На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Принципи системного та комункативного пдходв до викладання англйської мови. нтерактивнсть на заняттях з англйської мови. нтерактивна гра, технологя нтерактивного навчання писемного мовлення. Комп'ютерн технологї як нтерактивн методи.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 15.04.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


100

Зміст
    Вступ
    Розділ 1. Головні принципи системного підходу
    1.1 Системний підхід
    1.2 Методи навчання
    1.3 Комунікативний підхід
    Розділ 2. Інтерактивні методи навчання
    2.1 Поняття інтерактивності та функції інтерактивної гри
    2.2 Інтерактивні технології
    2.3 Технологія інтерактивного навчання писемного мовлення
    2.3.1 Дидактично-методичні передумови організації інтерактивного навчання писемного мовлення в середній школі
    2.3.2 Методичні принципи організації інтерактивного навчання писемного мовлення й розробки комплексу вправ
    2.3.3 Комплекс вправ для інтерактивного навчання писемного мовлення
    2.4 Інтерактивні форми роботи для навчання читання
    Розділ 3. Комп'ютерні технології як інтерактивні методи
    3.1 Інтерактивна дошка “Smart board”
    3.2 Технічні засоби навчання
    3.3 Текстові комп'ютерні редактори на заняттях англійської мови
    3.4 Інтернет як метод інтерактивного навчання
    3.5 Використання методу проектів
    Висновки
    Список використаних джерел
    Додатки

Вступ

Сучасний етап міжнародних зв'язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають радикальних змін у галузі навчання іноземних мов, статус яких у нашій країні постійно зростає.

Іноземна мова є важливим засобом міжкультурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв'язку з цим стає актуальною позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від правильного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування. Це зобов'язує розглядати іноземну мову не лише як засіб міжкультурного спілкування, але і як своєрідний інструмент пізнання іншої культури та пропаганди власної, що сприяє духовному взаємозбагаченню, підвищує роль гуманітарної освіти.

Концепція навчання англійської мови передбачає опору на фундаментальність сучасних дидактичної, психологічної та методичної наук, враховує те, що різні точки зору функціонують на основі взаємодоповнюваності та набувають максимальної ефективності за певних умов організації навчального процесу. Важливим успіхом вивчення англійської мови є розуміння того, що мова найкраще засвоюється тоді, коли учням пропонується індивідуальна методична увага й участь, які ґрунтуються на аналізі особистісних навчальних потреб і відповідальності, забезпечення навчального процесу видами та типами діяльності, що сприяють використанню мови. Основною метою навчання англійської мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу, а також використання інтерактивних методів, як приклад сучасного методу навчання.

Інтерактивність від латинської inter - між, і actio - дія - це одна з характеристик діалогових форм процесу пізнання. В наш час інтерактивність набуває все більш вагомого значення. Інтерактивне навчання змінює звичні форми навчання на діалогові, основані на взаємодії та взаєморозумінні. Використання прийомів інтерактивного навчання в практиці та досвіді роботи з різними по рівню розвитку учнями переконують в тому, що ці форми при їх систематичному застосуванні дійсно дозволяють кожному учню відчувати себе в "контексті" спільної роботи, формують комунікативну готовність до спілкування в малій групі на уроках з англійської мови (на всіх предметах гуманітарного циклу), сприяють розвитку особистісної рефлексії, діють на становлення активної позиції у навчальній діяльності. Проблеми та навчальні задачі в інтерактивних формах роботи найчастіше учні вирішують не самостійно, а в процесі спільного обговорення в малих групах. Тому можна сказати не тільки про індивідуальний вплив інтерактивних форм навчання на учня, але й про їх вплив на всю групу. Таким чином у групі учнів виникає розвиток навичок спілкування та взаємодії, формування цілісно-орієнтовної єдності, гнучкої системи соціальних ролей в залежності від ситуації, прийняття норм та правил суспільної діяльності.

Таким чином нові методи навчання, що з'явилися як соціально-зумовлений наслідок науково-технічного вибуху, не могли не увібрати і не відобразити в собі сучасного рівня знань. Міжнародні обставини сучасного періоду зумовили нові потреби до характеру володіння іншомовного мовлення і тим самим детермінували деякі принципи та параметри нових методів навчання іноземної мови, а саме застосування інтерактивних методів навчання.

Актуальність даного дослідження визначає поступову зміну традиційних методів навчання на інтерактивні.

інтерактивність англійська мова комп'ютер
Предметом дослідження є використання інтерактивних методів на уроках з англійської мови.
Об'єктом дослідження є інтерактивні методи навчання на сучасному етапі вивчення англійської мови.
Мета роботи полягає в дослідженні сучасних методів викладання англійської мови.
Згідно з метою поставлені такі завдання:
1) розглянути значення нових методів навчання на уроках англійської мови;
2) ознайомлення з різними методами навчання;
3) використання інтерактивних методів на уроках англійської мови.
Практична цінність дослідження полягає в подальшому застосуванні інтерактивних методів навчання на уроках англійської мови. Практична цінність включає в себе можливість використання інтерактивних методів навчання на цих уроках.
Наукова новизна дослідження полягає в розробці спеціальних інтерактивних вправ з використанням мультимедійних технології та комп'ютерних програм для навчання англійської мови на середньому етапі загальноосвітньої школи.
Робота складається зі вступу, розділу 1, розділу 2 та розділу 3, висновків, списку використаних джерел та додатків, де вказані різноманітні вправи з використанням інтерактивних методів та технологій. У розділі 1 йдеться про системний підхід, методи навчання та комунікативний підхід. У розділі 2 розповідається про інтерактивні методи навчання, види інтерактивних ігор, технології, основані на спілкуванні, тобто інтерактивні, також інтерактивні методи навчання читання і письма. У розділі 3 йдеться про різноманітні інтерактивні інноваційні технології, що передбачають використання комп'ютера та комп'ютерних програм, які застосовуються на сучасному рівні розвитку загальної середньої освіти на основному етапі навчання англійської мови. Висновки підсумовують хід роботи, а список використаних джерел містить перелік використаної літератури. В додатках вказані можливі вправи з використанням інтерактивних методів та технологій.

Розділ 1. Головні принципи системного підходу

1.1 Системний підхід

Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта навчання, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі.

Поняття "система" походить від грецького - ціле. За визначенням філософського словника система - це об'єднання деякого розмаїття в єдине і чітко поділене ціле, елементи якого стосовно до цілого та інших частин займають відповідні їм місця [3, с. 197].

Системний підхід - являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більшу кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані [36, с.221].

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу:

проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, яка впливає на меншу (і навпаки) (так урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той в свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра);

система має ієрархічну структуру, елементами і зв'язками якої не можна нехтувати;

система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин [37, с.220].

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчитель та учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента - це відчуває вся система. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися і згасали окремі інновації, так як при цьому не відбувалося змін в інших елементах систем (згадаємо, наприклад педагогів-новаторів з їх специфічними методиками та технологіями навчання, які не знайшли широкого розповсюдження). Тому оновлення навчального процесу повинно відбуватися в усіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ. Змінилися цілі освіти, структура навчального yроку, система оцінювання навчальних досягнень учня - необхідно оновлювати і ставлення до вибору змісту навчального матеріалу, до організації навчально-виховного процесу, до взаємовідносин "вчитель-учень" [52, с. 197].

