створимо „короткі” факультативи, які охоплять семестр, що допоможе учням реалізувати пізнавальні інтереси до різних предметів. Особливу увагу приділимо роботі клубів, гуртків, товариств, проведенню інтелектуальних змагань, конкурсів.

В царині ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ ТА ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ:

Виховний процес тісно пов'язуємо із життям сільської громади, його стрижнем стане краєзнавча діяльність.

Систему виховної роботи будуємо за моделлю „людина-рід-громада-країна-держава”. Це дає змогу широко використовувати потенційні можливості етнопедагогіки, історичного краєзнавства, сприяє соціалізації особистості.

Виховний захід школи плануємо і проводимо так, щоб він був подією села.

Є проблема у вихованні сільської дитини: в умовах замкненого сільського осередку зворотний зв'язок між вихованцями і вчителями надзвичайно сильний, але це веде до того, що дитина звикає до постійного опікування й потребує його. Перехід до іншого типу соціального середовища (міста), де соціальний контроль послаблено, часто руйнує звичний стиль поведінки.

В царині УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ:

Я вважаю, що перевантажування керівника, рівень його культури та тип спілкування визначають соціально-психологічний клімат як у педагогічному, так і учнівському колективах.

Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив перших осіб. Тому ефективне управління можливо лише за умови, що керівник розуміє завдання закладу і його специфічні особливості.

На якість контролю не повинні мати вплив тісні соціальні й родинні взаємини, що пов'язують учителів і учнів у сільський громаді. Ділові стосунки (обов'язок, відповідальність) не повинні витіснятися особистими (симпатії, родинність, неприязнь). Це суттєво знижує об'єктивність контролю, його систематичність, глибину і підсилює тенденцію до формалізму та лібералізму.

Але основна причина, що гальмує ефективну роботу школи, - НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ - ЯК ЗОВНІШНІХ, ТАК І ВНУТРІШНІХ.

ШКОЛО, ШУКАЙ КЕРІВНИКА!

Директор, заступник директора, організатор позакласної роботи покликані бути посередниками між педагогічною наукою та практикою. Від них залежіть не тільки пропаганда, впровадження наукових знань в практичну роботу, але й така організація педагогічного колективу, при якій об'єднуючим началом є творчий задум, ідея.

Цей розділ про керівників Адамівської школи, про директорів та завучів. Вони були різними, працювали різний термін: хтось - рік, деякі - два-три, а дехто - й десять...

Не всі розуміли мету та завдання роботи школи на етапах розвитку; були великі похибки у виборі пріоритетів розвитку, але й були прориви у майбутнє - тоді школа на всіх вітрилах летіла до мети...

У 1957 роцi в селi Адамiвка було вiдкрито семирічну школу, в якiй тодi навчалось 250 учнiв та працювало 14 педагогiв і 7 техпрацівників.

У своєму розвитку школа пройшла 6 етапiв (етапи визначали лідери - директори та завучі).

I. 1957 - 1964. Перiод змiни лiдерiв та прiоритетiв розвитку.

1957-1960. Директор Нiкул Людмила Олександрiвна - вiдмiнник освiти, нагороджена орденом „Знак Пошани”... З її листа до педколектива Адамівської школи: „В Адамовке я работала директором восьмилетней школы с момента ее открытия, т.е. с 1957 г. по 1960 г., и, естественно, была депутатом сельского Совета. Здесь, на Ленинградской земле, двадцать пять лет я проработала в большой средней школе Лениграда, награждена орденом "Знак почета" (№ ордена 1178266), медалью "За трудовую доблесть", отличник народного образования. Так что Вам не стыдно за своего первого директора. Желаю Вам всего самого доброго. "

1960-1962. Директор Комарницький Олександр Сергiйович, як методист, детально розбирав з учителем наслiдки уроку, виявляв недолiки у засвоєннi учнями теми, пiдказував вчителю форми індивідуальної роботи з окремими учнями, таким чином забезпечуючи засвоєння матеріалу всім класом.

Виявляючи характерні вади в роботі викладачів одного предмету, він застосовував форми контролю, які спонукають до подолання їх, наприклад (за матеріалами педрад), на основі відвіданих уроків російської мови визначив питання, які вимагають пильної уваги вчителя, а саме:

ефективне використання ідейно-виховного потенціалу навчальної теми;

удосконалення уроку шляхом раціональної організації самостійної діяльності учнів;

шляхи виховання орфографічної зіркості учнів.

Далі він вивчав стан викладання та якість знань учнів з російської мови за планом внутришкільного контролю і додав до нього такі питання, як оптимальне планування реалізації вдосконаленої програми; організація і форми повторення матеріалу; стан учнівських зошитів; результати контрольних робіт та контрольного опитування. Поставивши їх на контроль, Олександр Сергійович добився, щоб при складанні поурочних планів учителі постійно тримають в полі зору ці питання.

Така форма організації контролю давала змогу адміністрації школи спрямувати вчителя на вдумливу роботу та спонукала їх до творчих пошуків…

1962-1963. Директор Голiк Феофан Касьянович перш нiж проаналiзувати урок як адмiнiстратор та методист, давав змогу вчителю самому висловити думку про цей урок. Як тепер кажуть, „робити самоаналіз” він постійно навчав педагогів, вбачаючи в цьому не лише засіб психологічної підготовки до сприйняття висновків і зауважень, а й своєрідну форму самовдосконалення. Він завжди виділяв найбільш вдалі етапи уроку, добивався, щоб це було не випадковим успіхом, а системою роботи, допомагав вчителю усвідомити і теоретично обґрунтувати позитивне, що стимулює дальші творчі пошуки.

Великої уваги Голик Ф.К. надавав контролю за виконанням учителями програм. Відвідуючи уроки, він уважно стежив, наскільки глибоко розкривається тема, висвітлюються питання, визначені програмою, як розвивається зв'язне мовлення учнів, формується передбачені програмою вміння і навички. Спостереження доповнював матеріал класних журналів. Узагальнення вивчених питань становило зміст наказу про виконання програм. Виконання наказів ретельно контролювалося.

Спостерігаючи за роботою вчителів, Феофан Кас'янович завжди фіксував те, що кожному з них удавалося найкраще. Усе це він заносив до нотатника, який використовував, працюючи з учителями індивідуально.

Голік Ф.К. застерігав колег від спрощеного розуміння впровадження кращого педагогічного досвіду: копіювання побаченого, почутого, прочитаного. Він прагнув навчити кожного працювати творчо. Але його не розуміли...

1963-1964. Директор Волков Всеволод Іванович пiдтримував бадьорий настрiй у педколективi, який у 60-ті роки постійно оновлювався: брак елементарних умов життя змушував учителів покидати Адамівку. Завучів за штатом не було. А це все лягало додатковим тягарем на плечі директора.

Як фахівець за дипломом університету він був учителем російської мови та літератури. Аналізуючи записи Книгі наказів та Книги педрад, бачиш, що фахівцем він був хорошим. Стан викладання російської мови та літератури підтримувався на високому рівні; про це свідчать і спогади школярів тих літ та ще живих членів педколективу.

Всеволод Іванович працював учителем, директором декількох шкіл (у тому числі й Адамівської), інспектором РОНО. Школярі тих літ пам'ятають Волкова Всеволода Івановича компетентним директором, знаючим фахівцем, доброю та щирою людиною.

II. 1964 - 1974. Перiод вiдносноi стабiлiзацii.

1964-1969. Директор Скибенко Олексiй Павлович особливу увагу приділяв самообслуговуванню. Діти самі слідкували за чистотою і порядком у школі. Враховуючи, що виховують не стільки слова, скільки діла, вчителі з ініціативи і за участю директора розробили свої „педагогічні заповіді”: „Не захоплюйся нотаціями: їх не полюбляють дорослі, а діти - тим більше”, „Слідкуй за тим, щоб слова твої не розходилися з ділом”, „Будь чесним з учнями. Дав слово - дотримай його. ”, „Ніколи не ображай учня підозрами, якщо немає доказів”, „Шукай в дитині хороше - воно є завжди”, „Навчаючи інших, учись сам”, „Байдужість і формалізм - головні вороги вчителя”, „Будь з учнем поруч і трохи попереду”.

В піонерській дружині активно діяв штаб „Тимур”. Він вів різноманітну роботу - шефствував у мікрорайоні школи над сім'ями загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, інвалідами війни і праці, над ветеранами комсомольського руху; організовував зустрічі з ветеранами партії, війни, передовиками колгоспу ім. . Т.Г. Шевченка, а з початком весни і до пізньої осені доглядав за деревами і квітниками у сільському парку. Ну і, звичайно, під час літніх канікул тимурівці працювали у виробничій бригаді при базовому колгоспі.

В школі було чітко налагоджено чергування. За чистоту і збереження майна відповідали самі учні; школярі виконували Правила поведінки, Статут школи. Добре працювали пости всеобучу майже не було спізнень на уроки, на політінформації, які проводилися щопонеділка до початку занять. Справою самих учнів були предметні тижні, а також тижні знань. Працювали шкільна агітбригада, клуб вихідного дня, працював учком...

Завуч Тимошенко Зинаїда Василівна (1964-1966) розумiла, що усунути недолiки роботи учителiв можна лише за активних дiй керiвникiв школи: вони покликані бачити, розуміти, аналізувати проблеми, що виникають. Спочатку учителі це не сприймали, але настійлива позиція завуча перемогла...

Завуч підтримувала ініціативу, власні знахідки педагогів, не допускала нав'язування їм шаблонів, трафаретів, сліпого копіювання чужого досвіду. Вона глибоко вникала у тонкощі праці педагогів, визначала їх можливості, допомагала оволодіти методами самостійного аналізу успіхів, недоліків, створити творчу індивідуальну лабораторію.

Як адміністратор, вона оберігала час учителя, не допускала перевантаження його різними дорученнями, підготовкою всіляких розробок та інформацій.

Зінаїда Василівна вважала, що завдання педагогічного колективу - забезпечити використання на кожному уроці виховних можливостей навчальних програм. Саме тут, у повсякденному навчанні, має здійснюватися ідейно-політичне, моральне і трудове загартування школярів. Результативність виховання учнів, рівень згуртованості, працездатності класного колективу залежить від вкладу у цю справу кожного вчителя, вихователя, класного керівника.

Завуч приділяла значну увагу вивченню особистості учня, застосуванню найбільш ефективних педагогічних методів. На жаль, учителі її не розуміли...

Завуч Москаленко Аркадiй Павлович (1966-1968) вважав, що критерiєм оцiнки дiяльностi педагога повиннi виступати не зовнiшнi фактори (наприклад, оформлення стендів, альбомів, рефератів, карток тощо), а глибина знань, умiнь i навичок учнiв, рiвень iх вихованості. Необхідно також враховувати форми і методи навчання, застосовувані вчителем, забезпечення науковості і доступності викладу навчального матеріалу, реалізації його виховних можливостей, активізації пізнавальної діяльності школярів.

Завуч вважав, що успішна робота вчителя потребує вдумливої підготовки до занять, використання багатьох літературних джерел, осмислення прочитаного, передбачення його використання в поурочних планах.

На всіх учительських нарадах Аркадій Павлович виступав із стурбованістю недоліками виховної роботи в школі. Він вважав, що ефективно працювати у цьому напрямку заважає відсутність чіткої системи виховання школярів, насамперед на уроках, характерне прагнення перекласти виховний процес на позакласні заходи...

Як завуч, він вважав можливість удосконалення внутришкільного керівництва і контролю у детальному інструктуванні, яке б чітко визначало їх повсякденні дії...

Аркадій Павлович був переконаний, що висловлена педагогічному колективу думка керівника школи ефективніше впливає на стан справ, якщо вона винесена безпосередньо з уроку, конкретного прикладу з життя школи...

Завуч Гребенюк Савва Павлович (1968-1969) вважав, що, незважаючи на всі зусилля керівників школи, у формах і методах роботи значної частини вчителів не відбувається ніяких змін. У багатьох випадках учитель працює з класом у цілому, а не з кожним учнем зокрема, часто в полі його зору перебувають тільки сильніші вихованці. Способи пояснення навчального матеріалу часом не забезпечують доступності його сприймання. В результаті учні не розуміють значення ряду слів, визначень, не вміють застосувати вивчене на практиці.

За матеріалами відвіданих уроків завуч виявив недосконалість форм і методів спільної діяльності вчителів і учнів. Нерідко в класі відсутня обстановка довірливості, дитина не має змоги висловити свою думку, поділитися враженням від побаченого чи прочитаного. Учитель виступає в ролі інформатора або екзаменатора, а не організатора навчального процесу. Як наслідок, частина учнів має слабкі знання, уміння, навички. На педраді він згадав випадок з одним учителем. На запитання, чому учні його класу допускають правопорушення, він відповів: ”За метушнею не бачу дитини”. Коментарі, як кажуть, зайві...

Савва Павлович вважав, що практика підтверджує велике значення впливу на формування характеру, звичок учня авторитету вчителя, школи, вироблених у ній загальних норм поведінки в колективі, принципової позиції товаришів...

1969-1972. Директор Бiтюцька Марина Олексiївна мала прекрасну бібліотеку класичної літератури (російської та зарубіжної), якою користувалися всі вчителі: вона нікому не відмовляла дати почитати книгу...

Багато що давали учителям семінари класних керівників, які регулярно проводила директор. Як глибоко вивчити психологічні особливості підлітків, оволодіти методами і прийомами спілкування з учнями та їх батьками, організувати позашкільну виховну роботу - такі основні питання виносилися на їх розгляд. Разом з тим на цих заняттях розглядалися конкретні конфліктні ситуації, що мали місце на уроках, обговорювалося, чи правильно вчинив учитель у тому чи іншому випадку, намічався план проведення загально шкільних заходів, визначалися прийоми індивідуального підходу, вироблялися єдині вимоги до окремих учнів. Таке колективне обговорення, на думку директора, сприяло тому, що учителі знаходили правильне рішення в найскладніших ситуаціях.

