На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Педагогчн умови удосконалення засвоєння знань учнями шляхом використання взаємозвязку позакласної та учбової дяльност. Методика формування природознавчих уявлень понять у молодших школярв. Походи свята - поширена форма позакласної роботи.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 13.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


30
Зміст
Вступ
Розділ 1. Методика організації засвоєння природничих знань
1.1 Процес формування природничих знань молодших школярів
1.2 Методика формування природознавчих уявлень
1.3 Методика формування природознавчих понять
Розділ 2. Форми навчання природознавству
2.1 Поняття про організаційні форми навчання
2.2 Учбові форми навчання молодших школярів
2.3 Позакласна робота з природознавства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Навчання - цілеспрямований двосторонній процес взаємодії учителя і учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
Найважливіше завдання процесу навчання - знайти ефективні способи керівництва пізнавальною діяльністю учнів. Вчитель повинен не тільки передавати знання, а й формувати у дітей вміння здобувати знання самостійно.
Я.А. Коменський писав: «Вся робота в школі залежить від вчителя, від його знань, умінь, освіти».
В процесі навчання необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів, вміти знайти «ключик» до серця кожної дитини, вміти зацікавити.
Мета роботи: теоретично обґрунтувати шляхи використання форм учбової та позакласної роботи в процесі формування природничих знань молодших школярів.
Об'єкт роботи - дидактичний процес в початковій школі.
Предмет роботи - педагогічні умови удосконалення засвоєння природничих знань учнями шляхом використання взаємозв'язку позакласної та учбової діяльності.
Завдання:
- аналіз дидактичної та методичної літератури;
- аналіз передового педагогічного досвіду;
- виявлення основних характеристик педагогічного процесу.
Успіх у формуванні особистості дитини залежить від форм організації навчання, тобто від зовнішнього боку організації навчального процесу, який відображає характер взаємозв'язків його учасників.
Розділ 1. Методика організації засвоєння природничих знань
1.1 Процес формування природничих знань молодших школярів
Сучасний рівень вимог суспільства до загальноосвітньої школи обумовлює необхідність якісного покрашення навчально-виховного процесу в початковій школі. Одним із напрямків у розв'язанні цього завдання є формування дієвих природничих знань молодших школярів. Тому сьогодні перед початковою школою стоїть завдання не лише домогтися, щоб діти засвоїли природничі знання, а й могли б вільно оперувати ними, застосовувати ці знання для вирішення навчальних та життєвих проблем, для розширення та поглиблення свого пізнавального досвіду.
Формування дієвих природничих знань учнів початкових класів - це складний і багатогранний процес, який передбачає взаємозв'язок сприймання, осмислення, запам'ятовування і застосування засвоєного матеріалу. Провідна роль при цьому належить застосуванню знань учнями в стандартних і варіативних навчальних ситуаціях. Саме цей етап процесу засвоєння свідчить про дієве й міцне засвоєння школярами усіх видів знань (фактів, уявлень, понять, оціночних і методологічних знань). Вчителі приділяють увагу, в основному, відтворенню та закріпленню природничих знань учнями. Цілеспрямована робота з формування у молодших школярів уміння застосовувати знання, як правило, відсутня. Таким чином, процес засвоєння залишається незавершеним. Це призводить до того, що накопичення природничих знань поєднується з недостатньо сформованим умінням оперувати ними, тобто знання учнів не є дієвими - носять формальний характер.
Одним з ефективних засобів цілеспрямованого впливу на процес формування дієвих природничих знань молодших школярів є використання на уроках та позакласній роботі системи пізнавальних завдань, в основі яких лежить виконання розумових дій, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналогія, встановлення причиново-наслідкових зв'язків, класифікація.
Слід відзначити, що в педагогічній літературі цією проблемою займалися різні вчені. Так, Н.С. Коваль бачить пізнавальні завдання як сукупність проблемних запитань, логічних завдань, виконання яких вимагає від учня різного рівня самостійності. На думку Н.І. Підгорної, пізнавальні завдання - це комплекс тренувальних, частково самостійних, пошукових вправ, спрямованих на утворення в учнів повноцінних знань про властивості та ознаки предметів і явищ. О.Я. Савченко, П.І. Підкасістий, Н.І. Грюцева та інші під пізнавальними розуміють такі завдання, розв'язання яких за допомогою різних методів пошукової діяльності призводить до формування в учнів нових знань про об'єкт та спосіб діяльності.
