На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Знання про рослини як компонент змсту курсу Природознавство. Характеристика форм, методв та засобв викладання молодшим школярами предмету. Стан вивчення властивостей рослин на уроках природознавства у практиц початкової школи, аналз пдручника.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


79
ДИПЛОМНА РОБОТА
ВИВЧЕННЯ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ РОСЛИН
НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА
В 3 КЛАСІ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОСЛИН У КУРСІ "ПРИРОДОЗНАВСТВО"

1.1 Знання про рослини як компонент змісту курсу "Природознавство"

1.2 Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин

1.3 Стан вивчення учнями рослин на уроках природознавства у практиці початкової школи

РОЗДІЛ II. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИВЧЕННЯ ТРЕТЬОКЛАСНИКАМИ РОСЛИН НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Аналіз програми і підручника з природознавства для 3 класу

2.2 Методика вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі

2.4 Результати експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі навчання в початковій школі учень вивчає різні навчальні предмети. Кожний навчальний предмет - це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання.

Навчальний предмет "Природознавство" реалізує галузь "Людина і світ" Державного стандарту початкової загальної освіти. Він є логічним продовженням природничої складової інтегрованого курсу "Я і Україна", який вивчається у 1-2 класі. Природознавство як навчальний предмет має інтегрований характер, синтезує знання з різних природничих дисциплін на основі ідеї єдності природи з урахування міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться в наступних класах.

Важливе значення серед природничих знань, які включені до курсу "Природознавство", відіграють знання про рослини. Адже рослини є невід'ємним компонентом природи, без якого неможливе життя на Землі, доступним об'єктом для пізнання молодшими школярами. У процесі оволодіння знаннями про рослини у молодшого школяра формується потреба до пізнання рослинного світу, спілкування з природою; ціннісне ставлення до рослин, розуміння взаємодії і взаємовпливу людини і рослинного світу, навички екологічно доцільної поведінки, розвивається пам'ять, мислення, емоційна сфера тощо. Вивчаючи рослини, школярі оволодівають спеціальними методами пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота), прийомами мислення.

У зв'язку з цим, перед вчителем початкових класів стоїть завдання домогтися, щоб учні засвоїли знання про рослини, могли вільно оперувати ними, застосовувати для вирішення навчальних та життєвих проблем, для розширення та поглиблення свого пізнавального досвіду. Чим більше учень буде знати про рослини, тим більше любитиме і оберігатиме їх.

У дослідженнях Т.Байбари, О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової, О.Савченко, А. Усової розглядається проблема формування природничих знань.

Навчальний матеріал про рослин - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій на уроках з природознавства, формування умінь досліджувати і спостерігати за рослинами, аналізувати, узагальнювати та робити висновки. Саме при вивченні рослин у дітей виникає багато запитань: "Чому?", "Як?", "Звідки?"

У працях В. Горощенка, Ф. Кисельова, Т. Князєвої, Є. Редкіної підкреслюється, що у процесі вивчення рослин у вчителя є можливість створити постійно зростаючу систему залучень учнів до вирішення проблемних ситуацій, до самостійної пошукової діяльності.

Р. Петросова, Г. Пустовіт, В. Сухомлинський, В. Титова, К.Ушинський, К.Ягодовський у своїх працях зазначали, що використання на уроках наочного матеріалу про рослини, дослідів, спостережень заохочує дітей до пізнання природи та викликає інтерес.

Значення, методика організації та проведення спостережень, дослідів, практичних робіт з метою формування в учнів знань та умінь у процесі вивчення природознавства розглядається у працях Г. Аквілевої, А. Бєлікової, Т.Байбари, О. Біди, Н.Коваль, Л. Нарочної та ін. вчених.

Дослідження стану шкільної практики навчання учнів природознавству засвідчило необхідність удосконалення процесу організації вивчення молодшими школярами рослин.

Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дослідження "Вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі".

Об'єктом дослідження є процес навчання учнів природознавству.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи вивчення рослин на уроках природознавства.

Мета дослідження полягає в розробці методики вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі.

У процесі дослідження ми виходили з такої гіпотези: вивчення молодшими школярами рослин буде здійснюватися ефективніше за умови впровадження методики навчання, яка передбачає цілеспрямоване, систематичне використання спостереження, дослідів, практичних робіт на уроках природознавства.

Завдання дослідження:

вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи початкової школи;

схарактеризувати форми, методи та засоби вивчення рослин на уроках природознавства;

проаналізувати програму та підручник з природознавства з метою виявлення змісту знань про рослини у 3 класі, методів та форм вивчення рослин;

4)розробити методику вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі та експериментально перевірити її ефективність.

З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз методичної літератури, навчальної програми, підручнику; спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, бесіди з учителями; моделювання в процесі розробки методики вивчення рослин на уроках природознавства у 3 класі; експериментальний (констатуючий і формуючий експеримент); математичний у процесі аналізу експериментальних даних.

Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи. На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження. На другому етапі проводився формуючий експеримент. Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства у 3 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Мала Лука Гусятинського району Тернопільської області. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 47 учнів, 6 вчителів початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 23 учні третього класу даної школи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи - 83 сторінки.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОСЛИН У КУРСІ "ПРИРОДОЗНАВСТВО"

1.1 Знання про рослини як компонент змісту курсу "Природознавство"


