На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Визначення рол елементв цкавого мовознавства на яксть засвоєння учнями знань в процес вивчення менника в початкових класах дослдження особливост його використання в навчальнй дяльност вчителя початкових класв. Розробка пзнавальних завдань.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 02.11.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

(дипломна робота)
Вступ

Національне відродження, демократичні перетворення в Україні, перехід на дванадцятирічний термін навчання в школі потребують розв'язання проблеми національної освіти, докорінного її оновлення і реформування, зокрема у сфері професійної підготовки вчителів. Вищі навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процесу, всебічний розвиток і виховання майбутніх педагогів відповідно до нових завдань і потреб суспільства, що в свою чергу вимагає внесення істотних змін у процес професійного навчання майбутніх педагогів.
Провідну роль у навчанні та вихованні особистості відіграє мова.
Мова - це неоціненний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від самого народження й аж до смерті. У щоденній практиці спілкування не обійтися без мови. І навіть коли ми думаємо, в пам'яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Власні думки формулюємо і передаємо за допомогою мови. Світ пізнаємо через мову, бо в ній накопичено життєвий досвід попередніх поколінь. Через мову ми впливаємо на емоції і почуття людей, формуємо у них їхні естетичні смаки.
Значення мови у розвитку підростаючого покоління і в подальші вікові періоди підкреслювали майже всі видатні педагоги і психологи минулого і сучасності. Тому рідна мова є одним із найважливіших навчальних предметів в школі. Її особливе місце у системі навчальних дисциплін визначається тим, що саме від мовленнєвих і мовних знань, умінь і навичок безпосередньо залежать успіхи навчальної діяльності школяра, його успішність в оволодінні знаннями з усіх предметів та адекватна інтеграція в соціум.
Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання вчитися - «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. Одним із важливих засобів їх розв'язання вчені виділяють інформативність уроку, тобто використання у навчальному процесі інформаційно насичених матеріалів, цікавих завдань і вправ складених з урахуванням мотиваційного, змістового та процесуального компонентів навчання, елементів гумору тощо.
Завдання вчителя полягає в тому, щоб із самого початку зацікавити молодших школярів мовними явищами, збудити у них прагнення до знань.
Об'єктом дослідження є використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах.
Предмет дослідження - умови формування пізнавальної активності молодших школярів засобами навчально-пізнавальних матеріалів з елементами цікавого мовознавства.
Мета роботи - визначити роль елементів цікавого мовознавства на якість засвоєння учнями знань в процесі вивчення іменника в початкових класах і дослідити особливості його використання в навчальній діяльності вчителя початкових класів.
Завдання роботи:
1. опрацювати науково-методичну літературу з даної проблеми;
2. проаналізувати особливості використання вчителями початкових класів елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника;
3. проаналізувати навчальні програми і підручники з рідної мови для початкових класів з метою виявлення досліджуваного матеріалу у навчальній діяльності молодших школярів;
4. розробити серію цікавих завдань і вправ з використанням науково-пізнавальних матеріалів під час вивчення іменника у початкових класах.
Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:
· аналіз педагогічної та методичної літератури;
· спостереження;
· бесіда;
· аналіз передового педагогічного досвіду;
· теоретичне узагальнення.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.
Розділ І. Теоретичні основи вивчення іменника

1.1 Семантико-граматичні категорії іменника

Учені дослідили, що половина усіх слів, наявних у нашій мові, припадає на іменник. Це, очевидно, тому, що він дає назви усьому, що нас оточує. А світ такий велетенський. До того ж іменник - незрівнянна порівняно з іншими частина мови за можливістю поповнення новими словами. От і виходить, що майже кожне друге слово в нашій мові - іменник.
Спостереження показали, що іменник - це перша частина мови, яка з'являється в мовленні дітей. Їх оточує світ речей, і вони жадібно прагнуть дати назви усьому, що бачать.
Ще іменник - найсамостійніше частина мови. Вона має свої категорії і дуже рідко прислухається в реченні до інших слів.
