На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Творча спадщина В.О. Сухомлинського у контекст сучасної освти, використання його здобуткв учителями масової початкової школи. Педагогчна освта та її завдання, система формування особистост молодшого школяра у педагогчних працях В.О. Сухомлинського.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 27.09.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


6
В.О. Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти
План
    Вступ
      1. Творча спадщина В.О. Сухомлинського у контексті сучасної освіти
      1.1 В. Сухомлинський як представник передової вітчизняної педагогіки
      1.2 Педагогічна освіта та її завдання у педагогічних працях В. Сухомлинського
      1.3 Система формування особистості молодшого школяра у працях В. Сухомлинського
      2. Практика впровадження ідей В. Сухомлинського у сучасній початковій освіті
      2.1 Використання здобутків В. Сухомлинського учителями масової початкової школи
      2.2 Авторські пропозиції
      Висновки
      Список використаних джерел

Вступ

Одним із шляхів розв'язання згаданих вище проблем є звернення до надбань педагогічної спадщини В. Сухомлинського - гуманістично спрямованої людини, творчої, здатної забезпечити складний процес формування особистості дитини, відповідальної за своє існування у світі. У процесі становлення сучасної національної школи на Україні особливої актуальності набувають численні положення його творчої спадщини.

Зокрема, великий інтерес у вчителів початкової школи викликає досвід вченого-педагога у сфері виховання учнів через спілкування з природою. В.О. Сухомлинський обстоював гармонійне поєднання різних організаційних форм навчання, радив вчителям початкових класів не обмежуватися уроком, не протиставляти світові, затиснутому у чорну класну дошку, той. що пливе за вікном. "Можливо, все те, що приходить до розуму і серця дитини з книжок, з підручника, з уроку, саме й приходить лише тому, що поряд з книжкою - навколишній світ" [2, с.75].

Проблема виховання Людини у творчій спадщині В. Сухомлинського розглядалася багатьма відомими педагогами, методистами, вчителями-практиками. Серед них - І. Бабин, котрий характеризував проблему формування екологічної культури як основу гармонійного розвитку особистості у контексті ідей В. Сухомлинського, М. Безлюдна [1] розробляла проблему методично-процесуальне забезпечення розвивального навчання в емпіричному досвіді В. Сухомлинського, Г. Бондаренко розглядав уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів, О. Вознюк [2] характеризував наукову сутність педагогічної системи В. Сухомлинського, Т. Гладюк [6] характеризує ідеї формування екологічної культури молодших школярів у педагогічній спадщині В. Сухомлинського, Л. Нестеренко і Л. Пироженко [17] виявляють роль казок В. Сухомлинського у пробудженні почуттів дитини, І. Романишин [19] описує розвиток мислення молодших школярів у контексті ідей В. Сухомлинського, тощо.

Відтак необхідність використання творчої спадщини В. Сухомлинського з метою удосконалення процесу виховання учнів у початкових класах зумовила актуальність проблеми і вибір теми роботи: "В.О. Сухомлинський про значення початкової школи в системі освіти".

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина В. Сухомлинського.

Предмет дослідження - практика використання ідей В. Сухомлинського у вихованні молодших школярів.

Мета дослідження - обґрунтувати особливості методики виховання молодших школярів відповідно до творчої педагогічної діяльності В. Сухомлинського.

Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:

Розкрити педагогічні погляди В. Сухомлинського на домінанти виховання учнів молодшого шкільного віку.

Розкрити форми, засоби та методи виховання дітей у працях В. Сухомлинського.

Охарактеризувати особливості використання педагогічних ідей В. Сухомлинського у практиці початкової школи

Визначити відповідність ідей та поглядів В. Сухомлинського потребам та прерогативам сучасності.

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація теоретичних даних, представлених у педагогічній літературі; теоретичне узагальнення.

1. Творча спадщина В.О. Сухомлинського у контексті сучасної освіти

1.1 В. Сухомлинський як представник передової вітчизняної педагогіки

У світі існує небагато педагогічних систем, що входять до педагогічної скарбниці людства. Педагогічна система В. Сухомлинського відноситься саме до таких. Видатний український педагог, заслужений учитель України, директор Павлиської середньої школи В. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розробку проблем виховання в початковій школі.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) - видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. Народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Онуфріївського району на Кіровоградщині, Після закінчення школи навчався на факультеті мови і літератури Кременчуцького педагогічного інституту, але через хворобу в 1935 р. вимушений був припинити навчання у вузі.17-річним юнаком розпочав практичну педагогічну роботу. З 1936 р. продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту. З 1938 р. і до початку війни працює вчителем і завучем в Онуфріївській середній школі. У 1941-1942 рр., був у діючій армії, а після поранення вчителював у Удмуртії. 1944-1948 рр. - завідуючий райвно Онуфріївського району, 1948-1970 рр. - директор Павлиської середньої школи [10, с.110].