У школі добре було налагоджено роботу методичних предметних об'єднань, метод об'єднань класних керівників; у методичному кабінеті були дидактичні матеріали з усіх предметів, а також методичні розробки із складних тем. Тут же концентрувалися і всі видання педагогічної преси, газетні вирізки, що стосувалися пропаганди передового педагогічного досвіду.

Директор не зразу поспішала відвідувати уроки молодих вчителів. Вона давала їм можливість протягом деякого часу попрацювати самостійно, адаптуватися в колективі. А вже потім, відвідавши уроки педагогів-початківців, директор визначала передусім усе, що є позитивного, і, звичайно, разом з учителем детально обговорювала шляхи подолання виявлених недоліків. А уроки директора з російської мови та літератури - були завжди відкриті для колег...

Завуч Якубська Раїса Миколаївна (1969-1972) велику увагу придiляла вивченню системи роботи та системи урокiв учителiв, стану викладання та рівня знань, умінь і навичок учнів з основ наук, тематичному вивченню питань навчально-виховної роботи. Знаючи, що учні досвідчених класоводів відзначаються як у молодших, так і наступних класах згуртованістю, високим рівнем вихованості, трудової дисципліни, вона вивчала систему роботи вчительки, розкривала її педагогічну лабораторію в тематичному нарисі, який вона вміщувала в черговий випуск методичного бюлетеня. Він став своєрідною формою поширення оригінальної структури уроків, методів виховання учнів та їх самостійності у здобуванні знань, застосування ігрових елементів з навчальною метою - того цінного, що характерне для педагогічного почерку класовода.

Узагальнення цих матеріалів, організація відкритих уроків з наступним їх обговоренням, підготовка виступу класовода на засіданні методичного об'єднання учителів молодших класів, проведення відповідного практикуму сприяли творчому втіленню ідеї не лише на уроках, а й у позакласній роботі.

Істотну допомогу молодим вчителям Р.М. Буравицька подавала через організовану нею школу передового досвіду на базі роботи досвідчених класоводів. Заняття школи проходили у формі відвідання та обговорення відкритих уроків, конференцій, консультацій, практикумів, які спонукали до вивчення кращого педагогічного досвіду, вироблення власного почерку, до творчих пошуків...

1972-1974. Директор Бражник Марiя Іванiвна - ветеран Великої Вiтчизняної вiйни - була переконана, що постійний діловий контакт з учнями, взаємна довіра, сердечність і простота не тільки не заважають її авторитету як керівника школи, а, навпаки, викликають особливу, щиру повагу дітей, допомагають їй краще вжитися в учнівський колектив. А ще приймати правильні рішення в тому чи іншому конкретному випадку. Тому вона твердо вірила, що розвиток учнівського самоврядування виховує у школярів почуття справжнього господаря своєї школи, формує організаторські здібності, відповідальне ставлення до навчання і громадських справ.

За роки її директорства вдалося створити ефективну систему учнівського самоврядування, насамперед тому, що директор максимально стимулював ініціативу дітей, довіряв їм при плануванні і проведенні намічених заходів, допомагав тільки в разі потреби. На засіданнях комітету комсомолу, учкому чи ради піонерської дружини директор, як правило, не нав'язувала своїх рішень, завжди підтримувала цікаві пропозиції учнів. Марія Іванівна здебільшого перебувала в самій гущі учнівських проблем, одержувала потрібну інформацію з перших рук.

Високі моральні якості, працелюбність формуються у школярів, що успішно поєднують навчання з активною роботою в органах учнівського самоврядування, комітеті комсомолу. Тому директор (а вона як член партбюро безпосередньо відповідала за цю ділянку) прагнула, щоб до цієї діяльності насамперед були залучені активні й ініціативні учні, які користуються авторитетом у товаришів і можуть повести за собою і тих, хто не схильний до громадської роботи.

Можна з певністю сказати, що керований М.І. Бражник колектив створив дружний і згуртований учнівський колектив...

Завуч Шмалько Микола Павлович (1962-1964, 1972-1977) ввiв у школi семiнари-практикуми, мета яких - озброїти вчителiв певними професiйними навичками. Так, у процесі оглядового контролю було виявлено, що окремі вчителі не володіють методикою роботи з фільмоскопом, а для інтенсифікації процесу навчання він край необхідний. М.П. Шмалько провів кілька практичних занять з учителями. Тепер усі вміють користуватися шкільною технікою, ефективно використовувати фільмоскоп на різних етапах уроку та в позакласній роботі.

Важливою колективною формою методичної роботи в школі є метод об'єднання вчителів споріднених фахів. Завуч школи, скеровуючи і організовуючи роботу методичних об'єднань, прагнув надати їм практичної спрямованості. Кожен, хто готував доповідь, повинен був обґрунтувати актуальність теми, дати характеристику конкретних педагогічних умов, за яких нагромаджувався досвід, показати його головну ідею в світлі досягнень сучасної педагогічної науки, а також висловити рекомендації щодо використання досвіду в умовах школи.

На методичних оперативках розглядалися такі питання: „Єдиний мовний та писемний режим у школі”, „Новинки методики викладання та виховання (огляд цікавих матеріалів з педагогічних газет та журналів) ”, „Роль учителя-предметника у зацікавленні учнів предметом” та ін.

III. 1974 - 1983. Перiод пошуку лиця школи.

1974-1977. Директор Шкодовський Олександр Вiкентiйович умiв поєднувати єдиноначальнiсть з колегіальністю (всі важливі, принципові питання вирішувалися спільно з партійною і профспілковою організаціями школи), розумну суворiсть i вимогливiсть з демократизмом - це допомогло закласти фундамент створення стабільного і працьовитого колективу.

Директор ніколи не принизить людину, завжди поводиться ввічливо й доброзичливо; прагне знати особистість кожного вчителя; виявляє постійну турботу про здоров'я і самопочуття педагога і технічного працівника.

Педколектив при Шкодовському О.В. був молодий - більшість мала до 25 років: отже турбот про виховання молодих педагогів у директора вистачало. Учіння - це не механічна передача знань з голови вчителя у голову учня, говорив Олександр Вікентійович. Це, природно, процес їх взаємного збагачення. І успіх навчальної та виховної роботи залежить, насамперед, від того, яку участь бере сам учень у цій спільній праці, як він ставиться до вчителя, класного керівника. А щоб це ставлення було завжди доброзичливим, директор у школі широко розвинув наставництво. Досвідчені учителі Шмалько М.П., Володченко Ф.П. опікають молодих педагогів Тимофєєву С.С., Кондрацьку О.Л., спільно аналізують вдалі і невдалі уроки, розмірковують над тим, як краще підготувати і провести класну годину, скласти тематичні і поурочні плани, вести документацію, організувати чергування тощо.

Директор школи особливого значення надавав формуванню в учнів громадянської позиції, становленню особистості підлітка. А це було можливо лише за умови добре налагодженого навчання і виховання, участі школярів у суспільно-корисній, продуктивній праці.

1977-1983. Директор Солов'єнко Олександра Леонидiвна: „Основні завдання, які я поставила перед собою, приймаючи школу, були: поліпшення матеріально-технічної бази школи, забезпечення школи кадрами, піднесення авторитету школи в селі та райвідділі освіти.

Колектив (75%) був до 30 років. Всі, хто працював в школі, або вже мав вищу освіту, або навчався заочно в вузах (Тимофєєв В.Я., Відман О.Г., Даниленко Ю.С., пізніше Граждан К.М., Вронська В.М., Семко Л. П). Поступово формувався не тільки дружний, але й працездатний колектив. Стиль керівництва школою був демократичним. Іншого колектив не сприймав. Проблеми з кадрами (Благодатне, російська мова) залишалися. Звичайно, тепер розумію, що стати директором в 28 років, не попрацювавши під рукою гарного керівника було не досить продумано. Але вибору в райвідділі освіти не було. Як і не було потрібної допомоги і розуміння, коли призначали директором. Вчилися на своїх помилках.

В навчальній роботі основну увагу приділяли виконанню навчальних планів і програм, особливо виробленню необхідних вмінь і знань в молодших класах. Здійснювали тісний зв'язок з дитсадками: спільні педради, взаємо відвідування та ін.

З добрими намірами, щоб не було комплектів, закрили школу у Авидівці, хоч і підвоз був регулярний, і харчування, але це негативно вплинуло на соціальний розвиток с. Авидівка. Була відкрита ще одна група продовженого дня - для молодших класів. Велика турбота і разом з тим велика підмога був пришкільний інтернат. Вихованці інтернату мали непогані знання, приходили до школи з добре підготовленими домашніми завданнями. Школа була відкрита для вчителів і для учнів з 7 ранку до 10 вечора.

Працювали предметні гуртки і гуртки художньої самодіяльності. Вчителі вели їх практично безплатно. Як і у всі часи в школі проводилася велика виховна робота. І вчителі, і учні в основному були учасниками художньої самодіяльності і в селі. Вчителі не тільки проводили педагогічний всеобуч для батьків, але були і пропагандистами, і частими гостями-акторами на виробничих ділянках, в колгоспі. Ще й учнів з собою приводили, готували концерти, привітання колгоспникам. Звичайно, й з боку колгоспу приділялося увага школі: підвоз учнів не тільки на уроки, а й на вечори, харчування в колгоспній їдальні за помірну плату, допомога в організації екскурсій і т.д. Але школу будувати ніхто не хотів...

Поступово відношення до школи з боку громадськості села змінювалося в кращу сторону. Хоча на запрошення до школи приходили, і до себе в гості запрошували, до ідеального ще було далеко. Моральну підтримку завжди надавав дирекції Коноваленко А.М. Райвно теж вже не починало свої накази з Адамівни, більш уважно відносилося до роботи школи. Значно поліпшилися матеріально-технічна база школи. Було закуплені постель, доріжки, покривала, ліжка, штори для пришкільного інтернату. Впорядковано подвір'я: огороджено школу, ділянку, обладнано склад для вугілля, географічний майданчик, перероблено 80% грубок.

Було куплено телевізор, кодоскоп, баян, столи, парти, дошки і т.д. Регулярно як і дирекція школи, так і вчителі поповнювали школу наочністю з Одеського магазину наочних посібників. Хоч і було обладнано кімнату для уроків праці 1-4 класів, майстерні не було, в школі було тісно. Але школа жила, ставала міцно на ноги, мудрішав і дорослішав колектив... ”

Завуч Тимофєєва Світлана Семенівна (1977-1979, 1981-1983) вважала, що пізнання праці педагога - також творчий процес. І правом завуча школи є визначення кількості уроків, які потрібно відвідати у вчителя, виходячи з конкретної необхідності вивчення результатів його праці, досвіду, системи роботи, проведення атестації, методичної допомоги. Саме керівництву школи вирішувати, які позиції спостерігати на уроці і в якій формі робити про це записи. Основне не допустити формальних висновків і пропозицій, дати чіткі і конкретні поради щодо вдосконалення форм і методів навчального процесу.

Як завуч, вона глибоко аналізувала досягнуті успіхи і недоліки, переглядала резерви і можливості, форми і методи роботи з учнями, вела пошук шляхів удосконалення навчально-виховного процесу...

Світлана Семенівна відмовлялася від парадності в процесі шкільного життя, від усього, що заважало роботі, зокрема від проведення надуманих так званих „малих педрад”, звітів, складання різних графіків, схем. Зусилля учителів спрямовувала на забезпечення головного - підвищення якості навчання і виховання учнівської молоді...

Компетентна бесіда, доброзичливий тон завуча ніколи не виводили учителя із стану рівноваги, тим більше того, хто сумлінно, відповідально ставився до справи...

Завуч Лисенко Ольга Григорiвна (1979-1981) була кваліфікованим, принциповим, доброзичливим і уважним керівником, який вміє згуртувати колектив, організувати його на реалізацію важливих завдань.

Як завуч, багато уваги передусім приділяла подальшому вдосконаленню уроку, а отже і підвищенню фахової майстерності вчителів. Завуч здійснює ефективний внутришкільний контроль, який включає в себе тісно пов'язані компоненти: перевірку стану викладання та якості знань учнів, змісту й організації позакласної роботи з предметів, раціональності використання матеріальної бази кабінетів; керівництво методичною роботою вчителів, підвищенням їх кваліфікації.

Ользі Григорівні притаманно було вміння чітко визначати головну ланку роботи, зокрема, важливу для певного етапу життя школи і зосереджувати на ній всі зусилля. Вона великої уваги надавала формуванню особистості вчителя, підвищенню його майстерності на основі творчого впровадження в практику здобутків педагогічної науки і передового досвіду.

Завуч вважала, що фахове удосконалення педагога і якість навчального процесу тісно пов'язані між собою. Тому, контролюючи роботу вчителів на уроках, вона прагнула зібрати максимум інформації. Адже тільки безпосередній зв'язок з наставником і вихованцями під час їхньої спільної діяльності дає змогу побачити реальний стан справ і, виходячи з нього, визначити доцільні форми й методи роботи...

IY. 1983-1993. Перiод реформ.

1983-1984, 1986-1988. Директор Граждан Катерина Михайлівна. Педагогічний колектив під керівництвом Катерини Михайлівни працював творчо, натхненно; активно включився в реформу середньої школи - шести річки, 4-х річна початкова школа, загально-корисна праця та ін.

Школа у жовтні 1987 р. пройшла атестацію, пройшла її добре.

На педагогічних радах розглядалися такі питання: „Шляхи підвищення ефективності і якості навчально-виховної роботи у школі”, „Обговорення проекту реформи школи”, „Робота педколективу школи над організацією праці, відпочинку та оздоровленню учнів в період літніх канікул”, „Про роботу початкових класів в світлі наказу МО УРСР №161 „Про підвищення якості навчання та виховання”, „Хід реалізації реформи школи в світлі рішень ХХУІІ з'їзду КПРС та ХХУІІ з'їзду КПУ педколективом Адамівської школи” та ін.