Іменник - це частина мови, що об'єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду, відповідає на запитання хто? або що?
В іменнику об'єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (ліс, стіл, зошит, ручка, вікно, човен), істот (людина, викладач, ведмідь, дівчина, птах, олень), явищ природи (дощ, сніг, грім, мороз, відлига, блискавка), дії або стану (біг, читання, перепис, підготовка , відпочинок, дрімота), узагальнених властивостей або ознак (доброта, сміливість, блакить, радість, юність, краса, щедрість, ідея) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх.
Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючою ознакою, загальнокатегоріальною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне / загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. Власний іменник - це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір'їв, клички тварин, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франко, Президент України, Герой Радянського Союзу.
Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів). або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми).
Загальний іменник - це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення.
Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник власною чи загальною назвою: коваль (професія), Коваль(прізвище), шахтар (професія), Шахтар (назва футбольного клуба). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групу загальних: ампер, ом, вольт, дизель та ін.
Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення, наприклад:
Дороги йшли, врізалися з розгону
У племена, Помпеї та міста…
Сивіли і відходили Платони
І формули слідів читав Сковорода.
Ті на Олімп, а інші - в чорнозем…
Відходили філософи в історію,
А посохи відходили в музей.
І пилом осідав над ними час…
Так звідки ж ти, Дорого, почалась?
(Б. Олійник)
За характером позначуваного (конкретне / абстрактне) іменники поділяються на конкретні і абстрактні назви.
Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. д.
До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять - якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.
Категорія конкретності / абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини (кошти, заручини, вибори).
Абстрактні іменники - це переважно мотивовані вторинні слова. Твірними у них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я) та ін.
Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне / абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте: полум'я в печі і полум'я серця, раптовий вихор і вихор думок).
Серед іменників загальних назв з конкретним значенням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою категорією).
Категорія збірності і одиничності.
Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад:
колосся, гілля, комашня.
Категорія збірності виражається граматично: збірні іменники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у форі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками.
Не можна наприклад сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.
Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами: -ств(о), -инн(я), -н(я) та ін.
А основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша - миші - мишва, жінка - жінки - жіноцтво, (і жінота), парубок - парубки - парубоцтво (і парубота), птах - птахи - птаство, професор - професори - професура. Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх двох словах - нульовим). Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.
За семантико-граматичними ознаками із збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад: гречка, горох, тютюн, картопля, ожина, молоко, сіль, вода та ін. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають лиже в множині (ласощі, вершки, помиї та ін.).
Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці, жита).
Речовинні іменники мають ще один вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху).
Об'ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об'єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова.
Відхилення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.
Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад
: пташина - птаство, селянин - селянство, бадилина - бадилля, зернина - зерно, пшеничина - пшениця, волосина - волосся.
Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина - квасолини, намистина - намистини, перлина - перлини, стеблина - стеблини та ін.
Одиничні іменники можуть означатися числівниками: ти горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.
Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотвірне вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції - в граматичній категорії числа.
Категорія істот і неістот.
У системі семантико-граматичних категорії іменника виділяться також категорія істот і неістот.
Групування іменників відбувається за семантичними ознаками
: до категорії істот належать назви:
осіб (
чоловік, дівчина, робітник, син, вчитель);
тварин (кінь, віл, осел, вовк, лев, кішка, теля, ворона, джміль, рак);
міфологічні і демонічні образи (мавка, лісовик, чорт, домовик, демон, Юпітер, Діана) ;
померлих
(мрець, небіжчик, покійник);
усі інші назви - явищ, предметів, абстрактних понять - входять у категорію неістот.
Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (
клас, група, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус) відносяться до назв неістот.
Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей) ; слухав жайворонка (жайворонків) ; поклав зошит (зошити) ; беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.
Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.
Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках - у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному і місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю) : клен-у, Дніпр-у, піджак-у.
Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: алігатор-а, учн-я, Іван-а; у назвах неістот флексія залежить і від інших угрупувань цих іменників (наприклад: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, сирт-у).
Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об'єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності / імперсональності).

1.2 Граматичні категорії іменника
Категорія роду.
Граматична категорія роду є одна з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.
Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого жіночого і середнього роду.
Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно - характером основ і системою флексій.
Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджувальних з ними слів - прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.
У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець - українка, шахіст - шахістка.
У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов'язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.
Більшість іменників розподіляться за родами залежно від характеру основи і системи флексій.
До чоловічого роду належать:
1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (
віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
2) частина іменників на
-а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);
3) деякі іменники на -о (батько, Дніпро, Павло).
До жіночого роду належать
:
1) більшість іменників на -
а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
2) частина іменників на приголосний (
ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.
До середнього роду належать:
1) майже всі іменники на -о, -е (срібло, марево, море, поле)
;
2) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).
Спеціальної
флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю.
Проте система флексій - не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об'єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів - жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, ледащо, Саша. Рід таких іменників визначається в реченні, тобто синтаксично, за допомогою інших слів, наприклад: А дівчина - сиротина, у наймах марніє; Заспіває та й згадає, що він сиротина; Одна, одна, як сирота, на чужині, гине! Отакий-то мій Ярема, сирота убогий (Т. Шевченко).
У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла.
У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).
Словотворчі співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран - вівця, кріль - кролиця, гусак - гуска) та деяких диких (наприклад: слон - слониха, заєць - зайчиха, вовк - вовчиця, ведмідь - ведмедиця).
Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:
Чоловічий рід
Жіночий рід Середній рід
кабан свиня порося
бик корова теля
кінь кобила лоша
лев левиця левеня
заєць зайчиха зайченя
Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я),приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.
У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (наприклад: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).
Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад: канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).
Значення роду у невідмінюваних іменниках пов'язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.
Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче та ін.
До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.
Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.
У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію - вказівку на стать.
Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи
і система флексій.
Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь - жіночого роду (рос. путь - іменник чоловічого роду).
Категорія числа
Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне позначення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена одиничність чи множинність.
За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.
Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.
Однина - граматичне значення для позначення одного предмета - протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день - дні, стіна - стіни, книга - книги). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовуються граб, дуб, бук та інша деревина.
Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слово ряд, низка, стос - як сукупність багатьох предметів.
Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти - два гурти, полки - п'ять полків, колективи - кілька колективів). Порівняємо також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають лише форму однини чи множини.
До іменників однинної форми належать:
слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно)
;
слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота,
рідня, городина, вишняк);
назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність).
Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної
форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, ґатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).
Однинну форму мають також іменники - власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.
Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.
Значення числа в однин них іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина' - глиби'ни, висота' - висо'ти).
До іменників множинної форми належать:
назви конкретних предметів парної або симетричної форми
: вила, ворота, кайдани, ножиці, ковзани, штани;
назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність:
гроші, кучері, солодощі, фінанси, чари, шахи;
назви речовин, залишків: вершки, ліки, дріжджі, консерви, висівки;
назви часових понять
: канікули, роковини, сутінки;
назви дій, процесів, станів
: вибори, проводи, збори;
деякі географічні назви
: Чернівці, Карпати.
До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі.
Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв'язок іменника з числівником.
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв'ю - цікаві інтерв'ю, таке па - такі па, нове кашне - нові кашне.
Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.

Категорія відмінка.
Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.
Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.
Категорію відмінка в сучасні українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Відмінок
Питання для істот
Питання для неістот
Називний
Хто?
Що?
Родовий
Кого?
Чого?
Давальний
Кому?
Чому?
Знахідний
Кого?
Що?
Орудний
Ким?
Чим?
Місцевий
(На) кому?
(На) чому?
Кличний
Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова - в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.
Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).
У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об'єктне/суб'єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб'єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб'єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб'єктне значення орудного разом із об'єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням - обставинної характеристики. І, нарешті, суб'єктне значення орудного протиставляється об'єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі і орудному.
Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв'язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.
