Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи виразного читання в початковй школ, технка мовлення як необхдна передумова виразного читання. Переврка ефективност формування у молодших школярв умнь навичок виразного читання, використання засобв логко-емоцйної виразност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 29.09.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра рідної мови і методики її викладання
ДИПЛОМНА РОБОТА
ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ У ЧИТАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Виконала:
Студентка ПВПК 32 (з)
Щигельська Н.Н.
Науковий керівник:
к.ф.н., доц. Юрків М.М.
Тернопіль - 2009
АНОТАЦІЯ
Щигельська Н.Н. Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Дипломна робота - Тернопіль: ТНПУ. 2009. - 106 с.
У дипломній роботі вивчено теоретичні основи виразного читання у початковій школі, зокрема техніку мовлення, методичні погляди на цю проблему.
У цьому дослідженні також розглянуто використання основних засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Крім цього, перевірено ефективність запропонованої методики в навчальному процесі.
Ключові слова: виразне читання, види читання, засоби логіко-емоційної виразності читання, пауза, логічно наголошене слово, мелодика мовлення, мовна партитура.
План
ВСТУП
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 Виразне читання як навчально-методична проблема
1.2. Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання
РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ
2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі
2.2. Підготовка художнього твору до читання та використання в ній засобів логіко-емоційної виразності
2.3 Використання логіко-емоційних засобів у читанні творів різних жанрів
2.4. Перевірка ефективності формування у молодших школярів умінь і навичок виразного читання
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Слово - одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини, воно стає могутнім і нездоланним, дієвим і привабливим, якщо сказане вміло, щиро і вчасно. А саме так - цілеспрямовано, своєчасно і вміло - повинен користуватися словами кожен вчитель у сфері практичної діяльності.
Проблема формування навички виразного читання у молодших школярів - одна з найактуальніших педагогічних проблем сучасної української початкової школи, що має велике теоретичне і практичне значення. Вміло організована робота з текстом спонукає школяра до творчої праці, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати й удосконалювати культуру його почуття.
Правильне читання художнього твору сприяє проникненню в його тематичний та ідейно - мистецький зміст. Завдання школи і полягає в тому, щоб навчити дітей читати, слухати і сприймати художній твір.
Виразне читання є невід'ємною складовою частиною загального процесу навчання і виховання учнів. Методику проведення уроків не можна розглядати без елементів теорії виразного читання і культури мовлення.
Проблему формування умінь і навичок виразного читання у молодших школярів принагідне досліджували такі науковці, педагоги - методисти: В. Острогорський, Л. Коренюк, Л. Павлова, К. Станіславський, А. Капська, Б Буяльський, Г. Олійник, О. Дорошенко, О. Федик і інші.
Ґрунтовне дослідження з питань виразного читання провів Б. Буяльський. У своїй праці «Поезія усного слова» він визначав, що навчити дитину виразно читати твір - значить дати їй у руки ключ до пізнання й осмислення краси та змісту художнього слова [10]. Велику увагу вчений приділяє підготовці творів до виразного читання і методиці проведення цих уроків.
Значними в дослідженні питання виразного читання стали роботи А. Капської. У своїй праці «Виразне читання» [31] вона розглядає важливість значення розвитку методики виразного читання.
У посібнику вміщено вправи для вироблення навичок виразного читання, постановки дихання і голосу, визначення логічних центрів у тексті. Проаналізовано особливості читання творів різних жанрів: байки, казки, оповідання, поезії.
У розвиток навички виразного читання значний внесок також зробив Г. Олійник. У посібнику «Виразне читання» висвітлено питання теорії виразного читання і техніки мовлення, розкрито засоби логіко - емоційної виразності, основні положення і шляхи практичного використання їх, особливості читання творів різних жанрів.
Вагомою працею дослідження виразного читання став посібник О. Дорошенка «Основи культури і техніки усного мовлення» [24]. Значну увагу приділено чистоті українського мовлення. У посібнику подано також вправи і завдання для формування фонаційного дихання, правильної дикції, мовленнєвих якостей мовлення.
Багато цінних порад у розвиток цієї проблеми зробила й О. Федик. Вона відзначила важливість інтонації в усному мовленні, вказувала на її зумовленість специфікою будови мовного апарату, звернула увагу на важливість пауз (синтаксичної, логічної, фізіологічної, емоційної) [90].
Перегляд літератури з питань виразного читання дає підстави зробити висновок, що засоби виразності в цілому і їх окремі компоненти знайшли своє широке висвітлення і це має велике значення для вчителя, для процесу навчання.
Треба зазначити, що деякі питання залишаються ще ґрунтовно не дослідженими, зокрема, методика вдосконалення техніки мовлення, визначення засобів логіко-емоційної виразності читання, вивчення творів напам'ять тощо.
А проблема використання засобів логіко-емоційної виразності читання у комплексному підході до формування умінь і навичок молодших школярів не була предметом спеціального вивчення, тому тема дослідженої роботи «Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів» є актуальною, що й зумовило її вивчення в нашій роботі.
Об'єкт вивчення - процес формування умінь і навичок виразного читання.
Предмет дослідження - використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні творів для дітей.
Мета дипломної роботи - дослідити, як засоби логіко-емоційної впливають на підвищення рівня читацьких умінь і навичок молодших школярів.
Для досягнення цієї мети ми визначили такі завдання :
На основі аналізу науково - методичної літератури з'ясувати різні погляди щодо проблеми формування навичок виразного читання.
Визначити теоретичні основи використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні учнів початкових класів.
Дослідити особливості читання творів різних жанрів для дітей.
Перевірити ефективність запропонованої методики використання засобів логіко-емоційної виразності на уроках виразного читання у молодших школярів.
Запропонувати методику підготовки художніх творів до виразного читання.
Методи дослідження - історико-порівняльний, аналіз і синтез, описовий, спостереження, педагогічний експеримент, теоретичне узагальнення.
Гіпотеза дослідження - запропоновані методи, засоби і завдання сприятимуть більш ефективному формуванню умінь і навичок виразного читання у молодших школярів.
Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 106 сторінки.
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 Виразне читання як навчально-методична проблема
Учні не вміють працювати з текстом, підручником і книжкою насамперед тому, що ніхто їх цього не вчить. Самі ж по собі ці вміння формуються вкрай рідко. За усталеною традицією вчителі виховують пасивного споживача знань, а не вчать самостійно здобувати знання за допомогою активного читання. Основна причина - недостатня увага методики як науки до цього важливого аспекту опанування мови.
Тому потрібно не тільки підвищити рівень обізнаності вчителів з цієї багатоаспектної проблеми, а й надати їм практичну допомогу. Крім теоретичних міркувань необхідно пропонувати і систему завдань до текстів, яка має стати органічним складником вивчення мови.
Актуальність проблеми зумовлена насамперед визначальною роллю читання у формуванні гармонійної особистості, в реалізації триєдиної мети курсу і взаємопов'язаному опануванні учнями всіх видів мовленнєвої діяльності. Потреба торкнутися давно назрілої проблеми спричинена також її не розробленістю в методиці, незабезпеченістю державних стандартів освіти і критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів відповідною системою оволодіння цим важливим видом мовленнєвої діяльності, який підлягає контролю, і несформованістю відповідних умінь.
Щоденна практика свідчить, що лише незначна частина учнів уміє осмислено читати. Більшість читає монотонно і невиразно, запинаючись і допускаючи орфоепічні помилки, не вміє інтонувати речення різних видів, не додержує необхідних логічних наголосів, смислових синтагм і пауз. Учні не завжди можуть ясно і правильно передати зміст та висловити своє судження з приводу прочитаного вживаючи потрібні слова й граматичні конструкції, не володіють умінням прогнозувати. Один з істотних недоліків - невміння вичерпати з тексту різноманітну інформацію, що є наслідком однолінійності мислення. Досить поширене явище - байдужість учнів до незнайомих слів, небажання з'ясувати і зрозуміти їхнє значення Це спричинює неусвідомлення важливих понять і реалій збіднює сприймання тексту через значні смислові та інформаційні втрати (нерозуміння окремих частин тексту. Неповне і неточне розуміння слів призводить нерідко до переінакшування їхнього смислу, а причиною цього є ілюзія розуміння. Усталена звичка не звертати уваги на незнайомі слова суперечить вимозі уважного ставлення до слова - одній з основних умов повноцінної читацької діяльності на будь-якому етапі. Слабкі навички читання і несформовані вміння даються взнаки в інших видах мовленнєвої діяльності гальмують подальшу освіту учнів з усіх предметів. Ось чому навчання читати повинно стати неодмінним елементом повноцінної освіти молодших школярів.
Немає потреби переконувати будь-кого у важливості володіння універсальним умінням читати життєво необхідним усім і кожному. Читання є органічно пов'язане зі створенням усних і письмових висловлювань, оскільки текст підказує учневі не тільки зміст майбутнього висловлювання, а й потрібну лексику та граматичні конструкції розвиває логічне мислення й художній смак, сприяє естетичному вихованню учнів, формує світогляд дає мотивацію до навчання. Читання вголос відкриває можливості для роботи з формування розвитку навичок орфоепічно правильної вимови що особливо актуально для загальноосвітніх навчальних закладів. Під час читання учні природним способом збагачують, свій словник, оволодівають граматикою української мови, основними законами сполучуваності слів уживання граматичних форм і конструкцій.