1.2 Методи навчання

Оскільки термін "метод" має різне тлумачення, домовимось вкладати в це поняття єдність принципів навчання і таких глобальних компонентів методики як мета, зміст, технологія та засоби навчання іноземних мов [31, с.225]. В залежності від того, який аспект мови переважає у навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю, яку відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання англійської мови, методи діляться на перекладні та безперекладні (прямі). Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий (перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації: візуальний, аудіо-візуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний. Відомі методи, які були названі іменами їх авторів - методи Берліца, Гуена, Пальмера, Уеста, Фріза, Ладо, Лозанова, а також методи, в яких зафіксовано фактор часу: короткочасний, інтенсивний або певні психологічні феномени: методи релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей особистості. В залежності від засобів організації матеріалу та використання специфічних допоміжних засобів методи мають також відповідні назви: метод програмованого навчання, метод з використанням ЕОМ і т. ін [15, №3, с.10-16, №4, с.16-20].

Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання англійської мови.

Нині перед кожним учителем постала проблема: як навчати дітей. Проблема методів навчання найбільш дискусійна і при визначенні суті методів, і при намаганні дати їм чітку класифікацію. Щоб забезпечити учня міцними знаннями, слід надати вчителеві право на вибір методів навчання та організації навчально-виховного процесу. То що ж таке метод навчання?

Метод навчання - це впорядковано організована взаємодія вчителя і учнів, яка веде до досягнення мети навчально-виховного процесу [1, с.125].

Наведемо наступні приклади методів навчання:

1. Пояснювально-ілюстративний метод.

Первісним способом засвоєння нової інформації є сприйняття, повідомлення сприйнятого та запам'ятовування через органи чуття.

Це може бути пред'явлення в готовому вигляді об'єкта, що вивчається (або його зображення чи кінофільм); вчитель може сам побудувати розповідь. Його задача - організувати сприйняття. Діяльність учня при цьому полягає у сприйманні, усвідомленні і запам'ятовуванні об'єму одержаної інформації в готовому вигляді [21, с.365].

2. Репродуктивний (відтворюючий).

Для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосовують репродуктивний метод навчання. Сутність його полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред'явлення одного і того ж завдання, або пред'явлення варіативних завдань, схожих зі зразками. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності - з одного боку, з другого - загальні, міжпредметні знання, предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом - це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніш [30, с.172].

3. Метод проблемного викладу.

Суть методу проблемного викладання знань полягає в тому, що "вчитель формулює проблему, яку бере з історії науки чи конструює на основі навчального матеріалу, що вивчається, і сам розкриває протирічний процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості".

Сутність методу проблемного навчання полягає в тому, "що в процесі рішення учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяльності, активної, творчої, свідомої особистості" [80, с.216].

4. Евристичний метод.

Суть евристичного методу полягає в тому, що вчитель невеличкою підказкою скорочує поле пошуку або розчленовує завдання на під завдання і тим самим, зберігаючи проблемність, полегшує учневі розв'язання проблеми. Тому цей метод одержав назву частково - пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при самостійно зроблених висновках учнями; вчитель розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поділяє важке завдання на частини, вирішивши які, учень повертається до заданого; евристична бесіда тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню [80, с.216].

5. Дослідницький метод.

Сутність дослідницького методу полягає в тому, що "вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адаптує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред'являє учням, тим самим управляє їх навчальною діяльністю, а учні, вирішуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання". При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по - перше, ідеї, які буде розкривати він, по - друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні [31, с.225].

При застосуванні будь - якого методу використовуються різні джерела - тексти, наочність; практична діяльність; всі засоби навчання дидактичні матеріали, фільми тощо. Вибір методу залежить від характеру змісту матеріалу, що вивчається. В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є проблемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаціях, протиріччях і вимагають пошуку невідомих раніше рішень. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль помічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями [21, с.365].

За такої організації уроків порушується одна з основних умов процесу мислення - особиста активність учня. І тому перед вчителем постає завдання: як привернути увагу учнів до вивчення матеріалу і тримати їх увагу? Тобто як забезпечити мотивацію навчальної діяльності дитини? Основна умова цього, як бачимо, - активність та самостійність учня у вивченні матеріалу, уміння думати. Що таке вміння думати?

Це означає, що учень сам може аналізувати проблему, ставити запитання, планувати шлях розв'язання, перевіряти та оцінювати отримані результати. Учень має бачити, що він не стоїть на місці і це спонукає його до подальшої праці. Для цього вчителю треба створити в класі атмосферу доброзичливості, де учень може проявляти самостійність, не боячись поставити "безглузде" запитання [4, с.21-25].

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К. Бабанським, у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій:

методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

методи стимулювання і мотивації учіння;

методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на:

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи: розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації, демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено - практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

Методи виділені за логічною ознакою, які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі - на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні:

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам'ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І. Махмутовим “бінарні методи” [1, с.125; 5, с.279; 9, с.335; 59, с.150-160]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні. В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов'язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання - организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції, методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції [80, с.216; 52, с. 197; 37, с.220].

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у цій класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий).

1.3 Комунікативний підхід

Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики - теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, Ю.І. Пассов, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова та інші) [72, с.5-11].

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними), спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування [4, с.21-25].

З позицій комунікативного підходу процес навчання англійської мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання англійської мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання [15, №4, с.16-20; 21, с.365; 31, с.225; 37, с.220; 52, с. 197].

Розділ 2. Інтерактивні методи навчання

2.1 Поняття інтерактивності та функції інтерактивної гри

Нині приділяють належну увагу інтерактивним методам навчання, в яких процес навчання поєднується із процесом спілкування, а активність школярів перевершує активність учителя. Інтерактивний означає сприятливий тому, щоб взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп'ютером) чи з будь-ким (людиною). Значить, інтерактивне навчання - це, перш за все, діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня. Інтерактивне навчання відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління і організації навчального процесу (як і випереджувальне навчання; і навчання дітей за інтересами; програмоване; колективне; групове навчання) [59, с.150-160]. Основна характеристика "інтерактиву" - це спеціальна форма пізнавальної діяльності; навчальний процес організовано так, що практично всі учні заохочені до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлектувати з приводу того, що вони знають і про що думають; має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки - форма кооперації та співпраці; на уроці організується індивідуальна, парна, групова робота; застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовуються творчі форми роботи [77, с. 190; 86, с.135; 87, с. 192;].

Інтерактивними називаються спеціальні засоби і пристрої, які забезпечують безперервну діалогову взаємодію двох сторін. Інакше кажучи, навчання проходить у процесі спільної злагодженої роботи групи учнів та вчителя, під час якої аналізуються, обговорюються та розв'язуються навчальні й професійні завдання.

Принципи інтерактивної роботи:

- Одночасна взаємодія - всі учні працюють в один і той же час.

- Однакова участь - для виконання завдання кожному учневі дається однаковий час.

- Позитивна взаємодія - група виконує завдання при успішній роботі кожного учня.

- Індивідуальна відповідальність - при роботі у групі у кожного учня своє завдання [82, с.220-223].

Шляхи інтеграції інтерактивних методів у навчальний процес

практично необмежені. До інтерактивних методів навчання слід віднести дискусії, рольові ігри, імітаційні ігри, уроки - панорами, уроки - прес - конференції. Під час проведення уроку - семінару або прес - конференції варто підготувати групи до спільної роботи.