Називний відмінок відповідає на питання хто? що?, називає суб'єкт (виконавця дії). Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків непрямими.
Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета: Сонце заходить, Гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).
Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово - це зброя) - як форми координованої з підметом.
Родовий відмінок відповідає на питання кого? чого? Основне значення родового відмінка об'єктне: а) прямого об'єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга); б) прямого об'єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках - комплективне (загін добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер муки, кілограм цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).
У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основі значення родового відмінка.
Давальний відмінок відповідає на питання кому? чому? Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об'ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, відведуть кошти дитсадку).
Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб'єкта в безособових конструкціях: Дітям радісно. Олені не сидиться).
При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямування (пам'ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).
У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв'язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).
Знахідний відмінок відповідає на питання кого? що? Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об'єкта, в той час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками.
Знахідний прямого об'єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об'єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.
Орудний відмінок відповідає на питання ким? чим? З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб'єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча - соціативне значення (мати з дочкою ідуть ,); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.
У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об'єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем), атрибутивні (дівчина з косою), обставинні (звернутися з запитанням, перебувати під водою, вийти перед світанком), предикативні (борщ був з перцем) та ін.
Місцевий відмінок відповідає на питання на кому? на чому? Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.
Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об'єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов'язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв'язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Руданський); Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! (Т. Шевченко).
Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.
Основні значення відмінків образно передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:
Називний питає хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпує свого -
Хоче знати він кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
І що друзі роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким? чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий - де? В якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.
Відмінювання іменників
За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.
До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).
До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м'який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о (батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (перо, полотно, поле), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси -ен-, -ат- (листя, знаряддя, клоччя). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -иш(е) (вовчище, носище).
Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м'який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я), у яких при відмінюванні з'являються суфікси -ен, -ат, ( -ят): ім'я - імені, курча - курчати, теля - теляти.
Іменники першої і другої відміни поділяються на групи: тверду, м'яку і мішану.
У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.
До м'якої групи належать іменники з м'яким приголосним основи перед закінченням праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.
Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа. Круча, груша.
У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст, Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото, світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (сир, вир, твір, муляр, столяр і т. д.), у тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр, командир, абажур. Суди ж належать іменники звір, комар, снігур, хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення -і, властиве іменникам м'якої групи (звірі, комарі, снігурі).
До м'якої групи належать іменники з кінцевим м'яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась, обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого), (): сонце, поле, життя, полум'я.
За типом м'якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінювані в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині - тільки на флексії (пузир, лікар , воротар; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі;).
В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).
Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.
Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.
Форми іменників першої відміни
На відмінкові закінчення іменників першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м'якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).
Флексії м'якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м'якості приголосного основи.
Парадигми першої відміни

Тверда група
відмінок
Однина
Множина
Н.
сестр-а
рук -а
сестр-и
рук-и
Р.
сестр-и
рук-и
сестер
рук
Д.
сестр-і
руц-і
сестр-ам
рук-ам
З.
сестр-у
рук-у
сестер
рук-и
О.
сестр-ою
рук-ою
сестр-ами
рук-ами
М.
(на) сестр-і
(на) руц-і
(на) сестр-ах
(на) рук-ах
Кл.
сестр-о
рук-о
сестр-и
рук-и
М'яка група
відмінок
Однина
Множина
Н.
ткал-я
наді-я
ткал-і
наді-ї
Р.
ткал-і
наді-ї
ткаль
надій
Д.
ткал-і
наді-ї
ткал-ям
наді-ям
З.
ткал-ю
наді-ю
ткаль
наді-ї
О.
ткал-ю
наді-ю
ткал-ями
наді-ями
М.
(на) ткал-і
(на) наді-ї
(на) ткал-ях
(на) наді-ях
Кл.
ткал-е
наді-є
ткал-і
наді-ї
Мішана група
відмінок
Однина
Множина
Н.
миш-а
круч-а
миш-і
круч-і
Р.
миш-і
круч-і
миш-ей
круч
Д.
