На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Загальн особливост педагогчної взаємодї. Змст поняття педагогчне сплкування. Особистост учня та вчителя ноземної мови. Психологчний клмат та педагогчна взаємодя на уроц ноземної мови. Аналз педагогчної взаємодї вчителя з учнями.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


30
Курсова робота
Взаємодія суб'єктів навчального процесу на уроці іноземної мови
План
    Вступ
      Розділ І. Теоретичний аспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови
      1.1 Загальні особливості педагогічної взаємодії. Зміст поняття "педагогічне спілкування"
      1.2 Особистість учня та вчителя іноземної мови
      Розділ ІІ. Психолого-педагогічний аспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови
      2.1 Психологічний клімат на уроці іноземної мови
      2.2 Педагогічна взаємодія на уроці іноземної мови
      2.3 Аналіз педагогічної взаємодії вчителя з учнями (психологічне дослідження)
      Висновки
      Список використаної літератури
      Додатки

Вступ

Взаємодія вчителя і учня - це складний і багатогранний процес у вивченні іноземної мови та вихованні підростаючого покоління, що в перше чергу базується на співпраці та взаємовпливі на уроці. Засвоєння іноземної мови - це перш за все активний розвиток таких психічних процесів як пам'ять, увага, уява, мислення та сприймання, що несуть в собі безпосередній вплив на соціалізацію особистості. Тісне співробітництво та взаєморозуміння вчителя з учнем сприяють оптимальному розвитку дитини та спонукають її до навчання. Дана наукова робота напрямлена на вивчення педагогічної взаємодії в сучасній школі, аналіз її недоліків та рекомендації стосовно її покращення.

Актуальність теми. Спостереження за ходом навчального процесу показує існування ряду проблем, що впливають на оптимальну роботу суб'єктів навчання, а подекуди і її відсутність взагалі. Це негативно відбивається на знаннях учнів з іноземної мови та їх ставлення до навчання. На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічних наук розроблена велика кількість методів та засобів на покращення педагогічної взаємодії (напр. дослідження М.В. Савчина, О.І. Власової, О.І. Вишневського, та ін), які, на жаль, не використовуються на практиці у школі, в результаті чого вчитель виявляється нездатним розв'язати багато навчальних проблем. Це призводить до неефективного засвоєння матеріалу учнями та небажання вивчати іноземну мову.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є з'ясування проблем та недоліків на сучасному уроці іноземної мови, шляхів покращення взаємодії учня і вчителя а також демонстрація ефективних способів досягнення оптимальних результатів учнів у вивченні іноземної мови.

Завдання дослідження. Завданнями даної наукової роботи є:

з'ясування суті таких психологічних понять як "педагогічна взаємодія" та "психологічне спілкування";

аналіз взаємодії учня і вчителя у навчальному процесі та дослідження особливостей їх особистостей;

вивчення психологічного клімату на уроці іноземної мови;

обґрунтування проблем та недоліків взаємодії вчителя і учня на сучасному уроці іноземної мови та демонстрація можливих шляхів їх усунення.

проведення психологічного дослідження з метою вивчення взаємодії вчителя і учня у навчальному процесі.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження наукової роботи є учнівський клас (підгрупа) та особливості його діяльності і активності на уроці іноземної мови, ставлення до навчання та вимог з предмету, стосунки вчителя та учня з метою корекції та оптимізації педагогічної взаємодії.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є спостереження за ходом уроку іноземної мови в школі та аналіз педагогічної взаємодії вчителя і учня.

Розділ І. Теоретичний аспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови

1.1 Загальні особливості педагогічної взаємодії. Зміст поняття "педагогічне спілкування"

Взаємодія - процес безпосереднього або опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, який породжує їх взаємозалежність і зв'язок.

Взаємодію слід розглядати як форму організації діяльності людей. Специфіка спільної діяльності, в порівнянні з індивідуальною полягає у виникненні "сукупного" групового суб'єкта. Для спільної діяльності характерна структурованість дій окремих суб'єктів, спеціалізація. Вона виникає не стихійно, а під впливом управління та координації індивідуальних дій за логікою діяльності, конкретних умов.