У сучасній початковій школі навчальний предмет "Природознавство" вивчається у 3-4 класі, і є структурним компонентом курсу "Я і Україна", який охоплює зміст галузі Державного стандарту початкової загальної освіти "Людина і світ".
Як навчальний предмет природознавство має свої дидактичні особливості, які відрізняють його від інших шкільних предметів. Ці особливості зумовлені тим, що це інтегрований курс, який представлений системою узагальнених знань про природу [40, 17].
Як стверджують психологи П.Гальперін, Н.Тализіна, Д. Ельконін, В.Давидов, О. Скрипченко [17] та педагоги О. Герд [18], К. Ушинський [54], К.Ягодовський [58] та інші, діти молодшого шкільного віку сприймають світ як єдине ціле, не поділяючи його прояви на біологічні, фізичні, хімічні явища. Інтеграція природничо-наукових знань на початковому етапі навчання дозволяє сформувати правильне цілісне уявлення про явища природи, створює базу для подальшого диференційованого вивчення наук про природу.
Кожний навчальний предмет - це система наукових знань, адаптованих до вікових особливостей розумового розвитку дітей кожної вікової групи і загальних цілей навчання. Система, стверджує Т. Байбара - це не проста сума понять, а обов'язково ієрархія, яка має ступеневу організацію і нові в порівнянні з окремими поняттями функції. [4, 72].
Що ж розуміють під терміном "знання"?
Знання - це перевірений практикою результат пізнання, відображення в свідомості людини навколишньої дійсності, що об'єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, які передаються мовою. [4, 62].
У працях Т. Байбари [4], О. Біди [8], Ф. Кисельова [28], В. Пакулової [38] відзначається, що природничі знання засвоюються учнями початкової школи у формі таких видів знань: конкретних фактів, уявлень, понять.
Природознавство включає ієрархізовану систему понять і уявлень, які відображають об'єкти і явища у їх взаємозв'язку, на доступному для учнів початкової школи рівні.
Що ж розуміють під термінами "поняття" і "уявлення"?
Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв'язки раніше сприйнятого об'єкта чи групи об'єктів. [4, 61]. Воно характеризується тим, що має зміст, тобто зовнішні ознаки, властивості і зв'язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами чуття і створили цей образ. Уявлення виникають на основі відчуття і сприйняття.
Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об'єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.
Поняття становлять фундамент змісту навчального курсу і виступають як основна форма знань та мислення учнів [4, 5]. У системі знань про об'єкти і явища навколишнього світу поняття відіграють служать опорним моментом в пізнанні реальної дійсності і є своєрідним наслідком її пізнання [1].
Поняття -- це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. У ньому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя [15].
У кожному понятті розрізняють дві його взаємопов'язані і взаємо протилежні сторони: зміст і обсяг. Зміст -- сукупність істотних ознак, взаємозв'язки між якими утворюють структуру поняття. Обсяг характеризує кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям.
За змістом поняття поділяють на прості (включають один елемент знань) і складні (включають кілька елементів знань), а за обсягом - одиничні, загальні, категорії. Одиничні поняття стосуються окремих предметів, явищ (наприклад, кропива глуха, ромашка лікарська, верба плакуча та ін.), а загальні охоплюють групу об'єктів (дерево, кущ, трави та ін.). Категорії -- це поняття найвищого рівня узагальнення (тварина, рослина, природа та інші) [16].
Поняття нерозривно пов'язані з мовою. Вони виражаються словом або групою слів. Зміст понять розкривається в судженнях, яке відображає зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й ознаками одного об'єкта. Наприклад, судження:
-- у сосни одне високе дерев'янисте стебло;
-- у яблуні одне високе дерев'янисте стебло;
-- у липи одне високе дерев'янисте стебло.
Умовивід: рослина, яка має одне високе дерев'янисте стебло, називається деревом.
Умовиводи є основною формою опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом абстрактного мислення.
Поняття, судження, умовивід -- логічні форми мислення, вони взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним, оскільки воно відображає тільки істотні та загальні ознаки, зв'язки і відношення [27].
У процесі навчання з поняттями здійснюють такі операції:
1. Узагальнення поняття. Здійснюється на основі встановлення родо-видових зв'язків. Родові поняття відображають зв'язки класу предметів або явищ, а видові - тільки окремої групи. наприклад, у родове поняття"дерево" входять видові: "листяне дерево" і "хвойне дерево". Поняття "рослина" є родовим по відношенню до понять "дерево", "кущ", "трави", але є видовим до поняття "жива природа".
2. Обмеження понять - перехід від родового поняття до видового. межею обмеження є видове поняття.
3. Поділ поняття веде до розкриття його обсягу, зумовлює розподіл об'єктів, які узагальнюються в ньому на групи за певними істотними ознаками. Наприклад, усі рослини за тривалістю життя поділяють на однорічні, багаторічні і дворічні.
Вивчення методичної літератури засвідчило [36;38;40 та ін.], що "Природознавство" як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки його зміст утворює система уявлень і понять, відібраних із різних природничих наук ( астрономії, географії, фізики, біології, екології, сільського господарства) на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти i перспективних зв'язків із природничими курсами, що вивчатимуться в наступних класах. Він покликаний закласти систему уявлень та понять, що остаточно сформуються до завершення навчання в школі.
Аналіз програм для початкової школи [42] показав, що "Природознавство" в 3-4 класах є логічним продовженням природничої складової курсу "Я і Україна", який вивчається в 1-2-х класах. Під час викладання даного предмету у дітей розширюються елементарні знання про рослини, які вони отримали у 1-2 класі, розкриваються у доступній формі зв'язки між неживою і рослинами, між рослинами і тваринами, а також природою й трудовою діяльністю людей, виховується любов до рідного краю, необхідність турботи про рослини. Зміст програми для 3-го класу складають розділи "Природа і ми", "Нежива природа"; "Жива природа".
У змісті програми відображено ієрархічну залежність уявлень і понять, що розкривають, на доступному для дітей рівні, цілісність природи через встановлення зв'язків та залежностей між тілами і явищами природи. Також тут реалізовано дедуктивний спосіб викладу матеріалу, тобто від загального до конкретного, від сутності загальних понять, зв'язків, закономірностей, способів діяльності -- до їх конкретизації. Засвоєні власне предметні знання та уміння попередніх розділів (у розділах -- тем) виступають засобами пошуку нових знань і умінь у наступних розділах (темах). Кожний розділ поділяється на теми, в змісті яких виділено його логічно завершені частини. Сутність їх полягає в розкритті уявлення чи поняття про тіла та явища природи, про способи виконання певних дій чи видів діяльності.
Аналіз програми [42] показав, що компонентом змісту курсу "Природознавство" ( 3- 4 класу) є елементарні ботанічні знання - про будову рослин, їхні життєві процеси - живлення, дихання, ріст, розмноження, пристосування до умов існування, взаємозв'язки з навколишнім середовищем, різноманітність, угруповання і поширення, значення в житті людини і в природі, охорону рослин. Знання про рослини, які третьокласники повинні засвоїти відображені на схемі 1.1.
Зазначимо, що ознайомлення з рослинами починається з поглиблення знань, які учні отримали у 1-2 класах: про дерева, кущі, трави, органи рослин, листяні та хвойні дерева. Загальне поняття "рослини" збагачується новим змістом, розширюється його об'єм. Програмою передбачається формування як одиничних (ялина), так і загальних понять (рослини, дерева, кущі, трави, листяні рослини, хвойні рослини, дикорослі рослини, культурні рослини). У 3 класі учні дізнаються як розмножуються рослини, живляться, яка роль органів у житті рослини. Дізнаються про те, що рослини бувають багаторічними. однорічними і дворічними. Ознайомлюються з умовами, які необхідні для життя рослин, як рослини пристосувались до різних умов життя.
Знання про рослини розширюються і поглиблюються також і у 4 класі. Школярі ознайомлюються із рослинами природних зон України. У них формується уявлення про мішані ліси, лісостеп і степ, взаємозв'язки рослин та інших компонентів природних зон. Вони розглядають рослини як компонент природних угруповань. Поглиблюються і знання школярів про значення рослин у житті людини. Формується уявлення про рослинництво, залежність його розвитку від природних умов.
Схема 1.1. Знання про рослини у змісті природознавства у 3 класі
Зростають і вимоги щодо рівня знань про рослини з класу у клас (таблиця 1.1.).
Таблиця 1.1.
Вимоги до знань молодших школярів про рослини у курсі "Природознавство"
Клас
Вимоги до знань
3
- Засвоїти елементарні поняття: навколишнє середовище рослини, необхідні умови росту і розвитку рослин;
- поглибити і розширити поняття: орган рослини, будова рослини; дерево, кущ, трав'яниста рослина, листяні рослини, хвойні рослини;
- мати уявлення: про значення кожного органу для рослини; однорічні, дворічні, багаторічні рослини; різноманітність рослинного світу, розмноження рослин, умови проростання насіння; умови росту й розвитку рослин; способи розмноження рослин; деякі ознаки пристосування рослин до умов навколишнього середовища;
- стисло характеризувати значення рослин у природі, причини зникнення рослин і шляхи їх збереження;
- встановлювати взаємозв'язки між рослинами і тваринами, неживою природою;
- наводити приклади однорічних, дворічних, багаторічних рослин;
- розпізнавати дерева, кущі, трави, хвойні та листяні дерева;
- володіти кількома способами розмноження рослин;
- досліджувати умови проростання насіння та умови росту і розвитку рослин за допомогою дослідів;
- вести спостереження за сезонними змінами у житті рослин;
- обґрунтовувати цінність рослин;
- брати посильну участь в охороні рослин своєї місцевості.
4
Встановлювати взаємозв'язки між природними умовами і рослинним світом природних зон, рослинами і тваринами природних зон;
- розпізнавати найхарактерніші рослини природних зон;
мати уявлення про рослинництво у рідному країн;
називати культурні рослини, які вирощують у рідному краї;
кілька рослин, які занесено до Червоної книги рідного краю
Аналіз змісту програми показав, що вивчення рослин як компонента живої природи, особливості будови рослин, органи рослин, пристосування рослин до умов навколишнього середовища, умови росту й розвитку рослин розглядаються на прикладі квіткових рослин. Ми вважаємо, що це пояснюється насамперед дидактичними принципами доступності, наочності і вивчення від відомого до невідомого, оскільки саме квіткові рослини постійно оточують дітей у їхньому повсякденному житті, є найбільш доступні для спостереження учнів, з ними можна ставити досліди і доглядати за ними. У більшості з них добре розвинуті всі органи рослинного організму. Квіткові рослини є прекрасним об'єктом для естетичного і екологічного виховання учнів початкової школи.
Таким чином, на підставі аналізу літератури нами розкрито сутність знань, з'ясовано, що знання про рослини засвоюються молодшими школярами у формі уявлень і понять, визначено, які знання про рослини формуються у процесі вивчення учнями природознавства, якими вміннями оволодівають школярі.
1.2 Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин у курсі "Природознавство"