На нарадах при директорі розглядалися такі питання: „Про покращання роботи по попередженню дитячого травматизму”, „Про організацію самопідготовки в ГПД та інтернаті”, „Про стан ведення шкільної документації”, „Про роботу педагогічного колективу школи з учнями у Всесоюзній туристсько-краєзнавчій експедиції піонерів і школярів „Моя Батьківщина - СРСР” та ін.

Як директор Катерина Михайлівна особливу увагу приділяла підбору та розстановці кадрів працівників школи, здійснення всеобучу та загальної середньої освіти, роботі педагогічної ради школи, згуртованості педагогічного колективу, створенню сприятливих умов для навчально-виховної діяльності, забезпеченню зв'язків школи з органами управління освітою, громадськими організаціями.

Завуч Мащенко Вiктор Павлович (1983-1984). Теоретична робота над статтями Ю. Бабанського, Є. Березняка, О. Беляєва допомогли Віктору Павловичу виділити три напрямки перевірки роботи вчителя на уроці:

контроль, який стимулює якість педагогічного процесу (в тому числі попереджувальний);

контроль, що передбачає різні види допомоги вчителю;

контроль з метою вивчення і узагальнення кращих надбань для наступного їх впровадження у педколектив.

Кожний з них завуч здійснював шляхом застосування певної форми відвідування і аналізу уроку.

Особливого такту вимагала робота з молодими вчителями, які поповнюють колектив. В.П. Мащенко прагнув розвивати у молодих колег смак до педагогічної праці, завжди приходив їм на допомогу.

Його рекомендації щодо вдосконалення уроку, добору методів, прийомів роботи з учнями, оптимізації навчально-виховного процесу допомагали початківцям-учителям добитися успіхів в роботі.

Доброзичливим, тактовним був попереджувальний контроль завуча, який допомагає розкритися вчительським особистостям. Серед форм передачі досвіду Віктор Павлович застосував - консультації з конкретних програмових тем, практична допомога у складанні планів уроку, виборі наочності, обладнання і т. ін. Все це було спрямовано на те, щоб учитель уникнув можливих методичних помилок...

Завуч Тимофєєв Валерій Якович (1986, 1987-1988): „Я намагався у своїй роботі спрямувати в єдине русло зусилля педагогічного колективу й учнівських організацій, виробити справедливі, єдині для всіх закони шкільного життя. Намагався підтримувати ініціативу та самостійність комсомольського комітету, учкому, прислухався до їх пропозицій, побажань, довіряв їм вирішувати численні шкільні справи.

Як завуч, я дбав, щоб впорядкувати навчальний час школярів, навести порядок у проведенні змагань, оглядів, конкурсів, не допускати відволікання учнів від занять; намагався не нав'язувати учителям форми і методи виховної роботи, тематику і кількість виховних заходів, гуртків, клубів, учнівських об'єднань...

Намагався створити у педколективі сприятливий мікроклімат, творчу обстановку, спрямував вчителів на вирішення актуальних питань навчання і виховання учнів. Я розумів, що успішне розв'язання цих завдань залежить від компетентності, діловитості керівництва школи. Тому намагався вчитися настійливо, чого вчив і вчителів. Я розумів, що розуміння керівником сучасних вимог, єдність поглядів і дій, постійна турбота про методичне удосконалення педагогічних працівників, викликають в останніх бажання працювати краще, з повною віддачею... ”

1984-1986, 1988-1993. Директор Тимофєєв Валерiй Якович: „Директором я працював більше всіх разів - три: з 1984 по 1986, потім перейшов на посаду заступника головного лікаря з навчально-виховної роботи піонерського табору санаторного типу „Сперанца” (пгт. Сергіївка); з 1988 по 1993, потім перейшов на посаду голови Адамівської сільської ради; третій раз - вже в ХХІ столітті…

Перший раз директорства запам'ятався мені реформою школи, нашим захопленням загально-корисною працею, яку ми в школі та у колгоспі організували досить нестандартно та нетрадиційно для району. Ми взяли в оренду приміщення свинотоварної ферми та ремонтне (маточне) поголов'я, кількість голів ми довели до 450. Школярі працювали у дві зміни: ранішнє та вечірнє годування (як й було прийнято тоді на фермі). Добові прирости ваги сягали за 700 грамів (у дорослих вони були до 300 грамів). Про наш досвід писали місцева преса, обласна, центральна: журнали - „Педагогическая инициатива”(Одеса), „Радянська школа” (Київ), „Школа и производство” (Москва).

Другий раз директорства мені запам'ятався нашим захопленням роботою Малою Академією Наук „Прометей”. Про наш досвід писала місцева та обласна преса. Лауреатами щорічних (березневих) сесій МАН ставали: Подолько Сергій, Макаренко Надія, Якубський Андрій, Тимофєєв Валерій, Кульчицька Олена, Поздняков Віталій, Богданов Анатолій, Граждан Оксана, Кульчицький Дмитро, Тимофєєва Світлана, Лазнян Іван, Крамаренко Наталія, Старченко Андрій, Веліков Андрій...

Крім захоплень, була традиційна кропітка директорська праця: господарство школи, відвідування уроків учителів й свої уроки, громадська депутатська діяльність, художня самодіяльність, колгоспний футбол, виїзди на наради в район, навчання в аспірантурі... ”

Завуч Катющев Євген Миколайович (1984-1985, 1987) велику увагу приділяв вивченню системи роботи уроків учителів, стану викладання та рівня знань, умінь і навичок учнів з основ наук, тематичному вивченню питань навчально-виховної роботи. Вивчивши систему роботи учителя, Євген Миколайович розкривав його педагогічну лабораторію в методичному бюлетні.

Під час спостереження й аналізу уроку Катющев Є.М. звертав увагу передусім на його науково-методологічний та методичний аспекти і результативність. Він постійно тримав в полі зору такі питання, як ідейно-виховний потенціал уроку, оптимальність його змісту, обраних методів навчання та ступінь засвоєння учнями основних понять, вироблення умінь і навичок; оптимальність співвідношення форм навчання та уміння учнів виділяти головне, планувати відповідь, працювати з підручником.

Результативність навчання Євген Миколайович перевіряв в кожному окремому випадку іншими прийомами. Так після відвідання уроку він в тактовній формі звертався до окремих учнів із запитаннями, відповіді на які повинні переконати в глибині одержаних знань. Або робив вибіркову перевірку класної роботи в учнівських зошитах...

Y. 1994-1998. Перiод стабiлiзацii.

1994-1998. Директор Тимофеева Свiтлана Семенiвна: „Як директору мені довелося працювати в жахливих умовах: школи передали на баланс сільрад - і фінансування зовсім не стало - почали батьки на ремонт здавати гроші - аж по 1 гривні в місяць - цього, звісно, не вистачало; за перевірку зошитів платили копійки, за класне керівництво - ледь вистачало купити олівець!; зарплатню отримували із запізненням у 8-10 місяців!

Але і в таких умовах педагогічний колектив працював творчо, натхненно: пройшли у грудні 1997 року атестацію школи, отримали відмітку „добре”.

На педагогічних радах розглядалися такі питання: „Виконання Закону України „Про освіту”, „Виконання Закону України „Про мови в Україні”, „Робота з профілактики правопорушень і злочинності серед учнів”, „Робота шкільних методичних об'єднань” та ін.

На нарадах при директорі розглядалися такі питання: „Організація гарячого харчування школярів”, „Використання фонду всеобучу”, „Організація роботи з дітьми, які потребують особливої уваги”, „Позаурочна діяльність школярів”, „Фізкультурно-оздоровча робота”, „Рівень вихованості школярів”, „Стан викладання навчальних предметів, рівень знань, умінь і навичок учнів”, „Робота вчителя з першокласниками”, „Проведення індивідуальної роботи з учнями”, „Стан санітарно-гігієнічного режиму школи” та ін.

За роки моєї роботи директором було нагороджено грамотами Білгород-Дністровського райво Веронську В.М., Граждан К.М., Лавриненко П.М., Тимофєєва В.Я., закінчили на „відмінно” нашу школу такі учні: Васалакій Іванна, Рибальченко Сергій, Вронська Мар'яна... ”

З службової характеристики: „Життєвий і педагогічний досвід, добре знання теорії управління дали змогу Світлані Семенівні виробити ті єдино вірні правила в роботі з педагогічним і учнівським колективами: особистий приклад акуратності, витримки, працелюбності... ”

Завуч Лавриненко Павлiна Михайлiвна (1988-1990, з 1993 по т. ч): „Перші мої роки роботи завучем - це 1988-1990 роки. Якщо можна було б порівняти ці роки моєї роботи з віком людини, то я в цей період була трьохрічних малям, яке недавно стало на ноги, але ще часто спіткається і навіть падає. Я ще майже нічого не вміла, всього і всіх боялася. Боялася розкладу, старших колег (адже вони всі були моїми вчителями), дзвінків з райво.

Але моїм незмінним помічником і наставником, з легкої руки якого я й стала завучем, був Валерій Якович. Він і розклад допомагав зробити, і постійно радив, як бути в тій чи іншій ситуації, і, взагалі, прищепив мені віру в себе. Сказав, що все в мене вийде, і що згодом я стану одним з кращих завучів району...

... Потім була декретна відпустка на три роки...

Вернулася я в школу в 1993 році. В 1994 році поїхала на курси завучів. Після курсів мені було працювати набагато легше. Після цього взялася я за роботу з новою силою. Старалася робити все, що вимагалося від завуча школи. Було дуже важко спочатку, але завдяки моєму дружньому, знаючому, творчому колективу учителів і методична, і навчально-виховна робота піднялася на досить високий рівень.

Я завжди стараюся не забувати про те, що завуч - це технолог методичної роботи в школі. І від того, як буде поставлена методична робота, залежатиме весь навчально-виховний процес.

Ще одним із важливих моментів роботи завуча, я вважаю, є підтримка „гарної погоди” в своєму колективі. Адже ми всі повинні працювати і жити, як одна дружна сім'я... ”

YI. 1998 - т. ч. Перiод школи козацько-лицарського виховання.

1998-т. ч. Директор Тимофєєв Валерiй Якович: „Третій раз директорства - Адамівська школа козацько-лицарського виховання, яка „працює в режимі навчально-виховного закладу нового типу, а педколектив широко використовує давні традиції козаччини, кодекси лицарської честі, гуманістичні та демократичні ідеї і адекватні засоби виховного впливу на підростаюче покоління” (цитата з Всеукраїнського громадсько-політичного тижневика „Освіта”). Про наш досвід пишуть місцева, обласна, центральна преса, зокрема, газети „Одеські вісті”, „Чорноморські новини” (Одеса), „Сільська школа” (Київ), журнал „Наша школа” (Одеса), щотижневик „Освіта” (Києв). ”

З відгуку на творчу роботу: „Продуктом творчого пошуку вчителя-новатора є ідея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Тому Тимофєєв В.Я. і педагогічний колектив Адамівської ЗОШ в пошуках форм, методів прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості.

Любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості, гідності та честі - весь виховний процес у його багатоаспектному вимірі ґрунтується в Адамівській ЗОШ на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави.

Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та підтриманий педагогічним колективом та соціальним довкіллям - козацьким формуванням Адамівської сільської ради, йде корінням у національний грунт (сім'я - клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв'язання всієї низки складних проблем сучасного життя.

Керуючись змістом розділу „Національне виховання” Державної національної освітньої програми „Освіта України ХХІ століття”, Тимофєєв В.Я. допомагає учням самовизначитися і само реалізуватися у соціально-культурному середовищі, відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Як це робиться, описано ним у підсумках „Козацьке-лицарське виховання в школі” (із досвіду роботи педагогічного колективу школи). Провідний напрямок такої роботи - формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини”.

Завуч Катющева Тамара Валентинiвна (1990-1991): „Посада завуча мене особливо не приваблювала. Але ж, як кажуть, „Плох тот солдат, что не мечтает стать генералом”. Тому я погодилася замінити на деякий час Лавриненко П.М. Говорити про якісь особливі здобутки за цей період не можна; щоб виробити систему в роботі, треба більше пропрацювати. Але для себе я остаточно зрозуміла, - спілкуватися з дітьми і математикою мені набагато приємніше й цікавіше, ніж займатися адміністративною і господарською роботою.

Що запам'яталось?. . Згадується кумедний випадок. У нас працювала літня жінка, Левицькі Олена Володимирівна, російський філолог. Я прийшла до неї на урок за графіком відвідування. Сиділа на останній парті, спостерігала. І раптом вона, проходячи мимо, питає мене: ”А ти, дівчинка, чого не пишеш? ” Дев'ятий клас застиг. А я не можу ніяк придумати, що ж відповісти. Та, бачу, вона вже зрозуміла, що за „дівчинка” сидить за партою. Мені стало легше, та не на довго. Те, що вона сказала, виправдовуючись, було ще „краще”.

Я дивуюсь і дякую учням, - витримку вони виявили не аби яку. Сміх піднявся пізніше.

З того часу я запам'ятала, - мало вивішеного графіка, треба попереджати особисто... ”

Як завуч, Тамара Валентинівна сумлінно ставилася до своїх службових обов'язків: керувала методичними оперативками, налагоджувала роботу методичних об'єднань учителів, відвідувала уроки, допомагала молодим учителям...