Взаємодія завжди має мету. Це може бути вплив на іншого, щоб він виконав доручення чи зрозумів те, чого досі не розумів, спроба змінити переконання, наміри тощо. Міжособистісна взаємодія розглядається як реалізація взаємозв'язків і взаємовпливів у процесі спілкування та їх спільної діяльності.

Спілкування - складова частина кожного акту педагогічної діяльності. Під педагогічним спілкуванням розуміється система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу, організація стосунків, а також "трансляція" вчителем своєї особистості учням і сприймання ним учня. Воно становить основу професійної діяльності вчителя. Основні форми навчальної роботи проходять в умовах спілкування, змістом якого виступають, передусім, обмін інформацією, організація вчителем взаємодії та взаєморозуміння з учнями з допомогою різноманітних комунікативних засобів.

Організовуючи життєдіяльність дітей, спрямовуючи їх поведінку у певному напрямку, створюючи умови для розвитку мотивації навчання, дбаючи про засвоєння ними соціального досвіду, вчитель вступає в безпосередній контакт, взаємодію з учнями. У процесі спілкування мають місце міжособистісні взаємовпливи, які відбуваються як у вербальній, так і невербальній формі. Така взаємодія неможлива без оптимального обміну інформацією. Значне місце у цьому процесі має взаємопізнання вчителя і учня. Від того, яким являється вчителю учень і навпаки значною мірою залежить зміст і форма його висловлювань та дій, а, головне, їх результат.

Педагогічне спілкування, поєднуючи в собі особливості професійного і особистісного, є одним з найбільш складних і універсальних за своєю структурою, функціями, цілями, засобами. Воно є тим психологічним явищем, яке поєднує в собі різноманітні і суперечливі види, типи, форми, рівні спілкування: формальне і неформальне, скеровуюче і особистісне, публічне і інтимне, індивідуальне і групове, батьківське і соціально-директивне, емпатійне, наукове і буденне, творче і маніпулятивне, логічне й емоційне, конкурентне й кооперативне, гуманістичне й відчужуюче, конфліктне і діалогічне тощо.

Сутність педагогічного спілкування можна зрозуміти з погляду принципів, закономірностей і механізмів діалогу. Саме діалогічний підхід дозволяє його дослідити і формувати як з позиції змістовно-діяльнісної логіки, так і з позиції ціннісно-гуманістичних уявлень.

Виходячи з теорії єдності спілкування і спільної діяльності, діалог можна трактувати як багатопланову динамічну суб'єкт-суб'єктну взаємодію. Таким чином, педагогічне спілкування розглядається як динамічний, в основному, дворівневий, багатоплановий соціально-психологічний процес взаємодії між вчителем і учнем (учнями), зміст і форма якого детерміновані специфічними завданнями розвитку, навчання і виховання школярів, предметом і змістом педагогічного процесу загалом, індивідуальними, індивідними, особистісними і суб'єктними властивостями вчителя і учнів, а також інструментально (засоби і способи спілкування).

Взаємодія вчителя і учня може здійснюватись як на суб'єкт-об'єктному, так і на суб'єкт-суб'єктному (діалогічне спілкування вчителя і учня як двох рівноправних особистостей) рівнях. Тільки в умовах діалогу в учня виникають особистісні смисли, присвоюються загальнолюдські цінності. Тільки в умовах діалогу можна здійснювати проблемне навчання, вчитель має змогу різнобічно вивчати учня, а учень вчителя. Багатоплановість педагогічного спілкування проявляється також в тому, що воно включає в себе інформативні процеси, різні види і форми взаємодії (ставлення, впливи, взаємовпливи), а також соціальну перцепцію. Крім того, у ньому проявляються як універсальні, так і специфічні соціально-психологічні механізми. Все це зумовлює складні феноменологічні прояви і ефекти педагогічного спілкування.

Спільна діяльність педагога та учня на уроці відбувається за законами спілкування. У педагогічній соціальній психології виділено такі форми спільної діяльності:

"спільно-індивідуальна діяльність", коли кожен учасник робить свою частину спільної роботи;

"спільно-послідовна діяльність", коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

"спільно-взаємодіюча діяльність", коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника із усіма іншими.