Для успішного перебігу процесу читання рівноцінне значення мають техніка читання і розуміння тексту. Останнє виступає як мета читання, а техніка - як засіб досягнення цієї мети.
Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:
уміти правильно вимовляти написане (надруковане);
співвідносити букви і звуки;
знати і правильно застосовувати правила читання;
уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;
уміти членувати речення на синтагми;
уміти інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.
Розуміння під час читання психологи кваліфікують як складний процес і виділяють кілька рівнів розуміння навіть у процесі читання рідною мовою. А читання на іншій мові ускладнюється тим, що учень повинен володіти певним лексичним і граматичним запасом, щоб збагнути смисловий зміст тексту, адже найперша умова правильного сприймання - розуміння кожного слова.
Науковці вважають за потрібне зосередити увагу вчителя на формуванні таких умінь, істотних для успішного перебігу процесу читання:
визначати тему й основну думку висловлювання;
виділяти в тексті незнайомі слова, вирази і зосереджувати на них свої пізнавальні зусилля;
з'ясовувати значення невідомих слів за словотвірними елементами, за словником, за контекстом;
знаходити ключові слова і речення;
зосереджувати увагу на певних питаннях змісту;
розрізняти головну і другорядну інформацію;
давати відповіді на запитання за змістом тексту і ставити запитання до тексту;
визначати логіку і структуру друкованого тексту;
* узагальнювати викладені в тексті факти, робити і формулювати висновки;
* прогнозувати зміст;
сприймати емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту, а також закладену в ньому спонукальне-вольову інформацію;
критично оцінювати й інтерпретувати здобуту інформацію, реагувати на неї, співвідносити її зі своїм життєвим досвідом, використовувати повсякденному житті.
Унаслідок цілеспрямованого навчання читати вголос учні повинні оволодіти такими уміннями, які згідно з критеріями оцінювання підлягають контролю:
а)демонструвати певний рівень розуміння прочитаного;
б)читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, додержуючи логічного наголосу, пауз;
в)за допомогою темпу, тембру, гучності читання виражати особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;
г)пристосовувати читання до особливостей слухачів (рівня підготовленості, зацікавленості темою тощо).
Здатність читати мовчки визначається сформованістю певних умінь, а саме:
а)читати незнайомий текст із належною швидкістю; з одного прочитування;
розуміти фактичний зміст;
знаходити в тексті потрібну інформацію;
встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;
визначати тему й основну думку,
знаходити виражально-зображувальні засоби про читаного твору;
б)уявляти наявні в тексті образи;
в)давати оцінку прочитаному.
Критерії розмежування видів читання численні й взаємопов'язані; вони ґрунтуються на домінантних властивостях читацької діяльності. Основна диференціація здійснюється за гучністю та беззвучністю читання, його призначенням і функціями. Особливості часового і текстуального вимірів (цілісність, уривчастість, повторюваність), кількість читачів і форми навчання також зумовлюють окремі види читання.
За часовою протяжністю читання буває первинне і вторинне, неперервне і з перервами, а також вибіркове (звертання до окремих фрагментів і частин тексту). Первинне і неперервне читання, як правило, охоплює текст у цілому, тимчасом як повторне й перерване в основному спрямоване на окремі частини тексту і здійснюється як вибіркове і часткове.
За кількістю читців читання може бути індивідуальне, з розподіленими ролями (діалогічне) і колективне (групове, хорове).
Залежно від комунікативного завдання, яке розв'язується у процесі читання і визначає характер сприймання тексту в цілому, розрізняють кілька видів читання. З-поміж класифікацій методична найдоцільнішою видається така: переглядове ознайомлювальне, вивчальне і пошукове (дослідницьке, або критичне). Усі чотири види читання зазвичай здійснюються в мовчазній формі; вивчальне залежно від мети може бути читання уголос.
Наведена типологія ґрунтується на характер прогнозованого використання здобутої з тексту інформації та зумовленій ним установці читача на ступінь повноти і точності розуміння тексту. Зріле - вміння читати передбачає як володіння всіма його видами, так і легкість переходу від одного виду до іншого залежно від зміни цільової установки. Саме тому, читаючи текст, учень повинен визначитися, яку мету він передбачає, які завдання розв'язує, і скористатися одним із перелічених вище видів читання. Отож перед читанням тексту потрібно чітко сформулювати його мету і завдання.
Мета переглядового читання - дістати найзагальніше уявлення про тему і коло питань, які розглядаються в тексті. Це швидке вибіркове читання. До нього вдаються при первинному ознайомленні зі змістом нової публікації, щоб визначити, чи є в ній потрібна інформація, і вирішити, чи варто її читати. Таке читання може завершуватися оформленням результатів у вигляді повідомлення чи реферату. Переглядове читання потребує від читача досить високої кваліфікації і вільного володіння значним за обсягом мовним матеріалом. Для навчання цього виду читання слід добирати низку тематично пов'язаних матеріалів і створювати ситуації перегляду. Завдання мають бути спрямовані на формування вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, добувати і використовувати матеріал відповідно до конкретного комунікативного завдання.
Якщо читач ставить перед собою мету виділити в тексті основну інформацію, пов'язану з розв'язанням основного комунікативного завдання, тобто з'ясувати, які питання і яким чином висвітлюються і розв'язуються в тексті, що саме говориться в ньому стосовно цих питань, чи загалом охопити зміст він вдається до ознайомлювального читання. Це пізнавальне читання «для себе», без попередньої установки ні подальше використання чи відтворення здобутої інформації. Taк читають зазвичай художні твори, періодику, науково-популярну літературу, якщо вони не є предметом спеціального вивчення. Ознайомлювальне читання потребує вміння розрізняти основну і другорядну інформацію. Переробка здобутої інформації здійснюється довільно. Для тренування в цьому виді читання доцільно використовувати порівняно довгі й нескладні з мовного погляду тексти, що містять не менш як 25% надлишкової, другорядної інформації.
Якщо виникає потреба якнайповніше і найточніше зрозуміти, критично осмислити й з певною метою відтворити наявну в тексті інформацію, читач повинен якомога ширше охопити текст і вникнути в його зміст. Таке читання кваліфікується як вивчальне. Це вдумливе й неспішне читання з цілеспрямованим аналізом змісту й опорою на мовні та логічні зв'язки в тексті. Вивчальне читання передбачає повторне перечитування окремих частин тексту, іноді з чітким промовлянням уголос чи мовчки, встановленням смислових зв'язків шляхом аналізу мовних засобів, виділенням основних віх з метою кращого проникнення в зміст для наступного переказування, обговорення, використання в подальшій роботі. Для цього виду читання слід добирати тексти, які мають пізнавальну цінність, інформативну значущість і становлять пеану складність для конкретного етапу навчання як у змістовному, так і мовному аспектах відповідають віковим інтересам учнів.
Пошукове читання зорієнтоване на читання газет і спеціальної фахової літератури. Його мета - знайти в тексті чи в текстовому масиві конкретну інформацію. Так, читачеві відомо з інших джерел, що відомості, які його цікавлять, містяться у певній книжці (статті). З огляду на типову структуру таких текстів читач відразу ж звертається до конкретних частин чи розділів, які опрацьовує способом вивчального читання та докладно аналізує. Пошукове читання, як і переглядове, потребує вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, вибирати з нього (чи з кількох текстів) потрібну інформацію з тієї чи іншої проблеми й систематизувати її. Пошук інформації на уроках української мови здійснюється зазвичай за вказівкою вчителя і є навчальною вправою. Після знаходження необхідної інформації мети пошукового читання досягнуто: його припиняють і клас переходить до іншого виду читання, наприклад вивчального. Через спеціальну систему вправ, яку ще належить розробити, слід привчати учнів до самостійного пошуку потрібної інформації, що особливо актуально у зв'язку з майбутнім упровадженням курсу риторики. Тоді пошукове читання, несправедливо витіснене на периферію методики і так необхідне випускникам у їхній студентській і професійній діяльності, перестане бути лише супутнім компонентом інших видів читання і набуде самооцінки.
Незважаючи на те, що в повсякденному житті людини читання вголос посідає незначне місце, цьому виду читання слід приділити особливу увагу. Це мотивується доконечною потребою формувати такі якості читання, як правильність, виразність, чіткість, емоційність, підконтрольність (дитина повинна вчитися чути себе саму, а вчитель - учня) та інші, не менш важливі.
Щодо послідовності видів читання, то в практиці навчання мов використовують два варіанти: а) ознайомлювальне - вивчальне - переглядове - пошукове; б) вивчальне - ознайомлювальне - переглядове - пошукове. Ми віддаємо перевагу другому варіанту з огляду на те, що вивчальне більшою мірою готує учнів до інших видів читання. І досвід роботи підтверджує, що найбільше уваги в навчанні мови слід приділяти саме вивчальному читанню - вдумливому, мовчки - з метою глибшого проникнення у зміст тексту.