У рiзнi роки в школi працювали учителi-майстри педагогiчноi ниви: Лавриненко Лiдiя Маркiвна, Буравицька Таiсiя Антонiвна, Вронська Валентина Миколаївна, Гриценко Валентина Никифорiвна, Малькова Маргарита Сергiївна, Корженко Інна Іванiвна, Золотовська Тамара Михайлiвна, Подолько Алла Михайлiвна, Лавриненко Інна Павлiвна, Воронова Дiна Миколаiвна, Скригулець Надiя Григорiвна, Козубенко Тамара Іванівна, Граждан Григорiй Михайлович, Квачук Валентина Степанiвна, Даниленко Юлiя Семенiвна…

Працювали і працюють люди, які забезпечували життєдіяльність школи - Коноваленко Ольга Федорівна, Лабунець Людмила Іванівна, Кравченко Юлія Василівна, Корженко Сергій Миколайович, Лавриненко Валентина Йосипівна, Даниленко Наталія Григорівна, Окунь Наталія Григорівна, Деревенча Наталія Анатоліївна, Даниленко Олена Володимирівна, Одорожа Віра Миколаївна...

Школа продовжує роботу в напрямку виховання гармонiйно розвиненої особистостi; в педколективi панує сприятливий мiкроклiмат, творча обстановка, учителi нацiленi на вирiшення актуальних питань навчання i виховання учнiв…

Пишеться iсторiя Адамiвської школи (вже вийшли самодруком 15 частин загальним об”ємом 2500 сторiнок), iсторiя Адамiвської громади "у постатях" (бiографii осiб, яки внесли частинку себе у розвиток громади), створюється музей громади…

На теперешній час у школі працює 19 педагогів, 8 техпрацівників, навчається 133 учня. Школа має 6 будівль (4 у Адамівці - навчальний корпус, бібліотеку, майстерню, корпус молодших класів; по 1 у Авидівці та Благодатному - корпуси молодших класів). На центральну садибу до Адамівськоі школи дітей підвозять шкільним автобусом.

Школа - єдиний соціальний інститут, який виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватися як громадянин.

Виховання - це в першу чергу ЩЕПЛЕННЯ моралі та СТВОРЕННЯ в учнів навичок життя в моральній атмосфері, бо глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин і в освітньому процесі, зокрема у недооцінки ролі духовності української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку спільноти, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, носіїв духовності.

Ще одна мета, тісним чином пов'язана із розвитком режиму життя, - розвиток усіх здібностей людини й особливо тих, які притаманні конкретній особі. Якщо людину навчати та виховувати у тісній атмосфері одного фаху, то по сусідству із цим фахом утворюється вакуум, у який втягується “виховання вулиці”, навички, отримані від таких ж “вузьких” технарів. Тому виховання та підпорядковане йому навчання повинні готувати особу, моральну особу, особу, яка легко оволодівала б любим фахом.

Повідомляти відомості може телевізор, викладач-комп'ютер. Виховувати людину може тільки педагог-творець. Освіта, підпорядкована завданням виховання - творчість, творчість особлива, творчість, яка потребує уваги, загостреної інтуїції, і як всяка творчість - СВОБОДИ.

Педагог - творець, тому не потрібно ставати на заваді йому детальними вимогами програм, методичних вказівок. Якщо педагог щось особливо любить (творчість поета, письменника, художника, якийсь розділ математики, зайнятий однією з численних граней еволюції та ін), то для нього необхідно надавати можливість прищепити цю любов своїм учням. Педагог мусить (хоча б в якійсь мірі) прагнути вложити в учня хороші риси своєї особи. Небезпечно, коли (добрий-хороший) виконавець методичних вимог одночасно дріб'язковий, бездуховний та ін. Все це так або інакше відобразиться (можливо, не зараз) на його учнях.

З всього цього випливає висновок: педагог повинен бути особою, й школа повинна мати СВОЄ ОБЛИЧЧЯ.

Школа - це вихователі, викладачі, бібліотекар, працівники їдальні, й увесь її обслуговуючий персонал. Але головне, (певна річ), - директор школи, який визначає її (школи) “особу”, “душу”, який створює в ній атмосферу доброзичливості до учнів й учителів між собою.

Школа - це й її приміщення, чисті, привітні, красиві й індивідуальні. Й, звичайно, у школі повинні бути й списки випускників (у нашій школі навчалися такі особи). Кожен має згадувати свою школу завдяки тому особливому, що було в ній. Школа повинна мати свою РЕПУТАЦІЮ, й для цього конче необхідно знати - хто з достойних людей її закінчив, а самій школі варто цікавитися долею своїх вихованців...

Адамівську школу закінчили за 46 років багато знаних в районі та області осіб: Бондар Володимир Миколайович, Вронський Віктор Мілентійович, Рибальченко Наталія Мілентійовна, Панченко Яна Віталієвна, Крамаренко Михайло Олександрович, Епляр Еміліо Михайлович, Лавриненко Олександр Володимирович, Даниленко Галина Федорівна, Даниленко Ніна Євгеніівна, Коваль Тетяна Євгеніівна, Гамар Олена Іванівна, Коваль Олександр Вікторович …

Адамівська школа в моїй пам'яті. Гамар О.І. - директор Черкеської ЗОШ І-ІІ ст. „Перше, що згадується - це атмосфера тепла і світла, злагоджена робота педколективу, коли дітям приділялось стільки уваги, що ми відчували себе важливими частинками шкільного колективу. Ми отримували не тільки прекрасні знання, але й виховувались бути справжньою людиною. Це радість і щастя від шкільних виховних заходів. Це увага з боку учителів, які для нас були богами, що нас розуміли, могли нас зацікавити, допомогти і суворо спитати з порушників. Для себе я в Адамівській школі отримала великий запас знань і доброти, який мені потім неодноразово допомагав в житті. За це я дуже вдячна своїм вчителям і бажаю щоб їх ніколи не залишало натхнення, щастя й здоров'я”.

Моїй рідній школі. Граждан А.Г. - медсестра Білгород-Дністровської міськлікарні.

Від імені випуску 1980 року сказати дозвольте мені, як ми підростали в дорогу широку в цій щедрій школярській сім'ї. Ці дні були світлі, любов'ю зігріті. Та й сонце яскравим було, бо взимку і літом усміхнені лиця щодня нам дарили тепло. Навіть в непогоду, чи в зливу, чи в бурю не знали ми смутку в душі, бо завжди привітними й щирими були, як друзі й батьки - ВЧИТЕЛІ! Не знали тоді ми, що кращої миті уже не наступить в житті - дитинство пролине й в дорослому світі прийдеться самому йти.

Оцінки хороші ми всі получали тоді за відмінне знання, та тільки не знали, який нам екзамен готує майбутнє життя. Ми Вас, ВЧИТЕЛІ, часом не розуміли за Ваші вимоги важкі. І лише тепер ми Вас згадуємо щиро, самі коли стали батьки. Прийміть же уклін за терпіння і ласку, й добро, що дарили для нас. За Вашу батьківську щиру пораду сердечно ми дякуємо Вас! Нехай завжди до Вашої оселі летять подяки голуби веселі. І побажання щоб до Вас йшло за Вашу вдачу, щирість і тепло!

ІV. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ АДАМІВСЬКОЇ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

„ Ми не лукавили з тобою.

Ми просто йшли. У нас нема

Зерна неправди за собою... ”

Т. Шевченко.

Своєрідність сучасного розвитку України характеризується відродженням коренів нашої національної минувшини: історії, державних традицій, духовності. Адже без кореня гине все живе.

Корінь людського зростання - у пам'яті, духовній культурі, національній гордості. Вони як сполучна ланка, яка не допустить, щоб молода людина відлучилася від своєї землі.

Дитинство - особливий період людського життя. Саме на цьому етапі людина визначає свої життєві орієнтири, розробляє життєву позицію і життєві плани.

Цієї відповідальної пори вона потребує підтримки й уваги суспільства, яке зобов'язане забезпечити молодим громадянам умови й можливості для повноти самореалізації здібностей кожного, досягнення своїх життєвих цілей. Підтримку й увагу дитина отримує в школі, яка має йти попереду політиків, керуючись принципами гуманізму, свободи, загальнолюдських цінностей.

Ми часто зустрічаємо людей наверх освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а всередині в них пустеля, як говориться в Біблії, „гроші пофарбовані, поваплені” і тому в теперішній час, вважає колектив нашої школи, нам потрібні люди не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності свої та навколишніх; співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатні вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього; особи з великим культурним та духовним потенціалом, бо „культура утверджує примат духу” (М. Рерих) - це наше педагогічне кредо. Досвід практичної роботи в цьому напрямку свідчить, що головна мета освіти - виховання; навчання повинно бути підпорядковано вихованню.

Школа - єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватись як громадянин.

Адамівській школі поталанило: у нас педагоги - яскраві, неповторні особистості, носії усюлюдських цінностей, глибоких і різнобічних знань, вони прагнуть до втілення в собі людського ідеалу, до постійного самовдосконалення, духовного зростання.

Продуктом творчого пошуку директора-новатора Тимофєєва Валерія Яковича є ідея козацько-лицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Тому директор і педагогічний колектив в пошуках форм, методів прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості.

Любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості, гідності та честі - весь виховний процес у його багато аспектному вимірі ґрунтується в школі на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави.

Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та підтриманий педагогічним колективом та соціальним довкіллям - козацьким формуванням Адамівської сільської ради, йде корінням у національний грунт (сім'я-клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв'язання всієї низки складних проблем сучасного життя.

Керуючись змістом розділу „Національне виховання” Державної національної освітньої програми ”Освіта України ХХІ століття”, Тимофєєв В.Я. допомагає учням самовизначитися і самореалізуватися у соціально-культурному середовищі, відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Як це робиться, описано ним в книзі „Адамівська Січ” (Козацько-лицарське виховання в школі. Із досвіду роботи педагогічного колективу). Провідний напрямок такої роботи - формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини.

Завдання підтримувати компетентність кадрів на рівні сучасних вимог у школі вирішують через систему методичної роботи. Керує нею досвідчений завуч Лавриненко Павліна Михайлівна. З її ініціативи і при безпосередній участі у школі створено методичний кабінет, який став центром педагогічної думки. Це справжня лабораторія педагогічної творчості, без якої вчителі не уявляють сучасну школу. У методкабінеті зібрано матеріали з досвіду вчителів. Тут можна одержати допомогу в роботі з батьками. П.М. Лавриненко систематично добирає щось нове, зокрема з педагогіки особистісно орієнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити і спробувати застосувати у своїй практиці.

Будучи досвідченим педагогом, Павліна Михайлівна вважає, що першопрохідцем у пошуках нових, активних форм навчання повинна стати вона - заступник директора з навчально-виховної роботи, головний методист школи, щоб, працюючи творчо, на власному прикладі показати можливості підвищення ефективності процесу навчання. Як учитель (наш завуч викладає російську мову) Лавриненко П.М. у постійному творчому пошуку нових форм і методів активізації діяльності учнів. Вона застосовує рольові ігри на уроках систематизації і узагальнення знань; цікаво проходить громадський огляд знань з російської мови.

Великого значення Павліна Михайлівна надає систематичному, цілеспрямованому, всебічному і поглибленому контролю. Лише такий контроль, вважає завуч, допомагає творчому зростанню вчителів, виявляє недоліки в навчально-виховному процесі і дає змогу своєчасно їх усунути.

У своїй практиці П.М. Лавриненко використовує традиційну форму внутришкільного контролю - відвідування уроків та виховних заходів. Аналізуючи уроки, намагається оцінити організаційну, дидактичну, виховну діяльність учителя та рівень знань, умінь і практичних навичок учнів.

Завуч обов'язково зазначить, що в роботі вчителя вдається краще, що нове з'явилося в його методичному арсеналі, а над чим ще слід попрацювати, порадить, як виправити недоліки, яку літературу слід прочитати.

Організовуючи методичну роботу в школі, Павліна Михайлівна ретельно продумує всю систему методичних заходів, не допускає їх калейдоскопічної розрізненості, епізодичності. Розв'язанню педагогічних проблем підпорядковуються педради, виробничі наради, робота методичних об'єднань, психолого-педагогічних семінарів, самоосвіта вчителів.

Проте, якими довершеними не були б колективні форми методичної роботи з учителями, вони не можуть замінити індивідуальної. Особливої уваги завуч оточує молодих педагогів: з ними вона проводить тематичні консультації, відвідує уроки.

Павлині Михайлівні притаманні висока педагогічна культура, діловитість, чіткість, уміння бачити перспективу в роботі і визначати головні напрями на кожний день; вона вносить у роботу школи все нове, передове, чого досягла педагогічна наука і шкільна практика.

Педагогом-організатором в школі працює Гриценко Валентина Никифорівна - людина серйозна, може навіть видатися строгою на перший погляд; з дітьми не заграє і не сюсюкає, але й не командує. Говорить, як рівна з рівними, витримано і небагатослівно; вона завжди з дітьми; не над, а з ними. Так і має бути. Адже позакласна робота - не продовження уроку, класної години. І взагалі учнівське життя - не тільки оцінки в журналі, успіхи з предметів. Це і спорт, і музика, і веселі іскристі розваги, і серйозні справи. Це життя, соціальне становлення дитини в колективі.

Нерідко кажуть, що вчитель повинен мати щось від актора - вміння перевтілюватися і проживати із своїми вихованцями їхнє життя, конструювати душі - це високе мистецтво. Валентина Никифорівна не виробляла спеціально ці прийоми, вони народжуються від любові до дітей, до своєї педагогічної справи, від пристрасного бажання віддати себе цим допитливим, чутливим серцям. Із само буттям поринула вона у цікавий, трохи фантастичний, героїчний світ учнівської юні.

Демократизація шкільного, учнівського життя. Ще кілька років тому важко було б уявити, що може існувати таке поєднання слів, а сьогодні - це реальна перспектива. У школі цікаво проводяться дні учнівського самоврядування. Роль директора, завуча, учителів беруть на себе учні. Учителі хвилюються, а діти спокійно вчилися. Іноді аж заздрість брала, не вірилося - невже-таки можуть замінити?! Але гордість за дітей переборювала. Хіба це не прекрасно, що підростає така зміна і велика заслуга в організації цих днів педагога-організатора.