1. Передусім учні проходять тренінг із відпрацювання навичок та культури ведення дискусії, вміння слухати й формувати свої висновки, вважати себе за групу однодумців.

2. Навчальна група засвоює культуру взаємоузгоджених дій у процесі рольової гри.

3. Учасники групи засвоюють певний рівень імітаційного моделювання гри.

До особливостей імітаційних ігор належать такі:

- учитель очолює гру, але головної ролі не відіграє, він виконує лише функцію організатора гри;

- у грі, при взаємодії учнів, створюється навчальна ситуація;

- є персоналізація ігрового навчання;

- ситуація гри створює найсприятливіші можливості для активного навчання: вона заохочує школяра в пошуку спочатку запитання, а потім і відповіді на нього;

- у грі проявляються винахідливість, кмітливість, рішучість її учасників [86, с.135; 87, с. 192; 92, с.288-302].

Кожна гра має свої особливості, але є індивідуальною в кожному варіанті. У психології гра традиційно розглядається як форма діяльності в умовах ситуаціях, спрямована на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально - закріплених способах, здійснення предметних дій, у предметах науки і культури [12, с.64; 38, с.4-8].

Гра - найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих із зовнішнього світу вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення та уяви дитини, його емоційність, активність, розвиваюча потреба в спілкуванні. Цікава гра підвищує рівень активності дитини, і він може вирішити більш складну задачу, ніж на занятті. Але це не свідчить про те що всі заняття дитини повинні проходити в формі гри. Гра - це тільки один з методів, і вона дає гарні результати тільки у поєднанні з іншими: спостеріганням, бесідами, читанням та іншими. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра - це ще самостійна діяльність, в якій діти вступають в спілкування з однолітками. Їх об'єднує спільна мета, спільні умови до її досягнення, спільні переживання. Гра має велике навчальне значення, вона тісно пов'язана з навчанням на заняттях, зі спостеріганням повсякдення. Діти вчаться самостійно вирішувати ігрові задачі, знаходити кращій спосіб справдити задумане, користуватися своїм знанням, викладати їх словом. Не рідко гра слугує для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до дорослого труда, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у дітей з'являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених героїв. Це робить гру важливим засобом створення направленості учня. Гра має дуже багато різноманітних функцій, але найголовніші два види: навчальна та виховна [41, с.26-33; 75, с.360].

Гра має велике значення для розвитку особистості. Успіх навчальної гри визначається можливостями учасників, а також їхніми віковими особливостями. Навчальна ділова гра має такі функції:

1. Розвиваюча - забезпечує під час навчальної діяльності розвиток творчого потенціалу учнів, їх самостійності в оволодінні методами отримання необхідних знань.

2. Комунікабельна - реалізується через організацію спілкування, регулювання міжособистісних відносин, виникнення механізму саморегуляції поведінки.

3. Активізуюча - передбачає стимулювання пізнавальних процесів, інтересів, потреб.

4. Інформаційна - проявляється у спрямованості змісту гри на соціальні, психологічні та методичні проблеми.

5. Функції інтеграції знань забезпечує міжпредметні зв'язки між курсами загальних об'єктів вивчення [77, с. 190].

Під час проведення інтерактивних ігор активізується творчий потенціал особистості. Свої функції інтерактивна гра виконує ефективно, якщо відповідає таким вимогам:

1) її змістом є програмний матеріал;

2) вона застосовується у різноманітних формах;

3) правильно узгоджується з іншими дидактичними засобами;

4) забезпечує всебічний розвиток особистості.

Інтерактивна гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їхньому розуму [79, с.144; 81, с.24-29; 83, с.159].

2.2 Інтерактивні технології

Технологія навчальної діяльності у парах була вперше запропонована А.Г. Рівіним ще в 1911 році. Було доведено, що діяльність учнів стає ефективною, максимально результативною і в той же час вивільнює час вчителя для контролюючих і корегуючих дій. Групу (навіть 2-3 учні) навчати набагато складніше, ніж одну дитину. При колективній роботі всі працюють у парах і по черзі один з одним, тобто пари мають не постійний, а змінний склад, де співбесідника не можна уникнути - навчання ведеться у формі діалогу. Учень засвоює швидко і якісно те, що відразу використовується в ділі або передається іншим з поясненням, в такий спосіб оволодіння новими знаннями або вміннями відбувається постійно під час колективної навчальної діяльності. Активність учнів поступово піднімається на якісно новий рівень, джерелом її служать власні пізнавальні мотиви [7, с.47; 8, с.24].

Технологія роботи в групах. Найбільш плідний процес навчання забезпечується саме надійно збудованою системою взаємовідносин. Можна відмітити, щодо факторів, які впливають на пошуковий процес сприятливо, відноситься спільна діяльність учнів. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності:

спільна з іншої дитиною формально;

для іншої дитини (цільова);

"проти" іншої дитини;

за допомогою іншого учня;

типу змагань [16, с.4-15; 22, с.223].

Спільна діяльність в процесі пошуку більш продуктивна (злам психологічних бар'єрів, пошук скорішого і вірнішого рішення за рахунок збільшення кількості й обговорення пропозицій). До факторів, що гальмують пошук і створюють психологічний бар'єр слід віднести: установки, некритичність мислення, стереотипи в результаті минулого досвіду, емоційну нестійкість тощо. Активне спілкування учнів в процесі навчання означає зняття заборони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню вчення з індивідуальної діяльності у інтерактивну працю. Мета такої праці - обмін інформацією, порівняння, взаємооцінка, пізнання своїх можливостей, вплив учня на учня. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до ініціативи. Матеріал для спілкування повинен бути проблемним, інформативним [23, с.168]. Можна запропонувати такі види безпосереднього спілкування:

за змістом;

за кількістю учасників;

внутрішній діалог;

за етапом навчальної діяльності;

за пізнавальним рівнем;

у формі питання-відповідь;

дискусія.

Пропонується проводити цю роботу у малих групах (кількість 2-3 учасники). При роботі у малих групах учитель є одночасно і учасником, і керуючим суб'єктом у залежності від того, наскільки сформовані знання, уміння та навички учасників групи. Групи формуються на принципі "вільного" складу, тому що постійний склад або учасники з подібним рівнем викликають психологічні бар'єри. Умовно групи можна поділити на сильну, середню та слабку за рівнем базових знань. Відповідно змінюється роль вчителя як четвертого учасника групи: у сильній групі він є коректором, в середній - консультантом, в слабкій - безпосереднім учасником роботи, тобто вчасно звертає увагу на помилки, причину їх, разом розв'язує задачу. Непарна кількість учасників зменшує можливість конфліктних ситуацій. Завдання для учасників повинні бути диференційованими, але посильними для групи в цілому. Якщо роботу в групах проводити на консультаціях, їх можна поділити на: консультацію-пораду, консультацію-роз'яснення, консультацію-обговорення [2, с.47; 11, с.111; 18, с.224; 20, с.81-90].

Відзначені наступні переваги такої технології:

різке підвищення інтересу до вчення (відволікаються менш ніж 5%);

навчання ділового спілкування, вироблення вміння розуміти та оцінювати дії інших людей, регулювання своїх дій у відповідності до вимог членів групи і умов роботи;

вміння вибирати форми та засоби передачі своїх думок, почуттів з метою досягти якнайбільшого взаєморозуміння;

можливість обговорювати інформацію з іншими, відстоювати свою точку зору, що сприяє перетворенню знань у впевнення тощо.