миш-і
круч-і
миш-ам
круч-ам
З.
миш-у
круч-у
миш-ей
круч-і
О.
миш-ею
круч-ею
миш-ами
круч-ами
М.
(на)миш-і
(на)круч-і
(на)миш-ах
(на)круч-ах
Кл.
миш-е
круч-е
миш-і
круч-і
Однина
У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ-и, мух) та -і у м'якій і мішаній групах (стел, груш). в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -й, виступає графічно флексія -ї (наді, мрі).
У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і (школ-і, стел, груш), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -ї (Софі).
В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (нога - нозі, рука - руці, стріха - стрісі).
У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну, ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках м'якої групи (вишню, тополю).
В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою); у м'якій та мішаній групах виступає флексія -ею (вишнею, працею, межею) або графічно передається (після кінцевого основи -й) буквою -є (надією, грацією).
У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що і у давальному відмінку (-і або графічно ), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об): на горі, у гаї, по хаті, о п'ятій годині.
Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м'якої і мішаної групи переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле, круче; Полю, бабусю (і бабусе).Множина
у називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори), а м'якої і мішаної груп - закінчення -і або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).
Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).
У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, наприклад: гора - гір, особа - осіб, але межа - меж, тополя - тополь, лелека - лелек і т. д.
Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з'являється вставний [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра - іскор, сосна - сосон (і сосен), мітла - мітел, весна - весен, вишня - вишень, війна - воєн. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верств, клятв, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам (у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м'якій групі: пісням, мріям).
Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець та вівці, розводив бджіл та бджоли).
В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами (в твердій і мішаній групах: жінками, грушами) або -ями (як графічне позначення м'якості приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).
У місцевому відмінку виступає флексія -ах (у іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах ) або -ях (у м'якій групі: на полицях, на лініях).
Форми іменників другої відміни
У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край) або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках середнього роду виступає флексія -о: добро, світло (тверда група), -е: море, плече (м'яка і мішана групи) та -а (-я): весілля, життя (м'яка група).
Родовий відмінок має закінчення -а (-я) та -у (-ю). вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежить від семантико-граматичного розряду, під який підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, журавля, горобця; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка); назви мір (грама, метра, літра, місяця, карбованця); наукові та технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).
Флексія -у (-ю) виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозника, молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій, закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду, морозу, вогню).
У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча, Мелітополя, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії): але Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю): Криму, Сибіру, Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.
У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).
Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду і стида.
Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.
Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-єві) та -у (-ю) в іменниках м'якої і мішаної груп: коневі і коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.
У назва істот переважає флексія -ові, -еві (-єві), а в назвах неживих предметів -у (-ю).
Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання - синекдохи, наприклад: Показав селові синю книжечку.
У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів - з називним: узяв папір, стілець. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.
Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.
В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на ) мають флексію -ом: Іваном, краном, озером (тверда група); -ем (-єм): Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем (м'яка і мішана групи).
Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям, листям, пір'ям.
У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві (-єві). Флексії -ові, -еві (-єві) з'явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві.
Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, -ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.
В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю) чи -і (-ї) регулюється тими ж семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Наприклад: на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.
Закінчення -у (ю) виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, по морю.
Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.
У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг - у плузі, байрак - у байраці, вухо - у вусі.
У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е.
Флексія -у виступає у іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м'якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.
Флексія вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.
Перед флексією приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак - юначе, Явтух - Явтуше.
У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках , коли перше слово є загальною назвою, а друге - ім'ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.
У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.
Множина
Називний відмінок множини може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи : робітники, інженери шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду твердої і мішаних груп або графічно : учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, полотна, прізвища або флексією -я, що графічно передає м'якість приголосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.
Парадигма другої відміни

відмінок
Однина
Н.
стіл
шофер
батько
село
Р.
стол-а
шофер-а
батьк-а
сел-а
Д.
стол-у (-ові)
шофер-ові (-у)
батьк-ові (-у)
сел-у
З. и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.