Успіх засвоєння учнями різних знань про рослини визначається правильною організацією процесу навчання школярів, оптимальним поєднанням різних форм роботи, способом роботи вчителя над їх формуванням.
Урок є основною формою навчання природознавства у початковій школі. У дидактиці початкової школи під уроком розуміють таку форму організації навчальної роботи в школі, яка відбувається у межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів. Уроки мають різні структури залежно від дидактичної мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів; об'єднуються в систему за темами [23; 27;46].
Вивчення педагогічної літератури [1; 4;10;20;36] та ін. дало змогу з'ясувати функції, які виконує сучасний урок з природознавства:
Навчальна, пізнавальна функція полягає у набутті школярами знань, умінь і навичок з природознавства, формуванні у них загальнонавчальних і спеціальних умінь.
Виховна функція уроку полягає у формуванні у молодших школярів розуміння взаємозв'язків між об'єктами та явищами природи, здійсненні патріотичного, екологічного, естетичного, трудового виховання.
Розвиваюча функція включає розвиток у молодших школярів особистих якостей, пов'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями, а саме мислення, пам'яті, уваги, спостережливості тощо,
Стимулююча функція передбачає таке навчання, яке викликає в учнів потребу в набутті знань, інтерес до вивчення навколишнього світу, активізує пізнавальну діяльність.
Аналіз методичних посібників [36; 37; 38 та ін.] дав нам змогу з'ясувати вимоги, що висуваються до уроків із природознавства:
1. Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно визначати навчальну, виховну, розвивальну мету уроку; уявляти, які знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.
Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до свідомого сприймання учнями своїх обов'язків бережливо ставитись до природи, поважати людей, але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.
Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних випадкових запитань, а використовувати певні логічні, причинно-наслідкові зв'язки.
Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт, правильно розподіляти час на основні структурні елементи уроку.
Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу доцільність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.
Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником, а також різноманітні види творчого характеру. за складністю домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим.
В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова виділяють дидактичні, виховні і організаційні специфічні вимоги до уроку з природознавства.
1.Дидактичні:
визначення системи природничих фактів, понять уроку відповідно до навчальної програми предмету, формування умінь і навичок з врахуванням рівня підготовки і психологічних особливостей учнів даної вікової групи;
використання на уроках місцевого природничого матеріалу.
2.Виховні:
-забезпечити розуміння школярами основних законів природи з метою формування у них наукового світогляду;
-вивчення природи в тісному взаємозв'язку з життям;
-виховання бережливого ставлення до природи і вивчення правил поведінки в ній;
-розвиток естетичних почуттів молодших школярів у процесі пізнання природи [38, 135-136].
О.А. Біда підкреслює, що уроки з природознавства повинні відповідати таким вимогам:
Організаційна чіткість проведення уроку.
Забезпечення формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.
3.Дотримування дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності ( науковості викладу, доступності, наочності, сезонності, зв'язку теорії з практикою тощо).
Здійснення індивідуального та диференційованого підходу до учнів.
Здійснення особистісно-зорієнтованого навчання і виховання учнів.
6. Активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів [10, 63-64].
Р. Петросова вважає, що важливими вимогами до сучасного уроку природознавства є:
1.Визначення цілей уроку. Цілі уроку - система цінностей, які необхідно сформувати у школярів у процесі навчання предмету. Найбільш значимі особистісні якості дітей, які необхідно сформувати на уроках, - це соціальна активність, мислительна і операційна діяльність, уміння осмислювати навколишню дійсність, сприяти розвитку самостійності у розв'язанні учбових задач.
2.Використання на уроці евристичних методів навчання, які забезпечують створення творчого освітнього середовища в класі і інтелектуальний розвиток дітей.
3.Використання на уроці різноманітних методів і прийомів навчання, оскільки різноманітність - це шлях активізувати мислительну діяльність школярів.
4. Спрямованість на формування особистості в умовах колективної діяльності з врахуванням індивідуальних особливостей дітей. Тільки в колективі, в результаті співробітництва учнів з вчителем і між собою розвиваються такі якості особистості, як активність, працелюбність і колективізм [40].
За дидактичною метою і ланками процесу навчання у методиці викладання природознавства визначають такі типи уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок; застосування засвоєних знань, умінь і навичок; урок узагальнення знань, умінь і навичок; урок перевірки засвоєних знань, умінь і навичок; комбінований урок [4, с.229].
Кожен тип уроку характеризується певною будовою - структурою. У поняття структури входять три компоненти: етапи (елементи уроку), їх послідовність і взаємозв'язок. Розрізняють дві структури: мікро-і макроструктуру. Макроструктура - це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу. Наприклад, урок засвоєння нових знань містить сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу, осмислення знань. Кожний елемент макроструктури має внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосовувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв'язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання. Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом.
Найчастіше у процесі вивчення природознавства використовують комбінований урок, макроструктура кого представлена такими етапами:
І. Організація класу до уроку.
ІІ. Підсумки спостережень за змінами в природі.
ІІІ. Перевірка домашнього завдання.
ІУ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів. Повідомлення теми і мети уроку.
У. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.
УІ. Закріплення засвоєних знань, умінь і навичок.
УІІ. Підсумок уроку.
УІІІ. Домашнє завдання.
Комбінований урок у загальних рисах має такий вигляд. Підготувавши клас до роботи, вчитель починає бесіду. Мета її - повторити вивчений матеріал, щоб учнів краще його засвоїли, поставити нову проблему, збудити інтерес до нового. Розповідь, пояснення, учитель застосовує тільки тоді, коли треба викласти додаткові відомості, коли в учнів немає відповідного запасу знань для бесіди. При цьому він використовує наочність, демонструє досліди. Закінчивши виклад нового матеріалу, вчитель проводить бесіду, щоб з'ясувати як учні його засвоїли. Після цього вчитель коротко підсумовує результати роботи на уроці.
Аналіз педагогічної літератури [28; 38] дав змогу з'ясувати, що у підготовці вчителя до уроку з природознавства розрізняють два етапи: попередній і безпосередній. Попередня підготовка включає: вивчення методичної та наукової літератури; ознайомлення із змістом і вимогами програми, з підручником, робочим зошитом; складання календарно-тематичного плану.
Безпосередня підготовка вчителя до уроку полягає в складанні поурочного плану, доборі необхідного обладнання. У плані уроку повинні бути відображені такі елементи: тема уроку, мета уроку (навчальна, вихована, розвиваюча), тип уроку, методи і методичні прийоми, обладнання, література до уроку, хід уроку. При плануванні ходу уроку виділяють такі структурні елементи: актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу, перевірка знань, умінь і навичок.