Для спільної діяльності важливе значення має система міжособистісних стосунків, що складаються в ній: особливості поставлення мети, взаємного спонукання, взаємного оцінювання, контролювання та коректування. Так, наприклад, учитель повинен приділяти увагу початковому етапу організації спільної діяльності. Учні самі повинні ставити мету, організувати діяльність, призначати керівників, виконавців окремих функцій та ролей. Так, у процесі самої діяльності вчитель опосередковано керує міжособистісними стосунками, взаємним оцінюванням та взаємним спонуканням школярів.

Спільна діяльність і спілкування відбувається на основі соціального контролю, через механізм соціальних норм, прийнятих у суспільстві та зразків поведінки, що регламентують взаємодію і стосунки людей.

Обмін інформацією, взаємодія між людьми (суб'єктами навчального процесу) неможлива без третьої сторони спілкування - перцептивної (сприймання і розуміння людини людиною).

Процес розуміння людини - складне явище, у якому виокремлюють два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні.

Виділяють суб'єктне і об'єктне сприймання іншої людини. Об'єктне сприймання - це сприймання безпосереднє, в ситуації простої присутності іншої людини, суб'єктне - опосередковане спільною діяльністю (напр. навчальна діяльність).

Об'єктне сприймання людини людиною не обходиться без стереотипів. Стереотип - це відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта (напр. вчителя, учня, класу), який складається в умовах недостатньої інформації, або є результатом узагальнення власного досвіду особистості, до якого додаються відомості отримані з висловлювань інших людей, книг тощо. Стереотипи можуть бути не тільки сумнівними, а й помилковими.

Друга група підстав формування установки - попередня інформація, яку суб'єкт отримує про об'єкт сприйняття (суб'єктне сприймання). Вчителі, знаючи, що перед ними обдарована дитина, роблять все можливе, щоб вона проявила себе як обдарована. Знаючи, що друга бездарна, вони не хочуть нею займатись, ставляться до неї як-небудь, і це позначається на її ставленні до навчання, а в кінцевому підсумку і на його результатах. Саме таке сприйняття вчителем учнів і навпаки негативно впливає на педагогічну взаємодію, робить суб'єкти навчального процесу віддаленими один від одного, руйнує суб'єктно - суб'єктний зв'язок вчителя і учня.

Повнота та глибина пізнання учня зумовлюється професійною спрямованістю особистості вчителя. Мотиви педагогічної діяльності є показником захопленості вчителя своєю професією. Провідними мотивами виступають ті, що спонукають діяльність, орієнтовану на забезпечення особистісного розвитку всіх учнів. Виражена орієнтація на інтереси, потреби учнів, на їх особистісний розвиток викликає у педагога ініціативу, самостійність, його відповідальність за результати педагогічних впливів, а значить - активне втручання в хід навчального процесу. Чим ближче вчитель до учня, тим досконаліша їх педагогічна взаємодія.

1.2 Особистість учня та вчителя іноземної мови

Провідна роль у здійсненні навчально-виховного процесу у школі завжди належала і належить вчителеві. Вчитель виступає як ініціатор цього процесу, організовує його та керує ним. Для нього важливо бути не просто зрозумілим для учнів, йому необхідно продовжити себе в них. Тому педагогічне спілкування повинно здійснюватися не лише на рівні значень, але й на рівні особистісного смислу знань. Педагог повинен чудово володіти мовою як системою слів, що мають певне значення, логічно виражати приналежність певних об'єктів до предметного світу (особливо це стосується вчителя іноземної мови, який оперує принаймні двома мовами). Але використання і розвиток мови не обмежується формуванням значень. Окрім загальноприйнятої системи значень, різні факти свідомості мають різний особистісний смисл, особливу значущість для кожного індивідуально, і тому далеко не завжди у всіх людей співпадає.

Коли вчитель іноземної мови вживає те чи інше слово і тим самим вводить те чи інше поняття, то і він, і учні повинні мати на увазі одне й те ж явище. Тоді в них виникає порозуміння. Подолання смислових бар'єрів можливе, якщо вчитель бере до уваги психологію школярів, враховує їх інтереси та переконання, вікові особливості, досвід, правильно приписує їм очікування стосовно навчальної діяльності, зважає на його перспективи і труднощі у вивченні іноземної мови.