Ми розділяємо технології інтерактивного навчання на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності:

· Інтерактивні технології кооперативного навчання.

· Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

· Технології ситуативного моделювання.

· Технології оцінювання дискусійних питань [86, с.135; 87, с. 192; 90, с.9-17; 93, с.360].

Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку [100, с. 193].

Ротаційні (змінювані) трійки

Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння. Як організувати роботу:

Розробіть різноманітні питання, щоб допомогти учням почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді.

Об'єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло.

Дайте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

Після короткого обговорення попросіть учасників розрахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 залишаються на місці і є постійними членами трійки. Результатом буде повністю нова трійка.

Ви можете рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями [22, с.223; 43, с.352; 58, с.159].

Два - чотири - всі разом

Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію. Як організувати роботу:

Поставте учням запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених

у ситуації, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Об'єднайте учнів у пари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Об'єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов'язкове. Залежно від кількості учнів у класі можна об'єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми [67, с.139-144].

Карусель

Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Ця технологія застосовується:

для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій;

для збирання інформації з якої-небудь теми;

для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад слів з певної теми: seasons, professions, appearance, etc.);

для розвитку вмінь аргументувати власну позицію [67, с.139-144; 70, №27, с.3-5].

Як організувати роботу:

1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому - обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого.

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє - рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером. Мета - пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

4. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу "пліч-о-пліч, один проти одного". Усі члени групи повинні добре бачити один одного.

5. Повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи.

6. Будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.

7. Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз.

8. Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.

9. Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля [70, №28, с.16-24; 79, с.144; 82, с.220-223].

Технології колективно-групового навчання

До цієї групи можна віднести інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Мікрофон

Різновидом загально групового обговорення є технологія "Мікрофон", яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Як організувати роботу:

Поставте запитання класу.

Запропонуйте класу якийсь предмет (ручку, олівець тощо), який виконуватиме роль уявного мікрофона. Учні передаватимуть його один одному, по черзі беручи слово.

Надавайте слово тільки тому, хто отримує "уявний" мікрофон.

Запропонуйте учням говорити лаконічно й швидко [68, с.445; 75, с.360; 79, с.144].

Незакінчені речення

Цей прийом часто поєднується з "Мікрофоном" і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням висловлюючись закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: "During our lesson the most important discovery for me was…" або "This information allows us to make the conclusion…" або "This decision was reached because…" тощо [83, с.159; 118, р.27-34; 121, р.83-112].

Ажурна пилка ("Мозаїка", "Джиг-со")

Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Як організувати роботу:

Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний

інформаційний пакет для кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали-вирізки з газет, статті тощо).

Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Кожен учень входитиме у дві групи - "домашню" й "експертну". Спочатку об'єднайте учнів у "домашні" групи (1, 2,3), а потім створіть "експертні" групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній - однакові.

Розпишіть учнів по "домашніх" групах від 3 до 5 чоловік, залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути поінформований, хто входить до його "домашньої" групи, тому що її члени будуть збиратися пізніше. Дайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі - свою. Завдання домашніх груп - опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх "кольорових" групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). В кожній групі має бути представник із кожної "домашньої" групи.

Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або великі за обсягом).

Після завершення роботи запропонуйте учням повернутися "додому". Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї "домашньої" групи [90, с.28-42; 92, с.288-302; 104, р.44-57].

Технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру. Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат. Тому завдання педагога при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті. Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності яка обмежується лише визначеними правилами гри [100, с. 193]. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність, за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей), тренер (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення). Як правило, ігрова модель навчання реалізується за чотири етапи:

1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми);

3) основна частина - проведення гри;

4) обговорення [16, с.4-15; 20, с.81-90; 23, с.168].

Симуляції або імітаційні ігри

Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель надає під час імітації чіткі поопераційні інструкції. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми. Як організувати роботу:

Виберіть явище, тему для імітації.

Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній усього класу.

Надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і одночасно вчитися.

Перед імітацією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків [25, с.24-31].

Симуляції - це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Отже, симуляції є "мініатюрною" версією реальності. Ця технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняється від неї, бо її метою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів: процедури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, механізму зростання прибутків підприємства, функціонування вільного ринку тощо [25, с.24-31; 38, с.4-8; 51, с. 20.]. Як організувати роботу:

1. Слід пам'ятати, що в симуляції йдеться не про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу.

Необхідно пропонувати для проведення ситуативного моделювання теми, що спрощують дійсність.

Виберіть тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні.

Сплануйте сценарій симуляції, продумайте розподіл ролей, участь у грі всього класу.

Надайте учням достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися.

Перед симуляцією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків [54, с. 20-29].

Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ [13, с.41-46].

проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання;

не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто - ні в тому чи іншому питанні;

у центрі уваги має бути ймовірний перебіг;

усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок:;

дискусія може закінчуватися як консенсусом, так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії [92, с.288-302].

Метод ПРЕС

З цієї невеличкої технології (для неї запропонована назва "метод ПРЕС") варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших. Як організувати роботу:

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС.

Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (I think that, to my mind, according my experience, to my opinion);

Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (the fact, the point is that);

Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (for example, for instance);

Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: (as a result, in the upshot, in the end, finally, in the long run, in the final analysis);

2. Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір.

3. Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу [69, 64, с.9-15; 123, р.61].

Займи позицію

Така технологія також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання тощо. Як організувати роботу:

1. Заздалегідь підготуйтеся до обговорення.

2. Поставте всьому класу дискусійне питання.

3. Об'єднайте учнів у пари, а потім - у четвірки

4. Дайте завдання розподілити позицію з проблеми ("так" чи "ні") між парами чи самі зробіть це. Одна пара в четвірці повинна обґрунтовувати одну позицію, друга - протилежну.

5. Поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Дайте досить часу на підготовку аргументів.

Коли час на підготовку мине, попросіть пари доказово викласти свою точку зору один одному.

Потім можете дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу.

Після цього можете дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Учні вже повинні висловлювати свою особисту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії.

Підбийте підсумки дискусії з усім класом [13, с.41-46].

Дебати

Один із найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готуватися й публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна група має переконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію. Однак можна поставити й інше завдання спільно вирішити поставлену проблему. В такому разі учні повинні будуть, висловивши свою точку зору, уважно вислухати протилежну сторону, щоб знайти точки дотику. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувались спокійно [44, с. 20-48].

2.3 Технологія інтерактивного навчання писемного мовлення

Для того, щоб організувати процес інтерактивного навчання писемного мовлення свідомо й ефективно, ми повинні насамперед виділити основну одиницю навчання цього виду діяльності.

При навчанні писемного мовлення, текст, який є одиницею мови, може з повною підставою й у повному обсязі вважатися основною одиницею навчання. Операції з мовними одиницями інших рівнів/абзац, речення/ виступають, як допоміжні і не є самоціллю при навчанні писемного мовлення на середньому етапі навчання в загальноосвітньому навчальному закладі [17, с.36; 25, с.24-31; 39, с.118-123].