Як зазначає О. Савченко [46], підготовка вчителя до уроку включає такі стадії:
1) діагностику об'єктивних умов навчального виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці;
2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів;
3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю на уроці.
На кожному уроці необхідно по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій порівняння, моделювання, аналізу. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом - це його вміле сприймання, усвідомлення, запам'ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткій конкретні завдання, спрямовувати їх на спостереження на тих сторін, властивостей й ознак предмета, які потрібно побачити, виділити, запам'ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій з предметом, який вивчається.
Усвідомлення знань завжди пов'язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню учнями на уроці знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.
Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам'ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у звичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам'ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. організувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтереси, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких є найбільш поширеними є:
- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який визначає завдання уроку і керує виконанням з допомогою завдань;
- поетапне керування учителем роботою учня.
Уроки з природознавства, зазначають Л, Нарочна та ін. вчені проводяться в певній послідовності, що передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення матеріалу. Застосовуючи різноманітні методи і засоби навчання, вчитель має можливість планомірно і послідовно проводити формування відповідних уявлень і понять про об'єкти та явища природи.
Будь-яке поняття як узагальнене знання не можна просто завчити, воно формується в процесі тривалої роботи учнів над відповідним змістом, який підбирає вчитель. У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати об'єм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.
У дослідженнях О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової та ін. зазначається. що весь процес формування природничих понять слід поділити на певні етапи узагальнення набутих учнями знань. Формування в учнів того чи іншого поняття неможливе без встановлення подібності і відмінності об'єктів чи явищ. Це дає можливість виділити загальне і суттєве кожного з об'єктів розглянутої групи, зробити перехід від розгляду поодиноких об'єктів до узагальнення.
Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.
Поняття не залишаються незмінними, вони розвиваються, а розвиваючись, стають багатшими і конкретнішими. Правильні уявлення та поняття формуються внаслідок цілеспрямованої дії усієї системи навчання, що і має здійснювати вчитель у процесі навчання.
Розвиток понять -- основна рушійна сила всього процесу навчання учнів, усієї динаміки викладання. Навчальний процес слід організувати так, щоб у його основі були раніш сформовані поняття, які б поступово та послідовно розширювалися й поглиблювалися на основі нових факторів.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі [4; 8; 13; 16 ] виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:
1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого поняття. Актуалізація опорних знань.
2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.
3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
4. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.
5. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
6. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.
Важливими складовими процесу формування природничих понять є дидактичні умови, які в органічній єдності та взаємозв'язку забезпечують ефективність засвоєння понять учнями. Під дидактичними умовами, О. Біда, О. Варакута, В. Пакулова розуміють змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання. До них належать: здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу; дотримання поетапності формування природничих понять; використання міжпредметних зв'язків у формуванні природничих понять; конструювання системи пізнавальних завдань для формування природничих понять [8;13;38].
У методиці природознавства виділяють також специфічні уроки - предметний урок і урок- екскурсія.
Як зазначає Л. Нарочна, під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють з предметом, який вивчається, а не з його зображенням [36]. Об'єктом вивчення на предметному уроці може бути реально існуючий предмет. Зокрема, при вивченні рослин надають перевагу живим рослинам, або гербарію рослин.
Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи. На таких уроках школярів мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його на твердість, відчути запах, покуштувати на смак, порівняти різні предмети, встановити спільні та відмінні ознаки, вважає О. Біда [10].
Як зазначає Ф. Кисельов більшість предметних уроків доцільно проводити після екскурсій, під час яки учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами або явищами [28].
Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що вивчаються на уроці, були забезпечені усі учні класу.
Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Учитель повинен передбачити, чи це урок буде з роздатковим матеріалом, чи урок із застосуванням дослідів, з використанням живих об'єктів тощо.
Предметний урок за дидактичною суттю є комбінованим уроком.
Структура предметного уроку така:
І. Організаційний момент.
ІІ. Підсумки спостережень за змінами в природі.
ІІІ. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.
ІІІ. Актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань, умінь і навичок учнів.
ІУ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми і мети уроку.
У. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.
УІ. Систематизація, узагальнення й застосування знань.
УІ. Підсумок уроку та повідомлення домашнього завдання.
Складаючи план чи конспект уроку, учитель повинен чітко визначити: навчальну, виховну, розвиваючу мету уроку; якими вміннями і навичками повинні оволодіти учнів; що треба записати і замалювати в зошиті; розподіл часу за розділами уроку. Етап перевірки засвоєних знань, умінь і навичок може бути реалізованим і може пропускатися. Це залежить від того, чи пов'язаний зміст матеріалу з попередньою темою, і від його обсягу, від того, чи вимагає він від учнів напруженої роботи.
Починати предметний урок, вважає Ф. Кисельов [28], доцільно із вступної бесіди, завдання якої відновити в пам'яті учнів раніше бачене або вивчене і тим самим підготувати їх до свідомого сприймання нового матеріалу. Після вступної бесіди вчитель роздає предмети учням на парти і організовує спостереження. Він ставить послідовно ряд запитань і спрямовує увагу дітей на найістотніші ознаки й властивості предмета. Спочатку з'ясовують загальні ознаки, далі переходять до деталей. При цьому вчитель не повинен називати ознаки чи властивості об'єкта або повідомити готові висновки.
Конструюючи етап засвоєння нових знань, учитель власне предметний зміст поділяє на логічно завершені частини:
1. Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об'єктами (живими рослинами, гербарними рослинами).
2. Знання про предмет, які здобувалися з інших джерел знань, зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя тощо.
3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення. Наприклад, є основою для усвідомленого сприйняття нових знань. Так, щоб сформувати поняття "голонасінні рослини", "квіткові рослини", насамперед необхідно актуалізувати знання про органи рослини та їх значення.