Навчальний процес на уроці іноземної мови повинен базуватись на індивідуальному підході вчителя до кожного учня. Такий підхід до вихованців слід розглядати як цілеспрямовану діяльність вчителя-філолога з навчання іноземної мови й виховання культури та манери спілкування кожної особистості в умовах спільної роботи з класом. Реалізація індивідуального підходу до учнів у навчальному процесі вимагає від вчителя знання вікових та індивідуальних психофізіологічних, психологічних, особистісних відмінностей школярів. При цьому треба постійно мати на увазі, що вчитель повинен не тільки пристосовувати навчання іноземної мови (зрештою як і будь-якого предмету) до індивідуальних особливостей учнів, а й розвивати їх, що сприяє підвищенню ефективності і результативності її вивчення.

Виділяють такі найважливіші індивідуальні особливості сучасних учнів, що проявляються у вивченні іноземної мови:

навченість, що виявляється у наявності певного обсягу систематизованих знань іноземної мови і вмінь їх використовувати безпосередньо на уроці та в житті;

здатність до вивчення іноземної мови (особливості уваги, сприймання, пам'яті, оволодіння необхідними мовними операціями, навчальними прийомами, гнучкість мислення тощо);

ставлення учнів до вивчення іноземної мови, в основі якого лежать мотиви учіння;

рівень самооцінки і домагань учнів у вивченні іноземної мови;

Навчальний процес з іноземної мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність вчителя та учнів, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з яким він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст і т.п.), а на його особистість та перспективи його розвитку. Від поведінки вчителя буде залежати, чи відчує себе учень партнером у спілкуванні з ним. Учитель повинен говорити природно, невимушено, звертаючи увагу на реакцію співрозмовника, не читати свої репліки з плану-конспекту чи з карток. При спілкуванні він повинен враховувати інтереси співрозмовника, стежити за виразністю своєї інтонації, жестів, міміки, за тим, як він рухається, стоїть, сидить. Учитель повинен завжди бути доброзичливим, учень повинен відчувати, що його інтереси - це інтереси вчителя. Доброзичливість повністю виключає на уроці роздратованість, грубість, окрик.

Навчання іноземної мови як навчання спілкування вимагає від учителя таких якостей, які забезпечили б реалізацію цілей навчання та його ефективність. Учитель є джерелом інформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату і керівником взаємовідносин в учнівському колективі.

Зростають вимоги до особистих якостей учителя іноземної мови, його професійної підготовки. Сучасний вчитель-філолог як особистість характеризується такими якостями:

широкою освіченістю, загальною культурою, інтелігентністю, високорозвиненою моральною свідомістю, почуттям відповідальності за свою працю;

любов'ю до дітей, тактом, здатністю формувати всебічно розвинену, творчу особистість школяра;

глибокими знаннями предмету та професійним мисленням, що дає змогу розуміти суть педагогічних та психологічних явищ та приймати оптимальні рішення питань навчання іноземної мови, умінням творчо використовувати передовий педагогічний досвід, індивідуальним стилем роботи;

потягом до самоосвіти та самовдосконалення.

Професійна підготовка вчителя іноземної мови включає в себе володіння іноземною мовою як засобом усної та писемної комунікації в усіх сферах спілкування, а також як засобом педагогічної діяльності в різних умовах з урахуванням цілей навчання, вікових особливостей школярів та їх мовної підготовки.

Учитель повинен мати загально лінгвістичні знання про мову як суспільне явище, про її зв'язок з мисленням, культурою, про систему на рівні мови, сучасні напрями в лінгвістичній науці та вміти використовувати їх у процесі навчання іноземної мови, володіти знаннями та вміннями з психології та методики, мати належну культурно-естетичну підготовку. Остання передбачає знання світової культури, в тому числі знання культури свого народу і культури народу тієї країни, мова якої вивчається, володіння вмінням виконувати функції культурного посередника між двома народами. Всі ці знання та вміння забезпечують виконання основних функцій учителя іноземної мови: комунікативно-навчальну, виховну, гностичну, конструктивно-плануючу, організаторську.