Опанування технології читання здійснюється через систему передтекстових і післятекстових завдань і вправ. У передтекстових завданнях пропонується комунікативна установка на вид читання і необхідність розв'язання певної пізнавально-комунікативної задачі. Це дає змогу зробити процес читання цілеспрямованим і спрогнозувати тему й основну думку тексту.
Післятекстові завдання і вправи спрямовані на перевірку глибини й точності розуміння прочитаного, на забезпечення творчого використання здобутої інформації у власних висловлюваннях (усних І письмових), пов'язаних із проблематикою текст,
Організовуючи роботу над текстом, слід мати на увазі, що вона буде ефективною лише в тому разі, коли і самі тексти, і завдання будуть різноманітними. Така робота не дасть значного приросту до вміння учнів учитися, якщо матиме епізодичний характер. Різні види роботи з текстом мають перемежовуватися, регулярно повторюючись, і не зникати з ужитку.
Формуванню вмінь і навичок вивчального читання сприятимуть вправи, що передбачають:
співвіднесення значення слова з темою чи контекстом (визначити різні контекстуальні значення одного й того самого слова);
розширення словникового запасу (порівняти способи творення зазначених слів, назвати частини мови, до яких вони належать);
диференціацію граматичних явищ (знайти у тексті речення, які пояснюють дане, тобто передують йому, йдуть за ним);
виділення в тексті ключових слів, теми (підкреслити ключове слово в кожному абзаці);
контекстуальну здогадку (знайти в тексті незнайомі слова, здогадатися про їхнє значення з контексту);
прогнозування на мовному рівні (дати найбільшу кількість варіантів закінчення кожного з початих речень);
прогнозування змісту (прочитати заголовок і сказати, про що йтиметься в тексті);
формування навичок роботи зі словником (скласти схему словникової статті поданих слів);
поділ тексту на смислові частини (прочитати текст І розташувати пункти плану в потрібному порядку),
виділення смислових опор у тексті (перечитати абзаци, сформулювати їх основну думку);
еквівалентну заміну (об'єднати 2-3 речення в одне, використовуючи потрібні сполучники);
перевірку розуміння фактичного змісту тексту (вибрати правильний варіант відповіді з кількох даних),
навчання інтерпретації тексту (спростувати думку про те, що.. ),
визначення пізнавальної цінності прочитаного (де і як можна використати здобуту з тексту інформацію
У процесі навчання ознайомлювального читання доцільно використовувати різні види вправ на:
розуміння лексико-тематичної основи тексту (підготувати на основі тексту повідомлення у вигляді телеграми);
визначення засобів зв'язку в тексті (прочитати пари речень назвати в другому займенники, які вжито замість підмета першого речення),
виділення й розуміння структурно-смислових компонентів тексту (розділити текст на смислові частини й озаглавити кожну з них),
прогнозування змісту (прочитати текст до вказаного місця і висловити припущення, чим завершилася подія прочитати текст до кінця, щоб з'ясувати чи під твердилися припущення)
виділення смислових віх у тексті й розуміння окремих фактів (назвати основні проблеми порушені в тексті),
встановлення смислового зв'язку між окремими фактами наведеними в тексті (скласти запитання до тексту)
смислове об'єднання окремих фактів (сформулювати основну думку тексту),
контроль розуміння основного змісту (висловити згоду чи незгоду з наведеними у тексті твердженнями)
Уміння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають
роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),
засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,
визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),
смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);
контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).
Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:
ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),
узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)
загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)
визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),
контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)
Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ
*на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;
*читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);
*читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),
*виразне читання тексту (прочитати текст в особах).
Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:
впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),
диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння),
розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)
Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.
1.2 Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання
Виразне читання - мистецтво. Акт цього ж мистецтва, як твердять психологи, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом чисто свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, та це зовсім не означає, що неможливо сприяти його утворенню, бо всякий акт мистецтва неодмінно передбачає як обов'язкову передумову ті акти, які передують йому, акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо [5, 22-45].
Усна форма мови функціонує в усіх сферах суспільного життя, задовольняючи величезні потреби повсякденного спілкування. У школі вона виконує роль найважливішого засобу навчання та виховання. Тому, як відзначає О. Федик, «знання специфіки усної форми літературної мови, особливостей її функціонування необхідне кожному педагогові, оскільки, це - ознака високої мовної культури, що є запорукою ефективності навчального та виховного процесів.» [ 93].
Поєднання дикційної чіткості та орфоепічної грамотності, логічна ясність і емоційно - образна виразність визначається терміном інтонації. Інтонація виконує в усному мовленні ряд життєво важливих функцій, тому ознайомлення з її особливостями та роллю в спілкуванні надзвичайно багато важить для вдосконалення мовної майстерності. Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.
К. Станіславський, який по - справжньому глибоко відчував силу мови говорив: «Треба уміти не тільки самому для себе втішатися мовою, а й дати змогу присутнім... уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Треба непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погана мова створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст» [89].
Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення - комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчальне - виховних цілях мовою і мовленням.) Техніка мовлення складається з таких елементів :
дихання - фізіологічної основи мовлення;
голосу - головного інструмента читця;
дикції - чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;
орфоепії - правильної літературної вимови.
Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання.
Коли дитина промовляє перші слова, починається процес удосконалення її мовного апарату. У преважній більшості випадків людина удосконалює свій мовний апарат несвідомо.
Однак мистецтво декламації цього не терпить. Важливим фактором у звучанні мови є дихання. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення.
Отже, дихання може відігравати відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його у процесі мовлення.
Дихання - це один з головних життєдіяльних актів людського організму. Головне для читця - вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання повинен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної думки, особливо настроїв, переживань. Процес дихання кожного дещо відмінний: він залежить від напруження голосу, також від тривалості пауз, темпу читання, музичної системи твору і навіть від психофізичного стану читця.
Основа звукоутворення - дихання. Залежно від того, які саме м'язи беруть участь у роботі дихального апарату, його поділяють на чотири типи фонаційного дихання:
ключичний;
грудний;
діафрагмальний;
комбінований.
Ключичний - це такий тип дихання, при якому високо здіймаються плечі, а з ним й ключиці, лопатки та верхні ребра, - неефективне : заповнюються повітрям лише верхні ділянки легенів і він зустрічається рідко та справляє неприємне враження з естетичного погляду.
Грудний - це такий тип дихання ( в театральному середовищі його називають «жіночим», а в медицині - костальним, боковим, середньо реберним), за яким повітрям наповнюється середня частина легень. При ньому грудна клітка розширюється, а живіт втягується, в легені ще поступає недостатня кількість повітря, щоб заповнити і верхню і нижню частини.
Діафрагмальний - це такий тип дихання, що ґрунтується на роботі м'язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня і середня частини залишаються пасивними, погано вентилюються. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.
Комбінований - це найбільш доцільний тип дихання, який має великі переваги, бо найповніше насичує повітрям легені і забезпечує еластичну роботу м'язів діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік [5, 10, 31].
Звести діяльність дихального апарату до автоматизму, це значить підкорити процес дихання своїй волі. Дихання повинно бути непомітним як для виконавця, так і для стороннього. Його постановка вимагає спеціальних вправ, індивідуального підходу. Правильного дихання, яке необхідне для виразного читання - власного чи авторського тексту, - можна навчитись. Звичайно, це досягається не тільки індивідуальним тренуванням, а й увагою до кращих зразків мовлення. Оскільки кожна людина для когось у певний час буває прикладом (зразком), вона повинна говорити добре, виразно.
Досягти правильного фонаційного дихання можна тільки за допомогою тренувальних вправ, які умовно можна поділити на три групи.
Завдання першої - виробити вміння керувати роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання). Можна, наприклад, використати таку вправу.
Станьте рівно, спокійно, м'язів не напружуйте, але не до кінця розслабляйте.
Видих на п - ф.
Вдих на рахунок (усно) 1 - 3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів і косих м'язів живота. Під час повторення таких вправ цей рахунок можна збільшити до 5 - 6.
Затримка на секунду.
Видих на п - ф.
Повторіть вправу 3-4 рази.
Завдання другої - скоротити вдих і продовжити видих. Можна використати таку вправу:
1. Видих на п - ф.
Пауза.
Швидкий вдих на рахунок 1, 2, 3 ( в секундах лічити мовчки).
Затримка повітря в легенях на рахунок 1,2.
Плавний видих на рахунок від 1 до 10 (лічити мовчки). Тривалість видиху на цифру 10 умовно. За першої вправи вона може бути різною (більшою, меншою). Це залежатиме від місткості робочого повітря в легенях того, хто вправлятиметься.
Завдання третьої - виробити вміння керувати диханням у процесі мовлення ( читання, переповідання ), тобто вміти підпорядковувати дихання вимогам тексту. Прикладом може бути така вправа:
На одному вдиху читайте два рядки вірша. Поступово кількість рядків збільшуйте до 3, 4 і більше. Вірші можна брати з читанок чи інших збірок дитячих творів. Бажано п'яти -, шестистопний ямб чи хорей, чотири -, п'ятистопний дактиль, амфібрахій, анапест.
Для вироблення правильного дихання і вміння керувати ним слід використовувати наступні вправи.