При навчанні писемного мовлення текст виступає, як об'єкт спостереження й аналізу, як об'єкт редагування та корегування і як продукт діяльності. Зазначається, що згідно з Програмами з рідної та іноземної мов для загальноосвітніх навчальних закладів, і Державним освітнім стандартом з англійської мови, учні отримують достатньо чітке уявлення про типи текстів та їх організацію. Процес навчання школярів писемного мовлення відбувається у такій послідовності: написання речень, побудова абзаців, написання творів із поступовим ускладненням їх структури й розширенням обсягу [39, с.118-123].

Для навчання написання тексту заданого формату й заданих характеристик необхідно створити у старшокласників образ майбутнього тексту через аналіз запропонованого типового тексту-зразка і розгляд його характеристик: структури, логічності й зв'язності, мовного оформлення та ін. У цьому випадку текст виступає, як основа аналітичної діяльності. Узагальнені результати аналізу служать теоретичним підґрунтям у подальшій роботі учнів з розвитку й удосконалення конкретних продуктивних умінь у процесі виконання відповідних вправ.

На результати аналізу спирається і навчання умінь редагування (удосконалення змісту й структури написаного) і корегування (удосконалення мовного оформлення). Як об'єкт редагування та корегування виступають запропоновані викладачем тексти або їх частини, які містять певні порушення щодо змісту, побудови й оформлення і потребують виправлень. До об'єктів редагування також відносяться чернетки текстів, написаних учнями середніх класів. Процес редагування тексту розбивається на низку окремих завдань, які спрямовані на поетапне розв'язання загальної задачі - удосконалення написаного тексту. Формування умінь редагування відбувається з поступовим нарощуванням труднощів від редагування окремих аспектів написаного до тексту в цілому [46, с.17-20].

Написаний учнем удосконалений варіант тексту є продуктом його творчості, підсумком довготривалої кропіткої й покрокової роботи. Учні демонструють, наскільки вони навчилися розгортати текст на базі матеріалів теми, з'єднувати його інформативні частини, використовуючи сполучні засоби організацій коментування інформації, добираючи оптимальні варіанти мовного оформлення змісту тексту і дотримуючись відповідних жанрових характеристик.

За Програмою для профільного навчання для загальноосвітніх навчальних закладів (англійська мова) та кінець 9-го класу учні повинні вміти заповнити анкету, чітко й докладно, дотримуючись певного стилю, написати твір/нарис/есе, листи (офіційні та особисті). висловлювання обсягом не менше 15 речень (25 речень для філологічних класів) [32, с.61].

Необхідно зазначити, програми шкіл передбачають формування повних умінь написання текстів іноземною мовою, але зовсім не торкають формування вмінь аналізу й корекції. Базові вміння написання тексту складаються з таких умінь: будувати висловлювання повного обсягу, добираючи та впорядковуючи необхідний для реалізації задуму матеріал, враховувати ситуацію спілкування й адресат мовлення, розкривати тему висловлювання, висловлювати власне ставлення, адекватно використовувати різноманітні мовні засоби, виразно подавати основну думку висловлювання, розрізняючи головне і другорядне, поділяти текст на абзаци, використовувати вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті, вдосконалювати написане, знаходити і виправляти помилки і недоліки у змісті [39, с.118-123; 44, с. 20-48].

Базові вміння аналізу тексту включають такі вміння: аналізувати ступінь розкриття теми висловлювання; розподіляти тексти на його складові; розрізняти головне і другорядне; аналізувати смислову і структурну єдність тексту; аналізувати смислову і структурну єдність абзаців тексту; аналізувати логічність і послідовність розміщення тексту; визначити стиль, до якого належить текст [44, с. 20-48; 48, с.245].

Щоб учні вміли написати приватні та офіційні листи, моно перспективні твори (твір-опис, твір-розповідь, твір-роздум) і твори змішаної перспективи, необхідно також розкривати спеціальні вміння, характерні для кожного з цих форматів тексту. Проблема формування вмінь написання вищезазначених типів тексту неодноразово досліджувалися вчителями й західними методистами.

Інтерактивні форми роботи у загальноосвітніх навчальних закладах, на жаль, використовуються вкрай недостатньо при навчанні англійської мови, особливо при навчанні писемного мовлення. Інтерактивне навчання писемного мовлення у середній школі має формувати і розвивати уміння обговорення, аналізу, взаємоперевірки і взаємооцінювання [51, с. 20; 54, с. 20-29].

Аналіз творів учнів середньої школи показує, що вони, в основному, будують зв'язні висловлювання з опорою на мовний досвід, а не на знання про побудову тексту. Це знаходить свій прояв у тому, що учні не вміють організувати текст у відповідності до структурно-смислових і комунікативних особливостей, не роблять вступу, своєрідного фонового компоненту тексту, або пишуть занадто довгий вступ (до половини обсягу всього тексту), кінцівку зв'язного висловлювання не співвідносять із його зачином. У ході аналізу результатів виправлення тексту з'ясовано, що багато школярів не помічають порушення смислового співвідношення між назвою й змістом, не можуть вказати на причинові й результативні відносини.

Таким чином, основним завданням навчання писемного мовлення в середніх класах стає створення необхідної теоретичної бази знань і розвиток практичних навичок і вмінь, що дозволяють ефективно створювати письмові висловлювання необхідного обсягу і формату, відповідно до заданих параметрів, а також аналізувати й корегувати написаний текст для максимального його удосконалення [54, с. 20-29].

2.3.1 Дидактично-методичні передумови організації інтерактивного навчання писемного мовлення в середній школі

Письмо - це один із найскладніших видів людської мовленнєвої діяльності. У рамках взаємозалежного навчання видів мовленнєвої діяльності воно виконує три основні функції: є засобом фіксації досягнень учнів у всіх аспектах навчання, служить джерелом інформації при навчанні читання й виступає як самостійне вміння створення письмових висловлювань.

Проблема розвитку умінь писемного мовлення здавна привертала увагу як вітчизняних [59, с.150-160], так і зарубіжних дослідників [118, р.27-34; 121, р.83-112], які розробляли різні підходи до розв'язання цієї проблеми. Результати цих досліджень складають необхідне теоретичне дидактико-методичне підґрунтя для організації інтерактивного навчання писемного мовлення.

Слід зазначити, що найбільшого поширення набув текстовий підхід (text-based / product approach) до навчання писемного мовлення, який спрямований на кінцевий продукт - модель тексту. Він базується на вивченні учнями організації оригінальних текстів і написання ними власних текстів за зразками шляхом імітації побудови абзаців і структури текстів певного типу або трансформування тексту-моделі, запропонованого викладачем. Текстовий підхід передбачає вивчення різних типів текстів (опис, розповідь, аргументація), особливостей їх побудови й використання мовних засобів виразності [39, с.118-123]. Дослідження показали, що при такому підході лише 15,7% аудиторного часу приділялося суто навчанню писемного мовлення, а більша частина часу була присвячена аналізу вже написаних робіт [53, с.366-385].

Процесуальний підхід (process approach) розглядає писемну діяльність, як певний завершений цикл, який складається з чотирьох етапів:

1) розробки ідей і збору інформації,

2) написання першої чернетки,

3) редагування,

4) написання кінцевого варіанта тексту [63, с.300-320].

В рамках процесуального підходу можна виділити:

експресивний підхід (expressive approach або free-writing approach), який спрямований на оволодіння різними евристичними стратегіями для генерації ідей (brainstorming, listing, free writing, clustering);

когнітивний підхід (cognitive approach), що розглядає письмо, як мовленнєво-розумовий процес і як складну рекурсивну діяльність.