Валентина Никифорівна - друг, порадник, утаємнича у дитячі секрети, а нерідко й у секрети їхніх батьків - одне слово, Вихователь.

Прожити з дітьми щасливий козачатський вік, сказати б, на рівних, зробити його школою громадянського виховання - ось як їй бачиться основне завдання педагога на цьому етапі. А треба ж тільки викресати іскорку, запалити і дітей, і батьків, і колег на ті буденні і разом з тим романтичні справи, до яких кличуть козацькі литаври і які допомагають виховати і сміливість, і відповідальність, і гуманізм, так потрібні в майбутньому дорослому житті.

Учителем історії та правознавства працює Буравицька Раїса Миколаївна. Вона добре володіє сучасною методикою викладання. Її уроки мають великий виховний потенціал, практичний характер. Учитель створює проблемні ситуації, формує науковий світогляд. Уміло організовує вивчення історичних документів, першодруків. Особливу увагу приділяє використанню різних видів записів, роботі з підручником, картою. Розробила та впровадила в практику роботи школи факультативний курс „Історія Українського козацтва” для учнів 7,8 класів.

Учителем німецької мови працює Малькова Маргарита Сергіївна. Враховуючи рівні пізнавальної самостійності учнів, учитель прагне використати потенційні можливості всіх з допомогою поєднання фронтальних, індивідуальних, групових і парних форм роботи, будує урок таким чином, щоб визначити для кожного найраціональніший шлях здобуття знань. Індивідуалізація і диференціація навчальних вправ допомагають Маргариті Сергіївні при невеликій затраті часу оптимізувати навчання учнів.

Учителем української мови та літератури працює Солов'єнко Олександра Леонідівна. Відрізняється педагогічною майстерністю, тактом у відношенню до учнів і колег, прагне зробити навчання доступним, цікавим та ефективним, будувати процес на основі співробітництва з учнями. Вміє направити увагу дітей на головне і суттєве, активізувати пізнавальну діяльність учнів. Володіє прийомами індивідуалізації навчання, раціонально організовує самостійну роботу учнів. Володіє високою культурою мови; цьому ж навчає і дітей, користуючись різними видами роботи з формування зв'язного мовлення.

Учителем математики працює Тимофєєва Світлана Семенівна. Вона широко застосовує лекціонно-семінарську систему навчання, розробляє методику розв'язування типових і нестандартних задач, організовує дослідницьку діяльність учнів, формує в них інтерес до творчої праці. Під її керівництвом школярі опановують загальні методи інтелектуальної діяльності (індукцію, дедукцію, аналіз, синтез, узагальнення, конкретизацію), логіку суджень, уміння робити висновки. Світлана Семенівна вчить своїх вихованців працювати з довідниками, науково-популярною літературою, читати математичні книжки, з них добувати знання. Вона вимоглива до себе та інших, але разом з тим чуйний, уважний вихователь, який залишає слід у житті дитини. Кожний, хто навчався у неї, одержав глибокі, міцні знання і на все життя запам'ятав радість навчання тому, що його виховувала людина, яка віддавала їм все тепло своєї душі, частинку серця.

Учителем української мови та літератури працює Граждан Катерина Михайлівна. Вона вміє направити увагу учнів на головне, створити проблемну ситуацію. Її уроки характеризуються практичною направленістю, свідомим засвоєнням програмового матеріалу учнями, розвитком самостійності та ініціативи. Для цих цілей практикує виступи учнів з різноманітними повідомленнями, рецензіями на прочитану книгу чи переглянутий кінофільм. Методичні прийоми, які вона використовує, направлені на розвиток розумової діяльності учнів, на оптимізацію навчального процесу на всіх етапах уроку.

Учителем фізичної культури працює Галицька Наталія Павлівна. В перебігу фізичного виховання учнів на основі розвитку масової фізичної культури та спорту, козацького тіло виховання, учителька успішно вирішує завдання укріплення здоров'я учнів, розвитку їх фізичних здібностей, виховання моральних та вольових якостей: патріотизму, колективізму, сміливості, рішучості, наполегливості, цілеспрямованості. На уроках забезпечує моторну платність занять, активність всіх учнів, при цьому здійснює індивідуальний підхід, враховуючи особливості фізичного розвитку дітей, данні медичного огляду.

Учителем математики працює Катющева Тамара Валентинівна. Вона має багатий практичний досвід, працює творчо. Якісно виконує навчальні плани та програми, впроваджує нові підходи до навчання. Поряд з традиційними практикує й нові форми проведення уроків. Особливу увагу приділяє навчанню школярів раціональним прийомам розумової праці, навичкам самостійного навчання. Вчить застосовувати отриманні знання в практичній діяльності. Уміло поєднує колективні та індивідуальні форми роботи школярів. Добре володіє методикою застосування міжпредметних зв'язків.

Учителем біології та хімії працює Вронська Валентина Миколаївна. Вона знає сучасний стан хімічної і біологічної науки і перспективи їх розвитку. Вміло здійснює між предметні зв'язки на уроках, пов'язуючи навчальний матеріал з життям, широко використовує різноманітний наочний матеріал. Її уроки сприяють засвоєнню учнями основних хімічних і біологічних понять, наукових фактів, законів, теорій. Чітке планування навчального і виховного матеріалу, його систематичне повторення, облік індивідуальних особливостей учнів, вміння доступно викладати матеріал, організувати колективну, самостійну та індивідуальну роботу дають їй можливість прищеплювати учням міцні знання з предмету.

Учителем українознавства працює Піштіган Олена Анатоліївна. Вона вважає, що українознавство - це не вузька дисципліна, яку можна вивчати чи не вивчати в школі. Це наука про націю, людину в її зв'язках з природою, мовою, історією, побутом, обрядами та звичаями, усною творчістю. Це важливий і могутній чинник навчання і виховання, розвитку особистості й оздоровлення суспільства. Учителька творчо, натхненно працює; її люблять учні; люблять її предмет і вважають - українознавство потрібно знати тому, що ці знання віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі цілющим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Учителем образотворчого мистецтва працює Тимофєєва Світлана Валеріївна. В гуртці та на уроках Світлани Валеріївни школярі засвоюють грамоту малюнка й живопису, а вчителька постійно підтримує і розвиває в них творчій настрій і інтерес; поступово ускладнює завдання - діти рано починають малювати з натури. Валеріївна розкриває їм силу і можливості художніх матеріалів, захоплює малюванням, дбає про розвиток індивідуальних творчих особливостей, манеру самовираження, поступово й наполегливо долає розрив між тим, що дитина хоче відобразити, і тим, що вона вміє; з допомогою колористичної системи вчить бачити і розрізняти найтонші нюанси кольорів, відчувати „музику” кожного, розвиває асоціативну уяву. Вчить важко, але натхненно трудитись, вміти бачити красу і схилятись перед нею.

Учителем 1 класу в Адамівці працює Лавриненко Лідія Марківна. Вона має глибокі теоретичні знання та багатий практичний досвід викладання. Кожен її урок своєрідний, будується по продуманій методичній схемі. На уроках створює проблемні ситуації. Вміє направити увагу учнів на головне, суттєве, активізує пізнавальну діяльність школярів. Навчальний матеріал викладає в доступній формі. Її уроки виділяються практичною направленістю навчальних занять, свідомим засвоєнням програмового матеріалу учнями, розвитком самостійності та ініціативи. На уроках раціонально використовує час, продумує методи і прийоми.

Учителем 2 класу в Адамівці працює Корженко Інна Іванівна. Вона теоретично добре підготовлена, володіє сучасною методикою викладання. Сумлінно готується до кожного уроку, здійснює індивідуальний підхід до учнів, приділяє достатньо уваги розвиваючому навчанню. Посилює інтерес учнів до знань, показує необхідність їх набуття і засвоєння. На уроках читання, математики, мови проводить дидактичні ігри, загадки, приділяє багато уваги розвитку зв'язного мовлення учнів. Підбирає відповідні вправи розвиваючого характеру.

Учителем 3 класу в Адамівці працює Золотовська Тамара Михайлівна. Вона систематично працює над вивченням літератури з проблем навчання і виховання, над публікаціями в періодичній пресі з питань підвищення професійної майстерності. Добре володіє методикою викладання, знає вимоги до сучасного уроку і правильно вибирає його типи. Велику увагу приділяє вмінню самостійно працювати над навчальними посібниками, прищеплює любов до читання. Методичні прийоми, які вона використовує, направлені на розвиток розумової діяльності учнів, на оптимізацію навчального процесу всіх етапів уроку.

Бібліотекарем школи працює Подолько Алла Михайлівна. Вона втілює в собі кращі риси шкільного бібліотекаря: Алла Михайлівна - інформатор, педагог, соціолог, психолог, організатор масового читання. А.М. Подолько вважає, що завдання шкільного бібліотекаря - сприяння формуванню всебічно розвиненої особистості, і щоб його виконувати, необхідно самій стати гармонійно розвиненою людиною. Наш бібліотекар забезпечує найбільш сприятливі умови задоволення інформаційних запитань читачів, керівництво їх читанням, цілеспрямовано впливає на вибір книг, на зміст і характер читання.

Учителем 1 класу в Авидівці працює Воронова Діна Миколаївна. У роботі з дітьми використовує краєзнавчий матеріал; формує поняття мала Батьківщина, велика Батьківщина на матеріалі живих сторінок історії рідного села. Її праця базується на примноженні природного скарбу кожної дитини - здатності до пізнання й самопізнання, на поєднанні зрілої досвідченості та юної допитливості нерозривним зв'язком поколінь. На уроках вчителька створює атмосферу радості від вперше прочитаного або написаного маленькими учнями слова, вперше отриманих знань про таємниці природного світу або людських стосунків.

Учителем 2,3 класу-комплекту в Авидівці працює Лавриненко Інна Павлівна. Творчий, ініціативний педагог; її уроки відрізняються продуманою структурою, науковістю, чітко поставленими завданнями і метою. Яскраві риси її педагогічного хисту - вміння цікаво, дохідливо подати програмовий матеріал, невимушено спілкуватися з дітьми, постійно прищеплювати інтерес до знань і навичок самоосвіти. Повсякчас дбаючи про зв'язок навчання з життям, вчителька провадить економічне навчання дітей з метою розширення їх світогляду, підготовки до участі у суспільно-трудовій діяльності.

Учителем 1,2 класу-комплекту в Благодатному працює Козубенко Тамара Іванівна. Багато уваги приділяє індивідуальному підходу у процесі навчання і виховання школярів. Особливого значення надає національному вихованню, вивченню історії свого народу, його традицій, звичаїв, природи рідного краю. Розвиває логічне мислення учнів на кожному уроці. Особливого значення в роботі вчителька надає організації навчального співробітництва, зокрема, методиці парної і групової навчальної діяльності школярів.

Учителем 3 класу в Благодатному працює Скригулець Надія Григоровна. Працює над розвитком інтелектуальних здібностей учнів за правилом: не механічна передача знань, а формування ставлення до навколишнього світу та інтересу до навчання. Велику увагу надає різноманітним прийомам диференційованого навчання, методу пошукової бесіди. Її робота відзначається психологізмом у підході до дитини, емпатією, всебічним врахуванням психічних, фізіологічних, інтелектуальних особливостей учнів. Атмосфера взаємоповаги формує особливий тип поведінки школяра, для якого школа перестає бути місцем простого засвоєння знань.

V. АДАМІВСЬКА ШКОЛА КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ (ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ)

Козаку найперше - Воля!

Козаку найперше - Честь!

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі дитинства із справді загальнолюдським - дитинча має частіше зазирати у вічність - саме школа стоїть у витоків духовності суспільства.

Ми бачимо, що виховання підлітків і юнацтва фактично відібрано у школи: світогляд, інтереси, моральні цінності у більшості молоді формуються під впливом телебачення та інших засобів мас-медіа. Роль сім'ї у вихованні падає. Молодь ігнорує думки дорослих (батьків, учителів), ставиться з недовірою до будь-яких ідеалів - і старих, і нових; їй притаманні егоїзм та індивідуалізм, перевага матеріальних інтересів над духовними. Юнаки і дівчата, що прагнуть до знань, духовності, до пізнання національної і загальнолюдської культури становлять меншість в океані сірості, примітивізму, криміналу.

Різко відмовившись від ідеології і де політизував школи, ми самі собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності значної частини учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати патріотизму. Знищили систему політичного інформування учнів. Це сприяло формуванню політичного безкультур'я випускників. Ліквідували піонерські і комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких громадських організацій для учнів.

ПРОВІДНА ІДЕЯ

Відомо, що в наш час, час світової глобалізації суспільних процесів, загострюються протиріччя між силами культурної уніфікації і прагненням народів до збереження своєї культурної ідентичності.

В сучасному суперечливому світі виживуть, збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклор - усе те, з чого складається сутність та особливість національного характеру.

Загальновідомо, що історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен - козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров'я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію.

Це була об'єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів.

Тому ми зосередили увагу на вихованні всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського) та на розумній ідеологізації та політизації виховного процесу через участь молоді в діяльності громадських організацій Українського козацтва (загальновідомо, що формування майбутніх громадських діячів починається з їхньої участі в діяльності дитячих і юнацьких організацій).

В основу навчально-виховного процесу школи наш педагогічний колектив поклав проблему „Школа козацько-лицарського виховання - гуманістична основа становлення особистості”.

Система виховної роботи школи базується на ідеях козацької педагогіки як частини народної педагогіки у вершинному її вияві. Діяльність усіх джерел організованого впливу на виховний процес у школі спрямований на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироблення в кожного учня прагнення розвивати в собі кращі людські риси українця-патріота.

Школа завжди є національною. За сучасних умов вона виступає важливим чинником відродження нації, виховання в молоді почуття національної свідомості та гідності.