Сядьте вільно, ноги поставте перпендикулярно до сидіння; спину тримайте рівно, але не напружено. Перевірте, чи вільно себе почуваєте. Зробіть активний видих п-ф-ф-ф... При видиху повітря не «вистрілюйте», а ніби проціджуйте його крізь зуби. Не видихайте до внутрішнього напруження, а якщо повітря не вистачає, то спокійно доберіть його через ніс. Вправу повторіть 5 - 6 разів.
Вимовте кілька разів підряд проривні приголосні к-г, к-г... г-к, г-к... Потім повільно вимовляйте голосні а-е-о. Зосередьте увагу на роботі мускулатури ротової порожнини. Повторіть цю вправу 5-6 разів.
Уявіть собі, що коло вас був кіт. Раптом він зник. Ви озирнулися - немає. Покличте так, ніби він десь близько: киць - киць..., коротко вимовляючи звуки, очевидно, він десь вибіг. Посильте звук протяжніше, на відстань: ксс-ксс...
4.Сядьте спокійно, ненапружено. Читайте кожен віршований рядок на одному видиху. Повітря набирайте після кожного рядка. На леваду я пішла б,Я нарвала б тих квіток,
Ціла купа там кульбаб -Заплела б собі вінок,
Ніби сонечка маліЩоб і я була б в вінку,
Посідали на землі.Наче квітка на лужку...
(Н. Забіла)
Принцип роботи той самий. Але тепер прочитайте текст 1 і 2 рядка на одному видиху, доберіть повітря і прочитайте разом 3 і 4 рядки. Добір повітря робіть глибокий, але безшумний і непомітний для глядача і слухача.
Прочитайте перші три рядки на видиху, перед четвертим доберіть повітря і прочитайте текст до кінця. Стежте за процесом добору повітря: легко, безшумно, непомітно. Під час добору повітря не порушуйте структуру тексту.
Коли збиравсь за море від'їжджати
шукати щастя - долі на землі,
немов смерека, на порозі хати
стояла в горі вистраждана мати
і зводила до неба мозолі.
(В. Бровченко)
7.Після видиху на п - ф, вдиху і затримки на «раз» читайте прислів'я на одному видиху. Потім знову вдихніть, затримайте повітря і читайте наступне прислів'я.
Хто людям добра бажає - той і сам має.
Світне без добрих людей.
Добре ім'я найкраще багатство.
Добро завжди перемагає зло.
Добро роби - добро і буде.
8. На одному вдиху прочитайте кожен рядок чотиривірша, зупиняючись для вдиху в його кінці:
Не щебечи соловейко, під вікном близенько,
Не щебечи, малюсенький, на зорі раненько.
Вправи потрібно проводити на свіжому чистому повітрі, при цьому потрібно витримувати відповідну тривалість: до наступної вправи переходити лише тоді, коли добре засвоєна попередня. Потрібно пам'ятати, що суть проведення вправ не в тому, щоб уміти набирати великий запас повітря в легені при вдиху, а в тому, щоб оптимальний запас набраного повітря якнайраціональніше використати в процесі мовлення.
Голос має важливе значення для виразного читання. Голос, пояснює тлумачний словник української мови, - це «сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видає людина (або тварина, що дихає легенями) за допомогою голосового апарата». Голос - це дієвий компонент звукового мовлення. Вдихаючи і видихаючи повітря в процесі говоріння, людина змушує голосові зв'язки змикатися і розмикатися. Внаслідок цього з'являється голос. Правильне володіння голосом - це велике мистецтво, бо не всякий голос може задовольнити вимоги виразного читання. Навіть і красивий від природи голос ще не здатний без подолання певних труднощів справитися з тим завданням, що їх ставить перед ним мистецтво живого слова. «Але гарні розмовні голоси, - як зауважує К. Станіславський, - трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою і діапазоном» [89, 124].
Над розвитком голосу треба працювати. Сам голос - слабкий. Щоб він звучав, необхідне посилення звуків голосу. Процес утворення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови.
У побуті розрізняють голоси дужі і слабкі, дзвінкі й глухі, високі й низькі, верескливі й буркотливі, чисті й хриплі, а загалом приємні й неприємні. Розмовному голосу будь - якої людини властиві такі якості, як сила, тобто певний ступінь гучності його звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон [гр. dia - через і poson - все]; звуковий його обсяг ; тембр [фр. timbre - гучний] - певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів [54].
Для того, щоб поставити голос потрібно над ним працювати - це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.
Голос - це надзвичайно тонкий, полі функціональний інструмент: він змушує чути не лише вухо, а й очі - голосом можна відтворити будь -яку картину, створити образ, передати емоції. Сила голосу регулюється вільно. Вона залежить в основному від напруження мовленнєвого апарату і від сили видиху повітря. Розмовляючи з ким - не будь пошепки, можна також відчути силу голосу, починаючи переконувати співрозмовника і автоматично підсилюючи голоси, хоч він і позбавлений гучності. Сила голосу, сила мовного звучання базується на силі вольових і почуттєвих імпульсів, обумовлюється силою волі, силою характеру, силою бажання, силою почуття.
Для вдосконалення сили голосу можна використати такі вправи:
Перший рядок вірша читайте пошепки, другий - тихенько, третій - голосніше і т. д. На восьмому, приблизно, рядку, дійшовши до дуже гучного голосу, але не до крику, змінюйте його динаміку в протилежному напрямі. Темп повільний, висота звичайна, дихання в міру потреби, вдих швидкий і непомітний.
Читаючи текст, посилюйте голос в межах одного рядка, утримуючи його звучання на одній висоті.
3.Змінюйте одночасно силу і висоту голосу в кожному рядку в
межах однієї строфи.
4.Тричі прочитайте текст: один раз - шепотом, другий - тихим голосом, але з намаганням чітко промовляти кожен звук, третій - середнім, притаманним вам голосом. Зверніть увагу на те, чи чути ваш голос у приміщенні, в якому ви виконуєте вправу.
Не спиняй | думок крилатих, |
Хай летять в світи:
Безліч дивних | див угледиш ||
їх очима ти. ||
(О. Олесь)
5.Не поспішаючи, з властивою вашому голосу силою читайте текст, протягуючи наголошені склади. Вслухайтесь у виразне (ясне і чітке) проговорювання кожного звука, складу, слова. Робіть паузи і кожного разу набирайте повітря.
Тополі | по волі |
Стоять собі,| мов сторожа,|
Розмовляють | з полем... ||
(Т. Шевченко)
Висота голосу (діапазон) - це його тональні можливості, межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Голос кожної людини має три регістри, тобто три частини звукоряду, які різняться за висотою звучання : низький, середній і високий.
Середній - той, який властивий мовцю: індивідуальний. Від цієї нейтральної помітки голос може підвищуватись або понижуватись. Таку зміну висоти звучання називають зміною тону (або тональності) голосу. За висотою тону варіюються речення розповідного, питального, спонукального типу. Вона залежить від чистоти коливання голосових зв'язок. Ця властивість голосу відіграє суттєву роль у роботі читця, оскільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обов'язково враховувати при підготовці тексту до читання.
Діапазон змінюється як з віком, так і в процесі тренування. Чим він ширший, тим цікавіші інтонаційні варіанти читання і мовлення. Є голоси, багаті від природи. Але треба вміти ними користуватися, берегти їх. Іноді буває, що в усному мовленні голос слухати приємно, а під час читання він звучить не гнучко, на одному рівні, не виражає ні думок, ні емоцій. Такий голос потрібно тренувати. Можна використовувати такі вправи для постановки висоти голосу:
1. Перший рядок вірша читайте на нижній ноті вашого натурального тону. Другий - трохи вище ( на тон чи півтора ), третій - ще вище і т. д., всього вісім - десять рядків. Кількість їх залежатиме від діапазону вашого голосу.
Після чого в такому ж порядку знижуйте голос. Темп і сила голосу звичайні. Вдихайте повітря після кожного рядка. Після певної кількості пророблених вправ розширюйте діапазон голосу.
2.Слово за словом чи стопа за стопою підвищуйте тон, поки голос не досягне найвищого легкого звучання. Після цього в такому ж порядку поступовості знижуйте голос. З таким переходом від підвищення до пониження і так далі читайте весь вірш. Дихання в кінці кожного рядка, вдих швидкий і непомітний. Темп і сила звичайні.
3.Найвідчутніше різні тони розпізнаються в читанні діалогів. Прослідкуйте за зміною тональності при читанні вірша:
? Чому у тебе очі сині ? - хтось мене питався.
? Я ж родився на Полтавщині, в Ворсклі я купався!
? А чому ти білочубий!
? (Що мені робити?!)
? Я ж ходив із батьком влітку пшениці косити.
? А чому такий веселий?
? То проста причина: я ж казав, що в нас плаксивих не було в родині.
(Б. Олійник)
4. Кілька разів прочитайте веселинку Є. Бандуренка. Щоб визначити тональний малюнок кожної репліки, можна скористатися такою порадою:
слова автора читати середнім тоном, репліки персонажів - високим або низьким.
Запитав у Зіни Гліб:
- А звідкіль береться хліб?
Розвела руками Зіна:
- Звідкіля ж ? Із магазину!