В 1955 р.В. Сухомлинський захистив кандидатську дисертацію на тему: "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи". З 1957 р. - Сухомлинський - член-кореспондент АПН, з 1958 р. - заслужений учитель. В 1968 р. йому було присвоєно звання "Герой Соціалістичної Праці". Автор цілого роду праць, серед яких слід виділити такі, як "Духовний світ школяра", "Павлиська середня школа", "Серце віддаю дітям", "Сто порад учителеві", "Народження громадянина","Батьківська педагогіка" тощо (всього 41 монографія і брошура, понад 600 статей).

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського має різноплановий, багатоаспектний характер. Творча думка педагога зазнавала певної еволюції, вона постійно збагачувалася, поглиблювалася, відточувалась. Серед основних джерел творчості педагога варто назвати народну педагогічну мудрість, класичну педагогічну спадщину, передовий педагогічний досвід і його власну педагогічну практику.

В чому ж психолого-педагогічна й загальнонаукова сутність впливу цієї системи? Перш за все, вона орієнтується на загальнонауковий принцип оптимізації функцій будь-якого організму, згідно з яким життєдіяльність систем скерована спрямуванням до оптимального режиму функціонування.

Останнє знаходить своє втілення в розроблених В. Сухомлинським психолого-педагогічних принципах, серед яких принципи: природовідповідності, цілісності, неперервності, цілеспрямованості, гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованця [18, с.22-23] (див. таблицю).

Таблиця 1.

Психолого-педагогічні принципи впливу системи В.О. Сухомлинського на особистість

Назва принципу
Зміст принципу
природовідповідність
орієнтує розвиток людини у напрямку особистішої досконалості;
найбільш доцільний у сфері педагогіки;
належить до головних пріоритетів
педагогічної системи В. Сухомлинського;
ґрунтується на підставі системного наукового підходу до трактування природи;
визначає багатогранність впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на особистість дитини, необхідність використання уроків мислення як засобу формування особистості з раннього дитинства.
цілісність
реалізується через наявність спільних інтересів та сумісної діяльності людей, через співчуття ближньому.
неперервність
передбачає єдність півкульових стратегій обробки інформації;
визначає важливу роль наочно-образного мислення у здатності до емпіричних узагальнень у дитини;
"виростає" з багатозначного метафоричного ("казкового") освоєння дійсності людиною.
цілеспрямованість
виховання на соціально значущих ідеях, формування справжніх патріотів України;
чітке усвідомлення вихователями цілей і завдань виховання Людини, розвивальної спрямованості всіх виховних заходів і впливів; виховання на кращих традиціях та ідеалах українського народу;
спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед українським суспільством; підпорядкування всієї виховної роботи гармонійному формуванню і всебічному розвитку особистості вихованця, допомога в її самоактуалізації та самореалізації;
виховання на загальнолюдських і національних цінностях тощо.
гуманізм і демократизм в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованця
гуманізм взаємин у колективі, між вихователем і вихованцем, між старшими і дітьми, який тримається на їхній духовній спільності;
утвердження людини найвищою соціальною цінністю;
прагнення задовольнити різноманітні потреби людини;
виховання у дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;
уміння педагога цінувати дитячу довіру, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра й справедливості; милосердя тощо.
Педагогічна творчість Сухомлинського розкриває методику проектування розвитку особистості дитини на тривалу перспективу, підкреслює самостійність дитячого життя, показує цілісну педагогічну систему розвиваючого навчання, в якій гармонійно представлені різні напрями, але системоутворюючу роль відіграє розумове виховання. "Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил розуму від обсягу знань" [20, с.139].
"Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити, бути розумним повинен і майбутній математик, і майбутній тракторист. Розум повинен давати щастя насолоди культурними й естетичними цінностями" [2, с.76].
Він писав, що школа має бути "царством допитливої і наполегливої думки" [22, с.31]. Але ввести у це царство примусово - це зламати дитину. Отже, головне завдання педагога - будувати його разом з дітьми. Розвиваючи теорію активного, самостійного уміння, В. Сухомлинський поєднував свою теорію з конкретними пошуками методик, які цілеспрямовано формують розум дитини.