Національна система виховання:

наймудріша, бо вона озброєна багатющими знаннями, виробленими колективним генієм народу;

найавторитетніша, бо її істинність підтверджена багатовіковою масовою практикою;

найідейніше, бо вона базується на заповідях народної моралі, націлена на формування справжньої людини;

найпрогресивніша, бо вона завжди знаходиться на передньому краї боротьби за розум, за світло знань, за перемогу Добра над Злом;

найбагатша, бо на її теренах протягом багатьох віків сумлінно працюють мільйони вихователів.

Народні традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле і майбутнє народу. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь убирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формується національна самобутність, творче ставлення до дійсності...

МЕТА

Школа наша працює в режимі навчально-виховного закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Педагогічний колектив широко використовує давні козацькі традиції, кодекси лицарської честі, гуманістичні та демократичні ідеї і адекватні засоби виховного впливу на підростаюче покоління...

Головна мета сучасної школи козацько-лицарського виховання - формування в родині, школі і в громадському житті козака-лицаря, палкого патріота, мужнього громадянина Української держави, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ

Основні завдання школи козацько-лицарського виховання:

плекати фізично загартованих, із міцним здоров'ям, дужих тілом і духом синів і дочок незалежної України;

формувати і підростаючого покоління високі лицарські якості, шляхетність, моральні чесноти, почуття милосердя;

виховувати силу волі і силу духу, мужність і звитягу, уміння боротися зі злом і перемагати його в будь-яких життєвих обставинах;

плекати віру, надію, любов, готовність творити добро і красоту в собі і в довкіллі;

формувати здатність до альтруїзму, гармонійного поєднання особистих, індивідуальних і загальнонаціональних, державних потреб та інтересів, відчувати себе невід'ємною складовою частиною цілого і вічного - української нації, держави;

виховувати у підростаючих поколінь український козацький характер, світогляд, історичну пам'ять і національну свідомість;

готувати молодь до активної національної творчості, участі в розвитку рідної культури, духовності;

виховувати господарів рідної землі, творців Української держави, її захисників від ворожої агресії, мовної і культурної експансії;

сприяти оволодінню молоддю військово-спортивним мистецтвом козаків, формуванню в неї, з урахуванням сучасних світових здобутків в галузі науки, культури і техніки, творчих умінь продовження політичних, державних, економічних, мистецьких і військових традицій українського козацтва.

НАУКОВІ ОСНОВИ

Робота школи козацько-лицарського виховання основана на таких документах:

1. Українська козацька педагогіка. Концепція. „Освіта”, 01.09. 1992.

2. Основи національного виховання. Концептуальні положення. За ред. В.Г. Кузя, Ю.Д. Руденка, З.С. Сергійчука. К. 1993.

3. Указ Президента України „Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва” від 04.01. 1995 р. №14/1995.

4. Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки. Указ Президента України від 15.22. 2001 р. №1092/2001.

5. Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів освіти України по відродженню історико-культурних та господарських традицій українського козацтва. Збірник наказів Міністерства освіти України, №11, 1995.

6. Концепція національного виховання. „Освіта”, №47, 07.08. 1996.

7. Руденко Ю.Д. Українська козацька педагогіка: відродження, пошуки, перспективи. Рідна школа, №5, 1994.

8. Руденко Ю., Руденко В. Виховання в учнів лицарської духовності. Рідна школа, №7, 1996.

9. Сушинський Б. Лицарі Приморського степу. Одеса, 2000.

10. Статут дитячої, юнацької і молодіжної організації “Молода Січ”. Освіта, №41/42, 25 серпня - 1 вересня 1999.

VI. НОВИЗНА

Аналіз публікацій з теми козацької педагогіки дає підстави стверджувати, що нами вперше на Україні фундаментально розроблено та реалізовано в практиці роботи основні документи школи такого типу (концепцію, положення, статут, навчальний план і програми, посібники з основних предметів козацько-лицарського виховання). Досвід роботи описано у багатотомнику „Адамівська Січ”, журналі „Наша школа” (Одеса) №4, 5-6 2000, №1,2 2002, громадсько-політичному щотижневику „Освіта” (Київ) №52 6-13 листопада 2002, №1 1-8 січня 2003.

СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

В пониззі Дністра (зокрема це територія нашої сільської громади) значна маса козаків з'явилася в 1709 - 1710 рр., під час відступу мазепинської еміграційної хвилі. Це були ті козаки, що відступили з-під Полтави і дійшли разом з Мазепою до Бендер, а згодом почали розселятися по землях між Дністром і Дунаєм. Ця мазепинська хвиля накотилася на колонізаційну хвилю, викликану зруйнуванням російськими військами у 1709 р., за наказом Петра І, Чортомлицької Січі.

Ще одна хвиля докотилася до Задністров'я вже після руйнації в 1775 р., за наказом Катерини ІІ, Нової Січі.

Чимало січовиків, селян-утікачів та прихильників Мазепи добувалися до буджацьких степів окремими групами. Особливо посилився цей процес з 1778 р. по тому, як уряд Османської імперії ухвалив досить мудре, толерантне щодо до свого одвічного ворога - українського козацтва, рішення: дозволити йому заснувати Січ у пониззі Дністра, в районі Кучургана, а паланки - між Акерманом і Бендерами. У 1828-1868 рр. Козаки Акерманської паланки входили до складу Дунайського (з 1856 р. - Новоросійського) війська. Згодом військо було переселено на Кубань, але частина козаків залишилася (у нас це родини Козаченків, Могили, Громовенків, Гречків).

На початку 90-х рр. ХХ століття групою ентузіастів з козацьких родів було відтворено Білгород-Дністровську (Акерманську) козацьку паланку, яка сьогодні складається з 7 курінів; один з курінів наш - Адамівський. Проживаючи у громаді, яка має давні козацькі традиції, вчителі не могли ці традиції не залучити до виховного процесу.

Ми пересвідчилися, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому. Вважаємо, що вчителі покликані вести широку просвітницьку роботу серед населення з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по-козацькому, по-лицарському виховувати підростаюче покоління. На це нас орієнтують Укази Президента України, нормативні документи Міністерства освіти і науки України.

У середині 90-х рр. ХХ століття, аналізуючи на сесії сільської ради стан виховної роботи з учнями та молоддю, ми звернули увагу на виховний потенціал Кодексу людського буття Українського козацтва (Кодексів лицарської честі, лицарської звитяги та Заповідей милосердя), який має забезпечити формування того духовного стану молодих громадян України, козаків, який в народі зберігся як розуміння козацького духу, того особливого соціального стану українського козака в суспільстві, що слугував опорою народу і українській державі протягом віків, і вирішили за основу виховання молоді у нашій громаді взяти козацьку педагогіку, зосередивши увагу на:

1. Формуванні всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського).

2. Формування свідомих громадян, громадських діячів через участь молоді у діяльності Адамівського куріня Українського козацтва, осередка жіночої громади Українського козацтва та Адамівського куріня „Молодої Січі” Українського козацтва (дитячої та юнацької незалежної громадської організації).

Родинно-дошкільне виховання козачатим та лелі здійснюємо через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садка.

Родинно-шкільне виховання джури та дани ми проводимо у формі школи козацько-лицарського виховання.

Громадсько-родинне виховання козака та берегині ми здійснюємо через діяльність Адамівського куріня Українського козацтва та жіночої громади Українського козацтва.

Тепер у громаді ми маємо таку систему виховання козака та берегині:

ІІІ. Громадсько-

родинне Берегиня

виховання Козак

козака та берегині

ІІ. Родинно- ФІЛОСОФІЯ

шкільне Дана козацько-

виховання Джура лицарського

джури та дани виховання

І. Родинно-

дошкільне

виховання

козачати та лелі Леля

Козача

Відомо, що загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові. Рідна школа - це головна основа національного життя держави, основа рідної школи - національне виховання. Національне виховання - це козацьке виховання, бо українці - нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу; вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення, і вони створили самобутню високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання - козацьку педагогіку, на якій ґрунтується діяльність школи козацько-лицарського виховання.

Козацька педагогіка - це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність. Вона була тісно пов'язана з матеріальною і духовною сферою діяльності українського козацтва.

Козацько-лицарське виховання - це виховання підростаючих поколінь нашого народу на патріотичних, героїчних, національно-державницьких традиціях українського козацтва, на високих прикладах лицарського ставлення до України, дійсності взагалі.

У практичній роботі ми дотримуємось основних змістовних компонентів сучасного козацько-лицарського виховання молоді, які полягають у наступних фундаментальних положеннях:

1. Школа козацько-лицарського виховання - осередок лицарської духовності з державно-громадським управлінням.

2. Козача - центр навчального процесу, суб'єкт навчання і виховання.

3. Навчання і виховання козачати - це за своєю суттю самонавчання, самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості.

4. Родинне національне виховання - природне, провідне виховання і батьки - головні вихователі протягом усього життя козачати.

5. Українознавство - наукова основа, духовна серцевина козацького навчально-виховного впливу в родині, школі, суспільному житті, філософія і політика державотворення.

6. Національне козацьке виховання - всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей, підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвиток закладених природою задатків, можливостей козачати, набуття ним етносоціального досвіду і реалізації завдання гуманізації системи освіти.

7. Українська козацька педагогіка - вітчизняна наука про виховання підростаючих поколінь українців (представників національних меншин) нашої Батьківщини, якій здавна притаманні глибокі гуманістичні традиції, яка постійно збагачується народною виховною мудрістю, вищими здобутками світової науки, культури.

Принципи, за якими будується школа козацько-лицарського виховання:

1. Демократизація - це мета, засіб, гарантія трансформації загальноосвітньої школи у школу козацько-лицарського виховання, Це варіативність та відкритість змісту козацько-лицарського виховання, співробітництво, взаємоповага козачат та наставників, усунення авторитарного стилю виховання.

2. Гуманізація -подолання відчуженості козачати від наставника. Визначення особистості вихованця як вищої соціальної цінності з правами на свободу, соціально-педагогічний захист, на самореалізацію у різних сферах діяльності й спілкування.

3. Індивідуалізація та диференціація - передбачає розвиток кожного козачати з урахуванням його інтересів, мотивів, системи цінностей, різниці в інтелектуальній, емоційно-вольовій та практичній сферах, особливостей фізичного і психічного розвитку, всіляке стимулювання здібностей кожного учня, планування власної діяльності.

4. Психологізація процесу виховання козачати - глибоке вивчення дитини, її внутрішнього світу, визнання того, що особистість розвивається не лише за закладеною в ній біологічною програмою і під впливом середовища, а й під дією власних потреб, бажань, досвіду, Підготовка козачати до свідомого управління своїм розвитком.

5. Пріоритетність шляху розвитку та реалізації духовного потенціалу козачати, що означає: ясне усвідомлення вищої мети існування людини та людства; постійне прогресивне само творення та допомога в цьому іншим; наповненість життя гуманістичним змістом, надання пріоритету буттєвим цінностям, що знаходять прояв нерозривно в думках, словах і діях; високий рівень фізичної, емоційної, ментальної та моральної культури.

6. Натуралізація (трансформація) української козацької (лицарської) духовності - історично сформованої системи духовних багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила і в своєму бутті, способі життя відобразила найвищі цінності його національної душі, характеру, світогляду, ідеології, моралі, філософії, правосвідомості та естетики.

7. Ідеалізація (формування в молоді ідеалів) - один із найважливіших елементів духовності як кожної особистості, так і всього народу. В історичній свідомості народу найвищий статус належить тим людям-ідеалам, які відстоювали свободу як найдорожчу цінність попередніх поколінь, невтомно боролися з чужоземними загарбниками, захищали свою національну гідність і честь, по-лицарськи служили рідній Батьківщині, будували власну національну державу.

8. Напрямки, форми й методи роботи з козацько-лицарського виховання

А. НАПРЯМКИ

Цілісну особистість сучасного козака-лицаря ми формуємо в результаті багатогранної навчально-виховної роботи, насамперед таких напрямків діяльності батьків, учителів, вихователів, представників громадських організацій (зокрема, Українського козацтва):

Блок І. Культура тіловиховання.

1. Від козацьких секретів здоров'я, тіловиховання - до олімпійських вершин. Працюючи в цьому напрямку, ми плекаємо у кожного юного козака міцне здоров'я, загартовуємо тіло і дух, формуємо уміння досягати перемог на спортивних іграх.

2. Рідну Україну захищай по-лицарському, до загину. Тут формуємо уміння захищати рідну мову, культуру, землю, готовність спростовувати теоретичні ідеї, фальшивкі всіляких недоброзичливців, людей по-ворожому настроєних до нашої незалежності.

Досліджуємо і практично відроджуємо військово-спортивне мистецтво наших пращурів: верхової їзди, стрільби з лука, володіння списом, шаблею, іншими видами козацької зброї, подолання природних перешкод, кермування човном під веслами та вітрилами, різних видів боротьби та протиборств, в т. ч. бойового гопака, козацького багатоборства.

Блок ІІ. Духовна культура.

3. Козацькому роду - нема переводу. В процесі реалізації завдань цього напрямку роботи виховуємо в юних козаків родинні цінності, повагу до свого роду, бажання примножувати його славу Добром, Правдою, Красою.

Організовуємо дослідження кожним юним та молодим козаком, класними загонами славної історії українського козацтва - від його зародження до зміцнення в епоху П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Мазепи.

Організовуємо вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва керівників повстань отаманів С. Наливайко, І. Сірка, Т. Федоровича, І. Богуна, М. Кривоноса, І. Мазепи, П. Орлика, П. Полуботка, П. Калнишевського, І. Гонти, М. Залізняка. Допомагаємо козачатам виконувати конкретну програму вивчення козацького визвольного руху, козацького краєзнавства, туризму та екскурсій козацькими шляхами, пошук козацьких могил та цвинтарів, їх упорядкування, встановлення пам'ятних знаків, вивчення молоддю козацьких родоводів під гаслом „Шукай, козак, свій родовід! ”

4. Любіть Україну, як сонце любіть. Продовжуючи патріотичні традиції, звичаї наших пращурів-язичників, які були сонцепоклонниками, і віруючих козаків, ми навчаємо кожного молодого козака і козачку палко і ніжно, самовіддано любити свою калинову, вишневу країну, по-синівському служити їй корисними справами.