Ознайомтесь з текстом О. Олеся «Моїй матері». Подумайте, яким буде ваше читання цього тексту. Бажано звернути увагу не тільки на сон, який приснився авторові, а й на мову матері та сина. Яке забарвлення їхнього спілкування (переживання, схвильованість, туга, смуток). Що ви можете запропонувати для їх виділення:
Приснилось, що я вернувсь додому...
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде.
Я скрикну «Матінко!» до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих сліз потоки,
І в них бринітимуть слова:
«Я ждала, ждала цілі роки
І в'яла, сохла, як трава...»
Іду зеленою межею, кругом хвилюються жита,
І в'ється щастя над душею -
І на плечі нема хреста...
6. Використайте текст для розширення діапазону. Визначіть найзручнішу для голосу висоту. Від цього рівня висоти рухайтесь вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти до другої.
Текст можна читати кілька разів, змінюючи темп на різних висотах. Райдуга в полі півнеба схиля
До колосків, до пшеничної ниви,
І голубіє у росах земля
Після дощу - благодатної зливи.
Використайте текст: "Чu є що нам в житті миліше за рідні ниви й сади?
Наберіть повітря і, починаючи з низької ноти, підвищуйте звучання кожного слова ( ніби йдучи по сходинках). Мета - пройти свій діапазон, повітря добирайте лише перед початком повторення фрази. Голос не напружуйте по силі звучання.
Специфічне забарвлення голосу, його особливе звучання - це тембр. Завдяки темброві кожна людина володіє властивим лише їй голосом, неповторним у своєму звуковому вияві. Фізичні показники тембру зумовлені специфікою мовного апарату, будовою голосових зв'язок. Він утворюється поєднанням основного тону і півтонів. Основний тон - це, образно кажучи, головна, ведуча мелодія, півтони - супровідна.
Тембр надає різного забарвлення звука однієї і тієї ж висоти. Завдяки цьому розрізняють голоси різних людей, як, скажімо відрізняють звуки скрипки від звуків рояля. У той же час тембр служить засобом відтворення настрою, почуттів, переживань.
Тому тембр називають ще «кольором» голосу. По тембру голосу встановлюють його тип:
? бас,
? баритон,
? тенор,
? сопрано та інші...
Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр, як і відбитки пальців.
Характер тембру настільки буває різноманітним, а його сприйняття суб'єктивним, що вчені при описах особливостей тембру використовують різноманітні визначення, які підкреслюють його зорове сприйняття (світлий, темний), слухові (дзвінкий, крикливий, скриплячий), асоціативні (золотий, срібний, металічний), емоційні (веселий, сердитий, насмішливий, роздратований) властивості.
Звичайно, дуже важко дати точний опис тембру, якщо у кожної людини свої темброві особливості. Утворення тембральних відтінків голосу пов'язане з іншими голосовими якостями : з висотою і напруженістю вимови, з паузами і темпом. Це ще раз упевнює в тому, що кожна з якостей не є самодостатньою в інтонаційному виразі думки. Тільки у взаємодії вони забезпечують належне її оформлення. Над удосконаленням тембру голосу потрібно працювати. Хороший тембр - це звучання відкрите, зрозуміле, з чистими вібраціями. Таке звучання - результат глибоко контрольованого дихання, вільної вібрації голосових зв'язок, нічим не затиснутої гортані, носа і рота.
Від настрою героїв і залежить тембр. Ураховуючи їх психологічний стан, читець обирає відповідний тембр, супроводжуючи його іншими якостями голосу.
Та повністю змінювати свій індивідуальний тембр голосу для читання не потрібно.
Водночас є ціла низка властивостей, яка характеризує голос. Це звучність, темп, чистота, рухливість.
Звучність (дзвінкість) - це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Така властивість буває потрібною у процесі читання емоційно напруженого тексту, де не стільки потрібна сила голосу, скільки його гучне звучання.
Темп - швидкість читання і мовлення. Здається, що варто лише дотримуватись змісту, структури тексту, і темп відповідатиме задуму.
Проте це не так просто. Кожна людина володіє відповідним темпоритмом усного мовлення, що може призвести до спотворення ідеї твору.
Чистота читання - це відсутність у нього таких вад, як придих, хрипота, сиплість, гугнявість.
Відсутність згаданих вад - найголовніша умова благозвучності голосу.
Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко і еластичне володіти так званими важелями тону: вище - нижче, гучніше - тихіше, швидше - повільніше, різкіше - м'якше.
Для розвитку цих властивостей голосу можна використовувати такі вправи:
1.Прочитайте кілька разів текст, змінюючи темп звучання. Чи впливає темп читання на уявлення про характер дії?
Над шляхом Явдошка
шукала волошки.
Явдошко, волошки
Шукати облиш!
Над шляхом ти знайдеш
Один лиш спориш.
(Г. Бойко )
Прочитайте цей текст майже пошепки, але так, щоб вас почули всі присутні.
Уявіть собі, що ви працюєте у великій аудиторії. Тихо читаючи текст, зверніть увагу на артикуляцію звуків і посилайте їх до уявних останніх рядів. Темп читання середній.
Уявіть, що ви поспішаєте, але вам потрібно порозмовляти з Явдошкою, яка весь час від вас віддаляється. Отже, стежте за темпом і посилайте голос весь час на дальшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звучність.
По кілька разів читайте скоромовку: спочатку повільно, а потім швидше і швидше. Чітко вимовляйте кожне слово.
Хитру сороку
спіймати морока.
А на сорок сорок
сорок морок.
6. Як відомо, за розміром загадки короткі, але в них висловлюється перелік важливих ознак (рис, дій), на яких ґрунтується відгадка. Тому загадку треба промовляти так, щоб слухач встиг почути і здогадатись про предмет загадки.
Перепишіть загадку, визначте паузи, наголоси в багатоскладових словах. Прочитайте її: Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни.
Поставлений голос відзначається благозвучністю ( вільний від будь-яких вад), силою, широтою діапазону, гнучкістю, витривалістю, (здатність довго не втомлюватись, витримувати інтенсивне і тривале навантаження). Поставити голос - значить удосконалити його, тобто позбавити недоліків і надати якостей, яких йому не вистачає.
Для того щоб забезпечити легке сприймання змісту твору потрібно мати не тільки добре розвинені якості голосу, а й бездоганну дикцію [лат. dictio - вимова], тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. Дикційна чистота мовлення - його визначальна якісна ознака.
Дикція - це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення. Дикцію слід розглядати як важливий компонент культурної мови. Одна із складових частин культури усного мовлення - дикція. Це вміння правильно вимовляти всі голосні і приголосні, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату.
Помилки вимови бувають різного характеру і виникають вони в наслідок певних органічний (природжених) і неорганічних (неприроджених) вад у побудові мовного апарату. Наявність якихось відхилень у його будові призводить до порушення вимовляння того чи іншого звуку.
Недоліки вимови властиві багатьом дітям. Вправлянням їх повинні займатися не тільки медичні установи, а й учитель.
Неорганічні хиби вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.
Органічних же вад вимови не можна позбутися, лише виконуючи вправи. Проте, окремі з них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню. У дитячому віці це ще не становить особливих труднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослої людини.
Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правильністю артикуляції, тобто чіткістю укладки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням хиб вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в кожної людини дикційні вади проявляються по - своєму.
Вправи на дикцію доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики ( розвиток нижньої щелепи, губів, язика ). Вона допоможе розвинути мовний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.
Розкривайте і закривайте рот, опускаючи нижню щелепу приблизно на два пальці, але без напруги, м'яко. Язик у роті повинен лежати плоско, торкатися кінчиком нижніх передніх зубів. Проробити це декілька разів підряд (6-8 разів ) не поспішаючи.
Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони вгиналися всередину, і після цього вільно відпускайте їх (8-10 разів).
Витягніть губи трубочкою вперед, як на вимову у, і тут же активно розтягніть їх у сторони, як на усмішку, не оголюючи зубів (6-8 разів ).
Губи витягніть трубочкою вперед. Робіть ними кругові рухи праворуч, потім ліворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6-8 р. праворуч, 6-8 р. ліворуч ).
Розкрийте рот, правильне положення таке: лежить плоско, кінчик злегка торкається нижніх передніх зубів, не рухаючи нижньої щелепи, а від них до піднебіння. Можна при цьому вдаряти ним об зуби, піднебіння (до 10 разів).
Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розпочинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції і кожного звука. Для вироблення правильної дикції необхідно використовувати ряд вправ, наприклад такі:
1.Вимовляйте весь звукоряд голосних на одному зв'язному звучанні досить повільно. Спочатку мовчки, потім пошепки і нарешті вголос на найкращій ноті натурального тону.
Схема. Вдих на п - ф, пауза, швидкий вдих, вимова
і-и-е-у-о-а(вдих);и-у-а-і-е-о (вдих);
е - о-і-у-а-и ( вдих);у-и-а-е-о-і (вдих );
о-і-у-и-а-е ( вдих );а-е-о-і-у-и (вдих ).
2.За такою ж схемою і в такому ж самому порядку зміни звукоряду вимовляйте йотовані голосні:
ї-ю-є-я-ю-ї-я-є (вдих); є-я-ї-ю-я-є-ю-ї (вдих);
я-ї-ю-є-ї-ю-я-є ( вдих);ю-ї-є-я-ї-є-ю (вдих).