Цей підхід розвивався від написання текстів з урахуванням досвіду автора (writer-based texts), метою якого є написання тексту на задану тему й демонстрація в ньому якомога більшого обсягу своїх знань з теми. Без огляду на те, що хоче знати читач або що йому необхідно знати, до написання текстів, які зорієнтовані саме на адресата (reader- based texts). Модель подібного процесуального письма складається з трьох етапів: планування, написання чернетки і редагування, порядок яких може змінюватися в залежності від завдань й індивідуальних потреб автора;

соціальний підхід (social approach), який з'явився у 1980 роках. Його прихильники підкреслювали, що для здійснення успішної комунікації необхідна інтеграція адресанта і тексту із читачем, а також співробітництво викладача з учнями старших класів у процесі навчання. Це положення обґрунтовувалося тим. що автори не поодинокі індивідууми, а представники соціуму [69; 91, с.28-42];

дискурсивний або жанровий підхід (discourse community approach / genre approach), що також розглядає письмо, як соціальну діяльність, але зосереджується на типах дискурсу й створенні текстів певних жанрів для розв'язання конкретних завдань. Його фундаментальні поняття - реципієнт і жанр [44, с. 20-48; 63, с.300-320; 91, с.28-42].

Запропонована в цьому дослідженні методика інтерактивного навчання писемного мовлення побудована на засадах комунікативного і когнітивного підходів і передбачає розвиток продуктивних комунікативних умінь письма та усного мовлення поряд із формуванням аналітичних умінь і розвитком рефлексивного мислення. Інтерактивне навчання дозволяє організувати спілкування і взаємодію партнерів, спрямовані на спільне розв'язання завдань проблемного характеру.

Під інтерактивним навчанням писемного мовлення ми розуміємо організацію спільної групової і самостійної навчальної діяльності учнів, спрямованої на розвиток їхнього індивідуального писемного мовлення і виконання ними різних соціальних ролей / автора, читача-редактора, учня, викладача/ у процесі активного взаемонавчання. Учень при самостійному поетапному написанні творчої роботи / від розробки ідей до написання кінцевого варіанту тексту / навчається від викладача, інших учнів класу і розширює мовленнєвий досвід, читаючи, аналізуючи та корегуючи як власні так і чужі тексти.

При створенні писемного висловлювання кожний наступний етап написання тексту може вимагати від автора повертатися до попередніх і автор часто змушений вносити потрібні зміни. Справа подані суб'єкти інтеракції (викладач і інші учні), які здійснюють навчальний вплив на учня на першому, третьому і четвертому етапах написання тексту. Зауважимо, що на другому етапі створення писемного висловлювання написання чернетки виконується автором повністю самостійно, без втручання інших суб'єктів. Як видно з поданої схеми у процесі інтерактивного навчання відбувається взаємодія і взаємонавчання учнів [39, с.118-123; 46, 17-20].

Процес інтерактивного навчання писемного мовлення схематично представлено на мал.1.1.

Мал.1.1 Схема інтерактивного навчання писемного мовлення.

При інтерактивному навчання змінюється взаємодія педагога й учнів: активність педагога поступається місцем активності учнів, а завданням педагога стає створення умов для прояву їх ініціативи. Педагог відмовляється від ролі своєрідного фільтра, що пропускає через себе навчальну інформацію і виконує функцію координатора, порадника, партнера в роботі учнів, спонукає їх до самостійного пошуку. Учень стає повноправним учасником навчального процесу, його досвід слугує основним джерелом пізнання [44, с. 20-48; 53, с.366-385].

Методологічне обґрунтування інтерактивного навчання писемного мовлення витікає з всебічного аналізу практики навчання писемного мовлення в загальноосвітніх школах. Негативна практика перевірки робіт учнів викладачем з виправленням усіх помилок, оцінювання з переважним урахуванням мовних помилок, а не змісту, приводила до формування в учнів певної самооцінки виключно під впливом викладача, який часто виявлявся єдиним, хто був обізнаним із кінцевим продуктом письма. При інтерактивному навчанні на формування самооцінки позитивно впливає постійна навчальна взаємодія з різними партнерами, взаємоперевірка й відгуки інших учнів. Це розширює мовний досвід учнів та сприятливо впливає на їх критичне мислення, стимулює учнів удосконалювати текст, акцентуючи увагу на змісті, логічній структурі, а не тільки на формі, до того, як закінчену роботу буде перевіряти викладач.

При розробці методики інтерактивного навчання писемного мовлення, яка передбачає розв'язання ряду загально дидактичних завдань стосовно змісту, форм, методів та прийомів навчання, а також організації навчальної діяльності учнів та викладача, ми спиралися на досягнення не тільки методики, але й педагогіки [63, с.300-320].

Здійснення активної взаємодії викладача й учня робить досить актуальним чітке розмежування в єдиному процесі навчання двох складових: повідомлення інформації та її засвоєння. При цьому вирішальне значення має така діяльність учнів, за якої здійснюється засвоєння не тільки знань, але й різних методів, прийомів, способів розумової діяльності при розвитку механізмів опрацювання інформації.

Другою складовою інтерактивного навчання є навчальне співробітництво учня з іншими учнями класу, різні аспекти якого активно і всебічно розробляються останнім часом у нашій країні й за кордоном [91, с.28-42].

В умовах співробітництва:

1) більш успішно розв'язуються складні розумові задачі;

2) міцніше і більш свідомо засвоюється новий матеріал;

3) підвищується рівень комунікативних умінь тих. хто навчається;

4) спостерігається підвищення ефективності навчання у порівнянні з індивідуальною роботою;

5) активізується й стає вмотивованішим процес навчання іноземної мови;

6) природно і безболісно формується адекватна самооцінка.

Принцип колективної взаємодії знаходить практичне втілення у різних формах організації спілкування. Серед них виділяються:

1) паралельна робота в парах / діадах;

2) одночасна спільна або диференційована робота в тріадах;

3) одночасна або диференційована робота в мікрогрупах 4-6 осіб [95, с.10-20].

2.3.2 Методичні принципи організації інтерактивного навчання писемного мовлення й розробки комплексу вправ

Методика організації інтерактивного навчання писемного мовлення враховує основні принципи навчання англійської мови:

а) активність - учні особисто залучені до участі у кожному етапі навчання писемного мовлення і несуть персональну відповідальність за розвиток своїх умінь. Технологія інтерактивного навчання передбачає їх активне реагування на відгуки та оцінки своїх однокласників і вчителя, взаємодопомогу і участь у груповій роботі;

б) розвиток особистості - школярам надаються усі умови для особистісного розвитку; зростає їх пізнавальна активність і творча самостійність, старшокласники набувають найважливіших соціальних навичок: відповідальності, уміння будувати власну поведінку з урахуванням позиції інших людей;

в) інтегративний взаємозв'язок розвитку писемного мовлення з іншими видами мовленнєвої діяльності аудіюванням, читанням і усним мовленням: учні прослуховують, читають і обговорюють свої та "чужі" письмові роботи [51, с. 20; 63, с.300-320].