Мікроструктура етапу засвоєння нових знань, умінь і навичок предметного уроку розробляється з урахуванням виділених видів знань у власне предметному змісті теми; психолого дидактичних закономірностей засвоєння конкретних елементів знань; критеріїв вибору методів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів.
Проілюструємо хід міркування учителя. Якщо у логічно завершеній частині змісту розкривається зміст поняття, уявлення, то форма знань вказує на хід процесу засвоєння, його етапи: сприймання, осмислення, узагальнення і закріплення. Отже, на етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок процесу навчання виникає дидактична задача організувати засвоєння учнями поняття, уявлення. Реалізація цієї задачі здійснюється шляхом розв'язання логічно взаємозв'язаних дидактичних підзадач, зміст яких зводиться до: 1) усвідомленого сприймання рослин за ознаками: особливості форми кореня, будови стебла, довжина і ширина листків, наявність квітки, плоду; 2) осмислення сприйнятого матеріалу (аналіз, порівняння рослин за вказаними ознаками, виділення істотних ознак); 3) узагальнення істотних ознак, формування висновку про суть поняття; 4) закріплення змісту засвоєного поняття.
Дидактична задача розв'язується з допомогою вибраного методу - способу взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів. До основних факторів, які зумовлюють вибір методу, належать зміст логічно завершеної частини мети й можливості школярів виконувати об'єктивно необхідний вид навчально-пізнавальної діяльності по її засвоєнню. Наприклад, якщо вивчаються у логічній частині уроку зовнішні ознаки рослин, які не вимагають істотних змін або перетворень конкретних об'єктів-рослин, то найефективнішим способом засвоєння змісту цієї логічної частини є практична робота з натуральними об'єктами або гербарними зразками. Якщо матеріал важкий, то діяльність учнів може бути тільки репродуктивна. Виконання репродуктивної практичної роботи доцільно організувати фронтально, під безпосереднім керівництвом учителя.
Наведемо фрагмент уроку. Учням роздаються гербарні зразки рослин. Щоб забезпечити усвідомлене сприйняття, актуалізуються опорні знання:
Пригадайте, на які групи поділяються рослини за будовою стебла? (Учитель показує малюнки дерев, кущів, трав). До якої групи належать рослини, які знаходяться у вас на парті? Обгрунтуйте свою думку. Щоб правильно висловитися, користуйтеся написаними на дошці реченнями:"Ці рослини є..., тому що..." Пригадайте, що у рослин називається органом (орган -частина рослини). Назвіть і покажіть на одній з розданих вам рослин всі її органи. Але спочатку пригадайте, в якій послідовності слід називати органи. (Починати потрібно з..., потім назвати...) Візьміть першу рослину. Уважно розгляньте її. Якщо впізнали, то назвіть її ( Якщо дитина не знає, рослину називає вчитель). Інший прийом: щоб допомогти дітям назвати рослину, можна активізувати їхню діяльність, використати загадку.
Після аналізу змісту загадки за вказаними ознаками визначається назва рослини. Потім здійснюється усний опис рослини за такими планом: назва рослини, форма кореня (довгий, чи росте пучком), форма стебла (довге, прямостояче чи витке), довжина і ширина листків (довге-коротке, вузьке-широке), чи є квіти (поодинокі, зібрані у групи), чи є плід ( соковитий, сухий).
План попередньо записується на дошці. Діти працюють услід за вчителем. Після опису кожної рослини визначають ті особливості, за якими можна розрізнити її серед інших. Учитель запитує: За якими ознаками можна розпізнати дану рослину? Далі діти порівнюють рослини, визначають подібні і відмінні ознаки. Після узагальнення здобутих результатів формулюється висновок.
Якщо у другій логічно завершеній частині розкривається уявлення про значення рослин, які засвоюються за допомогою конкретного фактичного матеріалу. Тому навчально-пізнавальні діяльність учнів має репродуктивний характер. Оптимальним методом є репродуктивна бесіда у поєднанні з роботою над текстом підручника, образотворчими засобами наочності, розповіддю вчителя.
Розглянемо фрагмент цієї частини уроку. Дітям пропонується завдання на розпізнавання конкретної рослини (учитель може показати рослину - діти її називають, рослина називається - діти знаходять її серед гербарних рослин, загадує вчитель загадку - діти відгадують і знаходять і показують рослину тощо). Вчитель просить пригадати, де використовує людина дану рослину?
Метою етапу систематизації, узагальнення та застосування засвоєних знань є виявлення взаємозв'язків між елементами змісту, встановлення певних закономірностей і формування на їх основі елементів знань з вищим рівнем узагальнення, а також предметних умінь і навичок.
Досягнення поставлених цілей вимагає актуалізації засвоєних знань та умінь, організація якої має на цьому етапі свої особливості. Якщо діти в усіх логічно завершених частинах теми добре закріпили зміст елементів знань на репродуктивному рівні, то їх актуалізацію у необхідній послідовності доцільно здійснювати через виконання системи завдань на застосування кожного з елементів в подібних та нових ситуаціях. Наприклад:
1. Завдання на розпізнавання окремих рослин, їхніх органів.
2. Яким словом можна назвати перелічені рослини ?
3. Поставте стрілки до ознак, які є в названих рослинах.
4. Серед гербарних зразків (показує вчитель) виберіть рослину
5. Доведіть, що дана рослина належить до ...
6. Складіть розповідь про одну із рослин. Розповідайте у такій послідовності: 1) назвіть рослину; 2) усно опишіть її зовнішній вигляд; 3) розкажіть як вона використовується людиною ( Учитель обов'язково наводить зразок розповіді).
7. Чому до рослин необхідно бережливо ставитись?
Вивчення педагогічної літератури [1; 11; 19; 40] показало, що урок-екскурсія - особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою. Вони мають великий виховний вплив на учнів, сприяють розвитку естетичних почуттів, емоцій, дбайливого ставлення до всього живого, викликають інтерес і почуття любові до природи і рідного краю. На уроках - екскурсіях, які на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх в природній обстановці, тоді як у класі об'єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища. Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об'єктів природи, встановити зв'язки організмів один з одним і з середовищем, з умовами існування. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Виховне значення екскурсій полягає в тому, що вони сприяють розкриттю багатства і краси рідного краю, формуванню бережливого ставлення до природи, раціонального використання природних багатств. Екскурсії розширюють кругозір учнів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, виробляють практичні навички і вміння.
Основним методом пізнання на уроці-екскурсії є спостереження за об'єктами та явищами природи та очевидними взаємозв'язками і залежностями між ними.
У працях Т. Бабайри [4], Л. Нарочної [36] та ін. підкреслюється, що класифікація уроків-екскурсій здійснюється за двома ознаками: обсягом власне предметного змісту теми (однотемний, багатотемний, багатопредметний) та його місцем у структурі вивчення розділу або курсу (вступний, поточний та підсумковий). У курсу природознавства початкової школи проводять такі види екскурсій:
вступний(багатотемний);
поточний (однотемний);
підсумковий (багатотемний).
Кожен вид уроку-екскурсії має окрему макроструктуру. Вступний урок-екскурсія має такі етапи: організація класу до уроку; постановка мети і завдань уроку, мотивація навчання; засвоєння нових знань, умінь і навичок; підсумок уроку; домашнє завдання. Макроструктура поточного уроку-екскурсії крім наведених етапів включає ще й такі: перевірка засвоєних знань, умінь і навичок; узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок; застосування засвоєних знань, умінь і навичок. Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систематизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок.