3.За такою ж схемою вимовляйте сполучення голосних з йотованими:
і-ї, і-є, і-ю, і-йо, і-я (вдих); и-ї, и-є, и-ю, и-йо, и-я (вдих);
е-ї, е-є, е-ю, е-йо, е-я (вдих); у-ї, у-є, у-ю, у-йо, у-я (вдих);
о-ї, о-є, о-ю, о-йо, о-я, (вдих); а-ї, а-є, а-ю, а-йо, а-я (вдих).
Вимовляйте, чергуючи дзвінкі й глухі приголосні б - п; в - ф; г - к; г - х ; д - т; дж -ч; дз - ц; ж - ш; з-с(5-6 разів).
Запишіть фонетичною транскрипцією:
А) Вересень. Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
(М. Сингаївський)
Б) Небо вигнутим.дзеркалом,
Зорі тонко подзенькують.
«Дзінь - дінь», - дзвінко
подзенькують,
Мов на люстрі кришталь.
(Б. Олійник)
Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], [дз], [дз'].
6. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх.
Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].
Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щока, щось, щука, щученя, щучка.
Можна рекомендувати читати скоромовки, прислів'я, приказки, лічилки. Читати спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова - мовчки, пошепки і, нарешті, вголос.
Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія [від гр. ortos -рівний, правильний і epos - слово, мова].
Тобто система загально прийнятих правил, що визначають єдино правильно літературну вимову.
Якщо дикція - це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія - правильна вимова цих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів».
Для того, щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідно ще й правильність вимови окремих слів. Можна якісно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.
Сучасні норми української орфоепії - це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавське - київських говорів.
Орфоепія передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні - в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні - в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Так, в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] чи [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як - от : [гулубка], [зузул'а], [курова].
Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше - губно - губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосним, як - от : [ Васил' ], [волога], [ веч'ір], [ виг'ін].
В усіх інших позиціях він чергується з нескладовим [у] (фонетичною транскрипцією [у]). Таких позицій є три :
на початку слова перед дудь - яким приголосним - [ узут': а] - взуття;
всередині слова після голосних перед приголосними - [заутра] - завтра;
у кінці слова після голосного перед паузою - [знау] - знав.
Відмінну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от : [цар], [кобзар], [секретар]. Лише власна назва Горький вимовляється з м'яким [р'].
Вимова дзвінких перед глухими :
1.В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується : [лехко], [вохко], [ к'іхт'і ], [ н'іхт'і], [ д'іхт'ар].
2.Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префікс без -, через -, перед -, якщо вони стоять перед подальшими глухими, їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [ через]полосщя, [перед]покій.
3.У словах з префіксами з- та роз - звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [ с ] : пишеться зціплення, вимовляється [с'ц'іплен':а]. Правописом зміна префікса з - на с - передбачається лише в словах, у яких він стоїть перед к, п, т, х, ф : сказати, списати, схопити.
Для вироблення орфоепічних навичок можна використовувати такі вправи :
1.Вивчіть скоромовку Л. Біленької. Повторіть її кілька разів, чітко промовляйте кожне слово.
Поливала сливу злива - не боялась злива слива.
При поєднанні голосного з наступним нескладовим [у] створюються своєрідні звуки, які називають дифтонгами, тобто двоголосими, один з яких складотворчий (він утворює склад), а другий нескладовий (склад не утворює). Це дифтонги : [ау], [оу], [еу],[уу], [иу], [іу], наприклад, у словах: [дау] - дав, [доуго] - довго, [буу] - був, [леу] - лев, [лиу] - лив, [ с'іу ] - сів.
Перевірте себе, наскільки чітко вимовляєте ви ці дифтонги: кілька разів вимовляйте кожен з них окремі і в складі слів.
3.Перепишіть текст, зробіть інтонаційну партитуру. Кілька разів прочитайте текст, вслухайтесь у вимову кожного слова : чи помітили ви порушення орфоепічних норм української мови?
Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,
Хто був той цар і як йому наймення:
З його могили утворила доля
Народу пам'ятник - хай згине цар!
(Л. Українка)
4.Промовляючи слова, слідкуйте за вимовою кінцевих префіксів. Вправу повторіть кілька разів.
Переджнивна, передсвяткові дні, безсумнівно, безсрібник,
черезсмужжя, черезплічник.
5. У яких словах вимова і написання збігаються, а в яких такого збігу немає?
Збудувати, зцідити, зсушити, змити, зсередини, спертись, сфабрикувати, безземелля, розхитати, безпідставно.
Потрібно постійно працювати над правильністю і чистотою вимови, свідомо ставитись до своєї мови.
Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця уміння досконало володіти мовним апаратом, знати особливості інтонації. Адже мовленню кожної людини властива « своя» мелодія голосу, відповідна тональність, звукове забарвлення. Проте, потрібно покладатися не лише на природні дані голосу, а й працювати над його вдосконаленням, над постановкою голосу.
РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ
2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі
Розгляд логіко - емоційної виразності доцільно почати розмовою про саму суть мистецтва взагалі і мистецтва слова зокрема.
Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям...
Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної.
Треба розуміти, що під поняттям «засоби логіко - емоційної виразності читання» сукупність органічно пов'язаних між собою компонентів виразності без осмислення і врахування яких, неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення. До таких компонентів належать:
Паузи ( синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані, фізіологічні).
Змістова та емоційна функція логічно наголошених слів.
Мелодика та її основні ходи (зміни ).
Видозміни темпу читання.
Невербальні засоби виразності ( поза, жести, міміка ) [2;5;510;31].
Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).
Потреба систематичної роботи над інтонацією в початкових класах викликана тим, що дедалі ускладнюється і розширюється сфера мовної практики школярів (складаються усні та зв'язні тексти, різні за типом і стилем мовлення).
Якщо учні не вміють чути (відчувати) і відтворювати інтонацію у зовнішньому та внутрішньому мовленні, це негативно позначається на всіх видах роботи, що виконуються на уроках мови та читання.
Важливу роль і процесі мовлення відіграє інтонація. Вона набуває, насамперед, виняткового значення у передачі змісту висловлювання, його найтонших відтінків, є своєрідним засобом трансформації смислових взаємозв'язків мовних елементів в межах розповіді, розкриває суб'єктивне ставлення мовця до предмета висловлюваної думки, до співрозмовника, до фактів навколишньої дійсності.
Стилістична специфіка комунікацій передається насамперед в інтонації: відповідь учнів на уроці, наприклад, інтонаційно відмінна від спілкування з однокласниками на перерві.
Для кожного функціонального стилю характерне певне інтонаційне оформлення.
Вчені неодноразово підкреслювали думку про те, що інтонація - один з найважливіших компонентів висловлювання, без інтонації усного мовлення не буває, без неї не можна вимовити слово, будь - яке написане речення навіть ізольовану фонему.
Складові частини інтонації, які сприяють оформленню смислу висловлювання та його емоційно - вольових відтінків, - пауза, темп, мелодика, логічні наголоси. Оволодіти цими засобами інтонації складно, але необхідно. Вміти чітко, виразно висловлювати свою думку - це також і вміти чітко мислити.
Паузи - це один з найважливіших елементів інтонації. Паузи - це не нулі в усній мові, а своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.
Паузами називаємо зупинки між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані та фізіологічні.
До категорії логічних пауз у теоретичній літературі відносять паузи, які членують мову за допомогою інтонації (інтонаційна роль членування), а в певних випадках і ті, що членують мову за допомогою розділових знаків (синтаксична роль членування ). Для читця професіонала такий поділ логічної паузи не має практичного значення. Він читає твори напам'ять і спирається при цьому на логіку, а не на розділові знаки. А от учні читають в основному з тексту, і розділові знаки допомагають їм розкрити зміст фрази і водночас є засобом навчання виразного читання. Тому й доцільно розглядати логічну паузу в двох функціональних аспектах: суто логічному і синтаксичному. Ті паузи, які не лише спираються на зміст, а й збігаються з розділовими знаками, доцільно називати синтаксичними, а логічними - лише ті, що не збігаються з розділовими знаками. Для того, щоб учитель зміг успішно навчати учнів виразному читанню, практично користуватись паузами, йому необхідно самому зрозуміти сутність і значення пауз.
Робота над текстовим твором вимагає з особливою увагою ставитись до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака.
Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відділяють одне від одного висловлювання із закінченим змістом. Інші розділові знаки теж відповідають обов'язковій паузі.
На розділовий знак - кома треба найбільше зважати. Вона, як і інші розділові знаки, здебільшого збігається з паузою.
Але трапляється й так, що за правилами пунктуації кома ставиться, а паузи у цьому місті н слід. Це буває в таких випадках :
1. Перед звертанням, якщ о воно стоїть у середі або в кінці речення :
Розкажіть мені (,) бабусю, казку.
1 Коли кома взята у дужки, це означає, що вона втратила синтаксичну роль Отже, паузи робити не слід
2.Після вигуків, якщо вони тісно пов'язані з наступним звертанням: Ой (, )у лузі червона калина.