1.2 Педагогічна освіта та її завдання у педагогічних працях В. Сухомлинського

Важливою проблемою виховання В. Сухомлинський вважав необхідність перетворення освіти у важливу життєву цінність. "Здається парадоксальним, незрозумілим той факт, - писав педагог, - що для деякої частини підлітків і юнацтва це велике благо - тортури, учіння - важкий тягар, а вчителям в ряді випадків доводиться без кінця воювати з ледарями і неробами" [8, с.107].

Звичайно, Сухомлинський не міг не розуміти того, що глибинними джерелами втрати інтересу до знань, до навчання є соціальна деформованість тоталітарного суспільства, недооцінка ролі інтелігенції в суспільному розвитку, зниження стандартів навчання при переході до загальної середньої освіти, слабкість кадрового і методичного забезпечення школи, нарешті, неадекватність фінансових і матеріально-технічних ін'єкцій в освіту і виховання.

Розуміючи це, він пристрасно закликав до перетворення школи в місце, де б процвітав культ знань. Хоч досягти цього в умовах, коли суспільство, а точніше його керівна верхівка сповідали дещо прямо протилежне, було практично неможливо. В розумінні цієї суперечності, в усвідомленні свого безсилля з точки зору її можливого подолання, мабуть, головна духовна драма В. Сухомлинського як педагога-гуманіста.

На думку В. Сухомлинського, свідомість формується як активна форма встановлення духовно-практичного зв'язку з навколишньою дійсністю [8, с.105]. Саме тому одним із пріоритетних напрямів сучасної системи початкової освіти повинна бути організація діяльності учнів за законами природи. "Школа радості" - це школа, в якій основні види діяльності пов'язані з почуттям збереження і охорони навколишнього середовища. Саме тому зміст і характер комунікативної, пізнавальної, трудової і творчої діяльності учнів початкової школи повинні мати екологічну забарвленість, бути підпорядковані законам, що дозволяють примножувати прекрасне у сфері охорони природи, збереження природних об'єктів.

Позаурочна робота у педагогічному досвіді В. Сухомлинського ґрунтується на добровільній участі дітей, розвитку їхніх індивідуальних творчих здібностей, практичних умінь та навичок, сприяє формуванню світогляду учнів, а також допомагає організувати цікаве й корисне дозвілля школярів. "Дитяча пам'ять саме тому гостра, що в неї вливається чистий струмок яскравих образів, картин, сприймань, уявлень. Як важливо не допустити, щоб шкільні двері відгородили від свідомості дитини навколишній світ" [20, с.113].

Видатний педагог писав, що у світлі нових завдань, які постали нині перед школою, у зв'язку з підготовкою вихованців до виховання, проблема розумового розвитку молодших школярів набуває великого значення. Від умілого використання методів залежить не тільки міцність знань та практичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання, бажання вчитися.

Успіх виховання багато в чому залежить від методів навчання, їх відповідності завданням розумового розвитку школярів, що у свою чергу визначає відповідну структуру уроків. Вчителі Павлиської школи виходили із принципів: сполучення, об'єднання практичної роботи, яка виконується учнями, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням, розвитком, використанням [16, с. 198].

Успіх виховання залежить від творчого застосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання, наголошував педагог. Він, маючи багаторічний досвід, дійшов висновку, що всі методи можна поділити на 2 групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань і вмінь учнями та методи осмислення, розвитку, поглиблення знань.

До першої групи В. Сухомлинський відніс: розповідь, пояснення, лекцію, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіду, самостійне читання книг з метою первинного сприймання знань; демонстрацію, ілюстрацію (кіно, схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); трудовий процес, уміння; самостійне спостереження, екскурсію, практичну і лабораторну роботи в процес самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ [3, с.17].

До другої групи він відніс: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення факторів і явиш природи праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, програмування), виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, у лабораторії, кабінеті), керування машинами, механізмами, апаратами, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь, із поглиблення знань (у майстерні, на навчально-дослідній ділянці) [3, с.18].

Педагог звертав увагу на те, що кожний метод має особливості, які залежать від специфіки предмета, змісту матеріалу, цілей та завдань всебічного розвитку школяра. Він рекомендував вчителям, готуючись до уроку, продумувати, як вплинуть на розум дитини повідомлені знання, як використовуватимуться набуті учнем знання в майбутньому, яка їх роль у розумовому розвитку дитини. Важливе практичне значення має проблема критеріїв вибору адекватних процесу навчання методів роботи, чим же керуватися вчителю, визначаючи методичний аспект майбутнього уроку. Відомо, що методи навчання можуть виконувати свою функцію - керування пізнавальним процесом - лише за умови їх відповідності об'єктивним закономірностям процесу навчання.