Ефективність уроку-екскурсії залежить від підготовки його вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності: визначення теми уроку-екскурсії за програмою; визначення виду уроку-екскурсії; складання логічно-понятійної схеми власне предметного змісту уроку-екскурсії за підручником з природознавства; конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які є на місці екскурсії ( учитель попередньо вивчає маршрут і місце уроку); визначення мети уроку; розробка методики проведення уроку-екскурсії; підготовка школярів до нього; підбір необхідного обладнання [11].
На уроках природознавства учні дістають певну суму знань, набувають умінь і навичок. При цьому вчитель використовує методи роботи, які властиві природничим наукам. Найбільш важливим серед них є спостереження за об'єктами та явищами природи, які забезпечують формування спостережливості та логічного мислення, проведення дослідів та практичних робіт, що дає можливість виробити практичні навички та уміння.
Застосування наочності у викладанні природознавства є обов'язкова умова свідомого і міцного засвоєння знань учнями. Без наочності, без конкретного сприймання предметів природознавство як навчальний предмет не може існувати. Засоби наочного навчання підвищують ефективність уроку природознавства, викликають у дітей інтерес до навчального предмета.
Педагогічна цінність використання наочності в процесі вивчення природознавства полягає в тому, що завдяки фронтальному зоровому сприйманню в усіх учнів створюється правильне уявлення про предмет природи. Засобами унаочнення, що використовуються на уроках природознавства, є натуральні об'єкти (живі рослини, гербарії, колекції), ілюстративні посібники (таблиці, картини, навчальні кінофільми тощо), а також моделі (рельєфні таблиці тощо). Найбільший ефект на уроках природознавства дає використання натуральних посібників.
За допомогою наочності активізуються увага, сприймання, пам'ять, мислення; вона стимулює живе, зацікавлене спілкування дітей з приводу побаченого й почутого, викликає асоціативні зв'язки, розширює і уточнює поверхові і неповні уявлення дітей про рослинний світ. Під час застосування наочних методів джерелом інформації стають досліди, живі об'єкти, кінофільми, таблиці. Отже, основним джерелом знань є спостереження, а не слово, але слово залишається провідним в усьому навчальному процесі. Мета застосування наочних методів -- збуджувати й розвивати активність сприйняття і мислення учнів. Наочність на уроках природознавства може бути натуральною (об'єкти природи живі і препаровані) і зображувальною (таблиці, схеми, муляжі, кінофільми). До наочних методів належить демонстрування дослідів, натуральних об'єктів, зображувальних посібників.
Формування знань про рослини потребує демонстрації натуральних об'єктів, оскільки дає живі образні уявлення про рослини. Для демонстрування живих рослин залучають учнів, які вже ставили досліди за завданням учителя в позаурочний час у куточку живої природи.
Для вивчення багатьох об'єктів, недоступних для сприймання в натурі, учитель застосовує зображувальну наочність. Разом із таблицями на уроках природознавства використовують малюнки вчителя на класній дошці. Малюнок на дошці дає змогу вчителеві послідовніше і повніше викласти матеріал, а учням -- легше стежити за думкою вчителя, зосереджуючи увагу в потрібний момент на сприйнятті лише тієї деталі, про яку йде мова. Малюнки вчителя повинні бути простими, близькими до схеми. У 1-4 класах учитель малює на дошці листки, окремі рослини. Робота з малюнком на уроці сприяє кращому засвоєнню матеріалу.
Важливе значення у формуванні природничих знань, а отже і знань про рослини має метод спостереження. У працях відомих педагогів Я. Коменського, К.Ушинського, В. Сухомлинського, психологів Л. Занкова, Н. Менчинської та інших показано, що природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їх розвиток.
К. Д. Ушинський зазначав, що основа розуміння суто людської мови полягає у правильному логічному мисленні, а правильна логіка мислення виникає з правильних і точних спостережень [54].
В Сухомлинський вважав, що "із спостережень не тільки черпаються знання, - у спостереженнях знання живуть...", вони "необхідні дитині, як сонце, повітря й волога необхідні рослині"[50].
Пізнання навколишнього світу розпочинається із нагромадження чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою оволодіння системою знань, адекватною навколишній природі з її зв'язками і залежностями. Відсутність запасу конкретно образних уявлень у молодших школярів призводить до формального засвоєння знань. Дітям важко уявити предмет або явище, якщо вони не бачили цих об'єктів або їх зображень. Наочно-чуттєву основу засвоєння забезпечують спостереження Як зазначають Т. Байбара, О. Біда, Ф. Кисельов, спостереження - це свідомо організоване сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності, спрямоване на виявлення істотних ознак, причинно-наслідкових зв'язків у природі [3; 10; 28]. За допомогою спостережень виявляються певні закономірності в навколишній дійсності.
У процесі спостереження учні оволодівають уміннями виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об'єктах, робити висновки за допомогою вчителя. [31].
У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. З позиції розуміння методу навчання як дидактичної категорії спостереження є способом організації взаємопов'язаної діяльності учителя і учнів. Діяльність вчителя полягає в тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання школярами об'єктів природи. Зміст діяльності вчителя при використанні цього методу зумовлюється, по-перше, об'єктивною сутністю спостереження, його структурою, змістом її компонентів та закономірностями їх реалізації, по-друге, віковими особливостями психічного розвитку молодших школярів і по-третє, наявністю опорних знань, умінь, навичок та життєвого досвіду учнів [3].
У структурі спостереження виділяють такі компоненти: цілі, план, безпосереднє цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ природи, висновки спостережень. У цілях чітко визначається об'єкт, за яким вестиметься спостереження і його результат. Мета, поставлена вчителем, повинна бути сприйнята й усвідомлена учнями. Цьому сприяє розкриття змісту основних термінів, за допомогою яких вона формулюється, конкретизація об'єктів і результатів спостереження.
План складається на основі тих конкретних задач, які послідовно розв'язуються в ході спостереження. Він забезпечує цілеспрямованість діяльності учнів, уникнення стихійності та різних випадковостей. Складання плану залежить від рівня усвідомлення результату спостереження. План складається вчителем разом з учнями.
Пригадайте, за чим необхідно спостерігати, щоб виявити особливості змін, які відбуваються з рослинами восени?
У якій послідовності необхідно вести спостереження? Для цього слід скласти план. Це означає, що треба визначити: за чим спочатку вести спостереження, далі, після цього...
Отже, спочатку треба звернути увагу, які зміни відбуваються із бруньками на деревах. Далі поспостерігати, які рослини перші зацвітають. Після цього поспостерігати, у яких рослин з'являється листя на деревах.
Вивчення педагогічних джерел показало, що велике значення для спостережень, особливо систематичних, довготривалих, має вибір об'єктів. Вони мають бути знайомими школярам, цікавими для них, доступними для сприймання. Якщо, наприклад, це рослини своєї місцевості, то вибираються ті, які гарно квітують, дають плоди, використовуються людиною, мають красивий вигляд крони, ростуть у такому місці, де їх можна бачити здалеку можна підійти до них близько.
Спостереження розпочинається із організації сприймання об'єкта в цілому, щоб у дітей спочатку склалося цілісне уявлення про нього. Далі організовується детальне сприймання тих його частин, які передбачені цілями спостереження. Воно неможливе без відчуття ознак і властивостей предмета чи явища за допомогою аналізаторів. А це потребує від дітей оволодіння уміннями користуватися своїми органами чуття, тобто уміти бачити, відчувати, чути і та ін. Крім того, щоб назвати ознаки, якості, властивості об'єкта необхідні знання кольорів, звуків, видів форм та ін., тобто сенсорних еталонів.