Інтерактивне навчання максимально сприяє досягненню однієї з основних цілей навчання англійської мови в середній школі - розвитку вмінь вираження думки англійської мовою, як в усній, так і письмовій формі, причому воно дає можливість взаємозв'язаного навчання усного й писемного висловлювання думки. У процесі обговорення написаного в парах або групах мовленнєва діяльність старшокласників тісно пов'язана з діяльністю слухання. При цьому удосконалюються уміння сприймати, осмислювати й розуміти мовлення співрозмовників. Необхідно відмітити, що при інтерактивному навчанні писемного мовлення відбувається і подальше удосконалення умінь читання: читання написаної творчої роботи вголос у групі для подальшого її обговорення, читання тексту про себе для само і/або взаєморедагування. Важливим методичним принципом організації інтерактивного навчання писемного мовлення є поєднання навчаючої діяльності викладача, взаємонавчання школярів у групі і самостійної навчальної діяльності кожного учня [69; 53, с.366-385].

Між вчителем та класом проходить усна інтеракція, але це спілкування має свої особливості. Вчитель дає пояснення теоретичного матеріалу, знайомить учнів середніх класів з різними способами розв'язання завдань з написання та перевірки текстів. Роль вчителя полягає в залученні учнів до процесу пошуку рішення конкретної задачі, у показі зразка рішення. Він може демонструвати, як можливі способи і логіку рішення задачі, так і різні підходи до аналізу якогось явища. Завдання учнів полягає в тому, щоб брати участь у пошуку відповіді на питання, готуватися до самостійного розв'язання проблемних задач.

На початковому етапі роботи з формування кожного конкретного вміння писемного мовлення клас працює під керівництвом вчителя. Учні попередньо ознайомлюються з текстом-зразком та необхідними правилами, які закріплюються при виконанні ряду вправ. Кожен школяр виконує завдання індивідуально, потім обговорюються отримані результати в класі. Таким чином, кожному учню надається можливість порівняти результати своєї роботи з іншими, проаналізувати як позитивні сторони, так і недоліки своєї роботи, почути оцінку інших та оцінити якість свого аналізу. Вчитель перевіряє й оцінює кінцевий варіант роботи школяра. Перед вчителем стоїть завдання спрямувати учня, дати йому пораду у процесі роботи над написанням тексту [78, с.256; 94, с.5-9]. Це необхідно зробити таким чином, щоб, з одного боку, не нав'язувати свою точку зору, а з другого, поважати творчий пошук учня, покладаючи відповідальність за кінцевий варіант тексту. Як часткове рішення проблеми вчитель, замість того, щоб шукати ідеальний текст, який існує в його уяві, може обмірковувати з учнем його позиції і знаходити компромісні рішення. Коли вчитель на самому початку роботи над текстом втручається в роботу з чернеткою, неминуче виникає розрив між необхідністю вчити школярів писати і необхідністю давати учням можливість розвивати свої творчі наміри. Якщо вчитель активно втручається в процес творчості, не залишаючи учням можливості самостійного вибору, надає багато порад, то викладач і учені стають співавторами кінцевого продукту. Чим більше допомоги пропонує вчитель, тим менше відповідальності бере на себе учень. Як наслідок, втрачається його індивідуальність і виникають труднощі для вчителя в оцінці кінцевого продукту діяльності школяра (вчитель здебільшого буде оцінювати процес свого співробітництва, ніж досягнення учня) [46, с.17-20].

Взаємонавчання учнів у класі друга важлива складова інтерактивного навчання, - передбачає взаємоперевірку і групове обговорення письмових робіт. На першому етапі взаємоперевірка проводиться як спільна робота групи й мікрогрупи над завданням з аналізу, редагування та корегування тексту. Спільний пошук забезпечує більш якісне рішення, сприяє більш повному розкриттю потенційних можливостей кожного з учасників, готує учнів до виконання перевірки індивідуально та самоперевірки. Таким чином стимулюється розвиток писемного мовлення кожного учня як глибоко індивідуальної діяльності.

Організація інтерактивного навчання писемного мовлення спирається і на принцип інтегрованого розвитку умінь написання тексту та його аналізу, редагування та корегування [53, с.366-385].

В загальноосвітній школі не можна ігнорувати ні помилки у формі, ні помилки у змісті, особливо якщо вони являють собою типові для цієї групи порушення. Для учня необхідна максимальна правильність мови й володіння мовою на рівні філологічно освіченого носія мови. Однак, при оцінювання робіт треба диференційовано підходити до різних помилок.

При інтерактивному навчанні на перший план ставиться питання не тільки корегування, але й випередження помилок, і для цього пропонується цілеспрямована й систематична підготовча робота. Пропонуючи учням вправи на виявлення помилок, їх корегування, аналіз і обговорення результатів при інтерактивній роботі, а також організуючу взаємоперевірку письмових робіт учнями, ми створюємо умови для максимального запобігання помилок у власному мовленні учнів середніх класів. Для створення сприятливого психологічного клімату в класі кожен учень може попередньо заповнити таблицю, вказуючи, у який спосіб він бажає, щоб його робота перевірялася (див. табл.1.1.). Побажання школярів враховуються при інтерактивній роботі [63, с.300-320, 68, с.445; 69; 70, № 28, с.16-24].

Таблиця 1.1.

Tick the Correctional Style You Want

Marking
Errors corrected.
Errors marked, but not corrected.
Errors marked and coded but not corrected.
Comments
General comments.
Specific comments on one criterion (please specify).
Grade
No grade.
Grade Pass/Fail.
Grade 1 - 12.
Таблиця 1.2
Писемні форми інтеракції
Усні форми інтеракції
Суб'єкти інтеракції: вчитель - клас
- пояснення теоретичного матеріалу;
евристична бесіда;
відповіді на запитання учнів, пов'язані з виконанням комплексу вправ;
обговорення анонімної письмової
роботи всім класом під керівництвом вчителя.
Суб'єкти інтеракції - вчитель - учень
- перевірка кінцевого тексту;
відгук вчителя у письмовій формі про закінчену роботу;
вказівка на наявність помилок без їх виправлення або з їх
виправленням.
- індивідуальні консультації з питань написання та редагування текстів під час занять;
- індивідуальні консультації поза
заняттями;
відповіді на запитання учнів, пов'язані із написання і редагуванням письмових робіт, на заняттях;
усне коментування перевіреної роботи, результатів взаємоперевірки письмових робіт, результатів виконання комплексу вправ.
Суб'єкти інтеракції: учень - учень
- заповнення запитальників;
відгук у письмовій формі;
взаємоперевірка тексту в парах;
спільне виконання комплексу вправ.
- відповіді на запитання один одного після взаємоперевірки творів;
усне рецензування;
обговорення рецензії;
обговорення самостійно заповнених запитальників;
спільне виконання вправ;
обговорення результатів індивідуально виконаних вправ.
Суб'єкт інтеракції: учень - мікрогрупа
- складання учнем списку рекомендацій і зауважень мікро - групи;
складання мікро групою списку позитивних характеристик і недоліків роботи учня;
почергова перевірка роботи членами мікро групи.
- підготовка до написання чернетки твору: мозковий штурм, обмін інформацією, проведення інтерв'ю;
читання вголос творчої роботи учня;
групове обговорення творчої роботи учня.

Кінцевою метою інтерактивного співробітництва є розвиток умінь самоаналізу й самоперевірки. Інтерактивна робота дозволяє розвивати необхідні навички і уміння самостійного написання й аналізу тексту. При інтерактивному навчанні робота в групі й у парах поступово стає менш актуальною й відходить на задній план, оскільки учень розвиває необхідні вміння і вже здатний сам критично й правильно оцінити свою роботу. При само редагуванні важливе місце посідає уміння критично ставитися до власного тексту. Узагальнюючи опис методичних принципів організації інтерактивного навчання писемного мовлення, представлено інтерактивні форми роботи у вигляді таблиці 1.2 [53, с.366-385; 62, с.464].
Спираючись на розглянуті принципи інтерактивного навчання й описані форми інтерактивної роботи необхідно розробити технологію інтерактивного навчання і відповідний комплекс вправ [53, с.366-385].