5. Козацькими шляхами - до висот української духовності. Тут на міцному науковому грунті, культурно-історичних традиціях козацтва формуємо високу мораль, силу волі і силу духу підлітків і юнаків. Допомагаємо їм оволодіти основами української козацької філософії, ідеології, психології, національного характеру і світогляду.

Допомагаємо відроджувати козацькі мистецькі традиції кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, іконопису. Допомагаємо вивчати і застосувати на практиці козацькі знання: народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії.

Проводимо індивідуальну, групову, масову культурно-просвітницьку роботу, спрямовану на те, щоб кожен учень - член козацького осередку займався самопізнанням і саморегулюванням, самовдосконаленням, розвивав свої інтелектуальні здібності і фізичні можливості, пізнавав сутність й особливості козацької ідеології (філософії, світогляду, моралі, етики, естетики, характеру, правосвідомості). Проводимо кваліфікаційні конкурси, олімпіади, змагання з різних напрямків розвитку здібностей учнів.

Розбудова незалежної України, осягнення нею в майбутньому в багатьох галузях життя світового рівня розвитку неможливо без пізнання і творчого відродження національно-духовних пластів минулого (зокрема, козацької духовності). Пізнання її ідейно-морального, виховного потенціалу має вирішальне значення у формуванні вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості.

Українська козацька духовність - це історично сформована система духовних багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила і в своєму бутті, способі життя відобразила найвищі цінності цього національної душі, філософії, світогляду, характеру, моралі, естетики, правосвідомості, ідеології, - у цьому понятті українець розкривається як активний діяч історії свого народу, господар рідної землі і держави, володар, охоронець, примножувач національних матеріальних і духовних багатств.

Нині нам потрібен у громадському, шкільному і родинному житті культ лицарства, духовних багатств козацтва. Лицарський дух не дасть нудити багатьом людям у духовній ницості, історичному безпам'ятстві.

В діяльності козачат прищеплюється козацько-лицарська духовність, зміст якої складають:

а). Духовне життя козаків - синівська любов до Матері-України, землі-годувальниці, рідного краю, заповітів батьків і дідів, материнської мови, рідної культури, історії та ненависть до всього чужого, ворожого, що заважало жити на своїй землі і було спрямовано на гальмування і нищення людського в людині (гармонія любові і ненависті);

права, “вольності” козаків, право власності (на землю, скот, реманент), ідеї власності, здобутої своїми руками, кмітливістю і підприємницькою думкою;

ідея Бога як захисника народу, України; лицарі свято берегли віру батьків і дідів, духовні здобутки предків.

б). Козацька філософія - козаки обґрунтували волю людини як головний дар життя, її природне право на свободу і незалежність, найвищими цінностями вважали людину, народ, національну державу;

кожна людина - складова частина народу, нації;

стійкість і цілісність, соборність нації залежить від того, чи усвідомлює кожен її представник необхідність згуртованості в міцну духовну спільноту.

в). Козацький світогляд - провідними були ідеї Бога, України-Батьківщини, свободи особистості і волі народу, збереження спадщини предків, їхньої духовності, переконання в торжестві народної правди, перемоги добра над злом, ідеали незалежності України;

уявлення, погляди на підступництво і зраду, на міщанське животіння, на пасивне очікування добра, коли зло саме зникне, на байдужість до долі України як на гріхи людей; зраду вважали найтяжчим злочином перед товариством, народом, своєю державою, Богом;

козаки плекали, культували ідеали братства, побратимства, згуртованості і єдності людей для досягнення шляхетних цілей

г). Козацький характер - почуття багатства, емоційна наснага, внутрішня невичерпна енергія;

висока шляхетність і порядність, кмітливість і дотепність, підприємливість і практичність, стійкість і незламність у боротьбі з ворогами, безкомпромісність і твердість у відстоюванні правди і справедливості;

ніжність у ставленні до добрих людей, братерська любов до друзів і товариства, глибока пошана до громади, вірність своєму обов'язку захищати рідну землю, співчуття до всіх знедолених, милосердя до тих, хто його потребує;

постійна готовність до боротьби за волю рідного краю, за свою незалежну державу, устремління до високих ідеалів, жадання будувати демократичний державний устрій, давати лад у громадському житті, утверджувати гуманні стосунки між людьми.

д). Козацька мораль - шляхетне ставлення до людини;

батьківська турбота про підростаюче покоління, глибока пошана до літніх і старших людей, палка і всепереможна любов до рідної землі, героїзм у захисті інтересів рідного народу, надання допомоги усім слабим, скривдженими і знедоленим, нетерпиме ставлення до зла і несправедливості в будь-якій формі, надзвичайна скромність, висока краса вчинків і миротворча місія в житті;

глибока людяність, діяльна доброта, милосердя;

жертовність як здатність поступитися власним добробутом, навіть віддати життя в ім'я перемоги добра над злом, торжества козацької правди.

е). Козацька естетика - культ краси людини, її фізичної і духовної досконалості.

ж). Козацька правосвідомість - виборність органів козацького самоврядування, утвердження демократичних основ української держави, гуманістичні засади громадського життя;

Конституція Пилипа Орлика.

з). Козацька ідеологія - захист демократичного ладу, політичного устрою України, її самостійності і державності, органів самоврядування, інтересів козацького стану, всього народу;

захист прав, привілеїв, здобутих козаками в боротьбі з ворогами;

будівництво правової держави, звільнення своєї землі від будь-яких агресорів, чужоземних зайд;

вищість інтересів народу, нації, Вітчизни, що перебуває в смертельній небезпеці, над інтересами окремої особистості;

цілісність нації, власної держави, їх верховенство, пріоритетність перед вузькоегоїстичними потребами людини чи групи людей;

необхідність боротьби з порушниками української законності, політичними течіями та лжетеоріями, ворожими рідному народу, його державності;

Велика Козацька Слава.

Блок ІІІ. Культура предметної діяльності.

6. Плекати український храм природи. Основними завданнями цього напрямку роботи з юними козаками ми вважаємо формування в них любові до рідної природи, готовності і уміння берегти і примножувати її багатства, красу.

Разом з козачатами вивчаємо екологічне становище в регіоні та беремо участь у

заходах з метою його покращання.

7. Всеукраїнська толока, особиста праця - тобі, Державна Україна. Тут засобами козацької педагогіки ми формуємо якості господаря рідної землі, державну позицію та інтереси українського власника, який чесною і самовідданою працею нарощуватиме матеріальні блага, духовні цінності рідного народу, гармонійно поєднуватиме особисті і загальнонаціональні потреби.

Допомагаємо пізнавати і досліджувати, а також відроджувати традиції козаків як мудрих хліборобів, умілих орачів, господарів землі: прилучаємо козачат до організації і ведення фермерських господарств, створення госпрозрахункових трудових об'єднань, майстерень, малих підприємств, асоціацій, організації взірцевих молодіжно-козацьких господарств різного профілю.

Допомагаємо відроджувати ремесла і промисли: бондарство, гончарство, бджільництво, ковальство, лимарство, чинбарство, стельмахування.

8. Науку і техніку - на службу нації, Україні. Роботу тут спрямовуємо на пізнання вихованцями законів розвитку науки і техніки, формування любові до науково-пізнавальних процесів, уміння власними зусиллями свого мозку і рук рухати вперед ці фундаментальні галузі суспільного життя.

Допомагаємо козачатам вивчати сучасні види техніки, інформаційної та електронної обчислювальної машинної технології і організації особистої та спільної творчої діяльності, зокрема: радіозв'язок, теле-радіоконструювання, теле-радіомоделізм, системи електронної автоматики, судомоделізм, морська справа, авіамоделізм, автомобільна та тракторна справа, радіо моделювання.

Блок ІУ. Соціальна культура.

9. В душі і серці кожного із нас - Соборна Україна. Зміст і методику роботи в цьому напрямку спрямовуємо на вироблення в юних козачат державотворчих і націотворчих якостей. Працюємо над тим, щоб зміцнення національної держави, поглиблення згуртованості нації стало смислом життя кожного громадянина України.

10. Козацька наша слава не вмре, не поляже. Разом з нашими вихованцями - молодими козаками - глибоко пізнаємо історію українського козацтва, досягнуті ним національні пріоритети - ідейні, політичні, наукові, культурні і державотворчі.

Поширюємо серед учнів та молоді знання про козацький національний визвольний рух, про заслуги козаків у боротьбі з чужоземними загарбниками.

Вивчаємо матеріали:

історичні документи (козацькі літописи);

історичні праці про героїку козаччини М. Костомарова, В. Антоновича, М. Аркаса, Д. Яворницького, Д. Дорошенка, І. Огієнка, В. Крип'якевича, А. Опановича;

художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, А. Чайковського, О. Олеся, Б. Лепського, поетів В. Симоненка, Л. Костенка, І. Драча, Д. Павличка.

Б. ФОРМИ

У роботі з козацько-лицарського виховання ми використовуємо такі основні форми роботи:

1. Робота в школі: а). Класна,

б). Позакласна.

2. Позашкільна робота.

Класна робота з козацько-лицарського виховання проводиться нами за рахунок варіативної частини навчального плану з основних дисциплін козацько-лицарського виховання.

Позакласна робота з козацько-лицарського виховання проводиться нами за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) і класних козацьких загонів.

Позашкільна робота з козацько-лицарського виховання проводиться нами у формі діяльності дитячо-юнацькій організації „Молода Січ” під патронатом паланкового (районового) та місцевого осередків Українського козацтва.

В. МЕТОДИ, ПРИЙОМИ

І. Родинно-дошкільне виховання козаченяти та леліяти (дошкільнята).

Родинно-дошкільне виховання здійснюємо через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програм дитячого садка:

а) застосовуємо ідеї, методи і прийоми народної педагогіки. Мати і батько, всі рідні в родинному вихованні застосовують милозвучну і мелодійну, співучу рідну мову, фольклор. Рідне довкілля, зміст, форми і методи виховання створюють етнічне середовище, яке сприяє пробудженню природних задатків дітей. В таких умовах починає формуватися український характер і світогляд особистості;

б) виховуємо народними засобами глибокі родинні почуття, цінності, любов до Матері і Батька, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу, України-Батьківщини;

в) пробуджуємо і виховуємо глибоку радість, впевненість дитини в найбільшій радості життя: „Мамо, тато і я - це моя сім'я”;

г) розповідаємо дітям міфи про походження землі, життя на ній, українців, України, стольного града Києва, козаків. Розповідаємо міфи і легенди про Око, Першоптаха, Першого Бога Сокола, Дуба-Стародуба, Сварога, Дажбога, перуна;

д) створюємо в уяві дітей привабливі образи героїв казок і легенд, пісень, колядок і щедрівок - образи богатирів, витязів, лицарів. У спілкуванні з матір'ю, батьком, працівниками дитячого садка, в ігровій діяльності діти захоплюються мужністю і відвагою, силою і розумом козаків - борців за свободу людини, волю України;

е) допомагаємо дітям у процесі бесід, ігор, вертепних дійств, драматизації, участі в дотриманні традицій і звичаїв народного календаря під керівництвом батьків, вихователів засвоїти зміст і дух козацько-лицарського життя. Під час художніх занять, вивчення віршів, розучування пісень, загадок, колядок і щедрівок, народних дитячих танців діти пізнають елементи історії, культури, художнього і військового мистецтва українських козаків;

є) розкриваємо в процесі відзначення дат, урочистостей, свят народного календаря, любов козаків до рідної землі, Матері-України;

ж) ознайомлюємо дітей з українськими етнічними, національними символами - білою хатою, калиною, вербою, тополею, лелекою, соняшником;

з) здійснюємо посвяту бажаючих дітей у козаченята. Здійснюємо виховання козаченят шляхом пробудження і утвердження в серці і душі радості і задоволення, сміху і веселощів, відчуття і розуміння краси і добра, порядку і дисципліни, ладу в усьому;

і) проводимо бесіди, розповіді на теми „Ми малята - козаченята”, „Зростаємо здоровими і дужими”, „Козацькому роду нема переводу”, „Козаки-вояки, оборонці України”. Проводимо ігри з ходьбою, бігом, рівновагою, козацькі забави на теми „Біжіть до жовто-блакитного прапора”, „Знайди кольори прапора України”, „Знайди свій будинок”, „Вгадай, де був козак”, „Де тут козак, а де злі люди, недруги козаків”. Застосовуємо сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні ігри, ігри-інсценіровки, драматизацію і театралізацію;

й) пробуджуємо і виховуємо у козаченят бажання у чомусь хорошому бути першими, лідерами. Виховуємо в кожного з них почуття власної гідності, віри в свої сили, можливості;

к) сприяємо засвоєнню козаченятами елементів народної астрономії, біології, медицини, кулінарії;

л) виховуємо у кожного козаченяти бажання, уміння і навичок дотримуватися в житті і поведінці лицарських правил:

старайся бути добрим і чесним, справедливим і правдивим, красивим;

прагни бути першим у хорошій поведінці, добрих справах, праці;

будь сміливим і розважливим, дисциплінованим і організованим, мужнім, долай труднощі на шляху до Добра, Правди, Краси;

не заважай іншим дітям, не завдавай їм прикрощів, шкоди і болі;

люби рідну землю, батьківську хату, материнську мову і пісню, калинову Україну.

ІІ. Родинно-шкільне виховання козачати та лелі (учні молодших класів).