Зіставлення цілого і частин у ході цілеспрямованого спостереження дає змогу дітям; по-перше, під час сприймання свідомо уникати випадкових ознак, властивостей. Наприклад, ведеться спостереження за деревами, але учні звертають увагу на те, що на ньому є гніздо птаха. У цьому випадку вчитель має актуалізувати знання учнів про зовнішню будову дерева. "Які органи має дерево? Не забувайте, у якій послідовності їх треба називати (корінь, стовбур(стебло), листя, квіти, плоди з насінням). Чи гніздо птаха на дереві є його частиною? Отже, потрібно спостерігати і називати тільки ознаки дерева". По-друге, осмислювати сприйняті ознаки у контексті цілого образу (не перелічувати їх), виділяти в об'єкті основні, важливі, істотні ознаки, узагальнювати їх.
Зміст висновку, механізм розумової діяльності дітей під час його формування визначається об'єктом і цілями спостереження. Щоб зробити висновок за спостереженнями відносно групи об'єктів, стверджують Т. Байбара, О. Біда, Н. Коваль та ін. методисти, спочатку ведуться спостереження за одиничними об'єктами цієї групи. У кожному із них сприймаються ті ознаки, які передбачені цілями спостереження. Далі об'єкти між собою порівнюються і визначаються їх потрібні ознаки. Вони і складають зміст висновку.
Ф. Кисельов [28], Н. Коваль [30], Л. Нарочна [36], Р. Петросова [40] розрізняють за тривалістю проведення спостереження: короткочасні і довготривалі . Короткочасними спостереження потребують незначного часу на уроці, або під час виконання домашніх завдань. Метою цього виду спостереження є сприймання ознак, властивостей конкретних об'єктів. Довготривалі спостереження проводять позаурочно. Об'єктом їх виступають процеси, явища, події, які розвиваються, змінюються протягом певного часу. До цієї групи належать спостереження за і умовами життя рослин, за впливом різних умов існування на ріст і розвиток рослин, за змінами, які відбуваються з конкретними об'єктами природи протягом різних пір року і т. п [3].
За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів спостереження класифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні.
Фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під керівництвом учителя. За допомогою бесіди діти спонукають ся до актуалізації опорних знань і умінь, осмислення і конкретизації опорних знань і умінь, осмислення і конкретизація об'єкта та цілей спостереження, визначення його завдань і побудови плану. Кожне завдання перед розв'язанням повторюється вчителем, або учнем ("За чим будете спостерігати?... Далі спостерігайте за..." і ін.). Це сприяє цілеспрямованості спостереження, а обговорення його результатів забезпечує проміжний контроль і коригування. Крім того, словесне вираження наслідків сприймання вголос одним учнем, а про себе - іншими дає змогу усвідомити їх зміст, зіставити свій результат з результатом однокласників. За потреби, придивитись, прислухатись. Звернути увагу на окремі деталі. Загальний висновок за такими спостереженнями формулюється учителем (якщо складний) і повторюється учнями або робиться школярами самостійно.
Групові спостереження. Завдання виконуються групами по 2-4 учні. Групи можуть складатися як з учнів з однаковими ("сильні", "середні", "слабкі"), так і різним рівнем підготовки. Обов'язковим при створенні групи є врахування інтересів учнів та взаємин між собою.
Індивідуальні спостереження виконуються кожним учнем самостійно. В основному вони ведуться під час виконання домашньої роботи. В індивідуальних завданнях найповніше враховуються індивідуальні особливості, рівень розвитку і підготовки, пізнавальні інтереси школярів, це досягається різними шляхами. Наприклад, може бути однаковою ціль, але об'єкт спостереження вибирається кожною дитиною самостійно. Або завдання однакове за змістом, а міра допомоги для окремих учнів різна тощо [20; 31].
У процесі навчання спостереження за місцем використання Т. Байбара виділяє спостереження: випереджувальні, опорні і розширювальні [3].
Випереджувальні спостереження організовуються до засвоєння нових знань. їх результати є чуттєвою основою для формування уявлень у наступних темах. Цей вид спостереження застосовується до тих об'єктів, які неможливо сприймати безпосередньо на уроці, або вони потребують тривалого часу. Наприклад, за станом різних груп рослин в ту і чи іншу пору року (3 клас), за умовами проростання насіння (3 клас). Випереджувальні спостереження ведуться учнями в позаурочний час з учителем чи самостійно. Вони виступають основним методом на вступному уроці-екскурсії до певного розділу.
Опорні спостереження організовуються учителем у процесі засвоєння нових знань (уявлень, понять, встановлення залежностей та ін.). Фронтальна форма організації пізнавальної діяльності школярів є домінуючою у процесі їх здійснення.
Розширювальні спостереження застосовуються після засвоєння теоретичних знань. Вони потрібні для їх конкретизації, розширення і поглиблення сформованих елементів змісту. Такі спостереження носять дедуктивний характер, тобто спочатку актуалізуються з метою засвоєння емпіричних знань. Які його пояснюють, деталізують, конкретизують, доводять правильність та ін. Цей вид використовується на підсумкових уроках-екскурсіях, у домашніх роботах і може здійснюватися індивідуально, групами і фронтально [3].
За характером пізнавальної діяльності учнів спостереження бувають репродуктивними і творчими. Репродуктивні спостереження спрямовані на сприймання та відтворення зовнішніх ознак, властивостей, частин явищ і предметів (форми, кольору, розмірів та ін.) та зовнішніх зв'язків. Творчі спостереження є способом розв'язання проблем.
Проблеми вирішуються учнями початкових класів під і керівництвом учителя чи повністю самостійно за аналогією. Т. Князєва [29]., Н. Коваль [31], О. Савченко [47] у своїх працях зазначають, що виконання проблемних завдань може бути організоване різними методами: евристичним і дослідницьким. У зв'язку з цим можна розрізняти евристичне і дослідницьке спостереження. Але під час евристичного спостереження проблема розв'язується учнями у співробітництві х вчителем, а під час дослідницького - самостійно, під опосередкованим керівництвом учителя.
Проте, як стверджують Т. Байбара [2; 5], О. Біда [9], П. Мазур [34], Г. Пустовіт [43], З. Редзинець [44] та ін. не всі ознаки предметів та явищ безпосередньо сприймаються. Окремі з них, а саме якісні характеристики, виявляються за допомогою приладів, а інші - під час зміни предмета, явища або умов існування. У зв'язку з цим пізнання рослин, крім спостережень вимагає проведення дослідів і практичних робіт.
При використанні практичних методів навчання учні переважно набувають знань у процесі практичної роботи, проведення експерименту (розв'язання питання за допомогою досліду); виконання самостійних завдань під час екскурсії тощо.
О. Біда, В. Пакулова та ін. методисти, стверджують, що дослід - це спосіб вивчення об'єктів чи процесів природи в спеціально створених штучних умовах і визначення з комплексу зовнішніх впливів на об'єкт чи процес лише одного, наперед визначеного фактора.
Якщо у процесі спостереження сприймаються тільки зовнішні ознаки й властивості предметів та явищ, то за допомогою дослідів відбувається більш глибоке пізнання. Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо.
Згідно досліджень Т. Байбари [2], дослід як метод пізнання, вид пізнавальної діяльності суб'єкта, включає такі структурні компоненти:
Осмислення власне предметних цілей досліду. Актуалізація знань про об'єкт, з яким проводиться дослід.
Планування досліду: а) визначення практичних дій, їх послідовності; б) вибір обладнання (приладів і матеріалів).