Проблемою засвоєння знань в педагогіці займалися Д.Д. Зуєв, В.Ф. Паламарчук, З.О. Клепініна, М. Іпполітова, В.О. Онищук, О.Я. Савченко. Власне природничого характеру - Т.М. Байбара, З.В. Друзь, Н.С. Коваль, Н.І. Підгорна.
Знання - це перевірений практикою результат пізнання, відображення у свідомості людини навколишньої дійсності, що об'єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, які передаються мовою. Знання є органічною єдністю чуттєвого і раціонального, без якої вони неможливі.
У курсі навчання природознавства молодші школярі оволодівають знаннями про:
-- предмети і явища природи;
-- взаємозв'язки й залежності у природі;
-- способи різних видів навчально-пізнавальної діяльності;
-- спеціальні методи пізнання об'єктів природи;
-- способи практичної діяльності з об'єктами природи;
-- загальні способи самоуправління навчально-пізнавальною діяльністю;
-- норми етичного, естетичного, морального ставлення до об'єктів природи;
-- норми ставлення до інших людей і до самого себе в природі;
-- норми спілкування і поведінки учня в процесі сумісної діяльності з іншими учнями та учителем.
Усі зазначені види знань засвоюються учнями початкових класів у формі конкретних фактів, уявлень, понять.
1.2 Методика формування природознавчих уявлень
Процес пізнавальної діяльності розпочинається із сприймання окремих явищ, предметів, подій, які відбуваються через відчуття окремих ознак або властивостей, що діють на аналізатори суб'єкта. Так, наприклад, під час першого знайомства з квіткою у дітей утворюються різні відчуття: це колір, форма, запах та ін. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать конкретному об'єктові - квітці. Тому у свідомості дитини виникає її образ. Він складається із сукупності відчуттів, які не зводяться до простої їх суми. Це пояснюється тим, що наочний образ сприймання відображає об'єкт, який характеризується цілісністю, зв'язками, взаємовідношеннями між якостями, властивостями або його частинами. Всі відчуття синтезуються, в цілісний образ, який має свою структуру. При цьому кожна ознака зіставляється з цілим і ним визначається, а цілісний образ залежить від особливостей його частин.
Сприймання тісно пов'язане з образним мисленням і мовою, тобто усвідомленням суті предмету.
Свідомо сприйняти предмет - означає впізнати і назвати його. Впізнавання здійснюється на основі попереднього досвіду. Сприйнятий образ ніби накладається на образи попередніх сприймань, які зберігаються і відтворюються у пам'яті. Якщо ці образи співпадають, то об'єкт не тільки впізнається, але й відноситься суб'єктом до певної групи чи класу предметів.
Відображення будь-якого одиничного випадку як особливого прояву загального є певним рівнем узагальненості сприймання. Узагальненість присутня навіть у тих випадках, коли сприймається абсолютно новий об'єкт, оскільки відбувається пошук подібності його із знайомими об'єктами, зіставлення з різними їх групами.
Психологічні закономірності сприймання зумовлюють необхідність цілеспрямованого керівництва утворенням чуттєвих образів у молодших школярів для того, щоб вони були об'єктивним відображенням предметів навколишнього світу.
Відчуття відбувається через аналізатори конкретної особистості. Тому сприймання залежить від її психічних особливостей. Так, потреби, інтереси, установки, почуття і воля проявляються у вибірковості сприймання. Вибірковість передбачає виділення одних предметів як об'єктів сприймання у порівнянні з іншими, які виступають його фоном. Наприклад, молодші школярі краще помічають яскраві і рухомі предмети на фоні менш яскравих і нерухомих. Вони повніше і глибше сприймають малюнок, який створюється поступово, поелементно, ніж уже готовий. Також швидше і повніше сприймають усе те, що включається у різні види діяльності, викликає активність та інтерес.