У роботі вчителя іноземної мови неабияке значення мають окремі риси його особистості (відвертість натури, доброта і вимогливість, активність життєвої позиції, урівноваженість, почуття гумору тощо), вміння володіти класом, стиль відносин з людьми, додержання етичних норм, ерудиція, загальна культура. Усе це накладає помітний відбиток на весь урок іноземної мови.

Будь-який урок іноземної мови повинен базуватися на системі стосунків "учитель-учень-учитель". За умови знання і розуміння вчителем того, як школярі його розуміють і оцінюють, які вимоги до нього ставлять та якою мірою цими вимогами задоволені, педагог може вносити корективи до особистої поведінки, удосконалювати свою педагогічну майстерність. Рівень співпадіння думок учнів та вчителя підвищується з віком учнів - з 5 до 11 класу. Характерний високий рівень співпадіння в оцінці таких якостей, як вміння цікаво та зрозуміло пояснювати, організовувати позакласну роботу, підтримувати дисципліну, розуміти школярів. Рівень оцінювання учителів учнями підвищується в міру покращення в останніх успішності спілкування. Учні більше люблять вчителів, які рідше застосовують дисциплінуючі дії, поведінка яких відрізняється гнучкістю, адекватна віку й індивідуальності учня та відповідає структурі уроку іноземної мови.

Дівчата глибше й адекватніше розуміють своїх вчителів. Їх характеристики на улюблених вчителів більш обширні, ніж характеристики на неулюблених. Еталон "справедливого" вчителя виявлено у школярів з високим показником у навчанні взагалі, та іноземної мови зокрема. Ці учні задоволені своїм становищем у класі (підгрупі) і стосунками з учителем. Від учителів високого рівня майстерності учні чекають оцінок, які передбачають позитивну перспективу у розвитку своєї особистості. Оцінювання вчителем учнів відповідає цим сподіванням.

Оцінювальна діяльність педагога залежить від особливостей уроку: чи подає він знання, чи демонструє наочність, чи відбувається узагальнення засвоєного матеріалу шляхом перевірки знань, опитування і обліку. У процесі опитування (особливо на уроці іноземної мови) змінюється вид спілкування, замість монологічного воно стає діалогічним. При цьому внутрішня мова переходить у зовнішню, що активізує учня. У процесі опитування змінюється черговість слухання: слухає то учень, то вчитель. У цій ситуації школяр включається в виконання різноманітних завдань, які передбачені програмою навчання іноземної мови.

Засвоєння навчального предмета (наприклад іноземної мови) розглядається як задоволення певних навчально-виховних потреб учня. Докладаючи зусиль, він переборює бар'єр незнання і йде від нього до знання, до володіння. Таким чином, навчально-виховні потреби учня трактуються як особисті, задоволення яких є насамперед його власною справою. Виконання навчального завдання - усного чи письмового - є не що інше, як перебудова предмета. Здійснюючи її, учень крок за кроком змінює і самого себе. Так відбувається перетворення соціального досвіду (володіння іноземною мовою) в особистісний досвід учня.

Майже всі учні бажають оволодіти іншомовним мовленням. Але одного бажання мало. Цей процес передбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Як результат - зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі, спрямованої на оволодіння іноземною мовою, погіршання загальної успішності тощо розглядаючи мотивацію як важливу пружину процесу оволодіння іншомовним мовленням, слід пам'ятати, що мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня, вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Це спричиняє труднощі щодо формування мотивації. Вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи передумови, на основі яких в учнів виникає особиста зацікавленість у роботі. Для цього вчителю необхідно бути обізнаним з мотивами діяльності учнів, бути здатним поставити себе на їх місце.

Серед основних видів мотивації оволодіння іноземною мовою розрізняють зовнішню і внутрішню мотивації. Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства і має два підвиди: вузькоособисту і широку соціальну.

Внутрішня мотивація зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом вважається мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер. Мотивація внутрішня поділяється також на комунікативну (бажання учнів спілкуватися іноземною мовою в усній та письмовій формах), лінгвопізнавальну (позитивне ставлення до самої мовної матерії, до оволодіння мовним матеріалом) та інструментальну (позитивне сприймання учнями певних форм роботи). Саме від учителя іноземної мови залежить, чи будуть ці види і підвиди мотивації перетворені у реальну рушійну силу процесу оволодіння іншомовним мовленням протягом усіх років навчання у середньому навчальному закладі.