Виконання досліду: а) виконання практичних дій у необхідній послідовності; б) цілеспрямоване спостереження за об'єктом (змінами, які відбуваються, результатами змін) під час досліду; в) усвідомлення результатів спостереження; г)самоконтроль за процесом досліду.
Осмислення результатів досліду: а) узагальнення фактів; б) установлення взаємозв'язків; в) фіксація наслідків досліду (усно, письмово, графічно).
Закріплення результатів проведення досліду: знання цілей, власне предметних результатів, способів практичних і перцептивних дій і їх необхідній послідовності, приладів і матеріалів для виконання досліду та відповідних умінь.
Зазначимо, що мета досліду досягається в результаті спостереження і осмислення наслідків практичних дій з об'єктом. Отже, практичні дії виступають необхідною умовою отримання знань про об'єкт. Без оволодіння ними суб'єкт не може виконати дослід.
Досліди в навчальному процесі можуть виконувати дві функції - демостраційно-ілюстративну і дослідницьку. В першому випадку вони виступають, як правило, засобом закріплення раніше засвоєних учнями знань, умінь і навичок. В іншому разі досліди виступають засобом здобуття нових знань учнями. Це - дослідницька функція.
Досліди можуть ілюструвати всі три ступені пізнавального процесу - бути джерелом живого споглядання, підставою для абстрактного мислення і критерієм істинності суджень учителя і учнів, що висловлюються на уроках. І дійсно, дослід визначає зв'язок між явищами. Кожний навчальний дослід (експеримент) дозволяє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами і явищами. Він є основою в пізнанні і критерієм істинності одержаних результатів.
Необхідність проведення дослідів у початкових класах зумовлена насамперед тим, що діти мають недостатній чуттєвий досвід, а більшість природознавчих уявлень і елементарних понять формується тільки на його основі. Так, щоб з'ясувати, яке значення води для життя рослин, проводиться дослід: одну рослину поливають, а іншу - тимчасово ні. Спостереження ведеться за кольором листя, стебла (якісні ознаки), вимірюється висота рослина під час досліду (кількісна ознака), порівнюються відповідні характеристики обох рослин. Відмінність пояснюється відсутністю води, тобто визначається умова росту рослин. За допомогою дослідів визначаються і наслідки, до яких призводить зміна умов існування об'єкта (наприклад, зміна умов життя рослини: кількості світла, тепла, води та ін.), а також причини, тобто умови, за яких виникає відомий наслідок.
Під час навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли процес у природі триває довго, і діти не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або виникає потреба в детальному вивченні чи загострені уваги дітей на частині такого процесу.
Проведення дослідів має велике навчальне і виховне значення. Вони дають можливість виховувати в дітей дослідницький підхід у здобуванні знань, збуджувати в них інтерес до природи. Учні набувають умінь і навичок користуватися нескладним лабораторним обладнанням, а головне - спостерігати явища, розкривати причини, які викликали їхню зміну. Мислення учнів спрямовується на аналіз і синтез. Під керівництвом вчителя вони вчаться виділяти в предметів істотні ознаки, встановлювати між ними подібність, узагальнювати, робити висновки. Постановка досліду збуджує інтерес учнів, розвиває їх спостережливість і мислення.
У педагогіці існують різні класифікації дослідів. Одні науковці розглядають їх як складову частину практичних робіт, інші - як самостійний елемент уроку, і відповідно до цього поділяють їх. Але на нашу думку, найбільш доцільною є класифікація, запропонована Байбарою Т. М., згідно з якою досліди поділяються за двома ознаками:
за рівнем пізнавальної самостійності учнів;
за тривалістю виконання.
Крім того, деякі науковці, такі як О. Біда, Л. К. Нарочна та ін., класифікують досліди за третьою ознакою, а саме, за ступенем ініціативи учнів.
Досліди за рівнем пізнавальної самостійності учнів поділяються на репродуктивні та творчі. Репродуктивними називаються досліди, спосіб виконання і результати яких відомі учням. Вони виконуються за зразком під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя (самостійно) з використанням усних і письмових інструкцій. Творчим називається дослід, який виступає способом розв'язання навчальної проблеми.
У природознавстві використовуються короткочасні і довготривалі досліди. Короткочасними є досліди, які виконуються в межах одного етапу уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок; їх застосування; перевірка.
Результати довготривалих дослідів отримують через 1 - 2 тижні або навіть через 1 - 2 місяці. Довготривалі досліди проводяться протягом тижня або чверті, а деякі з них продовжуються і влітку. Наприклад, досліди із визначення значення тепла для утворення коренів у кімнатних рослин, досліди, які визначають значення підживлення для росту і розвитку культурних рослин. Ці досліди проводяться на навчально-дослідній ділянці, вдома протягом цілого літа.
Довготривалі досліди, як правило, носять випереджувальний характер і необхідні для засвоєння учнями фактичного матеріалу, який є основою теоретичних узагальнень. Ці досліди застосовуються також з метою конкретизації теоретичних положень, пояснення і доведення їх правильності. Вони мають свої особливості в методиці організації і проведенні. Зокрема довготривалі досліди закладаються учителем разом з учнями в позаурочний час. За ними діти систематично спостерігають на перервах, після уроків і записують наслідки своїх спостережень у зошити з природознавства. Записи дозволяють учителеві здійснювати опосередкований контроль і коригувати діяльність школярів.
Дослід, як метод навчання, є способом взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів: вчитель управляє (організовує, планує, контролює, стимулює, коригує, аналізує й оцінює) діяльністю учнів, спрямовує на вивчення предметів і явищ природи у спеціально створених умовах шляхом зміни об'єктів або умов їх існування (протікання) з використанням відповідних приладів і матеріалів.
За ступенем ініціативи учнів розрізняють досліди: демонстраційні і лабораторні досліди. У першому випадку учитель або учень демонструє дослід. У другому - вчитель дає завдання, а учні виконують.
Демонстрація досліду проводиться в класі перед усіма учнями найчастіше вчителем. Демонстрування дослідів на уроках природознавства проводиться у таких випадках:
коли потрібно пояснити явище, яке незручно спостерігати у природі, виробничий процес, ознайомити учнів з найпростішими законами природи;
коли досліди складні для самостійного виконання учнями;
коли досліди небезпечні.
Дуже важливо, коли учитель правильно керує спостереженнями дітей, їхнім мисленням, щоб учні самостійно дійшли до потрібних висновків. Наприклад, запитанням "Що ви спостерігаєте?" учитель спрямовує увагу дітей на певне місце приладу, на хід процесу; "Чому це відбувається?" - примушує шукати пояснення причинності явища; "Який висновок з цього можна зробити?" - спонукає до мислення, розкриває суттєві ознаки; "Де можна спостерігати подібне явище в природі?" - привчає дітей зіставляти свої спостереження з процесами явищ природи. Учитель допомагає учням правильно сформулювати висновки, зробити узагальнення. Досліди проводять у такому темпі, щоб діти змогли запам'ятати всі етапи роботи, пояснити послідовність спостережуваного явища, кінцеві наслідки роботи.
Демонструючи досліди, слід додержуватись ряду положень, які полегшують процес сприймання:
Усвідомлення учнями мети і питань, які треба з'ясувати, ставлячи дослід. Тільки тоді вони свідомо поставляться до експерименту. Для цього вчитель проводить вступну бесіду, в ході якої і доводить дітям необхідність постановки досліду.
Чітка, повна інструкція з техніки виконан и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.