Отже, результат сприймання - це створення цілісного образу об'єкта на основі безпосередніх відчуттів з участю образного мислення і пам'яті. Такий образ виникає та існує тільки при наявності об'єкта. Однак він може згадуватися і відтворюватися в пам'яті, якщо буде сформоване уявлення про нього.
Уявляти - це не просто знати, а мисленно бачити, чути, відображати наочно. В уявленнях, як і в сприйманнях, дійсність відображається в наочних образах, але вони відрізняються між собою.
Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв'язки раніше сприйнятого об'єкта чи групи об'єктів. Уявлення виникає на основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запам'ятовування і відтворення. На відміну від сприймання, уявлення є більш узагальненим образом, оскільки запам'ятовуються не всі ознаки, а найхарактерніші.
Якщо сприймання завжди одиничні, то уявлення бувають одиничними і загальними. Одиничні - утворюються на основі сприймання одного об'єкта і відображають одиничний предмет. Загальні - відображають ряд подібних предметів і стосуються їх групи.
Наприклад, одиничне уявлення про березу і загальне - про дерево. Зміст останнього узагальнений, але він пов'язується з одиничним образом. Діти не уявляють дерево взагалі, а уявляють дуб чи липу і т. ін.
У загальних уявленнях відображаються спільні, сталі ознаки для групи предметів, а пропускаються випадкові, тимчасові, які з'являються під час сприймання окремих об'єктів. Загальні уявлення утворюються у процесі узагальнення одиничних уявлень.
Уявлення, як і сприймання, позначаються словом, терміном, а зміст їх виражається реченнями. Слово і речення є змістовими компонентами мовного відображення світу. Розвиток мови здійснюється з опорою на чуттєвий досвід, оскільки між словесним образом і наочним образом предмета повинен існувати тісний взаємозв'язок. У протилежному випадку слово буде простою сукупністю звуків, які можна запам'ятати, але ніколи не можна ними оперувати в думці. Уявлення формуються не тільки на основі безпосереднього сприймання, але й в результаті уяви на основі актуалізованих відчуттів, які є в досвіді дитини.
Такий процес може відбуватися під керівництвом учителя або під час сприймання знакової інформації: тексту-опису, малюнка та ін.
Кожне уявлення має зміст, тобто ті зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і які створюють цей образ. Потрібно наголосити, що в кожній темі навчального матеріалу чітко визначається зміст уявлення про предмет або явище, яке формується у дітей.
За змістом уявлення визначається освітня ціль і результат процесу навчання на уроці. У ході подальшого вивчення об'єкта (в інших темах, на інших уроках) відбувається розширення уявлення про нього.
Аналіз процесу утворення дозволяє виділити його об'єктивні, послідовні, узагальнені етапи:
а) чуттєве сприймання ознак, властивостей, зовнішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей об'єкта;
б) усвідомлення суті уявлення і словесне його вираження;
в) запам'ятовування змісту уявлення;
г) відтворення змісту уявлення за допомогою пам'яті.
Враховуючи об'єктивну суть уявлення як форми знань, об'єктивний алгоритм пізнавальної діяльності, результатом якої воно є, вікові особливості пізнавальних психічних процесів у молодших школярів, виведемо умови формування природознавчих уявлень в учнів початкових класів:
1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак, властивостей природничих об'єктів, їх зовнішніх взаємозв'язків.
2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням.
3. Організація усвідомлення змісту уявлення.
4. Організація запам'ятовування чуттєво-наочного образу об'єкта чи групи об'єктів. (При необхідності - забезпечення повторного сприймання, як основи для запам'ятовування).
5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності об'єкта.
6. Організація застосування сформованого уявлення при розв'язанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.
Проілюструємо ці теоретичні положення конкретним прикладом. На уроці з теми: «Ґрунт. Значення ґрунту і його охорона» (3 клас) формується уявлення про склад ґрунту. Зміст цього уявлення такий: до складу ґрунту входять перегній, глина, пісок, вода, повітря.
Разом з тим, недостатнім є вивчення цієї теми лише на уроці. Процес засвоєння знань відбувається і позакласній роботі. Так, після уроку доречним буде розширити і поглибити знання учнів з теми «Ґрунт. Значення ґрунту і його охорона». Це можна зробити шляхом відвідування навчально-дослідної ділянки. Також можна запропонувати дітям додаткову літературу з теми, поставити завдання пошуку різних ґрунтів місцевості, де вони проживають.