2.3.3 Комплекс вправ для інтерактивного навчання писемного мовлення

У сучасній методиці досить докладно вивчалася проблема розробки загальнотеоретичних основ типології і системи вправ для розвитку вмінь писемного мовлення і висувалися різні критерії для їх класифікації.

Для розробки технології інтерактивного навчання писемного мовлення й системи вправ, треба керуватися такими положеннями:

1. Оволодіння навичками і вміннями в учнів відбувається як підсвідоме, шляхом інтенсивної мовленнєвої практики, так і шляхом усвідомлення правил і подальшої їх інтеріоризації у відповідних вправах. Тому необхідно знаходити ефективні способи взаємозв'язку між лінгвістичною теорією і мовленнєвою діяльністю учнів.

У процесі інтерактивного навчання навчальна інформація подається у вигляді правил та/або тексту-зразка. Подальша інтеріоризація реалізується у вправах на написання тексту за певними правилами, у вправах на аналіз "позитивного" або "негативного" зразка за цими ж правилами, а також у роботі учнів з чернетками власних творів. Причому при редагуванні та корегуванні творі чернеток увага спрямована на ті вміння, які були сформовані у відповідних вправах [53, с.366-385].

2. Динаміка формування вмінь писемного мовлення передбачає виконання завдань з опорами на початку навчання і поступовий перехід до виконання завдань без опор.

Як опори використовуються тексти-зразки, приклади для аналогічного виконання завдань, правила-підказки, що наводяться на початку вправ, роботи самих школярів як "негативний" і "позитивний" мовний матеріал для аналізу, запитання для взаємокорегування та взаємоаналізу, письмові відгуки при взаємоперевірці. Запитання допомагають учням визначитися з послідовністю дій при аналізі та редагуванні. Вони також моделюють проблемну ситуацію, яка викликає потребу в розв'язанні проблем різної складності, в узгодженні дій учнів, критиці позицій автора, відстоюванні власної позиції того, хто перевіряє.

Запитання систематизують і накопичують вивчений матеріал і сприяють подальшому його закріпленню. Так, за їх допомогою учням пропонується самостійно перевірити і пояснити виправлені помилки або помічені недоліки.

3. Сучасні освітні технології відповідно до ідей болонського процесу передбачають раціональне поєднання аудиторної, самостійної та індивідуальної роботи учня з перенесенням основної уваги на останні види навчальної діяльності.

4. Інтерактивне навчання передбачає інтегроване формування аналітичних і продуктивних умінь. Особливістю інтерактивних вправ стає їх поліфункціональність. Розвиток умінь писемного мовлення спирається на навчання аналізу редагування і корекції текстів, а вдосконалення умінь редагування і корекції відбувається на базі накопиченого досвіду в написанні творчих робіт.

5. Для процесу інтерактивного навчання писемного мовлення характерна динаміка використання форм контролю. На відміну від неінтерактивної методики навчання писемного мовлення, коли вчителем перевіряється й оцінюється тільки кінцевий продукт, при інтерактивному навчанні, як наголошують дослідники, взаємоперевірка здійснюється учнями як на проміжних, так і на кінцевому етапах роботи з текстом, а контроль та оцінювання вчителем - тільки на кінцевому етапі. Відбувається також поступовий перехід від контрольованих або частково контрольованих дій учнів до неконтрольованих, тобто перехід від взаємоконтролю до самоконтролю і від дій, що виконуються усією групою, до дій, які виконуються в мікрогрупах і парах, і нарешті індивідуально й самостійно [59, с.150-160].

З огляду на описані вище положення був розроблений комплекс вправ, який спирається на етапи породження і сприйняття писемного мовлення й адекватно відбиває їх у процесі навчання. Розробка вправ відбувалася за результатами аналізу науково-методичної літератури. Комплекс вправ включає 4 групи вправ, спрямованих на розвиток умінь писати і редагувати текст.

Комплекс вправ розв'язує завдання навчання на різних етапах написання тексту.

На етапі мотивації і задуму потрібно навчити учнів:

використовувати різні прийоми для генерації ідей, вилучати інформацію з пам'яті, знаходити інформацію ззовні, не боятися висувати помилкові чи на перший погляд малозначущі ідеї, робити начерки для прогнозування загальної ідеї майбутнього тексту;

класифікувати ідеї, групувати їх, відбирати цікаві і важливі, виключати незначні, ті, що повторюються, або ті, що не стосуються теми, визначати релевантні ідеї для подальшого розвитку, розвивати перспективні ідеї;

вибирати послідовність викладу з урахуванням майбутнього реципієнта і визначитися з типом тексту, якщо цей тип не вказаний;

складати план майбутнього тексту [69; 74, с.43].

На виконання зазначених завдань націлена перша група вправ комплексу.

І група. Вправи, що розвивають уміння всебічно розкривати тему й логічно організовувати зміст:

1. Вправи, що розвивають уміння враховувати комунікативний контекст писемного повідомлення.

Вправи, що розвивають уміння всебічно розкривати тему і використовувати різні прийоми для генерації ідей.

Вправи, що розвивають уміння впорядковувати та системазувати інформацію і вибирати послідовність викладу думок.

4. Вправи для розвитку вмінь складати різні види планів писемного повідомлення [81, с.24-29].

Особлива важливість цієї групи вправ полягає в тому, що вони сприяють розвитку мислення, вимагають виконання таких розумових операцій як синтез, аналіз, порівняння, оцінка, вибір за певним принципом, класифікація, логічна організація і т. ін., що викликає значні труднощі в учнів при самостійному виконанні цих вправ.

На етапі зовнішньої реалізації і її зіставлення із задумом необхідно навчити учнів:

добирати лексику і граматичні структури для більш точного висловлювання своїх думок;

використовувати внутрішньотекстові й міжтекстові механізми значеннєвого зв'язку.

Для виконання цього обсягу завдань розроблено три групи вправ.

ІІ група. Вправи, що розвивають уміння писати текст, цілісний за змістом і структурою:

Вправи, спрямовані на розвиток умінь послідовного та зв'язного викладення інформації.

Вправи на забезпечення системних зв'язків тексту.

Вправи на вибір стилю, який відповідає контексту писемного повідомлення.

ІІІ група. Вправи, які розвивають уміння писати абзаци, цілісні за змістом і структурою:

1. Вправи, які розвивають уміння писати і визначати абзаци за їх основними характеристиками.

Вправи, які розвивають уміння правильно структурувати абзац, розкривати основну думку абзацу.

Вправи для розвитку вмінь написання вступу та заключного абзацу.

Вправи на забезпечення цілісності та зв'язності абзаців.

IV група. Вправи, які розвивають уміння та навички оформлення думки на рівні речень:

Вправи, що розвивають уміння ясно й чітко передавати закінчену думку на рівні речення.

Вправи, що розвивають навички написання речень різного типу.

Вправи, що розвивають навички написання граматично коректних речень [63, с.300-320; 59, с.150-160; 53, с.366-385].



Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.