Успішне оволодіння учнями змісту знань багато в чому залежить від умілого використання методів, які викликають високу пізнавальну активність учнів, методів, що забезпечують розвивальний характер навчання. Успішність навчального процесу залежить і від самого учня, від його бажання працювати, активності процесу пізнання на уроці. Учень має стати активним учасником процесу пізнання, формувати власні знання - така вимога часу. В. Сухомлинський підкреслював, що виняткову роль відіграє вміння вчителя скерувати хід думки учнів так, щоб вони активно, зосереджено прагнули побачити невидиме, зрозуміти приховане, розгледіти незвичайне у звичайному [9, с.11].

На уроці треба застосовувані такі форми і методи роботи, щоб учень був перш за все здобувачем знань, а не пасивно запам'ятовував знання під керівництвом вчителя. При тому В. Сухомлинський зауважував, що активність має проявлятися найперше в активності розуму, в усвідомленні учнями основних причинно-наслідкових зв'язків навчального матеріалу.

Одне з найважливіших завдань школи, вказував В. Сухомлинський, "навчити користуватися знаннями. Якщо набуті уміння і навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступово виходить зі сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від ЇЇ інтересів і захоплень" [21, с.422].

І тут же підкреслює: "Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв'язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача" [21, с.496].

Отже, виховання не можна вважати достатнім, повним, якщо учнів не залучено до практичної діяльності з вивчення та поліпшення дійсності у конкретній місцевості (за місцем проживання чи у мікрорайоні школи). Дослідження також засвідчують, що особиста участь дітей у розв'язанні локальних проблем є необхідною умовою формування відповідних оптимістичних поглядів.

Беручи до уваги інтереси учнів, враховуючи їхні вікові особливості та специфічні можливості позаурочної роботи, у практиці педагогічної діяльності В. Сухомлинського було створено різні форми шкільних об'єднань, в яких вирішувалися такі завдання:

* підтримка та розвиток інтересів учнів до природного середовища, заохочення їх до творчого самовдосконалення;

* створення соціально-педагогічних та психолого-педагогічних умов, сприятливих для набуття учнями знань, практичних умінь і навичок поведінки та діяльності в природі;

* виховання естетичних смаків, збагачення культурними цінностями українського народу;

* організація дозвілля з урахуванням інтересів дітей на основі їх ініціативи і самодіяльності [3, с.18].

Важливий момент виховного впливу педагогічної системи В. Сухомлинського пов'язаний з використанням ресурсів казки та рольової гри у навчанні та вихованні дітей, у чому він був новатором.

Пізнавальна частина "уроків мислення" серед природи обов'язково чергувалася із грою. їх метою було ознайомити дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. Як відомо, в молодшому шкільному віці переважає образне мислення.В. Сухомлинський закликав батьків і вчителів молодших класів "уводити дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують" [21, с.521].

Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського у сфері виховання, його спостережень за впливом краси природи на всебічний розвиток молодших школярів має велике значення в навчально-виховному процесі.

1.3 Система формування особистості молодшого школяра у працях В. Сухомлинського

В. Сухомлинський, усю багатогранну спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві - доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому само-реалізуватися у взаєминах із навколишнім середовищем.

У статті "Людина - найвища цінність" він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати "на тлі головного - поваги людської гідності, піднесення Людини" [16, с. 199]. Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро людям. На думку В. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: "Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: "Любов до дітей" [20, с.32].

Як вважав В. Сухомлинський, школа сприяє збереженню самобутності та соціальної значущості особистості. Від розвитку школи, забезпечення якості освіти учнів залежить її сьогодення і майбутнє. Школа виконує благородну функцію плекання дитини, сім'ї та соціальної спільноти. Школа покликана виконувати функцію культурно-освітнього розвитку учнів, батьків та громадськості [1, с.66].

В. Сухомлинський вагому роль у вихованні учнів початкової школи відводить природі: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї - ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою" [21, с.520]. Праця у спілкуванні з природою повинна і може бути важливим фактором всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку її духовно-психічних та фізичних сил. Залучення учнів до посильної, інтелектуально насиченої праці на полі, фермі, науково-дослідних ділянках стимулює засвоєння знань, розвиток ідей та способів їх втілення. У процесі догляду за рослинами, тваринами учні вчаться сприймати світ природи, розуміти його. Розвиток морально-духовної сфери учня розвивається у взаємодії із природою.