1.3 Методика формування природознавчих понять
Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.
Щоб зрозуміти сутність понять як форми знань, особливості їх засвоєння школярами і значимість для організації усього процесу навчання, розглянемо їхню об'єктивну характеристику.
Поняття - це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. В цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя. Особливість поняття як форми відображення полягає насамперед у його загальності. Однак поняття відображає не просто загальні ознаки, тобто їх властивості, сторони та зв'язки, а істотні ознаки, які складають сутність окремих об'єктів або їх груп. Треба наголосити, що поняття відображає загальне, істотне у зв'язку з конкретним, яке завжди існує в генезисі будь-якого поняття. Адже реальна дійсність завжди є онтологічною основою всіх понять і навіть з високим рівнем абстракції, у яких зв'язок з нею складний і опосередкований.
У понятті як логічній категорії виділяються дві його взаємопов'язані і взаємопротилежні сторони: зміст і обсяг. Обсяг характеризує кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям, а зміст - сукупність істотних ознак, взаємозв'язки між якими утворюють структуру поняття.
За змістом поняття поділяються на прості і складні. А за обсягом розрізняються: одиничні і загальні поняття та категорії. Одиничні: обсяг дорівнює одиниці («річка Дніпро», «ромашка лікарська» і т. ін.), загальні - більше одиниці («річка», «місто», «звір», «дерево» і т. ін.), а категорії - це поняття найвищого рівня узагальнення («тварина», «рослина», «природа», причина» та ін.).
Поняття нерозривно пов'язані з мовою. Вони закріплюються в термінах, символах, дефініціях, які є їх матеріальними носіями. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються в словесній формі.
Судження відображає зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й ознаками одного об'єкта. Щодо характеристики суджень, то необхідно спочатку виділити їхні види і способи утворення. Так, вони можуть стосуватися всієї групи об'єктів - це загальні судження («всі дерева мають один дерев'янистий стовбур»); якоїсь частини - часткові («деякі дерева мають листки у вигляді хвої») або одного предмета - одиничні судження («ялина має листя у вигляді хвої»).
Утворення суджень відбувається:
а) безпосередньо при відображенні чуттєво існуючих об'єктів, їх ознак і зв'язків;
б) опосередковано - шляхом умовиводів і міркувань.
Умовивід - це форма мислення, внаслідок якого із кількох суджень, через їх зіставлення та аналіз, виводиться нове судження. Можливі два види умовиводів: індуктивні і дедуктивні.
Індуктивний умовивід - це спосіб міркування від часткових суджень до загального. Формується він шляхом накопичення та аналізу конкретних даних, їх порівняння, виділення істотного, яке узагальнюється у визначенні.
Наприклад, судження:
-- у шпака тіло вкрите пір'ям;
-- у сороки тіло вкрите пір'ям;
-- у солов'я тіло вкрите пір'ям.
Умовивід: тварина, тіло якої вкрите пір'ям, називається птахом. Дедуктивний умовивід - це спосіб міркування від загального до конкретного.
Наприклад, судження:
-- у всіх звірів тіло вкрите шерстю;
-- ця тварина вкрита шерстю.
Умовивід: ця тварина - звір.
Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.
Усі логічні форми мислення: поняття, судження, умовивід - взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає не будь-які ознаки, зв'язки і відношення, а тільки істотні та загальні.
Як відзначав видатний психолог Л.С. Виготський: «Мислення завжди рухається у піраміді понять». В основі будь-якої думки лежить процес оперування поняттями. Тому всі поняття повинні бути не формально засвоєними (запам'ятовування термінів, визначень), а осмисленими у процесі активної пізнавальної діяльності. Адже поняття, судження, умовиводи - це результати мислительної діяльності, що складається з операцій аналізу і синтезу, порівняння і протиставлення, абстрагування і узагальнення, якими цілеспрямовано повинні оволодіти учні.
Серед логічних операцій, які здійснюються з поняттями, виділимо ті, які найчастіше використовуються у процесі навчання.