3. Перед вставними словами і після них, а також після однакових слів у тому разі, коли вони пов'язані з усім реченням і мають характер вставних:
Думає (, ) як закінчити свій танець.
4.Перед короткими порівняльними зворотами, в основному такими, що складаються з одного слова, зі сполучниками мов, як, ніби :
Хитра (,) як лисиця.
5.При жвавому темпі перед підрядними реченнями та дієприслівниковими зворотами, якщо вони за змістом тісно пов'язані з тим словом, яке стоїть перед комою : Розкажіть (, ) як за горою сонечко сідає.
6.Між двома словами, що повторюються:
Падай (,) падай, дощику...
7.Після сполучників і, та, якщо вони стоять перед дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами :
Діти прийшли до замку (, ) і, прослухавши коментарі екскурсовода, почали розглядати експонати.
Наведені приклади не вичерпують усіх випадків, коли на місці розділового знака паузу не робимо, але вже з них можна побачити, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту. Логічна пауза - це зупинка, завжди зумовлена думкою, змістом.
Значення логічної паузи для читця надзвичайно велике. Як відзначає Блінов вона є виразником нашого розуму: при суцільному звучанні слів мовного такту дозволяє нам підкреслити єдність смислового значення. Доки триває логічна пауза, думка читця працює активніше, ніж під час самого читання. Такі паузи між тактами чи після речення підказують читцеві ставлення до подальшого тексту, допомагаючи, таким чином, повніше, емоційніше передати його зміст.
Логічна пауза набуває особливого значення у власній мові та при читанні твору напам'ять. Адже саме в цих випадках розділові знаки як орієнтири для розстановки пауз відсутні, і читець має спиратись тільки на зміст, осмислений при підготовці до уроку.
Неправильне вживання логічної паузи або цілковите ігнорування призводить:
до того, що зміст речення втрачає конкретну виразність;
до змін у змісті тексту;
до перетворення змісту фрази на цілковитий абсурд.
Для того щоб навчитися правильно визначати логічну паузу в тих випадках, коли розділові знаки допомогти в цьому не можуть, слід запам'ятати, що пауза при відсутності розділових знаків робиться :
1.Між поширеними групами підмета та присудка :
Випускні іспити | розпочались у травні.
2.У реченнях з багатьма другорядними членами - для виділення обставин з відповідними словами :
Розбійницю таку | не так судить годиться...
3.Перед сполучником і, та, що з'єднують поширені частини речень або цілі речення :
Ось випаде дощик | і почне безжалісно змивати осінню красу зажуреного каштана.
4.При зворотному порядку слів у фразі:
І от ми з вами у Львові!
Навколо нас | просторі
дитячі майданчики будуються | нові |
казкові.
5.Між словами чи словосполученнями, які виражають логічний підмет і логічний присудок і злиднюються без допомоги узгодження :
Перед хатою - подвір'я, а на подвір'ї | діти.
6.Між групами пояснювальних слів. Пауза їх розділяє для того, щоб якійсь групі надати особливого відтінку й самотності:
З кінотеатру йшли додому | вдвох |
Роман та Андрійко.
При вираженні мови «чужої» і мови власної потрібні й такі паузи, що не мають відношення до ступеня смислового зв'язку слів, між якими вони робляться, і призначені не для того, щоб додати думці чіткості. У них - інша мета. Ці паузи можуть збігатися з паузами синтаксичними, логічними, віршовими і тоді впливають на ступінь їхньої тривалості, їх робимо при потребі, в будь - якому місці, це так звані психологічні, або емоційні паузи. Відповідно до настроїв, почуттів, бажань читця і до реакції слухачів робимо психологічну паузу, її природа - мовчазне переживання. Психологічна пауза завжди диктується ставленням читця до змісту твору, до персонажу, його вчинків тощо і допомагає вплинути на емоції слухачів зосередити їхню увагу на чомусь важливому. З цього приводу К. Станіславський писав: «Тим часом як логічна пауза механічно формує такти, цілі фрази і тим дозволяє з'ясувати їх зміст, психологічна пауза дає життя цій думці, фразі і такту, намагаючись передати їх підтекст. Якщо без логічної фрази мова безграмотна, то без психологічної вона позбавлена життя» [ 86].
Мета психологічної паузи - зосереджувати увагу слухачів на якомусь слові чи групі слів, надаючи їм особливого значення. Чимало існує різновидів психологічної паузи :
1.Пауза настороженості : робиться після слів ах; те; це; чш ; стій (ні кроку) і т. п :
Чш ! || Тихіше! || Заснуло тільки немовля.
2.Пауза роздумів :
Як і зовуть... || Дитя моє ! || Я була багата... || Не лай мене...
3.Пауза недомовленості:
Озирається і раз, і вдруге, і втретє - не має... ||
4.Пауза пригадування:
- Де я могла його бачити ?.. || - згадувала Оля.
5.Пауза напруження. Робиться у несподіваному місці, щоб напружити увагу слухачів, перед сприйманням слів, яким надається особливого значення: Раптом чує він: | хтось по саду летить, так навпростець і пробирається.
6.Пауза відшукуванні відповіді:
Тепер яблуко твоє. Лізь і зривай !
Ні, дідусю... || Нехай завтра.
7.Паузи емоційного підсилення :
-Олю ! || Олю !|| Не біжи туди! Зачекай!
8.Пауза стримування почуттєвих реакцій :
-Підлога буде чиста, доню... || А душа ?
Буває ще віршова пауза - це така зупинка, яку читець робить вкінці віршового рядка при перенесенні одного й того ж мовного такту в наступний рядок [54].
На відміну від прозового твору, поетичному творі властива ритмічність. Порушення такої його організації при читанні зробило б з вірша прозу. Щоб цього не трапилося, слід, зокрема в кінці кожного рядка, робити зупинку. Така віршова пауза не тільки запобігає порушенню формі вірша, а й підкреслює внутрішнє багатство твору, додає краси його звучанню. Читець зобов'язаний правильно розкрити й донести до слухачів авторські думки і почуття. Для цього слід дотримуватися як синтаксичних та логічних пауз, так і психологічних, котрі можна робити і в межах мовних тактів. Якщо ці паузи припадають на кінець рядка, то читцеві не має потреби й замислюватися над віршованою паузою - вона виливається в синтаксичну, логічну або психологічну. Наприклад:
Ой на дворі студенейко,
вітер снігом віє. ||
Когут хижу підмітає, |
курка муку сіє. ||
За віконцем зимонойка, |
вітер снігом віє, |
а курочка з когутиком |
в хаті крильця гріють. ||
(Дитяча пісенька)
Садок вишневий коло хати,Сім'я вечеря коло хати, |
хрущі над вишнями гудуть, |вечірня зіронька встає. ||
плугатарі з плугами йдуть, |Дочка вечерять подає, |
співають ідучи дівчата, |а мати хоче научати, |
а матері вечерять ждуть. ||так соловейко не дає. ||
Поклала мати коло хати |
маленьких діточок своїх; |
сама заснула коло них. |
Затихло все, тільки дівчата |
та соловейко не затих. ||
(Т. Шевченко)
Однак віршована пауза не завжди збігається з іншими. Буває, що думку мовного такту поет переносить з одного рядка в наступний. Наприклад:
Вчіться діти! Мудра книжка
скаже вам | чогось багато |
з того, що колись другими
і посіяно, й пожато.
(Я. Щоголів)
Хоч за змістом і за синтаксичною будовою пауза, здавалося б, у кінці віршового рядка не потрібна, але у таких випадках, ЇЇ обов'язково потрібно робити. А щоб вона не вийшла штучною, слід виправдати її внесенням психологічного осмислення, тобто перетворити на момент «красномовного мовчання». Тоді пауза посилить емоційність, допоможе підготувати слухача до сприймання наступних важливих слів, на які треба звернути особливу увагу, тощо... А можна при переносах думки психологічно забарвити й підкреслити останні слова рядка. Тоді пауза стає майже непомітною. У наведеному прикладі такого психологічного забарвлення й підкреслення потребує останнє слово другого рядка «багато». Тут потрібно робити психологічну осмислену віршову паузу в кінці кожного рядка. Але в кінці першого і третього вона збігається з логічною і тільки в кінці другого має, як вказувалося, самостійне значення:
Вчіться діти ! Мудра книжка
скаже вам | чогось багато |
з того, | що колись другими |
і посіяно, | й пожато.
Таким чином, віршову паузу не можна робити формально. Вона має бути осмисленою і змістовною. Для цього треба знаходити такі емоційно - образні нюанси змісту, які б дали змогу перетворити цю паузу в психологічну.
Виділяють ще фізіологічну паузу, яка допомагає передати фізичний стан персонажа: втому, задишку, переляк тощо. Синтаксично вона позначається трикрапкою чи дефісом :
? Тс - с - с ! Не заважай, - таємниче прошепотів хлопчик.
? Гм -м-м... Нічого не чую!
Фізіологічні паузи підказують нам графічні знаки. Така пауза практикується при перевтілюванні читця у дійову особу. При виконанні байки чи якихось інших творів така пауза буває просто необхідною. Треба тільки твердо при цьому пам'ятати, що, на відміну від психологічної, фізіологічною паузою виражається стан персонажів, а ні в якому разі не читця [ 56 ].