Особистості вчителя та учня на уроці іноземної мови повинні максимально взаємодіяти, ефективно впливати один на одного та плідно співпрацювати, що є джерелом оволодіння необхідними знаннями, уміннями та навичками мови що вивчається.

Розділ ІІ. Психолого-педагогічний аспект педагогічної взаємодії на уроках іноземної мови

2.1 Психологічний клімат на уроці іноземної мови

Успіх навчальної діяльності учнів у вивченні іноземної мови значною мірою залежить від психологічного клімату на уроці. Це перш за все атмосфера спокійної врівноваженості, взаємного довір'я та розкутості. До невимушеної розмови спонукають умови, коли учень відчуває себе рівноправним партнером, коли йому дозволено переводити розмову на ту чи іншу тему, що його цікавить. Цьому сприяють дружні стосунки між учнями і вчителем, який підбадьорює учнів похвалою і рідко вдається до двійок, докорів, критики. Супутником такої атмосфери є також усмішка, добрий гумор, висока педагогічна культура вчителя. Він постійно повинен вірити в те, що кожен учень здатний досягти успіху і передавати цю впевненість своїм вихованцям.

Позитивний психологічний клімат на уроці починається з самонавіювання вчителя. Йдучи до школи, він переконує себе в тому, що діти, до яких він іде, - найкращі, найстаранніші. Справжній педагог повинен любити всіх дітей: здібних і нездібних, веселих і нудних, лінивих і старанних, неслухняних і слухняних. Їх потрібно розуміти, вселяти їм віру в свої сили, оптимізм. Чимале значення тут має авторитет вчителя, на який він повинен опиратися. Наставник має бути здатним до взаємозацікавленого досягнення конкретного кінцевого результату спільної діяльності його з учнями (тобто вивчення іноземної мови).

Створена таким чином атмосфера релаксації і довір'я знімає так звані антисугестивні бар'єри, забезпечує безпосередній контакт з неусвідомленою психічною діяльністю. Якщо сприятливі умови на уроці іноземної мови створено, то до її вивчення учня спонукатиме не тільки потреба знати мову, а саме задоволення від процесу її вивчення.

Учні не повинні відчувати страху за правильність сказаного. Прискіпливе виправлення кожної допущеної учнем помилки безпосередньо під час його мовлення заважає створенню такої атмосфери, породжує скованість, настороженість, відвертає увагу учня від предмету, про який іде мова.

Джерелом сприятливої психологічної атмосфери на уроці іноземної мови вважається також емоційний настрій учнів, клімат доброзичливості і співробітництва, психологічний комфорт. Як відомо, емоції відіграють важливу роль у діяльності людини. Без надійної емоційної основи неможливе не тільки успішне, а й узагалі нормальне навчання. Відсутність єдності емоційного виховання й пізнання світу - одно із діючих і найнебезпечніших джерел байдужого ставлення до знань і зрештою небажання вчитись.

Говорячи про емоційну настроєність уроку іноземної мови і спрямовані на це зусилля вчителя мається на увазі не звичайне збудження почуттів без мети і завдання, а почуття, що стосуються процесу пізнання і стимулюються ним. Крім того, емоційний стан уроку повинен бути стійким та незалежним від випадкових обставин.

Як показують психолого-педагогічні спостереження, емоційний рівень уроку можна піднести за допомогою зовнішніх засобів - через відповідне оформлення діяльності (ігри, пісні, темп у якому проходить урок тощо), за допомогою художньої образності, в тому числі й текстового матеріалу, спираючись на новизну та інформативність предмету що обговорюється. Вважають, що ці засоби можуть викликати в психіці учня певну реакцію переживання.

Крім цих основних, є також ряд інших засобів впливу на емоційний стан класу (підгрупи), зокрема, заохочення, участь у різноманітних класних конкурсах, спостереження за позитивним прикладом вчителя тощо. Проте чи не найголовнішим джерелом позитивних емоцій є сама праця, відчуття досягнутого в ній успіху, усвідомлення прогресу в оволодінні іноземною мовою. Багато тут залежить також від настрою вчителя, з яким він приходить на урок, його поведінки на уроці, вміння спілкуватися, почуття гумору, віри и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.