1. Узагальнення понять, що являє собою перехід від понять з меншим обсягом, але більшим змістом, до понять з більшим обсягом і меншим змістом. Воно здійснюється на основі встановлення родо-видових зв'язків.
Родові поняття відображають істотні ознаки класу предметів або явищ, а видові - тільки окремої групи. Родове поняття підпорядковує видові. У цьому випадку об'єм родового поняття включає в себе об'єм кількох видових, які стають його частинами. Наприклад, в родове поняття «дерево» входять видові: «листяне дерево» та «хвойне дерево». За змістом родо-видові зв'язки встановлюються на основі родової ознаки, оскільки вона характерна для обох видових понять. Так, ознаки родового поняття («дерево - це рослина, у якої один дерев'янистий стовбур») притаманні і видовим. А істотні ознаки видових понять («листки - у вигляді широкої пластинки», «листки вузькі - хвоя») у зміст родового не входять (див. схему 1).
Схема 1
Поняття вищого рівня узагальнення формується на основі родових понять нижчого, і тоді вони виступатимуть для першого як видові. Наприклад, «тварина» - родове поняття щодо понять «звір», «птах», «комаха», але воно буде видовим до поняття «жива природа» (див. схему 2).
Схема 2
Кожне поняття вищого рівня узагальнене навіть у найелементарнішому вигляді (за змістом і обсягом у початкових класах) може бути осмислене учнями за умов свідомого засвоєння тих понять та зв'язків між ними, які лежать в основі його формування (від початку ієрархії).
2. Обмеження понять - це дія, протилежна узагальненню, тобто перехід від роду до виду (дедуктивний шлях). Межею обмеження є видове поняття.
3. Поділ поняття веде до розкриття його обсягу, зумовлює розподіл усіх об'єктів, які узагальнюються в ньому, на групи за певними істотними ознаками. Наприклад, усі звірі («тварини, тіло яких вкрите шерстю») за способом живлення поділяються на хижих («живляться іншими тваринами»), травоїдних («живляться рослинами»), всеїдних («живляться рослинами і тваринами»).
Знання будь-якої науки, відображаючи певну частину реальної дійсності, яка є предметом її пізнання, складають систему понять. Система - це «не набір і не сума понять, це не просто скоординована множина, а обов'язково ієрархія, яка має ступеневу організацію і нові в порівнянні з окремими поняттями функції. У змісті системи понять виділяють інваріантне ядро, як пояснюючу теоретичну частину, і периферію, як прагматичну частину, яка пов'язана із застосуванням понять. Зміст таких систем понять складає не тільки сукупність істотних ознак, але і наслідки, які з них витікають» .
Такі системи утворюються на основі змістового узагальнення уже сформованих уявлень і абстракцій та їх теоретичного аналізу.
Кожний навчальний предмет - це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання.
У процесі формування в учнів понять і розкриття закономірностей (сталих взаємозв'язків) природи слід пам'ятати, що однією з рис системи понять є рухомість і динамічність, бо всі поняття нерозривно пов'язані між собою. Відмінність між ними релятивна, відносна, оскільки за певних умов одне поняття переходить в інше. Все ж різниця між ними існує і відображає відносну сталість та якісну визначеність предметів і явищ.
Як у науці, так і в навчанні, розвиток понять відбувається двома шляхами:
1) виникнення нових понять;
2) розширення (за обсягом), поглиблення (за змістом), уточнення і сходження на вищий ступінь узагальнення (абстракції).
Кожне поняття на певному відрізку процесу навчання (засвоєння змісту теми розділу, класу, курсу початкової школи) має свій початковий і кінцевий рівень сформованості, визначений у програмі та підручниках.
Кожне поняття має чітко визначений зміст (істотні ознаки), обсяг (одиничне чи загальне) і зв'язки його з іншими поняттями. Вони визначають освітню мету процесу навчання у межах теми.
Установлення взаємозв'язків між сформованими поняттями здійснюється за тими істотними ознаками, які входять у їх зміст. Наприклад, формується елементарне поняття «перелітний птах». Зміст його - «відлітає на зиму в теплі краї». Після засвоєння поняття з'ясовується причина відльоту птахів. У цьому випадку причинно-наслідковий зв'язок відображає зв'язок між об'єктом і умовами його існування. Дуже важливо для початкових класів, щоб діти осмислювали сутність зв'язків. Це досягається як індуктивним, так і дедуктивним шляхом.
Психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що в період шкільного навчання в розвитку дитини не існує обґрунтованого поділу на етапи, на яких спочатку б розвивалися конкретні, індивідуальні поняття, а потім, в певний вік, абстрактні, загальні поняття. Утворення понять слід швидше розглядати як безперервний процес, в якому непомітні переходи від конкретних до абстрактних понять.
Поняття, як форма знань, відображає об'єктивний хід діяльності, внаслідок якої утворюється в свідомості людини:
а) чуттєве сприймання;
б) засвоєння або актуалізація уявлень про окремі об'єкти чи їх групи;
в) розумова діяльність, спрямована на виявлення істотних ознак;
г) узагальнення і словесне вираження сутності поняття;
д) введення терміну, яким позначається поняття.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо освоєння понять, ураховуючи особливості психічної діяльності молодших школярів, виведемо умови формування природознавчих понять:
1. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.
2. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
3. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.
4. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
5. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.
Кожна форма знань (факт, уявлення, поняття) - це результат певних видів діяльності, як зовнішньої (практичної), так і внутрішньої (психічної), які взаємозв'язані між собою. Реалізація алгоритму психічної діяльності залежить від конкретних об'єктів (їх ознак, властивостей), про які у дітей формується уявлення або поняття.
Отже, уявлення, поняття відображають у кожній конкретній ситуації зміст знань про об'єкт чи групу, а також об'єктивний хід діяльності, в результаті якої вони здобуваються.
Курс «Я і Україна» передбачає засвоєння молодшими школярами системи уявлень та елементарних понять, які визначаються у програмі та у підручниках. Між ними існує ієрархічна залежність, зумовлена різним рівнем їх узагальнення.
Крім знань про предмети і явища природи, їх взаємозв'язки і взаємозалежності, молодші школярі у курсі «Я і Україна» оволодівають знаннями про способи виконання різних видів навчально-пізнавальної діяльності і знаннями про способи застосування засвоєних знань з природознавства.
Однак знати - це ще не означає уміти. Щоб оволодіти способом діяльності чи способом окремої дії, необхідно, щоб знання перетворилися в уміння і навички, тобто необхідно реально здійснювати ці способи і тим самим набувати досвід їх практичної реалізації. Саме цього з успіхом можна досягти у процесі індивідуальної чи гурткової позакласної діяльності.
Розділ 2. Форми навчання природознавству
2.1 Поняття про організаційні форми навчання
Під формою організації навчання слід розуміти спеціально організовану діяльність учителя і учнів, яка проводиться в установленому порядку і в певному режимі.
У початкових класах вивчення природознавства здійснюється за допомогою різних організаційних форм навчання. Основними організаційними формами навчання є: уроки і пов'язані з ними обов'язкові екскурсії, домашні навчальні завдання, позаурочні роботи і необов'язкові, мало пов'язані з уроками позакласні види занять. Відповідно до теми нашої роботи, будемо розглядати такі форми, як урок та позакласну роботу.
Урок - логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозв'язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні і вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку. На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні і практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми. Це забезпечує вивчення будови об'єктів, виявлення сутностей явищ, властивостей речовин тощо. Але уроки обмежені в своїх можливостях. Життя організмів, ріст та розвиток рослин і тварин, спільне існування організмів у природі, їхній взаємозв'язок між собою і з навколишнім середовищем, явища природи, працю людей неможливо показати на уроках у класі. В зв'язку з цим уроки доповнюються іншими формами навчальної роботи.
Важливою формою навчання є екскурсії. Екскурсії - це така організаційна форма навчання, яка забезпечує ознайомлення учнів з реальними предметами і явищами в їх природному оточенні. Проведення екскурсій тісно пов'язано з вивченням відповідної теми або з планом позакласної роботи. Останні можуть носити загальноосвітній, виховний характер і бути не пов'язаними з певним програмовим матеріалом.
Залежно від місця у навчальному процесі (по відношенню до певної теми) виділяють ввідні і заключні екскурсії. Ввідні призначені и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.