Вчителю знання про паузи необхідно для того, щоб навчити дітей правильно передавати задум втілений автором на папері і власні думки. Уже при читанні творів, уміщених в букварі, пояснюємо дітям, що на розділових знаках необхідно робити зупинки голосу - паузи. Пізніше, коли учні переходять до читанки, це поняття поширюється: паузи можуть бути малими (короткими), середніми й довгими (глибокими). Потрібно на прикладі показати, що короткі паузи слід робити між словами, де не має ніякого розділового знака, щоб виділити, підкреслити якесь слово або перепочити, набрати повітря в легені для читання дальшого тексту. Зупинки середньої тривалості робимо на комі, двокрапці, рисці; довгі - на крапці з комою, рисці з комою, знаках оклику та питаннях. Коротка пауза має тривати не довше того часу, який потрібен на вимовлення слова раз ; середня - слів раз, два; глибока - раз, два, три. Мала пауза позначається великою вертикальною рискою, середня - двома, велика - трьома. Ці початкові теоретичні відомості діти запам'ятають зі слів учителя і застосовуватимуть їх практично. Наводимо відповідний приклад, написавши його заздалегідь на дошці або виготовивши спеціальний плакат
Та найгучніший голос | у соловейка.. ||| Серед свіжого листя кущів | затаївся цей невтомний співець, || і чути його чистий голос | далеко- далеко... |||
Учитель сам спочатку прочитає цей текст так, щоб усі паузи проявилися з належною виразністю. Далі проводяться відповідні вправи на вироблення в учнів навички робити паузи ; потім використовують для цього різноманітні тексти нарисів та художніх творів [11].
Логічні наголоси є наступним компонентом засобів логіко - емоційної виразності читання. Логічним називається такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази.
Так, джерелом формування інформативно - змістовних вмінь є усвідомлення молодшими школярами того факту, що у кожному реченні є важливі для вираження думки слова, які треба виділяти більшою силою голосу, оскільки вони несуть нову інформацію про предмет мовлення : з'ясовують, що відбулося з предметом, який він є, чому саме. Тому застосування завдань на відшукування таких слів у реченнях тексту, виділення їх в усному мовленні логічним наголосом допоможе вчителеві формувати у своїх вихованців уміння розуміти прочитане або сказане, чіткіше висловлювати власну думку. Постійне акцентування уваги на відпрацюванні інтонаційних умінь виділяти голосом важливі для розуміння думки слова допомагають школярам краще осмислити зміст висловлюваної думки, що сприяє надалі здатності виділяти в усному і писемному мовленні істотну інформацію та добирати для цього адекватні засоби вираження [4, 27].
Уже в першому класі даємо учням найпростіше поняття про головне (або найголовніше ) слово у реченні, яке виділяється логічним наголосом, для першого пояснення варто брати уривок з короткими реченнями, кожне з яких становить одну синтагму. Потрібно пояснити, що не всі слова в реченні мають однакове значення для висловлення думки: одні з них передають основний зміст її, інші допомагають повніше його зрозуміти. Ставимо перед учнями завдання визначити, які слова найважливіші у реченнях, спочатку допомагаючи їм. Звертаємо увагу школярів на те, що в більшості речень головні слова стоять перед крапкою. Чим це пояснити? Зупинка на крапці підкреслює важливість останнього слова. Однак у деяких реченнях найважливішими є слова, що стоять посередині. Подібна робота на двох - трьох заняттях підведе дітей до самостійних висновків: слово, яке має найбільше значення в реченні, під час читання вимовляється з більшою силою, з невеликим притиском. Готуючи текст до виразного читання, головні слова в реченні підкреслюємо однією рискою.
Таким чином, слова з логічним наголосом діти вигукують, а тому слід практикувати вправи на виділення цих слів відповідною вимовою.
Під час читання нарису « Січень», уявлення про головне слово в реченні дещо поширюємо : залежно від того, що ми хочемо підкреслити, найважливішим словом може бути майже кожне з тих, що є в реченні. Наприклад : Тепер січень усюди господар.( тепер, а не раніше);
Тепер січень усюди господар. ( січень, а не якийсь інший місяць);
Тепер січень усюди господар. ( усюди, а не в якомусь іншому місці); Тепер січень усюди господар. ( панує один).
На цьому ж тексті учні вправляються самостійно, виконуючи такі завдання:
а)у реченні Риба вглиб зимувати пішла виділити кожне слово і пояснити як змінюється зміст цієї фрази ;
б)речення Жаби під корчі позабивалися прочитати так, щоб слухачі зрозуміли, що саме жаби, а не риби й не раки позабивалися під корчі; прочитати так, щоб підкреслити, що жаби позабиралися під корчі, а не під каміння і не в очерет.
Можливо використати й таку вправу : один учень дає завдання іншому (або всьому класу) прочитати якесь речення так, щоб виділенням головного слова підкреслити якийсь момент висловленого; правильність читання оцінює клас. Вправи наведених звуків практикуються й у 2 - 3 класах. Крім того, у цих же класах можна ставити завдання ( домашні або класні ): переписати уривок якогось твору, знайти у кожному реченні головне слово й підкреслити його; усно пояснити, чому ці лексеми є найважливішими.
В кінці навчального року в першому класі слід сказати дітям, що в простих реченнях, зокрема у довгих, може бути два - три головних слова. Можна знову використати, наприклад, уривок з нарису О. Копиленка «Травень».
Та найгучніший голос | у соловейка...||| Серед свіжого листя кущів | затаївся цей невтомний співець || і чути його чистий голос далеко - далеко... |||
Перше речення недовге, проте в ньому два головних слова, які виражають основний зміст думки : перше підкреслюється малою паузою, друге - зупинкою на крапці. Наступне речення складне : у першому простому група лексем, що стоїть на початку, має одне головне слово,,а наступна - два, бо вони обоє дуже важливі для вираження думки. У дальшому простому реченні перше головне слово одне, а друге спароване. Отже, головних слів у реченні може бути два - три при цьому деякі з них спароване. Усі ці знання поповнюються, закріплюються в наступних класах, і навички зміцняться [11-16].
Певна річ, для того, щоб дати учням ґрунтовні знання, виробити правильні уміння і навички по визначенню логічно наголошених слів та правильному їх інтонуванні, вчителю потрібні значно глибші знання про значення, особливості логічних наголосів, емоційну функцію наголошених слів.
Мелодика є одним з основних засобів відтворення логіко-емоційного змісту тексту під час читання. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом, а логічні наголоси - безпосередньо на зміст і почуття, то мелодика їх відтворює.
Учителі молодших класів, яким доводиться багато читати та розповідати, мають добре володіти цим засобом виразності, вміти його правильно використовувати практично, щоб навчити своїх учнів. х Мелодика - це певні зміни голосу у тривалості, силі і висоті його звучання відповідно до зовнішнього і внутрішнього змісту текстуальної чи спонтанної мови.
У мовних тактах найвиразніше мелодичні зміни позначаються на логічних наголосах. Кожен з них у фразі має свій логічний наголос -головне щодо змісту слова. Мелодика ж наділяє це слово найрізноманітнішими відтінками наших почуттів : звеличенням чи приниженням, схваленням чи засудженням, любов'ю чи ненавистю, повагою чи зневагою тощо. Таким чином, кожен мовний такт - це окремий мелодично оформлений малюнок. І чим більше у фразі таких малюнків, тим багатша і складніша мелодика. А звідси й правило: щоб не помилитися у визначенні загальної мелодики фрази, яка складається з кількох мовних тактів, слід встановити її в кожному мовному такті зокрема, але єдності з загальним тоном, зовнішнім і внутрішнім змістом фрази.
Усі мелодичні зміни основного тону, що сприймається на слух, передаємо відносними поняттями: підвищено (позначається стрілочкою спрямованою вверх над логічно виділеним словом ( ) ) ;
пониження ( позначається стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом ( ) ) і монотон, (однотон ) (позначається стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом ( )). Наприклад:
На дитячому майданчику гралися двоє хлопчиків і дівчинка.
(В. Нестайко)
к правило, злам основного тону на певний інтервал підвищення чи пониження припадає, на наголошені склади логічно виділених слів. Такі мелодичні зміни називаються головними. Мелодичні зміни, що припадають на наголошені склади інших, ненаголошених слів у мовному такті, називаються другорядними. Без головного мелодичного зламу ці зміни змісту певної смислове - мовної одиниці не відтворюють. Усякий мовець по - своєму використовує мелодичні зміни. Все залежить від його стану, настрою, волі, почуттів. Звичайна людина не надає таким змінам свого тону ніякого значення в процесі мовлення. Вони виникають самі по собі залежно від мети виголошення. А тому часто доводиться чути бідні, непереконливі висловлювання. Інша річ, коли це стосується читця. Мелодичні зміни він завжди використовує як засіб виразності, переконливості, емоційності [ 55 ].
Потрібно вчити дітей мелодиці мовлення. Особливо важливо звернути увагу на мелодику під час читання віршів. Розвиток думки потребує підвищення голосу, закінчення її - пониження. Крапка и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.