У роботі з козацько-лицарського виховання з козачатами і лелями ми:

а) форми, методи і прийоми спрямовуємо на пробудження в дітей елементів національної свідомості і самосвідомості. Проводимо бесіди і розповіді дітям, читаємо книжки про Запорозьку Січ, героїчні подвиги лицарів України, зустрічі з представниками Українського козацтва, збагачуємо їх знання про історію козаків, їхню героїчну боротьбу за свободу і незалежність України;

б) формуємо історичну пам'ять культурно-історичних основ духовності козачат при сприянні міфів про праукраїнців-предків козаків, їхні вірування і звичаї, сонцепоклонництво. Ознайомлюємо дітей із міфами про Білобога і Чорнобога, Коляду і Мару, Лада і Ладу, Велеса і Перуна. Розкриваємо в міфології, фольклорі, глибокі гуманістичні якості наших пращурів - любов до людини, доброта, правдивість, працелюбність, пошана до історії і культури рідного народу, зневага до всього потворного в житті, ненависть до ворогів-загарбників;

в) впроваджуємо в повсякденне життя і навчання козачат ідеї, правила, національні традиції родинності. Застосовуємо в процесі вивчення навчального матеріалу, в позакласній і позашкільній роботі козацьких ігор, в яких розкривається родинні цінності, ідеї української національної школи-родини;

г) пробуджуємо інтерес до історії українського козацтва, Запорозької Січі, Гетьманської України як форми національної державності шляхом участі козачат у дослідно-пошуковій роботі на теми „Жили собі запорожці та й на Запорожжі”, „Гей ви, хлопці, славні Запорожці”, „Запорозькі козаки-характерники”, „В похід сурмлять козацькі сурми”;

д) розкриваємо єдність змісту і форми, національної ідейності і художньої образності, символічності і духовності в процесі вивчення козацьких пісень і дум, легенд і історичних оповідей і виховуємо в кожного козачати почуття господаря на українській землі, володаря в рідному краї;

е) організовуємо і проводимо бесіди, ранки, вікторини, конкурси, заочні мандрівки на теми „Українські національні кольорі”, „Українські образи і символи”, „Самобутність рідного мистецтва”, „Чари писанкарства і рушникарства” тощо з метою розвитку емоційної сфери, почуття краси.

ІІІ. Родинно-шкільне виховання джури та дани (учні 5-8 класів).

У роботі з козацько-лицарського виховання з джурами та данами ми:

а) використовуємо методи фізичного загартування джур та дан. Організуємо на запорозьких - козацько-лицарських традиціях тіло виховання кожних джури та дани (засобами природи - води, сонця, снігу, системи вправ, видів козацької боротьби). Допомагаємо оволодіти народними методами лікування кашлю, нежиті, кровотечі, укусу змій, легкої рани;

б) спрямовуємо методики козацько-лицарського виховання джур та дан на створення умов, забезпечення активної участі кожного з них в крає-, народо-, українознавчій діяльності. Допомагаємо проводити практичні заняття в умовах сім'ї, школи, позашкільної роботи народною вишивкою, писанкарством, рушникарством, декоративно-ужитковим мистецтвом;

в) організуємо творчі пошуки, збирання в рідній місцевості, інших регіонах України і вивчення ідейно-духовного багатства пісень, дум, легенд, історичних розповідей та інших матеріалів про козаків. Застосовуємо проблемність, дискусійність, творчій обмін враженнями, думками в процесі вивчення ідей українських державотворців П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Мазепи, керівників визвольних змагань нашого народу ХХ століття - М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, С. Бандери, А. Мельника, Є. Коновальця, Р. Шухевича;

г) проводимо бесіди, збираємо матеріал для художніх і наукових робіт на теми „Хто ми? Яких предків діти? ” „Трипільська культура і наші пращури”, „Оріана, Оранта, Русь-Україна і Козацька держава”, „За що ми різалися з ордами? ” Проводимо диспути і дискусії, вільний обмін думками про співвідношення козацького минулого і сучасного, про сучасну козацько-лицарську духовність;

д) допомагаємо пізнавати культуру, мистецтво, освіту козаків в процесі проведення бесід, творчих діалогів, написання художніх творів і рефератів на теми „Козацька маршова музика”, „Закличні звуки козацьких сурм”, „Тужливий біль і переможний дзвін бандур козацьких”, „Серце й душу звеселяє козацьке мистецтво”, „Лицарський дух у кольорах і звуках”;

е) впроваджуємо в повсякденне життя джур та на діяльність їхніх гуртків, куренів, кошів, паланок різноманітних елементів, засобів романтики і символіки, піднесеності й урочистості. Застосовуємо історичний підхід, методи порівняння, зіставлення культурно-історичних фактів під час вивчення символічного змісту тризуба - Малого Державного Гербу України, Державного Прапора України, козацьких прапорів, інших символів (булави, бунчука).

ІУ. Громадсько-родинне виховання козака та берегині (учні 9-11 класів).

У громадсько-родинному вихованні козака та берегині ми:

а) використовуємо методики, технології козацького навчання і виховання, які спрямовуються на пробудження і поглиблення життєстверджуючого, комфортного самопочуття молодих козаків у процесі занять, роботи. Надаємо психологічну, методичну допомогу козакові в опрацюванні і організації власної системи зміцнення і охорони свого здоров'я, а також пробудження в нього турбот про здоров'я інших людей;

б) створюємо організаційні, психологічні і педагогічні умови з метою утвердження гідності особистості козака та берегині, постійно зростаючої самостійності їх у навчально-пізнавальній, дослідно-науковій, виробничій діяльності, житті;

в) застосовуємо новітні педагогічні та інформаційні технології українознавчої роботи (педагогіки народного календаря, розвитку історичної пам'яті, формування національної свідомості і самосвідомості). Проводимо диспути і дискусії, проблемні обговорення, творчі зустрічі на теми „Світогляд українців: умови і шляхи формування, основні ідеї”, „Історія українського народу і його національний характер”, „Національний характер і мистецтво”;

г) ознайомлюємо молодь з архівними матеріалами, допомагаємо вивчати стародруки, писати реферати про культурні здобутки, духовні цінності рідного та інших народів, оволодівати знаннями з народної математики, етнопедагогіки, медицини. Організуємо самостійні дослідницькі пошуки козаків та берегинь, вивчення ними європейських традицій в українській культурі, зв'язків України з Заходом і Сходом, Північчю і Півднем. Організуємо „круглі столи”, молодіжні наукові і науково-практичні конференції як фактор формування лицарської духовності;

д) забезпечуємо участь козаків і берегинь у заняттях в клубах „Моя Батьківщина - Україна”, „Планета”, „Політика”, „Держава та коріння нації”, „Людина та ідейні цінності” з метою вивчення української національної ідеології, її квінтесенції - ідеології державотворення як державної ідеології України, а також внутрішньої і зовнішньої політики Української держави;

е) формуємо готовність молодих козаків до служби в Збройних Силах україни шляхами теоретичної і практичної підготовки, осмислення проблем „Покликання Збройних Сил України - захист миру, незалежності нашої держави”, „Слава козацькій зброї”, „Військові козацькі традиції і сучасність”, „Непорушність присяги воїна на вірність Україні”;

є) надаємо наукову і методичну допомогу козаку та берегині в справі організації самонавчання, самоосвіти, самовиховання, у формуванні власних поглядів, переконань та ідеалів громадянина України.

VII. ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ Й ФОРМИ ЗАНЯТЬ З КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

А. КОЗАЧЕНЯТА ТА ЛЕЛІНЯТА (ДОШКІЛЬНЯТА)

1. КУЛЬТУРА ТІЛОВИХОВАННЯ:

1. Система здоров'я. Здоровий спосіб життя.

Дізнаються з бесід про значення фізичних вправ і режиму дня для здоров'я, праці людини.

Вчаться виконувати режим дня. Стежать за чистотою тіла й одягу. Розучують комплекси гімнастичних вправ, вчаться щоденно їх виконувати. У спортивному залі, на майданчику грають у рухливі ігри. Взимку ходять на лижах, бігають на ковзанах. Беруть участь у нескладних змаганнях.

Вчаться виконувати обов'язки санітара, чергового по класу, їдальні тощо.

Негативно ставляться до неохайності, до невиконання правил санітарної гігієни в школі й дома.

2. Козацька військова справа. Військово-патріотичне виховання.

Переглядають фільми, уривки з них про перемоги Армії України, козаків, про подвиги захисників Батьківщини. Читають вірші, співають пісні про Армію України.

II. ДУХОВНА КУЛЬТУРА

3. Родовід. Родинно-сімейне виховання.

Дізнаються про професії своїх батьків, розповідають про них на заняттях у позаурочний час. Влаштовують виставки малюнків "Праця наших рідних". Набувають умінь та навичок самообслуговування дома і в школі. Беруть посильну участь у прибиранні квартири.

4. Традиції. Моральне виховання.

Ознайомлюються з основними правилами поведінки у шкоді й громадських місцях. Вчаться розпізнавати гарні і погані вчинки.

Дістають початкові уявлення про природу рідного краю, вчаться розуміти його красу.

Засвоюють правила поведінки в колективі: оволодівають навичками ввічливо. уважно ставитися до товаришів і дорослих, не перекладати свою провину на іншого; своєчасно і точно виконують доручення колективу. Вчаться гратися дружно, не сперечаючись один з одним. Набувають досвіду працювати спільно, діяти злагоджено.

Виявляють доброзичливе ставлення до людей. Слухають і читають оповідання, вірші, байки про доброту і чуйність. Добирають прислів'я про чесність, правдивість, скромність, справедливість. Захищають менших.

Вчаться виконувати Правила для учнів на уроках, перервах, у їдальні, на вулиці, в громадських місцях; виявляють дисциплінованість і організованість.

Ознайомлюються з правилами ввічливості, першими вітаються з учителями, дорослими; дякують за допомогу, послугу; поступаються місцем старшим і маленьким; ввічливо прощаються. Беруть участь у заняттях з культури поведінки "Як поводитися в класі і дома", "Ми прийшли в їдальню", "Твій зовнішній вигляд" і т.п. На заняттях-іграх "Ми йдемо в гості", "Коли сидиш за святковим столом", "Ми їдемо в автобусі" вчаться бути ввічливими.

Намагаються доводити почату справу до кінця. Стримують себе від поганих вчинків.

Набувають досвіду товариських стосунків між хлопчаками і дівчатками при спільних іграх, виконанні трудових завдань.

Засуджують порушників порядку і дисципліни на уроках, перервах, а також невиконання Правил для учнів, грубі, нетовариські вчинки, жорстоке ставлення до тварин.

5. Козацька культура. Художньо-естетичне виховання.

Вчаться помічати прекрасне в навколишньому житті, в природі рідного краю. Переглядають фільми, репродукції про природу. Здійснюють прогулянки і екскурсії. Вчаться помічати гарне у вчинках людей.

На музичних заняттях розучують пісні, відвідують спектаклі лялькового і дитячого театрів, дивляться телепередачі, слухають радіо і записи.

Малюють на вільні теми. Виступають на дитячих ранках, святах. Під керівництвом батьків і вчителів роблять карнавальні костюми для новорічного свята, прикраси для ялинки. Виготовляють іграшки з природного матеріалу, картону, пластиліну, вчаться робити це акуратно. Добирають листівки, репродукції на теми: "Осінь", "Зима", "Весна", "Літо", розглядають їх і розповідають про красу природи в різні пори року.

Додержують чистоти й охайності в одязі, взутті, зовнішньому вигляді.

Засуджують неохайність.

III. КУЛЬТУРА ПРЕДМЕТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

6. Природа. Екологічне виховання.

На навчальних заняттях, екскурсіях, прогулянках вчаться спостерігати за явищами природи, сезонними змінами в ній. Спостереження за природою в різні періоди порівнюють, узагальнюють; роблять висновки про ознаки весни, літа, осені, зими. Вчаться пояснювати причини сезонних змін у живій природі залежно від сонячного світла і тепла. Ведуть календар природи.

Спостереження за природою в різні пори року зіставляють із спостереженнями за працею людей на полях, у садах, на шкільних ділянках.

7. Праця-навчання. Трудове навчання.

Беруть участь в екскурсіях по школі, мікрорайону, знайомляться з працею дорослих. Слухають їхні розповіді про роль праці в житті людей. Організовують "господарчий куток" у класі. Працюють на шкільній ділянці. Допомагають один одному в роботі. Беруть участь у колективних іграх - "школа", "пошта" тощо. Розучують пісні й вірші про працю.

Набувають досвіду роботи в колективі, готуючи подарунки батькам, працівникам школи до 8 Березня, Дня Захисника Вітчизни /23 лютого/, 9 травня.

Вчаться додержувати порядку на робочому місці: акуратно і швидко готувати підручники, посібники, інструменти для занять і своєчасно прибирати їх, тримати в чистоті парту.

Бережливо ставляться до результатів праці людей: шкільного майна, підручників, особистих речей, хліба. Беруть участь у шкільному святі "Наш урожай". Слухають розповіді дорослих про знатних хліборобів, трактористів, комбайнерів. Беруть участь у зустрічах з відомими людьми свого села, міста. Вчаться бережливо ставитися до зелених насаджень, тварин.

Засуджують неохайність.

Набувають елементарних уявлень про роль знань у житті й діяльності людини.

Ознайомлюються з основними правилами навчальної роботи, виконують кожне завдання сумлінно, акуратно й самостійно.

Набувають досвіду сумлінного навчання в класі, а також уміння дружно і злагоджено працювати, подавати один одному допомогу, передавати товаришам свій досвід і уміння. Вчаться уважно ставитися до товаришів, радіти їхнім успіхам у навчанні, не насміхатися з їхніх невдач.

Ознайомлюються з основними режимними моментами школярів ї засвоюють їх. Вчаться бережливо ставитися де підручників, книжок, навчальних посібників. Організовують виставки книжок, зошитів, малюнків тощо. Беру и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.