Залучення учнів до творчої праці сприяє розвитку естетичних смаків, співпереживання. Однак не лише фізична праця учнів є характерною для сільської школи. Уроки в природі вчать учнів спостерігати розмаїття барв, найтонші форми рослин, сприймати гармонію кольорів і звуків. Також єднання з природою, у процесі творчої діяльності, розвиває в учнів розуміння цінності людської праці. Все це допоможе сьогоднішнім учням стати турботливими господарями своєї землі. Праця на землі розвиває благородні якості особистості: гідність, уміння наполегливо долати життєві перешкоди.

З досвіду Павлиської школи: "Щотижня кілька уроків ми присвячували "подорожам" до джерел думки й рідного слова - спостереженням. Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [6, с.61].

В умовах функціонування сучасної початкової школи цей фактор не використовується ефективно. Доцільно було б звернутись до порад Василя Олександровича Сухомлинського, який стверджував: "Першого сонячного квітневого дня, коли в мареві тремтять древні кургани, ми вийшли в степ слухати пісню жайворонка. Ось тріпоче в небесній блакиті сіра грудочка життя, до нашого слуху долинає ніжний дзвін срібного дзвіночка; раптом дзвіночок замирає, сіра грудочка падає до землі; над ніжною зеленню озимої пшениці пташка розправляє крила і повільно, немов натягуючи невидиму нить, піднімається все вище і вище. Ми чуємо уже не дзвін, а звучання срібних струн. Мені хочеться, щоб ця чудова музика дійшла до дитячих сердець, відкрила очі на красу навколишнього світу" [14, с.11]. У порівнянні з міською школою учні сільської школи знаходяться в більш сприятливих умовах природного середовища.

Очевидно, що учні міських шкіл розвиваються в певній ізоляції від живої природи. Тому природа залишає їх умов позитивного впливу на розвиток емоційної, духовно-моральної сфери. Вони здебільшого не відчувають особистого зв'язку з живим світом. А отже, природна потреба особистості в морально-естетичному, духовному задоволенні заповнюється низькопробними зразками масової культури.

Думку про вплив природи на розвиток естетичних почуттів особистості розвиває В. Сухомлинський в багатьох працях [20; 21].

Вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що ідеї виховання молодших школярів реалізовувались у Павлиській школі. У своїй "школі під блакитним небом" видатний український педагог навчав дітей читати найпрекраснішу в світі книгу - книгу природи. Адже відомо, що природа в її різноманітних проявах форм, звуків, барв, ароматів є важливим засобом пізнання навколишнього світу, джерелом знань про природне середовище і морально-естетичних почуттів. Тому читання цієї книги передбачало спостереження за об'єктами та явищами природи, милування красою природи, пізнання причинно-наслідкових зв'язків явищ навколишнього світу.

Значна увага приділялась формуванню у дітей вмінь бачити красу і гармонію природи як запоруки бережливого ставлення до неї. Великий учитель вчив не лише милуватися красою природи, а й слухати музику природи - шелестіння листя, хор коників, дзижчання джмеля, дзюрчання струмка. Він давав дітям можливість під час їхнього спілкування з природою "послухати, подивитися, відчути..." [6, с.62] і на основі цього намагався сформувати у них потребу турбуватися про живе і прекрасне.

Щотижня кілька уроків у його початковій школі були присвячені спостереженням. В. Сухомлинський називав їх "подорожами до джерел думки й рідного слова". "Це було безпосереднє спілкування з природою, без якої криниця розумових сил і нервової енергії дитини швидко б збідніла" [13, с.71]. Спостереженню як методу пізнання природи видатний педагог надавав великого значення. Саме тому, визначаючи основні завдання, які стоять перед початковою школою, він писав, що "... початкова школа насамперед повинна навчити вчитися" молодшого школяра. "Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодівати знаннями" [19, с.65].

Отже, на думку педагога, мислення серед природи - обов'язковий етап успішного розумового розвитку дитини. Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши їх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. Природа і розумове виховання є основними факторами розвитку особистості у молодшому шкільному віці.

2. Практика впровадження ідей В. Сухомлинського у сучасній початковій освіті

2.1 Використання здобутків В. Сухомлинського учителями масової початкової школи

Василь Олександрович Сухомлинський наголошував, що "... підміна думки пам'яттю, яскравого сприймання, спостереження за сутністю явищ заучуванням - велика вада, що отупляє дитину, відбиває, врешті, охоту до навчання..." [20, с.158]. Він був переконаний, що природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою в причинно-наслідкові зв'язки.

В. Сухомлинський також вважав, що "дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя" [21, с.511].

Із перших публічних виступів Василь Олександрович мав свого читача учителя, батька, матір, вихователя дитячого садка, викладача вузу чи технікуму, студента. Демократичний педагогічний загал шукав поради й підтримки не лише у творах и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.